Размещено на http://www.allbest.ru/

Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка

УДК 811.161.1'367

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Семантика і структура поліпредикативних сполучникових конструкцій з пояснювальними відношеннями

10.02.01 - українська мова

Кадочнікова Олена Петрівна

Кіровоград - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, професор Ожоган Василь Михайлович, Кіровоградський державний педагогічний університет імені Володимира Винниченка, професор кафедри української мови.

Офіційні опоненти: граматичний семантика сполучниковий

доктор філологічних наук, професор Леута Олександр Іванович, Національний педагогічний університет імені М. П. Драгоманова, професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент Шитик Людмила Володимирівна, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри українського мовознавства і прикладної лінгвістики.

Захист відбудеться «18» березня 2010 року о 12 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради К 23.053.03 у Кіровоградському державному педагогічному університеті імені Володимира Винниченка, 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка, 25006, м. Кіровоград, вул. Шевченка, 1.

Автореферат розісланий «16» лютого 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Т.А. Огарєнко

Загальна характеристика роботи

Одним з найцінніших надбань сучасної граматичної теорії виступає усталення погляду на речення як неодновимірну, багатопланову одиницю, яка характеризується чіткою диференціацією й водночас тісною взаємодією всіх своїх рівнів. Саме врахування особливостей формально-синтаксичної будови, семантико-граматичної організації в поєднанні з функціональними можливостями предикативних утворень дозволяє здійснити їхній комплексний опис та виявити специфічні для кожного різновиду риси, що допомагають вирізненню певного класу з-поміж усього загалу реченнєвих побудов.

Еволюція наукових парадигм, знаходячи відбиток у кожній галузі знання, сприяє появі нових ідей і концепцій та створює передумови для переосмислення вже наявних і, здавалося б, досить добре вивчених явищ. До таких, зокрема, належить питання про сутність поліпредикативних конструкцій з пояснювальними семантико-синтаксичними відношеннями, частини яких поєднані за допомогою сполучникового типу зв'язку.

Актуальність теми визначено потребою всебічного аналізу складних структур сучасної української літературної мови з пояснювальним значенням. У поле зору дослідників спорадично потрапляли конструкції різних рівнів з пояснювальною семантикою. Так, учення про пояснення в простому реченні опрацьовували Л. Булаховський, Н. Валгіна, Є. Воропаєв, А. Загнітко; поліпредикативним одиницям із пояснювальною семантикою було присвячено студії С. Дорошенка, Є. Загревського, М. Ляпон, Г. Маркелової, І. Ойце, М. Поспєлова, А. Прияткіної, О. Сумеркіної, Г. Уханова, Г. Хамзіної; окремі аспекти цього питання досліджували В. Бєлошапкова, І. Вихованець, Л. Максимов, І. Слинько. Об'єктом спеціальних студій в українському мовознавстві складні кон'юнктивні речення з пояснювальними семантико-синтаксичними відношеннями між компонентами постали в працях С. Байдусь та С. Глазової. Незважаючи на важливі спостереження, зроблені синтаксистами в межах згаданих робіт, на сучасному етапі розвитку лінгвоукраїністики залишається недостатньо з'ясованим статус поліпредикативних сполучникових конструкцій із пояснювальними семантико-синтаксичними відношеннями в загальній класифікації складних речень, а пояснення як окремий тип мовного значення потребує більш детального опису. Яскравим свідченням цього виступає той факт, що лінгвісти пропонують суперечливі, а іноді - цілком полярні кваліфікації таких одиниць. Так, їх потрактовують як структури паратаксису (В. Бєлошапкова, Л. Максимов, С. Крючков, І. Слинько, Н. Гуйванюк, М. Кобилянська), як гіпотаксичні комплекси (Н. Валгіна, О. Пєшковський), витлумачують як утворення перехідного, синкретичного типу (І. Вихованець). До сьогодні поняттєвий апарат, яким послуговуються граматисти з метою опису таких одиниць, хибує на багатозначність, а подекуди - на відверту дискусійність, що створює певні проблеми й вносить неточності до низки дефініцій та ускладнює диференціацію системи поліпредикативних побудов.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дисертаційного дослідження пов'язаний з комплексною науковою темою «Актуальні проблеми лексикології й граматики української мови» (№ 0204U000690), яку опрацьовують викладачі кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Тему кандидатської дисертації затверджено вченою радою Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (протокол № 6 від 24 грудня 2007 р.) та узгоджено на засіданні Наукової ради «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол № 43 від 3 липня 2008 року).

Мета дисертаційної праці - виявити сутність пояснювального відношення як особливого компонента граматичної семантики та простежити закономірності його вираження на рівні поліпредикативних утворень, складники яких поєднані сполучниковим зв'язком.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язати такі завдання:

окреслити коло лінгвістичних проблем, пов'язаних із визначенням сутності поняття «пояснення»;

з'ясувати зміст поняття «пояснення» стосовно сполучникового поєднання компонентів складного речення;

установити семантичні різновиди досліджуваних утворень;

охарактеризувати особливості вживання таких одиниць у різних стилях української мови;

проаналізувати граматичну специфіку поліпредикативних сполучникових одиниць з пояснювальними відношеннями між складниками; описати засоби вираження таких змістово-граматичних відношень;

визначити місце розглядуваних утворень у синтаксичній системі української мови;

вивчити специфіку приєднувальних конструкцій з пояснювальним значенням.

Об'єктом дослідження в дисертаційній праці є складні речення сполучникового типу, між компонентами яких встановлюються пояснювальні відношення.

Предмет безпосереднього аналізу становлять формально-граматичні особливості та семантико-синтаксичні відношення в поліпредикативних сполучникових утвореннях із пояснювальним значенням.

Матеріалом дослідження слугували речення з творів української художньої літератури авторів ХІХ - ХХІ ст., текстів публіцистичного й почасти наукового стилів сучасної української літературної мови, матеріали Словника української мови в 11-ти томах (К.: Наук. думка, 1970-1980). З дібраних шляхом суцільної вибірки складних речень сполучникового типу з пояснювальними семантико-синтаксичними відношеннями між компонентами укладено картотеку обсягом близько 3000 контекстних позицій.

Методика дослідження. Вивчення семантико-синтаксичних та формально-граматичних особливостей складних сполучникових пояснювальних конструкцій відбувається з урахуванням різних методів. Найбільш широке застосування в роботі одержав описовий метод (у синхронному зрізі), що виявляється у всебічних студіях пояснювальних утворень сполучникового типу, встановленні критеріїв диференціації таких одиниць; методика системного функціонально-семантичного аналізу використовується для кваліфікації значеннєвих різновидів пояснювального змісту; завдяки зіставленню уможливлюється відмежування пояснювальних конструкцій від інших синтаксичних одиниць та виділення семантичних модифікацій пояснювальних відношень між предикативними компонентами складного речення. Принагідно в дослідженні застосовано метод трансформації та синтаксичного моделювання. Мовні явища проаналізовано з урахуванням взаємозв'язку лексичного й морфолого-синтаксичного вираження структурних компонентів пояснювальних одиниць.

Наукова новизна. Уперше в українській лінгвістиці здійснено системний опис складного речення, компоненти якого поєднані за допомогою пояснювальних сполучників: з'ясовано чинники, що впливають на виникнення та особливості функціонування пояснювальних конструкцій, окреслено весь спектр семантичних модифікацій змістово-граматичних відношень в аналізованих утвореннях; встановлено особливості та закономірності поєднання пропозицій у межах складних пояснювальних речень, виокремлено та описано їхні структурні типи; досліджено семантико-синтаксичні властивості приєднувальних конструкцій з пояснювальним значенням.

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні й доповненні мовознавчої науки положеннями про передумови виникнення та способи конструювання поліпредикативних утворень з пояснювальним значенням, формулюванні закономірностей вияву такої семантики при поєднанні двох (або більше) пропозицій у структурі речення, збагаченні граматичної теорії знаннями про специфіку організації поліпредикативних утворень. Дисертаційне дослідження сприяє більш ґрунтовному студіюванню синтаксичного значення пояснення, зокрема, на рівні складного сполучникового речення.

Практичну цінність одержаних результатів умотивовано можливістю їхнього використання при написанні підручників та посібників із граматики сучасної української мови, читанні курсу лекцій із синтаксису української мови. Здобутки дисертаційної праці можуть виступати предметом обговорення на спецкурсах та спецсемінарах із граматичної семантики та теорії складного речення.

Апробація роботи. Основні теоретичні й практичні положення наукової розвідки було представлено на звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу й аспірантів Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка (2007-2009 р.); Міжнародній науковій конференції «Имя и слово (проблемы семантико-прагматического взаимодействия в славянских языках)» (Брест, 2007); Міжнародній науково-теоретичній конференції «Граматичні читання - V» (Донецьк, 2009); Міжнародних науково-практичних конференціях «Мови і світ: дослідження та викладання» (Кіровоград, 2009) та «Лінгвістика та лінгводидактика: надбання, актуальні проблеми, перспективи розвитку» (Бердянськ, 2009) і Всеукраїнській науково-практичній конференції «Сучасна україністика: Наукові парадигми мови, літератури та документознавства» (Київ, 2009). Окремі розділи й дисертацію загалом обговорено на засіданні кафедри української мови Кіровоградського державного педагогічного університету імені Володимира Винниченка.

Публікації. З теми дисертації опубліковано 7 статей у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури, джерел фактичного матеріалу та додатків. До додатків вміщено таблиці, які ілюструють семантичні різновиди пояснювальних відношень, частотність уживання сполучників у пояснювальних конструкціях та співвіднесеність складних сполучникових пояснювальних речень у функціональних стилях сучасної української літературної мови. Повний обсяг тексту роботи - 221 с., обсяг основної частини - 185 с.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми наукової праці та її актуальність, простежено її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету й завдання роботи, окреслено об'єкт, предмет і методи дослідження, з'ясовано наукову новизну, теоретичне й практичне значення отриманих результатів, указано джерела використаної літератури (185 позицій) та ілюстративного матеріалу, визначено структуру дисертації та наведено відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Складні сполучникові одиниці з пояснювальними відношеннями як об'єкт синтаксичних досліджень» проаналізовано наукові позиції щодо граматичної основи терміна пояснення, описано особливості дослідження пояснювальної семантики на рівні реченнєвих конструкцій, виявлено загальні риси, притаманні цьому різновидові синтаксичного значення, та встановлено місце поліпредикативних пояснювальних утворень зі сполучниковим зв'язком у граматичному ладі української мови.

Уперше в граматичних студіях з україністики поняття пояснення постає на тлі аналізу складного безсполучникового утворення. Лінгвісти вказують на наявність окремої групи семантико-синтаксичних відношень між предикативними компонентами, які на формальному рівні організації речення знаходять вияв за допомогою специфічного зв'язку - пояснювального, не співвідносного ні з сурядним, ні з підрядним. У розвідках пізнішого періоду можна простежити зміну позицій стосовно природи таких одиниць: термін пояснення вживають лише щодо такого різновиду синтаксичної семантики, підґрунтям якої виступають відношення тотожності (ідентифікації) або уточнення (конкретизації). Ці спостереження відіграли позитивну роль і в осмисленні кваліфікаційних ознак речень із пояснювальними відношеннями, складники яких поєднані за допомогою сполучникового типу зв'язку. У русистиці сформувалася думка про те, що ядром пояснювального значення виступають відношення тотожності, а його периферію становить семантика уточнення та узагальнення. Проте дослідниками не було представлено достатніх аргументів для того, щоб уважати місце таких побудов у синтаксичній системі узгодженим у всіх аспектах. Установлено, що й дотепер існують розбіжності в підходах стосовно сутності граматичного зв'язку в поліпредикативних сполучникових одиницях з пояснювальними відношеннями: їх розглядають у контексті сурядності, як частковий вияв приєднувальних відношень, виокремлюють з-поміж побудов підрядності, обґрунтовують позицію про перехідність між площинами паратаксису й гіпотаксису.

Такі різнотлумачення значною мірою зумовлено особливостями формально-граматичної та семантико-синтаксичної будов досліджуваних конструкцій, неоднорідністю прояву пояснювального значення в монопредикативних та поліпредикативних утвореннях. У роботі прийнято погляд на речення як багаторівневу одиницю, аналіз специфіки кожного ярусу якої (семантико-синтаксичного, формально-граматичного та комунікативного) сприятиме її несуперечливому потрактуванню та виокремленню з_поміж решти синтаксичних утворень. Пояснювальні відношення визнано такими відношеннями, що формуються на ґрунті логічного значення тотожності, уточнення чи узагальнення й утілюються в складному реченні, компоненти якого поєднані спеціалізованими для вираження таких значень сполучниками.

Вивчення спостережень мовознавців над особливостями семантичної організації та синтаксичної побудови аналізованих одиниць засвідчує незворотність синтаксичного зв'язку між предикативними компонентами речень із пояснювальними відношеннями до конструкцій сурядності чи підрядності. Екстралінгвальні відношення, втілюючись у складних мовних побудовах, зумовлюють вид граматичного зв'язку між поєднуваними компонентами. Між позамовними та власне-мовними відношеннями наявна певна кореляція: координація оформлюється в сурядність, а субординацію маркує підрядність. Сутність пояснювальних змістово-граматичних відношень полягає в тому, що обидва компоненти поліпредикативної структури віддзеркалюють ту саму ситуацію, а не аналогійність двох окремих. Таким чином, не вдається встановити ні логічні відношення, що ґрунтуються на одночасному функціонуванні чи його можливості двох або кількох предметів, ознак, ситуацій, ні такі, що передбачають залежність змісту одного складника від іншого. З'ясовано, що такі утворення акумулюють у своїй граматичній структурі ознаки, властиві паратаксичним і гіпотаксичним конструкціям, і являють якісно новий, синкретичний розряд складних речень.

Для більш чіткого усвідомлення сутності пояснення як окремого різновиду мовного значення залучено опис пояснювальних контекстів, оскільки поряд з основним у структурі таких утворень часто виникає додаткове значення, що нашаровується на вже наявне, створюючи нові його відтінки.

У роботі визначено складні сполучникові речення з пояснювальними відношеннями як поліпредикативні утворення, частини яких поєднані за допомогою пояснювальних (чи ізофункційних) сполучників, що виражають пояснювальне значення між складниками, яке формується на ґрунті ототожнення, уточнення чи узагальнення вміщених у предикативних компонентах відомостей.

Другий розділ «Семантична структура пояснювальних поліпредикативних конструкцій» присвячено дослідженню особливостей змістово-граматичної організації аналізованих одиниць, описові семантичних відтінків пояснювального значення, яке встановлюється за допомогою сполучників між частинами складного речення та приєднувальних конструкцій.

У роботі з'ясовано, що формування змістової структури поліпредикативного пояснювального комплексу спирається на семантику його компонентів, а особливості будови складників, у свою чергу, зумовлюють варіації синтаксичного значення граматичного утворення. Натомість, саме комунікативний намір мовця є передумовою реалізації тієї чи тієї семантики та постає визначальним при здійсненні добору формальних засобів її втілення.

Семантико-синтаксичні відношення пояснення формуються на ґрунті логічних відношень між пропозиціями, виразником яких постає кон'юнктивний засіб. Віддзеркалені в предикативних частинах ситуації в позамовному світі можуть вступати між собою в логічні відношення а) тотожності, що встановлюються між еквівалентними поняттями чи різними позначеннями того самого поняття, напр.: Часто думаючи про ці польоти, Сава почав здогадуватись, що колись давним-давно люди не мали або майже не мали тіл, тобто питома вага людського тіла була легша за повітря (Василь Рубан); б) включення, що полягають у співвіднесеності двох (кількох) понять до третього як часткових, окремих складників з цілим, напр.: Повкривавши дітей, Олена підійшла до печі, щоб розпочати свій звичайний трудовий день, тобто варити, прати, доїти корову, годувати дітей, прибирати в хаті і до того всього вчасно вийти на роботу в артіль та чесно працювати разом зі всіма людьми, щоб на неї не нарікали люди, що коли вона головиха, то можна й відлежуватися (Григір Тютюнник); в) перехрещування, коли обсяг одного поняття частково входить до обсягу іншого, напр.: Я прийму твоє кохання, якщо ти вип'єш вина і з'їси свинини, тобто зробиш те, що Кораном заборонено і що роблять християни (Павло Загребельний); г) суперечливості (контрадикторності), що передбачають антонімійність, протилежність за значенням компонентів пояснювальної конструкції, напр.: Дівчина пригадала, що має в місті родичів, тобто вони не рідні, а гарні друзі її батька (Дмитро Малаков) або д) взагалі виступати непорівнюваними поняттями, напр.: Отож, про «колись» і «тепер». «Колись», тобто були то мої перші думки про перші твори Головка (Юрій Смолич). Констатація того факту, що пояснювальні відношення між частинами складного речення ґрунтуються не тільки на ідентифікації змістів поєднуваних компонентів, уможливлює зарахування до пояснювальних відношень ширшого, аніж відзначали дотепер, спектра модифікації такого значення в поліпредикативних одиницях.

Аналіз фактичного матеріалу дозволяє твердити, що з-поміж усього загалу синтаксичних побудов української мови пояснювальні конструкції найбільш повно реалізують метакомунікативну функцію, яка полягає в сприянні оптимізації складного для сприйняття, згідно з переконанням мовця, повідомлення для його несуперечливого розуміння, та дозволяють авторові вдатися до прийому саморедагування. Додатковими виступають комунікативна, що полягає в більш детальному описові предмета мовлення через уведення певних відомостей про нього, та експресивна, завдяки якій мовець здійснює оцінку зображеного, ролі таких утворень. Незаперечним свідченням цього постає той факт, що переважальна сфера функціонування аналізованих утворень - публіцистичний, науковий та художній стилі української мови. Співвідношення частотності вживання сполучникових пояснювальних речень у цих стилях становить відповідно 26% : 35% : 39%.

Неоднорідність пояснювальної семантики, що встановлюється між компонентами складного речення, підтверджено наявністю різноманітних змістових відтінків цього синтаксичного значення. Залежно від способів його творення, всі поліпредикативні одиниці зі сполучниковим типом зв'язку можна поділити на утворення із власне- та невласне-пояснювальними семантико-синтаксичними відношеннями.

Сутність власне-пояснювального значення полягає у встановленні між поєднуваними пропозиціями логічних відношень тотожності на різних рівнях: денотативному (складні речення з пояснювально-ототожнювальними відношеннями) та номінативному (поліпредикативні конструкції з пояснювально-інтерпретаційною семантикою). Утворення першої групи засвідчують ідентичність окремих ситуацій, напр.: Тому я ні до кого не піду і нікого до себе не прийму, якщо він неперевірений, себто якщо він не нашого району (Михайло Стельмах); От так само абсурд думати (як гадає Штіфель), [що можна було спинити Сонячну машину, цебто знищити всі попередні, створені віками й законами минулого сприятливі умови для Сонячної машини] (Володимир Винниченко). Формування такого типу граматичного значення передбачає визнання мовцем еквівалентності між різними ситуаціями дійсності через певну їхню семантичну подібність або асоціативне зближення, яке відбувається на ґрунті наявності в семантичній структурі складників такої конструкції спільного елемента, а також об'єктивної потенційної здатності лексичного наповнення предикативних компонентів до встановлення відношень контекстуальної синонімії. Установлення ідентичності між окремими ситуаціями має свої закономірності. Так, їхнє ототожнення може відбуватися а) за умов, коли один з компонентів не підлягає семантичним змінам, асимілюючи інший за магістральною семою; б) завдяки наявності в структурі предикативних частин таких лексичних елементів, які вже мають у своїй структурі певну семантичну спільність, закріплену в мовній системі, проте недостатню для їхнього функціонування в ролі синонімів, оскільки поза конкретним контекстом вона характеризується слабкою інтенсивністю вияву, є затемненою або ж інтенсифікується лише завдяки взаємовпливу складників пояснювального речення та в) через встановлення між ситуаціями, які не мають спільного елемента значення, винятково асоціативних зв'язків. Ключовим моментом вибору ситуацій, які в окремому контексті видаються тотожними, виступає суб'єктивне сприйняття їх мовцем.

Побудови другого зразка фіксують ідентичність різних іменувань тієї самої ситуації, напр.: Недобрий, неправедний вчинок нікуди не дівається, тобто він лишається на нашій душі (Валер'ян Підмогильний); І це відображення конкретного виміру ситуації, за концептуальними даними теорії «лінгвістичної відносності» Сепіра-Уорфа, ґрунтується на різному баченні світу людьми - через призму своєї рідної мови, тобто сприйняття навколишнього світу детермінується в першу чергу мовними нормами національного співтовариства, до якого належить мовна особистість (Анатолій Загнітко). Визначальним критерієм диференціації поліпредикативних кон'юнктивних речень з пояснювально-інтерпретаційними семантико-синтаксичними відношеннями між компонентами з-поміж інших відтінків пояснювального значення є їхня здатність до трансформації в структури на зразок «пояснюване - це те саме, що й пояснювальне», що засвідчує ключову функцію таких одиниць у мовленні - повідомлення про існування кількох імен того самого денотата, можливість назв ситуацій та їхніх еквівалентів уживатися на позначення самих себе. Обидві предикативні частини позначають ту саму ситуацію дійсності, але за предметні характеристики обирають відмінні її ознаки, і, відповідно, різняться лексичним наповненням. Пояснювальний компонент містить інтерпретацію висловленої в попередній частині інформації. Виникнення синтаксичних одиниць з таким значенням зумовлене також і нерівноцінністю цих номінацій з позицій комунікативності: так, у модусній структурі пояснюваного чи пояснювального компонента може бути представлена категорія авторизації, яка маркує висловлення щодо джерела його отримання чи сприйняття. У такому разі один з компонентів пропонує «чуже» висловлення, а інший - його осмислення мовцем, напр.: Мовне спілкування людей тісно пов'язане з пізнавальними процесами, тобто, як зазначав російський психолог Лев Виготський, воно є «єдністю спілкування й узагальнення» (Флорій Бацевич); Українська синтаксична класиологія пройшла еволюцію від апріорності (термін належить І.Г.Милославському), «коли основи класифікації не визначені спочатку» (О.М.Мельник) і поняття класифікуються стихійно, до апостеріорності, що означає створення класифікацій на певному досвіді, тобто визначається певна логічна система диференційних ознак і на їх підставі здійснюється класифікація, підтвердженням чого виступає класифікація реченнєвих категорій та ін. (Анатолій Загнітко). Авторизація не має чіткої позиційної закріпленості, тож, залежно від задуму автора повідомлення, може входити до структури як препозиційного, так і постпозиційного складника пояснювального сполучникового речення.

Сполучними засобами між компонентами власне-пояснювальних одиниць найчастіше виступають сполучники тобто, його синоніми цебто, себто, рідше - або, чи, чи то пак, кон'юнктивні елементи на зразок інакше кажучи, іншими словами, як кажуть і под.

Семантична ідентичність предикативних компонентів складних речень з власне-пояснювальним значенням передбачає їхню нерівнозначність у комунікативному плані, що уможливлює потрактування таких складників як пояснюваного й пояснювального.

Невласне-пояснювальна семантика реалізується в контексті пояснювально-уточнювальних, пояснювально-узагальнювальних та пояснювально-висновкових відношень між компонентами складного речення. Пояснювальним реченням з невласне-пояснювальним уточнювальним значенням властива загальна схема «ціле-часткове» або «загальне-конкретне», що виражає тотожність змістів складників за допомогою механізму конкретизації. Залежно від прийомів, за допомогою яких відбувається звуження обсягу висловленої інформації, та формальних показників семантико-синтаксичних відношень пояснювально-уточнювальне значення має реалізацію в кількох групах конструкцій: 1) пояснювально-з'ясувальних, змістові відношення в яких маркуються сполучниками тобто (цебто, себто), а саме, напр.: Ті, що вигадали щитки, були діалектиками, одначе, подолавши проблему затемнення світу, не змогли подолати істини, яку самі і сповідували, а саме, що все має в собі власне заперечення (Іван Багряний); Хто за мою пропозицію, себто щоб змінити прізвище, прошу підняти руки (Микола Куліш) - обидва складники пояснювальної конструкції віддзеркалюють ту саму ситуацію реальної дійсності за допомогою узагальненої вказівки на неї, а потім - детального розтлумачення; 2) пояснювально-виокремлювальних, показником яких є кон'юнктиви тобто (цебто, себто), як-от, наприклад, приміром, зокрема, напр.: І ще прочитав безліч інших написів, позначених безсмертним і злобним шибеничним гумором, як-от: «Єжов не Ягода, весь народ став врагом народа!..» (Іван Багряний); Гетьманський двір приманював їх, зокрема казки про його багатства розпалювали їхню уяву (Микола Куліш) - пояснювальний компонент у таких конструкціях вводить ілюстративний матеріал, окремий факт з-поміж багатьох рис, притаманних описуваній ситуації, який конкретизує висловлене в препозиційній частині; 3) акцентовано-виокремлювальних, маркерами яких є особливо, насамперед, передусім, надто, напр.: Однак найголовнішим суддею завжди, надто коли критично складалися історичні обставини, був час (Микола Тимошик); Шаблювання - справа пекельна, за короткий час вони повтомлювалися обоє, надто вхоркався Сидір (Юрій Мушкетик) - пояснювальна предикативна частина позначає один зі складників попередньо зображеної ситуації, який, на думку мовця, є найбільш визначальним чи вартим уваги та 4) пояснювально-корекційних, які на формальному рівні експлікують сполучні засоби тобто (цебто, себто), вірніше, точніше, інакше кажучи, напр.: Одним словом, типова кримінальна справа, тобто вона залишилася б такою, якщо б слідчий не застосував до її розв'язання свого методу детального вивчення «плаценти» (Ірина Вільде); Що ми знаємо про Івана Багряного, точніше - що ми про нього знали до останнього часу? (Леонід Череватенко) - постпозиційна частина таких утворень містить виправлення, внесене мовцем до власного висловлення, і заперечує повідомлене раніше через невідповідність дійсності пропонованого опису ситуації.

Складні сполучникові речення з пояснювально-уточнювальними відношеннями часто демонструють контамінацію пояснювальної семантики й 1) атрибутивної, напр.: Тоді, правду кажучи, не дуже ми додержувалися святого охотницького правила, а саме: ідеш на озеро, так заряджай добре рушницю і не надто заряджайся сам (Остап Вишня); Не вірне [припущення - О. К.] в першому разі, цебто, що слідчий обминає імена (слово «провокаторів» не повертається в Андрієвій голові по відношенню до своїх братів та Катерини і він тільки зітхає), бо інакше б він мусив мовчати (Іван Багряний); 2) адвербіальної, напр.: Тільки мати й вчителька забули в цю мить, що до таких людей, як Женя, часто приходять таємні друзі - із підвалу, горища, покинутого будиночка за стадіоном; ці друзі приходять рідко, а саме, коли ви дома самі й вам хочеться з кимось порозмовляти (Віктор Близнець); Мав значний вплив на теорії романтиків, зокрема, його ідеї позначились на творчості Блейка, Кольріджа, Емерсона, Бальзака, Стріндберга (Петро Майдаченко); 3) об'єктної, напр.: Ти от інженер, а нічорта не знаєш; от, приміром, не знаєш, що всі прізвища на «ко» ? то все шантрапа і смерди, смердячого походження, а котрі не на «ко» ? як, от моє, то це все козацького славного роду (Іван Багряний); Тому вона і зробила все для цього, що могла, а саме: вінчаючись, перша ступнула на килим біля аналоя і на перших же днях їхнього сумісного життя ніжно сказала «ши» і зодягла на нього новеньке мережане ярмо (Григір Тютюнник).

Пояснювально-узагальнювальні семантико-синтаксичні відношення будуються на ототожненні змістів предикативних компонентів за допомогою сполучників тобто (цебто, себто), власне, словом у межах схеми «часткове-ціле» або «конкретне-загальне», а пояснювальна частина мислиться мовцем як така, що її структуру можна охарактеризувати за допомогою сукупності ознак, описаних пояснюваним складником, напр.: Проте зловживання та почасти викривлене трактування цих термінів призвело до особливого ставлення до них: виникли вирази «писати на дискурсі» та «ботать по Дерриде», тобто до і так широкого трактування додалось ще й іронічне (Юрій Ганошенко). Конструкції з пояснювально-узагальнювальними семантико-синтаксичними відношеннями між компонентами за способом вираження пояснюваного компонента в роботі поділяємо на два різновиди: з перерахуванням і без нього, напр.: Сонце і всі тіла - [прагне - О. К.] віддати свою енергію, дерево - вирости й зотліти… тобто організована матерія прагне стати неорганізованою (Юрій Мушкетик); Інтонація виступає універсальним засобом зв'язку, тобто будь-яке складне речення характеризується інтонаційною закінченістю (Анатолій Загнітко). Аналізовані утворення також засвідчують високий рівень синкретизму граматичної семантики: так, на пояснювальне значення можуть нашаровуватися відтінки висновку, наслідку та причини, напр.: Підрядність частин у межах складного речення слід розглядати як одну із синтаксичних форм складного речення, а сполучники (сполучні слова, співвідносні елементи і под.) - як формальні показники підрядності, тобто такі елементи є конституентами відповідних синтаксичних значень (Анатолій Загнітко) - пояснювальна семантика поєднується з конклюзивною; Однак таке значення з'явилось внаслідок обмеження семантичного поля терміна, який у словнику іншомовних слів тлумачиться як похідний від терміна «імплікація», тобто має зв'язок з латинським поняттям implico - тісно зв'язую (Юрій Ганошенко) - у реченні відбувається контамінація пояснювальних і причинових відношень.

Периферію пояснювального значення формують конструкції, предикативні складники яких поєднані за допомогою сполучника отже, яким притаманний специфічний механізм ототожнення ситуацій позамовної дійсності на ґрунті причиново-наслідкових зв'язків. Саме тісне поєднання пояснювальної і конклюзивної семантики дозволяє твердити про існування такого функціонального вияву значення, як пояснювально-висновкове, напр.: Траса перед нами вже не та, що вела сюди: для зворотного шляху Заболотний вирішив оновити маршрут, вибрав по карті автостраду під іншим номером, і хоч відстань лишається приблизно та сама, рух на цім напрямі, за припущенням Заболотного, буде менший, отже спаде й загазованість траси і взагалі можна буде почуватись вільніше (Олесь Гончар); Під Новий рік сторожі вийшли на роботу вже після зустрічі Нового року, [бо ніхто до 12-ої години в колгоспі не спав, отже боятися не було чого], та й злодії у цю ніч теж Новий рік зустрічають, так що можна не хвилюватися (Остап Вишня) - пояснювальний компонент таких утворень передає один з можливих часткових висновків чи наслідків того, про що йдеться в попередній частині.

Осібну групу сполучникових утворень з пояснювальним значенням становлять пояснювальні контексти (приєднувальні конструкції), які демонструють референцію різних змістових відтінків пояснювального й приєднувального значень: власне-пояснювальні, напр.: Франко просить Ярослава Рошкевича зробити йому таку послугу: «Ліпше було би, якби ти старався говорити на мене всяку погань, представити мій характер і житє в властивім мізеріяцкім світлі». Тобто він хоче переконати Ольгу, що її не любить, що знайшов собі іншу, а тепер з неї сміється (Леонід Горак); Вони [Степан і Надійка - О. К.] жили в одному селі, але досі були мало знайомі. Тобто він знав, що вона існує, що вчиться і не ходить на вулицю. Кілька разів навіть бачив її в сільбуді, де відав бібліотекою (Валер'ян Підмогильний); пояснювально-уточнювальні, напр.: Садизм живе в кожній людині, як сухотна паличка, і, потрапивши на живлюще середовище, швидко поглинає душу. Тобто санітари швидко засвоювали смак від знущання над собі подібними, але безправними індивідами (Василь Рубан); І підемо в театр… Тобто не підемо, а ходитимемо (Юрій Мушкетик); Потім від них відокремили п'ятьох і лишили на місці, а решту забрали й повели. Цебто 24 особи, а серед них був і Андрій, їх вивели з льоху і погнали швидким темпом («Давай-давай!») по темних і вогких коридорах підземелля (Іван Багряний); пояснювально-узагальнювальні, напр.: Колись він кричав, що з системою боротися можна, а тепер зрікається боротьби, плачучи, як О. Яровий в «ЛУ» за «копійчаним хлібом, безкоштовною медициною, доброю загальнодоступною освітою, мільйонами українських книжок, дармовими квартирами, письменницькою славою», які та система давала. Себто шия в наських ярових змерзла без ярма, і це зрозуміло: порода не та - колгоспна (Ігор Бондар-Терещенко) та пояснювально-висновкові, напр.: У нас воно майже завжди крутиться так: на два вологі роки третій припадає сухий. Отже, зарання треба готуватись до битви з ним, не прогадаємо (Михайло Стельмах). Спостереження над аналізованими одиницями засвідчили, що зміст приєднувальних конструкцій формується насамперед завдяки значенню приєднувального показника. Виразником пояснювального значення в приєднувальних конструкціях виступає спеціалізований для вираження цієї семантики сполучник на початку приєднуваної частини. Водночас семантика приєднувальних пояснювальних конструкцій виявляє високий ступінь спорідненості зі значенням пояснення в межах поліпредикативних одиниць. Але, порівняно з реченням, виражальні можливості приєднувальних конструкцій значно ширші, оскільки останні уможливлюють не тільки віддзеркалення ходу думок автора мовлення, але й демонстрацію площинності, неодновимірності мислення, відтворення цього процесу з більшою кількістю змістових і модальних відтінків.

Особливості побудови пояснювальних утворень, зокрема синтаксичний зв'язок між предикативними компонентами, функціонування пояснювальних сполучників та їхніх аналогів, уживання граматичних та лексичних засобів зв'язку частин, специфіку інтонування досліджуваних утворень описано в третьому розділі «Формальна організація складних пояснювальних речень».

Поліпредикативні одиниці зі сполучниковим типом зв'язку з пояснювальними семантико-синтаксичними відношеннями являють собою складні речення, які характеризуються двочленністю будови, що передбачає виділення в їхній структурі двох частин - пояснюваної і пояснювальної (які, у свою чергу, можуть збігатися або виходити за межі одного предикативного складника), напр.: Він запрошував її одну - тобто в листах не було мови нi про Опанаса Васильовича, нi про Богдася, лише привіти їм (Оксана Іваненко); От чим ще, до речi, паршива чужа країна - набиваються, натрушуються, як пух у ніздрі, напохватнi чужинецькi слівця й звороти, заліплюють пори в мозкові, нахабно тиснуться попідруч, навіть коли ти наодинці з собою, - i незчуваєшся, як починаєш балакати «хеф-напiв», тобто повторюється те саме, що вдома (вдома? схаменися, кобiто, - де вiн, твiй дiм?), ну гаразд, у Києвi, в Українi - з росiйською: всякає ззовнi накрапами, зсихається-цементується, i мусиш - або повсякчас провадити в умi розчисний синхронний переклад, що звучить вимучено й ненатурально, - або ж приноровитися, як усi ми, самим голосом брати чужомовнi слова в лапки, класти на них такий собi блазнювато-iронiчний притиск як на забуцiм-цитати (наприклад - гарний приклад для студентiв, можна навести завтра на лекцiї: «Ти себе що - «побєдiтєльнiцей» почуваєш?») (Оксана Забужко), а також негнучкістю та закритістю структури.

Особливості будови сполучникових речень з пояснювальним значенням дозволяють зробити висновок про подібність їхньої структури до складнопідрядних одиниць. Спостереження над способом зв'язку складників у пояснювальних утвореннях засвідчують, що найбільш частотними є конструкції, пояснювальний складник яких пов'язаний безпосередньо зі змістом усього пояснюваного компонента, таким чином виявляючи подібність до підрядного детермінантного розряду зв'язку (близько 75 %), напр.: Дискусії про те, як вважати тепер гуску: чи її забито на полюванні, тобто вона законна дичина, чи вона упокоїлася власною смертю, тобто вона дохла, - тривали недовго (Остап Вишня); Гірше могло статися з речами, про які всі були певні, що їх спіткає печальна доля, а саме: все, що було ліпшого, щезне після зворушливої опіки цих «теплих ребят» (Іван Багряний). Поліпредикативні одиниці з пояснювально-з'ясувальним та частково пояснювально-виокремлювальним значенням представлені побудовами, постпозиційна частина яких формально пов'язана з одним із слів пояснюваного. Опорним елементом може виступати повнозначна лексема, напр.: Як хочете, панове, - запальне говорив Стемпковський, - а моя рада - діяти щодо цих схизматів радикально, тобто, коли вони вилізуть зі своїх криївок, не обмежуватися звичайними карами, а знищити всіх собак до ноги, та й годі! (Михайло Старицький) або слово займенниково-вказівного характеру на зразок це, все, той, цей, такий, деякий, кожен, а також прономіналізованого числівника один, напр.: Одне приходило йому на гадку, а саме, що тут степ, а там город, тут ніби тая золота воля, а там життя (Микола Куліш). Потрактування такого типу синтаксичного зв'язку як прислівного унеможливлює той факт, що між пояснюваною та пояснювальною частиною встановлюється подвійна залежність, адже пояснювальний складник, окрім заповнення семантичної спустошеності опорного елемента, допомагає предикатові реалізувати сильну потребу в керуванні, напр.: Лист переписано й послано Зажарським, котрий дістав окремі інструкції, щоб пильно помічати усе, що діється в Батурині, а зокрема, який у ньому панує настрій між козаками й міщанами (Микола Куліш). Не можна ідентифікувати з підрядністю чи сурядністю й такий вид зв'язку, за якого між предикативними частинами пояснювальної конструкції встановлюються відношення включення, напр.: Поскільки це переважно зубожілі шляхтичі, то такі новонавернуті будуть користуватись всякими пільгами: наприклад, на якийсь час будуть зовсім звільнені від податків, а потім будуть платити значно менші, будуть на кошт держави брати участь у всяких народових святах у Станіславі, Львові, ба навіть у Варшаві, зможуть на державні стипендії вчити дітей у вищих школах і військових закладах, а головне, при парцеляції панської землі зможуть набути по кільканадцять моргів поляна дуже й дуже вигідну виплату (Ірина Вільде). Ці факти дозволяють стверджувати, що пояснювальним конструкціям властивий такий вид сполучникового синтаксичного зв'язку, що перебуває поза межами площини сурядність / підрядність, а виявляє особливий, притаманний лише пояснювальним утворенням, характер.

Чільне місце в єднанні компонентів поліпредикативних речень з пояснювальними семантико-синтаксичними відношеннями посідають сполучники. В українській мові наявна окрема група кон'юнктивів, спеціалізованих для вираження пояснювального значення. Оскільки проведене дослідження засвідчило неоднорідність аналізованої семантики, то варто з-поміж усього загалу сполучникових засобів пояснення виокремити кілька груп, репрезентанти яких маніфестують одну з можливих варіацій пояснювального значення. Услід за К. Городенською визначено такі групи сполучників: 1) кон'юнктиви, що передають власне-пояснювальні відношення, - пояснювально-ототожнювальні: тобто, цебто, себто, спорадично або і чи, чи то пак; 2) сполучники, що маркують невласне-пояснювальну семантику, - пояснювально-виокремлювальні (зокрема, як-от, як ось, наприклад, приміром); пояснювально-з'ясувальні (а саме); акцентовано-виокремлювальні (особливо, насамперед, передусім, надто). Зважаючи на регулярний вияв сполучником отже семантико-синтаксичних відношень, що ґрунтуються на вмотивованості одних знань іншими, вважаємо за доцільне віднести його до осібної групи кон'юнктивів - пояснювально-висновкових.

Як свідчить матеріал дослідження, лексико-семантичний розряд сполучників, зокрема пояснювальних, активно поповнюється новими одиницями завдяки розвитку сполучникової функції в слів, що первинно пристосовані для вираження різних відтінків модусного значення: наприклад, приміром, власне, насамперед, передусім, точніше, вірніше, інакше кажучи, як кажуть, отже і под. Про перехід цих слів до розряду кон'юнктивів свідчить одночасна реалізація таких умов: а) уживання в позиції між предикативними складниками; б) синонімійність згаданих лексем до інших пояснювальних сполучників; в) неможливість їхнього вилучення зі складу синтаксичного утворення через спотворення його змісту, напр.: Але то все були лиш «мрії», хоч і вмотивовані логічно, наприклад: звільняють з тюрми увечері, щоб не йшов чоловік вулицями завидна, а йшов потемну або раним-рано, щоб ніхто не бачив, який він бридкий і змучений (Іван Багряний) -- Пор.: Кажемо, наприклад: потяг іде третьою швидкістю, а треба - поїзд третім погоном іде (Микола Куліш).

Важливу роль у поєднанні компонентів пояснювальних конструкцій відіграють також граматичні засоби. Найбільш регулярний вияв з-поміж них мають такі: 1) фіксований порядок слідування частин «пояснюваний-пояснювальний компонент», що притаманний усім різновидам пояснювальних речень; 2) співвіднесеність видо-часових і способових форм предикатів, яка виявляється, насамперед, у дублюванні присудком пояснювальної частини форми присудка пояснюваної, напр.: Треба вам сказати, що я іноді хворію на ностальгію, цебто - у мене з'являється туга за батьківщиною (Юрій Яновський); І якщо в групі кожен в'язень буде донощиком, тобто буде зраджувати свого товариша «кумові», то це вінець виховательських мрій і комуністичного виховання - взагалі (Василь Рубан); хоча зрідка можна простежити їхнє неспівпадіння, напр.: Та тільки ні той, ні інший не мали у своїх домаганнях ніякої підтримки в меншому козацтві та простому людові, бо, як і вся того часу козацька старшина, [вони, користуючись зі своєї влади, кривдили люд і забирали собі ґрунти, мілини й таке інше, тобто, як казали запорожці, «запаніли»] (Адріан Кащенко); 3) структурна неповнота пояснювального складника, що передбачає елімінацію таких його елементів: підмета, напр.: Бог каже: я читав вірш дуже гарного поета Марка Шаґала, тобто перечитував, бо я його давно знаю… (Дзвінка Матіяш); підмета разом із синсемантичним компонентом складеного дієслівного присудка, напр.: Вглибляючись фантазією в той образ, автор силкується сконцентрувати його, віднайти, відчути його суть, його значення, його зв'язок з цілістю життя, тобто виключити з нього все припадкове, а піднести те, що в нім є типове, ідейне (Іван Франко); усієї предикативної основи, напр.: Щоб задурманити публіку, вони кивають в наш бік, на всіх радянських людей, тобто і на мене також (Олесь Гончар); 4) структурний паралелізм поєднуваних у складі пояснювального речення частин, напр.: Ольга не мала ще жодного жениха, тобто вона не отримала ще жодної пропозиції (Юрій Смолич); Степом весело рябіють квіти, а саме: скромно синіють дзвіночки, сніговими кучугурами біліють ромашки, багряними плямами горить дика гвоздика (Андрій Головко); 5) інтонація, за допомогою якої відбувається чітке розмежування пояснюваної та пояснювальної частин складного речення.

Лексичними засобами зв'язку компонентів поліпредикативних утворень з пояснювальними семантико-синтаксичними відношеннями постають функціонування анафоричних прономінативів у пояснювальній, зрідка - в пояснюваній частині, напр.: Висловлення - це актуалізоване речення, тобто воно релятивізоване щодо мовця і слухача, комунікативного акту, мовленнєвого і немовленнєвого контексту, і відображає ілокутивні смисли (Анатолій Загнітко); І нічого я не залишу. Тобто не залишу на особистому балансі ніяких накопичень (Юрій Мушкетик) та повтор у постпозиційній частині пояснювальної одиниці тієї самої лексеми чи синонімійної до неї форми, напр.: Він ні на кого не зважав у своєму прагненні до перемоги, тобто він не визнавав за потрібне допомагати будь-кому, хто міг би стати на перешкоді його прагненням (Олесь Гончар); Хлопцеві здавалося, що він відкрив нову сторінку свого життя, тобто виявив якийсь таємний, нікому окрім нього невідомий сенс свого існування (Григір Тютюнник).

На особливу увагу заслуговують сполучні засоби в поліпредикативних одиницях із пояснювально-уточнювальним корекційним значенням. Визначальна риса таких утворень - суперечливість змістів поєднуваних предикативних частин, які встановлюються завдяки формально вираженому (за допомогою лексичних чи граматичних засобів) або імпліцитному запереченні пояснювальною частиною значення попереднього компонента. Ступінь контрадикторності семантики пояснюваного й пояснювального компонентів постає основою розмежування з-поміж таких утворень речень зі значенням часткової (слабкої) / сильної корекції. Одиниці першої групи характеризуються відсутністю заперечних часток не, ні перед предикатом у постпозиційній частині. Складник, приєднаний за допомогою пояснювального сполучника, пропонує більш прийнятну форму вербалізації позначуваної ситуації за допомогою інших мовних засобів, напр.: Кількох із них я знаю, тобто знав, особисто (Юрій Андрухович); Ми спали, тобто сестра спала, а я лежав з відкритими очима і думав (Віталій Коротич). Часткова корекція полягає не в загальному запереченні висловленого, а у виправленні, що стосується одного чи кількох аспектів опису ситуації. Семантичні відношення сильної корекції встановлюються між компонентами неелементарної сполучникової конструкції з пояснювальними відношеннями за умови, коли постпозиційна частина містить заперечення ситуації, описаної в пояснюваній частині, як такої, що цілком не відповідає дійсності, і пропонує зміст, який збігається з реальністю, напр.: Я не вірила в Бога… тобто колись вірила (Валер'ян Підмогильний); Не треба! Себто треба не так! (Микола Куліш). Особливість складників таких утворень - функціонування в ролі предикатів антонімійної лексики або корелятивної дієслівної пари: у першій частині вербатива з часткою не, у другій - без і навпаки. У поєднанні компонентів таких одиниць в єдиний поліпредикативний комплекс визначальна роль належить сполучникам.

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження:

Пояснення становить окремий тип мовного значення, яке послідовно втілюється в різноманітних синтаксичних конструкціях. Пояснювальні відношення можуть функціонувати в межах простого ускладненого речення, встановлюватися між складниками поліпредикативних утворень або окремих синтаксичних одиниць, як у приєднувальних конструкціях. На противагу іншим типам граматичної семантики спосіб вираження пояснювальних відношень не має стійкої кореляції на рівні граматичних зв'язків. Констатація різнооформленості пояснювального значення уможливлює потрактування категорії пояснення насамперед як семантичної й водночас дозволяє уникнути низки дискусійних моментів, пов'язаних з виокремленням поліпредикативних пояснювальних конструкцій.

Пояснювальними складними реченнями є такі поліпредикативні утворення, між частинами яких встановлюються пояснювальні семантико-синтаксичні відношення. За умови сполучникового оформлення граматичного зв'язку компонентів значення пояснення експлікують спеціалізовані для його вираження пояснювальні кон'юнктиви. Саме застосування функційного підходу до опису складних речень дозволяє чітко окреслити предмет дослідження й уникнути механічного поєднання в межах однієї групи різноманітних за значенням чи структурою одиниць.

Аналіз складних речень сполучникового типу з пояснювальними семантико-синтаксичними відношеннями засвідчує можливість реалізації пояснювального значення в конструкціях з відмінними функціональними різновидами пояснення. Незважаючи на те, що пояснювальна семантика передбачає здійснення акту ідентифікації змістів складників сполучникового речення, яке має втілення у вигляді схеми: «А означає те саме, що й Б», цей тип граматичного значення є неоднорідним. Спектр змістових відтінків пояснювального відношення на семантичному рівні зумовлюють різні типи власне-логічних відношень між пропозиціями, які виступають пропедевтичними в процесі його формування. Тотожність, включення, перехрещення, суперечливість чи нейтральність пропозицій стосовно одна до одної встановлюються завдяки лексичному наповненню поєднуваних складників і є визначальними факторами при виборі мовцем способу творення пояснювального значення.