У третьому розділі „Ритмотональна будова художнього тексту“ йдеться про тональності художніх текстів та їх лінгвостилістичні характеристики.

Художнє мовлення втілює набагато більший спектр емоційних явищ як ідентифікаторів ставлення адресанта до предмета/об'єкта спілкування автора з читачем у дистантному режимі на психічному рівні, і тому виявляє більшу палітру тональностей порівняно з текстами художньо неоформленого мовлення, регламентованого вимогами певної сфери діяльності людини.

Ритм текстів КМФ „розповідь“ в основі своїй епічний, спокійний, але може відбивати такі якості, як піднесеність, захопленість, очікуваність, неквапливість, сугестивність завдяки естетичній функції художніх творів.

Для описових текстів характерний високий ступінь тактової однорідності й релевантності дво- і трискладників (найвищий показник 72,7%). Ритм монотонний, енергійний іноді прискорений залежно від просторових відношень, у межах яких описується об'єкт, а також ставлення автора до об'єкта опису. Поєднання прогредієнтної інтонації на тлі великої кількості синтаксичних пауз з високою тактовою однорідністю створює відтінок захопленості/залюбленості щодо об'єкта опису.

Дані аналізу текстів з КМФ „характеристика“ свідчать про добре структуровану, гомогенну за кількісними показниками ритмічну тканину тексту. Відтінки ритму виникають за рахунок його квалітативних відмінностей. Зареєстровано три види відтінків ритму: маршовий (високий ступінь тактової однорідності, періодична повторюваність, чітка розміреність, енергійність - текст Р. Вальзера „Basta“), „караванний“ (тактова однорідність, періодична повторюваність, розміреність, уповільненість - Б. Келлерманн „Reisen in Asien“) і запальний (більший діапазон коливань довжини тактів, періодична повторюваність, розміреність, прискореність - І. Койн „Geheimnisvolle Nachbarschaft“).

Для ритму текстів з КМФ „динамічний опис“ характерні енергійність, прискореність, жвавість, певною мірою астматичність. Ці якості базуються на коротких синтагмах у межах довгих речень і високому ступені тактової однорідності тексту та визначеної повторюваності тактів однакової довжини поспіль або в комбінаціях із тактами іншої довжини.

Ритмові міркування притаманне більш продуктивне вживання гіпердактилічних клаузул (до 20%), що свідчить, однак, не про поганий стиль (за Л. Райнерсом), а про особливість ритму цієї КМФ, де наголосом виділяються значущі слова (складні, багатоскладові), носії імпульсів думки. Тому затакт останнього такту може бути довшим, що впливає на загальну розмірність тексту. Як і в текстах художньо неоформленого мовлення можливі гіпергіпердактилічні клаузули, яким немає відповідності в поетичній метриці, що свідчить, про своєрідність мислення у причиново-наслідкових відношеннях.

Основу тональності будь-якого прозового твору становлять спокійний, розмірений, неквапливий та плавний тони епічної тональності. Ці тони збігаються з особливостями ритму КМФ „розповідь“, „статичний опис“, „характеристика“ і частково КМФ „міркування“ та „динамічний опис“. Обмеження щодо останніх двох КМФ стосуються полемічності тону у викладі роздумів над проблемою та астматичності динамічного опису в текстах драматичного зображення.

Чисто епічна тональність особливо рідкісна в художніх творах, що зумовлено особливістю реалізації естетичної функції художнього стилю, який вимагає багатої палітри тонів. Вона вбирає в себе ритми КМФ.

На лексичному рівні епічна тональність формується лексикою нормативного поля, для вибору якої важливий критерій нульової оцінності. Однак така лексика може мати досить широкий асоціативний ореол на базі латентної оцінності лексичних засобів й отримувати відтінок елегійності як сегмента проміжної стадії переходу до епічно-ліричної тональності. Наприклад, як у двох перших реченнях оповідання Маріанни Фріц „Die Schwerkraft der Verhдltnisse“, які мають основну епічну стилістичну тональність.

(1) Im Februar 1945 erlebte Berta die Befreiung aus der Umklammerung durch die Schwerkraft jener Verhдltnisse, die die Geschichtsschreibung zusammenfaЯt in dem Begriff: Zweiter Weltkrieg. (2) Der dreiunddreiЯigjдhrige Obergefreite Rudolf stand am Fenster, die Ellbogen auf dem Fensterbrett aufgestьtzt, den Kopf zwischen den von der Kдlte angefrorenen Hдnden eingebettet und sagte: „Fahr hinaus aufs Land.“

Перше речення є елементом КМФ „розповідь“. Розповідач інформує читача про час перебігу змальованих подій, називає головну героїню й події, що визначають її життя в цей період. Тональність має свій вияв насамперед у ритмі. Ритм першого речення енергійний, він має характерні ознаки ритму КМФ „розповідь“. Середня довжина такту - 3 склади при коливанні амплітуди від 1 до 6 тактів, середня довжина синтагми - 11 складів або 4,8 слова, довжина речення в 24 слова відповідає показнику середніх речень. Темп першої синтагми швидший, тому що середній показник довжини її тактів становить 3,3 складу, до того ж вона довша за інші синтагми речення. Це видно з наступного цифрового запису, який демонструє довжину синтагм, обчислену в складах, і характер пауз: 27 ? 10 ¦10 ? 4¦4¦.Темп повільнішає під кінець речення, тому що синтагми стають коротшими, а паузи довшими. Остання синтаксична проміжна пауза, позначена двокрапкою, за довжиною майже дорівнює синтаксичній кінцевій паузі.

Друге речення є елементом КМФ „статичний опис“, і тому темпоритм ще повільніший. При майже однаковій середній довжині такту й майже однаковій кількості складів (55 і 59) це речення ділиться на 7 синтагм з середньою довжиною - 4,1 слова або 8,4 складу. Довжина синтагм і характер пауз унаочнюють ці показники: 15 ? 4¦12¦20? 3¦3 ? 2¦. Цифровий запис тактової довжини обох речень у складах засвідчує уповільненість ритму на кінець відрізка тексту, виражену також у меншій амплітуді коливань довжини такту в другому реченні:

(1) 232432446236132412 - затакт останнього такту - 1 склад

(2) 22233222353433252542

Ритм другого речення більш гомогенний за рахунок повторів дво- і трискладників поспіль. У першому ж реченні ритм характеризується повторами комбінацій складів певної довжини: 2+3, 3+2, 3+2+4. Його гомогенність досягається також повторами однакових за довжиною синтагм, а на стилістико-синтаксичному рівні граматичним паралелізмом, за допомогою якого надається опис персонажа.

Епічність виявляє себе також в однаковому початку обох речень: ямбічних односкладових анакрузах, а також у лексиці нормативного поля німецької мови, однак абстрактні поняття Zweiter Weltkrieg, die Umklammerung, die Schwerkraft der Verhдltnisse - це не тільки семантичні засоби, що об'єктивно передають денотативний зміст ситуації, вони створюють також певний асоціативний план, відображають типові риси культури епохи другої половини ХХ століття й належать до лексем, які за своїм конотативним змістом є емоційно-стереотипними й налаштовують реципієнта на емоційно-стереотипне сприйняття змісту, пов'язане зі станом суму, викликаному моральною оцінкою „зле“. Стереотипність сприйняття притуплює сум та його оцінку й трансформується в елегійність епічної тональності, яка з тієї ж причини не має високого ступеня інтенсивності.

Основна лірична тональність у прозі виражена, як відомо, у музичному тоні. Інші тони, що становлять палітру ліричної тональності, пов'язані з особливостями настрою автора або ліричного героя в іпостасі оповідача. Поряд із музичністю епічно-ліричної тональності її складовою є образність, яка передається засобами художніх тропів: епітетами, порівняннями й насамперед метафорами.

Епічно-лірична тональність відображає за допомогою ритму та лексико-стилістичних особливостей мовлення емоційну/естетичну оцінку (як об'єктивну, так і суб'єктивну) гарного різного ступеня інтенсивності оповідачем-автором чи оповідачем в іпостасі ліричного героя, на яке локально нашаровуються мовні засоби відбиття окремих почуттів, пов'язаних з почуттям (станом) кохання. При цьому вона функціонально відрізняється від ліричної тональності, яка створюється за допомогою включення віршованих творів у прозовий текст.

Аналіз художніх текстів засвідчує свого роду накладення ритму емоції або почуття через естетичну чи емоційну оцінку на ритм КМФ. До тонів спектра епічно-ліричної тональності належать тони, які базуються на соціальних емоціях емпатії та симпатії. Ситуативно, в залежності від інтенсивності емоції підґрунтям домінантної тональності тексту може бути чуттєвий тон або почуття. Емоції симпатії та емпатії своєрідно забарвлюють основні емоції (хвилювання, радість, здивування, провина т.і.) та комплексні (тривога, любов, депресія). Наприклад, емоція „радість“ може слугувати підґрунтям епічно-ліричної тональності твору або його частин: Das nдchste Mal kam ich mit viel froherem Herzen, denn zu Haus trieb mein Blumenstock mit neuer Lust und Kraft seine spitzigen freudigen Blдtter heraus (Г. Гессе „Aus Kinderzeiten“). Особливо показовою є остання, четверта, синтагма trieb mein Blumenstock mit neuer Lust und Kraft seine spitzigen freudigen Blдtter heraus. Показники ритму цієї синтагми свідчать про прискореність (довжина такту - 2,9 складу, довжина синтагми - 13 слів/23 склади), а цифровий запис свідчить про карбованість, піднесеність ритму: 12623333. Парна сполука з алітерацією та повтор двох трискладових епітетів поспіль надзвичайно ритмізують цю синтагму. На лексичному рівні емоція „радість“ виражена словами й словосполученнями, що її називають: mit viel froherem Herzen, freudige Blдtter, а також засобами, що її відбивають(персоніфікація [mein Blumenstock] trieb mit neuer Lust und Kraft… heraus).

Адекватне сприйняття ліричної тональності віршованого твору перекладачем має неабияке значення для якості перекладу, тому що один з її найсуттєвіших показників ритм, є носієм сутності стану ліричного героя, який відбивається у творі. Тут констатуємо або відповідність тональності автора тональності перекладу німецьких поезій (М. Рильський, М. Бажан), або її невідповідність (М. Лермонтов) у переспіві.

Тональності тексту відповідає, як правило, окреме почуття. Почуття піднесеного - тональність піднесеності (як окреме - піднесений тон). Піднесений тон є також виразником спорідненості основної епічно-ліричної та епічно-драматичної стилістичних тональностей. Він писутній у патетичній тональності та в оптимістичному підтипі сатиричного підвиду епічно-драматичної тональності.

Зареєстровані тони епічно-ліричної тональності: просвітлений, схвильований, захоплюючий/захоплений, захоплено-романтичний, здивований, збуджений, зворушливий, застерігаючий, співчутливий, доброзичливий, добродушний, добродушно-доброзичливий, сором'язливий, елегійний.

Епічно-драматична тональність демонструє більшу інтенсивність тонів, що передають загостреність почуттів персонажів, які вони виявляють під час конфлікту, зображеного в літературному творі. Відрізки тексту з драматичним тоном можуть мати обсяг в одне або декілька речень. Різновидами основної стилістичної епічно-драматичної тональності є трагічна тональність, патетична та гумористична як вияв комічного. При цьому патетична тональність займає проміжне місце між трагічною й гумористичною й може слугувати як для створення трагічної, так і гумористичної тональностей. Вона базується на почутті піднесеного, але на вияв цього почуття - піднесену тональність накладаються раціональна та естетична оцінки об'єкта або предмета комунікативного акту адресантом і адресатом тексту, які вони поділяють, тобто ці оцінки базуються на згоді комунікантів щодо ідентифікації з предметом мовлення. У такому разі патетична тональність може входити до складу трагічної. Якщо ж така ідентифікація відсутня, принаймні, в одного з комунікантів, тоді патетична тональність є складовою гумористичної тональності.

Трагічна тональність твору зумовлена трагічним потенціалом об'єкта зображення, ставленням автора до трагічного потенціалу, сконцентрованого на психофізіологічному рівні у почутті трагічного, відбиттям його за законами обраного автором жанру. З трагічністю об'єкта зображення пов'язуються основні емоції: страх (жах), інтерес, хвилювання, здивування, страждання, радість, а також комплексні: тривога та ворожнеча.

До створення епічно-драматичної стилістичної тональності на прикладі твору Е.Т.А. Гоффманна „Der Sandmann“ причетні також почуття кохання, родинності, обов'язку, „солодкого жаху“, трагічного та розпач. Вони мають вияв у тональностях: трагічна, піднесено-патетична тональність з відтінком примарності; у тонах локального значення: розпачливому, тужливому, екзальтованому, таємниче-електризуючому, зловісному, моторошному.

Епічно-драматична тональність вербалізується за допомогою образної лексики з емоційним компонентом та лексики з раціональною й емоційною оцінкою позитивного чи негативного спектра, застосуванням КМФ „сцена“, підтипу КМФ „динамічний опис“, з характерним для неї карбованим, прискореним до швидкого ритмом на кшталт астматичного; АМФ „авторський монолог“ й різновиду чужої мови - прямої мови.

Крім трагічної (об'єктивно-трагічної, суб'єктивно-трагічної), патетичної (піднесено-патетичної, вихолощеної патетичної тональності), до епічно-драматичної тональності належить гумористична тональність з її складовими: сатиричним, іронічним та саркастичним підвидами.

Гумористична тональність, психологічною основою якої є почуття гумору - симбіоз негативного й позитивного у явищі з перевагою останнього, включає на цій підставі й завдяки непрямому вираженню нею негативної оцінки денотата іронічний та саркастичний підвиди тональності.

Іронічний підвид тональності художнього твору відбиває в денотативному плані вирішення конфлікту, який базується на суперечностях різного роду протилежностей. Соціально-психологічною основою цього явища можна розглядати етичний принцип примирення суперечностей, можливість мирного подолання конфліктів, можливість виявити адекватну поведінкову реакцію. Іронічна тональність може ґрунтуватись на самоіронії.

Гумористичний різновид іронічної тональності (іронічно-гумористичний тип) будується найчастіше на створенні ефекту обманутого очікування. При цьому використовується наївний тон викладу, який створюється завдяки вибору оповідача (від 1 особи однини) з типовими соціально-психологічними ролями: „мене рвуть на частини“ або „казанська сирота“. Традиційне тлумачення гумору як висміювання слабкостей людини з позиції вищості зазнає трансформації завдяки існуванню наївного тону у двох своїх основних іпостасях. Позиція вищості зникає у викладі, але це симульована позиція рівності автора з оповідачем, читач, якщо він розуміє цю симуляцію, стоїть разом з автором на позиції моральної вищості. Якщо ж він не поділяє цю позицію автора, то неминуче скочується до рівня наївного оповідача й сприймає весь перебіг подій як наївний оповідач. У такому разі іронічний підвид тональності не виконує своєї функції. Наприклад, стилістичний засіб „зевгма“, як й „ізоляція“, - може бути складовою наївного тону, тому що симулює спонтанну форму думки, неоформлену стилістично за законами семантичної узгодженості: Der Gastgeber weiЯ immerhin, wer ins Haus und was auf den Tisch kommen wird; [die Dogge] landete auf Frau Thorn und dem Sofa, daЯ beide in allen Nдhten krachten. При створенні наївного тону Е. Кестнер уміло користується симуляцією на пропозиціональному рівні, застосовуючи гіперболу: Ein Hund trat ein. Er muЯte sich bьcken. So groЯ war er. Eine dдnische Dogge…;… sprang die Dogge, elegant wie ein Hannoveraner Dressurpferd, mit einem einzigen Satze quer durchs Zimmer; Cдsar kam nicht. Nicht ums Verrecken. При цьому гіпербола підпорядковує собі потенціал метафори, порівняння та повтору.

Наївний тон викладу має психологічне підґрунтя в емоціях та почуттях широкого спектра (щонайменше це емоції: хвилювання, здивування, страх, провина, сором, тривога, ворожнеча; почуття гумору та іронії). Він може мати відтінок простацьки наївного за рахунок інтенсивності самовпевненого тону та його злиття з саркастичним тоном, у якому автор відображає своє заперечне ставлення до існування зображених негативних явищ; повчально-наївного (повчальний відтінок тону симулює позицію вищості: розмову старшої людини до дитини, до молодої людини, чи до підлеглого); симульованого наївно-ентузіастичного для створення саркастичної тональності, яка відповідає ставленню автора до зображуваного денотата.

Саркастична тональність ґрунтується на надмірній інтенсифікації іронічного тону чи тонів локального значення та їх невідповідності комунікативній ситуації, тобто тону, який відповідає денотатові, напр. коли симулюється піднесено-романтичний тон. Саркастична тональність відбиває заперечення якихось сторін дійсності та ідеалів з метою їх знищення засобом протиставлення дійсності ідеалу. Вона може відбивати суто суб'єктивне заперечення, але й об'єктивне. У саркастичній тональності відображається певною мірою зневіра щодо можливості доведення дійсності до ідеалу. Психологічною основою саркастичної тональності можна розглядати такі емоції, як гнів, огида, зневага, ворожнеча та почуття комічного. Своєрідним виявом цього підвиду є симульований піднесено-романтичний тон останнього речення новели Г. Манна „Sterny“: Wie sie im Mondschein, umschlungen, die Treppe hinanschwebten, dem Hochzeitlager entgegen! Піднесений тон створюється окличним реченням, яке має формальні ознаки модального підрядного речення, й тому передає особливо інтенсивний заряд експресії. Виділення обставин способу дії відокремленням також є елементом піднесеного тону, тому що експресія синтаксичного рівня доповнюється експресивністю лексики з позначкою „високий стиль“, „поетичне“, як у композитах Hochzeitlager, hinanschweben. Автор застосовує піднесений тон з романтичним забарвленням, об'єктивно притаманний денотату, для висловлення свого негативного ставлення до моральних принципів головних персонажів новели за рахунок його інтенсифікації й доведення майже до патетичного. Сприйняття піднесено-романтичного тону як різновиду саркастичної тональності знаходить вияв також у показниках ритму: короткості 4-ох синтагм (середня довжина - 2,7 слова або 5,8 складу), речення з 11 слів з переважно прогредієнтною інтонацією, а також невідповідності форми змістові (порушення ритуальних дій персонажами твору). Перша ритуальна дія: перша шлюбна ніч буває після одруження, а Ліссі й фон Рако неодружені. Друга ритуальна дія: перед першою шлюбною ніччю людина очищається таїнством шлюбного ритуалу в церкві, а Рако спекується мерця (Штерні). Третя ритуальна дія: після одруження наречений везе наречену у свій дім, а Рако йде у віллу Ліссі, яку їй подарував незадовго до своєї смерті її коханець Штерні.

Третій вид тональності, який також входить до спектра гумористичної тональності, ? це сатирична тональність. У ній відбивається, як відомо, войовниче ставлення автора до зображуваних суттєвих вад суспільства за допомогою стратегії нападу в слові. У сатиричній тональності більш прямо виражене негативне ставлення до недоліків життя, порівняно з саркастичною. При цьому прямота вираження негативного ставлення може бути алегоричною за формою.

Оптимістична сатирична тональність найбільш характерна для байок епохи Просвітництва як, наприклад, байка Ґ. Е. Лессінга „Der Affe und der Fuchs“ (1759), спрямована проти німецьких авторів, які бездумно наслідували іноземних письменників у своїй творчості. Енергійний антитетичний ритм, на який накладаються директивний та патетичний тони доповнюються вибором антитетичних алегорій Affe - Fuchs (дурний - розумний) та антитетичним зіставленням протилежних оцінних компонентів значень слів у словосполученнях geschicktes Tier - geringschдtziges Tier. Крім цього, дієслово nachahmen, яке належить до нейтральної лексики, отримує завдяки зв'язку з лексемою Affe асоціативний ореол лексеми nachдffen з негативним оцінним компонентом. Лексема prahlen з маркером пейоративності підсилює вади алегоричного образу. Пряме звернення до німецьких письменників у моралі байки, свідчить про оптимізм з вірою в те, що жорстка авторська позиція щодо відсутності у німецького письменства свого обличчя у всесвітній літературі того часу знайде розуміння, і стан зміниться на краще.

Оптимістична сатирична тональність відбиває ставлення автора до вад дійсності, повністю протилежне устоям існуючого суспільства. Безстрашну позицію автора відзначає глибока впевненість у праведності свого месіанства й почуття віри в підтримку широкого загалу, якому він демонструє недоліки суспільства. Саме це визначає оптимістичну сатиричну тональність і палітру її тонів: піднесений, часом патетичний (пафос на основі однакової оцінки зображуваного автором і читачем), енергійний, гумористично-саркастичний, директивний, доказовий, повчальний тон (може бути симульованим), антитетичний.

Песимістична сатирична тональність виникає при відсутності почуття віри в підтримку загалу. У такому разі реалізуються тони: сумний, частково трагічний, піднесений, саркастичний (напр. оповідання К. Тухольського), цинічний.

Психологічною основою сатиричної тональності можуть виступати такі емоції, як гнів, обурення, хвилювання, почуття іронії, гумору, комічного. Сатирична тональність представлена в текстах різною мірою залежно від жанрової форми, ступеня ефемерності зображуваних вад суспільства та їх адаптації автором.

Засобами створення тонів іронічно-саркастично-сатиричного спектра й частково гумористичної тональності є енергійний виважений ритм, місцями пульсуючий та антитетичний; експресивний синтаксис (ізоляція, виділення, зевгма, повтор, окличні речення, риторичні питання), а також експресивна лексика з позитивним чи негативним оцінним компонентом, лексика з абсолютним чи контекстуальним стилістичним значенням (метафора; гіпербола; мейозис; оксиморон; гра слів; гра з прямим і переносним значенням лексем у контексті, часто при використанні цитати; повтор, антитеза). Для сатиричної тональності характерне пародіювання інших видів тонів, наприклад інтелігібельність наукового тексту.

Проведене дослідження засвідчує системність тональної будови тексту, яка становить його поліфонію як у парадигматичному, так і в синтагматичному аспектах.

Висновки

У галузі стилістики тексту важливе місце займає проблема тональної риторики, зокрема обґрунтування поліфонії ритмотональної будови тексту як у парадигматичному, так і в синтагматичному планах. Елементами ритмотональної будови текстів у парадигматичному плані є основні стилістичні тональності, тональності, підвиди тональностей, тони, відтінки тонів, що формуються на основі темпоритму КМФ та експресивності лексики й риторичних засобів тексту.

Тональність як категорія тексту виражає інтенцію адресанта залежно від якостей об'єкта/предмета мовлення й ставлення його до цих якостей. Це концентрат усіх експресивних засобів тексту, які він застосовує у своїй мовленнєвій діяльності. Тональність як текстова категорія ієрархічно підпорядковується гіперкатегорії тексту - цілісності та представляє персональність/імперсональність як його субкатегорії.

Одним з екстралінгвальних чинників ритмотональної будови тексту є когнітивні процеси другого онтологічного шару нашої свідомості, за допомогою яких осягається матерія в модельному плані. У цих моделях вбачаємо КМФ, тому що їх основу становлять категорії часу, простору й причинності, характерні для матерії.

Три основні стилістичні тональності відбивають взаємовплив родів літератури, яким в об'єктивній реальності відповідають певні емоційні стани в житті людини як екстралінгвальні чинники (любов - нелюбов - страждання). Вони викликають у людини психічні реакції різного роду, які в психології узагальнено поняттям „емоційні явища“. За структурною ознакою вони поділяються на емоційний тон відчуттів, власне емоції, афекти, пристрасті, настрій, стрес, фрустрацію і почуття.

Основу епічного способу зображення становлять констатувальні, передбачувальні та узагальнювальні емоції, ліричного ? власне емоції та почуття, а для драматичного, крім цього, ? афекти, пристрасті, настрої, стрес, фрустрація.

Основній стилістичній тональності відповідає почуття-стан; окремій тональності ? переважно почуття; тонам і відтінкам тонів ? емоції та емоційний чуттєвий тон. Систему тональностей тексту становлять: основні стилістичні тональності - тональності - підвиди тональностей (їх підтипи) - тони - відтінки тонів. Основні стилістичні тональності ? лірична, епічна та драматична ? виступають у різновидах: лірико-епічний, лірико-драматичний, епічно-ліричний та епічно-драматичний, а також драматично-ліричний та драматично-епічний.

Верхній ярус системи тональностей прозового тексту становлять епічна, епічно-лірична та епічно-драматична тональності. Цей ярус має свій вияв у піднесеній, трагічній, патетичній та гумористичній тональностях, які у свою чергу представлені підвидами тональностей: суб'єктивно-трагічному, об'єктивно-трагічному, патетично-трагічному, патетично-гумористичному, сатиричному, іронічному та саркастичному. При цьому гумористична тональність включає сегмент суто гумористичного підвиду, в якому відбивається комічність ситуації, супроводжуваної на рецептивному рівні сміхом. Іронічний підвид поєднує сегмент суто іронічного і сегменти гумористично-іронічного та іронічно-саркастичного, які розглядаємо як підтипи цього підвиду тональності, що є свідченням кореляції тональностей та їх окремих підвидів. Об'єктивність отриманих результатів ідентифікації підвидів та підтипів тональностей іронічно-саркастичного спектра досягнута завдяки застосуванню метода перевірки ступеня порушення ритуальності дій конкретної мовленнєвої ситуації. Цей метод за допомогою процедур зіставлення ритуальності дій як на ментальному, так і на поведінковому рівнях дав можливість ідентифікації іронічної та саркастичної тональностей в текстах писемного й усного мовлення і використовується у процесі навчання іноземної мови студентів просунутого рівня, що спростовує відому тезу про безпорадність філології стосовно іронії.

Ціла низка тонів є актуалізаторами епічної стилістичної тональності в її різновидах. Позитивний або негативний вимір тонів присутній на рівні відтінків тонів, яким відповідають емоційні чуттєві тони як екстралінгвальні чинники психологічного плану багатоступеневої мовної селекції у мовленнєвій діяльності індивіда (поміркований, снобістський, інтелігібельний, об'єктивно-нейтральний, об'єктивно-фактуальний, бадьорий, регулятивний, увічливий, директивний, доказовий, регулятивний, елегійний та ін. просвітлений, схвильований, захоплюючий/захоплений, захоплено-романтичний, здивований, збуджений, зворушливий, застережливий, співчутливий, доброзичливий, добродушний, добродушно-доброзичливий, сором'язливий, елегійний та ін. розпачливий, тужливий, екзальтований, таємниче-електризуючий, зловісний, моторошний, наївний, простацьки-наївний, повчально-наївний, наївно-ентузіастичний, піднесений, енергійний, гумористично-саркастичний, повчальний (може бути симульованим), антитетичний, сумний, частково трагічний, схвильований, занепокоєний, захоплено-запальний, пристрасний, сумний, таємничий, таємниче-загадковий, схвильовано-сумний, глибоко-сумний, розпачливий, обурений, злостивий, занепокоєний, роздратований з відразою, озлоблений, екзальтований та ін., які можуть мати відтінки тонів: задоволений, незадоволений, приємний, неприємний, ніжний, нудний тощо.

Інтенсивність відтінків тонів, тонів та тональностей у синтагматичному плані може вимірюватись за п'ятиланковою шкалою інтенсивності експресивних засобів тексту (нейтральна, середня, висока, вища, найвища інтенсивність). За одиницю виміру взято компонент стилістичного значення окремих експресивних засобів тексту.

Загальна тональність конкретного тексту може бути диференціальним чинником встановлення міжкультурної співвіднесеності автора тексту. Мігранти демонструють у спілкуванні три основні стани взаємодії різних культур: домінанту вихідної культури, домінанту міжкультурної взаємодії, домінанту культури країни проживання. Їх міжкультурна співвіднесеність фіксується в писемній формі насамперед у літературних творах найбільш обдарованих з них. Мовними маркерами природного колориту автора, сформованого під впливом двох або кількох культур є інтернаціоналізми (здебільшого європеїзми), рідко вживані в межах культури країни проживання; мовні реалії країни, звідки автор родом, які є носіями своєрідних тем їх творів; експресивна лексика й стилістичні фігури, що створюють своєрідну образність і незвичні образи; особливий ритм, широкий діапазон тональностей.

Тональність як один з виразників цілісності тексту має бути обов'язково відображена в перекладі оригінального твору. Надзвичайно важливе значення має при цьому ритмічна складова ліричної тональності, яка реалізує темпоритм почуття автора в іпостасі ліричного героя. У такий спосіб текст перекладу вірша поряд з денотативною та образною відповідністю повністю задовольнятиме вимоги принципу еквівалентності.

Парадигма тональностей - це відкрита система, тому перспективу подальших досліджень в галузі тональної риторики вбачаємо в доповненні отриманих результатів на основі аналізу віршованих та драматичних творів.

Зміст дисертації відображено в таких публікаціях

1. Іваненко С.М. Поліфонія тексту : [монографія] / Світлана Мар'янівна Іваненко. - К.: Видавничий центр КДЛУ,1999. - 318 с.

2. Ivanenko, S. Textpolyphonie aus psychologisch fundierter kommunikativ-pragmatischer Sicht : [Monografie]. / Svitlana Ivanenko. - Frankfurt am Main : Peter Lang, 2005. - 308 S.

3 Іваненко С.М. Лінгвостилістична інтерпретація тексту: підруч. [для факультетів іноземних мов університетів і педагогічних вищ. закл. освіти] / С.М. Іваненко, А.К. Карпусь. - Київ: КДЛУ, 1998. - 176 с.

4. Іваненко С.М. Лінгвостилістична інтерпретація тексту : книжка для викладача [для факультетів іноземних мов університетів і педагогічних вищ. навч. закл.] / С.М. Іваненко, А.К. Карпусь. - К.: Вид. центр КНЛУ, 2003. - 27 с.

5. Іваненко С.М. Використання комп'ютера для розвитку навичок аналізування тексту у студентів // Методика викладання іноземних мов. - 1992. - № 20. - С. 33-38.

6. Іваненко С.М. Тональності композиційно-мовленнєвих форм як засіб жанрово-стилістичної будови тексту // Семантико-стилістична будова тексту та функціонування одиниць різних мовних рівнів : [зб. наук. праць / відп. ред. О.П. Пророченко, С.М. Іваненко]. - К. : ІСДО, 1995. С. 14-16.

7. Іваненко С.М. К понятию „тон“ и его интерпретации в лингвистике и литературоведении // Актуальні проблеми вивчення мови та мовлення, міжособової та міжкультурної комунікації : [міжвуз. зб. наук. праць / відп. ред. І.С. Шевченко]. - Харків : Константа, 1996. - С. 86-87.

8. Іваненко С.М. Тональність газетних текстів місцевої преси Німеччини // Вісник Київського лінгвістичного університету. - 1998.- Т.1. - №1. - С. 59-63.

9. Іваненко С.М. Основні стилістичні тональності: епічна, лірична, драматична // Вісник Київського державного лінгвістичного університету. Серія Філологія. - 1999. - Т. 2. - № 2. - С. 48-53.

10. Iwanenko, S. Polyphoner Bau des Textes // Stylistyka. - 2000. - IX. - S. 339-352.

11. Іваненко С.М. Основна стилістична епічно-драматична тональність у її різновиді „трагічна тональність“ (на матеріалі твору К. Тухольського „Dдmmerung“) // Науковий вісник КДЛУ. Серія Філологія ? Педагогіка ? Психологія. - 2000. - №2. - С. 149-154.

12. Іваненко С.М. Поліфонія тексту у парадигматичному аспекті // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО Київського державного лінгвістичного університету. Серія Філологія ? Педагогіка ? Психологія. - 2000. - № 3 - С. 334-338.

13. Іваненко С.М. Парадигма основної стилістичної драматично-епічної тональності // Наука і сучасність : [зб. наук. праць Національного педагогічного університету ім. М.П. Драгоманова]. - 2000. - Т. ХХІІ. - Вип. 2. - Ч.2. - С. 269-279.

14. Іваненко С.М. Ритмотональна будова текстів жанру „характеристика“ // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 2000. - №. 4. - С. 100-104.

15. Іваненко С.М. Піднесений тон як складова лірико-епічної тональності на матеріалі прозових художніх творів // Мовні і концептуальні картини світу. - 2000. - С. 141-147.

16. Іваненко С.М. Оцінний компонент значення мовної одиниці як один з засобів експлікації тональності тексту // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 2001. - № 5. - С. 72-80.

17. Iwanenko, S. Universality of Humorous Tonality (for Example, in Texts of Ukrainian and German Authors). // Stylistyka. - X. - 2001. - С. 295-306.

18. Іваненко С.М. Поліфонія тексту у синтагматичному плані як відображення її парадигматики. // Проблеми семантики слова, речення та тексту. - 2001. - № 6. - С. 83-86.

19. Іваненко С.М. Музикальність прозового тексту у його ритмо-тональному відбитку. // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО КНЛУ LINGUAPAX - VIII. Мова, освіта, культура і сучасний світ. Філологія * Педагогіка * Психологія. - 2002. - № 6. - С. 58-62.

20. Іваненко С.М. Wechselbeziehungen Stilistik - Poetik. Musikalitдt eines literarischen Werkes. // Стил. - 2002. - №1. - С. 209-218.

21. Іваненко С.М. Категоріальний статус тональності художнього тексту. // Нова філологія. - 2002. - №4 (15). - С. 248-256.

22. Ivanenko, S. Der Begriff der Interkulturalitдt und seine Versprachlichung in den literarischen Texten // Стил. - 2003. - № 2. - С. 251-258.

23. Іваненко С.М. Універсальність засобів мовної репрезентації гумористичної тональності у текстах малої форми німецьких та українських авторів // Проблеми зіставної семантики. - 2003. - № 6. - С. 376-383.

24. Іваненко С.М. Проблеми відтворення тональності художнього тексту в перекладі // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Іноземна філологія. - 2003. - № 34-36. С. 106-109.

25. Ivanenko, S. Textmodell und die Textkategorie „Ton“ // Стил. - 2004. - № 3. - С. 131-138.

26. Іваненко С.М. Лінгвокультурологічний аспект змісту художнього твору малої прози німецькомовних письменників. // Мова і культура. (Науковий щорічний журнал). - 2004. - № 7. - Т. У. Міжкультурна комунікація. - С. 241-246.

27. Ivanenko, S. Die Expressivitдt und ihre Verkцrperung im Textton // Стил. - 2005. - № 4. - S. 199-206.

28. Іваненко С.М. Універсальність саркастичної тональності на матеріалі німецької та української прози // Проблеми зіставної семантики. - 2005. - № 7. - С. 26-31.

29. Ivanenko, S. Ansatzpunkte zur Forschung im Bereich der interlingualen Funktionalstilistik gezeigt an der deutschen und ukrainischen Sprache // Стил. - 2006. - № 5. - S. 27-39.

30. Іваненко С.М. Interkulturelle Stilistik gezeigt am stilistischen Potential der Lexik des Deutschen und des Ukrainischen // Науковий часопис НПУ імені М.П. Драгоманова. Серія 9. Сучасні тенденції розвитку мов. - Київ: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. - С. 129-135.

31. Іваненко С.М. Текстологічні засади аналізу „Саги про Тідрекса“ (Thidrekssaga) І.В. Шаровольського і сучасні лінгвостилістичні студії // Мовні і концептуальні картини світу. - 2007. - № 22. - Ч. 1. - С. 117-121.

32. Іваненко С.М. Тональність як складова структури тексту. // Мова і культура. - 2008. - № 10. - Т. VІІІ (108). - С. 10-15.

33. Іваненко С.М. Вплив формаційної системи літературних напрямків на тональність тексту // Мова і культура. (Науковий журнал). - 2009. - № 11. - Т. ІІ (114). - С. 184-191.

34. Іваненко С.М. Ритмотональна адекватність перекладу Йони Грубера вірша в прозі Лесі Українки «Твої листи завжди пахнуть зов'ялими трояндами…» // Науковий часопис Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова. Серія 9. Сучасні тенденції розвитку мов. - 2009. - № 3. - С. 166-170.

35. Іваненко С.М. Ритмотональна будова постмодерністського твору Крістофа Рансмайра «Останній світ» // Стил. - 2009. - № 8. - С. 89-97.

36. Іваненко С.М. Тональності композиційно-мовленнєвих форм як засіб жанрово-стилістичної будови тексту // Тези доповідей міжнародної науково-методичної конференції викладачів іноземних мов вузів „Проблеми лінгвістики тексту та лінгвометодики“. - Львів : ЛДУ, 1992. - С. 104-105.

37. Іваненко С.М. Der Rhythmus eines epischen literarischen Textes als Ausdruck seiner Expressivitдt // Мовна компетенція, креативність та актуальні проблеми викладання іноземних мов : зб. наук. праць за мат. 6 міжнар. наук. конф. германістів / М-во освіти України, Асоціація германістів України, Інститут Гете м. Київ, Харківський державний університет. - Харків : Константа, 1998. - С. 39-42.

38. Іваненко С.М. Der lyrische Grundton der Erzдhlung von Ingeborg Bachmann „Die Fдhre“ // По слідах німецької мови та культури в Україні. Матеріали УІІ. міжнародної наукової конференції германістів. - Чернівці: Рута, 1999. - С. 68-71.

39. Іваненко С.М. Система тональностей тексту та її екстралінгвістичні чинники // Семантика мови і тексту : [зб. наук. статей / голова ред. колегії В.І. Кононенко та ін.]. - Івано-Франківськ : Плай, 2000 - С. 208-214.

40. Іваненко С.М. До розмежування категорій модальності та тональності // Тези всеукраїнської наук. філол. конференції „Проблеми сучасної світової літератури та лінгвістики. - Черкаси: ЧІТІ, 2001. С. 79-81.

41. Іваненко С.М. Analytisches Lesen bzw. linguostilistische Textinterpretation als Teilaspekt der Sprachpraxis im IV. Studiejahr der Fremdsprachenfakultдten der Universitдten und Hochschulen. // Навчання німецької мови як іноземної (першої/другої) в контексті багатомовності : матеріали УІІІ міжнар. наук.-практ. конф. викладачів німецької мови. Біла Церква, 2001 р. / Асоціація українських германістів, Гете-інститут у Києві [та ін.]. - Біла Церква, 2001. - C. 17-18.

42. Іваненко С.М. Типологія іронічної тональності тексту // Діахронічне, типологічне і контрастивне дослідження германських, романських і слов'янських мов (семантика й словотвір) : матеріали міжнар. наук. конф., 24-25 квітня 2001 р. / Донецький національний університет, Факультет романо-германської філології. - Донецьк : ДонНУ, 2001. С. 100-106.

43. Іваненко С.М. Категория тональности и ее соотношение с другими текстовыми категориями. // Форма, значение и функции единиц языка и речи : материалы докладов междунар. науч. конф. Минск/Беларусь 16-17 мая 2002 г. [в трех частях]. - Ч. 2. - С. 156-158.

44. Іваненко С.М. Учебно-методический комплекс к аспекту практики речи „Лингвостилистическая интерпретация текста“ (немецкий язык) // Непрерывное обучение иностранным языкам : методология, теория, практика : материалы докладов междунар. науч.-практ. конф. Минск, 17-18 декабря 2002 г. - Ч. 1. - С. 204-206.

45. Іваненко С.М. Загальна тональність художнього тексту // Нова філологія. Запоріжжя: ЗДУ : матеріали У-ої Конференції „Нові підходи до філології у вищій школі“, 2002 р. - С. 341-342.

46. Іваненко С.М. Категории языка, речи и текста. // Языковые категории: границы и свойства. - Минск : МГЛУ, 2004. -С. 112-114.

47. Іваненко С.М. Лінгвостилістична інтерпретація тексту і процес реформування викладання німецької мови в рамкових умовах Болонського процесу. // Лінгвістичні та методичні проблеми навчання мови як іноземної. - Полтава : 2004. - С. 76-78.

48. Іваненко С.М. Соотношение между функциональной стилистикой и анализом дискурса. // Тезисы докладов международной конференции «Стилистика и теория языковой коммуникации», посвященной 100-летию со дня рождения профессора МГЛУ И.Р. Гальперина 20-21 апреля 2005 г. - М.: МГЛУ, 2005. - С. 32-33.

49. Іваненко С.М. Тональність і експресивність тексту з погляду функціонально-комунікативної парадигми у курсі стилістики німецької мови // Нові концепції викладання іноземної мови в контексті Болонського процесу : матеріали Всеукраїнської науково-методичної конференції 7 листопада 2007 року. - Київ: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2007. - С. 25-27.

50. Іваненко С.М. Симулятивні комунікативні стратегії сучасного мовлення // Єдність навчання і наукових досліджень - головний принцип університету : матеріали звітно-наукової конференції викладачів університету за 2008 рік, 5-6 лютого 2009 р. - К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2009. - С. 80-82.

51. Іваненко С.М. Der interkulturelle Ansatz germanistischer Studien // Перспективи німецької мови та германістики в Україні : матеріали ХУІ між нар. наук.-практ. конф. Асоціації українських германістів (16-17 жовтня 2009 р.). - Чернівці: «Книги-ХХІ», 2009. - С. 50-51.

Анотація

Іваненко С.М. Поліфонія ритмотональної будови тексту в стилістичному аспекті (на матеріалі німецької мови) - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук за спеціальністю 10.02.04 - германські мови. - Київський національний університет імені Тараса Шевченка. - Київ, 2010.

Дисертацію присвячено з'ясуванню закономірностей формування ритмотональної будови тексту і вияву його поліфонії; запропоновано новий напрямок дослідження тексту, який ґрунтується на концепції діяльнісної зумовленості текстотворення та психічної стереотипності видів діяльності; на постулатах теорії ритмів уперше системно досліджено тональну будову тексту й екстралінгвальні чинники, що впливають на її своєрідність; визначено види ритму, які відбивають реалії життя в тексті й утворюють основу його тональності, як концентрата всіх його експресивних засобів. Охарактеризовано систему тональностей і окремих тонів, що становлять поліфонію тексту різних жанрів.

Ключові слова: тональність, тон, поліфонія, основна стилістична тональність, композиційно-мовленнєва форма, ритм, експресивність.

Аннотация

Иваненко С. М. Полифония ритмотональной структуры текста в стилистическом аспекте (на материале немецкого языка). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10.02.04 - германские языки. - Киевский национальный университет имени Тараса Шевченко. - Киев, 2010.

Диссертация посвящена исследованию закономерностей формирования ритмотонального строения текста; в ней предложено новое направление исследования текста, которое основывается на концепции деятельностной обусловленности текстообразования, психической стереотипности видов деятельности и на теории ритмов; впервые системно исследована тональная структура текста и экстралингвистические факторы, влияющие на его своеобразие. Определены виды ритма, отражающие экстралингвистическое в тексте и создают основу его тональности, как концентрата всех его экспрессивных средств. Охарактеризована система тональностей и отдельных тонов, которые образуют полифонию текста разных жанров.

Ключевые слова: тональность, тон, полифония, основная стилистическая тональность, композиционно-речевая форма, ритм, экспрессивность.

Abstract

Ivanenko S.M. The polyphony of the rhythmic tonal text structure in Aspect Stylistics (based on the German language) - Manuscript. - Thesis for the Doctor of Sciences Degree, Speciality 10.02.04 - Germanic languages. - Taras Shevchenko National University of Kyiv. - Kiev, 2010.

The thesis is devoted to thе problems of tonal construction of the text and presents a new approach in a text research based on the concept of the text generation. The concept is predetermined by the activity factor, rhythm theory and psychic activity stereotypes.

The various types of language functioning constitute a form system and have an influence on tonality as a text unit and as a text category. This form system has subsystems: literary forms (Poetry, Prose and Drama), literary schools, functional stylistic system, genres (composition forms, architectonic forms and tonalities). The literary forms include the following means of expressivity: lyric, epic and dramatic. They correspond to the kind of tonality. So both literary forms and the basic tonalities are in the process of permanent interdependency. The interdependency of tonalities depends on the change of the expressivity means, which is conditioned by emotion-state of a narrator (in love - not in love - in suffering). It causes the existence of the inter-kind tonalities: lyric tonality (lyric-epic and lyric-dramatic), epic tonality (epic-lyric and epic-dramatic), dramatic tonality (dramatic-lyric, dramatic-epic).

The content of the literary school as the next form system determines the dominant tonality of its works and the according spectrum of tonalities. It was shown, that chronologically changing of literary schools the authors appeal whether to feelings or to spirit and are whether objective/subjective or optimistic/pessimistic by creating the art world picture.

The tonality as a category belongs to the first degree categories and expresses bipolar unity of the personality/impersonality on a level with coherence and completeness. The tonality submits to the category of integrity, which is the hyper-category of text. The later being also bipolar unity with discreetness.

Then follow the second degree categories (major) - composition form text organization, architectonic form text organization, oralness / writeness. To these categories submit the third degree categories (primary): phonologic, grammar, semantic and stylistic. They are primary only at the text and in the language system they can have two or more degrees.

Tonalities are some kinds of patterns of the certain expression types, which are based on the composition form rhythm and supplemented by expression of grammar-syntactic and lexical-stylistic means of speech. It corresponds to intention and the author's attitude to communication subject in oral or written communicative situations. екстралінгвальний текст поліфонія синтаксичний

In this research the tonal structure of the text and the text-external factors which influence its peculiarities for the first time were studied. Also it has been determined that the kinds of rhythm, reflect the text external factors, finding their embodiment in linguistic means and forming the ground for text tonality as an emotional quotient. The emotional phenomena have three degrees: the first - emotional tone, the second one is emotion and the third degree is the feeling. It means that the humorous feeling, for example, is based on the emotional tone of pleasure or displeasure and on the emotion proper: positive or negative. The emotional phenomena have always a social background. The social position of the sender and the addressee can take the same level if, by chance, the addressee has the humorous feeling too, and owing to the joke of the sender, he sees the shortcomings and laughs together with the sender. But it is widely-spread to look down on the addressee. According to the disposition theory the humor is based on the permissible and socially accepted aggression. In the polyphonic text system, the humorous tonality predominates over the hollow pathetic subtype as well as the satirical, ironic and sarcastic types.

Tonalities and tones are shown as elements of the polyphony of the text. It concerns the basic stylistic tonalities: epic, lyric-epic, dramatic-epic. The lyric-epic basic stylistic tonality has a sublime tonality, the dramatic-epic basic stylistic tonality - tragic, pathetic and humoristic tonalities. All above - mentioned tonalities the following subkinds: subjective-tragic and objective-tragic; pathetic-tragic, pathetic-humoristic (hollow pathetic subkind); satirical, ironical, sarcastic. And at last there are such tones as: epic - discreet, snobbish, intelligent, objective-neutral, matter-of-fact, cheerful, regulating, polite, directive, regulating, conclusive, elegiac and so on; lyric-epic - clarify, agitated, enthusiastic, exalted romantic, astonished, excited, moving, warning, sympathetic, benevolent, good-natured, good-natured benevolent, diffident, elegiac and so on; dramatic-epic: desperate, depressed, exalted, mysterious, ominous, scared, naive, simple-minded naive, moralizing-naive, naive-enthusiastic, elevated, energetic, humorous sarcastic, edifying, (may be feigned), melancholy, partly tragic, agitated, anxious, enthusiastic fiery, partial, enigmatic mysterious, agitated melancholy, desperate, indignant, bitter and so on.

The basic results of the research have been used in German language teaching, in Linguostylistic Interpretation of the Text and in lectures on Stylistics and Text Interpretation at the Ukrainian Universities.

Key words: polyphony, the basic stylistic tonality, tonality, tone, composition form, rhythm, expressiveness.

Размещено на Allbest.ru