Еволюція стратегії і тактики переконання у сфері судової діяльності

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ Г.С. СКОВОРОДИ

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЕВОЛЮЦІЯ СТРАТЕГІЇ І ТАКТИКИ ПЕРЕКОНАННЯ У СФЕРІ СУДОВОЇ ДІЯЛЬНОСТІ

10.02.02 - російська мова

Діомідова Олена Юріївна

Харків - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі російської мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор

Пелепейченко Людмила Миколаївна,

Академія внутрішніх військ МВС України,

завідувач кафедри філології, перекладу та мовної комунікації.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Прадід Юрій Федорович,

Таврійський Національний університет імені В.І. Вернадського,

декан факультету української філології та українознавства,

завідувач кафедри українського мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Палатовська Олена Володимирівна,

Київський національний лінгвістичний

Університет, доцент кафедри фонетики і граматики слов'янських мов.

Захист відбудеться «28» жовтня 2010 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 при Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 221 А.

Із дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215 В.

Автореферат розіслано « 27 » вересня 2010 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

судовий промова переконання варіативний

Дисертацію «Еволюція стратегії і тактики переконання у сфері судової діяльності» присвячено дослідженню змін, що відбулися у промовах російських юристів на судових засіданнях за період з ХІХ ст. до початку ХХІ. Тема дисертаційного дослідження пов'язана із проблемами, що знаходяться на перетині двох наук - лінгвістики і юриспруденції. Поява проблем, які співвідносяться з різними галузями пізнання, що формуються й розвиваються з урахуванням досягнень кожної з них, особливо яскраво ілюструє положення про зв'язок мовознавства з іншими науками, а більш широко - мови і суспільства. Взаємозв'язок і взаємодія мови та суспільства зумовили формування нових дисциплін, до яких належать не тільки вже визнані в науковому світі психолінгвістика, соціолінгвістика, когнітивна лінгвістика, але і юридична лінгвістика, яка тільки починає формуватися. Сьогодні юрислінгвістика ще не набула статусу окремої науки і поки що сприймається як дослідження на перетині мови і права, як вивчення особливостей професійного юридичного мовлення.

Сама ж постановка питання про народження нової науки свідчить про те, що проблеми юридичної лінгвістики є важливими й актуальними. Серед численних проблем юрислінгвістики особливе місце посідає комплекс питань, пов'язаних із якістю судової промови - виступу обвинувача, судді, адвоката. У судовій промові переплітаються і взаємодіють закони загальної і галузевої риторики, з одного боку, і правила ведення судового розгляду -- з іншого. Осмислення під кутом зору судового процесу, взаємодії влади, моралі та істини вимагають практично всі види промов, але особливо - інформативна і переконуюча.

Проблема мовних засобів переконання, аргументації в мовній діяльності розглядалася переважно у зв'язку з процесом переконання взагалі, безвідносно до судової практики, у працях О.М. Бєлової, К. Бредемайера, В.З. Дем'янкова, О.Н. Зарецької, О.А. Івіна, Д. Карнегі, Л.І. Мацько, М.І. Порубова, П. Сопера та ін. Проте мовна діяльність у юридичному дискурсі має свої особливості, що обґрунтовано і доведено в працях O.С. Александрова, М.Д. Голєва, Ю.Ф. Прадіда, В.С. Третьякової, В.І. Чесних. Між суб'єктом діяльності і об'єктом, на який вона спрямована, стоять закон, право, влада, мораль, з одного боку, і професійна мета, з іншого, - поняття, які не можна не враховувати в моделюванні мовної стратегії та виборі тактики. У тому самому дискурсі, що у всіх випадках називається судовим, кожне із зазначених понять зазнає істотних змін у залежності від соціальних умов, і завдання дослідника полягає в тому, щоб з'ясувати, що ж становить константу судового переконуючого дискурсу, а що вимагає переосмислення в кожному новому соціальному контексті і зумовлює еволюційні зміни. Для відповіді на це питання необхідні дослідження переконуючих судових промов в умовах різних соціальних контекстів: різних ситуацій у межах однієї національної комунікативної культури, різних культур і різних часових зрізів. Виявлення константних складників судової переконуючої промови та елементів, що залежать від ситуативних чинників, можна розглядати як соціальний запит сучасності. З останнім аспектом дослідження судового дискурсу пов'язана і ця дисертація.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена її спрямованістю на вирішення нагальних проблем сучасного мовознавства, що мають забезпечити успішність мовленнєвого спілкування в одній з найважливіших царин діяльності соціуму - юриспруденції, яка відтворює взаємодію влади і права.

Аналіз ступеня розробленості теми показав, з одного боку, численність аспектів аналізу мовного матеріалу в царині права, з іншого - недостатній рівень вивчення багатьох питань. Так, у роботах О.С. Александрова, М.А. Діденка, Л.М. Голубченка, Ю.Ф. Прадіда переконливо доведено факт специфіки мови юриспруденції. Досліджені окремі поняття, що відображають правову діяльність соціуму, а також засоби їх мовної репрезентації (праці Т.Г. Хазагерова, Л.С. Ширіна, Н.Б. Мечковської, О.М. Зарецької), установлений термінологічний корпус номінацій у галузі юриспруденції (О.С. Александров, Г.С. Онуфрієнко). Виявлено окремі чинники, що зумовлюють специфіку успішного судового виступу (В.І. Чесних,  В.І. Смолярчук, А.А. Івін).

Водночас залишається відкритим питання про особливості історичних змін у змісті і структурі судових промов, про константні та варіативні складові судового переконання, а також про чинники успішної промови на суді, які спрацьовують у залежності від соціальних умов і безвідносно до них.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в контексті науково-дослідницької теми кафедри російської мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди «Структурно-семантичні й функціональні характеристики мовних одиниць» (реєстраційний номер теми 132902, код 01.86.0).

Об'єкт, предмет, мета та завдання дослідження формулювалися з урахуванням стану вивчення комунікативних стратегій, тактик і мовних засобів переконання; найбільшу увагу приділено проблемам, що не мають розгорнутого висвітлення в сучасних дослідженнях мовознавства та теорії комунікації.

Об'єкт дослідження - російські судові промови ХІХ - початку ХХІ ст.

Предметом дослідження є еволюція стратегії і тактики переконання в судовому дискурсі.

Мета дослідження - виявити тенденції та закономірності еволюції стратегії і тактики промови-переконання у російському судовому дискурсі за період з ХІХ ст. до початку ХХІ.

Для досягнення поставленої мети необхідно розв'язати такі завдання:

- теоретично обґрунтувати модель і термінологічний апарат дослідження судового переконуючого дискурсу;

- виявити специфіку стратегії і тактики судової промови;

- установити типи соціальних чинників, що зумовлюють стратегію і тактику переконання в суді, та їх роль у різні історичні періоди;

- з'ясувати, як змінювалися засоби мовленнєвого впливу в судових промовах ХІХ - початку ХХІ ст., визначити чинники цих змін;

- виявити константні елементи, властиві мовним стратегіям і тактикам переконання в усі часи, і варіативні елементи - залежні від соціальних умов, що змінювалися впродовж ХІХ - початку ХХІ ст.;

- обґрунтувати перелік пріоритетних чинників, які необхідно враховувати при підготовці судової промови-переконання в сучасних соціальних умовах.

Джерелами фактичного матеріалу є збірки промов юристів, а також електронні ресурси. Матеріалом для дослідження слугували, зокрема, промови відомих юристів ХІХ ст. П.А. Александрова, А.Ф. Коні, Ф.Н. Плевако, промови сучасних російських юристів P.А. Руденка, Д.П. Ватмана тощо. Усього в роботі досліджено 148 промов.

Основною гіпотезою дослідження стало припущення про те, що еволюція мовного впливу на суді за період ХІХ - ХХІ ст.ст. зумовлена соціальними чинниками, проте в стратегіях і тактиках судового мовлення існують константні елементи, що не залежать від жодних чинників.

Основною концептуальною ідеєю дослідження є положення про взаємозв'язок мовних і соціальних чинників у виборі моделей мовленнєвої поведінки, а отже, завданням дослідника є виявлення таких чинників, їх систематизація та з'ясування особливостей їхньої взаємодії.

Методологічною основою дослідження є теза про взаємозв'язок мовних і соціальних чинників у виборі моделі мовленнєвої поведінки. Такий підхід дає змогу розглядати мовленнєву діяльність особистості, з одного боку, як реалізацію соціального стандарту, а з іншого - як вияв індивідуальності.

Методи і прийоми добиралися в залежності від етапів аналізу та конкретних завдань, що поставали на кожному з них. На першому етапі - пошуково-ознайомчому - було складено список літератури для опрацювання та визначення напрямів наукового пошуку. При цьому використовувалися методи узагальнення, конкретизації, систематизації, синтезу.

На другому етапі ставилася мета скласти базу матеріалів для аналізу. З використанням методу цілеспрямованої вибірки (вибиралися тільки промови-переконання) була укладена картотека для аналізу - тексти промов юристів ХІХ, ХХ і ХХІ століть.

На наступному -- аналітичному -- етапі було поставлене завдання виявити когнітивні, прагматичні та власне лінгвістичні особливості відібраних для аналізу промов. Це завдання вимагало використання арсеналу методів контекстно-ситуативного, когнітивного, прагматичного, семантичного аналізу. Усі промови було проаналізовано, виявлено особливості соціальних і лінгвістичних чинників у побудові їхніх стратегій і тактик.

На останньому -- описовому -- етапі використовувалися методи систематизації, узагальнення та опису виявлених закономірностей і тенденцій.

Наукова новизна результатів дисертаційного дослідження полягає в тому, що:

- у ньому вперше з'ясовано тенденції та закономірності еволюції стратегії і тактики переконання в російському судовому дискурсі ХІХ - першого десятиріччя ХХІ ст.;

- установлено типи лінгвістичних і соціальних чинників, що зумовлюють успішність промови-переконання в різні часові періоди;

- розмежовано константні елементи переконуючого судового дискурсу - такі, що не зазнають змін із плином часу, і варіативні - такі, що залежать від соціального контексту в конкретний історичний період.

Теоретичне значення результатів дисертаційної роботи: запропоновано модель аналізу переконуючого судового дискурсу, обґрунтовано поняттєвий апарат аналізу феноменів на перетині мови і права, що робить внесок у розвиток прагматичної лінгвістики, юрислінгвістики та теорії дискурсу.

Практичне значення роботи: результати дослідження важливі для двох галузей науково-практичної діяльності - юриспруденції та лінгвістики. Пріоритетні чинники, що забезпечують успішність переконуючої промови на суді, можуть бути використані в юриспруденції, а дані про закономірності та тенденції еволюції переконання - у теорії комунікації. Окрім цього, результати дослідження можуть бути застосовані у викладацькій роботі при читанні юридичних і мовознавчих дисциплін: загального мовознавства, стилістики, когнітивної лінгвістики, прагмалінгвістики, теорії комунікації, риторики тощо.

Апробація результатів дисертації. Дисертацію обговорено та рекомендовано до захисту на засіданні кафедри російської мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди. Принципові ідеї, теоретичні положення дисертаційного дослідження були оприлюднені на 3-х міжнародних конференціях: ІІ Міжнародна науково-практична конференція «Право и лінгвистика» (Сімферополь, 2004), ХIV Міжнародна наукова конференція ім. проф. Сергія Бураго  (Київ, 2005), а також Міжнародна науково-практична конференція «Проблеми функціонування і викладання російської мови в Україні» (Харків, 2006).

Науково-практичні результати дослідження автора застосовуються в лекційних та спеціальних курсах із дисциплін «Риторика та теорія аргументації», «Теорія мовної комунікації», «Юрислінгвістика», «Судова лінгвістика», «Юридична риторика».

Публікації. Основні положення й результати викладено у 8 публікаціях, 6 з яких вийшли друком у періодичних виданнях і фахових збірниках, затверджених ВАК України як спеціалізовані зі спеціальності 10.02.02 - російська мова.

Структура й обсяг дисертаційного дослідження зумовлені його метою й завданнями. Дисертація загальним обсягом 207 сторінок складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку наукової літератури та джерел фактичного матеріалу, текстова частина становить 187 сторінок. Список наукової літератури та джерел налічує 240 позицій, з них 13 - іноземними мовами.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт, предмет, мету та завдання дослідження, сформульовано наукову новизну, теоретичне та практичне значення роботи, схарактеризовано матеріал аналізу і методи дослідження.

Перший розділ «Модель дослідження еволюції переконуючої промови в судовому дискурсі» присвячено критичному огляду літератури за темою роботи та формуванню наукових засад дисертаційного дослідження.

У розділі обґрунтовано модель дослідження переконуючого судового дискурсу. Вона передбачає декілька етапів дослідницької роботи: уточнення базових понять (еволюція, мовні стратегії і тактики, дискурс - переконуючий, судовий); актуалізацію соціальних когніцій (характеристику соціального контексту, співвідношення влади та істини, влади та права); аналіз стратегій і тактик мовного впливу; встановлення особливостей «мовної гри» юристів на судовому засіданні, аналіз взаємодії соціальних і мовних чинників; виявлення елементів константних, тобто властивих мовним стратегіям і тактикам переконуючої промови в усі часи, і варіативних - залежних від мінливих соціальних умов; виявлення сутності еволюційних змін у стратегіях і тактиках судових промов; формування переліку пріоритетних чинників, які слід ураховувати при підготовці переконуючої судової промови на сучасному етапі.

Критичний аналіз літератури дав змогу уточнити термінологічний апарат дослідження і прийняти засадничі терміни в такій інтерпретації. Еволюція переконуючої промови в судовому дискурсі - це сукупність соціально зумовлених змін у комунікативних стратегіях і тактиках суб'єктів мовлення, а також у власне лінгвальних особливостях їхніх промов. Іншими словами, еволюція стратегії і тактики судової промови-переконання тлумачиться як сукупність якісних змін у промовах названого типу, зумовлених історичним і правовим розвитком соціуму. Стратегія інтерпретується як основний комунікативний принцип, що визначає добір тактичних прийомів мовленнєвої поведінки і залежить від комплексу чинників: комунікативних інтенцій суб'єкта мовлення, типу адресата, соціального контексту, мовних та комунікативних пріоритетів. Тактика тлумачиться як сукупність прийомів та мовних засобів, які забезпечують реалізацію стратегії і досягнення поставленої мети.

Специфіка переконуючої промови в судовому дискурсі зумовила необхідність уведення до поняттєвого апарату дослідження терміна «диспозитив доведення». Він інтерпретується в роботі як складна структура, що являє собою комплекс умов і чинників судового дискурсу, а саме: соціальний контекст, у якому відбувається судовий процес; співвідношення закону, права, істини і влади; судовий етикет, мовний етикет; аргументація, засоби мовного впливу - маніпулятивні технології та мовна гра тощо. Отже, диспозитив доведення - це, фактично, сукупність елементів, задіяних у судовому процесі: дискурсів, недискурсивних практик, мовленнєвих особливостей та прийомів композиції, які регламентують рішення, допоміжних судових прецедентів, коментарів, філософських висловлювань, моральних правил та ін. - усього, що номінується мовними одиницями або може бути описано з їх використанням.

Саме засобами диспозитива судочинство не лише зафіксоване і зберігається традицією, а й сприймається як істина, підкріплена владою, тобто законна. Отже, диспозитив доведення уможливлює поєднання знання та влади, істинності та закону.

Основна відмінність диспозитива доведення від будь-якого іншого переконуючого мовлення - в обов'язковій апеляції до закону. У роботі доведено, що диспозитив доведення є тим чинником, який визначає специфіку стратегії і тактики переконуючого мовлення на суді. І теза переконання, і відбір аргументів, і спосіб їхнього подання (тобто демонстрація), і функції аргументації - все має бути спрямоване не тільки на досягнення мети переконання, але й на збереження гармонії між істиною, правом і владою. Для диспозитива доведення характерне вибіркове ставлення до комунікативних стратегій переконання, надання переваги стратегіям увічливості, співробітництва й кооперації. З одного боку, можна стверджувати, що диспозитив доведення накладає табу на комунікативні стратегії конфронтації, але з іншого, виявляється, що переконуюче мовлення на суді ґрунтується на конфронтації - між обвинувачем і адвокатом, між провиною і презумпцією невинності, істиною і владою. Звідси випливає, що в диспозитиві доведення імпліцитно завжди реалізується стратегія конфронтації, а експліцитно - названі вище. Це проявляється не тільки у зверненні до маніпулятивних технологій, але й у мовній грі або її відсутності.

Специфіку тактики судового переконуючого мовлення становить, по-перше, наявність конвенційних елементів, по-друге, апеляція до фактів. Інші особливості стратегії і тактики переконуючого судового мовлення залежать від соціального контексту.

У роботі також обґрунтовано вибір визначення поняття «дискурс». Дискурс - зв'язний текст у сукупності з екстралінгвістичними - прагматичними, соціокультурними, психологічними та іншими чинниками; текст, узятий в аспекті події; мовлення, розглянуте як цілеспрямована соціальна дія, як компонент, що бере участь у взаємодії людей і механізмах їхньої свідомості (когнітивних процесах). Наведене тлумачення дискурсу зобов'язує в аналізі переконуючої промови судового дискурсу враховувати три види контексту: соціальний, прагматичний і лінгвістичний.

Юридичний дискурс - дискурс, що належить до царини правової діяльності соціуму, він пов'язаний із законом, правом, мораллю, істиною та владою. Судовий дискурс - різновид юридичного дискурсу, в якому співвідношення закону, права, моралі, істини та влади реалізується під час судового засідання.

Диспозитив доведення є однією з вагомих складових судового дискурсу. Він є завжди соціально зумовленим, але має й константні ознаки, що не залежать від історичних умов та інших суспільних чинників. В аналізі диспозитиву доведення важливими виявляються три його складові: когнітивна, мовна і прагматична.

Необхідність урахування когнітивної складової вимагає ретельного аналізу екстралінгвістичного контексту, в якому має бути виявлена специфіка уявлень соціуму про закон, право, мораль, істину, владу, об'єктивні умови діяльності адвоката, співвідношення його соціальних і професійних функцій.

Наступний етап повинен бути зорієнтований на дослідження «мовної гри» адвокатів, власне лінгвістичних особливостей їхніх промов, що необхідно для виявлення специфіки мовного впливу в різні історичні періоди.

Мета останнього етапу - виявлення константних елементів, властивих мовним стратегіям і тактикам судового дискурсу за всіх часів, і тих, які зазнають упливу соціальних умов, що невпинно змінюються. При цьому важливо виявити типи і тенденції змін, які і становлять сутність еволюції. Константні елементи мовних стратегій можуть використовуватися у створенні моделей мовної поведінки і в нашу добу - вони інтерпретуються як своєрідні інваріантні ознаки переконуючого мовлення в судовому дискурсі. Тенденції змін можна розглядати як орієнтири вибору елементів мовної стратегії і тактики або відмови від них.

У першому розділі здійснено зіставлення особливостей промови переконання взагалі - безвідносно до певних типів дискурсу - і переконання в диспозитиві доведення. Доведено, що специфіка тактики переконуючої промови в диспозитиві доведення полягає, по-перше, у наявності конвенційних елементів, по-друге, в апеляції до фактів, по-третє, в постійній спрямованості на гармонію із законом і моральними нормами суспільства. Інші особливості стратегії і тактики переконуючої судової промови залежать від соціального контексту.

Другий розділ дисертації «Стратегії і тактики диспозитива доведення в судовому дискурсі ХІХ століття» складається із чотирьох підрозділів, у яких розглянуто особливості реалізації стратегії і тактики доведення відомими юристами ХІХ століття (П.А. Александровим, С.А. Андреєвським, Ф.Н. Плевако, А.Ф. Коні), а також джерела, у яких аналізувався процес розвитку судочинства в Російській імперії. Звернення до питань історії розвитку судочинства в Росії ХІХ ст. дало змогу з'ясувати основні чинникі, що зумовили особливості переконуючого складника в диспозитиві доведення ХІХ ст., а також виявити мотиви вибору стратегій і тактик судового переконання.

Основним чинником вибору стратегій і тактик переконання в судовому дискурсі ХІХ ст. став соціальний контекст - розвиток судочинства в Росії та проведення реформ, завдяки яким було запроваджено суд присяжних і судовий процес набув характеру змагання. Поява такого чинника судового засідання, як вердикт присяжних, активізувала мовленнєвий уплив, створюваний обвинувачами й адвокатами, особливо останніми. Змагальний характер діяльності юристів значно посилив прагматичний контекст їхніх виступів на судових слуханнях. Цей контекст наповнив диспозитив доведення силою емоцій, бажанням і можливістю керувати емоціями аудиторії.

У промовах юристів ХІХ ст. традиційна структура переконання реалізується специфічно. Ця специфіка диспозитива доведення полягає в недискретності структурних елементів. Теза переконання з'являється у двох іпостасях. З одного боку, вона всім відома ще до початку промови (у адвоката - виправдати або врахувати пом'якшувальні обставини; у обвинувача - довести провину), з іншого боку, вона ніколи не формулюється юристом, а представлена ніби імпліцитно. Кожен фрагмент промови на суді містить тезу переконання в підтексті. Іншими словами, власне переконання не репрезентоване як певна сукупність доказів, а розпорошене у структурі промови. Юрист аргументує, коли викладає, пояснює і коли заперечує факти, спростовує положення, думки та твердження.

Більшість правників ХІХ ст. на початку своєї промови використовували стратегію співробітництва, що зреалізовувалася в тактиках співпереживання, спільного пошуку істини та спільних моральних цінностей.

Юристи ХІХ ст. надавали великого значення фінальній частині промови, наприкінці використовували найвагоміші докази, завершальну частину формулювали лаконічно й емоційно. Аргументативна частина диспозитива доведення відзначалася певними особливостями. Це синкретичний характер промов, використання елементів переконання (теза - аргумент), інформування (факти, власна думка, версії - висновки) та сугестії (навіювання, маніпулювання, апеляції до почуттів, моралі, досвіду). Правники ХІХ ст. за основний метод інформування обирали пояснення - розповідь, наративний текст, що є викладенням подій, сутності справи. Промови юристів мали яскраво виражений оцінно-моральний і оцінно-правовий характер. У судових промовах ХІХ ст. часто використовувалися маніпулятивні стратегії і, відповідно, сугестія.

У дослідженні розмежовано дискурсивні та власне мовні засоби впливу на присяжних, суддів і слухачів. До дискурсивних належать сугестія, стратегії зміни функціональних ролей і масок, а також провокація ефекту неочікуваності. Зазначені засоби створювали емоційну напругу у присяжних, яка так чи інакше нейтралізувала критичність і аналітичність їх мислення і забезпечувала спочатку ефект переконання, а потім ухвалення бажаного вироку.

У науковій літературі відносно ораторської промови функціонує термін ораторська маска. Вона є засобом маскування, перевтілення оратора, у результаті якого аудиторія ототожнює його з тим суб'єктом, у кого оратор перевтілився, з його мовленнєвою особистістю. Ще в античній риториці дискутувалося питання: чи має оратор під час промови зливатися з особою, ідеї якої він утілює, іншими словами, чи повинен він входити в роль; або ж він створює бажаний образ людини, щоб здаватися аудиторії іншим (не собою) - усе це робиться з метою досягнення успіху в комунікації. Так була створена теорія ораторської маски. Сам термін «авторська (ораторська) маска» вперше використовувався в працях В.В. Виноградова та М.М. Бахтіна, коли дослідження торкалися проблеми особистості і образу автора. У нашому дослідженні прийнято термін «функціональна роль», оскільки слово маска викликає асоціації з бажанням приховати щось від інших, сховати справжню особу. Виступаючи ж у тих або інших соціальних або функціональних ролях у процесі судоговоріння, юристи ХІХ ст. не приховували своїх справжніх облич, а, навпаки, розкривали їх, реалізуючи себе як особистості. Чи була в них маска? Очевидно, в адвокатів була маска законників, яка потрібна була для створення ілюзії пошуку істини, хоча істинний намір у них був один - виправдати підсудного. Перебирати на себе роль психолога, фактолога або аналітика адвокатам доводилося для успішності впливу на слухачів, і свої ролі вони виконували бездоганно. Отже, ми розмежовуємо поняття функціональної ролі в диспозитиві доведення на суді і маски в цьому ж диспозитиві. Функціональна роль - це роль, яку бере на себе юрист з метою переконання або маніпулювання свідомістю слухачів. Цей термін інтерпретуємо в дисертації як реалізацію у виступі типу поведінки, створеного певною галузевою субкультурою. Маска - це роль, видимість якої створює промовець на шляху до досягнення прихованих цілей.

Юристи аналізованого періоду з метою маніпулятивного впливу часто використовували функціональні ролі фактологів, правознавців, оповідачів і співчуваючів. Найпопулярнішими масками адвокатів були маски стороннього об'єктивного спостерігача, принципового ревнителя прав і свобод, а також слухняного громадянина, патріота.

Роль фактолога зреалізовувалась, коли обвинувач наводив факти. У промовах обвинувачів та адвокатів ХІХ ст. роль громадянина і роль обвинувача часто поєднувались (наприклад, у промовах A.Ф. Коні, П.А. Александрова, С.А. Андреєвського). Роль оповідача - найбільш популярна функціональна роль і обвинувачів, і адвокатів. Але в обвинувачів це насправді функціональна роль, а в адвокатів - роль-маска. Останні «оповідають», щоб представити перебіг подій у необхідному для них ракурсі. Використання ролей та масок проілюструємо на прикладі фрагменту промови Плевако у справі князя Грузинського, який звинувачувався у вбивстві коханця своєї дружини.

Адвокат акцентував увагу аудиторії на почуттях князя, коли той учиняв злочин (роль психоаналітика), на його стосунках із дружиною, на теплому ставленні до дітей (роль співчувача). Він розповідає історію життя князя (маска оповідача, ролі психолога та співчувача): Подрастал старший сын, князь его везет в Петербург, в школу. Там он заболевает горячкой. Князь переживает три приступа, и все же успевает вернуться в Москву. Нежно любящему отцу, мужу хочется видеть семью (роль захисника, маска оповідача). Так створюється образ позитивної, але вразливої людини. Пізніше маска оповідача поєднана з маскою обуреного і співчувача - так під маскою об'єктивного оповідача реалізується роль обвинувача. У наведеному нижче тексті відзначені жирним шрифтом слова показують справжні функціональні ролі на тлі маски оповідача:

Тут-то князю, еще не покидавшему кровати, пришлось испытать страшное горе (роль співчуваючого). Раз он слышит - больные так чутки (роль психолога) - в соседней комнате разговор Шмидта и жены: они, по-видимому, перекоряются; но их ссора так странна: точно свои бранятся, а не чужие, то опять речи мирные…, неудобные… Князь встает, собирает силы…, идет, когда никто его не ожидал, когда думали, что он прикован к кровати… И что же. Милые бранятся -- только тешатся: Шмидт и княгиня вместе, нехорошо вместе (маска фактолога, роль обвинувача)… Звертає на себе увагу словосполучення нехорошо вместе. Це евфемізм, який свідчить про вихованість і такт промовця. Такому промовцю хочеться вірити.

Князь упал в обморок и всю ночь пролежал на полу. Застигнутые разбежались, даже не догадавшись послать помощь больному (маска оповідача, ролі обуреного и обвинувача). Убить врага, уничтожить его князь не мог, он был слаб… Он только принял в открытое сердце несчастье, чтобы никогда с ним не знать разлуки (маска оповідача, роль співчувача).

Заради впливу на аудиторію використовувались усі можливі мовні засоби, які забезпечували ефект образності, емоційності, експресивності, емоційної оцінки. Це давало змогу зробити виступ виразним і яскравим. Найбільше сприяла створенню емоційної напруги взаємодія засобів різних рівнів мовної системи. На синтаксичному рівні - повтори, запитання, особливо риторичні, паралелізм речень. На лексико-фразеологічному - метафоричні значення слів, фразеологічні звороти, епітети. Правники часто вживали антитезу і вдавалися до повторів ключових слів.

Уже впродовж ХІХ ст. стали помітні зміни, які знаменували еволюцію диспозитива доведення. У цілому їх можна схарактеризувати як посилення емоційного складника. Коли судовий процес набув характеру змагання, правники від сухого аналізу факту злочину та закону, що було характерно для початку ХІХ ст., перейшли до промов-упливів з використанням маніпулятивних технологій. До кінця ХІХ ст. значно посилилася політична напруга промов, диспозитив доведення перетворився на один із різновидів політичної діяльності, а судовий процес став ареною політичної боротьби, за якою, завдяки друкованим ЗМІ, мав змогу спостерігати весь світ.

Одним із найпоширеніших прийомів адвокатів того часу стає прийом переведення факту злочину на інший соціальний рівень: від звичайного злочину до злочину на соціальному ґрунті. Це зумовило посилення пафосу у промовах юристів та поширення їхньої гри на публіку. Наприклад, у справі В. Засулич цитата з промови П.А. Александрова: Если этот мотив проступка окажется менее тяжелым на весах божественной правды, если для блага общего, для торжества закона, для общественной безопасности нужно признать кару законною, тогда да свершится ваше карающее правосудие! Не задумывайтесь! Немного страданий может прибавить ваш приговор для этой надломленной, разбитой жизни. Без упрека, без горькой жалобы, без обиды примет она от вас решение ваше и утешится тем, что, может быть, ее страдания, ее жертва предотвратят возможность повторения случая, вызвавшего ее поступок. Как бы мрачно ни смотреть на этот поступок, в самых мотивах его нельзя не видеть честного и благородного порыва.

Третій розділ «Судовий переконуючий дискурс ХХ - початку ХХІ ст.» містить дослідження промов російських правників зазначеної доби. Науковий аналіз показав, що еволюція диспозитива доведення зумовлена соціальними чинниками, і дав змогу встановити константні та мінливі ознаки переконуючої судової промови ХХ - початку ХХІ ст.

У ХХ ст. змінився соціальний контекст, а разом з ним і стратегія диспозитива доведення. За часів культу особи фактичне ігнорування владою законів, права та істини зумовило характерну особливість диспозитива доведення. Промови юристів того часу (А.Я. Вишинського та ін.) характеризуються штучним пафосом, що межує з пихатістю. У них дивно переплелися протилежності диспозитива доведення: удавана повага до закону, права, моралі та істини при фактичному абсолютному нехтуванні названими феноменами. Стратегію диспозитива доведення підмінено комплексом стратегій маніпуляції суспільною свідомістю, залякуванням мас силою та могутністю влади. За часів культу особи Сталіна судова істина була визначена ще до початку суду і ніколи не відповідала об'єктивній. У пишнослівних промовах безапеляційно паплюжилися факти та істина, порушувалась етика мовлення юриста, ігнорувалась презумпція невинності, а стратегії переконання замінялися стратегіями залякування народних мас.

Після розвінчування культу особи поступово відбувається процес демократизації суспільства, а разом із ним змінюються стратегічні й тактичні прийоми переконання в судових промовах. Основний чинник, який найбільше впливав на стратегію і тактику судового диспозитива доведення середини ХХ ст., - відсутність суду присяжних. Оскільки промови правників адресувалися фахівцям, зникла необхідність використовувати ефекти мовної гри.

Конфронтація як рушійна сила розвитку аргументації стає менш помітною або узагалі непомітною. Місце стратегії змагання обвинувачів і адвокатів займає стратегія порад і сумісного пошуку істини. У переконуючих промовах адвокатів мовна гра зводиться до мінімуму і надається перевага детальному опису подій і фактів, а також співвіднесенню їх із законом. Судову істину представлено у формі твердження, яке збігається з об'єктивною істиною.

Аргументація базується на фактах; за структурою і мовним оформленням переконуючі промови майже не відрізняються від інформуючих. Промова має вигляд послідовного викладення фактів, кожний з яких перевіряється на відповідність істині і закону. Теза переконання є логічним наслідком, що випливає із зіставлення фактів. Факт та істина, право і влада опиняються в повній гармонії, і остання частина промови обов'язково підкреслює цю відповідність. Суб'єктивно модальний ореол у промові ледь відчутний: про нього свідчать окремі епітети, вставні конструкції, риторичні питання. І тільки іноді в описі фактів допускається образність, яка підкреслює певні деталі й характеристики обставин. Промови адвокатів в диспозитиві доведення ХХ -початку ХХІ ст. можна назвати інформуючими з ефектом переконання. Однак реальні дискурсивні практики суду свідчили про необхідність його вдосконалювання. Цьому ж сприяв розвиток демократії і введення в Росії інституту присяжних.

Наприкінці ХХ - початку ХХІ ст. відновлено суд присяжних, який мав відродити особливості диспозитива доведення, характерні для Російської імперії ХІХ ст. Але новий соціальний контекст змінює тактики і стратегії впливу на присяжних. Це пояснюється передусім соціальними чинниками: підвищився ступінь правової поінформованості громадськості, верховенство права й закону стало не абстрактною сутністю, а метою, до якої прагне демократичне суспільство. Суспільно визнаною моральною нормою виявляється не тільки повага до закону, але й вимога його виконувати. Колишні засоби маніпулювання свідомістю присяжних, основна увага серед яких приділялася сугестії за допомогою впливу на емоції, виявилися неприйнятними.

Дискурсивними засобами переконання сучасних юристів стали стратегії співробітництва, спільного пошуку істини, побудованого на фактах і відповідності закону: Фрагмент виступу адвоката Ю.В. Мальцева у справі А.В. Дикіна:

Возражаем против заявленного ходатайства. Статься 281 УПК РФ не предусматривает возможность оглашения показаний по другому уголовному делу, а это именно другое дело и оглашать показания свидетеля Корнеева нельзя. Если это на самом деле одно дело, то тем более нельзя оглашать его показания, так как дело находится в суде и следственные действия по нему не могут вестись.

Маніпулятивні засоби впливу на слухачів обмежуються тактиками замовчування окремих фактів, перенесення уваги на факти, вигідні для промовця; адвокати найчастіше ставлять своєю метою не виправдання підсудного, а пом'якшення для нього вироку.

У сучасному суді присяжних промова юриста обов'язково передбачає використання операції розкриття тези, її обґрунтування й аргументації. Одночасно аргументація веде до нейтралізації впливу протилежної сторони, залучення на свій бік колективного слухача - присяжних.

Основою тактичного комплексу промови в суді присяжних залишається аргументація. Аргументація представлена у вигляді ланцюгів доказів, експертиз, свідчень і суджень. Чітко і правильно сформульована аргументація здатна активізувати мислення та емоційно-вольову діяльність оратора й аудиторії.

Змагальний чи дорадчий характер судового дискурсу найбільшою мірою проявляється як співвідношення раціонального та емоційного компонентів промови. Змагальний характер зумовлює більшу дієвість емоційності переконання. Однак роль цього чинника дещо послаблена іншим - правовою поінформованістю суспільства. Чим більший ступінь правової поінформованості громадськості, тим більше розвинена критичність мислення слухачів, їх орієнтованість на закон і тим менша ймовірність упливу на них за допомогою ефекту несподіванки або апеляції до почуттів. Отже, низька ефективність таких прийомів, як несподіванка, апеляція до почуттів, створення емоційної напруги, та впливу театральних ефектів зумовлює зміни в лінгвальному аспекті (трансформації щодо вибору риторичних фігур, фігур мислення, узагалі зміни лексико-семантичного та синтаксичного наповнення).

Юристи кінця ХХ - початку ХХI ст. у своїх переконуючих промовах віддають перевагу фактам. Їхні виступи також мають оцінно-правовий характер, але оцінки висловлюються стримано, без зайвої емоційності. Зрідка використовуються стратегії сугестії або маніпулятивного впливу. Маніпулятивний мовленнєвий вплив, характерний для виступів адвокатів ХХ - початку ХХI ст., має дві особливості:

- адвокати широко використовують стратегії замовчування і перенесення уваги суду на факти, що свідчать на користь підсудних;

- адвокати, усвідомлюючи високий ступінь правової обізнаності суспільства і принциповості суддів, частіше ставлять за мету не виправдання підсудного, а тільки пом'якшення покарання.

Функційні ролі юристів ХХ - початку ХХI ст. значно обмежились. Обвинувачі виступають у соціальних ролях фактологів і правознавців, підкріплюючи їх в окремих випадках роллю справедливо обуреного або маскою пророка. Адвокати обирають для своїх стратегій ті самі ролі й доповнюють їх ролями детектива і співчувача. У їхніх стратегіях часто використовуються маски правдошукача й непереборного авторитета.

Стратегія неочікуваних ефектів реалізується не в промовах адвокатів, а в їхніх учинках: вони часто запрошують на суд свідків, які не проходили у справі до початку судового процесу. Промови як обвинувачів, так і адвокатів характеризуються чіткістю, лаконічністю та емоційною стриманістю. У них часто використовуються юридичні терміни, сучасні правники не бояться використовувати мовні штампи. Аналіз матеріалу дозволив зробити висновок про значну інтелектуалізацію мовлення сучасних юристів, використання ними лексичних засобів офіційно-ділового і наукового мовлення (виділимо їх жирним шрифтом): В 5 метрах от проезжей части в лесопосадке обнаружен автомат Калашникова АК-74 кал. 5,45 мм № 491597-80, № затвора - 597. с. 46. Протокол проверки показаний на месте свидетеля Галаева А.В., фототаблица и видеозапись к нему от 29 октября 2004г с. 85» с. 85. Проте досить поширеними є деякі засоби маніпулятивного впливу, як-от підмащування компліментом, яке набуло статусу мовленнєвої етикетної формули: Уважаемые присяжные! Ваша мудрость поможет Вам отделить истину от лжи, определить достоверные доказательства и принять правильное, справедливое решение. Риторичність переконання і реалізація дискурсу влади на судовому засіданні, як і століття тому, спирається на цінності, ідеологію і моральні норми сучасного суспільства, мультикультуру світового рівня й національні традиції.

Дослідження засвідчило, що до соціальних чинників, які зумовлюють стратегію і тактику переконання в суді, належать:

- історичний контекст з його конкретними соціальними умовами: ступенем демократизації суспільства, наявністю обмежень і свобод, співвідношенням істини і права тощо;

- наявність або відсутність інституту присяжних, адресація промови фахівцям - юристам або непрофесіоналам - присяжним;

- ступінь відповідності тези переконання постулатам законів і влади;

- достатність або недостатність фактів для обґрунтування істини;

- ступінь відповідності тези переконання моральним нормам суспільства.

ВИСНОВКИ

У висновках дисертаційної роботи узагальнено основні результати дослідження.

1. З'ясовано, що основним чинником специфіки вибору стратегій і тактик переконання в судовому дискурсі ХІХ ст. став соціальний контекст: розвиток судочинства в Росії і проведення реформ, у результаті яких було запроваджено суд присяжних і судовий процес набув характеру змагання.

2. Виявлено типи соціальнихчинників, що впливали на вибір стратегії і тактики судового виступу. Вирішальний вплив на вердикт присяжних почали здійснювати прокурори й адвокати, особливо останні. Змагальний характер діяльності адвокатів сповнив диспозитив доведення силою емоцій, бажанням і можливістю вплинути на емоції слухачів.

3. У промовах юристів ХІХ ст. традиційна структура переконання реалізується специфічно. Специфіка структури переконання в судовому дискурсі полягає в тому, що структурні елементи не маніфестуються як дискретні. Теза переконання з'являється у двох іпостасях. З одного боку, вона всім відома ще до початку промови (виправдати або врахувати пом'якшувальні обставини), з іншого, вона ніколи не формулюється правником, а подається як імпліцитна. Кожен фрагмент промови на суді утримує тезу в підтексті.

4. Протягом ХХ століття змінився соціальний контекст і стратегії диспозитива доведення. Відсутність змагання за часів культу особистості було замінено стратегією спільного пошуку істини, дорадчим характером виступу. Мовна гра змінилася на докладний опис подій і фактів згідно з чинним законодавством. Відтак промови адвокатів стають інформувальними з ефектом переконання, аргументація, що базується на фактах, також набуває інформативного характеру. Факт та істина, влада і право перебувають у гармонії, на чому обов'язково наголошувалося у висновках.

5. Змінам стратегій і тактик переконуючих промов кінця ХХ - початку ХХІ ст. сприяли демократичні зміни в суспільстві: введення інституту присяжних, посилення рівня правової грамотності громадян, їх спрямованість на верховенство права і закону, виконання закону як правової і громадянської норми. Найбільш уживаними для сучасних юристів-ораторів є комунікативні стратегії співпраці, спільного пошуку істини. Маніпулювання аудиторією здійснюється частіше через тактику замовчування, швидкого переходу до вигідних фактів, а метою виступів адвокатів стає не виправдання підсудного, а пом'якшення вироку.

6. У дослідженні виявлено константні елементи диспозитива доведення, характерні для переконуючої судової промови: залежність від соціального контексту, дискурсивних практик; наявність ритуальних елементів виступу; пріоритетність комунікативних стратегій співпраці, кооперації; орієнтація на класичні закони риторики; використання маніпулятивних прийомів, функціональних ролей та масок, мовних ігор.

7. Сутність еволюції диспозитива доведення визначається співвідношенням раціонального та емоційного складників у переконуючих промовах юристів, особливостями використання ними маніпулятивних стратегій, функціональних ролей і масок.

8. Виявлено універсальні константні елементи, властиві мовним стратегіям і тактикам переконання досліджуваних періодів. Більшість юристів на початку своєї промови використовували стратегії співпраці, які зреалізовувалися в тактиках співчуття, спільного пошуку істини та опори на спільні моральні цінності.

9. Обґрунтовано перелік пріоритетних чинників, які слід враховувати під час підготовки переконуючої судової промови в сучасних соціальних умовах. До них належать такі:

використання комунікативних стратегій увічливості, співпраці і кооперації;

відповідність викладених фактів істині, закону, моральним нормам;

дотримання максим спілкування у викладенні фактів, відповідність нормам професійної етики;

урахування й облік законів подавання інформації щодо викладання фактів;

використання ритуальних мовних формул диспозитиву доведення;

помірковане й помірне використання прийомів «чорної» риторики та мовленнєвої гри;

помірна емоційна напруга мовлення, що виключає мовну агресію, конфлікт, пафос, зверхність, пишність, стильову патетичність і урочистість;

експлікація суб'єктивної модальності, але не як головної, а як додаткового засобу мовленнєвого впливу.

СПИСОК ПРАЦЬ, ОПУБЛІКОВАНИХ АВТОРОМ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Диомидова Е. Ю. Аргументативный компонент в структуре убеждающего дискурса (на материале судебных речей Ф.Н.Плевако) / Система і структура східнослов'янських мов: до 170-річчя з дня народження О.О. Потебні: сб. Наукових праць. - К. : Знання України, 2005. - c. 118-123;

Диомидова Е.Ю. Тактика и стратегия речевого акта в условиях убеждающего дискурса (на материале речей П. А. Александрова) / Вестник Харьковского национального университета им. В. Н. Каразина № 647. - Х. : ХНУ. - 2005. - c. 52-55;

Диомидова Е. Ю. Языковые средства убеждения в речах адвокатов / Сборник статей ХIV Международной научной конференции им. проф. Сергея Бураго. -  К. : Изд. дом. Дмитрия Бураго, 2005 - c. 281-286;

Диомидова Е. Ю. Языковые средства убеждения в речах адвокатов (синтаксис) / Система и структура восточнословянских языков: Памяти академика Л. А. Булаховского: сб. научн. трудов и др. - К. : Знання України, 2006. - c. 16-21;

Диомидова Е. Ю. Модель исследования эволюции стратегии и тактики убеждения в судебном дискурсе // Русская филология. Украинский вестник: Языкознание. Литературоведение. Методика преподавания русского языка  и литературы / Вып. № 1. - Х. : ХНПУ. - 2008. - c. 17-21;

Диомидова Е. Ю. Признаки эволюции убеждающих речей русских адвокатов ХХ века / Русская филология. Украинский вестник: Языкознание. Литературоведение. Методика преподавания русского языка  и литературы / Вып. № 43 (3). - Х. : ХНПУ. - 2010. - c. 18-22;

Диомидова Е. Ю. Стратегия и тактика речевого поведения в условиях убеждающего дискурса в обвинительных речах А. Ф. Кони / Право и лингвистика // Материалы ІІ Международной научно-практической конференции : в 2-х частях. - Симферополь: ДОЛЯ, 2004. - Ч. 1. - с. 97-101;

Диомидова Е. Ю. Проблематика исследований убеждающего речевого акта в юридической лингвистике / Проблемы функционирования и преподавания русского языка в Украине. Вып. 1, Харьков, 2006 (не ВАК) - c. 40-42.

АНОТАЦІЯ

Діомідова О. Ю. Еволюція стратегії і тактики переконання у сфері судової діяльності. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.02 - російська мова. - Національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди, Харків, 2010.

Дисертація присвячена дослідженню еволюційних процесів у стратегіях і тактиках переконуючих промов на судових засіданнях Росії за період ХІХ, ХХ і початку ХХІ ст.

У роботі теоретично обґрунтовано модель дослідження переконуючого судового дискурсу, уточнено термінологічний апарат дослідження: «еволюція», «стратегія», «тактика», «диспозитив доведення».

Виявлено константні елементи диспозитива доведення, що притаманні мовним стратегіям і тактикам переконання в усі часи і що не зазнають еволюції: залежність від соціального контексту; поліфункціональність переконуючих промов; синкретичність жанрів переконуючої промови і промови інформативного типу. Доведено, що сутність еволюції переконуючої судової промови визначається співвідношенням раціонального та емоційного складників, особливостями використання юристами маніпулятивних стратегій, функціональних ролей і масок.

Ключові слова: судовий дискурс, диспозитив доведення, комунікативна стратегія, комунікативна тактика, еволюція, переконуюча промова.

АННОТАЦИЯ

Диомидова Е. Ю. Эволюция стратегии и тактики убеждающей речи в сфере судебной деятельности. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.02 - русский язык. - Национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды, Харьков, 2010.

Диссертация посвящена исследованию изменений в стратегиях и тактиках судебных убеждающих речей за период с ХІХ по ХХІ вв.

Работа состоит из введения, трех глав и заключения.

В первой главе дается обоснование терминологического аппарата исследования и модели анализа материала. Эволюция стратегии и тактики понимается как их качественное изменение, обусловленное историческим и правовым развитием социума. Стратегия определяется как основной коммуникативный принцип, обусловливающий отбор тактических приемов речевого поведения и зависящий от комплекса факторов: целевых установок субъекта речи, типа адресата, социального контекста.

Специфика убеждающей речи в судебном дискурсе потребовала введения в понятийный аппарат исследования термина диспозитив доказывания, который интерпретируется в работе как сложная структура, включающая комплекс условий и факторов судебного дискурса: социальный контекст, в котором происходит судебный процесс, соотношение закона, права, истины и власти, судебный этикет, речевой этикет, аргументацию, средства речевого воздействия - манипулятивные технологии и речевую игру и т. п. В работе доказано, что диспозитив доказывания является тем фактором, который определяет специфику стратегии и тактики убеждающей речи на суде. И тезис убеждения, и отбор аргументов, и способ их представления, и функции аргументации - все должно быть направлено не только на достижение цели убеждения, но и на сохранение союза между истиной, правом и властью. Специфика стратегий диспозитива доказывания состоит в их противоречивом переплетении. С одной стороны, диспозитив доказывания накладывает табу на коммуникативные стратегии конфронтации, но с другой, оказывается, что убеждающая речь на суде зиждется на конфронтации - между обвинителем и адвокатом, между виной и презумпцией невиновности, истиной и властью. Отсюда следует, что в диспозитиве доказывания имплицитно всегда реализуется стратегия конфронтации, а эксплицитно - названные выше.

...