Семантика і функціонування модальних часток у сучасній українській літературній мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ХАРКІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ В.Н. КАРАЗІНА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

СЕМАНТИКА І ФУНКЦІОНУВАННЯ МОДАЛЬНИХ ЧАСТОК У СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ ЛІТЕРАТУРНІЙ МОВІ

Педченко Світлана Олександрівна

Харків - 2010

Анотація

Педченко С.О. Семантика і функціонування модальних часток у сучасній українській літературній мові. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна. - Харків, 2010.

Дисертацію присвячено комплексному багатоаспектному аналізові модальних часток як засобів реалізації субкатегорійних модальних значень.

Уперше в українському мовознавстві з позицій функціональної граматики, комунікативної лінгвістики та прагматики всебічно розглянуто значеннєву природу модальних часток, з'ясовано особливості механізму взаємодії об'єктивно-модальних та суб'єктивно-модальних компонентів їхньої семантики, послідовно розмежовано репрезентовані ними ідентифікувальні та диференціальні семи. У дослідженні запропоновано оригінальну функціонально-семантичну класифікацію модальних часток, уведено до наукового обігу поняття “власне-модальні частки”, “невласне-модальні частки”, розкрито модально-експресивний потенціал вказівних та видільних партикул.

Ключові слова: модальні частки, власне-модальні частки, невласне-модальні частки, ідентифікувальна сема, диференціальна сема, модальність.

Аннотация

Педченко С.А. Семантика и функционирование модальных частиц в современном украинском литературном языке. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский национальный университет имени В.Н. Каразина. - Харьков, 2010.

Диссертация посвящена комплексному исследованию модальных частиц как средства реализации субкатегориальных модальных значений, специфики их семантики и функционирования в современном украинском языке.

Впервые в украинском языкознании, исходя из принципов функциональной грамматики, коммуникативной лингвистики и прагматики, всесторонне рассмотрена семантическая природа модальных частиц, раскрыты особенности механизмов взаимодействия объективно-модальных и субъективно-модальных компонентов их значений, последовательно разделены идентифицирующие и дифференцирующие семы, регулярными репрезентантами которых являются модальные партикулы. Установлено, что модальные частицы принадлежат к самым продуктивным средствам выражения субкатегориальных модальных значений. Они формируют гетерогенный класс слов, которому присущи такие характеристики: многозначность, полифункциональность, нечеткие семантические границы, синсемантичность, прагматическая направленность, коммуникативность, неразделимая связь с семантико-синтаксической структурой предложения, способность образовывать партикулятивные комплексы и вступать в отношения семантического родства с другими частями речи.

Проблема параметризации модальных партикул, установление характеристик, свойственных им как функциональному классу, представленному большим числом лексем, граничащих с другими классами слов, требует изучения частиц в различных аспектах, коррелятивных подходам к трактовке категории модальности, а именно: семантическом, функциональном, коммуникативном, прагматическом, синтаксическом, текстовом и стилистическом. Интерпретация частиц как маркеров субкатегориальных модальных значений, модификаторов пропозитивной части предложения, актуализаторов отдельных его компонентов, индикаторов типов речевых актов дает возможность квалифицировать их как служебные слова, не лишенные семантической природы.

В диссертации проведен анализ синтаксических функций модальных частиц, описаны синтагматические свойства партикул отдельных разрядов. Выявлено, что к специфическим синтаксическим признакам некоторых партикул принадлежит способность заполнять так называемые предложные или присловные позиции.

Исследование предлагает оригинальную функционально-семантическую классификацию модальных частиц и вводит в научное обращение понятия “собственно-модальные частицы”, “несобственно-модальные частицы”. В соответствии с семантико-функциональными характеристиками, особенностями реализации того или иного модального значения партикулы дифференцированы на два разряда: 1) собственно-модальные (модальные квалификаторы): а) сравнительно-гипотетические частицы; б) утвердительные и отрицательные частицы; в) вопросительные частицы; г) побудительно-оптативные частицы; 2) несобственно-модальные (модальные модификаторы): а) указательные частицы; б) выделительные частицы. Первому разряду внутренне присуща модальная семантика. Их идентифицирующая сема проявляется в субкатегориальном объективно- или субъективно-модальном значении. Для второго разряда квалифицирующими являются не модальные, а логические значения (указательное, атрибутивное, выделительное и др.), которые поддаются семантическим модификациям путем трансформации в дифференциальные для частиц этой группы субкатегориальные модальные значения.

В исследовании проанализированы сложные и неоднородные отношения частиц со служебными и полнозначными словами, выявлены стилистические параметры партикул. Установлено, что партикулятивная сфера в системе лексико-грамматических классов слов отличается многофункциональностью и динамизмом, для нее сегодня актуальны миграционные процессы, свидетельствующие о постоянных изменениях количественного состава модальных частиц и способствующие расширению границ партикулятивов.

Результаты диссертации углубляют уже известные и формируют новые знания о партикулятивной системе современного украинского языка, модально-прагматической направленности частиц и их функциональной спецификации. Наблюдения и выводы, изложенные в работе, направлены на развитие украинской теоретической грамматики, а установленная система параметров изучения партикул открывает перспективы для дальнейших исследований. Данные о модальных частицах, их семантико-функциональных особенностях могут быть использованы в лексикографической практике при составлении грамматических словарей, преподавании спецкурсов по морфологии, синтаксису, лексической семантике, стилистике, прагматической лингвистике.

Ключевые слова: модальные частицы, собственно-модальные частицы, несобственно-модальные частицы, идентифицирующая сема, дифференцирующая сема, модальность.

Summary

Pedchenko S.O. Semantic and Function of Modal Particles in Modern Ukrainian Literary Language. - Manuscript.

Thesis for obtaining a scholarly degree of candidate of philological sciences by specialty 10.02.01 - Ukrainian Language. - V.N. Karazin Kharkiv National University. - Kharkiv, 2010.

The thesis brings to complex polyaspect analysis of modal particles as a means of realization of subcategories modal meanings.

Meaning nature of modal particles was examined thoroughly, special features of mechanism of interaction of objective-modal and subjective-modal components of its semantic were opened, identical and differential semes-representatives were differentiated consistently. All this problems were investigated in Ukrainian linguistics from the position of functional grammar, communicative linguistic, pragmatic at first. Original functional-semantic classification of modal particles was offered in the thesis, notions “proper-modal particles”, “nonproper-modal particles” were introduced for scientific circulation, modal-expressive potential of indicative and selective particles was ascertained also.

Key words: modal particles, proper-modal particles, nonproper-modal particles, identical and differential semes, modality.

1. Загальна характеристика роботи

Актуальною проблемою мовознавства було й залишається вивчення окремих груп службових слів, з'ясування їхньої лінгвістичної природи, семантичних параметрів, особливостей реалізації на семантико-синтаксичному рівні. Неабиякий інтерес становлять частки як найменш досліджена лексико-граматична категорія, що займає осібне місце в морфологічній системі сучасної української мови. На сьогодні не з'ясованими до кінця є питання лінгвістичного статусу партикул, наявності в них інваріантного значення. Потребує суттєвого коригування проблема класифікації часток за семантичним та функціональним критеріями. Незважаючи на те що частки мають невластиву іншим лексико-граматичним розрядам значеннєву й функціональну специфіку та беруть активну участь у комунікативному процесі, вони довгий час залишалися поза увагою лінгвістів.

Із початку 60-х років ХХ століття комплексне вивчення часток цілеспрямовано здійснюють із позицій їхньої функції, своєрідної семантики та походження. Найпомітніші монографічні дослідження партикул пов'язані з іменами В.В. Виноградова, Ю.Г. Скиби, Т.М. Ніколаєвої, О.О. Стародумової. В.В. Виноградов, розглядаючи частки поряд із модальними і вставними словами, уперше звернув увагу на їхню модальну функцію, описав етимологію, диференціював партикули за функціонально-семантичним критерієм. До найвагоміших робіт можна віднести також праці Н.Ю. Шведової. Зважаючи на синтаксичну сутність часток, вона трактує їх як “граматичні елементи”, значення яких закладене в семантичній структурі речення. Т.М. Ніколаєва вивчає природу й функції партикул, закономірності їхнього виникнення та розвитку з позицій комунікативної і прагматичної лінгвістики на матеріалі одинадцяти слов'янських мов. Заслуговує на особливу увагу думка про те, що в будь-якої частки є своє значення. У з'ясуванні окремих аспектів розглядуваної лексико-граматичної категорії посутню роль відіграли роботи К.С. Симонової (формування модальних часток української мови), Н.П. Гальони (характеристика порівняльно-гіпотетичних часток), М.О. Давиденка (спроба функціонально-семантичної класифікації часток української мови), Д.С. Свєтлишева (склад і функції емоційно-експресивних часток російської мови). Обґрунтуванню парадигматичних відношень партикул з іншими службовими та деякими повнозначними частинами мови на рівні синхронії присвячено дисертації Л.В. Бондаренко та О.П. Кущ. Примітно, що сучасна академічна граматика (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська), лишаючи поза увагою модальну природу та експресивні можливості часток, кваліфікує їх як аналітичні синтаксичні морфеми, що функціонують у царині комунікативного синтаксису як засоби формування типів речення за метою висловлювання та інструменти комунікативної актуалізації.

Отже, в українському мовознавстві відчутна прогалина як у комплексному дослідженні партикул, так і у вивченні розрядів цієї лексико-граматичної групи, а таксономічні труднощі у визначенні лінгвістичного статусу часток викликали прагнення до їхнього послівного опису.

Не втрачає своєї важливості й актуальності проблема визначення категорійного статусу мовної модальності та окреслення кола її значень. Спостережено досить помітні зміни в з'ясуванні пріоритетних напрямків дослідження цієї категорії, що відбито в намаганнях лінгвістів розглянути її з урахуванням синтаксичного, семантичного та прагматичного (прагматично-комунікативного) аспектів речення (В.Д. Шинкарук, О.Л. Доценко, В.М. Ткачук, О.О. Драгомирецький, Т.В. Телецька та ін.). Погляд на модальність як категорію широкого змістового наповнення вимагає ґрунтовного дослідження засобів експлікації її значень на мовному рівні, помітне місце з_поміж яких займають партикули.

Актуальність теми. Розвиток теорій дискурсу, функціонального синтаксису, семантики, виникнення комунікативної, прагматичної лінгвістики, теорії пресупозицій тощо зумовлюють об'єктивну потребу у вивченні модальних часток як реалізаторів субкатегорійних модальних значень, виявленні їхніх характерних ознак та меж, парадигматичних і синтагматичних зв'язків тощо. Обрання предметом дослідження саме модальної групи партикул мотивоване кількома причинами: 1) відсутністю в українському мовознавстві спеціальних комплексних досліджень, присвячених аналізові окремих груп часток; 2) нерозв'язаністю питання щодо ролі модальних часток у системі засобів вираження категорії модальності; 3) переосмисленням лінгвістичного дефінування модальності з опертям на відповідні логічні та когнітивні параметри; 4) неоднорідністю класифікацій модальних часток; 5) відсутністю чітких критеріїв розмежування часток та займенників, прислівників, сполучників, вигуків, модальних слів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Слово і його системні зв'язки в мові і мовленні”, яку опрацьовують співробітники кафедри української мови Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Тему дослідження затвердила вчена рада університету (протокол № 7 від 18 січня 2007 року) та схвалила наукова координаційна рада Інституту української мови Національної академії наук України (протокол № 37 від 26 квітня 2007 року).

Мета роботи - визначити місце та роль модальних часток у граматичній системі української мови, виявити особливості їхньої семантики й функціонування на рівні речення-висловлення.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

1) узагальнити лінгвістичні дослідження категорії модальності та ідентифікувати систему її субкатегорійних значень;

2) з'ясувати семантико-синтаксичну природу часток;

3) дослідити роль модальних часток у системі засобів вираження категорії модальності;

4) здійснити класифікацію модальних часток за функціонально-семантичним критерієм;

5) схарактеризувати синтаксичні функції модальних часток;

6) окреслити межі модальних часток шляхом визначення критеріїв протиставлення їх іншим частинам мови;

7) установити стильові параметри модальних часток.

Об'єктом дослідження є модальні частки як маркери субкатегорійних модальних значень.

Предмет дослідження - семантика модальних часток, особливості їхнього функціонування в сучасній українській літературній мові.

Характер завдань роботи та специфіка досліджуваного об'єкта зумовили комплексний підхід до вибору необхідних методів дослідження. Основними серед них є описовий метод, на підставі якого узагальнено спостереження над зібраним фактичним матеріалом та здійснено аналіз семантики модальних часток, метод зіставлення, за допомогою якого встановлено зв'язок між партикулами й іншими лексико-граматичними розрядами, метод класифікації, що дозволив диференціювати модальні частки за функціонально-семантичним параметром. На різних етапах дослідження використано також дистрибутивний метод для визначення особливостей сполучуваності партикул з певними компонентами семантико-синтаксичної структури речення, семантико-стилістичний метод для характеристики стильових параметрів модальних партикул, контекстуальний метод для з'ясування текстових функцій окремих часток. Як допоміжні застосовано елементи методів трансформаційного аналізу для ідентифікації шляхом перетворення синтаксичних конструкцій репрезентованих партикулами модальних значень та статистичних підрахунків, що уможливив установлення співвідношень між різними досліджуваними фактами.

Джерелами фактичного матеріалу слугували художні твори українських письменників кінця XVIII ст. - початку XXI ст., фольклорні, наукові та публіцистичні тексти, Словник української мови в 11 томах, Словарь української мови за редакцією Б. Грінченка. Фактичний матеріал, дібраний шляхом суцільної вибірки й окремих фіксацій, становить понад 6 тис. одиниць - речень або мінімальних текстових фрагментів, достатніх для виявлення модальної семантики та з'ясування особливостей функціонування модальних часток.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві здійснено комплексний і багатоаспектний аналіз модальних часток як засобів реалізації субкатегорійних модальних значень із позицій функціональної граматики, комунікативної лінгвістики та прагматики, усебічно розкрито особливості механізму взаємодії об'єктивно-модальних та суб'єктивно-модальних компонентів їхньої семантики, послідовно розмежовано репрезентовані ними ідентифікувальні та диференціальні значення, з'ясовано сполучувальні можливості партикул окремих груп. У дослідженні запропоновано оригінальну функціонально-семантичну класифікацію модальних часток, уведено до наукового обігу поняття “власне-модальні частки”, “невласне-модальні частки”, розкрито модально-експресивний потенціал вказівних і видільних партикул.

Теоретичне значення одержаних результатів. Узагальнення, зроблені на основі самостійно дібраного та покласифікованого фактичного матеріалу, поглиблюють уже відомі та формують нові знання про партикулятивну систему сучасної української мови, модально-прагматичну орієнтацію партикул та їхню функціональну специфіку. Спостереження й висновки дисертації спрямовані на розвиток української теоретичної граматики, а встановлена система параметрів вивчення часток відкриває перспективу для подальших досліджень, присвячених їхнім текстовим функціям, стильовим ознакам, комунікативно-прагматичній природі, синтагматичним властивостям цих одиниць тощо.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості використання їх під час викладання курсу сучасної української літературної мови у вишівській і шкільній практиці, у проведенні спецкурсів та спецсемінарів із морфології, синтаксису, лексичної семантики, стилістики, прагматичної лінгвістики. Матеріали дослідження знайдуть застосування у створенні підручників і навчально-методичних посібників із граматики сучасної української літературної мови, у лексикографічній практиці, зокрема при укладанні граматичних словників.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри української мови Полтавського державного педагогічного університету імені В.Г. Короленка. Дисертаційні матеріали апробовано на Міжнародній науковій конференції “Лінгвістика тексту: теорія і практика” (Херсон, 2_10 квітня 2008 року), Міжнародній конференції “Феномен Олеся Гончара в духовному просторі українства” (Полтава, 28_29 травня 2008 року), Міжнародній науковій конференції “Взаємодія лексичної і граматичної семантики” (Київ, 22_23 травня 2008 року), Міжнародних науково-теоретичних Граматичних читаннях - V (Донецьк, 5_6 лютого 2009 року), Міжнародній науковій конференції “Микола Гоголь: витоки творчості” (Полтава, 10_11 березня 2009 року), Всеукраїнській науково-практичній конференції “Журналістика, філологія та медіаосвіта” (Полтава, 14_15 травня 2009 року), Регіональній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної філології” (Полтава, 14_15 травня 2009 року).

Публікації. Проблематику та основні положення дисертації висвітлено в 7 одноосібних публікаціях, із них 6 надруковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (325 позицій) і джерел фактичного матеріалу (264 позиції). Загальний обсяг дисертації - 245 сторінок, основного тексту - 193 сторінки.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено об'єкт, предмет і методи дослідження, сформульовано мету й основні завдання роботи, з'ясовано її наукову новизну, теоретичне й практичне значення одержаних результатів.

У першому розділі “Модальні частки як репрезентанти субкатегорійних модальних значень” узагальнено лінгвістичні погляди на природу логіко-граматичної категорії модальності, проаналізовано систему її субкатегорійних значень, з'ясовано специфіку вивчення модальних часток, запропоновано оригінальну класифікацію їх.

Вивчення модальних партикул як реалізаторів субкатегорійних модальних значень неможливе без залучення результатів досліджень лінгвістичної модальності. У сучасному мовознавстві виділяємо цілий комплекс напрямків, кожен із яких пропонує своє тлумачення її категорійного статусу та визначення семантичних меж. Учені розглядають модальність у формально-логічному (Г.В. Колшанський, В.О. Плунгян), логіко-граматичному (В.З. Панфілов, О.Л. Доценко), семантичному (В.В. Виноградов, Т.І. Дешерієва), функціональному (О.В. Бондарко, В.М. Ткачук), семантико-синтаксичному (І.Р. Вихованець, В.А. Чолкан), семіологічному (Ю.С. Степанов) планах. Деякі дослідники обстоюють погляд на модальність як модусну категорію (В.Д. Шинкарук), текстову гіперкатегорію (І.В. Смущинська). Більшість із них доходить висновку, що це універсальна логіко-граматична категорія широкого змістового наповнення, у якій найбезпосередніше взаємодіють семантико-синтаксичний та прагматичний аспекти речення-висловлення.

Коло субкатегорійних модальних значень охоплює дві нерозривно пов'язані між собою групи: 1) об'єктивно-модальні значення реальності й ірреальності (можливості, бажальності, необхідності), що відображають зв'язок змісту висловлення й позамовної дійсності; 2) суб'єктивно-модальні значення, що відбивають характер ставлення мовця до змісту повідомлення а) з точки зору його обізнаності в достовірності висловленого - епістемічна суб'єктивна модальність, б) з погляду необхідності чи бажаності реалізації змісту повідомлення - волітивна суб'єктивна модальність, в) стосовно відповідності певним стереотипам - аксіологічна суб'єктивна модальність.

Комунікативно-прагматичний підхід до визначення модальності як антропоегоцентричної суб'єктивно-об'єктивної категорії широкого семантичного діапазону, що охоплює когнітивно-епістемічні, емоційно-експресивні та оцінно-аксіологічні складники, розгляд часток як маркерів субкатегорійних модальних значень, модифікаторів семантичної структури речення, актуалізаторів її окремих конституентів, наявність у партикулятивній системі сучасної української мови явищ омонімії, антонімії, багатозначності тощо уможливлює трактування партикул як таких, що не позбавлені семантичної природи, яка виявляє себе в певному контекстно-ситуативному оточенні. Їхні семантико-функціональні властивості - одна з нелегких і дискусійних проблем сучасної лінгвістики, що потребує ґрунтовного вивчення.

Закріплення за модальними частками статусу семантико-функціонального класу, репрезентованого великою кількістю лексем, що межують з іншими лексико-граматичними розрядами слів, засвідчує необхідність різноаспектного підходу до їхнього вивчення і, як наслідок, неминучість пошуків усіх параметрів розгляду модальних партикул та встановлення системи цих параметрів. У дисертації виокремлено кілька нерозривно пов'язаних між собою аспектів дослідження розглядуваної лексико-граматичної групи: семантичний, функціональний, прагматичний, комунікативний, текстовий, синтаксичний, стилістичний.

Проблема семантико-функціональної класифікації часток узагалі й модальних зокрема здобула належне висвітлення в працях багатьох мовознавців (В.В. Виноградова, Л.О. Кадомцевої, Н.Ю. Шведової, К.С. Симонової, В.А. Чолкан та ін.), проте однозначного вирішення вона так і не знайшла. Пов'язано це з тим, що партикули - неоднорідний за своїм складом клас слів, який диференціюється на різні, а подеколи й протилежні функціональні категорії. Розширення меж категорії модальності, актуалізація комунікативно-прагматичного і функціонально-семантичного аспектів дослідження її значень викликають потребу в зміні складу модальних партикул, що передбачає зростання їхніх функціональних спроможностей. Це стосується питальних, спонукальних, стверджувальних, заперечних, вказівних, актуалізаційних та інших часток.

Послуговуючись традиційною термінологією, зважаючи на еволюцію поглядів на модальність і лінгвістичну природу часток, беручи до уваги наявність у партикул ідентифікувальних та диференціальних сем, ураховуючи особливості репрезентації ними того чи того субкатегорійного модального значення, пропонуємо класифікувати модальні частки на дві групи: 1) власне-модальні (модальні кваліфікатори); 2) невласне-модальні, або логіко-модальні (модальні модифікатори). Для першої групи модальне значення є кваліфікативним. Ідентифікувальну сему (сему першого порядку) партикул цього розряду виявлено в субкатегорійному об'єктивно- чи суб'єктивно-модальному значенні. Для другої групи кваліфікативними є не модальні, а логічні значення (дейктичне, означальне, видільне тощо), які, детерміновані контекстом, зазнають модифікацій і можуть трансформуватися в субкатегорійні модальні значення, що є для цього розряду диференціальними (семами другого порядку). Уважаємо недоцільним виділення в окремий розряд емоційно-експресивних часток, оскільки лексемам будь-якої серед названих груп властиво набувати в певному контекстному оточенні виразного конотативного забарвлення.

Усвідомлюючи, що запропонований варіант ранжування модальних часток є не остаточним, позбавленим суперечностей і дискусійних моментів, зважаючи на складність, а подеколи й неможливість вирізнення ідентифікувальних та диференціальних сем партикул, і, як наслідок, належність однієї й тієї самої лексеми до різних розрядів, наголошуємо на умовності такої класифікації та можливості її вдосконалення в подальших наукових розвідках.

Неоднорідність партикулятивної системи сучасної української мови вимагає залучення до розгляду виокремлених розрядів усіх зазначених вище аспектів вивчення часток, один з_поміж яких у кожному конкретному разі стає визначальним, що й проілюстровано в наступних розділах нашої дисертації.

Другий розділ дисертації “Функціонально-семантичні параметри власне-модальних часток” присвячено дослідженню порівняльно-гіпотетичних часток як ядерних реалізаторів епістемічно-модальних значень, вирішенню проблеми модальної ідентифікації стверджувальних та заперечних партикул, розгляду питальних часток як маркерів субкатегорійних модальних значень та спонукально-оптативних партикул у ролі репрезентантів волітивних суб'єктивно-модальних сем.

Ядро власне-модальних часток становлять порівняльно-гіпотетичні партикули (наче, начеб, начебто, неначе, неначебто, ніби, нібито, мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито, буцім, буцімби, буцімто, чи не, чи й не, чи й, десь, либонь, навряд чи, ледве чи), первинна семантика яких сфокусована в площині персуазивної модальності. Як репрезентанти епістемічно-модального значення проблематичної достовірності вони демонструють високий рівень “дистрибутивних” можливостей, що, зі свого боку, зумовлюють модифікування загального модального плану речення чи окремих його конституентів.

Для порівняльно-гіпотетичних часток регулярними є синонімічні відношення. Деякі з них можуть маніфестувати семи компаративності (ніби, нібито, наче, неначе та ін.), переповідності (мов, мовби, мовбито, немов, немовби, немовбито), ймовірності (либонь, навряд чи, ледве чи), що спричинено генетичною, ізофункціональною спорідненістю цих одиниць з іншими лексико-граматичними класами та їхніми сполучувальними спроможностями. Помічено, що порівняльні частки відсполучникового походження обіймають здебільшого припредикатну позицію. Вони, впливаючи на модальну структуру ядерного члена речення, маркують загальний модальний план висловлення значеннями умовності, уявності, сумніву, невпевненості, подібності, гіпотетичності тощо. Характерно, що семантика вершинного компонента в таких реченнях почасти репрезентована предикатами стану, які вказують на змінну, тимчасову характеристику предмета, напр.: - Немов заснула: лице таке ясне та біле, їй-бо, не брешу (М. Куліш); В голові йому немов світало (М. Коцюбинський). Уживання описуваних часток при предикатах означеного типу пояснено передусім природою субкатегорійного епістемічно-модального значення проблематичної достовірності. Припущення-порівняння виникає найчастіше внаслідок безпосереднього сприймання мовцем довкілля в момент мовлення. Труднощі в ідентифікації ознаки, стану, дії предмета зумовлюють компаративацію їх із відомими ознаками, станами, діями та екстраполяцію на денотат.

У дисертації послідовно простежено здатність порівняльно-гіпотетичних партикул увиразнювати семантику предикатів іншої значеннєвої природи та семантично маркувати інші синтаксеми, що зумовлено певними трансформаціями у змістовому полі цих лексем і їхніми функціональними можливостями. Наприклад, дистрибутивні відношення порівняльно-гіпотетичних часток із фактивними носіями валентності (предикатами дії, процесу) детерміновані семантичними зрушеннями в їхньому репрезентативному полі: ненадійність чуттєвого сприйняття поступається епістемічній недостатності, модальний оператор набуває ймовірнісного значення, пор.: Оксана начебто поїхала до тітки - Оксана, мабуть (можливо, напевне, здається...), поїхала до тітки. Позірність, джерелом якої є порівняння, робить крок у бік людського спілкування та поведінки.

Ближню периферію власне-модальних партикул займають стверджувальні (так, атож, аякже, еге, ага, угу) і заперечні (не, ні, ані) частки, які вступають у корелятивні відношення з опозиційними граматичними категоріями афірмативності / негативності та комунікативними категоріями згоди / незгоди. До характерних ознак цього угруповання належать акцентована комунікативність, нерозривний зв'язок із лексико-граматичною структурою висловлення, синкретизм суб'єктивної та об'єктивної семантики.

Найпоширенішою з_поміж стверджувальних є поліфункціональна частка так, нечіткі семантичні межі якої дають змогу по-різному класифікувати її в одному й тому ж значеннєвому варіанті. Ідентифікувальною для описуваної партикули є стверджувальна сема в різних її модифікаціях (стверджувально-питальне, погоджувальне, емоційно-стверджувальне значення тощо), а вказівна, видільна, означально-уточнювальна, підсилювальна функції належать до диференціальних її значень. На ідентифікаційному полі семантичне навантаження досліджуваної лексеми має загальномодальну специфікацію, тоді як на диференціальному - частковомодальну. Залучення до розгляду аналізованої частки корпусу прагматики уможливило виявлення репрезентованих нею прихованих диктумних значень: Тобі подобається бути в стані життя, так? - Так (О. Гончар).

Використання інших стверджувальних часток (атож, авжеж, аякже, ага, еге, угу), на відміну від попередньої, стилістично обмежене. Основна сфера їхнього вживання - розмовно-побутове мовлення, мистецьку інтерпретацію якого доволі часто знаходимо в діалогах художніх текстів: [Марція:] Чи звідси видно мій новий маєток? [Хуса:] Аякже! (Леся Українка). Перші три з них (атож, авжеж, аякже), крім ствердження, репрезентують у висловленні епістемічно-модальне значення категоричної достовірності; останні ж (ага, еге, угу), належачи до партикульованих інтер'єктивів, надають йому іронічного забарвлення.

Заперечна частка не, сполучаючись із предикатами або іншими синтаксемами, виражає не лише загальне чи часткове заперечення, а й реалізує об'єктивно-модальні значення можливості / неможливості, необхідності тощо та увиразнює висловлення різноманітними відтінками епістемічної, аксіологічної, волітивної суб'єктивно-модальної семантики. У дисертації розглянуто умови нейтралізації первинного значення розгляданої частки семою інтенсивного ствердження, зокрема у таких синтаксичних конструкціях: а) у риторично-питальних висловленнях (чи не, хіба не, як не тощо); б) при подвійному запереченні (не могли не розуміти, не вміє не думати); в) у специфічних, стилістично обмежених, почасти окличних фразеологізованих сполуках (як (тільки, лише, вже) не, чого (тільки, лише, вже) не, де (тільки, лише, вже) не); г) у позиції перед прийменником без (не без гріха); ґ) в умовних та часових детермінантних складнопідрядних реченнях (якби не, коли б не), а також умови реалізації нею деонтичних модусних значень, проблему синонімії реченнєвих конструкцій з експлікованим суб'єктивним компонентом, де модальна частина висловлення відображає ментально-емоційне ставлення мовця до пропозиції, а роль заперечення при предикатах модусу визначає семантика цих предикатів (трансформаційне правило перенесення заперечення) тощо.

Комунікативна природа партикули ні, якій властивий вужчий функціонально-семантичний обсяг, вимагала її розгляду в прагматичному аспекті. Ні за прагматичною спрямованістю - поліфункціональна, стилістично нейтральна комунікативна одиниця, для якої характерні висока продуктивність, регулярність уживання в усіх сферах діалогічного мовлення, здатність одночасно репрезентувати декілька модальних значень, об'єднаних загальним семантичним компонентом: заперечення істинності раніше окресленої в діалозі пропозиції, констатація неправильності або неприйнятності висловлення співрозмовника: Народилася дитина? - Ні! (М. Горбатюк). Експресивним варіантом ні в описуваному підсилювально-заперечному значенні є “афективна” частка ані: Ані двора. Церковці й поготів. Лиш на узгір'ї декілька хрестів (Л. Костенко). Її функціональні можливості та стилістичне навантаження порівняно з лексемами не, ні дещо інші: обарвлена розмовністю, виокремлена партикула у висловленні виконує роль модального квантора, інтенсива, на заперечне значення якого нашаровується аксіологічна суб'єктивна семантика: - Немає тепер у мене нічого - ані-ні (Панас Мирний).

Периферію власне-модальних партикул утворюють питальні (чи, хіба, невже, га, ну, що за, що то за, а коли б тощо) та спонукально-оптативні (хай, нехай, дай, давай, б (би), аби, щоб, хоч би, коли б, якби, бодай) частки. Питальні частки, займаючи здебільшого фіксовану позицію на початку речення й модифікуючи його пропозитивний зміст різноманітними нечітко диференційованими модальними значеннями, що значною мірою залежать від контекстуального оточення та інтонації, транспонують категорію питальності у сфери ірреальності, епістемічної достовірності й волітивності.

В особливий функціональний різновид виокремлено частки чи, хіба, невже. Накладаючи різні модально-експресивні відтінки (здивування, впевненості у протилежному, сумніву, недовіри, осуду, жалю, каяття, обурення тощо) на семантичний план речення та заповнюючи здебільшого облігаторну позицію на його початку, вони ізофункціонально наближаються до питальних прислівників і займенників, пор.: Хіба ж для історії мало оцих видатних заслуг? (В. Симоненко); Хто зрозуміє нашу ностальгію? (Л. Костенко). Зважаючи на те, що займенникові та прислівникові слова реалізують зміст частковопитальних речень, а питальні частки наповнюють семантику загальнопитальних конструкцій, можна говорити лише про певний паралелізм, пов'язаний із їхнім функціонуванням у реченні. Адже частки, на відміну від питальних слів, не містять чіткої вказівки на невідоме (місце, час, причину, мету, особу-виконавця тощо). Вони, виражаючи питальність загалом, виступають модифікаторами субкатегорійних модальних значень.

У контексті аналізу диференціальних сем партикули чи варто зупинитися на прагматичних особливостях так званих “чи питань” і “чи_не питань”, у яких наявність / відсутність заперечного маркера модифікує репрезентоване питальною часткою модальне значення. Для позитивних “чи питань” в найзагальнішому, дещо примітизованому, вигляді характерне те, що мовець не віддає перевагу одній із двох альтернатив стосовно її більшої ймовірності. Такі питання постулюють відносну байдужість адресата до очікуваної відповіді: Чи тобі вже печаль всі слова одібрала? (Б. Олійник). Специфіка негативних “чи питань” (“чи_не питань”) полягає в тому, що вони передають намагання продуцента запрограмувати у висловленні очікування необхідної для нього відповіді-реакції: - Чи не дозволите, пане, омити вам ноги? (В. Шевчук). Описані “чи_не” конструкції виконують одну з найрегулярніших прагматичних функцій невласне-питальних речень - реалізують волюнтативне суб'єктивно-модальне значення: Чи не могли б ми з вами сьогодні разом повечеряти? (В. Винниченко).

Функцію контактновстановлювальних сигналів у питальному висловленні виконують партикульовані інтер'єктиви га, ге, ну. Особливою експресивністю наділені частки займенникового походження що і як, які вживаються самостійно або з препозитивною часткою а чи постпозитивною ж. Сфера їхнього функціонування, як і означених вигукових часток, - розмовно-побутове мовлення, а основне призначення - посилювати увагу співрозмовника, підвищувати ілокутивну силу висловлення: - Ти що - мільйонерка? (І. Роздобудько).

Роль питальних часток у сучасній українській мові нерідко перебирають на себе сполучення на зразок що за, що то за, а якби, а коли б тощо, які є одним із важливих засобів реалізації значень припущення, сумніву, хвилювання: А що як то нечиста сила туди коней приведе? (Б. Грінченко). Партикулятивними єдностями дефінуємо їх із певним застереженням, оскільки процес “граматичної фразеологізації” означених утворень не завершений і вони заповнюють периферію конвенціоналізованих експлікаторів епістемічної суб'єктивної модальності.

Спонукально-оптативні частки як основні реалізатори волюнтативних та оптативних субкатегорійних суб'єктивно-модальних значень диференційовано за функціонально-семантичним критерієм на дві групи: морфологізовані облігаторні показники директивності й бажальності (хай, нехай, дай, давай, б (би), аби, щоб, хоч би, коли б, якби, бодай), для яких волітивна сема є ідентифікувальною, та факультативні засоби модифікаційно-супровідного рівня (ну, ану, чи не, тільки, лише (лишень, лиш), же (ж), мені, собі тощо), для яких вирізнене значення є диференціальним - семою другого порядку. Їхнє вивчення неможливе без залучення досягнень теорії мовленнєвих актів. Так, модальні партикули є регулярними оформлювачами реквесивів та сугестивів як найпоширеніших експлікаторів непрямого волюнтатива та виступають нерегулярними конструктивними засобами у прескрептивних мовленнєвих актах, знижуючи рівень їхньої апелятивності. У визначенні реалізованого партикулою суб'єктивно-модального значення вирішальну роль відіграє інтенціональний компонент змісту висловлення: прагматичні пресупозиції комунікантів, наміри мовця, ситуація спілкування тощо.

Специфічною ознакою волюнтативних маркерів хай, нехай, дай, давай є потенційний зв'язок із переважною більшістю дієслів-предикатів, проте найактивніше вони сполучаються з носіями валентності на позначення дій і станів: Хай запахне в степу сосновим Поліссям (В. Близнець); Давай напишемо з тобою колискову, Щоб тихий вечір опустити на коліна (О. Сурм'як-Козаренко).

Віддієслівна частка б (би), транспонована з умовної функції, є інваріантним показником оптативності й виступає складником цілої низки похідних спонукально-оптативних партикулятивів (аби, щоб, коли б, якби, хоч би), що структурують периферію суб'єктивно-модальних коректорів, які вносять у семантичний простір оптативності різні кваліфікаційні характеристики (градуйованість, інтенсивність суб'єктивно-модальної семи “власне бажання”; категоричне прохання; безапеляційне, грубе ставлення до співрозмовника тощо). У поєднанні з незалежним інфінітивом вона утворює особливу аналітичну форму, значення якої можна кваліфікувати як умовно-бажальне: Про цю трагедію написати б роман на три тисячі градусів температури і вилити в ньому увесь свій біль... (О. Довженко). Ускладнення інфінітивної форми модусами “хотіти”, “могти” спричиняє появу так званого дезидеративного значення, зверненого на дію або стан мовця, що в оптативному висловленні експлікує свої потреби, надії та мрії: А хотів би я знати, чи багато в неї білетів? (В. Самійленко).

Засоби модифікаційно-супровідного рівня, детальну параметризацію яких подано в наступному розділі дисертації, функціонуючи в припредикатній позиції та регулярно сполучаючись з облігаторними маркерами волітивної модальності, увиразнюють експліковані у висловленні суб'єктивно-модальні значення, підкреслюючи категоричність наказу, заклику або нівелюючи їх семами прохання, рекомендації, побажання, застереження тощо: Згадай же хто-небудь її на сім світі, - Безславному тяжко сей світ покидать (Т. Шевченко); Хай собі кружляє, обертається… (М. Рильський). Наприклад, транспонований у партикулятиви прономінатив мені в післяпозиції до валентного ядра накладає на волюнтативну семантику імператива превентивне значення застереження: Гей, Карпе, - гукнув жартовливо Максим, - старайся мені, не лінуйся... (М. Коцюбинський).

У третьому розділі “Модально-експресивний потенціал невласне-модальних часток” розкрито модальні потенції вказівних та видільних партикул, особливості функціонування яких пов'язані не з первинними, а з вторинними значеннями. Логіко-модальні частки, склад яких структурують вказівні (ось, от, то, оце, це, он, онде, ген, ото) та видільні (тільки, лише, лиш (лишень), хоч, хоча б, аж, же (ж), -таки, саме, якраз, собі, тобі, воно тощо) партикули, перебувають у парадигматичних відношеннях з власне-модальними частками, заповнюючи периферійні позиції в ієрархії репрезентантів субкатегорійних модальних значень. Прагматично зорієнтовані на експлікацію “прихованої інформації”, вони стають актуалізаторами та інтенсифікаторами значного обсягу так званих модальних відтінків.

Особливою функцією наділені вказівні частки, з допомогою яких мовець здійснює параметризацію ситуації за координатами “я - тут - зараз”. Навколо їхнього інтегрувального первинного дейктичного значення зосереджений широкий діапазон диференціальних, частково-модальних, сем. Центральну позицію в системі дейктичних партикул відведено лексемі ось, яка є своєрідним акумулятором найістотніших (кваліфікативних) ознак розгляданої групи, домінантним словом у синонімічному ряді однотипних одиниць, що найточніше репрезентує їхнє узагальнене значення. Провести чітку межу між вихідною та вторинною семантикою партикули ось дуже складно. Ураховуючи модально-експресивні потенції досліджуваної частки, виокремлено такі основні різновиди тісно пов'язаних між собою її значень: 1) власне-вказівне: Ось незнайома жінка (Д. Павличко); 2) підсилювально-вказівне: Ось цей образ стоїть в очах Максима й нiяк не може погаснути (І. Багряний); 3) видільно-вказівне: Безробіття поки що немає. А ось вакансії - наявні (День, 12 листопада 2008); 4) локально-вказівне: Ось він - шлях на батьківщину (В. Малик); 5) узагальнено-вказівне: -...І ось Ісус Христос зі своїми апостолами в'їхав на осляті в Єрусалим (Б. Антоненко-Давидович).

Інші вказівні частки, вступаючи в синонімічні відношення з партикулою ось, відзначаються дещо нижчою продуктивністю і, як наслідок, вужчим діапазоном репрезентованих значень. Семантично споріднені частки це, то, ось, оце, от належать до загальновживаної лексики і в певних контекстуальних умовах, утрачаючи емоційно-експресивну конотацію, активно проникають у книжні стилі (офіційно-діловий, науковий, публіцистичний). Специфічними ознаками часток он, онде, ген, оніно, ононо (діалект.) є низький ступінь продуктивності, маркованість стосовно сфери застосування: вони не виходять за межі розмовного мовлення та художнього стилю і, вступаючи в антонімічні відношення з означеними вище лексемами, указують на віддаленість подій, суб'єктів, явищ тощо.

Роль модифікаторів субкатегорійних модальних значень і їхніх відтінків активно перебирають на себе видільні частки, представлені чотирма семантичними групами: 1) обмежувально-видільні: а) лімітативні (тільки, лише (лиш), хіба що тощо) та б) граничні (навіть, хоч, хоча б); 2) означально-видільні: а) означально-видільні частки зі значенням ствердження (саме, якраз) і б) означально-видільні частки з емоційно-експресивними потенціями (прямо, просто та ін.); 3) кількісно-видільні (ледве не, трохи не, мало не, чи не, майже та ін.); 4) підсилювально-видільні (аж, же (ж), уже (вже), собі, мені, воно, адже, ну, також, теж, ще й та ін.). До специфічних особливостей цих партикул належать такі: наявність у змістовому обсязі прагматичних і семантичних компонентів; залежність продукованої ними семантики від комунікативної мети мовця; релятивність; прислівність та позиційна рухливість. Остання характеристика притаманна не всім видільним часткам.

Виникнення й розвиток теорії пресупозицій уможливили з'ясування ролі видільних часток у формуванні об'єктивно-модального змісту висловлення. Так, у синтаксичних конструкціях (1) Тільки вона не з'явилась, (2) Навіть вона не з'явилась, (3) Саме вона не з'явилась первинна акцентувальна функція партикул нівельована тіньовими фразами-реалізаторами імпліцитного реального об'єктивно-модального значення - (1) Усі інші з'явились, (2) А тим паче - усі інші, (3) А не хтось інший.

З'ясовано, що акцентувальна роль видільної партикули полягає в тому, що, маркуючи будь-який компонент висловлення, службова лексема надає йому певного відтінку, який впливає насамперед на модальний зміст предиката - визначає характер поширення предикативної ознаки. Наприклад, частка навіть збільшує сферу її дії, тоді як партикули тільки, лише, навпаки, звужують, обмежують зміст валентного ядра одним проявом, пор.: Навіть вдруге, переодягнена в чорне концертне вбрання з шляйфом, вона зберегла загальну стриманість камерного стилю (В. Домонтович) - Вона завжди зберігала загальну стриманість камерного стилю; Держава має допомагати тільки бідним (День, 8 липня 2009) - Усім іншим держава не повинна допомагати.

Крім об'єктивно-модальних, видільні частки можуть репрезентувати додаткові суб'єктивно-модальні відтінки, що перебувають у прямій залежності від семантичного розряду видільної лексеми, її позиції в реченні-висловленні, контекстуально-ситуативних, прагматичних чинників тощо. Інваріантна обмежувально-видільна сема часток лише, тільки за відповідних умов почасти трансформується в диференціальні узагальнено-видільні (з ефектом підсилення) та спонукально-видільні значення, а означена сема партикули хіба (хіба що) вступає в контамінантні відношення з епітемічно-модальним значенням проблематичної достовірності.

Означально-видільні частки наділені такими ж релевантними властивостями, що й лексеми акцентувального типу. Вони, маючи адвербіальне походження, 1) не виявляють ознак релятивів, функціонально споріднених зі сполучниками; 2) обіймають прислівні позиції в реченні-висловленні; 3) конотують здебільшого непредикативний компонент; 4) реалізують об'єктивно-модальне значення реальності.

Зокрема, семантичний обсяг частки саме являє собою своєрідний континуум реального об'єктивно-модального значення та епістемічного суб'єктивно-модального компонента, ускладненого аксіологічним відтінком. У її змістовому обсязі зафіксовано семантичні й прагматичні складники. До семантичних компонентів необхідно віднести такі: 1) ідентифікацію предмета (ознаки, явища тощо) як відомого, 2) припущення про існування інших предметів (ознак, явищ тощо). Прагматичними компонентами є такі: 1) суб'єктивне сприйняття мовцем предмета (ознаки, явища тощо) як єдино істинного, 2) підтвердження значущості цього предмета (ознаки, явища тощо).

Основну модальну функцію кількісно-видільних часток кваліфіковано як комунікативно-прагматичну, що полягає у формуванні об'єктивного значення маркованого компонента та реалізації епістемічно-модального ставлення суб'єкта оцінки до дійсності.

Діапазон диференціальних значень підсилювально-видільних партикул широкий і потребує окремого детального наукового вивчення. Для цього розряду характерні найменш чіткі, семантично та функціонально окреслені межі, оскільки його постійно поповнюють одиниці іншої лексико-граматичної природи (займенникові слова, прислівники, сполучники тощо). У цьому зв'язку ми звернули увагу на найпродуктивніші, максимально модально орієнтовані частки (адже, же (ж), вже (уже), теж, також, аж, воно, собі, тобі, мені, його, ну), у значеннєвому полі яких властива розгляданому угрупованню ідентифікувальна інтенсифікаційна сема трансформована в різні відтінки субкатегорійних модальних значень.

Отже, синтаксичне призначення невласне-модальних часток - це не роль членів речення, а позиція або сукупність можливих позицій партикули в його семантико-синтаксичній структурі, специфічні ознаки яких тією чи тією мірою трансформують модальний складник цієї структури так званими відтінками субкатегорійних модальних значень. Характерною для досліджуваних одиниць є детермінована релятивною природою функція активізаторів семантико-синтаксичних відношень: протиставних, допустових, причиново-наслідкових, умовних тощо.

Вступаючи в синонімічні відношення, вони обов'язково чимось різняться між собою, мають неоднаковий змістовий обсяг, відмінні якість і міру емоційно-вольової експресії та колориту, у зв'язку з чим почасти сприймаються як стилістеми. На вибір лексико-семантичного варіанта акцентувальної партикули впливають різні чинники: семантичні ознаки вершинного компонента синтаксичної конструкції, наявність / відсутність факультативних елементів (сполучників, вигуків та ін.), інтонація, контекстуально-ситуативні умови тощо.

У висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

1. Модальність є універсальною лінгвістичною категорією, що відображає зв'язок між об'єктивною реальністю й семантико-синтаксичною організацією мови та являє собою систему різнохарактерних і різноаспектних засобів кваліфікації повідомлюваного, помітне місце з_поміж яких займають модальні партикули. Сучасне мовознавство пропонує щонайменше сім підходів до з'ясування лінгвістичної природи модальності, ідентифікації її семантичної структури, установлення відношень з іншими синтаксичними категоріями: формально-логічний, логіко-граматичний, синтаксичний, семантичний, семіологічний, семантико-синтаксичний, функціональний. У деяких наукових студіях модальність постає як модусна категорія, текстова гіперкатегорія. Більшість дослідників одностайна в тому, що модальність за своєю суттю - логіко-граматична категорія, яка інтегрує семантико-синтаксичний та комунікативно-прагматичний рівні речення-висловлення. У її змістовому плані виділяють два тісно пов'язаних між собою складники, а саме: об'єктивний і суб'єктивний. Кожен із виокремлених складників має низку конкретизувальних значень, які перебувають у постійній взаємодії, формуючи єдину модальну рамку речення.

2. Модальні частки належать до найпродуктивніших виражальних засобів субкатегорійних модальних значень. Вони формують гетерогенний клас слів, іманентними характеристиками якого є такі: багатозначність, поліфункціональність, нечіткі семантичні межі, синсемантичність, прагматична орієнтованість, комунікативність, тісний зв'язок із семантико-синтаксичною структурою речення, здатність утворювати своєрідні партикулятивні комплекси і вступати у відношення значеннєвої спорідненості з іншими частинами мови. Проблема параметризації модальних партикул вимагає застосування різних аспектів їхнього вивчення, що корелюють із підходами до трактування категорії модальності, а саме: семантичного, функціонального, комунікативного, прагматичного, синтаксичного, текстового та стилістичного.