Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

УДК 811.112.2: 81'42:81'06

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Поліфонія ритмотональної будови тексту в стилістичному аспекті (на матеріалі німецької мови)

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Іваненко Світлана Мар'янівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі іноземних мов Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова.

Науковий консультант: кандидат філологічних наук, професор Пророченко Ольга Петрівна кафедра німецької філології Київського національного лінгвістичного університету.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Кияк Тарас Романович, завідувач кафедри теорії та практики перекладу з німецької мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка;

доктор філологічних наук, професор, академік АН Вищої школи України Кусько Катерина Яківна, професор кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка;

доктор філологічних наук, професор, Піхтовнікова Лідія Сергіївна завідувач кафедри перекладу Приазовського технічного університету.

Захист відбудеться «22» квітня 2010 року о 10:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка за адресою: 01030, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, Інститут філології.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01030, м.Київ, вул. Володимирська, 58, зал № 12).

Автореферат розісланий «20» березня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, канд. філол. наук Л.В. Клименко.

Размещено на http://www.allbest.ru/

Загальна характеристика роботи

На сучасному етапі свого розвитку стилістика тексту приділяє особливу увагу створенню несуперечливої функціонально орієнтованої теорії тексту. Представники лінгвостилістичної школи (Н.В. Безмертна, М.П.Брандес, О.М.Кагановська, М.Н. Кожина, Р. Печ, В.І. Провоторов, Т.В.Радзієвська, І.В.Смущинська, Г.Я. Солганік, О.І. Стеріополо) і дискурсознавства (Н.Д.Арутюнова, А.Д. Бєлова, В.Б. Бурбело, Т. ван Дейк, Б.Зандіг, Ф. Зенглє, В.І. Карасик, Т.Р. Кияк, О.С. Кубрякова, А.Е. Левицький, О.Д. Огуй, Л.С.Піхтовнікова, А.М. Приходько, П. Рикер, Л.І. Сахарчук, Е.А.Селіванова, З. Харрис, В.І. Чередніченко), демонструючи значну спільність рис зазначених шкіл (О.П. Воробйова, К.Я. Кусько, А.М.Науменко, Н.П. Неборсіна, О.Д. Петренко, Ю.Є. Прохоров), пропонують перспективні засади досліджень тексту в стилістичному аспекті.

Актуальність теми пропонованого дослідження зумовлена

- необхідністю подальшої розбудови теорії тексту та її категоріальної системи на основі діяльнісного підходу, одним із характерних елементів якого є відбиття емоційних явищ у мовленні як реакцій людини на оточуючий світ;

- створенням науково обґрунтованих методів аналізу тональної будови тексту, релевантних для досліджуваної теми;

- оптимізацією наукових розвідок у галузі вивчення проблем сприймання тексту в поліфонії його ритмотональної будови з метою підвищення ефективності комунікативної взаємодії адресантів / адресатів різних сфер діяльності людей;

- необхідністю наукового обґрунтування й всебічного дослідження тексту з погляду його ритмотональної організації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами

Тема дисертаційного дослідження відповідає комплексній темі наукової роботи філологічного циклу НПУ імені М.П. Драгоманова дослідження мови та мовлення, її уточнення відбулося згідно з протоколом № 4 засідання Вченої ради НПУ імені М.П. Драгоманова від 11. 10. 2007.

Мета дослідження - з'ясувати закономірності формування ритмотональної будови тексту, його поліфонії на матеріалі німецької мови. Відповідно до мети визначено та розв'язано такі завдання:

1) виявити природу екстралінгвальних чинників, які формують поліфонію тексту у комунікативно-прагматичному аспекті та з позицій психолінгвістики;

2) розробити методи дослідження тональностей та методику аналізу експресивних засобів тексту;

3) кваліфікувати структурно-функціональну специфіку композиційно-мовленнєвих форм (КМФ);

4) встановити залежність тональної будови тексту від ритму КМФ;

5) охарактеризувати функціональні особливості тональностей і на основі застосування класифікаційного принципу системи тональностей тексту вибудувати їх ієрархію;

6) здійснити аналіз найхарактерніших ритміко-синтаксичних та лексико-стилістичних засобів вираження поліфонії тексту;

7) розкрити своєрідність передачі тональності у перекладному тексті;

8) з'ясувати специфіку тональності як ідентифікатора

інтеркультурності тексту.

Об'єктом дослідження є поліфонія ритмотональної будови тексту, що знаходить своє відображення у формотворчих системах родів літератури, літературних напрямків (художнє мовлення), функціональних стилів, жанрів, КМФ та архітектоніко-мовленнєвих форм (АМФ), а предметом - функціональна сутність окремих тональностей, їх системи та експресивності мовних засобів, а також ефективність використання тональностей у мовленнєвій діяльності.

Основним методом дослідження обрано системно-функціональний, за допомогою якого з'ясовувалися конкретні умови формування змісту у мовленнєвих і мовних конструкціях, а також умови функціонування цього змісту, оформленого у вигляді текстового відрізка. Як допоміжні використовувалися: метод моделювання структури тексту та опису його основних складових, апроксимативні методи аналізу ритму й лексики тексту, метод аналогії для визначення типів тексту та типів тональності, зіставний метод з метою порівняння тональності оригіналу ліричного тексту та його перекладу, а також підвидів гумористичної тональності. У роботі вперше застосовувались нові методи дослідження: метод перевірки ступеня ритуальності дій для визначення своєрідності тональностей іронічно-саркастичного спектра, метод графічного зображення ритму та цифрового запису довжини тактів.

Наукова новизна отриманих результатів полягає насамперед у тому, що вперше запропонована концепція поліфонії ритмотональної будови тексту та здійснено системне дослідження поліфонічності тексту в сучасній германістиці. Комплексний підхід до вивчення поліфонії тексту як конструкта, що включає дослідження його ритмічної будови та їєрархічно побудованої системи тональностей, якій відповідає ціла низка емоційних явищ як екстралінгвальних чинників, ще не застосовувався ні у вітчизняній, ні в зарубіжній філологічній науці. Уперше запропоновано класифікацію емоційних явищ за принципом інтенсивності (еволюційна ознака: емоційний/чуттєвий тон відчуттів, емоції, почуття) для обґрунтування маркера тональності „інтенсивність“, а також за структурною ознакою для обґрунтування типології тональностей; на базі класифікації емоційних явищ за функціональною ознакою (насамперед констатувальні, передбачувальні та узагальнювальні емоції) шляхом застосування КМФ обґрунтовується зв'язок коґнітивних процесів текстотворення з психофізіологічною основою цих процесів; охарактеризовано напрям стилістики тексту - тональна риторика в межах якої визначено систему тональностей тексту, її ієрархію в парадигматиці й синтагматиці, визначено місце тональності серед категорій тексту. Запропонована п'ятиступенева оцінка експресивних засобів на основі стилістичного значення дає змогу більш об'єктивно оцінити інтенсивність тональності тексту в мовленнєвому відбитку. Уперше запропоновано характеризувати тексти за параметром тактової однорідності, обчислюваної у відсотках.

Матеріал дослідження становлять 210 прототипних текстів, які проаналізовано комплексно, і 190 текстів, що підлягали поелементному аналізу. Тексти газетно-публіцистичного функціонального стилю (повідомлення, фейлетони, коментарі, листи читачів) дібрано з газети „Saarbrьcker Zeitung“ за період від 25. 07. 1995 по 25.08.1995, тексти „комюніке“ - з журналу „Europa Archiv“ (1980-1985 рр.), з інтернетсторінок http://www.ekd.de/presse/5208.html, http://www.ekd.de/ausland_oekumene/36680.html та для порівняння з газети „Neues Deutschland“ (1979, 1981-1984), а також з путівника П. фон Цана „Deutschland. Eine touristische Bilderreise“. Художні тексти добирались з романів K. Вольф, Б. Келлерманна, Т. Манна, К. Рансмайра, Й. фон Тепля; з новел Е.Т.А. Гоффманна та Г. Кляйста; з оповідань К. Тухольського, П. Розеггера, Ф. Дюрренматта, M. Фріц та Р. Шамі; з ліричних творів Й.В. Ґете, Р. Ауслендер та Ю. Шуттінга; з байок Г.Е. Лессінга та з антології гумористичних жанрів „Humor, Lachen, Heiterkeit“. Тексти ділового стилю дібрано зі збірки законів „Handelsgesetzbuch, Wechselgesetz, Scheckgesetz“, книги Х.-В. Фогеля „Geheim-Code Arbeitszeugnis“, з рекламних проспектів фірми „Сіменс“, а тексти наукового мовлення з монографій В. Вехтера, К. Майєр-Зеєталер, К. Шюссера, В. Кох, та з підручників „Stilistik der deutschen Sprache“ Б. Зандіг і „Kostenrechnung I“ Л. Габерштока. Кількісний показник дослідженого матеріалу становить понад 26790 сторінок у друкованій формі. Мовний матеріал обіймає часовий простір від ХУ століття до початку ХХІ. Тексти відтворюють мовну, соціолінгвальну, психолінгвістичну, лінгвокультурну специфіку тональності тексту різних жанрових форм та стилів.

На захист виносяться такі положення:

1. Тональність - це категорія тексту, що виражає інтенцію адресанта залежно від якостей об'єкта/предмета мовлення й ставлення адресанта до цих якостей, концентрат усіх експресивних засобів тексту, які він застосовує у своїй мовленнєвій діяльності. Традиційне трактування інтенції як комунікативної мети або комунікативного наміру в текстах з вираженою персональністю може зазнати трансформації, наслідком чого є розрізнення комунікативної мети й комунікативного наміру. Формальне сприйняття мовцем об'єктивно існуючої мети для здійснення особистого наміру виявляє себе як бінарну єдність вихолощеної комунікативної мети й реалізованого комунікативного наміру.

2. Інтенція адресанта визначає певну комунікативну стратегію (дійсну, фікційну, маніпулятивну), пов'язану з його позитивним/негативним ставленням (певний спектр емоційних явищ) до об'єкта/предмета комунікації, як події, предмета, стану процесу, проблеми й реалізовану комунікативною тактикою, представленою КМФ, тональностями, АМФ у визначеній послідовності та квантитативно-квалітативному відбитті, реалізованих мовними засобами.

3. КМФ як когнітивні форми осягнення людиною дійсності в часі, просторі та причиново-наслідкових відношеннях мають такі ознаки: 1) тривалість, плинність, незворотність, одномірність, регулярність та відхилення від неї, швидкість, безперервність, зв'язність, упорядкованість, односпрямованість, точність, пунктуальність, а також хронологічність порядку, передчасність, одночасність, після зазначеного моменту часу, компресія реального часу, дистантність, що зумовлені трьома його вимірами (конкретний час, час розповіді, час конкретного тексту); ознаки художнього часу у творах з фіктивною реальністю, а також у публіцистичних і наукових публікаціях з гіпотетичним викладом (незворотність, одномірність, безперервність, зв'язність, упорядкованість, односпрямованість) можуть бути відносними; 2) розташування відносно інших тіл (координати тіл), відстань між ними, кути між різними просторовими напрямами, розміри, форма, час життя, ритм процесів, типи симетрії; 3) загальність, тотожність і відмінність, послідовність та одночасність, повторюваність/однозначність, необхідність, динамічність та статистичність закономірностей.

4. АМФ уособлюють такі параметри комунікативної ситуації, як кількість комунікантів, можливість зворотного зв'язку між ними та присутність (контактність)/відсутність (дистантність).

5. Тональності, відбиваючи ставлення мовця до об'єкта/предмета комунікації, уособлюють емоційні явища трьох рівнів як біопсихосоціальні одиниці: емоційні тони, емоції (прості/основні/базисні й комплексні) та почуття. Позитивне чи негативне оцінне ставлення започатковується на рівні емоційного тону й транспонується на емоційні явища наступних двох рівнів. У текстах художньої літератури вибір певної тональності під час текстотворення відбувається опосередковано через інші форми, такі, як роди літератури, в яких відбиваються емоції-стани оповідача/розповідача (любов-нелюбов-страждання), літературні напрямки, екстралінгвальна сутність яких зводиться або до суб'єктивного зображення художньої картини світу авторів з превалюванням емоцій та почуттів, або до об'єктивного зі зверненням насамперед до розуму читацької аудиторії у послідовній зміні об'єктивного суб'єктивним й кореляцією з песимістичним/оптимістичним типом зображення, та частково жанрові форми, які уособлюють визначений спектр тональностей.

6. Тональність як текстова категорія І ступеня (комплексна) ієрархічно підпорядковується гіперкатегорії тексту - цілісності й представляє персональність/імперсональність у біполярній єдності як субкатегорію тексту. Іншими комплексними категоріями є зв'язність у бінарній біполярній єдності когезії/когерентності та скінченність у бінарній біполярній єдності закінченості/незакінченості. Вони передують категоріям ІІ ступеня (основним), представленим композиційно-мовленнєвою організацією тексту (розповідь, опис, міркування та їх підвиди), архітектоніко-мовленнєвою організацією тексту (монологічність, діалогічність, полілогічність і вираженість прямої, непрямої, невласне-прямої мови) та звуко-хвильовою / графічною організацією тексту, за ними йдуть категорії ІІІ рівня (прості) - фонологічні, граматичні, семантичні, стилістичні.

7. Тональність як комплексна текстова категорія І ступеня представлена парадигмою основних стилістичних тональностей: ліричною, лірико-епічною, лірико-драматичною, епічною, епічно-ліричною, епічно-драматичною, драматичною, драматично-ліричною, драматично-епічною; тональностей: піднесеною, трагічною, патетичною, гумористичною; підвидами тональностей: суб'єктивно-трагічним, об'єктивно-трагічним, патетично-трагічним, патетично-гумористичним, суто гумористичним, сатиричним, іронічним, саркастичним та тонів.

8. Метод перевірки ступеня ритуальності мовленнєвих/поведінкових дій дав можливість виділення іронічного й саркастичного підвидів тональностей та їх гібридних форм як форм, які можуть реалізовувати маніпулятивну комунікативну стратегію завдяки симулятивним когнітивним процесам щодо морально-етичного наповнення ритуального мислення спільноти, яке ґрунтується на відмежуванні добра від зла у демократичному суспільстві. Іронічна тональність виникає, коли діючі суб'єкти тексту або оповідач/розповідач констатують чи зображають дії, протилежні засадам дій ритуального виду як реалізації зразка, що лежить в їх основі. Іронічна та саркастична тональності фіксуються зіставленням дій у тексті з діями на засадах загально-прийнятних і визнаних морально-етичних норм, при якому стає очевидною симуляція основного тону тексту.

9. Метод цифрового запису ритмічної будови тексту дав можливість унаочнити його тактове розмаїття, а також обрахувати його тактову однорідність, у якій фіксується повторюваність тактів однієї довжини, а також повторюваність певних комбінацій тактів і яка є одним із показників гармонічності, вишуканості й цілісності тексту.

10. П'ятиланкова шкала визначення інтенсивності експресивності мовних засобів представлена найвищим рівнем, вищим, високим, середнім та нейтральним. Ступінь інтенсивності вираження оцінки мовної одиниці за п'ятиланковою шкалою ефективний і на рівні тексту як відображення кількісних та якісних характеристик інтенсивності оцінки всіх мовних одиниць тексту.

Теоретичне значення роботи полягає у створенні лінгвістичної концепції ритмотональної поліфонії тексту на засадах експресивної семантики мовних одиниць усіх рівнів, визначенні структурної одиниці тексту „тональність“ у синтагматичному плані й водночас її категоріальної сутності в парадигматиці як текстової категорії І ступеня, у створенні тональної парадигми прозових текстів, розробці нових методів дослідження ритмотональної основи тексту та ідентифікації іронічної тональності на основі методу залучення ритуальних дій, комплексності дослідження поліфонічної будови тексту, що становить значний внесок у розбудову теорії тексту та теорії комунікації. Дослідження довело визначальну роль емоційних явищ як ідентифікаторів ставлення мовців до предмета/об'єкта мовлення, яке виявляє себе як певну тональність, тон або відтінок тону в ритмічному відбитті та експресивності мовних засобів.

Практичне значення отриманих результатів роботи визначається тим, що її результати можуть бути використані в процесі викладання німецької мови: лінгвістичного аналізу тексту, теорії перекладу, на семінарських заняттях та в лекційних курсах із стилістики та інтерпретації тексту. Основні результати роботи знайшли застосування в підручнику „Лінгвостилістична інтерпретація тексту“ (Київ: КДЛУ, 1998 - у співавторстві з А.К. Карпусь), який використовується на заняттях на ІУ - У курсах філологічних інститутів та факультетів. Мною укладено теоретичну частину підручника, розроблено завдання, які стосуються тональної будови текстів, укладено 12 біографій письменників і всі вправи до 10 текстів.

Апробація результатів дисертації. Про результати роботи доповідалось на науково-практичних конференціях КНЛУ 1994, 1996, 1998, 2002 рр., на міжнародних конференціях Асоціації українських германістів у Львові (1997), Харкові (1998), Чернівцях (1999, 2009), Білій Церкві (2001), Львові (2003), Києві (2005), на Міжнародній конференції „Наука і культура між слов'янським та німецькомовним світами як чинник оновлення Східної та Південно-Східної Європи. На честь Дмитра Чижевського“ (Київ, 1995), на ХІІ Міжнародній конференції германістів „Історія німецької культури після 1945 р.“ (Росія, Тамбов, 1996), на Міжнародній науковій конференції ЛІНГВАПАКС - УІІІ „На межі тисячоліть: через вивчення мов і культур - до культури миру, злагоди і співпраці“ (Київ, 2000), на Міжнародній науковій конференції „Діахронічне, типологічне і контрастивне дослідження германських, романських і слов'янських мов“ (Донецьк, 2001). На науковій конференції КНЛУ „Мова - освіта - культура: наукові парадигми і сучасний світ“ (Київ, 2001), Міжнародній науковій конференції „Форма, значення та функції одиниць мови та мовлення“ (Бєларусь, Мінськ, 2002), Міжнародній науковій конференції „Безперервне навчання іноземним мовам: методологія, теорія, практика“ (Бєларусь, Мінськ, 2002), Міжнародній науковій конференції „Проблеми зіставної семантики“ (Київ, КНЛУ 2003, 2005), Міжнародній науковій конференції „Мовні категорії: границі й властивості“ (Бєларусь, Мінськ, 2004), Міжнародній науковій конференції „Лінгводидактика та лінгвостилістика на зламі століть: питання теорії та практики“ (Львів, 2004), Міжнародній науковій конференції імені проф. Сергія Бураго „Мова і культура“ (Київ, 2004, 2007 - 2009), Міжнародній науково-практичній конференції „Міжкультурна лінгвістика та формування іншомовної комунікативної компетенції“ (Київ, НПУ імені М.П. Драгоманова 2006), на Всеукраїнській науково-методичній конференції НПУ імені М.П. Драгоманова „Нові концепції викладання іноземної мови в контексті Болонського процесу“ (2007), на пленарних і секційних засіданнях щорічної звітно-наукової конференції НПУ імені М.П. Драгоманова у 2005 - 2009 рр.

Публікації. Результати дослідження опубліковані у двох монографіях, 16 статтях у наукових журналах, 14 статтях у збірниках наукових праць, 7 статтях матеріалів конференцій, 8 публікаціях тез до наукових конференцій, в одному депонованому рукописі, в одному підручнику та в 2 методичних рекомендаціях, загалом у 51 публікації [60,1 д.а.].

Структура та обсяг дисертаційного дослідження. Робота загальним обсягом у 441 сторінку (395 сторінок основного тексту) складається з вступу, трьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел - 508 позицій (С. 396 - 441), двох додатків (додаток А - 12 с., додаток Б - 77 с.), містить 47 таблиць.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовується вибір теми, об'єкт, предмет дослідження, визначені актуальність, наукова новизна, теоретичне та практичне значення, близькі наукові концепції, основна мета і завдання, методологічні засади та методи наукового аналізу, викладено положення, що винесені на захист.

У першому розділі дисертації „Ритмотональна будова тексту в плані моделювання“ розглядається модельний план тексту, при цьому увага акцентується на формах утілення екстралінгвальних чинників (сфера діяльності, комунікативна ситуація, простір, час, причинність, емоційні явища - емоційні тони, емоції, почуття), які зумовлюють наявність певних форм у ментальному просторі людини. Згідно з концепцією пропонованого дослідження - це форми функціональних стилів, а для функціонального стилю художньої літератури, крім жанрів, КМФ, тональностей та АМФ, це також і роди літератури та літературні напрями. Необхідність розгляду останніх двох форм викликана потребою визначення певного типу експресії, утіленого в них, носіями якого є засоби мови та мовлення. Так, емоційне явище, виразник ставлення адресанта до об'єкта/предмета мовлення на психічному рівні, утілюючись у тексті, має на когнітивному рівні пройти через фільтр форм на конґруентність з уже закладеним у них у свій час емоційним потенціалом. Таким чином, ритмотональна будова тексту зазнає впливу декількох формаційних систем.

Емоційні явища як екстралінгвальний чинник, що формує тональність тексту завдяки виділенню емоційного чуттєвого тону і тональностей почуттів, є релевантним для об'єктивування всієї тональної парадигми тексту. А констатувальні, передбачувальні й узагальнювальні емоції відповідають когнітивним процесам, формами яких є КМФ, на психічному рівні. Саме емоційні явища призводять до виникнення експресивних мовних реакцій - стилістичних варіантів мовлення (синтаксична, фонетична, лексична селекція).

За еволюційною ознакою на базі відчуттів виникає емоційний тон, здебільшого, як відчуття задоволення чи незадоволення. Якісна сторона емоційного тону залежить від асиметричності гедоністського позитивно-негативного виміру, який обґрунтовується тим, що негативно заряджені конфігурації пробиваються раніше, їх легше довести, вони активніші за тональності в напрямку позитивного полюса. Генетично пізнішою формою цього виду емоційних явищ є емоційний чуттєвий тон, завдяки ньому об'єкт може бути приємним/неприємним, смішним, нудним, ніжним, тощо. За П.А. М'ясоїдом, емоційний чуттєвий тон відтворює багатство різноманітних емоційних відтінків.

Другий рівень емоційних явищ становить емоція, яка розглядається як біопсихосоціальна одиниця. Основні емоції не розкладаються на менші складові - це радість, інтерес, хвилювання, подив/здивування, страх, сум, зневага, огида, лють, провина, сором/сором'язливість, збудженість, горе, страждання, гнів. Комплексними емоціями вважають тривогу, депресію, апатію, любов, ворожнечу. Третій рівень становлять почуття. Традиційно їх поділяють на моральні, інтелектуальні та естетичні.

Емоційні явища: почуття-стани (любов - нелюбов - страждання), почуття, емоції, емоційні чуттєві тони формують своєрідність парадигми тональностей тексту.

З поняттям „емоція“, з його першою еволюційною стадією - емоційним тоном - як виявом відчуття задоволення/незадоволення (+/-) тісно пов'язане поняття „емоційна оцінка“. Виходячи з того, що учасники комунікації, продукуючи тексти, спираються на систему цінностей, загальноприйнятих у конкретному суспільстві в певний час, то відбір мовних засобів на основі оцінки продуктивний. Емоційна оцінка є, за Джонсон-Лейдом та Оутлі (1988, 1992), глобальною непропозиціональною репрезентацією когнітивної оцінки через емоційну реакцію.

Три різновиди оцінки, які виділяються переважною кількістю авторів (У. Фікс, Б. Штольт, Б. Зандіг, М. Зелтінг): емоційна, раціональна й естетична базуються на переважності емоційного чи раціонального при оцінюванні. Емоційна оцінка може виступати частково в її експресивному й афективному різновидах. До всіх різновидів оцінки можна застосовувати класифікаційні принципи поділу на суб'єктивне/генералізоване (узагальнене, об'єктивне) та імпліцитне/експліцитне (виражене - латентне). Розмаїття оцінок впливає на багатотональність тексту, його поліфонію.

Реалізація оцінного ставлення у тексті відбувається за використання можливостей тріади компонентів стилістичного значення мовної одиниці. Основний нормативний компонент стилістичного значення визначає інтенсивність оцінки залежно від функціонально-стилістичних обмежень. Експресивний компонент стилістичного значення відбиває, з одного боку, емоційну шкалу інтенсивності, а з іншого боку, порушення обмежень, які накладаються нормативним та функціональним компонентами значення. Функціональний компонент стилістичного значення визначає нормативну спеціфіку мовних засобів у певній сфері комунікативної діяльності або ненормативність їх ужитку, тобто експресивність. При цьому мовна одиниця може бути елементарною й комплексною (від морфеми/фонеми до речення й тексту). Ступінь інтенсивності експресивності можна класифікувати як найвищий (присутні всі три компоненти стилістичного значення, найвища амплітуда коливань за нормативним компонентом значення, порушення норми за функціональним компонентом значення на ґрунті найбільшої віддаленості окремих сфер діяльності людини одна від одної). Вищий - (присутні всі три компоненти стилістичного значення). Високий - (присутні 2 компоненти стилістичного значення: нормативний та експресивний або функціональний та експресивний). Середній - (присутній 1 компонент стилістичного значення - експресивний на основі: емотивності лексики; оцінних лексем; риторичних фігур; тропів; фразеологізмів; засобів, що відбивають дистанційоване ставлення до фактів дійсності). Нейтральний - (нейтральна оцінна лексика).

Формами вищого ступеня абстракції в художньому мовленні є роди літератури (епіка, лірика, драма). Вони пройшли довгий історичний шлях свого становлення й розвитку, який має свій конкретний історичний час у кожній із національних мов і культур. Теорія родів літератури, запропонована у свій час Й.Г. Гердером, і сьогодні є продуктивною й слугує підмурівком наукових розвідок у всьому світі, незважаючи на спробу її ревізії Б. Кроче.

Ще в доісторичний період (Емпедокл близько 500 - 430 до н.е.) емоція-стан „любов“ поряд із ненавистю вважалась одним із найсильніших рушіїв розвитку будь-яких соціальних змін. Підґрунтям лірики є любов, а нехудожньої прози - відсутність любові, тобто нейтральний стан, а драма - це страждання від утрати любові або ж інших сутнісних чинників. Художня проза, займаючи серединне становище між лірикою й драмою, увібрала в себе й ліричні, й драматичні елементи, демонструючи взаємовплив цих двох родів. Подальший взаємовплив родів літератури позначився на ознаках видів тональності: лірична тональність (лірико-епічна, лірико-драматична), епічна тональність (епічно-лірична, епічно-драматична), драматична тональність (драматично-лірична, драматично-епічна).

Аналіз основних літературних напрямів як наступної формаційної системи показав, що при їх зміні у творенні художньої картини світу йдеться про переважання або почуттів, або розуму людини, поєднане з об'єктивним/суб'єктивним, оптимістичним/песимістичним світобаченням у послідовній періодичності: гуманізм (почуття, об'єктивізм, оптимізм), бароко (розум, песимізм), просвітництво (почуття, об'єктивізм, оптимізм; буря і натиск - почуття, суб'єктивізм, оптимізм), класика (розум, об'єктивізм; бідермаєр - суб'єктивізм; передберезнева література - об'єктивізм, почуття), реалізм (розум, об'єктивізм), модернізм (почуття, песимізм), постмодернізм (розум, песимізм). Маркери напрямів як форм впливають на тип певної тональності.

Поняття „тон“ відоме з ХУІІІ століття. На початку ХІХ ст. воно вже використовувалось в аналізі літературних творів (О.Л.Б. Вольф, Р.Г. Гіке, К.Г.Л. Пьоліц, Й.Ф. Шлєц). Екстралінгвальним детермінантом тону/тональності вважалось вчення про афекти. У ХХ ст. літературознавці, лінгвісти й стилісти намагалися дослідити тон як явище, яке має свої особливості в різних родах літератури. Сучасне бачення тональності полягає в її бінарній сутності, представленій в єдності інтенціального й того, що звучить. У роботі тональність розглядається в неозвучених текстах. Вона характеризується як категорія тексту. При цьому наголошується на її ієрархічній підпорядкованості категорії цілісності, яка вважається „гіперкатегорією“ тексту. Цілісність може характеризуватись за допомогою свого антипода дискретності, демонструючи тим самим категорійну біполярність. Поряд із тональністю загальнотекстовий категорійний статус і субкатегорійний статус щодо цілісності мають зв'язність та скінченність (категорії І ступеня). Для них також характерна біполярність: когерентність/когезія, персональність/імперсональність, закінченість/незакін-ченість. КМФ (розповідь, опис, міркування), архітектоніко-мовленнєві форми (АМФ) (монолог, діалог, полілог, пряма, непряма та невласне-пряма мова), звуко-хвильова форма (усність)/графічна форма (писемність) становлять категорії ІІ ступеня (основні категорії). За ними йдуть прості категорії (категорії ІІІ ступеня) - фонологічні, граматичні, семантичні, стилістичні, тому що вони у конкретній текстовій формі діють як актуалізовані; у системі мови вони можуть мати щонайменше двоступеневу парадигму.

Конкретні тексти необов'язково мають тільки одну тональність, у більшості випадків йдеться про домінувальну тональність тексту, а сукупність різних тональностей становлять його поліфонію в синтагматичному плані. У парадигматичному плані поліфонія тексту складається з усіх можливих видів, підвидів,типів тональностей та тонів.

Термін „поліфонія“ застосовується насамперед у мистецтві музики, де означає багатоголосся, засноване на одночасному сполученні й розвитку рівноправних мелодійних голосів. М.М. Бахтін використовує цей термін щодо літературного тексту й розглядає його як літературно-художнє явище, при якому розповідь актуалізується одночасно чи поперемінно різними дійовими особами. Він та його послідовники, напр. С.В. Амвросова, зазначали також, що багатоголосся персонажів залежить від багатоаспектності теми, багатоплановості ідеї, багатолінійності сюжету, багатоликості позиції автора, багатомірності образів персонажів, багатошаровості композиції.

„Поліфонія“ в перекладі з грецької означає також багатозвучність. У такому значенні цей термін уживають Р. Інґарден та Й. Штрелка. За Р. Інґарденом, багаторівневість мови, реалізована у творах, створює дивовижну поліфонію естетичних різновидів гетерогенних типів у зовсім нових видах синтезу, гармонії та дизгармонії. Основу бутності окремих „голосів“ такої гармонії становлять окремі шари твору, а поліфонічна гармонія досягається завдяки втіленим у єдиному звучанні різноманітних видів естетичної оцінки.

Тональність як категорія першого ступеня відбиває своєрідність категорій другого і третього ступенів у системі тексту, зумовлену специфікою когнітивних процесів. Завдяки теорії діяльності обґрунтовано виникнення загальних форм мислення, що утворили другий шар онтології та є заданими. У них вбачаємо КМФ, структурно-логічний зміст яких становлять категорії часу, простору й причинності. Їм відповідають основні КМФ: „розповідь“, „опис“, „міркування“. А виходячи з того, що ритм належить до топологічних якостей матерії, він є також складовою тону. Це ритм КМФ, який фіксується на синтаксичному рівні. Він убирає характерні якості часу, простору та причинності, які становлять основу цих КМФ.

Структурно-логічний зміст КМФ „розповідь“ представлений категорією часу, характерними ознаками якої є тривалість, плинність, незворотність, одномірність, регулярність та відхилення від неї, швидкість, безперервність, зв'язність, упорядкованість, односпрямованість, точність, пунктуальність, а також хронологічність порядку, передчасність, одночасність, після зазначеного моменту часу, компресія реального часу, дистантність, що зумовлені трьома його вимірами (конкретний час, час розповіді, час конкретного тексту). Деякі індикатори часу можуть мати в окремому тексті відносний характер, а саме: незворотність, одномірність, безперервність, зв'язність, упорядкованість, односпрямованість, що зумовлено створенням фіктивної реальності в художніх творах (художній час), а також гіпотетичністю викладу в публіцистичних і наукових публікаціях.

Категорія простору визначає КМФ „опис“ у її різновидах „опис предмета“, „динамічний опис“, частково „характеристика“ й формує цю КМФ на основі своєї чотиривимірності, коли на просторові координати накладається часова, у чому знаходить вияв діалектичний зв'язок категорій простору й часу, їх скінченність і нескінченність, перервність й неперервність, сталість й мінливість. До суто просторових характеристик належать: розташування відносно інших тіл (координати тіл), відстань між ними, кути між різними просторовими напрямами. Загальними параметрами об'єкта опису є його розміри, форма, час життя, ритм процесів, типи симетрії.

Категорія „причинність“, до характерних ознак якої належать загальність, тотожність і відмінність, послідовність, одночасність, повторюваність/ однозначність, необхідність, динамічність та статистичність закономірностей, формує КМФ „міркування“, абстрактним типом змісту якої є проблема, а структурно-логічним теза - аргументи - висновок. Міркування - це комплексна КМФ, що уособлює такі складові парадигми, як констатація, твердження, антитетичне твердження, дефініція, доказ, пояснення, обґрунтування, цитація, спростування, викривання, узагальнення, висновки.

Ритм прози як утілювач експресивності на синтаксичному рівні є джерелом художності. Він базується на повторюваності КМФ, а кожна КМФ має свої ознаки ритму. За М.П. Брандес, ритм КМФ „розповідь“ - це ритм у часі, ритм КМФ „опис“ - це ритм у просторі, а ритм КМФ „міркування“ - це ритм причинності. Усі вони мають визначену закономірність в упорядковуванні руху сумірних одиниць: періодів, речень, синтагм, тактів, складів, клаузул, пауз.

Експериментально-фонетичними дослідженнями доведено (Н.І.Веренич, Л.В. Златоустова, Т.М. Корольова, В.В. Потапов), що дво- і трискладові структури становлять підґрунтя ритмічної будови текстів різних мов, тобто ритм є мовною універсалією.

У другому розділі „Ритмотональна будова композиційно-мовленнєвих форм текстів нехудожнього мовлення“ розглядаються характерні ознаки ритму основних КМФ, які становлять підґрунтя тональності тексту. Основні характеристики ритму фіксувались на матеріалі текстів писемного мовлення різних функціональних стилів (офіційно-ділового, наукового, газетно-публіцистичного). Ритм певної КМФ досліджувався на основі довжини сумірних одиниць: такту, синтагми, речення, пауз, а також кількісних показників їх повторюваності. При цьому ритм вважається таким, що задає певний темп, і тому, на думку К. Станіславського, за своєю сутністю є темпоритмом. Поряд із цим обчислювався процент тактової однорідності тексту, в якому відбивається повторюваність тактів однієї довжини разом із повторюваністю комбінацій тактів певної довжини. Щоб унаочнити закономірності ритмічної будови тексту, речення подавались у цифровому записі, при цьому довжина такту обчислювалась у складах, наголошений склад зараховувався до такту як склад, що формує такт.

Ритм КМФ „повідомлення/розповідь“ у текстах офіційно-ділового стилю й інформаційних жанрів преси швидкий, енергійний, без натяку на індивідуальні властивості. Категорія часу проявляється в інформаційних повідомленнях як відображення конкретного часу події у настільки стислому варіанті, що „послідовність“ як маркер цієї категорії, має свій відбиток лише в послідовності переліку фактів. Тексти з КМФ „коротке повідомлення“ (вибірка у 20 текстів з „Saarbrьcker Zeitung“ за 1995 р.) мають обсяг у приблизно 6 речень і складаються в середньому з 11 синтагм. Середня довжина речення становить 17 слів, кожне речення ділиться на дві синтагми, довжиною приблизно у 8 слів. Цілком логічним є висновок про деяку монотонність структури тексту з КМФ „повідомлення“.

Зіставлення даних аналізу кожного тексту показало, що майже завжди (96,5%) довшій синтагмі передує коротша, чи дві короткі синтагми стоять поряд, що свідчить про монотонність ритму. Ілюстрацією до цих висновків може бути текст під заголовком „15 Jahre Haft fьr flьchtigen Bankrдuber“ із Saarbrьcker Zeitung від 22.08.1995, на якому демонструється методика дослідження ритмічної структури тексту.

Koblenz (Lrs.) (1) Das Landgericht Koblenz hat am Montag zwei Bankrдuber, von denen sich einer seit vergangenem Mittwoch auf der Flucht befindet, zu je 15 Jahren Haft verurteilt. (2) Nach dem 52 Jahre alten Peter Jurgen Wallin wird immer noch gefahndet. (3) Er hatte nach der Feststellung des Gerichts zwischen 1987 und 1994 mit seinem 50 Jahre alten Komplizen 13 Mal Banken ьberfallen und mehr als 1,2 Millionen Mark erbeutet. (4) Wallin hatte wдhrend einer Verhandlungspause plцtzlich eine Pistole gezogen. (5) Mit der Drohung, notfalls zu schieЯen, gelang ihm die Flucht aus dem Gericht.

Текст має 5 речень, які розкладаються на 12 синтагм. Розбивка на синтагми виглядає наступним чином (цифри в синтагмах є кількісним показником слів): (1) 8/11/6/ (2) 12/ (3) 7/10/4/7/ (4) 9/ (5) 3/3/7/

Середні показники цього тексту й загалом текстів з КМФ „повідомлення“, які підлягали аналізу, майже збігаються, але більш чітке уявлення про ритм тексту можна отримати з наступного переліку синтагм. Синтаксично виділені синтагми позначаються однією (кома) і двома (крапка) рисками, а несинтаксично виділені синтагми - хвилястою. Цифри означають кількість слів у синтагмі: 8/11/6//12//7?10?4?7//9//3/3/7//

Цей перелік дає уявлення про рівномірність чергування коротких і довгих синтагм. Особливо чітко ця закономірність простежується, починаючи з другої і закінчуючи дев'ятою синтагмою. Загалом же текст має 172 склади у 12 синтагмах. Довжина такту становить ?2,8 складу. Для тексту характерне переважне вживання двоскладників - 44,5% (найбільший показник серед тактів різної довжини від 1 до 7, крім шестискладників).

Таке співвідношення свідчить про енергійний, однорідний, деякою мірою монотонний ритм КМФ „коротке повідомлення“. Характерною ритмоутворюючою одиницею майже кожного другого інформаційного тексту з КМФ „коротке повідомлення“ є поширене означення.

Ритм „констатуючого повідомлення“ енергійний, відзначається високим ступенем однорідності, дещо урочистий на матеріалі офіційних міжнародних документів інформаційних жанрів.

КМФ „опис“ (різновиди: „статичний опис“, „динамічний опис“ та „характеристика“), побудована на принципі тривимірності простору, для якої важливо мати точку відліку, оріго, з якої описується предмет, процес, стан, істота. Ритм КМФ „опис“ - це ритм тривимірності простору в мовленнєвому відбитку, на яку накладається координата часу.

Фактор довжини тактів дуже показовий для описових текстів. Навіть у відносно довгих синтагмах (до 6-7 слів) визначною є кількість, послідовність і квантитативність наголосу (логічний, другий чи третій наголос у композитах, синтагменний наголос). Темпоритм наукових текстів-описів предмета повільніший, ніж у текстах ділового мовлення. Показовою ритмічною групою текстів ділового мовлення є перелік, який виявляє чітку структурованість і впливає на ритм усього тексту. Перелік характерний також значною мірою для публіцистичних і наукових текстів.

Іншим типовим ритмотвірним принципом будови наукових текстів є порівняння, виражене у звичних вимірах метричної системи одиниць, представлене кількісними й порядковими числівниками, які мають в німецькій мові своєрідну ритмічну будову.

Текстам з КМФ „характеристика“ притаманний високий ступінь гомогенності, який має свій вияв у феноменологічності. При цьому феноменологічність ознак розглядається як найвищий ступінь узагальненості характерних ознак об'єкта. У таких текстах можуть бути елементи КМФ „міркування“, недомінантні в межах цієї КМФ. Вони є виявом граничних ознак характеристики й переходу її до КМФ „міркування“. Ритмічна будова таких текстів добре структурована й приблизно однакова за кількісними показниками. Відтінки ритму виникають через квалітативні відмінності, напр. текстам трудових характеристик (офіційно-діловий стиль) притаманний монотонний прискорений ритм, якщо це характеристика з латентною негативною або нейтральною оцінкою. Для них релевантне більше вживання службових слів, які не мають наголосу, а заповнюють місце, створюючи офіційний тон, до якого у спільноти людей існує позитивне ставлення, а відтак здійснюється демократичний принцип надання рівних стартових можливостей для кожної людини. Однак це безпристрасний офіційний тон, який не виказує прихильності й тому латентно cвідчить про наявність негативних ознак. У характеристиках із позитивною оцінкою прискореність ритму менша завдяки оцінним лексемам, які отримують наголос та уповільнюють темпоритм.

Органічна структурованість ритму текстів-характеристик наукового стилю знаходить вияв у повторюваності елементів. Він передає органічність інтелектуальних імпульсів думки, абстрагованої від конкретних ознак.

Ритм у просторі разом із ритмом у часі та характерним секундним стилем викладу, створюють прискорений ритм динамічного опису. Він, однак, у нехудожніх текстах не отримує маркер „астматичність“. Ритм наукових текстів з КМФ „динамічний опис“ визначається довшими синтагмами з середніми показниками від 10 до 13 складів, переважно середньою довжиною речень, з середніми показниками довжини тактів від 3 до 4 складів і продуктивністю повторів комбінацій тактів різної довжини,що створює прискорений ритм з модифікованою монотонністю. Тексти з КМФ „динамічний опис“ у сфері ділового мовлення найбільш представлені в типі тексту „інструкція“. Ритм цих текстів ілюструє типи ритмів: „директивна ввічливість“, „монотонна директивна ввічливість“ і „відрубна директивність з відтінком ввічливості“. Найбільш поширеними є перші два типи ритмів.

Текстам з різних галузей знань (економічних, філологічних, філософських) наукового стилю, організованих КМФ „міркування“, властиві такі ознаки ритму, як пульсуючість, енергійність, антитетичність, полемічність.

Антитетичність фіксуємо в протиставленні реми в тезі тексту у вигляді двоскладників парних сполук з наголошеним першим складом, алітерації, й у логічному протиставленні смислів, переданих словами з ритмом алітерації. Уособленням своєрідності пульсуючого ритму міркування є занадто довгий затакт (4 склади). Енергійність визначається показниками довжини такту (3,4 складу), довжини синтагми (9-10 складів) та довжини речення (13-16 слів). Однак довжина речення не є фіксованим показником у міркуванні. Вона може бути середньою й довгою. Константним показником самобутності ритму тексту міркування є значна перевага синтаксичних пауз над несинтаксичними. Загалом же для текстів з КМФ „міркування“ характерний ритм доказовості, закладений у самій структурі цієї КМФ: теза - аргументи - висновок, або в її модифікаціях як, наприклад: теза - аргументи, варіація тези - аргументи - висновок.

Палітра ознак ритму текстів практичного мовлення вужча, ніж художніх текстів. Ця закономірність простежується також і стосовно палітри тональностей. Текстам практичного мовлення притаманна насамперед епічна тональність. Чисто епічна тональність властива науковим, офіційно-діловим та газетним текстам інформаційних жанрів (коротке повідомлення, повідомлення) із спокійним, енергійним і монотонним ритмом, у яких оцінність мінімально присутня (полягає у виборі інформації до публікації). Але у зв'язку з великим обсягом інформації такого плану реципієнт читає те, що привернуло його увагу, тому заголовок відбиває емоційну оцінку або раціональну, або ж є концентрованим викладом інформації тексту, яка за своїм предметно-логічним змістом викликає інтерес у пересічного читача газети. Лексика текстів із чисто епічною тональністю нормативна, характеризується високим рівнем продуктивності термінів з галузі, про події якої повідомляється, що відповідає вимозі об'єктивного інформування читача в доступній формі. Повністю відсутня оцінна лексика. Вплив на читача відбувається через факти, викладені в інформації, тобто в об'єктивній фактуальності.

Наукові тексти відрізняються інтелігібельним тоном, зумовленим серйозним ставленням автора наукової праці до предмета дослідження та висвітлення його результатів, зрештою самою комунікативною сферою науки, а на психічному рівні почуттям логіки. Основна епічна стилістична тональність таких текстів демонструє епічність із характерними ознаками ритму „спокійність“, „виваженість“, „неквапливість“ (КМФ „констатація“, „опис“), „енергійність“, „прискореність“ (КМФ „динамічний опис“, „міркування“), „пульсуючість“ та „інтелігібельність“ (КМФ „міркування“). При цьому інтелігібельність базується на пульсуючому ритмі, до якого на лексичному рівні додається строгість абстрактних лексем нормативного поля німецької мови. Інтелігібельний тон може проявлятися в наукоподібності, яка ґрунтується на невідповідності самооцінки автором своєї праці та її оцінки реципієнтом. При цьому включається оцінний компонент сприйняття, але на рівні основної стилістичної тональності, закладеної в тексті, вид її залишається незмінним.

Тексти офіційно-ділового стилю, що демонструють офіційний тон, також побудовані на епічній тональності. Виключно нормативна лексика та мовні звороти, часто вживані в ділових документах: mit Rьcksicht auf, Anzeige machen, dies erlassen, союз sofern т.і., створюють офіційний тон тексту. Надзвичайно продуктивні синтаксичні конструкції haben + zu + Infinitiv, sein + zu + Infinitiv структурно організують директивний тон тексту, якому властивий монотонний, прискорений, частково пульсуючий ритм, чия гомогенність базується на тактовій однорідності, а на лексичному рівні - повторі лексем на кшталт unverzьglich, за допомогою яких передається необхідність і терміновість дій працівника за визначених обставин. Продуктивний також регулятивний тон.

Чисто епічна тональність убирає в себе ритми КМФ, які організують предметно-логічний зміст текстів, і, крім спокою, має такі загальні характеристики: виваженість неквапливість, енергійність, прискореність, пульсуючість, доказовість як симбіоз асертивності й релевантності (виділення окремих понять за рахунок інтенсивнішого наголосу) і паузи значущості.

Інший вид стилістичної тональності, характерний для текстів практичного мовлення, - епічно-драматична тональність. Жанри газетно-публіцистичного стилю (репортаж, інформація, інтерв'ю, фейлетон, коментар) можуть бути забарвлені драматичними тонами цього виду тональності, так само як і листи читачів. Емоційні явища, що знаходять відбиток в епічно-драматичній тональності, становлять насамперед інтенсивно виражені основні емоції: інтерес, хвилювання, здивування, страх, сум, зневага, огида, лють, гнів, провина, сором, збудженість, горе, страждання, а також комплексні емоції: тривога, депресія, апатія, любов, ворожнеча, афекти, настрої, стрес, фрустрація, які відображають ситуативне ставлення індивіда до якоїсь події, а також можуть бути проявами емоційних явищ третього рівня: почуттів комічного, гумору, іронії, трагічного, піднесеного.

Епічно-драматична тональність представлена у текстах газетно-публіцистичного стилю іронічним та саркастичним підвидами гумористичної тональності, часто в змішаній формі. Їх основна функція - політична боротьба словом, до специфічних функцій належать також викривальна з метою досягнення змін на краще, уїдливого висміювання з метою заперечення невідповідності дійсності ідеалу і, навпаки, з метою вироблення настанови щодо протилежної дії. Третя функція саркастичного тону може мати прикладне значення для маніпулювання думкою спільноти на основі гіперболізації негативу й порушенні законів ритуальності мислення (маніпулятивна стратегія). Прикладом ідентифікації іронічної тональності слугує перше речення коментаря „Zum Wohl des Volkes“ Д. Клостерманна від 11.08. 1995 р.: Italiens Ex-Ministerprдsident Berlusconi konnte nicht deutlich machen, ob er mehr die Profitmaximierung in seinem Medienimperium oder das Wohl des Volkes im Auge hat. Ритуальна дія: прем'єр-міністр уряду країни має дбати про функціонування всіх сфер життя країни. Вона базується на ритуальності мислення суспільства з демократичним устроєм, у якому ця основна функція прем'єр-міністра визначена законом. Іронічна тональність виникає на порушенні ритуальності в поведінці Берлузконі, на яку звертає увагу автор коментарю, коли наголошує на невизначеності позиції прем'єр-міністра. Що ж для нього важливіше ? благо народу чи отримання максимального збільшення прибутку в його імперії засобів масової інформації. Стилістичним засобом створення іронічного тону в зазначеному реченні є антитеза die Profitmaximierung in seinem Medienimperium - das Wohl des Volkes, яка базується на негативній оцінці, присутній у значенні компонента -imperium складного слова Medienimperium.

Порушення ритуальних дій/ритуального мислення засвідчує загальну (домінантний тип тональності всього тексту) іронічну, саркастичну або іронічно-саркастичну тональність чи окремий тон локального значення зазначеного спектра. Різниця між загальною тональністю тексту й локальним тоном фіксується за квантитативним параметром.