Комунікативна стратегія заохочення в російському мовному спілкуванні

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.02 - російська мова

Комунікативна стратегія заохочення в російському мовному спілкуванні

Василенко Наталія Володимирівна

Київ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі російської мови Інституту філології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Снитко Олена Степанівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри російської мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Озерова Ніна Григорівна, Інститут мовознавства імені О.О. Потебні НАН України, завідувач відділу російської мови;

кандидат філологічних наук Кулєшова Людмила Миколаївна, ННІ іноземних мов Черкаського національного університету імені Б. Хмельницького, доцент кафедри загального та російського мовознавства.

Захист відбудеться “22” квітня 2010 року о “12” годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63.

Із дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М.О. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12.

Автореферат розісланий “18” березня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент Л.П. Гнатюк

1. Загальна характеристика роботи

російський спілкування синтаксичний комунікація

Орієнтація сучасної лінгвістики на вивчення мови в руслі антропоцентричної парадигми зумовлює актуалізацію тих галузей мовознавства, для яких ключовим є поняття мовної діяльності, що забезпечує здійснення діяльності вищого рівня - когнітивної, комунікативної та предметно-практичної (Н.Д. Арутюнова, Ю.М. Караулов, О.С. Снитко, І.П. Сусов). Дослідження мови, орієнтоване на користувача-мовця з урахуванням його світогляду, дозволяє глибше розкрити особливості процесу розгортання вербальної комунікації та виявити складну систему чинників, які визначають специфіку мовного спілкування як комплексного інтеракціонального явища соціального буття. Цей факт зумовлює активізацію комунікативно-прагматичних досліджень і визначає розвиток теорії комунікації як один із провідних напрямків сучасного мовознавства. Важлива роль у контексті теорії комунікації відводиться вивченню комунікативних стратегій мовного спілкування.

Ступінь наукової розробки теми. Вивчення феномена комунікативних стратегій привертає увагу різних галузей гуманітарної науки: філософії; психології; соціології та мовознавства, у межах якого ці стратегії досліджуються крізь призму когнітивної (Р. Водак, Т.А. ван Дейк, О.С. Кубрякова, О.А. Селіванова та ін.) та комунікативної парадигм (Ф.С. Бацевич, Н.І. Формановська, О.С. Іссерс, В.В. Красних, Є.М. Верещагін та ін.), а також у контексті прагмалінгвістики (Дж. Серль, Дж. Остін, Н.Д. Арутюнова, О.В. Падучева, О.С. Снитко та ін.). Розрізнені дані наукових студій, спрямовані на визначення комунікативних стратегій, лише наближають дослідників до пізнання цього феномена та класифікації його диференційних ознак. Відповідно, не існує вичерпної класифікації основних комунікативних стратегій та їх компонентів. Особливий інтерес у системі комунікативних стратегій викликає комунікативна стратегія заохочення, реалізація якої забезпечує ефективне подолання складних комунікативних ситуацій, які мають імпліцитно конфліктний характер, шляхом експлуатації позитивних стимулів і мотивів спілкування. Об'єднуючи в собі ознаки комунікативних стратегій двох протилежних типів (кооперативних і конфронтаційних), комунікативна стратегія заохочення спрямована на реалізацію принципу «перемоги над співрозмовником». З огляду на це, актуальність дослідження визначається загальним інтересом антропологічної лінгвістики до теорії комунікації та його спрямованістю на вирішення проблем стратегічного планування й організації мовного спілкування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах наукової теми кафедри російської мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, яка є складовою частиною теми «Розвиток і взаємодія мов і літератур в умовах глобалізації» (код 06 БФ 044-01), затвердженої Міністерством освіти і науки України.

Метою дослідження є комплексний аналіз комунікативно-прагматичних властивостей комунікативної стратегії заохочення з урахуванням репертуару мовленнєвих тактик та комунікативних ходів, взаємодії лексико-синтаксичних та невербальних засобів її реалізації в контексті соціально-психологічних характеристик співрозмовників, а також створення типізованої моделі комунікативної стратегії заохочення.

Досягнення поставленої мети передбачає вирішення низки завдань:

1) виявити диференційні ознаки комунікативної стратегії заохочення та визначити її місце в системі комунікативних стратегій російського мовного спілкування;

2) подати типологічну характеристику мовленнєвих тактик заохочення і класифікувати їх відповідно до функцій, які вони виконують у процесі спілкування;

3) описати типізовану модель комунікативної стратегії заохочення;

4) диференціювати тактики заохочення відповідно до установки мовця на маніпулятивний або актуалізаційний тип впливу;

5) вивчити ступінь впливу соціально-психологічних характеристик партнерів по комунікації та сфери спілкування на вибір мовленнєвих тактик і формування змістового плану комунікативної стратегії заохочення;

6) визначити мовні маркери та описати лексико-синтаксичні особливості мовленнєвих актів комунікативної стратегії заохочення;

7) проаналізувати специфіку і взаємодію вербальних та невербальних засобів об'єктивації тактик заохочення.

Матеріалом дисертаційного дослідження були текстові фрагменти, які включають діалоги персонажів художньої літератури, отримані шляхом суцільної вибірки з текстів сучасної російської прози кінця XX - початку XXI століття. Текстовий масив матеріалу становить понад чотири з половиною тисячі сторінок (з них 3500 діалогових фрагментів). Окрім текстів художньої літератури, до складу джерел було включено відеозаписи художніх фільмів, у яких представлено приклади діалогової взаємодії персонажів у формі, найбільш наближеній до умов реального мовного спілкування. Було проаналізовано понад сто російськомовних художніх фільмів, обмежених часовим періодом кінця ХХ - початку XXI століття.

Об'єктом дослідження є конкретні мовленнєві акти, у яких реалізується комунікативна стратегія заохочення, з урахуванням специфіки вербальних та невербальних компонентів.

Предметом дослідження виступають прагмалінгвістичні властивості комунікативної стратегії заохочення (типологія мовленнєвих тактик, соціально-психологічні характеристики мовців, специфіка реалізації установки мовця на певний тип впливу при виборі відповідних тактик заохочення, а також взаємодія вербальних і невербальних компонентів їх реалізації).

Мета та завдання дисертації визначили сукупність методів та прийомів дослідження: в основу наукового аналізу покладено описовий метод в його дедуктивній та індуктивній спрямованості. Методика лінгвістичного спостереження і узагальнення із залученням контекстуально-семантичного аналізу виявилася операціональним прийомом виділення мовленнєвих тактик заохочення у мовленнєвих актах. Методика компонентного аналізу з залученням прийомів інтерпретації виділених комунікативних одиниць була задіяна в процесі визначення мовних маркерів тактик заохочення. Методика моделювання стала основою для визначення стереотипної моделі досліджуваної стратегії. Методика встановлення зв'язку мовних явищ з екстралінгвістичними чинниками комунікації виявилася основним засобом аналізу взаємодії вербальних і невербальних компонентів комунікації в контексті досліджуваної стратегії.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає в тому, що в ньому розроблено методику прагмалінгвістичного дослідження комунікативної стратегії, уперше у вітчизняній лінгвістиці проведено комплексний аналіз комунікативно-прагматичних властивостей комунікативної стратегії заохочення в російському мовному спілкуванні: визначено репертуар тактик заохочення (більшість із яких були вперше виділені в процесі дослідження), уперше розмежовано поняття «мовленнєва» і «комунікативна» тактика; виокремлено стереотипний та динамічний складники комунікативної стратегії; описано типову модель комунікативної стратегії заохочення, яка включає систему взаємопов'язаних вербальних і невербальних комунікативних дій; подано типологію тактик заохочення з огляду на соціально-психологічні характеристики співрозмовників та установки мовця на маніпулятивний або актуалізаційний типи впливу; виокремлено мовні маркери кожної з досліджуваних тактик заохочення; визначено специфіку невербальних компонентів спілкування, які супроводжують мовленнєві тактики заохочення. Це дозволило зробити внесок у розвиток теорії мовного спілкування з урахуванням його стратегічної організації.

Наукова новизна отриманих результатів, зумовлена вибором об'єкта, предмета і підходів дослідження, узагальнена в таких положеннях, що виносяться на захист:

1) комунікативна стратегія заохочення - це багаторівневий план комунікативної поведінки, який визначає систему вербальних і невербальних дій мовця, спрямованих на реалізацію принципу «перемоги над співрозмовником» шляхом експлуатації позитивних емоцій і стимулів для досягнення комунікативно-прагматичної мети; семантичним ядром досліджуваної стратегії є об'єктивація всіх видів і способів заохочення у процесі спілкування; у системі комунікативних стратегій мовного спілкування досліджувана стратегія може належати і до загальних стратегій мовного спілкування як допоміжна стратегія організації спілкування, і до часткових стратегій у якості основної стратегії ведення комунікації; комунікативна стратегія заохочення об'єднує в собі ознаки стратегій кооперативного та конфронтаційного типів;

2) комунікативна стратегія заохочення реалізується за допомогою репертуару тактик заохочення, які за функціональною ознакою диференціюються на емоційно налаштувальні, контактовстановлювальні та аргументативні, за семантичною ознакою - на тактики морального та матеріального заохочення, а за способом об'єктивації - на мовленнєві та комунікативні; репертуар мовленнєвих тактик заохочення налічує 17 тактик, репертуар комунікативних тактик - 5;

3) комунікативна стратегія заохочення має власну регулярно відтворювану інтеракціональну модель, яка втілює розгортання досліджуваної стратегії в межах координати «мета - засоби», проходячи чотири етапи спілкування, кожний з яких спрямований на досягнення відповідних другорядних цілей спілкування, що забезпечують досягнення глобальної мети комунікації;

4) комунікативна стратегія заохочення може виступати засобом реалізації як маніпулятивного, так і актуалізаційного типів впливу на співрозмовника, відповідно тактики заохочення диференціюються на маніпулятивні (мовленнєві тактики особистої зацікавленості, прояву турботи, похвали, перебільшення соціальної значущості співрозмовника, прихованого компліменту, загального схвалення, відвертості, нав'язування особистих зобов'язань, експлікації переваги співрозмовника над мовцем, залучення співрозмовника до «свого кола», явної згоди зі співрозмовником, освідчення в коханні, а також комунікативні тактики дарунка (хабара), вигідної пропозиції, прояву турботи) та актуалізаційні (мовленнєві тактики позитивної аргументації, згоди зі співрозмовником, прямого компліменту, похвали (професійних/особистих якостей), загального схвалення, прояву ділової/особистої зацікавленості, позитивних обіцянок, вигідної пропозиції, залучення співрозмовника до «свого кола», співчуття);

5) у контексті комунікативної стратегії заохочення мовець посідає вищий соціальний щабель, що дає йому можливість виступати в якості суб'єкта заохочення, та найчастіше він обирає соціально-психологічну роль «Дорослого», за винятком ситуацій, які потребують адаптації до того психологічного стану, в якому перебуває співрозмовник на даному етапі спілкування. У таких ситуаціях мовець обирає роль «Дитини», що дає змогу відвернути увагу співрозмовника, знизивши ефективність захисних механізмів психіки;

6) кожна мовленнєва тактика заохочення визначається регулярно відтворюваними мовними маркерами; відповідно до регулярності відтворення виділено чотири типи мовленнєвих тактик заохочення: конвенціональні формули мовного спілкування; стереотипні тактики, які мають відтворювану синтаксичну структуру, з одного боку, і регулярно відтворювані мовні маркери, з іншого; мовленнєві тактики з вільною синтаксичною структурою, що мають стереотипні мовні маркери; а також мовленнєві тактики з вільною синтаксичною структурою, які не виявляють стереотипних мовних маркерів;

7) у контексті реалізації комунікативної стратегії заохочення релевантними компонентами невербальної комунікації є жести (жести-емблеми, жести-ілюстратори, жести-регулятори), кінеми тактильного характеру (обійми і поцілунок) та міміка (погляд і посмішка).

Теоретичне значення дисертаційного дослідження полягає в розробці комплексного підходу до вивчення проблем комунікативно-прагматичної лінгвістики в ракурсі дослідження стратегічного планування мовленнєвої взаємодії, формування комунікативних стратегій спілкування, їх лексико-семантичних і комунікативно-прагматичних особливостей, а також у комплексному описі й моделюванні комунікативної стратегії заохочення та виявленні вербальних і невербальних засобів її об'єктивації в мові.

Практична цінність роботи полягає в тому, що її результати використані при викладанні нормативних і спеціальних курсів в університеті, присвячених розгляду проблеми мовного спілкування. Окремі розділи реферованої праці та результати практичного аналізу мовленнєвих тактик заохочення було покладено в основу вибіркового лекційного курсу «Російська мова як діяльність: сучасні напрями наукового опису».

Апробація результатів дослідження. Основні результати дослідження висвітлено в доповідях на чотирьох наукових конференціях: Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених «Світоглядні горизонти філології: традиції та сучасність» (Київ, 11 квітня 2007), Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених «Діалог культур: лінгвістичний та літературознавчий виміри» (Київ, 9 квітня 2008), Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених «Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі» (Київ, 22 жовтня 2008); Всеукраїнській науковій конференції «Етнічні мовно-культурні моделі світу в контексті українського перекладознавства: до 90-річчя Миколи Лукаша» (Київ, 22 жовтня 2009).

Публікації. Основні положення дисертації викладено в п'яти публікаціях, надрукованих у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та одному навчальному посібнику у співавторстві з д. філол. н., проф. О.С. Снитко.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, двох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури (253 позиції) і додатків (62 сторінки). Обсяг тексту дисертаційної праці, за винятком бібліографії та додатків, становить 240 сторінок.

2. Основний зміст дисертації

У вступі визначено актуальність дисертаційного дослідження та його теоретичні засади, обґрунтовано вибір теми, сформульовано мету та завдання роботи, описано матеріал, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, його теоретичну цінність та практичне значення, також окреслено структуру роботи, її наукову новизну, подано відомості про апробацію основних положень дисертації та кількість публікацій.

Перший розділ - «Російське мовне спілкування в комунікативно-прагматичному аспекті: соціальні чинники, комунікативні стратегії і мовленнєві тактики» - висвітлює водночас декілька знакових наукових проблем: проблему соціальної природи спілкування, проблему стратегічного планування комунікації та власне проблему комунікативних стратегій спілкування.

Мовне спілкування характеризується стереотипністю, у комунікативній свідомості мовців воно відображене у вигляді мережі ситуаційних моделей. Одним із прикладів таких моделей є комунікативні стратегії мовного спілкування (КС). Дослідження стереотипної природи комунікації в комунікативно-прагматичному аспекті (Дж. Остін, Дж. Серль, Р. Столнейкер, І.П. Сусов, Н.І. Формановська, О.С. Снитко, О.В. Падучева, Ю.М. Караулов, І.А. Стернін) дає змогу сформувати уявлення про феномен комунікативних стратегій та визначити понятійно-термінологічний апарат для подальшого дослідження зазначеного феномена. У розділі переосмислено наукову спадщину засновників теорії мовленнєвих актів у контексті сучасних прагмалінгвістичних досліджень та викладено теоретичні засади й принципи вивчення КС, представлених у сучасних дослідженнях зарубіжних та вітчизняних лінгвістів (Т.А. ван Дейк, Є.М. Верещагін, Т.Г. Винокур, В.З. Дем'янков, О.С. Іссерс, В.І. Карасик, Ю.М. Караулов, І.М. Кобозева, О.С. Снитко). Так, з погляду Т.А. ван Дейка, КС слід охарактеризувати як «властивість когнітивних планів, що втілюють загальну організацію певної послідовності комунікативних дій, включаючи мету або цілі взаємодії, реалізація яких передбачає декілька способів, вибір яких регулюється комунікативною стратегією». О.С. Іссерс визначає КС як «план комплексної мовної дії, яку здійснює мовець для «обробки» партнера». Є.М. Верещагін інтерпретує даний феномен «як сукупність ситуативно-обумовлених прийомів навмисного вибору реагентом у відповідь реплік з метою реалізації свого комунікативного наміру та реалізації відкритого впливу на аудиторію».

Вивчення КС доводить, що досліджуваний феномен має складну природу, його зміст визначається сукупністю чинників, релевантних для конкретної ситуації спілкування, серед яких: чинник адресанта - його наміри, комунікативно-прагматична мета, соціально-психологічні характеристики, рівень фонових знань і комунікативних навичок; чинник адресата, на якого орієнтується мовець у процесі спілкування, враховуючи його соціально-психологічні, гендерні й вікові характеристики; а також фактор комунікативного простору, який визначає параметри спілкування.

Логіка дослідження КС у ракурсі стереотипності комунікації зумовила необхідність уточнення понять «стереотип», «сценарій» та «модель» мовного спілкування. Стереотипність КС стосується внутрішньої структури стратегії та її змістового плану, відповідно, результати дослідження дають змогу виокремлювати стереотипні компоненти внутрішнього плану та варіативні складники зовнішнього плану КС. Серед компонентів внутрішнього плану КС виділяються так звані константні складники, до складу яких входить репертуар тактик (мовленнєвих та комунікативних), певна система комунікативних ходів і внутрішня схема комунікативних дій, яка об'єднує ці компоненти на кожному етапі реалізації стратегії; а серед складників зовнішнього плану комунікації - варіативні, до яких належать: чинник комунікативної ситуації, кількість учасників комунікації (міжособова/масова комунікація), позиції мовців (сильна/слабка, активна/пасивна), соціально-психологічні характеристики мовців та їх статусно-рольова диференціація. Специфіка цих складників визначає параметри комунікації і впливає на змістове наповнення КС, яке об'єктивувалося в певному репертуарі мовленнєвих тактик.

Комунікативна стратегія визначається як інтенціонально обумовлений сценарій комунікативних дій, який включає низку стереотипних сценаріїв, адекватних певній ситуації спілкування і спрямований на досягнення глобальної комунікативно-прагматичної мети шляхом впливу на співрозмовника. Якщо розуміти КС як загальний сценарій комунікативних дій, то мовленнєву тактику (МТ) слід визначати як спосіб вербальної об'єктивації загальної стратегії спілкування, спрямованої на досягнення конкретної комунікативно-прагматичної мети на певному етапі комунікації, а комунікативний хід - як функціональну одиницю спілкування, обмежену однією реплікою мовця, спрямовану на реалізацію певної МТ. Відповідно, як абстрактний план спілкування КС об'єктивується в мовленні за допомогою конкретних МТ, які презентуються системою КХ. Формулювання визначень зазначених понять «комунікативна стратегія», «мовленнєва тактика», «комунікативний хід», а також визначення співвідношення цих понять у контексті термінологічної системи прагмалінгвістики стали теоретичним підґрунтям опису й аналізу комунікативної стратегії заохочення в російському мовному спілкуванні.

У другому розділі - «Комунікативна стратегія заохочення: прагмалінгвістичні та соціально-психологічні характеристики» - подано комплексний опис комунікативно-прагматичних властивостей комунікативної стратегії заохочення, який передбачає визначення місця досліджуваної стратегії в системі комунікативних стратегій російського мовного спілкування, окреслення репертуару мовленнєвих і комунікативних тактик заохочення; розробку типології тактик заохочення з огляду на функціонально-семантичні ознаки з урахуванням ситуативно обумовлених чинників комунікації.

Семантичним ядром комунікативної стратегії заохочення є наповнення змістового плану комунікації вербалізованими формами всіх видів, способів і форм заохочення (похвали, компліменту, захоплення, перебільшення соціальної і персональної значущості співрозмовника, позитивних обіцянок, вигідної пропозиції, а також використання невербальних засобів заохочення). Відповідно, комунікативна стратегія заохочення (КСЗ) визначається як багаторівневий план комунікативної поведінки, який визначає систему вербальних і невербальних дій мовця, спрямованих на реалізацію принципу «перемоги над співрозмовником» шляхом експлуатації позитивних емоцій і стимулів для досягнення комунікативно-прагматичної мети.

Прикладом ефективного використання КСЗ є діалог персонажів роману Т. Толстої «Кись», у якому мовець змушує співрозмовника діяти у власних інтересах. Комунікативно-прагматичною метою мовця - жінки середніх років на ім'я Варвара - є запросити співрозмовника - колегу по роботі на ім'я Бенедикт - на побачення, проте співрозмовник не має бажання здійснювати прохання мовця. Таким чином, Варвара нав'язує Бенедикту побачення, використовуючи декілька МТ заохочення:

« - … Вот приходите ко мне, Бенедикт, я вас хорошим супом угощу.

(Цим комунікативним ходом мовець намагається зацікавити співрозмовника, використовуючи МТ пригощання.)

-- Ладно, зайду как_нибудь, -- сказал Бенедикт с неохотой. Если бы она не такая страшная была, он бы, конечно, с удовольствием. А так -- успеется.

-- Ах, милый, спасибо. А вот приходите ко мне сегодня вечером: у меня суп сварен. Орешки остались… Мышь запеку.

(Не отримавши очікуваного результату, мовець підсилює вплив МТ пригощання за допомогою емоційно маркованого звертання «милый».)

-- Сегодня_то? Уж я и не знаю…-- Бенедикт колебался.

-- Приходите… Я вам кое_что покажу…(1) по секрету. Об искусстве поговорим… Я знаю, вы способны тонко чувствовать… У вас, мне кажется, огромный потенциал (2).

(Попередня мета зацікавити співрозмовника досягнута, з огляду на це мовець починає рухатися до здійснення головної мети комунікації, звертаючись до МТ позитивних обіцянок та МТ компліменту.)

-- Да уж не маленький… Жалоб не поступало… Все чувствую тонко… А вы откуда знаете?.. Какой у меня пуденциал?

-- Ну… этого же не скроешь…(1) Мы часто о вас говорим… в своем кругу (2), знаете… высказываем мнения…Все согласны: у вас прекрасное развитие… (3)

(Отримавши прогнозовану реакцію співрозмовника, наступним комунікативним ходом мовець прагне закріпити ефект емоційного впливу, реалізуючи кілька МТ заохочення: 1) МТ прихованого компліменту, 2) МТ залучення співрозмовника до «свого кола» та 3) МТ загального схвалення.)

-- О?!..

-- Да… От вас можно многого ожидать.

(На фінальному етапі спілкування мовець використовує МТ перебільшення значущості співрозмовника, забезпечуючи реалізацію власної мети.)

-- Ага… Я приду, -- быстро сказал Бенедикт. -- Обязательно приду, ждите» [Т. Толстая «Кись» - М.: Ексмо,2007. - С.20-21].

Таким чином, керуючи діалогом у межах актуалізації різних способів та видів заохочення, мовець досягає поставленої мети. Враховуючи характер і настрій співрозмовника, а також специфіку комунікативної ситуації, мовець формує схему впливу на співрозмовника за допомогою КСЗ. Так, на початку спілкування мовець використовує тактику пригощання, апелюючи до раціонального каналу сприйняття інформації, потім, не досягнувши очікуваного результату, звертається до емоційно налаштувальних МТ позитивних обіцянок, компліменту, прихованого компліменту, залучення співрозмовника до «свого кола», загального схвалення та перебільшення значущості мовця, які підкріплюють вплив на співрозмовника, викликаючи позитивні емоції, чим власне і забезпечується досягнення поставленої мети.

Як свідчать результати дослідження, КСЗ може належати і до загальних стратегій мовного спілкування як допоміжна стратегія організації спілкування, і до часткових стратегій у якості основної стратегії ведення комунікації. КСЗ своєрідно синтезує ознаки кооперативного і некооперативного типів стратегій, що визначає специфіку її основних властивостей, репертуар тактик реалізації і дозволяє виокремити її з системи стратегій власне кооперативного та конфронтаційного типів.

Результати проведеного аналізу показують, що загальною метою всіх МТ заохочення є: нейтралізація негативних висновків, які можуть бути зроблені співрозмовником щодо мовця, його реплік, пропозицій або намірів; позитивна репрезентація мовця і його комунікативно-прагматичної мети (у разі, коли вона експлікована); а також стимуляція позитивних емоцій співрозмовника за допомогою всіх засобів, що належать до понятійного спектра «заохочення». Отже, проведене дослідження дозволяє дійти висновку, що КСЗ об'єктивується у вигляді двох основних типів тактик: тактик матеріального заохочення і тактик морального заохочення, причому більшість тактик морального заохочення знаходять своє відображення в мовленнєвих діях, а тактики матеріального заохочення втілюються у вигляді певних комунікативних дій. До репертуару мовленнєвих тактик морального заохочення входять такі: МТ компліменту (прямого і прихованого), МТ похвали (професійних/особистих якостей), МТ схвалення (у т.ч. загального схвалення), МТ вияву професійної/особистої зацікавленості, МТ перебільшення соціальної значущості співрозмовника, МТ позитивних обіцянок, МТ вигідної пропозиції, МТ експлікації переваги співрозмовника над мовцем, МТ прояву турботи, МТ відвертості, МТ залучення співрозмовника до «свого кола», МТ співчуття. Окремо слід виділити універсальні МТ, які активно використовуються в межах КСЗ, виконуючи відповідні їй функції, до них належать: МТ позитивної саморепрезентації, МТ позитивної аргументації, МТ явної згоди зі співрозмовником, МТ нав'язування особистих зобов'язань, МТ освідчення в коханні. У ході дослідження вдалося також установити, що залежно від засобів об'єктивації тактик заохочення доцільно диференціювати власне мовленнєві і суто комунікативні тактики заохочення. Комунікативні тактики (КТ) заохочення є особливими програмами комунікативно значущих дій, які несуть у собі ідею заохочення і спрямовані на досягнення комунікативно-прагматичної мети мовця. Згідно з результатами проведеного аналізу, більшість тактик матеріального заохочення належать до комунікативного типу тактик, оскільки реалізуються за допомогою невербальних засобів. До складу комунікативних тактик матеріального заохочення належать: КТ дарунка, КТ хабара, КТ пригощання, КТ надання послуг.

З позиції розгортання КСЗ у комунікативному просторі різних ситуацій спілкування зазначена стратегія виявляє певну послідовність інтенціонально обумовлених етапів реалізації, які визначаються другорядними цілями комунікації і передбачають певну систему реалізації, уособлюючи інтеракціональну модель досліджуваної стратегії. У ході дослідження було встановлено, що, реалізуючи КСЗ, мовець досягає поставленої мети шляхом поступової реалізації низки другорядних цілей за допомогою відповідних МТ. Так, на першому етапі мовець прагне встановити контакт зі співрозмовником, забезпечити оптимальну само репрезентацію й водночас реалізувати позитивну репрезентацію співрозмовника. Проміжні комунікативно-прагматичні цілі мовця на цьому етапі спрямовані на те, щоб викликати у співрозмовника симпатію та позитивні емоції за допомогою контактовстановлювальних й емоційно налаштувальних МТ, серед яких: МТ компліменту, МТ прояву особистої зацікавленості, МТ позитивної саморепрезентації, МТ позитивної репрезентації співрозмовника та КТ пригощання. Таким чином, функція першого етапу в процесі реалізації КСЗ полягає в стимуляції позитивних емоцій співрозмовника шляхом апеляції до позитивних стимулів. Проміжною метою другого етапу реалізації КСЗ є закріплення встановленого раніше контакту і стимуляція прихильності до себе за допомогою засобів «авторизації» та «адресації», які збуджують інтерес і підтримують увагу та емоційні переживання співрозмовника. Комунікативні дії на даному етапі комунікації представлені за допомогою МТ компліменту, похвали, схвалення, прояву особистої зацікавленості, перебільшення значущості співрозмовника, експлікації переваги співрозмовника над мовцем, прояву турботи, співчуття, а також МТ відвертості. Функцією цього етапу комунікації є стимуляція прихильності у співрозмовника та позитивних емоцій для подальшої їх експлуатації в ході досягнення основної мети мовця. На третьому етапі - етапі презентації основної інформації і переконання - мовець вербалізує основну мету комунікації, успіх досягнення якої був забезпечений першими двома етапами спілкування, що «підготували» співрозмовника до адекватного сприйняття прохання/вимоги/пропозиції, а також до необхідної реакції на них. На цьому етапі мовець забезпечує досягнення основної мети спілкування за допомогою емоційно налаштувальних та аргументативних тактик, серед яких: МТ позитивних обіцянок, МТ вигідної пропозиції, МТ нав'язування особистих зобов'язань, МТ позитивної аргументації, МТ залучення до «свого кола», а також низка комунікативних тактик: дарунка, хабара, надання послуги, а також вигідної матеріальної пропозиції. Функцією цього етапу є оптимальна репрезентація комунікативно-прагматичної мети мовця, до сприйняття якої співрозмовник був підготовлений попередніми етапами, і переконання його в доцільності виконання прохання/вимоги/пропозиції/побажання мовця. І, нарешті, на фінальному етапі переривання контакту й аналізу ступеня успішності реалізованої стратегії, як правило, підводяться підсумки діалогу. Проте дана стадія в рамках моделі КСЗ є варіативною і нерегулярною. При цьому мовець використовує емоційно налаштувальні тактики: МТ компліменту, похвали, а також мовленнєві стереотипи прощання. Така послідовність комунікативних дій сприяє найбільш успішному досягненню комунікативно-прагматичної мети ініціатора спілкування та уособлює інтеракціональну модель КСЗ.

Наступний діалог ілюструє систему комунікативних дій мовця, які впорядковано в напрямку двох координат спілкування: вертикалі «мета» та горизонталі «засоби». На вертикалі «мета» послідовно розміщуються другорядні цілі спілкування, а на горизонталі «засоби» - відповідні тактики, спрямовані на реалізацію цілей. Таке абстрактне уявлення комунікативних дій у межах КСЗ дає змогу сформувати модель досліджуваної стратегії. Отже, мета мовця - одруженого чоловіка на ім'я Андрій - повідомити співрозмовника - юну коханку Наталію - про свій сімейний стан, зберігши при цьому романтичні стосунки з нею:

«- Когда я долго не вижу тебя, мне становится плохо, я без тебя не могу -- говорил Андрей. И в этот момент на душе делалось легко и приятно.

(На стадії встановлення контакту мовець використовує емоційно налаштувальну МТ перебільшення значущості співрозмовника.)

- Так в чем же дело?(...) Если бы ты захотел, ты мог бы видеть меня хоть каждый день.

- Я был бы счастлив, но это невозможно, -- грустно ответил Андрей.

(Мовець переходить до наступного етапу спілкування - викликати прихильність до себе з боку співрозмовника, використовуючи МТ прихованого компліменту.)

- Что-то случилось? -- заволновалась я.

Но Андрей только покачал головой и уронил, что называется, лицо в ладони. Такая патетика растрогала меня до слез (мовець активно використовує невербальні компоненти комунікації, спрямовані на укріплення емоційного контакту).

- Я такой подлец (1)! - сообщил он мне.

Я принялась его утешать, заверяя, что подлецом может быть кто угодно, но только не он.

- А что, если я тебя обманул? Ты была бы способна меня понять и простить (2)? -- Он сделал ставку на мое патетическое состояние, и надо сказать, что не просчитался.

- Ну конечно же! -- лихо махнула я рукой.

(Мовець активно переводить вектор комунікації до наступного етапу - презентації основної інформації, звертаючись до 1) МТ експлікації переваги співрозмовника над мовцем та 2) МТ нав'язування особистих зобов'язань.)

- Дело в том, что я больше не хочу тебе врать. Ты слишком много для меня значишь (1). Я по-настоящему тебя люблю (2), -- издалека начал Андрей, и после такого начала я готова была ответить на любое продолжение.

- Я тебя тоже. Очень!

- Тогда просто постарайся понять. Когда я увидел тебя там, тогда, такую юную, совершенно замерзшую и промокшую, я просто не мог не остановиться... (3)

- И слава богу!

- Как сказать. Хоть я и одинок в душе, и люблю тебя (2), но...

(За допомогою емоційно налаштувальних 1) МТ перебільшення значущості співрозмовника, 2) МТ освідчення в коханні та 3) МТ прихованого компліменту Андрій готує Наталю до адекватного сприйняття основного повідомлення.)

- Но? - тут я замерла, предчувствуя, что хорошего мне не скажут.

- Но я официально женат. Меня с женой связывает только ребенок, она давно уже живет своей жизнью, а чувства умерли...

(У якості засобу презентації основного інформаційно навантаженого повідомлення мовець обирає МТ позитивної аргументації.)

- Женат? -- тихо переспросила я. - ЖЕНАТ?! -- громко спросила я и почувствовала, как кровь внутри меня «закипает».

- Но я люблю только тебя.

(Побачивши прогнозовану реакцію, мовець звертається до реалізації другорядної мети на етапі «переконання», використовуючи МТ освідчення в коханні.)

- Как ты мог? Почему ты меня обманул? -- Я выдавила из себя правильные в таком случае слова и сделала попытку уйти. Но ноги словно приросли к земле.

- Не уходи! -- твердо взял меня за локоть Андрей. - Я люблю тебя (1).

- Не любишь, -- еле слышно ответила я, хотя именно этих слов от него и ждала. Боже, как он был убедителен! Как он клялся, что сделает все возможное, чтобы только мы были вместе (2).

- Ты разведешься?

- Обязательно (2), -- сказал он, а я поверила.

(Переконання реалізується за допомогою 1) МТ освідчення в коханні та 2) МТ позитивних обіцянок. Стадія переконання успішно завершується, мовець рухається в напрямку фінальної стадії - переривання контакту та аналізу успішності застосованої стратегії.)

- Ты меня простила? -- спросил Андрей, чтобы окончательно расставить все точки над «i». Я ответила «да».

Вот тут, наверное, и началась наша подлинная история любви. Моей первой, настоящей и его второй, дополнительной. Хотя, конечно, я так не считала. Могу в свое оправдание сказать, что была уверена в искренности его чувств и что в его обществе чувствовала себя королевой».

Отже, у розглянутому прикладі реалізація основної мети комунікації забезпечувалася досягненням низки другорядних цілей за допомогою відповідних МТ. Мовець чітко спрогнозував можливу реакцію співрозмовника й успішно спланував комунікативні дії, спрямувавши їх на уникнення конфлікту. На першому етапі мовець встановлює контакт зі співрозмовником, застосовуючи емоційно налаштувальні та контактовстановлювальні МТ перебільшення значущості співрозмовника та прихованого компліменту. На другому етапі спілкування для закріплення встановленого контакту, а також для стимуляції прихильності з боку співрозмовника мовець використовує емоційно налаштувальні МТ експлікації переваги співрозмовника над мовцем, МТ нав'язування особистих зобов'язань та МТ освідчення в коханні. На третьому етапі презентації основної інформації та переконання мовець реалізує основну мету спілкування. Усі попередні дії мовця були спрямовані на підготовку співрозмовника до сприйняття негативного повідомлення та подолання потенційно конфліктної ситуації, яка могла б призвести до розірвання стосунків. І, нарешті, на фінальному етапі комунікації мовець пересвідчується в ефективності реалізованих комунікативних дій та завершує спілкування.

У дисертації подано аналіз діалогів з позиції установки мовця на маніпулятивний чи актуалізаційний типи впливу, результати якого дозволяють, відповідно, виділити тактики маніпулятивного й актуалізаційного типів. МТ маніпулятивного типу визначаються спрямованістю на приховування дійсних цілей мовця та змушують співрозмовника діяти в інтересах мовця, не усвідомлюючи цього. Реалізуючи КСЗ, яка спрямована на маніпулятивний вплив, мовець обирає психологічні мішені впливу, якими є кілька психологічних потреб людини: потреби в позитивних емоціях, визнанні та схваленні, отриманні особистої вигоди, підвищенні соціального та матеріального статусу тощо. Саме КСЗ є однією з найбільш продуктивних стратегій маніпулятивного впливу, тому що головною властивістю зазначеної КС є стимуляція позитивних емоцій співрозмовника, а емоції через підсвідоме впливають на інтелект людини, її умовиводи, здійснення вибору та дії. Результати проведеного дослідження дають змогу виокремити декілька найбільш ефективних тактик заохочення маніпулятивного типу, до яких належать мовленнєві тактики заохочення, спрямовані на імплікацію дійсних цілей мовця: МТ особистої зацікавленості, МТ прояву турботи, МТ похвали, МТ перебільшення соціальної значущості співрозмовника, МТ прихованого компліменту, МТ загального схвалення, МТ відвертості, МТ нав'язування особистих зобов'язань, МТ експлікації переваги співрозмовника над мовцем, МТ залучення співрозмовника до «свого кола», МТ явної згоди зі співрозмовником, МТ освідчення в коханні. У ситуації, коли мовцю не вдається визначити психологічні мішені впливу емоційного рівня, він апелює до «раціо» співрозмовника, реалізуючи вплив маніпулятивного типу за допомогою комунікативних тактик, серед яких КТ дарунка (хабара), КТ позитивних обіцянок, КТ прояву турботи.

Неодмінною умовою реалізації актуалізаційного впливу є щирість і ясність намірів мовця. МТ заохочення актуалізаційного типу апелюють до позитивних емоцій співрозмовника з метою посилити позитивну самоідентифікацію співрозмовника і стимулювати його до реалізації цілей мовця. На відміну від маніпуляції, у процесі актуалізаційної комунікації мовець не приховує власних намірів і дійсних цілей, а експлікує їх у своїх повідомленнях. Якщо в ситуації маніпулятивного впливу співрозмовник часто не має права вибору (він змушений погоджуватися з ініціатором комунікації, не усвідомлюючи цього або не маючи змоги відмовитися) то у разі актуалізаційного впливу співрозмовник має свободу вибору й можливість контраргументації відмови від виконання мети мовця. Тактики актуалізаційного типу, до яких належать МТ позитивної аргументації, МТ згоди зі співрозмовником, МТ прямого компліменту, МТ похвали (професійних/особистих якостей), МТ загального схвалення, МТ прояву ділової/особистої зацікавленості, МТ позитивних обіцянок, МТ вигідної пропозиції, МТ залучення співрозмовника до «свого кола», МТ співчуття, використовуються як засіб підсилення аргументативних компонентів спілкування. Слід підкреслити, що деякі тактики заохочення ніколи не використовуються в процесі актуалізаційного впливу, в основі якого лежить експліцитність комунікативно-прагматичної мети мовця, що визначається принципом щирості та ясності намірів. До таких МТ належать: МТ прихованого компліменту, МТ перебільшення соціальної значущості співрозмовника, МТ експлікації переваги співрозмовника над мовцем, МТ видимої згоди зі співрозмовником та деякі інші. Ці МТ можуть бути віднесені виключно до маніпулятивного типу.

У ході дослідження впливу соціально-психологічних характеристик співрозмовників вдалося встановити, що феномен соціального статусу та соціально-психологічні ролі мовців - явища принципово різні. Отже, соціальний статус співрозмовників як прагматична категорія, зумовлений їхньою позицією в суспільстві, визначає комунікативну поведінку мовця та його реакцію на комунікативні дії співрозмовника. У контексті КСЗ мовець, як правило, посідає вищий соціальний щабель, що дає йому можливість виступати в якості суб'єкта заохочення. Соціально-психологічна роль відображає психологічний стан особистості на момент спілкування. Дослідження показує, що найчастіше мовець обирає соціально-психологічну роль «Дорослого» і лише в процесі комунікації може змінити психологічний стан свого Я, адаптуючись до зміни вектора спілкування. Репертуар комунікативних дій «Дорослого» якнайповніше відповідає специфіці КСЗ і стратегічно організованому спілкуванню в цілому. Проте деякі спостереження показують, що в окремих випадках мовець обирає роль «Дитини» з метою відвернути увагу співрозмовника, знизивши ефективність захисних механізмів психіки, або адаптуватися до того психологічного стану, в якому перебуває співрозмовник на даному етапі спілкування.

Результати лінгвістичного аналізу МТ заохочення доводять, що кожна з них певною мірою стереотипна і визначається регулярно відтворюваними мовними маркерами. Відповідно до ступеня стереотипності виділено чотири типи МТ заохочення, серед яких: конвенціональні формули мовного спілкування; стереотипні МТ, які мають відтворювану синтаксичну структуру, з одного боку, і регулярно відтворювані мовні маркери, з іншого; МТ з вільною синтаксичною структурою, які мають стереотипні мовні маркери; а також МТ з вільною синтаксичною структурою, які не виявляють стереотипних мовних маркерів. До конвенціональних формул спілкування належать МТ освідчення в коханні (Я по-настоящему тебя люблю... Я люблю только тебя), а також МТ позитивної репрезентації співрозмовника (Перед вами Николай Селезнев собственной персоной, неустрашимый герой революции. Перед Вами ваш новый учитель - человек редких моральных качеств). Цей тип МТ характеризується регулярною відтворюваністю вербальних формул з незначною часткою варіативності. Стереотипні МТ, до яких належить МТ прямого компліменту (Вы необычная женщина… Вы - настоящий аналитический талант! Ты - ангел!), відвертості (Буду с вами откровенен. Я с вами на чистоту), виявлення особистої зацікавленості (Есть люди, которые в тебе заинтересованы. Мне нужна только ты), позитивних обіцянок (У меня хорошо, тебе понравится, обещаю! Вы запомните Букарешт! - пообещал Лукан), позитивної аргументації (Помнишь, какой у нас прекрасный коллектив? Как тебе нравилось у нас работать. Ты бала там на своем месте…), а також вигідної пропозиції (у формі «если вы - то я»: Вы нам соучастников по БГ выдаете, а мы вам паспорт на любую фамилию. Я договариваюсь для тебя о работе, а ты оставляешь в покое Мишу), характеризуються відтворюваністю композиційної організації і наявністю мовних маркерів, які вживаються регулярно. До МТ, яким властиві лише стереотипні мовні маркери і вільна синтаксична організація, належать: МТ прихованого компліменту (Завидую вашему жениху. Гасите свечи, господа! Они больше не понадобятся - взошло солнце!), похвали (Хвалю за усердие. Вот и умница, хвалю. Я доволен тобой, молодец), схвалення (Ваши предложения я одобрил. Это очень мудрое решение; у т.ч. загального схвалення: Все согласны: у вас прекрасное развитие. Но ты же знаешь, как тебя все любят. Всем очень нравится с тобой общаться), перебільшення соціальної значущості співрозмовника (Вы теперь самый главный для нас человек, мы на вас молиться станем. Ты слишком много для меня значишь), вигідної пропозиції (У меня есть выгодное предложение. А я вам предлагаю самому стать кукловодом), залучення співрозмовника до «свого кола» (Эраст Петрович, давайте помогать России вместе… Я сразу поняла, что ты из наших), видимої згоди зі співрозмовником (Конечно, ты все делаешь правильно. Ваша правда), співчуття (Бедный мой мальчик, я знаю, как вам одиноко. Я не раз бывал на Вашем месте). Зазначений тип МТ має вільну синтаксичну структуру, проте об'єктивується за допомогою регулярно відтворюваних мовних маркерів. І, нарешті, до останнього типу МТ, позбавлених формальної стереотипності, належать: МТ експлікації переваги співрозмовника над мовцем (Ты - ангел, а я - подонок. Я такой подлец! - А ты просто чудо), тактика виявлення турботи (Маруся очень трогательно ухаживала за Наташей. Вы весь промокли, отогрейтесь), позитивної саморепрезентації (В этом городе все принадлежит мне! Знаете, я ведь прекрасно разбираюсь в шоколаде) та МТ нав'язування особистих зобов'язань (Если вы сорветесь, моей карьере конец. Я вас не в доносители зову, а в спасители детей). МТ цього типу характеризуються стійкістю семантики, яка передається різними вербальними засобами.

Аналіз лексичних засобів об'єктивації МТ заохочення свідчить про підвищену емоційну забарвленість, високу експресивність і яскраво виражену позитивну конотацію мовленнєвих одиниць, які обирає мовець. Крім того, мовленнєва об'єктивація МТ заохочення характеризується такими синтаксичними ознаками, як аграматичність синтаксичних конструкцій, безсполучниковість, наявність зв'язків вільного з'єднання всередині висловів, редукованість і незаміщеність синтаксичних позицій, переважання простих пропозицій, уникання засобів ускладнення речень.

Реалізуючи КСЗ, мовець активно використовує широкий спектр невербальних засобів комунікації (НВКК), які підсилюють дію вербальних повідомлень. Аналіз невербальних засобів КСЗ дозволяє виділити декілька релевантних класів НВКК, серед яких жести (жести-емблеми, жести-ілюстратори, жести-регулятори), кінеми тактильного характеру (обійми і поцілунок) та міміка (погляд і посмішка). Жести-емблеми використовуються для передачі емоційного стану мовця і є тим сигналом для співрозмовника, який актуалізує емоційний канал сприйняття інформації. З функціональної точки зору жести-емблеми, до яких вдається мовець, належать до комунікативного типу, а жести-емблеми, використовувані співрозмовником, - до симптоматичного. У ході реалізації КСЗ мовець використовує жести «пожать плечами», «приложить палец к губам», «удовлетворенно/доброжелательно кивнуть» та деякі інші.

У більшості випадків жести-ілюстратори функціонують як комунікативні жести і виявляють тісний зв'язок зі змістом вербальних одиниць спілкування. Релевантними для КСЗ виявляються жести «провести рукой по бровям», «приложить руку к груди», «изобразить готовность слушать/следовать за собеседником». Жести-регулятори задають атмосферу спілкування, вони можуть функціонувати як у супроводі вербальних повідомлень, так і без них. Мета жестів-регуляторів - управління перебігом діалогу. До цієї групи жестів належать жести «поклониться», «кивнуть/покивать» тощо.

Найбільш значущими кінемами тактильного характеру виявляються кінеми поцілунок і обійми. Результати проведеного дослідження свідчать на користь того, що кінема поцілунок є прагматично вагомою, емоційно перевантаженою комунікативною дією, яка спричиняє сильний емоційний вплив на співрозмовника. Кінема обійми виявляється менш емоційно навантаженою, вона спрямована на встановлення і закріплення встановленого контакту зі співрозмовником. Особливого значення в ракурсі дослідження набувають погляд і посмішка.

Мовець використовує погляд і посмішку з метою інтенсифікації виявлення почуттів, які переживає людина. Часто погляд мовця виражає ту емоцію, яку він прагне експлікувати в даний момент мови і яка найяскравіше ілюструє МТ, яку він реалізує. Погляд співрозмовника, у свою чергу, несе інформацію про його реакцію на комунікативні дії мовця.

Посмішка, здебільшого, супроводжує МТ компліменту, похвали, позитивної репрезентації співрозмовника, дарунка, особистої зацікавленості та деякі інші.

Таким чином, у контексті реалізації КСЗ мовець активно використовує НВКК усіх рівнів, при цьому вони належать до комунікативного (а не до симптоматичного) типу і виконують функції посилення, доповнення й ілюстрації вербальних повідомлень.

Висновки

Мовне спілкування регулює різні сфери життя суспільства. Як вид соціальної взаємодії воно є стереотипним і в комунікативній свідомості мовців втілюється в мережі ситуаційних моделей комунікативної поведінки. Кожна з таких моделей визначається комунікативним наміром, мотивом, задумом і комунікативно-прагматичною метою ініціатора комунікації, який, у свою чергу, орієнтується на корекцію мотивів, намірів та емоцій співрозмовника відповідно до власних інтересів. КС є прикладом такого роду моделей. Відповідно мовець, в залежності від специфіки комунікативної ситуації та соціально-психологічних характеристик співрозмовника, обирає ті або інші засоби спілкування (мовленнєві тактики) і вектор розмови в певній комунікативній ситуації. КС як абстрактний сценарій мовної поведінки об'єктивується в мовленні за допомогою певного репертуару мовннєвих тактик, які презентуються системою комунікативних ходів.

КСЗ є особливим видом КС, який об'єднує в собі ознаки КС кооперативного та конфронтаційного типів. Семантичним ядром КСЗ є наповнення змістового плану комунікації вербалізованими формами всіх видів заохочення. Зміст КСЗ визначається сукупністю складників зовнішнього та внутрішнього планів комунікації. До складників внутрішнього плану, який уособлює стереотипну частину стратегії, належать: репертуар МТ і КТ та певна схема комунікативних ходів. Мовні маркери тактик заохочення ілюструють різний ступінь стереотипності МТ і доводять тезу про стереотипність репертуару тактик заохочення.

Встановлена залежність між соціально-психологічними характеристиками мовців та вибором конкретних МТ заохочення свідчить про те, що в контексті реалізації КЗС соціальний статус мовця завжди переважає над соціальним статусом співрозмовника, при цьому мовець обирає психологічний стан «Дорослого» (у ситуаціях, які потребують додаткової адаптації, - «Дитини»).

Складники зовнішнього плану комунікації, так звані ситуативні змінні КСЗ, включають: у сфері спілкування - побутову, офіційно-ділову та інтимну; з точки зору кількості учасників комунікації - міжособову комунікацію; з позиції учасників комунікації КСЗ передбачає асиметричність комунікативних, соціальних та психологічних ролей мовця і співрозмовника, причому мовець завжди переважає над співрозмовником.