Словозмінна парадигматика українських прізвищ

Размещено на http://www.allbest.ru/

КІРОВОГРАДСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ВОЛОДИМИРА ВИННИЧЕНКА

10.02.01 - українська мова

УДК 81.161.2.'373.232.1

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

СЛОВОЗМІННА ПАРАДИГМАТИКА УКРАЇНСЬКИХ ПРІЗВИЩ

КАШТАЛЯН ОЛЕНА

МИКОЛАЇВНА

Кіровоград - 2010

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник ? кандидат філологічних наук, доцент Ковтюх Світлана Леонідівна, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, в. о. завідувача кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Валюх Зоя Орестівна, Полтавський національний педагогічний університет імені В.Г. Короленка, завідувач кафедри філологічних дисциплін; кандидат філологічних наук, доцент Панцьо Стефанія Єлисеївна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри української мови.

Захист відбудеться „30” березня 2010 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.03 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, 25006, м. Кіровоград-6, вул. Шевченка, 1.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, 25006, м. Кіровоград-6, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розісланий „22” лютого 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.А. Огарєнко

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Проблеми антропоніміки української мови, зокрема походження, еволюція, словотворення, ареальна поширеність антропоформул тощо, були предметом вивчення відомих вітчизняних лінгвістів: Г. Бучко, В. Горпинича, М. Демчука, Н. Дзятківської, І. Желєзняк, Р. Керсти, Л. Масенко, С. Медвідь-Пахомової, Р. Осташа, С. Панцьо, Ю. Редька, Л. Скрипник, І. Фаріон, М. Худаша, П. Чучки та ін. Проте в українському мовознавстві досі немає комплексного дослідження системи словозміни прізвищ. В антропонімічних словниках власні імена людей здебільшого зафіксовані в початковій формі (Л. Скрипник, Н. Дзятківська „Власні імена людей” (1986; 1996; 2005), І. Трійняк „Словник українських імен” (2005), В. Горпинич „Прізвища степової України” (2000), В. Горпинич „Прізвища Дніпровського Припоріжжя” (2003)). Тільки в „Довіднику українських прізвищ” (1968) Ю. Редька до кожного антропоніма подано закінчення Р., Д., О. в. однини та Н., Р. в. множини чоловічих прізвищ, а також інформацію про відмінювання чи незмінність омонімічних жіночих прізвищ. Але в цьому довіднику не засвідчені прізвища І відміни з основою на шиплячу фонему, прізвища ІІ відміни з основою на /ґ/, перегляду потребує й думка про те, що у формі множини наголошуються переважно закінчення.

У „Правописному словнику” С. Головащука (1999) уміщено алфавітний додаток окремо для чоловічих і жіночих імен з фіксацією деяких відмінкових закінчень. Крім того, при чоловічих іменах у дужках подано утворювані від них імена по батькові та словозмінні флексії останніх переважно в Р. в. однини.

У теоретичних викладках до вищевказаних словників є інформація про особливості відмінювання окремих імен та прізвищ, а також зразки словозміни деяких антропонімів іменникового й прикметникового типу, але в жодній лексикографічній праці не зафіксовані форми Кл. в. однини прізвищ.

У „Словниках України”, версія 3.2 - інтегрованій лексикографічній системі, виданій на CD_ROM (2008), автори: В. Широков, О. Рабулець, І. Шевченко та ін., у модулі „Словозміна” подано відмінкові парадигми деяких імен, по батькові та прізвищ, у яких трапляються помилки.

У сучасній лінгвістиці не засвідчено фундаментальних праць, присвячених системі словозміни та виокремленню елементарних парадигматичних класів (ЕПК) українських прізвищ. Цим і зумовлений вибір теми.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертації пов'язана із загальною науково-дослідною проблемою кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка „Актуальні питання лексики і граматики української мови” (номер державної реєстрації - 0204V000690), затверджена координаційною радою Інституту української мови НАН України (протокол № 34 від 21.11.2006 р.).

Метою роботи є визначення словозмінних парадигматичних класів прізвищ у сучасній українській літературній мові.

Реалізація мети передбачає розв'язання таких завдань:

1. З'ясувати теоретичні засади та практичне значення парадигматики.

2. Визначити чинники, які впливають на морфологічні парадигми українських прізвищ.

3. Проаналізувати залежність вибору відмінкових флексій від акцентуації, словотворчих суфіксів чи фіналей основи, семантики, узусу тощо.

4. Порівняти системи словозміни прізвищ та апелятивів у сучасній українській мові.

5. Визначити елементарні парадигматичні класи прізвищ іменникового та прикметникового типів.

6. З'ясувати особливості словозміни так званих різновідмінюваних прізвищ.

7. Укласти репертуарні словники системи елементарних парадигматичних класів українських прізвищ.

Об'єкт дослідження ? система словозміни українських прізвищ у сучасній літературній мові.

Предметом вивчення є відмінкові парадигми українських прізвищ, які утворюють елементарні парадигматичні класи.

Джерелами фактичного матеріалу стали словники й довідники українських прізвищ, додатки до дисертацій, присвячених питанням антропоніміки, додатки до орфографічних, тлумачних та інших словників сучасної української літературної мови, що містять граматичну інформацію про відмінювання прізвищ: „Довідник українських прізвищ” (1968) Ю. Редька, „Прізвища закарпатських українців. Історико-етимологічний словник” (2005) П. Чучки, „Словник прізвищ: практичний словозмінно-орфографічний (на матеріалі Чернівеччини)” (2002) укладачі: Н. Бабич, Н. Колесник, К. Лук'янюк, М. Скаб, Я. Редьква; „Практичний словозмінно-орфографічний словник прізвищ Центральної та Східної Донеччини” (2007) Ю. Новикової, електронне видання „Словники України” (версія 3.2) В. Широкова, О. Рабульця, І. Шевченка та ін., „Фонеми Г та Ґ. Словник і коментар” (1997) О. Пономарева, „Довідник слів із літерою Ґ” (1993) М. Паночка, словник-довідник „Власні імена людей” (1996) Л. Скрипник, Н. Дзятківської, „Словник труднощів української мови” (за ред. С. Єрмоленко) (1989), „Інверсійний словник сучасних прізвищ Західного Поділля” (додаток до кандидатської дисертації Н. Рульової „Антропонімія Західного Поділля кінця XVIII-XX ст.”), „Інверсійний словник сучасних прізвищ північної Тернопільщини” (додаток до кандидатської дисертації С. Шеремети „Антропонімія північної Тернопільщини”), „Інверсійний словник сучасних прізвищ Лубенщини” (додаток до монографії Л. Кравченко „Прізвища Лубенщини”) (2004), а також літературні твори та інтернет-видання. У результаті опрацювання антропонімних матеріалів укладено власну картотеку, що нараховує 4078 прізвищ (відповідно 4078 назв позначають осіб чоловічої статі й 4078 антропонімів позначають осіб жіночої статі). Загальна кількість досліджених субстантивів у початковій формі складає 8156 одиниць.

Методика дослідження має комплексний характер, що зумовило використання різних методів і прийомів, які передбачають мета та конкретні завдання роботи. Основними методами стали описовий і зіставний, оскільки це спричинила специфіка об'єкта вивчення. Для визначення елементарних парадигматичних класів застосовано граматичний аналіз прізвищ із додатковим формантним для з'ясування впливу фіналі основи чи суфіксального словотворчого засобу на вибір того чи того відмінкового закінчення. Опис морфонологічних явищ у складі парадигм вимагав дистрибутивного аналізу морфем. Для визначення елементарних класів відмінкових парадигм виникала потреба в послугуванні статистичним методом.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше система словозміни українських прізвищ досліджена з погляду морфологічної парадигматики. Елементарні парадигматичні класи виокремлено з урахуванням морфологічного, семантико-граматичного, акцентуаційного, словотвірного, синтагматичного, морфонологічного та інших чинників. З'ясовані якісні та кількісні характеристики, загальнопарадигматичні ознаки та особливості відмінкових грамем українських прізвищ.

Теоретичне значення дисертації визначене спрямованістю на взаємозв'язок і взаємозалежність системи словозміни прізвищ з іншими лінгвістичними рівнями. Результати роботи матимуть значення для загального мовознавства, подальшого вивчення природи флективних мов, теорії морфологічних категорій, визначення особливостей морфологічних одиниць, для встановлення концептуальних принципів аналізу парадигм онімів з урахуванням релевантних для них факторів. Порушені проблеми сприятимуть упорядкуванню термінологічної бази парадигматики як окремої дисципліни, поглибленому вивченню актуальних питань граматики, дериватології, лексикографії тощо.

Практична цінність одержаних результатів. Результати дослідження можуть бути використані в практиці викладання курсів лексикології, словотвору, морфології, ономастики у вищих навчальних закладах, для розробки спеціальних курсів і семінарів з антропоніміки, морфологічної парадигматики, культури мовлення тощо. Додатки А та Б містять матеріали для укладання ономастичних та граматичних словників, довідників, навчальних посібників тощо.

Особистий внесок автора. Увесь відбір фактичного матеріалу, його аналіз, систематизація, опис, висновки й узагальнення здійснені самостійно автором. Укладено таблиці відмінювання та репертуарні словники до кожного елементарного парадигматичного класу українських прізвищ.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення й практичні результати дисертації було обговорено на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу й аспірантів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2006-2009 рр.); у доповідях на XII Міжнародній ономастичній конференції „Українська ономастика у загальнослов'янському контексті” (Чернівці, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції „Динамічні процеси в українській граматиці” (Переяслав-Хмельницький, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції „Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоград, 2008), VIII Міжнародній науковій конференції „Міжкультурні комунікації: мова і суспільство” (Алушта, 2009), Міжнародній науковій конференції „Граматичні читання - V” (Донецьк, 2009), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції „Мови і світ: дослідження та викладання” (Кіровоград, 2009), ХІІІ Всеукраїнській ономастичній конференції з міжнародною участю (Ужгород, 2009). Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Публікації. З теми дисертації опубліковано 7 статей у фахових наукових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі списку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (286 позицій) та двох додатків. Загальний обсяг роботи - 328 сторінок, основного тексту - 186 сторінок. У додатках подано таблиці відмінювання елементарних парадигматичних класів українських прізвищ (63 сторінки) та репертуар елементарних парадигматичних класів досліджуваних антропонімів (50 сторінок).

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми та її актуальність, сформульовано мету й завдання роботи, визначено об'єкт і предмет вивчення, названо джерела фактичного матеріалу, окреслено методику дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне значення й практичну цінність одержаних результатів, указано на особистий внесок автора, подано відомості про апробацію та кількість публікацій, з'ясовано структуру дисертації.

У першому розділі „Основні підходи до вивчення системи словозміни прізвищ у сучасній українській літературній мові” викладено головні теоретичні засади роботи, з'ясовано місце прізвищ в українській антропонімії та історію вивчення їхньої словозміни у вітчизняній лінгвістиці, проаналізовано погляди вчених на предмет, завдання, термінологічну систему морфологічної парадигматики як нового напрямку дослідження відмінкових грамем та визначено чинники, що впливають на репертуар ЕПК українських прізвищ.

Прізвища як індивідуальні знаки, спадкові офіційні родові найменування, що характеризуються певною незалежністю від лексичного значення твірного слова, є наймолодшим підкласом найменувань осіб. На їхнє становлення мали значний вплив як внутрішньомовні, так і позамовні фактори.

Українськими уважаємо прізвища осіб, які виникли на вітчизняній етнічній території й творилися за законами словотворення, відповідно до дериваційних типів і моделей української мови, а також генетично неслов'янські, які з давніх часів „фонетично, акцентуаційно й граматично адаптувалися в українському мовному середовищі” (концепція В. Горпинича та І. Корнієнко).

У слов'янському, зокрема вітчизняному мовознавстві, здійснено ґрунтовний аналіз різних аспектів цього підкласу антропонімів, зокрема походження, словотворення, діалектні особливості окремих етнографічних зон та географічних ареалів: Лемківщини - С. Панцьо, І. Красовський; Лубенщини - Л. Кравченко; Лівобережної України - І. Сухомлин, О. Неділько, В. Шевцова, С. Глущик; Закарпаття - П. Чучка; Буковини - Л. Кракалія, Л. Тарновецька; Південно-Східної України - В. Познанська; Бойківщини - Г. Бучко; Середнього Полісся - І. Козубенко; Верхньої Наддністрянщини - І. Фаріон; Північно-правобережного Степу - В. Горпинич, Т. Марталога; Нижньої Наддніпрянщини - І. Ільченко; Дніпровського Припоріжжя - І. Корнієнко; Опілля - Г. Панчук; Гуцульщини - Б. Близнюк; Тернопільщини - С. Шеремета, Г. Бачинська, Н. Свистун; Північної Донеччини - Н. Булава, м. Донецька - Г. Кравченко; Середньої Наддніпрянщини - Ю. Бабій; Одещини - О. Касім, О. Медведєва; Західного Поділля - Н. Рульова, Правобережного Побужжя - Т. Космакова, м. Луцька - І. Скорук та ін. Важливими в галузі антропоніміки є теоретичні праці М. Демчука, І. Железняк, Р. Керсти, Л. Масенко, С. Медвідь-Пахомової, Р. Осташа, Ю. Редька та ін.

Прізвище має всі ознаки слова і з огляду на це є предметом мовознавства в різноаспектних дослідженнях. Відповідно, воно належить до певної парадигми граматичних форм, що робить його предметом морфології.

Морфологічна парадигматика як розділ морфології, з одного боку, утворює єдине ціле з граматичними категоріями, оскільки останні є узагальненими значеннями й реалізуються в системі форм, тобто в парадигмі. З другого боку, парадигматика - самостійна галузь, яка має методологічне підґрунтя, власні предмет та завдання, спеціальну термінологію, оскільки парадигми змінних лексико-граматичних класів як особливий об'єкт класифікуються й систематизуються за словозмінними типами і зразками на основі подібності флексій та ідентифікації основ.

У вітчизняному мовознавстві дослідженням морфологічної парадигматики займалися О. Болюх, О. Тараненко, С. Ковтюх, П. Сигеда, М. Сердюк та ін.

Морфологічна парадигма як система форм, що їх слово набуває при відмінюванні, характеризується тотожною внутрішньою будовою, забезпечує єдність загальної семантики та сукупності синтетичних форм слова, утворених приєднанням до основи кінцевих словозмінних афіксів. У відмінковій парадигмі реалізовані граматичні потенції певного класу слів як об'єктивної характеристики їхніх семантико-морфологічних категорій.

Прізвища в сучасній українській мові не мають особливих орфографічних, морфологічних, акцентуаційних та інших норм. Проте система словозміни досліджуваних антропонімів має багато переходів від відміни до відміни, формальних і функціональних відхилень, при цьому репертуар прізвищ поділяється на парадигми субстантивного, ад'єктивного типів відмінювання, виокремлено антропоніми нульової парадигми та різновідмінювані.

У російському мовознавстві з найвідоміших праць привертає увагу монографія Л. Калакуцької „Склонение фамилий и личных имен в русском литературном языке” (1984), у якій традиційно описані особливості відмінювання прізвищ у контексті словозміни апелятивної лексики, подані парадигми головних морфологічних типів антропонімів (без виокремлення системи ЕПК), запропоновані рекомендації щодо найбільш складних випадків відмінювання.

Першу спробу системного аналізу українських прізвищ здійснив Ю. Редько в працях „Сучасні українські прізвища” (1966), „Довідник українських прізвищ” (1968), цінні рекомендації стосовно вживання окремих відмінкових флексій подав І. Варченко в передмові до видання 1968 року. В інших вітчизняних наукових джерелах зафіксовані тільки загальні зауваження стосовно словозміни досліджуваних антропонімів та подані деякі зразки чи відмінкові закінчення. Наприклад, укладачі „Словника прізвищ: практичного словозмінно-орфографічного (на матеріалі Чернівеччини)” (2002) Н. Бабич, Н. Колесник, К. Лук'янюк, М. Скаб, Я. Редьква подають початкову форму прізвища з нормативним наголосом, а подеколи й варіантами наголошування, вказівку про рід (чоловічий чи жіночий) носія прізвища, закінчення Р., Д. й О. в. однини (у тому числі паралельні відмінкові флексії) або інформацію про незмінюваність прізвища.

У „Практичному словозмінно-орфографічному словнику прізвищ Центральної та Східної Донеччини” Ю. Новикової реєстрове слово - прізвище чоловічого роду ? зафіксоване в початковій формі (Н. в. однини) без акцентуації. Далі подані закінчення прізвищ чоловічого і жіночого роду в Р., Д. й О. в. однини (з паралельними відмінковими флексіями) або вказівкою про незмінюваність указаного антропоніма. Для прізвищ прикметникового типу жіночого роду засвідчене також закінчення Н. в. однини.

Окремі відмінкові парадигми прізвищ зафіксовані в правописному довіднику як теоретичному додатку до словника Л. Скрипник та Н. Дзятківської „Власні імена людей” (1986; 1996; 2005).

Репертуар відмінкових парадигм іменників сучасної української літературної мови визначає комплекс факторів - морфологічних, фонетичних, семантичних, акцентуаційних, стилістичних тощо, які окреслила й описала С. Ковтюх. До системи чинників, які визначають морфологічні парадигми прізвищ, належать такі: зарахування до певної частини мови, вибір типу відмінювання, відміни та групи, віднесеність до лексико-граматичної категорії істот-осіб, урахування грамем морфологічних категорій роду, числа та відмінка, наявність тотожних ланцюгів закінчень, дублетних форм, однакове наголошення та графічне вираження флексій у межах відмінкової парадигми, вплив семантики, словотворчого суфікса чи фіналі основи, відхилення від прогнозованих словоформ, поява зв'язаної форми Н. в. множини, віднесеність до нульової парадигми, однакові чергування голосних і приголосних фонем.

У другому розділі „Система словозміни прізвищ іменникового типу” проаналізовано ЕПК українських прізвищ, що відмінюються за зразками твердої, м'якої, мішаної груп іменників І та ІІ відмін, окремо розглянуто антропоніми, що належать до нульової відміни.

Іменниковий тип відмінювання репрезентує іменну граматичну підсистему сучасної української літературної мови і є одним з визначальних. Якщо апелятиви змінюються за зразками всіх чотирьох відмін, то прізвища іменникового типу належать тільки до І та ІІ. З погляду родової категоризації досліджувані антропоніми зазначених відмін відрізняються тим, що для всіх груп І відміни засвідчені омонімічні форми чоловічого та жіночого роду. ІІ відміна характеризується класами прізвищ виключно чоловічого роду. Відповідні жіночі прізвища - незмінні, формують 2 ЕПК нульової відміни. Третій ЕПК цієї відміни охоплює омонімічні власні назви чоловічого та жіночого роду.

До І відміни належать 1420 назв, які позначають осіб чоловічої або жіночої статі, що становить 17,5% від загальної кількості. У Кл. в. однини прізвищ твердої групи вживається флексія _о: Вип'єм, Гонто, брате! (Т. Шевченко); Отче Румего! (Я. Галан); - То ваш посланець, пане Лободо? - звернувся до нього Косінський (І. Ле). Закінчення _е характерне для назв м'якої групи (орфографічно _е або _є): - От за що я люблю тебе, Тесле (В. Земляк); Довгошимє, Шумє. У мішаній групі засвідчена флексія _е: Ганжем, Михамльче, Семеремче, Федомрче та ін. Частина прізвищ мішаної групи омонімічна зменшено-пестливим варіантам власних імен. Останні у вокативі набувають закінчення _о за аналогією до іменників твердої групи: Гнатумшо, Грумшо, Павлумшо, Памшо, Серомжо. Проте як прізвища ці власні назви в Кл. в. однини мають виключно флексію _е: Гнатумше, Грумше, Павлумше, Памше, Серомже.

Особливістю прізвищ, порівняно з апелятивами та іншими класами онімів, є те, що в З. в. множини поряд з традиційними формами, тотожними Р. в. множини (бачити Тимошенків), запропонована унікальна рідковживана словоформа з прийменником у (в), яка збігається з Н. в. множини (перейти в Тимошенки; остання в таблицях словозміни подана з позначкою зірочки та в дужках, бо є функціонально обмеженою, найчастіше вживається з іронічним чи негативним відтінком).

Для антропонімів усіх груп І відміни характерне хитання у виборі флексії _ів чи нульової в Р. в. множини: Як відомо, Київську обладміністрацію очолює давній друг родини Кучм Анатолій Засуха („Укр. правда”); За святковим столом подружжя Кучмів щедро пригощалося… (УНІАН); Родина Балог відмовилася від оренди Мукачівського замку „Паланок”… (NEWS); Що це за треті особи, промовисто підкреслив депутат, натякаючи на сімейство Балогів… (В. Карпій).

У межах твердої групи 968 прізвищ у формі Р. в. множини мають нульове закінчення (95,3%): - Працюватиму за всіх Васют… (М. Нагнибіда), 48 власних назв - закінчення _ів (4,7%): Ми в сонячному серпневому дні останнього року ХХ століття, в сьогоднішній меморіальній садибі Сави й Пелагеї Сковородів… (В. Стадниченко); у м'якій групі з нульовою флексією зафіксовано 120 прізвищ (90,9%), 12 онімів функціонують з флексією _ів (9,1%): На цей чудовий сайт мене привели пошуки інформації про рід Довгошиїв. Прапрадід мій - Василь Довгошия з села Вербівки Чигиринського повіту Київської губернії (зараз це Черкаська обл. Кам'янський р-н)… (М. Гудзенко); мішана - 242 прізвища з нульовою флексією (89%): А надалі представники фірми вирішили не полишати зв'язків із родиною Гаркуш та турбуватись про вихованців цього дитячого будинку сімейного типу (Медіа-група „Весь Кіровоград”), 30 антропонімів мають закінчення _ів (11%): У будинку Анатолія та Людмили Саранчів вітер зірвав шифер, через дощ провалилася стеля („Газета”).

Для незначної кількості апелятивів І відміни в Р. в. множини характерне закінчення _ей, наприклад: химря (про людину) - химрей. У прізвищах подібна флексія не зафіксована. Крім того, загальна назва химря (у значенні „хвороба”) у Р. в. множини в „Словниках України” засвідчена з нульовим закінченням - хир. Омонімічне прізвище Химря у формі генітива множини набуває закінчення _ів.

За парадигматичним типом І відміни м'якої групи змінюються прізвища, що походять від іменників IV відміни, на зразок Крупемня, Любемня, Хитремня. Подібні деривати в процесі розвитку української мови, перейшовши до категорії онімів, втратили при відмінюванні суфікс _ат (_ят) (в апелятивах кошеня - кошеняти) і разом з іншими прізвищами на _а (_я) увійшли до І відміни: Гайдучемня - Гайдучемні - Гайдучемні - Гайдучемню - Гайдучемнею - на, у (в), при, по Гайдучемні, Гайдучемне та ін.

До ІІ відміни належать 2569 прізвищ, які позначають тільки осіб чоловічої статі (31,4% від загальної кількості власних назв). Омонімічні жіночі прізвища відносяться до нульової відміни, де вони утворюють 2 ЕПК: окремо на _о та на приголосну фонему.

В основному збігаються відмінкові парадигми прізвищ та омонімічних власних чоловічих імен на кшталт Андрімйко, Антомшко, Павлимсько, Юрамшко, Гримцик, Данимлик, Лемсик, Мар'ямнчик, Гавримсь, Карпумсь, Лесь, Юрамсь та ін. Різниця полягає в тому, що для Кл. в. однини власних імен на _о характерне наголошування основи в тих випадках, коли в інших формах однини наголошене закінчення: Даньком - Дамньку, Паньком - Памньку. У прізвищах у вокативі наголошене закінчення: Данькум, Панькум. Якщо прізвище іменникового типу утворене від імен по батькові із суфіксами _ич, _ович (_евич), то їхні парадигми ідентичні. Може не збігатися тільки наголошування: Даниломвич (прізвище) і Данимлович (по батькові).

Деякі прізвища омонімічні лексемам, для яких не характерна словозміна, проте, онімізувавшись, вони набувають повної відмінкової парадигми. Серед зазначених слів ? вигуки (гиль, бринь, дзень, кись), розмовні присудкові слова (круть, маць, хиль), прислівники (либонь, ледь), частки (най (діалектна) і нехай), сполучник (куць ? діалектне, незмінне слово, „куць … куць - або … або”).

Словотворчий засіб може впливати на вибір відмінкової парадигми антропоніма. Частотні словотвірні типи із суфіксальними формантами _енк(о), _к(о), _ок, _ик, _ник (Зельничемнко, Касямненко; Божком, Крутьком; Гайдучомк, Дячомк; Бімлик, Гнамтик; Птамшник, Халумпник та ін.) указують на тверду групу та не мають у М. в. однини закінчення _і. Прізвища із зазначеними суфіксами, а також із кінцевими приголосними основи /г, к, х, ґ/ (фонема /ґ/ зафіксована у 28 назвах - 2% від субстантивів твердої групи, уміщених в інверсійному покажчику до словника П. Чучки „Прізвища закарпатських українців” (2005)) у М. в. однини обирають дублетні флексії _ові, _у, щоб уникнути чергування задньоязикових та глоткової приголосних фонем з передньоязиковими м'якими свистячими: Семинімг - на, у (в), при, по Семиномгові, Семиномгу; Авемдик - на, у (в), при, по Авемдикові, Авемдику; Гарамх - на, у (в), при, по Гарахомві, Гарахум; Бамлоґ - на, у (в), при, по Бамлоґові, Бамлоґу. Для інших чоловічих прізвищ твердої групи ІІ відміни характерні 3 паралельні флексії _ові, _у, -і в М. в. однини: Амбрімз - на, у (в), при, по Амбромзові, Амбромзу, Амбромзі; Біб - на, у (в), при, по Бомбові, Бомбу, Бомбі; Будз - на, у (в), при, по Бумдзові, Бумдзу, Бумдзі. Для всіх парадигм прізвищ у М. в. однини в зразках словозміни варто подавати всі чотири прийменники: на, у(в), при, по.

На віднесеність до м'якої групи вказують суфікси _ець (Адамемць, Млавемць, Рубемць), _ій (Веремімй, Вламсій, Кокозімй), _ай (Довгамй, Лисамй, Сухамй), _ей (Микитемй, Халамемй, Кандибемй), _ць(о) (Матімйцьо, Павцьом, Яреммцьо).

Серед зібраного фактичного матеріалу зафіксовано прізвища на _ат (_ят): Процев'ямт, Старямт, Фінков'ямт, Щурамт та ін. На думку Ю. Редька, походження та будова прізвищ із суфіксом _ат в антропонімах на зразок Курнамт, Шкурамт неясна. Їх варто відрізняти від антропонімів на кшталт Хронов'ямт, Конямт, які мають форму Р. в. множини іменників IV відміни.

Досить складними з погляду морфологічної парадигматики є прізвища із суфіксом _ин, тому що цей формант в одних назвах має іменникове походження, а в інших ? прикметникове. Антропоніми Воломшин, Литвимн, Румсин, Северимн, Тумрчин, Умгрин є колишніми етнонімами. Жоден з них, як зазначає П. Чучка, не був ніколи прикметником, суфікс _ин ? іменниковий. Антропоніми на _ин, зафіксовані в словнику-довіднику Ю. Редька, належать до іменникового типу словозміни: Кармазимн, Лівчамнин, Мумрин, Сточанимн, Трубчанимн, Челядимн та ін. У формі О. в. однини вони мають флексію _ом: Ми з Литвином написали у Лук'янівці заяви з приводу „олімпійських арештів”… (В. Овсієнко). Зафіксовано 15 прізвищ з іменниковим суфіксом _ин (або 1,6% від загальної кількості слів твердої групи з нульовим закінченням).

Виникають проблеми при визначенні зразка відмінювання антропонімів на _р. До твердої групи належать 22 назви (2,3%): Білозімр, Самбімр, Тхімр та ін.; 22 прізвища (2,8% від назв з нульовим закінченням) відносяться до м'якої групи, деякі з них омонімічні апелятивам: Золотамр, Кожухамр, Пушкамр, Решетамр та ін. Апелятив гончамр відмінюється за зразком м'якої групи, омонімічне прізвище Гончамр має словозмінну парадигму твердої групи, на це є вказівка в переважній більшості наукових джерел, проте в словникових фіксаціях натрапляємо на відверті помилки, наприклад: Гончамр, чол.: -ам, -ум (-емві), -емм („Словник прізвищ (на матеріалі Чернівеччини)”); Гончамр - Гончарам, Гончаремві, Гончарум, Гончаремм, Гончарім („Словники України”). У „Словнику труднощів української мови” (1989) зафіксовано: гончамр, _ям, ор. _емм, кл. ф. _амрю, мн. _ім, _імв, дав. _ямм (загальна назва) і Гончамр, _ам, ор. _омм, кл. ф. _амре, мн. _ім, _імв, дав. _амм (власна назва). В іменниках твердої групи нормативним закінченням Д. в. однини є _ові, в О. в. однини - _ом, у Н. в. множини ? _и. Ю. Редько ще в словнику 1968 року пропонував це прізвище відмінювати так, як і апелятив, тобто за зразком м'якої групи: Гончамр, -ям, -юм (-емві), -емм; мн. _рім ,-рімв. Серед прізвищ на _р за зразком мішаної групи відмінюються тільки 4 назви: Вовнямр, Дігтямр, Мазямр, Шкляр.

Для ІІ відміни проблемним є вибір флексії Кл. в. однини ? _у чи _е. У твердій групі в Кл. в. флексію _у мають 1134 антропоніми (79,9%): - Ну й молодчина ж ти, Каленику! (Ю. Збанацький); _е - 286 прізвищ (20,1%): - Гуляйте самі, пане Сивокозе! (П. Панч). У формі Кл. в. прізвища на _о мають флексію _у, якщо їхня основа закінчується на /к/: Андремйку, Гнатимську, Котилемйку, та ін., а також у випадках наголошення флексії в однині та множині: Івахнум, Чухнум, Сахнум, Юхнум, як зафіксовано в електронному виданні „Словники України”. Закінчення вокатива _е характерне для прізвищ з нерухомим наголосом на основі, якщо кінцева приголосна фонема перед закінченням _о - будь-яка, крім задньоязикових та глоткової: Войдимле, Залицямйле, Куримле, Лимле, Рінимле, Світамйле. У художніх творах трапляються форми із чергуванням /к/?/ч/, які, на думку О. Тараненка, не сприймаються як стилістично нейтральні: - А тобі щось треба, Чумаче? (Ю. Збанацький).

Для м'якої групи у вокативі характерне тільки закінчення _у: Кумхар - Кумхарю, Замєць - Замйцю. Антропоніми мішаної групи виявляють хитання у виборі флексії Кл. в. однини: Ей, пане куме, пане Барабашу. Пане гетьмане молодий! Ей, пане куме, пане Барабаше, Пане гетьмане молодий! („Героїчний епос українського народу”). З-поміж назв мішаної групи флексію _у зафіксовано в 294 онімах (серед них більшість ? деривати із суфіксами _ич, _ович (_евич) - Антомничу, Калиномвичу, Їжакемвичу) (85,7%), _е - у 49 назвах (14,3%).

Характерною особливістю прізвищ ІІ відміни всіх груп є вживання закінчення _ів (_їв) у Р. в. множини, оскільки це назви чоловічого роду осіб-істот: Чи треба й казати, що при таких обставинах життя Сторожів не було щасливе? (І. Франко).

Значний вплив на парадигматику прізвищ має наголошування. Різновиди акцентуаційних парадигм, засвідчені при словозміні І та ІІ відмін, описані в загальних висновках. Від наголошення залежить виокремлення зв'язаної форми Н. в. множини. Вона засвідчена в І відміні твердій групі (ЕПК № 12?15); мішаній групі (ЕПК № 21); у ІІ відміні твердій (ЕПК № 37, 39, 40, 47) та м'якій групах (ЕПК № 58, 59, 74, 81, 82, 87, 90). Ці форми є залишками двоїни, вони з'являються, якщо в парадигмах однини та множини різна акцентуація: Сигидам ? Н. в. множини (вільна форма) Сигимди, Н. в. множини (зв'язана форма) два (дві), обидва (обидві), три, чотири Сигидим; Сомкіл - Н. в. множини (вільна форма) Соколим, Н. в. множини (зв'язана форма) два, обидва, три, чотири Сомколи.

Процес відмінювання прізвищ І та ІІ відмін супроводжує низка морфонологічних змін. Засвідчені такі чергування голосних фонем: /о/-/і/ (Крутимголова - Крутимголів, Бобровемць - Бобрівцям); /і/-/е/ (Ямстріб - Ямстреба, Лемімш - Лемешам): - Дівчатка, - мовив спокійно Кость Хміль, - я вам приніс запрошення на пароплав. Невже ми повинні через твого Костя Хмеля сидіти на березі, а всі попливуть до Канева? (Ю. Яновський); /і/-/о/ (Кривонімс - Кривономса, Білокімнь - Білокомня); /е/-/і/ (Грушевемць - Грушівцям, Лавренемць - Лаврінцям); /о/, /е/ з нульовою фонемою (Боромдавка - Боромдавок, Корніямшек - Корніямшка, Тимомць - Тимцям); нерегулярне чергування /і/ з нульовою фонемою (Свомрінь ? Свомрня).

Подібно до апелятивів, у Д. та М. в. однини прізвищ твердої групи з кінцевими приголосними фонемами основи /г, к, х/ перед закінченням _і відбувається чергування із /з', ц', с'/ як наслідок ІІ палаталізації: Ти лізь на піч, - сказав Гаврило Жердязі, - а я тут внизу вмощусь (С. Скляренко); Є одна властивість у багатогранній постаті отця Сойки, яка перш за все звертає нашу увагу: це його холодний, пронизливий, деяким цинізмом забарвлений інтелект - прикмета, що дозволяє отцю Сойці вникати в поточний хаос речей і подій… (С. Тудор); Щоб здержати себе, вона подала Балабусі руку (І. Нечуй-Левицький). Кінцева фонема /ґ/ у вказаних відмінках чергується із /д€з'/: Ґаламамґа ? Ґаламамдзі, Дейнемґа - Дейнемдзі та ін.

Альтернація твердої та м'якої або м'якої та твердої приголосних фонем відбувається в кінці основи або супроводжує чергування /о/, /е/ з /і/: Жовтономга - Жовтонімг, Кунимця - Кунимцею, Майстром - Майстрім, Водонімс - Водономса, Адамемць - Адамцемм, Комрінь - Комренем, Вовнямр - Вовнярім, Шклямр - Шклярімв. парадигматика словотворчий суфікс апелятив

Серед прізвищ нульової відміни виокремлено 3 ЕПК. З них тільки один включає і жіночі, і чоловічі назви: Еммхе, Лемле, Півторамдні, Ромде, Родем; В листі до Василя Півторадні Антоненко-Давидович повідомляє, що після подорожі в Західну Україну працює над оповіданням „Букарт”, знайшов „більш-менш вигідну квартиру” в Ірпені (А. Зборовський).

У досліджуваному матеріалі зафіксовано 2574 незмінюваних прізвища (31,5% від загальної кількості прикладів): з них 2065 - жіночі на приголосну фонему; 504 - жіночі на _о; 5 ? антропоніми чоловічого або жіночого роду.

Третій розділ „Відмінкова система прізвищ прикметникового типу та різновідмінюваних” присвячено аналізу ЕПК антропонімів прикметникового типу твердої та м'якої груп, а також актуальній проблемі українського мовознавства - дослідженню відмінкових парадигм так званих різновідмінюваних прізвищ на _ів (_їв), _ов, -ев (_єв), _ин (_їн).

Система словозміни прізвищ, крім іменникового типу, презентована також прикметниковими утвореннями, що походять від повних прикметників і дієприкметників, які в початковій формі мають флексію _ий або _ій: - Стара лисиця той Турковський! (Л. Українка); Попри те, що земельна ділянка є у межах населеного пункту, землями якого розпоряджається голова сільради, голова Пустомитівської РДА О. Городній, який не має формально до даної ділянки жодного відношення, скликає комісію… („Вголос”).

За свідченням П. Чучки, субстантивація в антропонімії сягає ще праслов'янської доби. Власні назви розгляданого типу посідають окреме місце, перебувають поза системою основних чотирьох іменникових відмін, зберігаючи ті ж флексії, що й у прикметників, але синтаксично несамостійні прикметникові категорії роду, числа та відмінка перетворюються на самостійні, синтаксично незалежні іменникові категорії. Характерною ознакою антропонімів цього типу, на відміну від прикметників, що поділяються на 3 групи - тверду, м'яку й на _лиций, є те, що серед зібраного фактичного матеріалу засвідчені тільки прізвища твердої та м'якої груп. Тобто офіційні антропоніми не мають окремої прикметникової парадигми на _лиций.

Усього зафіксовано 850 прикметникових прізвищ (10,5% від загальної кількості прикладів). До твердої групи належать 842 прізвища (10,4% від загального числа назв, 99% від кількості прізвищ цього типу) з основою на тверду приголосну фонему, що в Н. в. однини чоловічого роду закінчуються на _ий, а в початковій формі жіночого роду мають флексію _а.

У монографії „Антропонімія Закарпаття” (2008) П. Чучка вказує на те, що перші фіксації прикметникових антропонімів на _ий, які перейшли в іменники, у місцевих пам'ятках фіксуються тільки з XV ст., та й то спорадично. Лише в XVІІ ст. прізвища прикметникового походження стають звичайним явищем.

У „Словниках України” схеми відмінкових парадигм прізвищ прикметникового типу частково подібні до фіксацій парадигм загальних прикметників. У додатку А ми подаємо окремо форми однини та множини для чоловічих прізвищ і таку ж повну парадигму - для жіночих, оскільки прикметникові антропоніми не змінюються за категорією роду, а позначають осіб різної статі, при цьому форми множини для них однакові.

Прізвища аналізованого типу зазвичай омонімічні якісним та відносним прикметникам. Переважають останні, найбільше власних назв із суфіксом _ськ_ та його фонетичними варіантами (_цьк_, _зьк_) ? 353 антропоніми (83,8% від прізвищ чоловічого роду): 196 мають _ськ_ (55,5%): Жулимнський, Підгімрський, Середимнський та ін.; _цьк_ засвідчений у 154 назвах (43,6%): Дарнимцький, Кальнимцький, Підлісемцький та ін.; _зьк_ - у 3 (0,9%): Водоламзький, Залумзький, Ломамзький.

Частина антропонімів має у своєму складі суфікси відносних прикметників: _н_ (Острівнимй, Долимнний, Загімрний, Нарімжний, Оксамимтний, Письмемнний, Срімбний, Царимнний та ін.); _ан_ (Дерев'ямний); _аст_ (Віхамстий); _ов_ (_ев) (Боровимй, Вогневимй); _ист_ (Сукманимстий). Зафіксовані оніми зі складними основами: Благовімсний, П'ятидвемрний, Чорнокнимжний та ін. Деякі з прізвищ омонімічні якісним прикметникам на позначення кольору (Рудимй), у тому числі масті коней (Гнідимй), зовнішніх і внутрішніх характеристик людей (Малимй, Швидкимй, Шепелямвий, Щаслимвий, Святемнький, Хитремнький). Серед вищевказаних 3 прізвища мають непохідну основу (Малимй, Гнідимй, Рудимй), інші - суфікси _к_ (Швидкимй), _лив_ (Щаслимвий), _ав_ (Шепелямвий), _еньк_ (Святемнький, Хитремнький) та ін. Засвідчене тільки одне прізвище прикметникового типу, омонімічне присвійному прикметнику із суфіксом _ов: Яцьковимй.

На окрему увагу заслуговує прізвище Вомзний, омонімічне не прикметнику, а іменнику вомзний (судовий урядовець у Польщі, Великому князівстві Литовському та Україні). Тобто процес субстантивації тут відбувся ще на доонімному рівні: спочатку прикметник, перейшовши в іменник, позначав назву давньої посади, а також особи, яка її обіймає; а потім від цього апелятива утворилося прізвище.

Особливістю прикметника як частини мови є те, що його повна 28_членна парадигма в основному має нерухомий наголос у відмінкових формах однини та множини. Такою ж особливістю характеризуються акцентуаційні парадигми прізвищ прикметникового типу.

Антропоніми є яскравим віддзеркаленням міжетнічних та міжмовних контактів. Унаслідок впливу російської мови на антропонімну систему на території України поширювалися прізвища російського походження, зокрема із закінченням _ой, наприклад: Водяномй, Косомй, Рябомй. Разом з тим українські прізвища піддавалися русифікації.

В. Никонов наголошує, що прикметникові антропоніми в основному оцінні і в більшості випадків патронімічні. У російській мові ці прізвища збігаються за формою з апелятивами ? іменниками чоловічого роду, що змінюються за ад'єктивним типом. На думку деяких російських учених, зокрема О. Суперанської, жіночі прізвища з формантом _ой належать до нульової парадигми. В українській мові такі власні найменування на позначення осіб жіночої статі є змінюваними, їхні закінчення нічим не відрізняються від флексій жіночих прізвищ ? відповідників до чоловічих із закінченням _ий. Тільки кінцева тверда приголосна фонема чергується або не чергується з м'якою за такими ж фонематичними принципами, що й у жіночих прізвищах власне-українського походження.

Для підпарадигми однини антропонімів чоловічого роду характерні безваріантні відмінкові форми, крім М. в. з дублетними закінченнями _ому, _ім: на, у (в), при, по Бабимнському й Бабимнськім; на, у (в), при, по Кутнимцькому й Кутнимцькім та ін.

У назвах чоловічого роду твердої групи відбувається чергування твердої і м'якої приголосних фонем у М. в. однини перед закінченням _ім (Царимнний - на, у (в), при, по Царимннім); для антропонімів жіночого роду - у Д. та М. в. однини перед закінченням _ій (Царимнна - Царимнній, на, у (в), при, по Царимнній). У формах множини, які є омонімічними для прізвищ чоловічого і жіночого роду, тверда кінцева приголосна фонема основи змінюється на м'яку в Н., рідковживаній формі З. та в Кл. в. множини (Н., Кл. в. Царимнні; З. в. податися (* в Царимнні)).

М'яка група репрезентована 8 прізвищами (0,1% від загальної кількості назв, 1% від антропонімів прикметникового типу): Горомдній, Кумтній, Огоромдній, Плахомтній; Горомдня, Кумтня, Огоромдня, Плахомтня. На відміну від антропонімів твердої групи, у них не відбувається чергувань приголосних фонем.

До різновідмінюваних антропонімів належать прізвища давнього прикметникового типу, що постали внаслідок субстантивації. Усього зафіксовано 738 антропонімів (9,1% від загальної кількості прикладів). З них у досліджуваному матеріалі 182 прізвища (49,3% від назв чоловічого роду) на _ів (_їв), _ов, _ев (_єв) та 187 (50,7% від назв чоловічого роду) на _ин (_їн): Андрімйків, Матвімїв, Єремімєв, Андремйчин, Боничимшин та ін.

Досліджуючи прикметникові прізвища на _ин (_їн), утворені від чоловічих імен, В. Коломієць та О. Мельничук указують на дві причини їхньої субстантивації: зникнення в українській мові іменникового типу відмінювання прикметників та аналогія цих форм до поширених в українській мові іменникових прізвищ із суфіксом _ин на зразок Семрбин.

Деякі пояснення щодо відмінювання прізвищ прикметникового типу та різновідмінюваних засвідчені в довідниках та словниках. У „Практичному словозмінно-орфографічному словнику прізвищ Центральної та Східної Донеччини” Ю. Новикової зовсім не подані будь-які рекомендації щодо відмінювання прізвищ прикметникового типу, наведені лише зразки словозміни антропонімів цього типу. Короткі пояснення щодо словозміни таких прізвищ зафіксовані в „Словнику прізвищ: практичному словозмінно-орфографічному (на матеріалі Чернівеччини)” (2002), словнику_довіднику Л. Скрипник, Н. Дзятківської „Власні імена людей” (1996), „Довіднику українських прізвищ” Ю. Редька.

Усі чоловічі прізвища із суфіксами _ів (_їв), _ов, _ев (_єв), _ин (_їн), що мають форму коротких присвійних прикметників, відмінюються в однині як іменники II відміни твердої групи (за винятком О. в., що приймає закінчення _им), а в множині вони зберігають прикметникові форми, крім Н., рідкісної форми З. і Кл. в.

Різновідмінювані прізвища є назвами істот-осіб, марковані чоловічим та жіночим родом, мають повну парадигму, чоловічі та жіночі прізвища утворюють окремі ЕПК.

Жіночі прізвища, омонімічні присвійним прикметникам, зберігають прикметниковий тип відмінювання як в однині, так і в множині, проте в частині з них уже не відчувається прикметникове походження, і вони стають незмінними: Марімї Михамйлів.

У формах Д. в. однини чоловічі прізвища на _ів (_їв), _ов, _ев (_єв) уживаються виключно з флексією _у: Васимлів - Васимлеву, Григомр'єв - Григомр'єву. Уникання паралельних закінчень у цій відмінковій формі пояснюють причинами порушення милозвучності. Для Д. в. однини прізвищ на _ин (_їн) характерні паралельні флексії: Адамимшинові - Адамимшину, Микимтинові - Микимтину, Юмринові - Юмрину та ін.