Обмеження структури арабської граматики: семантика й синкретизм граматичного значення

Відтак завжди існує певна ймовірність того, що в конкретній мові бінарне протиставлення активного стану пасивному не буде адекватно відображати реальні предикативні відношення, а акузативне оформлення додатків буде мати значно ширше значення, ніж прямий об'єкт, тому „активність” і „пасивність” слід розуміти тим ширше, чим більше варіантів реалізації цих параметрів спостерігається в конкретній мові.

Значно універсальнішою характеристикою дієслова, яка визначає його синтаксичне оформлення й можливості керування додатками, є перехідність. В АЛМ ця категорія теж посідає важливе місце, хоч і оформлюється досить специфічно. З точки зору західної лінгвістичної традиції, перехідність - це мовна категорія, що відображає характер синтаксичних властивостей дієслова з точки зору наявності або відсутності у нього прямого додатка. При цьому в реченні a`taytu Zaydan dirhaman - „я дав Зейду диргем” Zaydan є першим об'єктом, адже він перебуває безпосередньо під впливом підмета „я”, а „dirhaman” - другий об'єкт, що перебуває під впливом першого, який є об'єктом дії підмета і водночас виконавцем дії, спрямованої на другий об'єкт. Легко побачити, що таке тлумачення двох прямих додатків прямо протилежне їхній інтерпретації західною лінгвістичною традицією, адже за своєю СР „Zaydan” є непрямим додатком, хоча й безпосередньо примикає до дієслова та оформлюється без службових слів. Крім цього, в АЛМ є дієслова, що можуть керувати як за допомогою прийменників, так і самостійно, причому їхня перехідність (у „західному” розумінні цього явища) у такому випадку не відіграє жодної ролі. Так, наприклад, неперехідне дієслово dahala - „заходити” має різне значення залежно від того, як воно керує додатками: dahala l-рam`iyyata (або fо l-рam`iyyati) означає „він вступив до спільноти”, причому, як бачимо, наявність або відсутність прийменника fо не впливає на значення дієслова та його перехідність, а відтак і на характер керованого ним додатка, хоч у першому випадку він формально прямий. Утім, справді семантично прямим додатком це дієслово може керувати за допомогою прийменника: dahala bihi l-рam`iyyata - „він ввів його до спільноти”. Отже, можна сказати, що в АЛМ спостерігається „дифузність” додатків. Іншими словами, синтаксичні конструкції, що оформлюють додатки в АЛМ, склалися в умовах дифузності дієслова щодо перехідності під впливом СД, відмінної від нині головної в АЛМ. При цьому ієрархія додатків нагадує таку, що є характерною для мов активного ладу, а АЛТ тлумачить поняття перехідності принципово відмінно від західної, а відтак і арабські граматичні терміни, що позначають явища, пов'язані з цим поняттям, далеко не завжди можна однозначно передавати у термінах західної, тобто греко-латинської, лінгвістичної традиції. ІГЗ, який можна приписати більшості субстантивів, оформлених за допомогою nasb'у, є залучення до предикації, а розрізнення суб'єкта й об'єкта відбувається за допомогою додаткових засобів.

4.3 Відмінювання субстантивів як інваріант арабської граматики: Слово subjectum сучасного значення суб'єкта в лінгвістиці набуло лише в ХІХ ст., коли вступило у функціональну опозицію з терміном objectum, запровадженим у наукову мову середньовічними схоластами. Отже, ТАГ, побудована на логіці Арістотеля, не повинна містити згаданого протиставлення, як і подібних до звичайних для західної лінгвістики понять суб'єкта й об'єкта.

Протиставлення абстрактного суб'єкта дії її абстрактному об'єкту, що покладено в основу побудованої нами ПС, можна, якщо користуватися „арістотелевським” розумінням цих термінів, уважати нічим іншим, як сучасною лінгвістичною абстракцією.

Нетиповість позиційних відмінків для мов активного ладу має цілу низку наслідків, найважливішим із яких для нас є вже згадуваний „знахідний відмінок” із дуже широким об'єктним змістом. Таке граматичне явище дуже нагадує арабський знахідний, або придієслівний відмінок, який справді може оформлювати і прямий додаток як об'єкт перехідної дії, і просторові відношення, і суб'єкт дії або стану, і навіть дозволяти субстантивам виконувати роль фактично відсутнього в АЛМ прислівника. Тож, у результаті безпосереднього переходу до акузативно-номінативного ладу, який, вочевидь, мав місце у мовах-предках АМ, називний відмінок міг сформуватися на базі абсолютного відмінка (у разі наявності такого), а знахідний - шляхом реінтерпретації одного з непрямих „відмінків”, як правило, датива й аблатива, або розвинутися на базі одного із займенникових коренів. В АМ, очевидно, реалізовано всі вказані шляхи, що дає підстави припускати, що арабський номінатив (raf`) виник як форма абсолютива з маркером „соціальної активності”, акузатив же увібрав „соціально пасивні” форми, а також усе те, що може в той чи інший спосіб зазнавати дії.

Суб'єктність в АЛМ у жодному разі не потребує автоматичного перебування імені в називному відмінку: підмет також може мати форму акузатива, який, щоправда, не оформлює прямого додатка і не є адвербіальним, що дало підстави для сприйняття подібного явища в давньоєгипетській мові як ергативного відмінка, хоча тут не простежується зв'язок із перехідністю/неперехідністю, без якого не варто говорити про ергативність.

Отже, можна констатувати відсутність суб'єктно-об'єктної орієнтації арабських номінатива й акузатива на момент виникнення відповідних форм, які в процесі зростання ролі суб'єктно-об'єктних відношень отримали нові ролі позначення суб'єкта й об'єкта, хоч і зберегли, особливо акузатив, колишнє розмаїття функцій.

ІГЗ на рівні синтаксису притаманний рівень узагальненості, характерний для СД граматики мов активного ладу. Отже, для субстантивних флексій, які західна лінгвістична традиція найчастіше інтерпретує як показники відмінків, можна виділити такі базові ІГЗ: nasb - залученість до предикації, при цьому позначення граматичного об'єкта є лише однією з його функцій і, очевидно, результатом розвитку локативного значення відповідних афіксів, на що вказують численні дані самої АМ й інших семітських мов; рarr - анексія, причому диференціація суб'єкта й об'єкта визначається семантикою лексем, із яких складаються відповідні конструкції, що корелює, хоча й імпліцитно, із семантикою невідчужуваної присвійності; raf` - у переважній більшості випадків виокремлення ІГЗ, який корелював би з суб'єктністю, агентивністю, активністю або належністю субстантивів, що ним позначені, до класу істот, не є можливим. Сказане дозволяє стверджувати, що, принаймні на матеріалі флективного синтаксичного узгодження, максимальний рівень узагальненості інваріантної складової граматичного значення в АЛМ відповідає СД активного ладу.

Розділ 5 „Синтаксичні прототипи” являє собою опис прототипних властивостей арабського синтаксису. Це зроблено на основі аналізу актантної моделі структури арабського речення, у результаті якого можна скласти вірогідні варіанти розширення примітивних СР до рівня поверхневої реалізації синтаксичних відношень в АЛМ.

5.1 Актантна модель структури арабського речення: Пошуки функціональної природи підмета в тих мовах, де його існування є самоочевидним, доволі скоро переконують, що підмет не має єдиного функціонального корелята. Відтак примітивні ролі й гіперролі, з яких у запропонованій моделі виводяться синтаксичні відношення, утворюють ієрархію прототипів, що складається завдяки їхній відносності. Гіперролі можуть входити до різних синтаксичних схем, по-різному взаємодіючи з іншими гіперролями, наявними у цих схемах. Так, тричленна схема дозволяє об'єднати в межах Агентива та Пацієнтива такі гіперролі, як, наприклад, Експерієнцер та Стимул дієслів на зразок „бачити”, „чути”, „хотіти”, - Агентив може включати Перехідний Агенс і Експерієнцер, а Пацієнтив, відповідно, - перехідний Пацієнс і Стимул. Гіперроль Єдиний об'єднує неперехідний Агенс таких дієслів, як „падати”, „помирати” і Експерієнцер таких дієслів, як „боятися”, „мерзнути”. Згодом, у процесі посилення іншої СД, гіперроль Єдиного „розчиняється” в гіперролях Принципала для акузативної схеми і Абсолютива для ергативної.

Активна схема дозволяє об'єднувати вищенаведені дієслова з Агенсом та Пацієнсом у межах двох гіперролей - Актора та Потерпаючого, що наближає їх до СР активних й інактивних дієслів відповідно.

Вихідними СР ядерних актантів „двомісного” дієслова, яке, принаймні в АМ, найчастіше є центром утворення елементарного речення, є Перехідний Агенс і Перехідний Пацієнс. Ураховуючи можливість розузгодження синтаксису і морфології, можна припустити, що на різних етапах функціонування в мовах-предках АМ семантика, синтаксис і морфологія реалізовували різні прототипні значення, корелюючи з відповідними СД і граматичними „стандартами”. Найчастіше ядерними є СП суб'єкта й прямого об'єкта, периферійними - СП непрямого об'єкта й обставини, а непрямий дативний об'єкт у різних мовах і конструкціях належить як до ядерних, так і до периферійних відношень. З точки зору здатності брати участь у синтаксичних процесах найсильнішою є СП суб'єкта. Утім, у синтаксисі граматичне значення має, як правило, не абсолютну, а відносну значущість у реченні. Так, наприклад, в АЛМ обставина може передаватись іменником у знахідному відмінку без прийменника, а додаток, зокрема й прямий - іменником у родовому відмінку з прийменником. Вірогідним поясненням такої можливості здається орієнтація в минулому граматичної системи мов-предків АМ на СД активного ладу, де локативи й інструменталіс не є позиційними відмінками, а позначені відповідними маркерами члени речення залежать не від синтаксичної позиції, а від актанта й лексичних характеристик дієслова, в результаті чого семантично прямий додаток може виявитися менш „активним” і набути інструментального оформлення. При цьому в діахронії межа між ядром та периферією може суттєво змінювати своє положення. В АЛМ у більшості випадків межа між ядерними й периферійними актантами проходить між прямим і непрямим додатками. Але досить часто в певних синтаксичних конструкціях можна побачити прояви іншого балансу між ядерними та периферійними актантами. Наприклад, наявність речень „із двома обличчями” (?umla zвt waрhayni) можна розглядати як результат утілення тричленної моделі з ядерним актантом Єдиний у ролі першого підмета.

Логічність не належить до числа характеристик, експліцитно репрезентованих у природних мовах. Отже, побудована на логічному протиставленні абстрактних визначень концепція СД може й не мати експліцитних корелятів у системі реальної мови. Саме так, вочевидь, виглядає ситуація з виявленням наслідків функціонування ергативної моделі речення в АМ.

Так, згадуваний вплив частки inna та її „сестер” у відповідних конструкціях також можна вважати результатом наявності тричленної схеми з притаманною їй гіперроллю Єдиного з відповідним положенням субстантива, що реалізує цю роль, у маркованій синтаксичній позиції, яка дістає відображення в nasb'і, що не є ні акузативним, ані адвербіальним: ka'anna `amran 'ahыka - „як ніби Амр був твоїм братом”. Якщо до сказаного додати, що в мовах послідовного ергативного ладу пасивні конструкції не мають агентивного додатка, то можна зробити висновок, що в граматичній системі АМ наявні, нехай і фрагментарно, якнайменше три схеми синтаксичних відношень - акузативна, активна й тричленна, які по-різному реалізують ядерні актанти на рівні поверхневого синтаксису, хоча б у вигляді ІГЗ. Прототипна ж, тобто експліцитна його складова, принаймні для КАМ і АЛМ, надійно виокремлюється лише для акузативної схеми синтаксичних відношень.

Зіставлення наявних в арабському синтаксисі прототипних СР із інваріантними значеннями, відображеними у вищенаведених типах синтаксичних конструкцій, свідчить про стійку тенденцію до переважання акузативної конструкції навіть там, де синтаксична побудова співвідноситься з активною та тричленною і за походженням має визначатися неакузативними СД. Така ситуація стала можливою, на нашу думку, завдяки орієнтації арабської граматики на прототипну складову граматичного значення, яка піддається експліцитному опису і тому легко може бути використана в логічних побудовах, що й було зроблено середньовічними арабськими лінгвістами у процесі кодифікації арабської граматики.

5.2 Логіка арабської лінгвістичної думки й синтаксичні прототипи: Порівняльне дослідження мов, у яких є ергативна конструкція речення і відсутні називний і знахідний відмінки, і мов, де такі відмінки присутні, є вельми інформативним, особливо коли парадигматика склалися під сильним впливом діяльності лінгвістів, а розмовні форми мало пов'язані з літературною мовою. Саме така ситуація є притаманною АЛМ, адже її граматична система характеризується високим рівнем прескриптивності і побудована не на фактах живого мовлення, а на положеннях і формах (asl), що не підлягають аналізу, з яких на підставі логічних побудов (qiyвs) виводиться все інше (far`). Подібний підхід дуже нагадує те, що О. Ф. Лосєв називав „ергативною мудрістю”. Отже, попри відсутність в АЛМ регулярних опозицій, притаманних ергативним мовам і розмитість самого поняття перехідності, в теоретичних побудовах арабських лінгвістів, а відтак і в граматиці КАМ і АЛМ можна очікувати наявності певних структурних рис, характерних для мов ергативного ладу. Ці риси, у свою чергу, будуть мати прототипні властивості, які й визначатимуть місце відповідних побудов у граматичній системі мови. Можливо, саме цим можна пояснити те, що зіставлення деяких базових концепцій ТАГ з „логікою ергативного мислення” може бути корисним для розуміння ПГЗ синтаксичного ярусу граматичної системи КАМ і АЛМ. Для ілюстрації цього спостереження можна навести ті основні змістовні характеристики ергативного мовного устрою, сформульовані О. Ф. Лосєвим, які корелюють із основними концепціями ТАГ: 1. Будь-яка дія є потерпанням, будь-яке потерпання є дією; 2. Усе, що відбувається, визначено наперед; 3. Будь-яка причина є водночас підставою. Прогресивний характер ергативоподібної логіки АЛТ полягає в тому, що, попри залежність аналізованого явища від зовнішніх впливів, які часто не піддаються раціональному поясненню в межах запропонованої системи, завдяки цій логіці з'являється можливість відокремлення сутності явища від його побутування, а субстанції - від структури, що є неможливим на попередніх стадіях мовного мислення.

Використання імпліцитних, а відтак і інваріантних, компонентів граматичного значення мовних об'єктів у логічних побудовах ТАГ має наслідком безпосередню стандартизацію цього значення, а відтак і його „прототипізацію” в межах логічних побудов, не пов'язаних із фактами реального мовлення, при якій стає можливою відсутність функціонального зв'язку цих побудов із мовною реальністю. Останнє, враховуючи той вплив, який мала АЛТ на формування граматичної системи самої АЛМ, і могло стати причиною наявності в мові граматичних явищ, фактично відсутніх у розмовних формах АМ.

Отже, можна сказати, що прототипна складова граматичного значення в АЛМ перебуває під сильним впливом „внутрішніх” логічних побудов, які пов'язують її з інваріантною складовою специфічним для описаної вище логіки чином. Відтак співвідношення ІГЗ і ПГЗ не завжди визначаються процесами, що мають або мали місце в реальному мовленні арабів або їхніх мовних предків, що уможливлює значне переважання прототипної складової граматичного значення у побудовах, особливо синтаксичних, достатньо налаштованих на передавання суб'єктно-об'єктних відношень. Назване переважання, у свою чергу, створило сприятливі умови для розвитку в межах АЛТ теорії керування (i`rвb), яка базується не стільки на парадигматиці еталонних форм і побудов, скільки на парадигматиці співвідношень, тобто прототипів взаємодії керуючого й керованого.

5.3 I`rвb і прототипні характеристики керування арабського дієслова: Теорію керування (i`rвb) можна вважати основою методології синтаксичних досліджень арабської мови в межах ТАГ. Основним системотвірним принципом такої методології є уявлення про те, що всі синтаксичні процеси відбуваються під дією чинників (`awвmil) відповідно до правил, які визначають впливи, дозволені для тих чи інших чинників. Отже, основне завдання синтаксичних досліджень у межах ТАГ полягало в тому, щоб визначити сукупність „правильних” синтаксичних конструкцій шляхом класифікації відповідних чинників згідно з характером та формами їхнього впливу на поверхневу структуру. Західне мовознавство, яке в основі має греко-латинську лінгвістичну традицію з її чітким поділом на частини мови і граматичні категорії, базованим на мовних реаліях давньогрецької мови та латини, шукало (і знаходило) в АМ явища, фактично в ній відсутні. Тим не менше, західні лінгвістичні дослідження, зокрема у галузі синтактики, починаючи з кінця ХІХ століття виявляють деякі риси, наявні в класичній арабській граматичній традиції, що свідчить про певну евристичну потужність останньої. Так, Дж. Оуенс доходить висновку, що арабська граматика базується переважно на реляційному підході до опису синтаксичних явищ, який полягає в тому, що елементи різних синтаксичних позицій перебувають у відношеннях безпосередньої залежності одне від одного. В основі тлумачення цієї залежності з боку ТАГ лежать уже згадувані керуючі фактори - `awвmil і те, чим вони керують, тобто залежна частина - ma`mыlвt.

Відтак варто очікувати, що сучасні формальні моделі опису мовних явищ матимуть багато спільного з принципами ТАГ саме завдяки спільності підходів, яка визначається, зрештою, спільністю завдань. Справді, окремі положення і методологічні принципи ТАГ і, зокрема i`rвb'у, мають відповідники в сучасних формальних моделях опису мови. Сюди можна віднести ідеї розрізнення мови та мовлення, багаторівневості синтаксичних відношень, породження похідних конструкцій за базовими правилами, наявність різних форм реалізації висловлювання тощо. За таких умов парадигматика, якщо її розглядати у широкому розумінні, може слугувати ефективним інструментом відображення як власне граматичної системи мови, так і суджень, які формують саму парадигматику, безвідносно до того, чи походять ці судження від логічних або формальних побудов а чи вони виникли внаслідок порівняння граматичної системи досліджуваної та „еталонної” мов. Варто, однак, зауважити, що ступінь задіяності ПГЗ та ІГЗ у парадигматиці залежить від методологічних засад останньої, а відтак і різні парадигматичні моделі опису однієї мови можуть суттєво відрізнятися одна від одної, залежно від того, як та чи інша модель використовує вищезгадані складові граматичного значення. Однак можна стверджувати, що прототипна складова граматичного значення у синтаксисі щодо передавання суб'єктно-об'єктних відношень є значно ближчою до акузативно-номінативної СД, ніж інваріантна.

Отже, у максимально інваріантних своїх проявах у галузі синтактики граматична система АЛМ виявляє риси, спільні з граматикою активних мов, а у максимально прототипних - з граматикою мов акузативно-номінативних. При цьому максимально можливий рівень узагальненості граматичного значення забезпечується винятково прототипними властивостями граматичних форм.

У Розділі 6 „Парадигми арабської граматики” відображено парадигматику АЛМ у двовимірній проекції, побудованій у попередніх розділах. Під терміном парадигма (давньогр. рбсЬдейгмб „приклад, зразок”) у лінгвістиці найчастіше розуміють будь-який клас лінгвістичних одиниць, протиставлених одна одній і водночас об'єднаних за наявними спільними характеристиками, а також саму модель і схему організації такого класу. Таким чином, в основі мовної парадигматики за визначенням лежить ідея орієнтації на набір зразків, походження яких не має принципового значення - головне, аби такі зразки можна було використовувати як прототипи для описання реально наявних у мові граматичних явищ.

6.1 Методологічні засади арабської парадигматики: Чим більш центральним є мовний об'єкт у межах ПС і чим він ближчий до СД, якою обумовлено співвідношення його параметрів, тим менше він визначається семантикою лексем, на матеріалі яких його реалізовано і, відповідно, тим більшою є ймовірність того, що його властивості будуть основою для включення самого об'єкта до граматичної парадигми. Разом із тим, чим далі об'єкт буде розташовано від провідної СД, на базі якої складається парадигматика, тим більша вірогідність того, що властивості, приписувані йому цією системою, відрізнятимуться від властивостей, справді притаманних цьому об'єкту на момент його формування. Відтак у межах граматичних парадигм виникають категорії, або відсутні в реальному мовленні, або такі, що мають значення, відмінне від прототипного, тобто стандартного для певного синхронного стану мови. Окрім цього, в АЛМ при утворенні подібних парадигм неминуче виникає невідповідність між реально наявними граматичними явищами та їхнім тлумаченням як з боку традиційного арабського, так і західного мовознавства, що знаходить своє відображення не тільки в описанні явищ АЛМ, а й у їхній лінгвістичній інтерпретації.

Ураховуючи логіку qiyвs'у, парадигматику ТАГ доцільно пов'язати з виокремленням тих властивостей лінгвістичних об'єктів, які є максимально схожими на той чи інший asl, тобто, на авторитетну ідеальну форму, відтак і парадигматика в ТАГ буде максимально орієнтованою на ПГЗ.

6.2 Дихотомія дія/стан як парадигматичне відображення діатези активність/статичність: Якщо послідовно дотримуватися тези про перебудову граматичного устрою мов-предків АМ із активного на акузативно-номінативний, треба погодитися з тим, що перебудова її дієслівної системи пов'язана з появою морфосинтаксичного оформлення субстантивів, налаштованого на протиставлення суб'єкта дії її об'єкту. Наприклад, існує ймовірність того, що префіксальну форму пасиву І-ї породи вмотивовано каузативом (IV порода), а це, за припущення, що обидві вищеназвані дієслівні форми є варіантами однієї, можна розглядати як інструмент формування системи, орієнтованої на опозицію суб'єкта й об'єкта, що склався внаслідок компенсації недостатньої розвиненості таких засобів у межах граматичної системи мов-предків.

До того ж значення пасивності дієслова в КАМ може реалізуватися на синтаксичному рівні за допомогою семантичної функції „агенс”, а відтак проста опозиція активність/пасивність, принаймні в АМ, є явно недостатньою для характеристики дієслівної категорії стану навіть у межах опозиції дія/стан. Це дає підстави для припущення, що в семітських мовах на певному етапі їхнього розвитку функціонували засоби позначення активної й інактивної дії, які згодом отримали функції, пов'язані з передаванням різних відтінків дієслівного значення, обумовленого новими, суб'єктно-об'єктними співвідношеннями. Як приклад можна навести різницю в керуванні дієслів waqa`a - „падати” і dahala - „заходити” з яких друге, вірогідно, належало в минулому до класу активних, а перше - інактивних, хоча й не стативних дієслів. Наведені міркування дозволяють стверджувати, що опозиція дія/стан в АЛМ пов'язана з дихотомією активність/інактивність, а синтаксичне оформлення арабського дієслова зберігає численні сліди минулого стану граматичної системи, причому семантика багатьох арабських дієслів визначається належністю в минулому дієслова до класу активних або інактивних дієслів. Згодом наявні в мові форми отримали різну інтерпретацію в межах АЛТ, орієнтованої на парадигматику „ідеальної форми”, і західної лінгвістики, орієнтованої, насамперед, на суб'єктно-об'єктну греко-латинську парадигматику. Іншими словами, граматичне значення всього, що вважалося середньовічними арабськими лінгвістами „правильним” або „справжнім”, сприймалося як інваріант і отримувало набір прототипів, що відповідав не тільки і не стільки тогочасній мовній реальності, скільки її інтерпретації лінгвістами. Сказане є справедливим і для західної арабістики з тією відмінністю, що тут зразком, принаймні в плані парадигматики, був граматичний лад описаних античними авторами давньогрецької мови й латини.

Категорія стану дієслова, з точки зору АЛТ (після Ібн Маліка) тлумачиться як інваріантна опозиція дієслівних форм із відомим (ma`lыm) та невідомим (maрhыl) виконавцями, а перехідність розглядається як функція від здатності дієслова керувати додатками, тобто реалізувати набір прототипних значень, на підставі чого формуються категорійно-дейктичні парадигми конкретних дієслів. Натомість західна традиція, яка виходить із характеристики відповідних словоформ через протиставлення узагальнених суб'єкта й об'єкта, буде адекватнішою в парадигматичному плані щодо характеристики протиставлення відповідних словоформ як станової діатези, але за рахунок цієї узагальненості західна парадигматика ігноруватиме відмінності між граматичним значенням „еталонних” форм на позначення дії та форм іншої семантики, приписуючи їм далеко не завжди релевантну належність до активного чи пасивного стану.

6.3 Співвідношення видового й часового в парадигматиці ТАГ: Як відомо, традиційно арабське дієслово розглядають у двох так званих основних формах - mвdо та mudвri`. Ці форми первинно були налаштовані на передання аспектуального значення, яке не обмежується часом протікання дії, і, що важливо, не співвідноситься з моментом говоріння, а може лише визначати, як саме розподіляється в часі ця дія. Якщо аспектуальність - усі засоби вираження в мові характеру та способів дії, то категорія дієслівного виду входить до аспектуальності як її частина; якщо темпоральність - це сукупність мовних засобів, що виражають сутність категорії часу, то категорія дієслівного часу - це частина темпоральності, виражена засобами дієслівної морфології. Разом із тим важливою функцією дієслівних форм в АЛМ, а особливо в КАМ, є передавання способу дії (Actionsart) - тобто, поряд із категорією часу треба враховувати, особливо для архаїчного стану мови, здатність дієслівних форм передавати вид і спосіб дії. Ця обставина дозволяє навіть стверджувати, що в АМ видове протиставлення взагалі неможливо відокремити від часового.

При аналізі темпорального значення форм дієслова, здійснюваному в межах ТАГ, для співвіднесення дії з часом пріоритет надається, насамперед, семантиці, а не граматичним значенням дієвідмінюваної форми. Наприклад, для дієслів `asв - „бути можливим” і ?arв - „вивчати” єдиною вживаною називається форма перфекта, а часове значення приписується тільки майбутнє. Отже, основні форми дієслова можна вважати біфункціональними: вони передають категорії як виду так і часу в КАМ і в сучасній АЛМ. Однак на сучасному етапі розвитку АМ аспектуальність у них послабшала, а темпоральність значно посилилася.

Таким чином, парадигматика дієвідмінювання, складена на основі традиційного західного погляду на темпоральність як на універсальну дієслівну характеристику, ігноруватиме аспектуальність, часто відносячи її до числа суто лексичних параметрів, а відтак і матиме значно менший обсяг, ніж аналогічна парадигматика ТАГ. Утім, такий абстрактний підхід дозволяє включити до парадигматики реально наявні в АМ, але відсутні у ТАГ явища, наприклад, породи дієслова. При цьому „західна” парадигматика, завдяки позбавленості від „прототипного перекосу”, на відміну від арабської, повніше описує інваріантну компоненту граматичного значення цього явища. Арабська парадигматика, натомість, виходить із конкретного значення тієї чи іншої форми дієслова й співвідносить її не стільки зі змістом, скільки з еталонною формою, включеною до „реєстру правильних форм”, тому відповідні терміни на її позначення використовуються скоріше для характеристики самої форми, а не граматичне значення, що вона передає.

6.4 Парадигматика nasb'у: Традиційна арабська граматика, як відомо, не відділяє форм відмінювання імені від способових форм дієслова, і, відповідно, не має спеціальних термінів для позначення названих явищ. Замість цього в ТАГ основним критерієм для розрізнення згаданих форм слугує наявність того чи іншого голосного наприкінці слова. Західна традиція вивчення арабської мови, у свою чергу, базується на пошуку аналогій граматичних явищ арабської мови в європейських мовах, насамперед у латині, звідки походить дещо штучний характер інтерпретації західною лінгвістикою словозміни в АМ. Прикладом є сприйняття західною лінгвістичною традицією вивчення арабської граматики такого явища, як nasb. Порівняльний підхід, притаманний їй, призводить до інтерпретації позначення форми знахідного відмінка як реалізації основної функції nasb'у. Більшою чи меншою мірою експліцитно пов'язуючи це реально наявне в граматичній системі АЛМ явище з „класичним” знахідним відмінком, зазначена традиція залучає до його тлумачення поняття, у цій системі відсутні, що призводить до неадекватного ділення обсягу поняття відмінка в парадигматиці.

АЛТ, починаючи з „Книги різновидів”, намагається не стільки пояснити, скільки „виправдати” наявність nasb'у в кожному конкретному випадку, порівнюючи його з певним „еталонним” випадком, який може стати таким через дуже різні причини, викликані чинниками, співвіднесеними з різними ярусами мови. Перший підхід дозволяє пов'язати nasb із представленими в мові граматичними категоріями, при цьому парадигматика охоплює далеко не всю граматичну складову системи функціонування цього явища, другий - описує зазначену систему максимально повно, але створена на його основі класифікація може жодним чином не бути пов'язаною з наявними в мові граматичними категоріями, що, не в останню чергу, і приводить до неможливості створення у межах ТАГ парадигм у „західному” розумінні цього слова. Сказане є справедливим щодо застосування як дедуктивних, так і індуктивних методів у дослідженні арабської граматики: західна лінгвістична традиція дозволяє задовільно описати граматичну систему мови, створюючи наскрізні парадигми, утім, у найбільш узагальненій частині своїх побудов це потребує виходу за межі самої граматичної системи й залучення елементів інших систем мови. При цьому, попри наскрізний характер, зазначені парадигми охоплюють лише частину граматичної системи мови.

АЛТ, у свою чергу, описує граматичну систему мови значно повніше, щоправда, такий опис стосується здебільшого її прототипних властивостей і має у своїй основі не „західну” парадигматику, а „реєстри правильних форм”. При цьому „правильність” часто визначається не стільки самою системою граматичних опозицій, скільки авторитетністю джерел, де ці форми зустрічаються. Через це граматична форма, навіть якщо її наявність у конкретному випадку викликає суперечливе тлумачення, яке, утім, наведено в авторитетному джерелі, набуває статусу „правильної”. Отже, у випадку nasb'у, залежно від методології дослідження, можна розглядати різні його випадки як прояви дії керуючих факторів, варіанти реалізації граматичних категорій, результат системного впливу дії різних СД у діахронії тощо. У кожного із цих підходів є свої позитивні й негативні риси. Тому відображення різних підходів у межах одного концептуального простору дозволяє характеризувати досліджуване явище точніше й повніше, ніж із застосуванням кожного підходу окремо.

Висновки дослідження розміщено наприкінці кожного розділу та в заключній частині дисертації. Вони визначаються тим, що у межах двовимірної моделі лінгвістичної компетенції виміри членування й узагальнення є достатніми для моделювання структури арабської граматики. Ця модель уможливлює виокремлення з-поміж граматичних явищ АЛМ таких, що справді належать до граматичної системи мови, і явищ, які вважаються наявними в ній згідно з різними лінгвістичними традиціями. Природно, ці дві великі групи явищ не збігаються, а утворюють, перетинаючись у межах запропонованої проекції, декілька областей, співвіднесення з якими може слугувати для визначення належності того чи іншого граматичного явища до однієї або декількох таксономічних груп. Якщо пов'язати вимір узагальнення зі ступенем налаштованості граматичної системи на передання суб'єктно-об'єктних відношень, а вимір членування з переважанням інваріантної або прототипної складової у граматичному значенні й розглядати арабську граматику в контексті двох лінгвістичних традицій - арабської й традиційної західної, - таких груп утворюється 11 (або 14, якщо визначити універсальні критерії кількісної оцінки інваріантності й прототипності граматичного значення): явища, які є граматичними і вважаються такими обома, однією, або не вважаються такими жодною зі згаданих традицій (5 або 7 груп), і явища, які не є граматичними, не вважаються або вважаються такими обома або однією з традицій (6 або 7 груп). Зрозуміло, що кожна із цих груп матиме свої специфічні співвідношення суб'єктно-об'єктної налаштованості, інваріантності й прототипності граматичного значення, що відображує таке становище:

- парадигматичний опис, притаманний західній лінгвістичній традиції, попри те, що він містить елементи, фактично відсутні у граматичній системі самої АЛМ, у плані характеристики представлених у мові граматичних категорій описує граматичну систему мови досить повно, особливо коли йдеться про узагальнені характеристики граматичного значення явищ, для яких можна виокремити як інваріантні, так і прототипні властивості;

- „реєстровий” опис, характерний для арабської лінгвістичної традиції, співвідноситься насамперед із прототипною компонентою граматичного значення, яка в АЛМ значно переважає інваріантну, поширюючись не тільки на граматичну, а й на інші системи мови. Попри те, що такий опис містить явища, фактично відсутні в живому мовленні арабів, він є значно повнішим щодо конкретики АЛМ, ніж парадигматичний, хоча й виявляє суттєві обмеження в плані можливостей відображення узагальнених характеристик граматичної системи. Саме цим, на нашу думку, пояснюється відсутність в АЛТ цілої низки визначень і граматичних категорій, наявних у порівняльних „західних” описах АМ, при тому, що обидві ці традиції описують граматичну систему АЛМ цілком адекватно. В інтегрованому вигляді висновки можна звести до наступних:

1. Головний теоретичний висновок полягає в тому, що граматичні явища АЛМ можуть бути описані у спільних термінах з боку традиційних західного й арабського мовознавства тим повніше, чим менш узагальнені характеристики мовних об'єктів задіяні в такому описі.

2. Інваріантна й прототипна складові граматичного значення у вимірі членування й співвіднесеність із СД різних контенсивних типів мови у вимірі узагальнення є релевантними ознаками, що забезпечують ефективність моделювання граматичного значення в АМ.

3. Інваріанти граматичного значення словоформ, морфологічних структур і синтаксичних конструкцій КАМ і АЛМ там, де їх можна виокремити, значно менш узагальнені, ніж прототипи.

4. Універсальний парадигматичний підхід до описання граматичної системи АЛМ, притаманний західній лінгвістичній традиції, дозволяючи задовільно описувати більшість граматичних явищ, через свою псевдодихотомічність не забезпечує дотримання однієї основи ділення обсягу понять навіть у межах одного класу об'єктів. Це, у свою чергу, призводить до численних неточностей у визначенні граматичних категорій, представлених в АЛМ.

5. Значно менш універсальний „реєстровий” підхід, на якому побудовано ТАГ, дозволяє набагато точніше описувати граматичні явища однієї АЛМ, що є цілком природним, виходячи з контексту його виникнення. Разом із тим „прототипний перекіс”, що неминуче виникає при такому підході, призводить до випадіння з поля зору граматичного аналізу численних явищ, позбавлених необхідного рівня прототипності й до приписування таким явищам властивостей, необхідних для їхнього включення до граматичної системи, за формальними ознаками. Це, у свою чергу, призводить до ускладнення опису граматичної системи мови, а також і до псевдодихотомічності елементів такого опису, адже до однієї категорії за таких умов можуть потрапити явища зовсім різного походження й порядку.

6. Вищезгадані властивості обох підходів до дослідження граматичної системи АЛМ мають наслідком серйозні розбіжності в описі граматики мови й штучний характер численних граматичних побудов, який, у випадку ТАГ, вплинув на граматичну систему самої мови і призвів до наявності у КАМ та АЛМ граматичних форм і конструкцій, відсутніх у живому мовленні арабів як у синхронії, так і в діахронії.

7. Обидва названі підходи відрізняються одне від одного також і в методологічному плані, що обумовлює відмінності у використанні індуктивних і дедуктивних методів дослідження мовної конкретики.

8. „Західна” парадигматика, принаймні, у нашій інтерпретації, спирається на індуктивні методи, аби пов'язати реальні мовні факти зі звичними для західного мовознавства концепціями. Утім, у зв'язку з відсутністю або суттєвою різницею в реалізації в АЛМ цілої низки граматичних явищ, без залучення фактів інших мов, а відтак і без виходу за межі АМ, це навряд чи можливо. Відтак індуктивна частина сучасних „західних” досліджень АМ у своїх парадигматичних проявах з високою мірою ймовірності спиратиметься на визначення високого рівня узагальненості, які співвідносяться з парадигматикою АЛМ тією мірою, якою вона подібна до парадигматики мов, на матеріалі яких склалися базові концепції сучасної лінгвістики.

9. Унаслідок різниці у методології різних підходів до парадигматики інтерпретація граматичних парадигм АЛЯ з боку ТАГ задля підвищення надійності аргументації зв'язку з прототипними еталонними побудовами має виходити здебільшого із дедуктивних вихідних посилок, яким підпорядковуватимуться індуктивні методи дослідження, зокрема такі, як судження за аналогією. Це, у свою чергу, вірогідніше за все, потребуватиме виходу за межі лінгвістики в її сучасному розумінні.

10. Запропонований таксономічний підхід, після визначення критеріїв співвіднесення досліджуваних граматичних явищ із певною таксономічною групою шляхом зіставлення релевантних СД, ІГЗ і ПГЗ з парадигматикою, засобів реалізації цих явищ у мові і, що важливо у випадку арабської граматики, суджень про їхнє значення, може дозволити об'єднувати граматичні форми у межах однієї або кількох таксономічних груп на основі дихотомічних, тобто, реально наявних у мові опозицій граматичного значення. Це, у свою чергу, уможливлює, принаймні у функціональному відношенні й парціально, не маючи на меті універсальний опис граматичної системи АЛМ у цілому, створення вичерпного несуперечливого опису досліджуваних граматичних явищ.

ПУБЛІКАЦІЇ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографія

1. Хамрай О. О. Обмеження структури арабської граматики / О. О. Хамрай Київ, 2009. - 230 с.

Статті

2. Хамрай О. О. Насб: до інтерпретації в термінах контенсивної типології / О. О. Хамрай // Сходознавство. - 2001. - № 13-14. - С. 156-166.

3. Хамрай О. О. Перспективи застосування методологічних принципів контенсивної типології у вивченні граматичних явищ арабської мови / О. О. Хамрай // Східний Світ. - 2001. - №2 - С. 101-113.

4. Хамрай О. О. Логіка ергативного мислення і традиційна арабська граматика / О. О. Хамрай // Сходознавство. - 2001. - № 15. - С. 54-65.

5. Хамрай О. О. Місце категорії невідчужуваної приналежності в граматичній системі арабської мови / О. О. Хамрай // Сходознавство. - 2002. - № 19/20. - С. 128-134.

6. Хамрай О. О. До питання про кореляцію форм відносного прикметника та garr'у в арабській мові / О. О. Хамрай // Сходознавство. - 2003. - № 21/22. - С. 158-167.

7. Хамрай О. О. До питання про функціонування неномінативних семантичних детермінант в текстах Старого Заповіту / О. О. Хамрай // Східний Світ. - 2003. - №3. - С. 114-118.

8. Хамрай О. О. Зв'язок розвитку системи відмінювання з характером суб'єктно-об'єктних відносин в арабській мові / О. О. Хамрай // Східний Світ. - 2003. - №4. - 2003. - С. 156-162.

9. Хамрай О. О. Типова голосна арабського дієслова як наслідок семантично обумовленого аблаутного чергування / О. О. Хамрай // Сходознавство. - 2003. - № 23-24. - С. 163-173.

10. Хамрай О. О. До можливості співвіднесення моделей арабської ламаної множині з іменними класами / О. О. Хамрай // Східний Світ. - 2004. - №1. - С. 154-159.

11. Хамрай О. О. Арабські дієслова дії та стану як наслідок функціонування діатези активність/стативність / О. О. Хамрай // Східний Світ. - 2004. - №2. - С. 169-173.

12. Хамрай О. О. Рarr, генітивна конструкція та зовнішній посесор в арабській мові / О. О. Хамрай // Східний світ. - 2004. - №3. - С. 102-107.

13. Хамрай О. О. Місце ядерних актантів в реляційній структурі арабського речення / О. О. Хамрай // Східний світ. - 2004. - №4. - С. 169-174.

14. Хамрай О. О. Імплікативний звязок якісного прикметника з семантикою дієслівних словоформ в літературній арабській мові / О. О. Хамрай // Сходознавство. - 2004. - №25-26. - С. 166-176.

15. Хамрай О. О. I`rвb та сучасні формальні моделі опису мови /О. О. Хамрай // Східний світ. - 2005. - №3. - С. 102-107.

16. Хамрай О. О. Співвідношення темпоральності й аспектуальності арабського дієслова / О. О. Хамрай // Східний світ. - 2005. - №4. - С. 156-161.

17. Хамрай О. О. Перехідність дієслова та дифузність додатків в арабській мові / О. О. Хамрай //Східний світ. - 2006. - №3. - С. 157-161.

18. Хамрай О. О. Арабські словотворчі моделі: дистрибутивні групи чи таксономічні класи? / О. О. Хамрай // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Східні мови та літератури 2006. - Вип. 11. - С. 28-32.

19. Хамрай О. О. Системна типологія і арабська граматика / О. О. Хамрай // Східний світ. - 2006. - №4. - С. 106-111.

20. Хамрай О. О. Прояви полісинтетизму в мовах різних морфологічних типів / О. О. Хамрай // Дослідження цивілізацій Сходу та Заходу: історія, філософія, філологія. Київ, 2006. - С.133-139.

21. Хамрай О. О. Аблаутне чергування широкого і вузького голосного як інваріант арабської граматичної системи / О. О. Хамрай // Вісник Львівського університету. - Серія філологічна. - Вип. 42. - Львів, 2007. - С. 116-125.

22. Хамрай О. О. Інваріанти, прототипи й парадигми арабської граматики / О. О. Хамрай //Східний світ, 2008 №3. - С. 173-179.

23. Хамрай О. О. Місце прототипів граматичного значення в арабській граматиці / О. О. Хамрай // Вісник Львівського університету. - Серія філологічна. - Вип. 45. - Львів, 2008. - С. 123-133.

24. Хамрай А. А. Прототипы и инварианты в парадигматике современного арабского литературного языка / Хамрай А. А. // Бюллетень Общества востоковедов РАН. - Вып. 17: Труды межинститутской научной конференции «Востоковедные чтения 2008»: Москва, 8-10 октября 2008 г. - М.: Учреждение Российской академии наук «Институт востоковедения РАН», 2010. - С. 212-237.

Тези доповідей

25. Хамрай О. О. Інтерпретація граматичних явищ арабської мови в термінах контенсивної типології // VІ сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ, 2002. - С. 106-109.

26. Хамрай О. О. Категорія невідчужуваної приналежності в граматичній системі арабської мови // VІІ сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ, 2003. - С. 99-102.

27. Хамрай О. О. Арабські моделі словотворення: дистрибутивні групи чи таксономічні класи? // VІІІ сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ, 2004. - С. 102-105.

28. Хамрай О. О. I`rвb, трансформаційний синтаксис і генеративна граматика // ІХ Сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ, 1-2 червня 2005 р. - С. 46-47.

29. Хамрай О. О. Типологічні передумови аглютинації в арабській мові // Х Сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ, 5-6 жовтня 2006 р. - С. 80-82.

30. Хамрай О. О. Арабські граматичні парадигми, інваріанти, прототипи і детермінанти мовного розвитку // ХІ Сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ, 1-2 червня 2007 р. - С. 155-157.

31. Хамрай О. О. Універсальні та специфічні риси граматичної системи арабської літературної мови // ХІІ Сходознавчі читання А. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ, 2-3 жовтня 2008 р. - С. 113-115.

32. Хамрай А. А. Грамматические парадигмы, инварианты и прототипы грамматического значения в арабском литературном языке // Востоковедные чтения 2008. Тезисы докладов научной конференции. Москва, 8-10 октября 2008 г. - С. 27.

33. Хамрай О. О. Псевдодихотомічний характер парадигматики в арабській літературній мові // ХІІІ Сходознавчі читання А. Ю. Кримського. Тези доповідей міжнародної наукової конференції. Київ, 22-23 жовтня 2009 р. - С. 87-88.

АНОТАЦІЯ

Хамрай О. О. Обмеження структури арабської граматики: семантика й синкретизм граматичного значення. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.13 - мови народів Азії, Африки, аборигенних народів Америки та Австралії. - Інститут сходознавства НАН України ім. А. Ю. Кримського. - Київ, 2010.

У дисертації робиться спроба поєднання в межах однієї лінгвістичної моделі описів граматичної системи арабської класичної та літературної мови, що склалися в арабській та західній (греко-латинській) лінгвістичних традиціях.

Основою для такого моделювання обрано два виміри тривимірної стратифікаційної моделі лінгвістичної компетенції, а саме - виміри членування й узагальнення. Запропонована автором модель уможливлює поєднання у межах спільного концептуального простору граматичних явищ, різних підходів до їхнього дослідження, а також суджень, на які спираються такі дослідження, що набуває особливого значення при вивченні граматики саме літературної та класичної арабської мови.

Ключові слова: Арабська мова, арабське мовознавство, лінгвістичні вчення, традиційна граматика, граматичне значення, моделювання граматичної системи мови, лінгвістична типологія, парадигматика.

АННОТАЦИЯ

Хамрай А. А. Ограничения структуры арабской грамматики: семантика и синкретизм грамматического значения. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.13 - языки народов Азии, Африки, аборигенных народов Америки и Австралии. - Институт востоковедения НАН Украины им. А. Ю. Крымского. - Киев, 2010.

В диссертации предпринята попытка объединения в пределах одной лингвистической модели описаний грамматической системы арабского литературного и классического языка, сложившихся в арабской и западной (греко-латинской) лингвистических традициях.

В качестве основы для такого моделирования избраны два измерения трехмерной стратификационной модели лингвистической компетенции, а именно - измерения членения и обобщения.

Характеристикой, релевантной для отображения грамматического значения арабских словоформ в измерении членения, определена ориентация на инварианты и прототипы этого значения. Согласно авторской концепции инвариантом является некая общая идея, передаваемая исследуемыми грамматическими формами, а прототипом - значение или набор значений, являющиеся стандартными для этих форм в грамматической системе конкретного языка. В измерении обобщения релевантной является ориентация на семантические детерминанты развития грамматической системы языка в том виде, в котором они определены в рамках контенсивной типологии для такой фундаментальной характеристики, как способ передачи субъектно-объектных отношений.

Результаты моделирования показывают, что наиболее обобщенные свойства грамматической системы арабского классического и литературного языка ориентированы на прототипы грамматического значения соответствующих словоформ и соответствуют семантической детерминанте аккузативно-номинативного строя языка. Инвариантная компонента грамматического значения в арабском языке характеризуется значительно меньшей обобщенностью и часто определяется на уровне семантической детерминанты активного строя.

Предложенная модель дает возможность объединить в пределах общего концептуального пространства свойства грамматических явлений, различные подходы к их изучению, а также суждения, лежащие в основе этого изучения. Последнее позволяет отображать в предлагаемой модели парадигматические характеристики, сложившиеся в различных традициях изучения арабской грамматики. Несмотря на отсутствие в традиционной арабской грамматике парадигм в том виде, в котором они имеют место в „западной” лингвистике, соотношения „эталонных” форм, на которых основано суждение по аналогии, чрезвычайно распространенное в традиционных арабских лингвистических учениях, обладают парадигматическими свойствами. При этом и арабской, и „западной” парадигматике свойственна псевдодихотомичность, приводящая к неполноте отображения грамматической системы языка и наличию в ее описаниях утверждений, не соответствующих языковой реальности.