Контенсивна типологія сигніфікативних артефактів у різносистемних мовах

Размещено на http://www.allbest.ru

Размещено на http://www.allbest.ru

Вступ

Дисертаційне дослідження присвячено вивченню контенсивної типології сигніфікативних артефактів у різносистемних мовах. У роботі обґрунтовано коректність уведення в науковий обіг терміна сигніфікативний артефакт, проаналізовано етапи становлення сигніфікативних артефактів у міфологічній та наївній картинах світу, зіставлено сигніфікативні артефакти як результати розумової діяльності людини в аспекті їх категоризації, концептуалізації та вербалізації у різносистемних мовах.

Сучасний стан розвитку мовознавчої науки характеризується тенденцією до вивчення проблем співвідношення мови й мислення, які, хоча й не є новими (Л. Виготський, В. фон Гумбольдт, М. Жинкін, Г. Колшанський, О. Потебня), проте у світлі міждисциплінарного характеру наукових парадигм набувають оновленої інтерпретації (М. Кочерган), насамперед із позицій лінгвоконцептології (С. Жаботинська, О. Кубрякова, Дж. Лакофф, Т. Радзієвська, Н. Слухай, Ю. Степанов, R. Langacker, A. Wierzbicka та ін.) та лінгвосеміотики (Ф. Бацевич, І. Голубовська, В. Дем'янков, С. Єрмоленко, І. Кобозева, М. Нікітін, Г. Яворська, M. Hiraga, R. Innis, E. Itkonen, N. Norrick та ін.).

Когнітивна лінгвістика, предметом дослідження якої є взаємодія когнітивних механізмів свідомості з природною мовою та її мовленнєвою реалізацією, витлумачує мову як експонент когнітивних процесів і структур свідомості, тому надзвичайно важливим залишається визначення ролі природних мов у здійсненні пізнавальних процесів (О. О. Селіванова). Саме з цих позицій актуалізується вивчення тих мовних знаків, які безпосередньо пов'язані зі свідомістю людини, з її здатністю створювати об'єктивну картину світу за допомогою суб'єктивних засобів, і передусім у контрастивному аспекті.

Міжмовне зіставлення сигніфікативних артефактів доцільніше здійснювати в параметрах контенсивної типології. З огляду на специфіку мовного матеріалу контенсивно-типологічні дослідження виконувалися в таких напрямах, як інвентаризація засобів передачі суб'єктно-об'єктних відношень дійсності (Г. Климов); 2) опис формальної сторони мови у зв'язку зі змістом (П. Хартман); типологізація змістової сторони мови (С. Денисова, С. Кацнельсон). Для реферованої дисертації релевантним є останній підхід, оскільки в ній аналізується план змісту сигніфікативних одиниць як знакових репрезентацій етномовної свідомості. Встановлення універсальних та унікальних типів сигніфікативних артефактів у міфопоетичній та наївній картинах світу різносистемних мов є можливим у разі зіставлення їхньої змістової сторони.

Актуальність дисертаційної роботи зумовлена спрямуванням сучасної лінгвістики на вивчення процесів категоризації, концептуалізації та вербалізації результатів розумової діяльності людини. Панування в контрастивістиці тенденцій до виявлення особливостей, властивих різним мовам, а також подібностей та відмінностей між ними обґрунтовує необхідність зіставлення сигніфікативних артефактів у міжмовному та міжкультурному аспектах.

Метою дисертаційної роботи є встановлення контенсивної типології сигніфікативних артефактів у різносистемних мовах.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

– визначити теоретико-методологічні засади контенсивно-типологічного вивчення різносистемних мов;

– проаналізувати базові категорії контенсивної типології з позицій співвідношення значення, поняття і концепту зі словом;

– розробити методику аналізу сигніфікативних артефактів у різносистемних мовах;

– описати сигніфікативні артефакти з двох позицій: як результати когнітивної діяльності людини та як знакові одиниці мови;

– скласифікувати сигніфікативні артефакти відповідно до типів свідомості;

– встановити типи сигніфікативних артефактів у міфологічних картинах світу британців та східних слов'ян;

– зіставити референційне та логіко-поняттєве підґрунтя таксономії сигніфікативних артефактів як лексико-граматичних розрядів іменників різносистемних мов.

1. Теоретико-методологічні засади становлення контенсивної типології

Розкрито специфіку контенсивно-типологічного дослідження мов, визначено принципи контенсивної типології, розмежовано категорії лексико-семантичного та когнітивного рівнів, а також розроблено методологію контенсивно-типологічного аналізу сигніфікативних артефактів.

Теоретичні основи дисертації випливають із основних положень лінгвістичної компаративістики (Г. Пауль), яка передбачає два напрями зіставного вивчення мов: порівняльно-історичне мовознавство (В. Глущенко, О. Мельничук, H. Hock) та типологію (Б. Потье, В. Скалічка, Б. Успенський). Вибір напряму дослідження зумовлюється характером об'єкта зіставлення (близькоспоріднені / далекоспоріднені мови), метою зіставлення (пошук універсалій, встановлення еквівалентності / безеквівалентності), аспектом зіставлення (синхронія / діахронія), методикою як системою прийомів зіставного аналізу.

На сучасному етапі розвитку лінгвістичної компаративістики окрему сферу становить контрастивна лінгвістика (В. Гак, Ю. Жлуктенко, М. Кочерган, В. Манакін), метою якої є синхронний опис подібностей і відмінностей у зіставленні як споріднених, так і неспоріднених мов. При цьому у виборі об'єкта вивчення вона наближається до лінгвістичної типології, головним завданням якої є пошук структурно-семантичних універсалій на основі спільності та відмінності мов, у тому числі генетично неспоріднених і географічно віддалених (С. Шафіков, B. Comrie, W. Croft, Ch. Ferguson). Однак, якщо дослідження типологічного характеру здійснюються в синхронії, то, як правило, контрастивний аналіз розглядається як їхній попередній етап.

У роьоті термін типологія розуміється, по-перше, як лінгвістична типологія, що представляє синтез результатів типологічних досліджень, по-друге, як мовна типологія, метою якої є встановлення структурно-функціональних характеристик мов світу, по-третє, як аспектна типологія, завданням якої є зіставлення окремих мовних підсистем та рівнів.

Специфікою мовної типології є пошук відповідностей як на формальному рівні, так і на змістовому. Такий принцип зіставлення сприяє розподілу мовної типології на формальну і контенсивну. Предмет дослідження у реферованій роботі становить саме контенсивна типологія (С. Денисова, Г. Климов), яка є фрагментарною (рівневою), що відбиває результати вивчення змістової сторони мови, зокрема категорій та одиниць когнітивного й лексико-семантичного рівнів.

Категорією лексико-семантичного рівня, релевантною для зіставлення предмета дисертації, є значення, а одиницею - слово; категорією ж когнітивного рівня - поняття з його складовими (денотат і сигніфікат, інтенсіонал й екстенсіонал), а одиницею - концепт. Взаємовідношення значення як категорії лексико-семантичного рівня і поняття як категорії когнітивного рівня розглядаються одночасно з логіко-семіотичної і з суто лінгвістичної позицій.

Структура будь-якого поняття складається з двох основних компонентів: змісту та обсягу, які формують загальне уявлення про поняття. Мовне значення і укладене в ньому поняття, хоча й пов'язані між собою, розрізняються тим, що поняття повністю відображає знання людини про навколишній світ, а значення - лише його розрізнювальні ознаки, тому значень у слова може бути декілька. Структура змісту поняття є цілісною формою мислення, що відображає предмети та явища об'єктивного світу в їх загальних або специфічних ознаках і властивостях, а також зв'язки і відношення між предметами та явищами.

Розподіл понять на конкретні й абстрактні віддзеркалює особливості процесу пізнання: конкретне поняття позначає сам предмет з усіма його якостями, властивостями і відношеннями, тим часом як завдання абстрактного полягає у виділенні загального в цьому предметі чи певних його властивостей для того, щоб утворити нові поняття. Основними критеріями визначення абстрактних понять є: 1) узагальнення предмета; 2) виділення суттєвих ознак, властивостей; 3) з'ясування зв'язків і відношень, відповідно до яких розчленовано предмет чи об'єкт; 4) фіксація закономірності таких явищ.

Вивчення діяльності людини в ментальному аспекті потребує аналізу не лише поняття і значення, а й концепту - когнітивно-семантичного утворення, яке має лінгвокультурну специфіку і характеризує носіїв певної етнокультури (В. Маслова). У вербалізованому концепті органічно поєднуються значення слова та досвід людини.

Обґрунтування контенсивно-типологічних принципів дослідження лексичного значення безпосередньо пов'язане, з одного боку, з розумінням системності лексичного рівня, а з іншого, - зі способами репрезентації людських знань загалом.

Виходячи з теоретичних положень дисертації, для контенсивно-типологічного зіставлення мовного матеріалу запропоновано комплексну методику, яка здійснювалася в чотири етапи.

На першому етапі було визначено принципи типологічного дослідження мов крізь призму лінгвістичної компаративістики загалом та принципи контенсивної типології зокрема; диференційовано категорії лексико-семантичного та когнітивного рівнів; розроблено методологію вивчення структур знакової репрезентації етномовної свідомості.

На другому етапі проаналізовано механізми взаємодії свідомості, дійсності та мови; розмежовано форми репрезентації 3-х типів свідомості: концептуальної, мовної та координативної; здійснено контенсивно-типологічне зіставлення сигніфікативних артефактів в українській, російській, англійській та французькій мовах. У процесі контенсивно-типологічного аналізу застосовано передусім зіставний метод, який передбачав три процедури. Перша - встановлення tertium comparationis за допомогою методик компонентного та концептуального аналізу. У ролі tertium comparationis виступають сигніфікативні значення зіставлюваних одиниць, на позначення яких у дисертаційній праці запропоновано термін сигніфікативні артефакти. Компонентний аналіз доповнює концептуальний, оскільки останній відрізняється від першого очікуваним результатом. Базові концепти належать до іншого рівня абстракції та мають більш узагальнений характер, ніж семи. Під час процедури концептуального аналізу один і той самий базовий концепт може співвідноситися з кількома різними репрезентантами в дефініціях однієї лексичної одиниці або різних лексичних одиниць. Друга процедура - внутрішньомовний лексико-семантичний та етимологічний аналіз сигніфікативних артефактів. Третя процедура - власне типологічна, яка спрямовувалася на виявлення збігу, розбіжностей та лакунарності мовних одиниць за допомогою зіставно-типологічного та частково характерологічного методів.

На третьому етапі з'ясовано специфіку категоризації об'єктів ірреального світу у британській і східнослов'янській міфології; здійснено семантичну реконструкцію сигніфікативних артефактів як міфологем та міфонімів.

На четвертому етапі скласифіковано сигніфікативні артефакти як абстрактні найменування. З цією метою визначено денотативно-сигніфікативне підґрунтя таксономії лексико-граматичних розрядів іменників різносистемних мов та характер їхньої сполучуваності.

Таким чином, зіставлення структур знакової репрезентації людської свідомості зорієнтоване як на теоретичні засади контенсивної типології, так і на когнітивну семантику - загальну теорію категоризації і концептуалізації, що дало можливість зрозуміти, як представники різних лінгвокультур сприймають та осмислюють навколишній світ і вербалізують отримані знання за допомогою мовних знаків.

2. Сигніфікативні артефакти як структури свідомості та знакові одиниці мови

Розмежовано форми репрезентації мовної та концептуальної свідомості, визначено поняття сигніфікативний артефакт з лінгвістичних позицій, здійснено контенсивно-типологічне зіставлення сигніфікативних артефактів у досліджуваних мовах.

В основу нашого розуміння свідомості покладено праці С. Рубінштейна та О. Леонтьєва, в яких свідомість визначається як вища, винятково людська, форма відображення дійсності. Це означає, що свідомість віддзеркалює усвідомлення речей у формі розумових образів або понять. Взаємодія свідомості та мови відбувається крізь стадію мислення. Визначаючи характер відношення мови до свідомості та мислення, зазначаємо, що мова - це продукт, який виконує функцію вираження розумових понять.

У реферованому дослідженні розмежовано три типи свідомості: концептуальну свідомість, коли в результаті пізнання утворюються концепти, мовну свідомість, коли мовний знак застосовується для найменування продуктів свідомості, та координативну - інтеграцію концептуальної та мовної свідомості, що в різних етнічних спільнотах виявляється як етномовна.

Термін мовна свідомість позначає факти двох типів: 1) у синхронії - як відображення об'єктивного світу у двосторонньому знаку, 2) у діахронії - як здатність людини до утворення понять за допомогою мови внаслідок еволюції людського мислення від конкретних образів до різноманітних абстракцій, оскільки людська свідомість характеризуються насамперед як поняттєва, узагальнююча та абстрагуюча.

Однією з форм репрезентації мовної свідомості є абстрактні іменники, в яких узагальнюються ті властивості дійсності, що можуть бути об'єднані лише ім'ям. Способи творення абстрактних іменників віддзеркалюють когнітивні механізми пізнання світу людиною. Формами ж репрезентації концептуальної свідомості є універсальні концепти як ядро категорій ментальних об'єктів, інваріанти і прототипи як концепти-поняття і концепти-уявлення, а також національно марковані концепти. Координативна свідомість забезпечує перехід концептуальної свідомості в мовну; вона спрямована на адекватне співвіднесення розумових понять із мовними значеннями, відтінки яких розрізняються носіями конкретної мови.

Сукупність концептів визначає образ мислення, а отже, й картину світу, що розуміється як універсальний теоретичний об'єкт (інваріант), на відміну від мовної картини світу як її конкретного (варіантного) втілення. Звідси, мовна картина світу специфічно членує і структурує світ, коригуючи в такий спосіб категоризацію й концептуалізацію дійсності (М. Фабіан). При цьому поняття категоризації розглядається у двох вимірах: системному, коли йдеться про знання категорій об'єктів і явищ та їх назв, і функціональному, коли мається на увазі процес віднесення тих чи інших об'єктів до конкретної категорії, звичайно, надаючи їм відповідних назв.

У міфах відображено не лише колективне несвідоме, представлене в повір'ях та обрядах, але і різні типи знань (практичні, наївні, енциклопедичні тощо). Виникаючи в людській свідомості як фіксатор попереднього досвіду людини в цілому - поетичного, прозаїчного, наукового, соціального, історичного і т. ін., на мовному рівні концепт не тільки заміщає собою значення слова, уникаючи розбіжностей у розумінні цього значення, але й розширює його, залишаючи можливості для співтворчості.

У цьому плані важливою характеристикою семантики концептів є культурно-етнічний (національно-культурний) компонент, що визначає специфіку семантики одиниць мови й відображає мовну картину світу його носіїв. З огляду на це виділяють три типи концептів з національно-культурною семантикою: 1) лексеми, значення яких формують “картину світу” носіїв мови, в якій концентрується культура нації, 2) семантичні утворення з характерною лінгвокультурною специфікою, 3) обмежені концепти, що відображають специфічне ставлення до світу його представників (С. Воркачов).

Відповідно до 4-х основних джерел формування концептів у свідомості людини (чуттєвий досвід, предметно-практична діяльність, розумові операції з уже наявними у свідомості людини концептами) виокремлено такі види концептуалізації дійсності свідомістю людини: сенсорно-рецептивну, логіко-поняттєву, емоційно-оцінну та морально-ціннісну, які об'єктивуються національно-мовними формами (І. Голубовська). Результатом розумової діяльності людини, зокрема сенсорно-рецептивної, логіко-поняттєвої, емоційно-оцінної, морально-ціннісної стають сигніфікативні артефакти, закодовані засобами мови або культури певного етносу.

Термін артефакт запозичений у лінгвістику з антропології, де він позначає те, що зроблене homo sapiens, передусім матеріальні предмети. У культурології - це будь-який штучно створений об'єкт, що має певні фізичні властивості та знаковий чи символічний зміст (І. Анашкіна). Аналогічне значення цей термін має в етнології та соціології (Ф. Мінюшев, В. Поліщук).

До змісту цього поняття додаються ще й об'єкти духовного світу (наукові теорії, забобони, твори мистецтва, фольклор тощо). Духовна культура трактується сучасною наукою, по-перше, як антропологічна й онтологічна властивість людини, що притаманна їй споконвічно і не є раціональним “винаходом”; по-друге, як феномен, що виявляється в культурних артефактах, що мають знакову форму та певні параметри значень і виражаються за допомогою семіотичних кодів, специфічних для кожної етнокультури (В. Бодак).

Лінгвістичне функціонування терміна артефакт починається з праць Р. Рорті та Р. Познера. Перший назвав культурологічний артефакт текстом, оскільки він не лише є результатом цілеспрямованих дій або індивіда, або групи індивідів, а й виконує принаймні хоча б одну функцію, приписану йому в певній культурі; має свій код, одне або декілька позначуваних. У концепції Р. Познера, первинний артефакт-текст є текстом-прототипом, під яким він розуміє лише мовний текст, тобто мовленнєве висловлення, що містить будь-яку первинну інформацію. Якщо такий текст не тільки створюється, а й відтворюється, то він стає примірником - токеном. При цьому мовний текст (прототип) передбачає лише лінійну послідовність знаків кодування, а токен - будь-яку.

У сучасній лінгвістиці термін артефакт функціонує в дискурсологічних дослідженнях, позначаючи об'єкт, що безпосередньо не має лінгвальної природи, але наявний у реальному спілкуванні. У теорії дискурсу артефакт - це дискурсивна одиниця вищого порядку, що визначається лінгвістичною поведінкою індивіда й виражає як суб'єктивну модальність, так і є результатом творчої уяви людини (Дж. Сінклер). Ці одиниці наявні в легендах та міфах або ж у розмовному мовленні з метою приховування певних фактів.

У нашій концепції артефакт є результатом цілеспрямованої розумової та семіотичної діяльності людини, закодований етномовними засобами. З мовознавчих позицій він визначається нами відповідно до типів семіозису, оскільки саме семіозис, у якому задіяні знаки, є тим фактором, що має вирішальне значення для розуміння еволюції артефактів у цивілізаційному розвитку людини.

Термінопоняття сигніфікативний артефакт (від лат. significatum - позначуване, поняттєвий зміст) уводиться до наукового обігу на позначення тих лінгвістичних артефактів, які є результатом когнітивної діяльності людства у процесі семіозису.

Сигніфікат (термін Ч. Морріса) корелює зі змістом поняття у традиційній логіці, сенсом (Г. Фреге), інтенсіоналом (Р. Карнап), значенням (У. Куайн), концептом (А. Черч). Сигніфікат є відображенням у свідомості ознак відповідного денотата. Оскільки термін денотат до цього часу також є неоднозначним (денотат - референт, денотат - екстенсіонал), то і в термін сигніфікат вкладається різний зміст залежно від того, протиставляється він екстенсіоналу чи референту. Сигніфікат протиставляється денотату як ідеальне - матеріальному, тому в лінгвосеміотиці сигніфікативні одиниці йменуються по-різному: абстрактні імена (О. Кубрякова), розумові конструкти (П. Бріджмен), артефакти (Дж. Сінклер). Пропонуючи термін сигніфікативні артефакти, на глибинному рівні розуміємо їх як рефлективні структури свідомості, в яких відбито результати різних типів мислення людини (міфологічного, абстрактно-логічного, предметно-образного тощо). На поверхневому рівні - це ті сигніфікативні знаки, на основі яких реципієнтові вдається реконструювати повідомлення, тобто це знакові одиниці мови.

З семіотичних позицій сигніфікативний артефакт включає: 1) комунікацію, що передбачає використання комунікативних знаків, які відправник повідомлення передає адресату, на основі чого останній установлює інформацію; 2) сигніфікацію, яка базується на семіотичному коді - типовому зв'язку між означувачем та означуваним, що утворює сигніфікативний знак, на базі якого реципієнтові вдається реконструювати повідомлення; 3) індикацію, яка простежується тоді, коли у процесі семіозису не задіяний код, тобто знак (ознака) є індикативним, але на його основі одержувачу інформації вдається реконструювати повідомлення. Визначення артефактів в аспекті семіозису відповідно до типів гносеологічної діяльності людини (означення, позначення та співозначення) відбувається з позицій їх семіологічної інтерпретації.

Аналіз досліджуваного матеріалу дозволяє запропонувати оновлене осмислення проблеми співвідношення мови й мислення, зокрема, довести, що на рівні свідомості ментальне відображення дійсності представлено у формі артефактів свідомості (ментальних продуктів), на рівні мислення - відповідно сигніфікативних артефактів, на рівні мови - мовних знаків. Знакові одиниці, що складають семантичний простір мови, мають найбільшу ціннісно-комунікативну орієнтацію культури як частини національного менталітету, оскільки зміст ментальності матеріально виражається лише у процесі семіозису й кодифікації знакових систем конкретної етнокультурної спільноти. Виходячи з цього твердження, теоретико-методологічна концепція дослідження спирається на три принципи, відповідно до яких свідомість уважається найважливішою складовою ментальності, культура ж при цьому - частиною ментальності, а мова (у широкому розумінні як знакова система загалом) - тим засобом, завдяки якому ментальність породжує культурні феномени. Таким чином, перш ніж вербалізуватися, образи й поняття актуалізуються як артефакти свідомості на рівні ментальної свідомості, потім на рівні мислення у процесі обробки інформації вони категоризуються та концептуалізуються як сигніфікативні артефакти і вже на мовному рівні.

3. Сигніфікативні артефакти-міфологеми в етномовній свідомості британців та східних слов'ян

Розглянуто взаємозв'язок мови, культури й міфологічної свідомості, здійснено семантичну реконструкцію сигніфікативних артефактів у британській та слов'янській міфології, зіставлено сигніфікативні артефакти у контенсивному аспекті.

Аналіз становлення міфологічного світосприйняття підтверджує гіпотезу про ступінчасту еволюцію когніції, яка виявляється в поступовому визнанні помилковості колективної свідомості й набуття практичного знання про світ. Однак, незважаючи на те, що на тлі міфологічної свідомості формувалося раціональне мислення, все ж протягом ще тисячоліть життя людини було наскрізь міфологізованим. Усе це свідчить про те, що хронологічно міфологія була джерелом усього людського знання.

Для міфологічної свідомості характерна цілісна картина світу, на відміну від аналітичного підходу до осмислення дійсності сучасною людиною. Це пояснює факт принципової розбіжності між міфологічним, побутовим та науковим мисленням. Міфологічний, побутовий і науковий способи сприйняття навколишнього середовища сприяли розмежуванню міфологічної, наївної і наукової картин світу, тому відповідні їм процеси категоризації та концептуалізації навколишнього світу розрізняються засобами вербальної репрезентації концептів. Міфологічна категоризація та концептуалізація пов'язуються з аспектами власне міфу й вербалізуються за допомогою міфологем і міфонімів, закріплених у свідомості конкретного етносу й використовуваних у певних ситуаціях.

Поняття міфологеми було запозичено з юнгіанського психоаналізу на позначення стійких та повторюваних конституентів колективної загальнонародної фантазії, які узагальнено відбивають дійсність у формі чуттєво-конкретних персоніфікацій, одухотворених істот, що мислилися архаїчною свідомістю як цілком реальні, а другий термін - міфонім було введено К. Г. Юнгом на позначення власних назв у функції найменувань вигаданих об'єктів міфів.

Міфологеми у свідомості носіїв мови характеризуються стійкою асоціативною співвіднесеністю з тією ознаковою ситуацією (явищем, образом, об'єктом, суб'єктом), на позначення якої цей сигніфікат уживається. Ознакова ситуація є логічною базою для утворення сигніфікативних артефактів-міфологем (далі САМ) - продуктів міфологічної свідомості.

САМ є метафоричними найменуваннями, двічі закодованими: перший раз, коли людина формувала уявлення про певні об'єкти невидимого світу, переносячи вигадані знання про ці об'єкти на власний практичний досвід; і другий, коли суб'єкт свідомо йменував інший живий або неживий об'єкт уже реального світу назвами істот з ірреального світу, які активно функціонували в мові конкретного етносу. Напр., український САМ відьма (синоніми відюга, відюха, вириця, лиходійниця, чаклунка, чародійка, обавниця, потворниця, яритниця) символізує не лише абстрактне зло; вона доїть корів, завдаючи шкоди господарю, і в цьому її дії подібні до вампірських; вона має властивості перевертня. З часом ця міфологема зазнала іншої метафоризації, оскільки відьмами стали іменувати різних “ворожок - “жінок, що начебто знаються з нечистою силою”, а ще пізніше - “злих жінок”, які до того ж мали зовнішню схожість до уявлюваного портрету відьми, яку вималював український етнос.

Результатом першої метафоризації стали міфологеми, які дослідники систематизували в різних науково-етнографічних джерелах, зокрема в енциклопедіях: “Міфологія Британських островів” та “Українська міфологія”.

Уявлюваний світ постає як результат інтерпретації суб'єктом пізнаваних фактів у їхньому абстрагуванні від предметної реальності. Але ця абстракція знову конкретизується через порівняння як з образним сприйняттям певних архетипів і стереотипів, що функціонують у певній культурі, так і з властивими для цього етносу міфічними уявленнями. Саме в такий спосіб у просторі вторинних значень САМ і виникали метафоричні значення першого кодування, в яких людина порівнювала себе з силами природи, тваринним світом, а також з іншими людьми.

САМ першого етапу кодування в мові індоєвропейців, зокрема британців і слов'ян, залежно від типу метафоричного переносу і моделі цього переносу, дозволили об'єднати їх у три функціонально-семантичні групи (далі ФСГ).

Перша ФСГ є власне антропоморфною, оскільки побудована за моделлю метафоричного переносу ЛЮДИНА - МІФОЛОГІЧНА ІСТОТА. Метафоричні одиниці цієї групи є варіантами такої інваріантної ситуації, коли первісна людина цілком ототожнювала представників дохристиянської міфології, різні сили природи з образом і подібністю до самої себе: напр. САМ британської міфології SILKIE є назвою, що мотивована іменником silk, який походить від середньоанглійського selk (від староанглійського silk) `шовк'. У міфологічній свідомості британців цей різновид фейрі поставав як жіночі істоти у шовкових сукнях. САМ слов'янської міфології ДОМОВИК (щур, пор.: пращур) є хтонічним покровителем домівки. Його різновидами є міфоніми укр. Цур, Пек, рос. Чур. Зовнішні ознаки домовика у слов'янській міфології є різними, зокрема в українському фольклорі він постає як чорна людина, у червоній сорочці, має довгі вуха; у російському - як мужик з великою сивою бородою, із зарослими долонями і підошвами, з довгими нігтями, у синьому каптані без одного вуха.

Друга ФСГ є зооантропоморфною, оскільки побудована за моделлю метафоричного переносу ТВАРИНА / ЛЮДИНА - МІФОЛОГІЧНА ІСТОТА. Тут міфологічні одиниці є варіантами такої інваріантної ситуації, коли тварини не відокремлювалися від людського колективу, а усвідомлювалися як особлива іпостась людини. Цього відокремлення не було насамперед в онтологічному вимірі. Напр., британська міфологема FAYS мотивована іменником fay, що походить від старофранцузького fae (з латинського fata) `богиня долі'. Феї уявлялися як повітряні істоти в сніжно-білому вбранні, у них милі лиця і гіпнотичний погляд, а відрізнити їх можна за зміїним хвостом або за пташиними лапками замість ніг. САМ слов'янської міфології ВОДЯНИК є варіантом чорта - водяним чортом, персоніфікованим утіленням небезпечної водної стихії. У російському фольклорі водяной, парафрастично - рос. хозяин вод, царь вод, дедушка, цертышко-перевертышко, водяной черт, хомутник. САМ ВОДЯНИК відображає амбівалентність міфопоетичного світу: то візуалізується як красень-парубок, то як старий дід з довгою бородою. Зовнішність водяника має характерні ознаки аномальності й у слов'янських народів символізується по-різному: в українців постає то білий як сніг, то чорний, то дуже маленький, то великий, із зеленими каламутними очима, має крила, хвіст; у росіян - як напівлюдина-напівриба, як чорт з рогами, порослий шерстю або водоростями, синій, худий, голий, з кошлатим волоссям, з горбом, із сивою або зеленою бородою, з копитами або коров'ячими ногами.

Третя група зооморфних САМ утворена за моделлю метафоричного переносу ТВАРИНА - МІФОЛОГІЧНА ІСТОТА. Мотиваційна основа міфологічних одиниць цієї групи зумовлена ідеєю походження певного колективу від тварин або тваринного предка. Тварини включалися в соціальну ієрархію Всесвіту: розташування священних тварин на вершині ієрархічної градації. Напр., британській САМ MAROOL походить від середньоанглійського marren, яке у свою чергу сягає староанглійського merran `перешкоджати' - `псувати, спотворити'. Марул поставав у свідомості британців як морське чудовисько, що співає пісні, через які розбиваються кораблі. САМ слов'янської міфології ВОВКОДЛАК, укр. вовкулака (рос. волколак) - вовк, перевертень, який зберігає розум у вовчій податі й викликає місячні затемнення під час метаморфоз. Зовнішні ознаки: нагадує звичайного вовка, хоча є й відмінності: на задніх ногах коліна вперед, як у людини. Обернення вовка на людину потребує особливого ритуалу. Уявлення про перетворення людини на вовка відбивають страх первісної людини перед лісом.

Диференціація САМ у міфологічних картинах світу британців і слов'ян демонструє тенденцію, з одного боку, до відокремлення людського колективу від тваринного світу, а з іншого, - власну перевагу людини над силами природи, що сприяло поступовій еволюції від колективного (синкретичного) мислення до індивідуального.

Порівняння САМ за формою вираження виявило більшу подібність російських та англійських номінацій у плані словотворення, порівняно з українськими, які здебільшого творяться або суфіксальним способом: паничик, або способом субстантивації: кульгавий. Російські ж САМ, як і англійські, є: 1) як словосполученнями - модель Adj + N (напр., злая сила), 2) так і складними субстантивованими найменуваннями - модель N + O + N (напр., козлоногий) - і складноскороченими одиницями - модель N + N (напр., карнахвост). У свою чергу російські субстантивовані САМ недобрый, нехороший, неладный є подібними до українських.

З погляду гендерної опозиційності чоловіче/жіноче, східнослов'янські представники міфології постають у свідомості людини переважно в чоловічих образах, тоді як британські такого протиставлення майже не виявляють, оскільки фейрі асоціювалися як істоти і чоловічої, і жіночої статі.

Пандемоніум британців і східних слов'ян є втіленням ідеї амбівалентності міфопоетичного світу. Одна й та сама істота в різних народів могла символізувати втілення як добра, так і зла. Напр., антропоморфна істота міфології і фольклору германських народів англ. elves символізує духів - нащадків скандинавських альвів та ірландських сидів, які успадкували пустощі і шкідливість перших і величність та дружелюбність других. Вони поділяються на світлих, веселих, які є добрими духами, та темних - суворих і жорстоких, тобто злих духів. У світлих - золотисте волосся, мелодійні голоси. До темних - злих - належать шотландські, які крадуть дітей, пороблюють на домашню худобу.

У міфопоетичній картині світу британців і слов'ян бінарні опозиції верх/ низ, білий/чорний, добро/зло віддзеркалюють граничну космологізованість буття, сутність якого відображається в основних параметрах Всесвіту: просторово-часових, кольорових, етичних тощо.

Ідея верху і низу вважається однією з головних семантичних опозицій народних уявлень про світ. Верх наділений символічними ознаками “добрий, благополучний, плодючий, багатий, життєвий” тощо, а низ - ознаками “поганий, недобрий, смертельний, бідний” та ін. Як правило, ці семантичні характеристики народних уявлень про світ пов'язувалися з такими аксіологічними категоріями, як добро/зло. У шотландському фольклорі всі fairy чітко відбивають ці категорії, поділяючись на два роди Seelie court / Unseelie court (Благий двір/Неблагий двір). Відповідно перші є дружелюбними до людей, а другі - жорстокими, серед яких вирізняють найжорстокіших sluagh, що крадуть смертних. Зустріч з останніми завжди віщує смерть. З наведеного прикладу видно те, що культурний смисл, який ґрунтується на опозиційному характері сигніфікативних артефактів-міфонімів, зумовив їхню аксіологічну семантику. Міфологічні істоти - від антропоморфних до зооморфних, а також персоніфікації станів людини, різних подій, свят - належать або до позитивного ряду як носії добра, або ж до негативного ряду як утілення злого начала: укр. Христос / Антихрист; Бог / Сатана, Чорт; Ангел / Біс / Демон; Світилка / Босорка; Цілюща вода / Безсила вода, Покутній (добрий дух) / Мольфар (злий дух), Прия / Потворниця та англ. Marool / Merrow, Lobs & hobs / Lhiannan shee, Jenni greenteeth / Bwbach тощо.

Аксіологічна бінарність чітко простежується і в маркуванні таких українських артефактів-міфонімів з протиставленнями життя/смерті: Вирій, Рай/Пекло, Жива вода/Мертва вода, Живий вогонь/Забудь-річка (мертва); щастя/нещастя: Квітка щастя, Полазник (дух щедрості, який приносить щастя)/Лихо (одноока істота, яка ходить разом із бідою, горем, нещастям), чоловіче/жіноче: Чорт/Відьма, Знахар/Золотиха, Песиголовці/ Василиски; білий/чорний: Біла ворона, Біла змія/Чорна неміч, Метелиця (дівчина у білому вінку)/Перелесник, або Чорний; чистий/брудний: Білий тиждень (страсний, чистий, Великий)/Неумийко; видимий/невидимий: Яв/Нав, Домовик/Змора (невидима істота з прозорим тілом), Невидимка; день/ніч: Діванна/Нічниці; велетні/карлики: Пек (велетень підземного царства, який височіє на троні над пеклом і стежить, як туди провалюються душі грішників)/Котигорошко; предки/нащадки: Дід/Семиліток; світлий/темний: Хорс (божество сонячного світла)/Бездонник, Лада (“жива”, богиня світової гармонії, краси та любові)/Мара (богиня темряви, зла).

Бінарність в архаїчному членуванні пов'язувалася, як правило, з прагненням людини аналізувати всі явища дійсності в контексті користі або шкоди для себе або для своєї соціальної групи, а тому кожну з пар протилежностей у первісній свідомості розглядали у вимірах основного протиставлення: сприятливий/ несприятливий: наприклад, антропоморфна істота англ. Boggart в англійському фольклорі характеризується як шкідливий фейрі - кошлатий, із довгими жовтими зубами - і не лише для людини, а навіть і для інших фейрі. Антропоморфна істота англ. Fetch символізувала зло, тому зустріч з нею була також несприятливою для людини, особливо після заходу сонця, і привіщал смерть. А ось така зооморфна істота, як англ. Vough freach у валлійському фольклорі була символом добра і благополуччя для людей, оскільки в образі чарівної корови допомагала нужденним людям молоком.

Однією з найпоширеніших опозицій в українській міфології є протиставлення лівий/правий. Місяць пов'язувався з поняттям лівий, тимчасом, як Сонце - з поняттям правий. З давніх-давен людина завжди молилася до сходу Сонця і, отже, з правої руки мала південь, а з лівої - північ. Правий бік пов'язаний з уявленням про “праведне” життя, правою рукою завжди здійснюються найгідніші справи. В літописній розповіді про вибір релігії Володимиром повідомляється, що філософ, який викладав князеві основи православного світорозуміння, показав йому “запону”, на якій зображувалося судилище господнє, де праворуч розташовувалися праведники, які прямували до раю, а ліворуч - грішники, які йшли на муки.

Через порівняння правого і лівого, а з часом і їх протиставлення, було утворено артефакт-міфонім укр. Прав - духовний світ богів, крона Дерева життя; одна з іпостасей сущого (Прав, Яв, Нав), яка надає всьому гармонію та порядок, тобто закони (правди). Звідси, праведний той, хто живе за законом Божим. Отже, ці уявлення персоніфікувалися в артефакт-міфонім Прав як бог правосуддя, мудрий старець у довгому білому одязі із золотим ланцюгом на грудях, який жодну справу не залишає незавершеною. Внутрішня форма прикметника правъ > прав спочатку означала “вперед спрямований”, від якої розвинулося значення “прямий, рівний” і “щирий, справедливий”.

Із цього можна зробити висновок, що кожний опозиційний сигніфікатавний артефакт у міфологічній картині світу формує межі поля смислів певної культури. Так, для опису української міфологічної картини світу ми спиралися на семантичні опозиції, виявлені В'яч. Вс. Івановим і В. М. Топоровим. Це насамперед культурно-психологічна версія виникнення опозицій, однак, зрозуміло, наявні й інші, основою яких, наприклад, є специфічні властивості самої людини (парність частин тіла людини: рук (як у цілому, так і їхніх складових - долоні, лікті і т. ін.), ніг (та їхніх складових), очей, вух і т. ін., що пояснюється антропоцентричною настановою. І коли спостерігалися відхилення від цієї парності, то це сприймалося первісною людиною як кара Господня, як вияви нечистої сили тощо. Це пояснює той факт, що чимало міфологічних істот з досліджуваного матеріалу позбавлені такої парності, зокрема зооантропоморфна істота англ. fachan у шотландському фольклорі постає в уяві як потворний фейрі з однією рукою, яка росте від грудей, однією ногою і одним оком посеред обличчя. За повір'ями, з тім'ячка в нього стирчить жмут темно-синього пір'я, як у півня гребінь. Так само зооантропоморфна істота англ. muilearteach у шотландському фольклорі є символом морського змія-перевертня, який виходить на сушу у вигляді старої жінки з чорно-синюватим відтінком обличчя і одним оком. Ще одна зооантропоморфна істота англ. biasd bheulach у шотландському фольклорі є страшним чудовиськом-перевертнем, що може набувати вигляду одноногого каліки, а час від часу вигляду злого собаки.

Опозиційний характер онтологічно виявляється і в символіці тих істот, які пов'язуються з протиставленням чорного як поганого, злого, що символізує темряву, ніч, траур та горе, і білого як прекрасного і доброго, пов'язаного з денним світлом, а значить, із життям. Зооморфна рогата істота з гострими іклами та кігтями англ. barguest в англійському фольклорі постає в уяві первісної свідомості як перевертень, який, змінюючи зовнішність, найчастіше обертається в кошлатого чорного пса з вогняними очима і зустріч з яким віщує нещастя та смерть. Зооморфна істота англ. moddey dhoo у фольклорі мешканців Оркнейських островів теж постає в уяві як чорний спанієль, що з'являється з настанням темряви і віщує близьку смерть. І, навпаки, протиставленням чорному кольору як вияву зла є білий колір, який символізується в образі антропоморфної істоти англ. gwragged annwn, що у валлійському фольклорі постають як озерні діви - красиві, високі та стрункі, з розкішним золотистим волоссям до талії і молочно-білою шкірою, вони мешкають у палацах на дні гірських озер.

Білий колір не завжди і не в усіх культурах є символом добра і чистоти.
У британській міфопоетичній картині світу білий колір, як і чорний, може символізувати також зло, смерть тощо. Це стародавній колір жалоби, коли вдягали покійників у біле та покривали білим саваном. У білому одязі з'являються людям примари та мерці. Так, антропоморфна істота англ. ankou у фольклорі мешканців півострова Бретань постає в уяві як висока людина з довгим білим волоссям, яка везе поховальний віз, а тому аналогічно чорному спанієлю є правісником смерті.

В англійському фольклорі зооантропоморфна істота англ. brag символізує жорстокого, злого перевертня, що може обертатися на теля з білою хустинкою на шиї, на осла, на безголового юнака тощо. Тим часом і чорний колір у Британській міфології може бути символом добра. Зокрема, у шотландському фольклорі антропоморфні істоти англ. ghillie dhu уявляються як добродушні лісові фейрі з чорним волоссям.

На основі опозиційної семантики з'ясовано, що у слов'янській міфопоетиці демони саме українського пандемоніуму характеризуються як менш агресивні істоти, порівняно з їх російськими аналогами, а також персонажами міфів інших культур, зокрема британської.

4. Сигніфікативні артефакти - абстрактні найменування у мовній системі

Визначена внутрішня і зовнішня сполучуваність абстрактних іменників, проаналізовані абстрактні іменники як структури мовної свідомості та знакові одиниці мови.

Категорії абстрактного і конкретного перебувають на межі лінгвістики й філософії, оскільки абстрагування слів - один із постійних процесів у мові й мовленнєвій діяльності, а людська думка, з одного боку, прагне до конкретизації, щоб висловитися ясно й чітко, а з іншого, - систематизуючи спостереження, спрямовується до узагальнення. Незважаючи на те, що прототипові значення абстрактних іменників онтологічно пов'язані з предметними сутностями, все ж таки ці одиниці є вищою формою ментальної діяльності людини, що виникає на креативному етапі когніції.

Абстрактні іменники аналізуються як знакові одиниці, які утворилися внаслідок креативної номінативної діяльності людини для позначення об'єктів, що не належать до сфери безпосереднього сприйняття або оточення людини, а є продуктами людського розуму та інтелекту. Ці одиниці - наслідок особливих актів семіозису. У семіологічному аспекті вони потребують номінальних визначень, функціонуючи як засіб інтерпретації та пізнання світу. Основним лексико-граматичним засобом вербалізації абстрактності у зіставлюваних мовах є іменник, оскільки саме цей клас слів відображає субстанціональні об'єкти, які найлегше сприймаються людською свідомістю. Для встановлення ступеня абстрагування реалій дійсності у роботі проведено зіставний аналіз сигніфікативних артефактів - абстрактних найменувань за субстанціональними характеристиками (табл. 1).

Таблиця 1. Розподіл абстрактних іменників досліджуваних мов за субстанціональними характеристиками

Кожна з досліджуваних мов має власні особливості. Так, високий показник іменників, що виражають почуття в англійській мові (61 %), на відміну від французької, російської та української (22 %). Порівняно невисока кількість абстрактних іменників на позначення понять: 11 % (французька), 12 % (російська), 7 % (англійська). Для російської та української мов властивий достатньо високий відсоток іменників, субстанціональна характеристика яких реалізується за допомогою наукових термінів.

Абстрактні іменники, відображаючи поняття, є назвами:

– станів: англ. sadness, silence, dream, gladness, sorrow, care; укр. азартність, апатичність, байдужість; рос. апатия, спокойствие; фр. tristesse, joie;

– процесів: англ. movement, walk, running, recognition; укр. прямування, навчання; рос. движение, падение; фр. circulation, course;

– почуттів: англ. love, hope, hate, trust; укр. ввічливість, боязнь, вдячність; рос. беспокойство, страх, преданность; фр. affection, amour;

– якостей, характеристик об'єктів: англ. quality, clearness, creativity, luxury, darkness, brightness; укр. артистичність, авантюрність; рос. безвкусица, прозрачность; фр. аctivitй, аgrйment, amabilitй;

– наукових термінів: англ. science, medicine, mathematics, linguistics, information; укр. асиметричність, вербалізм, автоматизованість; рос. абстракция, анимизм; фр. аlgиbre, antagonisme, аnatomie, anachronisme;

– суспільних понять: англ. mystery, dependence, individuality, society, friendship, peace; укр. багатозначність, вдача, сум; рос. независимость, дружба; фр. аllusion, assumption.

Установлено, що семантична класифікація іменників залежить від ступеня концентрації абстрактності в понятті, на основі якої абстрактні іменники є ядерними (англ. idea, way, life, society, art, basis, balance) і периферійними (англ. violability, kindness, fantasy, poetry). За нашими спостереженнями, незважаючи на розмаїття абстрактних іменників, більшість з них не є суто абстрактними, а перебувають на певній відстані від центру (ядерного поняття), і тільки незначна кількість є чистим ядром із абстрактним значенням. За повної відсутності ознак абстрактності іменник може стати конкретним, і навпаки. Наприклад: англ. sport - game - basketball, entertainment - dance - Rumba, leisure - music - Jazz, art - literature - poetry, society - aristocracy, day-weekday-Friday.

Абстрактні й конкретні найменування у відповідних умовах можуть бути поняттями перехідними. Так, абстрактний іменник має здатність переходити в конкретний у зіставлюваних мовах при уособленні таких життєвих цінностей, як Good, Evil, Friendship (зокрема в казках, легендах та міфах), тобто при переході іменника від загальної назви до власної та, навпаки, від вираження конкретного поняття. Напр., слово рушник в українській мові має такі лексико-семантичні варіанти, як: 1) шматок декоративної тканини з вишиваним або тканим орнаментом; традиційно використовується для оздоблення житла, в українських обрядах (напр. засватати, брати шлюб, одружуватися); 2) довгий лист сталі для піднімання затонулих суден.

До того ж, РУШНИК - це символ злагоди, любові, краси, подружньої вірності, щасливої долі; символ працьовитості; чистоти почуттів українців, високих естетичних смаків; лагідності; поетичності дум; гостинності; незрадливості; надії; побажання добра; прощання; захисту від злих сил. Білий колір рушників, їхня вишивка мали глибоку символіку. Все це і зумовило сакралізацію рушника. Головним атрибутом під час закладин дому був рушник, на якому лежали хрест, букет квітів, сіль, хліб та чашка води або вина. Все це символізувало надію на добро і щастя в житті людини. Рушник був обличчям оселі українки.

В українській мові лексема рушник утворилася від рука, оскільки первісно шматок тканини призначався для витирання рук, від спорідненого лат. ranka “збирати”. Світова міфопоетична система розглядала руки як символ моління, самозахисту, авторитет, силу, покровительство Бога.

У російській мові лексема полотенце, крім основного, має ще такий лексико-семантичний варіант: Резное украшение продолговатой формы по краям крыши деревенской избы. Походження цього слова пов'язують з етимоном полотно.

В англійській мові це слово однозначне. Семантичний етимон зафіксовано в давньоанглійський період від дієслова O. E. юwean зі значенням “to wash”. Його специфікою є функціонування у складі ідіоматичного звороту throw in the towel зі значенням `admit that one is defeated; to stop trying to do something because you lack determination, or because you think you cannot win'. На нашу думку, походження цього звороту пов'язане зі звичаєм викидати білий прапор, демонструючи бажання до перемир'я, доброї волі тощо.

Внутрішньомовний аналіз кожної з лексем показав, що їхнє міжмовне зіставлення не є достатнім лише на основі денотативного значення, оскільки не збігається ані внутрішня форма, ані система лексико-семантичних варіантів, ані ідіоматичні, символічні, образні значення.

Когнітивний вплив абстрактних іменників на ментальний стан людини виявляється за таких умов: чим чіткіше виражене слово, тим більшою є впевненість людини у коректності почутого та більш зрозумілим є образ.

Ця гіпотеза була підтверджена перевіркою дії спадання так званого ступеня істинності наявного знання, коли відчуття впевненості та зрозумілості для людини відповідає шкалі таких абстрактних найменувань (у порядку зменшення): consciousness, thought-idea, attention-curiosity, belief-faith-trust-hope, surprise-amazement, doubt-hesitation, ignorance. У результаті дослідження встановлено, що найбільший квант упевненості людини демонструє абстрактний іменник consciousness, найменший - doubt, hesitation, а найменування ignorance почуття впевненості загалом не викликає.

Семантична таксономія будь-якої мови зумовлюється об'єктивною реальністю. У зв'язку з цим семантичні класифікації, з одного боку, відображають предмети навколишнього світу (речі, рослини, тварини, люди тощо), з іншого, - денотативно-сигніфікативні групування, що виникли на основі синтаксичних відношень (Ю. Степанов), тому через усю лексику проходить розмежування, передусім, “імен предметів” та “імен процесів”, тобто іменників та предикатних слів. Проте їх розбіжність чітко визначається лише за формою, а за значенням вона дуже умовна (напр., біг - бігти). Пояснюється це тим, що класифікаційні категорії генетично пов'язані з субстантивними та предикативними частинами мови.

Саме субстантивні категорії формують загальнограматичне значення іменника як частини мови - предметність. Хоча іменник як частина мови є в усіх відомих мовах світу, його змістово-семантична ємність не однакова, що віддзеркалюється в нетотожності комплексу частково граматичних значень субстантивності. Найбільш типовими категоріями іменника є клас, рід, число та відмінок, проте у досліджуваних нами мовах їх навіть формальний набір не однаковий. Первинно ці категорії були синкретичними. З послабленням безпосереднього зв'язку мови з дійсністю у процесі еволюційного розвитку втрачалася первинна мотивованість мовних фактів реальністю, підсилювався вплив мовної структури на розвиток граматичних категорій, що призвело до перетину лексичних груп та перерозподілу слів між класами.

Для коректного розмежування лексико-граматичних розрядів іменників пропонується спиратися на денотативно-сигніфікативний принцип, який полягає в тому, що денотативна лексика, яка належить екстенсіональній сфері семантики, тяжіє до позначення предметів зовнішнього світу, а сигніфікативна, що пов'язана з інтенсіональним аспектом семантичних досліджень, називає передусім поняття.

Розподіл денотативної (імена ситуацій: університет, корова, яблуня тощо) та сигніфікативної (імена понять: думка, рух, швидкість тощо) лексики корелюється на логічній основі: денотати є словами-визначниками (інструмент, одяг, взуття, агрегат тощо), а сигніфікати - словами-ідентифікаторами (сукупність, результат, висновок тощо) (Ю. Степанов).

Крім слів, у яких чітко розмежовується денотативне та сигніфікативне значення, не менш важливі класи слів з лексико-семантичними варіантами, що можуть у своїй референційній основі мати як денотат (наприклад, тіло людини), так і сигніфікат (наприклад, тіло кредиту). До того ж, як уже зазначалося, в мові існує достатній прошарок слів, що називаються метазнаками і є засобами внутрішньомовної класифікації: множина, сукупність, частина, приналежність тощо.