Еволюція засобів звертання в індоєвропейських мовах: компаративно-типологічний аспект

значенням `пан(і)' або `панове', що узгоджуються майже завжди з дієсловами 3-ої особи. У більшості мов такі форми не стали прономіналізованими, їх реалізація є суто оказіональною і завжди виконує певні стилістичні функції. Якщо, наприклад, в іспанській мові звертання на зразок el seсor + дієслово так і не "канонізувалися", то сучасні португальські форми (з означеним артиклем) o senhor або a senhora в однині, os senhores або as senhoras у множині фактично набули займенникових функцій, оскільки в усіх варіантах сучасної мови вони є основним засобом увічливого звертання. Майже повна аналогія знаходиться не в романських мовах, а в польській (попри максимальну віддаленість португальського мовного ареалу від слов'янського), - ізофункціональні іменники pan(і) `пан(і)', paсstwo `панство' виступають фактично у ролі ввічливого `Ви'. Існує подібний спосіб увічливого звертання і в різних германських мовах - фризькій і шведській, в яких він є, однак, одним із відносно багатьох, до того ж в останній мові на даному етапі вважається "старомодним". В інших мовах подібні звороти мають виключно оказіональний характер (французька мова) або ж є нині застарілими (німецька мова).

Іншим критерієм зіставного аналізу розгляданих мов є використання у звертанні "стандартних" займенникових або ж спеціальних форм. У цьому плані до першого типу слід віднести частину мов кожної з трьох груп, а саме французьку й ретороманську, усі скандинавські мови, англійську, німецьку та їдиш, а також слов'янські мови за винятком польської. Другий тип складають іберо-романські мови, окситанська, сардська й румунська, фризька, нідерландська, африканс і польська. Немає підстав говорити про закономірності, зумовлені генеалогічним фактором, можна констатувати лише деяке переважання спеціальних форм у романських мовах. У кількісному відношенні інвентар займенників та їх еквівалентів, які реалізуються в сучасному романському звертанні, може складатися з двох форм - у французькій мові і сельвських варіантах ретороманської, трьох - в італійській, чотирьох - у галісійській і сардській, п'яти - в іспанській, каталанській, окситанській, румунській, шести - у португальській та в енгадинських варіантах ретороманської. Подібна ситуація склалася і в германських мовах - досить зважити на наявність єдиної прономінальної форми звертання (you) в англійській мові і восьми у структурно найближчій до неї фризькій. У слов'янських мовах таких розбіжностей немає, єдиний виняток становить польська система звертання.

Важливим критерієм аналізу звертання на структурному рівні є кількість і співвідношення його ступенів. Звична для нас двоступенева структура (`ти' - `Ви'), діє у французькій мові, виявляючи при цьому максимальну спорідненість із (східно)слов'янською, а також в окситанській, ретороманській, іспанській, галісійській, італійській мовах. У множині система звертання є, зазвичай, менш диференційованою, проте в абсолютній більшості романських мов вона двоступенева. Винятком є латиноамериканські варіанти іспанської мови, в яких "увічлива" форма множини (ustedes) повністю витіснила "нейтральну" (vosotros) і в такий спосіб "нейтралізувалася" сама. Двоступенева система є властивою і переважній більшості германських мов, виняток становлять лише "полярні" в цьому відношенні (незважаючи на близьку спорідненість мов) одноступенева англійська та чотириступенева фризька система. Однотипною можна вважати двоступеневу систему слов'янських мов. Маргінальне положення займає польська мова. Важливою є та обставина, що, наприклад, укр. і рос. пан, як і ч. або слвц. pбn, є лише іменними засобами шанобливого звертання і поєднуються зазвичай із займенниками та дієслівними формами 2-ої особи множини, у той час як п. pan або paсstwo, що сполучаються з дієсловами 3-ої особи однини або множини, не співвідносяться семантично з "нейтральним" wy. Крім того, п. pan або pani у звертанні можна порівняти з ісп. usted або іт. Lei, нідерл. u або нім. Sie як займенниками, що створюють другий ступінь звертання в однині, так само як п. paсstwo за семантикою відповідає власне ісп. ustedes.

Не є рідкісною і триступенева система звертання до однієї особи. Серед романських мов найпоказовішими у цьому відношенні є португальська (в європейському варіанті) і румунська, - географічно полярні, але хронологічно найновіші. У каталанській і сардській мовах "увічливі" форми звертання в однині не створюють іще одного ступеня, оскільки є в цілому синонімічними.

Загальні тенденції еволюції засобів звертання у мовах романської, германської і слов'янської груп виходять, таким чином, за їхні межі і є принаймні індоєвропейськими. Історичний аналіз дає змогу побачити діалектичний характер еволюції, а саме початковий екстенсивний розвиток відповідних систем, які на сучасному етапі нерідко тяжіють до помітного спрощення. Це стосується не лише певних особових займенників, а й свого часу поширених іменних засобів звертання.

Приклади дають такі романські мови, як італійська (відносно нещодавній вихід з ужитку "ввічливої" форми множини Loro, значне звуження сфери вживання "шанобливого" voi і певною мірою Lei `Ви' на тлі загального поширення tu `ти' і єдиного voi `ви' для множини), іспанська (невживання vosotros у Латинській Америці, поступове витіснення "ввічливого" usted майже універсальним tъ в Іспанії та його змішування з "нейтральними" формами однини tъ і vos у латиноамериканському мовленні), португальська (майже повний вихід з ужитку займенника vуs в обох варіантах за умов витіснення tu "деетимологізованою" формою vocк, особливо у Бразилії). Підкреслимо також специфічний статус "наданих" іспанською мовою "ввічливих" форм у каталанській (vostи і vostиs) і галісійській (vostede і vostedes) мовах, з якими можна порівняти сардські форми bostй і bostйs, що утворилися під каталанським впливом. Протиставлення форм увічливості за ознакою роду існує практично лише в португальській мові, де воно поширюється також на категорію числа. В інших мовах, у яких звертання теж охоплює 3-ю особу, диференціація стосується лише останньої категорії, - це іспанська мова в її європейському варіанті, каталанська й сардська. Паралельно з розширенням займенникових парадигм 3-ої особи протилежні процеси відбувалися в сфері форм 2-ої особи. Збільшення кількості форм мало місце в іспанській (у піренейському варіанті), окситанській і румунській мовах, що не є близькоспорідненими, у деяких інших випадках парадигма 2-ої особи зазнала помітних трансформацій. Це передусім зняття класичного протиставлення за ознакою числа, дотичне не тільки до португальської мови й латиноамериканських варіантів іспанської, а й до каталанської мови, в якій історична множинна форма vуs втрачає функціональне значення. Схоже явище має місце в Португалії, де дедалі рідше використовується "ввічлива" форма 3-ої особи множини vocкs, оскільки загального поширення давно набуло беззайменникове звертання, а форма однини має обмежену сферу реалізації.

Подібний процес відбувається і в германських мовах, - прикладом є витіснення "ввічливих" форм (2-ої або 3-ої особи множини) займенниками однини у скандинавських мовах. У шведській мові це супроводжується виходом з ужитку популярного ще у ХХ ст. ввічливого звертання "непрямого" типу в 3-ій особі. Така тенденція спостерігається і в західногерманських мовах, - зазначимо, наприклад, поширення du `ти' у німецькій мові. Унікальною є ситуація в англійській мові, в якій симпліфікація сягнула найвищого рівня.

У слов'янських мовах теж можна констатувати певне звуження сфери застосування форм увічливості. Це стосується, зокрема, української, білоруської і певною мірою російської мови - мається на увазі звертання на `Ви' до батьків, поширене свого часу в провінційному мовленні. Такі явища слід розглядати як наслідки демократизації суспільного життя, особливо тих зрушень, що сталися у другій половині ХХ ст., а також специфічні прояви дії принципу економії мовних засобів.

"Нейтралізація" звертальних форм є особливо виразною у романських мовах, в яких вона стосується переважно множини (іспанська, португальська, каталанська, окситанська) і лише певною мірою однини, в якій відповідні процеси відбуваються саме на сучасному етапі (іспанська, італійська, румунська).

У германських мовах явище поширюється переважно на форми однини (норвезька, данська, шведська, нідерландська).

Відносно незначною мірою це стосується мов слов'янської групи, в яких структура займенникових форм звертання має більш консолідований вигляд. Зіставлення сучасного романського, германського і слов'янського звертання дає як зразки типологічної єдності, характерної для індоєвропейської мовної спільноти, так і не менш переконливі приклади дивергентних явищ - типової ознаки діалектичного характеру розвитку мов світу. Воно демонструє також той факт, що слов'янські мови значно менше відійшли в цьому відношенні від індоєвропейських основ, у той час як мови германські й іще більше романські демонструють наслідки значної формальної і семантичної еволюції.

Порівняння займенникових структур звертання у мовах трьох груп красномовно свідчить про те, що в даному разі ступінь генеалогічної спорідненості не можна вважати визначальним, бо навіть відмінності на суто парадигматичному рівні унеможливлюють побудову чітких групових або міжгрупових паралелей. За умов урахування функціональних аспектів загальна картина стає ще складнішою.

Залежно від основних структурних характеристик звертання сучасні індоєвропейські мови, які стали предметом дослідження, слід поділити на декілька основних груп, що представлено далі у вигляді таблиць (див. табл. 1-3; при цьому слід зважити на те, що в названих мовах на різних історичних етапах існували й інші форми звертання, а на сучасному етапі деякі форми в окремих мовах виходять з ужитку):

Таблиця 1 - Перша група: мови з "класичним" звертанням різних видів у 2-ій особі

До другої групи входять ісландська, нідерландська й румунська мови, які є прикладами "ускладненого" звертання у 2-ій особі: пор. ісл. юiр і юйr, нідерл. jullie і u, рум. voi і Dumneata / Dumneavoastra (дві останні форми створюють два ступені ввічливого звертання в однині).

До третьої групи належать німецька й італійська мови. Категорійною рисою є поєднання у звертанні займенників 2-ої і 3-ої осіб: іт. tu, voi і Lei, нім. du, ihr і Sie. Різниця між формами ввічливості 3-ої особи двох мов є передусім граматичною, оскільки вони належать до різних чисел.

Четверта група - це іспанська, каталанська й сардська мови. Вона близька до попередньої, різниця полягає у використанні в них особливих форм 3-ої особи ідіоматичного походження: ісп. usted(es), кат. vostи(s) і сард. bostй(s).

П'ята група представлена португальською і польською мовами. Визначальна ознака - комбінація у стандартних форм 2-ої особи з "антропонімічними" структурами, що є зразками непрямого звертання у 3-ій особі.

Позагруповими в цьому відношенні є англійська та фризька мови.

Можна поділити розглядані мови на дві групи, але за іншим критерієм - ті, що не мають спеціальних форм звертання (французька, ретороманська, германські крім фризької та нідерландської, слов'янські за винятком польської) і навпаки ? всі інші (див. табл. 2):

Таблиця 2 - Мови із спеціальними формами звертання

У плані іменних засобів звертання особливість ситуації полягає в тому, що в більшості мов реалізуються словоформи різного походження, але синонімічні за семантичним наповненням, розбіжності є загалом стилістичними або ж суто кількісними. Дистрибуція таких форм має свої особливості у кожному мовному колективі. Говорячи про слов'янські форми, варто згадати суто західнослов'янські з погляду первісності, етимологічно до кінця не розгадані ч. і слвц. pбn, pаni або п. pan, pani, запозичені іншими слов'янськими мовами. Нижче наводяться поширені у ХІХ-ХХІ ст. характерні іменні форми звертання в окремих мовах (див. табл. 3):

Таблиця 3 - Іменні засоби звертання у найпоширеніших романських, германських і слов'янських мовах

Наголосимо на тому, що вище наведено лише деякі з найпоширеніших протягом зазначеного періоду форм і що в наші дні частина цих звертань вийшла або поступово виходить з ужитку. Це стосується насамперед мов Східної Європи.

У розділі 5 - "Структура звертання в інших індоєвропейських та деяких мовах інших сімей" - з метою створення ширшого мовного тла й досягнення більшої повноти загальної картини подано матеріал, стосовний інших індоєвропейських (балтійських, кельтських і т. д.) і деяких неіндоєвропейських мов (фіно-угорських, тюркських), який підтверджує узагальнюючі тези щодо мов, які розглядаються в попередніх розділах. В інших мовах індоєвропейської сім'ї (валлійська, шотландська, латиська, литовська, новогрецька, албанська, вірменська, перська мови) основним засобом вираження "ввічливого" значення в однині є займенникові форми 2-ої особи множини, як і в більшості слов'янських. У деяких мовах відповідну функцію виконує 3-я особа множини (мова гінді) або 2-а особа однини (ірландська мова). До специфічних явищ, окрім ірл. tъ `ти', що набуває загальних функцій у звертанні, додамо лит. tamsta `ти/Ви' і pats `сам'. Щодо іменних звертань зазначимо вплив англійської мови на кельтські (пор. вал. Syr й англ. Sir). Найтиповіший різновид сучасного індоєвропейського звертання з подвійною функцією особового займенника 2-ої особи множини виявляє значну подібність до неіндоєвропейських структур, тобто навіть генеалогічно неспоріднені мови демонструють у цьому плані чимало спільних рис. Класичне протиставлення займенникових форм 2-ої особи з поєднанням у множинних форм "нейтрального" значення з "увічливим" щодо однієї особи існує у фінській, естонській, грузинській, турецькій, азербайджанській мовах (пор. фін. te, тур. siz тощо). Типове для деяких індоєвропейських мов використання форм 3-ої особи однини для шанобливого звертання збереглося в таких мовах, як угорська й баскійська (уг. maga, баск. zu-k). Зустрічається й поважне непряме звертання у 3-ій особі - прикладами є фінська та угорська мови. Дедалі більше поширення "нейтральних" форм 2-ої особи однини з їх поступовою універсалізацією, типове для багатьох індоєвропейських мов, відбувається і в інших мовах, зокрема у фінській (sinд). Відсутність спеціальних займенникових форм для вираження ввічливості демонструють семітські мови - іврит, мальтійська. Більше відмінностей можна відшукати в іменній сфері, але вони пов'язані переважно з різною етимологією та характерними морфологічними особливостями неіндоєвропейських мов, що позначається на будові звертальних речень. Матеріал інших індоєвропейських та окремих неіндоєвропейських мов свідчить про спільність більшості розглянутих явищ. Це дозволяє дійти висновку про існування не лише індоєвропейських, а й загальномовних рис. Говорячи про займенникову структуру звертання, зазначимо, наприклад, що у латиській мові вона є ідентичною тій, яку можна називати загальнослов'янською. До цього ж ряду слід додати більшість кельтських мов, новогрецьку, албанську, вірменську, перську, таджицьку, а також фінську, естонську, грузинську, турецьку, азербайджанську. Досить близькою є литовська структура, різницю становить лише наявність особливих, хоча й не дуже частотних із погляду реалізації, форм увічливості, еквіваленти або паралелі яких існували свого часу в інших, зокрема слов'янських, мовах (маються на увазі вирази на зразок укр. твоя милість), але поступово вийшли з мовного обігу. Водночас подібні засоби існують в інших сучасних мовах - з лит. tamsta корелює за формою і змістом рум. dumnеata. Інше характерне явище - використання у звертанні займенникових форм 3-ої особи множини (мова гінді). Від форм однини тієї ж особи походять засоби ввічливого звертання в окремих неіндоєвропейських мовах (угорській, баскійській), і таке явище можна вважати загалом специфічним, але можна провести паралель з індоєвропейськими формами на кшталт іт. Lei. Відмінність полягає в тому, що в першому випадку принцип утворення сучасних форм є морфологічним, у другому ж ідеться про переосмислення значень ідіоматичних виразів з їх подальшою заміною прономінальними формами. Звертання у 3-ій особі з уживанням відповідних титулів, властиве фінській та угорській мовам, не є рідкісним. Те саме стосується уніфікації значення форм 2-ої особи однини у сучасній фінській мові, що є спільною для різносистемних європейських мов і характерною для більшості північногерманських, у котрих на даному етапі "ввічливі" займенникові форми є практично відсутніми, як уже віддавна в англійській мові. Подібна картина спостерігається у семітських мовах (іврит, мальтійська). В цілому ж немає достатніх підстав говорити про якусь принципово відмінну реальність, наявну в решті індоєвропейських мов та мовах інших родин.

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

У лінгвістичних джерелах звертання традиційно тлумачиться у граматичному або семантичному плані як синтаксична одиниця, що виконує певні стилістичні функції. Водночас звертання є комунікативною категорією, належною до розряду універсалій, і в даному разі розглядається саме в такому розумінні. Йдеться про комплекс лексико-семантичних засобів, що відіграють важливу роль у процесі спілкування. Порівняльно-історичний метод дає змогу простежити еволюцію цих засобів у різних індоєвропейських мовах, яка свідчить про особливу важливість екстралінгвальних факторів, насамперед соціальних відносин, що значною мірою зумовлюють рівень культурного розвитку суспільства, а також статус мови, її нормативні характеристики, залежні від літературної традиції. До соціальних, політичних, ідеологічних і культурних чинників слід додати також психологічні, етнічні, географічні тощо.

Іншою характерною рисою, що виявляється за умов діахронічного аналізу, є мобільність форм звертання. Зазначені вище фактори спричинюють постійні зміни й перетворення, що спостерігаються на всіх етапах історичного розвитку мов. За умов подібності цих етапів темпи розвитку засобів звертання в різних мовах нерідко не збігаються. Так, слід констатувати відносно швидшу еволюцію цих засобів у романських мовах порівняно з германськими і ще більше слов'янськими, про що свідчить уже досліджений матеріал давнього періоду. Наслідками дії тих самих факторів є не тільки чіткі структурні й семантичні паралелі, що спостерігаються при зіставленні мов різних груп однієї сім'ї, а й не менш очевидні розбіжності, навіть між близькоспорідненими мовами. Тому з погляду генеалогічної класифікації індоєвропейських мов засоби звертання не можуть бути надто показовими у типологічному плані, особливо за умов порівняльного аналізу на синхронному зрізі. Водночас комплексне зіставлення історичних фактів усіх відповідних мов і виявлення комплексу спільних характеристик стає аргументом на користь існування індоєвропейської мовної спільноти. У такому поєднанні протилежностей полягає одна з рис, що підтверджують діалектичний характер мовного розвитку. Так розвивалася у різних напрямах - система засобів звертання - виникали, поширювалися й виходили з ужитку різні за походженням форми, тобто відбувався процес своєрідного природного відбору.

(Дво)ступенева структура звертання, формування якої відбувалося в різних мовах на різних етапах (у більшості романських мов - у ХІІ-ХІІІ ст., у германських мовах - у ХІІІ-ХІV ст., а в мовах слов'янських - у ХVІІІ ст.), стала найпоширенішим типом, що ґрунтується на двох базових етичних категоріях "нейтральність" і "ввічливість "ужати слідь” атегорій, а саме “дуи з боку дослідників, передусім індоєвропеїстів. Така структура є характерною не лише для більшості індоєвропейських, а й для багатьох інших мов. За умов компаративного аналізу на широкому мовному тлі ціла низка явищ втрачає свою специфічність. Це ще один аргумент на доказ того, що зв'язок між засобами звертання й генеалогією мов є відносним. Вихідна індоєвропейська структура, представлена двома займенниковими формами 2-ої особи з диференціацією за ознакою числа, не збереглася фактично в жодній із сучасних індоєвропейських мов, що є наслідком змін, які сталися головним чином протягом ХІХ-ХХІ ст. Першим і основним напрямом еволюції засобів звертання слід уважати розширення функцій множинних займенників 2-ої особи. Якщо спочатку застосування множини стосовно однієї особи було пов'язане передусім із феодальними канонами, намаганням догодити можновладцеві, то згодом глибинний сенс цього явища значною мірою змінився, оскільки воно вже значно більшою мірою було пов'язане з такими категоріями, як увічливість або повага. Воно було відоме всім романським і германським мовам (до ХVІІ ст.), хоча сьогодні існує лише у галло-романських і ретороманській мовах, а релікти його спостерігаються в інших мовах романської групи - каталанській, італійській, сардській, румунській, а також у найконсервативнішій із германських мові їдиш. Водночас воно досі є характерним для абсолютної більшості слов'янських мов.

Другий напрям еволюції також пов'язаний із використанням внутрішніх ресурсів, перерозподілом функцій займенників, а саме з розширенням семантики форм 3-ої особи однини і множини, які теж використовуються у звертанні до однієї особи. Це пояснюється, зокрема, намаганням мовця вказати на відстань, що відділяє його від співрозмовника. Особливістю явища є те, що в його основі - непряме звертання у 3-ій особі, яке з затвердженням у новій ролі займенників 3-ої особи стало фактично прямим. Такий феномен був властивий деяким романським мовам, а саме іспанській (ХVI-XVII ст.), французькій (XVIII-XIX ст.) та італійській (ХІХ-ХХ ст.), і частково зберігся у ретороманській і сефардській мовах. У сучасній італійській мові "ввічливе" Lei теж є займенником 3-ої особи однини, але походить від нині універсальної форми жіночого роду lei `вона', бо замінило шанобливі звороти з опорним іменником жіночого роду. Подібні риси загалом є більшою мірою притаманними германським мовам. Так, у німецькій сучасна займенникова форма ввічливого звертання Sie походить від sie `вони', хоча раніше (у XVII-XVIII ст.) в аналогічній ролі вживалися також Er `Він' і Sie `Вона' в однині. Так само у норвезькій і данській мовах від de `вони' утворилися в той же період "шанобливі" форми обох чисел De `Ви' (на сучасному етапі вони вже є застарілими або ж "старомодними"); граматичною особливістю цих мов є те, що колись поширені "ввічливі" форми належать до 2-ої особи. Схожі явища фіксуються і в інших мовах, наприклад, індоарійських. Подібне зустрічається і в деяких неіндоєвропейських мовах, зокрема угорській. Особливим способом становлення "ввічливих" форм звертання стала прономіналізація скорочених до одного слова шанобливих виразів, - приклади дають різні мови, а саме романські (іспанська й румунська), германські (нідерландська), балтійські (литовська). Так, на основі архаїчних нині виразів із значенням `Ваша милість' виникли у ХVІ-ХVIII ст. сучасні шанобливі форми португальської (vocк), галісійської (vostede), іспанської (usted), каталанської (vostи), сардської (bostй) мов, а від зворотів із вихідним значенням `Твоє / Ваше панство' у ХVI ст. - форми ввічливості румунської мови (Dumneata / Dumneavoastrг), `Ваша шляхетність' (у ХVII-XVIII ст.) - нідерландської мови (u), як і деякі застарілі нині іспанські та італійські форми. Натомість уживання в ролі займенника слів із значенням `пан(і)' в однині і `панове' у множині фіксується лише у португальській, фризькій, польській, угорській мовах і є факультативним засобом звертання в інших мовах різних груп - французькій, шведській, зрідка воно зустрічається також в іспанській, італійській, німецькій, українській тощо.

Окремо слід зазначити важливий семантичний момент - розвиток вторинних значень використовуваних у звертанні особових займенників та іменників, що позначився на зростанні їх комунікативної ролі.

Чимало подібних рис простежується при зіставленні форм і засобів звертання на ширшому індоєвропейському тлі з залученням матеріалу кельтських, балтійських, індоарійських, іранських та інших мов. Схожими або тотожними виявляються займенникові структури звертання французької, ретороманської, (формально) шведської, східно- і південнослов'янських мов, а також валлійської, бретонської, шотландської, латиської, новогрецької, албанської, вірменської, перської, таджицької (де функцію форм увічливості виконують займенники 2-ої особи множини). Своєрідними, але загалом подібними є структури прономінальних засобів таких мов, як норвезька й данська (відповідні форми історично належать до 3-ої особи), з деякими застереженнями можна сказати те саме про іспанську, галісійську, каталанську, сардську, - тут паралелі не виходять за межі мовних груп. Окремі істотні риси об'єднують такі різні мови, як португальська, шведська (відносно донедавна) й польська (прономіналізовані іменні форми), іспанська або італійська й німецька (спеціальні форми ввічливого звертання 3-ої особи), нідерландська й литовська (спеціальні форми 2-ої особи). З іншого боку, попри спільні напрями історичного розвитку, структури інших мов на сучасному етапі мають своєрідний вигляд. Серед романських мов слід виокремити португальську, сефардську й румунську, серед германських - ісландську, фризьку та англійську, серед слов'янських - польську, серед інших мов - ірландську, литовську. Якщо в одних випадках специфіка спостерігається на рівні підгрупи або групи і зникає за умов зіставлення на індоєвропейському рівні (польська мова), то в інших констатується повна відсутність аналогій та унікальність звертання в таких мовах, як португальська, фризька, англійська.

Історія іменних форм звертання тісно пов'язана з історією форм займенникових та історичним розвитком мов у широкому розумінні. Їх еволюція в різних мовах теж може слугувати доказом на користь зазначених положень. Підкреслимо особливий зв'язок таких звертань з історією суспільства й розвитком суспільних відносин.

Прогресивні соціальні зміни й передусім демократизація суспільного життя спричинюють поступове зменшення кількості та скорочення сфери вжитку алокутивних форм. Порівняння фактів різних мов у плані діахронії і синхронії свідчить про спільність шляхів еволюції. Однією з найвиразніших у цьому відношенні тенденцій видається наступна. У багатьох мовах займенники 2-ої особи множини, що свого часу набули додаткової функції засобів шанобливого звертання, стали полісемічними. Граматична багатозначність мовних одиниць є явищем, якого мова намагається уникати. Крім того, масове поширення таких форм поступово призводило до "розмивання" колись нового значення - кількісні зміни зумовили якісні зрушення. Це стосувалося свого часу із ст.-ісп. vos (у ХVII ст.), порт. vуs (у ХVIII ст.), іт. voi (із ХVII ст.), а також шв. ni (із ХVIII ст.), англ. you (у ХХ ст.), нідерл. g(h)і (у ХVII ст.), нім. ihr (у ХІХ ст.). Далі ж проблема почала вирішуватися по-різному. Якщо в англійській подальший розвиток у певному сенсі припинився внаслідок набуття названою формою універсальної ролі, в інших утворилися спеціальні стягнені форми тієї ж 2-ої (нідерл. u) чи 3-ої особи (ісп. usted, порт. vocк) або ж ту саму функцію взяли на себе різні форми 3-ої особи (іт. Lei - з ХV ст., нім. Sie - з XVI ст.). Вони вирізняються за принципом утворення, оскільки перші становлять скорочені варіанти вихідних словосполучень, а останні були ще й наслідком вторинної номінації, морфосемантичного перетворення й переосмислення. Коли ж почала даватися взнаки та сама тенденція до "затушовування" значення шанобливості, розпочався перехід до наступного етапу - "антропонімічного" звертання у 3-ій особі без застосування займенникових форм. Якщо у польській мові це відбувалося давно (у ХVIІ-ХVІІІ ст.), у португальській - дещо пізніше (у ХІХ ст.), то у шведській мові таке явище було поширеним у ХХ ст., але вже позначилася протилежна тенденція, у той час як у нідерландській мові подібний процес спостерігається нині. Саме польська (разом із чеською) і португальська (з галісійською) мови в ареальному відношенні займають маргінальне положення серед слов'янських і романських мов. Водночас в іспанській та італійській мовах, для яких такий тип звертання не є характерним (у той час як у німецькій він не затвердився), поширилася інша тенденція - до зростання ролі форм 2-ої особи однини. Те саме стосується й іспанських (європейських) форм 2-ої особи множини. У латиноамериканських варіантах відбувається семантичне нівелювання форм однини (tъ - vos - usted). Схоже місце серед германських мов Європи займає англійська мова. Ареальні аспекти є релевантними і для інших мов, зокрема румунської, особливості засобів звертання якої не мають аналогів в інших мовах.

Факти свідчать як про наявність індоєвропейських і загальномовних (універсальних) тенденцій, позначених вищеназваними явищами (формування, поширення й затухання нових значень реалізованих у звертанні займенників та іменників), так і про неповторність історичної еволюції кожної з мов. В основі цих інтеграційних і дезінтеграційних явищ - тісний і багатоаспектний зв'язок елементів мовного континууму, а також його переривчастий характер, діалектичний за своєю природою.

Іншим важливим чинником залишається універсальний характер людського світосприйняття й мислення, що знаходить відображення в мові. Підтверджується концепція Б. О. Серебреннікова, згідно з якою в історії мови може спостерігатися чергування й повторення однакових типів. Еволюція засобів звертання неминуче приводила до ускладнення системи, її диверсифікації, проте в багатьох мовах віднедавна спостерігається протилежний процес, а саме цілком очевидне спрощення системи.

Складно виділити риси, які можна було б назвати суто специфічними й неповторними, властивими лише певній мовній родині, групі мов або одній окремо взятій мові, - логічніше констатувати спільність певних закономірностей.

Досліджуваний матеріал, за умов урахування діахронічних процесів, показує, що засоби звертання у різних, до того ж географічно й генеалогічно віддалених, мовах часто майже одночасно проходили спільні етапи у своєму розвитку, а переважна більшість досліджених явищ у різні часи була більшою чи меншою мірою притаманною переважній більшості мов. Основна ж відмінність полягає в тому, що деякі з цих явищ, набувши розвитку в одних мовах, не поширилися в інших, не закріпилися в них або ж просто застаріли аж до повного зникнення.

Особливо важливим видається соціолінгвістичний аспект проблеми, оскільки йдеться про комунікативну категорію, що є надзвичайно чутливою до тих перетворень, які відбуваються у суспільстві.

Слід зважати так само на національні культурні традиції, звичаї і національний менталітет із притаманними йому рисами. Факти свідчать також про перетворення, стосовні соціальної й етнічної свідомості людей.

Історія невпинно йде далі, процес подальших перетворень в усіх сферах триває. Показовим прикладом може слугувати ситуація з іменними звертаннями в сучасній українській та інших слов'янських мовах, що потребує детального вивчення й певного впорядкування. Розглянута проблема є насправді масштабною і далекою від усебічного висвітлення.

Аналізовані процеси невпинно відбуваються, проходячи різні етапи, у різних індоєвропейських та інших мовах, недостатньо досліджених у плані звертань (наприклад, таких, як дуже своєрідні в цьому плані китайська або японська). Саме тому відповідні явища вимагають постійної і неослабної уваги з боку дослідників.

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Пономаренко В. П. Категорія звертання та засоби її вираження в індоєвропейських мовах - етапи історичного розвитку і сучасність [монографія] / Володимир Панасович Пономаренко. - К. : Вид. Дім Дмитра Бураго, 2008. - 368 с. (Рецензія : Корбозерова Н. М. // Мовознавство. - 2008. - № 6. - С. 83-86).

2. Пономаренко В. П. Проблема структури звертання у романських та інших індоєвропейських мовах / В. П. Пономаренко // Мовознавство. - 1993. - № 1. - С. 59-65.

3. Пономаренко В. А. Историческая эволюция форм обращения в романских языках / В. А. Пономаренко // Мова і культура. - К. : Вид. Дім Дмитра Бураго, 2000. - Вип. 1. - Т. ІІІ. - С. 208-213.

4. Пономаренко В. П. Структура звертання у романських мовах у порівнянні зі слов'янськими / В. П. Пономаренко // Мова і культура. - Вип. 7. - Т. VI. - К. : Вид. Дім Дмитра Бураго, 2004. - С. 226-229.

5. Пономаренко В. А. В поисках изоглосс. Гот. gasts/bruю-faюs - лит. pаts - рус. господин / В. А. Пономаренко // Очерки по сравнительной семасиологии германских, балтийских и славянских языков. - К. : Довіра, 2005. - С. 136-159.

6. Пономаренко В. А. Латино-славянские этимологические параллели и формы вежливого обращения / В. П. Пономаренко // Мова і культура. - Вип. 8. - Т. ІV. - К. : Вид. Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 186-193.

7. Пономаренко В. П. До проблеми походження форм шанобливого звертання у слов'янських мовах / В. П. Пономаренко // Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур : зб. наук. пр. / Вип. 6. - К. : Б-ка українця, 2006. - С. 127-135.

8. Пономаренко В. П. Еволюція системи іменних засобів звертання у сучасних слов'янських та інших індоєвропейських мовах / В. П. Пономаренко // Мовознавство. - 2006. - № 6. - С. 27-32.

9. Пономаренко В. П. Слов'янське і германське звертання - історія та сучасні тенденції / В. П. Пономаренко // Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. пр. / Вип. 17. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2006. - С. 312-318.

10. Пономаренко В. П. Засоби звертання в італійській мові ХХ-ХХІ ст. - історичні традиції, еволюція і сучасні тенденції / В. П. Пономаренко // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : зб. наук. пр. / Вип. 12. - К. : Логос, 2007. - С. 328-335.

11. Пономаренко В. П. Засоби звертання в сучасних балтійських мовах у порівнянні з іншими індоєвропейськими аллокутивами / В. П. Пономаренко // Мовознавство. - 2007. - № 7. - С. 54-59.

12. Пономаренко В. П. Особливості системи засобів звертання у сучасній іспанській мові / В. П. Пономаренко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. пр. / Вип. 19. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2007. - С. 148-155.

13. Пономаренко В. П. Про формування засобів звертання у східнослов'янських мовах ХІ-ХVІІ ст. / В. П. Пономаренко // Мова і культура. - Вип. 9. - Т. ХІІ. - К. :

Вид. Дім Д. Бураго, 2007. - С. 228-234.

14. Пономаренко В. П. Розвиток латинської системи звертання і його значення для романських та інших індоєвропейських мов / В. П. Пономаренко // Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. пр. / Вип. 22. - Ч. ІІ. - К. : ВПЦ "Київський університет", 2007. - С. 56-60.

15. Пономаренко В. П. До проблеми мовного консерватизму, або Форми звертання у сардській і ретороманській мовах у плані діахронії і синхронії / В. П. Пономаренко // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : зб. наук. пр. / Вип. 14. - К. : Логос, 2008. - С. 413-419.

16. Пономаренко В. П. Історичні та сучасні тенденції розвитку категорії звертання в індоєвропейських мовах / В. П. Пономаренко // Мовознавство. - 2008. - № 4-5. - С. 92-100.

17. Пономаренко В. П. Категорія звертання у науковій спадщині Л. А. Булаховського - роздуми та коментарі / В. П. Пономаренко // Компаративні

дослідження слов'янських мов і літератур : зб. наук. пр. / Вип. 7. - К. : ВЦ "Просвіта", 2007. - С. 185-193.

18. Пономаренко В. А. О проблеме именных форм обращения в современном русском языке / В. А. Пономаренко // Русский язык и литература в учебных заведениях. - 2008. - № 2. - С. 49-58.

19. Пономаренко В. П. Про "історичні відклади" у формах звертання слов'янських

мов / В. П. Пономаренко // Пам'яті академіка Леоніда Булаховського : зб. наук. пр. / К. : ВПЦ "Київський університет", 2008. - C. 146-152.

20. Пономаренко В. П. Спільні риси та відмінності засобів звертання у національних варіантах сучасної португальської мови / В. П. Пономаренко // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : зб. наук. пр. / Вип. 13. - К. : Логос, 2008. - С. 265-272.

21. Пономаренко В. П. Форми звертання у каталанській, галісійській і сефардській мовах як приклад своєрідності мовного розвитку / В. П. Пономаренко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. пр. / Вип. 20. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2008. - С. 192-198.

22. Пономаренко В. П. Французьке звертання: історичний динамізм і сучасна стабільність / В. П. Пономаренко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. пр. / Вип. 22. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2009. - С. 265-273.

23. Пономаренко В. П. Явище voseo в іспанській мові Латинської Америки на тлі історичних змін в алокутивній системі / В. П. Пономаренко // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : зб. наук. пр. / Вип. 15. - К. : Логос, 2009. - С. 344-353.

24. Пономаренко В. А. Реализация субъектных форм личных местоимений и структура обращения в романских и других индоевропейских языках / В. А. Пономаренко // Функциональные и семантические корреляции языковых единиц : тезисы научной конф. / К. : КГУ, 1990. - С. 242-243.

25. Пономаренко В. П. Романське і слов'янське звертання - структурна подібність і відмінності / В. П. Пономаренко // Актуальні проблеми відродження культури західних і південних слов'ян в Україні: тези наук. конф. / Одеса : ОДУ, 1993. - ІІІ. - С. 251-257.

26. Ponomarenko V. A. Desarrollo de la estructura del tratamiento en las variantes nacionales del espaсol y del portuguйs / V. A. Ponomarenko // Стара і нова Романія: проблеми і перспективи : тези наук. конф. / К. : ВІПОЛ, 1993. - С. 47-48.

27. Пономаренко В. П. Порівняльно-історична характеристика займенникових форм звертання в іберо-романських мовах / В. П. Пономаренко // Іспанська мова і культура в сучасному світі : тези наук. конф. / К. : КДПІІМ, 1994. - С. 57-59.

28. Пономаренко В. П. Називи сиве боjе у источнословенских jезицима / В. Jармак, В. Пономаренко // Кодове словенских култура. - Б. 6. - 2001. - С. 119-128.

29. Пономаренко В. П. Назви сірого кольору в східнослов'янських мовах / В. І. Ярмак, В. П. Пономаренко // Вісник Київського інституту "Слов'янський університет". - Вип. 6. - Філологія. - К. : КСУ, 2002. - С. 44-56.

АНОТАЦІЯ

Пономаренко В. П. Еволюція засобів звертання в індоєвропейських мовах: компаративно-типологічний аспект. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.17 - порівняльно-історичне і типологічне мовознавство. - Київський національний лінгвістичний університет. - Київ, 2010.

У дисертації аналізуються, у структурному й семантичному плані, займенникові та іменні форми звертання романських, германських і слов'янських мов на трьох історичних зрізах (від часів давніх пам'яток до кінця ХVI ст., у XVII-XVIII ст., у ХІХ-ХХІ ст.) із залученням сучасного матеріалу решти індоєвропейських і деяких інших мов.

Отримані шляхом компаративного аналізу у плані діахронії і синхронії результати свідчать про важливість звертання як комунікативної категорії, про динамічний характер і різні темпи історичного розвитку засобів вираження звертання у різних мовах. Демонструється залежність засобів звертання від позамовних (соціальних, політичних, культурних, психологічних тощо) чинників, дія різнорідних тенденцій, що зумовлюють наявність спільних рис і відмінностей між засобами звертання у різних мовах на різних етапах їхньої еволюції. Розкривається складне співвідношення, що склалося внаслідок впливу специфічної вторинної номінації, стосовної особових займенників, між значеннями нейтральності (неформальності) й увічливості (формальності) засобів звертання. Доводиться відносна роль генеалогічного фактора у формуванні зіставлюваних алокутивних систем і своєрідність їхньої еволюції в індоєвропейських мовах. Виявлено значне різноманіття структур звертання й корпусу його засобів у різних мовах, а також чергування етапів, позначених зростанням або зменшенням кількості форм звертання.

Ключові слова: засоби звертання, особові займенники, іменні форми звертання, комунікативна категорія, нейтральність / увічливість, компаративний аналіз, діахронія / синхронія, алокутивна система, позамовні чинники.

АННОТАЦИЯ

Пономаренко В. А. Эволюция средств обращения в индоевропейских языках: компаративно-типологический аспект. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.17 - сравнительно-историческое и типологическое языкознание. - Киевский национальный лингвистический университет. - Киев, 2010.

В диссертации анализируются, в структурном и семантическом плане, местоименные и именные формы обращения романских, германских и славянских языков на трех исторических срезах (от древнейших памятников до конца ХVI в., в XVII-XVIII вв., в ХІХ-ХХІ вв.) с привлечением современного материала прочих индоевропейских и некоторых других языков.

Полученные путем компаративного анализа в плане диахронии и синхронии результаты свидетельствуют о важности обращения как коммуникативной категории, о динамичном характере и разных темпах исторического развития средств выражения обращения в разных языках. Демонстрируется зависимость средств обращения от внеязыковых (социальных, политических, культурных, психологических и т. д.) факторов, действие разнородных тенденций, обусловливающих наличие общих черт и различий между средствами обращения в разных языках на разных этапах их эволюции. Раскрывается сложное соотношение, которое сложилось вследствие влияния специфической вторичной номинации, касающейся личных местоимений, между значениями нейтральности (неформальности) и вежливости (формальности) средств обращения. Доказывается относительная роль генеалогического фактора в формировании сопоставляемых аллокутивных систем и своеобразие их эволюции в индоевропейских языках. Выявлено значительное разнообразие структур обращения и корпуса его средств в разных языках, а также чередование этапов, обозначенных возрастанием либо уменьшением количества форм обращения.

Ключевые слова: средства обращения, личные местоимения, именные формы обращения, коммуникативная категория, нейтральность / вежливость, компаративный анализ, диахрония / синхрония, аллокутивная система, внеязыковые факторы.

SUMMARY

Ponomarenko V. P. Evolution of Means of Address in the Indo-European Languages: Comparative and Typological Aspect. - Manuscript.

Thesis for a Doctor's degree in Philology, specialty: 10.02.17 - Comparative-Historical and Typological Linguistics. - Kyiv National Linguistic University. - Kyiv, 2010.

This thesis analyses, from structural and semantic perspectives, pronominal and nominal forms of address in Romance, Germanic and Slavonic languages at three historical stages (since the oldest monuments' times up to the late 16th century, 17-18th centuries, 19-21st centuries), making use of contemporary material of the remaining Indo-European and some other languages. Common features and distinctions between these forms are revealed in all the languages under review, the most relevant regularities and peculiarities of means of address are defined. The thesis embraces a historical description of linguistic facts taken from belles-lettres, documentary and other texts in about fifty languages as well as from personal communication with native speakers of many Indo-European languages.

The first part of the thesis focuses on the conceptual background of the research. Then a general outline of the origin and history of the phenomena under study is given since the earliest stages up to the beginning of literary norms' formation (late 16th century). It shows that in all Romance, West Germanic, East and West Slavonic languages by the end of this period a two-degree system of address consisting of neutral and formal means had been established. Further on, the most substantial changes concerning means of allocution that took place during the stage of active formation of literary norms in most languages (17-18th centuries) are examined. It particularly concerns Slavonic languages for most of which this period was rather complicated due to certain historical reasons. Anyhow, the number of grammatical and lexical means of allocution increases considerably in these languages owing to the use of resources from other languages as well as in consequence of the emergence of qualitatively new linguistic forms. The next part of the thesis outlines the newest history and contemporary state of pronominal structures including most widely used nominal forms of allocution in Romance, Germanic and Slavonic languages (19-21st centuries). A comparative analysis of modern forms of address gives both samples of typological parallels confirming the existence of the Indo-European languages' community and examples of significant divergences between relevant forms in cognate languages.

In the last part of the research modern material of the remaining Indo-European languages (Celtic, Baltic etc.) as well as that of some other languages (е. g., Finno-Ugric) is analysed. It corroborates to a great extent the main conclusions concerning the languages examined in the previous chapters.

The thesis is the first attempt in Ukrainian linguistics to apply comparative-historical and typological approaches to the study of address as a communicative category.

The results obtained by means of comparative analysis, diachronically and synchronically, do not only testify to the importance of address as a communicative category but also prove the dynamic character and different rates of historical development of means of address in various languages. The thesis demonstrates a considerable degree of conditionality of means of address caused by extralingual factors (including social, political, ideological, cultural, and psychological). The research elucidates heterogeneous tendencies predetermining similarities and divergences between these means emerging at different stages of language development. A complex correlation between neutral (informal) and polite (formal) meanings of lexemes used in allocution is viewed as a result of specific secondary nomination concerning also personal pronouns. A relative role played by the genealogical factor in the formation of allocution systems and specificity of their evolution in Indo-European languages are ascertained. The thesis reveals a considerable variety of allocution structures and its means, an alternation of dissemination and reduction phases concerning totality of forms of address in various Indo-European and other languages, including those which are closely cognate (e. g., Spanish and Portuguese, English and Frisian, Dutch and German, Czech and Polish), as well as in some of their national variants (European and Latin American Spanish, European and Brazilian Portuguese). At the same time curious but evident resemblances can be observed between such unrelated languages as Ukrainian and French, Italian and German, Portuguese, Swedish and Polish, Romanian and Dutch, Spanish and Lithuanian. The study of modern languages demonstrates continuity of their evolution and constancy of semantic and structural changes that take place, for instance, in Slavonic and some other languages of Eastern Europe, especially concerning nominal means of allocution and titles.

Key words: means of address, personal pronouns, nominal forms of address, communicative category, neutral / polite meaning, comparative analysis, diachrony / synchrony, allocution, extralingual factors.

Размещено на Allbest.ru