Граматика говірки у світлі тексту

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені М. П. ДРАГОМАНОВА

ДЕЛЮСТО МАРИНА СЕРГІЇВНА

УДК 811.161.2:81'282.36

ГРАМАТИКА ГОВІРКИ У СВІТЛІ ТЕКСТУ

10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано у відділі діалектології Інституту української мови Національної академії наук України.

Захист відбудеться 15 лютого 2010 р. о 1000 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 у Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

Із дисертацією можна ознайомитися у бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова (01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9).

Автореферат розіслано « 13 » січня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради А. В. Висоцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Українські говірки зберігають у своїй граматичній структурі елементи різної часової віднесеності, що уможливлює моделювання динаміки діалектної мови, водночас - і глибше пізнання літературного ідіому, який за походженням є вторинним стосовно діалектів утворенням. Тому важливим завданням дослідників є опис говірок як окремих функціональних систем, їхньої граматичної будови.

У галузі української діалектної граматики виконано чимало досліджень, як дескриптивних, так і лінгвогеографічних. Описова діалектна морфологія представлена працями І.Г. Верхратського, І.А. Панькевича, Д.Г. Бандрівського, А.П. Могили, К.Ф. Германа, Г.Ф. Шила, В.С. Ващенка, К.Д. Глуховцевої, М.І. Зубрицької, Л.В. Рябець та ін. Здебільшого вчені (за винятком М.І. Зубрицької і Л.В. Рябець) аналізували диференційні стосовно літературного стандарту риси окремих говірок чи діалектів. Згодом вибірковий підхід в описі граматики діалектів набув іншого вияву внаслідок застосування лінгвістичного картографування, завжди обмеженого кількістю картографованих одиниць. Коло дібраних для картографування явищ визначалося спеціальною програмою, яка спиралася на вже відому інформацію про діалекти; останнє гальмувало розширення залучуваного матеріалу говірок. Тому багато важливих для структури говірок елементів залишилося поза увагою дослідників, що унеможливлювало створення повного опису граматики говірки.

У дослідженнях з української діалектної морфології реалізовано насамперед формальний підхід до аналізу граматики; функціональний і комунікативний аспекти характеристики мовних явищ (семантика граматичних категорій і форм, їх реалізація і функціонування), які сьогодні широко використовують в описах літературної мови (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, М.Я. Плющ, Н.В. Гуйванюк, М.І. Степаненко та ін.), ще не знайшли належного застосування у діалектологічних студіях.

У діалектологічних працях часто констатовано наявність досліджуваного явища, одиниці без визначення їх структурного статусу та ступеня поширення, співіснування з іншими відповідними одиницями. У центрі уваги переважно був опис говорів (діалектів), груп говірок, діалектного порубіжжя, а не окремих говірок: як наслідок - на граматичну систему окремої говірки несправедливо переносили ознаки групи говірок чи говору, частковому приписували ознаки загального. Тому одним із завдань сучасної діалектології є системне вивчення окремої говірки як засобу реальної комунікації.

Для опису морфології науковці використовували програми-питальники, записи невеликих текстів говіркового мовлення, етнографічні праці, писемні свідчення - учнівські твори, заяви діалектоносіїв тощо. Така різноплановість джерел давала деякі переваги, хоча й мала недоліки, основний з яких - невисока якість матеріалу. Застосування діалектних текстів - значних за обсягом, спеціально записаних - уможливлює системне дослідження граматики говірки, аналіз специфіки функціонування елементів граматичної структури. Таким чином, перегляд засад вивчення граматики діалектів, вибір типів джерел інформації є особливо актуальним.

Об'єктом спостережень обрано граматичну систему української говірки с. Шевченкове Кілійського р_ну Одеської обл. - межиріччя Дністра і Дунаю. Говірки цього ареалу (досліджували А.А. Москаленко, Т.П. Заворотна, А.М. Мукан, В.П. Дроздовський, П.Ю. Гриценко) привертають увагу своїм переселенським характером та особливістю функціонування - у полілінгвальному середовищі, що зумовлює специфіку структури та ситуації їх побутування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами та темами. Дисертаційне дослідження виконано в межах комплексної теми Інституту української мови НАН України «Українська діалектна мова: типологія сучасних діалектних систем» (номер державної реєстрації 0105U001030) та спільного наукового проекту Ізмаїльського державного гуманітарного університету й Інституту української мови НАН України «Літературні мови та діалекти українського Подунав'я. Мультилінгвальний атлас межиріччя Дністра і Дунаю» (номер державної реєстрації 0108U003100). Тему затверджено науковою координаційною радою «Українська мова» при Інституті української мови НАН України (протокол № 43 від 3 липня 2008 року).

Метою роботи є обґрунтування, розробка і перевірка методики дослідження граматики діалектів в опорі на діалектні тексти.

Реалізація мети передбачала виконання таких завдань:

- створення фонотеки та текстотеки мовлення діалектоносіїв базової говірки (с. Шевченкове Кілійського р-ну Одеської обл.);

- розроблення на базі граматик літературної мови та досліджень українських діалектів моделі-матриці опису морфологічної системи;

- виявлення у діалектних текстах усіх граматичних форм і на цій підставі створення опису граматики говірки;

- виявлення морфологічних явищ досліджуваної говірки та особливостей їх функціонування;

- визначення чинників, що впливають на граматичну систему говірки;

- окреслення можливості та ступеня евристичної цінності опису граматики говірки на основі корпусу текстів;

- обґрунтування методики дослідження граматики говірки на підставі свідчень діалектних текстів.

Об'єкт дослідження - морфологічна система (частини мови, їх формальна реалізація, функціональне навантаження) базової степової говірки Наддунав'я - с. Шевченкове Кілійського р-ну Одеської обл.

Предмет дослідження - реалізовані у текстах граматичні категорії частин мови, граматичні форми частин мови, їх значення, особливості функціонування; кореляція інваріантної моделі_матриці граматики та її реалізації у корпусі текстів говірки.

Для вивчення граматичної системи говірки використано загальногносеологічні методи спостереження, індукції, аналізу, синхронного зіставлення; застосовано парадигматичну та синтагматичну методики аналізу, методику дистрибутивного аналізу, елементи кількісного аналізу; методологічного статусу в дослідженні набули засади діалектної текстографії та застосування інваріантної моделі-матриці.

Джерела дослідження - діалектне мовлення носіїв говірки с. Шевченкове Кілійського р-ну Одеської обл. (фонозаписи 2006-2009 рр. та їх транскрибовані відповідники - діалектні тексти (переважно наративи, зрідка - діалоги); загальний обсяг 59 787 слововживань (10,5 а. а.); корпус текстів складає реалізація ідіолектів 30 носіїв говірки - 22 жінок і 8 чоловіків 1918_1944 років народження); матеріали «Атласу української мови», дослідження інших діалектологів.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що в ній уперше в українському мовознавстві запропоновано системний опис граматики (словозміни та формотворення частин мови) окремої говірки на базі корпусу діалектних текстів, на підставі описів літературного стандарту та діалектів упорядковано модель_матрицю граматичної структури ідіому, яка може бути застосована у студіях інших українських діалектів.

Теоретичне значення дисертації визначається тим, що розроблено методику аналізу морфології діалектної системи на основі корпусу текстів діалектного мовлення, перевірено ефективність застосування інваріантної моделі_матриці морфологічної системи української мови. Обґрунтовано принцип системності морфологічного аналізу говірки на противагу традиційним описам говірок з урахуванням лише рис, відмінних від літературного стандарту. Здійснено функціональний аналіз граматичних явищ говірки: зіставлення рівнів структури парадигми (форм і значень), послідовне їх розмежування. Виявлено інтенсивність впливу на діалекти літературної мови. Упорядкована модель опису морфологічного рівня діалектів може бути застосована щодо інших українських говірок та літературної мови (зокрема, для встановлення на підставі текстів частотності, лакунарності форм, значень граматичних категорій).

Практичне значення роботи полягає у поглибленні прийомів вивчення граматичної структури діалектів, в отриманні важливої інформації про говірки межиріччя Дністра і Дунаю; укладений корпус текстів діалектного мовлення може слугувати джерелом наступних досліджень різних мовних рівнів говірки. Матеріали дисертації можуть бути використані для створення «Мультилінгвального атласу межиріччя Дністра і Дунаю», у студіях з граматики українських діалектів, у лінгводидактиці.

Апробація та впровадження результатів дослідження. Дисертацію обговорено на засіданні відділу діалектології Інституту української мови НАН України. Результати дослідження викладено на Міжнародному діалектологічному семінарі «Мовне й культурне явище в діалектному просторі» (Львів, 2007), Міжнародній науковій конференції «Слов'янські читання» (Ізмаїл, 2007), Всеукраїнській науковій конференції «Діалектне суміжжя як об'єкт мовознавчих досліджень» (Умань, 2007), науково-теоретичному семінарі кафедр філологічного факультету Ізмаїльського державного гуманітарного університету (Ізмаїл, 2008), Міжнародній науковій конференції «Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі» (Київ, 2008), Міжнародній науковій конференції, присвяченій світлій пам'яті проф. О.А. Колесникова на честь його 70-річного ювілею (Ізмаїл, 2008), Міжнародній науковій конференції «Лемківський діалект у загальноукраїнському контексті» (Тернопіль, 2009), ХІІ Міжнародній науковій конференції «Русистика і сучасність» (Одеса, 2009).

Публікації. Результати дослідження викладено у 8 статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, затверджених ВАК України як фахові видання.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, списку використаних джерел (238 позицій) та додатків А, Б (транскрибованих діалектних текстів, словника малозрозумілих регіональних лексем та оказіональних трансформ), оформлених окремою книгою обсягом 261 сторінка. Робота містить 12 таблиць. Основний зміст дисертації викладено на 210 сторінках, загальний обсяг роботи - 496 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

говірка граматика текст мова

У «Вступі» обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено теоретичні засади, мету, завдання, об'єкт, предмет та методи дослідження, схарактеризовано джерела матеріалу, сформульовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи та подано інформацію про апробацію результатів праці.

У першому розділі «Граматика говірки: методи і прийоми опису» розкрито стан вивчення граматики говірок в українській описовій діалектології та лінгвогеографії, проаналізовано поняття «текст», «граматика тексту» в сучасній лінгвістиці, обґрунтовано доцільність дослідження граматики українських діалектів в опорі на тексти діалектного мовлення, описано специфіку діалектного тексту як джерела лінгвальної інформації, подано методику вивчення граматики говірки на підставі свідчень діалектних текстів.

Лінгвістика дедалі більше переорієнтовується на текст як основне джерело інформації про мову. Це стосується і діалекту як одного із стратів загальнонародної мови. З розвитком мовознавства сформувалися погляди на методи фіксації діалектного матеріалу. Л.Л. Касаткін, В.Є. Гольдін, П.Ю. Гриценко запропонували засади дослідження говірок в опорі на діалектні тексти, які становлять різновиди мовного простору, що відбиває реальне співвідношення елементів говіркової структури у їх синтагматичних зв'язках.

Сьогодні існують різні підходи до тексту як об'єкта граматичних досліджень (І.Р. Гальперін, Т.М. Ніколаєва, О.С. Кубрякова, О.О. Селіванова, Є. Бартмінський та ін.); дискусійним залишається статус граматики тексту (В.Г. Адмоні, Л.Г. Фрідман, В.І. Карабан, Г.О. Золотова та ін.). У роботі проаналізовано традиційний формальний та комунікативний підходи до тексту як об'єкта вивчення. Поділяючи думки П.Ю. Гриценка, розуміємо граматику тексту як виявлену структуру в сукупному тексті мовлення діалектоносіїв однієї говірки - сукупність одиниць і правила їхньої організації та функціонування.

На відміну від лексичного та фонетичного рівнів діалектної мови, дослідження граматичного рівня говірки найбільше вимагає текстового прочитання. Текст має здатність впливати на мовні одиниці, що його утворюють, у складі тексту реалізуються нові додаткові елементи, які існують у системі мови у латентному стані, або зумовлені контекстом; текст засвідчує наявність лакун граматичної системи порівняно з інваріантною моделлю_матрицею. Дослідити такі досі не пізнані явища граматики без опори на текст, передбачити, закласти їх у питальник, є нереальним. На підставі тексту уявнюється поділ граматичних одиниць щодо частотності їх використання у мовленні. Таким чином, для відтворення говірки як реальної комунікативної системи необхідним є залучення до аналізу значних за обсягами діалектних текстів - графічних аналогів фонозаписів монологічного або діалогічного мовлення діалектоносіїв.

Застосування діалектних текстів в українській діалектології веде свій початок з кінця ХІХ ст. і пов'язане зі студіями І.Г. Верхратського, пізніше - з дослідженнями І.А. Панькевича, В.С. Ващенка, Г.Ф. Шила, Ф.Т. Жилка та ін., які додавали до своїх описових діалектологічних праць зв'язні тексти, окремі вирази, зразки фольклору. Сьогодні в українському мовознавстві є низка книжкових видань діалектних текстів: загальноукраїнська збірка текстів (К., 1977); тексти говірок Чорнобильської зони (К., 1996), Сватівщини (Луганськ, 1998), Старобільщини (Луганськ, 2000), північно-східної Слобожанщини (Львів, 2002), Закарпаття (Ужгород, 2004), Підляшшя (Луцьк, 2007), українських говірок Румунії (Едмонтон - Львів - Нью_Йорк - Торонто, 2003) та Східної Словаччини (Нью_Йорк - Прага - Київ, 1998), однієї говірки с. Машеве (К., 2003). Однак донині не здійснено системного опису граматики чи іншого структурного рівня говірки, який спирався б лише на свідчення текстів, не перевірено реального евристичного потенціалу діалектного тексту як специфічного джерела мовної інформації.

Сучасний граматичний опис діалектів передбачає використання наддіалектної інваріантної моделі-матриці, яка ґрунтувалася б на свідченнях діалектів та літературної мови, втілювала б сучасні підходи до класифікації граматичних одиниць та встановлення статусу окремих одиниць мови. Послідовне застосування до діалектних текстів теоретичного інструментарію морфології, використовуваного в дослідженнях літературної мови, сприяє досягненню повноти опису морфології говірки на відміну від опису вибіркового, усталеного в багатьох сучасних діалектологічних студіях. Ця настанова дозволяє відмовитися від звичного для діалектології суто формального підходу, здійснювати аналіз не тільки від форми до значення, але й від значення до форми; відійти від прийому пошуку елементів, відмінних від літературного стандарту, й дати повний опис говірки як самодостатнього об'єкта вивчення. Зіставлення діалектного матеріалу з інваріантною моделлю_матрицею запобігає пропускам окремих граматичних рис говірки, дає можливість віднайти досі непомічені локальні явища. Цей прийом допомагає окреслити реальну парадигму змінюваного слова, виявити лакуни у граматичній системі говірки та рідко фіксовані елементи. Хоча висновки про некомплектність парадигми, відсутність у говірці елемента на підставі діалектних текстів мають релятивну природу, а лакунарність має бути верифікована, все ж такі свідчення особливо цінні як сигнали щодо функціонального статусу словоформ.

Діалектні тексти виявляють характерні риси говірки на всіх структурних рівнях. У говірці с. Шевченкове на фонетичному рівні спостережено втрату елементів слів на початку: аж?оту|ди / де о|то |найеш [знаєш] та йак о|то |бабин |Л'убин |д'ад'ко; у середині: не?|було ц'іх о|це по?п'а|ц·от |мяіл'іа / мяіл'|дер'іў [мільярдерів]; у кінці: |дали пох|вал'ну г|раму [грамоту]; на ком|байі [комбайні] ро|била. Зафіксовано нерегулярні зміни структури слова: у |молдиняц'і [у молодості] йа |йіздила / на ц'іли|н'і |була; у во|йен·е в|ремйа / |ос'ін' / та спус|калис'а парту|т'істи [парашутисти]; у |його |наче ли|це о|то |каптус [кактус] о|той; і ў|коли і таб|л'ет'і [таблетки] і бла|кади і шо |хочеиш; а ц'а ро|зора [ресора] роз'ійш|лас'а; друцу|л'ос [бруцельоз] коус|т'і, - причиною появи таких видозмін формальної структури слова є сприймання й засвоєння діалектоносіями одиниць мови на слух; ймовірно, певну роль відіграє і притаманна мовленню економія мовленнєвих зусиль. У текстах функціонують і семантичні регіоналізми: най|шоўс'а син - `народився'; пок|ласти за у|боршчиц'у - `призначити' та ін. Окремі видозміни слова зумовлені граматичними особливостями: страхувати - у значенні `страхати' (активізація дієслівного суфікса _ува-). Спонтанне мовлення спричиняє появу надлишкових компонентів тексту (а то|д'і пяіш|ла ра|ботат' на |ф'ерму / на / осем'е|натором) і, навпаки, відсутність окремих компонентів у структурі речень ([?] кяі|но хо|дили; [?] дв'і|нац':ат' год ос|таўс'а без |бат'ка). Характерними рисами автентичного (нередагованого дослідником) тексту на синтаксичному рівні є зміна синтаксичних зв'язків, що відбувається в момент мовлення, внаслідок чого виникають логічно й синтаксично невмотивовані синтагми, речення (і|ди ти в том к|райу к|лубяі; д'ід буў Бер|л'ін).

Таким чином, тексти спонтанного діалектного мовлення забезпечують дослідника надійною лінгвальною інформацією, на підставі якої можливе системне вивчення граматики говірки.

У другому розділі «Текстова реалізація іменних частин мови» описано лексико-граматичні розряди й граматичні категорії іменника, прикметника, числівника й займенника та їх парадигматику.

З-поміж іменних частин мови найактивніше у мовленні носіїв говірки функціонують іменники (21,9% від усіх слововживань у корпусі текстів) та займенники (13,7%), співвідносні з іменником, прикметником і числівником; прикметники (2,4%) та числівники (1,7%) творять периферію іменного сегмента граматичної системи.

На тлі типових поширених у літературній мові та інших діалектах явищ у словозміні іменних частин мови в опорі на текст виявлено й специфічні феномени: а) які стосуються розподілу іменників між типами відміни; б) що пов'язані з особливостями відмінювання форм; в) функціональну лакунарність як маркер діалектної словозміни.

Парадигматиці іменних частин мови властива уніфікація. В іменника вона виявляється: а) у міжпарадигматичних переходах, пов'язаних з хитанням у роді - набуттям рис іншого словозмінного типу в усіх відмінках (|л'ітра, |н'егра) або лише у частині відмінків (ку|пити мо|рожеину), а також зумовлених змішуванням типів (|ночоуйу, меи|дал'іў) й підтипів відмінювання (зеим|л'ойу, на ко|н'ов'і); б) у тенденції до вирівнювання числових парадигм іменників, що у літературному стандарті характеризуються як singularia tantum та pluralia tantum (т|ранспорт - транспор|ти); в) у відмінюванні іменників іншомовного походження, абревіатур та інших, що в літературній мові кваліфіковано як незмінювані (к'і|на неи |було; буў у ен|тес'і). Функціональні взаємовпливи та змішування притаманні І і ІІ типам відміни (скарла|т'ін буў, та|ка п|ризв'іс'ка), ІІ і ІІІ типам відміни (та|ка |роскяіш - та|кого |роскошу), І і ІІІ типам відміни (ши|нел'а, кро|ват'а), ІІ і ІV типам відміни (кур|чом замість кур|чам) субстантивів; іменниковим відмінковим грамемам Н. в. і Кл. в. (|мамо |кажут'); Р. в. і Н. в. / Зн. в. (|таняц'і неи?з|нала), Р. в. і Д. в. (неи п|рот'іў |богоув'і), Р. в. і М. в. (ро|билие у су|с'ідах); Зн. в. і Н. в. (оштрафу|вали |мати), Зн. в. і Р. в. (|дайте |кохточки), Зн. в. і М. в. (пос|тавиет' |банки на но|гах); О. в. й Зн. в. (|йіздила за ку|сок); М. в. й Зн. в. (шит' на ма|шинку), Кл. в. і Н. в. ( |баба!).

У прикметниках, прикметникових займенниках, порядкових числівниках уніфікація зумовлена передусім розмитістю поляризації за твердістю / м'якістю кінцевого приголосного основи (кол|хозн'ім шо|фером, ота|к'ій?о, у ш'іздеи|с'ат'іх го|дах); у прикметниках - взаємодією повних форм якісних і відносних прикметників та коротких форм Н. в. одн. присвійних ад'єктивів (б|ратовий вл'іс'і|п'ет замість братів велосипед); у займенниках - взаємодією відмінкових грамем Р. в., Д. в. та М. в. в особових займенниках (ка|жу йі|йі; на йі|йі пал'|то) та взаємодією словозміни вказівних прономенів той, цей і прикметникових займенників (|тойі, |ц'ойі у позиції тієї, цієї). Словозміна позначена уніфікацією відмінювання порядкових числівників, прикметникових займенників за прикметниковим типом, що реалізується у спільному для них змішуванні флексій твердої та м'якої групи у Н. в. одн. ч. р. (дво|йур'ідн'ій, йа|к'ій, |сорок п|йат'ій), Р. в., Зн. в., Д. в. та М. в. мн. (ба|гат'іх, у ш'ід'і|с'ат'іх, моло|д'ім, т'іх, ота|к'ім); у функціонуванні флексій: -ом у М. в. одн. ч. р. (у п|рошлом, во вто|ром, у том) та -его у Р. в. одн. ч. р. (пос|л'едн'его, і|нач'его).

На словозміну впливають фонетичні процеси: палаталізація /р/ (Н. в. мн. -х|мар'і, Зн. в. мн. - двоу|р'і), ствердіння /ц'/, /т'/, /с'/ (Н. в. мн. - ти, ци, у|си). Граматиці іменних частин мови притаманні архаїчні риси: субстантивні форми Н. в. мн. у позиції Зн. в. мн. у назв істот (доу|йіти ко|рови); форми Р. в. ІІІ відміни з флексією _и (з|лости, |пакости); нестягнені прикметникові форми Н. в. ж. р. (|тонкайа) та мн. (дво|йур'ідн'ійі); форми Д. в. займенників йа (мн'і) та вяін (йе|му); стягнені форми Р. в. та О. в. вказівних займенників (|тойі, |тойу); форми двоїни іменників ч. р. ІІ відміни при числівниках два, три, чо|тири (два б|рата, три дн'а, чо|тир'і ча|са); збереження давньої іменникової _ ъv - основи (|церкова, у |церков'і).

Дослідження граматики іменних частин мови на підставі діалектного тексту уможливило виявлення таких досі не описаних або інакше інтерпретованих елементів граматичної системи говірки с. Шевченкове: іменник, що вживається разом з топонімом, може не узгоджуватися з останнім (у |городт Кяіл'і|йі); іменник, що позначає сукупність, може узгоджуватися з дієслівним присудком у множині (потаняц'у|вали моло|д'ож); у Р. в. одн. ч. р. іменників - назв неістот ІІ відміни може виступати закінчення -а (об|мазували при|чяілка), що розширює інформацію про поширення цих форм, подану в «Атласу української мови»; у Д. в. одн. назв неістот с. р. ІІ відміни, окрім закінчення _у (|соняц'у) - закінчення -ов'і (пра|в'іт'ел'ствов'і питчи|н'авс'а); у Зн. в. одн. ч. р. назв істот ІІ відміни - флексія _Ш (беи|рут' за |первий боу|йарин); форми Зн. в. мн. назв неістот ІІ відміни можуть збігатися з Р. в. мн. (ота|ких бу|кет'іў цв'і|т'іў при|воз'ат'); в О. в. одн. ж. р. іменників ІІІ відміни на тлі менш вживаних флексій -ойу (пу|т'ойу) та -у (|ос'ін'йу) зафіксовано флексію _ійу й відсутність подовження кінцевого приголосного основи (|сол'ійу, |ночяійу); у Р. в. ж. р. прикметників, окрім флексії _ойі (моло|дойі), - закінчення -ейі (дво|йур'ідн'ейі), у М. в. одн. ч. р. прикметників, прикметникових займенників, порядкових числівників, окрім флексій _ому, _ім (на кяір|пяічному за|вод'і; у шіздеи|с'ат'ім го|ду; на т'ім |мест'і) - закінчення _ом, а у Р. в. одн. ч. р. прикметників та прикметникових займенників, окрім флексії _ого (во|йеного, та|кого) - _его; наявні форми двоїни іменників ж. р. І відміни у поєднанні з числівником два (дв'і сиіст|р'і); у Н. в. мн. прикметників відбувається ствердіння основ (дур|ни за|кони); займенник ся|т'іл'ки, ся|т'і'ки, ся|т'і'ко може мати й значення `скільки' (ся|т'іки тоу|бяі год?).

Застосування інваріантної моделі-матриці свідчить, що для опису діалектної словозміни іменника (за винятком ІV відміни), прикметника та займенника можна використати традиційну класифікацію типів відміни з підтипами (хоча поляризація підтипів за твердістю / м'якістю кінцевого приголосного основи може нівелюватися). Числівниковим формам як фрагменту граматичної системи говірки властива некомплектна та лакунарна або змішана з іншими частинами мови система відмінювання простих нумеративів (хо|дили до с'ім к|лас'іў; прац'у|вала із |девйат' |рокяіў); відсутність парадигматики складних та складених кількісних числівників (поро|биў у кол|хоз'і до ш'ід'і|с'ат год; мо|йа |баба до дев'а|носто ч'еи|тир'і |годи |жила); відмінна від літературного стандарту словозміна порядкових числівників (ро|дилас'а у |тис'ачу деив'а|цот т|риц'ат' с'ід'|м'ім го|ду) за наявності розгалуженої словозмінної системи у літературній мові.

Іменним частинам мови говірки притаманна лакунарність, що виявлена у низці типів словозміни та грамем (Д. в., О. в., М. в., Кл. в.), найширше - у відмінюванні іменників колишніх _n- та _t_ основ (ІV відміна), незмінюваних іменниках, складних та складених числівниках.

Отже, тексти засвідчили, що граматична система іменних частин мови досліджуваної говірки, де центральним є іменник, зберігає архаїчні риси та зазнає впливу фонетичних чинників; морфологію цих частин мови передусім визначають такі феномени, як уніфікація, що виражається у функціональній взаємодії словозмінних типів, підтипів, грамем, варіантності форм тощо, а також функціональна лакунарність.

У третьому розділі «Текстова реалізація дієслова» розглянуто репрезентацію лексико-граматичних розрядів та граматичних категорії дієслова, функціонування інфінітивних і дієвідмінюваних дієслівних форм, а також дієприкметника, дієприслівника та безособових форм на -но, -то.

Дослідження граматики дієслова в опорі на діалектні тексти показало, що дієслово разом з іменником становить центр граматичної системи говірки с. Шевченкове і дещо переважає, пор.: 13083 дієслівні (за винятком дієприкметників та дієприслівників) словоформи і 12992 іменникові словоформи.

Для несловозмінних граматичних категорій дієслова характерне: послідовніше творення видових протиставлень порівняно з літературною мовою (пяідл'і|читис' - пяід|л'ічуватис', прибоу|л'іти - при|бал'увати); активність суфікса _ува- як засобу творення дієслів недоконаного виду, на що вказує, зокрема, поширення імперфективних форм з цим суфіксом, а також наявність форм, не властивих літературній мові (зара|батувати, обра|батувати); префіксація як найпродуктивніший засіб передачі перфективації; поширеність двопрефіксових дієслів з по_ + на_ (пона|тикати), по_ + за_ (позапоми|нати), по_ + при_ (поприбяі|рати), по_ + по_ (попохо|дити); наявність у перфективних формах префіксів, які у літературній мові оформлюють інше значення (пройа|виўс'а теилеи|в'ізор' - з'явився; приб|ралис'а с'у|ди - перебралися; йенко|мат провяі|р'аў - перевіряв; во|рота вчи|нит' - відчинити; вп|лат'ували там - сплачували; до|вяідайуц'·а до нас - навідаються; неи?за|м'ітиў - не помітив; переикал'аду|вали - поколядували), нетипове творення наведених похідних відбувається на тлі поширених типових моделей; відсутність чергування приголосних т//ч при імперфективації (сх|ват'увати, ск|рут'увати); вираження зворотності за допомогою постфікса _с'а (_с'); наявність зворотних дієслів у семантичній позиції незворотності (боу|л'ійеимос'а - `хворіємо'); перевага активних конструкцій над пасивними (ми йім чяіп|л'айем бу|кет); вираження пасивності перехідними дієсловами з постфіксом _с'а (|утр'еин'а на вто|рий ден' п|равиц'·а), пасивними дієприкметниками (сто|ли понак|риван'і) та безособовими дієслівними формами на -но, _то (там не?позак|ривано; прие|цеп |с'іна бу|ло с|кинуто).

Словозміну дієслова характеризує: широка реалізація у мовленні дієслів 1, 2, 3 класів; належність дієслів до іншого класу порівняно з літературною мовою (розс|падуйуц'·а - діал. 1 клас, розпадаються - літ. 3 клас; |лийут' - діал. 9 клас, ллють - літ. 8 клас); взаємодія І, ІІ типів дієвідміни та дієвідміни атематичних дієслів, що передусім виявляється у набутті: дієсловами І дієвідміни флексій ІІ дієвідміни у формах 3 ос. одн. (|кажиет', з|найет') та мн. (хо|т'ат'), дієсловами ІІ дієвідміни - у формах 3 ос. одн. (при|ходе, в|лазе) та мн. (|бачут') флексій І дієвідміни, атематичними дієсловами - флексій 2 ос. одн. ІІ дієвідміни (поуі|сиш, да|сиш); спорадично у дієслова 8 класу мог|ти відсутнє чергування г//ж при збереженні наголосу на корені (|могу); у дієслів 1 класу регулярно відсутнє чергування с//ш, т//ч у формах 1 ос. та 3 ос. мн. теперішнього_майбутнього часу (пеиреик|рут'уйеимо, понак|рас'уйут'), чергування д//дж, с//ш у формах 3 ос. мн. минулого часу (заго|род'ували, подо|нос'ували) та т//ч у формах 3 ос. одн. і мн. минулого часу (пеиреило|пат'ували); у дієслів ІІ дієвідміни регулярно відсутнє чергування д//дж, з//ж, с//ш, т//ч у 1 ос. одн. (|ход'у, при|воз'у, |вис'у, леи|т'у), що засвідчує й «Атлас української мови»; функціонування усічених форм 3 ос. одн. (гу|л'а, пи|та, |лупа) у парадигмі І дієвідміни; наявність лише аналітичних форм майбутнього часу недоконаного виду (|буду ро|бити); м'якість приголосного /р/ у синтетичних формах наказового способу 2 ос. одн. (жар'); вираження значення наказового способу особовою дієслівною формою теперішнього (і|дем, і|д'ом) та минулого часу (пяіш|ли) за відсутності форм з флексією _імо (хо|д'імо); посилення синтетичних наказових форм частками да|вай, гай, |гайда; вживання дієслівної зв'язки бу|ло у формах мн. при вираженні давньоминулого часу (бу|ло при|ходили); координація дієслівного присудка у формі множини з підметом, що позначає сукупність і старшого члена родини (ох|рана сто|йат'; |мама бу|ли; |тато і|дут'); часові та способові форми можуть вживатися у вторинних функціях (о|це |дамбу |носимо носил|ками дв'і |метр'і на|верх |попяід |Дунай // о|це ми |тамеички дамбу|вали; ну і тоу|д'і брат |каже / ну по|йехал'і).

Дієслівну морфологію, як і морфологію іменних частин мови, визначає головним чином уніфікація, що виявляється на рівні як формотворення (уодноманітнення засобів перфективації та імперфективації), так і словозміни (взаємовпливи й змішування у межах І і ІІ типів дієвідмінювання та атематичних дієслів), у відсутності чергувань. Систему дієслівних форм детермінують і фонетичні процеси (усічення у дієслівних основах 3 класу - зна; м'якість /р/ у наказових формах); у ній функціонують і застарілі дієслівні форми (форми 3 ос. однини І дієвідміни - з|найет'). Одним із факторів впливу на дієвідмінювання можуть бути міждіалектні взаємовпливи, на що вказує «Атлас української мови» та інші лінгвогеографічні праці, а також дескриптивні діалектологічні студії.

Дієприкметниковим формам також властива відсутність пов'язаних зі словозміною чергувань зубних приголосних з шиплячими (к|расеин'і, на|р'ад'еина), водночас наявність чергувань типу б//бл, м//мл, п//пл, в//вл (об|лупл'еина, прие|чеплеин'і, з|робл'еина, неит|равлеин'і); дієприкметники, утворені від дієслівних основ на _и-, у говірці набувають суфікс _ан- (заг|руз'аний, на|хил'ана); відбувається змішування груп дієприкметників за твердістю / м'якістю кінцевого приголосного основи (Зн. в., Д. в. мн. - по|жен'еин'іх, зуст|р'ечн'іх, пригла|шон'·ім, хреиш|ч'ен'ім); наявні нестягнені дієприкметникові форми (Н. в. мн. - пригла|шон'·ійі).

Дієприслівники, утворені за допомогою суфіксів _вш'і (|давш'і), _а (смот|р'а), й активні дієприкметники належать до периферії дієслівної системи. У текстах зафіксовано досі не описані у наддунайських говірках дієприкметники з суфіксом _он_ (трав|л'он·'і, пр'івяі|з'он·а), які, ймовірно, є наслідком російськомовного впливу. Дієприкметникові конструкції можуть набувати значення зворотності (|кози неипо|кот'еин'і), а безособові форми на -но, -то - мати при собі додаток у Зн. в. та О. в. (ар'іх|м'ет'іку |бито; все |чисто за|бито куку|рузойу).

Таким чином, у текстовій реалізації дієслово посідає центральну позицію у граматичній структурі аналізованої діалектної системи, а його словозміну та формотворення характеризує уніфікація за наявності багатьох нерегулярних маркованих елементів.

У четвертому розділі «Текстова реалізація прислівника» проаналізовано відзайменникові прислівникові похідні, прислівники, утворені від номінативних частин мови, описано специфіку ступенювання якісно_означальних прислівників, розглянуто модальні та предикативні прислівники.

Прислівники, що поєднуються у текстах насамперед з дієсловами, у мовленні носіїв говірки посідають напівпериферійну позицію (7,3% від усіх частин мови).

Займенникові прислівники (38% від усіх прислівників) характеризує: поширення демінутивних форм з суфіксами _ечки (_еички), -ечко (-еичко), _ичко (_иечко) (|такеички, |тамеичко, теи|перички, по|томеички), регулярність похідних, утворених за допомогою префікса -о (оту|ди), а також префіксально_суфіксальним способом о_ + -о (ота|ко), відсутність таких засобів творення неозначених прислівників, як префікси аби- та де-, натомість наявність префікса кой_ (кой?ко|ли), що притаманне й займенникам; питально_відносний прислівник де може вживатися з семантикою `куди' (де ти бяі|жиш?); функціонування специфічних прислівників, утворених: конфіксами по_ + _ему (по?і|начему), по_ + _ому (по?дру|гому), з_, от_ + _ова (зо|т:удова), суфіксом _е (і|наче); наявність архаїчних прислівників (вс'іг|да, н'іг|де).

Ядро адвербіальної системи говірки становлять похідні від номінативів (60% від усіх прислівників), серед яких найбільш уживаними є якісно-означальні прислівники, а найменш - прислівники мети та причини.

Якісно_означальні прислівники, утворені від якісних прикметників за допомогою морфем _о (|рано), _е (|добре), виражають суб'єктивну оцінку за допомогою афіксів _ен'ко (-ен'ку, -он'ку), -он'ечку (доў|ген'ко, пома|нен'ку, пот'і|хон'ечку), -аче (доб|р'аче), -ушче (-ушчо) (стра|хушче).

Недостатній ступінь безвідносної міри якості досягається за допомогою суфіксальних морфем _уват_ (-оуват_) (т'ажеилу|вато), поєднанням якісно-означального прислівника зі словом неи|с'іл'но (неи|с'іл'но рос|кошно).

Надмірний ступінь безвідносної міри якості виражають поєднання якісно-означальних прислівників з прислівниками міри |дуже, |сил'но, ст|рашно, гет', редупліковані форми якісно_означальних прислівників (п|р'амо_п|ра'мо), редупліковані форми якісно_означальних прислівників, у яких другий компонент посилено префіксом преи_ (|сил'но_преи|сил'но).

Форми вищого ступеня порівняння творяться синтетично - за допомогою суфіксів _ше, -іше, _че (к|репше, |доўшеи, інтереис|н'іше, т'ажеи|л'іше, |ран'че), суплетивно (|хуже, к|рашче) та аналітично - поєднанням якісно_означального прислівника звичайного ступеня зі словом |бяіл'шеи (|бяіл'шеи совр'еи|м'он·о). У формах вищого ступеня порівняння |бяіл'ше, |менше суфікс -е може втрачатися (менш боу|л'іли), прислівник |добре має варіантні форми вищого ступеня порівняння (к|рашче, |луч·е, |лучшеи).

Форми найвищого ступеня порівняння насамперед творяться за допомогою приєднання до синтетичної форми вищого ступеня префікса най_ та слова |саме (найтруд|н'іше, |саме |хуже), а також спорадично - лексеми |бяіл'ше (|бяіл'ше прося|т'іше, |бяіл'ше блуд|н'іше).

Найпоширенішими серед інших розрядів номінативних прислівників є: відіменні похідні, утворені шляхом адвербіалізації форм Р. в. ч. р. (пяіша|ка, бос'а|ка, |дома), О. в. усіх родів (х|рестиком, |вулиц'ойу, |л'ітом) та мн. (|рачки, |задтки), а також прийменниково_відмінкових форм Р. в. з прийменниками з, с, із, за, по, до, у (з|заду, с|переиду, із|верху, за|ран'і, поза|д'і, до|дому, у|дома); Зн. в. з прийменниками на, у, по, во (на|зад, |позад, у|ден', |вовреимн'а); М. в. з прийменниками по, у, з, с, на, при (посеи|редин'і, у|в·ечеир'і, |з:ад'і, с|переид'і, припос|л'етку, нагоу|р'і), відприкметникові похідні, утворені від основ відносних прикметників з суфіксом -с'к- (-з'к-, -ц'к-) морфемою -и (-і) (по?су|с'іц'кяі, по?хох|л'ац'ки), та від основ якісних та відносних прикметників конфіксом по_ + _ому (по?|умному, по?к|нижному); відчислівникові похідні, утворені адвербіалізацією кількісного числівника у М. в. мн. з прийменником у (в) (уд|вох, втр'ох), поєднанням «прийменник на + збірний числівник» (над|войе), «прийменник на + Зн. в. іменника поло|вина» (наполо|вину); віддієслівні похідні, утворені префіксально_суфіксальним способом наў_ + _шки (_чки) (наўприш|ки, наўс|тойачки).

Специфіка творення номінативних прислівників у говірці с. Шевченкове полягає в наявності додаткового порівняно з літературним стандартом префікса у- (ў-), що виражається у додаванні його до слів, які в літературній мові з ним не вживаються (увеис|нойу, у|полносят'ійу, узаўт|ра); у відсутності префікса шчо_ як засобу творення темпоральних прислівників (літ. щодня, щонеділі), а функціонуванні замість нього означального займенника |кожний та його варіантів (|кажного дн'а, |кажнойі неи|д'ілі). Прислівникову систему говірки вирізняє існування великої кількості синонімічних форм (с'о|годн'і - |с'одн'і - |с'одн'а; |пяішки - пяіша|ка - пяіш|ком; т|рохи - т|рошки - пот|рошки - пот|рошеички - т|рон'ки; с|переиду - с|перед'і - попеи|ред'і - упе|ред - |попеиред; |поки - по|ка - по|куда - по|кам'іс'), окремі з яких є мало відомими (навко|л'енца, напро|си, т|рон'ки, припос|л'етку, напос|л'етку, із?|замолоду), а також запозичень із російської мови (т'ажеи|ло, |ч'отко, воз|можно, в основ|ном).

Отже, у корпусі текстів аналізованої говірки прислівникові властиве активне функціонування демінутивних відзайменникових похідних, наявність розгалуженої системи словотвірних варіантів та локальних форм.

У п'ятому розділі «Текстова реалізація службових частин мови, вигуків» показано, що функціонування зазначених частин мови і вигуків у граматичній системі говірки здебільшого тотожне літературному стандартові та відоме іншим українським говіркам, хоча й має низку особливих рис.

Прийменники, які з_поміж службових частин мови реалізовані найменше (7%), у мовленні діалектоносіїв характеризує наступне: ядро прийменникової системи формують просторові, темпоральні та об'єктні слова; активно вживаються прийменники у (в, ў), з (с, із, іс) за, на; ширше функціональне навантаження порівняно з літературною мовою притаманне прийменникам із (іс), за, на; прийменник від не зафіксовано, а натомість функціонує давній варіант од (од |й'ого); конструкції прийменник із (іс) + Р. в. іменника зі значенням належності синонімічні конструкції від (од) + Р. в. іменника, або безприйменниковій (поз|воночник іс каба|на / із бич|ка); прийменник із (іс) часто дублюється перед іменниковим означенням (із св'і|чок іс т'іх); прийменник з має варіант зо (зо м|нойу); конструкціям на + Зн. в. та за + Зн. в. іменника й іменникового займенника властива висока продуктивність; прийменник за бере участь у творенні форм вищого ступеня порівняння прикметників (с|тарший за |мене); синтаксеми за + Зн. в. в об'єктному значенні синонімічні про + Зн. в. (ска|зати за |бари; йа за це неи?|чула) та на + Зн. в. (пяіш|ла зам'і|н'ала за йа|кус' кар|тинку), в той час як прийменники про, о, об мінімально представлені, а синтаксеми на + Зн. в. в атрибутивному та об'єктному значеннях синонімічні конструкціям для + Зн. в. (|метра |матер'ійі на пал'|то), про + Зн. в. (вяін на |сина |каже), на + М. в. іменника чи О. в. без прийменника (на |вяійалку пеиреик|рут'уйеимо); слова у, на у мовленні носіїв спорадично випадають; прийменник |попяід, |попид + Зн. в. іменника відзначено у низці словосполучень (|попяід |вяікна, |попид |хати, |попид двоу|р'і) без варіантів, в інших сусідніх говірках зафіксовано (|попид дво|рами); прийменник |перед реалізується передусім з темпоральним значенням (|переид Р'ізд|вом); конструкції по + М. в. (по о|бяід'і) з темпоральною семантикою аналізованій говірці не характерні, у цьому значенні функціонують синтаксеми |пяісл'а + Р. в. іменника; прийменник пяід має варіанти пид, под; у прийменниковій підсистемі реалізується конструкція к + Д. в. іменника, що є архаїчною рисою (|доступ к г|рошам); функціонує досі не відзначений у наддунайських говірках прийменник |бяіл'а (|бяіл'а |нейі); до специфічних прийменникових сполучень належить по + дієслово 1 ос. одн. (ну по неи?з|найу / по неи?з|найу бу|вайе та|ко), виникнення останньої синтаксеми вимагає додаткового вивчення.

Сполучникам у мовленні носіїв говірки с. Шевченкове властиві: вужчий репертуар та нижча частотність їх уживання порівняно з літературними текстами; перевага складносурядних синтаксичних структур над складнопідрядними; відсутність протиставних кон'юнктивів але, проте, зате, однак і складених градаційних не тільки…але і (й), не тільки…а і (й); наявність специфічних сполучників сурядності - розділового іл'і (і|ду на ро|боту / |іл'і од·их|ну |л'ажу) та протиставного ноу (йес' |дочки / ноу |т'іко неи жи|вут' |коло |мене); функціонування особливих підрядних сполучників причини зато шо (а вяік|но закри|вайу / за|то?шо йа неи?|чуйу), потому шо (неи?мяіг с|лова ска|зат' / пото|му?шо |т'іки хто с|лово с|каже / з|разу розстр'і|л'айут') та умови |йесл'і …то (йесл'і поу|л'із у раз|в'едтку / то йо|му |бяіл'ше да|йут' |кушат'); маловживаність поширеного в українських говірках кон'юнктива йа|кий; сполучник де, крім значення місця (|жила поза|д'і / де |Пугач), вживається зі значенням ознаки у позиції літ. який, котрий, що, як (мяій ха|з'айін / де по|мер фото|карточка; ба|зар' буў о|там?о |коло / де до вас |йіхат'); кон'юнктив шчо (шо) вживається у значенні атрибута як щодо назв істот (о|ц'а / шо ви |були / во|на с су|с'ідами неи?|дуже), так і щодо назв неістот (сара|йі / шо ми ро|били), має і з'ясувальну семантику (неи?|думала / шо дожие|ву до |пенс'ійі); регулярність сполучника йак у порівняльних конструкціях у функції літ. ніж, мов, немов (у нас |мен'чеи го|роду йак в?вас). Серед архаїчних рис відзначено: низька уживаність сполучників у діалектному мовленні, функціонування сполучників но (< нъ), того шо, полісемія кон'юнктива де. Тексти засвідчили реалізацію сполучника йак у конструкціях з вищим ступенем порівняння прислівників (с|тарше йак ти), що доповнює інформацію «Атласу української мови».

У структурі говірки часткам притаманне: центральна позиція з погляду вживання серед інших службових частин мови; крім функцій підсилювально-видільної, слово- та формотворчої, емоційно-експресивної, модальної, їм властива функція заповнення пауз; надмірне та семантично невиправдане вживання часток (а це ос |тоже); поширеність у мовленні діалектоносіїв вказівних часток це (о|це), о, от; наявність спонукальних часток ну, а|ну, а|ну?ка, да|вай; функціонування специфічних партикул |даже, да, хо|т'а?би, чут', ба, май (остання - наслідок румунського впливу), що постали в результаті міждіалектної взаємодії; наявність архаїчних елементів - да, ба. Дослідження граматики говірки в опорі на діалектні тексти дозволило виявити частки май, чут', яких не фіксували раніше, та спростувати тезу інших дослідників (А.М. Мукан) про відсутність частки хай.

Вигуки у граматичній системі говірки характеризує: функціонування у мовленні діалектоносіїв передусім непохідних емоційних інтер'єктивів (о! а! у! ох! ах! ой! т'у! опа! ага! гоп!); наявність інтер'єктивів, запозичених із румунської мови (мей, бре, а|ларма); багатозначність вигуків; вільна позиція у структурі висловлення. Вигуки, що використовуються по відношенню до свійських тварин та птахів, у текстах не реалізовано; їх аналіз вимагає створення відповідної комунікативної ситуації. До специфічних належить широко вживаний носіями говірки вигук а|ди `а ти дивись'.

Таким чином, вивчення службових частин мови та вигуків на базі текстів діалектного мовлення уможливило доповнення інформації про їх статус у говірках межиріччя Дністра і Дунаю, а також з'ясування особливостей їх функціонування.

Аналіз граматичної системи української степової говірки межиріччя Дністра і Дунаю на підставі свідчень діалектних текстів уповажнив на такі висновки.

У працях з діалектної граматики є прийоми та настанови, що вже вичерпали себе. Дослідження граматики діалектів доцільно здійснювати, використовуючи методику, яка дає можливість уникнути недоліків традиційних граматичних діалектологічних описів та розширити відомості про граматику українських говірок. Ця методика має специфічні настанови та прийоми.

Прийом 1. Діалектна текстографія: полягає у використанні як джерела лінгвального матеріалу винятково діалектних текстів, які творять значний за обсягом корпус та становлять невимушені оповіді з мінімальним втручанням експлоратора; формування корпусу текстів уможливлює застосування статистичних методик у дослідженні структурних рівнів говірок.

Прийом 2. Інваріантна модель-матриця: для повноти опису граматичної системи, запобігання пропускам елементів структури важливим є використання наддіалектної інваріантної моделі-матриці граматичної системи української мови (з урахуванням й літературної мови як форми існування загальнонародної мови). Традиційна діалектна граматика, що непослідовно застосовує прийом моделювання, хибує на неповноту представлення матеріалу.

Прийом 3. Функціональний підхід: аналіз від значення до форми (а не тільки від форми до значення), використання понять центр і периферія, лакунарність, функціональне навантаження, семантика граматичних категорій.

Прийом 4. Статистичне опрацювання текстів: з метою встановлення статусу (центрального чи периферійного) граматичного класу слів (частин мови, лексико-граматичних розрядів та словозмінних класів), їх ієрархії, статусу граматичної форми застосовується статистичний аналіз.

У дослідженні необхідно зважати на стилістичну специфіку діалектного тексту; описувати всі елементи системи, а не лише риси, відмінні від літературного стандарту.

На підставі застосування розробленої методики виявлено, що граматичній системі говірки с. Шевченкове притаманні уніфікація та функціональна лакунарність. Ці явища знаходять свій вияв на різних ієрархічних рівнях граматики - у частинах мови, лексико-граматичних розрядах, словозмінних класах, грамемах, у словозміні, формотворенні, словотворенні, морфонології тощо.

У словозміні уніфікація виявляється у взаємодії підтипів парадигм за твердістю / м'якістю кінцевого приголосного основи, типів парадигм у межах частини мови, у взаємодії частин мови, лексико_граматичних розрядів, у спрощенні граматичної системи, у набутті нової повної парадигми лексемами, які в літературній мові є singularia tantum і pluralia tantum та невідмінюваними, у функціональній взаємодії грамем та у варіантності форм.

Стирання диференціації твердого та м'якого різновидів відмінювання властиве іменникам, прикметникам та прикметниковим словам. В іменниках вона виявляється в активізації твердого типу (формальні показники твердого типу діють у м'якому типові): у формах О. в. одн. І відміни, О. в. та М. в. одн. ІІ відміни. У прикметниках та словозмінних прикметниках стирання диференціації відбувається у протилежному напрямку - активізації м'якого типу відмінювання: у формах Н. в. / Зн. в. та О. в. ч. р. одн., Р. в., Д. в., Зн. в. та М. в. мн.

Взаємодія між парадигмами виявлена у граматиці іменника, прикметника, займенника та дієслова. Так, І відміна іменників впливає на ІІ і ІІІ відміни, ІІ - на І, ІІІ і ІV відміни, ІІІ - на ІІ відміну; словозміна субстантивів середнього роду ІІ відміни впливає на іменники чоловічого роду, словозміна множинних - на парні іменники І відміни; незмінюваним у літературній мові іменникам відповідають словозмінні парадигми ІІ відміни. Повні форми якісних і відносних прикметників впливають на короткі форми Н. в. одн. присвійних. Вказівні займенники той, цей уподібнюються у відмінюванні до займенників типу та|кий, йа|кий. Дієслова ІІ дієвідміни у 3 ос. одн. і мн. набувають закінчень дієслів І дієвідміни, а дієслова І дієвідміни - закінчень дієслів ІІ дієвідміни, дієслова архаїчної дієвідміни у 2 ос. одн. - флексій дієслів ІІ дієвідміни; дієслова одного класу в межах однієї дієвідміни переходять до дієслів іншого класу.

Функціональна взаємодія відмінкових грамем виявляється у межах однієї частини мови та різних частин мови: в іменника грамема Н. в. взаємодіє з грамемою Кл. в.; грамема Р. в. - з грамемами Н. в., Д. в. та М. в.; грамеми Р. в. та Д. в. взаємодіють і в особового займенника 1 ос. мн. та 3 ос. одн. ж. р., а грамеми Р. в. та М. в. - й у вказівного займенника ж. р. та; грамема Зн. в. взаємодіє з грамемами Н. в., Р. в. та М. в.; грамема О. в. - з грамемою Зн. в. тощо. Варіантність властива формам Кл. в. одн. І відміни (-о, -у), формам Н. в. (-і, -а) та Р. в. мн. (-іў, -оў, _Ш) ІІ відміни, Р. в. (-ей, -іў) та О. в. одн. (-ійу, -ойу, -у) ІІІ відміни, О. в. множинних іменників (-ами, -ми); 3 ос. одн. теперішнього часу ІІ дієвідміни ненаголошеної парадигми (-ит', -іт', -е).