Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ МОВОЗНАВСТВА ім. О.О.ПОТЕБНІ

УДК 811.161.1:81'42'373

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

МОВНІ ЗАСОБИ ВИРАЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОЇ МЕНТАЛЬНОСТІ В СУЧАСНІЙ РОСІЙСЬКІЙ ПРЕСІ

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

БАРБАРА Наталія Вікторівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі російської мови Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Озерова Ніна Григорівна, Інститут мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, завідувач відділу російської мови

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Дядечко Людмила Петрівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри російської мови Інституту філології

кандидат філологічних наук, доцент Слободянюк Таміла Вікторівна, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, доцент кафедри російської мови Інституту іноземної філології

Захист відбудеться «16» лютого 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д.26.172.01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано «12» січня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук Т. Я. Марченко

Дисертацію присвячено комплексному вивченню мовних засобів вираження української ментальності в сучасній російській пресі.

Дослідження взаємодії мови та мислення належить до магістральних загально-лінгвістичних проблем, яким присвячено праці таких учених, як Л. Вайсгербер, В. Гумбольдт, О. Мельничук, І. Мєщанінов, В. Панфілов, О. Потебня, Н. Хомський та ін. Питання взаємозумовленості мови та культури опрацьовані сучасними науковцями А. Вежбицькою, Є. Верещагіним, В. Костомаровим, В. Масловою, Ю. Степановим. Останнім часом усе більший інтерес викликають дослідження, пов'язані з вивченням особливостей тієї чи тієї нації, що знаходять вираження насамперед у її ментальності. Теоретичною базою нашого дослідження стали праці В. ф. Гумбольдта, В. Жайворонка, Д. Лихачова, В. Колесова, В. Кононенка, О. Левченко, О. Потебні, Т. Радзієвської, В. Русанівського, О. Ткаченка, Г. Яворської та ін.

Одним із перших учених, які розглянули взаємозумовленість мови та народу-носія, був В. ф. Гумбольдт. Він вважав, що мова є діяльністю індивіда, яка тісно пов'язана з національною самосвідомістю й зберігає власну індивідуальність усупереч зовнішнім змінам. Ці ідеї були розвинуті Й. Вайсгербером, який розглядав мову як результат процесу пізнання минулих поколінь. Подібні риси в різних мовах учений пояснював спільною природою людини. Таким чином, мова, відбиваючи особливості її носіїв, виражає при цьому й загальнолюдську ментальність. Питання відбиття ментальності в сучасних мовах висвітлено в роботах Н. Арутюнової, С. Жаботинської, В. Колесова, О. Назаренко, Т. Радзієвської, В. Русанівського, О. Селіванової, Ю. Степанова, В. Телії, О. Ткаченка та ін. Праць, присвячених системному опису вираження ментальності однієї нації засобами мови носіїв іншої, не виявлено, хоча наявні окремі елементи таких описів (А. Вежбицька, В. Гак, В. Мокієнко, О. Ткаченко, А. Флаксман, О. Бурда-Лассен, О. Городецька).

Ментальність нації виявляє себе, матеріалізуючись у різноманітних складниках культури, у характерних особливостях світосприйняття, у системі моральних вимог, норм, у родинних стосунках, у ставленні до праці та природи, у національному характері, мові. У дослідженні будемо користуватися терміном ментальність нації, визначаючи її як соціальний феномен, що виражається в ідентичних зразках поведінки; специфічний тип колективного світосприйняття, який виникає та передається з покоління в покоління в результаті існування в спільних географічних та соціально-історичних умовах. Мова є одним із проявів ментальності її носіїв та одночасно містить засоби, що дозволяють експліцитно та імпліцитно передавати й називати процеси ментальної сфери. Це й робить можливим дослідження засобів вираження ментальності однієї нації в текстах носіїв іншої.

Розгляд презентації іноментальності найбільш доцільно здійснювати на матеріалі текстів ЗМІ, і перш за все преси, оскільки саме преса, швидко відгукуючись на події, аналізує їх та значною мірою моделює ставлення до них, фіксує та представляє зміни в суспільній свідомості. За твердженням Л. Дядечко, Л. Кудрявцевої, мова ЗМІ стає засобом здійснення соціальної влади, формування світогляду та світосприйняття адресатів, тому, на наш погляд, вона вимагає багатоаспектного вивчення лінгвістами з точки зору створення ментального портрету нації. Стійке уявлення про ментальні риси називають гуманітарною аурою нації, яка, за визначенням Л. Костенко, «охоплює всі сфери суспільного життя: освіту, літературу, мистецтво - у їх інтегральній співвіднесеності зі світовою культурою і, звичайно, у своєму неповторно національному варіанті».

Формування ментального портрету нації-сусіда в пресі іншої держави здійснюють через використання засобів рідної мови для створення контекстів, що відбивають психо-поведінкові архетипи, реакції, цілепокладання, облаштування соціуму носіями ментальності і т. ін. Вивчення мови ЗМІ перебуває у сфері наукових досліджень багатьох вітчизняних та зарубіжних лінгвістів (Н. Богомолова, І. Брага, А. Григораш, Х. Дацишин, О. Дорофєєва, Л. Дядечко, С. Коновець, В. Корнєєв, Н. Костенко, В. Костомаров, О. Кубрякова, Н. Кудрявцева, Н. Озерова, С. Онуфрів, Т. Полякова, Т. Слободянюк, Г. Солганик, І. Філатенко та ін.), але тексти преси з точки зору представлення іноментальності не були предметом вивчення.

Актуальність дослідження зумовлена увагою до проблем національної самосвідомості й самовираження, необхідністю пошуків нових підходів до вивчення мовних засобів представлення ментальності, що складають особливий інтерес для таких сучасних напрямів мовознавства, як лінгвокультурологія, етнолінгвістика, когнітивна лінгвістика, та необхідністю вивчення лінгвальних способів презентації іноментальності в одному з фрагментів російського мовного простору.

Зв'язок із науковими програмами, планами, темами. Дисертаційна робота виконана в рамках комплексної наукової теми, опрацьовуваної у відділі російської мови Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України «Вплив української мови та культури на розвиток російської літературної мови (ХІХ - ХХІ ст.)» (НДР № 0106U005095 протокол № 4 від 22.06.2006 р.) Мета даного дослідження полягає в тому, щоб виявити та описати основні мовні засоби вираження ментальності української нації в текстах преси Росії з точки зору носіїв російської мови. Реалізація поставленої мети передбачає розв'язання наступних завдань:

Визначити феномен ментальності з точки зору філософії, психології, лінгвістики та виявити його конституенти, характерні для українців.

Описати способи вербальної презентації ментальності.

Із погляду лінгвокультурології проаналізувати риси російського дискурсу преси та сформулювати його дефініцію.

Дослідити особливості представлення іноментальності в сучасній російській пресі.

Виявити та описати мовні засоби вираження української ментальності в російськомовній пресі.

Описати базовий концепт української культури, представлений у російській пресі, що характеризує ментальність українців.

Об'єктом дослідження стала українська ментальність, вербалізована лексико-семантичними засобами російської мови в текстах сучасної російської преси. Вибір об'єкта дослідження зумовлений тим, що, за твердженням культурологів, ментальні риси носіями певного типу ментальності сприймаються як єдино правильні й можливі, тому з'ясувати їх специфіку дозволяє лише погляд збоку, з точки зору носіїв іншої національної ментальності. Такий розгляд може претендувати лише на відносну об'єктивність під час створення ментального портрету українців, оскільки мова відбиває уявлення про світ, про цінність тих чи тих предметів, явищ, законів природи, суспільства носіїв саме цієї мови.

Предметом дисертаційного дослідження став усебічний опис лінгвальних засобів сучасної російської мови, що виражають українську ментальність.

Матеріалом дослідження є 5000 різножанрових контекстів сучасної російської преси, виділені методом цільової вибірки із загальнонаціональних газет та журналів Російської Федерації, електронних мас-медіа 1998 - 2009 рр. загальним обсягом 12 000 сторінок.

Джерелами дослідження виступають також дані сучасних енциклопедичних, фразеологічних, тлумачних, перекладних, етимологічних словників російської та української мов.

Методи дослідження обумовлені метою та завданнями, а також специфікою досліджуваного матеріалу. Аналіз здійснювався за допомогою загальнонаукових методів та прийомів (лінгвістичного спостереження, співставлення, опису, аналізу й синтезу, класифікації, кількісної презентації). У роботі знайшли застосування такі спеціальні методи, як метод дефініційного аналізу, методики контекстуального та компонентного аналізів (на основі лексикографічних даних та контекстуального оточення лексичних і фразеологічних одиниць); лінгвокультурологічний метод.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в комплексному підході до вивчення проблеми вираження ментальності нації засобами іншої мови; у дослідженні вербального представлення української ментальності в текстах російської преси (розглянуті аксіологічна лексика, українізми, метафоричні моделі, фразеологізми, прецедентні тексти); в описі ключових українських ментальних рис, експлікованих у текстах сучасної преси Росії. У роботі доповнено й уточнено лінгвістичні поняття «ментальність нації» й «дискурс російської преси».

Теоретичне значення дослідження полягає в узагальненні та розвитку теоретичних положень мовознавства щодо проблем взаємодії мови та культури, мови та мислення в лінгвокультурологічному аспекті, у розширенні уявлень про ментальність нації через аналіз вербальних засобів вираження взагалі та в текстах преси носіїв іншої мови зокрема. У праці запропоновано лінгвокультурологічний опис української ментальності на основі її вербалізації засобами російської мови, що може стати підґрунтям для теоретичних узагальнень у різних галузях мовознавства. Ментальність українців у її вираженні засобами мови нації-сусіда становить інтерес для інших наукових дисциплін, які вивчають цей феномен, - соціології, культурології, філософії, психології.

Практичне значення дисертаційної праці визначається можливістю використання матеріалів у системних дослідженнях проблем ментальності, а також у лінгводидактиці вищої школи.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному формулюванні наукових цілей дослідження, обґрунтуванні його теоретичної та практичної бази. Результати дослідження одержані дисертанткою самостійно, усі наукові статті написані без співавторів.

Структура дисертаційної праці. Дисертація складається зі вступу, двох розділів, загальних висновків, списків використаної літератури (321 позиція) та джерел ілюстративного матеріалу (40 позицій), 5 додатків. Основний текст дисертації викладено на 195 сторінках, загальний обсяг роботи становить 265 с.

Апробація положень та висновків дисертації здійснювалась на засіданнях відділу російської мови Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України, на засіданнях кафедри фундаментальних і загальнонаукових дисциплін Конотопського інституту Сумського державного університету, а також викладалась на Міжнародній науковій конференції «Від Нестора до сучасності» (Горлівка, 2006); на Всеукраїнській науково-практичній конференції «Актуальні проблеми фразеології» (Сімферополь, 2007); на VІ Міжнародній науковій конференції «Міжкультурні комунікації: стратегії освіти та методика навчання мовам» (Алушта, 2007); на V Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми менталінгвістики» (Черкаси, 2007); на ХVІІ Міжнародній науковій конференції «Мова і культура» ім. проф. С. Бураго (Київ, 2008); на VІ Міжнародній науковій конференції «Актуальні проблеми менталінгвістики» (Черкаси, 2009); на ХVІІІ Міжнародній науковій конференції «Мова і культура» ім. проф. С. Бураго (Київ, 2009).

Публікації. Основні положення дослідження викладено у 8 статтях, із них 7 опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі визначено теоретичні передумови дослідження, обґрунтовано вибір та актуальність теми, сформульовано мету, завдання, визначено об'єкт, предмет і методи дисертаційного дослідження, наукову новизну, теоретичне та практичне значення, вказано джерельну базу роботи, подано відомості про апробацію положень дисертації та кількість публікацій.

Основна частина дисертації складається з двох розділів. У першому розділі «Національна ментальність як об'єкт лінгвістичного дослідження» сформульовано теоретичні основи дисертаційної роботи: визначено сутність феномену ментальності з точки зору філософії, психології, лінгвістики, встановлено основні фактори формування й конституенти ментальності українців, описано різнорівневі мовні засоби, що виражають ментальність, на основі виявлення лінгвокультурологічних рис російського дискурсу преси сформульовано його визначення, досліджено особливості презентації іноментальності в сучасній пресі Росії, описано ментальні риси українців, найбільш яскраво представлені в текстах сучасної російської преси, - емоційність та індивідуалізм.

М. Блок та Л. Февр, які ввели термін до наукового обігу, основним завданням ментальності вважали самозбереження особистості або народу, нації через адаптацію до умов середовища та розкодування себе в ній. Розвиваючи ідеї І. Канта, німецький учений П. Дінцельбахер маркерами національної ментальності назвав вчинки людей-носіїв. Ментальність діє в конкретних ситуаціях як допомога в прийнятті рішення, виступаючи орієнтиром, актуальним для всього соціуму. О. Потебня реальні функції мови вбачав у взаємозв'язку лінгвальних та позамовних реалій, відмічаючи, що «поза словом і до слова існує думка». Згідно з теорією Сепіра-Уорфа, структура мови визначає структуру мислення та спосіб пізнання світу. Ці ідеї були розвинені О. Почепцовим, який вважав, що мовну презентацію світу можна розглядати як мовне мислення, а співвідношення між певною частиною світу та його лінгвальним представленням визначав як мовну ментальність.

О. Ткаченко в монографії «Мова і національна ментальність» наводить переконливі докази виявлення ментальності на всіх рівнях мови її носіїв. Учений констатує зворотній зв'язок між українською національною ментальністю та фонетикою, відмічаючи префіксально-прийменникові чергування, варіативність закінчень іменників тощо. Граматика й лексика мають більш виразні засоби відбиття ментальності носіїв, що доводить наявність лакун відповідних рівнів. Найбільші можливості для відбиття національної ментальності має фразеологічний рівень мови, зокрема «в найменших та малих текстах типу приказок, прислів'їв, пісень» (О. Ткаченко). Дослідженню проявів ментальності нації в мові через ключові національно-марковані концепти присвячено праці багатьох сучасних лінгвістів, зокрема В. Жайворонка, О. Левченко, Т. Радзієвської, О. Селіванової, О. Городецької та ін. Представляючи відбиття російської ментальності в різнорівневих фактах мови (у центрі граматики - дієслово, що означає нове; сприйняття якості як основної категорії в характеристиці світу; дієслово быть як допоміжне і т. д.), В. Колесов зазначає, що окремі схожі риси можна знайти в абсолютно різних за походженням мовах. Особливе значення для нашого дослідження має думка О. Ткаченка про те, що при дослідженні ментальних рис нації велике значення мають і характеристики ментальності з боку сусідніх народів, «ці характеристики, іноді образливі як за формою, так і за змістом, іноді навіть дещо шаржовані, містять, одначе, в собі певне раціональне зерно, доповнюючи «автопортрет» того чи іншого народу».

Українську ментальність значною мірою сформували геополітичні та історичні особливості, дослідженням яких у різні періоди займались В. Антонович, М. Драгоманов, Д. Донцов, М. Костомаров, П. Куліш, Ю. Липа, М. Шлемкевич, Д. Чижевський. Основою для розробки сучасної теорії ментальності української нації стали праці М. Поповича, Р. Додонова, Т. Ящук, А. Колісник, В. Капелюшного, Н. Єрмошенко, Н. Яцук та ін. Дослідники є одностайним в думці, що на становлення укpаїнської ментальності вплинули аpхетипи етносів, які в різні періоди існували на землях сучасної України, а також геополітичне розташування земель. Це зумовило поєднання у світогляді українця західної та східної ментальностей. Постійність геогpафічного оточення пpивела до майже ідеальної адаптації до ландшафту, що знайшло відбиття в ментальних рисах: тонкому відчутті гаpмонії людини з пpиpодою, ліpичності, підвищеній емоційності, pомантизмі, сентиментальності.

Дослідники О.Воропай, І. Нечуй-Левицький, М. Максимович, О. Потебня, Д. Яворницький, В. Янів відтворили картину багатовікової культурної традиції, яка свідчить про природний естетизм слов'ян, моральність, миролюбність, взаємодопомогу, гостинність, веселий норов, ліризм. Проте національна ментальність не позбавлена й таких негативних рис, як хитрість, жадібність, заздрісність, упертість (В. Кизима, О. Киричук, А. Колодний, М. Костомаров, Ю. Липа). Українцям властиве «почуття Божої всеприсутності» (В. Янів). Тривале входження земель сучасної України до складу різного роду державних утворень та боротьба за незалежність сприяли формуванню суперечливих ментальних якостей: волелюбності, індивідуалізму (козацькі риси) - та взаємодопомоги, братчини, високої залежності від суспільної думки (тип селянина) (М. Гоголь, М. Шлемкевич, В. Бебик). Індивідуалізм був зворотною стороною демократизму, проте, можливо, став і однією з причин відсутності протягом тривалого часу власної державності (В. Антонович, В. Буяшенко, Г. Ващенко, В. Винниченко, В. Капелюшний). Індивідуалізм виявляється на рівні соціуму в схильності до незгоди, анархізмі, у відсутності організованості (М. Костомаров, О. Кульчицький, В. Липинський). Д. Донцов та інші дослідники відзначають, що однією з провідних рис української ментальності є емоційність, яка домінує над раціональністю та волею. Через динамічність, суперечливість подій історії українці звикли шукати сенс буття не стільки в об'єктивному світі, скільки у внутрішньому, в почуттях (М. Степико). Ідеї «внутрішньої людини», яка й визначає собою соціальне буття, були наріжними в «філософії серця» Г. Сковороди та П. Юркевича.

Визначаючи основні характеристики ментальності сучасних представників української нації, враховуємо й архетипні риси, успадковані від періоду становлення етносу. Для нас є безсумнівним також те, що сучасні українці відрізняються від українців ХІХ ст., початку ХХ ст., і це закономірно, враховуючи культурні зв'язки, доленосні для нації історичні події, загальний розвиток людства і т. ін. Тому, говорячи про сучасних носіїв української ментальності, маємо на увазі українців кінця ХХ - початку ХХІ ст. Із розбудовою Україною незалежної держави стали більш активно виявлятись пригнічувані (або приховувані) раніше етноцентризм, демократичність, прагнення до забезпеченого життя, хазяйновитість, волелюбність.

Емоційність та індивідуалізм - багатоаспектні ментальні риси українців, які з належною повнотою актуалізовані в текстах російської преси (із 5000 проаналізованих 1275 контекстів містять відбиття індивідуалізму та його проявів, 1198 експлікують емоційність), їх характеристика є можливою на фоні контекстів, що визначають особливості психічного стану, поведінки людини як носія національного характеру, а через них - національної ментальності.

Тлумачні словники трактують індивідуалізм як прагнення виражати власну особистість, індивідуальність, протиставляючи себе колективу. Нами відмічені наступні мовні засоби вираження цієї ментальної риси українців:

1. Українізми. «Не пидманули. Их политические разборки можно смотреть, как увлекательный сериал: экшн есть, при этом народ …не страдает» (Собеседник 21/07). Відоме з народної пісні підманула не потребує перекладу, створює колорит, підкреслює передбачуваність індивідуалізму.

2. Фразеологізми. Наприклад, фамільярні, для підкреслення демонстративної байдужості пересічних українців до суспільних проблем: «Главный вопрос: кто первым начнет новый виток противостояния? Хотя это, наверное, главное только для политологов, журналистов и украинских политиков. Остальным до лампочки» (Собеседник 21/07).

3. Засоби образності. Метафора: «Из-за паралича законодательной власти правительство потеряло не только возможность проводить какие-либо реформы…» (Тема недели 03.03.08). Метонімія: «Юлия ликвидирует президента как класс?» (Известия 03.11.08); «Майданов теперь в Киеве несколько, и самый шумный - у Конституционного суда. Там стоят две разноцветные толпы, разделенные щитами ОМОНА, и митингуют по очереди. Слухи о драках оказались преувеличены, столкновений нет, их не было бы и без ОМОНА: люди настроены неагрессивно» (Собеседник 30.05.07). Епітети: «Сумская область - место рождения Ющенко, поэтому проводимые здесь акции должны стать по-президентски роскошными и по-ющенковски всенародными» (Известия15.03.07). Порівняння: «Говорила так, что, обвини она шоколадного магната в постигшей Украину эпидемии кариеса, граждане пошли бы кусать негодяя» (Собеседник 35/05) (про емоційну промову Ю.Тимошенко із закликом вірити лише очолюваній нею політичній силі). Оксюморон: «Не будем судить о политических подоплеках этого террариума единомышленников» (Частный корреспондент 15.08.08).

4. Прецедентні тексти: «Никто не хотел уступать [заголовок]. Парламентский кризис на Украине стал приобретать комедийные черты. Бурная работа парламента длилась ровно пять минут…» (Новые известия 07.10.08) (пор.: «Никто не хотел умирать» - назва кінофільму 1966 р., аспектом прецедентності виступає готовність докласти максимум зусиль, у результаті трансформації підкреслюється категоричність, індивідуалізм).

Широко вживаними є також контекстуальні синоніми до прагмеми «індивідуалізм», використання власних назв у якості конотативних загальних та цілеспрямоване використання різностильової лексики. Багатий спектр мовних засобів виразності дозволяє експресивно представити різні відтінки індивідуалізму як ментальної риси нації. Зокрема позитивну аксіологічну маркованість мають такі складники, як повага до особистості, визнання за іншими права на активну життєву позицію, прагнення до лідерства. Негативні сторони - егоцентризм, відсутність національної злагоди - вербалізуються або підкреслено неемоційно, або експресивно марковано, іронічно. Тексти російської преси акцентують увагу на таких особливостях українського індивідуалізму, як відданість родині, прагнення до матеріального добробуту, абсолютно позитивно представлено прояв індивідуалізму в рамках законності, обстоювання власних амбіцій ненасильницькими методами.

Емоційність - ментальна риса українців, яка знаходить свій прояв, на думку адресантів російських ЗМІ, у всіх сферах суспільного та духовного життя нації. Легка збуджуваність, запальність виражаються в контекстах преси, набуваючи різних конотацій: «Критики программы говорят, что украинские политики ухитрились превратить «Свободу» в балаган, поскольку не умеют аргументированно доказывать свою точку зрения, могут оскорбить оппонента и т. д.» (Украинская газета 15.06.07) (іронічна конотація); «Недавно у группы вышел новый диск. Прямо на концерте диск в прямом смысле слова был вброшен на российский рынок - Скрипка со сцены кидал его зрителям. Правда, не всем, а только тем, кто мог вспомнить название песни, которую начинал он петь» (Новая газета 04.02.08) (в контексті - позитивна аксіологічна маркованість). Гостроту політичної боротьби в Україні сучасна російська преса актуалізує найбільш яскраво з усіх складників феномену української емоційності. Позитивно в цілому оцінюючи сам факт наявності реальної політичної боротьби як один із необхідних атрибутів демократизму («Есть на Украине нечто такое, чего нет и не может быть в современной России. Например, свобода слова и реальная состязательность политических субъектов. На Украине, в отличие от России, иногда отправляют в отставку очень крупных чиновников, подозреваемых в коррупции или вопиющей управленческой неэффективности» (Ведомости 22.11.05)), адресанти російських ЗМІ різко знижують оцінку одночасно зі змінами смислових конотацій тих проявів емоційності в політиці, які не приводять до результативної діяльності: «В то время как Украина в условиях кризиса идет на дно, президент и премьер с телеэкранов обвиняют и оскорбляют друг друга, а оппозиция блокирует парламентскую трибуну, потому что хочет отправить в отставку правительство, но пока не может» (Новые известия 04.02.09) (у контексті лексеми обвиняют, оскорбляют, блокирует підсилюють вираження емоційності, яка межує з деструктивізмом). Щира дружелюбність як один із проявів емоційності українців також знаходить відбиття в текстах преси Росії. Наприклад, мережеве видання «Вокруг света» в дороговказі для туристів презентує Україну наступним чином: «Задумывая путеводитель по трем украинским городам, мы хотели показать вам неисчерпаемое разнообразие Украины - гостеприимной, дружелюбной и очень интересной страны» (vokrugsveta.ru/guides/ukraine). За своєю сутністю дружелюбність спрямована на прояв відвертості, щирості, позитивного світосприйняття в цілому, що й представлено в російській пресі з підкреслено позитивним маркуванням: «Во Львове… прохожие, продавцы, официанты и т.д. на вопрос по-русски отвечают обычно по-украински. Если непонятно, повторяют по-русски. И все,.. узнав, что мы, самые что ни на есть москали, за собственные деньги приехали сюда просто по улицам гулять, искренне интересовались: понравился ли наш Львов? Ах, как понравился! Архитектурная роскошь четырехсотлетнего возраста, приятная южная расслабленность, приветливые, улыбчивые люди… …Платили нам здесь чистым золотом душевного тепла и радушия» (Известия 19.06.08). Але відкритість в українцях співіснує з прагненням до духовного усамітнення, екстравертні прояви емоційності - з інтровертними, без чого образ носія національної ментальності був би неповним: «Как отмечают политологи, украинские политики крайне осторожны и нерешительны. Все прогнозы со стопроцентной долей вероятности - дело неблагодарное» (Росбалт 24.06.08).

Поєднання дружби та бізнесу, політики в Україні, що часто призводить до відсутності ділової результативності, сприймається носіями російської ментальності як типова характерологічна риса українців, представляється і з нейтральними конотаціями: «Приходько поддерживает окрепший при Кучме клан Мозговых… Собственно, певица могла бы выиграть украинский конкурс, если бы не семейное прошлое Алены Мозговой. Ее бывший муж, Александр Пономарев, участвоавал в жюри украинского конкурса и «играл» тут против Анастасии» (Известия 13.03.09), проте нерідко набуває іронічного забарвлення. Домінування чуттєвості нерідко призводить до відсутності порядку, неповаги до існуючих законів та інституту влади. Сприйняття емоційності українців у зв'язку з такими категоріями, як ліричність, артистизм має в російській пресі яскраво виражені позитивні характеристики: «Ярче других в финальной части «Славянского базара» выглядела …представительница Украины Руслана. …Получилось эффектное, красочное и дорогое шоу европейского уровня. А учитывая общительность этой девушки, не просто шоу, а ток-шоу. Накануне днем она, вечно жаждущая общения, пригласила к себе в гримерку после концерта чуть ли не весь Витебск…» (newizv.ru/news/2008-07-21). Емоційність розширює свій смисловий потенціал, «втягуючи» в своє поле такі позитиви, як глибока віра, релігійність, жалісливість, патріотизм, почуття гумору.

Нюанси в сприйнятті української емоційності носіями російської мови розрізняються лише в контекстах, змінюються від позитивних до негативних, що пояснюється неоднозначністю самого феномену, суб'єктивністю оцінювання, стереотипами авторів текстів і т. ін. У контекстах емоційність може мати конотації зниженості, іронічності, коли прирівнюються в значенні до сем «нерозсудливість», «непередбачуваність», «вибуховий темперамент», позитивні, коли мова йде про ліризм та артистизм українців, нейтральні, коли використовується для номінування конкретних проявів емоцій людини. Сприйняття росіянами індивідуалізму та емоційності українців базується на спостереженнях за побутом, життям людей, знанні традицій та сучасного розвитку українського суспільства, тому в сукупності й відбиває типові прояви цих ментальних рис.

Дискурс преси відображає процеси та явища, що відбуваються у світі, формує ставлення до них і певною мірою провокує їх подальший розвиток (Н. Арутюнова, Е. Бенвеніст, А. Бєлова, Ю. Габермас, В. Гамсон, В. Демьянков, Л. Дядечко, В. Жайворонок, Л. Кудрявцева, Г. Яворська та ін.). Дискурс преси Росії визначаємо як сукупність різностильових мовленнєвих актів інформаційного характеру, що відповідають вимогам актуальності, часто мають відбиток авторського бачення й носять ідеонаціональний характер, орієнтовані на колективного адресата та певний вплив на суспільну свідомість. Ідеонаціональний характер виявляється у повазі до існуючого в Росії інституту влади, культурно-історичних цінностей, відчутті належності до нації з давніми традиціями державності, усвідомленні типових ментальних рис, що відрізняють росіян від близьких сусідів. Той сегмент, у якому темою дискурсивних практик виступає Україна, є неоднорідним та суперечливим. Під впливом позамовних факторів, таких, як побудова Україною самостійної держави, входження до міжнародної спільноти, відродження національних звичаїв, традицій, культивування почуття національної гідності, прагнення до господарсько-економічної незалежності, акцентування національно-специфічних рис, відбувається демократизація аналізованого дискурсу, поляризація ідей залежно від ставлення до українських реалій.

Другий розділ «Лексико-стилістичні засоби вербальної презентації української ментальності в російській пресі» присвячено виявленню та описові засобів російської мови (аксіологічна лексика, запозичення, метафоричні моделі, фразеологізми, прецедентні тексти), які виражають ментальність українців у текстах преси Росії, представлено концепт української культури ДІМ, що відбиває, формує та збагачує ментальність української нації з точки зору росіян.

Перший підрозділ «Аксіологічна лексика як засіб опису української ментальності» висвітлює питання використання аксіологічних засобів російської мови при експлікації ментальності нації-сусіда й базується на твердженнях, що оцінка історично та соціально зумовлена, полісемантична, є своєрідним лінгвальним засобом відбиття ціннісних пріоритетів нації (Ю. Апресян, О. Вольф, Т. Космеда, В. Телія та ін.). У рамках дослідження виділено асоціативно-тематичні поля лексики, що співпадають із ментальними рисами українців, представленими в текстах російської преси: толерантність, мудрість та далекоглядність, гостинність, колоритність, індивідуалізм, хитрість, нездатність створити сильну державну інституцію, демократичність, крадійкуватість, практичність, патріотизм. Для прикладу наведемо наступний контекст: «В один из свободных вечеров мы всем семинаром отправились в гости. Львовский коллега обещал «этнографически достоверные» вареники и драники. Гостевание разворачивалось обычным чередом. …Хозяева вдруг запели. Какой-то философский смысл почудился вдруг и в деталях обстановки: боевой гуцульский «топорець» и «люлька», трубка в серебряной насечке… Народная традиция, которая, похоже, была в этом доме такой же реальностью, как телевизор или библиотека, придавала песне изначальный смысл совместного переживания людьми красоты и трагичности человеческого бытия» (Вокруг света 5/98). Введення культурем, кванторних слів дозволяє представити гостинність українців, колоритність їх життєвого устрою, вірність традиціям із позитивною аксіологічною характеристикою. Наведений текст є нейтральним у лінгвістичному плані, але має позитивну оцінку на когнітивному рівні: українці постають як цінителі національних традицій, глибокої духовності, що виступає й атрибутом їх повсякденного сучасного життя.

Прагматичними цілями використання аксіологічної лексики є спонукання адресата до дії, до зміни поглядів методом наведення аргументів, навішування ярликів схвалення - несхвалення, виправдання - засудження, формування оцінних інтерпретацій головних ментальних рис українців.

У підрозділі 2.2. описано «Використання українізмів для характеристики ментальності українців». Спираючись на постулат Е. Сепіра про те, що «мова є символічне керівництво до розуміння культури», мовні явища вважаємо асоціативно опосередкованими уявленнями про національний ментальний простір. У сучасних російських текстах преси нами виділені наступні типи українізмів, які включаються для презентації іноментальності: 1) повністю адаптовані мовою-реципієнтом (казак, рада, кобза, лирник, чуб, чумак, галушки, кобзарь, Гуцульщина, гетман, гайдамак, булава, хлопец, курень, люлька і под..); 2) запозичення із трансформованою смисловою структурою (прапор, майдан, махновець), що стають свого роду символами епохи; 3) українізми-вкраплення (номінації української держави та атрибутів її суспільно-політичного життя (мова,Незалежна, самостийность, Батькивщина, стрички, «Так!», западэньци, помаранчевая); цитування текстів пісень, віршів, анекдотів, СМС («Казав би слово погане, да печь у хати»; «Жадность есть грех, и москаль замерзает - в Москве - 39, Христос Ся хрещаэ»); номінації реалій повсякденної практики та власних назв («Вісті», Верховна Рада, Спилка пысьменныкив, «Березова на бруньках», «Кино-Переклад», «Іхали козаки»; «Пріди до мене, Галю», «Країна мрій», «Путешествие по хаті Солохи»); 4) етнографізми (дукат, лялька, полонина, ковры-лижники, трембита, гаковка, мисник, рушник, первач, вышиванка, гопак, шкварки); 5) українські фразеологізми («Одно дело - провезти москаля в решете, совсем другое - провезти в решете партнера по коалиции» (Известия 11.07.06)).

Наведемо приклад для ілюстрації використання українізму в контексті. Словники С. Ожегова, М. Фасмера не фіксують лексему прапор, у 17-томному словнику сучасної російської мови і в словнику В. Даля її подано з приміткою «устаревшее»: «Устар. Знамя» [БАС ХІ: 32], «Прапоръ - стар. Знамя, значек; || отряд воинов при знамени… значенье от препирать, ратовать или поборать» [Даль ІІІ: 382]. Етимологічний словник української мови вважає прапор запозиченням з церковнослав'янского: «цсл. прапоръ «прапор, дзвоник» відповідає др. поропоръ «прапоръ», п. ст. propor, ч. prаpor, зводиться до псл. *porporъ, редуплікованого утворення, пов'язаного з чергуванням голосних з *perti «літати, рухатися»» [ЕСУМ ІV: 555]. Таким чином, на сучасному етапі розвитку російської мови слово прапор зі значенням «державний символ України» є запозиченням із сучасної української, використовуваним для створення певного колориту: «Чем же вызвана эта весьма «своевременная» в период кризиса суровость? Быть может, это такой старый дедовский способ привить «любим друзям» уважение и любовь к родине? …Таким образом, теперь к ответственности, например, можно привлечь и Светлану Лободу, которая жирной черной краской написала на украинских «прапорах» «Anticrisis Girl» и в таком виде выставила их на сцену «Евровидения»?» (Известия 02.05.09).

Вираження української ментальності в текстах сучасної російської преси здійснюється також через метафоричні моделі (підрозділ 2.3.). Сучасний український сегмент представлений метафоричними моделями побут (дескриптори: предмети та дії, кулінарія, кольори), людина (конкретизується через назви дій людини, способів руху, станів душі, настроїв, зовнішній вигляд, частин тіла, ступінь спорідненості, процеси життєдіяльності, соціальну діяльність), війна (деталізують тезаурус найменування військових дій, назви видів зброї, назви битв, тематичні прагмеми), природа (тваринний та рослинний світ), спорт, світ фантастики, полювання, релігія, транспорт. Метафоризація ментальних рис українців відбувається на основі стереотипів сприйняття світу, властивих носіям російської мови, що зумовлює суб'єктивізм побудови тропів.

Роль прецедентних текстів у вираженні ментальності українців розглянуто в підрозділі 2.4. Під прецедентним текстом розуміємо одиницю, яка має статус тексту та є лінгвокультурним феноменом, що формується під час включення в цілісну картину, має надособистісний характер (Г. Слишкін). У текстах російської преси для представлення реалій сучасного життя в Україні, а через них - ментальних установок нації прецедентні тексти використовуються і без будь-яких змін, і актуалізовані відповідно до вимог контексту, завдань та авторського бачення. Серед способів трансформації - заміна компонента, додавання нового елемента, одночасна заміна та додавання нового компонента, редукція, контамінація, семантичне переосмислення, алюзія. Так, додавання нового елемента дозволяє актуалізувати прецедентний текст відповідно до задуму автора, чіткіше представити основну думку матеріалу: «Страны советов и упреков [заголовок]. В ПАСЕ начинаются жесткие дебаты по поводу демократии в республиках бывшего СССР» (Новые известия 24.06.08) (пор. Страна Советов - про СРСР; включення нового компонента узгоджується з актуалізацією значення лексеми совет - «указание, предложение как поступить» [БАС ХІV: 41]); «"День заокеанского дурака": с чем приедет в Киев Буш? Он будет убеждать украинскую элиту в том, что скоро страну примут в НАТО. Однако не исключено, что первоапрельский визит,.. обернётся "Днём дурака". Заокеанского...» (Правда 31.03.08) (пор.: День дурака - 1квітня, день розіграшів, гумору). Алюзія - один із найвишуканіших способів трансформації ремінісценцій, містить лише натяк на первинний текст: «Не стоит забывать, что в украинской политике наиболее выгодным в электоральном плане всегда был и остается принцип: «голосуют за «обиженных и угнетенных», за тех, кого травят и увольняют, против кого борются и воюют»» (Росбалт 24.06.08) (пор.: назва роману Ф. Достоєвського «Униженные и оскорбленные»); «Сейчас украинские политологи обсуждают, кем станет президент Украины - сильным политиком или законодательно ослабленной "королевой" (Российская газета 09.12.04) (пор.: как английская королева - образний вислів для називання відомого публічного та суспільного діяча, який мало впливає на реальне політичне життя країни).

Корпус джерел прецедентних текстів українського сегменту російської преси стабільний: український фольклор, літературні твори, пісні, фільми, назви картин, історичні події, атрибути радянської дійсності, Біблія, афоризми, номінації товарів. Поширений спосіб розташування ремінісценцій текстів - заголовки, підзаголовки, перше / останнє речення (словосполучення) фрагмента або всього тексту. Із точки зору структури, найбільш частотними є поширені словосполучення (62 %), що забезпечує інтертекстуальному елементу оптимальну можливість інтеграції до тексту-реципієнта. Прецедентні тексти, що виражають ментальність українців, виконують функції тропів.

Підрозділ 2.5. присвячено розгляду «Фразеологізмів у заголовках російських публіцистичних текстів про Україну». Прагнучи до максимальної мовної виразності, журналісти використовують у заголовках фразеологізми, що дозволяє завдяки образному висловлюванню охарактеризувати назване словом поняття, дати йому оцінку, виразити ставлення адресанта, зацікавити читача (В. Вакуров, В. Костомаров, Н. Мануйлова, О. Назаренко). Фразеологічні одиниці в заголовках використовуються в прямому значенні, образною вершиною контексту вони стають у постпозиції: «Раскольники попытаются взять реванш?» [izvestia.ru/obshestvo/article3118950] (букв.: «одерживать верх, добиваться превосходства, победы над кем-либо после своего поражения, проигрыша, неудачи» [Федоров І: 40]) - назва аналітичного огляду про події в українському політикумі; «Натовский «троянский конь» в степях Украины» (Военно-промышленный курьер 20.02.08) - про проведення спільних із силами Альянсу військових навчань на території України (пор.: Троянский конь - «книжн., неодобр. Коварные дары, приносимые с предательской целью; тайный замысел» [Бирих: 296]). Достатньо часто (27 %) використовують широко відомі фразеологічні звороти, але відбувається їх наповнення новим публіцистичним змістом, у результаті актуалізується значення. Поширеним різновидом моделювання фразеологічних одиниць у заголовках періодичних видань є одночасне використання виразу і в буквальному, й у фразеологічному значенні (міжрівнева омонімія). Семантична двуплановість «прочитується» в контексті: «Львиный удел» (Труд 15.12.06) (букв.: «большая и обычно лучшая часть» [Шанский ФО: 161]) - стаття про самобутність сучасного Львова, «наділу сина Лева», його багатство та неповторність, культурну невичерпність.

Російські журналісти часто актуалізують значення фразем шляхом структурних трансформацій (заміна компонента, зміна мети висловлювання, редукція, контамінація) (52 %), завдяки чому фразеологічні одиниці не тільки звертають увагу своєю несподіваністю, часто - наявністю гумору, тонкого натяку, але й зосереджують думку читача. У текстах преси стійкі вирази набувають нових конотативних відтінків у несподіваних контекстах, при змішуванні стилів та зміни мети висловлювання. Використовується фразеологія в заголовках не стільки для образності, скільки для створення оцінного ефекту та етнокультурної забарвленості. Особливої уваги в другому розділі надано опису базового концепту української культури ДІМ, представленому в текстах преси Росії в основному завдяки цитуванню мовлення етнічних українців. Концепт ДІМ є властивим концептосферам практично всіх націй, але в українській культурі він посідає особливе місце і є універсальною моделлю всього в національній ментальності (Б. Цимбалістий). В українській мові дім - «1. Будівля, призначена для житла або для розміщення різних установ; будинок. 2. Приміщення, в якому живуть люди; житло. 3. Приміщення, люди, що в ньому живуть, та їх господарство. // Про сім'ю або людей, що живуть в одному приміщенні» [СУМ ІІ: 303]. Тому в рамках українського концепту ДІМ слід розглядати кілька концептів, пов'язаних один із одним: дім як будівля, «фортеця», що дозволяє сховатися від зовнішнього світу; дім як родина; дім як країна, Батьківщина.

Словник синонімів за редакцією А. Євгеньєвої пропонує синонімічний ряд, що відбиває значення цього багатозначного слова в російській мові (співпадають зі значеннями в українській): «жилище, здание, семья, жилье разг., строение» [Євгеньєва: 125, 141].

До мовних засобів представлення концепту української культури ДІМ у текстах російської преси належать усі розглянуті в дослідженні мовні засоби, зокрема українізми, прецедентні тексти, метафоричне моделювання, різноманітні засоби образності та аксіології.

Проаналізовані контексти демонструють високу значимість родини для носія українського типу ментальності, її вплив на всі інші сфери життя людини й одночасно - високу залежність від суспільної думки.

Специфікою концептуального поля СІМ'Я є важлива роль жінки-матері в українській родині, прагнення до партнерських стосунків подружжя. Українці працьовиті, домовиті, при цьому індивідуалістичні та недостатньо патріотичні, що заважає підвищенню добробуту, рівня життя всього народу. Типові для української ментальності гостинність та щедрість, прагнення підтримувати традиції, облаштовувати мікросвіт дають сплав, який можна назвати колоритністю та який при оцінюванні носіями російської мови набуває позитивних аксіологічних характеристик. Поле ЖИТЛО відбиває прагнення виразити індивідуальність господарів дому, уміння та прагнення створити затишок. У висновках сформульовано основні результати праці, визначено перспективи подальшого дослідження мовних засобів відбиття української ментальності засобами російської мови.

український ментальність преса лінгвістичний

ВИСНОВКИ

Розгляд феномену ментальності з позицій лінгвософії, психології дає підстави говорити, що ментальні особливості націй відзначаються значною різнорідністю, проте найтиповіші риси складають ментальний портрет нації в цілому. Носії ментальності власні характеристики сприймають як єдино можливі й правильні, тому вивчення характерологічних рис доцільно доповнювати «поглядом збоку», особливо з точки зору найближчих сусідів, порівняння з ким, власне, і дає можливість установити специфічні ментальні ознаки. До типових ментальних характеристик українців, виявлених та описаних різними дослідниками, належать емоційність, індивідуалізм, домінування чуттєвості над розумом, власних інтересів над загальними, схильність до демократизму, працьовитість, жадібність, аскетизм, ліричність, артистизм, неорганізованість, толерантність, гостинність, хитрість, прагнення до забезпеченого життя тощо.

За кількісними підрахунками індивідуалізм та емоційність є найбільш часто презентованими в текстах преси Росії ментальними рисами, що в сукупності своїх проявів комплексно характеризують українців (із точки зору носіїв російської мові).

Ментальність нації й мова взаємозумовлюють одна одну, що відбивається на всіх лінгвальних рівнях. Крім того, що мова сама є одним із проявів національної ментальності, у ній існують засоби, які дозволяють експліцитно передавати ментальність і називати процеси ментальної сфери. Це робить можливим дослідження вербальних засобів, використовуваних для презентації іноментальності.

Російський дискурс преси є результатом взаємодії політичного, економічного, соціального, побутового, естетичного, етнічних різновидів дискурсів. Газетний текст як один зі складників дискурсу преси поєднує різностильові та різножанрові контексти, що містять актуальну інформацію, розраховані на сприйняття певним колективним адресатом та часто мають відбиток авторського бачення. Важливою лінгвокультурологічною характеристикою дискурсу преси Росії є його ідеонаціональний характер, зумовлений особливостями культурно-історичного розвитку, світоглядом народу, наявністю потужних традицій державотворення. Український сегмент сучасної російської преси відображає зміни в сприйнятті сусідньої країни (не «братня Україна - частина єдиної імперії», а окрема держава, що виступає самостійним гравцем на міжнародній арені).

Формування концептуального образу сучасної України та українців значною мірою формується політичним, економічним та історико-культурним дискурсами. Українська тематика в російській пресі представлена різноманітними темами: політика, економіка, сім'я, культура, спорт, традиції, приватне життя тощо. Представляючи вчинки людей, психічні реакції, образ мислення українців, історичні події та їхні наслідки, журналісти російських мас-медіа тим самим моделюють єдиний ментальний портрет української нації. Суб'єктивність подібного портретування зумовлена національними стереотипами світосприйняття носіїв російської ментальності.

Основними мовними засобами, що дозволяють експліцитно виражати ментальність українців у текстах російської преси, є аксіологічна лексика, лексичні та фразеологічні запозичення з української мови, метафоричне моделювання, прецедентні тексти та фразеологізми.

Ментальність відбивається і в мові, і в культурі. Аналіз текстів російських газет та журналів дозволив зробити висновок про ряд ознак української ментальності, описати базовий концепт української культури ДІМ. Виявлений набір ментальних якостей за матеріалами текстів преси є динамічним, що пояснюється рядом чинників: суспільно-політичним (пов'язаним з інформаційними технологіями), індивідуально-психологічним та іншими. Можливо, із часом вони поповнюватимуться, змінюватимуться або зникатимуть. Упродовж багатовікової історії України такі зміни вже відбувалися. У роботі виявлено взаємозв'язок і взаємовплив культури й ментальності. З одного боку, культура формує ментальність, з іншого боку, ступінь її розвиненості є виразом ментальності нації. Усебічне вивчення відбиття загальнолюдської ментальності, а також дослідження й зіставлення ментальностей окремих національних або соціальних груп на мовному матеріалі є перспективним напрямом подальших досліджень.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Барбара Н. В. Фразеологізми з компонентом ДУША на позначення моральних якостей, суспільної діяльності людини в російській та українській мовах / Н. В. Барбара // Східнослов'янська філологія : [збірник наукових праць]. - Випуск 9. Мовознавство. - Горлівка : Видавництво ГДПІІМ, 2006. - С. 18-22.

2. Барбара Н. В. Концепт 'Україна' в російському публіцистичному дискурсі початку ХХІ століття / Н. В. Барбара // Мовознавчий вісник : [збірник наукових праць] / МОН України. Черкаський нац. ун-т ім. Б. Хмельницького / [відп. ред. Г. І. Мартинова]. - Черкаси, 2007. - Вип. 5. - С. 35-40.

3. Барбара Н. В. Метафоризація концепту 'УКРАЇНА' в сучасному російському публіцистичному дискурсі / Н. В. Барбара // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского : [научный журнал]. - Т. 20 (59), № 3. - Сімферополь, 2007. - C. 393-397. - (Cерия «Филология»).

4. Барбара Н. В. Украинские фразеологизмы в современном российском публицистическом дискурсе / Н. В. Барбара // Ученые записки Таврического национального университета им. В. И. Вернадского : [научный журнал]. - Т. 20 (59), № 6. - Сімферополь, 2007. - C. 164-168. - (Серия «Филология»).

5. Барбара Н. В. Фразеологізми та прецедентні тексти в заголовках російських публіцистичних матеріалів про Україну / Н. В. Барбара // Науковий часопис НПУ ім. М. П. Драгоманова. Серія 9 : Актуальні проблеми сучасного мовознавства. - № 3. - Київ, 2008. - C.48-53.

6. Барбара Н. В. Аксиологическая лексика как средство репрезентации украинской ментальности в дискурсе российской прессы / Н. В. Барбара // Актуальні проблеми металінгвістики : [збірник наукових статей за матеріалами VІ Міжнародної наукової конференції]. - Черкаси : Ант, 2009. - C. 217-219.

7. Барбара Н. В. Вербальна репрезентація українського індивідуалізму в сучасній російській публіцистиці / Н. В. Барбара // Мова і культура : [науковий журнал]. - К. : Вид. Дім Д. Бураго, 2009. - Вип. 11. - Т. VІІІ (120). - C.182-188.

8. Барбара Н. В. Метафорические модели как средство представления украинской ментальности в русскоязычной прессе / Н. В. Барбара // Мова і культура : [науковий журнал]. - К. : Вид. Дім Д. Бураго, 2009. - Вип. 12. - Т. ІІ (127). - C.189-197.