Інтертекстуальність в українському художньому дискурсі: структурно-семантичний і стилістичний аспекти

Концепт сакрального часо-простору як парадигмальна інтертекстема стає спільним сегментом, кодом в єдиному тексті поетичних творів О. Олеся, що забезпечує організацію індивідуальної моделі художнього світу митця. Ментальна візія Вітчизни постає як емоційно забарвлений віртуальний образ рідного простору, де (недосяжні в конкретному часовимірі) бажані його означники ("крихта рідної землі", "кухоль з рідною водою") могли би стати спасенно вагомішими реаліями, ніж "чужі вулиці" і "цілий світ". Порівнюючи це болісне ("застигну, так зомлію…", "торкнусь душею вогняною") сприйняття далекого й недосяжного (без надії - "О, принесіть як не надію…") сакрального простору в період перебування поета на чужині зі сприйняттям сакрального хронотопу дитинства, бачимо, що реально віддалений художній хронотоп в обох випадках має різне емоційне забарвлення. Перцептуальність хронотопів художніх текстів О. Олеся стає основою творення автоінтертекстуальності корпусу його поетичних творів.

Образну парадигму окремі дослідники художнього тексту визначають як один із видів інтертекстуальної взаємодії текстів. Наскрізний у творах В. Шевчука концептуальний образу дороги складає індивідуально-авторську образну парадигму і є тим інтертекстуальним знаком, який від тексту до тексту знаходить конкретну реалізацію в семантичній видозміні символічного значення. Словниковою референцією прямих і переносних значень не вичерпується семантичний обсяг лексеми "дорога", письменник наповнює лексему в контексті своїх творів додатковим образним змістом, формуючи індивідуально-авторський концепт, який у різних художніх творах автора набуває додаткових семантичних ознак. Концептуальне наповнення символічного образу дороги в різних творах письменника складає образну парадигму, яка має інтертекстуальний вимір. Це передусім художня реалізація мотиву "блудного сина", який стає інтертекстуальним знаком у парадигмальному вимірі образу дороги через персонажне представлення: герої Шевчукових творів - це завжди мандрівники, які дошукуються сенсу буття, прагнуть пізнати світ речей і людей, пізнати себе. Розширення художньої семантики образу відбувається на парадигматичному й синтагматичному рівнях за рахунок відношень семантичних параметрів стосовно семантичного інваріанту. Архісема і диференційні семи лексичної одиниці "дорога" в контексті художнього твору реалізуються як компоненти семеми - лексико-семантичних варіантів цієї одиниці. Ключові поняття "дорога" і "дім" у тексті художнього твору вступають в опозиційні відношення - антонімічні, але разом з тим вони обидва набувають контекстуальних сем і становлять двоєдиний, нероздільний символ. Унаслідок синтагматичних відношень двох лексичних одиниць в образному значенні "дорога" з'являється енантіосемія. В образній парадигмі концепт "дорога" розширює свій семантичний обсяг завдяки імпресії. (Один із "блудних синів" - Ілля Турчиновський говорить: "Дороги для мене, любий читальнику, що для п'яниці трунок. Завжди відчуваю неземний трем, коли ступаю на незвіданий шлях. Очі застеляються серпанком, тіло напружується, в ньому починає струмувати прихована сила, яка наливає тіло дзвінкою молодістю"). Емоційний компонент у сприйнятті реалії концептуалізує номінацію реалії предметного світу як таку, що і мислиться, і переживається. Тому він є важливим у творенні художнього образу.

Отже, концепти можна вважати інтертекстуальною фігурою художнього тексту, де вони функціонують як концептуальні образи в парадигмальній видозміні семантичних варіантів, виконуючи текстотвірну функцію.

У 5 розділі "Інтертекстуальність - визначальна структурна ознака текстів українського постмодерного художнього дискурсу" здійснено аналіз постмодерної ситуації в Україні, у результаті якого зроблено висновок, що постмодернізм не оминув українського художнього дискурсу. Тенденції, які намітилися в літературі західноєвропейських країн в останні десятиліття, стали характерними й для української літератури.

Унаслідок змін, які сталися у свідомості членів культурної спільноти, відбувається переформатування картини світу, у тому числі й мовної картини світу учасників культурної комунікації, а отже, змінюється й сам формат культурного дискурсу, його акценти набувають нових конотацій. Дискурсивний простір наповнюється гіперреальністю і симулякрами, які імітують реальність, що в період постмодерну стає більш реальною, аніж сама реальність. Симуляційні коди проникають у різноманітні галузі сучасного суспільного життя, наповнюють інформаційний простір. Постмодерністська культура не претендує на створення абсолютно нового. Вона звертається до минулого, до різних епох, створюючи з них своєрідний архів. Плюралізм постмодернізму зумовлює його стилістичну різноманітність, яка полягає в застосуванні різних методів і прийомів, які апелюють до численних культурних просторів. Постструктуралізм, який став теоретичним підґрунтям постмодернізму, прагнув виразити алогічну сутність світобудови. Це сприяло тотальній руйнації суб'єкта й будь-якої цілісності взагалі. Тому замість традиційного дискурсу з'являється текстуальність без берегів, вільна пошукова дискурсивність. Текст постає не стійкою замкненою структурою, а гетерогенною безмежністю, що має вихід в інші тексти. Отже, незаперечними ознаками постмодернізму слід уважати усвідомлений плюралізм стилів, жанрів, мов, їх співіснування в одному тексті, ацентризм та інтертекстуальність.

Так, наприклад, найприкметнішою структурною ознакою художнього тексту історичної повісті В. Шевчука "Розсічене коло" є її гетерогенність, поліфонічність, що притаманно постмодерним художнім творам. До структури повісті включено тексти скарг - записів в актах житомирського уряду (ХVI ст.) і названо інтермедіями. Такі інтексти в структурі художньої оповіді посилюють реалістичність зображуваних подій минулої епохи і наділяють твір сучасної епохи новою значимістю, породженою інтертекстуальністю.

Постмодерна поезія відмежовується від традиційної лірики, переважно зосереджуючись на темах суб'єктивності, процесу, мови й текстуального значення. Поетичний процес має переважати над поетичним продуктом, а поетичний твір повинен бути полем діяльності, що є нескінченно відкритим стосовно форми й змісту. Так, наприклад, вірш Сергія Жадана "Переваги окупаційного режиму" вже в самій назві містить іронічність. Він підриває ідеологічний простір тоталітарної культури, пародіюючи ідеологічні кліше, розвінчує сакральність тестаментарно-рустикального дискурсу. Такий результат досягається вживанням у тексті вірша алюзій, цитуванням поетичної класики радянського періоду, обігруванням цитат, несподіваним поєднанням "високого" і "низького", піднесеного і буденного, уживанням просторічних лексичних одиниць, жаргонізмів, вульгаризмів, ігноруванням евфемізмів Інтертекст постає на інтекстових украпленнях у структуру вірша відомих хрестоматійних рядків поетичних творів П. Тичини ( я є народ, якого правди сила) та М. Рильського (у щастя людського два рівних є крила:// троянди й виноград - красиве і корисне). Діалогізуючи з поетичною класикою - апологією радянського (за С. Жаданом, окупаційного для України) режиму, поет у такий спосіб подає художньо-іронічну панораму суспільного життя країни в дев'яностих. Інтертекстуальність у даному випадку, відповідно структуруючи авторський текст, змінює семантичний малюнок інтекстових фрагментів, стає прийомом зміщення аксіологічних акцентів аж до повного осміяння пафосних ідеологем, яким протиставляється еротизм як відмова від фальші, масок. "Зриванню масок" слугують й інші мовні елементи вірша - вульгаризми, жаргонізми (г…, про…ли, скурвившись, фігню, бузу, голімі, соплі, п'янка), тобто антипоетизми, які акцентують на самоіронії й непривабливості того, що постає за маскою. Стилістично знижена (непоетична) лексика як елемент іншого стилю є експліцитними інтертекстуальними елементами, функціональне навантаження яких розкривається в контексті.

Та й сама мова теж зазнає змін, виявилися недостатніми або, швидше, затертими всі ті пафосні характеристики, оцінки мови в тестаментарно-рустикальному дискурсі. Тому О. Ірванець вдається до свіжих епітетів, поєднуючи у "Вірші до рідної мови" іронічні з традиційно сакральними (калиново-дубова, рідна, матірна). Щире (без іронії) захоплення красою рідної мови автор передає за допомогою жаргонізмів (лексичних одиниць молодіжного сленгу - кльова, фірмова), які є доречними інтертекстуальними вкрапленнями з іншого стилю, надаючи фінальним рядкам переконливості звучання. Семантика вжитих для характеристики мови слів доповнюється конотацією зухвальства, притаманного молоді, упевненості, за якою стоїть віра в невмирущість рідного слова. Лексична одиниця (діалектизм жиє) підключає текст вірша до іншого дискурсу - живого джерела мовної стихії, яка й є запорукою живучості мови. Перелік імен Білодіда, Сивоконя, Чорновола, Жулинського, Грабовича - іменна алюзія. Гадаємо, що автор навмисне обмежує цей перелік лише іменами будівничих і захисників/"будівничих і захисників" мови - наших сучасників, не вдаючись до, безумовно, незаперечних "хрестоматійних" авторитетів, акцентуючи на змінах, які сталися в українській культурній парадигмі. Юрко Позаяк, іронічно наслідуючи жанр японського мініатюрного тривірша (хоку), створює пародію - алкохоку. Це зразок архітекстуальності, на якій вибудовується іронічний текст, тобто гра з жанром, що є характерним для постмодерної творчості. "Дума про слоника" Позаяка є віршовою трансформацією народного (львівського походження) анекдоту про слоника, якого замучили "кляті москалі". Іронічною є реалізація у вірші заявленого в заголовку жанру - дума. Поєднання різнорівневих стилів народної художньої творчості - низького - (анекдот) і високого (думового) стає засобом творення іронії, бурлеску. Українські постмодерні літературні твори постають як суцільний монтаж, цитування, колажування. Міжтекстовість постмодерних творів стає не лише їх визначальною ознакою, вона набуває рис демонстративності, як це видно у вірші О. Ірванця "Айне кляйне нахтмузік". Зумисне й демонстративно творяться також гетерогенні форми прозових текстів. Це підтверджує роман Ю. Андруховича "Дванадцять обручів", де автор вільно змішує документальне й умовне в оповіді, поєднує різні типи дискурсів. Роман Ю. Андруховича "Дванадцять обручів" є поліфонічним романом, де поєднуються різні світи, рівноправні свідомості. Розгляд структурної наповненості текстового простору роману показує, що він містить цілий ряд різноманітних за своїм характером інтекстових внесень, які утворюють єдиний інтертекстуальний простір. Це передусім персонажне включення - реальний і дещо містифікований образ відомого поета Богдана-Ігоря Антонича фігурує протягом усього роману, побіжно згадується відомий митець Бруно Шульц, у тому чи тому контексті згадуються імена Бодлера, Ґеорге, Рембо, Траля, Джима Моррісона, Маркеса, Флобера, Берґмана, Тарковського, Юнга, Гаврилюка, Святослава Гординського. Ці імена є культурно значущими феноменами для представників усієї національної лінгвокультурної спільноти. Відповідно інтертекстуальність вибудовується на культурологічному коді - спільному для автора й читача. Крім того, у тексті роману відбувається діалог з "чужою свідомістю", віддаленою в часі, але близькою за духом. Це пряме цитування з віршів Б-І. Антонича для підтвердження думок персонажів або передачі їхніх почуттів. До тексту роману автор уводить також інтекст епістолярного стилю (наприклад, лист Бруно Шульца до Антуанети Шпандавер, датований 28 березня, у якому він пише про Антонича: "Дрогобич уже здригнувся неодноразово від його [Антонича] диких витівок. По всіх найвартіших уваги салонах пліткують лише про нього і про його недавній перформенс з відрубаною свинячою головою та настромленою на палю Малгоською…"). Інтекст може бути також фікцією (авторською містифікацією). Графічне включення у вигляді двомовної візитної картки-бігборду з авторським іронічним коментарем - пародією на сакралізований у тестаментарно-рустикальному дискурсі текст "Пісні про рушник" також є інтертекстемою в тканині художнього твору як прийом творення іронії, діалогізму.

Постмодерні тексти реалізують ризоматичний принцип зміни оригіналу авторського твору на конструкцію стереофонічного колажу й відсилають до різноманітних сфер культурних смислів (О. Забужко "Інопланетянка"). Ризоматичність постмодерних художніх текстів також виявляється в тому, що вони не мають центру. Нелінійна форма постмодерністського письма створює нелінійну модель літератури взагалі. Так, у повісті О. Забужко "Польові дослідження з українського сексу" чи то в романі Ю. Андруховича "Дванадцять обручів" важко визначити єдиний центр оповіді. Аналізуючи структуру роману "Польові дослідження з українського сексу", не можна не помітити його нарочитої колажності, стилістичної гетерогенності - різкого перепаду стилів висловлювання. Інтелектуально насичена прозова текстура роману часто перемежовується ліричними відступами - поетичними текстами: ("Зимно мені, коханий. / - Накинь пальто кожушане. / - Сумно мені, коханий. / - До праці берись, моя пані. / - Ах, щось воно все мені ліньки…/ - бо треба тобі дитинки. / - Страшно, коханий, з нею / Стати навік твоєю"). Відповідні набори й комбінації мовленнєвих засобів (зразки мовних партій героїні з автокоментарями манери висловлюватися в певній комунікативній ситуації ("Спиши слова, татуїровку зроблю, "Шшіт! - котяче шипіння з дугасто вигнутою спиною, а також презирливе "О, кам он -гів мі е брейк!") поєднуються в одній мовній особистості (ліричній героїні роману), створюючи інтертекстуальну тканину художнього твору.

Аналіз творів сучасної української художньої літератури доводить, що інтертекстуальність у них не лише неодмінно присутня на різних мовних рівнях, а є визначальною структурною ознакою постмодерних художніх текстів, які переважно на ній вибудовуються. Зміст і форма художнього твору тісно пов'язані між собою, тому відповідна структура не може не викликати семантичних зрушень змісту (переписаних, дописаних, пародійованих, центонних та ін.) створених у такий спосіб текстів художніх творів. Постмодерний художній дискурс найяскравіше презентує інтертекстуальність як взаємодію текстів у всіх можливих її виявах.

У висновках узагальнено результати наукового дослідження з означеної теми.

1. Поняття інтертекстуальності є актуальним у лінгвістиці як текстова категорія, невіддільна від текстуальності. У підході до тексту як продукту людської діяльності враховано синергетичний принцип розгляду будь-якої системи як процесу в його нелінійному розвиткові. Інтертекстуальність за такого підходу постає як наслідок нелінійності розвитку тексту як системи, відкритої для попередніх, майбутніх і паралельних у часі текстів. Сьогодні інтертекстуальність є одним з найважливіших понять, яке виходить за межі літературно-критичних проблем у широке поле теорії тексту й становить предмет значного наукового інтересу мовознавства, а також філософії, зокрема культурології. Розуміння інтертекстуальності як об'ємного поняття дозволяє уникнути ототожнення його з "теорією впливів" (при цьому не виключається позитивна роль досягнень компаративістики) і вийти на поняття інтертекстології, яку дослідники сьогодні розуміють як вагомий складник загальних законів побудови літературних творів. У тканині художніх творів інтертекстеми в різних мовних формах свого вияву є тими структурними компонентами, які з'єднують ці твори в єдиний текст, актуалізуючи старі смисли й надаючи нових усьому художньому дискурсу - тексту, зануреному в життя етносу.

2. Інтертекстуальність розглядається від загальнонаукового, філософського поняття - до лінгвістичної його сутності, визначаються її особливості як системотвірної категорії дискурсу. Докладний розгляд витоків поняття, історії виникнення й розвитку теорії інтертекстуальності, проблем термінології, глибокого філософського та широкого культурологічного аспектів досліджуваного феномену, його лінгвістичного наповнення в теорії тексту дає чітке уявлення про незаперечну актуальність порушеної проблеми. Усебічне вивчення предмета наукового зацікавлення дало можливість оцінити наукові набутки в дослідженні інтертекстуальності, уточнити й доповнити поняття власним баченням інтертекстуальності як феномену й системотвірної лінгвістичної категорії художнього дискурсу. З огляду на особливості функціонування інтертекстуальності в художньому дискурсі запропоновано розширити перелік функцій інтертексту, додавши ті, які інтертекст може виконувати саме в художньому тексті. У процесі розгляду становлення теорії інтертекстуальності вдалося диференціювати розуміння інтертекстуальності в широкому і вузькому значеннях, а також поняття інтертекстуальності та інтертексту, виходячи на поняття інтертекстеми і поняття інтексту. Широке розуміння інтертекстуальність пов'язується з поняттям семіосфери. У вузькому розумінні інтертекстуальність розглядається більш конкретно - як взаємодію даного тексту з попереднім, виражена в цитатах, алюзіях, рекуренції та інших взаємовпливах. Інтертекстема - це міжтекстова вербально виражена структурна одиниця інтертексту, стилістичні функції якої в художньому тексті-реципієнті співвідносяться з авторською інтенцією або читацькою компетенцією. Інтекст є частиною конкретного(відомого) вихідного тексту, що презентує самого себе.

3. Діахронічний аспект аналізу українського художнього дискурсу виявив витоки й закономірності функціонування інтертекстуальності в текстах корпусу національної літератури в часовому вимірі, дав можливість простежити еволюцію мовних форм інтертекстуальності від окремих запозичень у вигляді цитат, ремінісценцій, алюзій до цитатного колажу як визначальної структури всього тексту художнього твору, а також співвіднести теоретичні міркування з конкретними виявами взаємодії художніх текстів у різні періоди літературного розвитку. Вивчення явища інтертекстуальності в українській художній літературі на часовому зрізі - від перших авторських творів до зразків постмодерної літератури дає змогу побачити вияви інтертекстуальної практики ще задовго до появи теорії інтертекстуальності.

4. На основі аналізу конкретного матеріалу художніх текстів у окремих розділах дисертації показано, що в основі глибинної інтертекстуальності українського художнього дискурсу лежать національні лінгвокультурні коди. Фольклорні претексти є ключем до лінгвокультурних національних кодів. Етнокультура проходить через канали національної мови, яка є вербальним відображенням міфологічних уявлень та переживань етносу. Аналіз художніх текстів різних періодів показує, що фольклорні інтертекстеми у формі заголовків, епіграфів, вставних пісень, номінацій персонажів, мовного інвентаря засобів жанрової стилізації є позачасовою константою українського національного дискурсу.

5. Декодування текстів художньої літератури також неможливе без співвіднесення їх із сакральними текстами, зв'язок з якими так само, як і з фольклорними, є безумовним, бо художнє мислення українців і формування етнічної картини світу було значною мірою опосередковане текстом Святого Письма. Аналізовані тексти засвідчують інтертекстуальність, яка постає у вигляді біблеїзмів (окремих лексем, словосполучень), прямих чи видозмінених цитат зі Святого Письма, які служать заголовками чи епіграфами авторських текстів або залучаються як репліки до мовних партій персонажів твору, а також біблійних мотивів чи трансформованих біблійних сюжетів. І Біблія, і фольклорні твори, і визначні авторські створювали поле етнокультури, на якому проростала інтертекстуальність художнього дискурсу.

6. З часом динаміка взаємодій творів художньої літератури набуває ознак літературної традиції, де інтертекстуальність стає усвідомленою авторською дією, спрямованою на підтримку й продовження суспільно визнаних кращими традицій. Інтертекстуальність за таких умов виявляється комплексно - в арсеналі відтворюваних засобів стильової манери автора-попередника або стильової школи. Настає час, коли покликання в художніх текстах на відомих авторів стає престижним для письменника, засвідчує його рівень освіченості. Читач автоматично включається в цей процес, він теж має бути спроможним сприйняти ці покликання. Інтертекстуальна компетентність автора й читача нерозривно пов'язані між собою.

7. Інтертекстуальність тією чи іншою мірою в тій чи іншій мовній формі виявлялася в художніх текстах усіх попередніх періодів літературного розвитку, виконуючи різні функції. У постмодерністських текстах вона стала вихідним принципом текстотворення, їх визначальною структурною ознакою. Функції інтертекстуальних елементів у художніх творах зазнавали змін на кожному новому етапі розвитку літератури, розширюючи свій діапазон у структурному, семантично-трансформаційному та стилістичному напрямах. У постмодерній поетиці форма стає змістом, інтертекст змінює структурно-семантичний параметр тексту, наповнюючи його новими смислами.

8. Текстове дослідження сучасної української літератури показує особливості сприйняття нової соціокультурної форми. Мовні ігри, а також різноголосся мов, дискурсів, мовних гібридів, маргінальних словників стають прикметною ознакою українського постмодернізму, здійснюють критику дискурсу тоталітарного суспільства, офіційного лексикону радянського зразка. Постмодернізм кардинально змінює уявлення про світ і про індивіда. Нелінійна процесуальність і фрагментарність стають визначальними в ньому. Автор у постмодернізмі не є джерелом творчого процесу. У процесуальності дискурсу заперечується трактування продукту творчості як оригінального твору, висувається ідея "смерті автора". Світ перетворюється в хаос, а книга втрачає образне значення дерева й перетворюється в ризому. Автор літературного твору виступає в специфічній ролі скриптора - відстороненої від тексту особи, яка не бере участі в зіткненні різних точок зору, а лише відображає їх.

9. Розглянуто показові приклади мовного вияву типів і форм інтертекстуальності в українських художніх текстах, з'ясовано їх структурну роль, а також семантичні зміни інтертекстуальних елементів у складі новоствореного тексту та стилістичні функції інтертексту в тексті-реципієнті.

10. Доведено, що інтертекст актуалізує асоціативне мислення, образно збагачуючи художньомовну картину світу учасників художньої комунікації - письменника і читача.

11. Інтертекст у структурі художнього твору часто стає вихідним для творення образності. Тропеїчність художнього твору вибудовується на інтертекстуальних текстових знаках - алюзіях, ремінісценціях, культурознакових власних іменах, подіях, прецедентних текстах тощо.

12. Інтертекстуальність стає основою творення парадигми художнього мислення, бере участь у творенні концептів, стаючи джерелом смислових прирощень у вигляді семантичних видозмін, зміщення конотативних акцентів образних понять у нових контекстах. Проаналізовані твори засвідчують, що тексти художньої літератури в мовних знаках кодують світ реалій і уявлень, емоцій лінгвокультурної спільноти, зберігають і передають наступним поколінням психічний досвід попередніх у вигляді концептів. Концепти як смислові й емоційні образи виявляють своє кодове призначення в художньому дискурсі, де вони стають інтертекстуальними мовними одиницями, семантичне наповнення яких продовжується в кожному новому індивідуально створеному авторському тексті й може тривати безкінечно. Поява нових конотацій концепту-образу стає можливою лише завдяки існуванню попередніх уявлень про поняття, які вже були присутні в художньому дискурсі й унаслідок інтертекстуальної взаємодії зазнали додаткових прирощень.

13. Інтертекстуальність створює умови для реактуалізації жанрів художньої літератури, збереження їх диференційних ознак, а в умовах постмодерністської творчості - від остаточного зникнення в потоці гетерогенних структурних текстових утворень - центонів, колажів, пастишів тощо.

14. Інтертекстуальність художнього дискурсу, в основі якого лежать лінгвокультурні коди, у межах національного культурного простору забезпечує його єдність для всієї національної спільноти.

15. Інтертекстуальність створюється алюзією, яка вибудовується на елементах культурно-антропної номінації. Відбувається підключення читача через художній дискурс до коду світової культури.

16. Інтертекст виявляє своєрідність художнього світу письменника як творчої особистості, його культурно-семіотичні орієнтири та прагматичні настанови.

У дослідженні було зосереджено увагу на вияві лінгвістичного аспекту інтертекстуальності в аналізованому корпусі текстів українського художнього дискурсу різних часових періодів. Було встановлено, що структурно-семантичний і стилістичний параметри лінгвістичного аспекту інтертекстуальності є найбільш характерологічними для розуміння суті досліджуваної проблеми.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Переломова О.С. Лінгвокультурні коди інтертекстуальності українського художнього дискурсу: діахронічний аспект: Монографія / Олена Степанівна Переломова - Суми : Вид-во СумДУ , 2008. - 208 с.

2. Переломова О.С. Естетична функція діалектизмів у мові художніх текстів Валерія Шевчука / О.С. Переломова // Актуальні проблеми літературознавства : Зб. наук. праць. - Т. 13. - Дніпропетровськ : Навч. книга, 2002. - C. 99-102.

3. Переломова Олена. Взаємодія різних шарів лексики у мові творів Валерія Шевчука / Олена Переломова // Волинь-Житомирщина: Історико-філологічний збірник з регіональних проблем. - Вип. 12. - Житомир, 2004. - С. 216-227.

4. Переломова О.С. Мовна особистість, мовна картина світу та ідіостиль письменника з погляду сучасної лінгвістики / О.С. Переломова // Семантика мови і тексту: Зб. статей VIII Міжнародної конференції. - Івано-Франківськ : Плай, 2003. - С. 407-410.

5. Переломова О.С. Виражальні можливості авторських неологізмів в ідіостилі Валерія Шевчука /О.С. Переломова // Сучасна картина світу: інтеграція наукового та позанаукового знання: Зб. наук. праць. - Вип. 3. - Суми : Мрія-1, 2004. - С. 298-304.

6. Переломова О.С. Безеквівалентна лексика українського етнокультурного ареалу в мовній картині світу Гоголя / О.С. Переломова // Література та культура Полісся. - Вип. 24. - Ніжин : НДПУ, 2004. - С. 58-62.

7. Переломова О.С. Символізація індивідуальної картини естетичного надсвіту письменника Валерія Шевчука / О.С. Переломова // Філологічні науки: Зб. наук. праць. - Суми : СумДПУ, 2004. - С.52-59.

8. Переломова О.С. Вербальна комунікація письменника і читача, опосередкована художнім текстом / О.С. Переломова // Актуальные проблемы вербальной коммуникации: язык и общество: Сб. науч. трудов. - К. : КДУ, 2004. - С. 356-358.

9. Переломова О.С. Мовне оформлення людського досвіду як набуття істини для себе / О.С. Переломова // Мова як світ світів. Граматика і поетика української мови: Зб. наук праць. - К. : КДУ, 2007. - С. 128-130.

10. Переломова О.С. Інтертекстуальність сучасного фемінного художнього дискурсу / О.С. Переломова // Вісник Сумського державного університету. Серія Філологічні науки. - № 11 (95)'. Том І. - Суми, 2006. - С. 89-93.

11. Переломова О.С. Художній універсум "Давидових псалмів" як результат творення індивідуального сенсу в процесі взаємодії текстів / О.С. Переломова // Вісник Сумського державного університету. Серія Філологічні науки. - № 1. Том І. - Суми, 2007. - С. 161-165.

12. Переломова О.С. Концепт самотності як інтертекстема індивідуально-авторської парадигми поетичних творів Павла Тичини / О.С. Переломова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Вип. 34. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2007. - С. 169-172.

13. Переломова О.С. Фольклорні та біблійні інтертекстеми в "Казці про калинову сопілку" О. Забужко / О.С. Переломова // Філологічні науки: Зб. наук. праць: Частина 2 - Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2007. - С. 76-82.

14. Переломова О.С. Інтертекстуальний вимір творчості Бруно Шульца / О.С. Переломова // Бруно Шульц і культура Пограниччя: Матеріали двох перших едицій Міжнародного Фестивалю Бруно Шульца в Дрогобичі (Bruno Schulz a kultura Pogranicza: Materialy dwoch pierwszych edycji Miedzynarodowego Festiwalu Brunona Schulza w Drohobyczu). - Дрогобич : Коло, 2007. - С. 193-199.

15. Переломова О.С. Біблія в інтертекстуальних знаках українського художнього дискурсу / О.С. Переломова // Biblia w kulturze europejskiej. - Warszawa, 2008. - S. 299-312.

16. Переломова О.С. Інтертекстуальність - структурна ознака текстів українського постмодерного художнього дискурсу / О.С. Переломова // Вісник Сумського державного університету - Суми : СумДУ, 2008. - С. 174-180.

17. Переломова О.С. Заголовок і епіграф художнього твору як вияв авторської інтенційної інтертекстуальності / О.С. Переломова // Czlowiek w procesie wychowania wspolczesne dylematy pedagogiki - Lublin, 2008. - S. 59-65.

18. Переломова О. С. Інтертекстуальний простір роману Ю. Андруховича "Дванадцять обручів" / О. С. Переломова // Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету. - Вип. 12. - Одеса : Міжн. гуманітар. ун-т., 2008.- С. 103-108.

19. Переломова О. С. Фольклорні інтертекстеми - позачасова константа національного художнього дискурсу / О. С. Переломова // Ucrainica III. Souиasnб ukrajinistika. Problйmy jazyka, literatury a kultury. 2. ибst / Sbornik иlбnkщ. - Olomouc : UP v Olomouci, 2008. - P. 519-523.

20. Переломова О.С. Український пандемоніум: особливості художньої реальності / О.С. Переломова // Filozofia slowianska na przelomie wiekow. - Warszawa, 2008. - S. 463-472.

21. Переломова О.С. Zasoby jezykowe tworzenia konceptu "UKRAINA" w przestrzeni tekstowej utworow poetyckich (Stylististic means of creating the concept of "Ukraine" in poetry) / О.С. Переломова // Kwartalnik naukowy Olsztynskiej szkoly wyzszej im. Jozefa Rusieckiego : Szkice Humanistyczne. - tom VIII, nr. 3 (vol. 16). - Olsztyn, 2008. - S. 69-79.

22. Переломова О.С. Номінації віртуальних образів українського пандемоніуму в національному художньому дискурсі / О.С. Переломова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка - Вип. 41.- Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2008. - С. 177-181.

23. Переломова О.С. Інтертекстуальність як системотвірна текстово-дискурсивна категорія / О. С. Переломова // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: Зб. Наук. праць / Гол. ред. В. Г. Воронкова - Вип. 34. - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2008. - С. 94-102.

24. Переломова О.С. Постмодерна ситуація в культурному дискурсі / О.С. Переломова // Гуманітарний вісник Запорізької державної інженерної академії: Зб. наук. праць / Гол. ред. В. Г. Воронкова - Вип. 35. - Запоріжжя : Вид-во ЗДІА, 2008. -С. 174-178.

25. Переломова О.С. Семантичний обсяг концепту "дорога" як образної парадигми в мовотворчості Валерія Шевчука / О. С. Переломова // Eine Philosophie, Eine Welt, Ein Mensch. - Hannover, 2008. - S. 181-198.

26. Переломова О.С. Типи взаємодії текстів: види і форми інтертекстуальності / О.С.Переломова // Філологічні науки: Зб. наук. праць.- Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2008. - С. 112-120.

27. Переломова О.С. Лінгвістичний аспект дослідження інтертекстуальності художнього дискурсу / О. С. Переломова // Філологічні трактати - № 1. Том І. - Суми : Вид-во СумДУ, Харків : Вид-во ХНУ ім. В. Н. Каразіна, 2009. - С. 83-89.

28. Переломова О.С. Юрій Шерех про риси українського неокласицизму у світлі інтертекстуальності / О.С. Переломова // Вісник Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна. Серія Філологія. - № 843. - Вип. 55. - Харків, 2009.- С. 43-46.

29. Переломова О.С. Концепт сакрального часо-простору в структурній моделі художнього світу Олександра Олеся / О.С. Переломова // Вісник Житомирського державного університету імені Івана Франка. - Вип. 47. - Житомир : Вид-во ЖДУ ім. І. Франка, 2009. - С. 192-196.

30. Переломова О.С. Інтертекстуальність художнього дискурсу / О.С. Переломова // Вісник Прикарпатського національного університету. Філологія (Мовознавство). - Вип. ХХІ- ХХІІ. - Івано-Франківськ : Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, 2009. - С. 125-127.

АНОТАЦІЯ

Переломова О.С. Інтертекстуальність в українському художньому дискурсі: структурно-семантичний і стилістичний аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - м. Київ, 2010.

Дисертація є результатом комплексного дослідження проблеми інтертекстуальності в українському художньому дискурсі в її лінгвістичному вимірі. Автором уперше зроблено спробу окреслити основні джерела та лінгвокультурні коди інтертекстуальності в українському художньому дискурсі і головні форми мовного її вияву. З точки зору лінгвістики інтертекст розглядається як комунікативна одиниця, що встановлює зв'язки з попередніми текстами, суспільним та особистим контекстом життя автора.

Дослідження міфопоетичних та фольклорних складників індивідуальної мовотворчості, концептуальних інтертекстем індивідуально-авторських парадигм у загальному поетичному просторі текстів, своєрідності творів українського постмодерну дало підстави зробити висновки про особливості функціонування інтертекстуальності в українському художньому дискурсі. Фольклорні та біблійні інтертекстеми є лінгвальною формою експлікації концептуальної картини світу. Виразові можливості інтертекстем в авторських художніх текстах забезпечує мова. Через дію механізму предикації і номінації мовних одиниць лексичного рівня відбувається моделювання світобачення. Найбільш помітною є взаємодія літературних текстів з текстами Святого Письма в заголовках та епіграфах художніх творів української літератури, які найчастіше бувають прямими або трансформованими цитатами біблійного походження. Інтертекстуальність художнього тексту виявляється не лише на рівні заголовка чи епіграфа, але й на рівні цілого тексту, через трансформацію відомих сюжетів чи мотивів у художніх творах.

Концепти як смислові й емоційні образи виявляють своє кодове призначення в художньому дискурсі, де вони стають інтертекстуальними мовними одиницями, семантичне наповнення яких продовжується в кожному новому індивідуально створеному авторському тексті.

Аналіз творів сучасної української художньої літератури доводить, що інтертекстуальність у них присутня не лише на всіх мовних рівнях, а є визначальною структурною ознакою постмодерних художніх текстів, які переважно на ній вибудовуються.

Ключові слова: інтертекстуальність, художній дискурс, лінгвокультурні коди, інтертекстема, біблеїзми, концепт, структуралізм, постструктуралізм, постмодерний дискурс, стилістичний і семантичний параметри інтертекстуальності.

АННОТАЦИЯ

Переломова Е. С. Интертекстуальность в украинском художественном дискурсе: структурно-семантический и стилистический аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени доктора филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт филологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010. фольклорний міфопоетичний мовотворчість інтертекстем

Диссертация посвящена исследованию структурно-семантического и стилистического аспектов интертекстуальности в украинском художественном дискурсе. Эта работа является результатом комплексного исследования проблемы интертекстуальности в украинском художественном дискурсе в её лингвистическом измерении. Автор впервые делает попытку определения основных источников и лингвокультурных кодов интертекстуальности в украинском художественном дискурсе, главных форм её языкового проявления.

С точки зрения функциональной лингвистики интертекст рассматривается как коммуникативная единица, которая устанавливает связи с предыдущими или существующими параллельно текстами, общественным и личным контекстом жизни автора, между адресантом и адресатом. Согласно с когнитивным подходом к человеку как системе сбора и трансформирования информации было доказано, что, получая новую информацию, человек соотносит её с той, которая уже есть в его сознании, при этом порождая новые смыслы.

В результате последовательного рассмотрения мифопоэтических и фольклорных составляющих индивидуального языкового творчества мастеров слова, концептуальных интертекстем индивидуально-авторских парадигм в общем поэтическом пространстве текстов, интертекстуального своеобразия произведений украинского постмодерна сделаны аргументированные выводы об особенностях функционирования интертекстуальности в украинском художественном дискурсе.

Разделы, посвящены рассмотрению фольклорных и библейских интертекстем, раскрывают их выразительные возможности в авторских художественных текстах. Посредством действия механизма предикации и номинации языковых единиц лексического уровня осуществляется моделирование мировоззрения, экспликация концептуальной картины мира. Наиболее заметно взаимодействие литературных текстов с текстами Святого Письма в заглавиях и эпиграфах художественных произведений, которые чаще всего бывают прямыми или трансформированными цитатами библейского и фольклорного происхождения.

Интертекстуальность художественного текста проявляется не только на уровне заглавия или эпиграфа, но и на уровне целого текста, когда речь идет о трансформации известных сюжетов или мотивов в художественных произведениях.

Концепты как смысловые и эмоциональные образы обнаруживают свое кодовое назначение в художественном дискурсе, где они функционируют как интертекстуальные языковые единицы, семантическое наполнение которых продолжается в каждом новом индивидуально созданном авторском тексте и может продолжаться бесконечно.

Анализ произведений современной украинской художественной литературы позволяет сделать выводы о том, что интертекстуальность в них присутствует не только на всех языковых уровнях, но и есть определяющим структурным признаком постмодерных художественных текстов, которые преимущественно на ней и выстраиваются. Заметным становится тот факт, что постмодерный художественный дискурс наиболее наглядно представляет интертекстуальность во всех её возможных проявлениях.

Диахронический аспект анализа украинского художественного дискурса раскрыл истоки и закономерности функционирования интертекстуальности в текстах корпуса национальной литературы во временном измерении, предоставил возможность наблюдать эволюцию языковых форм интертекстуальности от отдельных заимствований в виде цитат, реминисценций, аллюзий до цитатного коллажа как определяющей структуры всего текста художественного произведения.

Интертекстуальность художественного дискурса, выстраиваемая на лингвокультурных кодах, обеспечивает единство национального культурного пространства для всех его членов в рамках языковой общности.

Интертекст меняет структурно-семантический параметр художественного текста, наполняя его новыми смыслами. Структурно-семантический и стилистический параметры интертекстуальности наиболее характерологичны для понимания сути проблемы исследования.

Ключевые слова: интертекстуальность, лингвокультурные коды, интертекстема, концепт, структурализм, постструктурализм, постмодерний дискурс, стилистический і семантический параметри интертекстуальности.

SUMMARY

Perelomova O.S. Intertextuality in Ukrainian artistic discourse: structurally-semantic and stylistic aspects. - Manuscript.

Thesis for the scholarly degree of Doctor of Philology in specialty 10.02.01 - Ukrainian language. - Kyiv National Taras Shevchenko University, Institute of Philology. - Kyiv, 2010.

The thesis is devoted to the study of the structurally-semantic and stylistic aspects of intertextuality in the Ukrainian literary discourse. This work is the result of a comprehensive study on the problem of intertextuality in the Ukrainian literary discourse in its linguistic dimension. The author first makes an attempt to determine the main sources of linguistic culture and codes of intertextuality in the Ukrainian literary discourse identify the main forms of linguistic expression.

From the perspective of functional linguistics intertext is seen as a communicative unit, which establishes the connection with previous or existing parallel texts, social and personal context of the author's life, between the addresser and the addressee. According to the cognitive approach to human beings as a system for collecting and transforming information, it was proved that, getting new information, the person relates it to that which already exists in his mind, while creating new meanings. Chapters are devoted to consideration of folklore and biblical intertext, reveal their expressive possibilities in the author's literary texts. Through the mechanism of predication and the nomination of linguistic units of lexical-level the simulation of the world outlook and the explication of the conceptual picture of the world are done. The most noticeable interaction of literary texts with the texts of the Holy Letters in titles and epigraphs of artistic works, which are usually straight or transformed of biblical quotations and folk origin. Intertextuality of literary text is manifested not only in the title or epigraph, but also at the level of a text, when it comes to the transformation of certain subjects or motifs in art works.

Analysis of works of modern Ukrainian literature suggests that intertextuality is present in them not only to all language levels, but also a defining structural feature of the postmodern literary texts, which are mainly based on it. Notable is the fact that the post-modern artistic discourse is most clearly intertextuality in all its possible manifestations. Diachronic aspect of Ukrainian literary discourse analysis revealed the origins and laws of functioning of intertextuality in the text body of national literature in the time dimension, gives the opportunity to observe the evolution of the linguistic forms of intertextuality of individual loans in the form of quotations, reminiscences, allusions to quotational collage as determining the structure of the entire text. Intertext changes structurally semantic value of an artistic text, filling it with new meanings. Structural and semantic and stylistic parameters of intertextuality are most characteristical for understanding the essence of the problem of research.

Key words: intertextuality, literary discourse, linguistic culture codes, intertexteme, biblical, folkloreme, concept, structuralism, post-structuralism, post-modern discourse, stylistic semantic parametric intertextuality.

Размещено на Allbest.ru