Мовні моделі простору як культурно-національний феномен

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

УДК 81.373.2+811.111+81.161.2

10.02.15 - загальне мовознавство

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

МОВНІ МОДЕЛІ ПРОСТОРУ ЯК КУЛЬТУРНО-НАЦІОНАЛЬНИЙ ФЕНОМЕН

(на матеріалі української, англійської та іспанської мов)

БОГУЦЬКИЙ Вадим Миколайович

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі загального мовознавства і класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Голубовська Ірина Олександрівна,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри загального мовознавства і класичної філології

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Тищенко Олег Володимирович,

Рівненський інститут слов'янознавства Київського славістичного університету, проректор з наукової роботи

кандидат філологічних наук, доцент Пахолок Зінаїда Олександрівна, Волинський національний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри філології та методики початкової освіти

Захист відбудеться 11 травня 2010 року о 14⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д. 26.001.19 Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63).

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці ім. М. О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 10).

Автореферат розіслано 9 квітня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради доц. Л. П. Гнатюк

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

простір поняттєвий фразеологічний

Порубіжжя тисячоліть, яке протягом останніх років стало звичним ототожнювати з початком якісно нового етапу в історії розвитку людської цивілізації, означилося й істотними змінами в царині науки - докорінним переглядом старих та народженням нових наукових стратегій і теоретико-методологічних підходів, переакцентуванням та оновленням базисних наукових парадигм. Характерною прикметою сучасного етапу розвитку мовознавчої науки є її "експансія" в царину суміжних галузей знання, тісна взаємодія мовознавства з комплексом дисциплін антропологічного спрямування, що призводить до формування у лінгвістиці антропологічної парадигми, у межах якої мова - на продовження поглядів В. фон Гумбольдта - розглядається як найголовніша діяльність людського духу, що пронизує усі сфери людського буття і пізнання, Відтак, пріоритетна увага мовознавців переноситься з мовних феноменів як об'єктів пізнання на суб'єкт пізнання - людину ("мовну особистість").

Така експансія спричиняє й виникнення міждисциплінарних, синкретичних за своєю сутністю дисциплін, у межах яких спеціалізація відбувається не за науками, а за проблемами. Зокрема лінгвістичний антропологізм виявився у формуванні та становленні таких нових ділянок лінгвістичного знання, якими виступають когнітивна лінгвістика, етнолінгвістика, лінгвокультурологія, лінгвістична аксіологія і концептологія. Тобто йдеться про специфічний синтез наукових методологій, коли використання категорій і понять з одних галузей знання на новому оберті процесу наукового пізнання світу каталізує появу нових пошукових методик, збагачує їх і сприяє висвітленню нових, несподіваних граней досліджуваних феноменів.

ПРОСТІР є однією з базисних категорій людського світосприйняття і свідомості. Визначаючи фізичні межі, у яких розгортається людське життя, простір, поряд з часом, входить до числа тих "фундаментальних" (А. Вежбицька) понять, за допомогою яких люди сприймають, осмислюють, витворюють світ, і які представлені практично в усіх мовах світу.

Маючи знакову природу, простір посідає одне з центральних місць у симболарії людської культури. Притаманна йому культурна семантика є однією з найдавніших символічних "мов" людства. Метафоризація на основі переосмислення сприйняття простору як однієї з базових понятійних категорій широко використовується у мовній номінативній діяльності. Основою метафоричної транспозиції виступають фрейми просторового характеру, за допомогою яких людина орієнтується в просторі. Просторові характеристики переносяться на явища непросторового плану: реалії матеріального чи суспільно-політичного життя, перебіг історичних подій, психоемоційні стани людини.

Як одне з універсальних понять людської культури і один із найважливіших фрагментів концептуальної картини світу простір з притаманною йому символічною семантикою приваблював увагу багатьох науковців, з-поміж яких такі вчені, як А. Вежбицька, Дж. Лакофф, Ю. Лотман, В. Іванов, Ю. Степанов, В. Топоров, В. Гак, Т. Цив'ян, Т. Топорова, Л. Невська, А. Ніколова, Й. Айдукович, С. Нікітіна, Т. Ніколаєва, І. Сєдакова, Л. Бабенко, Н. Слухай, Т. Філоненко та ін. Ідіоетнічні особливості вираження просторових реляцій в українській, англійській та іспанській мовах також ставали предметом науково-лінгвістичних студій (П. Редін, О. Кардащук, Ж. Соколовська, І. Путова, О. Євтушенко та ін.).

Проте сьогодні не існує спеціальних мовознавчих досліджень, у яких особливості транспозиції просторових значень розглядалися б у контрастивному культурологічному аспекті, хоча таке звернення до матеріалу мов, що належать до різних груп індоєвропейської мовної сім'ї (слов'янської, германської, романської) - відповідно української, англійської, іспанської, - надає широкі можливості для зіставлення й виявлення як збігів в осмисленні й моделюванні простору, зумовлених універсальністю психокогнітивних процесів людини, так і "яскравих, несподіваних контрастів і тонких відтінків" (В. Телія), спричинених особливостями етнологічного і культурологічного характеру, специфікою типологічної будови тієї чи тієї мови, умовами її історичного розвитку тощо.

Контрастивне дослідження особливостей транспонування понять духовної культури різних народів через призму мовних даних, що стосуються, зокрема, сфери просторових відносин, видається своєчасним і з огляду на становлення нового наукового напряму - лінгвістичної аксіології (праці Н. Арутюнової, В. Телія, Ю. Апресяна, В. Карасика, О. Вольф, М. Нікітіна, А. Вежбицької, Є. Бартмінського, І. Голубовської, Дж. Лакоффа, А. Журавльова, Я. Пузиніної та ін.), у центрі уваги якої перебуває система ціннісних установок етносу, котра знаходить своє втілення у рамках тієї чи тієї лінгвокультури за допомогою різних способів мовної репрезентації.

Отже, актуальність пропонованого дослідження зумовлена необхідністю осмислення культурних реляцій простору як фундаментальної категорії людського буття, нагальністю подальшої розробки теоретико-методологічних та емпірико-практичних основ мовознавчих досліджень у галузі сучасної лінгвокогнітології та лінгвокультурології.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Зміст дисертації відповідає профілю наукових досліджень у межах теми, що опрацьовується в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка - "Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації" (Код: 06 БФ 044-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Метою дисертації є комплексна характеристика засобів репрезентації категорії ПРОСТІР в українській, англійській та іспанській мовах і закономірностей переносу значень з просторової сфери у непросторову з увагою до універсальних і національно-специфічних аспектів процесу транспозиції знання, результати чого інтерпретуються у дусі ідей лінгвістичного когнітивізму та лінгвокультурології.

Досягнення мети дисертаційного дослідження передбачало розв'язання таких завдань:

1) окреслити базові термінопоняття дослідження з урахуванням сучасних моделей представлення знань;

2) з'ясувати місце категорії ПРОСТІР у загальній картині світу, окреслити його (простору) характеристики як поняттєвої універсалії і притаманний йому загальнокультурний семантичний потенціал;

3) провести семантико-когнітивний аналіз лексем, фразеологічних одиниць та паремій, що репрезентують категорію ПРОСТІР у мовах трьох європейських народів;

4) подати фреймову модель первинного та вторинного семіозису для трьох зіставлюваних мов;

5) під типологічним кутом зору окреслити збіги й відмінності асоціативних зв'язків, що виникають в процесі непрямого використання просторових номінацій в українській, англійській та іспанській мовах;

6) визначити культурні реляції процесу вторинного семіозису в українській, англійській та іспанській мовах як засобу створення відповідних національно-мовних картин світу;

7) у процесі міжмовного зіставлення окреслити риси культурної подібності й відмінності в аспекті аксіології мовного транспонування.

Об'єктом дослідження є ПРОСТІР як базова категорія світосприйняття та світорозуміння, що сформувалася у всезагальному розвитку культури людства.

Предметом дослідження виступають мовні засоби репрезентації категорії ПРОСТІР в українській, англійській та іспанській лінгвокультурах, опрацьовані у вимірах первинного та вторинного семіозису.

Матеріалом для дослідження стали номінації із просторовою семантикою української, англійської та іспанської мов, що функціонують на різних мовних стратумах (лексичному, фразеологічному, синтаксичному), дані про які було отримано методом суцільної вибірки з тлумачних, синонімічних, фразеологічних, пареміологічних, етимологічних словників, словників антонімів, словників-тезаурусів зіставлюваних мов - загальна кількість мовних форм становить понад 2000 одиниць (Див. Додаток).

Методи дослідження. Вивчення такого складного макроконцептуального утворення, як простір, вимагає застосування цілого комплексу методів. Як основний при вивченні лексико-семантичної типології просторових номінацій в українській, англійській та іспанській мовах використано зіставно-типологічний метод. Були також застосовані метод компонентного аналізу для з'ясування структури лексичної семантики номенів, які вербалізують категорію ПРОСТІР, метод концептуального аналізу в його дуалістичному когнітологічному і лінгвокультурологічному тлумаченні, метод фреймового моделювання для цілісного представлення просторових уявлень в рамках первинного і вторинного семіозису, кількісний метод для статистичних узагальнень аналізованих мовних одиниць, а також прийоми психолінгвістичного шкалування, вибору ключового слова, побудови лексико-фразеологічного поля ключового слова.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що у ньому вперше в українському мовознавстві в рамках однієї роботи зібрано, проаналізовано й систематизовано мовні засоби, які репрезентують категорію ПРОСТІР у трьох неблизькоспоріднених та різноструктурних мовах, проведено їх комплексний аналіз, на основі чого вироблено фреймову модель здійснення концептуалізації просторових уявлень, опрацьовану з позицій когнітивної лінгвістики та лінгвокультурології.

На захист виносяться такі положення:

1. Категорія ПРОСТІР є багаторівневою. Вона включає до свого складу:

а) базовий шар, який сформувався ще в архаїчній свідомості і визначається спільними для української, англійської та іспанської національно-мовних картин світу (НМКС) концептуальними ознаками, як-от: "відстань", "напрямок (вектор)", "розмір / параметр / орієнтація", "межа / відсутність меж";

б) когнітивні нашарування, які відображають подальший розвиток цієї категорії і спричинюються відмінними геокліматичними, соціально-економічними, культурно-історичними, релігійно-ідеологічними чинниками буття того чи того етносу, котрі знаходять свою репрезентацію за допомогою національно-специфічних засобів її вербалізації.

2. Простір як складне, багатоаспектне, абстрактне явище може бути змодельованим за допомогою фреймових моделей, котрі спроможні адекватно відобразити його ієрархічно організовану внутрішню структуру.

3. Основним засобом реалізації просторових реляцій є концептуальна, у тому числі й орієнтаційна метафора, що об'єднує "вихідні" та "кінцеві" концепти: перші з них належать до сфери прямих номінацій просторових відносин, другі, виникаючи внаслідок дії асоціативних механізмів, мають відношення до концептосфер, пов'язаних з номінуванням аксіологічних преференцій українського, англійського, іспанського соціумів (морально-етичних, релігійних, поведінкових тощо), людських стосунків (родинних, соціальних), морально-психологічних станів індивіда.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження пов'язується з розвитком теорії і методології вивчення зв'язку мови і суспільства, мови і культури як особливого національного детермінованого світорозуміння, що обумовлює специфіку української, англійської та іспанської лінгвокультурних спільнот. Основні положення і висновки цієї праці сприятимуть вдосконаленню методології та методики зіставних лінгвокультурологічних досліджень, вивченню когнітивної функції мови і подальшій реалізації мовознавства як пояснювальної науки.

Практичне значення дисертації полягає у тому, що її матеріали і результати можуть бути використані в курсах лекцій з когнітивної лінгвістики, лінгвокультурології, лексикології й фразеології української, англійської та іспанської мов, лінгвокраїнознавства, етнолінгвістики, загального й порівняльного мовознавства, при укладанні словників (тлумачних, перекладних, багатомовних, лінгвокультурологічних тощо), при створенні навчально-методичних посібників і підручників з мовознавчих дисциплін тощо.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації обговорювалися на засіданнях кафедри загального мовознавства і класичної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Міжнародних і Всеукраїнських наукових конференціях і семінарах: Міжнародна конференція до 75-річчя доктора філологічних наук, професора С. В. Семчинського (Київ, 2006); "Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця" (Київ, 2007); "Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність" (Київ, 2007); "Проблеми культури професійної мови фахівця: теорія та практика" (Донецьк, 2008); Міжнародна наукова конференція до 120-річчя від дня народження академіка М. Я. Калиновича (Київ, 2009); "Ключові проблеми сучасної прикладної лінгвістики" (Луцьк, 2009); "Семантика мови і тексту" (Івано-Франківськ, 2009); Наукові читання, присвячені 80-річчю доктора філологічних наук, професора Ф. О. Нікітіної "Класичні та сучасні мови у вимірах теоретичної та прикладної лінгвістики" (Київ, 2009).

Публікації. Основні теоретичні та практичні результати дослідження викладено у вісьмох одноосібних статтях, опублікованих у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел, що включає 364 найменувань (з них 87 - лексикографічні джерела) та додатку. Загальний обсяг дисертації - 265 сторінок, основний текст - 194 сторінки, додаток - 34 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У Вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, окреслено мету дослідження і його завдання, визначено новизну роботи, можливості практичного застосування отриманих результатів, сформульовано основні положення, що виносяться на захист.

У першому розділі "Культурно-філософська парадигма у мовознавстві як новий вимір осмислення мовних явищ" проаналізовано особливості сучасних підходів до вивчення національно-мовних картин світу (НМКС), зумовлених становленням у лінгвістиці антропоцентричної парадигми і розвитком крос-галузевих дисциплін, окреслено термінологічний апарат дослідження, уточнено зміст і подано робочі визначення таких ключових понять, як "концепт", "гештальт", "фрейм", "сценарій", "національно-мовна картина світу", "концептуальна (орієнтаційна) метафора".

Концепт уявляється нам на кшталт своєрідної параболи: крива значення слова, яке власне й становить об'єкт концептуалізації, одним своїм кінцем занурена у ментально-психологічну сферу індивіда - представника певної лінгвокультури, іншим - у реальний світ, що знаходить свою вербалізацію за допомогою певних мовних форм. У такій інтерпретації концепт може розглядатися як своєрідний "посередник" між словом, ментальною сферою етнічної людини та екстралінгвістичною реальністю. У дисертації термін "концепт" використовується на позначення ментально-когнітивного утворення, який відображає систему уявлень і понять про певний фрагмент дійсності і є етнічно, культурно та соціально маркованим.

У контексті цього дослідження особливої актуальності набувають концепти, які у той чи інший спосіб пов'язані з просторовими уявленнями певних етнічних соціумів. Такі концепти в науковій літературі ідентифікуються як локуси (латин. locus - "місце") - "просторові образи (моделі), що мисляться як закриті стосовно людини, культурно значимі для неї і соціально освоєні" (В. Прокоф'єва). Властивості концепту як одиниці когніції знайшли своє специфічне переломлення у теорії когнітивної (концептуальної) метафори, філософське підґрунтя якої можна віднайти у працях Дж. Віко, Е. Касірера, Л. Вітгенштейна, М. Гайдеґґера, Дж. Лакоффа.

Як квант знання концепт являє собою багаторівневе / багатоярусне ментальне (психічно)-мовне образне утворення, глибинний смисл та істотні / типові ознаки якого, у свою чергу, увиразнюються через такі когнітивні структури, як фрейм та гештальт, зберігаючись у них у "згорнутому" вигляді і виявляючи здатність розгортатися при збудженні, активації семантичної (асоціативної) мережі (В. Красних). Когнітивний обсяг фреймів розширюється за рахунок субфреймів, що належать до нижчих рівнів, зазвичай вони вміщують частину інформації (відносини "частина / ціле") і слотів - додаткових (термінальних) вузлів, що вбирають у себе нові смисли і адаптують фрейм до конкретної ситуації, змінюючи деталі відображеної у фреймі загальновідомої моделі.

На основі ідеї ієрархічної залежності між концептами у дисертації вводяться поняття "макроконцепт" ("категорія"), а також "універсалія" (Ф. Гваттарі, Ж. Дельоз), до числа яких ми відносимо і категорію ПРОСТІР.

На підставі аналізу наукових розвідок лінгвістів і філософів культури А. Вежбицької, Є. Верещагіна, Я. Голосовкера, А. Гуревича, В. Красних, О. Лосєва, Ю. Лотмана, В. Маслової, П. Флоренського та ін. окреслено характеристики простору як поняттєвої універсалії, яка представляє найважливішу форму світу і життя в ньому людини. Уявлення про простір широко й різноманітно представлені у мові, свідомості, культурі й міфології. Тому просторова картина світу - окремої людини, усього етносу чи людства загалом - є "багатошаровою" і становить "складний і рухомий семіотичний механізм" (Ю. Лотман).

У розділі виокремлено дві історично зумовлені стадії розвитку просторових уявлень (доба донаукової / архаїчної свідомості і логосна доба), а також з'ясовано специфіку категоризації простору у різних сферах наукового знання.

У роботі зазначається, що донаукові просторові уявлення, властиві для древніх народів, знайшли своє відображення у міфології (передусім у космогонічних та антропогонічних циклах міфів) як первісній - синкретичній і неструктурованій - формі свідомості. У межах міфологічного універсуму простір мислився як велика кількість "неоднорідних", локально пов'язаних між собою підпросторів і був суцільно ієрархізованим і сакралізованим. Локальний розподіл значимості цього простору відбувався у двох площинах:

а) горизонтальній - на основі дихотомії "центр / периферія": поступове нарощування сакральної відміченості об'єкта відбувається по мірі просування від периферії до тієї точки простору, котра мислиться як його центр; при цьому субпростори уявляються як концентричні кола, вкладені одне в одне;

б) вертикальній - на основі дихотомії "верх / низ", коли найбільш сакрально значимим виступає небесний кінець "світової вісі", тобто абсолютний верх, а сама ця вісь мислиться як своєрідна шкала, за допомогою якої визначається вартісність об'єктів (матеріальних / духовних сутностей / реалій), котрі у свідомості людини асоціюються з вертикальною субструктурою простору (концепція В. Топорова).

Особливостями міфологічної моделі простору вважається також яскрава соціо- і антропоморфність (явище екстеріоризації - переходу внутрішньо-тілесного у сферу зовнішнього, приналежного всесвіту, його "олюднення", та феномен інтеріоризації - переведення зовнішнього у внутрішнє, тілесно-людське).

Виформовуючи універсальний, базисний код людської культури, просторові уявлення вже на ранніх етапах розвитку людського колективу пов'язуються з ідеєю руху - переміщення у просторі, що становить "внутрішню характеристику простору" (В. Топоров). У контексті архаїко-міфологічної моделі світу рух означає не просто зміну локалізації, а осмислюється як подолання і підкорення простору, виявом якого є досягнення центру як кінцевої мети подорожі. При цьому рух супроводжується й відповідними якісними змінами, найчастіше внутрішнім переродженням того, хто рухається тим чи іншим шляхом. На фреймовому рівні це переродження співвідноситься з базовою ситуацією ініціації, що поряд з фреймами "початок подорожі" і "рух" є однією з форм оприявнення міфологеми "шлях" у міфопоетичних, фольклорних, а також художньо-літературних і публіцистичних текстах.

В інтелектуальній практиці логосної доби історично сформувалися два основні підходи до осмислення категорій ПРОСТІР і ЧАС: субстанціональний (Демокрит, Ньютон) і релятивістський (Платон, Аристотель, Г. Лейбніц, В. Вернадський). Епохальним за своїм значенням стало вчення А. Ейнштейна з його ідеєю органічної єдності простору і часу, які об'єднувалися ученим у чотиривимірний "просторово-часовий континуум". У царині художньо-естетичної думки ця ейнштейнова ідея своєрідно експлікувалася у працях М. Бахтіна, який об'єднав категорії ПРОСТІР і ЧАС в одне формально-змістове ціле - хронотоп - стосовно літературно-художнього твору.

У сучасній філософії простір мислиться як форма й необхідна умова існування фундаментальних матеріальних явищ і процесів. Властивостями простору традиційно вважають тривимірність, безперервність, однорідність, ізотропність, кривизну, кінечність / безкінечність. При цьому постулювання саме такої кількості просторових вимірів залишається одним із найбільш суперечливих питань. Недовершеність загальнофізичної картини простору, що стала особливо помітною у ХХ ст., спричинила дедалі ширшу розробку проблем природи та сутності простору, у тому числі й у її лінгвістичному вимірі.

У другому розділі "Концептуалізація простору в українській, англійській та іспанській мовній свідомості" сформульовано ідею про історичну послідовність у формуванні моделей репрезентації просторових відносин. Ізоморфізм основних для багатьох мов світу просторових моделей, структура яких визначається антонімічними субфреймами "попереду / позаду", "вгорі / внизу", "праворуч / ліворуч", "далеко / близько", пояснюється їх формуванням у практичній діяльності людини (спочатку безвідносно до соціальних, а також гендерних характеристик індивіда) на найбільш ранніх стадіях розвитку людської культури, коли ще не існувало спеціально виробленої системи просторових координат та засобів їх визначення, а тому людина використовувала найбільш прості, доступні, "підручні" точки відліку й виміру, дані їй у безпосередньому досвіді, - власне тіло і горизонтально орієнтований географічний простір (тобто поверхню землі).

На більш високих стадіях цивілізаційного процесу базисний шар просторових номінацій конкретного мовного соціуму розширювався, ускладнювався, урізноманітнювався, у тому числі й під впливом артефактів культури та історії кожного окремого етносу.

Виходячи з міркувань щодо стадіальності просторових уявлень людства, у другому розділі дисертації проведено аналіз специфіки спаціальних моделей, характерних для "наївної картини світу" кожної з названих мов. Як питомі для неї універсальні способи конституювання простору у дисертації розглянуто антропо- і геоцентричну просторові моделі. Зазначається, зокрема, що антропоцентричний просторовий канон у мовній картині світу (МКС) реалізується за трьома напрямами - як антропоцентризм, антропометризм і антропоморфізм і оприявнюється через "олюднення" явищ навколишнього світу, створення "людиноорієнтованих" еталонів (стереотипів), котрі визначають кількісні та якісні вектори сприйняття дійсності. При цьому антропоцентричний і антропометричний принципи організації НМКС назагал частіше заявляють про себе в процесах вторинної номінації - персоніфікації / метафоризації, метонімізації, тоді як антропоморфний принцип виявляється більш актуальним як підґрунтя для міфологізації просторових уявлень. Специфіка вимірів простору, ідентифікованих як геоцентричний код, передбачає характеристику його фізичних параметрів відносно горизонтальної поверхні (землі), яка береться за точку відліку (нульовий рівень). У цій парадигмі простір розглядається здебільшого у вертикальному зрізі, і його основні параметричні характеристики пов'язані з векторами, що лежать на одній лінії, відображаючи протилежні напрямки угору й униз. В англійській мові основними засобами просторового дейксиса на позначення орієнтацій угору й униз виступають лексеми up і down (а також below й beneath); в іспанській - arriba / abajo.

Використання соматизмів у реферованому розділі розглядається як один з найбільш поширених засобів мовної рефлексії просторових відносин. Відзначається існування міжмовної образності та аналогічного семантичного наповнення одиниць соматичної лексики, зокрема тих, що використовуються для мовного вираження просторових відносин чи номінації об'єктів простору (укр. гирло (ріки); рос. устье; англ. mouth; ісп. bоca). Подається докладний аналіз фразеологізмів із соматичним компонентом, що виникають у зіставлюваних мовах унаслідок метафоризації та метонімізації таких назв частин людського тіла, як рука / hand / mano, лікоть / elbow / codo, ніс / nose / nariz тощо. Як явища ідіоетнічного порядку розглядаються численні українські фразеологічні одиниці з просторовою семантикою, до складу яких входить соматизм око, котрі передають значення генералізації простору (куди око сягає; скільки осягне око; скільки кинеш оком; охопити оком; куди не кинь оком; куди не гляне око).

Як характерний прояв ізосемії, зумовлений універсальністю будови і фізіологічних функцій людського тіла, розглядається у дисертації позитивне конотування просторових орієнтацій правий, праворуч і, відповідно, негативна аксіологічність просторових орієнтацій лівий, ліворуч.

У рамках другого розділу виявлено й докладно розглянуто геометрично-просторовий та аксіологічний компоненти семантичних опозицій уперед / назад, угору / униз, прямо / криво. Зазначається, зокрема, що вектор уперед традиційно асоціюється з позитивним, передовим (укр. крок вперед; іти вперед); англ. to go ahead; ісп. sacar adelante a uno; salir adelante тощо), а також із керівною роллю у чомусь (укр. вести перед; штовхати вперед). В англійській мові типологічно близькі значення передаються за допомогою лексеми front (front man); прислівників forward, ahead, що вказують на націленість уперед, у майбутнє, до прогресу (look forward; look ahead). Відповідно вектор позаду та рух назад порівнюється з негативом, відставанням, втратою значення (укр. пасти задніх; крок назад; відійти (відступити, відсунутися) на задній план; тягти назад; англ. behind one's back; at the bottom of the ladder (tree); back number; to back water; to be behind a cloud; to be behind the day; ісп. arrimado; echado para atrбs; andar mбs hacia atrбs que hacia adelante; dejar atrбs; qudarse uno atrбs тощо). Зроблені у дисертації висновки щодо позитивної аксіології просторових орієнтацій уперед / назад підтверджують і результати психолінгвістичного експерименту, проведеного за методом семантичного диференціала у його модифікованій версії за участю українських респондентів. Учасникам експерименту було запропоновано оцінити за семибальною шкалою (+3; +2; +1; 0; _1; _2; _3) конотативний потенціал зазначених номенів. Як позитивний (індекси від +3 до +1) конотативний потенціал номенів уперед / попереду оцінила переважна більшість респондентів - 88% від загального числа опитаних. Конотативний потенціал номенів назад / позаду як позитивний (індекси від +3 до +1) оцінили лише 21% від загального числа опитаних.

В аксіологічній системі координат, питомій для української, англійської та іспанської мовної свідомості, вектор угору в переважаючій більшості випадків ретранслює семантику життєвого успіху, індивідуального чи соціального прогресу, найвищої міри якості, задоволення і виступає як позитивно заряджений. Крім цього, вектор угору має також модальне значення мрії, ірреального, неможливого в дійсності.

Протилежні вектори вниз, донизу породжують переважно антонімічні фразеологізми, де активізується субфрейми "скрутне становище", "фінансовий крах", "втрата". Негативна аксіологічність вектора вниз у мовах, які розглядаються, може позначатися дієсловами руху (укр. ронити, опустити, падати, пригнути, котитися; англ. sink, come (go, fall) down, descend; ісп. echar, bajar, caer(se)), які сполучаються з локативними корелятами (укр. земля, ґрунт, ноги, дно, трава; англ. earth, bottom, grass; ісп. fondo, rodillas, tierra).

У дисертації відмічаються широкі можливості щодо моделювання просторових відносин антропоорієнтованих прикметників (і похідних від них прислівників): укр. далекий / близький; англ. far / near; ісп. lejano / prуximo та прикметників, котрі номінують такі просторові характеристики, які не залежать від того, хто говорить, і якою є його локалізація у просторі: укр. широкий / вузький, довгий / короткий; англ. wide / narrow, long / short; ісп. ancho / estrecho, largo / corto. Поряд з прикметниками: укр. глибокий / мілкий; англ. deep / shallow; ісп. profundo / poco profundo, які виражають якісні характеристики напрямку вниз від нульового рівня, вищеназвані прикметники не лише створюють мовну модель простору за параметрами по вертикалі і горизонталі, але й залучаються мовною свідомістю трьох етносів до номінації непросторових реалій - внутрішніх властивостей характеру людини, її емоційного стану, розумових здібностей, соціального становища.

У третьому розділі "Національно-культурні реляції просторових уявлень трьох мовних соціумів" пріоритетну увагу зосереджено на концептуалізації просторових уявлень українською, англійською та іспанською мовною свідомістю та вербалізації цих уявлень у рамках вторинного семіозису.

Зокрема, у реферованому розділі з'ясовано вплив процесу урбанізації на розширення діапазону й національну специфікацію засобів просторової номінації. Місто, услід за М. Вебером, Р. Белютіним, О. Гуньковою й ін., інтерпретується як "друга природа", антропогенний ландшафт, урбанізований простір. На підставі семантико-когнітивного аналізу українських паремій з ключовими словами місто / село, міський / сільський зроблено висновок про дихотомічну протиставленість міста і села в українській МКС. При цьому в українській етносвідомості - як переважно сільській - відбувається концептуалізація міста як чужого простору (Без грошей до міста, без солі додому). У свідомості українського етносу село протиставляється місту як осередок житейської мудрості й високих моральних цінностей (До міста по гроші, а на село по розум тощо). Аналогічним чином антитеза "село-місто" відбилася й у творчості українських письменників другої половини ХІХ ст. - Івана Франка, Панаса Мирного та ін. Аналіз корпусу українських паремій дожовтневої пори засвідчив також, що у свідомості сільського населення сформувалося уявлення про зарозумілість городян (Що город, то норов; Що город, то гонор).

В англійській мові спільне для української та англійської МКС явище негативного конотування міста спостерігається у популярному вислові Вільяма Купера (ХVIII ст.) The God made the country, and man made town - "досл. Бог створив село, а людина - місто" у значенні "штучні, створені руками людини об'єкти не такі гарні, як витвори природи". Типологічно спільним з українською МКС виявляється й притаманне для англійської мовної свідомості протиставлення мешканців міст та сільської місцевості (town mouse / country mouse), однак, на відміну від української МКС, воно не бачиться як гостре й принизливе для мешканців сільської місцевості. Як явище аломорфізму відмічено використання урбанолексеми town для означення різних форм соціальної активності індивіда у таких англійських фразеологічних одиницях, як on the town - про того, хто веде непутяще життя, a man about town - "денді, світська людина; жуїр", а також відверто негативні конотації, пов'язані з лексемою city (city slicker (амер.) - "чепурун, франт, дженджик"; go up and down the city road - "водитися по міській дорозі від шинку до шинку, витрачаючи усі гроші на спиртне"). В іспанській мові оцінний компонент локусу місто реалізується у назвах окремих міст і селищ.

У третьому розділі досліджено ціннісний потенціал сублокусів (субконцептів із просторовим значенням) вулиця, бульвар, площа, базар / ринок та їх дериватів. Зазначено, зокрема, що прояви ізосемії в усіх трьох зіставлюваних мовах пов'язані з використанням лексичних компонентів вулиця / street / calle для актуалізації слоту "соціальна поразка, занепад": укр. бути (опинитися) на вулиці; англ. (to be) in the street; ісп. quedar(se) en la calle; echar a uno a la calle тощо. Окрім цього, в англійській, українській, іспанській мовній свідомості вулиця асоціюється із загальним, усередненим: укр. людина з вулиці; англ. man / woman / men in the street; ісп. de la calle. Як явище симетрії у трьох зіставлюваних мовах в дисертації розглядаються й особливості використання деривату вуличний як аксіологічного маркера для позначення людей та явищ: укр. вулична жінка (дівка), буков. діал. вуличниця; англ. street woman / street walker; ісп. cantonera; укр. вуличний авторитет; англ. street credibility.

Виявом аломорфізму можна вважати дихотомію міських "підпросторів", що найбільш чітко простежується у корпусі англійських фразеологізмів з ядерним компонентом вулиця (street): high (main) street / back street. При цьому по мірі вкорінення "феномену міста" в культурній свідомості англійського етносу урбанолексема street починає дедалі частіше використовуватись і для номінування явищ непросторової дійсності - абстрактних понять, моральних якостей людини тощо (a one / two-way street; to work both side of the street; (right) up your street; to be in the same street with smb.; life is one way street), а назви окремих вулиць, зазнавши метонімізації, ідентифікуються сьогодні як позначення окремих сфер суспільного, політичного, економічного, культурного життя (Wall Street, Downing Street, Harley Street, Lombard Street, Throgmorton Street, Grub Street, Wardour Street, Civvi Street, Queer Street). В українській мові такі приклади є менш численними; як найбільш вживана відзначається топонема Банкова.

Аксіологічне навантаження має і урбанолексема бульвар / boulevard / bulevar, присутня сьогодні практично в усіх сучасних європейських мовах у значенні "широка алея посеред міської вулиці чи вздовж узбережжя", а також її деривати: укр. бульварний, бульварщина; англ. boulevardier; ісп. bulevardera. Аналіз випадків використання зазначених лексем як оцінних маркерів дозволив зробити висновок про те, що поняття, співвіднесені з бульваром (бульвар, бульварний, бульварщина), у зіставлюваних мовах назагал ретранслюють семантику ціннісного (естетичного) низу. Аналогічною є й аксіологічна маркованість прикметників: укр. базарний (базарна баба); рос. площадной (площадная брань); англ. урбаноніма billingsgate - "базарна лайка". Ці висновки підтверджують і результати проведеного психолінгвістичного експерименту: індексом _1 конотативний потенціал номену бульварний оцінили 24% респондентів; індексом _2 - 24% респондентів; індексом _3 - 14% респондентів, усього - 62% інформантів; конотативний потенціал номену базарний індексом _1 оцінили 24% респондентів; індексом _2 - 21% респондентів; індексом _3 - 19% респондентів, усього - 64% інформантів.

У зіставлюваних мовах широко використовуються можливості національної топоніміки. До цієї групи слід віднести насамперед паремії з топонімами, котрі асоціюються з подіями певної історичної епохи: укр. Пропав (згинув), як француз в Москві, Були ляхам Жовті Води, буде ще й Пилява; англ. Meet one's Waterloo - "Зустрітися зі своїм Ватерлоо"; ісп. En Calataсazor, Almanzor perdiу el tambor - "У Калатаньяфор Альмансур загубив свій барабан".

Достатньо численну підгрупу становлять побудовані за схожими семантичними моделями іспанські й українські паремії з топокомпонентами, що відображають факти матеріальної культури локусу, фокусуючи увагу передусім на продуктах господарської діяльності мешканців конкретної місцевості чи населеного пункту. Іспанські паремії цієї підгрупи відповідають слоту "достаток": Pan de Bamba, mollete de Zaratбn, ajos de Curiel, quesos de Peсafiel y de Cerrato la miel - "Хліб з Бамби, булки з Саратана, часник з Кур'єля, сир з Пеньяф'єля, мед з Серрато"; Tres cosas tiene Almendralejo: trigo, cebada y vino aсejo - "Три речі є у Альмендралехо: пшениця, ячмінь і видержане вино". Натомість українські паремії в узагальненому вигляді відображають низьке матеріальне становище мешканців місцевостей, позначуваних тополексемами. Пор.: У Печері - лягай спать без вечері; Сосниця розкішниця, єсть де сісти, та нема чого їсти; Городня - голодня; Піди й за Карпати, то треба бідувати; Піди за Бескиди - не збудеш біди тощо.

Як явище асиметрії в контексті зіставлюваних НМКС слід констатувати наявність величезної кількості іспанських паремій, де подається естетична оцінка топооб'єкта, тобто "відображаються суб'єктивні уявлення носіїв мови про характер довкілля" (І. Путова). У більшості з них міститься позитивна оцінка локусу: Quien no ha visto Granada no ha visto nada - "Хто не бачив Гранаду, той не бачив нічого"; No hay peor cosa que ser ciego en Granada - "Нема нічого гірше, аніж бути сліпим в Гранаді"; Quien no ha visto a Sevilla, no ha visto maravilla - "Хто не бачив Севілью, той не бачив дива"; Lisboa, terra boa - "Лісабон, мальовничий край"; Zaragoza la harta, Valencia la bella, Barcelona la rica, Huesca la amena - "Сарагоса сита, Валенсія мальовнича, Барселона багата, Уеска чарівлива".

Для спрагматизованої свідомості англійців майже не властиве таке емоційне сприйняття краси своєї батьківщини. Найбільше, на що у цьому сенсі спромоглися англійці - це перифрази на кшталт The garden of England - "сад Англії" (про долину річки Івшем (Evesham) у графстві Кент).

Англійські приказки також засвідчують помітно більший історичний оптимізм і самовпевненість англійців - порівняно з соціальним песимізмом українців, спричиненим складними умовами її історичного розвитку. Впадає в око і закарбована мовними формами більша соціальна згуртованість мешканців Британії, зумовлена раннім розвитком капіталістичних відносин і, відповідно, формуванням робітничого класу: What Manchester says today, the rest of England says tomorrow - "Що у Манчестері скажуть сьогодні, завтра скажуть по всій Англії".

У реферованій роботі проведено зіставний аналіз аксіологічних можливостей гідронімічних локусів річка і море. Зокрема, у дисертації зроблено висновок про те, що гідронімічний локус річка найбільш широко представлений в українській МКС, що обумовлюється особливостями геокліматичних умов на територіях, де селилися давні слов'яни. Цей екстралінгвістичний фактор відображається, зокрема, в уявленнях українського соціуму про річку як велику кількість чогось (субфрейм "об'єм", слоти "дуже багато" і "достаток"): литися річкою (рікою, річками, ріками); медові та молочні ріки; молочні ріки і киселеві (масляні) береги.

В англійській МКС, головним чином у пареміях, які виникли в середовищі англомовних переселенців у США, зазнає актуалізації й аксіологізації така прототипна ознака гідролокусу річка, як рух води у певному напрямку, зумовлена фактом використання річок континенту як транспортних магістралей (sell smb. down the river; send somebody up the river; up the river). У системі просторових уявлень, питомих для іспанської МКС, відзначається деактуалізація семантики водотоку і руху уверх / униз по річці, зумовлена особливостями рельєфу країни.

Відзначаються розбіжності щодо "обсягу" використання і фреймової структури локусу море (англ. sea; ісп. mar) у зіставлюваних мовах. Явища аломорфізму у цьому плані зумовлені насамперед факторами екстралінгвістичного порядку, зокрема, тією обставиною, що Англія й Іспанія завдяки їх географічному положенню протягом багатьох століть були двома найбільшими морськими державами у Європі. Натомість Україна впродовж тривалого часу не була територіально пов'язана з морем, хоча в свідомості українського етносу здавна присутні уявлення про такий географічний феномен, як море.

В іспанській мові гідронім (тобто лексична одиниця - назва водного об'єкта) море становить основу кількох концептуальних метафор, що утворюють слот "марно витрачати зусилля, намагатися виконати роботу, наперед приречену на невдачу": echar agua en el (la) mar - "лити воду у море" (пор.: укр. Нащо в море воду лить, коли море повне); arar (cavar) en el mar - "орати море" (пор.: укр. море мукою засіяв ); echar lanzas en la mar - "поцілити / кидати списами в море"; meter la mar en un pozo - "вмістити море у колодязь"; vasiar la mar - "вичерпати море", а також слоти, що містять характеристики таких людських вад, як непрактичність, дворушництво, надмірні забаганки, необов'язковість, недотримання обіцянки: відповідно no hallar agua en el (la) mar - "не знайти води в морі; не зуміти зробити найпростішого; упустити з-попід самого носа (щось)"; nadar (navegar) entre dos aguas - "плавати між двох морів; прислужувати і нашим, і вашим (семантика дворушництва виникає тут завдяки дейктичному прийменнику entre - "між"); querer (uno) la mar e sus conchas - "хотіти моря та його мушлі [на додачу]; хотіти забагато"; escribir en el mar - "написано на морі (пор.: укр. вилами по воді писано); легко забувати про свої наміри, кидати слова на вітер"; hablar uno de la mar - "говорити щось морю; будувати нездійсненні плани".

У реферованій дисертації в порівняльно-типологічному аспекті розглядаються лінгвокреативні можливості міфогенної топіки, зокрема, номенів на позначення субпросторів потойбічного світу, а також назв міфологічних істот.

Семантико-когнітивний аналіз українських, англійських, іспанських фразеологізмів з ключовими компонентами рай / paradise / paraнsо засвідчив, що основою для виникнення переносного значення зазначених міфолексем є прототипна (Біблійна) ідея цілковитого щастя, обумовлена й спільною етимологією названих міфонімів (від д.-ір. pairidaзza - "багатство, щастя, майно, скарб"): укр. райське життя, земний рай; англ. earthy paradise / paradise on the Earth; ісп. paraнso terrenal. Значення ціннісного верху передається також за допомогою іменника небо, небеса (як місця перебування Бога), що відповідає загальній просторовій орієнтації уверх (укр. сьоме небо; англ. the seventh heaven; ісп. el sйptimo cielo). Відзначається превалююча іронічна забарвленість фразеологічних одиниць з лексемами рай / paradise / paraнsо у зіставлюваних мовах: англ. fool's paradise; ісп. paraнso de los bobos.

Назагал проведені спостереження засвідчують таке співвідношення номенів на позначення інфернального міфічного простору і назв горніх сфер в українській, англійській, іспанській картинах світу: в укр. мові - 15 / 9 одиниць, в англ. - 19 / 6 одиниць, в ісп. - 13 / 3).

Назви нижніх шарів потойбічного світу в зіставлюваних мовах є етимологічно відмінними, що може пояснюватися домінантним впливом різних культурних традицій: паганських вірувань, християнської релігії (укр. пекло; англ. hell; ісп. infierno), загальноєвропейської літературної традиції. При цьому в межах кожного із зіставлюваних мовних соціумів виділяється низка автентичних асоціацій, що становлять когнітивне підґрунтя процесів метафоризації назв нижніх субпросторів потойбічного світу. Так, група англійських паремій з компонентом hell об'єднується фреймом "безнадія, марні сподівання" (not a hope in hell; not a prayer [in hell]; snowball's chance in hell). Актуалізована в ідіомі snowball's chance in hell прототипна ознака пекла _ надміру висока температура _ в українській НМКС становить когнітивне підґрунтя таких іронічно забарвлених паремій, як У пеклі все тепло, а пойди в рай, то й дровами дбай; Як ити в рай, так и дров дбай, а як у пекло, так и так тепло.

Характерними для англійської МКС є паремії, в яких hell (пекло) метафоризується як "будь-який негативний досвід"; практично усі вони обіймаються фреймом "складне становище, випробування" і об'єднуються у слот "успішне подолання труднощів": come hell or high water; go to hell and back і т. ін. В українській мові міфотопонім пекло на рівні вторинної номінації також вживається як позначення будь-якого місця чи стану, коли людина зазнає страждань чи їй загрожує смертельна небезпека, однак семантика подолання труднощів реалізується за допомогою лексичних одиниць, що входять до інших концептосфер: пройти крізь вогонь і воду (концептосфера "природні стихії"), пройти Крим і Рим ("власні назви") тощо.

Семантико-когнітивний аналіз дозволив як типологічно спільне явище для української, англійської, іспанської ціннісних картин світу виділити гендерно заангажоване використання міфотопонімів для презентації уявлень про жінку: пекло / hell / infierno (укр. баба з пекла родом; баба сім миль від пекла; англ. hell has no fury like scorned woman; ісп. arrabal del infierno). Ізоморфним щодо трьох розглядуваних мов є використання фразеологізмів з ядерними компонентами пекло / hell / infierno для передачі загального значення "дуже швидко, стрімголов" (укр. як чорт від ладану; англ. like a bat out of hell; ісп. sin encomendarse a Dios ni al diablo), а також використання цих номенів та міфонімів для лексикалізації субфреймів "дуже далеко, невідомо де", "де (куди) завгодно": укр. під три чорти; до біса в пекло; до чорта в зуби тощо; англ. go to the devil; to hell and gone; ісп. en el quinto infierno; dar (echar, mandar) al Diablo; donde el diablo perdiу el (su) poncho; irse con mil demonios.