Размещено на http://www.allbest.ru/

чернівецький національний університет імені юрія федьковича

УДК: 811.161.2'373'282.2(477.85)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Лексика родинних обрядів у буковинському діалекті

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Руснак Юлія Маноліївна

Чернівці - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України. лексика буковинський обрядовість діалект

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Гуйванюк Ніна Василівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Аркушин Григорій Львович, Волинський національний університет імені Лесі Українки, професор кафедри історії та культури української мови;

кандидат філологічних наук, доцент Бігусяк Михайло Васильович, Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника, директор наукової бібліотеки.

Захист дисертації відбудеться „5” листопада 2010 р. о 14.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.07 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича за адресою: 58012, м. Чернівці, вул. Коцюбинського, 2, корп. V, ауд. 230.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (58000, м. Чернівці, вул. Лесі Українки, 23).

Автореферат розіслано „4” жовтня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.В. Кульбабська.

Загальна характеристика роботи

Сучасний стан мовознавчої науки, для якого характерна антропоцентрична орієнтація, визначає посилений інтерес науковців до проблем діалектної лексики. Як слушно зазначає П. Гриценко: „Увага до лексики говорів загострена не лише у зв'язку з необхідністю забезпечити надійним матеріалом ті галузі мовознавства і суміжних наук, які безпосередньо пов'язані з реконструкцією давнішого стану матеріальної й духовної культури носіїв мови. Адже при всій очевидності змін у словниковому складі мови лексична система зберігає такі архаїчні риси, які часто несуть більшу інформацію, ніж релікти інших структурних рівнів” Гриценко П.Ю. Моделювання системи діалектної лексики : [монографія] / П.Ю. Гриценко. Ї К. : Наукова думка, 1984. Ї С. 3..

У складі лексичної системи говірок особливе місце займає лексика обрядовості, яка вербалізує сукупність установлених звичаєм дій, пов'язаних із побутовими традиціями або з виконанням релігійних настанов. Найважливішими складниками родинної обрядовості, яка супроводжує людину впродовж життя, є весілля, народження та поховання. Ці найголовніші віхи „відмежовують” періоди існування людини в світі, стаючи ланками безкінечного ланцюга життя. Родинна обрядовість української нації знайшла широке відображення у працях етнологів та фольклористів, неодноразово ставала предметом лінгвістичних студій. Зокрема, лексику весільного обряду досліджували М. Бігусяк (на матеріалі гуцульських говірок), Н. Грозовська (на матеріалі середньонаддніпрянських говірок), В. Дроботенко (на матеріалі степових говірок), І. Магрицька (на матеріалі східнослобожанських говірок), П. Романюк (на матеріалі поліських говірок), Н. Хібеба (на матеріалі бойківських говірок). Менше уваги приділено вивченню лексики родильного та поховального обрядів (див., зокрема, дослідження Г. Аркушина, М. Бігусяка, В. Дроботенко, М. Жуйкової, В. Конобродської, О. Пискач, І. Сабадоша та ін.).

Лексика родинної обрядовості на теренах Північної Буковини ще не була предметом спеціального дослідження, незважаючи на те, що це надзвичайно цікавий ареал українських територій, який відображає прадавні звичаї та обряди українського народу.

Буковинські говірки почали привертати увагу вчених ще в кінці ХІХ ст. - на початку ХХ ст. (Г. Онишкевич, О. Калужняцький, С. Смаль-Стоцький, І. Верхратський). Планомірне вивчення говірок Північної Буковини розпочато з вересня 1947 р., його наслідком став „Словник буковинських говірок” (2005) (наук. ред.: Н. Гуйванюк, К. Лук'янюк). Буковинські говірки достатньо вивчені за мовними рівнями: з погляду фонетичних особливостей (В. Бузинська, К. Герман), лексичних (Ю. Карпенко, М. Леонова, В. Прокопенко, Н. Гуйванюк), фразеологічних (Н. Бабич), словотворчих (К. Лук'янюк), граматичних (І. Слинько, К. Герман, Н. Гуйванюк, П. Недільський, С. Мойсюк, М. Кобилянська, В. Юрценюк, Л. Гажук-Котик).

Дослідження весільної обрядовості на Буковині також має давню традицію. Наприкінці ХІХ ст. відома письменниця і фольклористка Є. Ярошинська записала два варіанти буковинського весілля, фольклористичний супровід досліджували П. Нестеровський, В. Яблоновський. Відомості щодо поховального обряду знаходимо в працях З. Кузелі, Р. Кайндля. У ХХ ст. буковинське весілля знайшло відображення в розвідках Г. Кожолянка, О. Карпової, О. Романця, М. Шубравської, А. Яківчука та ін. Розгляду окремих лінгвальних особливостей лексики весільної обрядовості присвячено статті В. Прокопенко та Н. Гуйванюк. Проте, незважаючи на важливість дослідження лексики родинної обрядовості у регіональних виявах, системного аналізу її на матеріалі одного з найархаїчніших говорів української мови - буковинського - поки що немає.

Актуальність дисертаційного дослідження зумовлена необхідністю ґрунтовного вивчення говіркового мовлення, створення Словника українських народних говорів, Лексичного атласу української мови, тематичних діалектних словників, монографічних описів лексичних систем говорів, нагальністю розширення джерельної бази української, ширше - слов'янської діалектної та історико-етимологічної лексикографії, потребою вичерпних описів окремих діалектів, зокрема буковинського, а також необхідністю комплексного етнокультурного, етнолінгвістичного дослідження Буковини.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації пов'язана з науковою темою кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича „Лінгвокогнітивні та комунікативно-функціональні параметри мовних одиниць у літературних та діалектних текстах” (УДК 811.161.2: [1+39] номер державної реєстрації 0106U003610). У рамках кафедральної проблематики зафіксовано на території Чернівецької області та запроваджено до наукового обігу лексику на позначення понять весільного, родильного та поховального обрядів, системно проаналізовано її в семантико-функціональному, когнітивному та етнолінгвістичному аспектах, визначено основні мотиваційні моделі.

Тема дисертаційного дослідження затверджена вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 1 від 21. 02. 2008 р.) і Науковою координаційною радою „Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 48 від 14. 04. 2009 р.).

Мета кандидатської дисертації - системно проаналізувати лексику родинної обрядовості буковинського діалекту з урахуванням шляхів її формування, специфіки функціонування у просторовому континуумі, структурно-семантичних та етнолінгвістичних параметрів.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

1) зафіксувати лексику на позначення обрядових понять на території Чернівецької області (Північної Буковини) та укласти відповідний словник;

2) проаналізувати лексико-тематичну сітку (ЛТС) весільної обрядовості та ЛТС межових обрядів (родильного і поховального) у буковинському діалекті;

3) схарактеризувати когнітивні, структурно-семантичні та етнолінгвістичні особливості буковинської обрядової лексики;

4) з'ясувати семантику та етимологію архаїчних і запозичених слів у складі лексики буковинської обрядовості;

5) виокремити основні мотиваційні моделі і схарактеризувати способи номінації обрядової лексики;

6) виявити міждіалектні та міжмовні зв'язки лексики родинної обрядовості буковинського діалекту.

На захист виносяться твердження:

1. Лексика родинної обрядовості - надзвичайно важлива і розгалужена система слів у складі буковинського діалекту, що становить культурологічну частину словника національної мови, виявляє міжслов'янські зв'язки та регіональні особливості.

2. Системний підхід до опису діалектної лексики дає змогу обрати моделлю опису обрядових номінацій лексико-тематичну сітку. Зокрема лексика родинної обрядовості може бути репрезентована трьома ЛТС: весільної, родильної та поховальної обрядовості. ЛТС весільної обрядовості охоплює вияв духовної культури буковинців та матеріальну культуру цієї частини українського етносу. Лексика родильної та поховальної обрядовості становить ЛТС межових родинних обрядів. Структурною одиницею ЛТС є лексико-тематична група (ЛТГ), яку формують номінативні ряди (НР). До складу НР входять однослівні, сполученнєві та реченнєві описові назви.

3. Склад семантичних угруповань засвідчує деталізованість самих обрядів, активне функціонування в буковинських говірках значної кількості лексичних та семантичних архаїзмів на тлі збереження багатьох архаїчних рис того чи того обряду (деякі назви обрядодій сягають своїм походженням періоду праслов'янської мовної єдності).

4. Родинні обряди відображають взаємодію акціонального й вербального кодів мовної свідомості. Вербальний компонент родинної обрядовості засвідчує творчий характер мовомислення носіїв буковинського діалекту.

5. Специфікою структури обрядової термінології є багатозначність як вияв тенденції до економії мовних засобів. Так, низка культурних термінів має кілька лексико-семантичних варіантів: про'пій (3), за'водини (3), п'рошча (2), 'бат'ко (3), на'нашко (2), ши^е'ринка (2), 'чічка (2), 'бат'чини (2), і'ти на хліб (2) та інші. Водночас на позначення того самого денотата в буковинському діалекті використовують різні лексичні репрезентанти, наявність яких зумовлена: а) міжмовними контактами: ск'рин'a, 'куфер, 'софа; 'бинди, 'коди, політич'ки; б) різними внутрішніми формами слова: пох'рестини, 'купіл'.

6. Значна частина аналізованої лексики зберігає прозорі та легко відтворювані мотиваційні зв'язки, що лежать в основі виокремлення мотиваційних моделей.

7. Більшість лексем має слов'янські твірні основи, що свідчить про давню слов'янську спільність традиційних родинних буковинських обрядів; частина лексем відбиває інтенсивні контакти буковинців із сусідніми етносами і є запозиченими з румунської, німецької чи польської мов, рідше - з російської; запозичення у лексичній системі досліджуваних говірок займають осібне положення та лише в окремих випадках утворюють дериваційні гнізда з незначною кількістю компонентів.

Об'єктом дослідження є лексична система буковинського діалекту, репрезентована в діалектних словниках, відтворена в діалектних текстах про родинну обрядовість і зафіксована в живому діалектному мовленні.

Предмет дослідження - когнітивні, етнолінгвістичні та структурно-семантичні особливості лексики родинної обрядовості в буковинському діалекті.

Матеріалом дослідження слугують номінації різної лінгвальної природи на позначення понять родинної обрядовості буковинського діалекту; всього проаналізовано 1944 номінації (весільний обряд - 1352 назви; родильний - 229; поховальний - 363).

Джерельною базою дисертації є експедиційні діалектні записи - діалектні тексти й відповіді респондентів, отримані впродовж 2005 - 2010 років методом польових досліджень у 93 населених пунктах Чернівецької області. Записано понад 300 діалектних текстів про родинну обрядовість. Окрім того, лексику зібрано за спеціальним питальником, укладеним самостійно, в якому знайшли відображення відомості про родинну обрядовість буковинців. Опрацьовано матеріали діалектологічних практик студентів Чернівецького університету, використано дані „Словника буковинських говірок” (за заг. ред. Н. Гуйванюк. Ї Чернівці : Рута, 2005), видання „Буковинські говірки: хрестоматія діалектних текстів” (уклад.: Н. Руснак, Н. Гуйванюк, В. Бузинська Ї Чернівці, 2005). Залучено етнографічні праці Р. Кайндля, З. Кузелі, Г. Кожолянка, Є. Ярошинської, А. Яківчука та матеріали, вміщені у виданні „Буковина. Загальне краєзнавство” (перекл. з нім. Ф. Андрійця, А. Квасецького. Ї Чернівці : Зелена Буковина, 2004). Для з'ясування міждіалектних та міжмовних зв'язків буковинської обрядової лексики в роботі використано матеріали загальномовних і регіональних словників.

Методологія та методи дослідження. Основними методами є описовий, метод спостереження над мовними фактами, класифікації та систематизації, порівняльно-історичний. Описовий метод застосовано як основний для дослідження мовних одиниць родинної обрядовості; методику лінгвістичного спостереження - для поділу мовних явищ на окремі групи на основі диференційних ознак; методику семантико-функціонального аналізу - для розкриття смислової самобутності мовних обрядових лексем та закономірностей їх використання. Прийоми порівняльно-історичного методу залучено для з'ясування етнологічних аспектів духовної та матеріальної культури буковинців, виявлення зв'язків лексики буковинської родинної обрядовості з іншими мовами.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що пропоноване дослідження є першим в українському мовознавстві монографічним описом лексики традиційних родинних обрядів буковинських говірок у тісному зв'язку з культурою буковинців на тлі інших українських діалектів і культурно-етнографічних зон. Дисертація максимально повно представляє репертуар лексики буковинського говору, пов'язаної з обрядами весілля, народження і хрещення дитини, поховання людини; розширює дотеперішню ареалогічну інформацію про внутрішнє членування буковинського діалекту, його структурно-семантичну організацію та географічну диференціацію.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що в ній підтверджено тісний зв'язок лексики традиційних обрядів із позамовною дійсністю, їх взаємодетермінізм, що дало змогу встановити глибинні мотиви номінації та з'ясувати конотації лексем різних тематичних груп; здійснено крок до створення цілісного образу традиційної культури, з'ясування особливостей ментальності буковинців та гуцулів Буковини; продемонстровано пріоритетне значення мовних свідчень у комплексному вивченні такого феномену, як традиційна культура етносу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в розширенні емпіричної бази української діалектології загалом і діалектної лексикології та лексикографії зокрема; у фіксації та експлікації свідчень про традиційну культуру буковинців, що розширює джерельну базу буковинознавства. Матеріали дослідження можуть бути використані для створення нових етнографічних описів Буковини, синтетичних праць з української діалектології, лексикології, діалектної лексикографії та лінгвогеографії, в історичній та етимологічній лексикографії, у вишівській та шкільній лінгво- й етнодидактиці. Проблематика, порушена в дисертації, знайде застосування в спецкурсах і спецсемінарах із лексикології, у курсах української діалектології та етнолінгвістики, у науково-дослідницькій роботі аспірантів та здобувачів, у написанні підручників і навчальних посібників.

Особистий внесок здобувача. Збір, аналіз і систематизація фактичного матеріалу, висновки, зроблені за результатами цього аналізу, здійснені дисертантом одноосібно.

Апробація результатів роботи. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 10 від 02. 06. 2010 р.). Основні дисертаційні положення та результати наукового дослідження викладено в доповідях на міжнародних наукових конференціях: „Актуальні проблеми синтаксису” (Чернівці, 2006); „Постать Степана Смаль-Стоцького в національно-культурному житті Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст. і сучасна рецепція його доби” (Чернівці, 2009); „Актуальные тенденции в исследовании славянских языков, литератур и культур” (Клуж-Напока, Румунія, 2008) та на всеукраїнських конференціях, семінарах: „Українське письменство Буковини в загальноукраїнському контексті” (Чернівці, 2007); „Актуальні проблеми діалектології та лінгвогеографії” (Чернівці, 2008); „Актуальні проблеми вивчення життя і творчості Ольги Кобилянської та українського літературного процесу” (Чернівці, 2008); „Інтерференція та запозичення в діалектах” (Львів, 2009); „Пріоритетні напрями сучасних мовознавчих досліджень” (Чернівці, 2009); „Гуцульський діалект: минуле і сучасність” (Коломия, 2010).

Публікації. Зміст дисертаційного дослідження розкрито у 8 публікаціях, із них 6 статей опубліковано у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України, написані одноосібно; 2 - у матеріалах конференцій, підготовлені у співавторстві з Н. Гуйванюк (дисертантові належить збір фактичного матеріалу, аналіз мовних ілюстрацій, висновки та узагальнення).

Структура та обсяг роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, основної частини, яка має чотири розділи з висновками до кожного з них, загальних висновків, списків використаних джерел (90) та літератури (270 позицій), назв обстежених пунктів і їх скорочень та додатків (Додаток А. „Словник лексики родинної обрядовості буковинського діалекту”; Додаток Б. „Діалектні тексти про родинну обрядовість”). Загальний обсяг роботи становить 376 с., текстова частина - 194 с., додатки до роботи - 142 с.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність дисертаційної роботи, визначено мету, завдання й основні методи дослідження; окреслено його об'єкт і предмет; висвітлено наукову новизну, теоретичне й практичне значення; названо джерела фактичного матеріалу; вказано на зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, де виконано роботу; зазначено особистий внесок автора та рівень апробації дисертаційного дослідження.

У першому розділі „Лексика родинної обрядовості як об'єкт лінгвістичного дослідження” розглянуто питання: взаємозв'язок діалектної текстології з діалектною лексикою (1.1); загальна характеристика буковинської родинної обрядовості (1.2); лексика родинної обрядовості та її моделювання (1.3); ареальна характеристика емпіричного матеріалу (1.4); стан вивчення буковинського діалекту та родинної обрядовості (1.5).

Три типи родинної обрядовості (весілля, народження та поховання), становлячи цілісність людського життя, виступають етапами трансформації, переходом з одного стану до іншого. Вони засвідчують єдність із загальноукраїнською та загальнослов'янською обрядовістю, водночас мають характерний специфічний вияв у буковинському діалекті.

Обрядову лексику характеризує часова закріпленість і сталість використання. До складу обрядової лексики входять одиниці різної природи (слова, словоформи, словосполучення, реченнєві структури). Серед однослівних номінацій - різні частини мови, зазвичай іменники, прикметники та дієслова. Словосполучення-номінації мають неоднаковий ступінь семантичної спаяності компонентів.

Родинну обрядовість відтворюють досліджувані говірки другої половини ХХ - початку ХХІ сторіччя, які функціонують на території Чернівецької області. За К. Германом, ці говірки охоплюють: гуцульські, буковинські, перехідні від гуцульських до буковинських, перехідні від буковинських до наддністрянських, подільські, перехідні від буковинських до подільських Герман К.Ф. Атлас українських говірок Північної Буковини : [монографія] / К.Ф. Герман. Ї Чернівці : Час, 1995. Ї С. 410.. До буковинського діалекту належать: надпрутські говірки, буковинські з рисами гуцульських, буковинські з рисами наддністрянських, буковинські з рисами подільських. Серед обрядових термінів за сферою поширеності виокремлюємо: загальнонаціональні, загальнобуковинські та локальні, засвідчені лише в деяких населених пунктах. Системний аналіз обрядової лексики буковинського діалекту дає змогу комплексно простежити когнітивні, етнолінгвістичні та структурно-семантичні особливості, змоделювавши її у формі лексико-тематичної сітки, лексико-тематичних груп, номінативних рядів.

У другому розділі „Лексика весільної обрядовості, пов'язана з духовною культурою буковинців” проаналізовано чотири ЛТГ: „назви передвесільних обрядодій”, „назви обрядодій, пов'язаних з приготуванням до весілля”, „назви власне весільних обрядодій”, „назви післявесільних обрядодій”.

ЛТГ „назви передвесільних обрядодій” представлена НР: „назви весільних обрядодій про попередню домовленість сторін”, „назви обрядодій про закріплення домовленості”, „назви повідомлення про укладання шлюбу в церкві”, „назви на позначення успішної/неуспішної реалізації домовленості”.

На позначення передвесільної обрядодії про попередню домовленість сторін у буковинському діалекті широко використовують обрядовий термін с'лово, який формує низку нерозкладних сполучень: 'дати с'лово, ро'бити с'лово, 'пити с'лово, і'ти на с'лово.

Ідея закріплення домовленості ритуальним хлібом зреалізована в обрядових термінах на позначення `етапу сватання, за якого батьки молодих обмінюються хлібом, тобто дають згоду на одруження дітей, і застілля, яким цей обряд завершується': хлі'бини, і'ти на х'ліб, 'бути на х'лібі.

Семантику „успішна / неуспішна реалізація обрядодії” мають мовні одиниці, які перебувають у семантичній опозиції: чіп'йaти моло'дому 'хустку, чіп'йaти моло'дому ша'л'aнку, переў'йазувати старос'тіў, 'пити мого'рич - не^и 'пити мого'рич, обли'зати маку'гін, покіг'нути ве^ир'бу.

ЛТГ „назви обрядодій, пов'язаних з приготуванням до весілля” складається із НР: „назви на позначення запрошення на весілля”, „назви на позначення походу за барвінком”, „назви обрядодій напередодні весілля ”, „назви обрядодій суто прагматичного характеру”.

Назви обрядодій напередодні весілля (аналог загальноукраїнського дівич-вечора) становлять складну розгалужену мікросистему, представлену мовними одиницями: зачи^е'найница, за'водини, за'ручини, ві'нок, 'шити ві'нок, де^ире^иў'це, ўби^е'рати де^ире^иў'це, че^и'сати ко'су, і'ти с 'капцами до моло'дойі, 'милниці, 'сито, ре^ише^и'то, і'ти ў за'ріпки та ін.

У говірках Північної Буковини обрядові терміни ві'нок, 'шити ві'нок, п'лести ві'нок, де^ире^иў'це витіснили слова зачи^е'найница, за'ручини, за'водини, які ще у ХІХ ст. перебували з ними в гіперо-гіпонімічних відношеннях.

Під час шиття вінка (зачинайниці, заручин, заводин) відбувається обмін подарунками між молодою і молодим. Серед подарунків, що призначалися молодій, очевидно, найголовнішим було взуття, тому ряд локальних обрядових термінів ґрунтується на назвах взуття: 'капці, половин'ки, че^ире^и'вичкі, що входять до складу обрядових культурних локальних термінів: прий'ти с 'капцами, при'нести половин'ки, че'кати 'гостей ш че^ире^и'вичками. Ряд обрядових номінацій цієї групи - метонімічні утворення за схемою „предмет - обрядодія”: 'сито, 'милниці, ре^ише^и'то.

Назви передвесільної обрядодії, пов'язаної з виготовленням хвойного вінка над воротами, становлять дієслівно-іменникові словосполучення з іменником б'рама: при^екра'шати б'раму, ро'бити б'раму, пли^ес'ти б'раму з йа'лиці, од'a'гати ве^и'сіл'ну б'раму.

До ЛТГ „назви власне весільних обрядодій” входять НР: „назви на позначення збирання молодої”, „назви на позначення прощі-благословення”, „назви обрядодій, які передують кульмінаційним подіям”, „назви на позначення церковного та громадянського шлюбу”, „загальні назви весільних розваг”, „назви спільного споживання їжі”, „назви обдарування”, „назви обрядодій рекреативного характеру”, „назви покривання молодої”, „назви завершальних обрядодій”, „назви на позначення від'їзду молодої”.

Однією з найголовніших обрядодій власне весільного етапу є проща-благословення. Весілля розпочинається з батьківського благословення: благосло'вен'а, благосло'він'а, благосло'венство, про'сити благосло'вен'е від рід'ні, благосло'вити ві'нок, п'рошча, п'рошчен'a, да'вати п'рошчу, чи'тати п'рошчу, ка'зати п'рошчу, про'сити п'рошчу, ка'зати 'казан'e, ка'зати п'роповід', пок'лон і благосло'він'а. Обрядодія становить театралізоване дійство (молоді стоять на колінах), тому дія номінується вкл'a'кати, впл'a'кати, прик'л'aкнути, при'пасти, при'пасти на ко^у'ліна, с'тати на ко^у'ліна. Мовленнєве кліше може мати різний обсяг. Батьківське благословення молодих, яке відбувається після церковного шлюбу, пов'язане з лексемами клонити, калач: к'лонити до кола'чіў, к'лонити на 'голову кола'чі, к'лан'aтисa, к'лан'aн'a, кло'нити 'голову до сто'ла, 'бити три ра'зи кола'чем по голо'ві.

До НР „назви обрядодій, які передують кульмінаційним подіям на весіллі” зараховано мовні одиниці, які реалізують прадавній архетип кола (вони існують як оказіональні утворення): за'водини, за'водити си (са), за'водити на по'саг, 'завод, вирі'ж'ети.

НР „оформлення шлюбу” формують два його різновиди: „церковний шлюб” та „реєстрація громадянського акту”. Весільний обряд на Буковині ґрунтується на церковній традиції, важливою обрядодією якої є вінчання, що вербалізують мовні одиниці: він'чатиси, звін'четиси, шл'уб, і'ти до с'л'убу. Назви на позначення реєстрації громадянського шлюбу відтворюють мовні одиниці, мотивовані дієсловом писати `відтворювати графічно інформацію': 'писан'а, запис, і'ти до 'запису, рос'писуватисu.

НР „назви спільного споживання їжі на весіллі” в буковинських говірках представляють нерозкладні словосполучення на основі слова стіл: б'рати за стіл, к'ласти за стіл, к'ликати за стіл, почи^е'нати стіл, а також дієслова, мотивовані словом 'гості: загош'чатиси (са), пригош'чати, вгош'чатиси (са).

Обрядодія обдарування молодих на території Північної Буковини має назви: 'пити до моло'дих, про'пій, да'вати на 'фустку, зби^е'рати 'чашку, пе^ире^ипи^е'вати моло'ду, ви^е'тати, 'поўница, прий'мати да'ри, дару'вати моло'дих, ста'вати до 'чес'ті, да'вати на по'чесну, викли'кати до коро'вайу і по'чесного, ґратил'у'вати, часту'вати, час'тован'а. У ряді назв обрядодій відтворено ідею „запивання”, характерну для весільної обрядовості, в інших - „привітання ” і „честь”.

НР „назви обрядодій рекреативного характеру” формують мовні одиниці: пе^ире^или^е'вати моло'дих, викра'дати моло'ду, від'відини, а також мовні одиниці, в яких реалізується архетип купівлі-продажу. Останні поділяємо відповідно до об'єкта дії: ску'повувати моло'ду, ску'повувати дру'жок, 'викупити де^ире^иў'це, 'викуп бат''кіў, вику'повувати б'раму. Ідею „викрадання” молодої реалізує широке коло мовних одиниць: купу'вати моло'ду, 'викуп, б'рати за хо'рошу, мого'рич, к'ласти бло'каду, к'ласти стіў, віку'повувати б'раму, вадро'ве, ро'бити ро'гатку, закла'дати ко'лодами до'рогу.

Назви обрядодій завершального характеру - мі'н'eти хліб, пе^ире^и'гул'увати з де^ире^иў'цем, роз'гул'увати ві'нок, роз'гул'увати ві'нок з друш'ками - реалізують весільні дії на основі контагіозної магії.

НР „назви обрядодій, які відбуваються наступного дня після весілля” становить розгалужену мікросистему обрядодій архаїчного характеру, які не мають спеціальних назв, а існують у формі опису („обрядодії театралізованого характеру”). Назви обрядодій жартівливого характеру формують мовні одиниці: 'вести до во'ди мо'чити моло'ду, по'р'атки ро'бити, ро'бити з'битки, пе^ире^и'берійа, при'хід ума'ніў пи^ери^еби'ратиси, моло'дих під'мін'увати тощо.

Ряд номінацій обрядодій, які відбуваються в післявесільний понеділок, мотивує ідея „споживання їжі”. Це назви, пов'язані зі словом на позначення споживання їжі в певний час: сні'данок, від'нести о'бід, і'ти з ве^и'ч'eр'eў до моло'дойі; інші - з назвою страви - пироги `вареники': пи^еро'ги, і'ти с пи^еро'гами); кури: ўкло'н'aти 'кури, зби^е'рати до 'бат'ка ва'рену 'курку. Низка номінацій мотивується словом хліб (ко'лач), утворюючи обрядові термінолексеми або словосполучення: хлібо'ве, похлі'бенійі, ко'лачини, х'ліб-сіл', х'лібини, і'ти на хліб, с'ходитиси на х'ліб. У ряді післявесільних обрядодій відтворюється ідея запивання: поп'раўка, поп'раўки, пох'мелка, про'пій, роз'пій.

НР „назви післявесільних обрядодій, які відбуваються через тиждень після весілля” репрезентований номінаціями: 'бат'кіўшчини, 'баччини, бат'у'шина, 'бат'чини, ко'лачини, ру'бати кола'чі, від'відини, від'йідини, схо'дитиси на хліб, смі'йіни, с'міни. Вони пов'язані як з учасниками весільного дійства, так із предметами, які використовують в обрядодіях.

У третьому розділі „Лексика весільної обрядовості, пов'язана з матеріальною культурою буковинців” розглянуто п'ять ЛТГ: „назви учасників весільної драми”, „назви одягу, головних уборів та взуття наречених”, „назви приданого”, „назви приміщень, у яких відбувається весілля”, „назви обрядового хліба”.

ЛТГ „назви дійових осіб весільної драми” представлена трьома НР: „назви головних чинів весільного дійства”, „назви другорядних чинів весільної драми”, „назви гостей”. До цієї групи належать субстантивовані прикметники типу моло'дий, чипо'вий, ка'н'оўский, бат'ко'вий, матко'вий.

З-поміж цієї групи лексики привертають увагу лексеми, запозичені з румунської мови: на'нашко, на'нашка, вата'жел, та лексеми, що належать до архаїчного шару слов'янської лексики: кн'aз', кн'a'гиня, бо'йарин, шафе^и'риц'a та ін.

До назв другорядних весільних персонажів належать свашки, староста, кодаш, чіповий. У діалектному дискурсі мовці використовують на позначення свашок перифрази 'гос'ті ш че^ире^и'виками. У буковинському весіллі існує своєрідна система староства, про що свідчать номінації с'тароста, с'тарший с'тароста, 'перший с'тароста, сва'тач, с'тарший сват, посла'нец, гово'рун, ка'н'оўский.

До весільних чинів, які мають певні повноваження, належать: ко'даш, 'фірман `родич молодого або молодої, який править кіньми під час весільного ходу', чопо'вий, чіпо'вий `чоловік, що відає напоями на весіллі'.

ЛТГ „назви одягу, головних уборів та взуття наречених” представлена НР: „назви жіночого весільного одягу”, „назви головних уборів нареченої”, „назви головних уборів після покривання молодої”, „назви чоловічого одягу”, „назви взуття”, „назви весільних позначок-прикрас”.

НР „назви жіночого одягу” формують номінації сорочки, поясного одягу, пояса і верхнього одягу.

Назви сорочки представляють аналітичні номінації: 'вішита со'рочка, че^ир'вона со'рочка, накла'дена со'рочка, со'рочка стоў'пом, 'вішита з рука'вами, стоўп ц'ат'ками, со'рочка c ціт'ками.

Жіночий одяг, що покриває фігуру від талії донизу, в буковинських говірках має назви: кат'рінцa (рум.), 'фота (тюрк.), 'рікл'a (нім.), 'горботка, за'паска, о'пинка, спід'ница.

Слова на позначення пояса ілюструють фонетичні варіанти: к'райка 'окриўка, 'окраўка, 'окрайка, 'вокраўка; бойа'рок, байу'рок, байа'рок, ба'йутка.

До номінацій головних уборів молодої до покривання належать назви вінка, головного убору молодої, серпанку та стрічок.

Назви вінка - це аналітичні утворення: ві'ночок з бар'вінку, барвін'ковий ві'нок, ві'нок з 'мірти, вос'ковий ві'ночок, ві'нок із 'воску, 'білий ві'нок, куп'лений ві'нок тощо.

До назв головного убору нареченої належать: ко'дина, капел'у'шин'а, ко'шалик, ко'ропка, кара'бул'a, д'ор'даник, 'чічка.

На позначення серпанку, який чіпляється до весільного віночка, у буковинських говірках використовують назви фа'та, 'шалок, 'вел'aн, 'шида, ле^и'мітица, не^и'мітица, у'ол, рі'ден'те.

Головним елементом одягу, який вказує на стан заміжньої жінки, є хустка, яка у весільній обрядовості Буковини має такі вияви: 'фустка, пок'ривало, покри'ванка, пла'ток. Назви хусток залежать від її матеріалу, розміру, малюнка: тур'паник, гу'рал'ка, лан'цуг, па'вунка.

Назви весільних позначок-прикрас формують лексеми різної лінгвальної характеристики: за'тика, 'тичка, к'вітка, 'чічка, 'букет, ши^ер'виток, ши^е'рин'ка, полі'тики.

ЛТГ „назви приданого” формують три семантичні підгрупи, які перебувають у відношеннях включення: „родова назва на позначення приданого”; „предмет, у якому зберігають придане”; „предмети, що належать до приданого”.

ЛТГ „назви приміщень, у яких відбувається весілля” ілюструє тенденцію діалектного мовлення до економії мовних засобів, унаслідок якої в буковинських говірках на позначення нових реалій використовують уже існуючі у діалекті мовні засоби, інтегральна сема слова-донора в буковинських говірках „розпадається” і формує два лексико-семантичні варіанти, як-от: 'шура `сарай' і `тимчасове весільне приміщення'.

ЛТГ „назви ритуального обрядового хліба” засвідчує, що в буковинському діалекті існує система позначень калачів, які репрезентують аналітичні номінації (бат''кіўскі кола'чі, посаж'ні кола'чі), архаїчний шар лексики, відомий усім слов'янським землям (коро'вай, корог'вай, 'дивен'), запозичення з румунської мови ('женва) та описові конструкції (ко'лач з 'д'eркоў, ко'лач з ди?роў).

У четвертому розділі „Лексика межових родинних обрядів у буковинському діалекті” проаналізовано ЛТС родильної обрядовості (4.1) та ЛТС поховальної обрядовості (4.2).

4.1. ЛТС родильної обрядовості сформована із ЛТГ: „назви понять передпологового етапу”, „назви понять, пов'язаних з пологами”, „назви понять післяпологового етапу”, „назви понять, пов'язаних з обрядом хрещення”.

В основу номінації вагітної жінки покладена ознака за зовнішнім виглядом - г'руба, т'аш'ка, 'кіўна (назви відображають табуювання явища вагітності).

Обрядовий термін 'баба `жінка, яка допомагає під час пологів', поширений по всьому слов'янському ареалу, в буковинському діалекті формує коло похідних різної природи: 'баба-спови^е'туха, 'бабити. Поширеною назвою в досліджуваному ареалі є слово 'моша, запозичене з румунської мови.

Низка номінацій на позначення позашлюбної дитини має запозичений характер: ко'пил (рум.), 'бахур (євр.), байст'р'ук (нім. через пол.), що пояснюємо психологічними чинниками; для діалектоносіїв ці слова позбавлені внутрішньої форми слова.

Ключовим словом багатьох фразем зі значенням `хрестити' виступає слово хрест, яке в мовній свідомості діалектоносіїв є символом віри: уве^ис'ти ў х'рест, три^е'мати до хрес'ту, 'нести до хрес'ту.

4.2. ЛТС поховального обряду у буковинських говірках формують ЛТГ: „назви родових понять поховального обряду”, „назви, пов'язані з покійником“, „назви на позначення відвідування покійника”, „назви учасників поховального обряду”, „назви ритуальної їжі”, „назви поминального обіду”, „обрядова лексика, зумовлена церковною традицією”, „назви культового простору”.

Назва скрині, в яку ховають покійника, у буковинському діалекті має назви: т'рунва, т'руно, труно'ва, т'румва, де^ире^и'вишче, дири'вишче, дири'вишчі. Верхню частину труни номінують 'лодва, 'вічко, ка'пак.

Велику групу слів утворюють назви на позначення відвідування покійника. Серед цієї групи виокремлюємо мовні одиниці, що належать до активного складу словника: прий'ти до ме^ир'ца, прий'ти с с'вічкоў, прий'ти до по'кійника, прий'ти до 'кіла. До пасивного складу лексики цієї ЛТГ належать мовні одиниці, що ґрунтуються на слові при'веті: і'ти на при'веті, прихо'дити на при'ведійі, яке, на нашу думку, має слов'янське походження. Низку застарілих назв мотивує слово лубок - назва гри, яка відбувалася колись біля покійного. Внаслідок вторинної номінації, що відповідає схемі „забава - обрядодія”, виникли мовні одиниці лу'бок, прий'ти с с'вічкоў на лу'бок, прихо'дити на ло'бок.

Специфіку поховальної буковинської обрядовості становить слово по'мана, характерне лише для буковинських і гуцульських говірок. Обрядолексема помана походить від псл. поминати. Вважаємо, що з цим словом пов'язаний обрядовий термін пом `поховальне деревце' та рум. pom `плодове дерево'. Слово помана має складну структурну організацію: означає `поминальний обід' та `дар-згадку'. `Матеріальна форма' помани також має два вияви: обрядовий хліб і предмети хатнього вжитку.

Три типи родинної обрядовості - весілля, народження дитини та поховання людини - становлять єдність, яку на мовному рівні забезпечує функціонування культурних термінів, що в різних типах родинної обрядовості набувають статусу ЛСВ: п'рошча, де^ире^иў'це, вір'e'ж'eти (весільний і поховальний обряди); фін, фі'на. на'нашка, на'нашко, на'нашул, на'нашки, ко'лачини, 'матка, 'бат'ко (весільний і родильний обряди). Внутрішня форма об'єднує обрядотерміни ви^е'тати (весільний обряд) і при'веті (поховальний обряд). У трьох типах родинної обрядовості мовці використовують обрядотерміни дома'тор', 'чел'aд'.

Висновки

Народне діалектне мовлення вербалізує різні вияви культури та духовності народу. Діалектне мовлення реалізує еволюційну наступність, зберігає споконвічну народну культуру, звичаї й тисячолітні, подекуди ще язичницькі, традиції та обряди, етнографічні особливості.

1. Семантико-функціональний аналіз лексики родинної обрядовості буковинського діалекту засвідчує єдиний мовно-образний світ української нації та водночас специфіку цієї частини українського словника. Обрядове слово - це своєрідна “пам'ятка духовної культури нації”, ключ до знань про його генетичні особливості, психологію та ментальність. Родинна обрядовість реалізує культурні архетипи нації, які зумовлюють дотримання традицій у формі обов'язкових обрядодій, використання символів, пов'язаних із водою, вогнем, рослинами тощо. Для багатьох обрядодій характерні елементи імітативної та контагіозної магії.

2. Родинна обрядовість буковинського діалекту нерозривно пов'язана з церковним життям. Єдність церковних канонів і родинної обрядовості реалізують мовні одиниці: с'лужба, 'заповіди, да'вати на 'заповіди, він'ч'етиси, б'рати піўмо'литви, б'рати прохід'ну мо'литву, б'рати 'першу мо'литву, моли^ет'ванка, уве^ис'ти ў хрест, хре^ис'тити, б'рати під фа'лон, 'вивід, парас'тас, вітп'равити вітп'раву, запе^и'чатати гріб, пана'хида тощо.

3. До складу обрядової родинної лексики буковинського діалекту входять архаїчні назви, що сягають своїм корінням у глибину праслов'янської єдності. Семантичними рудиментами є номінації шафе^и'риц'a, 'кодаш, че^ир'вона со'рочка, че^ир'воний ко'жух, к'расна со'рочка, к'райка, 'кучма, 'шида, на'мітка, 'рантух, ши^е'ринка, кісі'йа, 'кичка, поркі'ниці, 'гачі, 'віно, п'ридане, 'посаг, вип'рава, чу'гай, 'дивен', ко'лач, коро'вай, 'баба, 'лодва.

4. Родинна обрядовість зберегла чимало табуйованих назв та евфемізмів. Евфемістичні назви трапляються у всіх типах родинної обрядовості, однак передовсім вони характерні для родильного та поховального обрядів: кн'aз', кн'a'гиня (весільна обрядовість); г'руба, т'aж'ка, ди'тина найш'ласи, Бог по'міг ди'тині 'душу розв'e'зати (родильна обрядовість); ми^е'нутисu, де^ире^и'вишче (поховальна обрядовість).

5. Особливістю обрядової родинної термінології буковинського діалекту є номінації-словослолучення. У кожному типі родинної обрядовості можна виокремити опорне слово - обрядову лексему, навколо якої формується ряд номінацій. Так, у весільній обрядовості стрижневим словом нерідко виступає ві'нок, ко'лач; у родильній обрядовості продуктивні назви з опорою на слові хрест; у поховальній обрядовості - на слові по'мана.

6. Значна кількість номінацій-словосполучень відтворює референтну ситуацію: че^и'сати моло'ду, пе^ире^или^е'вати моло'дих, 'шити ві'нок. Деякі назви обрядодій, реалізуючи акціональний код, набувають переносного, символічного значення: кло'нити кола'чі, кло'нити ві'нок, пе^ире^и'гул'увати ві'нок. Низка обрядодій, унаслідок втрати своєї актуальності, не мають окремих номінацій; у мовній свідомості буковинців існують в описовій формі: ўкло'н'aти 'кури, ро'бити вар''йаційу, нерідко у формі предикативної одиниці: піш'ла 'матка за 'бат'ком, 'бат'ко ру'байе кола'чі тощо.

7. Родинна обрядова термінологія буковинців - невід'ємний складник обрядової семантики слов'янського мовного континууму, що зафіксовано лексичними паралелями слів: весі'л'e, с'вад'ба, моло'дий, моло'да, 'договір, об'зорини, ог'л'aдини, 'ладкати, про'пій, пот'русини, д'ружба, с'вашка, с'тароста, 'челaд', ві'нок, 'погріб.

8. Специфіку лексики родинної обрядовості буковинських говірок засвідчують ареальні трасформації загальноукраїнських понять зачи^е'найница, за'водини, де^ире^иў'це, ка'н'оўский, ко'шалик, ко'ропка, ко'куц. Специфічними мовними одиницями родинних обрядів буковинців є вадро'ве, матко'вий, бат'ко'ва, при'веті, по'мана, ко'машн'a, к'ласти бло'каду, при'хід ўма'ніў, прий'ти на лу'бок, покіг'нути вер'бу та ін.

9. Обрядова лексика досліджуваного ареалу реалізує взаємозв'язки між сусідніми народами, міжмовні контакти, зумовлені особливостями історичного розвитку Буковинського краю. Низку обрядових лексем запозичено з румунської мови: при'нука, вадро'ве, вата'жел, фли'кеў, кат'рінца, мін'т'aн, кеп'тар', д'орда'ни, 'кода, не^и'мітица, гу'рал'ка, 'кирпа, панта'лони, ше^ир'веток, струц; з німецької мови - гратул'у'вати, 'рікл'a, 'рантух, коц, 'шопа; з тюркських мов - 'чіча, ва'таг, 'фота, фа'та, 'шалик, 'джерга; з польської - 'вел'он, с'тоншки, 'ружа, с'точок.

10. Характерною особливістю функціонування обрядової лексики в буковинському діалекті є широке використання слів у фонетичних варіантах: 'дзестра, 'зестра, 'зестро, 'цестр'a; тру'на, т'рунва, т'рунво, т'румна; вадро'ве, вагро'ве; чопо'вий, чіпо'вий, шипо'вий; фли'кеў, хли'кеў; 'вел'aн, 'вел'он, 'вел'aр, 'вилін; 'жеўна, 'жинва, 'жеўно; мрец', уме^и'рец, ме^и'рец, вми^е'рец; де^ире^и'вишче, дири'виші; про'цесійа, про'тесійа. Фонетичну адаптацію слова в різних говірках буковинського діалекту ілюструють слова: коробка - кара'бул'a; ковила - коли'ва; немітица - ле^и'мітица; балаган - бал'ган; Псалтир - Саф'тир'a, Євангеліє - Ан'гелійа, Діалектне мовлення ілюструє явище народної етимології, напр., номінації смі'йіни, тур'пан, 'біганий ко'лач, Ан'гелійа, пот'русини.

Словник лексики родинних обрядів буковинського діалекту, системний опис семантико-функціональних та етнолінгвістичних особливостей обрядової лексики послужить основою для подальших лінгвістичних студій у галузі діалектології, лексикології, етнолінгвістики та українознавства.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях