Фразеологізація значень присвійних прикметників у сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені М.П. ДРАГОМАНОВА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Фразеологізація значень присвійних прикметників у сучасній українській мові

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Федорова Юлія Миколаївна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, професор,

Козачук Ганна Олександрівна,

Національний педагогічний університет імені М.П. Драгоманова,

Інститут української філології,

професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Януш Ядвіга Вацлавівна,

Національний авіаційний університет,

Інститут повітряного і космічного права та масових комунікацій,

професор кафедри українознавства;

кандидат філологічних наук, доцент

Бойко Вікторія Миколаївна,

Ніжинський державний університет імені Миколи Гоголя,

доцент кафедри української мови.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На сучасному етапі дослідження фразеологічних одиниць у вітчизняній лінгвістиці здійснюється у двох напрямках: загальнотеоретичному і практичному. До теоретичних питань фразеології належать вивчення природи фразеологічних одиниць, фразеологізація, тобто процес і закономірності творення фразеологізмів, дослідження їх структури, семантики, шляхів поповнення та функціонування. Практичний напрям дослідження пов'язаний з теорією та практикою укладання фразеологічних та інших типів словників, у яких подаються фразеологічні одиниці, функціонуванням фразеологізмів у текстах різних функціональних стилів.

Теоретичні питання фразеології мають давню історію дослідження і повною мірою представлені у працях українських (О.О. Потебня, Б.О. Ларін, Л.Г. Скрипник, М.Ф. Алефіренко, В.Д. Ужченко) і російських мовознавців (В.В. Виноградов, Л.І. Ройзензон, В.П. Жуков, М.М. Шанський, В.М. Мокієнко, В.М. Телія та ін.).

Останнім часом посилився науковий інтерес до фразео-тематичних груп - підсистем фразеологічних одиниць, об'єднаних на основі наявності в їх структурі компонентів, що належать до однієї лексико-семантичної групи або до одного поняттєвого поля. В українській мові систематизацію фразеологічного матеріалу за фразео-тематичними групами вперше здійснила Л.Г. Скрипник. Наукові праці останніх років в галузі фразеології свідчать про збереження інтересу саме до фразео-тематичних груп фразеологічних одиниць. Фразеологізми з компонентом “власне ім'я” вивчали Н.А. Москаленко, Є.С. Отін, О.Ф. Кудіна, М.Ф. Алефіренко, М.С. Разумейко, Є.С. Регушевський, В.Д. Познанська, Н.М. Пасік, О.А. Мороз; анімалістичний компонент у фразеологізмах вивчали Л.С. Войтик, Н.Д. Петрова, А.І. Богуцька, В.М. Бойко, Д.В. Ужченко. Меншою мірою вивчені об'єднання фразеологічних одиниць, які мають семантично однотипний компонент. Певною мірою описані фразеологізми з власними назвами міфологічного й біблійного походження (Н.В. Павлюк) та з назвами людей (Н.В. Щербакова).

Незважаючи на ґрунтовне вивчення фразеологічних одиниць мови та активне опрацювання проблем, пов'язаних із їх природою і функціонуванням, в українському й східнослов'янському мовознавстві окремі групи фразеологічних одиниць ще лишаються поза увагою дослідників. До такої групи належать фразеологічні одиниці з присвійними прикметниками, які заслуговують на увагу, бо вони становлять значну частку фразеологічного складу сучасної української мови і відзначаються різноманітністю семантичних типів, мають різні оцінні та експресивно-емоційні значення, у вираженні яких провідну роль відіграють саме присвійні прикметники.

Лінгвістичні розвідки українських мовознавців були присвячені вивченню різних аспектів фразеології, все ж недослідженими залишаються процеси фразеологізації словосполучень з присвійним прикметниковим компонентом, їх оформлення і закріплення у мовленнєвій практиці як стійких і відтворюваних словесних комплексів, співвідносних за структурою із словосполученням чи реченням. Поодинокі характеристики фразеологізмів з присвійними прикметниками зустрічаються у працях сучасних фразеологів тільки у зв'язку з наявністю в їхній структурі ономастичного та анімалістичного компонентів.

Тому процес фразеологізації присвійних прикметників, структура, семантика і функціонування відповідних фразеологізмів потребує детального дослідження.

Актуальність теми дослідження зумовлена потребою дослідження фразеологічних одиниць з присвійним прикметником, які не були ще предметом спеціальних наукових розвідок в українському мовознавстві, зокрема необхідністю з'ясування процесу фразеологізації вільних сполучень слів з присвійними прикметниками і набуття ними ознак фразеологізмів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної роботи відповідає планам наукової роботи кафедри української мови Інституту української філології Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова за проблемою “Лінгводидактичний опис функціонування української мови” та полягає в дослідженні семантичних і структурних особливостей фразеологічних одиниць з присвійним прикметниковим компонентом. Тему дисертації затверджено Вченою радою Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова (протокол № 2 від 30 вересня 2004 року) і схвалено науковою координаційною радою “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 22 від 13 жовтня 2004 року).

Мета дисертаційної роботи полягає у дослідженні процесу фразеологізації на основі виявлення корпусу фразеологічних одиниць з присвійним компонентом, з'ясуванні особливостей фразеологізації цих одиниць та їх місця в українській мові.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) уточнити зміст понять “фразеологічна одиниця” і “фразеологізація” у сучасній лінгвістиці;

2) з'ясувати особливості процесу фразеологізації синтаксичних словосполучень з компонентом посесивної семантики;

3) визначити ступені фразеологізації присвійних прикметників у складі фразеологічних одиниць;

4) описати структурно-семантичні типи та моделі фразеологічних одиниць з присвійним компонентом;

5) дослідити конотативний компонент у семантиці фразеологічних одиниць з присвійними прикметниками.

Об'єктом дослідження послужили фразеологічні одиниці сучасної української мови, їх структура та функціонування.

Предметом дослідження є структурно-семантичні типи фразеологічних одиниць з присвійним компонентом в українській мові.

Методи дослідження. Вибір методів аналізу зумовлений специфікою об'єкта та завданнями дослідження. У дисертації використано методи та прийоми, які оптимально представляють особливості формування та функціонування фразеологічних одиниць з присвійним компонентом. Виділення, інвентаризацію та наукову систематику фразеологічних одиниць з присвійним компонентом здійснено на основі описового методу. Для виявлення семантико-граматичної типології було застосовано компонентний аналіз. Використано також трансформаційний метод для з'ясування функціональних особливостей фразеологізмів та зіставлення фіксацій фразеологічних одиниць у фразеологічних і тлумачних словниках.

Матеріалом дослідження послужили близько 500 фразеологічних одиниць з присвійними прикметниками, дібрані з українських фразеологічних і тлумачних словників. Словникові дані доповнено текстовими прикладами, вилученими з художніх творів. На основі розуміння фразеології у широкому значенні до аналізу залучалися не тільки ідіоми, фразеологічні сполучення, різні порівняльні звороти, а й прислів'я, приказки, термінологічні назви, індивідуально-авторські метафоричні сполуки, які містять у своїй структурі компонент посесивної семантики. Основним критерієм добору одиниць для аналізу є визначення фразеологічної одиниці як нарізнооформленого, але семантично цілісного й неподільного мовного знака, який своїм виникненням і функціонуванням зобов'язаний фраземотворчій взаємодії одиниць лексичного, морфологічного і синтаксичного рівнів.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві на широкому фактичному матеріалі комплексно досліджено процес фразеологізації значень присвійних прикметників у складі фразеологічних одиниць; визначено основні етапи фразеологізації синтаксичних одиниць з присвійним компонентом; виявлено продуктивні ресурси їх творення; розкрито семантико-граматичні особливості фразеологічних одиниць з присвійними прикметниками; з'ясовано внутрішньо-системні зв'язки у підсистемі фразеологічних одиниць з посесивним значенням та стилістичні особливості функціонування їх у сучасній українській літературній мові.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що інтегрований опис однієї з підсистем фразеології української мови сприятиме поглибленню теоретичних засад фразеологізації як процесу формування, стабілізації, закріплення і відтворення фразеологізмів; ґрунтовному описові внутрішньокомпонентних відношень, які виявляються в структурі фразеологічних одиниць; деталізації структурно-семантичної класифікації фразеологізмів; подальшому вивченню структурно-семантичних типів фразеологічних одиниць; з'ясуванню їх стильової закріпленості та стилістичних можливостей функціонування в сучасній українській літературній мові.

Практичне значення дисертаційного дослідження визначене можливістю використання одержаних результатів у практиці лінгводидактики середньої та вищої школи, у підготовці спецкурсів і спецсемінарів, в укладанні підручників та навчально-методичних посібників з фразеології, лексикології, стилістики, у науково-пошуковій роботі студентів та магістрантів філологічних спеціальностей. Представлені матеріали можуть бути використані як джерело фактичного матеріалу для укладання лексикографічних праць.

Апробація результатів дослідження. Основні теоретичні положення і результати дисертаційного дослідження викладено в доповідях на звітно-наукових конференціях викладачів та аспірантів Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова; на VIII Всеукраїнській науково-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Європейський університет, травень, 2005); на IХ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Молодь, освіта, наука, культура і національна самосвідомість” (Європейський університет, квітень, 2006); Міжнародній науковій конференції “Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти” (Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, травень, 2008).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 5 статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, що затверджені ВАК України як фахові.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів з висновками, загальних висновків, списку використаної літератури (286 позицій), списку використаних джерел дослідження (32 позиції), додатку. У додатку вміщено словник стійких сполучень слів із присвійним компонентом. Обсяг дисертації без списків використаної літератури, джерел та додатків - 188 сторінок, загальний обсяг роботи - 255 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі розкрито стан наукової проблеми у сучасному мовознавстві, обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету, основні завдання, визначено об'єкт, предмет, схарактеризовано методи дослідження, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, указано на її зв'язок із науковою проблематикою установи, окреслено джерельну базу, наведено відомості про апробацію результатів виконаної роботи, зазначено кількість публікацій, що відображають її загальну концепцію.

У першому розділі - “Теоретичні засади дослідження фразеологічних одиниць” - розглянуто основні наукові підходи до вивчення фразеологізмів як одиниць мовної системи, явище фразеологізації як процес утворення фразеологічних одиниць в українській мові, представлено опис і аналіз посесивного компоненту у складі українських фразеологічних одиниць.

Термін фразеологізм (фразеологічна одиниця, фразеологічний зворот, фразеологічний вислів, ідіома тощо) в сучасній українській мові вживається для позначення відтворюваного, цілісного за значенням, стійкого за складом і структурою словосполучення. В інтегрованому змісті фразеологізмів (фразеологічних зрощень і фразеологічних єдностей) слова-компоненти втрачають буквальну семантику і позначають інші культурні коди - характеристичний, поведінковий, духовний, моральний тощо. Виникнення і вживання фразеологічних одиниць зумовлене постійним відчуттям лексичної недостатності, намаганням вербалізувати людські емоції, утілені в когнітивні моделі душевного стану.

Однією із складних проблем у процесі фразеологізації є проблема фразеологічного значення і внутрішньої форми фразеологізму. Фразеологічне значення кваліфікується як притаманне фразеологічній одиниці категоріальне значення, своєрідність якого полягає у його цілісності та переосмисленості і випливає із специфіки, компонентності складу та способу утворення фразеологізму.

Створення значення фразеологізму відбувається через поєднання кількох найменувань у єдине ціле внаслідок переосмислення лексичних значень слів-компонентів. Формування фразеологічного значення у процесі фразеологічної номінації здійснюється за такою схемою: дійсність - понятійно-мовне відображення її - сигніфікати опосередковуючого, опорного найменування - попереднє структурно-семантичне значення мовної форми - мовна форма у вторинній функції називання. У семантичній структурі фразеологічного значення першочергову роль відіграє конотативний елемент, через ємність якого цілісному фразеологічному значенню властива велика інформативність.

Внутрішня форма фразеологічної одиниці постає як результат взаємодії словосполучення-прототипу й метафоризованої похідної одиниці - фразеологізму; мотивувальної вербальної бази мотивуючого словокомплексу й мотивованого фразеологізму; дериваційної бази і нового фразеологічного словосполучення. Важливо також знати ситуацію, що спричинила образ, виявити вихідну модель, тобто реконструювати вихідне вільне словосполучення з прямим значенням компонентів, які й формують образ фразеологічної одиниці, стають матеріальним вираженням її внутрішньої форми. Ширше - внутрішня форма фразеологізмів як елемент їх значення встановлюється тільки на тлі матеріальної та духовної культури етносу.

Виникнення фразеологізму обумовлене тим, що в процесі мовлення нерідко виникає необхідність певне значення, виражене одним словом або розгорнутим словосполученням, передати через конкретий образ, через живе, наглядне уявлення про кого-небудь або що-небудь. Знайдений образ створюється на основі вільного словосполучення, за допомогою якого одночасно оформлюється звукова оболонка фразеологізму. Фразеологізація - процес творення стійких, невільних сполучень слів, поступового набуття вільносинтаксичними прототипами категоріальних ознак фразеологізмів - є неоднорідним процесом.

Більшість з дослідників в основі фразеологізації вбачають частіше довготривалий процес перетворення вільних сполучень слів у фразеологічні, тобто в готові звороти мовлення, які здатні відтворюватися як цілісні стійкі одиниці мови. У роботі фразеологізація розглядається як процес стабілізації і закріплення у мовленнєвій практиці переважно стійких мовних комплексів, які втратили живі синтаксичні зв'язки між частково чи повністю десемантизованими лексичними компонентами.

Власне присвійні прикметники (з суфіксами -ів (-їв), -ин (-їн) та їх варіантами) переносних значень у собі не можуть розвивати, бо вони виражають конкретний, вузько індивідуальний характер ознаки. В.В. Виноградов зазначав, що оскільки присвійні прикметники не мають відтінку якісності, то сама їхня присвійність умовна.

Присвійне значення можуть набувати лише присвійно-відносні прикметники, проте передають його порівняно рідко, бо вони мають місткішу семантику і можуть уживатися з переносним значенням. У переважній більшості випадків прикметники з групи присвійно-відносних передають значення, характерні для звичайних відносних прикметників. Вони виражають у цьому разі не присвійність, а властивість предмета за зв'язком його з певною особою або твариною, від назви якої утворені.

Як компоненти фразеологічних одиниць присвійні прикметники втрачають власне прикметникову семантику і вживаються у складі географічних і термінологічних назв, лаконічних образних узагальнень і крилатих висловів, різноманітних характеристик людини.

У другому розділі - “Структурно-семантична типологія фразеологічних одиниць з присвійноприкметниковим компонентом в українській мові” - окреслено тематичні групи твірних іменникових основ для присвійних прикметників, досліджено й проаналізовано структурно-семантичні типи і моделі фразеологічних одиниць з присвійноприкметниковим компонентом.

У складі фразеологічних одиниць античного походження власні імена античних богів, героїв, міфологічних істот виступають носіями різних експресивно-смислових відтінків. Розвинувши переносні значення ще до фразеологізації, ці імена у фразеологізмах перетворюються на конотативні. Оскільки античні міфи репрезентують найдавнішу історію й культуру земного населення, то конотації античних імен можна вважати культурно-історичними. Водночас вони відзначаються оцінним характером, який зумовлюється конкретними міфами. Античні імена виступають носіями позитивно- та негативно-оцінної семантики, наприклад: `Людина, що вміє дотепно говорити, дошкульно вражати словом': Ювеналів бич; `Людина з високими моральними ідеалами, благородна людина': Прометеїв вогонь; `Чоловік, який шукає істину': Діогенів ліхтар (від імені давньогрецького філософа Діогена, який, узявши в руки ліхтар, вдень шукав людину); `Спричинювач кохання': Купідонові стріли; `Вірна жінка': Пенелопина вірність; `Нечесний, честолюбний чоловік, злочинець': Геростратова слава; `Єхидна людина, яка вводить в оману': Авгурова усмішка; `Непримиренна до кого-, чого-небудь людина': Аннібалова (ганнібалова) клятва. Конотації імен мотивуються міфами і знання їх є необхідною умовою.

В українській міфологічній традиції багато уваги приділено природним стихіям, явищам навколишнього світу, різноманітним життєвим випробуванням, з якими зустрічається людина, тощо. Причому характерно, що всі ці сюжети максимально наближені до щоденного побуту селян. Утрачаючи своє первісне значення, міфологічні персонажі поступово набували характеру художньо-поетичних образів усної народної творчості, відповідно ставали й компонентами різноманітних фразеологічних одиниць (Русалчин Великдень, чортове число, бісів син).

Фразеологічні одиниці з міфологічними назвами вживаються переважно для вираження різних емоційних станів: 1) незадоволення, роздратування, досади, обурення з якогось приводу: - Де воно, - каже, в чортового батька коноплі ті? Холод такий, а тут підперезатися нічим... хоч би мотузок, або що, виплести (А. Тесленко); [П л а т о н Г а в р и л о в и ч]: Нащо ж ти брешеш, бісової пари вилупок (С. Васильченко); 2) задоволення, захоплення ким-, чим-небудь: А що вже за парубок був то на всю станицю. Не одне дівоче серце, бісової пари, тремтіло, коли танцював (В. Логвиненко); - Марто... - Ще не забувся, як мене звати? - дивується дівчина.. - Ну й бісова ти личина, - похитує головою (М. Стельмах); 3) як лайливі чи доброзичливо-лайливі вирази на чию-небудь адресу, як звертання: - Таке паскудство на стінах... Я забілювала, а воно знов проступає. От бісів маляр! Догодив, по саме нікуди! (Л. Баграт); - Ти що? - витягнув шию Плачинда. - Ти як, чортів пеньок, говориш з господарем (М. Стельмах).

За джерелом виникнення багато фразеологізмів походить із Святого Письма, з книг Святих Отців. У своїх проповідях та повчаннях, у розмовах із служителями церкви, читаючи і коментуючи Боже слово для надання яскравості своєму мовленню, користувалися яскравими біблійними словосполученнями афористичного типу, крилатими висловами, які завдяки своїй образності залишалися притаманними для мови церкви. Оскільки біблійні вислови завжди знаходили шлях до людських сердець, вони приживалися у мовленні віруючих, ставали крилатими, увійшли в золотий фонд української фразеології.

Подібно до фразеологічних одиниць з міфічними назвами фразеологічні одиниці з теонімами виражають різні емоційні стани людини: 1) захоплення: Вона була здалека взята, і така-то вже хороша, чорноброва, а горда та пишна - мати божа! (Марко Вовчок); 2) здивування: - Що се таке?.. крий матір божа! - аж скрикнула Ївга, згори побачивши вже не свій, а губернський город (Г. Квітка-Основ'яненко); А, бий тебе сила божа! Ще не чула, одколи живу на світі, щоб свині цибулю їли (І. Нечуй-Левицький); 3) переляк: А стара Сірчиха вийшла на ґанок і стояла, підперши рукою підборіддя: - Мати Божа!.. Подуріли!.. І що вони виробляють?! Як на війні, прости Господи... (І. Багряний); 4) зневага: Історія робить своє, а він [Врангель] “божою милостю диктатор”, чим може він змінити хід подій? (О. Гончар); 5) незадоволення: - А от і не покину [співати], - розсердився Терентій. Що за кара господня! Не ходи, не грюкай, не дихай, не співай, не випивай! (О. Довженко).

Конфесійні фразеологічні одиниці охоплюють цілий ряд назв християнських свят: Воскресення (Воскресіння) Христове (Господнє), Богоявлення Господнє, Стрітення Господнє. До групи фразеологізмів з теонімами слід віднести й фразеологічні одиниці з іменами біблійних та євангельських персонажів, бо вони відомі з біблійних легенд, міфів, притч: Валтасарів бенкет, Буріданів осел, Ноїв ковчег, Лукуллів бенкет, Іудині (юдині) срібняки (срібники) та інші.

Фразеологічні одиниці з конфесійними назвами сучасної української мови створюють багато лексико-семантичних груп, що об'єднують слова на позначення предметів, осіб, свят, абстрактних понять, дій тощо, які часто вживаються в переносному значенні. Нормою багатьох усталених словосполучень є інверсія: 1) назви Божих осіб: сила божа - `Бог', Син Божий - `Ісус Христос, один з елементів християнської формули триєдиного бога - бога-отця, бога-сина, бога-духа святого'; Мати Божа - `богородиця, мати Христа'; ангел Божий - `надприродна істота, посланець, вісник Бога'; 2) назви людини: раб Божий (раба Божа) - з релігійної точки зору `християнин як істота, що в усьому залежить від волі бога'. Згодом розвинулось інше значення цього виразу, жартівливе - `людина взагалі'; Адамові діти - `люди', Адамове ребро - `жінка'. Фразеологічні одиниці на позначення людини часто характеризують її психічні якості та ознаки: Божа пташка - `безтурботна людина'; Боже теля - `наївна, непрактична, досить лагідна людина'; агнець Божий - `безвольна, покірлива, розумово обмежена людина'; Пентефрієва жінка - `розпусна, віроломна жінка'; 3) назви церковних споруд: дім Божий - `церква'; Петрова скеля - `образна назва католицької церкви'; 4) назви церковних книг: Книга Божа - `Біблія'; 5) назви служителів релігійного культу: Божий (Господній) слуга - `представник духовенства'; Христова невіста - `черниця'; 6) назви тварин, комах: Адамові вівці - `верблюди'; Адамова голова - `рід павука', `великий нічний метелик з родини сфінксів'; 7) назви рослин: юдине дерево - `осика', Адамове ребро `багаторічна трав'яниста рослина родини зонтичних, яка використовується як знеболюючий, протизастудний та відхаркуючий засіб'; 8) назви напоїв: Адамові сльози (слізки) - `горілка'; 9) назви частин тіла: Адамове яблуко - `кадик, частина гортані з хрящовим виступом'; 10) назви різноманітних дій: пускати на волю божу - `не затримувати кого-небудь'; приводити (привести, вивести, народитися) на світ божий - `давати життя, народжувати дитину'; Каїнове діло чинити - `зраджувати, вбивати'; 11) назви абстрактних понять: Іудин поцілунок - `вчинок людини, що облесливістю приховує свою зраду'; Іудині срібняки - `винагорода за зраду'.

Фразеологічні одиниці можуть характеризувати людину в усіх її проявах, а також ті сторони навколишньої дійсності, в центрі якої вона знаходиться. Вони позначають все те, що відбувається у світі, проходить через свідомість людини, осмислюється та оцінюється нею. І насамперед людина прагне зрозуміти інших людей, дати оцінку їхнім діям, індивідуальним якостям.

Серед фразеологічних одиниць, у складі яких наявні присвійні прикметники, утворені від назв людини, виділено дві групи: 1) фразеологічні одиниці з присвійними прикметниками, утвореними від власної назви людини (Фільчина грамота; Хомин (Хоминий) чай; Химині кури, Мотрині яйця!); 2) фразеологічні одиниці з присвійними прикметниками, утвореними від загальної назви людини (мамин (матусин) синок; пастуший ріжок).

Появу власного імені зумовлювала необхідність виокремити когось чи щось із ряду подібних осіб чи предметів. З часом індивідуалізовані власні імена перетворювалися на називні, тобто на узагальнені назви, і, позначаючи певне явище, певну рису вдачі людини, ставали засобом типізації. Абстрагованість фразеологічного значення зумовлена тим, що в його основі лежать не самі денотати, а образи відповідних предметів і ситуацій, які й формують у семантичній структурі фразеологічних виразів певні конотації. Особові імена в складі фразеологізмів не співвідносні з конкретною особою, а виступають денотатами багатьох осіб і набувають соціально-оцінних конотацій. За характером забарвлення їх поділяють на позитивно-оцінні, негативно-оцінні та нейтральні. Соціальна оцінка ґрунтується на таких ознаках цих імен, як їх поширеність, частотність, буденність, належність до певного соціального середовища тощо. Спостереження показують, що більшість власноіменних компонентів співвідносні з негативними характеристиками людей. У цьому виявляється також і мовна закономірність: мова жваво реагує на негативні сторони суспільного життя, негативні риси людей, їхні негативні дії чи вчинки: `дурень, нерозумний чоловік': Альоха Мітін брат; `недобрий, підступний чоловік': побачив Савчин дьоготь; будемо і ми знати, по чім Савчин дьоготь продається; `безталанний чоловік, невдаха': іноді б'ють Хому за Яремину вину; `нечесний, брехливий чоловік': правда Сидорова! Киселем млинці помазані, на паркані сушаться; і тако скончашася Панькова чтенія!; Хоминий чай; `жорстокий, злий, недобрий чоловік': знатимеш ти Кузькину (Кузьчину) матір!

Серед відономастичних нейтральних конотацій вагоме місце належить особовим іменам, які є максимально абстрагованими і наближаються до займенників. Внаслідок переваги абстрактного начала над конкретним онім виступає в своєму загальному категорійному значенні - як ім'я взагалі - і може використовуватися в ролі експресивного субститута, контекстуального синоніма до слів чоловік, жінка, людина, але не рівноцінним еквівалентом їх. Такі узагальнені поняття ономастичного прикметникового компонента із дуже широкою семантикою використовуються стосовно будь-якого об'єкта і набувають властивостей співвіднесеності, вказівності, а не якісності. Такі особові імена не називають, не характеризують, а вказують. Займенникові значення виникають у прислів'ях та приказках і можуть зумовлюватися узагальненням імен, їх навмисним використанням у значенні `особа чоловічої статі', `особа жіночої статі' тощо: Антін козу веде, Антонова коза не йде; за всі голови, та й за Маркові діти! - `особа чоловічої статі'; ковалів Гарасько та Химиній Парасці у первих Юхим - `особа жіночої статі'.

Серед фразеологізмів народнорозмовного походження в окрему групу виділяють ті, до складу яких входять імена святих християнської церкви. Вони виникли в народному середовищі й позбавлені біблійного змісту. Особові імена цих фразеологізмів вказують на певний день церковного календаря, пов'язаного зі святим. Водночас вони співвідносні і з хліборобським календарем. Загалом це форми іменника в різних синтаксичних функціях. Щодо присвійних прикметників, утворених від особових імен, то їх значно менше: не щодня поповим дітям Дмитрова субота!; Василів вечір додає дня на курячу ніжку.

Функціонування особових імен у складі календарних фразеологізмів має свою специфіку. За іменами святих у фразеології закріплюється одиничне поняття. Більшість фразеологізмів з іменами святих містить інформацію про певний день річного циклу природи - хліборобського циклу, а саме ім'я святого є індивідуальним позначенням дати. Формально особове ім'я залишається іменем певного святого, але у фразеологічному контексті воно стає одиницею хронометричного ряду, співвідноситься з часовими поняттями. Календарні фразеологізми, в яких особове ім'я має темпоральну семантику, вживаються на позначення: 1) прогнозування погоди: як на Петрів день спека, то на різдво мороз; 2) передбачення врожаю: коли на Єгор'їв день мороз, то під кустом овес; 3) тривалості дня і ночі: на Васильєв вечір день прибуває на курячий шаг; 4) народних спостережень над рослинним і тваринним світом: якщо на Мартинів день гусь вийде на лід, то буде ще плавати по воді; 5) народних звичаїв та традицій: ось тобі, бабусю, і Юр'їв день; пішло уже мені з петрового дня.

Фразеологізми з присвійними прикметниками, утвореними від загальної назви людини, можуть виражати різні характеристики людини, предметів, понять, дій, процесів, де присвійний прикметник як компонент фразеологічної одиниці не втрачає своїх лексико-граматичних ознак і виражає власне посесивне значення (зв'язок “посесор - конкретний предмет”), посесивно-реляційне значення (наявність у посесора стосунків з іншими особами по лінії родинних, соціальних та функціональних зв'язків) тощо. Зокрема, існує ряд фразеологічних одиниць, які виражають якісно-оцінну характеристику людини, що може бути позитивною, негативною чи характеризувати особу за соціальним становищем: `обдарована людина, здібна до ремесла': В очах шмалія майнув посміх, а голос подобрішав: - Жаль мені, Романе Григоровичу, прощатися з тобою, бо маєш в руках майстрову жилу, талан майстровий (М. Стельмах); `розпещений, виніжений, примхливий': Він [чоловік] розкаже матусиному синочкові всі таємниці його любої матусі (Є. Кононенко); `працьовита, роботяща людина': Оце, було, як підуть на досвітки, то дідова дочка пряде, а бабина знай цілу ніч гуляє з хлопцями та крутиться, і не раз так бувало, що, гарцюючи, і мички попалить; `бідна, убога, матеріально недостатньо забезпечена людина', `особа низького соціального стану': Ну й життя! Гірше попівської собаки!; Одягаєсся, як попів челядник.

Фразеологічні одиниці з присвійними прикметниками, утвореними від загальної назви людини, характеризують `власне предмет' (пастуший ріжок, батькова стріха); абстрактні поняття (дитяча хвороба, дитячий лепет); мають процесуальну семантику ([ще] [материне] молоко на губах (коло губів, під вусами) не обсохло (висохло); за маминою спъною сидіти).

Фразеологічні одиниці з анімалістичним присвійноприкметниковим компонентом являють собою одну з багаточисленних складових сучасної української фразеології. До цієї групи входять фразеологічні одиниці, що групуються навколо зоолексеми. Дуже багато назв видів тварин стали компонентами більшої чи меншої кількості фразеологізмів: заяча душа; на заячий скік; бігти в собачу ристь; вовчий апетит; ведмежий кут; коняча доза; мамутова (мамонтова) кістка (кість); мурашиний лев тощо.

Фразеологізми з компонентом-зоонімом відзначаються високою продуктивністю вживання. У переважній більшості вони дають якісно-оцінну характеристику людини: Як не вовчий зуб, то лисячий хвіст; - За жнива клопіт, а про піонерську зміну забув, ослячі вуха! (О. Донченко); [В о р о н і н:] Що знаєш? [Я р о ш е н к о:] Все! Як ти примчав до неї [дружини] із звісткою про мою вигадану загибель. Як оплакував мене крокодилячими сльозами (О. Левада); Він гречно.. підняв фетровий капелюх, відкриваючи сиву лев'ячу шевелюру, зачесану набік (О. Гончар). Менша кількість цих фразеологічних одиниць характеризує різні прояви об'єктивного світу, факти матеріальної культури, результати людської діяльності, виражає кількісні відношення, має процесуальну та способово-процесуальну семантику: П'ятірка сивих плотарів Сиділа в тінях яворів. Варила кашу на триніжку, А молодий “козячу ніжку” Смоктав і річ сповага вів (А. Малишко); Зсунулася [скеля] на гороб'ячий скік - посунеться, на скільки схочемо… (Л. Смілянський); - А хто ж першим почав розкладати колгосп? Не ти, не такі як ти? Зло почалося од вас. - Звідки б воно не почалося, а людей треба тримати в їжакових рукавицях, не попускати віжки (М. Стельмах).

Значна кількість анімалістичних фразеологізмів має термінологічний характер (назви рослин: ведмеже вушко, заячий салат (заяча салата); назви деревини: пташине (птиче) око; назви комах, тварин: заяча лапка; назви рідин: мурашиний спирт, мурашина кислота; природні реалії: баранячий лоб, вовча яма; назви фізичних вад, захворювань: заяча губа, вовча паща, ведмежа хвороба тощо).

Аналіз структури фразеологічних одиниць з компонентом посесивної семантики показав, що майже всі вони за характером сполучення слів-компонентів співвідносяться з підрядними словосполученнями (крім фразеологізму святий та божий). Виявлено лише один фразеологізм з анімалістичним компонентом, співвідносний за своєю будовою з безособовим односкладним реченням: тільки (хіба, лиш) пташиного (пташачого, птичого) молока не вистачає (бракує, немає, нема) - `про повний достаток, заможне життя'. Основною ознакою одиниці цього типу є виразне узагальнене значення потенційної дії, незалежної від волі можливого суб'єкта. Наприклад, [М и х а й л о:] У неї [жінки] всього доволі, хіба птичого молока нема (І. Котляревський).

Фразеологізми з присвійноприкметниковим компонентом частіше являють собою субстантивні фразеологічні одиниці, співвідносні з іменником (Авгурова усмішка, Гадесові поля, чортова дюжина, бісова (дідькова) личина, Адамова голова, Варфоломієва ніч, Божа іскра, Боже теля, Дуньчина радість, Іванова голова, жіночий рід, мамин мізинчик, орлиний ніс, песів язик, пташиний базар (ярмарок), риб'яча кров). Крім того, за семантико-граматичними ознаками фразеологічні одиниці з присвійними прикметниками співвідносяться також з прислівником (к бісовій (чортовій) матері, якого бісового батька (сина), з божої ласки, як божий день, з горобину душу, ні за цапову душу, слимаковим ходом), дієсловом (висіти дамокловим мечем, витягати (витягти, витягнути) на світ божий, каїнове діло чинити, переривати (перерити) мишачі нори) і прикметником (сізіфова праця, бісова баба, риб'ячим пухом підбитий, курячий (свинячий) дощ).

У третьому розділі - “Образно-переносні значення та функціонування присвійних прикметників - компонентів метафоричних та фразеологічних зворотів” - розглянуто основні механізми метафоричного процесу, описано спосіб організації метафоричних і фразеологічних зворотів з присвійними прикметниками за фразео-семантичними полями, виявлено ознаки, експліковані у їхніх межах.

Одним із засобів розвитку та збагачення семантики і функцій слів, без утворення нових, є метафоризація мови, вживання слів у непрямому значенні, тобто в ролі метафор. Метафора служить одним із найрозповсюдженіших способів поповнення лексичного і фразеологічного складу мови, даючи назви об'єктам, які стосуються найрізноманітніших сфер дійсного світу. Метафоризація - це не лише вживання одного слова замість іншого, вона утворює новий зміст, який з'являється внаслідок дії складних когнітивних механізмів. На основі асоціацій, що виникають у процесі метафоризації, через схожість або суміжність сутностей встановлюється “їхня аналогія, і насамперед між елементами дійсності, що сприймається, і невидимим світом ідей та пристрастей, а також різноманітними абстрактними поняттями, що створює розум у процесі “сходження” від умоглядного, абстрактного уявлення про дійсність до конкретного її пізнання”. фразеологізація синтаксичний прикметник семантичний

Рисами відмінності, які дозволяють протиставити фразеологічно зв'язане значення значенню переносному, можна назвати такі: 1) переносне значення, що виникає на основі метафори, може стати причиною виникнення фразеологічно зв'язаного значення, але не навпаки (вовчий апетит, воляча (бичача) сила); 2) переносне значення може бути вільним і лексично зв'язаним. Фразеологічно зв'язане значення прикметника замкнене у вузькі фразеологічні контексти; 3) прикметникам в переносному вільному значенні властива необмежена, вільна сполучуваність; фразеологічно зв'язаний прикметник у фразеологічних сполученнях сполучається тільки з іменниками, що належать до однієї тематичної групи. Отже, фразеологічно зв'язане значення - це тип лексичного значення, що певною мірою співвідноситься з переносним значенням, але не покривається ним.

У мовознавчій науці поширеним способом структурної організації фразеології є спосіб, в основі якого лежать окремі фразеологічні мікросистеми, тобто фразео-семантичні поля. Дослідженню засобів вираження, які служать для передачі в мові однакових відношень, присвячено ряд наукових праць, у яких ця сукупність засобів визначається як поле. Це ефективний шлях аналізу фразеологічних одиниць, який застосовувався різними дослідниками (А.І. Чорна, Т.П. Теплякова, В.Л. Дашевська, Л.П. Пастушенко, В.М. Бойко, Н.М. Пасік, Н.В. Щербакова та ін.).

Класифікація фразеологічних одиниць за фразео-семантичними полями має ієрархічну структуру, що показано знаком > : фразеологічна одиниця > синонімічний ряд > фразео-семантичне мікрополе > фразео-семантичне поле > фразео-семантичне макрополе, наприклад: павуча порода - `підступна, підла людина' > гадюче серце, звіряча розправа > фразео-семантичне мікрополе `морально-психологічні риси характеру' > фразео-семантичне поле `психічні характеристики людини' > фразео-семантичне макрополе `якісно-оцінна характеристика істот'.

У складі фразео-семантичного поля об'єднано метафоричні і фразеологічні звороти з присвійними прикметниками, які мають структуру субстантивного словосполучення і побудовані за моделлю “присвійний прикметник + іменник”: дівочий тип, гороб'яче дитинство, дідьче слово, сатанячий сміх, мишачий рід.

Серед названих фразео-семантичних макрополів найбільшим за кількістю метафоричних і фразеологічних зворотів та найрізноманітнішим у семантичному плані виявилося фразео-семантичне макрополе `якісно-оцінна характеристика осіб'. Переважають метафоричні та фразеологічні вирази з присвійними прикметниками, похідними від назв тварин та птахів. Фразеологічні звороти типу тварина - людина несуть оцінні конотації переважно негативного характеру, що свідчить про інтерес людини саме до негативних рис характеру, які частіше впадають в око і яких хочуть позбутися: - Хай же знають вони, що таке важить у руській землі товариство. А вже як на те пішло, щоб умирати, то нікому з них не доведеться так умирати! Нікому! Не стане у них на те їх мишачої натури (О. Довженко); Це вражіння було, здається, безпомилковим, і саме це вражало на тлі слимакового плазування, скімлення та биття себе в груди багатьох інших (І. Багряний). Багатим і різноманітним є фразео-семантичне мікрополе `зовнішній вигляд людини', яке містить метафоричні та фразеологічні звороти, що виражають подібність, схожість людини якимись частинами тіла, рисами обличчя на тварин: Отже, я сіла перед люстром. Мавпяче обличчя хитрющими очима поглянуло на мене звідти (І. Роздобудько); Пристав, насупившись, видивився на хлопців нерухомим жаб'ячим поглядом (О. Гончар); Тільки шия в пана була непомірно тонка, журавлина (О. Ільченко).

Найбільшою вживаністю у межах фразеологічних зворотів характеризуються середньопродуктивні присвійні прикметники, які виступають компонентами 2-4 метафоричних (фразеологічних) виразів: голубина мова (ласка), комариний укус (сила), котячі вуса (очі, обличчя), лебедина вірність (шия, лице), дівочий тип (вік, обличчя, пам'ять) тощо.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

Комплексний аналіз фразеологічних одиниць з присвійним прикметниковим компонентом дає підстави стверджувати, що названі стійкі звороти мови становлять своєрідну мікросистему української мови, до складу якої входять фразеологічні одиниці, об'єднані в цілісну групу на основі спільного структурного компонента - посесивності, представленої присвійним прикметником.

Окремим джерелом поповнення фразеологізмів є фразеологізація - переосмислення базового словосполучення через порівняння, метафору, метонімію, гіперболу, евфемізм тощо у результаті чого словосполучення і його складові частини (слова) втрачають первинну семантику, десемантизуються. Фразеологізація носить цілісний, а не роздільний характер; це означає, що фразеологічне значення не складається і не синтезується з переносних, специфічних значень окремих слів, а виникає внаслідок семантичного перетворення, “перекодування” вихідного словосполучення в цілому.

Фразеологізація прозводить до виникнення номінації зі своїм фразеологічним значенням - мовного відтворення фразеологізмами дійсності, яке утворюється на основі переосмислення. У формуванні фразеологічного значення визначальну роль відіграють окремі смислові елементи компонентів - семи. На основі аналогії, що існує між денотатами вільного і фразеологічного словосполучень, виникають значення фразеологічних одиниць: у руці божій - `щось не залежить від нас, не підвладне нам, нашій волі, бажанням'; собача вірність (відданість) - `надзвичайна вірність, відданість'.

Для вираження реальних посесивних відношень в українській мові існує певна сукупність (система) синтаксичних конструкцій, в якій основне місце посідають присвійні прикметники. Система граматичних засобів вираження присвійності підпорядковується загальним тенденціям, що існують у мові протягом певного історичного періоду. Крім того, вживання тієї чи тієї посесивної конструкції залежить від її лінгвального статусу.

Головною особливістю фразеологічних одиниць з присвійними прикметниками є те, що ці прикметники лише за формальною структурою (наявність суфіксів -ів, -ин та їх варіантів) вважаються присвійними, оскільки вони не можуть розвивати переносні значення через конкретний, вузько індивідуальний характер ознаки (Дем'янова юшка, мурашиний лев, собача радість, страусова поведінка).

Фразеологізація присвійних прикметників - це процес їх засвоєння фразеологізмами, яка зумовлюється багатьма факторами: історичним, культурно-історичним, поширеністю серед народних мас, особливістю символізації, властивістю фантазії українського етносу тощо. Найвищим ступенем фразеологізації значень характеризуються присвійні прикметники, що входять до складу стійких усталених виразів, які відтворюються у готовому вигляді і засвідчені різними фразеологічними та тлумачними словниками. Присвійні прикметники як компоненти метафоричних словосполук поєднуються зі словами з вільним значенням і не є стійкими сполученнями, що вказує на незамкненість їх системи. Сполучаючись з різними іменниками у метафоричних словосполуках, присвійні прикметники разом з іменниками утворюють нові значення (вовчий голод, вовчий інстинкт, вовче життя, вовчі стрибки, вовчий погляд). Розгляд семантики та структури фразеологічних одиниць з присвійноприкметниковим компонентом дозволив з'ясувати стильову закріпленість і функціональні можливості фразеологічних одиниць сучасної української літературної мови. Продуктивними для розмовно-побутового стилю мовлення є фразеологічні одиниці з міфонімами, конфесійними назвами, назвами осіб і зоонімами; для стилю художньої літератури та публіцистичного стилю характерно вживання фразеологічних одиниць всіх тематичних груп.

Присвійні прикметники в українській мові утворюються від іменників назв істот - осіб і тварин - за допомогою суфіксів -ів (-їв), -ин (-їн) та їх фонетичних варіантів -ов-, -ев- (-єв). Внаслідок аналізу фразеологічних одиниць з присвійним прикметниковим компонентом було виділено п'ять тематичних груп твірних іменникових основ для присвійних прикметників - компонентів фразеологізмів: 1) фразеологічні одиниці з прикметниками, утвореними від античних власних назв (Ахіллесова п'ята, Авгурова усмішка); 2) фразеологічні одиниці з прикметниками, утвореними від міфічних істот (Русалчин Великдень, бісів син, чортова дюжина); 3) фразеологічні одиниці з присвійними прикметниками, похідними від конфесійних назв (Божий (Господній, Христовий) слуга, раб Божий, Панургова отара); 4) фразеологічні одиниці, у складі яких наявні присвійні прикметники, утворені від назв людини (власних та загальних) (Альоха Мітін брат; Антін козу веде, Антонова коза не йде; бабин смик, липнути до жіночих спідниць); 5) фразеологічні одиниці, у складі яких наявні присвійні прикметники, утворені від назв тварин (вовчий сон, жаб'ячий концерт, з висоти пташиного (птичого) польоту, на риб'ячому хутрі). Остання група фразеологізмів є найпродуктивнішою та найобразнішою.

Структурно-граматичний аналіз фразеологічних одиниць з присвійним прикметниковим компонетом виявив основні структурно-граматичні моделі цих фразеологізмів. Серед античних фразеологізмів переважають субстантивні, всі інші тематичні групи фразеологічних одиниць з присвійними прикметниками репрезентовані субстантивними, ад'єктивними, дієслівними та адвербіальними фразеологічними зворотами. Фразеологізація присвійних прикметників зумовлює різні за граматичною структурою моделі сполучень слів, словосполучень. Поширеними моделями є “присвійний прикметник + іменник”, “прийменник + присвійний прикметник + іменник” та компаративні фразеологічні одиниці “прикметник (дієслово) + компаратив”.