Мова українських народних дум: текстово-образні універсалії

Отже, двоскладні речення - предикативні текстово-образні універсалії - поширені, здебільшого ускладнені. Конструкції, що представлені односкладними реченнями, активізують головний член у формі 2-ї особи однини наказового способу або у формі вокатива (звертання).

Предикативні текстово-образні універсалії, виражені складними синтаксичними структурами, у думовому епосі репрезентовані складносурядними, складнопідрядними, безсполучниковими реченнями, складними синтаксичними конструкціями, складним синтаксичним цілим.

Текстово-образні універсалії мають ієрархічну будову. Спостережено, що субстантивні текстово-образні універсалії використовуються для творення атрибутивних (отцевський хліб-сіль), адвербіальних (у Озов-город), вербальних (до Савур-могили доїжджати), предикативних текстово-образних універсалій (орли-чорнокрильці налітали), адвербіальні - вербальних (до города Килиї прибувати), предикативних (Ти визволь, Боже, усіх бідних невільників із тяжкої неволі), атрибутивні виступають компонентами адвербіальних (у чистому полі), субстантивних (отцевський хліб-сіль), вербальних (у чистому полі помирати), предикативних (козак козацький звичай знає; отцевська-материна молитва карає); вербальні текстово-образні структури кваліфіковано як одиниці вищого рангу (порівняно з атрибутивними, адвербіальними, субстантивними), що безпосередньо підпорядковані предикативній текстово-образній універсалії (став козак у чистому полі помирати).

Зазначене переконує в тому, що текстово-образним універсаліям народних дум як одиницям мови притаманний синкретичний характер: взаємопов'язаність, взаємодія, підпорядкованість одна одній відповідно до граматичних норм мови забезпечує ієрархічний зв'язок текстово-образних універсалій, співвідносний із сутнісною ознакою структури мови взагалі. Підпорядкування одиниць нижчого рівня одиницям вищого рівня і творення міні- чи макротексту є завершальним етапом формування цілісного висловлювання. семантика фольклорний текстологія

Зафіксовані різновиди ядерних граматичних моделей текстово-образних універсалій виникали у зв'язку з їх імпровізаційним відтворенням як реальним закономірним фактом виконавської практики дум. Імпровізування слугувало причиною «коливання» тексту, відображало творчий імпульс співака, породжувало новизну, створюючи динаміку фольклорного процесу спілкування. Варіанти текстів дум, безсумнівно, пов'язані з виникненням варіантів-різновидів моделей текстово-образних універсалій, зумовлених імпровізацією.

У четвертому розділі «Стилістична класифікація текстово-образних універсалій народних дум» з'ясовано поняття стилістичних текстово-образних універсалій, розглянуто семантику й поетичні функції епітетів, тавтологічних, метонімічних, синекдохічних, перифрастичних, евфемістичних слововживань, визначено структурно-композиційну організацію зачинів і кінцівок, функції паралелізму й періоду як стилістичних текстово-образних макроструктур у думах. Тропи та фігури виконують текстотвірну, образно-композиційну функцію у думовому тексті. Постійний епітет - характерна ознака образно-змістової системи народнопоетичних творів. Усталений семантичний зв'язок формує між прикметником та іменником цілісний образ, у якому концентрується денотативний та конотативний зміст на зразок: ясне сонце (УНД 1972: 294), темний ліс (УНД 1972: 327), синє море (УНД 1972: 124; УНД 2009: 776, 778), дрібні сльози (УНД 1972: 94, 96), дрібний мак (УНД 1972: 183), дрібні дощі (УНД 1972: 190), дрібнії дощі ( УНДІП 1959: 61), дробен дощик (УНД 2009: 126), дрібен дощик (УНДІП 1955: 12; Д 1969: 54; УНД 2009: 129).

Найчастотніші в народнопоетичному епосі епітетні словосполучення з якісними прикметниками на позначення: 1) просторових ознак (глибокий, далекий, великий, високий): глибока долина (УНД 1972: 245), далекі степи (УНД 1972: 327), великі степи (УНД 1972: 172); 2) розміру (дрібний): дробная птиця (УНД 1972: 164, 217), дрібний дощ УНД 1972: 98); 3) якостей, властивостей людини (вірний): вірна дружина (УНД 1972: 200), вірні товариші (УНД 1972:171), вірна жона (УНД 2009: 127), 4) вікових ознак (молодий, старий): молодий козаченько (УНД 1972: 72, 73), старий козак (УНД 1972: 238, 239), 5) якостей предметів (бистрий): бистра куля (УНД 1972: 93), бистра річка (УНД 1972: 276), 6) відношень за родинними ознаками (рідний): рідний отець (УНД 1972: 187, 251, 343 та ін.), рідний брат (УНД 1972: 317, 33; УНД 2009: 778), 7) дотику (гострий, колючий, сирий): гостра шабля (УНД 1972: 93), гострий меч (УНД 1972: 218), гострий спис (УНД 1972: 156, 203), колюча тернина (УНД 1972: 215), сира земля (УНД 1972: 105, 117, 123 та ін.), 8) кольору (білий, чорний, вороний, сірий, червоний, зелений, синій, жовтий, сивий, сизий, темний, ясний): чорна хмара (УНД 1972: 161), чорний ворон (УНД 1972: 171), темні тумани (УНД 1972: 163), темні луги ( Д 1969: 63; УНД 1972: 332), білий камінь ( Д 1969: 131; УНД 1972: 409; УНД 2009: 776, 778, 779), червоні чобітоньки (УНД 1972: 255), синій цвіт (УНД 1972: 324; УНДІП 1990: 96), синє море (Д 1969: 63; УНД 1972: 124), зелені байраки (УНД 1972: 173), сивенькі голубчики (УНД 1972: 213), зелений барвінок (УНД 1972: 315), жовтий пісок (УНД 1972: 96; УНДІП 1990 : 96), червона таволга (УНДІП 1955 : 12; УНД 2009: 129).

У досліджених джерелах зафіксовано відносні прикметники, які виконують функцію епітетних текстово-образних універсалій: салтанські ріки (УНД 1972: 167), самарські шляхи (УНД 1972: 166, 167), хрещатий барвінок (УНД 1972: 316, 319; УНДІП 1990: 96); кінні брати (УНД 1972: 163, 164 та ін.); булатна шабля (УНД 1972: 86, 87); семип'ядні пищалі (УНД 1972: 84, 149), семиперстна могила (УНД 1972: 82); рання зоря (УНД 1972: 348).

З-поміж присвійних та присвійно-відносних прикметників, активізованих у функції епітетів, найуживанішими є Божий - (Божий світ (УНД 1972: 122, 130 та ін.), Божий дім (УНД 1972: 95, 231), отцевий, отцевський, материн (матусин, матчин) - отцева та матусина молитва (УНД 1972: 397), отцевський хліб-сіль (УНД 1972: 354), християнський - християнський мир (УНД 1972: 105, 125), християнське лице (УНД 1972: 325, 394), християнська кров (УНДІП 1955: 13; УНД 2009: 133, 127), козацький - козацький звичай (УНД 1972: 75, 76, 326 та ін), козацькі порядки (УНД 1972: 264, 266 та ін.), турецький - турецька земля (УНДІП 1955: 13; УНД 1972: 101, 102; УНД 2009: 127).

Характерні для думового епосу тавтологічні епітети, що вказують на часовий вимір: вік вічний (УНД 1972: 264, 412), означають явища природи: хвилешна хвиля (УНД 1972: 393, 394), абстрактні найменування: чужа чужина (УНД 1972: 167, 197; УНД 2009: 786), славна слава (УНДІП 1955: 31; УНД 1972: 149, 155), найменування простору, конкретних предметів: темна темниця (УНД 1972: 127), волоки воловиї (УНД 1972: 78).

Загалом текстово-образні універсалії - тавтології - в думах представлено різноструктурними спільнокореневими (у пута запутати (УНД 1972: 114)) та різнокореневими утвореннями (пожарами погоріли (УНД 1972: 79, 89)).

Переважають спільнокореневі тавтологічні вислови, утворені за моделями: AN (темна темниця (Д 1969: 70)), N₄V (славу виславляти (УНД 1972: 242)), N₅V (підбойками підбиті (УНД 1972: 245)), NV (пили пилили (УНД 1972: 172)), AdV (безневинно обвиняє (УНД 1972: 416)), AdA (вовік вічний (УНД 1972: 283)) та ін.

До стилістичних текстово-образних універсалій думового епосу належать: метонімічні (меч мій не здійметься (УНД 1972: 192), меч мій не осмілиться (УНД 1972: 198)) та синекдохічні конструкції (голова полягла (УНД 1972: 165)), серце не осмілиться (УНД 1972: 158, 163), чужими руками на потирання не давати (УНД 1972: 380)); перифрастичні структури (Божий дім (УНД 1972: 95, 97 та ін.) - церква, Сотворитель небесний (УНД 1972: 159) - Бог) та евфемізми: гостинці посилати (УНД 1972: 73, 74; НД 1986: 21) - застосовувати вогнепальну зброю; милосердному Богу душу оддати (УНД 1972: 84, 157) - померти та ін.

Текстово-образні універсалії - макроодиниці думового епосу - репрезентовано структурами паралелізму та періоду. Фігури паралелізму мають окреслене формульне вираження. Внутрішня семантична організація таких фігур базується на порівняльно-зіставних відношеннях. Статус формульних одиниць (з урахуванням структури, семантики, інтонаційного оформлення) забезпечений однорідністю і повторами синтаксичних конструкцій, лексичних елементів. Паралелізм увиразнює динаміку, градаційність лексико-синтаксичної будови тексту (думи «Сестра і брат», «Проводи козака» тощо).

Текстово-образні універсалії - думові періоди - представлені як класичною моделлю періоду (композиційно організоване, тематично цілісне утворення, що має інтонаційне підвищення і пониження інтонації у висновковій частині), так і комбінованими формами: незамкненими (оберненими, неповними), обірваними (незакінченими), обрамленими періодичними конструкціями. У думових текстах зафіксовано подвійну, багаторівневу градацію в найрізноманітнішому інтонаційному оформленні: розповіді (УНД 1972: 252), спонукання (УНД 1972: 220), запитання з відтінками прохання-заклику (УНД 1972: 255) тощо. Завдяки періоду створюється урочисто-піднесений тон оповіді, характерний для дум як творів історико-героїчного змісту. Конструкції з періодом виявляють специфіку художньо-образної організації поетичних епічних текстів, що споріднює їх з епічними творами інших народів - болгарськими юнацькими піснями, сербським епосом, давньогрецькими поемами «Іліада» та «Одіссея» і ін. Крім того, періоди в думах як елементи синтаксису книжної мови вказують на спорідненість досліджуваних текстів з поетичною творчістю козацької доби, літописами тощо.

Періоди, паралелізми - важливий чинник структурно-композиційної, художньої організації дум, зокрема зачинів і кінцівок.

Структура зачинів дум (та їх варіантів) різнорідна, позбавлена суворої регламентованості. Переважають багаточленні, місткі зачини в думах «Козак Голота» (УНД 1972: 77, 77), «Атаман Матяш старий» (УНД 1972: 79), «Федір безрідний, бездольний» (УНД 1972: 81, 83, 84), «Три брати самарські» (УНД 1972: 89, 90, 92, 94, 96, 97), «Смерть козака в долині Кодимі» (УНД 1972: 89), «Плач невільника в турецькій неволі» (УНД 1972: 101), «Невільники на каторзі» (УНД 1972: 106, 107, 108, 109, 112), «Сокіл і соколя» (УНД: 114, 116), «Іван Богуславець» (УНД 1972: 115), «Маруся Богуславка» (УНД 1972: 122, 124, 125, 128, 130, 132), «Самійло Кішка» (УНД 1972: 135, 140), «Втеча трьох братів з города Озова з турецької неволі» (УНД 1972: 150, 163, 166, 167, 170, 172, 177, 182, 188, 190, 195, 201, 209, 213, 216, 219), «Сестра і брат» (УНД 1972: 326, 327, 328, 329, 331, 333, 334, 336, 337, 340, 341, 343), «Івась Коновченко» (УНД 1972: 235, 246, 254), «Козак-нетяга» (УНД 1972: 398), «Хмельницький і Барабаш» (УНД 1972: 262, 263, 267, 271), «Богдан Хмельницький і Василій молдавський» (УНД 1972: 279, 280), «Вдова Івана Сірка» (УНД 1972: 295), «Проводи козака» (УНД 1972: 312, 317, 320), «Повернення сина» (УНД 1972: 325), «Іван Богуславець» (УНД 1972: 284). Зафіксовано одно-дворядкові зачини в таких думах, як: «Плач невільників у турецькій неволі» (УНД 1972: 102, 104), «Втеча трьох братів з города Озова з турецької неволі» (УНД 1972: 155), «Івась Коновченко» (УНД 1972: 224, 231, 242), «Думи про смерть Богдана Хмельницького» (УНД 1972: 290, 292), «Козак-нетяга» (УНД 1972: 302), «Проводи козака» (УНД 1972: 314, 315, 318, 322, 323), «Козацьке життя» (УНД 1972: 307, 310). Поодинокі думи не мають зачину («Розмова Дніпра з Дунаєм» (УНД 1972: 258)).

У дослідженні розрізняємо думові зачини з чітко виокремленими, відділеними від подальшого тексту великими паузами і такі, що плавно переходять у подальшу оповідь, не відмежовуючись істотною паузою (здебільшого, в таких випадках їх продовжує пряма мова), пор.: Ей, з день-години зчинились великі войни на Вкраїні. / Ніхто ж то не міг обібраться, / За віру християнську достойно-праведно стати; / Тільки мог обібраться Барабаш да Хмельницький, да Клиша Білоцерківський (УНД 1972: 267); Ой у неділю бардзо рано-пораненько / Не сива зозуля кувала - Сестра брата свого із подвірні своєї / В військо виряджала, / Словами промовляла, / І сльозами ридала: «Ей же, мій брате рідненький, Голубонько сивенький!» (УНД 1972: 317), У святую неділю то-то не сизиї орли заклекотали, / То біднії невільники у тяжкій неволі горко заплакали: / Залізо-кайдани брязчали, / А вони собі угору руки знімали, / Та Господа милосердного прохали-благали: / «Дай нам, Господи, дрібен дощик із неба, / А буйний вітер із низу...» (УНД 2009: 129).

Внутрішня будова зачину зумовлена його суттєвою ознакою - розгортанням стилістичної текстово-образної універсалії, що представлена фігурою паралелізму як певної синтаксичної моделі: дві зіставлювано-порівнювальні конструкції умовно ділять зачин на дві частини.

Лексика думових зачинів охоплює: теологічні назви, антропоніми, гідроніми, ойконіми (Бог, Господь, Всевишній, Чорне море, город Озов, Україна, Дніпро, річка Самарка); просторові найменування (загальні назви) (бір, долина, поле, гай, діброва, сад, чужа сторона, степ, байраки, терни, гора, підвір'я (двір)); метеорологічні назви (вітер, туман, дощ, хмари); назви осіб (козак, сестра, брат, мати, син, батько, вдова, жона, невольник, діти); фітоніми (сосна, оріх); епічні числові одиниці (три, тридцять, сім, сімсот, один, два); зооніми (сокіл, орел, голуб, зозуля, пташка); абстрактні найменування, що виступають концептами думового епосу (неволя, віра, біда); назви предметів, явищ, властивостей, дій, пов'язаних із відтворенням звукових вражень, створюваних предметами довколишнього світу, тощо (щебетала, закувала, дзвони дзвонили, хвилить-прохвиляє, клекотіли); часові найменування (година, день, неділя, рано-пораненько); назви ознак, властивостей, якостей, що позначені ступенем емоційно-експресивного забарвлення (вірний, вірненький, славний, рідненький, сивенький, тяжкий, чорний, сильний, темний, великий, чужий, далекий, бідний, нещасний, дрібненький, ясний, ясненький, зелененький, чистий, старенький, маленький, біленький). Окремі назви виконують роль національно-мовних знаків культури, міфологем, символів. Наприклад, зозуля - жіночий образ, символ туги, печалі, плачу; орел, сокіл - номени, що використовуються на позначення осіб чоловічої статі, символізують мужність, чоловічу вправність тощо; сосна - символ печалі, смутку тощо.

Зачини є тими вихідними пунктами, від яких бере «відлік» увесь подальший хід оповіді; у якому емоційному ключі викладено зачин, такий тональний регістр домінує в тексті всієї думи.

Серед думових кінцівок розрізняємо: 1) власне текстові кінцівки, якими завершується оповідь; вони не мають формульного вираження як такого; 2) кінцівки-універсаліі, для яких характерна: а) виокремленість з тексту, б) відсутність безпосереднього зв'язку з ним, в) наявність певної теми, г) наявність мікроформул, ґ) теологічний зміст.

Простеживши генезу текстово-образних універсалій - кінцівок - у думах, констатуємо, що становлення і виокремлення їх відбувалося поступово (про це свідчать варіанти тієї самої думи, записані в різні часи, у різних місцях, від різних виконавців). Наприклад, перший і другий варіанти думи «Козак Голота» не містять власне виокремленого закінчення (УНД 1972: 73); кінцівка цієї думи не відокремлюється від тексту, тісно з ним пов'язана та оформлена прямою мовою. Така кінцівка становить продовження описуваних у думі подій, засвідчує зв'язок з ними. Оформлюючись як монолог, кінцівка містить: а) звернення до татарина, б) висловлення своєї думки щодо дій татарина, в) розповідь про те, як козак буде діяти. Третій варіант думи дещо відмінний: тут також наявний монолог козака (у формі прямої мови), але іншого змісту, ніж у першому і другому варіантах: козак звертається не до татарина, а до безмежного поля, г) звернення-прохання до Бога сприяти козакам у перемозі. Крім того, поза прямою мовою (монологом) додані три рядки зовсім іншого змісту, що тяжіють уже до суто виокремленої частини тексту як кінцівки: стверджується, що «слава не вмере, не поляже», додаються слова молитовного змісту (УНД 1972: 78). Четвертий варіант думи «Козак Голота» засвідчує чіткіше розмежування прямої мови (монолога) персонажа і власне текстово-образної універсалії - кінцівки. І в прямій мові, і у власне текстово-образній універсалії - кінцівці наявне звернення до Бога.

Для думових текстів характерні структури, в яких макроодиниця в одному текстовому варіанті виступає кінцівкою, а в другому - частиною тексту, що передує кінцівці, з досить виразним узагальнено-символічним змістом. Пор. текстово-образні універсалії-кінцівки першого та другого варіантів думи «Плач невільників»: І. Визволь, Господи, невольника з неволі, / На простиї дороги, / На ясні зорі, / На руський берег, / На край веселий, / Меж мир хрещений (УНД 1972: 106); ІІ. То як стали бідниї невольники на собі кров забачати, / Стали турка клясти-проклинати: / «Ой ти, турок проклятий, віро бусурмлянська, / Розлуко християнська! / Ти не одного сина із отцем і з матір'ю розлучила, / І брата з сестрою, І мужа з женою, Товариша із товаришем; Бідному невольнику ніколи й спокою немає. / Визволь нас, Господи, із тяжкої неволі / Та на тихії води, / І на ясниї зорі, / Та у край веселий, / Между мир хрещений, / У городи християнські!» / Дай, Боже, люду царському, / Народу християнському / На здоров'я й на многії літа / До конця віка! (УНД 1972: 107-108). Подібні до другого варіанта кінцівки зафіксовані і в третьому та четвертому варіантах цієї думи. Означена специфіка думових кінцівок свідчить насамперед про генезу дум як жанру взагалі та особливості мовотворчості авторів (виконавців) думи.

Універсалії-кінцівки структурно пов'язані з попереднім текстом. Здебільшого такі структури розпочинаються сполучником сурядності, що виконує функцію приєднання наступної конструкції, напр.: Полягли двох козаків голови вище річки Самарки, / А третього найменшого, / Пішого-піхотинця, на Савур-могилі. / А сяя слава не вмре, не поляже однині й до віка, / А вам, братця, всім слухаючим головам на многая літа! (УНД 1972: 209). Деякі кінцівки, характерні для дум історико-героїчного змісту, формально вмонтовуються в тексти соціально-побутових дум.

Думові кінцівки постали як своєрідний максимально узагальнений підсумок описаних подій, як обрамлення оповіді з актуалізацією відповідних концептів, з виокремленням закінчення, яким є власне звернення до Бога як вищої сутності з проханням про визволення - духовне, фізичне.Треба думати, що такі закінчення додавалися пізніше, з'являючись у середовищі виконавців, свідченням чого є однакові кінцівки в думах, записаних у різний час, від різних кобзарів у різних місцевостях. Згодом наявність текстово-образного закінчення в думі стало нормою, тобто жанр думи передбачав таку універсалію, яка мала бути незалежною від тексту взагалі і «прикладатися» до відповідної думової оповіді.

Зафіксовані в досліджуваних текстах стилістичні текстово-образні універсалії створюють характерний для цього жанру епічний колорит оповіді, пов'язаний з уповільненням, масштабністю зображуваної словесної картини й наголошенням на морально-етичних нормах буття.

Висновки

Викладено результати дослідження.

Думи охоплюють значний часовий фрагмент дійсності, пов'язаний з подіями історико-героїчного минулого українського народу, з національно-визвольним рухом в Україні та із соціально-побутовими темами.

У текстах дум використовуються готові, традиційно повторювані різнорівневі мовні структури, засвідчені у виконавській практиці кобзарів та бандуристів, що слугували для запам'ятовування, ідентифікації, багаторазового імпровізаційного відтворення текстів дум, забезпечували максимальне збереження змісту повідомлюваного, форми вираження думки і водночас сприяли дотриманню характерної епічної тональності фольклорного висловлення. Комплексний лінгвостилістичний аналіз текстово-образних універсалій виявив специфіку логіко-граматичної структури думового епосу, його тематично-подієвого континууму (часопростору, антропонімікону), особливості композиційної організації дум.

Виокремлення текстово-образних універсалій дало змогу встановити внутрішні закономірності побудови фольклорно-епічного тексту як певної множинності, сукупності, єдиного цілого, сформованого на основі різнорівневих мовно-структурних одиниць, які володіють потенційними можливостями варіювання, видозміни, трансформації (наприклад, стиснення словосполучення в одне слово - плакати і ридати - плакати-ридати, розгортання бінарних словосполучень до багаточлена та ін.).

Базові лексико-синтаксичні повторювані одиниці - текстово-образні універсалії - виконують у думовому епосі комунікативну, мисленнєву, естетичну, когнітивну функції. Цим одиницям, як знакам природної мови, властиве етнопсихологічне, естетичне, історико-культурне наповнення.

Основне призначення текстово-образної універсалії - виконувати функцію текстотвірної одиниці, задовольняючи акт комунікації в певній фольклорній ситуації.

Аналіз думових текстів засвідчив, що відмінності між їх варіантами щодо формального вираження думки незначні і стосуються переважно певної видозміни граматичної форми без порушення текстової норми: змістової, жанрово-стильової, композиційної.

Виявлено функціональну, композиційну роль часопросторової та антропонімної семантики текстово-образних універсалій.

Текстово-образні універсалії прямо чи опосередковано вказують на часопросторові реалії, співвіднесені з дійсністю, буттям етносу взагалі. У думовому епосі текстово-образні універсалії з часовою семантикою засвідчують зв'язок з фольклорною традицією позначення часу, актуалізуючи лінгвоментальні знаки темпорального змісту. Специфіка текстово-образних універсалій думового епосу на позначення часу полягає в тому, що вони можуть бути розгорнутими ускладненими структурами, детермінованими мовно-естетичним каноном епічної оповіді. Відповідно до традицій фольклорно-пісенного слововираження час у думах означують лексичні домінанти зоря, сонце, ніч, день, година та ін., що входять до складу текстово-образних універсалій.

Час у думах зазнає сакралізації. Особливо це помітно в соціально-побутових думах, де основним номеном на позначення часу перебігу подій є неділя.

У процесі лінгвістичного аналізу мовно-образної системи дум встановлено, що для аналізованих творів суттєвішим є простір, аніж час, остільки в описах героїко-історичних подій закцентовано просторові реалії, що означають межі екзистенції етносу, соціопсихічні умови буття.

Сему `простір' мають якісні (рідний) та відносні (озівський, турецький, чужий та ін.) прикметники, іменники - загальні найменування етнореалій, об'єктів довжини в різновекторному вимірі (степ, поле, байрак, ліс, море, могила, земля), іменники - власні найменування (топоніми), що в думах (як і в мовній свідомості етноносіїв) набули статусу конотонімів (город Козлов, Савур-могила, Суботів, пристань Козловська).

У соціально-побутових думах конкретизовано мікропростір, означений переважно номенами двір, дім, що формують власне родинно-побутовий локус.

Обґрунтовано, що текстово-образні універсалії на позначення простору в думах співвіднесені з поняттями свій і чужий простір - рідна / чужа земля, християнська / бусурманська віра, воля / неволя.

З часопросторовим континуумом тісно пов'язаний антропонімікон дум. Як знакові кваліфіковано оніми - імена та прізвища історичних діячів козацької доби (Богдан Хмельницький, Іван Сірко та ін.), також узагальнено-символічні номінації (Голота, Олексій Попович). Антропонімікон дум спроектований на час і простір, безпосередньо співвіднесений з ними: герої дум діють у визначений час у певному просторі. У центрі думової оповіді перебуває головний герой (персоналізована особа), що має власне ім'я, і збірний (узагальнений, неперсоналізований) суб'єкт (суб'єкти) дії без власного імені (козаки, сини, сестра, брат, вдова та ін.). У свідомості українців такі номени зафіксовані як конотоніми.

Антропонімний фонд думового епосу загалом характеризується відносною історичною достовірністю, естетичною наповненістю (конотативністю), узагальнено-символічною асоціативністю.

Систематизація та логіко-граматичний опис текстово-образних універсалій дав підстави констатувати, що аналізовані одиниці - природні моделі мови (етномови). Актуалізовані для їх конструювання лексичні компоненти пов'язані з поняттєвими домінантами тієї часової дійсності, що знайшли відображення в мовно-поетичній свідомості етноносіїв.

Іменниковий тезаурус (позначення предметного простору) становлять назви зброї, назви продуктів харчування, релігійні номени, найменування істот: назви осіб, зоононіми; абстрактні найменування та ін., характерні для окремого часопросторового відтинку й суттєві щодо етностереотипного, образно-символічного сприйняття, осмислення та фольклорно-поетичного кодування.

Дієслівний компонент пов'язаний з акцентуванням уваги на рухові; переміщенні в просторі, а також на інтенсивності вияву почуттєво-вольових намірів, отже, - з динамізмом (дієвістю, активністю героя) думової оповіді. Місце дієслова (мінімально як складника вербальної текстово-образної універсалії) у кінці рядка пояснюємо вимогами епічної ритмізованої мови.

Лексико-граматична сполучуваність компонентів текстово-образних універсалій як фактів мови прямо пропорційна реаліям екстралінгвального характеру та відображає сутнісні причиново-наслідкові зв'язки позамовної дійсності.

Актуалізацію в думах певних лексичних домінант у складі текстово-образних конструкцій пояснюємо умовами тогочасної дійсності; названі структури містять у своєму складі максимально узагальнені номени, які засвідчують реалізм історичного буття етносу: кінь, козак, Богдан Хмельницький, Іван Сірко, Килия, Туреччина, Суботів, вдова, син, хліб-сіль, військо, помирати, смерть, рани, плакати та ін. Загалом такі номени формують мовну картину світу українських народних дум.

Характеристика текстово-образних універсалій з логіко-граматичного погляду дала змогу пізнати природу імпровізаційно-відтворювального феномену думової епічної оповіді. Вивчення структури текстів з урахуванням принципу їх усномовного конструювання створило умови для теоретичного узагальнення способів і засобів формування граматики думового дискурсу.

Виявлені моделі текстово-образних універсалій (за логіко-граматичною класифікацією) засвідчили існування в пам'яті співців структур, на основі яких імпровізаційно творилася думова оповідь, що є цілком реальною і закономірною ознакою епосу. Це дає підстави в лінгвофольклористиці виокремлювати когнітивно-граматичний аспект вивчення народнопоетичних текстів для дослідження специфіки їх структурування.

Використаний співцями-кобзарями принцип «зчеплення», «склеювання», ланцюгового поєднання базових різноструктурних лексико-граматичних одиниць для запам'ятовування текстів дум та їх імпровізаційного відтворення засвідчив ефективність такого підходу в плані лінгвістичному, тематично-подієвому (змістовому), стилістичному. Кожна дума характеризується регламентованим набором структурних одиниць, що роблять текст упізнаваним. Відзначено дві загальні тенденції в побудові граматичних одиниць - текстово-образних універсалій: звуження (стиснення) і розширення мовних структур (пити-гуляти - пили та гуляли; хліб-сіль - хліб та сіль; отцевська і материна молитва - отцевська-материна молитва; у Килию-город - у город Килию; у город у Килию), що пояснено дією законів епічного ладу, які задавали необхідну ритміко-мелодійну побудову висловлювання. На основі цього обґрунтовано думку про єдність форми, семантики (змісту) граматичної конструкції та її ритміко-інтонаційного забарвлення в контексті всього висловлювання.

Моделі текстово-образних універсалій з логіко-граматичного погляду - аналоги граматичних моделей мови. Водночас ці одиниці, співвіднесені з певним змістом, властивим їм потенційно, у граматичній системі думового епосу набувають статусу етноконструкцій, лінгвокультурем, етнопсихостереотипних знакових ситуацій.

Найпростіші з-поміж інших атрибутивні текстово-образні універсалії. Їхня типова модель - «прикметник + іменник». Лінійно-динамічні утворення атрибутивних текстово-образних універсалій засвідчують незаперечний зв'язок порядку словорозташування у віршовому мовленні із граматичними нормами мови; разом з тим реалізують потенційні можливості мовних структур підпорядковуватися епічному ритмомелодійному ладу, виступати засобами творення епічної тональності.

Субстантивні текстово-образні універсалії представлені складними іменниками та сурядно поєднуваним рядом слів, які передають не одне, а низку понять.

Складні слова та їхні відповідники, оформлені як сурядні словосполучення (хліб-сіль - хліб і сіль; хліб та сіль), сигналізують про певну «пристосованість» мовних структур до ритмічного ладу думової оповіді.

У процесі дослідження встановлено, що особливістю субстантивних текстово-образних універсалій - сурядно поєднуваних сполучень слів - є те, що вони представлені структурами з відкритим зв'язком, які здатні розширюватися за рахунок уведення певних компонентів. Подекуди вони мають аналоги серед складних слів.

У досліджуваних творах встановлено, що деякі з адвербіальних текстово-образні універсалій архаїчні, рідковживані, проте такі, що становлять власне національно-мовні зразки (об Різдві, о святім Василії, о Петрі; к дому Божому; к берегу; у пристані). Найактивніші в думовому епосі адвербіальні текстово-образні універсалії з семантикою місця.

Думи в багатьох випадках мають конкретно визначений набір адвербіальних текстово-образних універсалій (з варіантами) - відповідно до тематики цих творів, що свідчить про наявність єдиного первинного зразка, стійкість його побутування та закритість до значних зовнішніх впливів (консервативність) - у зв'язку з виконавською практикою.

Щодо вербальних текстово-образних універсалій (із загальним значенням дії) виявлено таку закономірність: розташування дієслівного компонента в кінці рядка думи (т.зв. дієслівне римування) зумовлене специфікою епічного інтонування тексту та вимогами ритмізованої оповіді.

Встановлено, що предикативні текстово-образні універсалії представлені здебільшого в кінцівках дум. За граматичною будовою - це прості (двоскладні й односкладні) та складні речення різних типів.

Цей тип думових формул створюється на основі інших різновидів текстово-образних універсалій (атрибутивних, вербальних, субстантивних, адвербіальних) і виявляє їхню ієрархію, здатність до плавного введення у контекст, синкретизм, а також універсальність застосування. Предикативні текстово-образні універсалії безпосередньо пов'язані з композицією (зачинами і кінцівками) і є важливими складниками стилістичних текстових макроструктур - періодів і паралелізмів.

Функціонування мікро- і макроструктур текстово-образних універсалій зумовлене різною рівневою належністю одиниць (рівень слова, рівень словосполучення, рівень речення).

Імпровізаційний характер відтворення текстів дум мотивував появу як власне їхніх численних варіантів, так і універсалізацію логіко-граматичних та структурно-текстових моделей побудови еіпчної оповіді.

Студії над мовою дум засвідчили, що текстово-образна універсалія як граматична структура і водночас як стилістема (фольклоризм, етносимвол, етностереотип тощо), як мовноестетичний, мовнокультурний, національно-мовний знак (макрознак) - одиниця фольклорно-епічного тексту, якій притаманна гнучкість, пластичність, властивість трансформуватися, видозмінюватися відповідно до контексту.

Структурно-стилістичні функції текстово-образних універсалій забезпечені художньо-образною сферою їх вживання, мовно-естетичним навантаженням та участю у створенні думової оповіді. Стилістична класифікація цих конструкцій ґрунтується на виділенні ключових засобів і фігур, використовуваних для творення думових текстів загалом та мікро- (епітетів) і макроструктур (періодів, фігур паралелізму) зокрема, а також архітектонічних текстово-образних структур - зачинів і кінцівок.

Синкретичний характер стилістичних текстово-образних універсалій виявився в широкому використанні мікроструктур для моделювання макроструктур текстово-образних універсалій. Зокрема, таку властивість виконувати кількаступеневу функцію в тексто- та образотворенні встановлено щодо: а) епітетів - складників періодичних конструкцій, фігур паралелізму, зачинів, кінцівок; б) періодів, що почасти будуються на основі введення до їх складу фігур паралелізму; в) зачинів та кінцівок, створюваних за основі синтаксичного паралелізму.

З-поміж аналізованих стилістичних текстово-образних універсалій саме періоди та паралелізми найвиразніше виявляють епічну тональність висловлення, його масштабність, створюють стилістичний ефект об'ємності оповіді, докладного та послідовного її розгортання в часопросторовому вимірі фольклорного тексту.

Текстово-образні універсалії як структурно-семантичні та стилістичні одиниці мови народних дум становлять важливе джерело збагачення художнього стилю української літературної мови.

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

Монографія:

1. Текстово-образні універсалії думового епосу: структура, семантика, функції: [монографія] / Тетяна Петрівна Беценко. - Суми : Вид-во СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2008. - 400 с.

Рецензія: Лавриненко С. Рецензія на монографію Беценко Т. П. «Текстово-образні універсалії думового епосу: структура, семантика, функції» / С. Лавриненко // Діалог: медіа-студії : зб. наук. праць / ред. кол. : відп. ред. Александров О. В. [та ін.]. - О. : Астропринт, 2010. - Вип. 10. - С.209 - 215.

Словник:

1. Мова думового епосу: Словник епітетів, складних слів, тавтологічних і плеонастичних структур, географічних найменувань і релігійних понять /Тетяна Беценко - Суми : Вид-во СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2008. - 108 с.

Статті, опубліковані в наукових фахових виданнях:

1. Особливості синтаксичної організації українських народних дум / Т. П. Беценко // Українське мовознавство: сучасні проблеми мовознавства та літературознавства : зб. наук. праць. - Ужгород, 2001. - Вип. 4. - С. 100 - 104.

2. Пряма мова як явище стильове і стилістичне в українських думах / Т. П. Беценко // Філологічні науки : зб. наук. праць. - Суми, 2001. - С. 3 - 12.

3. Мовне вираження простору в українських думах / Т. П. Беценко // Вісник Сумського державного університету Серія : Філологічні науки: зб. наук. праць. - Суми : Вид-во СумДУ. - 2001. - №2(23). - С. 89 - 99.

4. Пізнати українську душу (морально-етична проблематика українських дум як зразок християнської духовності) / Т. П. Беценко // Українська мова і література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та коледжах. - 2002. - №3. - С. 82 - 88.

5. Ономастичний простір українських народних дум / Т. П. Беценко // Українське мовознавство. - 2002. - Вип. 24. - С. 12 - 18.

6. Комунікативно-експресивний потенціал конструкцій з прямою мовою в думах / Т. П. Беценко // Проблеми гуманітарних наук. Наукові записки Дрогобицького державного педагогічного університету імені Івана Франка. - Дрогобич, 2002. - С. 228 - 238.

7. Конструкції з відокремленими прикладками в думах / Т. П. Беценко // Науковий вісник Волинського державного університету імені Лесі Українки. - 2002. - № 5. - С. 44 - 47.

8. Особливості функціонування власних найменувань в українських народних думах / Т. П. Беценко // Наукові записки. Серія: Мовознавство. Ономастика. - Тернопіль : ТДПУ, 2003. - Вип. 1. - С. 102 - 104.

9. Загадкові слова в українських народних думах / Т. П. Беценко // Дивослово. - 2003. - № 12. - С.17 - 19.

10. Семантико-синтаксичний паралелізм в українських народних думах / Т.П. Беценко // Філологічні науки. - Суми : Вид-во СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2003. - С. 3 - 9.

11. Традиції поетичного слововживання кольороназви зелений (на прикладі думового епосу та української поезії XX ст. (60 - 2000 рр.) / Т.П. Беценко // Філологічні науки. - Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2004. - С. 10 - 17.

12. Стилістичні функції тавтології в українських народних думах / Т. П. Беценко // Вісник Львівського нац. університету. Серія філологічна. -- Львів: ЛНУ ім. І. Франка, 2004. - Вип. 34., Ч. ІІ - С. 244 - 248.

13. Формули закінчення в українських народних думах / Т. П. Беценко // Вісник Харківського національного університету ім. В. Н. Каразіна. Серія: філологія. - Х., 2004. - Вип. 42. - С. 34 - 37.

14. Павло Житецький про мову і стиль українських народних дум / Т. П. Беценко // Мандрівець. - 2004. - №5. - С. 54 - 58.

15. Стилістичні універсалії як елемент думового епосу / Т. П. Беценко // Мовні і концептуальні картини світу : зб. наук. праць. - К. : Видавничий дім Дмитра Бураго, 2004. - Вип. 14, Кн.1 - С. 41 - 45.

16. Конструкції із звертанням - текстові універсалії в думовому епосі / Т. П. Беценко // Філологічні науки. - Суми : СумДПУ, 2005. - С. 3 - 7.

17. Вербальні текстові універсалії-композити в думовому епосі / Т. П. Беценко // Актуальні проблеми сучасної філології. Мовознавчі студії : зб. наук. праць. - Рівне : РДПУ, 2005. - Вип. ХІІІ. - С. 139 - 141.

18. Епітет козацький як мовно-естетичний знак національної культури в думах / Т. П. Беценко // Українське мовознавство. - 2005. - Вип. 34. - С. 57 - 60.

19. Тавтологія в українських народних думах / Т. П. Беценко // Українське мовознавство. - 2004. - Вип. 29-30. - С. 209 - 214.

20. Текстові універсалії в думах / Т. П. Беценко // Українське мовознавство. - 2006. - Вип. 35. - С. 42 - 45.

21. Текстова універсалія як нормативна текстова одиниця / Т. П. Беценко // Філологічні науки. - Суми : СДПУ ім. А.С. Макаренка, 2006. - С. 3 - 9.

22. Епітет - елементарний універсальний мовно-образний засіб народнопоетичного тексту / Т. П. Беценко // Філологічні науки :синхронічний та діахронічний аспекти : зб. наук. праць. - Суми: СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2010. - Вип. І. - С. 3 - 9.

Матеріали, опубліковані в інших виданнях:

1. Ідеї О.О. Потебні і дослідження художньообразного потенціалу народнопоетичного слова / Т. П. Беценко // Історія української лінгвістики : зб. наук. праць / відп. ред., упоряд. С.В. Зінченко. - Київ - Ніжин : НДПУ, 2001. - С.70 - 77.

2. Декодування народнопоетичного тексту у процесі вивчення дисциплін філологічного циклу (до проблеми аналізу думового епосу) / Т. П. Беценко // Педагогічні науки : зб. наук. праць. - Суми, 2002. - С. 3 - 7.

3. Постійні епітети-кольороназви в українських думах: природа, естетика і поетика / Тетяна Беценко // Stylistyka. - Opole, 2002. - ХІ. - С. 269 - 289.

4. Складні іменники в думах: структура, семантика, поетика / Т. П. Беценко // Актуальні проблеми українського словотвору : зб. статей. - Івано-Франківськ : Пласт, 2002. - С. 575 - 583.

5. Поэтическая фразеология украинских народных дум / Т. П. Беценко // Слово и контекст : Филол. сб. к 75-летию Н. С. Валгиной. - М., 2002. - С. 180 - 194.

6. Вивчення думи «Маруся Богуславка» у школі (до проблеми аналізу твору) / Тетяна Беценко // Рідна школа. - Нью-Йорк, 2003. - Ч. 2 (135). - С. 13 - 17.

7. Період в українських народних думах: структурно-семантичні особливості й поетичні функції / Тетяна Беценко // Stylistyka. - Opole, 2003. - XII. - С. 175 - 192.

8. Мовно-стильові особливості «Іліади» й «Одіссеї» та українських народних дум (Урок-дослідження у 9 класі) / Т. П. Беценко // Вивчення зарубіжної літератури в загальноосвітніх навчальних закладах (теорія і практика) : навч.-метод. посіб. для вчителів і студентів-філологів. - Суми : СумДПУ ім. А.С. Макаренка, 2003. - С. 4 - 26.

9. Эпитет «зеленый» как ключ к пониманию поэтической модели мира, представленной в украинских думах / Т. П. Беценко // Стереотипность и творчество в тексте : межвуз. сб. науч. тр. - Пермь, 2003. - Вып. 6. - С. 354 - 366.

10. Мова і стиль українських народних дум: ознаки маскулінолекту / Тетяна Беценко // Stylistykа. - Opole, 2004. - ХІІІ. - С.171 - 189.

11. Епітет «чужий» як концептуальний художній образ у думовому епосі / Т. П. Беценко // Семантика мови і тексту : зб наук. статей. - Івано-Франківськ : Пласт, 2004. - С. 42 - 46.

12. Навчaльно-виховний потенціал народнопоетичного слова у системі лінгвістичної освіти / Т. П. Беценко // Педагогічні науки : зб. наук. праць. - Суми : СумДПУ ім. А. С. Макаренка, 2004. - Ч.І. - С. 329 - 333.

13. Народнопоетичні елементи у віршовому мовленні П. Куліша / Т. П. Беценко // Лінгвокраєзнавство: мовний аспект стилю письменників, періодичних видань, діалектів Сумщини : зб. наук. праць. - Суми : СумДПУ, 2004. - С. 6 - 14.

14. Атрибутивные эпические формулы в украинских народных думах / Т. П. Беценко // Стереотипность и творчество в тексте. - Пермь, 2005. - С. 322 - 331.

15. Феномен мовностильової організації дум як творів кобзарського репертуару / Т. П. Беценко // Кобзарство в контексті становлення української музичної культури : зб. матеріалів Міжнар. наук.-практ. конф., Київ, 14 жовтня 2005 року. - К., 2005. - С. 139 - 143.

16. Колорономен чорний у художньо-образній системі українських народних дум / Т. П. Беценко // Проблеми розвитку фольклористичної думки на Сумщині. - Суми, 2005. - С.7 - 14.

17. Козацькі пісні (думи) як морально-етичні зразки національного поетичного генія / Тетяна Беценко // Рідна школа. - Нью-Йорк, 2005. - Ч. 2(141). - С. 15 - 17.

18. Моделі адвербіальних текстових універсалій з темпоральною семантикою у думовому епосі / Т. П. Беценко // Проблеми загальної, германської, романської та слов'янської стилістики : матеріали ІІ Міжнар. наук.-практ. конф., Горлівка. Т.2. - Горлівка: Вид-во ГДПІІМ, 2005. - С. 36 - 39.

19. Адвербіальні текстові універсалії з семантикою місця в українських народних думах / Тетяна Беценко // Stylistyka. - Opole, 2006. - ХV. - С. 183 - 219.

20. Стилістичні текстові універсалії у думовому епосі / Т. П. Беценко // UCRAINICA II. Souиasnб ukrajinistika. Problйmy jazyka, literatury a kultury. - Olomouc : Univerzita Palackйno v Olomouci, 2006. - C. 219 - 224.

21. Концепт воля в мовній картині світу українських народних дум / Т. П. Беценко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Українське агентство інформації та друку «Рада», 2006. - Т. XII. - С. 222 - 227.

22. Лінгвофольклористичні студії у науково-дослідній парадигмі С.Я. Єрмоленко / Т. П. Беценко // Збірник наукових праць Науково-дослідного інституту українознавства. - К.: Українське агентство інформації та друку «Рада», 2007. - Т. ХVІІ. - С. 35 - 39.

23. Цвіт народнопоетичного слова у науково-дослідних студіях С. Я. Єрмоленко / Т. П. Беценко // Лінгвостилістика: об'єкт - стиль, мета - оцінка : зб. наук. праць, присв. 70-річчю від дня нар. проф. С. Я. Єрмоленко / відп. ред. академік НАН України В. Скляренко. - К., 2007. - С.10 - 14.

24. Семантичні текстові макроуніверсалії в українських думах / Т.П. Беценко // Stylistyka - Opole, 2008. - ХVІІ. - С.115 - 129.

25. З історії вивчення українських народних дум (аналітичний огляд) / Тетяна Беценко // Stylistyka. - Opole, 2008. - ХVІІІ. - С.141 - 152.

26. З історії вивчення українських народних дум / Т. П. Беценко // Ucrainica III. Soucasna` ukajinistika. Proble`my jazyka, Literatury a Kultury. - Olomouc : Univerzita Palackeho Olomouci, 2008. - С. 525 - 530.

27. Текстово-образні універсалії як об'єктивна реальність різнорівневої організації фольклорних текстів (на прикладі думового епосу) / Т. П. Беценко // Наукові записки Міжнародного гуманітарного університету. - О., 2008. - С. 62 - 66.

28. Фольклорно-пісенний текст як динамічна структура (на прикладі думового епосу) / Т. П. Беценко // Народна творчість українців у просторі та часі : матеріали міжнар. наук. конф. в рамках VI Міжнар. фестивалю укр. фольклору “Берегиня” / за ред. проф. Г. Аркушина. - Луцьк; Мистецька агенція „Терен”, 2010. - С.215 - 220.

29. Текстово-образные универсалии: история и теория проблемы / Т. П. Беценко // Мир языков: ракурс и перспектива : материалы 1 Междунар. науч.-практ. конф., Минск, 22 апреля 2010г. / редкол. : Нижнева Н.Н. (отв. ред.) [и др.]. - Минск : БГУ, 2010. - С.88 - 107.

30. Текстово-образні універсалії з часовою і просторовою семантикою у думовому дискурсі (лінгвістичні коментарі) / Т. П. Беценко // Міфологія і фольклор. - 2010. - №2(6). - С.56 - 69.

31. Українська фольклористика в лексикографічній інтерпретації / Т. П. Беценко // Народознавчі зошити. - 2010. - №5-6. - С.787 - 788.

32. Оригінальні епітетні структури у художньому континуумі / Тетяна Беценко // Stylistyka. - Opole, 2010. - XIX. - С.279 - 290.

Анотація

Беценко Т. П. Мова українських народних дум: текстово-образні універсалії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальності 10.02.01. - українська мова. - Інститут української мови НАН України, Київ, 2011.

У роботі виявлено та проаналізовано різнорівневі одиниці думового епосу - текстово-образні універсалії: з'ясовано їх природу, встановлено основні ознаки, розкрито взаємозв'язок понять тексту як універсуму й текстово-образної універсалії як елемента тексту-універсуму, текстово-образної універсалії й текстової норми; схарактеризовано текстово-образну універсалію як системну одиницю, лінгвістичну модель, код, фольклорний знак-символ.

Текстово-образні універсалії думового епосу розглянуто як одиниці, за допомогою яких моделюється думовий часопросторовий і антропонімний континууми.

Аналіз текстово-образних універсалій думового епосу здійснено з логіко-граматичного, тематично-подієвого, структурно-композиційного та стилістичного погляду.

Проаналізовано структуру, семантику й поетику текстово-образних універсалій-макроодиниць - зачинів і кінцівок, що є елементами архітектоніки думових текстів. З'ясовано їхню роль у композиційно-образній організації думового тексту.

Ключові слова: мова думи, фольклорна формула, атрибутивна текстово-образна універсалія, субстантивна текстово-образна універсалія, адвербіальна текстово-образна універсалія, вербальна текстово-образна універсалія, предикативна текстово-образна універсалія, стилістична текстово-образна універсалія, архітектоніка думового тексту.

Аннотация

Беценко Т. П. Язык украинских народных дум: текстово-образные универсалии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени доктора филологических наук по специальности 10. 02. 01. - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины, Киев, 2011.

Диссертационная работа посвящена анализу разноуровневых текстообразующих единиц - текстово-образных универсалий, представленных в думовом эпосе. В результате проведенного исследования сформулировано понятие текстово-образных универсалий, раскрыта их природа, характерные признаки, прослежена взаимосвязь и взаимообусловленность понятий текста как универсума и текстово-образной универсалии, текстово-образной универсалии и фольклорно-жанровой нормы. Текстово-образная универсалия представлена как системная единица, лингвистическая модель, фольклорный знак-символ.

Анализ текстово-образных универсалий думового эпоса осуществлен в тематическо-событийном, логико-грамматическом, структурно-композиционном и стилистическом аспектах.

Тематическо-событийный принцип дал возможность рассмотреть и объединить единицы, моделирующие пространственно-временной и антропонимный континуумы текстов дум.

Логико-грамматическая классификация текстово-образных универсалий построена на рассмотрении атрибутивных, субстантивных, адвербиальных, вербальных и предикативных структур, употребляющихся в текстах дум. Атрибутивные структуры типа «прилагательное + существительное» анализируются с точки зрения структуры и линейно-динамического расположения компонентов. В текстах дум зафиксированы атрибутивные универсалии двух типов - простые (элементарные, бинарные) и усложнённые. Линейно-динамические структуры атрибутивных текстово-образных универсалий представлены пятью разновидностями: с прямым контактным расположением компонентов, с инверсионным порядком слов, с дистантным расположением компонентов без инверсии, с дистантным расположением компонентов с инверсией, с прямым и инверсионным порядком компонентов. Отмечено, что подвижные линейно-динамические структуры атрибутивных текстово-образных универсалий являются основой формирования текста. Они свидетельствуют о существенной связи между типами словорасположения, порядком расположения компонентов и эпической традицией, ритмико-интонационной тональностью устнопоэтической речи.

Выделенные субстантивные текстово-образные универсалии представлены сложными именами существительными, а также рядами слов с сочинительной связью. Субстантивные текстово-образные универсалии проанализированы с точки зрения способа выражения структуры, функций, семантики компонентов. Адвербиальные текстово-образные структуры объединяют единицы с семантикой места, времени, цели, меры, способа действия. Вербальные текстово-образные универсалии репрезентированы сложными словами, сочетаниями двух, реже - трёх, глаголов на основе сложносочинённой связи, сочетаниями глаголов с зависимыми словами на основе подчинительной связи. Установлено, что самым простым типом вербальных текстово-образных универсалий являются бинарные конструкции. Эта разновидность текстово-образных универсалий рассмотрена в формально-грамматическом аспекте с подробной характеристикой ее моделей. В работе проанализированы предикативные текстово-образные универсалии, представленные в думах сложносочинёнными, сложноподчинёнными, бессоюзными предложениями, сложным синтаксическим целым, сложной синтаксической конструкцией. Подчеркнут синкретический характер предикативных текстово-образных универсалий, их закономерное свойство объединять другие разновидности текстово-образных универсалий: атрибутивные, вербальные, субстантивные, адвербиальные. Определена чётко выраженная связь предикативных текстово-образных универсалий с композиционными текстово-образными структурами (зачинами и концовками), их роль в составе стилистических текстово-образных универсалий-макроструктур - периодов и параллелизмов. Предикативные текстово-образные универсалии подробно описаны с точки зрения их структурной упорядоченности, лексической организации.

...