Засоби діалогічної організації науково-навчальних текстів технічної галузі в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

УДК 811.161.2'276.6:62

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Засоби діалогічної організації

науково-навчальних текстів технічної галузі

в сучасній українській мові

Шабуніна Вікторія Валентинівна

Дніпропетровськ 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка Міністерства освіти і науки України

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор СЕМЕНЕЦЬ ОЛЕНА ОЛЕКСАНДРІВНА, завідувач кафедри видавничої справи та редагування Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор ПРАДІД ЮРІЙ ФЕДОРОВИЧ, завідувач кафедри українського мовознавства, декан факультету української філології Таврійського національного університету ім. В.І. Вернадського

кандидат філологічних наук, доцент КОНДРАТЕНКО НАТАЛІЯ ВАСИЛІВНА, доцент кафедри прикладної лінгвістики Одеського національного університету імені І.І. Мечникова

Захист відбудеться « 21 » жовтня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, корп. 1, ауд. 1209.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара за адресою: 49010, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8.

Автореферат розіслано « 17 » вересня 2010 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент Н.В. Левун

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

текст прагмасемантичний діалогічний

Увага сучасного мовознавства до діалогічної природи тексту зумовлена вагомою роллю мовної комунікації в суспільстві, постійним розширенням комунікаційного поля, зв'язком різних аспектів людської діяльності з реальним спілкуванням.

Діалог розглядають у вузькому й широкому значенні. У вузькому розумінні діалогом називають обмін взаємозумовленими репліками, протиставляючи його монологу як висловленню однієї особи. Широке розуміння діалогу полягає у визнанні того факту, що будь-який текст певною мірою діалогізований, оскільки передбачає виражену мовними засобами взаємодію комунікаторів, активне сприймання тексту адресатом, а також вплив останнього на автора висловлення.

Вивчення діалогічності розпочалося в 20-30-і роки ХХ ст. у працях М.М. Бахтіна, Л.В. Щерби, Л.П. Якубинського. У 1940-50-і роки теорію діалогічних відношень розвивали Б.О. Ларін, М.Л. Міхліна, Н.Ю. Шведова та ін. З кінця 1960-их років, крім загальнотеоретичних робіт, з'являються дослідження, присвячені аналізу діалогічного мовлення в різних сферах діяльності: розмовній, художній, науковій, публіцистичній. В українському мовознавстві вивченням діалогізму займалися А.П. Грищенко, П.С. Дудик, Н.П. Карпчук, В.І. Кухарєва, С.В. Малихіна, Н.В. Шульжук, Н.П. Щербачук та ін.

Найбільш глибоке розуміння діалогічності представлене в концепції видатного філолога і філософа ХХ ст. М.М. Бахтіна. У її формуванні значну роль відіграв обґрунтований німецьким філософом-екзистенціалістом М. Бубером «діалогічний принцип» людського існування, тобто інтерпретація людського існування як «події» за участю інших людей, як діалогу зі світом. У теорії М.М. Бахтіна набули також розвитку погляди щодо діалогічної природи мови й пізнання, сформульовані в працях В. фон Гумбольдта, К. Фосслера.

На думку М.М. Бахтіна, діалогізм є «універсальним явищем, що пронизує все людське мовлення й усі відношення та вияви людського життя, взагалі все, що має значення». У діалозі поєднуються дві позиції, між якими й виникають діалогічні відношення. Спілкування відбувається в обох напрямках: адресуючи висловлення кому-небудь, ми одночасно комусь відповідаємо. Важливою рисою діалогічного мовлення М.М. Бахтін уважає незавершеність, пов'язану з потенційною можливістю відповіді чи реакції.

Найважливіша сфера вияву діалогізму - мова, оскільки вона є і засобом спілкування, і можливістю пізнання, і способом самовираження. М.М. Кожина наголошує, що «мовне спілкування в принципі діалогічне, більше того, діалогічність - це форма існування мови в мовленні». Вивчаючи мову в діалогічній парадигмі, дослідники розглядають її як процес, взаємодію, активне функціонування цієї системи комунікації в конкретному соціокультурному контексті.

Питання про наявність діалогічності в писемному науковому тексті вивчали О.О. Баженова, М.М. Кожина, Н.О. Красавцева, Л.В. Красильникова, Л.В. Славгородська та інші.

Особливості діалогічної організації тексту науково-навчального підстилю можуть бути розкриті з урахуванням прагматичної специфіки структури мовленнєвого акту та віддзеркалення в ньому взаємовідносин комунікаторів. Під науково-навчальним підстилем розуміємо один зі стилістико-мовленнєвих різновидів наукового функціонального стилю, сформований з певного комплексу притаманних науковому стилю мовних засобів, який обслуговує сферу організованого навчання і характеризується узагальненістю та експліцитністю викладу, лаконічністю, чіткою структурною організацією текстів, їхньою відповідністю навчальній програмі, дотриманням дидактичних принципів (системності подання інформації, послідовності, доступності, наочності тощо), однозначністю, загалом емоційною й суб'єктивно-оцінною нейтральністю мовних засобів, реалізується в усних і писемних жанрах, діалогічних за своєю природою.

Потреба комплексного аналізу науково-навчального підстилю та його жанрів в аспекті лінгвопрагматики, необхідність поглибленого вивчення діалогічності, політекстуальності та інтертекстуальності науково-навчального тексту, визначення засобів діалогічної організації науково-навчальних текстів технічної галузі в сучасній українській мові зумовлюють актуальність теми дисертаційної роботи.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження відповідає науковій проблемі, яка розробляється на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, - «Актуальні проблеми лексикології і граматики української мови» (№ 0204V000690).

Мета дослідження - на основі аналізу технічних текстів науково-навчального підстилю визначити й схарактеризувати засоби їхньої діалогічної організації; продемонструвати, що важливою тенденцією розвитку сучасного писемного науково-навчального тексту є діалогізація, тобто свідома імітація природного діалогу в парі «автор - адресат», а також взаємодія мовців, виражена лінгвальними засобами, активне сприйняття тексту читачем і вплив адресата на мовну діяльність автора висловлення.

Досягнення зазначеної мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) висвітлити прагмасемантичну специфіку жанрів науково-навчального підстилю; особливості феноменів політекстуальності, інтертекстуальності в аспекті діалогічної організації навчального наукового тексту;

2) проаналізувати вияви авторської мовної індивідуальності в науково-навчальному тексті, приховані інтенції авторів у мовному спілкуванні, роль мовленнєвої поведінки адресанта та його індивідуальних рис у сприйнятті тексту комунікатами;

3) схарактеризувати адресата науково-навчального тексту, його прагматичні сподівання, тактичні й стратегічні вияви специфіки адресованості тексту науково-навчального підстилю;

4) з'ясувати особливості науково-навчального підстилю у функціонально-стильовій макросистемі наукового стилю сучасної української мови; визначити специфіку діалогічної організації його жанрів;

5) виявити й дослідити графостилістичні, лексико-семантичні, морфологічні та синтаксичні засоби діалогічної організації науково-навчальних текстів технічної галузі в аспекті стилістики ресурсів української мови.

Об'єктом дослідження є науково-навчальні тексти технічної галузі. Відбір писемних текстів для дослідження здійснювався за такими критеріями: 1) відповідність основним жанрам науково-навчального підстилю: підручники, навчальні посібники, курси лекцій, навчальні довідники, методичні розробки, збірники задач (вправ) тощо; 2) кожний підручник, навчальний посібник затверджений Міністерством освіти і науки України для студентів вищих навчальних закладів; 3) підручники й посібники видані в Україні, є оригінальними (неперекладними), їхніми авторами чи рецензентами є доктори технічних наук; 4) належний рівень змістовності підручників, навчальних посібників тощо; 5) оптимальна структура видань, наявність наочного відтворення внутрішньоструктурних зв'язків; 6) відсутність мовних і типографських помилок (хоча мають місце деякі стилістичні невправності).

Предмет дослідження - вияви діалогічної організації, передусім способи апелювання до адресата, і засоби діалогізації науково-навчальних текстів технічної галузі в сучасній українській мові на різних мовних рівнях (графічному, лексичному, морфологічному, синтаксичному).

Матеріалом дослідження слугували записи усного мовлення у сфері вищої освіти (лекція, доповідь, бесіда, семінар, консультація тощо), а також підручники, навчальні посібники, інші навчальні видання для студентів технічних спеціальностей вищих закладів освіти (загальний обсяг 11 490 сторінок), із яких було відібрано й опрацьовано близько 7,5 тисяч прикладів, що виразно ілюструють діалогічну організацію тексту.

Методологічною основою дисертаційної роботи є комунікативний та лінгвопрагматичний підхід, що дозволяє схарактеризувати вплив науково-навчального тексту на реципієнта, виявити ставлення автора до предмета мовлення, ситуації спілкування та адресата; розуміння діалогічності як універсального явища, що охоплює мовлення людей і різні відношення та вияви суспільного життя.

Методи дослідження. З урахуванням поставленої мети й завдань роботи, специфіки предмета вивчення, в дисертації використано такі методи і прийоми наукового дослідження: описовий метод; спостереження як прийом описового методу, який дозволив виявити функціональне навантаження засобів діалогізації в науково-навчальному тексті; метод тлумачення семантики та функцій мовних одиниць; кількісного аналізу, за допомогою якого встановлено частотне переважання певних одиниць і конструкцій; порівняльний метод, який спрямований на визначення особливостей діалогічної організації жанрів науково-навчального підстилю.

Наукова новизна одержаних результатів роботи полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі здійснено системний аналіз діалогічної організації науково-навчальних текстів технічної галузі в аспектах комунікативної лінгвістики, лінгвопрагматики та стилістики ресурсів; детально схарактеризовано графостилістичні, лексико-семантичні, морфологічні та синтаксичні засоби підтримання комунікативного контакту між автором і адресатом; доведено, що при побудові науково-навчальних текстів застосовують елементи моделі довідково-інформаційного текстотипу, які сприяють передаванню більшої кількості інформації без збільшення обсягу плану вираження, оптимізують комунікативний процес, відповідають сучасним стандартам більш інтенсивного інформаційного обміну.

Теоретичне значення проведеного дослідження полягає в тому, що отримані результати доповнюють наукові знання про жанри науково-навчального підстилю в аспекті їхньої діалогічної організації в сучасній українській літературній мові, поглиблюють уявлення про графостилістичні, лексико-семантичні, морфологічні та синтаксичні ресурси підтримання комунікативного контакту між автором і адресатом. Висновки проведеного аналізу підручників, навчальних посібників технічної галузі можна використати в подальших наукових розвідках із комунікативної лінгвістики, функціональної стилістики та лінгвістики тексту.

Практична цінність дисертаційної роботи мотивована тим, що фактичний матеріал, основні положення, висновки й узагальнення дослідження можуть бути використані для подальшого вивчення проблем стилістики тексту, комунікативної лінгвістики. Матеріали роботи знайдуть застосування при створенні підручників, навчальних посібників, методичних розробок та у викладанні курсу стилістики української мови, спецкурсів та спецсемінарів з лінгвістики тексту та інтерпретації тексту; на практичних заняттях з української мови під час проведення лінгвостилістичного аналізу тексту.

Особистий внесок здобувача. Дисертація з усіма отриманими результатами, автореферат, опубліковані наукові статті (за винятком однієї - «Суб'єктна організація наукового тексту») виконані автором одноосібно. Під час написання статті в співавторстві дисертантка розробила комплексну характеристику суб'єкта наукової діяльності, способів його вираження в тексті; з'ясувала ступінь вияву авторизації в наукових текстах.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення дисертаційної праці, а також практичні результати дослідження були обговорені на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2006 - 2010 рр.), а також представлені в наукових доповідях на всеукраїнських та міжнародних конференціях: «Мова і культура» (Київ, 2007), «Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм» (Харків, 2007), «Лінгвістика тексту: теоретичний і прагматичний аспекти» (Херсон, 2008), «Українська мова у просторі і часі» (Київ, 2009), «Мови і світ: дослідження та викладання» (Кіровоград, 2010), «Лінгвалізація світу» (Черкаси, 2010).

Публікації. За матеріалами дисертаційної праці опубліковано 8 статей, у тому числі 7 одноосібних у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (240 позицій) та джерел (61 позиція). Основний текст дисертації викладено на 190 с., загальний обсяг роботи - 221 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, з'ясовано ступінь її вивчення, сформульовано мету й завдання дисертаційної роботи, визначено об'єкт та предмет аналізу, матеріал дослідження, вказано методологічну основу, окреслено методи дослідження, висвітлено наукову новизну, розкрито теоретичне значення та практичну цінність отриманих результатів, зазначено особистий внесок здобувача, наведено дані про апробацію результатів роботи та публікації, визначено обсяг і структуру роботи.

У першому розділі «Лінгвопрагматичні засади дослідження науково-навчальних текстів» висвітлено особливості феноменів політекстуальності, інтертекстуальності в аспекті діалогічної організації навчального наукового тексту; описано прагмасемантичну специфіку жанрів науково-навчального підстилю; проаналізовано вияви авторської мовної індивідуальності в науково-навчальному тексті, приховані інтенції авторів у комунікації, роль мовної поведінки адресанта та його індивідуальних рис у сприйнятті повідомлення комунікатами, визначено засоби авторизації в текстах науково-навчального підстилю; схарактеризовано адресата, його прагматичні сподівання, тактичні й стратегічні вияви специфіки адресованості науково-навчального тексту.

Будь-який текст є результатом комунікативного акту, наслідком взаємодії автора й адресата. Адекватне розуміння наукового тексту взагалі та науково-навчального зокрема неможливе без урахування первинного контексту чужого мовлення. Вплив інтерпретації чужого мовлення на характер науково-навчального тексту пов'язаний з діалогічністю, тобто спрямованістю мовлення на адресата, вираженням у тексті мовними засобами взаємодії мовців. Діалогічність є основною властивістю мовлення, яка реалізує комунікативну й пізнавальну функції мови.

Для позначення мінімальної одиниці структурування діалогічності використовується поняття цикл, що є «єдиним цілим, утвореним двома взаємопов'язаними мовними актами партнерів, з яких перший ніби відкриває, починає спілкування й детермінує наступний» (Г.М. Кучинський). У писемних науково-навчальних текстах розгортання думки полягає в чергуванні циклів - однокомпонентного, коли одна з позицій лише мається на увазі, та двокомпонентного, коли позиція суб'єкта та її оцінка пояснені в тексті. Діалогічність однокомпонентних циклів забезпечують засоби, які логічно й експресивно передають погляди мовців. Двокомпонентні цикли організовані засобами, що вказують на характер відношень між смисловими позиціями.

Змістова структура науково-навчального тексту політекстуальна. На неї впливають онтологічний, аксіологічний, методологічний, рефлексивний аспекти епістемічної ситуації, які реалізуються в тексті за допомогою спеціальних мовних і текстових одиниць, з яких складаються субтексти. У жанрах науково-навчального підстилю виділено субтексти нового та старого знання, прецедентний, методологічний, рефлексивний, периферійний субтексти, субтекст оцінки, метатекст. У дисертації визначено засоби текстуалізації вказаних субтекстів. Між ними існують внутрішньотекстові зв'язки, які забезпечують цілісність і зв'язність наукового мовлення. Зміст науково-навчального тексту є не просто результатом об'єднання змістів субтекстів, а надбудовується над ними, формуючи ціле.

Інтертекстуальність забезпечує відкритість наукового повідомлення іншим смисловим системам, взаємодію з первинними текстами, створення нових у різних комунікативних сферах. Вираження в тексті науково-навчального підстилю внутрішньонаукових комунікативних зв'язків пояснюється також з урахуванням чинника адресата (термін Н.Д. Арутюнової). Зважаючи на комунікативно-прагматичну специфіку наукового мовлення, в науково-навчальному тексті представлені лише експліцитні або квазіекспліцитні засоби вираження інтертекстуальності: цитати, виділені за допомогою лапок чи інших графічних засобів (у тому числі цитати-слова і цитати-словосполучення), непряма мова, фонові покликання, бібліографічний апарат, примітки, виноски, додатки, прецедентний текст. Останній як результат змістової компресії первинного тексту зменшує план вираження при збереженні кількості даних, і це пришвидшує інформаційний обмін. Інтертекстуальні зв'язки виконують різні функції в науковому тексті. У науково-навчальному підстилі переважно реалізується референційна функція міжтекстових зв'язків, яка полягає в приверненні уваги адресата до раніше створеного тексту з метою отримання ним додаткової інформації.

Жанри науково-навчального підстилю належать до синтетичного типу прагмасемантичної організації, оскільки в них спостерігається включення прагматичної підсистеми в семантичну та вираження цих систем в одних дискурсивних формах, що вможливлює адекватне сприйняття адресатом наявних у тексті сигналів установлення й підтримання контакту, сигналів естетичного й емотивного впливу або таких, що пов'язані з категорією важливості чи забезпечують логічне виділення тощо. Тексти цих жанрів містять функціонально неоднорідні елементи. Такі повідомлення здійснюють комунікацію, спрямовану на результат, на досягнення певного комунікативного ефекту, на швидке сприйняття й засвоєння даних, на передавання більшої інформації за одиницю часу.

Прагматичними комунікативними механізмами підручників і навчальних посібників технічної галузі є кодування інформації за допомогою графіків, діаграм, таблиць, рисунків, формул, умовних позначень, іншомовної графіки; обмежене використання експресивних засобів, вираження модальної семантики тощо; навчальних довідників - застосування довільного співвідношення субтекстів, позиційна фіксованість важливої інформації, переважання модальності констатації, мінімізація показників зв'язності; збірників задач - поєднання незалежних текстів, що мають спільну тему й реалізують співвідношення «питання - відповідь»; тез - насиченість предметно-логічним змістом, використання рубрикації; рефератів - високий рівень інформативності, відсутність фіксації елементів процесу розумової діяльності. Тексти науково-навчального підстилю передають ставлення до предмета мовлення, комунікативної ситуації та адресата. Ці прагматичні компоненти, взаємодіючи із семантикою навчального тексту, формують його багатоступеневу змістову структуру.

У науково-навчальному підстилі суб'єкт мовлення впливає на комунікативну організацію тексту й пов'язується з поняттям образ автора - «наскрізним образом твору, його глибинним сполучним елементом, який сприяє об'єднанню в єдине ціле окремих частин, пронизує його єдиною свідомістю, єдиним світоглядом, єдиним світовідчуттям» (В.А. Кухаренко). З адресантом пов'язані різні аспекти спілкування, зокрема відкрита й прихована мета висловлювання, мовленнєві стратегія й тактика, правила комунікації, настанови, референція мовця, прагматичні пресупозиції, ставлення автора до повідомлюваного. У науково-навчальному тексті фіксується мовленнєва поведінка автора, яка створює уявлення про його індивідуальні, соціальні й групові властивості, а також відносини, оцінки, думки, знання, досвід та інші характеристики комуніканта.

Інтенції відправника повідомлення визначають внутрішню програму мовлення та спосіб її реалізації, зумовлюють вибір лінгвістичних засобів для досягнення комунікативного наміру автора. Приховані інтенції автора науково-навчального тексту є віддзеркаленням його інтуїтивної, неусвідомленої мовленнєвої поведінки як результату багаторазово повторюваного мовного досвіду, покликаного сформувати потрібне ставлення адресата до повідомлюваного. Вибір мовних засобів вираження цих інтенцій залежить від мовленнєвої компетенції автора, зовнішніх об'єктивних складників комунікативного акту і є результатом актуалізації конкретного структурно-семантичного варіанта висловлення, що містить низку прихованих граматичних значень.

Мовна поведінка автора, його індивідуальні риси детермінують сприйняття навчального тексту комунікатами, оскільки адресант, створюючи текст, прагне визначити оптимальний мовленнєвий варіант, зважає на умови та закони спілкування, прогнозує оцінне ставлення читачів до змісту тексту, їхні реакції, втілює пресупозиції, а разом з тим і власні особистісні й соціальні характеристики.

Явищем, яке організує процес побудови та розуміння тексту й забезпечує взаємодію комунікаторів, є авторизація. Уважаємо авторизацію прагматичним складником науково-навчального тексту, який відображає авторське світосприймання як виражений мовними засобами результат його соціально й особистісно зумовленої когнітивної діяльності й ураховує чинник адресата, що вможливлює інтерпретацію останнім позицій автора. Авторизація є об'єктивована, якщо мовець називає автора повідомлення або вказує на джерело інформації, та суб'єктивована, якщо мовець сам звертається до автора або джерела інформації. У науково-навчальних текстах широко представлена об'єктивована авторизація.

Комунікативний акт як процес взаємодії мовців можна глибше зрозуміти, беручи до уваги спрямованість висловлення на типізованого реципієнта. Образу адресата автор приписує зовнішнє розташування в просторі й часі, а також внутрішні (індивідуальні й соціальні) властивості, як-от: ступінь володіння мовою, функціональними стилями, законами жанру, рівень терпимості до неохайності мовлення, здатність сприймати його небуквально й т.п.

У дисертації розглянуто різні комунікативні типології адресата - за характером адресованості, соціально-типологічними значеннями, професійною орієнтацією, ступенем обізнаності, співвіднесеністю з реальним та ірреальним світом (Т.А. Єщенко); за комунікативно-текстовими параметрами, соціально-типологічними властивостями, індивідуально-особистісними ознаками (Н.П. Карпчук) та ін. Ураховуючи чинник адресата (його знання, реакції, мовну компетенцію), автор тексту науково-навчального підстилю використовує лінгвальні одиниці, які сприяють встановленню контакту з реципієнтом, досягненню максимального перлокутивного ефекту, задовольняють прагматичні сподівання отримувача повідомлення. Останні передбачають поширення реципієнтом уже зроблених висновків на ту частину повідомлення, з якою він ознайомиться пізніше.

Другий розділ «Діалогічна природа жанрів науково-навчального підстилю» присвячений з'ясуванню особливостей науково-навчального підстилю у функціонально-стильовій макросистемі наукового стилю сучасної української мови; визначенню специфіки діалогічної організації жанрів науково-навчального підстилю, характеристиці усної й писемної форм науково-навчальних текстів в аспекті діалогічної природи жанрів.

Науковий стиль вирізняється неоднорідністю мовного оформлення текстів. Забезпеченню провідних комунікативних ознак наукових текстів - об'єктивності, узагальненості, аргументованості, поняттєвої чіткості, точності, однозначності, логічної послідовності, лаконічності, аналітичності тощо - сприяє використання таких мовних засобів, як терміни і наукова фразеологія; іменникові конструкції; відносні прикметники; форма 1-ої особи множини (авторське ми); означено-особові, узагальнено-особові, безособові речення; ускладнені речення, у тому числі зі вставними словами; а також цитати, посилання, схеми, таблиці; поділ тексту на частини, параграфи, абзаци та ін. Зазначені мовні засоби мають специфіку використання в межах підстилів наукового стилю - власне наукового, виробничо-технічного, науково-навчального та науково-популярного. Взаємодія наукового стилю з іншими функціональними стилями зумовила появу науково-ділового та науково-публіцистичного підстилів.

Науково-навчальний підстиль посідає місце між власне науковим і науково-популярним підстилями. Він характеризується доступністю подавання інформації; меншою строгістю викладу порівняно з власне науковим підстилем; меншою докладністю в посиланнях на джерела; спрощеністю системи доведень; викладом матеріалу згідно з навчальною програмою, що спрямоване на активізацію мислення адресата; поступовим, послідовним уведенням термінологічної лексики; а також меншим використанням елементів художнього мовлення - епітетів, метафор, порівнянь, образних перифраз, на відміну від науково-популярного підстилю.

Авторська інтенція спрямована на активізацію логічного мислення адресата тексту науково-навчального підстилю. Обираючи комунікативні стратегії й тактики, автор ураховує, кому адресовано наукову інформацію, - студентові, слухачеві курсів тощо. Навчальний науковий текст розглядають як єдиний складний комунікативний блок, що має чітку, логічну структурну організацію, зумовлену характером висвітлюваного змісту та способом його презентації. Комунікативними блоками є і його складники, розташовані в певній послідовності. Кожний з компонентів тексту може виконувати функції роз'яснення, обґрунтування, уточнення, доповнення, унаочнення тощо. Визначення цих функцій сприяє адекватному розумінню тексту. Крім того, навчальний науковий текст має такі лексико-граматичні та структурні засоби, які роблять його доступним для розуміння, усвідомлення й запам'ятовування інформації з метою її подальшого використання.

Систематична робота з науково-навчальною літературою вдосконалює вміння сприймати, утримувати й поновлювати інформацію, здійснювати змістову й мовну компресію тексту-джерела, а також розвиває навички писемного мовлення. Самостійному опрацюванню текстів та отриманню знань сприяє комплекс взаємопов'язаних умінь: визначати й формулювати основну проблематику первинного тексту, здійснювати його структурно-змістовий аналіз, стисло подавати факти за деталізованим планом, розрізняти головну й додаткову інформацію, поєднувати дані різних джерел, здійснювати компресію тексту за допомогою синтаксичної конденсації, вилучення зайвої інформації та скорочення слів, речень, фраз, смислових фрагментів тощо; використовувати елементи опису первинного тексту у створюваному й об'єднувати в ньому основний і додатковий матеріал джерела, оцінку тощо. Таким чином, специфіка роботи з науково-навчальним текстом полягає в необхідності здійснювати ефективне аналітико-синтетичне опрацювання текстової інформації, що, у свою чергу, вимагає вмінь аналізувати текст за композиційно-змістовою структурою та подавати отриману інформацію в стислій формі в різних жанрах.

Жанри науково-навчального підстилю реалізуються в усній та писемній формах. Писемна форма представлена жанрами, автором творів у яких виступає вчений, викладач (підручник, навчальний посібник, хрестоматія, навчальний довідник, курс лекцій, текст лекцій, навчальна програма, методична розробка, методичні рекомендації (вказівки), практичний порадник, практикум, збірник задач, електронний підручник, електронний навчальний посібник тощо), та видами текстів, автором яких є студент чи учень (конспект лекцій, план, тези, реферат, курсова, кваліфікаційна роботи та ін.). За способом організації текстів усної форми в науково-навчальному підстилі виділяють зовні монологічні (лекція, доповідь) і діалогічні (бесіда, семінар, консультація, дискусія, диспут) жанри. Усні й писемні форми існування жанрів науково-навчального підстилю діалогічні за своєю природою (незважаючи на зовнішню монологічність окремих із них), мають адресата й передбачають його безпосередню реакцію. А для діалогу характерна потенційна можливість відповіді, відгуку, реакції.

Автор писемного науково-навчального тексту втілює в ньому комунікативну інтенцію, що забезпечує певну спрямованість висловлення. Згідно зі своєю комунікативною метою, адресант визначає прагматичні пресупозиції, мовленнєві стратегії й тактику, організує мовленнєву поведінку, прогнозує процес спілкування. При цьому комунікант повинен ураховувати особливості жанрів науково-навчального підстилю. Наприклад, підручник викладає основи певної науки та реалізує дидактичні цілі. На відміну від інших видів наукової літератури, для підручника характерна «стисла повнота» інформації (А.М. Васильєва), предметно-логічна послідовність, зрозумілість викладу, настанова на активізацію уваги адресата. Експресивність та емоційність викладу в підручнику має статус ознаки підпорядкування, яка слугує переважно для передання авторської мовної індивідуальності, суб'єктивно-оцінного ставлення до описуваних предметів та явищ. Навчальний посібник доповнює або частково (повністю) замінює підручник і призначений для допомоги в практичній діяльності чи в оволодінні навчальною дисципліною. Комунікативною інтенцією автора довідника є різнобічна систематична характеристика предмета, його особливостей, ознак, будови; інформування про результати випробування тощо. Конспект лекцій містить точний, логічний і лаконічний виклад лише найголовнішої інформації в зручній для подальшого використання писемній формі. У конспекті лекцій викладач акцентує увагу на головних проблемах теми та окреслює шляхи їх розв'язання, залучаючи студентів до наукової творчості. Навчальна програма визначає зміст, обсяг, а також порядок вивчення, викладання певної навчальної дисципліни чи її розділу. Електронні навчальні видання поєднують вербальні та образотворчі графічні знакові системи. План забезпечує послідовність викладання будь-якого матеріалу, допомагає представити структуру тексту, назвати всі його основні теми. У рефераті подано короткий виклад змісту повідомлення чи його частини, що передбачає основні фактичні відомості та висновки, необхідні для початкового ознайомлення з текстом. Курсова та кваліфікаційна роботи мають реферативний або дослідний характер, розв'язують актуальні й перспективні проблеми сучасного розвитку певної науки; демонструють знання літератури з теми, історії досліджуваної проблеми; розкривають уміння студента чітко характеризувати предмет дослідження, узагальнювати результати, робити висновки.

Прагматичними особливостями усного наукового мовлення виступають безпосередня наявність адресата, залученість елементів контексту й ситуації в комунікацію, тенденція до експресивності та емоційності тощо. Специфіка цієї форми мовлення визначає власне мовні та невербальні особливості: емфатичну інтонацію, міміку, жести, ритм мовлення. Використовуються прийоми роздільної вимови, дещо уповільненої; інтонація може надавати повідомленню протилежного значення; часто вдаються до повторення тих самих або використання синонімічних одиниць, перебивань, повернення до вже сказаного; використовують вигукові дієслова, які реалізують експресивні наміри мовця.

Вибір мовних засобів в усному публічному мовленні зумовлений, з одного боку, стильовою належністю наукового тексту, з другого - усною формою мовлення, а отже, вимогами, поставленими до усного адресованого мовлення, коли адресант прагне використати можливості безпосереднього контакту з адресатом. Крім того, такі композиційні форми усного мовлення, як виступ під час дискусії, лекція, консультація, доповідь, бесіда з певною аудиторією тощо, «звичайно будуються на багатоманітному чергуванні чи змішуванні, взаємопроникненні елементів розмовного й книжного мовлення» (В.В. Виноградов).

У третьому розділі «Діалогічна організація науково-навчальних текстів технічної галузі в аспекті стилістики ресурсів» виявлено графостилістичні засоби активізації уваги адресата в текстах підручника й навчального посібника; досліджено лексико-семантичне підґрунтя діалогічної структури науково-навчальних текстів технічної галузі; схарактеризовано морфологічні засоби підтримання комунікативної взаємодії між автором і читачем; проаналізовано синтаксичні ресурси діалогічної організації технічних науково-навчальних текстів.

Графостилістичні засоби забезпечують комунікативну спрямованість і структурне впорядкування повідомлення. Для текстів науково-навчального підстилю характерні такі графічні засоби у функції діалогізації: виділення слова, словосполучення, речення за допомогою напівжирного шрифту, курсиву, підкреслення, рамки, величини літер, гарнітури та розміру шрифту (кегля) (10.2. Ентропія дискретних повідомлень); інтервал; графічні скорочення (Багатозначність фаз <…> дає змогу реалізувати електронний керований дискретний фазообертач (ЕКДФ)); субтекст іншої знакової системи (Задано точку S і сфери з центрами А та В так, що площина SAB || П₁); колір тексту; іншомовна графіка (Послідовний порт (Serial port) аналогічний попередньому, але за одиницю часу передається один біт); використання загальноприйнятих розділових знаків з експресивно-стилістичною метою (У результаті виконання оброблювача переривань для клавіатури визначається код натисненої клавіші (не скан-код, а код!)); квадратні чи кутові дужки (Лінійна адреса використовується як виконавча адреса, якщо режим сторінкової адресації [див. підрозділ 6.2.2] вимкнений); графічні засоби компресії плану вираження при збереженні кількості інформації (Використовуючи монітор або семафор, напишіть код для читання/запису даних <…>)); нумерований, маркований списки; поділ тексту на колонки; альбомна орієнтація тексту; нетрадиційне вирівнювання рядків; примітки (Примітка: *Для зовнішніх протяжок рекомендується б=10є); виноски; покликання (Кожен із цих модулів працює так, як автомат, описаний у пункті 3.3.5 <…>); поділ тексту на частини, розділи, підрозділи, пункти, підпункти, параграфи тощо.

Лексико-семантичними засобами забезпечення діалогічної організації науково-навчальних текстів технічної галузі є використання термінів, дефініцій (П'єзометр - це пряма або зігнута градуйована скляна трубка діаметром 10-12мм); уведення елементів образності, емоційності (<…> мережу починають захльостувати цілі «шторми» повідомлень); інтертекстуальні засоби, авторська суб'єктивна оцінка (Найбільш істотним параметром є геотермічний градієнт <…>); політекстуальні зв'язки; покликання на авторитетну думку або загальновизнаний факт (Російський вчений Д.І. Журавський показав, які дотичні напруження досягають порівняно великих значень у перерізах <…>; <…> прийнято розділяти циклони на високоефективні і високопродуктивні); порівняння різних підходів, поглядів (В іншому разі превалює швидкість хімічної взаємодії і ф_Г = ф_Х, де ф_ф, ф_Х - тривалості відповідно фізичного і хімічного процесів); наведення аргументованих прикладів (Прикладом такої інтеграції є автомат для фасування сипких матеріалів із приєднанням до пакета зіппера (рис. 4.13)); привернення уваги адресата до результатів досліджень; інформування про хід викладу матеріалу (Для цього, по-перше, знайдено вершини обох еліптичних конусів і, по-друге, побудовано профільну проекцію кола <…>); формулювання висновків (Таким чином, датчики, комутатори та перетворювачі забезпечують збирання інформації про об'єкт) та ін.

Для досягнення автором максимального рівня перлокутивного ефекту, забезпечення належної комунікації, зокрема для передавання авторської присутності в тексті, створення ефекту безпосереднього спілкування, підкреслення єдності між автором і адресатом, привернення його уваги до повідомлюваного, наголошення на важливих моментах тексту, орієнтації адресата на подальший виклад, демонстрування процесу формування думки, в текстах науково-навчального підстилю надається перевага таким морфологічним засобам: іменниковому займеннику ми, прикметниковому займеннику наш (Але при такій заміні ми дещо зменшуємо значення кінетичної енергії потоку; У нашому випадку для трьох котушок (рис. 9.3,а) р = 1); анафоричним прикметниковим вказівним займенникам такий, цей, прономіналізованим дієприкметникам розглянутий, зазначений, описаний тощо, прикметнику конкретний (Така конструкція зручна для незалежного підвішування кожного колеса; Цей принцип покладений в основу роботи гідравлічного преса <…>; Розглянута схема забезпечує придушення неробочої бічної частоти на рівні 60дБ <…>; У конкретному випадку ці прямі проходять через точки 1 і 2 (рис. 4.8)); прислівниковому займеннику так, катафоричному прикметниковому займеннику такий (Система працює так. Пальне з бака насос через фільтр подає до форсунки, розміщеної на змішувальній камері <…>; За способом передавання навантажень рами поділяються на такі типи: хребтова; просторова; Х-подібна; з лонжеронами); прикметнику наступний (Автомат працює наступним чином (рис. 3.14)); дієсловам 1-ої особи множини; дієсловам 3-ої особи множини без формально вираженого підмета (Матеріали вважатимемо суцільними, однорідними, ізотропними та пружними; Кількість підведеної до пари теплоти знаходять з Т-s-діаграми <…>); безособовим формам дієслів (Вже зазначалося, що між верхнім рівнем валентної зони E_V і нижнім рівнем зони провідності E_С існує заборонена зона <…>); дієприслівникам доконаного й недоконаного виду в поєднанні з дієсловами майбутнього чи теперішнього часу (Додаючи ймовірності р_ij по рядках, одержимо ймовірності p(x_і): p(x₁) = 0,3; p(x₂) = 0,3; p(x₃) = 0,4); дієсловам наказового способу (Охарактеризуйте робочі, допоміжні та руйнівні процеси в агрегатах АТЗ); інфінітиву в значенні наказового способу (Розрахувати та дібрати стандартні поля допусків для рухомих з'єднань <…>); дієсловам на позначення ментальних дій суб'єкта стосовно предмета дослідження в поєднанні зі словами категорії стану (Для дослідження напруженого стану в будь-якій точці тіла потрібно знати певні величини напружень) тощо.

Синтаксичні ресурси діалогічної організації науково-навчальних текстів досить різноманітні: речення різної комунікативної спрямованості (Ще раз нагадаємо, що використання цього режиму в однопроцесорній системі неефективне!; Як розмістити екран для регулювання чотирифарної системи освітлення?); визначений автором порядок слів у реченні (Тому широко здійснюється оптимізація структури каналів передачі за критерієм сумарної довжини ліній зв'язку); односкладні означено-особові речення (Простежимо побудову сушильного процесу <…>); неозначено-особові та узагальнено-особові конструкції (За знайденим значенням С_0Е розраховують можливу площу перекриття обкладок конденсатора S_пЕ = С_і /С_0Е і вибирають конструкцію конденсатора); безособові речення (Аналогічний спосіб закріплення <…> використовують для протяжок і секцій, коли гвинти не вдається розмістити знизу), у тому числі з предикативними формами на -но, -то (Заборонено роботу генератора, коли розімкнений вимикач маси <…>); інфінітивні речення (Аби створити безпечний кузов, треба підсилити практично всі елементи каркаса в цій зоні); номінативні речення (Адгезія пилу); неповні речення (Каркас кузова може виготовлятися зі стандартних профілів, а зовнішні панелі - зі штампувань нескладної форми); однорідні члени речення (<…> відхилення для дрібних мітчиків встановлюють менш жорсткими, ніж для великих); відокремлені члени речення (Для оцінки термотрансформаторів, включаючи холодильні машини, можна користуватися такими показниками <…>); вставні та вставлені конструкції (Дійсно, якщо двигун змінить частоту обертання, наприклад, загальмується, зменшиться n₂, а ковзання зросте <…>); явища синтаксичної анафори та катафори (Завдяки цьому, окремі ділянки різального леза працюють не одночасно <…>; Якщо температура точки тіла незмінна в часі й однакова на всій поверхні, то гранична умова виражається так: t (P, r) = const <…>); складні сполучникові речення (<…> кращу завадостійкість має фазова модуляція, однак і вона багато в чому поступається системам з оптимальним кодуванням; Щоб запобігти корозії панелі підлоги, слід періодично виймати килимки підлоги з кузова <…>); парцеляція (Верстати, що працюють периферією круга, забезпечують вищу точність обробки, ніж верстати, що працюють торцем круга. Але останні є продуктивнішими); складні багатокомпонентні речення з різними видами зв'язку (<…> закони термодинаміки не застосовні до систем галактичних розмірів, оскільки в таких системам внутрішня енергія неаддитивна, а ентропія і температура в термодинаміці визначені для аддитивних систем); абзацне членування та ін.

Зазначені засоби забезпечують зв'язність тексту і його діалогічну організацію: реалізують комунікативно-пізнавальні потреби наукової комунікації, оптимізують процес сприймання тексту адресатом, активізують увагу реципієнтів, задовольняють прагматичні сподівання читачів. Загалом це сприяє формуванню адекватної наукової картини світу в тих, хто навчається. За допомогою цих засобів автор технічних текстів науково-навчального підстилю показує хід міркувань, коментує власне висловлення, аргументує думку шляхом апелювання до визнаного авторитету, демонструє участь у виконанні певних дій, виражає суб'єктивно-оцінне ставлення до повідомлюваного, формулює найважливіші висновки. Крім того, розглянуті засоби впорядковують композиційно-синтаксичну структуру тексту, актуалізують фонові знання читача, допомагають йому систематизувати думки.

Окремі графічні (наприклад, оформлення стягнених сполук слів з однорідними членами речення за допомогою дефіса або скісної риски відповідно до моделі редуплікації; двокрапка при безсполучниковому зв'язку в заголовках; дужки при вставлених конструкціях; заміна атрибутивних, генітивних сполук номінативними з дефісом; поєднання одиниць різних алфавітів) та лексико-семантичні (наприклад, прецедентний текст) засоби діалогічної організації технічних текстів науково-навчального підстилю сприяють симультанності передавання повідомлень, компресії одиниць плану вираження при збереженні кількості інформації, що передається. Такий процес реалізує настанову на швидке сприймання текстового повідомлення, а отже, відповідає сучасним стандартам пришвидшеного інформаційного обміну.

У висновках узагальнено теоретичні та практичні результати дослідження.

1. У дисертації підтверджено, що науковий текст взагалі та науково-навчальний зокрема внутрішньо діалогічний, оскільки не лише відтворює конкретну авторську позицію та зорієнтований на певного адресата, але й завжди є відповіддю на попередній контекст і передбачає зворотну реакцію. У роботі розглянуто організацію науково-навчальних технічних текстів з урахуванням вузького й широкого розуміння діалогу. На прикладах продемонстровано, що категорія діалогічності охоплює центральні (повністю виражають відносини діалогічності комунікаторів та імітують форми власне діалогу) та периферійні (не утворюють циклів, не формують реплік стимулювання чи реагування) маркери діалогічності.

Існування в науково-навчальному тексті субтекстів зумовлене самим процесом утворення лінійної структури повідомлення, що є мовним відображенням багатовимірної структури епістемічної ситуації. З лінгвостилістичного погляду субтексти характеризуються типом денотата; наявністю певного змістового потенціалу, що визначає роль субтексту в структурі цілого повідомлення; характером комунікативної мети; способом організації субтексту, а також субтекстовими стереотипами різних рівнів.

Інтертекстуальність віддзеркалює співвіднесеність одного тексту з іншими, їхню діалогічну взаємодію в процесі функціонування, яка забезпечує нарощення змісту твору. Різні види та форми міжтекстової взаємодії зумовлені функціонально-стильовою належністю текстів та їхніми типологічними особливостями в межах однієї сфери комунікації. У жанрах науково-навчального підстилю широко представлене поєднання технічного вербального тексту зі штучними системами символів (мова креслень, схем, графіків, таблиць, формул тощо). Використання засобів інтертекстуальності в науково-навчальному тексті зумовлене прагненням автора встановити тісний контакт з адресатом, підсилити комунікативний вплив на читача, забезпечити засвоєння ним тексту, а також підкреслити власну творчу індивідуальність.

Жанри науково-навчального підстилю, які належать до синтетичного типу прагмасемантичної організації, відповідають сучасним стандартам обміну інформацією. Крім того, навчальні наукові тексти мають великий прагматичний потенціал - передають ставлення автора до предмета мовлення, ситуації спілкування та адресата.

2. Одним із виявів категорії суб'єктності є образ автора. Адресант науково-навчального тексту значною мірою впливає на весь процес комунікації - її виникнення, початок, перебіг, завершення, особливості взаємодії з адресатом, тематику спілкування тощо. Маючи певну комунікативну інтенцію, автор формує комунікативну стратегію, яка реалізується в комунікативній тактиці як сукупності прийомів здійснення комунікативних намірів мовця. Стратегії й тактики мовленнєвого спілкування втілені в мовленнєвих актах. Метою комунікативних стратегій є вплив на адресата й забезпечення адекватного сприйняття ним науково-навчального тексту.

3. Адресат є активним споживачем інформації. У комунікативному процесі адресат сприймає та інтерпретує її відповідно до своїх когнітивних стратегій і певних контекстних та ситуативних умов. Мовне повідомлення реалізує комунікативне завдання лише за умови його адекватного сприйняття відповідним реципієнтом. А тому автор, прагнучи бути правильно зрозумілим, при доборі мовного матеріалу та в процесі побудови мовлення орієнтується на можливого адресата, прогнозує його реакції, рівень фонових знань, компетенції в темі повідомлення. Створюючи навчальний текст з урахуванням чинника адресата, автор удосконалює висловлення для досягнення максимального комунікативного ефекту й підтримання контакту з реципієнтом.

4. Жанрам науково-навчального підстилю властива діалогічність, тобто вираження особистості автора та врахування адресата, що виявляється у використанні відповідних мовних і текстових засобів, а також засобів власне діалогу. Це досягається завдяки адресованості, зверненості текстів до реципієнтів з метою привернення їхньої уваги до найбільш значущих фактів і забезпечення в такий спосіб адекватності розуміння тексту та спільності міркувань комунікаторів.

Мовними домінантами діалогічної організації жанрів у писемній формі існування навчальних текстів, автором яких виступає вчений, є графічне виділення слова, словосполучення та речення, субтекст іншої знакової системи, спеціальні рубрики для втілення авторської інтенції; термінологічна лексика, дефініції, прецедентні субтексти для активізації мислення студентів; засоби вираження суб'єктивно-оцінного ставлення до повідомлюваного, експресивні й образні елементи для здійснення впливу на читача; зворотні дієслова в пасивних конструкціях, дієслова на позначення ментальних дій суб'єкта в поєднанні зі словами категорії стану з метою акцентування уваги на головних проблемах теми, переконання студентів в істинності фактів; наказовий спосіб дієслова, конструкції з дієслівними формами 1-ої особи множини для постійної активізації уваги адресата, формування адекватної до реальної дійсності системи наукового знання; номінативні речення для організації процесу сприймання тексту адресатом, поділу інформації на головну та допоміжну; інфінітивні, означено-особові, неозначено-особові речення для відображення прихованого діалогу в тексті, спонукання адресата до дії; прості ускладнені речення для реалізації авторських інтенцій, спрямування діяльності адресата, залучення студентів до спільної творчості, перевірки автором досягнутого комунікативного впливу; питальні речення для забезпечення зворотної реакції; поділ тексту на частини, розділи тощо для оптимізації комунікативного процесу.