Рецензія в сучасному науковому дискурсі: семантико-композиційний та комунікативно-прагматичний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний університет імені Тараса Шевченка

Інститут філології

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.02.15 - загальне мовознавство

Рецензія в сучасному науковому дискурсі: семантико-композиційний та комунікативно-прагматичний аспекти

Корнєва Наталя Анатоліївна

Київ 2010

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

семантика синтаксис текстотип рецензія

Дисертаційне дослідження присвячене аналізу лексико-синтаксичних, структурно-композиційних та прагматичних особливостей сучасної наукової рецензії як одного з текстотипів наукового дискурсу. Інтерес до наукового (академічного) дискурсу та його одиниць, яким позначені сучасні прагмалінгвістичні студії, пов'язаний із необхідністю виявлення специфіки текстових творів, що репрезентують наукове знання, механізмів їх породження та функціонування в системі соціальної комунікації.

Дослідження наукових текстів у рамках традиційної стилістики та прагмастилістики орієнтувалося на вивчення особливостей та специфічних ознак плану вираження текстів, що репрезентують наукове мовлення (термінологічність, уживання структур вторинного синтаксису, селективні обмеження на використання експресивних та розмовних елементів, структурно-композиційна детермінованість). У цьому контексті об'єктом опису стали загальні жанрово-стилістичні характеристики наукових текстів, їх лексичний та термінологічний склад, особливості стилю наукового викладу, характер його зв'язності при поданні спеціальної інформації (І. Р. Гальперін, Н. Б. Гвішіані, М. М. Кожина, М. М. Макарова, Е. Ф. Скороходько), явища стереотипізації та креативізації в науковому мовленні (М. П. Котюрова, А. Стоянович, Г. І. Соловйова), стилістичні ознаки різновидів наукового мовлення, зокрема науково-технічного (Н. Ф. Непийвода, О. М. Ніколаєв, В. А. Салимовський М. Я. Цвіллінг).

Прагмастилістичне дослідження наукових текстів має лінгводидактичне спрямування, пов'язане з аспектами опанування „другої” мови, формування активної або пасивної текстової компетенції (Дж. Армстронг, Дж. Блоч, П. Бурдьє, О. Д. Митрофанова, Дж. Свейлз, М. Торренс, К. Фік, Т. В. Яхонтова), а також розв'язання проблем міжкультурної комунікації (А. Душак). У сучасних студіях діахронічному вивченню наукового дискурсу та наукового тексту приділяється значно менше уваги; об'єктом вивчення переважно стають еволюційні процеси в текстовій комунікації та мовна практика певного історичного періоду (О. А. Баженова, М. П. Котюрова, І. Левчук, С. В. Малихіна, М. М. Пещак, І. А. Синиця).

Антропологізація мовознавства, що створила базу для всебічного розгляду природи тексту, сприяла утвердженню погляду на науковий текст як на комплексний комунікативний макроакт, що здійснюється в процесі текстової комунікації, засіб складної взаємодії учасників наукового діалогу. Відтак процеси породження та сприйняття наукових текстів різних типів стали розглядатися в світлі ідей комунікативно-когнітивного підходу, завдяки чому увагу було зосереджено на комунікативних та функціональних властивостях текстового твору. У працях вітчизняних та зарубіжних лінгвістів розглядається комплекс питань, зокрема роль фактора адресата при створенні наукового тексту (Н. К. Рябцева, Л. В. Славгородська, О. С. Троянська), формування смислової структури тексту під впливом його комунікативної спрямованості та екстралінгвістичних чинників (І. М. Колегаєва, М. П. Котюрова, І. С. Шевченко), явище етикетизації в аспекті успішності наукової комунікації (О. М. Ільченко). Значне місце відводиться аналізу комунікативної гетерогенності наукового тексту, яка досягається шляхом використання метатекстових одиниць (Ш. Блум-Кулька, К. Ейджмер, О. М. Ільченко, В. Б. Кашкін, П. Тсе, К. Хайленд), його діалогічності та інтертекстуальності (Г. Ю. Гришечкіна, О. В. Михайлова, В. Є. Чернявська), реалізації в науковому тексті різнопланових мовленнєвих актів (О. М. Ніколаєв), адже текстотвірна діяльність у сфері науки підпорядкована специфічній прагматичній ситуації, в основі якої лежить прагнення науковця до ефективної реалізації наукових знань в акті повідомлення, що забезпечує введення нової інформації у текстовій формі у сферу наукової комунікації.

Важлива роль в інтерпретації та оцінюванні нового наукового твору належить рецензуванню, що є одним із вагомих складників наукової діяльності, проте на сьогодні рецензії як одному з компонентів наукового дискурсу присвячені лише поодинокі праці, виконані переважно в контексті прикладних досліджень (В. Г. Ляпунова, О. Д. Мєшков, Є. В. Терехова, Дж. Хартлі). Рецензія також розглядалася у лінгвостилістичному (М. Засько-Зелінська, О. К. Кудасова, Д. Мотта-Рот, Г. І. Соловйова, С. М. Яворська), композиційному (Т. І. Синдєєва), соціолінгвістичному (Т. В. Радзієвська), комунікативному (У. Жидек-Беднарчук) аспектах на матеріалі окремих мов, однак комплексного лінгвістичного аналізу його семантико-синтаксичних, композиційних та прагматичних властивостей у їх взаємодії на рівні текстотипу досі не здійснено. Залишається невисвітленим питання про характер співвідношення між референційною та оцінно-прагматичною підсистемами тексту в площині вивчення проблеми синтетизму / аналітизму прагмасемантичної організації тексту.

Актуальність дисертаційної теми визначається спрямованістю сучасних філологічних студій на комплексне вивчення мовної діяльності у сфері науки, що передбачає аналіз семантико-композиційних, лексико-синтаксичних та комунікативно-прагматичних аспектів наукового текстотворення, виявлення сутнісних ознак конкретних типів тексту. Розширення меж наукової комунікації, інтенсивний інформаційний обмін у царині науки викликають потребу в здійсненні багатоаспектного дослідження сучасного тексту-рецензії як одного з ключових наукових жанрів та з'ясування його особливостей у плані співвідношення „семантика - синтаксис - прагматика”.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертація виконана в межах комплексної теми „Актуальні проблеми сучасного мовознавства” кафедри загального мовознавства та лінгводидактики Миколаївського державного університету ім. В. О. Сухомлинського (тема затверджена вченою радою Миколаївського державного університету ім. В. О. Сухомлинського, протокол № 8 від 28.02.2005 р.). Проблематика дисертації пов'язана з колом питань, досліджуваних згідно з держбюджетною науковою темою Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні НАН України „Cучасна українська мова в світлі загального мовознавства” № 0106005097 (тема затверджена Бюро Відділення ЛММ НАН України, протокол № 4 від 22.06.2006).

Мета дисертації полягає у встановленні семантико-синтаксичних, структурно-композиційних та прагматичних характеристик наукової рецензії, що визначають її специфічність як одного з текстотипів сучасного академічного дискурсу. Досягнення мети передбачає розв'язання таких завдань:

· визначити місце та функції рецензії в системі текстотипів наукового дискурсу;

· схарактеризувати особливості організації тексту рецензії в аспекті співвідношення семантичної й композиційної структури та виявити типові тематичні блоки тексту, притаманні кожній із структурних частин рецензії;

· висвітлити особливості вживання мовних засобів при вербальній репрезентації тематичних блоків;

· виявити основні типи комунікативних дій при рецензуванні та визначити лексико-синтаксичні засоби інформування й оцінки в тексті рецензії;

· встановити особливості мовного втілення інформативних та оцінних актів у текстах-рецензіях;

· розкрити способи реалізації інтерпретаційних дій у процесі рецензування;

· проаналізувати текстотипові ознаки рецензії в аспекті синтетизму та аналітизму тексту;

· розкрити особливості етнокультурного варіювання в текстах рецензій, зумовлене сформованими традиціями наукового спілкування.

Об'єктом дослідження є рецензія в складі сучасного наукового гуманітарного дискурсу, реалізованого українською, російською, англійською та німецькою мовами.

Предметом вивчення виступають семантико-синтаксичні, композиційні, комунікативно-прагматичні ознаки текстотипу сучасної наукової рецензії гуманітарної сфери.

Матеріалом дисертаційного дослідження є корпус наукових рецензій, створених українською, російською, англійською та німецькою мовами. Корпус, що містить тексти, присвячені гуманітарній проблематиці, сформований на матеріалі наукових публікацій із психології („Психологія і суспільство”, „Соціальна психологія”, „Вопросы психологии”, „Психологический журнал”, „Культурно-историческая психология”, „American Journal of Psychology”, „Journal of Cross-Cultural Psychology”, „Forum Qualitative Psychologie”, „Sprache & Kognition”, „Musik-, Tanz und Kunsttherapie”, „Zeitschrift fьr Psychologie” та ін.), педагогіки („Педагогика”, „Вестник Российского гуманитарного научного фонда”, „Journal of Technology Education”, „Review of Education”, „Journal of Social Pedagogik”, „International Review of Education”, „Linguistics and Education”, „Pдdagogik”,), філології („Мовознавство”, „Іноземна філологія”, „Актуальні проблеми іноземної фiлологiї: Лiнгвiстика i літературознавство”, „Вопросы языкознания”, „Филологические науки”, „Русский язык за рубежом”, „Русский язык (в научном освещении)”, „J.Linguistics”, „Language Design”, „Bilingual Research Journal”, „English Studies in Canada”, „Zeitschrift fьr Germanistik”, „Sprachwissenschaft und Kommunikationsforschung”, „Zeitschrift fьr Slawistik”, „Sprachkunst”, „PhiN”), соціології („Bcecвіт”, „Український соціум”, „Социологический журнал”, „Социологические исследования”, „Социология: методология, методы, математические модели”, „System”, „Social Scientist”, „Social Development”, „Kцlner Zeitschrift fьr Soziologie und Sozialpsychologie”, „Historische Sozialforschung”, „Zeitschrift fьr Sociologie” та ін.) за період з 1985 по 2008 рік. У процесі дослідження опрацьовано близько 600 текстів.

Методи дослідження. Для вирішення поставлених конкретних завдань у роботі було використано такі методи: метод лінгвістичного спостереження - для систематизації та класифікації мовних фактів, методи контекстуального та структурно-семантичного аналізу - для визначення особливостей композиційної структури рецензії та виокремлення в ній тематичних блоків. Методи прагмасемантичного аналізу застосовувалися з метою виявлення основних типів комунікативних дій та з'ясування їхньої специфіки. Методики семантико-синтаксичного аналізу речення-висловлення та його компонентів залучалися до окреслення характеру взаємодії одиниць різних семантичних типів.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснено лінгвістичний аналіз семантичних та комунікативних особливостей наукової гуманітарної рецензії на матеріалі чотирьох мов - української, російської, англійської та німецької. Наукову рецензію досліджено як текстотип у складі наукового гуманітарного дискурсу. У дисертації вперше розглянуто текст наукової рецензії в аспекті проблеми синтетизму/аналітизму прагмасемантичної організації тексту. Новизною відзначається кваліфікація рецензії як комплексного комунікативного акту, котрий поєднує дії інформування, оцінювання, інтерпретації, що реалізуються згідно з виробленими в науковій комунікації нормами та стереотипами. У роботі вперше розкриті основні риси й тенденції композиційної структури рецензії у двох слов'янських та двох германських мовах, окреслене тематичне наповнення структурних частин та виявлені домінуючі стратегії побудови тексту рецензії.

Теоретичне значення дослідження зумовлене тим, що виявлення основних семантико-синтаксичних, комунікативно-прагматичних та композиційних особливостей сучасного текстотипу наукової рецензії, пов'язаних із критичним спрямуванням творів цього жанру, істотно поглиблює результати вивчення наукового дискурсу та специфіки його текстотипів. Виявлення тенденції до синтетизму прагмасемантичної будови наукової рецензії сприяє розв'язанню проблем теорії дискурсу та моделювання мовленнєвої діяльності в процесі текстотворення. Висвітлення ознак наукової рецензії як тексту вторинного походження є внеском у розробку теорії вторинних текстів та когнітивної лінгвістики. Виділення основних комунікативних стратегій, задіяних у створенні рецензії у кожній із чотирьох досліджуваних мов зокрема, є певним внеском у етнолінгвістичні студії. Результати та висновки дослідження сприяють поглибленню знань про загальні мовно-мисленнєві механізми та функціонування мовних засобів у процесах когніції й текстотворення.

Практична цінність дисертаційної роботи пов'язана з можливістю застосування отриманих результатів при створенні курсів та спецкурсів із прагмалінгвістики, теорії тексту, дискурсивного аналізу, загального мовознавства (розділи „Текст як об'єкт лінгвістичного аналізу”, „Дискурс”). У дисертації міститься матеріал, який може бути використаний у практичній діяльності у сфері міжкультурної академічної співпраці та комунікації, а також при вдосконаленні процедур кваліфікації та наукової експертизи творів різних галузей науки.

Апробація результатів дослідження. Основні положення дисертації апробовано на наукових та науково-практичних конференціях: ІХ міжнародній науково-практичній конференції „Семантика мови і тексту” (м. Івано-Франківськ, 2006), міжнародній науковій конференції „Мова і культура” (м. Київ, 2008), міжнародній науково-практичній конференції до дня слов'янської писемності та культури „Діалог слов'янських культур” (м. Миколаїв, 2008), VIII міжнародній науковій конференції „Презентація світу в гуманітарних дискурсах ХХІ століття” (м. Луганськ, 2009), III міжнародній науковій конференції „Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі” (Кам'янець-Подільський, 2009), а також на засіданнях наукового семінару відділу загального мовознавства Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАНУ „Семантичні і функціональні аспекти дослідження мови: слово, текст, дискурс” (травень 2008 р., листопад 2009).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження висвітлено в семи публікаціях, шість з яких опубліковано у виданнях, затверджених ВАК України як фахові.

Структура й обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку літератури (239 позицій, з них 87 іноземними мовами), додатку „Основні тематичні блоки рецензії: приклади”. Загальний обсяг дисертації становить 228 с., обсяг основного тексту - 182 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дослідження, його актуальність, сформульовано мету та основні завдання роботи, визначено об'єкт, предмет та методи дослідження, розкрито теоретичне та практичне значення отриманих результатів, наведено відомості про апробацію положень дисертації та публікації з теми дисертації.

У розділі 1 „Науковий дискурс та засади його дослідження в сучасному мовознавстві” розглядаються питання, пов'язані з вивченням наукового мовлення та його одиниць у сучасних лінгвістичних студіях, представлених різними галузями мовознавства та національними школами й напрямами. У контексті сучасного розуміння антропоцентризму гуманітарних наук у лінгвістичному аналізі наукових текстів домінує комунікативно-дискурсивний підхід, у межах якого текст розглядається як продукт текстотворення, засіб комунікації. Науковий дискурс, згідно з визначенням О. С. Кубрякової, розглядається як „соціальна даність”, безперервний процес мовленнєвої взаємодії у сфері науки, учасниками якого є дослідники, які в силу своїх професійних інтересів, фаху, національної належності входять до певної наукової спільноти. У вужчому розумінні науковий дискурс - це соціокомунікативна сфера, утворена функціонуванням наукових текстів різних типів (монографія, стаття, рецензія, анотація, реферат, аналітичний огляд, відзив тощо), співвідношення яких характеризується системністю, а внутрішня організація зумовлена функціями текстотипів та їх призначенням, спрямованим на досягнення ефективності обміну науковою інформацією.

Серед основних характеристик наукового дискурсу та його текстових одиниць, які розглянуто у працях останніх десятиліть, виділяються інтертекстуальність, опосередкований зв'язок з „іншими” текстами сфери наукового спілкування, опора на прецедентні тексти та їх концепти (І. А. Синиця, В. Є. Чернявська), симетричний характер суб'єктно-адресатних відносин, принципова рівність статусів комунікативних партнерів, відповідність пресупозицій учасників комунікації (Р. С. Алікаєв, В. І. Карасик, Т. В. Радзієвська), наявність первинних та вторинних текстових форм / текстотипів, що створює підстави для виділення центральної та периферійної ланок у науковому дискурсі (Т. В. Радзієвська, О. С. Троянська), зв'язок з етнокультурними стереотипами, традиціями, нормами та цінностями (А. Душак, О. М. Ільченко), залежність від науково-галузевої специфіки (Н. Ф. Непийвода, М. Я. Цвіллінг) та ін.

Сучасне вивчення наукових текстів представлене кількома чітко не розмежованими напрямами. Суто комунікативний напрям пов'язаний із вивченням метадискурсивних маркерів та їхньої ролі в забезпеченні функціональних якостей тексту (К. Батлер, П. Мейєр, П. Тсе, К. Хайленд, А. Хюблер). Культурологічний напрям висвітлює особливості національних дискурсивних практик у сучасній науковій комунікації (К. Беркенкоттер, К. Бринкер, А. Душак, Р. Креста, А. Мауранен), невіддільний від нього жанрологічний напрям характеризується соціолінгвістичною спрямованістю, пов'язуючи поняття жанру і дискурсивної спільноти (В. Бхатья, Н. В. Данилевська, Дж. Свейлз, Дж. Хартлі, С. Чілтон, Т. В. Яхонтова). Когнітивно-дискурсивний напрям залучається до пошуку інваріантних характеристик текстотипу, його когнітивних та комунікативних ознак (І. М. Колегаєва, Г. Г. Матвєєва Т. В. Радзієвська, Л. В. Славгородська). Дидактичний напрям пов'язаний із пошуками оптимальних стратегій наукового спілкування та виробленням рекомендацій для практичної діяльності (Дж. Армстронг, С. Бейлі, П. Бурдьє, М. О'Коннор, Дж. Хартлі).

У комплексній проблемі дослідження наукового мовлення рецензії присвячені нечисленні праці, в яких проаналізовано, переважно на матеріалі англійської мови, жанротворчі властивості тексту - тематику та композицію, специфічність яких виявляється при зіставленні рецензії з іншими текстами наукової комунікації (В. Г. Ляпунова, О. Д. Мєшков, Є. В. Терехова, О. С. Троянська). Виокремлено оцінний складник тексту рецензії та схарактеризовано лексичні засоби оцінки, виділено різновиди оцінних одиниць та розглянуто їх представленість у структурних частинах тексту (О. К. Кудасова, Т. І. Синдєєва). На матеріалі англійської мови досліджено питання про стереотипний характер засобів вираження та умови забезпечення зв'язності й діалогічності (Г. І. Соловйова, П. Тсе, К. Хайленд, Дж. Хартлі). Помітним внеском у комунікативне вивчення рецензії можна вважати спробу розглянути текст рецензії як комплексний макроакт (О. М. Ніколаєв). Водночас слід констатувати, що у науковій літературі недостатньою мірою висвітлені загальнотеоретична проблема співвідношення семантичної й комунікативно-прагматичної підсистем у тексті, а також питання про вторинну природу тексту рецензії, похідний характер її тематики та композиції, її статус та роль як критично-оцінного текстотипу в забезпеченні ефективності інформаційних процесів у сфері науки.

Розділ 2 „Семантика та композиція сучасної наукової рецензії” присвячений розкриттю семантичних властивостей рецензії згідно з її референційною специфікою, призначенням та функціонуванням у складі наукового дискурсу в кореляції з його композиційною будовою.

Композиційна структура тексту сучасної рецензії гуманітарної сфери знання переважно є стандартною та усталеною, вона має трикомпонентну будову й складається з інтродуктивної (вступної), основної та заключної (фінальної) частин, кожна з яких відповідає завданням інформування про рецензований текст (далі - РТ) та його характеризації. Формування семантичної характеристики кожної зі структурних частин рецензії як вторинного похідного тексту передбачає виділення певних тематичних / тематико-смислових параметрів, сукупна текстуалізація яких уможливлює породження цілісного тексту як лінійного вербального утворення (О. В. Зарецький, В. Г. Ляпунова, О. Д. Мєшков). Проаналізований матеріал дає підстави для виділення найтиповіших параметрів: 1) „Автор РТ”, 2) „Адресат РТ”, 3) „Призначення РТ”, 4) „Позитивні якості РТ”, 5) „Недоліки РТ”, 6) „Стиль і мова РТ”, 7) „Автор рецензії”, 8) „Історична довідка”, кожен з яких у процесі текстуалізації знаходить втілення через низку мотивів, список яких становить відкриту множину. Так, типовими для реалізації тематичного параметра „Автор РТ” є мотиви професійного статусу, авторитетності, наукового досвіду тощо, для тематичного параметра „Позитивні якості РТ” - мотиви новизни, обґрунтованості, ілюстративності, наявності аргументації, різнопланового практичного застосування. Відіграючи роль певних векторів у діяльності рецензента з характеризації конкретного наукового твору, тематичні параметри втілюються у тематичні блоки (Т) - висловлення, що відбивають тематику через свої мотиви (Т1, Т2,.......Т8).

До найтиповіших тематичних блоків інтродуктивної частини рецензії належать „Автор РТ”, „Позитивні якості РТ”, „Призначення РТ” та „Історична довідка”, мотиви яких корелюють із функціональним статусом цієї структурної частини. Так, тематичний параметр „Позитивні якості РТ” в інтродуктивній частині реалізує передовсім мотиви актуальності, новизни, інформативності та обсягу матеріалу, напр.: Актуальность проблемы, которую ставит и решает автор рецензируемой книги, очевидна (П, № 9, 2004: 96). Тематичний параметр „Автор РТ” реалізує мотиви авторитетності, досвіду роботи, професійного статусу, наукового таланту, внеску в науку, прагнення до розв'язання складних завдань тощо. Текстуальна реалізація тематичного параметра „Історична довідка” властива переважно українським та російським рецензіям, у німецьких та англійських рецензіях пріоритет надається реалізації параметра „Призначення РТ”.

Формування основної частини рецензії здійснюється із застосуванням двох текстотвірних стратегій, що умовно позначаються в роботі 1) „Ключові питання” та 2) „Зміст за структурою РТ”. Вони відрізняються за ознакою відтворення (або невідтворення) рецензентом у процесі викладу структурної організації РТ. Дотримуючись стратегії „Ключові питання”, автор рецензії в процесі аналізу тексту зупиняється на найбільш яскравих та важливих аспектах РТ, чим акцентує власну зацікавленісь проблемою, яка досліджується у рецензованому творі. Як правило, рецензент у таких випадках пропонує розгорнуту аргументацію науково значущої інформації РТ: Fьr Leser in unserem Lande hat ein solches Buch seine besondere Bedeutung vor allem darin, daЯ…(P, Jh. 44, № 3, 1989: 261).

При залученні стратегії „Зміст за структурою РТ” виклад основної частини рецензії відповідає послідовності субтекстів - складників РТ, унаслідок чого рецензія отримує чітко структурований вигляд, де кожний субтекст відкривається реченням, що маркує межу двох субтекстів: The first section, „Defining the Field”, comprises two chapters… (HLJ, Vol. 9, № 15, 2004).

Смислова структура основної частини рецензії представлена більшою кількістю тематичних параметрів, мотиви яких набувають конкретнішого й деталізованішого характеру. Так, мотивами тематичного блоку „Позитивні якості РТ” є використання ефективних аналітичних прийомів та методик, введення нових термінів, широта охоплення матеріалу, повнота і точність викладу, детальність аналізу, важливість отриманих результатів, практична користь тощо: Применение принципа […] позволило автору сделать важный вывод…(ФН, № 6, 1986: 88). Типовими мотивами тематичного блоку „Недоліки РТ” виступають: відсутність новизни, описовість, повторення вже відомого, розв'язання проблем суто традиційним шляхом, неповнота викладу або недостатнє опрацювання матеріалу, наявність фактичних помилок, недотримання точності.

Мовну діяльність рецензента, відповідно до використання двох стратегій, можна схематично представити у вигляді ланцюжків дій. Перша послідовність характерна для ситуації застосування стратегії „Ключові питання”, друга - для стратегії „Зміст за структурою РТ”. Схема 1. Номінація досягнення (1) > його характеристика > його оцінка //номінація досягнення (2) > його характеристика > його оцінка //... // номінація досягнення (n) > його характеристика > його оцінка. Схема 2. Номінація субтексту (1) > його характеристика > його оцінка // номінація субтексту (2) > його характеристика й оцінка //... // номінація субтексту (n) > його характеристика й оцінка.

Реалізації цих найтиповіших послідовностей мовних дій, в яких утілюється логічна структура процесу рецензування, у різних текстах властива значна варіативність унаслідок дії таких чинників, як селективні обмеження на вибір лексичних і синтаксичних засобів, забезпечення зв'язності тексту та ін. Перша стратегія дозволяє рецензенту обирати об'єкти опису, спираючись на своє враження від рецензованого наукового твору та пропонувати власний погляд на те, в чому полягає новизна, актуальність аналізованого тексту, та прогнозувати його науковий ефект. Такі тексти вирізняються великою кількістю оцінних одиниць, моделюють конкретні відповіді рецензента на питання про негативні чи позитивні сторони РТ. Друга стратегія передбачає чіткий, узгоджений із планом виклад матеріалу та послідовне й повне розкриття змісту всіх розділів РТ, завдяки чому тут переважають акти інтерпретації, що інкорпорують оцінні лексеми. Зазначимо, що рецензіям, створеним українською та російською мовами, властиві обидві розглянуті стратегії, тоді як у рецензіях англійською та німецькою мовами перевага надається другій стратегії („Зміст за структурою РТ”), більшою мірою це стосується німецької мови.

Для заключної частини рецензії характерне значне варіювання тематичних блоків, найбільш типовими з яких є „Позитивні якості РТ” та „Автор РТ”. Можливим є розвиток мотивів тематичного блоку „Недоліки РТ”, що поєднуються з мотивами блоку „Позитивні якості РТ”: Эти и другие возможные замечания […] не затмевают несомненных достоинств книги… (ФН, № 6, 1996:105). Висловлення негативної оцінки в заключній частині рецензії загалом не є типовим явищем для українських та російських рецензій на відміну від англійських та німецьких, де рецензент, відзначаючи недоліки, може висувати власні пропозиції щодо належного, на його думку, розв'язання проблеми. Характеризація РТ у заключній частині може набувати оформлення у вигляді рекомендацій, пояснень, побажань тощо. Досить типовим є розгортання тематичного параметра „Адресат РТ” у висловленнях, що прогнозують успішний характер рецепції тексту науковою спільнотою: Можна сподіватися, що книга […] знайде багато вдячних читачів серед славістів, соціолінгвістів, істориків, культурологів…(М, № 5, 2003:87).

Розділ 3 „Особливості комунікативно-прагматичної організації тексту сучасної наукової рецензії”. Вивчення комунікативно-прагматичного аспекту специфіки тексту сучасної рецензії здійснюється, виходячи з положень про інтенціональний характер і адресованість текстового твору, його зв'язок із комунікативно-прагматичною ситуацією текстотворення, а також спираючись на уявлення про текст як комплексний комунікативний акт (Р. де Богранд, О. П. Воробйова, І. Р. Гальперін, Т. ван Дейк, А. Душак, Л.П.Іванова, І. М. Колегаєва, А. М. Ніколаєв, Т. В. Радзієвська). Вивчення корпусу рецензій із психології, педагогіки, соціології, філології дає підстави для виділення основних векторів текстотвірної діяльності рецензента, що втілюються в таких комунікативних діях, як інформування, оцінювання, інтерпретація.

Діяльність рецензента, спрямована на інформування, створюючи логічну основу для оцінювання, характеризації, аналізу наукового твору, маніфестується в актах повідомлення, цитування, коментування та конкретизації, об'єктами яких можуть бути різні компоненти РТ. Так, стандартним об'єктом повідомлення в рецензіях стають види комунікативно-пізнавальної діяльності автора РТ, що відображається в рецензії за допомогою широковживаних, усталених виразів: автор описує, повідомляє; автор упоминает, предлагает; аиthоr provides, reasons, illustrates; der Аиtоr interessiert sich fьr; Аиtоr prдsentiert, folgt, thematisiert та ін.

Для повідомлення про погляди автора РТ, його позицію, певні висловлені ним міркування, пояснення, інтерпретації текстотип рецензії використовує сформований репертуар засобів із дієсловами, що позначають ментальні дії та стани: на погляд автора; согласно автору; so uпser Аиtоr; iп author's uпderstaпdiпg тощо. До таких засобів також слід зараховувати повідомлення про всі інші види комунікативних дій автора РТ, напр.: ствердження (автор стверджує; автор заявляет; аиthоr asserts; Аиtоr deklariert), заперечення (автор заперечує / не заперечує), констатації проведення аналізу, характеристики та ін. (проводиться характеристика; автор анализирует; author examines; einer Analyse unterziehen). Інформативна діяльність рецензента реалізується через вербальні формули підбиття підсумків (автори дійшли висновку; the author concludes his book with), конкретизації та деталізації (автор розмежовує; автор конкретизирует).

До типових засобів повідомлення належать стереотипні вислови, що позначають дії автора, спрямовані на забезпечення впливу на адресата (автор убеждает в…; автор переконує у…), а також його оцінні або полемічні дії (автор подверг критике; автор возражает против), пропозиції та припущення (author suggests, makes an assumption).

Обов'язковими компонентами інформування є повідомлення про загальні положення РТ, його основний зміст, зміст окремих розділів та підрозділів: Матеріал загалом охоплює 7 основних тем: nрuчuни емiграцiї… (НТЕ, № 3, 2007:92). Повідомлення про структуру, мету, матеріал, тему, предмет дослідження в окремих підрозділах РТ характеризується використанням сформованого репертуару мовних засобів (книга складається з…; книга состоит из 4 глав; а book begins with; das Buch ist aufgeteilt) та підпорядковується певним цілям (главной задачей является; праця має на мemi; the goal (aim) of this book is; die Arbeit beginnt mit).

Акти інформування здійснюються в рецензії за допомогою прямої та непрямої цитації, що в сучасній практиці інформування виступає як широковживаний, хоч і не облігаторний, засіб інформування. Найчастіше цитація застосовується для висвітлення основних теоретичних або змістових положень РТ і виступає як його інформаційний репрезентант, маркує генетичний зв'язок рецензії з РТ.

До низки інформаційних дій у рецензії належать коментування та конкретизація, що пояснюється потребою наведення певної додаткової або уточнювальної інформації; вони виконують функцію концентрування уваги читача на особливостях того, що є предметом обговорення в РТ, і характеризуються логіко-семантичним зв'язком із висловленням, яке їм передує.

Оцінювання, що становить вагомий сегмент діяльності рецензента, реалізується за допомогою різноманітних лексико-синтаксичних засобів, які часто поєднуються в межах одного висловлення. За способом вираження в тексті виділяємо експліцитну та імпліцитну оцінку. В першому випадку носієм аксіологічної семантики („добре” - „погано”) виступає відповідна лексема, у другому - оцінне значення передається завдяки імплікатурі дискурсу, що базується на сформованих уявленнях про „позитивне - негативне” учасників наукової комунікації, взагалі певної дискурсивної спільноти.

Основними засобами вираження експліцитної оцінки в рецензії виступають прикметники, прислівники, іменники, почасти дієслова, що містять семантичний компонент аксіологічного типу і виступають „матеріальними” носіями оцінного значення. За типом семантичної організації такі одиниці розподіляються на дві групи: 1) одиниці, семантична структура яких містить аксіологічний компонент як основний (добре, позитивный, good, schlecht) та 2) одиниці, в значенні яких аксіологічний компонент поєднується з іншими складниками, переважно кваліфікативного або дескриптивного типу (достовірний, плодотворный, well-organized, sinnvoll). Пор.: оригінальний = „новий” + „не схожий на інші” + „добрий”; змістовний = „такий, що містить цінну інформацію” + „добрий”.

Експліцитна оцінка та засоби її вираження розглядаються в дисертації у проекції на групи лексичних засобів, здатних до кваліфікації певних аспектів РТ, та основні види синтаксичної актуалізації аксіологічного значення із врахуванням особливостей функціонування оцінних одиниць у складі інформаційних актів. Об'єктами оцінювання можуть виступати як будь-які аспекти РТ, так і саме дослідження, яке він представляє, найчастіше ними стають аналітичні процедури, діяльність автора, матеріал, методи аналізу, структура та композиція, характер викладу, отримані результати, рівень оформлення, критерії аналізу, праця в цілому та її внесок у науку: Слід позитивно оцінити увагу, з якою автор підходить до ідей гуманістичної психології… (СП, № 1, 2005:171). Оцінні засоби, що використовуються в наукових рецензіях досліджуваних мов, належать до загальнолітературної (неспеціальної) лексики та у своїй сукупності складають досить репрезентативний репертуар, це особливо стосується прикметників, напр.: актуальний, новаторский, significant, reichhaltig, neu, interessant та ін.

Функціонування лексичних засобів оцінки у текстах рецензій демонструє, що в своїй актуалізації в реченні-висловленні вони характеризуються різним ступенем аксіологічної інтенсивності. Під цим кутом зору виділяються два основних типи реалізації оцінного значення: 1) коли семантика оцінки має виражений інтенсивний характер при входженні одиниці до складу логічного предиката, асертивної частини висловлення; 2) коли семантика оцінки не характеризується інтенсивністю, а пов'язується із синтаксичною позицією, зокрема внаслідок введення оцінної одиниці до складу висловлення з інформаційною функцією як компонент додаткової предикації.

Одним із способів реалізації інтенсивного оцінного значення виступають висловлення, в яких оцінна одиниця входить до складу логічного предиката, а синтаксична позиція „підсилює” значення оцінної лексеми: Наблюдения автора нетривиальны, достоверны и зачастую неожиданны, сенсационны в хорошем смысле слова (ВЯ, № 5, 2000:144). Такі висловлення функціонують як оцінні мовленнєві акти. Проте більш типовим для наукової рецензії є виділення оцінної одиниці в емфатичну конструкцію, завдяки чому оцінна семантика отримує інтенсивне вираження: Als groЯes Verdienst der vorliegenden Literaturgeschichte ist… (SK, Jh. 26, № 2, 1995:379). До засобів експліцитної оцінки належать також висловлення з дієсловами та іменниками на позначення оцінних дій та їх результатів (оцінювати, помилка тощо).

Для функціонування одиниць оцінної семантики в рецензіях характерне формування контекстів із зниженою інтенсивністю оцінки, що диктується етикетними нормами наукового спілкування. Найпоширенішим способом введення оцінки до висловлення з інформативною функцією є використання прислівника з оцінно-кваліфікативним значенням у складі дієслівного словосполучення, що властиве всім досліджуваним мовам: слушно стверджується; убедительно обосновывается; to present carefully; ьberzeugend wirken. Типовим є включення одиниць оцінної семантики до складу об'єктного компонента висловлення, напр.: In a conclusion hardly predictable from the book's beginning, Bok ends with a persuasive argument for the centrality of faculty… (AA, Vol. 1, № 1, 2004: 152). Саме в таких контекстах можливе вживання емоційно-оцінних лексичних засобів, напр.: блискучий, страстный, precious, ausgezeichnet.

Типовим „середовищем” для функціонування оцінної лексики в рецензії є сфера синтаксичної периферії речення. Інтенсивність оцінки у синтаксично периферійних компонентах знижується, і оцінна інформація, що отримує таке оформлення, сприймається як додаткова, не дуже важлива, інформація, так би мовити, „другої черги”. Подібна картина спостерігається і у разі, якщо оцінна одиниця входить до складу адвербіального детермінанта речення.

Феномен імпліцитної оцінки в рецензії визначається тим, що, здійснюючи аналіз, автор рецензії часто уникає прямого лексичного вираження оцінних характеристик РТ, що, з одного боку, диктується вимогами наукового етикету, а з другого, пов'язане з участю в науковій комунікації членів конкретної дискурсивної спільноти (J. M. Swales). Тому оформлення оціночних висловлень здійснюється за допомогою модальних засобів та засобів, здатних до актуалізації наукових, загальнокультурних стереотипів та цінностей, носіями котрих виступають члени дискурсивної спільноти. У такий спосіб рецензент скеровує читача до потрібних причиново-наслідкових зв'язків, що забезпечує успішне розуміння ним імпліцитної інформації, породженої самим реципієнтом у процесі сприйняття текстової інформації.

„Кодування” оцінної інформації виявляється в тому, що смисли позитивної чи негативної оцінки передаються за допомогою певних дискурсивних засобів, до яких відносимо оформлення інформації у вигляді побажання, поради, припущення, висловлення сумнівів і т. ін., а також через апеляцію до основних норм, стандартів та стереотипів виконання дослідження, що стосуються його необхідних критеріїв (актуальності, новизни, авторитетності наукового видання, рівня наукової компетенції та таланту автора РТ), або ж до загальнокультурних цінностей (сумлінність у роботі, сміливість, працьовитість, творчі здібності тощо).

Інтерпретація як різновид мовно-мисленнєвої діяльності, спрямованої на оперування смислами, виявлення глибинної семантики тексту та пов'язаної з процесом розуміння (В. З. Дем'янков, Н. В. Чепелєва), при рецензуванні реалізується через активне прочитання РТ, декодування та осмислення отриманої інформації й висловлення власного погляду автором рецензії. Якщо об'єктом оцінки найчастіше стають процедурні аспекти проведеного дослідження, структура РТ, його композиція, матеріал тощо (див. вище), то об'єктом інтерпретації є глибинно-семантичний компонент РТ. Тому рецензент, характеризуючи змістові положення, у той чи інший спосіб - із меншою або більшою впевненістю чи категоричністю - наголошує на своєму баченні конкретного об'єкта обговорення та його окремих складників. Акцентування власної позиції втілюється за допомогою використання різноманітних мовних засобів, серед яких висловлення з певним модальним значенням, дискурсивні слова, узуальні в науковому дискурсі кліше, які часто виступають маркерами інтерпретації у розгорнутих конструкціях (на 2-3 речення). Найчастіше в них фіксується підхід рецензента, відмінний від позиції автора. Тому інтерпретація в рецензії реалізується в актах переосмислення, переформулювання, узагальнення, конкретизації, які часто маркуються висловами іншими словами; ich bin mir bewusst; на наш взгляд і т. ін.

Типовим випадком інтерпретації є ситуація, коли рецензент пропонує власне пояснення того явища, що його розглядає автор РТ, доповнює або спростовує його погляд. Прикладами реалізації інтерпретаційної діяльності можуть слугувати фрагменти рецензій, що відображають узагальнення рецензента, уточнення твердження, висловленого автором РТ, акцентуацію власної думки, яка протиставляється або зіставляється з думкою автора РТ чи інших науковців. Таке зіставлення може мати експліцитний або імпліцитний характер, проте у будь-якому разі воно вносить у виклад діалогічність. Важливим різновидом інтерпретаційних дій є полемічні акти, в яких рецензент виступає як контрагент автора РТ, висловлює незгоду з ним, пояснюючи та аргументуючи свою позицію.

У розділі також розглянуто властиві сучасній рецензії засоби впливу та переконання, що мають свої особливості, зумовлені, з одного боку, етикетним аспектом наукової комунікації, що забороняє використовувати інтенсивні та „відверті” засоби експресії й впливу, а з другого - досить обмеженим обсягом рецензії. Виявилося, що засобам реалізації персуазивної функції у висловленнях рецензента властиве вираження модальних значень категоричності, переконаності, впевненості та акцентуації тих чи інших компонентів РТ. За способами реалізації їх можна поділити на графічні (знаки пунктуації, схеми, таблиці, виділення слова іншим шрифтом, лапки, подавання інформації в дужках), лексико-граматичні, до яких належить використання певних граматичних форм (напр., ступенів порівняння) та лексико-синтаксичні, пов'язані з вибором лексичних одиниць та синтаксичних конструкцій (зокрема, засоби інтенсифікації значення, використання питальних та окличних речень).

ЗАГАЛЬНІ ВИСНОВКИ

1. Сучасна наукова рецензія як один із обов'язкових текстотипів наукового дискурсу несе на собі ознаки вторинного, похідного тексту, семантико-композиційна структура якого зумовлена завданнями представлення змісту тексту, що рецензується, його характеризації та оцінки. Розгляд корпусу українських, російських, англійських та німецьких рецензій із гуманітарної сфери знань демонструє їх трикомпонентну будову, котру можна вважати одним з усталених стереотипів наукового дискурсу. Сучасна рецензія складається з інтродуктивної частини (вступу), основною функцією якої є наведення загальної інформації про РТ, її автора, ознайомлення з науковим контекстом, до якого належить РТ; основної частини, призначення якої полягає в детальній характеризації та оцінці РТ, та заключної (фінальної) частини, що пов'язана з етикетним аспектом наукової комунікації та призначена відобразити сумарну (холістичну) оцінку РТ.

2. Інтродуктивна частина наукової рецензії характеризується усталеним характером та загалом не відзначається помітною варіативністю за досліджуваними мовами. Її змістовий обсяг формується в основному тематичними блоками „Автор РТ” (Т1), „Адресат РТ” (Т2), „Призначення РТ” (Т3), „Позитивні якості РТ” (Т4), „Автор рецензії (Т7), та „Історична довідка” (Т8), які охоплюють інформацію про науково-історичний контекст, до якого належить РТ, особу автора, його статус, науковий доробок, досвід роботи. Необхідним компонентом інтродуктивної частини виступає повідомлення про мету дослідження, його призначення. Інформація про науково-історичний контекст логічно пов'язана з тематичними блоками „Призначення” та „Позитивні якості”, в яких розкривається доцільність виконаного дослідження, його актуальний характер, інформативність та висвітлюється новизна дослідження. Демонструючи значну подібність у своїх інтродуктивних частинах, рецензії, написані слов'янськими та германськими мовами, мають також деякі відмінності. Типовим для рецензій українською та російською мовами, на відміну від англійських та німецьких рецензій, є подання інформації стосовно адресованості РТ, кола читачів, яким корисно ознайомитися з РТ (тематичний блок „Адресат РТ”). Натомість для англійських та німецьких рецензій найбільш вагомим, частотним і першорядним є повідомлення про призначення РТ, його мету та завдання, підкреслення його закономірного характеру (тематичний блок „Призначення РТ”).

3. Основна частина наукової рецензії містить поглиблений аналіз РТ, виклад котрого визначається двома альтернативними стратегіями, умовно переданими як „Ключові питання” та „Зміст за структурою РТ”. Вони розрізняються за ознакою „підпорядкованість - непідпорядкованість структурі РТ”. Застосовуючи першу стратегію, яка має інтерпретативно-аналітичний характер, рецензент послідовно висвітлює ті аспекти РТ, що, на його думку, заслуговують на увагу та окреме відзначення, аналіз, інтерпретацію та наукове витлумачення. При цьому внутрішня структурно-композиційна будова основної частини рецензії не підпорядковується структурі РТ та не відтворює послідовності його субтекстів. Друга стратегія „Зміст за структурою РТ”, що має переважно інформативно-кваліфікативний характер, передбачає формулювання основної частини рецензії шляхом послідовного аналізу розділів РТ. Звернення до цих двох стратегій при формуванні основної частини рецензії властиве сучасній практиці рецензування в українському та російському науково-гуманітарному дискурсі, де вони вживаються на паритетних засадах. У англійській та німецькій сучасній практиці рецензування пріоритет надається другій стратегії - „Зміст за структурою РТ” (випадки застосування в рецензіях цими мовами першої стратегії в розглянутому матеріалі поодинокі).

У основній частині рецензії (за матеріалом чотирьох мов) максимально представлено всі тематичні блоки, однак їхні комбінації та реалізація мотивів розрізняються в окремих мовах. Типова основна частина російських та українських рецензій характеризується розвитком тематичних блоків Т1 „Автор РТ” (мотиви досвіду роботи, внеску в науку), Т2, Т3, Т4, Т5 та Т6, які є найбільш релевантними для неї. Стандартним компонентом цієї частини рецензії є розвиток тематичного блоку Т5 „Мова і стиль РТ”, що однаковою мірою властиве традиціям рецензування в усіх досліджуваних мовах та культурах і висвітлює метамовний аспект наукового дискурсу, пов'язаний з ускладненістю механізмів „пакування” наукової інформації.

Особливістю українських та російських рецензій є досить частотне включення інформації тематичного блоку Т3 (визначення цілей, інтенцій автора щодо дослідження в цілому та його окремих розділів). Англійські та німецькі рецензії, натомість, характеризуються широким представленням тематики блоку Т7 „Автор рецензії”, яка розкривається у розгорнутих висловленнях рецензента стосовно аналізованої в РТ проблеми, де викладаються його власні уявлення про неї, інтерпретація та бачення предмета дослідження. Реалізуючи науковий діалог, вони висвітлюють позицію рецензента, який може виступати тут у ролі опонента, іноді вони здатні утворювати в межах основної частини рецензії субтекст, що характеризується певною автономністю („текст у тексті”).

4. Заключна частина наукової рецензії, що має досить лаконічний, порівняно з інтродуктивною та основною частинами, характер, відзначається істотною варіативністю за параметром актуалізації тематичних блоків. Найчастіше заключна частина розвиває тематичні блоки Т4, Т5, Т2, а також Т1 і Т7, проте їх присутність у певній комбінації не є регулярною (на відміну від тематичних блоків Т4, Т5, Т6 основної частини). Їх комбінації у текстах широко варіюють та мають необлігаторний характер. Певну відмінність у розглянутому корпусі рецензій демонструють німецькі рецензії, автори яких подають більш розгорнуті та аргументовані підсумки свого аналізу, характеризуючи текст за параметрами інформативності, актуальності, відзначаючи його недоліки і даючи рекомендації авторові РТ, що пояснюється усталеними традиціями німецького наукового дискурсу.

5. У комунікативно-прагматичному аспекті текстотип наукової рецензії розглядається, згідно із сучасними уявленнями про комунікативну природу тексту, як комплексний комунікативний акт та результат текстотвірної діяльності науковця, основними складниками якої стають інформування, оцінювання та інтерпретація, що визначають добір лексико-синтаксичних засобів. У сучасних текстах вони, з одного боку, тяжіють до стереотипізації (т.зв. кліше), а з другого - характеризуються нестандартним, творчим уживанням.

6. Основними способами реалізації інформування в тексті наукової рецензії є акти повідомлення, цитації, коментування, конкретизації, об'єктом інформування в яких стають характеристичні ознаки РТ (тематика, проблематика, структура, композиція, обсяг, мета, призначення, завдання, здобутки тощо). Завданням інформативних актів передусім виступає презентація РТ за його основними ознаками задля створення адекватного уявлення про нього у потенційного читача, а особливістю мовної реалізації інформування стають вироблені стереотипні кліше, конструкції, словосполучення, широковживані у всіх досліджуваних мовах (книга складається з…, глава посвящается…, a boоk begins with…, das Buch ist aufgeteilt). Вони відбивають наповнення РТ, характер мовно-розумових та пізнавальних процедур, здійснених автором РТ, описують його діяльність, основні положення, тези та висновки.

Ознакою мовних засобів інформування виступає безособовість, що виражається у пріоритетному вживанні пасивних конструкцій, зворотних дієслівних словоформ, непрямих номінацій автора (автор, науковець, author, die Autorin). Ця тенденція чітко окреслена в українській, російській, німецькій мовах і меншою мірою притаманна англійській, в якій широковживаними є також активні конструкції та прямі номінації автора (Barron opens her book...).

7. Особливістю оцінювання в сучасній науковій рецензії є різноманітність способів його мовної реалізації, що пояснюється основним призначенням рецензії. Оцінка може даватися експліцитно та імпліцитно. Засобами експліцитної маніфестації оцінних значень виступають прикметники, іменники, прислівники, у семантичній структурі яких міститься оцінка - аксіологічна („добре”, „погано”) або ж інших типів (істиннісна, утилітарна), що також передбачає спектр значень „позитивна - негативна оцінка”.

Оцінна лексика утворює репрезентативний сегмент лексичного репертуару наукової рецензії як текстотипу, в якому, поряд з інтелектуально-оцінною, наявна експресивно-оцінна лексика. Функціонування лексичних засобів оцінки у текстах рецензій демонструє, що у своїй актуалізації в реченні-висловленні вони характеризуються різним ступенем аксіологічної інтенсивності.

Найбільший ступінь інтенсивності оцінки спостерігається, коли оцінне значення, маніфестоване окремою лексемою або словосполученням, входить до логічного предиката, емфатичної конструкції речення-висловлення. Менший ступінь інтенсивності оцінки виявляється при вживанні оцінної лексики в інформативних актах, що є типовим „середовищем” функціонування оцінного значення в науковій рецензії. Його представляють адвербіальні та об'єктні дієслівні конструкції, сентенціональні компоненти складного синтаксичного утворення, що належать до синтаксичної периферії речення. Синтаксично периферійна позиція впливає на зниження інтенсивності вираження оцінки, що корелює з етикетними засадами наукової комунікації.