Синтаксична інтенція, семантична єдність і стилістичні функції періоду в творчості М. Рильського

Об'єкт дослідження - період як особлива синтаксико-стилістична одиниця поетичних, публіцистичних, наукових творів Максима Рильського.

Огляд наукової літератури (А. О. Акішина, І. Г. Чередниченко, А. Б. Шапіро, О. М. Карпов, Л. Г. Ботіна, М. С. Лапіна, О. Ф. Решетнікова, Ю. В. Шерех, А. П. Коваль, Л. І. Мацько, І. Д. Пономарів, Н. В. Черемисіна, А. М. Галас, Л. І. Байкова та ін.) і довідкових джерел з аналізованої проблеми дозволив визначити найхарактерніші риси періоду та запропонувати його робоче визначення. Період - це бінарна розгорнута синтаксична побудова у синтаксисі і синтаксико-стилістична фігура у стилістиці та риториці, у якій завершену думку подано у формі простого ускладненого речення, багаточленного складного або кількох окремих речень, що структурно й інтонаційно поділяються на дві частини - протазис і аподозис, які побудовані симетрично, за принципом паралелізму, а також на основі однорідності частин.

Період не завжди витриманий у межах класичного (має протазис і аподозис). У його модифікованих формах можуть бути певні відхилення у структурі, в розташуванні частин, у їх повноті та смисловій завершеності. Особливим різновидом періоду вважають побудови, в яких після ритмічно організованих синтаксичних структур, що формують підвищення, немає завершальної частини - обірваний (незавершений). Він побудований як класичний, але для цієї структури характерна відсутність висновку як такого. Інший різновид - незамкнений (обернений). У ньому твердження, яке наближається до висновкового узагальнення, міститься на початку речення..

У зв'язку зі складністю тлумачення періоду як об'єкта дослідження та різноманітністю його виявів, функцій та сфер використання, нагальною є проблема вироблення єдиного критерію при його класифікації. Відомими є декілька класифікацій: за семантико-синтаксичними відношеннями між І і ІІ частинами періоду (А. Б. Шапіро, Л. І. Мацько), за синтаксичними відношеннями між І і ІІ частинами періоду (О. М. Карпов), за моделями структурних типів речення та за семантичними відношеннями між частинами (І. Г. Чередниченко), за моделями структурних типів речення та за способом поєднання частин (А. М. Галас), за ритміко-інтонаційною структурою (Н. В. Черемисіна). На сучасному етапі найпереконливішими видаються нам класифікації періоду, в основу яких покладені моделі простого ускладненого речення і моделі складних речень, а також розмежування періодів за семантико-синтаксичними відношеннями між протазисом та аподозисом. Водночас всі описані класифікації не суперечать, а лише доповнюють одна одну.

З погляду змісту період становить “ніби невеликий художній твір, написаний на певну тему” (Б. М. Кулик, М. В. Арінштейн),“мініатюрний твір” із своєю темою, де не тільки розкривається зміст основної думки, але й подано її аргументацію, обґрунтування (А. О. Акішина), він тяжіє до “змістовно-синтаксичної самостійності, до статусу тексту” (Н. В. Черемисіна). У зв'язку з цим у дослідженні проаналізовано еволюцію поглядів на текст, розглянуто основні ознаки тексту, його когнітивну природу і прагматичний характер, визначено одиниці тексту. На рівень реальних одиниць тексту, на думку Д. Х. Баранника, А. П. Загнітка, можна поставити період, оскільки він, хоч і “зберігає статус одного речення, становить розгалужену синтаксичну композицію, гармонійно організовані частини якої утворюють складну тематичну і структурну цілісність” (Д. Х. Баранник). Мовознавці розглядаєть період як один із текстових компонентів (текстему). На наш погляд, найбільш відповідним і вдалим є визначення текстеми як “абстрактної інваріантної одиниці текстового рівня мови, що характеризується певним тематичним змістом, композиційною структурою, відбором лексико-фразеологічних, граматичних, стилістичних засобів та інтенційно-прагматичними властивостями” (О. О. Селіванова).

Традиційно в лінгвістичній літературі термін період вживають як у широкому, так і у вузькому розумінні. При широкому підході під періодом розуміють будь-яке ССЦ (інші терміни: надфразна єдність, мікротекст, прозаїчна строфа), тобто два або більше самостійних речення, що об'єднані темою у смислові блоки. У вузькому розумінні термін період закріплюють за особливою побудовою експресивного синтаксису і відносять до синтаксико-стилістичних засобів мови. У сучасному мовознавстві побутують різні думки щодо співвідношення періоду і ССЦ. Так, одні мовознавці дотримуються думки, що “період зі структурою складного синтаксичного цілого неможливий” (А. М. Галас), а інші - що періодом може бути і “складне синтаксичне ціле (ССЦ), тобто одиниця, більша, ніж речення” (Н. С. Валгіна). На основі праць І. Г. Чередниченка, Л. І. Мацько, А. П. Загнітка, Н. С. Валгіної, Л. І. Байкової, М. Ф. Алефіренка зроблено висновок, що період виходить за межі речення: він може бути простим ускладненим реченням, складним багатокомпонентним, а також ССЦ. Таким чином, не виключається можливість трансформації як періоду у ССЦ, так і ССЦ у період.

У 90-х рр. ХХ ст. у лінгвістиці тексту під впливом ідей мовної прагматики та теорії дискурсу відбулася переорієнтація дослідження тексту: від структуральних методів до аналізу комунікативно-функціональних ознак. Текст активно аналізують в контексті інтенціональності, тобто з позиції носія мови з його комунікативними, ментальними, експресивними потребами у зв'язку зі структурою комунікативного акту, що його відображає текст. Вивчення комунікативних намірів мовця, процесів їх породження та відтворення, систематизація мовленнєвих стратегій і тактик у східнослов'янському мовознавстві тільки починається, на чому наголошує багато лінгвістів (І. П. Сусов, Ф. С. Бацевич, А. П. Загнітко, Н. В. Гуйванюк, Т. В. Радзієвська та ін.). Інтерес до цього аспекту мовознавчих студій можна пояснити тим, що важлива частина інформації певного текстового фрагмента чи спонтанного дискурсу, яка здебільшого має екстралінгвальний і прагматичний характер, зокрема - контекст чи ситуація мовлення, міміка, жести, стосунки між комунікантами тощо, пов'язана передусім з її синтаксичним вираженням та семантичним наповненням фрази. Інтенція мовця є одним із основних текстотворчих чинників. Вона відіграє важливу роль у структуруванні тексту, оскільки мовець, автор конкретного висловлювання, породжує текст з певною комунікативною метою, мовленнєвою інтенцією, якій відповідає система мовних одиниць. У нашому дослідженні - це періоди як синтаксична форма втілення авторського задуму. У зв'язку з цим одиниці синтаксису безпосередньо підпорядковані цілям комунікації, інтенціям мовця, які зреалізовані у відповідних синтаксичних структурах з метою запрограмованого впливу на слухача (читача). Виходячи із положення, що інтенція мовця є одним із основних текстотвірних чинників, можемо дати робоче визначення: інтенція синтаксична зумовлюється внутрішньою програмою автора (мовця), а способом її втілення є відбір і комбінація відповідних синтаксичних структур. Вона отримує своє відображення у побудові тексту та його змісті, зумовлюючи спосіб його опису.

У другому розділі - “Структура, семантика і синтаксична інтенція періоду у творах Максима Рильського” - з'ясовано і описано структурно-семантичні особливості класичного періоду та його модифікованих форм (оберненого, незавершеного) у творчому доробку Максима Рильського; проаналізовано додаткові синтаксичні елементи, що утворюють інтонаційні злами у періодах Максима Рильського.

Максим Рильський як майстер українського слова “приносить у літературу свій мовно-естетичний світ, свою тональність розмови з читачем”, друзями, із самим собою; його творчість - це поезія “роздумів, медитацій, розважливо-спокійної, епічної і водночас ліричної сповіді” (С. Я. Єрмоленко). Така інтенційність реалізується у відповідних синтаксичних структурах - періодах. У своїй творчості поет неодноразово вказував читачеві (слухачеві) на цю синтаксико-стилістичну конструкцію, чітко визначаючи її терміном “період”, наприклад, у статті “Почуття земляцтва”: ... коли помислю про це (для всього не вистачило б і тричі довшого періоду), // то починаю з радістю відчувати себе житомирянином і романчанином (М. Т. Рильський).

Зі структурно-граматичного погляду класичні періоди представлені простим ускладненим реченням, багатокомпонентними складними реченнями, до складу яких входять три і більше предикативні частини, відповідним чином пов'язані між собою в єдине ціле, а також ССЦ.

Класичний період може становити просте ускладнене речення з однотипними групами однорідних членів у першій частині - протазисі. Традиційно до простих ускладнених речень відносять конструкції, які об'єднують різнорідні у формально-синтаксичному плані явища: однорідні члени речення, вставні і вставлені конструкції, відокремлені другорядні члени речення, звертання. Періоди ж утворюються однорідністю частин, а інші синтаксеми розглядають як “додаткові синтаксичні елементи”, що створюють “інтонаційні злами, які виходять із загального ритму періоду, але не руйнують його” (О. Д. Пономарів).

Структурно-семантична цілісність блоку однорідних членів у протазисі класичного періоду у творчості Максима Рильського виражається: за допомогою прийменників та інтонації: За кожну п'ядь землі, за кожен зойк дитяти, За сльози матерів, за рідну братню кров З нас кожен - чуєте? - // себе віддать готов... (М. Т. Рильський). Прийменники, що повторюються при кожному члені ряду, посилюють, підкреслюють їх; створюють враження стильової цілісності періоду, надають йому ритмічності; за допомогою сурядних сполучників: І створення в Ковельському районі (очевидно, в урочищі Нечемне, біля Скулина) заповідника “Лісова пісня”, і видання довідника про місця Лесі на Волині та по інших місцях, де вона бувала, і розширення музею в Колодяжному, - // усе це речі дуже бажані і цілком здійсненні (М. Т. Рильський). Сполучники в сурядних рядах часто використовуються у періодах з певною стилістичною метою - повторення сполучників при кожному членові ряду посилює й увиразнює однорідні члени, надає враження піднесеності, урочистості; а парування сурядних членів підкреслює повноту висловлення; за допомогою безсполучникового зв'язку та інтонації: Крякання різноманітних качок в очеретах, гоготання гусей у небесній височині ранньою весною чи восени, співучий передзвін різних куликів на узбережжях, - // кому не тішили серця милі ці звуки? (М. Т. Рильський). Безсполучниковий однорідний ряд у періоді виражає синтаксичну еквівалентність, однофукціональність, рівнозначність.

Протазис у періодах зі структурою простого ускладненого речення найчастіше ускладнюється однорідними підметами, додатками, обставинами, присудками, наприклад, однорідними підметами: А вся його (Грабовського - Н.Ц.) літературна діяльність, його невтомна праця перекладача поетів різних національностей, його популяризація російських поетів українською мовою і українських - російською, його статті й відгуки про передову російську літературу - // все це яскраве свідчення того, що ми тепер називаємо прекрасним словом - дружба народів (М. Т. Рильський). У цьому періоді протазис ускладнений однорідними підметами, що поєднані безсполучниково. Крім того, Максим Рильський у наведеному прикладі застосовує “прийом створення інтонації посилювального повтору”, яка виникає від повторення слова його з поступовим посиленням і підкресленням його ролі.

Для періодів зі структурою простого ускладненого речення у творчості Максима Рильського характерні кілька рядів однорідних членів. Подібну однорідність визначають “як однорідність другого ступеня, тобто таке явище, коли член ряду може мати при собі інші члени” (І. І. Слинько): підмета та означення, підмета та додатка. Наприклад, підмета та додатка: Тувім був митцем і мислителем дуже широкого діапазону. Ніжний лірик і гострий, аж безпощадний сатирик, співець інтимних людських почуттів і полум'яний трибун, сміливий експериментатор у мові й віршування і бездоганний майстер класичної форми, автор лагідно-жартівливих творів для дітей і безмежно складної поеми “Польські квіти”, творець з надзвичайно оригінальною індивідуальністю, іноді вкрай суб'єктивний, і автор прекрасних перекладів “Слова о полку Ігоревім”, Пушкіна, Некрасова, Гоголя, Маяковського, нарешті, укладач жартівливо-наукових “Польського п'яницького словника” і “Вакхічної антології”… // і все це в одній особі! (М. Т. Рильський).

Ряд однорідних членів у таких періодах Максима Рильського зазвичай складається “з окремих словоформ, але до його складу можуть входити словосполучення, відокремлені звороти і навіть підрядні частини”(І. І. Слинько): Найчастіше у таких періодах однорідні члени ускладнені підрядними частинами: Шахтар, що казкову виносить здобич Із надр земних до сонця, на-гора, І пісня, що із Києва в Дрогобич Летить, як чайка, з берегів Дніпра, І море шовковистої бавовни, І сад, що у пустелі виника, - // Це все про нього спогад невимовний, Скрізь мисль його і скрізь його рука (М. Т. Рильський) та відокремленими членами речення: І ряст у золоті першої роси, І степ, укритий першою травою, І гомін хвиль - // все кличе в дальній край... (М. Т. Рильський).

У періодах зі структурою простого ускладненого речення, зафіксованих у творах Максима Рильського, при однорідних членах завжди вживаються узагальнювальні слова. Найчастіше це займенник все (усе), оскільки він виражає широкі поняття, у які автор може включити будь-які, навіть логічно несумісні поняття; рідше - прислівники та іменники.

Авторська інтенційність періоду у творчості Максима Рильського активно реалізується у структурах складнопідрядних речень з однорідною супідрядністю. Висхідна частина класичних періодів з такою структурою, переважно, багаточленна, але сказане у ній не видається громіздким, оскільки до її складу входять однорідні елементи, найчастіше підрядні речення одного виду: складнопідрядні з однорідними детермінантними (часу, умови, місця, допусту), з однорідними з'ясувальними, з однорідними означальними. Мінімальними у цій моделі є двокомпонентні конструкції у протазисі з можливим розгортанням підрядного блоку до десятикомпонентного. У них найчастіше зустрічаємо два варіанти порядку розташування предикативних одиниць: підрядна частина перебуває у препозиції стосовно головної: Де верби віття гнуть своє похиле, Де непроглядний яловець дріма, Де плаче ліс, де лугу синь німа, // Проречисті підносяться могили (М. Т. Рильський) або підрядна частина займає інтерпозицію щодо головної: Там, де молився бернардин І босий кармеліт, Там, де горить з півмертвих стін Давно померлий світ, - // Встає народу чесний син І держить волі щит (М. Т. Рильський).

Максим Рильський при створенні періодів широко послуговується контамінацією, оскільки вона надає великі можливості для передачі думок, почуттів та їхніх найтонших відтінків, а також можливість абстрагування інформації у процесі мислення. Серед контамінованих складнопідрядних багатокомпонентних речень для утворення періоду найкраще підходить модель речень із однорідною супідрядністю і послідовною підрядністю. Це такі структури, в яких основною є однорідна супідрядність, допоміжною - послідовна підрядність. Кількість компонентів у протазисі може бути різна. Мінімальними у цій моделі є чотирикомпонентні конструкції у протазисі з можливим розгортанням підрядного блоку до шістнадцятикомпонентного. Наприклад, з шістьма підрядними компонентами у протазисі: Але всебічне змалювання сучасного села,| де нові чудові сорти рослин виводять талановиті, озброєні неабиякими знаннями “самоуки” - селекціонери,| де ростуть люди, що діляться практичним своїм досвідом і теоретичними міркуваннями з ученими агрономами, професорами та академіками,| де раз у раз виявляються свіжі письменницькі таланти,| де виникають чудові самодіяльні гуртки, в яких знають не тільки твори Кропивницького, Карпенка-Карого, Корнійчука, Кочерги, а й пушкінського “Кам'яного гостя” та шекспірівську “Ромео і Джульєтту”, - // всебічне змалювання цього села ще стоїть перед нашою літературною громадськістю (М. Т. Рильський). Структурно-схематично можемо представити речення-період так:

· з вісьмома предикативними компонентами у протазисі: Хто бачив рівнини Молодеччини з її сірими, непишними полями, де бовваніють хтозна з якого часу круглі кам'яні валуни, величне озеро Нароч, на якому бувають справжні морські бурі, сині здалека Налібоцькі ліси і овіяну легендами віків Біловезьку пущу,| хто чув одвічний плескіт Німану,| хто ходив лісовими стежками, що, може, пам'ятають іще кроки Адама Міцкевича та його друзів,| хто вдивлявся в сизу далечінь Пінських боліт, перерізаних каналами і цяткованих озерами,| хто милувався на колгоспні лани, чесно і щедро збагачені невтомною працею сучасного білоруського хлібороба і одухотворені піснями білоруських дівчат, - // той розуміє, про що я кажу ... (М. Т. Рильський). Структурна схема цього речення-періоду:

період твір рильський

Змістова єдність у таких періодах підтримується скріпами, у ролі яких найчастіше вживають сполучники та сполучні слова коли, хто, що, щоб, як, де. Незначну кількість засобів підрядного зв'язку у контамінованих структурах розглядаємо як індивідуально-авторський засіб посилення сприйняття періоду-речення з великою кількістю предикативних одиниць (4-16 у протазисі). Вони забезпечують при великій кількості компонентів та складності структури збереження ясності, зрозумілість викладу інформації.

Для творів Максима Рильського характерні й класичні періоди зі структурою складних багатокомпонентних речень з різними типами зв'язку, утворені і на основі кількох предикативних частин, що поєднані різними типами зв'язку: сурядним і підрядним зв'язком, але для формування періоду конструктивними виявляються лише дві з них - складні речення з сурядністю і однорідною супідрядністю; складні речення з сурядністю, однорідною супідрядністю і послідовною підрядністю, та сполучниковим і безсполучниковим зв'язком. Вони відзначаються більшою частотністю у поетичних творах.

У періодах зі структурою ССЦ як єдине ціле виступають сегментні засоби зв'язності (анафора, тавтологія, анепіфора, синтаксичний паралелізм, синонімічні повтори, вказівні займенники, однотемні слова) та суперсегментні (інтонація, паузи). Така організація висловлення має виразний характер самостійної композиційно-синтаксичної структури, яка передає змістову єдність у конденсованій формі. Для таких періодів характерний сильний і слабкий паралельний зв'язок. Сильний - полягає у цілковитій співвіднесеності певних однофункціональних елементів поєднаних речень, які підкріплені повтором. Для слабкого зв'язку характерна видо-часова співвіднесеність речень, що виявляється у спільності цих параметрів у предикатів поєднаних речень, та відсутність повторів. Наприклад, елегія “Туга за молодістю” - зразок класичного текстового періоду зі структурою ССЦ: Та жаль світанків тих, які лиш раз палали, Тих неповторних гроз, що в вічність одблищали, І перших трепетів у серці й на устах, І першої весни, що зникла, ніби птах Порою ранньою у сивому тумані. Жаль благодатних сліз по дорогій омані, Німої гіркоти, що молодечий вік Немов березовий оволожняла сік, Що з білої кори на землю краплі ронить…Жаль тих передчуттів, що никнуть і холонуть Од вітру першого, який торкнеться їх… Жаль просвітків між хмар, блакитних і легких, І льоту ластівки, що над землею мчиться, Грозу віщуючи, як синя блискавиця, І гаю млистого, що ніби обважнів, Од щастя, од роси, од туги й солов'їв, Жаль темних поглядів, жаль білих рук дівочих, Жаль сну ранкового по тих безсонних ночах, Що теж були, як сон, як світла тіней гра… Жаль лиха першого і першого добра, Жаль дружби на весь вік, що гасла за хвилину, Хвилинних усміхів, що пронесу до згину, І снігу, й снігурів, і злетів і проваль… // Жаль світу цілого - землі і неба жаль! (М. Т. Рильський). Текстовий період у протазисі твориться однотипними за структурою складнопідрядними з'ясувальними реченнями, які розкривають зміст опорного слова жаль, що є “своєрідним структурним ядром” текстеми. Одинадцятиразовий повтор лексеми жаль забезпечує повний паралелізм у протазисі та аподозисі, об'єднуючи їх в одне композиційно-синтаксичне ціле, а також визначає специфіку розгортання тексту й характер зв'язку у межах ССЦ. Усі речення цього періоду побудовані за одною схемою: жаль >^чого? додатки >^{який? які?} означення. Кожний наступний додаток інформативно розширює лексему жаль, що має значення “почуття смутку, журби; жалко, шкода” [CУМ, ІІ, 507]. Це дає змогу авторові докладно і повно представити перед читачем (слухачем) образ туги за молодістю, а загалом - життям.

До модифікованих форм періоду відносимо обернений (незамкнений) період, який починається з аподозису (висновкової частини), а “паралельно-членна конструкція” - протазис - іде після паузи. Обернений період у творчості Максима Рильського здебільшого утворюють структури з визначальною неоднорідністю частин, причому провідними відношеннями між такими частинами (протазисом і аподозисом) є пояснювальні, причиново-наслідкові: пояснювальні, у яких протазис доповнює, поглиблює або з'ясовує зміст аподозису: Здумайте: // шумить, гримить столиця (Гоголь щось подібне говорив), - А над осінь прилітає птиця Із північних сивих чагарів, З чорними, печальними очима, З довгим дзьобом, ніби про запас, Для людей байдужих невидима, Таємнича, як смеркання час, І сидить, аж можна наступити, І злітає - серце завмира…(М. Т. Рильський); причиново-наслідкові, у протазисі яких розкрито причину чи подано наслідок, висловлений в аподозисі: Цей виноградник - гордощі киян: // Тут приморозки боре і туман Людини впертої невтомний розум, Що кинув виклик бурям і морозам, Що дружньо до природи підійшов, Але уміє з другом і змагаться; Тут у кожній ягоді натхненна праця Струмує, як гаряча кров (М. Т. Рильський). За структурою основу оберненого періоду становлять три типи конструкцій: І тип - обернені періоди зі структурою складного багатокомпонентного безсполучникового речення, ІІ тип - обернені періоди зі структурою багатокомпонентних сполучниково-безсполучникових речень, ІІІ тип - обернені періоди зі структурою простого ускладненого речення. У творчому доробку Максима Рильського оберненими є здебільшого періоди-речення, тоді як періоди зі структурою ССЦ - раритетні: Благословенне все // як отчий дім, Як лист, омитий чистими сльозами, Благословенна світла далина, Що ні кінця не має, ані дна! Благословенні час той і година, Коли земля ця цвітом процвіла, Де бродить з калаталами маржина У морі запахущого зела, Благословенна кожна полонина, І кожен порух свіжого стебла, І чисте небо, і вологі тучі, І диво дивне - світлячки летучі! Благословенна дівчини рука, Що вишиває милому сорочку, Благословен огонь тудівника На ниві, в лісі, в пасіці, в садочку, Благословенна мудрості ріка, Що не дрімає тихо в сповиточку, А творить на землі такі дива, Що аж сміється далеч світова! (М. Т. Рильський).

Особливе місце у творчості Максима Рильського займає незавершений період. У ньому лише одна “фізично виражена” частина: йдеться про структури, у яких наявні всі ознаки підвищення, тобто є протазис, але немає зниження (аподозису). Найчастіше незавершений період використовується в афектному мовленні як експресивно-стилістична фігура з певними видами модальності. Аналіз досліджуваного матеріалу дозволяє виділити продуктивні типи обірваних (незавершених) періодів з такими модальними значеннями: з розповідною, бажальною, питальною. Наприклад, незавершені періоди з питальною модальністю. У протазисі таких періодів висловлюється бажання стосовно здійснення висловлюваного. Синтаксичними засобами вираження бажальної модальності у них є частки нехай, хай, коли б, якби, хоч би. Наприклад: Хоч би злочинні гордощі чола, Хоч би Кармен привабливо пройшла І задзвеніли п'яні кастаньєти! Хоч би чарок, хоч би пороків ряд, Хоч би у персні золотому яд, Хоч би удар веселого стилета! // (М. Т. Рильський). Більшість незавершених періодів виходить за межі речення. Їх своєрідність допомагає яскравіше передати авторську інтенцію, порівняно з періодами повної структурної завершеності. Крім того, емотивно-експресивне обривання висловлювання надає можливість адресатові здогадатися, домислити те, що залишилося непроголошеним. Для незавершених періодів характерне емфатичне (виразне, підкреслене) виголошення.

За семантико-синтаксичними відношеннями між протазисом і аподозисом у творчості Максима Рильського виділяємо кілька видів періодів: предикатний, часовий, умовний, допустовий, порівняльний, місця, означальний, пояснювальний, з'ясувальний, причиново-наслідковий, протиставний, узагальнювальний. Найпродуктивнішими періодами є узагальнення та протиставлення, які становлять 22,96 % від загальної кількості класичних та обернених: Уже весна відсвяткувала Свої вишневі весілля, Уже до літнього причала Пливе запліднена земля, Вже колос виник на ячмені, Отож, здавалось би, пора Пісні покинути шалені, Як мудрість каже нам стара, Вже підростуть небавом діти, І їм наступної весни Самим співати і любити Серед ясної гущини, - // Проте в сріблистім верболозі, Таємні спільники мої, Не підкоривши серця прозі, Співають пізні солов'ї (М. Т. Рильський).

У межах періоду, особливо у протазисі, можуть бути інтонаційні злами, зумовлені вживанням відокремлених членів речення, вставних і вставлених конструкцій, звертань. Відокремлені члени речення у періодах Максима Рильського переважно є розгорнутими структурами. Їх уживання у таких конструкціях зумовлене прагненням до стилістичного урізноманітнення мовних засобів, пояснюється потребою наповнити конструкцію відповідним змістом, а також надати різноманітності та емоційності висловлюванню. Відокремлені члени семантично і граматично доповнюють усю структуру конкретного періоду, розгортають його, збільшують кількість можливих паралельних конструкцій, створюючи синтаксичну синонімію. У періоді автор використовує відокремлені члени речення в різних позиціях - на початку, у середині, у кінці як першої частини (протазису), так і другої (аподозису): У серпні, як уже цілує осінь Берези й клени першим поцілунком, Трутизни підливаючи в любов; У серпні, як уже лелеки вчать Літати молодь, креслячи круги Все вище й вище в ясно-синім небі, Щоб до далеких позаморських мандрів Було готове плем'я молоде; У серпні, як горять жоржини повні Холодним полум'ям навпроти сонця І айстри розгортають пелюстки, До кучерів подібні, - // в тихім серпні Буває день, коли троянди кущ, Що тішив нас жагучою весною, Як палу найчистішого взірець, Як пристрасть, перелита в ніжні тони І запах лагідний, - немов згадає Минуле щастя, стрепенеться враз, Росинками обсипаний скляними, І викине тендітні бульбашки, Як навесні, і знову розцвіте (М. Т. Рильський).

Вживання у періодах вставних і вставлених конструкцій свідчить про те, що їх використання зумовлено прагненням автора до яскравішого підтвердження висловленої думки новими варіантами. Вони передають додаткові відомості про предмет мовлення, пояснення, уточнення, поправки, принагідні зауваження, вказують на послідовність викладу чи його завершення. Крім того, спостерігається органічне поєднання вставних і вставлених структур. Таке поєднання зафіксовано:

· у поетичних текстах: Колись, бувало, кожен спомин Про хату батьківську, про комин Та приязний із нього дим, Про молодечий жвавий гомін В дуеті з гомоном старим, Про ніжні зустрічі колишні, Тополі, верби, груші, вишні (Чудові речі, далебі, Хоч єсть і інші речі втішні!) - // Усе причиною журбі І смутку приводом бувало (М. Т. Рильський). У протазисі автор поєднує два додаткові елементи:

- вставне слово бувало для “вираження дії, що нерегулярно повторювалась у минулому, у значенні часом, іноді, траплялось” [CУМ, І, 245];

- вставлене речення (Чудові речі, далебі, Хоч єсть і інші речі втішні!), яке ускладнене у розмовним вставним словом далебі, що має значення правду кажучи, справді[ж, бо], дійсно [CУМ, ІІ, 207]. Таке поєднання вставного слова і вставленого речення надає періоду колориту розмовності;

· у публіцистичних, наукових текстах: Малий Мирон з його пожадливою цікавістю до світу, з наївними спробами самостійно осмислити явища життя (“От сонічко - чому воно таке невелике, а татуньо казали, що воно велике?”), з його надзвичайно гострою уявою, якій вузенька мілка річка здавалась синьою безоднею, з його “відкриттями”, ніби людина “очима видить, а вухами чує кудкудакання, а пальцями шум”, малий Мирон, що плакав, заявляючи, начебто він “не вміє мислити так, як люди”, малий Мирон - “туман вісімнадцятий”, на думку матері, ба й сторонніх людей, а насправді дуже вразлива й обдарована натура, // - звичайно, певною мірою це малий Івась, син “коваля Яця з Гори” (М. Т. Рильський). Цей період Максим Рильський також поширює додатковими елементами. Причому вставлений компонент - це цитата, яка виконує роль конкретизаційної деталі і надає періоду певної експресивності. Вставні компоненти автор використовує у двох частинах періоду:

- у протазисі вставне речення, що вказує на джерело інформації (на думку матері, ба й сторонніх людей). Особливу роль при цьому відіграє сполучник ба, що “вживається для приєднання речення, що уточнює зміст попереднього; значенням близький до та й, навіть” [СУМ, І, 75], створюючи колорит розмовності;

- в аподозисі вставне слово, що вказує на ступінь звичності викладених фактів (звичайно).

У періодах Максима Рильського можлива і комбінаторність додаткових елементів - ускладнення кількома відокремленими обставинами, вираженими дієприслівниковими зворотами, та вставленим реченням, що містять додаткову інформацію. Але таке нагромадження інформації у протазисі дещо змінює інтонаційний малюнок періоду - замість поступового підвищення голосу до найвищої точки відбувається деякий спад інтонації. При збереженні доцентрової форми предикативного зв'язку цілісне висловлювання може розчленовуватися на сегменти, винесені за межі речення (парцеляція, приєднування). Свідоме сегментування автором цілісної інформації у періоді має прагматичне спрямування й увиразнює той смисловий відрізок, що лінеарно продовжує речення поза його формальними межами. Парцеляти в будь-якому структурно-семантичному вияві лише разом з опорною частиною формують завершений зміст, і тому йдеться не про розрив смислових відношень на семантичному рівні, а про специфіку їхньої подачі. Використовуючи парцеляцію у періодах, Максим Рильський намагається відтворити на письмі природне розгортання розмови, коли мовлення не є наперед продуманим і втиснутим у готові, закінчені формули: Як перед нами ненароком Заграє іскрами вода, Як мій сусід хазяйським оком Сади і ниви огляда, Як чути пісню, що вродилась Сьогодні тільки на землі. Як небосхили нам розкрились У силі, в свіжості, в теплі, - // Ми знаємо, що людське щастя Тут із-під людських рук зросло, Ми певні - ворогам не вдасться Стоптати радісне зело (М. Т. Рильський).

Комунікативна мета періодів, створених Максимом Рильським, як у художньому, так і публіцистичному чи науковому стилях однакова: забезпечити повноту і широту інформації способом конденсованої передачі багатопланового, різноманітного, об'ємного змісту в єдиній композиційно-синтаксичній структурі.

У третьому розділі - “Період у системі стилістичних фігур” - простежено взаємозв'язок періоду з іншими стилістичними фігурами (анафора, анепіфора, асиндетон, полісиндетон, градація та ін.); схарактеризовано стилістичні функції періодів в ідіостилі Максима Рильського.

Період як текстова фігура об'єднує у замкненому колі кілька фігур. Така конденсація в одному місці кількох стилістичних прийомів, які додають експресивності один одному, визначають як стилістичну конвергенцію (М. Ріффатер). У періодах Максима Рильського особливе місце належить синтаксичному паралелізму та однорідності частин, які зумовлюють не тільки ритмічність, інтонаційну напруженість, а й глибоке, різнобічне розкриття його тематики. Повтори є також важливим своєрідним актуалізатором у періоді, що реалізують експресивно-виражальну функцію, забезпечують єдність його структури, створюють емоційну напруженість, посилюють внутрішній зміст, передають схвильованість мовлення. На їх основі утворюється низка стилістичних фігур, що активно функціонують у періоді - анафора, анепіфора, хіазм, полісиндетон. Анафора конденсує авторську думку, дозволяє актуалізувати ті факти, процеси, картини, які мають бути у фокусі зображення. Анепіфора надає періодові “округлості” побудови, що створюється однаковими елементами у протазисі і, відповідно, в аподозисі, сприяючи композиційній стрункості і завершеності періоду: Вербова гілка зацвіла У мене на столі, Як символ сонця і тепла, Ще схованих в імлі, Як знак зеленої весни, Котра ще вдалині, Як знак, що щастя рясний сад Даровано мені. // Вербова гілка на столі У мене розцвіла… (М. Т. Рильський). Автор майстерно послуговується анепіфорою у періодах різних жанрів: ліриці (філософській, інтимній, пейзажній): несіть богам дари // богам несіть дари (ХХ, І, 168); мова // мова (ХХ, І, 178); в серпневі дні // в серпневі дні (ХХ, І, 214); вийшли // вийшли (ХХ, ІІ, 167) та ін.; статтях, нарисах: до тієї Франції // до тієї Франції (ХХ, ІV, 177); Дмитро Павличко // то для Дмитра Павличка (ХХ, ХІІІ, 431); Іван Франко // Іван Франко (ХХ, ХІІ, 234); а наша література // наша література (ХХ, ХІІІ, 130); всю зачаровану Десну // всю цю кіноповість (ХХ, ХV, 245). Анепіфора створює обрамлені періоди, які у поезії Максима Рильського становлять 10,14 %, а у публіцистичних і науково-популярних текстах - 13,5 %.