Субдіалект міста Перуджі в системі умбрійських діалектів італійської мови

The dissertation focuses on studying of factors of formation and partitioning of dialects of Umbria Region and a complex description of all language levels of the subdialect of Perugia as one of Umbrian dialects and development of model of studying of a dialect in view of extralinguistic factors (age, level of education, profession) of speakers of this dialect and definition of possible ways of further development on the basis of sociolinguistic analysis of language situation in Umbria and in view of regional variation of the Italian language in different areas of the country.

All variety of factors of formation, change, development and functioning of dialects and subdialects can be classified into diaphasic, diatopic, diastratic, diamesic aspects, that enables to predict ways of further development.

In the dissertation the following concepts are clarified and specified: literary language, regional variant of literary language, dialect, subdialect as well as criteria of their classification are defined. Special attention is dedicated to study of influence of languages of substratum, adstratum and superstratum on formation of dialects which are traced in diachronic development.

Key words: dialect, subdialect, diaphasic, diatopic, diastratic, diamesic aspects, language differentiation, language variation, diglossy.

1. Загальна характеристика роботи

На сучасному етапі розвитку мовознавства, зі зростанням інтересу до етнології та культурології, актуальними залишаються питання становлення літературної мови та впливу різних діалектів на її формування. Одним із основних напрямів розвитку романістики є поглиблення досліджень, пов'язаних із визначенням часу виникнення загальнонародної літературної італійської мови та ролі діалектів у самоідентифікації людини.

Видатні філософи, мислителі, учені та письменники упродовж багатьох сторіч зверталися до питань діалектології, намагаючись установити та описати зв'язки між національною мовою і діалектами, систематизувати та класифікувати їх. Перші кроки на цьому шляху були зроблені ще Д. Аліґ'єрі. А після нього до окреслених питань зверталося багато вчених, серед яких П. Бембо та навіть Н. Макіавеллі. Особливості мовної ситуації в Італії та питання функціонування національної мови, діалектів у різних частинах країни розкривають у своїх працях Ґ. Асколі, Ґ. Берруто, М. Дардано, Б. Мільйоріні, Дж. Моретті, Дж. Патота, зокрема, Дж.-Б. Пеллегріні, Ф. Сабатіні, Г. Лепші, А. Батинті, А. Собреро, Л. Серианні та інші вчені.

У російському та вітчизняному мовознавстві проблему соціальної диференціації мови в лінгвістиці вчені порушували давно, починаючи з праць І. Бодуена де Куртене, у яких ідеться про вертикальне й горизонтальне членування мови, перше з яких є власне соціальним, а друге - територіальним. У першій половині ХХ ст. до проблеми соціальної диференціації мови зверталися Є. Д. Поліванов, О. Ю. Іванова, У. Лабов, Р. О. Шор, Л. В. Щерба, Л. П. Якубинський та ін. На сучасному етапі проблемами соціо- та етнолінгвістики займаються Н. П. Шумарова, В. А. Маслова, Р. Кісь, О. Ф. Пінчук, А. Я. Флієр, А. А. Брагіна, І. О. Голубовська, В. В. Красних та інші.

Однак лише наприкінці минулого століття почали детально вивчати структурну та територіальну варіантність італійських діалектів. Разом з тим, важливий напрям описової діалектології, зокрема типологія діалектів та субдіалектів, у яку повинен бути включений системний опис конкретного діалекту чи групи близьких діалектів, ще не розроблено ані в італійському, ані у вітчизняному мовознавстві. В українській лінгвістиці донині немає спеціальних праць, присвячених цій важливій для європейського мовознавства проблемі.

Актуальність дослідження. Вивчення мовної ситуації в Італії, динаміки її змін упродовж останньої чверті ХХ та на початку ХХІ століття достатньо актуальне для сучасного італійського і європейського мовознавства в цілому, оскільки дозволяє простежити основні тенденції розвитку італійської мови протягом значного часу та прогнозувати напрями її подальшого розвитку. Представлена робота виконана в межах дослідження сучасної мовної ситуації в Європі.

У роботі нами зроблено спробу виробити комплексний підхід та методику вивчення як італійських, так і інших діалектів з урахуванням не тільки мовних, а й історичних, етнокультурних та соціальних чинників. Філологічні студії передбачають вивчення мовних явищ у діатопному, діастратному, діафазному, діамезному аспектах, у діахронії та синхронії, що гарантує багатогранність і всебічність дослідження, а також його об'єктивність і наукове значення.

Зв'язок із науковими програмами. Дисертаційне дослідження виконано в межах наукової теми Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка “Європейські мови та культури в глобалізації світових процесів” (код 01БФ 0147-01), затвердженої Міністерством освіти та науки України.

Мета роботи полягає в комплексному описі всіх мовних рівнів субдіалекту міста Перуджі як одного з діалектів Умбрії, створенні моделі вивчення діалекту в соціолінгвістичному дослідженні, виявленні особливостей функціонування літературної мови й субдіалекту як форм національної мови в їхньому взаємозв'язку (з урахуванням екстралінгвістичних факторів: віку, рівня освіти, професії носіїв мови) і визначенні шляхів подальшого розвитку субдіалекту на основі аналізу соціолінгвістичної ситуації в Умбрії.

Мета дослідження зумовила виконання таких завдань:

– виробити методику вивчення діалекту на сучасному етапі в загальній та італійській діалектології з описом діафазного, діатопного, діамезного, діастратного аспектів (раніше діалекти вивчали, як правило, тільки з урахуванням діахронного підходу);

– визначити місце діалектів Умбрії на діалектній картині Італії;

– виділити та описати історичні, етнокультурні та соціально-економічні чинники формування субдіалектів Умбрії, висвітливши роль мовного субстрату, суперстрату й адстрату в їх формуванні і розвитку;

– дати порівняльну характеристику мовних явищ діалектів Умбрії та діалектів суміжних областей, а саме Лаціо, Марке, Тоскани, виділити їхні схожі та відмінні риси;

– описати на мовному рівні субдіалекти Умбрії, зокрема перуджійський, альтотиберійський, південно-східний і зони Орв'єто; фольклор і діалектну літературу (поетичні та драматичні твори) Умбрії;

– вивчити та описати фонетичні, морфологічні й лексичні особливості субдіалекту Перуджі, на основі аналізу історичних передумов його формування, а також його членування з урахуванням соціокультурних чинників з метою обґрунтування особливого місця перуджійського субдіалекту;

– здійснити соціолінгвістичний аналіз діалектів Умбрії в контексті мовної ситуації в Італії, приділивши особливу увагу динаміці зміни мовної ситуації Умбрії в 2000-2008 роках; розглянути функціонування літературної мови, діалекту та інших форм національної італійської мови в мовленні різних соціальних прошарків населення Умбрії, зіставивши мовну ситуацію Умбрії з мовною ситуацією центральної частини країни та всієї Італії; узагальнити отримані результати;

– дослідити прагматичний аспект вживання діалекту в мовленні школярів Умбрії, окресливши тим самим можливі шляхи розвитку діалектів цього регіону в майбутньому.

Об'єктом дослідження стали субдіалект міста Перуджі та його околиць, взаємозв'язки цього субдіалекту з іншими субдіалектами Умбрії та Центральної Італії. Об'єктом дослідження невипадково обрано перуджійський субдіалект - один із субдіалектів Умбрії, оскільки саме в ньому виявляються різні мовні явища, тенденції та чинники впливу на формування та розвиток діалектів у цілому.

Предметом дослідження є фонетичні, лексичні та морфологічні риси субдіалекту Перуджі та особливості функціонування його в складі інших сучасних умбрійських субдіалектів у мовленні представників різних соціальних груп населення.

Матеріалом дослідження послужили драматичні твори, написані перуджійським субдіалектом, фольклорні джерела, зокрема прислів'я та приказки, що побутують у цій місцевості, статистичні дані, опубліковані Національним інститутом статистики Італії, а також результати соціолінгвістичних опитувань, проведених автором в Умбрії під час стажувань в Університеті для іноземців у Перуджі в 2005-2006 роках.

Методи і прийоми дослідження. Для аналізу еволюції італійської мови та її діалектів застосовано історичний, описовий і порівняльно-зіставний методи, а також метод статистичного аналізу, анкетування та опитування для окреслення та виділення сучасних тенденцій розвитку і змін у мовній ситуації Італії взагалі та перуджійського субдіалекту зокрема.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у використанні комплексної методики вивчення діалектів (на прикладі субдіалекту міста Перуджі) з урахуванням усіх чинників впливу на формування та функціонування цього субдіалекту в діастратному, діафазному, діамезному та діатопному аспектах. Це дозволяє поглибити знання й систематизувати вже відомі напрацювання у сфері італійської діалектології, застосовувати їх під час дослідження діалектів інших мов.

Теоретичне значення одержаних результатів визначається тим, що висновки, отримані в ході проведеного дослідження, розширюють і поглиблюють знання в сфері розробки нових критеріїв, підходів та методик вивчення діалектів у різних аспектах (історичному, соціальному, прагматичному) і всіх мовних проявах. Результати роботи можуть мати теоретичне значення не тільки для сучасного італійського мовознавства, а й для вітчизняних досліджень з діалектології української мови. Здобутки цієї дисертаційної роботи можуть бути корисними у вивченні мовлення представників різних соціальних прошарків та з урахуванням регіонального варіювання мови в різних регіонах країни. Досвід дослідження мовної ситуації Італії може бути застосований у процесі реалізації мовної політики в нашій країні, де взаємовідношення представників різних мов вирізняються певною складністю й багатоплановістю.

Практичне значення дослідження вбачаємо в можливості використання основних положень і результатів дисертаційної роботи у викладанні курсів загальної діалектології, порівняльного і загального мовознавства, історії італійської мови та спецкурсів з італійської діалектології.

Новий комплексний підхід та методику можна використовувати для вивчення інших груп італійських діалектів, а також діалектів інших романських мов, наприклад, французької чи іспанської.

Апробація результатів дисертації. Положення дисертації обговорені на засіданнях кафедри іспано-італійської філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Апробацію результатів дослідження здійснено на дев'яти наукових конференціях: п'яти конференціях професорсько-викладацького складу й наукових працівників Одеського національного університету ім. I. I. Мечникова (Одеса, 2005-2009 рр.), Міжнародній науковій конференції “Діалог “Мова - культура” (Київ, квiтень 2008 р.), XV Міжнародній лінгвістичній конференції “Язык и мир” (Ялта, 6-10 жовтня 2008 р.), ІІ Всеукраїнській конференції романістів “Структурно-семантичнi та когнiтивно-дискурсивнi парадигми сучасного романського мовознавства” (Чернівці, 16-18 жовтня 2008 р.), II Міжнародній науковій конференції “Iноземна філологія у XXI сторіччі” (Запоріжжя 9-10 квітня 2009 р.), I Мiжнародній науковій конференцiї “Iноземна фiлологiя у XXI сторiччi”(Запорiжжя, 9-10 квiтня 2009 р.), Всеукраїнській науковій конференції за участі молодих учених “Етнічні виміри універсаму: мова, література, культура” (Київ, 14 квітня 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертації, результати й висновки проведеного дослідження висвітлено у восьми одноосібних наукових статтях, щість з яких опубліковані у фахових виданнях, затверджених ВАК України, та двох тезах наукових конференцій.

Положення, що виносяться на захист:

1. Діалекти областей Умбрія, Лаціо, Марке, Тоскана, хоча й утворюють окрему підгрупу центрально-південних діалектів, різняться між собою, і їхня географічна близькість не пов'язана з мовною єдністю як у плані “зовнішнього фактора” (відмінність діалектів суміжних областей), так і в аспекті “внутрішнього фактора” (відсутність мовної єдності всередині кожної окремо взятої області).

2. На сучасному етапі розвитку лінгвістики методологія вивчення окремого діалекту чи групи діалектів має охоплювати діафазний, діамезний, діастратний, діатопний аспекти в їхньому взаємозв'язку, тобто враховувати вплив як лінгвістичних, так і екстралінгвістичних чинників на розвиток діалектів.

3. Перуджійський субдіалект сформувався внаслідок складних політичних соціо-економічних та етно-культурних подій в кожному із соціальних прошарків, що є об'єктивним наслідком розвитку зазначених вище факторів. Усі ці явища знайшли своє віддзеркалення у цьому субдіалекті з метою забезпечення різних аспектів комунікації.

4. У той час, як процес мовної італізації діє на всій території країни й сприяє мовному об'єднанню італійців, область Умбрія з адміністративним центром у місті Перуджі у мовному аспекті залишається ізольованою. На відміну від інших областей, тут спостерігаємо стійку тенденцію до використання місцевого діалекту, яка підтримується зростанням інтересу школярів до його вивчення. Це дає можливість прогнозувати подальший розвиток умбрійського діалекту та його субдіалектів, що пов'язано з деякими специфічними етнокультурними та соціально-економічними рисами окресленого регіону.

5. Субдіалекту міста Перуджі притаманні специфічні особливості на фонетичному, морфологічному та лексичному рівнях, які відрізняють його від інших умбрійських субдіалектів, оскільки він має перехідний характер, поєднуючи риси діалектів як центральних, так і південних областей Італії. Фонетичнi та морфологiчнi особливості субдіалекту Перуджі займають маргінальне мiсце, носять спорадичний характер. Більшість субдіалектних явищ (переважно лексичних) відносяться до таких семантичних полів: назви знарядь праці, видів діяльності та ремесел, флори та фауни, предметів та явищ довкілля, предметів повсякденного вжитку (оселя, їжа та iншi), назви, пов'язані з життям людини (частин людського тіла, опис характеру, стану), оскiльки вони історично сформувалися саме в період розвитку та становлення сільського господарства, як наслідок, цього соціального прошарку.

6. У мовленні певного соціального прошарку молоді, особливо учнівської молоді Перуджі та інших міст Умбрії, яскраво виражена тенденція до вживання місцевого діалекту в ситуаціях спілкування між друзями і представниками одного соціального класу, що найбiльше виявляється у вимовi та вживаннi лексики. Показовим є той факт, що діалектне мовлення учнівської молоді має ситуативне емоційне та стилістичне забарвлення.

7. Чинник гендерної варіативності мовлення у вживанні перуджійського субдіалекту також є наявним серед представників досліджуваної групи: представники чоловічої статі частіше послуговуються місцевою говіркою даного субдіалекту у спілкуванні з друзями та родичами.

Структура та обсяг роботи. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел, додатків, схем та рисунків. Загальний обсяг дисертації - 298 сторінок, з них - 181 сторінки основного тексту. Список використаних джерел містить 446 праць, з них 235 - іноземними мовами.

2. Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність та наукову новизну, визначено мету, завдання й основні положення, винесені на захист, описано методи дослідження та визначено теоретичне й практичне значення його результатів.

У першому розділі “Теоретичні обґрунтування вивчення діалектів Умбрії” здійснено теоретичне узагальнення дослідження діалектів Італії, обґрунтовано концепцію побудови типології діалектів на основі їхньої структурно-типологічної класифікації з вивченням діахронного, діафазного, діатопного, діамезного, діастратного аспектів та описано сучасна мовна ситуація в Італії в цілому.

Перші спроби класифікувати діалекти Iталії були зроблені ще в XIV сторіччі, і з того часу до проблем діалектології зверталися вчені, мислителі та лінгвісти. На сучасному етапі розвитку лінгвістичної науки є декілька класифікацій діалектів Iталії. Проаналізувавши їх, ми зробили висновок про те, що вони дуже схожі у своєму підході до визначення місця умбрійського діалекту на загальній діалектній картині країни. І Дж.-Б. Пеллеґріні, і М. Дардано зараховують їх до центрально-південних діалектів, до центральної підгрупи.

За основу визначення терміна діалект у нашій роботі ми використовуємо наступне: форма мовного існування, що використовується як засіб безпосереднього повсякденного побутового спілкування на певній обмеженій території й характеризується відносною єдністю різних мовних рівнів системи та відповідними відбитками культурних традицій. Сучасна італійська мова в її загальнонаціональній формі та місцевих діалектах утворює складну систему, що включає в себе риси розбіжностей і єдності різних ступенів діалектного членування.

Субдіалект не має всіх зазначених рис. Ми вважаємо критеріями можливого виділення та визначення субдіалекту наступні показники: територія поширення не є чітко окресленою, бо, як правило, не можна провести між сусідніми субдіалектами меж, не існує проведених між ними чітких ізоглос. Деякі форми на різних мовних рівнях не мають усталених рис, а тільки носять перехідний характер в зонах змішування з сусідніми говірками. Це притаманно й субдіалекту, який ми досліджували. Саме тому ми кваліфікуємо його як субдіалект умбрійського діалекту.

Головні чинники, що зумовлюють варіативність у мові: час, простір, соціокультурний рівень мовців, спосіб передачі мови (письмовий чи усний).

1. Фактор часу, або діахронні зміни. Діахронними називаються зміни, пов'язані з часом. Італійська мова як і всі інші сьогодні не така, якою була десять, двадцять чи сто років тому, і з плином часу ці відмінності стають дедалі значнішими. Інші фактори змін виявляються в синхронії.

2. Фактор простору, або діатопні зміни. Діатопні зміни пов'язані зі зміною в просторі. Діатопна варіативність (variabilitа diatopica) також пов'язана з різним територіальним походженням мовців.

3. Фактор стилю, або діафазні зміни. Діафазними змінами є зміни, пов'язані зі стилістичним регістром мови. Мова може змінюватися в тоні й регістрі залежно від ситуації, у якій вона вживається. Діафазна варіативність (variabilitа diafasica), таким чином, залежить від комунікативного контексту - ситуації, у якій відбувається комунікація.

4. Соціокультурний фактор, або діастратні зміни. Діастратні зміни зумовлені соціальними умовами та рівнем культури мовця. Усередині одного й того ж суспільства не всі висловлюються однаково. Саме в мовленні відбиваються розходження між різними соціальними класами. Діастратна варіативність (variabilitа diastratica) тісно пов'язана з належністю мовців до різних соціальних груп, з позицією, яку займає мовець усередині певної соціальної групи.

5. Фактор способу вираження, або діамезні зміни. Діамезними називаються зміни, пов'язані з різними способами передачі мови - письмовим чи усним. Писемна мова є більш кодифікованою, організованою і точною, ніж усна мова. Відповідно, можна говорити про діамезну варіативність (variabilitа diamesica), яка залежить від каналу передачі мови.

Сьогодні головними принципами теорії соціальної диференціації мови є врахування історії і потенційної перспективи соціального розвитку суспільства під час дослідження та опису соціальної структури мови; визнання складності й неізоморфності зв'язків між структурою мови та змінами у суспільстві із урахуванням “перетинання соціальних і несоціальних вимірів” при описанні маргінальних груп - етносоціальних, соціально-демографічних, статевих; залежність варіювання мовних засобів від соціальних ролей комунікантів і умов ситуації спілкування; дифузність функціональних стилів у різних сферах спілкування; залежність мовленнєвої поведінки людини не тільки від мовних, але й від інших типів компетентності, зокрема від культурних, комунікативних чинників тощо.

У Таблиці 1.1. подано згадані вище фактори (діахронія, діатопія, діафазія, діастратія, діамезія), що зумовлюють зміни у мові, сфери, з якими вони тісно пов'язані, та результати цих змін.

Таблиця 1.1. Фактори, що зумовлюють зміни в мові, сфери їхньої дії та результати змін

діалект італійський фонетичний перуджі

У другому розділі “Субдіалект міста Перуджі як складова діалектів Умбрії в діахронному й синхронному аспектах” розглянуто історію вивчення субдіалектів Умбрії, описано їх систему у цілому та мовні характеристики субдіалекту міста Перуджі у порівнянні з мовними явищами діалектів суміжних областей.

Систему діалекту області Умбрії можна подати таким чином:

А. Північна группа субдіалектів:

А.a. субдіалект м. Перуджа

А.б. субдіалект м. Ґуббіо

А.в. субдіалект м. Кастелло;

A.A. субдіалект перехідної зони Скеджа-Тоді

A.Б. субдіалект перехідної зони Тразимено-П'єве.

Б. Південно-східна група субдіалектів:

Б.a. субдіалект м. Сполето і Фоліньо

Б.б. субдіалект м. Терні

Б.в. субдіалект м. Норча

Б.г. субдіалект м. Амеріна.

В. Субдіалект м. Орв'єто.

Складна діалектна ситуація в Умбрії пояснюється низкою причин: відсутністю єдиного нормативного лінгвістичного центру; історичним поділом території та частими завоюваннями; близькістю областей Лаціо й Тоскана, які як у минулому, так і зараз поширюють свій вплив на територію Умбрії; історичним заселенням території трьома різними народами (етрусками, осками, умбрами), мови яких належали до різних мовних систем (етруська - неіндоєвропейська мова, осксько-умбрська - індоєвропейська мова, які були визначені як мови-субстрати).

У той час як процес мовної італізації, що діє на всій території Італії і сприяє мовному об'єднанню італійців, в Умбрії у мовному відношенні Перуджа залишається в цілому ізольованою - її субдіалектом розмовляють усього в 15 комунах (більша частина комун області тяжіє за своїми мовними особливостями до столиці Італії - Рима, що знаходиться територіально неподалік). Особливість усталеної в регіоні мовної ситуації не сприяла формуванню єдиного умбрійського койне на основі мовлення обласного центру.

У результаті порівняльного аналізу субдіалектів Умбрії - перуджійського, альтотиберійського, південно-східного і зони Орв'єто - зроблено висновок про те, що мовні риси, які притаманні перуджійському субдіалекту не є характерними для всіх інших.

Показано динаміку розвитку мовної ситуації в Італії на межі XX й XXI століть в 1988 та 2008 роках на матеріалі даних опитувань, проведених Національним інститутом статистики Італії, досліджено функціонування літературної мови та діалекту в різних соціальних (вікових, професійних і т. ін.) групах населення Італії залежно від територіальної належності мовців, що допомогло розкрити процес становлення та динаміку розвитку субдіалекту Перуджі, а також інших умбрійських субдіалектів. Показано функціонування діалекту в різних мовних контекстах з урахуванням екстралінгвістичних факторів, зокрема віку, рівня освіти, професії мовців, а також на основі аналізу соціолінгвістичної ситуації в Умбрії прогнозовано шляхи подальшого розвитку діалекту з урахуванням регіонального варіювання італійської мови в різних зонах країни. Переважне або виключне використання італійської мови значно зростало з 1988 по 1995 рік в усіх трьох комунікативних контекстах (спілкування в родині, із друзями, з чужими), а вже з 1995 по 2000 роки це зростання було не таким відчутним. В Італії широко розповсюджений білінгвізм, що полягає у володінні рівною мірою і діалектом, і стандартною італійською мовою. Перехід від діалекту до італійської мови (стандарту) і навпаки залежить від ситуації: у родині, з односельцями говорять діалектом, з чужими ж чи з представниками інших регіонів Італії - регіональним варіантом мови-стандарту. Окрім того, на вибір мовного регістру впливає стать: жінки виявляють більшу схильність висловлюватися тільки або в основному італійською в родині: як у 1995, так і в 2000 році жінки всіх вікових груп надають перевагу виключному або переважному вживанню літературної мови в усіх трьох зазначених комунікативних контекстах.

В Умбрії зафіксовано найбільше вживання субдiалекту у порiвняннi з іншими областями. За параметром використання як лiтературної італійської мови, так і діалекту Умбрія також значно випереджає і Центральну Італію, і країну в цілому.

У третьому розділі “Мовні та прагматичні особливості субдіалекту міста Перуджі у лінгвокультурній ситуації Умбрії” описано мовні особливості перуджійського субдіалекту на фонетичному, морфологічному та лексичному рівнях. Діалектну лексику описано відносно різних семантичних полів. Показано прагматичний аспект вживання субдіалекту на прикладі мовлення учнівської молоді Умбрії в різних мовних контекстах з урахуванням екстралінгвістичних факторів, що дає можливість прогнозування шляхів подальшого розвитку діалектів.

Серед особливостей перуджійського субдіалекту слід виділити його нестабільність і значну схильність до впливів інших діалектів: він своїми правилами акцентування, ритмічним та інтонаційним малюнком не чинить опору впливові “сильніших” діалектів (наприклад, тосканського). Риси перуджійського субдіалекту, що відрізняють його від інших субдіалектів в області Умбрія, виявляються на рівні вокалізму й консонантизму. У ньому змішані периферійні тосканські риси (сієнські, аретинські), а також явища, характерні для діалектів Емілії-Романьї та центрально-південних діалектів.

Фонетичні особливості субдіалекту Перуджі.

Консонатизм у перуджійському субдіалекті не має значних розбіжностей з літературною італійською мовою. Перуджійському субдіалекту не властиве ослаблення артикуляції вибухових як у тосканському діалекті, велика кількість відмінностей стосується лише подвоєння чи його відсутності, що є відхиленням від норм італійської мови.

Вокалізм субдіалекту Перуджі має низку специфічних ознак.

1. Наголошений голосний a часто переходить в и (pиne, lиdro відповідно до pane, ladro в італійській мові-стандарті. Ця риса трапляється іноді й у реліктових фонетичних формах у деяких виразах: tu, che fи? (tu, che fai?); tu, ce l'и (tu, ce l'hai); nne lzи che (non lo sai che...).

2. У інфінітиві дієслів І дієвідміни а може переходити чи не переходити в и (parlа - parlи, magnа - magnи, відповідно parlare, mangiare в стандартній італійській мові).

3. У позиції перед наголосом голосний a на початку слова може зникати (`vйzzo, `Sunta відповідно до avvezzo, Assunta) чи переходити в i (ficenda замість faccenda).

4. Голосний a у позиції після наголосу змінюється, як правило, на o чи e, наприклад, у третій особі множини теперішнього часу індикатива дієслів І дієвідміни (pаrlono, mаgnono відповідно до parlano, mangiano) або в інших випадках (mтneca замість monaca).

5. У той час як відкритий наголошений и зазвичай відповідає тому ж звуку в перуджійському субдіалекті, на місці й закритого наголошеного маємо в деяких випадках i (quillo, vinte відповідно до quello, venti).

6. Перед наголосом e може зникати (`resia замість eresia) тобто відбувається синкопа (Prugia, mattra замість Perugia, mаttera (madia); а також може переходить в i: rivolvro, gilloso (revolver, geloso).

7. Е в дифтонзі -ie- має завжди закриту вимову (piйde, Orviйto, diйci), у той час як в нормативній італійській він відкритий. Ця тенденція до закритої вимови дифтонга -iе- свідчить про тяжіння перуджійського субдіалекту до аретинського типу тосканського діалекту й водночас до тосканського південного діалекту (Сієна, Ареццо), а також до римської зони.

8. Часто замість -er- звучить -ar- (Cattarina, chiacchiarа відповідно до Caterina, chiacchierare).

9. На місці наголошеного i національної мови часто маємо й: vйno, lйngua (vino, lingua в лiтераткрнiй італійській мовi).

10. Голосний i перед наголосом може зникати на початку слова в результаті аферези або всередині слова в результаті синкопи: ncontrа, Menchino (incontrare, Menichino).

11. На початку слова голосний i змінюється на a якщо за ним іде носовий приголосний: ammaginа, ansalиta (immaginare, insalata).

12. Голосний i зникає в результаті синкопи в позиції після наголосу: debbto замість debito.

13. В односкладових словах i зникає в результаті апокопи: ma', po', lu (mai, poi, lui).

14. За аналогією е відкритий може виступати замість о відкритого національної мови, який в основному залишається незмінним у перуджійському субдіалекті. Якщо ж мова йде про закритий звук, необхідно з'ясувати, є о наголошеним чи ні. У першому випадку о залишається, як правило, без змін. Якщо ж о стоїть у позиції перед наголосом, то воно може змінюватися на u: mulica, murм (mollica, morire), fоngo (fungo). О також може зникати в результаті аферези чи синкопи за різних умов: gni, `spedale, crana, vйddva (ogni, ospedale, corona, vedova).

15. Голосний u залишається здебільшого без змін, однак він може переходити в закритий o: donca, ponto (dunque, punto).

16. Велярний Ы переходить в -o-: dora (dura), sobito, sobbito, orbi, so (su), botta (butta).

17. Голосний u зникає в результаті аферези в неозначених артиклях: `na prтma (una frontiera).

18. Закінчення -ai замінюється завжди на -е в дієслівних формах vedrи, hи (vedrai, hai).

19. Замість дифтонга uо завжди маємо т: rтta, lenzтlo (ruota, lenzuolo).

20. Латинські суфікси -ARIU /-ARIA переходять у иo, що знаходить своє відображення в словах: calzolиo (сalzolaio), caldиo (caldaia), pиo (рaio), notиo (notaio).

21. Інша риса, зумовлена впливом діалекту Емілії-Романьї та римської вимови, - перехід початкового латинського RE- в ar-, ari-: arcomanno (raccomando).

21. Дуже часто виражена редукція ненаголошених голосних: sabto (sabato); tnй (tenere); stan la pasqu и alta mbelpт (quest'anno la Pasqua verrа tardi).

22. Зафіксовано велику розмаїтість форм ненаголошеного вокалізму: роr'о `pтrtalo', аngije `angeli', sмnnico, omono, uтmeno, stтmico, иsono, иseni `asino, asini'.

23. Що стосується перуджійського вокалізму, то чітко чути закриту вимову e в дифтонзі ie (piйde, diйci, orviйto). Це і вимова i в інтервокальній позиції, що переходить у jj (уже зазначене вище bujjo `buio').

Консонантизм субдіалекту Перуджі характеризується такими рисами:

1. приголосні перуджійського субдіалекту не мають значних відмінностей від італійської мови-стандарту. Перуджійському субдіалекту не властиве ослаблення артикуляції вибухових приголосних, як в тосканському (так звана gorgia Toscana на зразок la hasa замість la casa, за винятком деяких випадків;

2. звук b може подвоюватися чи, навпаки, втрачати подвоєння: robba, libbro (roba, libro); abrugiа (abbruciare);

3. глухий приголосний с одзвінчується в g між голосними або перед r: miga, sagramento (mica, sacramento). Часто сполучення co стає quo: ridмquolo (ridicolo);

4. на відміну від вимови на решті території Умбрії, c в інтервокальному положенні в перуджійському субдіалекті не має стиснутої артикуляції, яка властива тосканській і римській вимові. У цьому субдіалекті приголосний c в словах pace, luce має фрикативний відтінок;

5. звук g у сполученні gu стає v у слові vardа (замість guardare). Однак цей приклад одиничний;

6. сполучення gо стає guo: pettйguolo, vмrguola (pettegolo, virgola); а сполучення gn стає n (lйna замість legna), що також є одиничним прикладом;

7. подвоєний d звучить у vйddva (vedova), але втрачає подвоєння в sodisfа, adormentа (soddisfare, addormentare). Перуджійський субдіалект особливо відрізняється від всіх інших в Умбрії вимовою зубних приголосних, бо тільки для нього характерна подвоєна вимова d;

8. приголосний f є одинарним у afamа, afogа (замість affamare, affogare) і, навпаки, подвоюється в Affrica, beffana (замість Africa, befana);

9. звук l подвоюється в gilloso, `Manuelle (замість geloso, Emanuele) і, навпаки, втрачає подвоєння в galina, mulica (замість gallina, mollica). Сполучення -lli- переходить майже постійно в -glie-: poglie, bиglie, capйglie замість polli, belli, capelli;

10. звук m втрачає подвоєння в amazzа, caminа (замість ammazzare, camminare);

11. сполучення -mmi- змінюється на -gn-: bastigna, vendegnа (приклади одиничні);

12. приголосний n звучить як подвоєний в innщtile (замість inutile), але це також одиничний приклад;

13. звук p подвоюється в doppo (замість dopo), і, навпаки, часто трапляється як одиничний на місці подвоєння в літературній мові: apone, capuccio, aposta (замість cappone, cappuccio, apposta);

14. на початку слова q часто змінюється на g (guadrino, guasi замість quattrino, quasi);

15. у багатьох випадках r звучить як одиничний звук на місці подвоєного в національній мові (arotino, arosto замість arrotino, arrosto);

16. звук s переходить у z після n, l, r: polzo (polso); penzal'e (pensare); Elza (Elsa). Абсолютна відсутність дзвінкої вимови -s- в інтервокальній позиції (rosa, caso) поєднує сьогодні Перуджу з центрально-південною зоною, де, як відомо, у цій позиції звучить глухий -s-;

17. сполученню sci відповідає g (pregiutto замість prosciutto) або ss (lassа замість lasciare). Приклади, утім, одиничні;

18. щодо вимови z, то сполучення наприкінці слова -nza змінюється, як правило, на -nzia (stanzia, pacenzia замість stanza, pazienza).

До особливих явищ можна віднести численні приклади аферези, синкопи й апокопи. Інколи в субдіалекті Перуджі трапляється явище протези: armediа, arnovа (rimediare, rinnovare), частіше епентези: magnae, nтe (mangiare, no). З помірною частотою трапляється метатеза: cиrqua, grтlia, pаina (quercia, gloria, pania).

Латинські сполучення -ND-, -MB- чергуються з -nn- і -mm-. Ця риса характерна для центрально-південних діалектів. Форми з -nn- можуть чергуватися в тому самому слові з формами з -nd-: quanno і quando, vйnne' і vйnde', prиnne і prиnde', acиnne і accиnde. У цілому можна сказати, що форми з -nn- вживаються в вдвічі частіше, ніж відповідні слова з -nd-.

Контрастує з цією центрально-південною рисою збереження сполучення -LD-, що не перейшло в -ll-. Це типова риса центральних італійських говорів, де таке явище скрізь трапляється поряд з -nn- і -mm: є caldo (порівн. з римським callo від CALDU), а також caldиo, caldura, scaldа, spiccacaldari.

Зафіксовано й давню рису, спільну з аретинським і сієнським діалектами. Це палаталізація -lli, -li, -nni, яку демонструють приклади: bиgli, poglie, pogli, cavagli.

Морфологічні особливості субдіалекту Перуджі.

Артикль. Передусім треба зауважити, що форми означеного артикля жіночого роду не відрізняються від форм стандартної італійської мови. Цікавими є форми чоловічого роду в однині: `l - l', замість il та lo в італійській літературній мові. Наприклад, `l posto - il posto (місце), l'istesso - lo stesso.

Форми артикля, характерні для субдіалекту міста Перуджі, подано в таблиці Додатка В дисертаційної роботи.

Іменник. Досить часто іменники жіночого роду, які в однині закінчуються на -e, мають у множині закінчення -a: fиbbra, pиsta, dтta (febbre, peste, dote). Також іменники чоловічого роду на -o іноді змінюють закінчення на -e: fume замість fumo.

Що стосується іменників чоловічого роду, то дуже часто фіксуються приклади вживання множини на -a: piйda, bтva, sтlda, tиmpa (piedi, buoi, soldi, tempi), хоча переважно іменники чоловічого роду на -o у множині закінчуються на -e, а не на -i: prиte, mule (preti, muli).

Займенник. Треба наголосити, що особливості, притаманні займенникам усіх трьох осіб однини та множини, - це використання усічених форм і зміна голосних. Наприклад, i', le' - lia, no' замість io, lei, noi в італійській мові.

Прикметник. Субдіалектні форми присвійних прикметників mi', tu', su', які відповідають формам mio, tuo, suo в нормативній італійській мові, не змінюються й стосуються як чоловічого, так і жіночого роду, в однині і в множині. Присвійні займенники зазвичай не змінюються відповідно до роду чи числа, наприклад: i mia, i tua, i sua (i miei, i tuoi, i suoi). Інші присвійні займенники: nostro, vostro, loro - не відрізняються від форм лiтературної італійської мови.

Щодо кількісних прикметників, то варто виділити вживання nissuno або nisciuno замість nessuno, `gni замість ogni, bompт замість molto, qualca замість qualche (жін. роду).

Дієслово. Приклади відмінювання допоміжних дієслів essere та avere і порівняльні таблиці закінчень правильних дієслів трьох дієвідмін, які ми виявили та згрупували в процесі вивчення дієслівних форм, подано в таблицях Додатка Г. До особливостей форм дієслів можна зарахувати такі: закінчення імперфекта кон'юнктива збігаються з закінченнями осіб множини passato remoto; у тому ж passato remoto використовуються закінчення 3-ої особи однини замість 1-ої.

Прийменник. Прийменник a залишається звичайно без змін, коли вводить обставини місця, часу, але в прямих додатках приймає проклітичне t- (ta te, tal maestro відповідно a te, al maestro); прийменник di в усіх позиціях змінюється на de (de notte, de Luigi відповідно di notte, di Luigi), прийменник con має форми co або nсo, а прийменник in чергується з `n, nto або to;прийменник per, як і решта прийменників, зазвичай залишається без змін, але іноді в ньому зникає r (pe' `mparа замість per imparare) або e (uno pr uno замість uno per uno); прийменник su вживається замість in (Su quella casa замість In quella casa).

Сполучник. Anca (або ncоra) вживається замість ancora; puro замість pure; dоnca замість dunque; cоmo (або mo) замість come; si замість se.

Прислівник. У субдіалекті Перуджі вживаються такі форми прислівників часу: dimane `domani'; subbto `subito'; dтppo `dopo'; ma' `mai', po' `poi'.

Варто звернути особливу увагу на такі кількісні прислівники: bompт `molto', прислівник часу quanno чи quan `quando' і прислівник місця dua (do', du) `dove'. Типовими для субдіалекту є прислівники місця dlm, dlа (замість lм, lа); tuquм, tuquа, telм, telа (відповідно до qui, qua, lм, lа) в літературній мові.

Частка. Заперечна частка non часто редукується в просте n або подвоюється в nn.

Лексичні особливості субдіалекту Перуджі.

У нашому дослiдженнi ми вивчали найхарактерніші лексичнi одиницi перуджійського субдіалекту й за допомогою кiлькiсного аналiзу встановили, що бiльшiсть найпоширеніших слів вiдносяться до п'яти семантичних полів, які були перекладені нами українською мовою. Ми окреслили наступні семантичнi поля, якi наведено у нисхідному порядку щодо їх частотності: назви знарядь праці, видів діяльності та ремесел; назви предметів та явищ довкілля; назви, пов'язані з життям людини (частин людського тіла, опис характеру та стану); назви предметів повсякденного вжитку (оселя, їжа та iншi); назви, стосовні флори і фауни.

До семантичного поля “назви знарядь працi, видiв дiяльностi та ремесел” нами було вiдносено наступнi слова: giujиa, giujara `решето для зерна'; lйgolo `моток, конопель чи льону, який кладуть на прядку'.

До семантичного поля “назви предметів та явищ довкiлля”: morigge `тінь'; nщghio `хмара'; povиnta `безвітряне місце'; riganиllo `струмок, струмочок'.

До семантичного поля “назви, пов'язанi з життям людини”: lтcca `лінь'; marаmpeto `примітивний, некультурний'; ringalito `захрипла людина'; scarfagna `нудьга, погане самопочуття'; strмgilo ` худенький' та iншi.

До семантичного поля “флора та фауна”: fostugo `стебло'; linтrio `лавр'; spаrnecio `аспарагус' та iншi.

До семантичного поля “назви предметів повсякденного вжитку (оселя, їжа та iншi)”: bico `невелика порція макаронів; lйndecio `протухле яйце'; luia `шматок розпеченого поліна'; orello `окраєць хліба, булки'; painaccio `парасолька'.

Наведена нижче дiаграма графічно ілюструє пріоритетність розподiлу субдiалектизмiв за семантичними полями.

На основі проведеного серед учнівської молоді Перуджі і деяких інших міст, де здійснювалося соціолінгвістичне опитування, було зроблено висновок про те, що кількість молоді, яка розмовляє діалектом в родині, постійно зменшується. З іншого боку, поряд з тенденцією до виключного використання італійської мови-стандарту, є й інша тенденція до вживання субдіалекту, особливо в підлітковому віці. Найчастіше це буває з представниками того самого соціального класу в ситуаціях спілкування з товаришами та друзями. Така поведінка властива передусім представникам чоловічої статі.

У мовленні молоді субдіалектні слова вживаються здебільшого з експресивною та емотивною функціями. Ці діалектизми часто виконують і оцінну функцію, оскільки використовуються для особистих характеристик, які певною соціальною групою вважаються негативними. Часто вони виконують окличну функцію або слугують для привернення уваги. Під час спілкування найчастіше відбувається зміна коду: починають діалог літературною мовою, а закінчують субдіалектом і навпаки, змішують літературну мову та субдіалект, використовують слова літературної мови, говорячи діалектом, і навпаки.

Результати дослідження показали, що субдіалект живий і ним послуговується молоде покоління: 88 % розуміють і використовують місцевий діалект, 54 % використовують його як засіб спілкування в родині й колі друзів, тоді як у спілкуванні з незнайомими людьми або вчителями віддають перевагу італійській мові. Представники чоловічої статі серед учнівської молоді краще знають і частіше використовують діалект.

Прагматичний аспект вживання субдіалекту у родині та з друзями може бути описаний наступним чином:

· у родині діти вживають субдіалект при спілкуванні з родичами і, навіть, більше з дідусями та бабусями, які розмовляють субдіалектом. Таким чином вони краще розуміють один іншого та почувають себе улюбленішими представниками старшого покоління;

· у спілкуванні з друзями вибір субдіалекту може бути обумовлений кількома причинами: бажанням показати, що окрім італійської вони вільно розмовляють та розуміють свою мову у формі субдіалекту і таким чином закріпити чи підвищити свій авторитет серед друзів; підтримкою зусиль органів місцевого самоврядування щодо відродження та пропагування субдіалекту даного регіону, що виявляється у поетичних та прозаїчних творах, драматургії та піснях.

· Для сучасної молоді вживання субдіалекту є елементом самоусвідомлення та самоідентифікації. Крім того, вживання діалектної лексики в повсякденному спілкуванні (школа, під час ігор та спортивних змагань) має емоційний відтінок та виконує роль передавача емоцій і почуттів як негативного, так і позитивного забарвлення.

Висновки

Передумови формування умбрійських субдіалектів залежать від географічного положення області та, як наслідок, від взаємодії культур багатьох народів, які зумовили мовну неоднорідність цієї території. Адміністративна єдність зовсім не відповідає при цьому лінгвістичній.

Унаслідок порівняльного аналізу системи субдіалектів Умбрії у діатопному аспекті, а саме - перуджійського, альтотиберійського, південно-східного і зони Орв'єто - зроблено висновок про те, що мовні риси, які виявляються у місті Перуджі, не є характерними для всіх субдiалектiв області.

Складна діалектна ситуація в Умбрії пояснюється низкою причин: відсутністю єдиного лінгвістичного центру для її нормування; історичним поділом території та частими завоюваннями; близькістю областей Лаціо й Тоскана, які як у минулому, так і зараз поширюють свій вплив, в тому числі і мовний, на територію Умбрії; історичним заселенням території трьома різними народами (етрусками, осками, умбрами) та впливом цих мов субстрату, які належать до різних мовних систем (етруська - неіндоєвропейська мова, осксько-умбрська - індоєвропейська мова).

На граматичному рівні субдіалект міста Перуджа відрізняєгься від граматичних норм загальнонаціональної італійської мови. Ці відмінності існують на рівні форм граматичних елементів. Нами з'ясовано, що у багатьох випадках форми дієслів збігаються або дуже схожі на форми флорентійського діалекту XIII-XIV століть, який був прийнятий за норму й у подальшому став національною мовою, а вже в наші дні зазнав змін. Ця подібність пояснюється близькістю територій та впливом тосканських діалектів на умбрійський діалект та на субдіалект міста Перуджі зокрема.