Структурні та семантичні параметри безособових речень у чеській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут мовознавства ім. О.О. Потебні

УДК 81'442:811.162.3

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Структурні та семантичні параметри безособових речень у чеській мові

10.02.03 - слов'янські мови

Калениченко Марія Михайлівна

Київ - 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - кандидат філологічних наук, професор, професор кафедри російської та української мов як іноземних Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка Чумак Володимир Васильович

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор, завідувач кафедри загального та слов'янського мовознавства Полтавського педагогічного університету ім. В. Г. Короленка Баландіна Надія Францівна,

- кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу західно- і південнослов'янських мов Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України Федонюк Валентина Євгеніївна

Захист відбудеться „15” червня 2010 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.172.01 при Інституті мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України за адресою: 01001, м.Київ, вул. М.Грушевського, 4.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства ім.О.О.Потебні НАН України (м.Київ, вул. М.Грушевського, 4).

Автореферат розіслано „14„ травня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради канд. філол. Наук Марченко Т.Я.

Загальна характеристика роботи

Сучасний стан синтаксичних студій у слов'янському мовознавстві характеризується, з одного боку, розширенням і уточненням об'єктів дослідження, а з іншого - виробленням оптимальних методів їх опису. Серед основних об'єктів дослідження в центрі уваги лінгвістів-славістів перебуває речення, специфіка його структури і семантики, взаємодія з іншими синтаксичними одиницями, функціонування окремих типів речення, зокрема односкладних, в історії слов'янських мов. Характерною рисою сучасної лінгвістики є максимальна увага до значеннєвого аспекту мови, причому на перший план активно виступає функціональний аналіз мовних засобів, які забезпечують умови для успішної комунікації, відображаючи позамовну дійсність у людській свідомості. Це передбачає встановлення ступеня ізоморфізму між структуруванням процесу мислення і способами його вербалізації, а також виявлення здатності мовних засобів адекватно виражати багатогранні відношення в об'єктивній дійсності.

Актуальність дослідження зумовлена тим, що проблема односкладності / двоскладності речення у слов'янських мовах, незважаючи на чималі здобутки наукової теорії, потребує нових даних з окремих слов'янських мов для підтвердження висновків про наявність як спільних загальнослов'янських рис синтаксичних одиниць, так і специфіки синтаксичних характеристик у кожній з мов. У славістичній науці розмежування двоскладності й односкладності переконливо обґрунтовано російським синтаксистом О.Шахматовим, який уперше відзначав той факт, що у двоскладному реченні один головний член представляє суб'єкт, а інший - предикат, тоді як в односкладному реченні головний член за значенням відповідає поєднанню суб'єкта і предиката.

Одним із найхарактерніших типів односкладних речень у слов'янських мовах є безособові речення, які можна вважати своєрідною універсалією у рамках індоєвропейських мов, що характеризується специфікою структури і семантики. Вивчення наукової літератури з цього питання переконливо доводить початкове зацікавлення чеськими й іншими дослідниками-славістами формально-граматичною організацією безособових конструкцій (В. Бабайцева, Я. Бауер, Є. Галкіна-Федорук, Ф. Данеш, Ю.Локшин, В.Шмілауер, Г. Чирва та ін.). Активне студіювання синтаксичної структури односкладних речень у слов'янських мовах дозволило вченим визначити основні лексико-граматичні засоби, що оформлюють їх граматичний центр, виявити їх синтаксичну специфіку, співвіднесеність з іншими комунікативними одиницями, сферу поширення різних змістово-граматичних видів окремих типів конструкцій, частоту їх уживання в різних стилях, а також розробити питання генезису односкладних речень.

Дещо пізніше в поле уваги синтаксистів потрапляють питання, пов'язані зі специфікою семантики односкладних речень, зокрема безособових, що зумовило появу наукових праць семантико-синтаксичного характеру аж до комплексного вивчення односкладних одиниць (Й. Андерш, Г. Бєлічова, Ф.Данеш, З.Главса, М. Грепл, П. Карлік, Н. Арват, В.Бріцин, І.Вихованець, В.Жайворонок та ін.).

У сучасній чеській лінгвістиці, досягнення якої визнаються у всьому славістичному світі й далеко поза його межами, активізувалися спроби комплексного аналізу односкладних речень як на формально-граматичному, так і на семантико-синтаксичному рівнях, що актуалізує дослідження специфіки семантики і структури односкладного безособового речення у чеській мові як одного з найхарактерніших типів односкладних предикативних одиниць у мовах слов'янської сім'ї.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційного дослідження пов'язана із загальним напрямком лінгвістичних досліджень кафедри слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 02БФ 044-01 «Актуальні проблеми філології». Тема затверджена Науковою координаційною радою «Закономірності розвитку мов і практики мовної діяльності» НАН України (протокол №2 від 26 квітня 2007р.).

Метою дисертації є комплексне дослідження структурних і семантичних параметрів безособових речень у чеській мові, а також виявлення способів і засобів вираження безособовості як категорійного поняття у чеських односкладних реченнях, встановлення специфіки чеських безособових речень і їх підтипів із урахуванням структурних та семантичних ознак.

Досягнення цієї мети передбачає виконання таких завдань:

- проаналізувати стан дослідження односкладних речень у лінгвістичній славістиці, зокрема богемістиці;

- визначити категоріальні характеристики безособовості, способи та засоби її реалізації в чеській мові;

- встановити структурні параметри чеських безособових речень, визначивши основні моделі їх творення;

- дослідити семантичні риси безособових речень у чеській мові, встановивши специфіку їх денотативних характеристик;

- окреслити основні валентні та інтенційні типи чеських безособових речень.

Об'єктом дослідження є односкладні речення в чеській мові.

Предметом дослідження є чеські безособові речення, їх семантичні і структурні характеристики.

Матеріал дослідження становлять 1 500 безособових речень, вибраних з текстів відомих чеських письменників ХХ-ХХІ ст.: Л. Вацуліка, Я.Гашека, Я. Гілберта, Б.Грабала, В. Дика, Я. Дуріха, Я. Жака, О. Зеєра, М.Кундери, Я.Опольського, К. Сезіми, К. Чапека та інших прозаїків.

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань роботи у праці використано описовий і зіставний методи з метою спостереження, детального аналізу та узагальнення мовного матеріалу. Принцип системності при дослідженні простого, зокрема безособового, речення передбачав також застосування методу синтаксико-семантичного моделювання, пов'язаного зі встановленням моделей речень як абстрактних синтаксичних зразків, за якими можуть бути побудовані окремі мінімальні відносно закінчені предикативні структури. У процесі дослідження безособових конструкцій, які здатні корелювати з особовими, використовувався, крім того, метод трансформаційного аналізу, а також метод кількісних підрахунків.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в українській лінгвістиці на матеріалі чеської мови здійснено комплексне дослідження безособового речення як багатоярусної одиниці у взаємозв'язку його семантичної та формально-граматичної структур. Встановлені структурно-семантичні параметри безособових речень чеської мови дозволяють кваліфікувати їх як окремий тип односкладних синтаксичних одиниць із спеціалізованою предикативністю, передбаченою валентністю головного члена і реалізованою за певними структурними моделями, характерними для всіх слов'янських мов.

Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що отримані результати дозволяють внести корективи в загальну теорію слов'янського речення, зокрема теорію простого речення чеської мови, уточнити специфіку модальності, семантико-синтаксичні характеристики валентності в односкладних безособових структурах та взаємодії двоскладності й односкладності у синтаксисі слов'янських мов.

На синтаксичному рівні модальні характеристики безособових речень обґрунтовуються з урахуванням ієрархічної системи семантичних ознак, що передбачає зіставлення дійсності/недійсності предикативного змісту речення із позамовною дійсністю незалежно від наявності засобів вираження предикативного змісту.

Практичне значення дослідження визначається тим, що одержані результати можуть бути використані при написанні теоретичних праць із граматики чеської мови, підготовці і викладанні спецкурсів із синтаксису та стилістики чеської мови, у практиці перекладу з чеської мови на українську й навпаки. Матеріалами дослідження можна скористатися і в лексикографічній практиці, зокрема при укладанні словника лексичної та синтаксичної сполучуваності в чеській мові.

Особистий внесок здобувача полягає в самостійному формулюванні наукових цілей дослідження, обґрунтуванні його теоретичної та практичної бази. Результати дослідження одержані дисертанткою самостійно, усі наукові статті написані без співавторів.

Структура дисертації. Праця складається зі вступу, трьох розділів, висновків, бібліографії, списку джерел фактичного матеріалу. Загальний обсяг роботи 198 с. Список використаної літератури становить 345 позицій.

Апробація положень та висновків дисертації. Основні положення й результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка; представлено у доповідях і повідомленнях на конференції “Мова у соціальному і культурному контексті” (Київ, 1997); на наукових читаннях, присвячених пам'яті професора Володимира Масальського, на честь 100-річчя від дня його народження (Київ, 1998); на 7-й Міжнародній науковій конференції “Словообразование и номинативная деривация в славянских языках” (Білорусія, Гродно, 2000); на науковій конференції “Компаративні дослідження слов'янських мов і літератур”, пам'яті академіка Леоніда Булаховського (Київ, 2000); на 1-му симпозіумі україністів “Ukrajinistika na prahu novйho stoletн a tisнciletн: problйmy jazyka, literatury a kultury” (Республіка Чехія, Оломоуц, 2001); на конференції “Культура народов Причерноморья” (Сімферополь, 2002); на науковій конференції “Мовні та концептуальні картини світу” (Київ, 2004, 2009), на Міжнародній науковій конференції “Мови та літератури народів світу в контексті глобалізації” (Київ, 2005), на ІХ Міжнародній Кирило-Мефодіївській конференції (Одеса, 2006), на V, ІХ, Х Міжнародних славістичних читаннях пам'яті академіка Леоніда Булаховського (Київ, 2005, 2009, 2010). Частково матеріали дисертації було використано у навчальній програмі з чеської мови як основної для Інституту міжнародних відносин при Київському національному університеті імені Тараса Шевченка (Київ, 1999) та при створенні навчальної програми “Теорія та практика перекладу” (Київ, 2001).

У повному обсязі дисертаційну працю обговорено та схвалено на засіданні кафедри слов'янської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Основні положення дисертації викладено у 6 статтях у фахових українських та зарубіжних виданнях.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми, визначено мету і завдання дисертаційної праці, розкрито її наукову новизну, методи, об'єкт, предмет дослідження, теоретичне і практичне значення результатів дослідження.

Основна частина дисертації складається з трьох розділів.

Перший розділ дисертації «Теоретичні засади вивчення односкладних речень у слов'янському мовознавстві», який складається з п'яти підрозділів, висвітлює теоретичні проблеми, пов'язані зі структурними, семантичними та функціональними особливостями односкладних речень у слов'янських мовах.

У першому підрозділі відзначається, що специфічними ознаками слов'янського речення, які відрізняють його від інших синтаксичних одиниць, у тому числі і від словосполучення, є предикативність, смислова та інтонаційна завершеність, наявність граматичної основи. Граматичний центр простого речення у слов'янських мовах є водночас і предикативним центром, оскільки саме він утворює речення як предикативну синтаксичну одиницю. Загальне поняття одного предикативного центру об'єднує все різноманіття простих речень.

Сучасна славістика розглядає речення переважно як багатоаспектну синтаксичну одиницю, як комплекс декількох відносно незалежних підсистем (праці П. Адамеця, В. Адмоні, Й.Андерша, Н. Арват, Я.Бауера, Г.Бєлічової, В.Бєлошапкової, В.Виноградова, І. Вихованця, Б.Гавранека, Ф.Данеша, Г.Золотової та ін.).

За формальними ознаками предикативного центру чеські, українські та російські граматисти розрізняють три найбільш узагальнені структурні типи простого речення: двоскладні, односкладні й нечленовані прості речення. Така стратифікація простих речень у слов'янських мовах вказує на визначальну роль формально-синтаксичних ознак, які реалізувалися під впливом семантики, оскільки ту саму позамовну ситуацію можна відобразити за допомогою piзних структурних типів речень. Двоскладними вважаються прості речення, які мають два головні члени речення -- підмет і присудок, а односкладними -- прості речення з одним головним членом.

За структурними ознаками предикативного центру дослідники-славісти розрізняють два основні типи простих речень -- двоскладні й односкладні. Критерієм диференціації структурних типів речень виступає кількість предикативних центрів, що дозволяє виділити прості й складні одиниці. Просте речення як монопредикативна синтаксична одиниця протиставляється складному реченню як поліпредикативній синтаксичній одиниці.

Граматичний центр, або предикативна основа чеських односкладних речень має такі диференційні формальні і семантичні ознаки: входить у формально-синтаксичну структуру односкладних речень як їх єдиний головний член; виражає предикативний (модально-часовий) стосунок змісту односкладного речення до дійсності; є абсолютно незалежним головним членом в односкладній реченнєвій одиниці; співвідноситься з «новим» (ремою) або нечленованим на рему й тему компонентом при актуальному членуванні речення; переважно співвідноситься з предикатом у семантико-синтаксичній структурі речення; співвідноситься з присудком або підметом двоскладного речення; виражається спеціалізованими формами - безособовими дієсловами, предикативними прислівниками, називним відмінком іменника тощо.

У другому підрозділі зазначається, що формально-синтаксична структура елементарного простого речення у слов'янських мовах обов'язково співвідноситься з його двоскладністю або односкладністю. Це передбачає абстрагування від усіх неістотних для структури компонентів, зокрема, неістотним вважають те, що кваліфікований у такий спосіб реченнєвий формальний мінімум не завжди спроектовано на реальне просте речення, здатне бути комунікативною одиницею.

Дослідники чеського синтаксису (Й. Андерш, Ф.Данеш, Б.Гавранек, А.Єдлічка, P.Мразек) виділяють два аспекти дослідження елементарних простих речень. Перший аспект передбачає врахування формально-синтаксичних характеристик елементарних простих речень, у яких формально-синтаксична структура складається лише з необхідних із формального погляду членів речення, або предикативного мінімуму. Таке розуміння формально-синтаксичного мінімуму простого речення в богемістиці орієнтоване на формальну організацію речення як монопредикативної одиниці. Цей мінімум створює необхідні умови для того, щоб речення стало граматично оформленою синтаксичною одиницею. Другий аспект дослідження елементарного простого речення в слов'янських мовах передбачає аналіз семантико-синтаксичної структури речення, до якої входять усі іменникові компоненти, зумовлені семантико-синтаксичною валентністю предиката.

Із формально-синтаксичного погляду специфіка чеського простого речення полягає саме в тому, що воно виражає категорію предикативності через модально-часовий план речення, значення реальності / ірреальності і стосунок до моменту мовлення. Відповідно до цього мінімальна граматична схема речення в чеській мові містить поєднання форм слів або одну форму слова, які спроможні виразити обов'язкове реченнєве значення, вказуючи на стосунок до дійсності у категоріях модальності (реальності / ірреальності) і часу.

У третьому підрозділі подається характеристика безособовості як синтаксичного явища в мовознавчій науці, зокрема визначаються періодизація та особливості наукового підходу до поняття безособовості на різних етапах розвитку славістики, розглядається місце безособових речень у системі слов'янських простих речень.

Важливим етапом у дослідженні слов'янських безособових конструкцій стали праці О.Потебні, О.Пєшковського, О.Шахматова та інших відомих синтаксистів, у яких автори подають докладний аналіз безсуб'єктних речень у слов'янських мовах, досліджують категорію безсуб'єктності, вважаючи її результатом еволюції мови і поступової втрати субстанціальності, простежують особливості утворення категорії безособовості в індоєвропейських мовах, класифікують безособові речення, відзначаючи специфіку слов'янських мов серед інших мов світу.

Новий етап у вивченні безособових речень розпочався у другій половині ХХ століття, коли на перший план виходять славістичні дослідження семантичної і синтаксичної організації мовних одиниць з врахуванням їх власне-семантичних, функціонально-синтаксичних та морфологічних ознак (праці Й.Андерша, Н.Арват, Г.Бєлічової, І.Вихованця, К.Городенської, В.Русанівського, В.Скалічки та ін.), у яких суб'єкт виступає одиницею семантико-синтаксичного рівня речення а значення аґенса є визначальним елементом суб'єктної семантики.

У четвертому підрозділі відзначається, що структура і семантика безособових речень в чеській мові досліджувалися переважно в історичних та порівняльно-історичних студіях у зіставленні з іншими типами односкладних речень (праці Я.Бауера, Й.Зубатого, Р.Мразека, Ф.Травнічека).

Вагомим внеском у теорію чеського односкладного, зокрема безособового, речення стали праці відомого граматиста Ф.Данеша, який, аналізуючи двоскладні й односкладні конструкції, наголошував на провідній ролі семантики у формуванні структури речення і аргументовано вважав, що типи односкладних речень передусім використовувалися для вираження дії, що не корелюється з виконавцем; це переважно природні явища чи психофізичні стани.

Якщо на формально-синтаксичному рівні компоненти виділяються з урахуванням предикативного і підрядного зв'язків (підмет, присудок, головний член односкладних речень, прислівні другорядні члени, детермінантні другорядні члени), то одиницями семантико-синтаксичного рівня виступають синтаксеми, які виражають семантичний зміст і членуються на два класи - предикативні синтаксеми, що поділяються на предикати дії, процесу, стану якості тощо і субстанціальні синтаксеми із суб'єктним, об'єктним, адресатним, інструментальним та іншими значеннями.

Переконливою є аргументація відомого чеського синтаксиста Я.Бауера щодо важливості впливу семантики на розвиток структури односкладних і двоскладних речень у чеській мові. Зокрема це стосується речень, у яких йдеться про розуміння дії як такої, що відбувається без конкретно визначеного виконавця, відмежування активної чи спонтанної діяльності від об'єктивної або суб'єктивної диспозиції до дії та від психічного чи фізичного стану, який, як правило, не залежить від суб'єкта. У таких випадках до дії, на яку впливає суб'єкт, додається розрізнення аґенс - паціенс із можливістю активної або пасивної перспективи.

Вчення про семантично-синтаксичну структуру речення у слов'янських мовах безпосередньо спирається на положення про провідну роль дієслова у формуванні речення. Дослідники вважають, що впливаючи на кількість учасників позамовної ситуації, дієслово визначає їх структурно-семантичну взаємодію (Б.Гавранек, А.Єдлічка, Ф.Копецний, В.Шмілауер).

Сучасний стан богемістичних досліджень безособового речення дозволяє кваліфікувати безособовість як лінгвістичну категорію, яка вказує на відношення дії до невизначеного, невідомого, незрозумілого діяча, виключаючи наявність підмета як виразника дії чи стану. Категоріальність безособовості обумовлюється специфічним безособовим значенням дієслова у дієвідмінювальній формі (третя особа однини теперішнього, майбутнього часу, середній рід минулого часу, умовного способу).

Таким чином, категоріальні поняття «особовість/безособовість» мають у чеській мові два можливих втілення, вказуючи на:

1. Відсутність суб'єкта дії (його нереальність): Zetmмlo se (R.Jesenskб); Prљн (Н.Pavlovskб); Tmмlo se a tmмlo (K.Sezima); Svнtalo (V.Vanиura); Prљнvб (М.Majerovб); Venku uћ nesnмћilo (І.Klнma).

2. Усунення суб'єкта дії (його необов'язковість): V noci se zadмlalo tмsto (Mбja Z.); Bylo mi uloћeno (V.Dyk); Mnoho dмtн bylo umaиkбno, nмkolik ћen odneseno polomrtvэch (K.Sezima); Bojovalo se v ulicнch Budapeљti (Р.Tigrid).

У п'ятому підрозділі відзначається, що у сучасних дослідженнях з чеського синтаксису моделі речення описуються переважно без урахування його функціональних характеристик. Таке ігнорування важливого аспекту синтаксичних одиниць позбавляє дослідника можливості дати поглиблену інтерпретацію багатьох типів речень, зокрема безособових, які будуються за однією і тією ж структурною моделлю, але розрізняються характером синтаксичних функцій своїх компонентів, на що неодноразово звертали увагу ряд дослідників, зокрема Й. Андерш, Г. Бєлічова та ін.

Важливим елементом теорії односкладних речень у слов'янських мовах є той факт, що структурна модель речення будується з врахуванням потенційно-сполучувальних властивостей дієслова, вжитого в ролі предиката. Така властивість слов'янського дієслова обґрунтовує тезу про необхідність розмежування валентних й інтенційних типів мінімальних реченнєвих структур і конкретних структурно-семантичних моделей речення у кожній слов'янській мові.

Моделювання інтенційно-валентних відношень у безособових реченнях чеської мови відбувається за характерними для слов'янського синтаксису схемами, які враховують взаємодію структурних і семантичних властивостей синтаксичних одиниць. Імплікація безособовими дієсловами чи особовими дієсловами у безособовому значенні відповідних семантичних характеристик, властивих односкладним предикативним структурам, дозволяє виділити п'ять моделей, які репрезентують безособові речення як окремий тип односкладних конструкцій у чеській мові:

- структура 1. Її імплікують безособові дієслова, що виражають всеохопний фізичний стан і не вимагають участі в дії жодних учасників. Наприклад: Stmнvб se (K.Sezima); Zetmмlo se (R. Jesenskб); Svнtalo (O.Boиkovб);

- структура 2. Її імплікують безособові дієслова зі значенням стану або зміни стану і вимагають участі в дії пацієнта. Наприклад: Napadlo ho (K. Maљek); Mrazilo ho (K.Иapek); Nelнbilo se mi (K. Sezima);

- структура 3. Її імплікують безособові дієслова зі значенням стану або зміни стану і вимагають участі в дії адвербіалізатора. Наприклад: Dэchalo se rychle a tмћce (J.Opolskэ); Роdaшilo se znamenitм (V.Dyk);

- структура 4. Її імплікують безособові дієслова зі значенням стану або зміни стану і вимагають участі в дії двох пацієнсів. Наприклад: Do Klatov se mi nechtмlo (O. Boиkovб); Nechtмlo se mi tomu vмшit (O.Boиkovб);

- структура 5. Її імплікують безособові дієслова зі значенням стану або зміни стану і вимагають участі в дії пацієнса й адвербіалізатора. Наприклад: Sklaplo mu v hlavм (K. Maљek); Zatmмlo se jн v oинch (L. Zikovб).

Другий розділ дисертації «Структурні параметри безособових речень у чеській мові» складається з двох підрозділів.

У першому підрозділі аналізуються прості предикативні одиниці безособових речень, зокрема розглядаються безвалентні й валентні структури. Головним і неподільним компонентом, який у чеській мові організовує граматичні зв'язки у безособовому реченні, виражаючи його основний зміст, є предикат. Другорядні члени речення, необхідність яких обґрунтовується у реченні вимогами предиката, що реалізує свою валентність, створюють разом з предикатом основну (мінімальну) реченнєву структуру, яка в синтаксичній теорії кваліфікується як реляційна структура речення.

Виявлення структурних моделей безособових речень у чеській мові відбувалося із урахуванням особливостей морфолого-категоріального оформлення компонентів мінімальних реченнєвих структур. Враховувався і той факт, що в оформленні компонентів мінімальних реченнєвих структур беруть участь різні морфологічні категорії, одні з яких є синтаксично релевантними, а інші лише призводять до внутрішніх модифікацій моделей, не порушуючи їх структурної єдності.

Базовими елементарними безособовими предикативними одиницями в чеській мові є конструкції з головним членом, вираженим безособовим дієсловом чи особовим дієсловом, ужитим у безособовій формі. Такі структури, у яких дієслівний предикат є самодостатнім, тобто не відкриває ніяких додаткових функціонально-синтаксичних позицій, у чеському мовознавстві прийнято називати структурами з безвалентними предикатами (struktury s predikбty bezvaleиnнmi).

Однією з характерних структур безособових предикативних одиниць у чеській мові є власне-безособові речення (12,5% від загальної кількості проаналізованих конструкцій). Такі речення мають стале й водночас обмежене морфологічне вираження, оскільки функцію головного члена в них виконує лише безособове дієслово - без частки se або з цією часткою.

У чеській мові власне безособовим дієсловам властива вузька парадигма у площині модальних та часових характеристик: Svнtб. Dosud jeљtм nesvнtalo. Musi uћ svнtat тощо; у видових протиставленнях: snмћн - zasnмћн, тому кількість безособових дієслів без частки se обмежена (snмћit, svнtat, prљet тощо). Цей тип односкладних речень у чеській мові є єдиною реченнєвою структурою безособового типу, що базується на безвалентності дієслова (структурна модель Vf imp); предикатами тут, як правило, виступають дієслова, які називають атмосферні явища Mrzlo, aћ praљtмlo; Venku snмћн; To se prбљн!; Zavшi, tбhne! (виняток становлять Hoшн! та Zvonн! (ve љkole); Brzy bude zvonit). Такі предикати не вимагають жодного прямого виконавця дії, ані втручання якогось об'єкта. Якщо вже і йдеться про предмет, то це, переважно, носій інерційної дії, хоча з позиції валентності богемісти кваліфікують такі структури як двоскладні. Пор.: Uhodilo - Uhodil blesk. Zatahuje se - Obloha se zatahuje. Скоріше тут можна передбачити обставину місця, пор.: Odpoledne prљн (Mбja Z.); Smrбkalo se, mћilo (B.Hrabal); Uћ svнtalo (K.Sezima); Venku pшestбvбlo prљet (O. Boиkovб).

У дієслів, що позначають рух речовини, альтернативно можливе поширення структури за рахунок обставини місця, уточнення “kde”: Prљн - Venku рrљн - Do stanu рrљн. Na horбch foukб - Od hor foukб. Tady prбљн - Рrбљн se sem okny. Важливими для теорії безособового речення в чеській мові є погляди на проблему чеських граматистів Ф.Данеша і З.Главси, які вважають, що вживання обставини в такій односкладній моделі речення не можна кваліфікувати як нормативне явище. Тому такі випадки вживання обставини у власне безособових реченнях, на нашу думку, є облігаторними, адже у чеській літературній мові Tбhne вживається тільки у поєднанні Tady / pode dveшe tбhne тощо. речення богемістика чеський денотативний

Другу групу власне безособових речень у чеській мові формують безособові конструкції, побудовані за структурною моделлю Vf imp refl, де формотворчим елементом є зворотні дієслова без конструктивних детермінантів. На відміну від першої групи речень, побудованої у чеській мові за структурною моделлю Vf imp, яка кількісно обмежена, безособові речення з часткою se широко представлені в усіх слов'янських мовах, хоча коло їх семантичних значень не є широким - в основному це вказівка на погоду, зміну доби, значення успіху чи неуспіху та стан істот, напр.: Zetmмlo se (R.Jesenskб); Podaшilo se (K.Sezima); Neozvalo se (V.Dyk); Myslilo se (O.Theer); Zdбlo se (K. Maљek); Stalo se (J. Hilbert); Jelo se (J. Durych); Tvrdilo se (K.Sezima); Pнlo se a jedlo (J. Durych); Podaшilo se! (J.Opolskэ); Hrбlo se (V.Dyk); Filmuje se (К.Иapek).

Такі чеські безособові речення можуть трансформуватися у двоскладні конструкції, в яких дієслово-предикат вживається без частки se, втрачаючи значення узагальненої дії, пор.: O tom se jeљtм dodnes vypravuje - O tom jeљtм dodnes vypravujн - Lidй/Vљichni o tom jeљtм dodnes vypravujн. Можливість такої трансформації пояснюється тим, що у чеській мові рефлексивну форму можна утворити практично від будь-якого дієслова, включаючи модальні дієслова moci, mнt, smмt, musнt/muset.

Речення, у яких дієслівний предикат відкриває позиції додатка, обставини чи обох другорядних членів, кваліфікуються у богемістиці як структури з валентними предикатами (struktury s predikбty valeиnнmi). Вони складають у чеській мові досить чисельну групу конструкцій (50,6% від загальної кількості проаналізованих речень) з предикатами-дієсловами, що виражають фізичні відчуття, переживання, настрої чи психічний стан людини і представленні одно- чи двовалентними структурними моделями. У таких предикативних одиницях йдеться про дію, коли людина не виступає безпосереднім її виконавцем, а швидше проживає цю дію. Причому факту пов'язання з людиною певної події, настрою чи стану відповідає завжди одна з позицій валентного поля, але ніколи позиція підмета.

У структурній моделі безособового речення чеської мови Vf imp - Adv конститутивним компонентом виступає обставина, яка має значення локалізатора дії (5,6% від загальної кількості аналізованих конструкцій). Такі безособові речення вказують на локалізацію дії в конкретному предметі або конкретному місці. Відповідно до цього функціонують два варіанти моделі - ADV “kde”, напр.: Huин v komнnм (F.Љrбmek); Straљн v zбmku (O.Theer); V podrostech haraљilo (K.Sezima) та ADV“kam”, напр.: Nateklo do sнnм (V.Dyk); Zaklepano slabм na dveшe (J.Hilbert); Uhodilo do stodoly (V.Dyk).

У чеській мові синтаксичний іменник у формі родового відмінка є обов'язковим компонентом моделі є Vf imp - Sg (3,8% від загальної кількості аналізованих конструкцій), напр.: Staиilo vљak jenom trochu sebevlбdy (F.Љrбmek); Nezbэvalo nic jinйho neћ иekat (І.Klнma); Pшipadalo snмhu ale pozdмji se vyjasnilo (J. Durych). Дослідники відзначають, що кількість чеських дієслів, які здатні виступати в ролі безособового предиката конструкцій з родовим відмінком, обмежена. Такі дієслова мають значення збільшення чи зменшення кількості, об'єму чи розміру чогось, типу ubэvat, pшibэvat, napadat, pшipadat. Як показують наші спостереження, значення повної, абсолютної відсутності може виражатися спеціалізованими морфологічними засобами, зокрема вживанням іменника зі зменшувальним суфіксом у формі родового відмінка, пор: Nebilo ani иlovниka (І. Klнma).

Аналізований тип безособових речень може співвідноситися з відповідними чеськими двоскладними конструкціями, пор.: Pшipadalo snмhu - Snнh pшipadal. Відмінність між цими реченнями полягає у тому, що безособова конструкція сприймається на фоні особової як особливий варіант, пов'язаний із більшою неозначеністю, узагальненістю того поняття, яке могло б бути підметом.

За структурною моделлю Vf imp refl - Sd у чеській мові утворюється значна кількість речень (16,9% від загальної кількості аналізованих конструкцій), напр.: Mnм se stalo! (J. Hilbert); Zdбlo se mu (J. Hilbert); Nelнbilo se mi (J. Matмjka); Pшipadalo jн (Jan z Wojkowiez); Pшipadalo mi (O.Theer). Додаток у формі давального відмінка, вжитий у безособовому реченні, яке передає дію або стан предмета (особи), є близьким до називного суб'єкта у двоскладних конструкціях, пор.: Rodice mu zemшeli - (Jeho) rodice zemшeli; Ztratil se mi pes - Ztratil se mщj pes. У випадках, коли предикат виражає не фізичні, а психічні дії, семантична відмінність між односкладними безособовими і двоскладними особовими реченнями є мінімальною, пор.: Spбt se mi nechtмlo - Nechtмl jsem spбt; Nechtмlo se mi vмшit - Nechtмl jsem vмшit; Chtмlo se jн stшaљlivй zasmбt - Chtмla stшaљlivй zasmбt.

Конститутивним компонентом ще однієї структурної моделі Vf imp - Sа є знахідний відмінок іменника чи займенника при предикатах стану (6,2% від загальної кількості аналізованих конструкцій). За такою моделлю утворюються речення, які виражають фізичний або психічний стан особи. Напр.: Mrazн ho (K. Sezima); Љtvalo mne (O.Theer); Mrzelo mм, ћe s naљн chystanй cesty seљlo (І.Klнma); Mnе kruиelo (O.Boиkovб).

Знахідний відмінок, на відміну від родового, давального і орудного відмінків, чеські синтаксисти кваліфікують як периферійний морфологічний засіб вираження суб'єктної синтаксеми, зауважуючи, що семантичні варіанти знахідного відмінка можуть підмінятися синтагматичними, що, у свою чергу, не дозволяє чітко визначити місце знахідного відмінка на осі персональність/імперсональність. Тому єдиною функцією знахідного відмінка як одного з двох об'єктових актантів, є функція актанта, яка так чи інакше зумовлена дією ззовні.

Дослідження специфіки двовалентних структур безособових речень у сучасних славістичних працях із синтаксису подається із використанням системного підходу до вивчення мовних явищ, що передбачає аналіз відповідних синтаксичних одиниць як на рівні мови, так і на рівні мовлення. Це дозволяє виявити моделі, за якими утворюються безособові синтаксичні конструкції, передбачивши їх структурно-семантичну взаємодію. Так, у чеській мові двовалентні структури представлено структурними моделями Vf imp - Sd - Adv; Vf imp refl - Sd - AdvQual; Vf imp - Sа - Adv; Vf imp - Si - Adv; Vf imp - Sa - Si, організаційним центром яких є предикатні синтаксеми із семантикою стану, яка, на думку дослідників, може вказувати на власне-стан і невласне-стан. За нашими спостереженнями у кількісному еквіваленті двовалентні структури становлять 18,1% від загальної кількості аналізованих конструкцій, а предикати, що передають значення фізичного, фізіологічного і психічного стану людини, крім позиції носія цього стану відкривають і позицію об'єкта стану, яка називає носія фізичного, фізіологічного або психічного стану, а позиція валентного поля збігається з обставиною місця. Пор.: V hlavм se mu zamћilo (H.Malншovб); Hrobnнka bolelo skoro vљude (B.Шнha); V hlavм mu huиelo rychlэmi a bolestnэmi tepy (K.Иapek).

У другому підрозділі аналізуються складені предикативні одиниці безособових речень.

Дослідники відзначають, що у чеській мові активно функціонує група безособових речень (за нашими спостереженнями 28,1% від загальної кількості аналізованих конструкцій), у яких формальним граматичним предикатом може виступати дієслово bэt. Як і будь-яке інше дієслово, дієслово bэt у таких реченнях є носієм граматичних категорій, але не є дійсним, “відповідальним” центром речення у прямому розумінні слова, оскільки функцію семантичного предиката виконує цілий комплекс bэt + предикат, хоча, у чеській мові дієслово bэt не завжди виступає лише у функції дієслова-зв'язки (термінологічно - spona) як це ми маємо у безсуб'єктних конструкціях, і про що говориться у синтаксичних дослідженнях чеських мовознавців (B.Havrбnek, A.Jedliиka). Пор.: Je student - Nenн student і Je mi lito - Nenн mi lнto.

Речення з предикативним центром bэt + предикат, як правило, вказують на статичність значень. Так, серед досліджуваних чеських структур речення з предикативним центром bэt + предикат вказують на характеристику атмосферних явищ: Bylo dusno, zшejmм na dйљќ (І. Klнma); Venku prљelo a bylo dost chladno (P.Tigrid); Tady bylo spнљ vlhko a dopoledne prљelo (H.Malншovб); виражають суб'єктивно-об'єктивне оцінювання обстановки чи середовища: Je pмknм (K. Maљek); Bylo tak ticho v domм a venku (Mбja Z.); Zase bylo ticho (Boиkovб O.) чи використовуються на позначення фізичного або душевного стану особи: Nenн vбm nevolno? (K.Ћбk); Rбno jн bylo hщшe (K.Sezima); Je-li vбm teplo, odloћte si kabбt (H.Malншovб).

Серед аналізованих безособових речень чеської мови із складеною предикативною основою дуже активно функціонують предикативні одиниці з головним членом-дієсловом у формі інфінітива і допоміжним дієсловом bэt, напр.: Bylo mi иasto mнrniti jeho prudkэ hnмv (V.Vanиura); Bylo cнtit, ћe zemм chvмje (K.Sezimа); Bylo slyљet vэbuchy (І.Klнma); Nebylo tмћkй je nalйzti (F.Љrбmek); дієприкметникові форми на -no, -to разом із допоміжним дієсловом bэt, напр.: Pod stromy uћ plniиko listщ napadбno (Maja Z.); Bylo mi dovoleno bэti hnмvivэm (V.Vanиura); Mnoho spisovatelщ bylo umlиeno a pronбsledovбno (P.Tigrid); Zaklepano slabм na dveшe (J.Hilbert); прислівники разом із допоміжним дієсловом bэt, напр.: Tenkrбte mu bylo ъzko (P. Kles); A tady je dusno (І.Klнma); Nebylo nбm volno v paшiћskйm vzduchu (М. Jirбnek); Ale bylo mu v nн ъzko a smutno (H.Malншovб); форми інфінітива разом з модальними дієсловами і допоміжним дієсловом bэt, напр.: Kйћ by bylo moћno zapomenuti (Jiшi K. ze Lvovic); Jak bylo moћno jнti v nбhlйm љeru (V.Dyk); K vщli rodiищ uћ bylo moћno oko pшimhouшit (K.Sezima).

Третій розділ «Семантичні параметри безособових речень у чеській мові» складається з п'яти підрозділів. Перший з них присвячено семантичній структурі предикативного ядра безособових речень. Відзначено, що у чеському мовознавстві проблеми семантичного синтаксису досліджували Й.Ф. Андерш, Я. Бауер, Г. Бєлічова, Ф. Данеш, М. Докуліл, М.Грепл, Я.Корженський, Р. Мразек, П. Сгалла, К. Свобода, С.Жажа та інші лінгвісти, але, незважаючи на великий список дослідників даної проблеми, у реферованих працях не простежується однозначність поглядів синтаксистів. Більше того, практично кожен із них по-своєму розглядав питання категоріальних понять семантичного синтаксису із застосуванням власної методики дослідження синтаксичної семантики, враховуючи складну природу змісту речення і виділяючи три рівні представлення - денотативний, логіко-семантичний та мовно-семантичний. Якщо денотативний рівень речення науковці співвідносять з реальними ситуаціями, тобто реальними предметами й відношеннями між ними, логіко-семантичний - з логічними структурами, поняттями й відношеннями між ними, то мовно-семантичний пов'язується з семантико-синтаксичними структурами, тобто лексичними компонентами й відношеннями між ними.

Принципи дослідження синтаксичної семантики у представлених теоріях дозволили встановити певні ієрархічні відношення, адже денотативний рівень є основою для логіко-семантичного, на якому, у свою чергу, ґрунтується мовно-семантичний. Саме в межах останнього підходу встановлюється семантична структура речення в тісному зв'язку з його формально-синтаксичною організацією.

У нашому дисертаційному дослідженні активно використано теорію семантичного синтаксису чеських мовознавців (праці П. Адамеця, Г.Бєлічової, Ф. Данеша, Р. Мразека), які вважають, що семантична структура речення повинна враховувати значеннєвий розряд предиката та його семантико-синтаксичну валентність, котра прогнозує якісний і кількісний склад лівобічних та правобічних синтаксем.

Однією із основоположних засад дисертаційної праці є також положення Я.Бауера про те, що семантична структура безособового речення у чеській мові визначається якісним рівнем безсуб'єктності: конструкції зі значенням відсутності, неможливості особи, яка спричиняє дію, створюють групу так званих власне безособових конструкцій, а конструкції зі значенням усунення особи створюють групу речень, безособовість яких виникла внаслідок мовної актуалізації, реалізації мовної семантики.

У другому підрозділі визначаються семантичні параметри структур із власне безособовими дієсловами у ролі предиката. Відзначається, що кількісна обмеженість предикатів у власне безособових конструкціях чеської мови зумовлюється специфікою денотативних характеристик речення, тобто коло природних явищ, які мисляться нами поза суб'єктом, є досить обмеженим і не має тенденцій для поширення. Оскільки дієслова-предикати власне безособової групи речень у чеській мові, як і в більшості слов'янських, є транзитивними, найчастіше одновалентними, то семантична структура припускає лише один прямий об'єкт, по суті - пасивний суб'єкт, зокрема, семантика можливого суб'єкта у таких реченнях є тотожною семантиці предиката. Тому суб'єкт у таких структурах не лише не усвідомлюється, а й сприймається як зайвий, хоча семантично пов'язується з предикатом і часто має з ним спільний корінь. Пор.: Zetmмlo se; Tmмlo se a tmмlo; Stmнvб se // Tma se stmнvб; Nastбvб tma. Dosud se nesvнtilo // Svмtlo se nesvнtilo. Snмћн // Pбdб snнh. Leje // Lijak leje.

До аналізованої групи власне безособових речень у чеській мові переважно входять конструкції, що передають назви явищ природи, стан довкілля (8,1% від загальної кількості проаналізованих конструкцій). Тому відповідне значення мають і предикати, які складають основу даних конструкцій, напр.: Prљet; Љeшit; Mokvat; Smrбkat se; Mћit; Vyjasnit se; Oteplit se; Vanout; Snмћit. До класу власне безособових у чеській мові частково входять також конструкції, які позначають стан людини, істоти (загальне значення - хворобливий стан) (7,5% від загальної кількості проаналізованих конструкцій). У таких реченнях ступінь безсуб'єктності, порівняно з попереднім типом, дещо слабший. Це пов'язано з тим, що у структурі власне безособових конструкцій, які вказують на стан людини, істоти, наявна вказівка на особу, виражену конкретним іменем, яка відповідає пасивному суб'єкту. На перший план виходить синкретичність, цілісність, нечленованість суб'єктно-предикатної семантики таких конструкцій. Напр.: Tшбslo se jeho (J. Hilbert); Chytlo mne a uћ nepustilo (J. Matмlka); Mnм kruиelo v ћaludku (O. Boиkovб); Љtvalo mne z jednмch snщ do druhэch, bez ustбnн, bez milosrdenstvн (O.Theer).

У третьому підрозділі аналізуються чеські безособові конструкції, предикативне ядро яких складають особові дієслова, що набули безособовості внаслідок мовної актуалізації. Серед них виділяються речення, які відображають стан природи, довкілля, характер ситуації, а також стан людини, істоти. Зокрема, до цієї групи відносяться безособові речення, в яких предикативне ядро пов'язане з дієсловами терморегуляційної або нюхової семантики: vonмt, smrdit, tбhnout, foukat, vanout тощо (8,1% від усіх аналізованих безособових речень). У односкладних предикативних конструкціях такі особові дієслова вживаються у значенні безособових і функціонують у «безособовій оболонці» - у третій особі однини теперішнього часу або у формі однини середнього роду минулого часу. Оскільки семантика цих дієслів не передбачає обов'язкової безособовості, то для передачі безособового значення використовуються облігаторні поширювачі Напр.: V kuchyni vonмlo kбvou (H.Malншovб); V jнdelnм vonмlo jablky (J.Hilbert); Vonмlo tu velikonoиnнm mazancem, rumмnэm a kшнћem pukajнcнm (M.Majerovб).

Варто зауважити, що зазначена семантична специфіка чеських дієслів-предикатів даної групи, очевидно, дає підстави для утворення на основі тих самих дієслів, ужитих у безособовому значенні, метафоричних кліше типу Vane (dychб) starobylostн; Tady smrdн kriminбlem. Напр.: Ve svмtnici bylo teplo, vonмlo tu ъklidem (М.Majerovб); Tahlo mne k ћenбm (O.Theer); Tahlo tam jakousi ztuchlinоu bytu dlouho neuћнvanйho a skoro odumшelйho (K.Иapek). Структура даних конструкцій, що передає значення узагальненості, об'єктивності та мимовільності, дозволяє без залучення додаткових структурних елементів виразити необхідне емоційно-оцінювальне значення у формі констатації факту, що, на нашу думку, лише підсилює метафоричність подібних кліше.

Наступний семантичний підтип безособових речень у чеській мові утворюють конструкції, які позначають стан, ситуацію, що виникли, як правило, в результаті стихійного лиха і призвели до негативних, руйнівних наслідків (6,3% від усіх аналізованих безособових речень). У цій моделі конструктивним компонентом є обставина, яка має значення локалізатора дії, напр.: V podrostech haraљilo (K.Sezima); Celй odpoledne se z ordinace jen kouшilo (B. Шнha). Предикативне ядро таких речень складають дієслова (або дієслівні форми на - no, - to) відповідної семантики: uhodit, zanйst, zasypat, vytlaиit, huиet, prasknout тощо.

В інших випадках функціонують безособові конструкції, які вказують на стан людини, істоти (46,3% від усіх аналізованих безособових речень). Напр.: Vљem bylo trapno (H.Malншovб); Bylo mi mdlo (O.Theer); Sklaplo mu v hlavм (K.Maљek); Chytlo mne a uћ nepustilo (K. Sezima). Конструкції, що входять до складу даної групи, переважно позначають стан істоти як викликаний зовні, незалежно від її волі. При цьому суб'єкт із значенням сприйняття того чи іншого стану виражено синтаксемою у формі давального відмінка, його усунено з позиції номінатива, який асоціюється зі значенням активного діяча.

У четвертому підрозділі описуються безособові конструкції, які характеризують ситуативну поведінку людини (15,6% від усіх аналізованих безособових речень). Зазначається, що у чеській мові, як і в інших слов'янських, виявлені модальні характеристики предиката фактично визначаються модальними ознаками дієслова. Накладання додаткової модальної характеристики на предикат речення виключає можливість накладання її на предикат логічний, який простежується при членуванні речення на тему і рему. Для безособових речень цієї групи облігаторним є компонент із значенням пасивного суб'єкта, їхня семантика повністю пов'язується з характеристикою людини, живої істоти. Своєрідність цих безособових речень полягає у тому, що вони передають відношення особи до будь-якої дії, стану чи ситуації, яке визначається не самою особою, а зовнішніми причинами і обставинами, що не залежать від волі особи. Напр.: K vщli rodiищ uћ bylo moћno oko pшimhouшit (K.Sezima); Je nutno s tнm zachбzet opatrnм (L.Vaculнk); Chtмlo se jн najednou stшaљlivй se zasmбt (F.Љrбmek); Na to se musн brбt ohled (L.Vaculнk).