Теоретичні і практичні аспекти діяльності українських мовознавців на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Размещено на http://allbest.ru

ЧЕРНІВЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ЮРІЯ ФЕДЬКОВИЧА

УДК 81(477.85)"189/191”

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Теоретичні і практичні аспекти діяльності українських мовознавців на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Спеціальність 10. 02. 01 - українська мова

Кацімон Ольга Анатоліївна

Чернівці - 2010

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, доцент Ткач Людмила Олександрівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, професор кафедри сучасної української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Мойсієнко Віктор Михайлович, Житомирський державний університет імені Івана Франка, директор інституту філології та журналістики;

кандидат філологічних наук, доцент Гузар Олена Володимирівна, Тернопільський національний педагогічний університет імені Володимира Гнатюка, завідувач кафедри рідної мови та методики її викладання.

Захист відбудеться 12 березня 2010 року о 10. 00 на засіданні спеціалізованої вченої ради К 76.051.07 у Чернівецькому національному університеті імені Юрія Федьковича (корп. V, ауд. 230, вул. М. Коцюбинського, 2, м. Чернівці, 58012).

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича за адресою: вул. Лесі Українки, 23, м. Чернівці, 58000.

Автореферат розіслано 12 лютого 2010 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради О. В. Кульбабська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Період кінця ХІХ - початку ХХ ст. належить до визначальних періодів у розвитку української культури, адже саме на цей час припадають найбільш значні здобутки, якими увінчалися зусилля національно свідомої української інтелігенції обох частин України (підросійської та підавстрійської) в реалізації об'єднавчої ролі української літератури та літературної мови. Поява високохудожніх творів та перекладів творів світової класики, видання граматик та словників української мови, активізація мовознавчих студій сформували єдине культурне річище, що охоплювало всі частини української етномовної території, а передусім - адміністративні й культурні центри, де працювали українські громадсько-культурні діячі, письменники, політики, науковці, педагоги.

На Буковині таким центром було місто Чернівці, де в 1875 р. відкрито німецькомовний Чернівецький університет ім. Франца-Йосифа (нині - Чернівецький національний університет ім. Ю. Федьковича (ЧНУ). Навколо кафедри української мови і літератури, що діяла від першого року заснування університету, та професорів, які в різний час її очолювали, гуртувалися науковці-україністи, а з покоління студентів, які навчалися тут до Першої світової війни, вийшли й діячі загальноукраїнського рівня.

У галузі українського мовознавства на Буковині працювали: мовознавець, громадсько-політичний діяч, голова філологічної секції НТШ, академік першого складу ВУАН Степан Смаль-Стоцький (1859 - 1938); мовознавець, редактор, перекладач, громадсько-культурний діяч, дійсний член НТШ Василь Сімович (1880 - 1944); мовознавець, етнограф, фольклорист, бібліограф, громадсько-культурний діяч, дісний член НТШ Зенон Кузеля (1882 - 1952); славіст, палеограф, фольклорист, член-кореспондент Румунської академії наук, Петербурзької академії наук Омелян Калужняцький (1845 - 1914); лексикограф, перекладач, педагог Володимир Кміцикевич (1884 - 1942); лексикограф, перекладач, педагог Юліан Кобилянський (1859 - 1922); австрійський філолог, професор французької мови Чернівецького університету Теодор (Федір) Ґартнер (1843 - 1925); педагог, лексикограф Омелян Попович (1856 - 1930); мовознавець, філософ, педагог Клим Ганкевич (1842 - 1925); мовознавець, педагог Г. Онишкевич (1847 - 1883); письменник, філолог, педагог Осип Маковей (1867 - 1925); викладач української і класичних мов у гімназії м. Кіцманя (на Буковині) Микола Равлюк (1881 - 1933) та ін.

Багатьом з названих діячів присвячено окремі статті в "Енциклопедії українознавства”, "Українській радянській енциклопедії”, "Українському радянському енциклопедичному словнику”, а також в енциклопедії "Українська мова”, хоч в Україні від початку 1930-их рр. їхніх імен не популяризували, праць не перевидавали, а наукову спадщину майже не досліджували. Лише з початком 1960-их років, коли з'явилися перші монографії з історії українського словникарства (А. Москаленка, П. Горецького), в науковому обігу активізувалися згадки про буковинських лексикографів - Ю. Кобилянського, В. Кміцикевича, З. Кузелю.

Від кінця 1980-их рр. та в незалежній Україні зацікавлення постатями несправедливо забутих українських культурних діячів набуло ознак сталої тенденції, завдяки чому заповнено чимало інформаційних лакун і в історії українського мовознавства на Буковині. Важливим джерелом до її вивчення послужило видане 1993 р. "Листування українських славістів з Ф. Міклошичем”, упорядковане І. Свєнціцьким (з його ж таки передмовою, написаною в 1941 р.). Замовчувана наукова спадщина стала для багатьох дослідників (як в Україні, так і за її межами) предметом аналізу й осмислення в контексті нового часу (йдеться про монографії М. Жовтобрюха, С. Бевзенка, М. Білоус і З. Терлака, О. Добржанського, Г. Мацюк, Л. Ткач, М. Мозера, кандидатські дисертації О. Шонц, І. Ярошевич; статті Н. Бабич, Н. Гуйванюк, В. Бузинської, Г. Бідера та ін.). Та все ж основний корпус праць буковинських мовознавців кінця ХІХ - початку ХХ ст. і досі не перевидано ^**  Виняток становлять: двотомне видання мовознавчих праць В.Сімовича, упорядковане Ю.Шевельовим (вийшло друком у Канаді 1981 р. 1984 р, у видавництві Оттавського університету); фототипне видання „Граматики української мови” В. Сімовича, що його підготував і видав О. Горбач (Мюнхен, 1986 р.); найповніше видання праць В. Сімовича (Т.1: Мовознавство; Т.2 : Літературознавство. Культура), підготовлене й видане під керівництвом Л.Ткач (Чернівці, 2005 р.); кілька перевидань, включно з фототипними, витримав „Словар чужих слів” З.Кузелі і М.Чайковського, проте всі вони з'явилися за межами України..

Актуальність дисертації зумовлена необхідністю комплексного аналізу праць у галузі українського мовознавства, авторами яких виступили громадсько-політичні й культурно-освітні діячі Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст., як певного етапу в історії української мовознавчої думки та в історії української літературної мови, а також у контексті тих дискусійних питань, що їх розв'язують сучасні українські лінгвісти (як-от: реформування правопису й методики викладання рідної мови; перегляд й удосконалення стилістичного маркування лексики літературної мови; лексикографічна практика; подолання наслідків процесів русифікації й уніфікації, що призвели в радянський період до системного вилучення з української мови багатьох питомих одиниць різного рівня тощо).

Вивчення практичного досвіду буковинських мовознавців у розширенні сфер функціонування української мови в багатомовному середовищі Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст. сприятиме формуванню науково обґрунтованих, аргументованих оцінок тих типологічних явищ, які перешкоджають повноправному утвердженню української мови в усіх сферах життя сучасної України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затверджено вченою радою Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 1 від 22. 02. 2007 р.). Дисертація розкриває один із напрямків комплексної наукової теми "Лінгвокогнітивні та комунікативно-функціональні параметри мовних одиниць у літературних та діалектних текстах” (УДК 811.161.2: [1+39]) кафедри сучасної української мови ЧНУ (номер державної реєстрації 0106U003610), зокрема - встановлено формально-семантичні та функціональні особливості мовних одиниць різних рівнів, представлених у граматиках, словниках, перекладах, що становлять мовознавчу спадщину буковинських громадсько-культурних діячів кінця ХІХ - початку ХХ ст.. Тема дисертації безпосередньо пов'язана з комплексною програмою "Буковинські студії - V”, що затверджена на 2007 - 2010 рр. сесією Чернівецької обласної ради і виконується в науково-дослідному Центрі буковинознавства при ЧНУ.

Мета роботи - висвітлити практичні аспекти діяльності українських мовознавців та громадсько-культурних діячів на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. та їх теоретичні здобутки, що мали загальноукраїнське значення, у контексті актуальних проблем сучасного українського мовознавства. Для реалізації поставленої мети потрібно було розв'язати такі завдання:

1) узагальнитипогляди буковинських учених - С. Смаль-Стоцького, В. Сімовича та ін. - на систему української мови; докладніше проаналізувати роль праць згаданих учених у правописній дискусії початку ХХ ст., а також у створенні української мовознавчої термінології;

2) описати практику граматичної кодифікації української мови за кількома виданнями граматики української мови С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера;

3) дослідити особливості теоретичних підходів до укладання словників української мови, що вийшли друком на Буковині в досліджуваний період, та схарактеризувати внесок О. Поповича, Ю. Кобилянського в історію української лексикографії;

4) подати загальну характеристику "Словаря чужих слів” (1910) З. Кузелі та М. Чайковського щодо структури реєстру та стилістичних особливостей тлумачної частини;

5) проаналізувати динаміку представленості окремих груп запозиченої лексики української мови (грецизмів, латинізмів, германізмів, румунізмів) у "Словарі чужих слів” (1910) З. Кузелі та М. Чайковського та в реєстрах словників іншомовних слів української мови, виданих у 1932 р. та 1951 рр.;

6) узагальнити внесок буковинських діячів, особливо В. Сімовича з огляду на його редакторську та перекладацьку діяльність, в історію українського художнього перекладу та унормування мови буковинських видань кінця ХІХ - початку ХХ ст.;

7) систематизувати й доповнити факти історико-біографічного та мовознавчого характеру, наявні в науковій, довідковій, мемуарній літературі з досліджуваної проблематики;

8) з'ясувати й обґрунтувати роль і значення результатів дослідження для історії української літературної мови та історії українського мовознавства.

Джерельною базою дослідження послужили граматики української мови (три видання "Рускої граматики” С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера (1893, 1907, 1914 рр.; "Граматика української мови” В. Сімовича 1921 р.), наукові й науково-популярні праці С. Смаль-Стоцького, В. Сімовича, К. Ганкевича, О. Маковея, М. Равлюка на мовознавчі теми; українсько-іншомовні словники О. Поповича, Ю. Кобилянського, видані для шкільних потреб; переклади українською мовою творів європейських літератур, що побачили світ на Буковині на початку ХХ ст.

Об'єкт дослідження - історія українського мовознавства на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.

Предметом дослідження є теоретичні погляди та практичні заходи щодо нормування й лексикографічного опису української літературної мови, а також структурно-семантичні та функціональні особливості одиниць української мови, представлених у мовознавчій спадщині культурно-освітніх діячів Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст.

Методи дослідження. Основні методи, використані в дослідженні, - описовий (для аналізу екстралінгвальних чинників розвитку українського мовознавства та української літературної мови на Буковині в кінці ХІХ - початку ХХ ст.), зіставний (для аналізу семантико-структурних та стилістичних особливостей мовних одиниць досліджуваних текстів і співвідносних одиниць сучасної української літературної мови), компонентного та контекстуального аналізу (для уточнення семантичної структури досліджуваних лексем).

Наукова новизна результатів дослідження зумовлена тим, що вперше в українському мовознавстві: 1) здійснено комплексний аналіз праць буковинських громадсько-культурних діячів Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст, що належать до загальноукраїнської мовознавчої спадщини, проте досі залишалися переважно за межами наукового обігу; 2) систематизовано факти, що дозволяють розглядати розвиток мовознавства на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст як важливий етап розвитку української лінгвістики; 3) висвітлено традиції граматичного опису української мови, започатковані на Буковині працями С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера; 4) проаналізовано структуру українсько-іншомовних словників та "Словаря чужих слів” З. Кузелі та М. Чайковського; 5) з'ясовано роль перекладів українською мовою класичних творів європейських літератур у стилістичному збагаченні української мови.

На захист винесено такі твердження:

1. Науково-культурна спадщина українських мовознавців, що працювали на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. заслуговує на всебічне дослідження, перевидання й упровадження в практику викладання української мови.

2. Граматики С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера стали підвалиною для реформування правопису української мови й вироблення сучасних орфографічних норм. Традиційна для радянського мовознавства оцінка цих граматик як таких, що спиралися на вузьку діалектну базу, виглядає хибною.

3. Приници і практика укладання різнотипних словників, що їх видали на початку ХХ ст. на Буковині О. Попович, Ю. Кобилянський, З. Кузеля і М. Чайковський, засвідчує високий теоретичний рівень тогочасної української лексикографії. Алфавітний та етимологічно-гніздовий принципи "Словаря чужих слів” З. Кузелі і М. Чайковського можуть бути продуктивно використані й у сучасній словникарській праці.

4. Переклади українською мовою різножанрових творів європейських літератур є важливим свідченням стилістичного багатства західноукраїнської мовної практики на Буковині початку ХХ ст., з чого випливає необхідність їх дослідження в контексті історії української літературної мови.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що з її виконанням заповнено одну з інформаційних лакун в історії української культури, актуалізовано погляди українських мовознавців, які працювали на Буковині в кінці ХІХ - початку ХХ ст., на принципи правопису, кодифікацію фонетичних і граматичних норм української літературної мови, методику її викладання як рідної мови, на культуру літературної мови та теоретичні засади формування словникових реєстрів.

Практична цінність дисертації зумовлена тим, що її результати можуть бути використані в навчальних курсах вищої школи для змістового доповнення й підготовки підручників та посібників з історії української літературної мови, історії українського мовознавства, спецкурсів з історії українського правопису, української лексикографії, історичної лексикології української мови, історії художнього перекладу українською мовою, історії міжмовних зв'язків української мови, культурології; для удосконалення практики укладання словників іншомовних слів української мови та галузевих термінологічних словників.

Особистий внесок здобувача полягає в тому, що вибір історико-джерельної бази дослідження, з'ясування екстралінгвальних чинників розвитку українського мовознавства на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., аналіз змісту й структури мовознавчих праць, відбір та систематизація мовних одиниць, аналіз їх формально-семантичних особливостей, обґрунтування висновків виконані самостійно.

Апробація результатів дисертації. За результатами дослідження виголошено й обговорено доповіді на науково-методичних семінарах та засіданнях кафедри сучасної української мови ЧНУ (протокол № 1 від 17. 10. 2009 р.), а також на міжнародних наукових конференціях: "Актуальні проблеми синтаксису” (Чернівці, 2006); "Україна - Румунія: результати і перспективи транскордонного співробітництва в контексті євроінтеграційних процесів” (Чернівці, 2007); "Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Хмельницький, 2007); "Актуальні проблеми вивчення життя і творчості Ольги Кобилянської та українського літературного процесу” (Чернівці, 2008); "Постать Степана Смаль-Стоцького в національно-культурному житті Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст. і сучасна рецепція його доби” (Чернівці, 2009); на всеукраїнських науково-практичних конференціях, симпозіумах: "Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007); "Творча спадщина Бориса Грінченка й українська національна ідея” (Луганськ, 2008); на міжнародних діалектологічних семінарах в Інституті українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України "Актуальні проблеми української діалектології” (Львів, 2007), "Інтерференція та запозичення в діалектах” (Львів, 2009); на науковому семінарі "Актуальні проблеми діалектології та лінгвогеографії” (Чернівці, 2008).

Публікація результатів дослідження. Основні положення і результати дослідження відображено у 15 публікаціях, з них 11 статей - у виданнях, затверджених ВАК України як фахові (у тому числі 8 - одноосібних), 4 публікації тез доповідей у матеріалах наукових конференцій.

У працях, опублікованих у співавторстві, дисертантові належить як загальна постановка, так і конкретна розробка проблем, опрацювання частини фактичного матеріалу, обґрунтування висновків.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, списку використаних джерел (55 позицій), списку використаної літератури (366 позицій), списку умовних позначень текстових та лексикографічних джерел, додатків. Загальний обсяг дисертації - 296 с., з яких основний текст становить 192 с. Додатки до роботи оформлено як окремий том дисертації, що включає: Додаток 1. Біографічні відомості про культурних діячів Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст., що працювали в галузі українського мовознавства; Додаток 2. Мовознавчі терміни в граматиках кінця ХІХ - початку ХХ ст. та в сучасній українській мові; Додаток 3. Зіставлення лексики з реєстру "Словника чужих слів” З. Кузелі і М. Чайковського (1910) з іншими словниками української мови. Обсяг додатків - 485 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність, визначено мету, завдання, об'єкт, предмет, основні методи та джерела дослідження, розкрито наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, зазначено особистий внесок здобувача та рівень апробації дослідження.

У першому розділі - "Українське мовознавство на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст.” - висвітлено передумови розвитку та процес становлення українського мовознавства на Буковині в досліджуваний період, визначено тематичну спрямованість тогочасних лінгвістичних досліджень, головними з яких були спочатку порівняльно-історичні студії. До таких належить праця К. Ганкевича "Системъ голосоударенія въ языкахъ санскритскомъ, греческомъ и рускомъ. Додатокъ до поровнательного языкословія” (1875 р.), що була першою спробою порівняти акцентуаційні системи санскриту, грецької та української мов і визначити в них спільні риси. Г. Онишкевич досліджував народні пісні у записах Жеготи Паулі та мав задум видати словник української мови на основі народнопісенних текстів, а також працював над історією слов'янських абеток. Видання давніх грамот, знайдених О. Калужняцьким, та особливо Путнянського євангелія, що зберігалося в буковинському монастирі Путна (датоване кінцем ХІІ - початком ХІV ст.), послужило новим кроком до вивчення палеографії та слов'янської писемності.

Праці С. Смаль-Стоцького "Про руску правопись” (1891), "Про плян науки рускої мови в ґімназіях” (1891), "Правописні непорозуміння” (1914) містять виклад головних засад фонетичного правопису та обґрунтування його переваг над етимологічним. Прихильниками фонетичного принципу правопису з-поміж так званого "старшого покоління” громадсько-культурних діячів на Буковині в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. були О. Маковей, О. Попович, а також представники "молодшого покоління” буковинської інтелігенції - В. Сімович, В. Кміцикевич, Ю. Кобилянський, З. Кузеля та ін. О. Попович виступив у цей час як автор праць методичного спрямування ("Методика науки в школі народній. Ч. 1 (Наука читання і писання)” (1899). "Наука мови в школі народній” (1905). О. Маковей дослідив історію створення галицьких граматик (І. Могильницького, Й. Левицького, Й. Лозинського) (1903), висвітливши при цьому погляди визначного славіста В. Копітара на українську мову. Докторською дисертацією В. Сімовича на тему "Спроби перекладів Св. Письма у творах Й. Ґалятовського” (1913 р.) започатковано зіставні студії українських та польських перекладів Біблії XVII - XVIII ст.

Актуалізація здобутків українських мовознавців Буковини кінця ХІХ - початку ХХ ст. у працях сучасних українських лінгвістів зумовлена потребою глибшого дослідження історії українського правопису та граматичного унормування літературної мови, історії мови й діалектології, культури мовлення, лексикографічної та перекладацької практики.

У другому розділі - "Опис української мови у граматиках буковинських мовознавців” - подано зіставний аналіз змісту і структури трьох видань "Рускої граматики” С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера (1893, 1907, 1914 рр.).

У підрозділі 2. 1. "Загальні уваги до граматик української мови С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера” викладено погляди В. Сімовича, Ю. Шевельова на значення першого видання граматики для формування цілісного мовного самосприйняття українців як єдиного народу. На думку В. Сімовича, новаторство С. Смаль-Стоцького виявилося в тому, що у співавторстві з Ф. Ґартнером він створив підручник живої мови, без огляду на граматики інших мов (латинської, грецької, польської), маючи на меті навчати усвідомленого сприйняття мови та її законів на основі багатства прикладів, а не диктувати готові граматичні правила. Граматику 1893 р. Ю. Шевельов назвав першою спробою врегулювати норми тогочасної української літературної мови.

Загальнонаціональне спрямування граматики виявилося в тому, що вже у вступній частині автори окреслили стосунок української мови до інших слов'янських мов; подали загальне число українців ("Руского народу рахує ся около 24 мілїони душ; з того жиють в Австро-Угорщині 3,705.221, а то 2,835.674 в Галичині, 268,367 на Буковинї, а около 600.000 в Угорщині; в Росиї жиє около 20,000.000; від Київщини, котра називає ся також Україною, називаємо їх Українцями”); вказали на діалектні (нарічеві) відмінності народної мови; назвали українських письменників, чиї твори сприймалися на той час як зразкові (з наддніпрянців - І. Котляревського, Г. Квітки-Основ'яненка, Т. Шевченка, П. Куліша, Марка Вовчка, О. Кониського, І. Нечуя-Левицького, Панаса Мирного, В. Чайченка; з галичан - М. Шашкевича, А. Могильницького, К. Устияновича, В. Барвінського, В. Навроцького, Є. Желехівського, О. Огоновського, О. Партицького, І. Франка, Н. Кобринської, з буковинців - Ю. Федьковича, С. Воробкевича (Данила Млаку), О. Поповича).

Структура граматики послідовно відображала рівні мовної системи, відповідність між звуками і літерами (І. Звуки, ІІ. Букви, ІІІ. Словотворенє [або Словотворенє і Про значінє слів], ІV. Відмінюванє, V. Складня) й у кожному наступному виданні ставала досконалішою. Зв'язок із традицією укладання граматик зберігався в тому, що всі видання мали додатки (Руске віршованє; Письмо церковно-словяньске).

Ілюстративні приклади граматики тісно пов'язані з українською культурою, географією, історією. У викладі правил вимови та відмінювання слів приклади власних назв подано за послідовністю культурно-історичних епох, в межах якої дотримано тематичного принципу й алфавітного порядку. Спеціальні коментарі стосуються назв реалій християнської культури (напр., Йордан, Пречиста, великдень; про слово євангеліє зазначено, що воно відмінюється, як іменник ІІ відміни м'якої групи; Христос, але в род. в Христа, у дав. в. -ови, у кличн. в. Христе).

Термінологічний апарат граматик С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера вперше систематизовано в 2-му виданні (1907 р.) як "Азбучний показчик”, що містить понад 260 мовознавчих термінів.

В окремих підрозділах проаналізовано опис звукової системи та звукових змін (п. 2. 2. "Фонетичний опис української мови в граматиках С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера”; відмінювання частин мови (п. 2. 3. "Морфологія української мови в граматиках С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера ”; явища лексичного рівня, з яких автори граматик виділили багатозначність та омонімію слів, звуження та розширення первісного значення слова, синонімію, розкрили джерела запозиченої лексики (п. 2. 4. "Характеристика лексичного фонду української мови в граматиках С. Стоцького та Ф. Ґартнера”, загально схарактеризовано підхід авторів граматики до розкриття морфемної структури слова (п. 2. 5. "Будова слова в граматиках С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера”) та будови синтаксичних одиниць (п. 2. 6. "Синтаксис української мови в граматиках С. Смаль-Стоцького та Ф. Ґартнера”).

У підрозділі 2. 7. "Мовознавча термінологія у граматиках С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера” висвітлено роль згаданих учених в удосконаленні термінологічного апарату шкільних граматик української мови, чому сприяло як продовження традицій, що їх заклали галицькі культурні діячі (П. Дячан, О. Партицький, М. Осадца, О. Огоновський), так і новаторські погляди на методику викладання рідної мови, сформовані під впливом щоденного практичного досвіду. Загальний погляд на якість термінології С. Смаль-Стоцький виклав у своїй праці "Про плян науки рускої мови в ґімназиях” (1890): терміни повинні бути питомо українські, легко зрозумілі навіть для дітей, і відображати при цьому суть позначуваного поняття, а не бути механічним перекладом відповідного терміна з іншої мови. Практичне втілення своїх поглядів С. Смаль-Стоцький зреалізував уже в першому виданні "Рускої граматики”.

Термінологія, використана в граматиці, має такі необхідні ознаки, як системність (напр., спільнокореневі фонетичні терміни визвук "кінець слова”, назвук "початок слова”; двозвуки "дифтонги”; перезвук словотворний "чергування звуків при словотворенні”); компактність (теперішність” "теперішній час”, окличник "знак оклику”, середник "крапка з комою”); прозорість внутрішньої форми (корінь "корінь слова”, пень "основа слова”, наросткованє "суфіксація”, розділка "дефіс”). С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер відкинули традиційні для галицьких граматик терміни, узяті з граматик російської мови чи утворені на основі книжної лексики, і замінили їх новими, утвореними на питомо українській основі (напр.: глаголы - дїєслува, союзы - злэчники, чувственники - оклики, падежъ - відмінок тощо). література мова культурний буковина

Зіставлення термінів, використаних у "Рускій граматиці” (1893), "Граматиці рускої мови” (1914) С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера, а також у граматиках О. Огоновського ("Граматика руского языка для шкфлъ середныхъ”, 1889), Є. Тимченка ("Українська граматика”, 1907), В. Сімовича ("Граматика української мови”, 1921) дозволило виявити такі групи:

1) терміни, що вживаються в усіх зазначених граматиках української мови і в сучасних підручниках (наголос, склад, повноголосся, тверді звуки; іменник, числівник, прислівник, прийменник, імена (іменники) власні, імена (іменники) збірні, головне речення, підмет, присудок та ін.);

2) терміни, що їх С. Смаль-Стоцький і Ф. Ґартнер перейняли з граматики О. Огоновського, проте не вживані в сучасному українському мовознавстві (наросток, пень слова, зложенє "основоскладання”, складня "синтаксис”, імена матерій "речовинні іменники”, мужеский рід "чоловічий рід”, будучність "майбутній час”, зложене реченє "складне речення”, предмет "додаток” та ін.);

3) терміни, утворені С. Смаль-Стоцьким і Ф. Ґартнером й уперше використані в граматиці 1893 р., згодом підтримані граматикою В. Сімовича, проте тепер не вживані (визвук, назвук, перезвук, безголосі шелестівки "глухі приголосні”, голосові шелестівки” "дзвінкі приголосні”, злучник "сполучник”, оклик "вигук”, імена ґатункові "загальні назви”, назви відмінків за порядком (перший відмінок "називний”, другий в. "родовий”, ... п'ятий в. "кличний”..; дієіменник "інфінітив”, помічні дієслова "допоміжні дієслова”, прямий спосіб дієслова "дійсний спосіб”, стан підметний "активний стан”, стан предметний "пасивний стан”, злучка "дієслівна зв'язка”, побічне реченє "підрядне”, придаток прислівниковий "обставина”, придаток прикметниковий "означення”; запинка "кома” та ін.)

4) терміни, утворені С. Смаль-Стоцьким і Ф. Ґартнером й уперше використані в граматиці 1893 р. та активно вживані в сучасному українському мовознавстві (характеристики способу творення звуків: дрижачий, придихові, проривні; прикметник, збірні числівники, порядкові числівники, відмінок, однина, множина, дієприкметник, дієприслівник, способові дієслова, стан дієслова, відміна (дієвідміна) дієслів, доконаний / недоконаний вид дієслова та ін.).

Місце і роль граматик С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера в історії української мовознавчої термінології унаочнює Додаток 2, що містить 194 позиції зіставних рядів відповідних термінів (за граматиками О. Огоновського, С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера, Є. Тимченка, В. Сімовича).

У підрозділі 2. 8. "Вплив граматик С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера на мовознавчі праці В. Сімовича” висвітлено роль В. Сімовича, учня С. Смаль-Стоцького, у подальному розвитку змісту й структури граматики української мови, створеної його вчителем. У своїй граматиці В. Cімович більш системно подає будову слова, наводячи не лише конкретні приклади, а й словотвірні моделі. При характеристиці синтаксичних рис української мови доповнює відомості граматик С. Смаль-Стоцького і Ф. Ґартнера, враховуючи при цьому риси живого мовлення українців, у якому під інтерферентним впливом інших мов з'явилося чимало конструкцій, не властивих для української мови. При поясненні значень відмінків В. Сімович подає принагідні зауваги щодо культури вживання відмінкових форм у словосполученнях зі зв'язком керування.

У третьому розділі - "Українська лексикографія на Буковині початку ХХ ст. і сучасні потреби українського мовознавства” - висвітлено історію розвитку лексикографії на Буковині як важливого надбання українських мовознавців кінця ХІХ - початку ХХ ст.

У підрозділі 3. 1. " Русько-німецький словар ” (1904) О. Поповича” названу пам'ятку лексикографії, що містить близько 25 000 реєстрових слів, розглянуто щодо структури, принципів побудови та характеристики зафіксованої в ній лексики української мови. Характерні формальні риси реєстрової лексики виявляються:

1) у вживанні флексії -е (графічно є) в іменниках середнього роду в Н. відм. одн (затьмінє, зачудованє, їдженє, камінє);

2) у формі інфінітива (бігчи, зберечи);

2) у фонетичній варіантності слів (бродьк = брідьк, вьйна = війнб; намавляти = намовляти; вадрь = ведрь.);

3) у словотвірній синонімії (гана = догана, позика = позичка, птичий = пташ[ач]ий, рачий = раковий). Словник може прислужитися у дослідженні історії написання літери и на початку слова, а також тих змін, що відбувались у написанні слів з літерою ґ впродовж ХХ ст.

У підрозділі 3. 2. "Русько-латинський словарець для руських гімназій” (1907) Ю. Кобилянського” подано загальну характеристику лексики, представленої в реєстровій частині словника, що налічує близько 15 тисяч одиниць. Особливість цього словника полягає в тому, що його реєстрова й тлумачна частини дозволяють дослідити семантико-стилістичні зв'язки між синонімами у численних синонімічних рядах (напр.: балакати, базікати, розмовляти; важний, значний, впливовий; ласкавий, ввічливий, поблажливий, милосердний, добрий, освоєний; намір, плян, бажанє, ціль, замах, затія; великодушний, благородний, ласкавий; взорець, зразок, приклад).

Основу лексичного фонду української мови, використаного в словнику Ю. Кобилянського, становлять загальновживані одиниці при порівняно незначному залученні західноукраїнських лексем (як-от: багор, банилюки,бервено, бузько, бута, вербунок, метавка, падолист тощо).

Підрозділ 3. 3. "Словар чужих слів” (1910) З. Кузелі та М. Чайковського ” присвячено докладному аналізу засад укладання та реєстрової частини цього словника (далі - Сл. 1910), що містив понад 12 тисяч слів і зворотів, систематизованих за алфавітним та етимологічно-гніздовим порядком, а також додаток, до якого ввійшли нетранслітеровані запозичені одиниці, що в кінці ХІХ - на початку ХХ ст. перебували на перехідній стадії засвоєння - як іншомовні вкраплення в українськомовних текстах (напр.: з латинської: similis simili gaudet "знайшов свій свого”; з англійської: foreign-office [форрень-офіс] "мінїстерство заграничних справ в Анґлії”, shocking [шокінґ] "неприлична річ”, training [трйнїнґ] "вправи для набутя зручности”; з французької: saison morte "мертвий сезон (по часописях); огірковий сезон”, fin de siйcle "кінець столїтя; лїтературний напрямок”, souvenir [сув'нїр] "памятка; на памятку”; з італійської: finita la comedia "комедія скінчилась; справа покінчена”, tutti frutti "мішанина (овочів)” та багато ін.).

Загальна кількість словникових статей становить 7127 одиниць. До найбільших груп запозичень (за кількістю словникових гнізд) належать латинізми (2027 гнізд, що становить 27 % від загальної кількості) та грецизми (1277 гнізд, відповідно - 18 %). На германізми припадає 12 %, галліцизми становлять 13 %, румунізми - 2%, полонізми - 1%, з інших мов - 12 %. Кожне реєстрове слово подане з наголосом.

Загалом Сл. 1910 характеризують такі риси: 1) продуктивне використання питомих синонімів для тлумачення запозичених слів (напр., грецизмів: аксіум[а] - певник; амфнбія - земноводник; гіпотенэза - протипрямка; діяґоналя - перекутня; катети - припрямки; келїя - сховок; оптичний - світляний; синаґуґа - біжниця; цинїк - безстидник; латинізмів: аклїматизація - призвичаєнє; атестбт - посвідка; юрисдикція - судівництво; еґоїст - самолюб; еквілїбрист - линвоскок; германізмів: базальт - стовповик; берлячі - снїгівцї; брэдершафт - братерство, побратимство; віц - дотеп, сміховинка; гбнсвурст - сміхунець, блазень; пех - невдача; рантэх - хустка; ринок - торговиця; фрбєр - любчик; фукс - хитрун);

2) орієнтація на найширші читацькі верстви, що виявляється в розмовній стилістиці лексики та синтаксичних конструкцій, дібраних для побудови словникових статей (напр.: йтика "наука про обичайність, про те, що годить ся робити, а що нї”; нбіс "єгипетський бузько, якого давні Єгиптяни почитали за Бога”; макробіутика "наука про те, що треба робити, щоби довго жити”; пбвпер "бідний бідак”; песиміст "чоловік, що бере усе з найгіршого боку і не сподіває ся нїчого доброго”; ревакцінбція "щіпленє віспи по раз другий”; софістерія, софістика "крутїйство”; эрна "збанок з вузкою шийкою, посуда на попіл спаленого тїла”; хльорофіл "від чого листє зелене” тощо);

3) послідовна фіксація у складі реєстрового гнізда прикметників та дієслів, похідних від запозичених іменників;

4) актуалізація українських реалій при тлумаченні слів іншомовного походження (напр.: автономія, автономія України "такий суспільний лад, де український народ сам рішав би про свої справи”; автоґраф "власноручне письмо; лист або письмо славного чоловіка (Шевченка); Лавра "православний монастир (в Київі)”; 5) значний обсяг пояснених власних назв, що надає Сл. 1910 енциклопедичних рис.

Буковинські лексикографічні праці початку ХХ ст. є цінним джерелом для студій з історичної лексикології української мови, оскільки значна частина зафіксованих у них слів уже архаїзувалася, а також - для дослідження історії українського правопису.

У четвертому розділі - "Перекладацька діяльність буковинських мовознавців у кінці ХІХ - на початку ХХ ст. в контексті національно-культурного та мовного розвитку” - проаналізовано переклади українською мовою творів античної літератури та європейських літератур, що вийшли друком на Буковині в зазначений період і сприяли розширенню функціональних можливостей української літературної мови, вдосконаленню редакторської практики та подоланню стереотипних уявлень про українську мову як про мову "хатнього вжитку”.

Буковинські культурні діячі цього періоду були свідомі того, що переклад виступає одним з інструментів захисту рідної мови і виконує не лише просвітницьку, а й націєтворчу роль.

Ініціативу щодо перекладу й видання того чи іншого твору виявляли передусім представники молодшого покоління культурних діячів, згуртовані в товаристві українських студентів "Січ”, що видавало свою "Бібліотеку”. Завдяки зусиллям членів товариства українською мовою перекладено твори М. Гоголя, Л. Толстого, М. Горького, В. Короленка. Головою товариства "Січ” та редактором його видань був В. Сімович. Він же виступив автором першого перекладу українською мовою роману Л. Толстого "Відродження”, надрукованого на сторінках газети "Буковина” впродовж 1899 - 1900 рр. (окремим виданням - у 1901 р.).

У підрозділі 4. 1. "Переклад роману Л. М. Толстого "Відродження” як одна з перших перекладацьких спроб на Буковині” подано культурологічний аналіз самого факту появи такого перекладу та узагальнено досвід його текстологічно-зіставного дослідження.

У праці І. Карпенко "Украинский перевод романа Л. Н. Толстого "Воскресение” на Буковине” (1961 р.) відзначено, зокрема, що переклад В. Сімовича загалом відтворює оригінальний текст Л. Толстого, а в тих випадках, коли окремі поняття, висловлені російською мовою, не мали прямих відповідників в українській мові, перекладач добирав еквіваленти (напр. рос. в блинообразных шапках - укр. в подібних на гречаники шапках; рос. не вполне здравый - укр. не всі дома; рос. человек, делавший карьеру - укр. кариєрович; рос. печник - укр. той, що ставив печі; рос. лихач-извозчик - укр. моторний візник).

Зіставлення перекладу В. Сімовича з перекладом А. Хуторяна, що з'явився друком у 1952 р. в "Державному видавництві художньої літератури”, дозволило виявити особливості перекладацької практики В. Сімовича та ті зміни в підходах до відтворення українською мовою одиниць російської мови, які відбулися впродовж першої половини ХХ ст.

Так, у В. Сімовича помітне тяжіння до синонімічного урізноманітнення перекладу й уживання кількох слів української мови для перекладу того самого слова російської мови (напр., рос. тюрьма - укр. тюрма, в'язниця; рос. графин - укр. карафка, фляшка; рос. сказать - укр. поперти, обізватися, відповісти, верескнути).

Проте у В. Сімовича трапляються й невдалі випадки перекладу, що випливали з характерної для того часу західноукраїнської мовно-літературної практики, в якій допускалося калькування слів російської мови та значно активніше, ніж у сучасній українській літературній мові, вживалися церковнослов'янізми (рос. пять минут - укр. п'ять мінут; рос. струи воздуха - укр. струї воздуха; рос. дежурный - укр. дежурний; рос. неожиданно - укр. неожиданно; рос. понимала - укр. понимала. рос. посторонние люди - укр. посторонні люди; рос. по-прежнему - укр. по-прежньому рос. приличные - укр. приличні та ін.).

У перекладі А. Хуторяна таких хиб уже немає, проте виразно постає тенденція до уніфікації лексики оригіналу й перекладу та відкидання тих лексем української мови, які були типові для говірок південно-західного наріччя й галицько-буковинського койне (напр. рос. аллегри - укр. фестини (зах.), алегрі; рос. войлочная шляпа - укр. фільцовий капелюх (зах.), повстяний капелюшок; рос. запоры - укр. риґлі (зах.), замки; рос. камера - укр. цюпа (зах.), камера; рос. ковры - укр. коци (зах.), килими; рос. письменный стол - укр. бюрко (зах.), письмовий стіл; рос. чернильница - укр. каламар (зах.), чорнильниця тощо).

У підрозділі 4. 2. "Лексичні та мовно-стилістичні особливості перекладу В. Сімовичем поезії в прозі В. Короленка "Вогники” на прикладі невеличкого за обсягом твору В. Короленка розглянуто один з головних принципів, яким керувався перекладач, - дбати не про буквальність, а про змістову точність перекладу.

Передусім це виявляється в тому, що в перекладі не знайдемо тих дієслів російського оригіналу, які належать до спільного лексичного фонду російської та української (а також інших слов'янських) мов і, здавалося б, могли бути використані в українському тексті, проте В. Сімович удався до інших слів (напр.: рос. плыть по реке - укр. переїздити річкою (а не пливти); рос. выступая из тьмы - укр. виринаючи з теміні (а не виступаючи); рос. жизнь течет - укр. житє пливе (а не тече); рос. налегать на вёсла - укр. правити веслом; забиратися до весел (а не налягати); рос. обещать - укр. складати обіцянки (а не обіцяти); рос. путь окончен - укр. ти в меті (а не шлях закінчений).

В окремих контекстах бачимо не ті слова, яких можна було б очікувати з огляду на ті типові лексичні відповідники у сучасних російській та українській мовах, що перебувають на поверхні мовної свідомості, а інші, напр.: рос. побеждая тьму - укр. поборюючи тьму (а не перемагаючи); рос. мне часто вспоминается - укр. нераз виринає переді мною (а не часто згадується мені); рос. был прав - укр. казав правду (а не був правий); рос. часто - укр. нераз (а не часто).

У перекладі В. Сімовича виразно виявляється також і знання системних відмінностей російської та української мов у вживанні прийменниково-відмінкових форм іменника, напр., форма М. в. з прийменником по замінена формою О. в., а в іншому випадку вжито конструкцію по + М. в. (рос. случилось мне плыть по угрюмой сибирской реке - укр. лучило ся менї переїздити сибірскою рікою; рос. И долго мы еще плыли по темной реке - укр. І ще довго плили ми по темній ріці.

Цікавим виглядає те, що оригінальну назву твору "Огоньки” перекладено не як "Вогники”, а як "Світло”, а слово вогники взагалі не використане в тексті перекладу. Можна припускати, що вибір перекладача випливав із знання того, що в традиційній мовній свідомості українця слово вогонь (і саме поняття вогню) асоціюється передусім з процесом горіння, згоряння, а не з джерелом світла.

А для В. Сімовича-перекладача важливо було зберегти в заголовку його метафоричний підтекст, адже стрижневим змістовим компонентом твору В. Короленка є метафора боротьби світла й темряви.

Підрозділ 4. 3. "Переклад п'єси М. Горького "Міщани” як одна зі сторінок культурного життя Буковини початку ХХ ст.” висвітлює стилістичні особливості перекладу п'єси М. Горького "Міщани”, виконаного Марусею Полтавкою й редагованого В. Сімовичем.

Текст перекладу спирається на загальноукраїнський фонд лексики і містить лише окремі слова, властиві для говірок південно-західного наріччя та галицько-буковинського койне (напр.: безхосенно, ґратулювати, дотепувати, жигунець, креденс, мандрики, пиняво, трійло, шопа); вдало перекладено й фразеологічні звороти (рос. не ламай паяца - укр. не вдавай дурного; рос. на кой шут он нужен - укр. на трясцю він здався; рос. ну-ка, заводи философскую волынку! - укр. ану настрій лиш свою філософську лїру та ін.).

Подекуди трапляються кальковані звороти, фонетично і граматично пристосовані до української мови (напр.: "городки” (назва гри), "заштатні”, "розрішенє вина”, "товарний” потяг і "пасажирський” потяг (при більш типових для західноукраїнського узусу сполученнях товаровий потяг і особовий потяг).

Загалом перекладачеві й редакторові вдалося відтворити і загальний зміст п'єси М. Горького "Міщани”, і його експресивні конотації.

У підрозділі 4. 4. "Редакторські поліпшення В. Сімовича в тексті українського перекладу драми Софокла "Антиґона” розглянуто роль В. Сімовича в стилістичному вдосконаленні другого видання драми Софокла "Антигона” в перекладі П. Ніщинського. Третє видання "Антігони” побачило світ у Харкові (1930 р.), за редакцією Є. Тимченка, видатного українського мовознавця та перекладача.

Він високо оцінив ґрунтовну редакторську працю В. Cімовича та його поліпшення лексики, використаної в перекладі П. Ніщинського, і залишив їх майже без змін у таких випадках, коли вони випливали з потреби:

1) усунути невмотивовано кальковані слова російської мови (запихатися - задихатися; наєдині - на самоті; одговірки - вимівки; падкий - ласий; почот давати - чолом оддавати; рок - доля; совіт - порада; смущатися - бентежитися; сраження - бій; томитись - мучитись; упрямство - упертість; шаг - крок;