Мова українських народних дум: текстово-образні універсалії

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

УДК 801.81+811.1612'38

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук

Мова українських народних дум: текстово-образні універсалії

Зв'язок роботи із науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах науково-дослідної теми кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка «Актуальні проблеми філології» (02БФ044-01). Тему затверджено на засіданні вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 10 від 29 червня 2006 р.).

Мета дисертації - вивчити структуру, семантику та стилістичні функції текстово-образних одиниць думового епосу в контексті фольклорної текстології.

Досягнення зазначеної мети передбачає розв'язання таких завдань:

· висвітлити історію дослідження мови народних дум у філологічній науці;

· з'ясувати природу універсальності системних одиниць фольклорного, зокрема думового, тексту;

· обґрунтувати поняття текстово-образної універсалії;

· схарактеризувати диференційні ознаки мікро- і макроструктур текстово-образних універсалій;

· виявити лексико-граматичну сполучуваність компонентів текстово-образних універсалій;

· здійснити структурно-граматичний, лексико-семантичний аналіз текстово-образних універсалій;

· встановити ієрархію текстово-образних універсалій у системі думового епосу;

· обґрунтувати комунікативно-дискурсивну природу текстово-образних універсалій;

· з'ясувати роль текстово-образних універсалій у репрезентації часопросторового та антропонімного континууму в думовому епосі;

· окреслити стилістичну роль текстово-образних універсалій як репрезентантів епічного ладу дум.

Об'єкт дослідження - мова українських народних дум.

Предмет аналізу - структурно-семантична організація та функціонально-стилістичний статус текстово-образних універсалій українських народних дум.

Джерельну базу становлять понад 500 текстів українських народних дум (базових і варіантних), зафіксованих у таких джерелах: Українські народні думи. - К. : Державне видавництво України, 1927. - Т. 1 : Тексти №№ 1 - 13. - 176 с. (далі Г 1927); Українські народні думи та історичні пісні : [упоряд. : П. Д. Павлій, М. С. Родіна, М. П. Стельмах; вст. ст., прим. П. Д. Павлія / за ред. М. Т. Рильського та К. Г. Гуслистого]. - К. : Вид-во АН УРСР, 1955. - 660 с. (далі УНДІП 1955); Думи : [упоряд., підг. текстів, вст. слово та прим. М. П. Стельмаха]. - К. : Держвидав худ. л-ри, 1959. - 186 с. (далі Д 1959); Думи : [упоряд. текстів, вст. ст., прим. та ком. Г. А. Нудьги]. - К. : Рад. письменник, 1969. - 356 с. (далі Д 1969); Украинские народные думы : [підг. текстів, вст. ст. Б. П. Кирдана]. - М. : Наука, 1972. - 560 с. (далі УНД 1972); Народні думи : [зб. / упоряд., пер., прим. С. Мишанича]. - К. : Дніпро, 1986. - 173с. (далі НД 1980); Українські народні думи та історичні пісні : [зб. / упоряд. та прим. О. М. Таланчук; пер. Б. П. Кирдана]. - [2-ге вид., доповн.]. - К. : Веселка, 1990. - 239 с. (далі УНДІП 1990); Українські народні думи : в 5 т. / [упоряд. : Дмитренко М. К., Грица С. Й., Довженок Г. В., пер. Дмитренка М. К., Грици С. Й.; ст., ком., прим. Довженок Г. В., Ясенчук А. Ю., Шевчук Т. М., Шалак О. І., Пазяк Н. М., Кімакович І. І.; за заг. ред. Дмитренка М. К., Грици С. Й.; відп. ред. Скрипник Г. А.]. - К. : ІМФЕ НАН України, 2009. - Т. 1 : Думи раннього козацького періоду. -2009. - 856 с. (далі УНД 2009).

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використано такі методи і прийоми аналізу: описовий метод, який застосовано для аналізу способів, засобів, принципів виокремлення фольклорних формул, стильово домінантних повторюваних мовних одиниць, їх інвентаризації та інтерпретації; метод текстового аналізу - для ідентифікації текстово-образних універсалій; метод регулятивного структурування - для встановлення в тексті регулярно повторюваних структур як репрезентантів текстово-образних універсалій; метод лексико-синтаксичної сполучуваності - для виявлення закономірностей поєднання компонентів текстово-образних універсалій; метод ступеньованої диференціації об'єкта дослідження - для диференціації мікро- і макроструктур текстово-образних універсалій; прийоми лінгвостилістичного аналізу - для з'ясування стилістичних функцій текстово-образних універсалій.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що вперше в українському мовознавстві досліджено мову українських народних дум в аспекті фольклорної текстології:

обґрунтовано явище універсалізації різнорівневих (лексичних, синтаксичних) мовних одиниць як засобів фольклорного текстотворення;

введено в науковий обіг поняття текстово-образної універсалії, подано його дефініцію в зіставленні з поняттям формули;

· досліджено функції текстово-образних універсалій як складників часопросторового та антропонімного континууму думового епосу;

· здійснено комплексний аналіз логіко-граматичної структури та стилістичних функцій текстово-образних універсалій;

· визначено роль текстово-образних універсалій у формуванні епічного ладу думових текстів.

Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні теорії уснопоетичної мовної творчості, в обґрунтуванні поняття текстово-образної універсалії як структурної одиниці фольклорного тексту, пов'язаної з відтворювально-імпровізаційною природою дум. Дослідження розкриває сутність синтаксичних зв'язків та відношень, що детермінують універсальність логіко-граматичних структур та їх стилістичну диференціацію в народнопоетичних текстах. Основні положення дисертації ґрунтуються на багатовимірності тексту, філологічної герменевтики, доповнюють термінологічний апарат стилістики, лінгвофольклористики, зокрема фольклорної текстології. У дослідженні встановлено структурно-семантичні та функціонально-стилістичні параметри текстово-образних універсалій як ознак категорії епічності, реалізованої в мові українських народних дум, як фольклорного коду, що формує епічну стильову культуру національної мови в єдності граматики, поетики і ритму.

Запропонована методика дослідження текстово-образних універсалій видається перспективною для подальших лінгвостилістичних та фольклористичних студій.

Дисертаційна праця утверджує комплексний підхід до вивчення мови фольклорних пам'яток, який забезпечує ґрунтовність висновків про наявність епічної традиції, канону в мовотворенні фольклорних текстів.

Практичну цінність одержаних результатів визначає можливість їх застосування у викладанні курсів лінгвофольклористики, стилістики, історії української мови, діалектології, загального та порівняльно-історичного мовознавства й літературознавства, лінгвістичного та лінгвостилістичного аналізу тексту, етнолінгвістики, етнографії, лінгвокультурології, україно- та народознавства. Опрацьований і систематизований у дослідженні матеріал, основні положення дисертації та висновки можуть бути використані при написанні підручників та посібників для вищих навчальних закладів і загальноосвітніх шкіл, у навчально-дослідній роботі студентів-філологів.

Апробація результатів дисертації. Положення і висновки дисертації обговорено на звітних наукових конференціях викладачів, на засіданнях кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (2003, 2004, 2005 рр.) і кафедри української мови Сумського державного педагогічного університету імені А.С. Макаренка (2003, 2004, 2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010 рр.); на міжнародних наукових та науково-практичних конференціях (Суми, 1998, 2002, 2004, 2005, 2006, 2009, 2010 рр.; Львів, 1999, 2004 рр.; Ужгород, 2001, 2004 рр.; Тернопіль, 2001, 2003, 2005 рр.; Ніжин, 2001, 2003 рр.; Київ, 2002, 2003, 2005, 2006, 2007, 2010 рр.; Рівне, 2002, 2005 рр.; Луцьк, 2002, 2010 рр.; Івано-Франківськ, 2002, 2003 рр.; Дніпропетровськ, 2002 р.; Харків, 2004 р.; Путивль, 2005 р.; Бердянськ, 2005, 2010 рр.; Горлівка, 2005 р.; Кам'янець-Подільський, 2005 р.; Черкаси, 2005 р.; Оломоуц, 2006, 2008 рр.; Глухів, 2008, 2009, 2010 рр.; Мінськ, 2010 р.), а також на засіданні відділу стилістики та культури мови Інституту української мови НАН України (протокол № 10 від 13 жовтня 2010 р.).

Публікації. Проблематику, теоретичні й практичні результати виконаної роботи викладено в монографії «Текстово-образні універсалії думового епосу: структура, семантика, функції» (2008), у словнику «Мова думового епосу: Словник епітетів, складних слів, тавтологічних і плеонастичних структур, географічних найменувань і релігійних понять» (2008), 54 статтях (із них 22 - у виданнях, затверджених ВАКом України як фахових).

Структура і обсяг дисертації. Дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків, списку використаної літератури (738 позицій) та переліку умовних скорочень. Загальний обсяг дисертації - 485сторінок, основний текст - 425 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми, сформульовано мету й конкретні завдання роботи, визначено об'єкт і предмет дослідження, його джерельну базу, доведено наукову новизну роботи, окреслено теоретичну і практичну цінність одержаних результатів та форми їх апробації, зазначено кількість публікацій, що відображають загальну концепцію виконаної дисертації.

У першому розділі «Теоретичні засади дослідження текстово-образних універсалій думового епосу» подано історію вивчення мови народних дум у контексті комплексного дослідження цього фольклорного жанру лінгвістами, літературознавцями, фольклористами, істориками, обґрунтовано поняття текстово-образної універсалії у зв'язку з поняттям формули як диференційної ознаки фольклорного тексту.

Термін «дума» на означення стильової відмінності великих епічних творів від пісні ввів М. О. Максимович. До ХІХ ст. це термінологічне поняття не мало однозначного тлумачення і як термін остаточно усталилося на початку ХХ ст. На позначення цих фольклорних різновидів у їх сучасному розумінні вживалися словосполучення козацький епос, козацькі пісні, козацькі псальми, козацькі притчі, запорозькі псальми, невільницькі псальми, пісні про старовину, поважні, святі пісні.

Перші наукові студії з'являються у зв'язку з публікацією дум у збірниках «Опыт собрания старинных малороссийских народных песней» М. О. Цертелєва (1927), «Малороссийские песни» (1827), «Украинские народные песни» (ч.1, 1834), «Сборник украинских песен» (ч.1, 1849) М. О. Максимовича, «Малороссийские и червонорусские народные думы и песни» П. І. Лукашевича (1836), «Народные южнорусские песни» А. Метлинського (1854), «Записки о Южной Руси» П. О. Куліша (т.1, 1856; т.2, 1857). Літературознавчий, фольклористичний аналіз думового епосу репрезентують праці М. С. Возняка, С. О. Єфремова, К. Г. Гуслистого, К. Ю. Данилка, М. В. Калиниченка, А. М. Кінька, Б. П. Кирдана, О. Д. Королевича, С. В. Мишанича, Г. А. Нудьги, П. Д. Павлія, М. М. Плісецького, Н. В. Костенка, Б. І. Бучка, М. К. Дмитренка та інших. У мистецтвознавчому плані думовий епос представлений у студіях М. І. Лисенка, Ф. М. Колесси, С. Й. Грици; в історичному аспекті - у працях К. М. Грушевської, І. Б. Матяш.

З-поміж досліджень, повністю чи фрагментарно присвячених аналізові мови і стилю дум, відомі праці П. Г. Житецького, М. Т. Рильського, О. О. Назарука, Л. К. Рак, Г. І. Халимоненка, Т. М. Воробйової.

Характерною ознакою мовностилістичної організації фольклорних творів, зокрема й дум, вважають наявність у їх складі обов'язкових конструктивних повторюваних структур. Для позначення таких структур дослідники фольклорних текстів активно послуговуються термінами формула, формульність, до того ж лінгвісти й літературознавці розуміють їх по-різному. У значенні епічна формула інколи вживають терміни поетична формула, постійний епітет, стійкий словесний комплекс, поетичне кліше.

Вузьке розуміння епічної формули подане в працях Р. Джонса, який вважає, що епічна формула - це сполучення слів на зразок в чисте поле, на сиру землю, на праву ногу. Широке тлумачення формули представлене в М. Перрі, А. Лорда. Так, М. Перрі визначає епічну формулу як «групу слів, яка регулярно використовується в тих самих метричних умовах для вираження встановленої суттєвої ідеї». Приєднуючись до цього визначення і коментуючи його, А. Лорд наголошує, що не варто ототожнювати формули із стереотипними повторами (йдеться про групу слів, «які можуть змінювати свій смисл у різних контекстах і у різних оповідачів»).

Фольклорні формули кваліфікують як структурні частини тексту: найменування реалії, дії, описи ситуації, словесний образ (Г. І. Мальцев), як загальні місця - стійкі повтори компонентів словесного матеріалу (опорних тем, образних стереотипів, постійних епітетів й інших тропів) (Т. О. Івахненка) та ін.; до формул зараховують як вірші, заспіви, кінцівки, так і тропи, звертання, мікроситуації (З. М. Петеньова) та ін.

У зв'язку з численними визначеннями формульності, різноманітністю класифікацій фольклорних формул виникає потреба уточнення цього поняття в системі різнорівневих одиниць мовної структури народнопоетичного твору.

Поділяючи думку про те, що фольклорні формули «належать до найбільш універсальних властивостей поетичної мови усної поезії» (М. О. Кумахов), ставимо за мету конкретизувати зміст названого поняття в контексті фольклорної текстології. У зв'язу з цим в роботі запроваджено поняття текстово-образна універсалія. Його доцільність обґрунтовуємо тим, що загальнонауковий термін «універсалія» (з лат. «загальний»; уживається для позначення загальних понять на відміну від одиничних), порівняно з поняттям «формула» (з лат. «образ, вид, форма»), конкретніший, точніший, оскільки містить зміст «загальна назва стійкого вислову; модель побудови, фрази-кліше» (О. С. Ахманова). Він об'єднує різнорівневі стійкі повторювані мовні одиниці, водночас передбачає їх розмежування, встановлення ієрархічного підпорядкування, визначення будови, семантики, поетичних функцій у текстовому континуумі.

Сучасні дослідники художніх текстів послуговуються поняттям «універсалія»: художні універсалії (стосовно мови билин) (Л. А. Астаф'єва), народнопісенні універсалії, поетичні універсалії (С. Я. Єрмоленко), асоціативні універсалії (паралелізми) (В. А. Чабаненко), комунікативні універсалії в художньому тексті (Н. С. Болотнова, І.М. Тюкова).

Уведення терміна «універсалія» (текстово-образна універсалія) для позначення конструктивних елементів текстів думового епосу зумовлене прагненням розширити науковий апарат фольклорної текстології у зв'язку з осмисленням типології мовно-образних структур, характерних для епічного фольклорного жанру.

Текстово-образна універсалія становить образно-змістову єдність, реалізовану в лінійно представлених граматичних структурах - повторюваних мікро- і макроодиницях думового тексту. Залежно від текстової функції це поняття співвідноситься не тільки з формулою, а й із символом, концептом, моделлю, текстовою нормою.

Так, взаємонакладаються поняття текстово-образної універсалії та формули щодо атрибутивних текстово-образних універсалій (сира земля, білі руки), субстантивних (батько-мати, Килия-город), вербальних текстово-образних універсалій, зокрема складних форм (бере-хапає, квилити-проквиляти) і складених (штити, шанувати, поважати; шукати та питати), адвербіальних (рано-пораненько, тяжко-важко, тяжко і важко).

Також термін «формула» стосовно до текстово-образної універсалії використовуємо: а) коли маємо на увазі модель її побудови, б) коли структура (мікроодиниця) становить стійкий словесний комплекс, «застиглу», незмінну форму висловлення. Отже, в текстово-образній універсалії поєднано поняття формули і лінгвістичне тлумачення її структури. Текстово-образні універсалії засвідчені на рівні слова, словосполучення, речення й притаманні творам окремого жанру.

Текстово-образна універсалія - це мовна модель, співвіднесена з відповідним значенням. Наприклад, модель «прикметник + іменник» позначає предмет та його ознаку; модель «іменник у непрямих відмінках + дієслово» становить назву предмета, до якого (на який) спрямована дія, і т.ін.

Значення текстово-образної універсалії мотивоване семантикою компонентів. Воно тяжіє до багатовимірності, притаманної їй потенційно як одиниці мови і водночас одиниці художнього (фольклорного) тексту, зорієнтованого на образність, на переосмислення (додаткове прирощення смислів), символізацію.

Ускладнений різновид текстово-образної універсалії формується як розгортання її іншими елементами, взаємопов'язаними між собою. Наприклад, атрибутивна текстово-образна універсалія розгортається за рахунок уведення означального компонента: рубані рани - рубані та стріляні рани, рубані широкі рани; ранні зорі - ранні і вечірні зорі. Адвербіальна текстово-образна універсалія до отця, до матері входить здебільшого до вербальної текстово-образної універсалії до отця, до матері прибувати; до отця, до матері доїжджати та ін.

Серед епічних текстово-образних універсалій розрізняємо мікроструктури та макроструктури.

Мікроструктури - мінімальні одиниці (сполуки), які не підлягають подальшому членуванню; це словосполучення, складні слова й прийменниково-іменникові форми та утворені на їхній основі ускладнені варіанти текстово-образних універсалій у межах речення (адвербіальні, вербальні текстово-образні універсалії).

Макроструктури - текстові одиниці, співвідносні з реченням (предикативні текстово-образні універсалії), фігури думки, стилістичні фігури - звороти і синтаксичні побудови, які посилюють естетичний вплив мови; фігури паралелізму та періоди, стилістично-композиційні текстово-образні універсалії.

Текстово-образні універсалії співвіднесені з поняттям фольклоризмів. В одних випадках вони збігаються (епітетні структури), в інших - окремі фольклоризми використовуються для побудови текстово-образних мікроструктур (адвербіальних текстово-образних універсалій) та макроструктур (фігур паралелізму, періодів тощо). Їх об'єднують такі риси, як стереотипність, канонізованість, повторюваність та ін. І фольклоризми, і епічні текстово-образні універсалії як елементи фольклорних текстів становлять фольклорну картину світу. В одній мікро- та макроструктурі текстово-образних універсалій можуть бути одиниці, співвіднесені з поняттями міфологеми й концепту.

З фольклоризмами текстово-образну універсалію об'єднують такі ознаки, як стереотипність, канонізованість.

Отже, ознаки текстово-образних універсалій:

- повторюваність у тексті (текстах);

– відтворюваність у відносно сталому компонентному складі;

– семантична цілісність, що зближує їх із фразеологізованими одиницями мови.

Основні функції текстово-образних універсалій - слугувати засобами побудови, запам'ятовування та імпровізаційного відтворення епічних творів. Відповідні структури є одиницями, за допомогою яких відбувається усномовне спілкування; вони виконують функцію актуалізаторів специфічної фольклорної комунікації. Складні слова, сурядні чи підрядні сполучення слів (батько-мати, хліб-сіль, дрібний мак), речення, які беруть участь у текстовій організації думового епосу, визначають: 1) стильову лінію аналізованих творів, 2) концентрацію тематично-подієвого та емоційно-образного змісту, 3) розгортання сюжету (вказують на «рух» сюжету через відповідні компоненти).

У роботі запропоновано логіко-граматичну, тематично-подієву, стилістичну, стилістично-композиційну класифікацію текстово-образних універсалій, а також класифікацію за структурою, походженням, кількісним складом (див. таблицю 1).

У другому розділі «Текстово-образні універсалії як репрезентанти думового континууму в часопросторовому та антропонімному вимірах» схарактеризовано часовий, просторовий і антропонімний складники як ознаки образно-композиційної організації думового епосу.

Таблиця 1 Класифікація текстово-образних універсалій

Думовий час представлений константами описуваних iсторичних подiй i явищ, він вербалiзований через текстово-образнi унiверсалiї зi структурними компонентами, що позначають: а) астрономічні об'єкти, якi вказують на рух сонця i визначають час: зоря, сонце; б) частини доби i пiдпорядкованi їм поняття: день, обiд, полудень (полудний); ніч, пiвнiч (полуночний); в) загальнi часовi найменування: час, година, пора, врем'я; літа, вік; г) свята, спiввiднесенi з певним часом: Різдво, Великдень; ґ) iмена святих, спiввiднесенi з часовим виміром: о Петрі, об Василiю.

Для дум характерні часові константи із семою `святість' (свята божественна неділя), пов'язані з народними вiруваннями, звичаями. Актуальний у думах подiєвий час: певні події та дії героїв відбуваються у певний час, забезпечуючи відповідну динаміку твору.

Текстово-образним унiверсалiям думового епосу властива змістова ускладненiсть, засвідчена в лiнiйному розгортаннi образу (пор.: рано-пораненько - у недiлю рано-пораненько з світовою зорею). За структурно-семантичною будовою такi універсалiї є утвореннями, один компонент яких уточнює інший, або ж обидва становлять єдине змістове цiле. Лінійно розгорнений образ із часовою семантикою сприяє створенню епічної тональності думового тексту.

Текстово-образнi унiверсалiї з просторовою семантикою формують парадигму на позначення власне просторових понять (бiлий свiт), ландшафту мiсцевостi (колючі терни), рельєфу (висока могила), водного простору (бистрi рiки), населених пунктiв (у славнiм городі Корсуні), а також мiкропросторову парадигму (наш дiм, чужий двiр, корчма-княгиня).

Показові для думових текстів унiверсалiї, вживані як номінації релiгiйних об'єктiв - монастирiв, церков, що є свiдченням шанобливого ставлення творцiв дум, козацтва до вiри, християнських заповiдей. Означення Божий, наприклад, виступає безпосереднiм атрибутом номена церква, у перифрастичній одиниці Божий дім, а також у прикладкових конструкцiях: к дому Божому, до церкви поспішати.У кожній думі локалізовано події щодо їх місця, напрямку руху (початковий, кінцевий пункт руху).

Відповідною архітектонікою думи зумовлений динамiзм оповiдi, де просторова семантика твору набуває композицiйно-змiстового i стилістичного увиразнення. Значну роль у динамізацiї художнього думового простору вiдiграють традицiйнi протиставлення, вираженi текстово-образними унiверсалiями на зразок «чужа сторона (неволя, каторга)» - «рiдна сторона (край веселий, мир хрещений)».

Просторовий континуум у дослiджуваних текстах представлений різноманітними мовно-виражальними конструкціями, що вiдображають особливостi побутування, історичного розвитку i культури народу.

Думовий простір наповнений численними персонажами - назвами представників рiзних суспільних сфер, чiльне місце з-помiж яких вiдведено українському козацтву. До текстово-образних унiверсалій з антропонімним компонентом на позначення героїв нацiонально-визвольних змагань українського народу проти шляхетсько-магнатської Польщi та турецько-татарських загарбників (Богдан Хмельницький, Іван Богун, Іван Сiрко, Самійло Кiшка та iн., численні безіменні герої) входять характеристики осіб за віковою (козаче молодий), суспiльно-професiйною (товаришу войсковий, атамане курінний), соціально-родинною (Федоре безрiдний), власне оцінною (славний писар і лицар) ознакою. Активізовані в думах прикладковi унiверсалiї, що нерiдко становлять ланцюг кореферентних висловів для характеристики того чи того героя. Загалом текстово-образнi унiверсалiї, вказуючи на історичні місця i події, часопросторовий i антропонімний думовий континууми, водночас є важливими естетичними знаками української етнокультури, які, зрештою, i визначають жанрову своєрідність народних дум.

Третій розділ «Логіко-граматична класифікація текстово-образних універсалій народних дум» присвячено аналізові структури та різновидів атрибутивних, субстантивних, адвербіальних, вербальних, предикативних текстово-образних універсалій.

Означальний компонент атрибутивних формул визначали як постійний епітет Ф.І. Буслаєв, О.О. Потебня, Фр. Міклокошич, О.М. Веселовський, А.П. Євгеньєва, С.Я. Єрмоленко та ін. У думах засвідчено атрибутивні текстово-образні універсалії з фіксованим і нефіксованим (переважно) порядком розташування компонентів. Чергування універсалій з різним порядком слів спричинене ритміко-інтонаційним ладом думового тексту.

У досліджуваних джерелах функціонують атрибутивні текстово-образні універсалії - прості, що складаються з двох лексичних одиниць, поєднаних підрядним зв'язком (безродна сиротина (УНД 1972: 343), темна хмара (УНД 1972: 244)), та ускладнені структури, які становлять поєднання простих сполучень на основі підрядного (бистриї глибокиї ріки (УНД 1972: 342), родина кревна, сердечна (Д 1969: 254), козацькая, молодецькая душа (УНДІП 1990: 99)) та сурядного зв'язків (отцева і (й) матчина молитва (Д 1959: 78; Д 1969: 133; УНД 1972: 349, 362, 407; УНДІП 1993: 91; УНД 2009: 589), кревна й сердешна родина (УНД 1972: 334), батькова і материна молитва (Д 1969: 177), отцевська й материнська молитва (УНД 2009: 589)).

Сталі конструкції чистий степ, лиха хуртовина, дрібен дощик та ін. свідчать про максимальну злитість, неподільність компонентів, що пов'язано з давньою традицією їх уживання, із закладеною в них семантикою та емоційно-експресивним забарвленням, що зумовило їх сприйняття і вживання як нерозкладних, нерозчленованих поетичних фразеологізмів; окремі з них зберегли закам'янілу форму внаслідок послідовного функціонування в різновидах текстово-образних універсалій-макроструктур - кінцівках дум (ясні зорі, тихі води та ін.).

За структурними ознаками атрибутивні текстово-образні універсалії - прості (елементарні) - двокомпонентні та ускладнені (неелементарні), які становлять різноманітні об'єднання елементарних одиниць на основі підрядного та сурядного зв'язків. Ускладнені текстово-образні універсалії кількісно поступаються простим (елементарним), що відповідає загальномовному функціонуванню цих двох типів універсалій. Ускладнені епічні атрибутивні текстово-образні універсалії здебільшого містять три компоненти: «прикметник + прикметник + іменник». Функціонування ускладнених текстово-образних універсалій у думах закономірне, зумовлене стильовими традиціями епічного жанру, підпорядковане різнорівневій художньо-образній організації епічних творів: ритміко-інтонаційній, семантико-структурній, функціонально-стилістичній, сюжетно-композиційній.

За здатністю трансформуватися в багаточленну сполуку серед атрибутивних текстово-образних універсалій виокремлено: 1) бінарні епічні формули, які не виявляють інтенції до трансформації в багаточлен; 2) бінарні епічні формули, які здатні трансформуватися в багаточленну структуру. Не трансформуються у багаточленну структуру епічні формули білий світ, жовті кості, чисте поле, чистий степ, темна темниця, буйний вітер, синє море, біле каміння, сивий голуб, сире коріння та ін. Найбільший потенціал до лінійного перетворення виявляють епічні формули з компонентом брат: старший брат, милий брат - старший, рідненький брат (УНД 1972: 204), старший та середульший брат (УНД 1972: 159), старші, милиї брати (УНД 1972: 173), миленькі, старші рідненькі брати (УНД 1972: 182). Атрибутивні текстово-образні універсалії, здатні поширюватися до тричлена, чотиричлена, кількісно значно поступаються групі бінарних епічних формул.

Зафіксовано п'ять типів поєднання означуваного та означення в атрибутивних формулах: 1) пряме контактне розміщення компонентів, 2) інверсоване контактне розташування компонентів, 3) прямий та інверсований словопорядок, 4) дистантне (перерване) розташування компонентів без інверсії, 5) дистантне розміщення елементів епічної формули в поєднанні з інверсією.

В аналізованих думах засвідчено функціонування таких різновидів субстантивних текстово-образних універсалій: 1) універсалії, які складаються із слів-синонімів, що позначають те саме поняття: висота-гора (УНД 1972: 115), Бог-Творець (Д 1959:153), Господь-Бог (УНД 1972: 80), доля-щастя (УНД 1972: 162, 230), стежки-доріжки (УНД 1972: 282), шлях-дорога (Д 1969: 262; УНД 1972: 367) рід-родина (УНД 2009: 785), танці-музики (УНД 2009: 782); 2) універсалії, компоненти яких перебувають у родо-видових відношеннях: Буг-ріка (УНД 1972: 284), Гайман-долина (УНД 1972: 250), Кафа-город (УНД 1972: 141), лебідь-птиця (УНД 1972: 261), Лиман-ріка (Д 1969: 87; УНД 1972: 147), Савур-могила (Д 1969: 104, 107, 112, 113, 120); 3) універсалії, компоненти яких називають різні, але близькі поняття: батько-мати (УНД 1972: 196, 199, 200), птиця-звір (УНД 1972: 163, 171, 184), статки-монетки (УНД 1972: 102), хліб-сіль (УНД 1972: 93, 188, 207, 221, 230, 249; УНДІП 1990: 90; УНД 2009: 777), отець-мати (Г 1927: 83; УНДІП 1955: 65; Д 1969: 106, 107, 134; УНД 1972: 405, 409, 411; УНД 2009: 781, 782, 784), отець-матка (УНД 2009: 782), отець-паніматка (УНД 2009: 785); 4) універсалії, один із компонентів яких щодо другого виконує означальну функцію: мати-земля (УНД 1972: 215), земля-неволя (УНД 1972: 188), козак-сіромаха (УНД 1972: 307), сонце-мати (Д 1969: 52; УНД 2009: 127); 5) універсалії, один із компонентів яких називає частину від цілого: сіни-хата (Д 1959: 156; Д 1969: 263; УНД 1972: 359), город-вулиця (УНД 1972: 407), ручки-пучки (УНД 1972: 366).

Субстантивні текстово-образні універсалії в думах представлені також сурядними словосполученнями з відкритим рядом компонентів (засоби зв'язку - сполучники єднальні або розділові): куми і побратими (УНД 1972: 354), і куми, й побратими (УНД 1972: 328, 329, 331, 332), ні кум, ні побратим (УНД 1972: 327, 329), сребро і злато (Д 1959: 88; УНД 1972: 258), срібло та золото (УНД 1972: 104) та із закритим (ручки та пучки (УНД 1972: 361), отець і матуся (НД 1986: 72), отець і матка (УНД 2009: 777), хліб і сіль (НД 1986: 72, 80; УНД 2009: 783), щастя і доля (Д 1969: 68; УНД 2009: 777), отець і мати (УНД 2009: 784)).

Субстантивні текстово-образні універсалії актуалізують власні назви (теоніми, топоніми) та загальні найменування-неістоти (просторові поняття, назви речовин, матеріалу, зброї; назви частин тіла людини, назви одягу, абстрактні номени, назви будівель та їхніх частин); назви істот (за спорідненістю, національною належністю та ін.; назви тварин).

В одній субстантивній формулі поєднано одиниці, що мають однаковий рід: моделі імен. ч.р. + імен. чол. р. (брат-товариш), імен. ж.р. + імен. ж.р. (печаль-туга), імен. с.р. + імен. с.р. (срібло-золото) і різний рід: моделі імен. ч.р. + імен. ж.р. (отець-мати), імен. ч.р. + імен. с.р. (мед-вино) імен. с.р. + імен. ж.р. (щастя-доля), однакове число - однину (мед-вино), множину (ґрунти-маєтки) і різне число (кайдани-залізо).

Для текстів дум характерні адвербіальні текстово-образні універсалії, які є структурами первинного походження: мало-немного (УНД 1972: 160, 163, 204, 205 та ін.; УНДІП 1990: 61), достойно-праведно (УНД 1972: 250, 267 та ін.), мало-маленько (УНД 1972: 209), і такі, що становлять структури вторинного походження - іменниково-прийменникові структури, які виконують функції обставин: ясним соколом (УНД 1972: 327), в чистім полі (Д 1969: 104, 138, 143; УНДІП 1990: 60), із сирої землі (УНД 1972: 338), на чужій чужині (УНД 1972: 338), на синьому морі (УНД 2009: 787), на синім морі (УНД 2009: 786), серед моря (УНД 2009: 786). Іменниково-прийменникові форми побутують як двочленні формули: із города Азова (УНД 1972: 213), у тернах і байраках (УНД 1972: 205; УНДІП 1990: 60), так і одночленні: на Савур-могилі ( Д 1969: 104, 112; УНД 1972: 209), у головах (УНД 1972: 205), рідше як багаточленні: не день, не два, не три і не чотири (УНД 1972: 179). Серед адвербіальних універсалій первинного походження розрізнено складні: гаразд-добре (УНД 1972: 267, 281), рано-пораненьку (УНД 1972: 108, 112, 114; УНДІП 1990: 40), рано-пораненько (Д 1969: 266) і складені: тяжко і важко (УНД 1972: 217), тяжко та важко (УНДІП 1990: 90). У думовому епосі функціонують адвербіальні текстово-образні універсалії: а) із значенням способу дії: із ряду до ряду (УНД 1972: 112; УНДІП 1990: 43; УНД 2009: 126(2), б) із значенням міри: по двоє (кайданів) (УНД 1972: 106), по три (пучки) (УНД 2009: 126, 127, 129), в) із значенням місця: у полі (УНД 1972: 205), на Черкес-долині (УНД 1972: 255), у тяжкій неволі (УНД 2009: 126), г) із значенням часу: із день-години (Д 1969: 207; УНД 1972: 262, 263), д) із значенням мети: на поталу (УНДІП 1955: 62; УНД 1972: 87, 91).

Адвербіальні текстово-образні універсалії, що, як правило, входять до вербальних текстово-образних структур, мають здатність синонімізуватися, розташовуючись градаційно. Найбільшої синонімізації зазнають адвербіальні конструкції, які слугують розрізненню понять батьківщина і чужина.

Вербальні текстово-образні універсалії із загальним значенням дії за структурою становлять поєднання: а) кількох дієслів (здебільшого двох): бере-хапає (УНД 1972: 203), клясти-проклинати (УНД 2009: 129), не помре, не поляже (УНД 1972: 188), штити, шанувати й поважати (УНД 1972: 371), не шанувати, не поважати (УНД 2009: 780, 782), не чтити і не поважати (УНД 2009: 777), чтити і поважати (УНД 2009: 778); б) дієслова та залежної від нього іменникової групи: хліба-солі збавляти (УНД 2009: 77), гостинця посилати (УНД 1972: 78), на коня сідати (УНД 1972: 78), звіру-птиці на поталу не дати (УНД 1972: 87), звіру да птиці, туркам на поталу не подати (Д 1969: 100), звіру да птиці на поталу не подати (Д 1959: 67), милосердного Творця прохати (УНД 2009: 786), Господа милосердного прохати і благати (УНД 2009: 126, 127), Бога милосердного на поміч не благати (УНД 2009: 781), Господа милосердного прохати-благати (УНД 2009: 129), Господа небесного благати і прохати (УНД 2009: 132).

З формально-граматичного погляду - це структури, компоненти яких об'єднуються на основі сурядного та підрядного зв'язку.

Найпростіший тип вербальних текстово-образних універсалій - форми, утворені внаслідок поєднання двох дієслів у складне слово (бінарна сполука). До них належать: а) тавтологічні сполуки (пити-підпивати (УНД 1972: 143, 303), квилити-проквиляти (УНДІП 1990: 89; УНД 2009: 777, 779, 780, 782, 787), хвалити-сохваляти (УНД 2009: 787), слухає-прослухає (УНД 1972: 287)), б) сполуки дієслів-синонімів (побивати-карати (УНД 2009: 779, 781), думати-гадати (Д 1969: 61, 111; УНД 1972: 150, 216, 263), прохати-благати (УНД 2009: 729), шанувати-поважати (УНД 1972: 382, 407; УНД 2009: 780, 781, 784), штити-поважати (Д 1969: 261; НД 1986: 65; УНД 2009: 786)), в) сполуки дієслів, що передають послідовність дії: біжить-доганяє (УНД 1972: 216).

Компоненти вербальних текстово-образних універсалій поєднуються: а) єднальними сполучниками (страхати і лякати (УНД 1972: 78), пили та їдали (УНДІП 1990: 90), думати та гадати (Д 1969: 46, 67; УНД 1972: 152; УНДІП 1990: 35), думати та й гадати (УНД 2009: 781), штити і поважати (УНД 2009: 782), ані пити, ані їсти (УНДІП 1990: 83)); розділовими сполучниками: чи постріляно, чи порубано (УНД 1972: 175), постріляти або порубати (УНД 1972: 187), чи піти, чи поїхати (УНД 1972: 325), б) інтонацією: знає, відає (УНД 1972: 280), не плач, не журися (УНД 1972: 242).

Предикативні текстово-образні універсалії - утворення, співвідносні з реченням, наприклад: вівці-сіроманці находжали, орли-чорнокрильці налітали / У головах сідали (УНД 1972: 160), хліб і сіль він поїдав (УНД 1972: 209), не темні тумани вставали (УНД 1972: 188), слава не вмре, не поляже (УНДІП 1955: 77; Д 1969: 90; УНД 1972: 162), не сизії орли заклекотали (Д 1969: 53; УНД 1972: 107; УНД 2009: 126), филя потопає (УНД 2009: 785), супротивна филя потопляє (УНД 2009: 781), супротивна хвиля затопляє (УНД 2009: 786), не супротивна хвиля затопляє (УНД 2009: 777, 786), не буде на Чорному морі сильна хвиля вставати (УНД 2009: 129), не орли заклекотали (УНД 2009: 132). Для цього типу універсалій також характерні варіативність, ускладненість, поширеність другорядними членами, зміна порядку слів. Загалом предикативні текстово-образні універсалії - багаточленні конструкції з типовими відношеннями між членами простого речення.

Роль підмета у предикативних моделях виконують іменники Бог (Господь) - Став Господь милосердний їх визволяти (УНД 1972: 407; УНД 2009: 782), Бог хліба не вродив (УНД 1972: 382), Бог дав (УНД 2009: 133), дав Бог (УНД 2009: 782), став їх Господь на Русь визволяти (УНД 2009: 778), Бог милосердний помагає (УНД 2009: 782), Став Господь милосердний їм помагати (УНД 2009: 784) та ін.; козак - козак козацький звичай знає (УНД 1972: 286), гуляв козак (УНДІП 1955: 5; УНД 1972: 74; УНДІП 1990: 35); невільник - то біднії невольники у тяжкій неволі горко заплакали (УНД 2009: 129), бідні невольники у тяжкій неволі заплакали (УНД 2009: 126), нещасні бідні невольнички у неволі заплакали (УНД 2009: 132); лексеми із загальною семантикою «частини тіла людини»: голова, рука, серце, душа, кров - полягла козацька молодецька голова (УНД 1972: 234), рука не здійметься (УНД 1972: 170, 192, 198), душа козацька з тілом розлучиться (НД 1986: 77), козацька душа з тілом розлучиться (УНД 1972: 190, 194, 200 та ін.), душа козацька-молодецька сподобила та влюбила (УНД 1972: 225, 226), серце не восмілиться (УНД 1972: 192); лексеми із семантикою «зброя» (шабля (сабля), меч, кулі, стріла) - кулі душу з тілом розлучають (УНД 1972: 90), одні яничарські кулі постріляли (УНД 1972: 91), один нас меч рубав (УНД 1972: 91), саблі турецькі порубали (УНД 1972: 90), булатна шабля не йме сікти-рубати (НД 1986: 68, 72); здебільшого предикативні текстово-образні універсалії з підметом - номінацією зброї утворюють складносурядне речення: Чи не один нас меч рубав, / Чи не одні яничарські кулі постріляли? (УНД 1972: 91). Підмети слава, пам'ять, функціонуючи в предикативній текстово-образній універсалії (А сяя слава не вмре, не поляже однині й до віка (УНД 1972: 209; УНДІП 1990: 64), Слава не вмре не поляже! (УНД 1972: 149; УНДІП 1990: 56), часто засвідчують протиставно-зіставні відношення в складносурядних реченнях: померла трьох братів голова, а слава не умре, не поляже (УНД 1972: 155), Ні слава, ні пам'ять тайно не пройдуть, / А тільки пройшла та слава, чи пам'ять / Між царями / І між князями, / І між православними християнами (УНД 1972: 369), Отоді-то Хмельницький помер, / А слава його козацька не вмре, не поляже! (Д 1959: 125), Отогді ж то Івась Вдовиченко помер, / А слава його не вмре, не поляже (НД 19866 89) та безсполучникових реченнях: Правда, панове, / Полягла Івася Коновченка / На долині Черкені голова - / Слава не умре, / Не поляже! (УНДІП 1990: 105). Підмет молитва обов'язково має атрибутиви отцева, отцевська, материна, паніматчина і под.: отцева-матчина молитов побиває-карає (УНД 2009: 779), отцевська-паніматчина молитва карає (УНД 2009: 785), отцева, паніматчина молитва карає (УНД 2009: 777), отцева молитва і паніматчина / І із супротивної хвилі визволяє (УНД 2009: 778), отцева молитва, паніматчина / Зо дна моря винімає, / От смертельного гріха откупляє (УНД 2009: 787), Се нас отцева молитва, паніматчина карає (УНД 2009: 786), Се отцева молитва і материна / Нас видимо карає (УНД 2009: 783).

Предикативні текстово-образні універсалії із: а) підметом - зоонімом (назви свійських та диких тварин вовк, кінь, голуб, зозуля, орел, ворон, сокіл): кінь козацький по табору гуляє (УНД 1972: 228), добрий кінь пристав (УНД 1972: 308), Вовці-сіроманці набігали (УНД 1972: 179), сиза зозуленька в головах сідала, / жалібно кувала (УНД 1972: 157), не сизі орли заклекотали (УНДІП 1990:64; УНД 2009: 129), Не сивая зозуля закувала (Д 1969: 56), То не сизі орли до його налітали, / У головах сідали, / На чорні кудрі наступали, / З лоба очі вибирали / І кров його християнську випивали (УНД 1972: 186); б) підметом - назвою явища природи (містять у своєму складі лексеми вітер, дощ, туман, буря, хвиля, хмара), здебільшого, входять до структур паралелізму, періоду, на основі їх творяться зачини: із города із Азова не великії тумани вставали (УНД 1972: 188), буде чорна хмара наступати (УНД 1972: 90), не дрібні дощі накрапали (УНД 1972: 190), зла, супротивна хвилечна хвиля уставає (УНД 1972: 389), не буйні вітри війнули (УНДІП 1990: 62), буйний вітер повіває (УНД 1972: 242; УНД 2009: 132). Особливістю предикативних текстово-образних універсалій з назвами явищ природи є їх поєднання в одній макроодиниці: Стиха вітер повіває, / Чорна хмара наступає, / Дрібен дощик накрапає, / А вже душа козацька / З тілом козацьким молодецьким розстряває (УНД 1972: 223).

У предикативних структурах досить поширені речення, в яких присудок має форму другої особи однини наказового способу, а підмет виражений вокативом (здебільшого, звертанням до Бога). Такі конструкції означуємо як текстово-образні універсалії з семантикою прохання, побажання: Даруй, Боже, на многії літа! (УНД 1972: 76), Визволь нас, Боже, з тяжкої неволі / На святоруський берег, / На край веселий, / Між мир хрещений в города християнські (УНД 1972: 304), Визволь, Господи! всіх бідних невільників / З тяжкої неволі турецької, / З каторги бусурменської (УНД 2009: 127), Дай, Боже! міру царську, / Народу христіянському, / Славу на многи літа! (УНД 2009: 127), Господи милосердний! создай з неба ясне сонце-мати (УНД 2009: 127), Визволь, Господи, невольника з неволі, / На простиї дороги, / На ясні зорі (УНД 2009: 128). Поширення текстово-образних універсалій однорідними додатками, означеннями, обставинами місця, часу характерне для формул-кінцівок досліджуваних текстів.