Концепт антилюдина у французькій драматургії абсурдизму: структура, семантика, прагматика

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЛІНГВІСТИЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК - 811.133.1:82-2

КОНЦЕПТ АНТИЛЮДИНА У ФРАНЦУЗЬКІЙ ДРАМАТУРГІЇ АБСУРДИЗМУ: СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА, ПРАГМАТИКА

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

АНДРІЄВСЬКА Вікторія Валеріївна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі французької філології Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Кагановська Олена Марківна, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра французької філології, завідувач кафедри

Когнітивна поетика сьогодення відзначається дослідженням художнього простору згідно з когнітивно-дискурсивною парадигмою, яка дозволяє проведення багатоаспектних розвідок домінантних смислів художнього тексту (О. П. Воробйова, Л. І. Бєлєхова, О. М. Кагановська, В. Г. Ніконова, О. А. Бабелюк). Цей підхід робить можливим тлумачення художнього простору, що репрезентує негативну картину світу як результат діяльності авторської свідомості, непрямого відображення дійсності, часто неадекватного та викривленого (О. С. Д'яконова, О. А. Мельничук, М. Ф. Міснік). Таку картину світу можна віднести до девіативних, або аномальних. Аномальний художній світ (С. М. Плотнікова) демонструють, наприклад, твори театру абсурду.

Реферована дисертація присвячена вивченню художньої картини світу французької драматургії абсурдизму, представленої творчістю Самюеля Беккета, Ежена Йонеско та Артура Адамова, крізь призму структурних, семантичних і лінгвопрагматичних особливостей концепту антилюдина. Під останніми розуміємо здатність концепту до мовного вираження комунікативними та синтаксичними засобами у персонажному мовленні. Пропоноване дослідження виконане з урахуванням теоретичних засад лінгвопоетики (І. В. Смущинська, Н. Є. Буцикіна) та когнітивної поетики (M. Freeman, R. Tsur, О. П. Воробйова). Вихідним у роботі є положення про кодування смислового навантаження художнього твору текстовими концептами (О. М. Кагановська, О. В. Багацька, Н. П. Ізотова) і текстовими концептами-константами (Г. М. Каратєєва). Концепт антилюдина розглядається нами як антиконцепт, що протиставляється іншому концепту (у цьому разі - концепту людина) і становить форму незгоди зі змістом цього "іншого" концепту (Ю. С. Степанов).

Вибір матеріалу дисертаційного дослідження зумовлений тим, що творчість франкомовних драматургів-абсурдистів є маловивченою в Україні (Н. В. Кулінич, В. Д. Шевчук). Вітчизняні мовознавчі розвідки, об'єктом яких є п'єси французького театру абсурду, мають переважно літературознавчий характер (Є. М. Васильєв, Т. Б. Проскурнікова, В. Скуратівський, Т. К. Якимович) або відзначаються лінгвостилістичним (О. В. Барабан, С. Маркелова, М. Ю. Хватова) чи комунікативним векторами дослідження (О. В. Герасименко), які не передбачають вирішення проблем концептуальної організації художньої системи твору. Зарубіжні фахівці розглядають твори французької драматургії абсурдизму як літературний феномен (S. Benmoussa, A. Compagnon, M. Esslin, D. Mortier), а також як матеріал літературознавчих пошуків (E. Frois, B. Lalande).

Актуальність обраної теми визначається загальним спрямуванням сучасної лінгвопоетики на дослідження художнього тексту як лінгвального втілення авторського світогляду в рамках когнітивно-дискурсивного підходу. У цьому контексті творчий доробок французької драматургії абсурдизму привертає увагу як матеріал для лінгвокогнітивних пошуків з огляду на те, що п'єси С. Беккета, Е. Йонеско та А. Адамова становлять складну для тлумачення та інтерпретації аномальну художню систему, що є недостатньо вивченою в сучасній філологічній науці. Актуальність роботи зумовлена також вагомим значенням концептотвірного потенціалу "текстогенеруючої категорії" (термін Н. В. Кулінич) "анти" і концепту антилюдина для сучасної світової культури та художнього простору французької драматургії абсурдизму зокрема.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано відповідно до плану комплексної наукової теми "Дослідження когнітивних та комунікативно-функціональних аспектів системи одиниць французької мови", яка розробляється кафедрою французької філології Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 5 від 18 грудня 2003 року). Коло питань, що розглядається у дисертації, відповідає проблематиці, яка висвітлюється згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства науки і освіти України № 0103U003178 "Когнітивні та комунікативні аспекти досліджень мовних одиниць: мова, текст, дискурс" (тему затверджено вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 6 від 31 січня 2005 року).

Метою роботи є розкриття структури концепту антилюдина в аспекті його семантичного та лінгвопрагматичного втілення у французькій драматургії абсурдизму.

Мета дослідження передбачає розв'язання таких завдань:

– окреслити специфіку аномального художнього світу творів франкомовних драматургів-абсурдистів;

– обґрунтувати роль філософії абсурду у формуванні художнього простору французького антитеатру;

– визначити характерні риси і статус концепту антилюдина у французькій драматургії абсурдизму;

– представити структуру концепту антилюдина у драматургічних творах С. Беккета, Е. Йонеско та А. Адамова;

– з'ясувати особливості семантичної реалізації концепту антилюдина у творах письменників французького театру абсурду;

– виявити текстові концепти, які входять до структури концепту антилюдина, та простежити їхнє розгортання у творах франкомовних драматургів-абсурдистів;

– схарактеризувати лінгвопрагматичні особливості репрезентації текстового концепту антилюдина у мовленні французьких антигероїв;

– визначити роль синтаксису в комунікативній імплікації текстового концепту антилюдина у французькій драматургії абсурдизму.

Об'єктом дисертаційного дослідження виступає концепт антилюдина у творах франкомовних драматургів-абсурдистів.

Предметом нашого дослідження є структурні, семантико-когнітивні та лінгвопрагматичні особливості репрезентації концепту антилюдина у п'єсах французького театру абсурду.

З метою дослідження структури та змісту концепту антилюдина у французькій драматургії абсурдизму було сформульовано таку робочу гіпотезу: художній простір творів франкомовних авторів театру абсурду становить цілісну та організовану систему концептуальних смислів, сукупність яких утілено в текстовому концепті-ідеї антилюдина. Мовна реалізація останнього в її структурному, семантичному та лінгвопрагматичному аспектах надає доступ до аномальної картини світу, представленої творчим доробком С. Беккета, Е. Йонеско та А. Адамова, в її концептуальному вимірі.

Матеріалом дослідження слугували дев'ять драматургічних творів провідних представників французького театру абсурду: С. Беккета (п'єси - « En attendant Godot », « La Fin de partie », « Oh les beaux jours »), Е. Йонеско (« La Cantatrice chauve », « Les Chaises », « La Leзon »), А. Адамова (« L'Invasion », « La Parodie », « La Grande et la petite manoeuvre »). Загальний обсяг - 611 сторінок. Кількість фрагментів, відібраних для аналізу, нараховує 1442 одиниці. антилюдина французбкий антитеатр абсурд

Досягнення мети та розв'язання низки поставлених завдань зумовили використання конкретних методів і прийомів: загальнонаукових (систематизація, узагальнення, опис і зіставлення), а також семантичного, стилістичного, концептуального та дискурсивного аналізів. Стилістичний аналіз було використано для визначення стилістичних особливостей творчого доробку французької драматургії абсурдизму, що слугують джерелом розкриття специфіки когнітивного стилю автора. У рамках методу семантичного аналізу для виокремлення концептуально значущих елементів художнього тексту було застосовано компонентний аналіз, доцільність якого визначається пошуком сем, які у творах франкомовних драматургів-абсурдистів надають мовним одиницям додаткового інформаційного змісту чи експресивного забарвлення. Контекстуально-ситуативний та інтерпретативний аналізи було використано для експлікації динаміки розгортання того чи іншого текстового концепту у художньому просторі французького абсурдизму. Побудова фреймових моделей концептів здійснювалася згідно методу концептуального аналізу за С. А. Жаботинською. Визначальними для нашої дисертаційної роботи є методики семантико-когнітивного дослідження текстових концептів і текстових концептів-констант, розроблені, відповідно, О. М. Кагановською та Г. М. Каратєєвою. Розвідку лінгвопрагматичного аспекту розгляду концепту було проведено з використанням дискурсивного та мовленнєво-актового аналізів для виявлення комунікативних рис мовлення персонажів драматургії франкомовних письменників абсурду.

Наукова новизна дослідження полягає в тому, що на матеріалі творів франкомовної драматургії абсурдизму вперше проведено розвідку структурно-семантичних і лінгвопрагматичних особливостей текстового концепту антилюдина як авторської одиниці знання, а також як антиконцепту. З'ясовано, що структуру текстового концепту антилюдина визначають текстові концепти деградація людини та втеча від реальності, а також текстові концепти-константи страждання та смерть. Виявлено, що у французьких антидрамах зміст концепту, що вивчається, представлений імпліцитно, тобто за посередництва семантичної реалізації його структурних складових. Специфіка лінгвопрагматичної репрезентації текстового концепту антилюдина зумовлена комунікативними та синтаксичними особливостями персонажного мовлення. У роботі вперше введено термін "текстовий концепт-ідея" як однієї з одиниць утілення концептуальної інформації художнього тексту. Вперше здійснено дослідження творчого доробку С. Беккета, Е. Йонеско та А. Адамова у термінах лінгвоконцептології.

Теоретичне значення дисертації зумовлене тим, що її основні положення та висновки є певним внеском у розвиток когнітивно-дискурсивної парадигми знань, що використовується у дослідженні художнього тексту. Поняття "текстовий концепт-ідея" може застосовуватися для вивчення інших текстових концептів і будови художнього тексту в рамках когнітивної поетики та когнітивної семантики. Окрім того, теоретична цінність наукової роботи полягає у здійсненні дискурсивного аналізу персонажного мовлення у французькій антидрамі, результати якого становлять надбання комунікативної лінгвістики та лінгвопрагматики. Розкриття специфіки когнітивного стилю автора та оформлення драматургічного твору художніми засобами є теоретично значущим для вивчення стилістики тексту.

Практичне значення роботи полягає в можливості використовувати її матеріали та висновки у вивченні загальних мовознавчих курсів зі стилістики (розділи "Жанри і стилі", "Синтаксичні фігури в художньому тексті"), теоретичної граматики (розділ "Синтаксис") та лексикології (розділи "Полісемія французького сучасного слова", "Фразеологія") французької мови; у викладанні спеціалізованих курсів із когнітивної лінгвістики (розділи "Моделювання та дослідження концептів", "Текстовий концепт та його різновиди"); у вивченні зарубіжної літератури (розділи "Французька драматургія ХХ століття", "Театр абсурду") та філософії (розділ "Абсурд як філософська категорія"), у курсі "Етика та естетика", у рамках вивчення світової культури (розділ "Особистість ХХ/ХХІ століть"), а також на заняттях із практики французької мови.

Апробацію результатів дослідження здійснено на восьми конференціях: трьох міжнародних конференціях: XVII Міжнародній науковій конференції імені Сергія Бураго "Мова і культура" (Київ, 2008), ІІІ Міжнародній науковій конференції "Пріоритети сучасного германського та романського мовознавства" (Луцьк, 2009), IX Міжнародній науковій конференції "Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2010); двох всеукраїнських конференціях: Другій Всеукраїнській конференції романістів "Структурно-семантичні і когнітивно-дискурсивні парадигми сучасного романського мовознавства" (Чернівці, 2008), VIII Всеукраїнській науковій конференції "Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація" (Харків, 2009); трьох науково-практичних конференціях: "Психолого-педагогічні проблеми освіти і виховання в умовах глобалізації та інтеграції освітніх процесів" (Київ, 2007), "Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій" (Київ, 2008), "Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій - ІІ" (Київ, 2009).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у шести статтях, опублікованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України (3,7 др. арк.), та в матеріалах міжнародних, всеукраїнських і науково-практичних конференцій (0,8 др. арк.). Загальний обсяг публікацій - 4,5 др. арк.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, додатків і списків використаних джерел, довідкової літератури та джерел ілюстративного матеріалу. Обсяг тексту дисертації - 197 сторінок. Загальний обсяг праці з додатками та списком використаної літератури становить 268 сторінок. Список використаних джерел містить 310 позицій, серед яких 124 позиції - іноземними мовами. Список джерел ілюстративного матеріалу налічує 9 позицій.

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження та актуальність його проведення, сформульовано робочу гіпотезу, визначено мету й завдання, об'єкт і предмет, методи аналізу, окреслено наукову новизну, теоретичне і практичне значення лінгвістичної розвідки, подано положення, які виносяться на захист.

У першому розділі представлено загальну характеристику французького театру абсурду як літературного напряму, розглянуто основні проблеми когнітивної поетики у рамках дослідження текстових концептів, визначено провідні риси аномальної художньої картини світу французької драматургії абсурдизму та висвітлено специфіку абсурду як філософського підґрунтя творів французького антитеатру. Крім того, у розділі запропоновано новий різновид текстового концепту - текстовий концепт-ідею, окреслено його особливості та методику дослідження у французькій драматургії абсурдизму. У творчості франкомовних драматургів абсурдизму статусу текстового концепту-ідеї набуває концепт антилюдина.

Другий розділ присвячений структурному та семантичному аспектам дослідження текстового концепту-ідеї антилюдина у творчості франкомовних письменників абсурдизму. У розділі визначено текстові концепти та текстові концепти-константи, які становлять структурні складові текстового концепту-ідеї антилюдина, та розкрито їхнє лінгвальне вираження у тексті французької драматургії абсурдизму.

Третій розділ виявляє комунікативно-прагматичні способи репрезентації текстового концепту-ідеї антилюдина у творах С. Беккета, Е. Йонеско та А. Адамова. У цьому руслі особливості реалізації текстового концепту-ідеї антилюдина у французькій антидрамі зумовлені провідними комунікативними та синтаксичними рисами персонажного мовлення. У межах розгортання текстового концепту-ідеї антилюдина ідентифіковано текстовий концепт деградація комунікації як утілення ідеї руйнації міжособистісного спілкування та комунікативної компетенції мовця.

У загальних висновках наведено підсумки та результати проведеного дисертаційного дослідження, а також визначено перспективи подальших лінгвістичних пошуків.

У додатках подано фрагменти ілюстративного матеріалу, обсяг яких перевищує 0,2 сторінки; схеми розгортання деяких текстових концептів у творах французького театру абсурду; фреймові моделі текстових концептів самогубство і подвійне самогубство; таблиці метаморфоз героїв Е. Йонеско; загальну схему розгортання текстового концепту-ідеї антилюдина у французькій драматургії абсурдизму.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

Розділ 1. "Когнітивно-дискурсивні передумови дослідження текстового концепту антилюдина у творчості франкомовних драматургів-абсурдистів". Французька драматургія абсурдизму становить новий вияв утілення авторського світосприйняття, осмислення навколишнього світу та людини в ньому. У творах французького антитеатру зображені негативні аспекти дійсності підкреслено абсурдністю художньої форми. Для створення нового смислу абсурд перевертає стереотипні уявлення про реальність, оперуючи з наївною картиною світу (К. В. Вороніна). При цьому абсурд виступає не як тимчасовий і перехідний етап розвитку світу, а як кінцевий і незмінний його стан (Т. Б. Проскурнікова).

Французька антидрама демонструє те, що "абсурд перетворився на категорію оціночну, а не поняттєву" (Є. М. Васильєв), а "категорія негативності є головною ознакою абсурдистського твору" (О. Бурєніна). Англійський літературний критик Мартін Есслін зауважував, що театр абсурду потрібно розглядати як відображення найсуттєвіших духовних тенденцій ХХ століття, відтворення стану сучасної людини, яка перебуває в розладі з природою, світом, іншими людьми, самою собою (M. Esslin).

У філологічній науці людина неодноразово виступала об'єктом досліджень. Антропоцентричний підхід до вивчення лінгвістичних явищ виявився свого часу рушійною силою для появи лінгвокогнітивних розвідок, спрямованих на з'ясування специфіки людської сутності (Л. Ф. Ваховська, Р. І. Розіна, Н. В. Сєрікова), її особистісного характеру (Ю. І. Фещенко) чи моральних якостей (О. О. Павлюк) в їхньому лінгвальному, концептуальному та художньому втіленнях.

Концепт людина - ключовий концепт у картині світу кожної нації (Р. І. Розіна). Концепт антилюдина у творах французьких абсурдистів - це заперечення людини й виключно негативний бік її людської природи одночасно. У цьому ракурсі концепт антилюдина розглядається нами як антиконцепт (Ю. С. Степанов, Т. В. Давидова). Причина виникнення терміну "антиконцепт" приховується у психологічному факторі - у прагненні протиставити щось усталеним і загальноприйнятим явищам лінгвістики взагалі, її лексиці та термінології у їхньому семантичному аспекті зокрема. Явище антиконцепту поширюється, охоплюючи заперечення будь-якого концепту і ствердження його негативної складової як самостійного явища культури. Якщо концепт - це те, що створює для себе мовець (автор), то антиконцепт - це те, що генерує для себе спостерігач (глядач/читач), його характеристика того, що відбувається (Ю. С. Степанов, В. Ф. Новодранова).

Для розкриття глибинних смислів творів франкомовних драматургів абсурду ми пропонуємо нову одиницю вимірювання концептуально значущої інформації на текстовому рівні - текстовий концепт-ідею (ТКІ). Визначальні риси текстового концепту-ідеї: наявність його поняттєвої складової лише у наївній картині світу та відсутність її дефініції у наукових джерелах; розгортання у текстах різних авторів, що входять до єдиного літературного напряму, який характеризується чіткими філософськими засадами; надання йому статусу філософсько-літературної ідеї; об'єднання у його структурі цілої ієрархії текстових концептів (ТК) і текстових концептів-констант (ТКК); одиничність у творчому доробку певного літературного спрямування. У художньому тексті французької драматургії абсурдизму як ТКІ виступає концепт антилюдина, що об'єднує твори письменників абсурдизму, спільним для яких є філософська ідея краху людини та її життя, і репрезентує їхнє основне проблемно-тематичне та концептуальне наповнення. Хоча ТКІ антилюдина у творах французької антидрами віднаходить лише своє імпліцитне втілення, однак ми не виключаємо можливості вираження ТКІ у словесній формі, а контекстуальне кодування ТКІ антилюдина пояснюємо його оцінно-негативною природою.

Розвідка ТКІ антилюдина у французькій драматургії абсурдизму здійснювалася згідно комплексної методики, яка враховувала його специфіку як текстового концепту та антиконцепту.

Розділ 2. "Текстовий концепт антилюдина у п'єсах французького театру абсурду: структура та семантика". В умовах глобальної кризи кінця ХХ століття, яка свідчить про глибокий цивілізаційний спад у розвитку людства, особливого значення набуває одна з вічних фундаментальних проблем - проблема сутності людини (Ю. Д. Апресян, Н. Д. Арутюнова, М. П. Одінцова). У середині минулого століття драматурги французького театру абсурду присвятили свою літературну творчість питанням всесвітньої руйнації, зокрема тієї, що стосується виключно людини, її моральних та життєвих цінностей. У французькій драматургії абсурдизму втіленням ідеї деградації людини та її особистості виступає ТКІ антилюдина.

Структура ТКІ антилюдина представлена загальною схемою його розгортання у творчості франкомовних драматургів-абсурдистів і визначається його структурними складовими: текстовими концептами деградація людини та втеча від реальності і текстовими концептами-константами страждання та смерть. У творах французького театру абсурду зміст концепту, що вивчається, виражений імпліцитно (на рівні контексту) або опосередковано - за допомогою мовної репрезентації його структурних складових.

Життя антилюдини французького театру абсурду можна охарактеризувати декількома словами. Це - страждання та смерть, які ми детермінуємо як текстові концепти-константи, що пронизують усю творчість французького театрального абсурдизму та розкривають зміст ТКІ антилюдина. У художньому просторі французької драматургії абсурдизму ТКК страждання розгортається у ТК внутрішнє страждання і ТК фізичне страждання. Перший розкриває переживання людини, її душевні муки; другий - біль, недуги та фізичні вади, які притаманні хворій людині. У французьких антип'єсах ТКК страждання реалізується лексемами souffrir v.intr. ("страждати") і souffrance n.f. ("страждання"). Напр.: La Vieille. - Nous avons beaucoup souffert (Ionesco, Les Chaises) - "Ми дуже страждали" [Тут і далі переклад наш. - В. А.]; Winnie. - [...] Enlиve-moi зa, Winnie, avant que je mette fin а mes souffrances (Beckett, Oh les beaux jours) - "Вінні, забери його від мене, доки я не поклав кінець своїм стражданням". У творчості франкомовних драматургів-абсурдистів ТКК страждання розгортається в інших ТК: фізичні вади, недуги та біль. Персонажі п'єс французького театру абсурду постають перед очима глядачів/читачів фізичними каліками із цілим букетом хвороб та постійними нападами болю.

У творчості франкомовних авторів антидрами ТКК смерть відзначається високим ступенем метафоричного потенціалу (див. рис. 1). Смерть постає в образі ночі (nuit n.f.). Напр.: Hamm. - Il fait donc nuit dйjа? Clov. - Il fait gris. [...] Noir clair. Dans tout l'univers (Beckett, La Fin de partie) - "Хам. - Вже ніч? Клов. - Сутеніє. Цілковита темрява. В усьому світі". ТКК смерть, виражений лексемою fin n.f. ("кінець"), символізує кінець життєвого шляху людини. Напр.: Hamm. - [...] Je pourrais peut-кtre me jeter par terre. [...] Enfoncer mes ongles dans les rainures et me traоner en avant, а la force du poignet. [...] ce sera la fin... (ibid.) - "Я міг би кинутися на землю. Занурити пальці у ґрунт і повзти на ліктях. Це був би кінець".

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 1 Метафоричне втілення текстового концепту-константи смерть у французькій драматургії абсурдизму

У творчості франкомовних драматургів-абсурдистів ТКІ антилюдина розглядається як результат зовнішнього та внутрішнього руйнування людини. Ідею деградації людської особистості несе ТК деградація людини. Людина французького антитеатру настільки деградує, що зовсім зникає з поля зору глядача. Зневага до того, що ми й досі називаємо людиною, змушує авторів французького абсурдизму зробити її невидимою. Персонажі французької антидрами надзвичайно схожі між собою, у них важко простежити певний тип характеру, риси, притаманні саме їм. Тому драматурги-абсурдисти відмовляються від уведення нових героїв у свої п'єси. Адже від цього нічого не зміниться.

Так, у п'єсі Е. Йонеско « Les Chaises » ("Стільці") головні герої Старий зі Старою чекають гостей. Усі прибулі запрошені - невидимі. Напр.: La lumiиre est plus а prйsent. Elle devient de plus en plus forte а mesure qu'entrent les invitйs invisibles (Ionesco) - "Світло стало яскравішим. Воно посилюється по мірі приходу невидимих гостей". У творах франкомовних драматургів-абсурдистів концептуальна ознака "невидимість", яка вербалізується лексемами invisible adj. ("невидимий"), inexistante adj. ("той, що не існує") та imaginaire adj. ("уявний"), реалізує одразу чотири ТК: зникнення особистості, самотність, внутрішня порожнеча, паралельний світ.

У п'єсах французького театру абсурду висловлювання персонажів мають своїм підґрунтям антонімічну фреймову модель: колись > хтось (щось) > існувало (діяло) > так, а зараз > хтось (щось) > існує (діє) > інакше. У художньому просторі французького абсурдизму дейктики фреймової моделі "колись" і "зараз" набувають концептуального навантаження, репрезентуючи ТК колись і зараз. Останні репрезентують минуле та теперішнє, які викликають гострі переживання та відчуття у персонажів французького театру абсурду. Для антигероїв те, що відбувалося колись, є кращим, ніж те, що відбувається зараз. Більше того, зараз є абсолютною протилежністю колись.

Головною ознакою середовища існування людини французької антидрами є його замкненість, яка реалізується у п'єсах французького антитеатру через ТК обмеженість простору. Крім того, ТК середовище існування постає втіленням дійсності, яка заповнена неживими предметами. У нашій розвідці така реальність представлена за допомогою ТК світ речей.

У творах франкомовних драматургів-абсурдистів ТК обмеженість простору - це символ добровільного відчуження людини, її своєрідна форма самозахисту. Небажання зазнати страждань змушує людину відсторонити себе від навколишнього світу. Облаштування кімнати, в якій проживають персонажі С. Беккета, гнітюче, занедбане, викликає лише моторошні відчуття: Intйrieur sans meubles [...] deux petites fenкtres [...] rideaux fermйs, [...] Accrochй au mur [...] un tableau retournй (Beckett, La Fin de partie) - "Інтер'єр без меблів. Два маленьких вікна. Закриті занавіси. На стіні - перевернута картина". У французькій драматургії абсурдизму ТК духовна обмеженість та внутрішня порожнеча імплікують метафоричний образ людської душі, порожньої та замкненої для зовнішнього світу.

У нашому дослідженні ТК світ речей репрезентує середовище, в якому існує та гине людина французького театру абсурду. Навмисно чи мимоволі герої французьких антип'єс оточують себе різноманітними неживими предметами так, що світ, в якому вони живуть, фактично ними й обмежується. Персонаж п'єси С. Беккета « Oh les beaux jours » ("О, щасливі дні") Вінні визначає своє середовище існування двома предметами: сумкою та парасолею. Напр.: [...] а sa gauche, un grand sac noir, а sa droite, une ombrelle (Beckett) - "Зліва від неї - велика чорна сумка, справа - парасоля". Така відданість предметам не є випадковою. Для антилюдини речі - єдиний спосіб хоч якось підтримати своє існування, "тягнути день", який видається нескінченним. Людина уподібнюється речам за єдиною спільною ознакою - відсутністю душі.

У п'єсах французького театру абсурду ТК деградація людини отримує своє розгортання y ТК утрата людського. Людина французького абсурду втрачає все. Напр.: Le Vieux. - [...] nous avons tout perdu (Ionesco, Les Chaises). Це відбувається у результаті її розчарувань у житті або як передумова цього ж розчарування. У цьому разі концептуальне значення втрати несе дієслово perdre v.tr. ("втрачати"), а глобальність і катастрофічність явища підсилюється займенником tout pron. ("все").

Дійсність, яка оточує людину французької драматургії абсурдизму, не задовольняє її. Постійне відчуття нещастя змушують людину залишити цей світ у пошуках якщо не кращого, то хоча б іншого виміру буття. ТК утеча від реальності втілює спробу людини позбутися тих негараздів, яких вона зазнала. Способи, до яких удаються персонажі французького антитеатру для досягнення поставленої мети, - різноманітні. Вихід із труднощів антилюдина віднаходить у свідомому припиненні свого життя - у самогубстві. Забути страхи та переживання свого існування їй допомагає сон, а позбутися відповідальності та прийняття дорослих рішень - повернення до дитинства та утроби матері. У французькій драматургії абсурдизму ці явища імплікують, відповідно, ТК самогубство, сон та фізіологічний регрес (див. рис. 2):

Рис. 2 Розгортання текстового концепту втеча від реальності у творах французького антитеатру

Самогубство - найпростіший вихід позбутися труднощів, болю та страждань. Не бракує рішучості добровільно піти з життя двом персонажам п'єси С. Беккета « En attendant Godot » ("Чекаючи на Годо") Владіміру та Естрагону. Думка про самогубство у цих героїв дуже швидко перетворюється із ненав'язливої пропозиції у готовність повіситися негайно. Напр.: Estragon. - Si on se pendait? (Beckett) - "Може повісимося?"; Estragon. - Pendons-nous tout de suite! (ibid.) - "Давай повісимося негайно!". Інколи саме сон надає героям французького антитеатру можливість відчути те, чого вони позбавлені у реальному житті; зробити те, що тут їм реалізувати ніколи не вдасться; опинитися там, де вони ніколи не були. Напр.: Hamm. - [...] Si je dormais je ferais peut-кtre l'amour. J'irais dans les bois. Je verrais... le ciel, la terre. Je courrais. [...] Nature! (Beckett, La Fin de partie) - "Уві сні я, можливо, займався б коханням. Я пішов би до лісу. Я побачив би небо, землю. Я би бігав. Природа!". Кохання, небо та земля, природа - речі нездійсненні у світі антилюдини. Лише сон робить людину щасливою, дозволяє відчути кохання та насолодитися красою природи. Одним зі способів утекти від негараздів є інфантильна поведінка. Напр.: Estragon ne veut pas donner le mouchoir, gestes d'enfant (Beckett, En attendant Godot) - "Естрагон не хоче віддавати хустинку, вдає дитину". Дитячість у діях героїв французької антидрами можна реконструювати через асоціативний тип фреймової моделі: хтось > діє як > дитина. Дослідження ТК фізіологічний регрес виявило подвійну асоціативну здатність ТК утроба матері до створення ефекту рівнозначності життя = смерть, що відображає приреченість людського життя ще при його зародженні.

Таким чином, до структурних складових ТКІ антилюдина належать текстові концепти та текстові концепти-константи, які мають власні засоби лексико-семантичної імплікації у французькій антидрамі.

Розділ 3. "Комунікативно-прагматичні способи репрезентації концепту антилюдина у творах французького антитеатру". Лінгвопрагматичний аспект дослідження ТКІ антилюдина спрямований на визначення основних комунікативних і синтаксичних засобів його втілення у мовленні французьких антигероїв. У міжособистісному спілкуванні персонажі французької антидрами демонструють утрату здатності людини до комунікації - вони не чують співрозмовника, не бажають підтримувати розмову, або ж і зовсім від неї відмовляються, роблять часті паузи у мовленні - та механістичність і автоматизм міжособистісного спілкування. У французькій драматургії абсурдизму ідея руйнації комунікації та комунікативної компетенції мовця (Д. Хаймз) представлена ТК деградація комунікації.

У творах франкомовних драматургів-абсурдистів репрезентація ТК деградація комунікації найчастіше простежується на рівні діалогу та у контексті реалізації правил кооперації міжособистісного спілкування персонажів (П. Грайс). Так, для мовлення французьких антигероїв характерним є вживання непрямих висловлювань, які відображають небажання одного з учасників діалогу вести розмову. Напр.: L'Employй. - [...] Pardon, Monsieur, quelle heure peut-il кtre? Le Commissionnaire. - Vous avez une horloge juste en face (Adamov, La Parodie) - "Вибачте, пане, котра зараз година? - Годинник прямо перед Вами". Неуспішність комунікації може бути зумовлена тим, що учасники діалогу мають різні комунікативні цілі, у цьому разі превалює використання декларативів і експресивів (за Дж. Серлем), або різко відмовляють у розмові. Напр.: Hamm. - As-tu jamais pensй а une chose? Clov. - Jamais (Beckett, La Fin de partie) - "Хам. - Ти коли-небудь думав про це? Клов. - Ніколи". Лаконічна відповідь Клова Jamais ("Ніколи"), виражена прислівником із заперечним значенням, є категоричною й не дає шансів співрозмовнику продовжити бесіду.

ТК деградація комунікації віднаходить також утілення при порушенні етикетних норм спілкування, що веде до підсилення абсурдності комунікативної ситуації. Напр.: Mary. - Pourquoi кtes-vous venu si tard! Vous n'кtes pas polis. Il faut venir а l'heure. Compris? asseyez-vous quand mкme lа, et attendez, maintenant (Ionesco, La Cantatrice Chauve) - "Чому Ви прийшли так пізно! Ви - неввічливі. Треба приходити вчасно. Зрозуміло? та вже сідайте ось там, і чекайте". Марі - служниця, а звертається до прибулих зверхньо та нетактовно. Своє висловлювання вона розпочинає з експресивів, представлених оклично-запитальним реченням із докором, що свідчить про моветон у зверненні прислуги до гостей. Далі слідує висловлювання з різким зауваженням і оцінкою невихованості пана та пані Мартен, до яких і спрямоване висловлювання служниці Vous n'кtes pas polis. Марі не нехтує також можливістю промовити фразу повчального та категоричного змісту Il faut venir а l'heure, яка вводиться безособовою конструкцією Il faut ("треба"). Потім ідуть погрозливе Compris? ("Зрозуміло?") та директиви asseyez-vous quand mкme lа, et attendez, виражених реченням, у якому головні дієслова вжито у наказовій формі. Поведінка служниці є просто неприпустимою і порушує загальноприйняті правила етикету та спілкування в цілому.

У французькій драматургії абсурдизму ТК деградація комунікації представлений абсурдними висловлюваннями, надмірне вживання яких визначається нами як антикомунікація, оскільки розмова двох людей має у своєму результаті лише нісенітницю та абсурд. У цьому разі комунікативна мета абсолютно відсутня, а спілкування втрачає своє першочергове значення та призначення. Втрата людиною комунікативних здібностей може проявлятися тоді, коли лише усі учасники діалогу разом можуть утворити хоч якусь фразу. Напр.: Tous ensemble. - C'est par lа, c'est pas ici, c'est par lа, c'est pas ici, c'est par lа, c'est pas ici, c'est par lа, c'est pas ici, c'est par lа, c'est pas ici, c'est par lа, c'est pas ici (Ionesco, La Cantatrice Chauve). Розмова може зводитися до звичайного переліку слів із певним звуком: Mme Martin. - Bazar, Balzac, Bazaine! M. Martin. - Bizarre, beaux-arts, baisers! (ibid.). Спілкування досягає найнижчого свого рівня, коли розмова втрачає словесну форму, а висловлювання перетворюються на набір звуків. Напр.: M. Smith. - A, c, i, o, u, a, c, i, o, u, a, c, i, o, u, i! Mme Martin. - B, c, d, f, g, l, m, n, p, r, s, t, v, w, x, z! (ibid.).

У творах французького антитеатру ознакою руйнації міжособистісного спілкування можуть слугувати часті паузи, незв'язне мовлення персонажів, нелогічність викладу інформації та обірвані речення. Напр.: Vladimir. - Traiter un homme… de cette faзon… je trouve зa… un кtre humain… non… c'est une honte! (Beckett, En attendant Godot) - "Поводитися з людиною… у такий спосіб… я вважаю це… з людською істотою… ні… це сором!" Причинами такого оформлення висловлювання можуть бути не лише хвилювання мовця, його комунікативна некомпетентність, але й нестабільний психічний стан персонажа. Те, як людина формулює висловлювання, у який спосіб його представляє, вказує на внутрішню сутність людини. Яскравим прикладом цього може слугувати мовлення персонажа п'єси Е. Йонеско « La Leзon » ("Урок") Вчителя, який в кінці твору виявився серійним убивцею.

Для персонажного мовлення французького театру абсурду характерною є репрезентація ТК деградація комунікації через механічність висловлювання, вживання ідіоматичних конструкцій та кліше. Звичайне дублювання адресатом репліки мовця демонструє розмова пані Сміт і служниці Марі. Перша практично повторює висловлювання Марі, додаючи лише ввідну фразу та змінюючи особовий займенник (Mari. - J'ai passй un aprиs-midi trиs agrйable. = Mme Smith. - J'espиre que vous avez passй un aprиs-midi trиs agrйable). Наступні фрази господині відрізняються від висловлювань її служниці лише заміною особових займенників та граматичної форми головного дієслова (nous sommes allйs boire de l'eau-de-vie et du lait = vous avez bu de l'eau-de-vie et du lait, J'ai йtй au cinйma avec un homme = vous кtes allйs au cinйma avec un homme). Автоматизм мовлення персонажів французького театру абсурду підсилюється використанням певних синтаксичних конструкцій: різних видів повторів, синтаксичного паралелізму; надмірним уживанням синтаксичних гіперфігур (термін Е. М. Береговської); замкненої синтаксичної побудови діалогу. Механічність і автоматизм у мовленні французьких антигероїв ведуть до втрати особистісного характеру комунікації.

Рідше у французькій драматургії абсурдизму ТК деградація комунікації віднаходить утілення в явищах авторозмови та розмови з невидимим адресатом. Авторозмова має місце тоді, коли персонажі ведуть бесіду самі з собою, тобто адресант і адресат є однією особою. Напр.: Winnie. - […] Commence, Winnie. (Un temps.) Commence ta journйe, Winnie (Beckett, Oh les beaux jours) - "Вінні. - Давай, Вінні. Розпочинай свій день, Вінні". Авторозмова становить, з одного боку, результат відмови людини від міжособистісного спілкування, яке вимагає наявності певних комунікативних навичок та дотримання правил кооперації. З іншого боку, це наслідок самотності людини, її добровільної або вимушеної замкнутості, відчуженості від навколишнього світу. Такі ж передумови виникнення має у французькій драматургії абсурдизму феномен розмови з невидимим адресатом. Розмова з невидимим адресатом передбачає, що один із комунікантів є невидимим або уявним. Відмінним від попереднього явища є те, що у цьому разі в діалозі беруть участь більше двох осіб, видимі співрозмовники ігнорують один одного і звертаються лише до невидимого адресата.

Отже, у творах французького театру абсурду ТК деградація комунікації в рамках розгортання ТКІ антилюдина віднаходить вираження у персонажному мовленні, у комунікативних і синтаксичних засобах, що його визначають.

ВИСНОВКИ

Дисертаційну роботу виконано у руслі новітніх тенденцій лінгвопоетичних досліджень із урахуванням когнітивно-дискурсивного підходу, який дозволяє поглибити вивчення художнього тексту та його концептів у їхньому мовному втіленні, концептуальному навантаженні та в комунікативній реалізації. Цінним у цьому ракурсі є твори французької драматургії абсурдизму, представленої п'єсами Самюеля Беккета, Ежена Йонеско та Артура Адамова. Творчий доробок франкомовних драматургів-абсурдистів репрезентує аномальну картину світу, яка відображає уявлення авторів про світ і людину середини ХХ століття.

Художній простір французького театру абсурду характеризують такі ключові поняття, як гнів, відчай, зростаюча безвихідь, руйнація теперішнього та майбутнього, невлаштованість буття, злість, ненависть, насилля, постійне відчуття тривоги, страх відповідальності, втеча від свободи, відсутність вибору, спустошення, душевна втома, беззахисність, безглуздість боротьби, приреченість, безплідність зусиль, відсутність святого у житті, байдужість, самотність, божевілля. Провідне місце у художній картині світу творів С. Беккета, Е. Йонеско та А. Адамова займає концепт антилюдина, який дозволяє передати головну ідею французького театру абсурду про абсолютну деградацію зовнішнього та внутрішнього світів людини.

Лінгвокогнітивна розвідка концепту антилюдина надала можливість ідентифікувати його як текстовий концепт-ідею, який несе у собі концептуальний смисл художнього тексту французької драматургії абсурдизму та об'єднує у своїй структурі текстові концепти та текстові концепти-константи художнього простору творів франкомовних драматургів-абсурдистів та має філософсько-етичний статус. Імпліцитне втілення текстового концепту-ідеї антилюдина у творчому доробку С. Беккета, Е. Йонеско та А. Адамова пояснюємо його виключно негативною оціночною складовою.

З'ясовано, що структуру текстового концепту-ідеї антилюдина визначають його домінантні складові: текстові концепти-константи смерть і страждання та текстові концепти деградація людини і втеча від реальності. У французькій драматургії абсурдизму структурні складові текстового концепту-ідеї антилюдина отримують утілення в інших текстових концептах і мовних одиницях різного порядку. Виявлено, що семантична реалізація концепту антилюдина у текстах французької драматургії абсурдизму репрезентована імпліцитно - на рівні контексту або опосередковано - в межах лінгвального вираження структурних складових текстового концепту-ідеї антилюдина.

Лінгвопрагматичний ракурс розгляду текстового концепту-ідеї антилюдина представлено комунікативними та синтаксичними засобами його імплікації у персонажному мовленні творів французького театру абсурду. Ідею руйнування міжособистісного спілкування та втрати комунікативної компетенції мовця втілює ТК деградація комунікації в рамках розгортання ТКІ антилюдина у французькій драматургії абсурдизму. Комунікативна реалізація ТК деградація комунікації здійснюється при порушенні принципу кооперації у міжособистісній інтеракції персонажів, використанні абсурдних і непрямих висловлювань, створенні ефекту антикомунікації, в авторозмові та розмові з невидимим адресатом. На синтаксичному рівні ТК деградація комунікації віднаходить утілення при використанні у мовленні персонажів численних синтаксичних гіперфігур, різних видів повторів і діалогів із замкненою синтаксичною структурою, що акцентують механістичність сучасного спілкування.