Семантика і структура словотвірних гнізд із вершинним соматичним компонентом

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара

УДК 811.161.2'373.611

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Семантика і структура словотвірних гнізд із вершинним соматичним компонентом

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Степаненко Олена Костянтинівна

Дніпропетровськ 2010

Загальна характеристика роботи

Розвиток української дериватології на сучасному етапі позначений прагненням до систематизації словотвірних одиниць, в основі якої лежали б нові концептуальні чи методичні засади, перегляду та уточнення деяких наукових понять, формування яких відбулося протягом попередніх років становлення дериватології як наукового напрямку (В.Олексенко). Якщо ж говорити про українську дериватологічну науку в ретроспективному плані, то можна констатувати, що вона має порівняно не дуже давню історію (60-ті роки ХХ ст.), проте з часу, коли розпочався процес її становлення та виділення в окрему мовознавчу галузь, дослідники виконали значний обсяг роботи. Спираючись на фундаторські ідеї та розробки мовознавців, що стояли біля джерел української дериватології (І.Ковалик, О.Шевчук, Л.Гумецька, Л.Юрчук та ін.), у другій половині минулого століття лінгвісти дослідили різні словотвірні напрямки. Так, Н. Клименко вивчала систему афіксального словотворення сучасної української мови та словотворчу структуру і семантику складних слів у сучасній українській мові; А. Грищенко досліджував морфемну структуру прикметника української мови (суфіксальний словотвір); Г.Щербатюк аналізувала однокореневі прикметники на -ний, -овий; О. Пінчук розглядав словотвірну структуру віддієслівних іменників сучасної української літературної мови; В. Горпинич розробляв питання теорії й історії словотвору відтопонімічних прикметників в українській мові; К. Городенська та М.Кравченко розглядали словотвірну структуру слова на матеріалі відіменних дериватів); шляхом порівняння з російською та білоруською мовами Т. Возний вивчав словотвір дієслів в українській мові; З.Сікорська уклала українсько-російський словотворчий словник; О. Безпояско і К. Городенська аналізували питання морфеміки української мови; М.Кравченко вивчала словотвірну морфонологію української мови; процеси конструювання складних словотворчих одиниць і будова та реалізація суфіксальної підсистеми сучасної української літературної мови були предметом дослідницької роботи Є.Карпіловської; К. Городенська розробляла проблеми деривації синтаксичних одиниць; В. ґрещук висвітлював дериваційні закономірності у сфері українського відприкметникового словотвору; Т.Вільчинська розглядала семантико-словотвірну характеристику оцінних назв осіб в українській мові; Л. Коржик вивчала структурно-семантичну типологію відприкметникових словотвірних ланцюжків у сучасній українській мові; Т.Івасишина досліджувала синонімію словотворчих афіксів.

Приділялено увагу словотвірним проблемам і в діахронічному аспекті (І.Кунець, П. Білоусенко, Г. Семеренко, В. , В.Васильченко).

Межа ХХ - ХХІ ст. позначена виходом робіт Л. Азарової та Є.Карпіловської. У нинішньому столітті виділяються насамперед глибокі та ґрунтовні дослідження В. Олексенка, С. Соколової, Г. Аркушина, М. Федурко З.Валюх, А.Нелюби. У низці інших розробок (кандидатські дисертації) досліджено, систему дериваційних засобів сучасної науково-технічної термінології (у когнітивно-номінативному аспекті) (Г. Ракшанова), словотворчий потенціал однинних іменників у сучасній українській мові (Л.Мартинова), словотвір апелятивних іменників у північнолемківських говірках української мови (Г. Шумицька), словотвірну категоризацію суб'єктивної оцінки в сучасній українській мові (Л.Шутак), словотвірну синонімію і словотвірну варіантність прикметників української мови (І.Вербовська), структуру і семантику словотвірних парадигм дієслів із семою руйнування об'єкта (Н. Пославська), суфіксальний словотвір іменника в говірках полісько-середньонаддніпрянського порубіжжя (Л. Дика), суфіксальні деривати в професійній термінології (нормативний аспект) (Л.Сидоренко), структуру словотвірних парадигм українських назв тварин і рослин (Р. Бачкур), структурно-семантичну типологію словотвірних парадигм іменників у сучасній українській мові (О. Микитин) та ін. Дослідницькі уподобання українських лінгвістів у галузі словотвору демонструють досить широкий спектр напрямів, де вже здійснено певну систематизацію і опис об'єктів вивчення. Водночас можна зробити висновки про ще не охоплені науковими працями словотвірні царини.

Актуальність теми дослідження полягає в тому, що її розроблення зумовлене об'єктивною потребою продовження системного вивчення словотвірного гнізда (і словотвірної системи загалом як структури з гніздовою організацією). Адже в процесі такої наукової роботи з'являється можливість для глибинного занурення у словотвірні процеси; з'ясування парадигматично-синтагматичних зв'язків, що існують між спільнокореневими лексемами (твірними словами й дериватами); системного аналізу словотвірної структури дериватів; виявлення продуктивності тих чи інших словотвірних моделей; констатації породжувальної здатності твірного слова.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана як складова частина комплексного наукового дослідження “Природа та структура лексичних і граматичних одиниць української мови”, над яким працює кафедра української мови Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара.

Об'єктом дослідження обрано словотвірні гнізда із вершинним соматичним компонентом. Вибір номінацій, що позначають частини людського тіла, - соматизмів - на роль твірних слів словотвірних гнізд нашого дослідження не випадковий, він зумовлений особливою значущістю цих лексем для номінаційних процесів через антропоморфний характер аналогізації предметного світу в людській свідомості.

Предметом наукового аналізу є обсяг поняття “словотвірне гніздо”, а також словопороджувальна здатність соматизмів у сучасній українській мові.

Метою дисертаційної роботи є укладання словотвірних гнізд із вершинним соматичним компонентом, характеристика їхньої формально-семантичної структури, виявлення особливостей породжувальної здатності у процесах словотворення сучасної української мови.

Поставлена мета передбачала розв'язання таких завдань:

· визначити і охарактеризувати наукові параметри понять, на яких ґрунтується системна організація дериваційної системи мови;

· установити коло іменників-соматизмів у сучасній українській мові, укласти їхні словотвірні гнізда й систематизувати похідні лексеми за ступенями деривації;

· визначити ступені продуктивності коренів-соматизмів у субстантивних словотвірних гніздах;

· дати характеристику структурно-семантичних зв'язків у словотвірних гніздах на рівні ланцюжків і парадигм;

· визначити, які лексико-семантичні варіанти вершин-соматизмів аналізованих словотвірних гнізд найчастіше актуалізуються в похідних одиницях;

· установити найпоширеніші типи словотвірних категорій для дериватів аналізованих словотвірних гнізд;

· з'ясувати способи словотворення, за якими формуються деривати словотвірних гнізд з вершинними соматичними компонентами;

· окреслити коло мотиваційних ознак твірних слів, що залучаються до дериваційних процесів;

· визначити типи лексико-семантичних співвідношень між похідними словами в межах відповідних словотвірних гнізд, кореляції у плані фонетичного оформлення похідних одиниць, виявити демінутивні градаційні ряди;

· схарактеризувати морфонологічні перетворення твірних основ;

· установити особливості граматичних, номінативних та функціональних характеристик дериватів аналізованих словотвірних гнізд;

· визначити причини структурної і семантичної неоднорідності словотвірних гнізд із різними вершинами.

Джерела фактичного матеріалу. Матеріали для проведення дослідження було вибрано з таких словників (словників-довідників), як: Словник української мови: в 11-ти т. (К. : Наук. думка, 1970-1980); Великий тлумачний словник сучасної української мови (К., Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2001); Словар української мови за редакцією Бориса Грінченка: у 4-х т. (К. : Наук. думка, 1996-1997); Етимологічний словник української мови: у 7-ми т. (К. : Наук. думка, 1983-1989); Орфографічний словник української мови С. Головащука (К., Ірпінь : ВТФ “Перун”, 2006); Знаки української етнокультури: Словник-довідник В.Жайворонка (К. : Довіра, 2006); Орфографічний словник української мови: Близько 120 000 слів (К. : Довіра, 1994); Словник українських морфем: понад 45 000 Л. Полюги (К. : Довіра, 2009); Українсько-російський словотворчий словник З. Сікорської (К. : Рад. шк., 1985); Тлумачний словник сучасної української мови (Харків : Белкар-книга, 2005); Шкільний словотвірний словник сучасної української мови: 15 600 слів у складі 127 гнізд (К. : Наук. думка, 2005); Сучасний тлумачний словник української мови (Харків : ТОРСІНГ ПЛЮС, 2009); Словник.net. Портал української мови та культури (Режим доступу: http://www.slovnyk.net/).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше на широкому фактичному матеріалі здійснено структурний і семантичний аналіз словотвірних гнізд із вершинним соматичним компонентом, визначено ступені продуктивності коренів-соматизмів; структурно-семантичні зв'язки схарактеризовано на синтагматичному і парадигматичному рівні; визначено ЛСВ вершин-соматизмів, що найчастіше актуалізуються в похідних одиницях, та найпоширеніші типи словотвірних категорій, репрезентантами яких виступають деривати аналізованих СГ; з'ясовано способи словотворення, за якими формуються деривати, мотиваційні ознаки твірних слів, що залучаються до дериваційних процесів; визначено типи лексико-семантичних співвідношень між похідними словами, кореляції фонетичного плану дериватів, морфонологічні перетворення твірних основ, особливості граматичних, номінативних та функціональних характеристик дериватів; визначено причини структурної й семантичної неоднорідності словотвірних гнізд із різними вершинами.

Теоретичне значення дисертаційного дослідження. Висновки й узагальнення стануть внеском дисертанта у доповнення й поглиблення засад сучасної української основоцентричної дериватології; виступлять науковою основою для вивчення СГ з іншими вершинними компонентами; будуть теоретичним підґрунтям для типологічних студій зі словотвору.

Практичне значення одержаних результатів. Матеріали дисертаційної роботи можуть бути використані для: написання підручників і навчальних посібників з дериватології; підготовки теоретичних спецкурсів; укладання словотвірного гніздового словника; створення тлумачних лексикографічних джерел тощо.

Методи дослідження мали комплексний характер. Для виконання поставлених завдань як основний використано описовий метод. Такий підхід дав змогу здійснити аналіз структури та семантики твірних слів-соматизмів і утворених на їх базі дериватів у сучасній українській мові. Використання компонентного аналізу дозволило встановити тотожність/нетотожність семантичної структури членів словотвірної пари. Результати, одержані в процесі використання описового й компонентного аналізу, доповнюються кількісними обчисленнями, які допомагають зробити більш точним визначення закономірностей, що діють у структуруванні словотвірних гнізд.

Апробація роботи. Основні положення дослідження викладені в доповідях на наукових та науково-практичних конференціях різних рівнів:

1. ІІ Міжнародна науково-практична конференція „Східні і західні слов'яни. Теорія і практика перекладу” (Дніпродзержинськ, 2009р.)

2. VII Міжнародна наукова конференція „Міжкультурні комунікації : мова і суспільство” (Алушта, 2009р.)

3. І Міжнародний Кримський лінгвістичний конгрес „Мова і світ” (Ялта, 2009р.)

4. Міжнародна наукова конференція „Розвиток словникового складу та граматичного ладу української мови у зв'язку з демокракратизаційними та глобалізаційними процесами ” (Рівне, 2009р.)

5. Міжнародна науково-практична конференція „Мова і міжкультурні комунікації”(Великий Новгород, 2009р.)

Публікації. Наукові результати дослідження відображені в 7 статтях, 6 з яких опубліковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Обсяг та структура роботи. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаних джерел і переліку умовних скорочень. Загальний обсяг дисертації - 264 сторінки, із яких 209 - основного тексту, список літератури налічує 328 позицій.

Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовується вибір та актуальність обраної теми, визначається об'єкт і предмет дослідження, його мета і завдання, методи дослідження, теоретико-методологічні засади роботи, формулюється наукова новизна, практичне значення одержаних результатів та форми їх апробації.

У першому розділі - “Системні відношення у словотворі“ - проаналізовано підходи до витлумачення поняття “словотвірне гніздо” (обсяг, особливості структури та внутрішньої організації), охарактеризовано одиниці парадигматичного (словотвірна парадигма) та синтагматичного (словотвірний ланцюжок) рівнів структурування мікросистем, утворюваних спільнокореневими словами в межах словотвірного гнізда.

Словотвірна система являє є автономною системою мови, яка: а)перебуває в постійній динаміці; б) позначена триванням регулярних процесів, результатом яких виступають похідні одиниці номінації (слова); в)характеризується необмеженим породжувальним потенціалом. У концептуальному плані ключове значення для розуміння процесів словотворення має поняття мотивованості - формально-смислової вивідності однієї одиниці (результативної, вторинної, похідної величини (деривата) з іншої одиниці (вихідної, твірної, мотивувальної, базової величини), які існують у системі словотвірної пари - найменшого компонента структурної організації СГ. Наявність у багатьох коренів (твірних основ) здатності до породження більшої за одиницю кількості похідних слів стала передумовою для вичленування нової серед одиниць, за допомогою яких здійснювалося дослідження дериватологічної системи мови, одиниці з комплексним характером - словотвірного гнізда (СГ).

Вивчення СГ в українській дериватології має давню стійку традицію. Започаткована вона була І. Коваликом (ним опрацьовано принципи укладання СГ, визначено основні проблеми вивчення їх формально-смислової структури, обґрунтовано роль кореня у структуруванні гнізда, розроблено оригінальну методику інтерпретації його семантичної структури (В. Грещук). Продовлжили цю роботу В. Верещака (“Словотвірні поля коренів з повноголосним сполученням -оро- в сучасній українській мові” (Ужгород, 1978); М. Голянич (“Словотвірні поля коренів зі значенням говоріння в сучасній українській мові”, (К., 1979); М. Лесюк (“Словотвірні гнізда коренів зі значенням руху в сучасній українській мові” (К., 1982); Г. Василевич (“Словотвірні гнізда коренів зі значенням мислення в сучасній українській мові” (К., 1985); Н. Тишківська (“Семантико-словотвірна структура гнізд слів зі значенням почуттів у сучасній українській мові” (К., 1987). В. Березенко досліджував відадвербіальне словотвірне гніздо у плані структури, семантики і потенціалу. В. Горпинич, констатуючи відсутність словотворчого словника як в українській, так і в російській мові, здійснює спробу укладання свого словотворчого словника (К., 1977), стаття якого подавалась як СГ. Загалом же, як вважають дослідники, утвердження гніздового підходу в теорії словотвору відбулося в 70-80 рр. ХХст. На цей період припадає визнання основною одиницею словотворення словотвірного гнізда слів.

Активністю в плані дослідження СГ позначений період кінця ХХ - і особливо - початку ХХІ ст. Так, С. Гірняк (дисертація “Структурно-семантична організація словотворчих гнізд з базовими дієсловами мовлення в українській мові ХIХ-ХХ ст.” (Донецьк, 1999) було описано структурно-семантичні параметри СГ, вершинами яких є дієслова говорити, казати, мовити в українській мові ХІХ - ХХ ст. (водночас здійснено їх вивчення у порівняльному плані - з відповідними дієсловами мовлення у російській мові).

М. Федурко у роботі “Морфонологія відіменникового словотворення в сучасній українській мові” (К., 2005) вперше в українській мові здійснила перспективний (від твірного слова) комплексний аналіз морфологічної специфіки підсистеми відіменникових словотвірних гнізд. О. Дияк (дисертація “Структурно-семантична організація словотвірних гнізд із коренями на позначення металів” (К., 2006) укладено СГ з вершинами, що називають метали, схарактеризовано їхню формально-семантичну структуру, виявлено специфіку породжувальної здатності речовинних іменників, які належать до цієї групи, у словотворенні сучасної української мови.

Інша проблематика, дослідження якої відбувалось у межах СГ, відпрацьована в низці статей українських мовознавців. Зокрема, розглянуто структуру нових словотвірних гнізд в українській мові (Г. Віняр), нові СГ з ключовими словами сучасної доби, нові СГ з онімами в ролі вершин у сучасних українській і російській мовах, СГ з вершинами-новозапозиченнями в сучасних українській і російській мовах, СГ з вершинами-абревіатурами в сучасних українській і російській мовах, СГ з вершинами-неологізмами в сучасних українській і російській мовах розробляв О. Стишов та ін.

У російській мові СГ та різні аспекти їх вивчення були в центрі уваги таких дослідників, як І. Альтман, С. Бабич, С. Бєлокриницька, Л. Борисова, Г.Бочкарёва, А. Боюн, Ю. Гінзбург, В. Головін, Г. Егоров, А. Зализняк, А.Звєрєв, О. Земська, М. Зуєва, Т. Іванова, О. Іофик, З. Кеворкова, О. Кім, Л.Клобукова, О. Кубрякова, О. Лагутова, О. Лисицина, В. Лопатін, А.Лукашанець, А. Ликов, М. Малєєва, Р. Манучарян, Г. Матешина, О.Мойсєєв, Г. Нещименко, Т. Плужникова, Г. Потапова, І. Пугачов, О. Тихонов, І.Улуханов, К. Шарофіддінов, Л. Шеляховська, Л. Ширина, І. Штерн та ін.

Словотвірне гніздо можна кваліфікувати як організовану єдність пов'язаних формальною і смисловою похідністю лексем, системний характер якої ґрунтується на таких магістральних ознаках, як: а) спільність кореня; б)похідність (наявність живих словотвірних зв'язках); в) наявність слова-вершини (непохідної основи). СГ - система динамічна, адже в її межах простежуються процеси як пересування деяких дериватів, скажімо, на периферію СГ або й узагалі виходу за його межі, так і активного поповнення новими одиницями. Фактор динамічності СГ впливає на активність/пасивність лексем, що до нього входять. Глибина СГ формується ступенями похідності. Ступінь похідності деривата залежить від кількості словотвірних актів, які лежать між ним і словом-вершиною, що виступає головним складником СГ, задаючи його формальні і семантичні параметри (О. Дияк). Кожне СГ має ступені похідності - послідовно розташовані ряди слів, формування яких відбувається в результаті здійснення кожного наступного дериваційного акту. Отже, системний характер СГ ґрунтується на спільності кореневої морфеми, похідності, наявності слова-вершини, а також послідовному підпорядкуванні одних структурних компонентів іншим з чітко визначеним для кожного з них місцем.

У синтагматичному плані СГ кваліфікується як сукупність словотвірних ланцюжків (СЛ) - рядів спільнокореневих слів, об'єднаних відношеннями словотвірної похідності: кожний наступний член такого ланцюжка формально та семантично виводиться з попереднього. У такому разі СЛ можна визначати як лінійну сукупність словотвірних пар, кожний наступний дериват якої з часом перетворюється на вихідне слово (реально або ж потенційно). Такий наступний дериват у СЛ відрізняється від свого твірного тільки одним формантом. Отже, СЛ є складнішою структурною одиницею-комплексом порівняно зі словотвірною парою в ієрархічній організації СГ. Він утворюється шляхом об'єднання словотвірних пар в результаті реалізації послідовної похідності: кожний наступний дериват на один словотвірний акт віддалений від слова-вершини; водночас кожний наступний дериват стає твірним словом для наступного. У процесі такого об'єднання відбувається розгортання СГ на лінійній осі.

Структурно-семантичну залежність одних слів у СГ від інших, як вважає О. Тихонов, добре відображає термін словотвірна парадигма (СП). Усі члени СГ, що виступають у них як твірні (беруть участь у процесах породження нових (похідних) одиниць), можуть формувати свої СП. Кількість СП у СГ прямо пропорційна кількості твірних. Це дає підстави кваліфікувати СГ як сукупність СП. СП піддається внутрішньому структуруванню. Одиницями такого поділу парадигми на складники виступають частиномовні блоки, або зони, - групи дериватів, що належать до різних лексико-граматичних розрядів. Зважаючи на це, у межах СП виділяються відповідні іменникові, прикметникові дієслівні і т. д. зони.

Отже, ґрунтуючись на ієрархічному принципі організації, коли одні структурні компоненти послідовно підпорядковуються іншим, СГ виступає чітко регламентованою системою, кожний складник якої має своє, визначене нею місце. Дослідження в межах словотвірного гнізда створює можливості для максимально вичерпного аналізу тих перетворень, що відбуваються з певним коренем (твірною основою) в процесі словопородження. Так виникають передумови для визначення щодо кожного гнізда комплексу використаних словотворчих моделей (тобто з'ясування спектру потенційних похідних). Причому виникає можливість простежити не тільки формальні видозміни твірного компонента усієї системи, а й параметри структурування закладеної в нього семантики в обох (як лінійному, так і парадигматичному) напрямках розгортання словотвірного гнізда.

Другий розділ - “Структурно-семантична організація словотвірного гнізда з вершинним соматичним компонентом голова” - присвячено вивченню структури і семантики СГ, організаційним центром (вершиною) якого виступає соматизм голова.

Субстантивне СГ з вершиною голова характеризується потужним словотвірним потенціалом і розгалуженою системою похідних лексем. Потужний словотвірний потенціал субстантивного кореня голов- випливає з його денотативно-сигніфікативних характеристик: будучи номемою із загальною соматичною семантикою, лексема голова називає найголовніший орган людського тіла. Лексикографічні джерела слово голова фіксують з такими лексико-семантичними варіантами (ЛСВ): 1. Частина тіла людини або тварини, в якій міститься мозок - вищий відділ центральної нервової системи. // Одиниця ліку худоби. // Велика квітка чи плід на кінці стебла рослини. 2. Ця частина тіла людини як орган мислення; мозок. // перен. Розум, свідомість. // Розумна людина. // Про людину як носія певних якостей. 3. Особа, яка керує зборами, засіданням і т. ін. 4. Керівник установи, об'єднання, товариства, організації та її відділів. // У дореволюційній Росії та Україні - керівник деяких виборних органів. 5. (з великої літери) У складі офіційної назви керівника держави, уряду або вищих державних органів. 6. перен. Основне, головне в чому-небудь. 7. перен. Авторитетна особа; головний у якій-небудь справі. 8. Перші ряди, передня частина чого-небудь (колони, загону, групи і т. ін.), що рухається. 9. Продукт харчування у вигляді кулі, конуса і т. ін. [ВСУМ, с. 188]. Аналіз семантичної структури лексеми голова дає підстави для визначення таких її семантичних характеристик: загальнокатегорійна - “предметність”, субкатегорійна - “конкретність”, архісема - “соматизм”. Семантична структура полісеманта голова має радіально-ланцюжкову будову, адже ЛСВ2 і ЛСВ9 мотивуються ЛСВ1, а ЛСВ3, ЛСВ4, ЛСВ5, ЛСВ6, ЛСВ7, ЛСВ8 - ЛСВ2.

Найчастіше в дериватах актуалізується ЛСВ1 вершинного компонента “частина тіла людини або тварини, в якій міститься мозок - вищий відділ центральної нервової системи” (семи “розмір”, “зовнішня ознака”, “внутрішня ознака”, “місце”), рідше ЛСВ4 “керівник установи, об'єднання, товариства, організації та її відділів”.

Деривати, що входять до аналізованого СГ (а це 184 одиниці), розташовуються на трьох ступенях похідності. Найбільша кількість дериватів утворена від вершинного компонента: перший ступінь похідності формується 126 дериватами. У його межах виділяються чотири частиномовні зони (блоки): а) іменникова (68 одиниць); б) прикметникова (54 одиниці); в) дієслівна (2одиниці); г) прислівникова (3 одиниці). На другому ступені нараховується 54 похідні одиниці. Вони членуються на такі частиномовні зони: а) іменникова (38одиниць); б) прикметникова (11 одиниць); в) дієслівна (2 одиниці); г)прислівникова (3 одиниці). На ІІІ ступені виявлено 4 деривати: 1 іменник, 2 прикметники та 1 прислівник. Отже, найчисленнішими є субстантивний та ад'єктивний блоки похідних одиниць.

В аналізованому СГ, за нашими підрахунками, нараховується 126 СЛ. Довжина їх сягає від двох до трьох дериватів. В основному це двочленні структури (голова > головач); рідше трапляються тричленні (г. > головка > боєголовка); чотиричленних СЛ - усього чотири. Оскільки кожний такт деривації позиціонує новоутворене похідне як члена чергового ступеня похідності, показником потужності СГ з вершиною голова виступає число “три”, адже СЛ г. > головувати > головуючий > співголовуючий нараховує три деривати. Отже, глибину цього гнізда визначаємо як незначну, оскільки у ньому наявні три ступені похідності. Відповідно трьома похідними обмежується найдовший СЛ. СЛ аналізованого СГ репрезентують як внутрішньочастиномовний словотвір (г. > головень > головенька), так і процеси міжчастиномовної дериваційної взаємодії (г. > головувати > головування). Ряд дериватів входять одночасно до кількох СЛ: г. > головка > головочка; г. > головка > головчастий; г. > головка > головковий.

Парадигматична структура СГ з вершиною голова представлена тридцятьма двома формуваннями. Найчисленнішою з погляду наповнення дериватами є СП вершини (голова). Ці похідні утворюють перший ступінь похідності аналізованого СГ. Саме дериватами цього ступеня є лексеми, що виступають організаційними центрами найбільшої кількості СП (СП головань, СП головач, СП головень, СП головник, СП голівка, СП головка, СП головатий, СП головувати, СП безголов'я, СП заголовок, СП поголів'я, СП узголів'я, СП узголов'я, СП поголовний, СП обезголовити, СП головогруди, СП головокрут, СП головотес, СП головотяп, СП головоломний, СП стрімголов, СП шибайголова, СП дубоголовий, СП короткоголовий, СП малоголовий, СП пустоголовий, СП тупоголовий). До складу цих СП входить від одного (СП головогруди, СП головоломний, СП тупоголовий та ін.) до чотирьох (СП головка) похідних. СП, вершини яких виступають похідними ІІ ступеня похідності, об'єднують у своєму складі по одному похідному слову (СП головуючий, СП підзаголовок, СП головокрутний, СП обезголовлювати).

Дводериватних парадигм (напр., СП іменника головник формується похідними головниц-я і головни-цтв(о) на ІІ ступені похідності нараховується 6. Організаційними центрами для них виступають суфіксальні та складні іменники і суфіксальний та префіксально-суфіксальний прикметники.

СП з трьома (і більше) дериватами на ІІ ступені похідності нараховується шість, серед яких п'ять СП, до складу яких уходять по три деривати, і одна СП, яку творять п'ять похідних слів (напр., СП демінутива І ступеня голівка формують виключно суфіксальні деривати: два іменники - демінутиви ІІ ступеня голівоч-к(а) і голів-оньк(а) та прикметник голівч-аст(ий); демінутив І ступеня головка утворює найбільшу на другому ступені похідності структуру, об'єднуючи 5 дериватів: три іменники (два суфіксальні демінутиви ІІ ступеня головоч-к(а) і голов-оньк(а) та один композит боj-е-головка), а також два суфіксальні прикметники головч-аст(ий) і головк-ов(ий).

Специфічною ознакою ІІІ ступеня похідності аналізованого СГ виступає наявність невеликої кількості СП (усього їх 4), кожна з яких формується одним дериватом, тобто дорівнює словотвірній парі (фрагменту відповідного СЛ). У трьох випадках констатуємо міжчастиномовний словотвір (до СП префіксального іменника підзаголовок входить прикметник підзаголов-ний), і лише в одному - внутрішньочастиномовний СП (головуючий > спів-головуючий).

Виразно виділяються іменникові словотвірні категорії назв осіб, назв тварин, назв зі значенням суб'єктивної оцінки, а також прикметникова категорія назв за зовнішньою ознакою. Ряд дериватів функціонують у межах терміносистем (головотрубка, головомісце, головоногі). Домінувальними способами творення дериватів СГ з вершиною голова виступають суфіксація (головань, головач, головко, головиха, головівна, головенко тощо), префіксально-суфіксального спосіб (пуголовок, заголовок, поголів'я) та основоскладання (головотес, головоріз, зірвиголова, пробийголова та ін.). Поширеними є випадки нуль-суфіксації (болиголов, стрімголов), трапляється використання префіксоїдів (екс-голова). Мотиваційними структурами для деяких дериватів виступають фразеологізовані конструкції (головоломка < ламати голову). Між членами СГ наявні синонімічні (головань / головач / головко // головатий - головастий // безголовий / обезголовлений) та омонімічні (заголовок1 / заголовок2 // головня1 / головня2) зв'язки. Деривати різних ступенів похідності субстантивного блоку можуть корелювати також у плані фонетичного оформлення (голівонька / головонька // голівочка / головочка // узголів'ячко / узголов'ячко // безголів'я / безголов'я). У деяких випадках (поголівний / поголовний) фонетичні варіанти основи несуть смислорозрізнювальне навантаження. Демінутивні деривати об'єднуються у градаційні ряди (голова > голівка > голівочка // голова > головка > головочка), де кожне наступне слово має значення, у якому наявна більша міра вияву позитивної суб'єктивної оцінки. Дериваційні процеси супроводжуються чергуванням звуків у твірних основах (за?головок2 > заголовоч-ок2; голова > голівка), опусканням суфіксів (голів-к-а + -оньк(а) > голівонька), що виявляються надлишковими для творення нових слів. Серед дериватів трапляються субстантивовані похідні прикметникової семантики (головохордові), незмінювані іменники (півголови) та іменники pluralia tantum (головогруди).

У третьому розділі - “Структурна організація і семантика словотвірного гнізда з вершинним соматизмом рука” - розглядається структурні і смислові зв'язки між дериватами і твірними одиницями (членами СГ з вершинним соматичним компонентом рука.

За Словником української мови, рука - це: 1. Кожна з двох верхніх кінцівок людини від плечового суглоба до кінчиків пальців // Частина цієї кінцівки від зап'ястка до кінчиків пальців; кисть. // Кожна з двох передніх кінцівок мавпи. // Складова частина якого-небудь предмета, що зовнішнім виглядом або функцією подібна до верхньої кінцівки людини. 2.Кожна з верхніх кінцівок людини як знаряддя діяльності, праці. // перен. Слід, результат чиєї-небудь діяльності. 3. тільки одн. Манера писання, почерк. 4.тільки мн., перен. Робоча сила, робітники. // Здатність до праці, діяльності. 5.тільки мн., перен. Про людину взагалі, яка має відношення до того, про що йде мова. 6. перев. з означ., перен. Символ влади, панування. 7. тільки одн., перен., розм. Впливова людина, яка може, здатна захистити, підтримати і т. ін. кого-небудь. 8. тільки одн. Згода на шлюб, на одруження [СУМ VІІІ, с. 899-904].

Дослідження семантичної структури лексеми рука дає підстави для визначення таких її семантичних характеристик: загальнокатегорійна - “предметність”, субкатегорійна - “конкретність”, архісема - “соматизм”. Семантична структура полісеманта рука має радіально-ланцюжкову будову, адже ЛСВ2 мотивується ЛСВ1, а ЛСВ3, ЛСВ4, ЛСВ5, ЛСВ6, ЛСВ7, ЛСВ8 - ЛСВ2.

Найчастіше в дериватах аналізованого СГ актуалізується ЛСВ2 вершинного компонента (“Кожна з верхніх кінцівок людини як знаряддя діяльності, праці”).

Субстантивне СГ з вершиною рука характеризується потужним словотвірним потенціалом і розгалуженою системою похідних лексем. До цього СГ входять, за нашими підрахунками, 187 дериватів, які розташовуються на чотирьох ступенях похідності. Характерною рисою аналізованого гнізда виступає факт практичної тотожності числа похідних першого і другого ступенів. І ступінь похідності складає 71 дериват (а) іменники (29 одиниць), б)прикменники (16 одиниць), в) дієслова (10 одиниць), г) прислівники (16 одиниць). ІІ ступінь похідності формується 72 дериватами. Сюди належать: а)іменники (32 одиниці), б) прикменники (18 одиниць), в) дієслова (13 одиниць), г) прислівники (9 одиниць). ІІІ ступінь похідності утворюють 34 деривати (а) іменники (17 одиниць), б) прикменники (7 одиниць), в) дієслова (7 одиниць), г) прислівники (3 одиниці). На ІV ступені розташовується 10 дериватів: а) іменники (7 одиниць), б) прикменники (2 одиниці), в) дієслова (1 одиниця). Отже, на відміну від попереднього СГ кількість дериватів першого і другого ступеня похідності практично тотожні. Найбільше у системі СГ з вершиною рука утворюється іменників і прикметників.

У межах аналізованого СГ виразно виділяються іменникові словотвірні категорії назв осіб, назв тварин, назв рослин, назв конкретних предметів, назв зі значенням суб'єктивної оцінки, а також прикметникова категорія назв за зовнішньою ознакою.

Як показали спостереження, у СГ з вершиною рука нараховується 71 СЛ. До їх складу входить від двох до чотирьох дериватів. Практично половину з них складають двочленні структури: рука > поруччя; р. > ручище; р. > поруч; р. > однорукий; р. > рукомийник; порівняно часто трапляються тричленні (р. > ручка > ручечка тощо) і чотиричленні СЛ (р. > рукопаш > рукопашний > врукопашну та ін.). 10 СЛ мають у своєму складі по 5 членів (напр., р. > ручний > рушниця > рушничний > рушничник тощо). Отже, показником потужності для аналізованого СГ виступає число “чотири” (у його межах максимально здійснено чотири такти деривації). СЛ аналізованого СГ репрезентують як внутрішньочастиномовний словотвір, так і процеси міжчастиномовної дериваційної взаємодії: р. > рукав > зарукавок; р. > обруч > обручик; р. > рукоділля > рукодільство ? р. > вручити > вручення; р. > ручний > вручну; р. > наручний > наручник. Ряд дериватів входять одночасно до кількох СЛ: р. > рукав > рукавчик; р. > рукав > рукавець; р. > рукав > рукавний; р. > рукав > безрукавний; р. > рукав > зарукавок; р. > вручити > вручати > вручатися; р. > вручити > вручення; р. > вручити > вручений; р. > вручити > вручитель. Крім наведених, до складу дериватів такого типу належать також рукавиця, ручка, обруч, ручний, ручитися, дручити, заручити, обручити, поручити, запоручити, рукоділля, рукопаш. Названі одиниці виступають організаційними центрами формування СП. Отже, порівняно з попереднім СГ (вершина голова) глибина СГ з соматизмом рука зростає на один ступінь похідності. Максимальна довжина СЛ дорівнює чотирьом членам, а найпоширенішими є СЛ, що дорівнюють словотвірним парам.

Парадигматична структура СГ з вершиною рука представлена п'ятдесятьма шістьома формуваннями. Найбільш наповненою похідними виступає СП вершини (твірного слова рука). Ці похідні формують перший ступінь похідності досліджуваного СГ. Саме похідні цього ступеня виступають організаційними центрами найбільшої кількості СП (26 структур) : СП рукав, СП рукавиця, СП ручка, СП рученя, СП обруч, СП поручень, СП ручний, СП наручний, СП підручний, СП ручитися, СП вручити, СП дручити, СП рукатися, СП заручити, СП обручити, СП поручити, СП запоручити, СП рукоять, СП рукоблудство, СП рукоділля, СП рукомесло, СП рукопис, СП рукопаш, СП власноручний, СП сторукий, СП білорукий). Структуру названих СП утворюють від одного (СП рукомесло, СП рукопис, СП власноручний, СП сторукий та ін.) до восьми (СП рукав) дериватів. Похідні ІІ ступеня виступають вершинами практично такої ж кількості СП (їх 24): СП нарукавний, СП безрукавний, СП рукавичний, СП ручкатися, СП рушник, СП рушниця, СП ручно, СП ручатися, СП поручитися, СП вручати, СП вручитель, СП доручати, СП заручати, СП заручини, СП заручитися, СП обручати, СП поручати, СП поручений, СП поручик, СП рукоблудник, СП рукодільник, СП рукомесний, СП рукопашний. До структури СП, утворюваних одиницями ІІ ступеня похідності, входить від одного (СП рукомесний, СП рукодільний, СП поручений, СП заручини та ін.) до трьох (СП обручати) дериватів. Похідні ІІІ ступеня формують 6 СП. Діапазон кількості дериватів цих СП перебуває у межах від однодериватних (СП рушничний, СП заручник, СП рукомесник тощо) до тридериватних (СП поручитель) утворень.

Деривати І ступеня похідності, виступаючи твірними для похідних ІІ ступеня похідності, формують свої СП. Таких структур на ІІ ступені похідності виявлено 27. Кількість дериватів у них коливається від одного до шести. В 11 СП вершинами виступають іменники, у 9 - дієслова, 6 - прикметники, 1 - прислівник. Однодериватних парадигм, організованих одиницями першого ступеня похідності, нараховується 12. Серед них 6 структур організовані іменниками (поручень > поручневий), 5 - прикметниками (білорукий > білоручка), 1 - дієсловом (рукатися > порукатися). Дводериватних словотвірних парадигм виявлено 4 (2 з вершинами-іменниками (рукавиця > рукавичка і рукавичний), 2 - з вершинами-дієсловами (ручитися > ручатися і поручитися). Три і більше дериватів наявні у структурі 10 СП: одна тридериватна (рукопаш > урукопаш, врукопаш і рукопашний), три чотиридериватні (вручити > вручати, вручений, вручення і вручитель), одна п'ятидериватна (обручити > обручати, обручений, обручитися, обручка і обручення), чотири шестидериватних (поручити > поручати, поручений, поручення, порука, поручник1 і поручик) і одна восьмидерватна (рукав > рукавець, рукавчик, рукавча, зарукавок, рукавний, нарукавний, безрукавний і безрукавий).

Деривати ІІ ступеня похідності утворюють 24 СП, до складу яких входять від одного до двох дериватів. Серед СП, сформованих дериватами ІІ ступеня похідності, переважають однодериватні структури. Їх виявлено 15. Організаційними центрами для них виступають: а) дієслова (дієприкметники) (6 СП (доручати > доручатися, поручений > поручен-ець) ; б) прикметники (5 СП (безрукавний > безрукавка; нарукавний > нарукавник); в) іменники (3 СП (обручка > обручечка); г) прислівники (1 СП (ручно > наручно). Дводериватними парадигмами виступають 9 структур. За частиномовною належністю їхні організаційні центри розподілилися так: іменники - 4 (рушник > рушник-овий і рушнич-ок, рушниця > рушничка і рушнич-ний), дієслова - 4 (ручкатися > поручкатися і ручкання, вручати > вручатися і вручання), прикметники - 1 (рукопашний > врукопашну й урукопашну).

Деривати ІІІ ступеня похідності утворюють 6 СП. Вершинами цих структур в основному є іменники (їх нараховується 5 проти 1-го прикметника). До складу аналізованих парадигм входить від одного до трьох похідних. Однодериватних парадигм - 3 (рушничний > рушничник, рукомесник > рукомесн-иця), дводериватних - 2 (рукодільник > рукодільн-иця і рукодільнич-ати), тридериватних - 1 (поручитель > поручительство, поручительський і поручителька). Характерно, що чотири деривати являють собою похідні жіночого роду від іменників чоловічого (заручник > заручниця). Отже, найбільша дериватна наповненість СП (якщо не враховувати СП твірного слова) дорівнює восьми одиницям. Цікаво, що кількість парадигм, утворюваних похідними першого і другого ступенів, теж практично тотожні одна одній.

Домінувальними способами творення дериватів СГ з вершиною рука виступають суфіксація (рукавиця, ручка, рученя, ручище, ручисько, ручний, рукатий), яка характеризується наявністю унікальних суфіксів (уніфіксів): напр., рукав), префіксально-суфіксального спосіб (по-руч-ень, наручні, наручний) і основоскладання (рукоблудство, рукотворний, рукостикання, рукописання, рукобиття, рукомийник). Трапляються випадки нуль-суфіксації (рукопис, рукохід); наявність дієслів детермінує використання постфіксального форманта -ся (ручитися).

Мотиваційними ознаками у дериваційних процесах виступають семи “об'єкт покриття, одягання”, “рекомендація”, “гарантія”, “обрядодія”, “здійснювати обряд”,“військове звання”, “рід діяльності”, “діяч” тощо.

У четвертому розділі - “Словотвірна структура і семантика гнізда з вершинним соматичним компонентом нога” - субстантивне СГ з названою вершиною кваліфікується як структура з потужним словотвірним потенціалом і розгалуженою системою похідних лексем. Корінь ног- вичленовується в лексемі з непохідною основою нога, яка в лексикографічних джерелах подається як: 1. Одна з двох нижніх кінцівок людини. // Одна з кінцівок деяких тварин і птахів. 2. Опора меблів, споруд, механізмів і т. ін. [ВСУМ, с. 625]. Організація семантичної структури слова нога відбувається за ланцюжковим принципом (ЛСВ2 мотивується ЛСВ1).

Як це було виявлено і в попередніх випадках, найбільше похідних одиниць твориться від вершини СГ. Деривати в аналізованому СГ розташовуються на 5-ти ступенях похідності. І-й ступінь утворюють 80 дериватів. У межах цього ступеня виділяються чотири частиномовні блоки: а)іменниковий (29 одиниць); б) прикметниковий (44 одиниці); в)прислівниковий (5 одиниць); г) дієслівний (2 одиниці). ІІ ступінь формують 24 деривати, що розподіляються на такі частиномовні блоки: а) іменниковий (20 одиниць); б) дієслівний (3 одиниці); в) прислівниковий (1 одиниця). ІІІ ступінь формують 5 похідних: іменник товстоніжечка, прикметник триніжковий і 3 дієслова (триножитися, розтриножити, стриножити). На ІV ступені розташовується чотири деривати: два дієприкметники (розтриножений і стриножений) і дієслова розтриножитися та розтриножувати. V ступінь представлено дієслівним дериватом розтриножуватися. Отже, аналізоване СГ демонструє значну глибину, адже в ньому наявні п'ять ступенів похідності. Виразною рисою виступає наявність значної кількості прикметникових похідних (практично половина (44 з 80) на І ступені словотворення і повна відсутність їх на другому, де повністю домінують іменники (20 з 24).

Синтагматичний план СГ з вершиною нога відображають 80 СЛ, довжина яких пербуває в межах від 2 до 6 одиниць. Переважну більшість із них складають двочленні структури: нога > заніжка; н. > віднога; н. > обніж; приблизно четверту частину формують тричленні (н. > ніжка > ніжечка; н. > стонога > стоніжка тощо) і поодинокі чотиричленні СЛ (їх - три: н. > товстоногий > товстоніжка > товстоніжечка; н. > триногий > триніжок > триніжковий; н. > триногий > триножити > триножитися). Так само три СЛ мають у своєму складі п'ять членів: н. > триногий > триножити > стриножити > стриножений; н. > триногий > триножити > розтриножити > розтриножений; н. > триногий > триножити > розтриножити > розтриножитися; Один СЛ має у своєму складі 6 членів: н. > триногий > триножити > розтриножити > розтриножувати > розтриножуватися. Показником потужності для аналізованого СГ виступає число “п'ять” (у його межах максимально здійснено п'ять дериваційних тактів). словотвірний гніздо соматичний компонент

СЛ аналізованого СГ репрезентують як внутрішньочастиномовний словотвір, так і міжчастиномовний: н. > ніжка > ніженька; н. > стонога > стоніжк ? н. > безногий > збезножіти; н. > босоногий > босоніжка. Ряд дериватів входять одночасно до кількох СЛ: н. > триногий > триніжка; н. > триногий > триніжник; н. > ніжка > ніженька; н. > ніжка > ніжечка. Крім наведених, до складу дериватів такого типу належать також безногий, босоногий і довгоногий. Названі одиниці виступають організаційними центрами формування СП.

Парадигматична структура СГ з вершиною нога представлена дев'ятнадцятьма утвореннями. Найбільше похідних входить до СП вершини (твірного слова нога). Ці деривати належать до першого ступеня похідності аналізованого СГ. Саме похідні цього ступеня виступають організаційними центрами найбільшої кількості СП (12 структур). Однодериватних серед них нараховується - 6 (стонога > стоніжка, червононогий > червононіжка, восьминогий > восьминіг та ін.), дводериватних - 4 (довгоногий > довгоніг і довгоніжка, клишоногий > клишоногість і клишоного), тридериватних - 1 (ніжка > ніжкувати, ніжечка і ніженька), семидериватних - 1 (триногий > триніжок, триніг, тринога, триноги, триніжка, триніжник). Виразною ознакою системи СП дериватів І ступеня похідності виступає той факт, що в 10 з 12 випадків у функції вершин СП фігурують прикметники (і - відповідно у двох - іменники). Від дериватів ІІ ступеня похідності утворюються три СП. Це дві однодериватні (товстоніжка > товстоніжечка; триніжок > триніжковий) та одна тридериватна (триножити > триножитися, стриножити і розтриножити). Серед похідних одиниць ІІІ ступеня похідності свій словотвірний потенціал реалізують дві лексеми, які перебувають між собою в антонімічних зв'язках: стриножити > стриножений та розтриножити > розтриножений, розтриножувати і розтриножитися. Лише один дериват ІV ступеня похідності аналізованого СГ реалізувався як твірне слово: розтриножувати > розтриножуватися. Щодо дериватів ІІІ і ІV ступенів похідності як твірних одиниць можна констатувати таке: афіксальні (префіксальні, суфіксальні, постфіксальні) похідні форми, утворені згаданими дериватами, являють собою одиниці виключно формотворчого характеру. Отже, максимальне дериватне наповнення СП (не враховуючи СП твірного слова) сягає семи одиниць.

Найчастіше в дериватах актуалізується ЛСВ1 вершинного компонента “Одна з двох нижніх кінцівок людини. // Одна з кінцівок деяких тварин і птахів”.

Найпоширенішими словотвірними категоріями виступають СК назв конкретних предметів, СК назв зі значенням суб'єктивної оцінки, СК назв тварин і назв рослин. Констатуємо відсутність представників СК назв осіб.

Найпродуктивнішими способами творення дериватів у межах СГ з вершиною нога є суфіксація (ножисько, ножний, ножаний, ногатий), префіксально-суфіксальний спосіб (розніжка, обніжок, підніжка, безногий, підніжний) та основоскладання (корененіжки, низьконогий, червононогий, прудконогий).

Висновки

1. Словотвірна система є втономною системою мови, яка перебуває у постійній динаміці; позначена триванням регулярних процесів, результатом яких виступають похідні одиниці номінації (слова); характеризується необмеженим породжувальним потенціалом.

2. Соматизми - це назви частин тіла людини. Їхня словотвірна активність детермінується антропоморфічним характером аналогізації навколишнього світу свідомістю людини, базовою системою координат для якої виступає людське тіло. СГ з вершиною голова, рука і нога визначаємо як структури з потужним словотвірним потенціалом і розгалуженою системою похідних лексем, які задовольняють потреби соціального угруповання у називанні об'єктів навколишнього світу, оперативно реагуючи на його динаміку.

3. Найбільшу кількість ступенів словотворення (V) має СГ з найменшою з-поміж аналізованих структур кількістю дериватів (нога), СГ з вершиною рука - ІV ступені, а СГ з вершиною голова - ІІІ ступені. Семантична структура полісемантів голова і рука має радіально-ланцюжкову будову, а організація семантичної структури слова нога відбувається за ланцюжковим принципом.

4. Синтагматичний план аналізованих СГ відображають: а) СГ-голова - 126 СЛ (довжина - від двох до чотирьох членів); б) СГ-рука - 71 СЛ (входить від двох до п'яти членів; в) СГ-нога - 80 СЛ (довжина - від 2 до 6 одиниць). Вони демонструють як міжчастиномовний, так і внутрішньочастиномовний словотвір.

Парадигматичну структуру СГ з соматизмами голова, рука і нога представляють: а) у СГ-голова - 32 структури; б) СГ-рука - 56 структур; в) СГ-нога - 19 структур. Найбільшими в кількісному плані є ті СП, які формуються вершинними компонентами (сюди входять усі деривати першого ступеня похідності). Найбільшу дериватну наповненість (СП вершинного компонента в цьому разі залишається поза увагою) у межах кожного з гнізд демонструють: СП іменника з уніфіксом рукав - 8 похідних), СП прикметникового композита триногий (7 похідних) і СП демінутива головка (5 похідних).

5. У дериватах аналізованих СГ найчастіше відбувається актуалізація: а)СГ-голова - ЛСВ1 вершинного компонента “частина тіла людини або тварини, в якій міститься мозок - вищий відділ центральної нервової системи”, рідше це відбувається з ЛСВ4 “керівник установи, об'єднання, товариства, організації та її відділів” і ЛСВ2 - “орган тіла людини як орган мислення”; б) СГ-рука - ЛСВ2 вершинного компонента “кожна з верхніх кінцівок людини як знаряддя діяльності, праці”; в) СГ-нога - ЛСВ1 вершинного компонента “одна з двох нижніх кінцівок людини. // Одна з кінцівок деяких тварин і птахів”.

6. У межах СГ, залучених до аналізу, найпоширенішими виступають іменникові СК назв осіб, назв тварин, назв зі значенням суб'єктивної оцінки, а також прикметникова категорія назв за зовнішньою ознакою. СГ-нога характеризується відсутністю дериватів, що формують СК назв осіб.

7. Найбільша кількість дериватів утворюється за допомогою суфіксації, префіксально-суфіксального способу і основоскладання; поширеними є випадки нуль-суфіксації, трапляється використання префіксоїдів. Окремо виділяємо функціонування унікальних суфіксів (уніфіксів ( рукав - афікс -ав).

8. Мотиваційними ознаками в дериваційних процесах виступають семи “розмір”, “зовнішня ознака”, “внутрішня ознака”, “місце” (СГ-голова); “рекомендація”, “гарантія”, “обрядодія”, “здійснювати обряд”, “військове звання”, “рід діяльності”, “діяч” (СГ-рука); “нижня кінцівка”, “частина одягу”, “захисні засоби”, “розташування”, “спосіб дії”, “конфігурація” “елемент, складник” (СГ-нога). Для деяких дериватів мотиваційними структурами виступають фразеологізовані конструкції (головоломка < “ламати голову [собі]”; головохитання < “хитати головою”; сторчголов < “сторч головою”).

9. Між членами СГ виявлено різноманітні лексико-семантичні співвідношення: а) синонімія (головань / головач / головко // головатий - головастий // безголовий / обезголовлений; обидвіруч // обіруч; поручник // поручитель; ножний // ножаний (у тому числі абсолютні довгоніг // довгоніжка; триніг // тринога // триноги // триніж-ка // триніж-ник); б)омонімія (заголовок1 // заголовок2; головня1 // головня2; босоніжка1 // босоніж-ка2); в) антонімія (гориніж // долініж; праворуч // ліворуч). Між деривати виявлено кореляції у плані фонетичного оформлення (голівонька / головонька // голівочка / головочка // узголів'ячко / узголов'ячко // безголів'я / безголов'я). Щодо деяких випадків (поголівний / поголовний) констатуємо наявність у фонетичних корелятів смислорозрізнювального навантаження. Деривати з демінутивним значенням об'єднуються у відповідні градаційні ряди, реалізуючи у кожному наступному члені більшу міру вияву позитивної суб'єктивної оцінки (голова > голівка > голівочка // голова > головка > головочка; рука > ручка > ручечка // рука > ручка > рученька; нога > ніжка > ніжечка // нога > ніжка > ніженька).