Лексико-граматичний і комунікативно-прагматичний аспекти дефініцій у франкомовному дискурсі

З функціонально-семантичної точки зору ЛД - дескриптивне мовлення. Процес дескрипції в законі складається з двох операцій - ідентифікації й аспектуалізації [Ж.-М. Адам]. Ідентифікація дозволяє означити об'єкт, а отже - визначити референт. Така ЛД має типову форму атрибутивного словосполучення: Nom + кtre + nom: «L'action est le droit...». Аспектуалізація є основою дескрипції і полягає у визначенні особливостей означуваного об'єкта, розмежуванні його частин, їх характеризації й встановленні відношень між ними, тобто аспектуалізація - це вибір складових об'єкта і їх властивостей, а формування об'єкта - це побудова його образу. Вибір складових визначається матеріальним аспектом об'єкта, а вибір властивостей дозволяє ставити питання про оцінний (аргументативний) характер всієї дескрипції. Більшість дослідників юридичного дискурсу вважають, що базою правової аргументації виступає теорія мовленнєвих актів (А. Д. Бєлова, Д. Бурсьє, А. М. Васильєв, Ж. Корню, М. В. Чиннова та ін.). ЛД - інструмент аргументації, оскільки репрезентує іллокутивний акт, який містить не тільки кількісні чи дескриптивні, а й оцінні характеристики різних елементів соціально-правової дійсності, виконуючи в такий спосіб аксіологічну функцію. Складові частини відповідають елементам правового факту, властивості відображають об'єктивну оцінку.

Вживання оцінних елементів дослідники вважають одним із найдоцільніших засобів аргументації (O. А. Івін). Дефінітивні оцінні елементи в ЛД стосуються всіх юридичних категорій: personnes, biens, institutions... і зустрічаються в багатьох ЛД, забезпечуючи їхню гнучкість і всебічне тлумачення понять. Оцінні елементи у складі легальної дефініції часто піддаються суб'єктивній оцінці, судженню, яке зазвичай реалізується на двох рівнях: зроблений законодавцем вибір дескриптивних елементів уже є судженням: Chantage - honneur, considйration, а суддя формулює своє судження під час тлумачення дефініції. Особливість легального аргументування полягає в тому, що ЛД, крім опису дійсності, відображає позиції законодавця, що надає дефініції характеру безперечної істини, але не з точки зору формальної логіки. Істинність ЛД прагматична, а це визначає потребу наявності у складі ЛД розпливчастих концептів, таких як autoritй parentale, absence...

Присутність розпливчастих концептів ставить під сумнів рівнозначність між дефінієндумом (Д1) і дефінієнсом (Д2), яка є обов'язковою вимогою логіки. ЛД не забезпечує еквівалентності термінів Д1 і Д2, натомість описує умови, за яких дефініцію можна вживати.

Розгляд уживання дефініцій у французькому законодавчому дискурсі дозволив вияснити, що засади прагматичної й загальнолінгвістичної тактик і стратегій французького законодавця в плані місця, статусу, частоти вживання й техніки формулювання дефініцій тісно пов'язані з історичними традиціями цієї країни, її законодавчою практикою та юридичною доктриною. Вони змінюються також в залежності від конкретних текстів і концептів: законодавець повинен укладати ЛД в одних текстах і утримуватися від них в інших, в одному випадку йому доцільно визначити певні концепти в законодавчих текстах, в іншому - йому краще уточнити значення деяких їхніх елементів у нормативних текстах.

ЛД виконують у законодавчому дискурсі також функції: ясності, розкриваючи зміст певного концепту; точності, виражаючи відмітні риси означуваного концепту; зв'язності, створюючи, зокрема дефінітивні категорії, що організовують і пояснюють часто взаємопов'язані між собою операції класифікації й означення, напр.: діти під наглядом (enfants surveillйs (a. 46); діти, яким надається державна допомога (enfants secourus) (a. 47); діти неусиновлені (enfants recueillis) (a. 48); діти, батьки яких позбавлені батьківських прав (enfants en garde) (a. 49) та дидактичності, інформуючи про юридичні реалії.

Спеціальна класифікація ЛД здійснена на основі трьох критеріїв, що опираються на природу означуваного об'єкта, його зміст і матеріальність. Виходячи з природи означуваного об'єкта, виявлено, що ЛД поділяються на типи: реальні та номінальні (термінологічні). Реальні ЛД визначають сутність речей і є носіями основних юридичних категорій (реалій) правової системи, таких як: закон, право, обов'язок, власність, юридична особа тощо: L'йchange est un contrat par lequel les parties se donnent respectivement une chose pour une autre [C. civ., a. 1702]. За своєю суттю реальна ЛД є доктринальною й визначальною, вона має абсолютний характер і дійсна для всіх законів, тоді як термінологічні дефініції визначають значення конкретного терміна і, як правило, дійсні лише для того закону, в якому фігурують, напр.: «Par vente а tempйrament, au sens de la prйsente loi il faut entendre toute convention…» [C. com., a. 716.].

На основі критерію змісту були виявлені два типи ЛД: інтенсіональна й екстенсіональна (перелікова). Інтенсіональні ЛД (30% випадків) визначають сутність концепту, його інтенсіонал, шляхом опису необхідних і достатніх умов і в залежності від сприйняття реальності й мети: La propriйtй est le droit de jouir et de disposer des choses de la maniиre la plus absolue» [C. civ., a. 544]. Екстенсіональні, або перелікові ЛД (30% випадків) шляхом переліку підкласів визначають не зміст концепту, а його обсяг: Les dйpens... comprennent : les droits, taxes, redevances ou йmoluments…[C. com., a. 695].

Широко вживаний у словникових дефініціях синонімічний спосіб рідкo зустрічається у французьких ЛД, оскільки він не розкриває значення концепту, а лише натякає на нього : discrimination = distinction [C. pйn., a. 225-1]. Cтрогість юридичного мислення зводить до мінімуму суб'єктивну оцінку змісту правового концепту.

Лексико-синтаксична форма дефініцій визначає дефінітивну предикацію, яка встановлює певні відношення між означуваним терміном і означувальною частиною. Природа відношення дефінітивної предикації (ідентифікаційна, номінативна, означувальна тощо) залежить від метамовного вокабуляру, що використовується для вираження цієї предикації. За метамовним критерієм було виокремлено два типи дефінітивних висловлень - пряме і непряме, відмінність між якими полягає в тому, що в першому випадку намір мовця експліцитний, тоді як у другому така інтенція представлена опосередковано - через непрямий акт, а саме дієсловом кtre (чи його замінниками) та іншими лексичними формами. Перші дефініції дістали назву метамовних (М. Ріжель), другі характеризуються як копулятивні, або парафрастичні. Метамовна дефініція заснована на рефлективній функції знака - замість опису змісту об'єкта вона інформує про знак: поняття, зведені до більш простих (Ю. М. Караулов).

Метамовна ЛД завжди фіксує, описує або виражає очевидну мовну конвенцію, а тому досить часто використовується законодавцем, напр.: L'expression bureau d'immatriculation dйsigne tout bureau qui tient un registre... [C. civ., a. 1802]. Дефініції в законах, введені метамовними словами, дуже близькі до словникових дефініцій. У результаті дослідження проблематики метамови французьких ЛД визначено перелік типових форм і виділено їх відправні точки - «слова-теми» концептуального поля, серед яких найчастотніші: dйsigner, signifier, dйnommer, s'appeler та деякі інші. Вживання законодавцем цих характерних дієслів сприяє посиленню законодавчої мети - визначити.

Класифікація ЛД на основі матеріальності означуваного об'єкта стосується, головним чином, технічних термінів. Багато таких ЛД міститься в спеціалізованих нормативно-правових актах. Хоча ці дефініції фігурують у законодавчих текстах, вони не являють собою продукт творчості законодавця, а скоріше є результатом роботи відповідного фахівця, напр.: «L'arme au poing est une arme qui se tient par une poignйe pistolet et qui ne peut pas кtre йpaulйe» [C. pйn., a. 589]. Технічні дефініції не мають аргументативного характеру і обмежуються лише дескрипцією концепту.

ВИСНОВКИ

семантика дефініція дискурс законодавчий

Легальні дефініції - це результат законодавчої практики. Вони становлять важливий елемент законодавчого дискурсу, оскільки саме в них закріплюється система людських знань про навколишній світ, виражена в поняттєвому апараті права.

З когнітивної точки зору ЛД - це текстове висловлення, якому властива особлива комунікативна цілеспрямованість, смислова цілісність, завершеність в оформленні думки, відповідні вербальні й невербальні засоби, що дозволяють виокремити її в структурі нормативно-правового тексту; вміння його формулювати в нормативно-правовому акті - функція комунікативної компетенції адресанта, вміння пізнати - функція адресата.

Легальні дефініції охоплюють широкий спектр різноманітних термінів (юридичних, технічних, спеціальних, абстрактних, конкретних тощо), наділених різноплановими домінуючими функціями: застосування, інтерпретації, термінотворення та ін. ЛД характеризуються обов'язковістю, тимчасовим, неповним, відносним характером і мають конкретну практичну значущість.

Формулювання легальних дефініцій тісно пов'язане з вивченням концептів у логіці й філософії, значення в лінгвістиці, юридичних концептуальних полів. Перед формулюванням ЛД законодавець повинен глибоко й детально вивчити означуваний концепт у теоретичній і практичній площинах, чітко окреслити його зміст та обсяг, склавши перелік найістотніших ознак концепту, розташувавши їх у логічній послідовності (від загального до конкретного, від головних ознак до менш важливих), визначити його зв'язки.

Канонічна видо-родова легальна дефініція фіксує лише загальні семантичні ознаки, які не вичерпують усього смислового змісту терміна; виходячи з цього французький законодавець дотримується концепції гнучкості дефініції, чим забезпечує її функціональність. Специфіка легальної дефініції полягає також у її юридичному ефекті.

Французька легальна дефініція має термінологічний характер і у зв'язку з цим відзначається, у порівнянні з лексикографічною, більшою точністю, але не завжди має однакову синтаксичну структуру, що спричинене складністю виявлення таксономічної організації багатьох юридичних термінів. Дефініція термінів не піддається застосуванню чітких критеріїв, тож якість її можна оцінювати лише із суб'єктивного погляду. ЛД залежить також від техніки написання і критеріїв визначення змісту концепту, які у французькому законодавчому дискурсі часто мають цифрове вираження (час, простір, розмір і т. ін.).

Між енциклопедичною, лексикографічною, термінологічною й легальною дефініціями існує певна формальна схожість (наприклад, родо-видова форма), проте їх об'єкти, мета, функції й адресати різні. До того ж відмінне і трактування еквівалентності в логіці, лінгвістиці й праві. Розуміння рівнозначності в логічній дефініції ґрунтується на поняттях істинності, несуперечливості, смислової й структурної тотожності, тоді як у лінгвістиці - на понятті семантичної еквівалентності, а у праві - на понятті функціонально-прагматичної еквівалентності, ефективності.

Вивчення комунікативно-функціональних особливостей ЛД виявило залежність їх структурно-смислової організації від законодавчої практики, загальної прагматичної настанови французького законодавця - орієнтації на спеціалістів (суддів) із метою впливу на них; це зумовлює включення до ЛД оцінних елементів, що відображають ставлення законодавця до означуваного об'єкта і слугують інструментом аргументації.

Загальними критеріями класифікації дефініцій можуть виступати: ситуація вживання, лексико-граматичні маркери, структура, зміст, функції, тип означуваного, тип інтегрувального (родового) елемента, статус дефініцій, адресат, рівень спеціалізації, тип специфікаційого елемента, тип продукту.

Законодавчий дискурс базується на загальновживаній лексиці, що відповідає вимозі його широкої доступності, але, в той же час, для деяких термінів має власні дефініції. Лексична специфіка французьких легальних дефініцій пов'язана з комбінуванням загальновживаної, юридичної й технічної лексики. ЛД сприяє формуванню юридичної термінології.

Отримані результати дозволяють окреслити шляхи подальших досліджень. Інтерес у цьому плані становить вивчення (удосконалення) метамови легальних дефініцій, порівняльний аналіз тенденцій синтаксису, функціональної рівнозначності, дефінітивної репрезентації системних зв'язків лексем однієї тематичної групи, функціональної гіперонімії тощо.

У додатках наведено таблиці кількісного аналізу легальних дефініцій, приклади різного типу легальних і технічних дефініцій.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Круківська О. В. Типологія французьких законодавчих дефініцій (на матеріалі французького Цивільного Кодексу) / О. В. Круківська // Мова і культура: науковий журнал / гол. ред. Д. С. Бураго. - Серія „Філологія”. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - Випуск 8. - Том V. - Частина перша: Національні мови і культури в їх специфіці та взаємодії. - С. 195-202.

2. Круківська О. В. Проблема дефініцій у дискурсах різного типу та їх співвіднесеність / О. В. Круківська // Проблеми семантики слова, речення та тексту: зб. наук. пр. / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К.: Логос, 2006. - Випуск 16. - С. 118-124.

3. Круківська О. В. Проблема значення слів і дефініції (функціональний аспект) / О. В. Круківська // Науковий вісник кафедри ЮНЕСКО. - Linguapax - VIII. - Мова, освіта, культура: Наукові парадигми і сучасний світ. - Філологія. Педагогіка. Психологія / гол. ред. Г. І. Артемчук - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2006. - Випуск 13. - С. 107-113.

4. Круківська О. В. Лінгво-прагматичні засади вживання дефінітивних висловлень у законодавчому дискурсі / О. В. Круківська // Мова і культура: науковий журнал / гол. ред. Д. С. Бураго. - Серія „Філологія”. - К.: Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2007. - Випуск 9. - Том ІV (92). - Лінгвокультурологічна інтерпретація тексту. - С. 319-325.

5. Круківська О. В. Комунікативно-функціональні особливості дефініцій у законодавчому дискурсі / О. В. Круківська // Вісник КНЛУ. - Серія “Філологія” / гол. ред. М. П. Кочерган. - К.: Видавничий центр КНЛУ, 2007. - Том 10, № 1. - С. 43-50.

6. Круківська О. В. Специфіка дефініцій у лексикографічному, термінологічному і енциклопедичному дискурсах / О. В. Круківська // Проблеми семантики слова, речення та тексту: зб. наук. пр. / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К.: Логос, 2008. - Випуск 20. - С. 108-116.

7. Круківська О. В. Гіперо-гіпонімічні відношення у легальних дефініціях: комунікативно-прагматичний аспект (на матеріалі французької мови) / О. В. Круківська // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики: зб. наук. пр. КНУ ім. Шевченка / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К.: Логос, 2008. - Випуск 14. - С. 274-291.

8. Круківська О. В. Особливості синтаксису дефініцій законодавчого дискурсу (на матеріалі французької мови) / О. В. Круківська // Проблеми семантики слова, речення та тексту: зб. наук. пр. / відп. ред. Ніна Миколаївна Корбозерова. - К.: Логос, 2009. - Випуск 22. - С. 170-185.

Размещено на Allbest.ru