Обмеження структури арабської граматики: семантика й синкретизм граматичного значення

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ СХОДОЗНАВСТВА ім. А.Ю. КРИМСЬКОГО

УДК 81'36 : 811.411.21'02'06

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора філологічних наук

Обмеження структури арабської граматики: семантика й синкретизм граматичного значення

Спеціальність 10.02.13 - мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії

Хамрай Олексій Олександрович

Київ-2010

Дисертацією є рукопис

Робота виконана у відділі Класичного Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України

Науковий консультант:

доктор філологічних наук, професор Рибалкін Валерій Сергійович, завідувач відділу Класичного Сходу Інституту сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук Белова Ганна Григоріївна, головний науковий співробітник відділу мов Азії та Африки Інституту сходознавства РАН

доктор філологічних наук, професор Мішкуров Едуард Миколайович, професор кафедри теорії й методології перекладу факультету „Вища школа перекладу” Московського державного університету ім. М.В. Ломоносова

член-кореспондент НАН України, доктор філологічних наук, професор Ткаченко Орест Борисович, завідувач відділу загального мовознавства Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України

Захист відбудеться “24” листопада 2010 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.174.02 в Інституті сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України за адресою: 01001, Київ-1, вул. Грушевського, 4.

З текстом дисертації можна ознайомитися в бібліотеці Інституту сходознавства ім. А.Ю. Кримського НАН України за адресою: Київ, вул. Грушевського, 4, к. 207.

Автореферат розісланий “22” жовтня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради

кандидат філологічних наукМотріченко О. М.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Питання адекватності наявних описів граматичної системи класичної арабської мови (КАМ) та арабської літературної мови (АЛМ) давно перебуває в центрі уваги арабістів. Ураховуючи місце арабської мови (АМ) у світі й давню традицію дослідження самої мови як арабськими, так і західними лінгвістами, важливість такої адекватності не викликає жодних сумнівів.

Утім, оскільки діяльність арабських лінгвістів класичної доби багато в чому визначила вигляд граматичної системи самої мови, комплексна модель опису її граматичної системи повинна зважати не тільки на мовну реальність, а й на концептуальні судження, які мають місце щодо цієї реальності в арабській лінгвістичній традиції (АЛТ). З іншого боку, окремі специфічні моменти, притаманні побутуванню АМ у цілому, обумовили обмеженість підходів, притаманних традиційній арабській граматиці (ТАГ), щодо дослідження самої мови. Відтак комплексне дослідження арабської граматики має спиратися як на традиційні арабські погляди на мову, так і на досягнення сучасної лінгвістики.

Останнє обумовлює актуальність визначення методологічних засад для створення інтегральної несуперечливої моделі опису граматичної системи АМ. Зазначена актуальність підсилюється ще й тим, що описи граматичної системи АМ, створені у межах арабської та західної, греко-латинської лінгвістичних традицій, базуються на різних принципах, хоча кожна з них описує арабську граматику цілком адекватно щодо своїх цілей і завдань.

Наукова новизна дослідження полягає у спробі поєднання в одній моделі даних самої мови і уявлень про її граматичну систему, що склалися в межах традиційних арабської та європейської лінгвістичних традицій з урахуванням досягнень сучасної лінгвістичної думки. Крім цього, новим є сам принцип побудови двовимірної моделі лінгвістичної компетенції, який полягає у використанні понять інваріанта й прототипу граматичного значення для відображення граматичних явищ у вимірі членування і концепції семантичної детермінанти мовного розвитку для відображення граматичних явищ у вимірі узагальнення. Запропоновано концепцію достатності моделі лінгвістичної компетенції в моделюванні граматичної системи АЛМ і надлишкового характеру виміру номінації у такій моделі.

Об'єктом дослідження є граматичне значення арабських словоформ.

Предметом дослідження є визначення меж, у яких можливе тлумачення граматичного значення в контексті різних підходів до дослідження арабської граматики. Зокрема, в праці досліджені співвідношення інваріантної й прототипної складових граматичного значення в контексті різних семантичних детермінант розвитку граматичної системи КАМ і АЛМ з урахуванням можливостей відображення мовної парадигматики.

Зв'язок дослідження з науковими програмами, планами й темами. Дослідження здійснене у межах планової теми 0107U002479 „Соціально-культурна функція сакрального тексту на Сході: лінгвостилістичний, ідейно-естетичний та правовий аспекти”, що виконується відділом Сучасного Сходу Інституту сходознавства НАН України.

Мета дослідження полягає у створенні моделі опису граматичної системи класичної та літературної арабської мови, яка дозволила б, з одного боку, поєднати реальні мовні явища з описами цих явищ, наявними у різних лінгвістичних традиціях, а з другого - визначити межі дихотомічного поділу граматичних опозицій, на матеріалі яких реалізовано граматичні категорії, представлені у мові. Цим обумовлено такі завдання:

- визначити характер моделі й методологію, які дозволили би досягти поставленої мети дослідження;

- виокремити властивості арабських словоформ, що можуть слугувати характеристиками, релевантними для моделювання граматичних явищ;

- дослідити характер реалізації зазначених характеристик в АМ;

- проаналізувати граматичне значення мовних об'єктів, не вмотивоване сучасним станом розвитку граматичної системи мови;

- дослідити характер відмінностей між традиційним західним і арабським підходами до вивчення арабської граматики щодо відображення зазначених характеристик у межах запропонованої моделі;

- визначити умови й критерії вичерпного й несуперечливого опису граматичних явищ АМ у контексті різних підходів до їхнього вивчення.

Методологічною основою праці є типологічні, історико-філологічні й зіставні дослідження таких дослідників, як Г. Г. Бєлова, О. В. Бондарко, Г. М. Габучан, І. М. Дьяконов, А. Є. Кибрик, Г. А. Климов, Г. П. Мельников, Є. В. Падучева, В. С. Храковский, З. М. Шаляпіна, Б. Комрі, Ч. Філлмор, T. Ґівон, M. Хаспельмат, що й обумовило основні методи дослідження, використані у роботі, а саме порівняльно-зіставний і порівняльно-історичний поряд із методом формального моделювання.

Теоретичною базою дослідження є праці таких дослідників, як Б. М. Гранде, В. С. Рибалкін, В. П. Старінін, М. В. Юшманов, Аль Анбарі, Аль Халіль, Дж. Оуенс, K. Ферстеех.

Як матеріал дослідження використано словникові дані, приклади, що містяться в письмових текстах АМ, зокрема, у працях арабських лінгвістів класичної доби.

Теоретична значущість роботи полягає в тому, що досягнуті в ній результати дозволяють описувати структуру граматики АМ у зв'язку із семантикою словоформ, що особливо важливо, якщо граматичне значення мовних об'єктів не обумовлене сучасними граматичними стандартами мови. Уперше в Україні зроблено спробу інтегрального підходу до дослідження граматичної системи арабської мови з урахуванням доробку лінгвістів у її вивченні. Розроблений у дисертації підхід до моделювання граматичної системи мови уможливлює відображення суджень про граматичні явища в комплексі з самими явищами й дозволяє відтворювати картину взаємодії цих явищ і суджень, що є особливо важливим у випадку АМ. Можливе використання досягнутих результатів при тлумаченні граматичних явищ як КАМ, так і АЛМ, зокрема й у контексті діалектного мовлення.

Практична цінність дисертації полягає в тому, що отримані порівняльні характеристики граматичних явищ АМ й арабських лінгвістичних термінів можуть бути використані у дослідженнях широкого кола граматичних і лексичних явищ, у діахронічних дослідженнях, а також при складанні підручників, навчальних посібників і у викладанні таких дисциплін, як теоретична граматика, лексикологія й історія арабської мови.

Особистий внесок здобувача полягає у тому, що результати дослідження одержані здобувачем одноосібно.

Апробація результатів дисертації відбулася у вигляді доповідей на семінарах Інституту сходознавства НАН України ім. А. Ю. Кримського та Інституту сходознавства РАН, на міжнародних та всеукраїнських наукових конференціях, зокрема: Міжнародні наукові конференції “VІ сходознавчі читання А. Кримського”, (Київ, 2002), “VІІ сходознавчі читання А. Кримського”, (Київ, 2003), “VІІІ сходознавчі читання А. Кримського”, (Київ, 2004), “ІХ Сходознавчі читання А. Кримського” (Київ, 2005), “Х Сходознавчі читання А. Кримського” (Київ, 2006), “ХІ Сходознавчі читання А. Кримського” (Київ, 2007), “ХІІ Сходознавчі читання А. Кримського” (Київ 2008), “ХІІІ Сходознавчі читання А. Ю. Кримського” (Київ, 2009), ХІІІ ежегодная международная конференция по иудаике (Москва 2006), ХІV ежегодная международная конференция по иудаике (Москва 2007), ХV ежегодная международная конференция по иудаике (Москва 2008), Научная конференция “Востоковедные чтения” (Москва, 2008). Основні положення дисертації відображено у 24 наукових публікаціях (23 статті й одна монографія), у тому числі 21 у виданнях, затверджених ВАК України як фахові, та у матеріалах конференцій (9 тез).

У закінченому вигляді дисертація пройшла обговорення у травні 2010 р. на розширеному засіданні науково-теоретичного семінару Інституту Сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України.

Обсяг і структура дисертації. Праця складається зі вступу, шести основних розділів, загальних висновків, списку літератури (344 найменування) і додатку, що містить 13 ілюстрацій. Повний обсяг дисертації - 442 сторінки, з яких основний текст становить 400 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі викладено мету й завдання дисертації, визначено об'єкт і предмет дослідження, зазначено актуальність, новизну, теоретичну й практичну значущість праці, схарактеризовано її обсяг і структуру.

Розділ 1 „Граматичне значення арабських словоформ як об'єкт лінгвістичного аналізу” присвячено історії питання, опису методології й теоретичних засад праці. Зокрема, розглянуто співвідношення індуктивних і дедуктивних методів дослідження в лінгвістиці, визначено тип лінгвістичної моделі, найбільш придатний, з нашої точки зору, для виконання поставлених завдань. Такою моделлю є двовимірна модель лінгвістичної компетенції, яка може відображати не тільки мовні факти, а й судження, що містяться в працях лінгвістів.

Характеристикою, релевантною щодо моделювання граматичного значення у КАМ і АЛМ у вимірі узагальнення, ми вважаємо міру налаштованості на передання опозиції на зразок „суб'єкт-об'єкт”, а характер членування можна пов'язати зі співвідношенням інваріантної та прототипної складових цього значення.

Поєднання в межах однієї моделі інформації, відображеної у вимірі узагальнення, з характеристиками, відображуваними у вимірі членування, вимагає функціонального узагальнення параметрів граматичного значення. Базовим принципом такого узагальнення є поєднання названих характеристик у межах польової структури (ПС), яка у вимірі узагальнення відбиває детермінанти розвитку граматичної системи АЛМ, а у вимірі членування - концептуально обумовлені поняття інваріанта й прототипу граматичного значення (відповідно, ІГЗ й ПГЗ).

Під ІГЗ ми розуміємо певну абстрактну ідею, на підставі якої можна об'єднати декілька граматичних форм у межах однієї таксономічної групи, а під ПГЗ - певне (певні) значення граматичної форми (форм), яке (які) можна визнати за стандартне для даної граматичної системи.

У свою чергу, детермінантами розвитку граматичної системи, максимально релевантними в плані відображення її характеристик у вимірі узагальнення запропонованої моделі, є семантичні детермінанти (СД).

Окрім того, коли СД різних контенсивних типів пов'язати з універсаліями, представленими в конкретній мові, самі СД набувають конкретного значення щодо формування граматичної системи цієї мови, навіть якщо неможливо визначити, чи були вони коли-небудь провідними у мовах-предках.

Якщо припустити, що структура мови розвивається в напрямку збільшення суб'єктно-об'єктної співвіднесеності граматичних одиниць, що її складають, одна з меж концептуального простору, створеного для відображення обраних нами характеристик граматичної системи, у вимірі узагальнення відповідатиме „нульовому” рівню суб'єктно-об'єктної диференціації.

З другого боку, в межах цього виміру концептуальний простір обмежуватиметься станом граматичної системи мови, коли абсолютно всі випадки суб'єктно-об'єктної співвіднесеності стандартно передаються лише граматичними засобами.

В підрозділі 1.1 Типологічний аспект дослідження граматичної системи АМ (історіографія дослідження) досліджується ;Сутність еволюції мови, відображену через заміну провідної СД граматичної системи, можна звести до процесу послідовного посилення суб'єктно-об'єктної основи. Відтак можна розмежувати й структурно схарактеризувати щонайменше чотири цілісні мовні типи, у межах яких виникають граматичні опозиції, - класний, активний, ергативний та акузативно-номінативний. ПС є узагальненням структури функціонально-семантичного поля (ФСП), відтак у її межах можна об'єднати мовні об'єкти різних рівнів на основі протиставлення їхніх окремих властивостей. У вимірі членування такими властивостями ми вважаємо інваріантність і прототипність граматичного значення, на основі яких можна визначити межі лінгвістичного підходу до дослідження граматики АМ - „занадто” інваріантні доктрини виявляються в царині нейрофізіологічних досліджень, а ті, що базуються винятково на прототипах - у царині логіки.

Одна з характерних рис граматичної системи АЛМ, що обумовлює доцільність запропонованого підходу, пов'язана з дією принципу „максимальної екстравагантності” („говори так, аби привернути увагу”) в процесі граматикалізації, що передбачає потрапляння до граматичної системи мови форм і конструкцій, котрі склалися на архаїчних етапах розвитку мов-предків АЛМ і сприймалися давніми арабами як „авторитетні” формули, навіть якщо їхнє граматичне значення ставало недоступним для розуміння.

Згодом, якщо названі конструкції асимілювалися граматичною системою і отримували нові ПГЗ, вони знову ставали зрозумілими, набуваючи, як правило, нового граматичного значення, яке включалося до відповідної парадигматики.

Особливістю граматичної системи АМ, описуваної парадигматично, є те, що АЛТ створила реєстр „правильних” „авторитетних” побудов, орієнтованих на прототипну складову граматичного значення, що відрізняються, іноді досить істотно, від відповідних парадигм, створених західними лінгвістами для описування граматичної системи АМ. Разом із тим ТАГ містить парадигматичні співвідношення, визначені арабськими лінгвістами класичної доби й відсутні в живому мовленні як у синхронії, так і в діахронії.

Таким чином, для адекватного опису граматичних явищ АМ, який дозволив би використовувати лінгвістичні абстракції й, у разі необхідності, залучати логічні принципи ТАГ, слід виробити комплексний підхід, який передбачає диверсифікацію методологічних принципів і зберігає при цьому незмінною побудову своєї структури.

Тому розрізнення, а за потреби й протиставлення семантичних інваріанта і прототипу в контексті впливу відповідних СД має фундаментальне значення в межах вищезгаданого підходу.

1.2 Інваріантна й прототипна складові граматичного значення в АЛМ: Можна припустити, що ІГЗ, які склалися на попередніх етапах розвитку граматичної системи АМ, були пов'язані з іншими наборами прототипів. Через низку причин у певних випадках названі ІГЗ простежуються й досі, на відміну від ПГЗ, які визначаються сучасними граматичними „стандартами”.

Наприклад, інваріантне граматичне значення послідовності VCCV, реалізованої в моделі fa``ala, можна визначити як інтенсивність дії, а до набору її ПГЗ в АМ входитимуть значення другої породи дієслова, тобто ітеративність, фактитивність, каузативність, часова й кількісна екстенсивність, а також інтенсивність, яка тут виступає вже не як абстрактна ідея, а як варіант „стандартизованої” реалізації даної ідеї, тобто ПГЗ, спільного для певної кількості дієслівних словоформ. При цьому ІГЗ „інтенсивність” можна вважати найближчим до СД активного ладу і звести його до значення „більшої кількості” або „сильнішої якості”, що характеризуватиме переважно дії суб'єктів „активного” класу.

Функціонування ПГЗ „інтенсивність” обумовлюватиметься провідною СД цілком акузативно-номінативної сучасної АЛМ, його „стандартизованість” визначатиметься актуальним станом граматичної системи мови.

Утім, як мовні універсалії не можуть безпосередньо кодуватися граматичною системою, так і СД, аби бути відображеними у граматичній системі мови, потребують співвіднесення з певними релевантними характеристиками, якими, на нашу думку, і можуть слугувати описані вище інваріантна й прототипна компоненти граматичного значення.

1.3 Детермінанти розвитку граматичної системи АЛМ: „Сильні” та „слабкі” властивості граматичних об'єктів можуть по-різному впливати на лексико-граматичні парадигми. Утім, будучи частиною граматичної системи конкретної мови, названі властивості визначаються певним напрямом, у якому відбуваються зазначені зміни.

На кожному окремому етапі розвитку граматичної системи можна виділити її провідну детермінанту. Разом із тим, зміни у природній мові проходять етапи, які можна характеризувати як „стабільні” й „перехідні” стадії розвитку мови, що є різними ступенями наближення до опозиції суб'єктного й об'єктного начал.

Доцільність використання детермінантного підходу до опису граматичної системи АЛМ визначається природною властивістю її внутрішньої детермінанти, якщо її сформулювати як тенденцію до максимально формальної деривації структурних одиниць мови.

При цьому сутність граматичного значення полягає в тому, що в процесі номінації воно визначає не певні риси деякого смислу, а характер відношень між смислами. Іншими словами, граматичне значення обумовлюється не стільки змістом самої граматичної форми, скільки характером його протиставлення іншим формам.

Для кожного контенсивного типу мови характерною є своя головна внутрішня детермінанта, яка визначає характер граматичних значень, притаманний конкретній мові на певному етапі її розвитку. Обмеживши коло внутрішніх детермінант семантичними протиставленнями, ми отримуємо невелику кількість СД, якої, тим не менше, достатньо, аби охарактеризувати тип граматичної системи АМ та її підсистем.

СД можна вважати внутрішньою детермінантою, яка дозволяє об'єднати в межах одного концептуального поля граматичні й лексичні форми та значення, адже вона більш-менш послідовно виокремлюється для кожного контенсивного типу мов. Можна припустити, що граматичне значення конкретних словоформ у сучасній АЛМ містить залишки „дифузного” стану окремих елементів граматичної системи мов-предків.

У свою чергу, відображення граматичного значення у межах двовимірної моделі лінгвістичної компетенції за допомогою ІГЗ і ПГЗ у вимірі членування й СД у вимірі узагальнення, дозволить якщо не визначити, то хоча б оцінити міру цієї „дифузності”, що, у свою чергу, допоможе скласти істинно дихотомічну характеристику граматичних опозицій, наявних в АЛМ. Отже, конфігурацію арабської граматики можна репрезентувати через міру співвіднесеності ІГЗ і ПГЗ із характером відображення суб'єктно-об'єктних відношень у граматичній системі мови.

Розділ 2 „Детермінанти арабської граматики” присвячено визначенню детермінант розвитку граматичних систем, притаманних імовірним мовам-предкам АЛМ. У комплексному дослідженні АМ необхідно спиратися на детермінанти, які дозволяли б, з одного боку, описувати системи високого рівня складності, а з іншого - такі детермінанти мусять корелювати з реальними фактами людського мовлення. Запропонована нами модель являє собою поєднання концепцій ПС, СД, і співвідношення прототипних та інваріантних характеристик граматичного значення, що дозволяє виокремити центральні й периферійні граматичні значення для кожного мовного типу.

2.1 Лінгвістична типологія й арабська граматика: функціональний підхід: Граматична система АЛМ несе в собі як ознаки граматики розвиненої мови, так і велику кількість мовної архаїки, пов'язаної зі специфікою розвитку і побутування мови впродовж тривалого часу. Принаймні ті явища арабської граматики, виникнення яких пов'язане з дописемним етапом розвитку АМ, мають бути досліджені в контексті тези про те, що безписемна історія споріднених мов відновлюється тільки в тому випадку, якщо вдається звести до спільних моделей усе розмаїття історично засвідчених мовних структур.

Іншими словами, такий контекст повинен мати універсальні властивості. Утім, універсалії безпосередньо не можуть використовуватися як системотвірні елементи не лише в граматиці, а й у типологічних дослідженнях.

Відтак необхідно визначити, які саме властивості мовних універсалій використовуватимуться в тій чи іншій типологічній побудові, що можна здійснити за результатами контрастивного аналізу семантичних домінант, здійсненого Н. Д. Фінкельберг, яка визначає в АЛМ щодо російської мови три семантичні домінанти: чуттєвого сприйняття, високої семантичної інтеграції та семантичної стійкості. Дослідниця робить висновок, що граматична система АЛМ містить велику кількість семантично вмотивованої лексики, а це, у свою чергу, дозволяє характеризувати АЛМ як „граматичну”, тобто таку, де корінь слова є реальністю, що має несуперечливі фонетичні та семантичні характеристики. Така „реальність” арабського і взагалі семітського кореня підтверджується експериментальними даними, що дозволяє розглядати його як узагальнене представлення інваріантного лексичного значення.

Якщо екстраполювати сказане на морфологічні моделі, отримаємо пояснення структурної стійкості таких моделей і окремих елементів їхньої побудови. Це, у свою чергу, дозволяє пов'язати ці об'єкти з ІГЗ і визначити вірогідний зв'язок останніх з відповідними СД, що уможливлює пошук залишків граматичного значення словоформ, не вмотивованого сучасним станом граматичної системи мови.

Як приклад можна навести одну з категорій, притаманних відомим мовам активного контенсивного типу, а саме категорію невідчужуваної присвійності. Характерним прикладом реалізації відповідних структур в АЛМ є побудови на зразок tawоlu l-qвmati - “високий на зріст”, Zaydun maqtыlu l-abi і Zaydun al-maqtыlu aban - „Зейд, батька якого вбито”- букв. „вбитобатьковий” та „вбитий щодо батька” тощо.

Найцікавішим з точки зору відстеження семантико-граматичних зв'язків є, на нашу думку, процес „відриву” лексем із тих груп лексики, що утворюють категорію невідчужуваної присвійності, від їхнього основного значення.

Основне, чим збагачується мова внаслідок описаного явища, полягає в появі потужного засобу слово- й образотворення, який, зберігаючи свій експресивний потенціал, дозволяє збагатити не тільки літературне мовлення, органічно поєднуючи субстантиви, далекі одне від одного за семантикою, а й створювати нові поняття і слова, користуючись автентичними мовними засобами. Отже, розвиток суб'єктно-об'єктних опозицій можна розглядати в контексті процесу метафоризації, і АЛМ тут не є винятком. Ураховуючи „органічність” відповідних метафор, цей процес міг залишити сліди практично на всіх рівнях мовної системи і певною мірою вплинути на лінгвістичне знання й термінологію (напр. „корінь” та „гілки” - asl і furы`- в АЛТ).

Граматичні абстракції, якщо розглядати їх як транспозицію ситуативного опису об'єктів у сферу стабільних ознак і якостей, теж є наслідком процесу метафоризації, а відтак вони мають відповідні властивості метафори: інваріантності відповідатиме неусвідомлювана складова метафоричного процесу, а прототипні функції виконуватимуться за рахунок „мертвих” метафор, що збереглися у вигляді абстрактних граматичних моделей.

2.2 Семантичні детермінанти арабської граматики: Ми дотримуємося тези про те, що під впливом тієї чи іншої СД елементи граматичної структури АМ набули відповідних інваріантних властивостей. У межах функціонального протиставлення можна виділити два типи семантичних ІГЗ - абсолютні, що поширюються на всю сферу функціонування даної форми, і відносні, які охоплюють центральну сферу функціонування граматичної форми, не поширюючись на її периферійні вживання.

У процесі розвитку мови і неминучого посилення одних і послаблення інших СД центр і периферія функціонування граматичної форми могли змінювати конфігурацію, а іноді навіть мінятися місцями. Таким чином, варто визначити СД, що відбивають властивості кожного з розгляданих нами контенсивних типів:

- класний тип визначається опозиціями лексичних за походженням класів, чиї маркери лише випадково можуть співвідноситися з протиставленням граматичних суб'єкта та об'єкта, найвищий можливий рівень узагальнення - протиставлення істоти неістоті;

- активний тип послідовно протиставляє активне начало інактивному, що дістає відображення як у лексиці, так і в граматиці мови, найвищий можливий рівень узагальнення - протиставлення суб'єкта дії та стану або носія якості всьому іншому;

- ергативний тип протиставляє суб'єкт дії об'єкту, але характер протиставлення визначається лексичними характеристиками словоформ, в основному дієслівних, найвищий можливий рівень узагальнення - протиставлення суб'єкта дії та стану об'єктові, характер граматичного оформлення якого визначається семантикою дієслова, що позначає цю дію або стан;

- акузативно-номінативний тип протиставляє суб'єкт дії об'єкту безвідносно до семантики лексичного матеріалу, найвищий можливий рівень узагальнення - протиставлення суб'єкта дії об'єкту лише за допомогою стандартних граматичних засобів.

Говорячи про сліди наявності рис, притаманних іншим контенсивним типам, у мовах-предках АЛМ, треба зазначити, що у граматиці АЛМ залишки іменних класів експліцитно присутні, хоч їх і не можна назвати численними. Утім, подібні класи можна розділити на активні й інактивні, а відтак і граматичне оформлення відповідних субстантивів обумовлюватиметься СД, яка протиставляє істот неістотам, а отже, є подібною до основної СД активного ладу.

Активний тип послідовно протиставляє активне начало інактивному, що знаходить відображення як у лексиці, так і в граматиці мови. Як приклади імплікацій цього типу в АЛМ можна навести особливості оформлення дієслівного присудка третьої особи множини, „займенник, що повертається” (damоr `в'id), конструкції з часткою inna, ламану форму множини й специфіку узгодження прикметника з множиною „неістот”, легкість, із якою неперехідні дієслова стають перехідними в похідних породах арабського дієслова.

Сюди варто віднести також різноманітність лексичних субститутів справді відсутніх в АЛМ займенників на зразок „сам” та „свій”, наявність форм пасиву неперехідних дієслів, уживання перфекта для позначення дії в майбутньому та імперфекта для позначення дії в минулому, відсутність спеціальної форми інфінітива й використання в його функції масдара, співвідношення темпоральності й аспектуальності у КАМ та АЛМ, специфічні групи в складі дієслівної лексики, аблаутне чергування типового голосного окремих дієслів, що нагадує опозицію відцентрової та невідцентрової версій, „двічі та тричі” перехідні дієслова, „знахідний відмінок” із дуже широким об'єктним змістом.

Отже, якщо припустити, що попереднім станом граматичної системи АМ був активний, стає зрозуміло, що переважна більшість ІГЗ, наявність яких не можна пояснити, виходячи з сучасного акузативно-номінативного граматичного ладу АМ, склалася саме під впливом основної СД ладу активного.

Якщо ми розглядатимемо ергативний лад мови таким, яким він описується контенсивною типологією, стане цілком очевидно, що граматична система АЛМ не несе в собі будь-яких помітних слідів ергативного минулого. Якщо акузативно-номінативний тип (в ідеалі) протиставляє суб'єкт об'єкту безвідносно до семантики лексичного матеріалу, то ідеальна ергативна схема за визначенням є орієнтованою на таку семантичну характеристику, як перехідність.

Активний та акузативно-номінативний лади можна вважати „стабільними” станами мови, які характеризуються не тільки внутрішньою структурною завершеністю, а й тим, що перебувають у більш-менш помітній відповідності до певних „норм свідомості” їхніх носіїв, що відображені в СД мов обох типів. Вочевидь, саме заміна цих детермінант і обумовлює особливості функціонування та перехідний характер фази ергативності, яка, до того ж, не є обов'язковою. арабський граматичний семантичний мова

Можна зробити висновок, що в АМ за кількістю неакузативно-номінативних імплікацій перше місце займає СД активного ладу. Відтак, граматична система АЛМ мусить мати характеристики, притаманні граматичній системі активних мов.

Утім, граматичне значення відповідних засобів вираження, аби отримати системні властивості, має визначатися прототипами, тобто стандартами, притаманними сучасному стану розвитку граматичної системи. Отже, ці характеристики виявляються включеними до сучасної акузативно-номінативної граматичної системи АЛМ, відтак їхня „неакузативність” визначається виключно у контексті ІГЗ.

У розділі 3 „Інваріанти й прототипи граматичного значення в арабській морфології” основну увагу приділено спільним рисам, притаманним арабським моделям словотвору й морфологічним структурам активних мов. Для адекватного відображення цих рис за допомогою побудованої ПС необхідно передбачати можливість розмежування інваріантних і прототипних властивостей зазначених структур. На рівні морфології досягти цього часто проблематично через неможливість розчленування морфологічних утворень, викликану притаманним останнім структурних властивостей полісинтетичного комплексу, що унеможливлює подібне розділення без утрати значення.

3.1 Прояви полісинтетизму в арабській морфології: У семітських мовах злитість морфологічних елементів нагадує полісинтетичний комплекс, який не піддається дихотомічному членуванню, навіть якщо його ядро (основа) має бінарну побудову.

Думка про полісинтетичний характер минулого АМ може підтверджуватися тим, що, відношення між основою й афіксом у семітських мовах такі, як у мовах аглютинативних, а семітський корінь, імовірніше за все, утворився внаслідок внутрішньої аглютинації протокоренів із відповідним збільшенням лексичної ролі приголосних і граматичної ролі голосних.

Наслідком цього є, наприклад, принципова неможливість поділу навіть двокомпонентних утворень без утрати граматичного значення, специфічна граматична функція голосних, можливість передання граматичного значення за допомогою самого тільки чергування морфем. У свою чергу, наявність слідів інкорпорації в арабській морфології та її поширеність в активних мовах можна вважати аргументом на користь доцільності пошуку аналогій складових граматичного значення морфологічних утворень, не вмотивованого сучасним станом розвитку граматичної системи АМ, в активних мовах. Наприклад, наявність ІГЗ, спільних для таких моделей, як fu`ayl, fu`вl, fu``вl, і, можливо, fi`вl і mif`вl, а також семантично обумовлене аблаутне чергування широкого й вузького голосного в арабському дієслові дозволяє припустити, що інваріантна складова граматичного значення цих моделей у мовах-предках АМ формувалась під впливом СД активного ладу. Разом із тим, якщо простежити можливий імплікативний зв'язок іменних моделей fa`оl, fв`il, fa`il та af`al^u із формами перфекта, привертає увагу подібність субстантивів, утворених за моделями fa`оl та fa`il, до дієслів, які мають у перфекті першої породи дамму та кясру.

Семантична дифузність, яку тут можна побачити, є досить характерною для словоформ, утворених за цими моделями. Так, наприклад, слово ?ar?q може мати значення „глибокий” і „потонулий”, а семантика дієслова samila - „він сп'янів” і прикметників samil та samоl - „п'яний” практично тотожна. Тобто, можна припустити, що слабка диференціація дієслів і субстантивів, яка, вочевидь, мала місце на давніх етапах розвитку граматичних систем мов-предків АМ, уможливила існування словоформ, поєднаних такими ІГЗ, як „інтравертність” і „екстравертність”.

Пізніше диференціація варіантів, яка відбулась у процесі утворення прикметника, привела до стандартизації граматичного значення згідно з СД, що була головною на той момент і, як наслідок, - виокремлення ПГЗ, деякі з яких стали основою для сучасного граматичного значення відповідних субстантивів і дієслівних форм у АЛМ. При цьому словоформи неминуче мусять зберігати сліди впливу СД активного ладу, що втілюється, зокрема, в залишках опозицій версійного характеру.

Отже, граматична система АЛМ містить сліди співвідношень, дифузних щодо ФСП, які можна виділити в сучасній мові. У ФСП, які можна побудувати для сучасної АЛМ, версійні опозиції знято, але залишки дифузності щодо перехідності/неперехідності, фактична відсутність окремих форм для елатива й суперлатива, дефектність окремих парадигм тощо уможливлюють наявність такої опозиції в минулому.

Можна припустити, що аблаутне чергування a~i/u, а, точніше, „a~не-a”, яке виконувало функцію розрізнення відцентрових і невідцентрових версій предикативних словоформ, отримало нове призначення - компенсувати відсутність спеціальних ФСП для суб'єктності/об'єктності та кількісності/якісності в умовах перебудови граматичної системи мови на акузативно-номінативний лад і зміни відповідної головної СД. При цьому інкорпоративний характер зв'язку між морфемами та їхніми складовими сприяв збереженню інваріантної складової їхнього граматичного значення.

3.2 Граматичне значення, семантика і структура субстантивних моделей словотвору: Попри те, що АМ належить до морфологічно розвинених мов, велика питома вага переривчастих морфем у словотворі та словозміні часто призводить до неможливості розрізнення частин мови за звичними для західної лінгвістичної традиції критеріями. У цьому випадку доцільніше говорити не про дистрибуцію, а про об'єднання субстантивів у таксономічні класи (ТаКл) на основі притаманних їм властивостей за відомим із теорії нечітких множин принципом зваженої належності, що дозволяє визначати динамічні класи залежно від того, які властивості субстантивів є вирішальними в кожному з випадків. З цією метою можна виділити в складі груп відповідних словоформ такі характеристики, як ТаКл, семантична роль (СР), таксономічна категорія і тематичний клас дієслова (ТК і ТКл), стройовий компонент (СК), синтаксична позиція (СП).

Наведені параметри мають інваріантне значення, що, будучи приписаним до словоформ, за допомогою яких воно реалізоване, може слугувати прототипом лексичного, і, що важливо, граматичного значення словоформ, які вживаються в реальному мовленні.

Деякі з цих характеристик, а саме ТКл, СР та ТаКл, потенційно вже є прототипами, решта для прояву прототипних властивостей потребує включення до ієрархічних структур. Найпоказовішими у цьому контексті є ті моделі, яким можна приписати інваріантне значення збірності або необчислюваної кількості. Так, якщо про модель fi`вl можна сказати, що вона охоплює широке коло субстантивів із великим спектром значень, то значення моделей fu`вl та fu``вl набагато вужче й конкретніше, що визначається переважно семантичними міркуваннями і не залежить від складу кореня: ?urвb - „ворона” (ворони), zubвb - „мухи”, qulвb - „серцевий біль”, ?udв`- „головний біль” - набридливі явища, nuhвs - „мідь”, zuрвр - „скло”, turвb - „земля” - матеріал, ?ullвb - „студенти”, rukkвb - „пасажири”, qurrв' - „читачі” - особи, що (тимчасово) виконують однотипні дії.

Зрозуміло, що подібна сукупність значень не вмотивована сучасною семантикою даних моделей. Однак, якщо розглядати ці значення в межах функціонально орієнтованої ПС, у центрі якої перебуває ядро, що підпорядковує всю структуру одному параметру, у даному випадку - одній бінарній опозиції „активність/инактивність” - усі перераховані вище значення можна об'єднати в межах ІГЗ „другорядне активне або істотне інактивне”, що корелює категорією невідчужуваної присвійності, яка справді зустрічається у мовах активного ладу.

Таке об'єднання моделей словотвору дозволяє виділити певну частину з них у семантично обумовлені групи, причому часто ця семантика містить сліди впливу СД, які були визначальними на попередніх етапах мовного розвитку. Наприклад, у межах моделі fu`вl об'єднуються субстантиви, які інтуїтивно можна віднести до кількох підгруп: уже згадувані ворони й мухи - набридливі істоти, серцевий і головний біль - неприємні відчуття, мідь, скло і земля - матеріал.

Зрозуміло, що у сучасній АЛМ таке об'єднання не можна вважати семантично вмотивованим. Але якщо припустити, що ця модель склалася в умовах домінування семантично детермінованої опозиції „живе/неживе” або „органічне/неорганічне”, стає очевидним, що за цією моделлю будуватимуться субстантиви, які позначають абстрактні або необчислювані предмети чи явища, що стосуються невідчужуваної присвійності.

Якщо залучити до цього переліку іменники на зразок ?ulвm - „хлопець”, можна побачити, що дана модель об'єднує кілька сучасних ТаКл, а саме хвороба, речовина, живе (істота), а в контексті провідної СД активного ладу можна виділити один синкретичний ТаКл - щось на зразок „другорядне, неприємне або неконтрольоване органічне чи суттєве, але необчислюване неорганічне”.

Якщо розглянути подібні словоформи разом із ламаною множиною в контексті притаманних їм СР і СП, а також ТК і ТКл спільнокореневих із ними та керуючих дієслів, можна побачити іншу, хоч і доволі розмиту, картину семантичної вмотивованості вживання відповідних моделей, підпорядкованої іншим СД: активне (першорядне) живе - наприклад, fв`il, fa``вl, активне (першорядне) неживе - наприклад, fu`вl, fa``вla, fв`ila, fa`lоya, інактивне (другорядне) живе - наприклад, fu`вl, fu``вl, fa`ala, fu`alв', інактивне (другорядне) неживе - наприклад, fi`вl, fi`вla, fa`la, maf`al, mif`вl.

3.3 Семантично обумовлене аблаутне чергування широкого і вузького голосного в арабському дієслові: Розглянуті вище явища можна простежити в АЛМ і на прикладі аблаутного чергування a/i у перфектних формах дієслова І-ї породи. Дієслова з різними типовими голосними неоднаково представлені в АЛМ. У межах ТАГ розрізняються шість типів дієслів залежно від того, яку типову голосну вони мають у перфекті та імперфекті першої породи.

За М. В. Юшмановим, ці типи, з яких арабська мова зберегла найбільшу кількість, відображають „дуже давню свідомість” і давно почали перемішуватися між собою, тому численні наявні в сучасній АМ граматичні категорії, морфологічне представлення яких склалося в часи дотичності цієї „дуже давньої свідомості” до формування граматичних опозицій, неможливо вичерпно й адекватно описати в сучасних граматичних термінах. Різниця між граматичним значенням такого явища, як досліджуване аблаутне чергування, у мовах різних контенсивних типів може бути зведена, принаймні в межах запропонованої нами проекції, до різних співвідношень ПГЗ з одним ІГЗ, який можна приписати цьому явищу.

Якщо цей інваріант визначити як „інтравертність/екстравертність”, то ПГЗ як значення, „стандартизоване” для узгодження із СД конкретного контенсивного типу мови, скоріше за все неможливо приписати явищу в цілому і навіть конкретній моделі словотвору „взагалі” - кожен ПГЗ буде приписуватися лише конкретній групі словоформ, отримуючи значення стану дієслова, його перехідності тощо. І. М. Дьяконов зазначає, що розподіл типів огласовок за семантичними групами перехідних і неперехідних дієслів витримується в більшості історично засвідчених семітських мов непослідовно.

Натомість в АЛМ можна знайти іншу опозицію, дотичну до ІГЗ „екстравертність/інтраверність”, яка для дієслівних форм активних мов реалізується як протиставлення відцентрових та невідцентрових версій.

Якщо припустити, що невідцентрова версія оформлювалася голосним -і-, наявність другої кясри в дієсловах стану можна вважати семантично вмотивованою. У процесі диференціації дієслівних форм ця голосна, імовірно, почала функціонувати паралельно з голосною -і-, яка була притаманною дієсловам афективного ряду, більшість яких за семантикою кореня можна також співвіднести з дієсловами невідцентрових версій. Поряд із тим, у мовах активного типу пасив фактично відсутній, а відповідне граматичне оформлення, якщо воно має місце, позначає тільки те, що суб'єкт дії або невідомий, або про нього з якихось причин не згадується (примітно, що арабська граматична традиція асоціює форму пасиву із терміном maрhыl, тобто „невідомий”).

Можна також припустити, що в АЛМ частина форм перфекта з другою даммою і кясрою утворена в результаті інтерпретації низки словоформ як своєрідного семантичного „пасиву”, тобто дієслівної форми, що не потребує ідентифікації діяча. Згодом модель fu`іla перетворилася на „справжній” пасив і отримала граматичне значення стану дієслова, але частину дієслів з другою кясрою можна протиставити спільнокореневим дієсловам за семантикою, притаманною відцентровим і невідцентровим версіям, наприклад, bahira - „мати неприємний запах із рота” vs bahara - „випаровувати(ся)”. Інші дієслова утворюють опозиційні пари за ознакою „дія/стан” або „перехідність/неперехідність”, що свідчить, на нашу думку, про пізнішу інтерпретацію семантики зазначених версій: ?ariba - „бути охопленим гнівом” vs ?araba - „грабувати, воювати”; baрira - „мати великий живіт” vs baрara - „патрати”. Якщо вважати модель fa`ala немаркованою, тоді маркованою виявиться модель fa`ila й fu`іla, а семантика пар спільнокореневих дієслів, утворених за цими моделями, справді нагадуватиме опозицію відцентрової й невідцентрової версій.

Вищезгадане аблаутне чергування можна визначити як мовну універсалію, реалізація якої в природних мовах виявляє зв'язок із ІГЗ, у розгляданому випадку - із протиставленням за ознакою інтравертність/екстравертність. З іншого боку, ПГЗ, що їх можна побачити в АЛМ, характеризують її як розвинену акузативно-номінативну мову. Тому в арабській морфології можна констатувати наявність „прототипного перекосу”. Міра узагальненості інваріантної складової граматичного значення тих морфологічних побудов, із якими можна пов'язати таке значення, є значно нижчою, ніж складової прототипної. Це, у свою чергу, дозволяє асоціювати розглянуті ІГЗ з СД активного, а ПГЗ - акузативно-номінативного ладу.

Розділ 4 ”Інваріанти арабського синтаксису” містить опис використання запропонованого підходу у дослідженні інваріантних властивостей синтаксичних конструкцій АЛМ. Тут у поле зору потрапляють такі явища, як рarr, що його західна лінгвістична традиція найчастіше інтерпретує як родовий відмінок, посесивне та ад'єктивне значення словоформ, співвідношення конструкцій із зовнішнім та внутрішнім посесором, зв'язок керування арабського дієслова з такою семантичною характеристикою, як перехідність, а також відмінювання субстантивів.

4.1 Рarr, посесивність та ад'єктивність: В АЛМ форма генітива (рarr) так чи інакше пов'язана з ідеєю анексії. На думку деяких дослідників, синтаксичні відношення, що їх передає арабський генітив, було б коректніше назвати анексивним відмінком. У випадку з внутрішнім посесором рarr виконує свою стандартну функцію, тобто оформлює відношення присвійності, як відчужуваної, так і невідчужуваної. Але за наявності зовнішнього посесора відбувається розщеплення семантичної валентності, яке може йти двома шляхами: екстрапозиція того, хто володіє, та екстрапозиція об'єкта володіння.

Екстрапонований посесор може передаватися локативною прийменниковою групою та деякими іншими конструкціями (наприклад, акузатив (nasb) із локативним значенням), а екстрапонований об'єкт володіння - прийменниковою групою або nasb'ом орудного значення. Природно припустити, що заміна головної СД буде неминуче призводити до зміни доступності такого розщеплення, що викликатиме, у свою чергу, зміну семантичної валентності відповідних компонентів, і, як наслідок, зміну співвідношень ІГЗ й ПГЗ.

Зовнішній посесор в АЛМ має ряд особливостей: ієрархія невідчужуваної присвійності містить сліди підпорядкування СД активного ладу; розщеплення вихідної семантичної валентності й утворення зовнішнього посесора визначається семантикою рarr'у й відповідного відносного прикметника; семантика лексем, які беруть участь в утворенні зовнішнього посесора, впливає на цей процес значно сильніше, ніж їхні граматичні властивості; серед синтаксичних чинників утворення зовнішнього посесора визначальним є наявність другорядного члена речення, який може прийняти рarr відповідної ідафи або компенсувати його втрату іншими засобами.

Отже, ІГЗ рarr'у визначається як ідея анексії без розрізнення суб'єктно-об'єктних відношень, а специфіка зовнішнього посесора в АЛМ виявляє сліди підпорядкованості СД активного ладу. Разом із тим, ідея анексії може передаватися й іншими засобами.

Явищем, яке за своєю сутністю і формою наближається до рarr'у, є відносний прикметник - подібність суфікса -iy, за допомогою якого в семітських мовах утворюється відносний прикметник, та флексії -i в АЛМ та інших семітських мовах, що зберегли цю флексію, неодноразово привертала увагу дослідників. Так, відносний прикметник, залежно від його семантики, може бути тотожним із іменником у родовому відмінку, що в АЛМ полегшується ще й відсутністю спеціальних морфологічних ознак, які уможливлювали б поділ субстантивів на іменники та прикметники, а це дозволяє зробити припущення про спільне походження флексії -i та суфікса -iy.

Ураховуючи наявність у загальносемітському стані загальнонепрямородового відмінка на *-i та локативно-давального на *-(i)s, можна припустити, що в протоафразійську, а, можливо, ще в праафразійську добу недиференційований звуковий комплекс *-і/о/iy/іC був одним із стандартних засобів передання ідеї належності або залученості, різні варіанти реалізації якого утворювали парадигми згідно з провідною на той момент СД. Непрямим свідоцтвом такої можливості є те, що в семітських мовах як самостійне, так і несамостійне вживання словоформ, маркованих зазначеним способом, виконують одну за своєю суттю функцію - позначення субстантивів, що використовуються як атрибути інших субстантивів. Отже, рarr і відносний прикметник можна розглядати як дві форми передання відповідних відношень між субстантивами, причому вибір однієї з форм спочатку був обумовлений семантикою субстантиву, а пізніше, в процесі перебудови граматичної системи, перша форма відійшла до сфери синтаксису і перетворилася на форму родового відмінка, друга - через свою самостійність перебуває у сфері морфології і є, на нашу думку, одним із проявів процесу метафоризації в АЛМ. У діахронії, а в низці випадків і в сучасному стані АЛМ суфікс -iy можна розглядати як „сильну” форму субстантивного показника, який дозволяє маркованому ним субстантиву самостійно виконувати атрибутивні функції, тоді як його „слабка” форма - флексія рarr'у - дозволяє робити це тільки в сполученні з іншим субстантивом, в ролі другої частини ідафи. Відтак можна зробити висновок, що ІГЗ відносного прикметника реалізується так само, як і ІГЗ рarr'у і характеризується дихотомією, притаманною СД активного ладу, а відтак несе в собі інваріантне значення анексії без розрізнення суб'єкта й об'єкта.

4.2 Синтаксис versus семантика: перехідність і керування арабського дієслова: Відношення анексії є цілком природними для членів іменної групи. У тому ж випадку, коли йдеться про дієслівні групи, логічно очікувати відношень предикації. Утім, як відомо, передавання предикативності не є прерогативою лише дієслова і може здійснюватися за допомогою субстантивів, здатних передавати якість або стан, тобто прикметників. Зі свого боку, „пасивність” найчастіше отримує локативне й інструментальне оформлення, а на попередніх етапах розвитку граматичної системи ця характеристика могла трактуватися значно ширше. Отже, значення потерпання, притаманне відповідним граматичним формам, є лише одним із багатьох їхніх можливих значень.