Лінгвокомунікативний аспект українського мовознавчого дискурсу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Харківський національний педагогічний університет

імені Г.С. Сковороди

УДК 811.161.2'42

10.02.01. - українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Лінгвокомунікативний аспект українського мовознавчого дискурсу

Борисов Володимир Андрійович

Харків - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:

- кандидат філологічних наук, доцент Маленко Олена Олегівна, доцент кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Офіційні опоненти:

- доктор філологічних наук, професор Бацевич Флорій Сергійович, професор, завідувач кафедри загального мовознавства Львівського національного університету імені Івана Франка;

- кандидат філологічних наук, доцент Руденко Світлана Миколаївна, доцент кафедри суспільних та гуманітарних дисциплін Харківського державного університету харчування та торгівлі.

Захист відбудеться "29" жовтня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 64.053.05 при Харківському національному педагогічному університеті імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, м. Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 221-А.

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за адресою: 61168, Харків, вул. Блюхера, 2, ауд. 215-В.

Автореферат розіслано "28" вересня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради О.П. Карпенко.

Анотація

Борисов В.А. Лінгвокомунікативний аспект українського мовознавчого дискурсу. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Харківський національний педагогічний університет імені Г.С. Сковороди. - Харків, 2011.

У роботі уточнено змістове наповнення поняття дискурс, описано формально-змістові ознаки жанрів мовознавчої комунікації, досліджено особливості мовознавчої Інтернет-комунікцаії, презентовано характеристику інтертекстуальних зв'язків у сучасному мовознавчому дискурсі, досліджено явище міжгалузевої та міжмовної термінологічної інтерефренції.

Сучасний мовознавчий дискурс є когнітивно-комунікативним феноменом, кінцевим результатом якого є текст. Український мовознавчий дискурс характеризується високим ступенем інтертекстуальності, оскільки спирання на лінгвістичні прецедентні тексти додає сучасному знанню більшої ваги, переконливості та уможливлює діалогізацію мовознавчої думки.

Міжгалузева та міжмовна термінологічна інтерференція в сучасному мовознавчому дискурсі є поширеним явищем. Терміни різних площин людського знання залучаються до мовознавчого контексту, оскільки їх внутрішня форма містить ті семантичні компоненти, що вмотивовують їх дискурсивну доречність. Аналіз сучасних мовознавчих текстів засвідчив широке використання українськими науковцями іномовних термінопонять.

Ключові слова: мовознавчий дискурс, наукова комунікація, текст, жанри мовознавчого дискурсу, термін, термінологічна інтерференція, інтертекстуальність, прецедентний текст.

Аннотация

Борисов В.А. Лингвокоммуникативный аспект украинского лингвистического дискурса. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Харьковский национальный педагогический университет имени Г.С. Сковороды. - Харьков, 2011.

Диссертация посвящена изучению лингвокоммуникативной специфики украинского лингвистического дискурса с актуализацией языкового и стилистического ресурсов создания научного текста. Уточнено смысловое наполнение понятия дискурс в современных лингвистических исследованиях, выявлена номенклатура жанров лингвистического дискурса, описаны формально-содержательные и функционально-композиционные характеристики лингвистической статьи и отзыва официального оппонента, установлены типы и функции интертекстуальных элементов в современном лингвистическом дискурсе, представлено описание лингвистической Интернет-коммуникации, выяснены особенности терминологической интерференции в современном украинском лингвистическом дискурсе.

Установлено, что современный лингвистический дискурс - это когнитивно-коммуникативный феномен, конечным результатом которого является текст как продукт научной речевой и мыслительной деятельности. В украинском языкознании осуществляется разностороннее познание, осмысление и описание единиц украинского языка и речи, что даёт основания рассматривать украинский лингвистический дискурс как совокупность вербализированных действий языковедов, направленных на изучение украинского языка как семиотической системы в её полиаспектном коммуникативном функционировании.

Коммуникативная составляющая научного текста, в частности лингвистического, реализуется в полилоге, происходящем между учёными, которые исследовали данную проблему (в измерении диахронии-синхронии), автором и реципиентом текста. Современный украинский лингвистический дискурс представлен различными жанрами, среди которых наиболее популярными являются монография и научная статья.

Современный лингвистический дискурс характеризуется высокой степенью интертекстуальности, поскольку опора на прецедентные тексты добавляет современному знанию большей значимости и убедительности, способствует диалогичности лингвистической мысли. Интертекстуальность реализует динамику и преемственность научного знания в лингвистическом дискурсе в теориях, концепциях, персоналиях. Коммуникация между автором интертекстуального элемента, автором текста и адресатом происходит благодаря апеллированию к идеям, высказываниям, мыслям предшественников, систематизации их теоретических положений, обобщению опыта в русле исследуемого вопроса, что создает теоретическую основу лингвистического научного исследования любого жанра.

Терминологическая интерференция в современных лингвистических текстах является распространенным явлением. Термины различных сфер научного знания органично трансплантируются в лингвистический контекст, что обусловлено потенциалом их внутренней формы. При этом термин не теряет своих генетических денотативно-сигнификативных признаков, это способствует его адаптации в лингвистическом контексте. Идентификация таких терминов как лингвистически адаптированных происходит за счёт собственно лингвистических терминов, которые формируют лексико-семантическое пространство узкого контекста и мотивируют лингвистическую текстоситуацию.

Анализ современных лингвистических текстов констатировал широкое употребление иноязычных терминов, большинство из которых имеют лексические аналоги в украинском языке. Признаком современной научной речи, которая стремится к интеллектуализации и лингвокреативности, является использование иноязычных лексических единиц, которые придают контексту интеллектуальный шарм и идиостилевую окраску.

Ключевые слова: лингвистический дискурс, научная коммуникация, текст, жанры лингвистического дискурса, термин, терминологическая интерференция, интертекстуальность, прецедентный текст.

Summary

Borysov V.A. Lingual and Communicative Aspects of Ukrainian Linguistic Discourse. - Manuscript.

Thesis for a Candidate Degree in Philology. Speciality 10.02.01 - Ukrainian Language. - H.S. Skovoroda Kharkiv National Pedagogical University. - Kharkiv, 2011.

The notional filling of discourse is given, the formal and semantic signs of linguistic genres are described, the peculiarities of Ukrainian linguistic Internet-communication are studied, the characteristics of intertextual connections in modern linguistic discourse is presented, the phenomenon of terminological interference is analysed.

Мodern Ukrainian linguistic discourse is a communicative and cognitive phenomenon, the result of which is a text. Ukrainian linguistic discourse is characterised by a high level of intertextuality as far as reference to precedent texts adds more significance and conviction to modern knowledge and enables dialogical communication in linguistics.

Terminological interference (from other spheres and other languages) in modern linguistic texts is a widely spread phenomenon. Terms from different spheres of knowledge are borrowed into linguistic context as far as their inner form contains the semantic components which reason their discursive usage.

The analysis of modern linguistic texts testifies frequent usage of foreign terms by Ukrainian linguists.

Key words: linguistic discourse, scientific communication, text, genres of linguistic discourse, term, terminological interference, intertextuality, precedent text.

1. Загальна характеристика роботи

У лінгвістичних пошуках початку ХХІ століття актуальності зазнає вивчення слова у вимірі його творця й користувача, тобто мовної особистості, яка володіє комунікативною компетенцією й здатна до здійснення всебічної мовленнєвої діяльності в процесі пізнання світу та обміну інформацією. Когнітивно-комунікативна діяльність розглядається науковцями як цілеспрямована дискурсивна практика у річищі певного суспільного явища чи соціального середовища, а дискурс тлумачиться як складне комунікативне явище, що синтезує власне лінгвальні та екстралінгвальні фактори здійснення когнітивної діяльності, пов'язаної з реальним процесом мовлення, об'єктивованим у тексті. Відповідно до сфери функціонування існують науковий, педагогічний, публіцистичний, політичний, художній, рекламний та інші дискурси.

В українському мовознавстві аналіз дискурсивних практик набуває дедалі інтенсивнішого опрацювання, що зумовлене антропоцентричною методологічною парадигмою як провідною в дослідженнях мовної діяльності людини. Над вивченням дискурсу та його різнорівневих характеристик у вітчизняному й зарубіжному мовознавстві працюють Ф.С. Бацевич, В.Г. Борботько, О.М. Галічкіна, В.І. Карасик, Ю.М. Караулов, Т.А. Космеда, В.С. Лук'янець, М.Л. Макаров, Ю.Є. Прохоров, О.О. Селіванова, К.С. Серажим, М. Стаббс, Ю.С. Степанов, В.Є. Чернявська, І.С. Шевченко та ін. Розвідки названих мовознавців ґрунтуються на теоретико-практичному доробкові попередників, зокрема М. Бенвеніста, З. Герріса, Т. ван Дейка, чиї дослідження характеристик дискурсу як когнітивно-комунікативного феномену стали опорними й зумовили подальше розгортання теорії дискурсу в численних концепціях та положеннях.

Помітним є лінгвістичне зацікавлення науковою комунікацією як безпосередньою сферою отримання нового знання, що об'єктивується в тексті - основному засобі наукового спілкування. Незважаючи на існуючий досвід вивчення українськими лінгвістами наукового дискурсу загалом, власне мовознавчий дискурс як його різновид ще не був предметом спеціального монографічного дослідження, тому його мовностилістичні та комунікативні характеристики потребують більш детального аналізу.

Нове знання апріорі спирається на старе, усталене й зафіксоване в науковому тексті у вигляді концепцій, теорій, ідей, що знаходять подальший розвиток у пропонованих гіпотезах. Отже, можемо говорити про феномен наукової інтертекстуальності в процесі презентації нового знання. Встановлення структурно-смислових зв'язків між текстами, феномен прецедентного тексту, дихотомія "чуже"/"своє" у тексті як нагальні проблеми теорії інтертекстуальності не втрачають дослідницької актуальності в сучасному мовознавстві - від концепцій Р. Барта, М.М. Бахтіна, І.Р. Гальперіна, В.В. Красних, Ю. Кристєвої, М. Фуко до праць О.С. Кубрякової, Н.О. Фатєєвої, В.Є. Чернявської та ін. Інтертекстуальні зв'язки в науковому дискурсі, мовознавчому зокрема, потребують, на нашу думку, більш детального вивчення та опрацювання, що доповнить наукову картину уявлень про явище інтертекстуальності та його інформативний, комунікативний і текстотвірний потенціал.

Термін є основним лексико-семантичним компонентом наукової метамови, засобом формування нового знання й здійснення професійної комунікації, тобто дискурсу. Сферою функціонування терміна є науковий текст, у якому термінолексема максимально реалізує власний семантичний ресурс, а також виявляє здатність набувати нових смислових прирощень до наявного узуального значення. Сьогодні галузеві терміносистеми позначені впливом постмодерних тенденцій до інтеграції різнорівневих парадигм, що знаходить втілення у процесах взаємопроникнення лексико-семантичних елементів однієї галузевої метамови в іншу (так звана термінологічна інтерференція).

У сучасному суспільстві Інтернет як засіб комунікації у сфері побутового й професійного спілкування набуває все більшої ваги й широкої популярності. Вивчення української лінгвістичної Інтернет-комунікації перебуває на початку свого шляху. Певною мірою в українському мовознавчому дискурсі опрацьовані загальні питання Інтернет-комунікації як жанру в монографічних і дисертаційних дослідженнях таких дослідників, як О.М. Галічкіна, С.С. Данилюк, Л.Ф. Компанцева, О.С. Кущенко, С.А. Матвєєва, Р.В. Трифонов, С.В. Чемеркін та ін. Проте спеціальної уваги не було приділено різним жанрам української мовознавчої Інтернет-комунікації, тому її науковий аналіз як одного із актуальних засобів отримання нової інформації, обміну теоретичними концепціями, положеннями, думками, видається нам актуальним і суголосним часові.

Вивчення лінгвокомунікативної специфіки сучасного українського мовознавчого дискурсу (або дискурсивної мовознавчої практики) окреслює дослідницько-пошукову царину поданої дисертаційної роботи.

Актуальність дисертації зумовлена потребою всебічного наукового аналізу комунікативних і лінгвальних характеристик українського мовознавчого дискурсу й визначається важливістю:

1) теоретичного дослідження мовознавчого дискурсу як когнітивно-комунікативного феномену й визначення ролі мовної особистості вченого в процесах наукового текстотворення, текстосприймання й формування галузевого тезаурусу (метамови);

2) з'ясування комунікативної специфіки українського мовознавчого дискурсу з урахуванням форм та жанрів наукової комунікації;

3) виявлення синхронних тенденцій термінологічної організації мовознавчого дискурсу з урахуванням наявних мовностилістичних тенденцій.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація підготовлена відповідно до плану науково-дослідної роботи кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди за темою "Закономірності розвитку й функціонування української мови", що координується Інститутом української мови НАН України. Тема кандидатської дисертації затверджена на засіданні Вченої ради Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди (протокол №5 від 25.12.2006 р.).

Мета дисертаційного дослідження - виявити й описати комунікативні й лінгвальні особливості сучасного українського мовознавчого дискурсу, окресливши ідіостильову специфіку наукового текстотворення.

Лінгвістичний вимір дослідження передбачає аналіз мовностилістичних засобів творення мовознавчого тексту й ширше - дискурсу (особливості лінгвістичної метамови, специфіка терміновживання); комунікативний аспект зреалізовано у вивченні й описі форм мовознавчої комунікації (текст, жанри, інтертекстуальність, прецедентні тексти), а також у спробі прокоментувати стан української мовознавчої Інтернет-комунікації в різних її виявах.

Поставлена мета передбачає розв'язання таких завдань:

1) конкретизувати змістове наповнення понять науковий дискурс і науковий текст у сучасній мовознавчій практиці;

2) подати науковий коментар щодо процесу становлення й формування українського мовознавчого дискурсу (аспект діахронії);

3) виявити номенклатуру жанрів наукової комунікації в сучасному мовознавчому дискурсі, описати жанрово-комунікативну специфіку статті й відгуку офіційного опонента;

4) установити функції інтертекстем і прецедентних текстів у сучасному українському мовознавчому дискурсі;

5) дослідити особливості української лінгвістичної метамови, виявити й описати специфіку терміновживання в сучасному українському мовознавчому дискурсі;

6) виявити особливості мовознавчої Інтернет-комунікації в українському науковому комунікативному просторі.

Матеріалом дослідження послугували тексти українських мовознавчих розвідок, презентованих у жанрах монографії, статті, відгуку за авторством вітчизняних науковців, серед яких персоналії Ф.С. Бацевича, І.Р. Вихованця, К.І. Городенської, С.І. Дорошенка, А.П. Загнітка, С.Я. Єрмоленко, В.С. Калашника, Т.А. Космеди, І.М. Кочан, О.П. Левченко, Л.А. Лисиченко, Л.І. Мацько, М.В. Мірченка, А.К. Мойсієнка, Н.М. Сологуб, М.І. Степаненка, Л.І. Шевченко та ін.; лінгвістичні Інтернет-портали, персональні сайти мовознавців, сайти мовних кафедр та ін.

Об'єктом дослідження є сучасний український мовознавчий дискурс, представлений науковими текстами різних жанрів.

Предметом дослідження є комунікативні й мовностилістичні особливості мовознавчого дискурсу, які визначають характер наукового текстотворення, текстосприймання й особливості галузевої метамови.

Методологічними засадами роботи є антропоцентрична й дискурсцентрична наукові парадигми, у межах яких здійснено функціонально-прагматичний підхід до вивчення відповідних мовно-комунікативних явищ.

Поставлені мета й завдання дослідження зумовлюють використання комплексу дослідницьких методів:

1) структурний метод для вивчення мовознавчого дискурсу як цілісної системи, структурні елементи якої тісно взаємопов'язані;

2) описовий метод для здійснення синхронного аналізу мовних та комунікативних особливостей сучасного мовознавчого дискурсу;

3) функціональний метод для виявлення мовностилістичного ресурсу в дії з огляду на прагматичний аспект функціонування мовних одиниць у дискурсі (презентація нового знання, його вербальна аргументація);

4) метод контекстної інтерпретації для встановлення функцій інтертекстем у мовознавчому дискурсі;

5) компонентний аналіз для встановлення узуального значення аналізованих термінолексем, а також для виявлення смислових трансформацій у семантичному наповненні терміна, уживленого в інший галузевий контекст;

6) етимологічний аналіз, який дозволяє простежити динаміку форми й змісту термінів, запозичених з інших наукових галузей та уведених до мовознавчого дискурсу;

7) текстоцентричний підхід до аналізу мовних одиниць.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що вперше здійснено комплексне дослідження українського мовознавчого дискурсу як наукової мовно-комунікативної практики; визначено номенклатуру жанрів наукової комунікації в сучасному мовознавчому дискурсі та описано їх лінгвально-комунікативну специфіку; уперше виявлено сучасні тенденції терміновживання в мовознавчому контексті відповідно до синхронних загальнонаукових і світоглядних настанов; схарактеризовано особливості української мовознавчої Інтернет-комунікації.

Теоретична значущість дослідження визначається системним потрактуванням і комплексним описом особливостей дискурсу як лінгвокомунікативної й когнітивної практики; виокремленням інваріантних та варіативних ознак мовознавчого дискурсу; виявленням особливостей функціонування терміна в сучасному українському мовознавчому дискурсі; встановленням інтертекстуальних зв'язків у мовознавчих текстах.

Практична цінність дисертаційного дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути застосовані при підготовці філологів у вищій школі - при вивченні таких теоретичних курсів, як "Вступ до мовознавства", "Загальне мовознавство", "Стилістика української мови", "Українська мова за професійним спрямуванням", спецкурсів з дискурсивної лінгвістики, основ комунікативної лінгвістики, термінознавства, а також для самостійних досліджень у курсових, дипломних та магістерських роботах.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження апробовано на Міжнародній науково-практичній конференції "Мова у професійному вимірі: комунікативно-культурний аспект" (м. Харків, 2005), VІІІ Міжнародній науково-практичній конференції "Людина, культура, техніка в новому тисячолітті" (м. Харків, 2007), ХІІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень "Текст та його одиниці в аспекті різних лінгвістичних парадигм (на матеріалі української та російської мов)" (м. Харків, 2007), ХІІІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень "Лінгвістичний опис художнього тексту в структурній та антропоцентричній наукових парадигмах (на матеріалі української та російської мов)" (м. Харків, 2010), Всеукраїнській науковій конференції "Формування національних і загальнолюдських цінностей в українському суспільстві" (м. Харків, 2006), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Культура, свідомість, мова в інформаційному суспільстві" (м. Харків, 2007), Всеукраїнській науково-практичній конференції "Науково-практичний досвід" (м. Миколаїв, 2011), ІІІ, VІ, VІІ Науково-практичних конференціях "Методологія сучасних наукових досліджень" (м. Харків, 2006, 2009, 2010), на засіданнях кафедри української мови Харківського національного педагогічного університету імені Г.С. Сковороди.

Публікації. Основні результати дисертації викладено в 16 публікаціях, з них 6 - у фахових наукових збірниках. Праці, опубліковані з теми дисертації, є одноосібними.

Мета й завдання зумовили структуру дисертаційного дослідження. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків, списку використаних джерел (276 позицій). Обсяг дисертації - 287 сторінок, з них основного тексту - 184 сторінки.

2. Основний зміст дисертації

У Вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, визначено об'єкт, предмет, мету і завдання роботи, розкрито наукову новизну, сформульовано положення, що виносяться на захист, прогнозується теоретичне і практичне значення дослідження, схарактеризовано методи та матеріали дослідження, зазначено кількість публікацій, що відображають основні результати дисертації. дискурс український лінгвістичний метамова

У першому розділі "Теоретичні аспекти вивчення українського мовознавчого дискурсу" розкрито сутність поняття дискурсу як когнітивно-комунікативного феномену, подано формально-змістові диференціації дискурсу й тексту, представлено огляд формування українського мовознавчого дискурсу як наукової дискурсивної практики в діахронічному аспекті, розглянуто теоретико-дискурсивні засади сучасного українського мовознавства й формування лінгвістичної метамови.

Сучасні уявлення про дискурс віддзеркалюють увесь хід мовознавчої думки щодо теорії вербальної комунікації. Над вивченням теорії дискурсу працювало й працює чимало зарубіжних та вітчизняних учених. Серед тих, хто започатковував цю мовознавчу царину, - Р. де Богранд, Т. ван Дейк, У. Дресслер, Д. Остін, Д. Серль, М. Стаббс; на сьогодні проблеми дискурсу є центром уваги таких науковців, як Ф.С. Бацевич, В.Г. Борботько, А.П. Загнітко, В.І. Карасик, О.І. Морозова, Ю.С. Степанов, І.С. Шевченко та ін. Семантична невизначеність презентованого лінгвістичного об'єкта уможливлює перспективу наукових шукань у цьому напрямі, стимулює появу нових визначень дискурсу та його різнорівневого вивчення.

У змістовій розмаїтості мовознавчого тлумачення дискурсу акцентується його осмислення як фрагмента мовленнєво-мисленнєвої діяльності комунікантів, що націлене на пізнання світу та способи його вербальної репрезентації. Ваги в цьому акті набувають як інтра-, так й екстралінгвальні фактори, зокрема соціокультурне середовище доби, соціальні, вікові, інтелектуальні характеристики комунікантів як мовних особистостей, їх когнітивні інтенції. Таким чином, розуміння дискурсу набуває антропоцентричної зумовленості, оскільки передбачає наявність конкретного мовця й конкретного реципієнта як безпосередніх учасників міжособистісної чи колективної інтеракції.

Спираючись на дослідницько-пошукові потреби дисертаційної роботи, дискурс розуміємо як когнітивний процес, пов'язаний із реальним процесом мовлення, створенням мовленнєвого акту, а текст визначаємо як комунікативну систему, структуру, модель, продукт мовленнєвої діяльності, роль автора й адресата в якій є значущою. Текст є завершеним результатом процесу мовленнєвої діяльності, що має кінцевий вихід у певній закінченій і письмово зафіксованій формі.

Українське мовознавство спрямоване на різнобічне пізнання, осмислення й опис явищ української мови та мовлення, є частиною національного загальнонаукового досвіду, тобто галузевим дискурсом як складною ієрархічною структурою. Це дає підстави розглядати український мовознавчий дискурс як сукупність вербалізованих дій науковців-лінгвістів (адресантів та адресатів, тобто учасників наукової інтеракції) щодо різнорівневого пізнання й опису української мови як семіотичної системи в її поліаспектному комунікативному функціонуванні.

Становлення українського мовознавства як наукової царини відбувалося в ХVІ - ХVІІ століттях; у цей час закладалися теоретичні основи вивчення української мови, визначалися шляхи наукового опису й систематизації мовних явищ, усталювався термінологічний апарат мовознавства. Дискурсивна вага тогочасних граматик Лавренія Зизанія (1591 р.), Мелетія Смотрицького (1619 р.), Івана Ужевича (1643 р.) переконлива з огляду на їхнє широке функціонування в освітньому просторі не лише України, а й інших слов'янських узусів. Ця дискурсивність вимірюється не стільки прагматичним потенціалом граматик, скільки закладанням основ науково-навчального опису мови на українських теренах, прагненням сформувати для цього поняттєво-категоріальний інструментарій, створивши відповідну граматичну й ширше, мовознавчу термінологію.

Теоретичне осмислення мови в українському науковому просторі зазнало продуктивності в ХІХ ст. й пов'язане з ідеями логічного напряму в європейській філософії, у річищі якого сформувався логіко-граматичний підхід у вивченні мов. Концепції цього підходу були опрацьовані представниками Харківської філологічної школи, зокрема у працях професорів І.С. Рижського й І.Ф. Тимковського. Еволюційно логіко-граматичний підхід поступився порівняльно-історичному, репрезентованому (у межах України) в працях І.І. Срезневського, О.О. Потебні й П.Г. Житецького, з подальшою актуалізацією психологічного напряму вивчення мов (теорії О.О. Потебні, мовознавчі студії І.Я. Франка), діалектологічного напряму (К.П. Михальчук).

Відтоді можемо говорити про творення власне дискурсивного формату вітчизняного мовознавства, оскільки воно набуває текстового вияву й прагматичного характеру: панування певних ідей, їхнє обговорення, втілення чи спростування в різножанрових наукових розвідках, обмін інформацією завдяки друкованим текстоджерелам, суспільна підтримка науки (мовні кафедри університетів, захисти наукових дисертацій). Подальша дискурсивність мовознавчої практики в Україні перших десятиліть ХХ ст. була зумовлена наявністю різних підходів до вивчення мови, зокрема соціологізму, формалізму, психологізму, структуралізму та ін. Це створювало широкий і продуктивний простір мовознавчої комунікації з боротьбою ідей, протистоянням концепцій, пошуком істини відповідно до обраних методологічних і світоглядних парадигм. Саме в цей період формуються галузеві аспекти вивчення української мови й окреслюється визначальна роль ученого-теоретика в розвиткові наукової думки. На ці часи припадає діяльність Д.М. Овсянико-Куликовського, А.Ю. Кримського, І.І. Огієнка, Л.А. Булаховського, О.Н. Синявського та ін. Однак тогочасні політичні умови не сприяли подальшому розгортанню української мовознавчої науки як повноцінної дискурсивної практики з широким інформативно-комунікативним виявом і прагматичним потенціалом.

Розвиток української мовознавчої теорії та практики ІІ пол. ХХ ст. позначений активізацією структурного й функціонального напрямів у дослідженні мови, що відбилося в працях І.К. Білодіда, М.К. Бойчука, М.А. Жовтобрюха, Г.П. Їжакевич, Ф.П. Медведєва, Ю.С. Мельничука, М.М. Пилинського, Ю.В. Шевельова та багатьох інших.

Дискурсивність сучасного українського мовознавства зумовлена інформаційною відкритістю, доступністю наукових джерел, інтеграцією у світовий мовознавчий дискурс, діяльністю наукових (академічних і навчальних) установ та закладів, видавничо-поліграфічною підтримкою, наявністю наукових шкіл і творчістю провідних вітчизняних лінгвістів у традиційних й актуальних парадигмах (наприклад, лінгвокогнітологія, лінгвоконцептологія, етнолінгвістика, психолінгвістика, соціолінгвістика, прагмалінгвістика, лінгвопрагматика та ін.). Ключовими поняттями сучасного українського мовознавства є антропоцентризм, мовна особистість, концептуальна картина світу, мовна картина світу, концепт, когніція, комунікація, дискурс, текст, ідіолект, етноментальність та ін., які відбивають наявні аспекти наукового вивчення мови та її функцій у суспільстві.

У другому розділі "Українське мовознавство як наукова комунікація" подано характеристику жанрів мовознавчої комунікації, описано функціонально-композиційні та комунікативно-стильові ознаки мовознавчої статті й відгуку офіційного опонента, розглянуто типи й функції інтертекстуальних включень у сучасному мовознавчому дискурсі, описано роль прецедентності в сучасній мовознавчій комунікації, представлено характеристику Інтернет-комунікації як однієї з форм професійного спілкування в мовознавчому просторі.

Сучасний український мовознавчий дискурс представлений різними жанрами й формами, серед яких монографія, стаття, тези, автореферат, наукова доповідь, наукова рецензія, відгук офіційного опонента на захисті дисертації, підручники й посібники. Одним із найбільш поширених жанрів у сучасному мовознавчому дискурсі є стаття як презентація мовознавцем актуальної розвідки з метою ознайомлення наукової спільноти з результатами дослідження в царині вивчення вузької мовознавчої проблеми. У мовознавчому дискурсі в жанрі статті виокремлюємо такі її види: власне наукова (теоретична) стаття, інформативна стаття, полемічна стаття, оглядова стаття.

Мовознавча стаття - це науковий твір, у якому дослідник презентує власні міркування щодо певної мовознавчої проблеми для ознайомлення з ними наукової спільноти (у цьому разі нове знання спирається на старе, тобто вже наявні концепції та дослідження, представлені в попередніх наукових розвідках). Комунікативна складова статті реалізується насамперед у полілозі, що відбувається між науковцями, які досліджували презентоване явище (у вимірі діахронії-синхронії), автором статті та її реципієнтами. Також наукова стаття є необхідним складником процедури атестації автора при захисті дисертаційного дослідження.

Спираючись на наявний теоретичний спадок у вивченні обраної проблеми, автор статті передбачає його подальше розгортання чи, можливо, ревізію з метою подати власну версію досліджуваного питання, зокрема, нове формулювання дефініцій, нову типологію чи класифікацію, оригінальне тлумачення сутності мовного явища. Такий формат спостерігаємо за умов, якщо 1) мовознавчий об'єкт належить до нової методологічної парадигми й потребує глибокого вивчення (наприклад, поява численних лінгвістичних напрямів, у межах яких по-новому осмислюють традиційне мовне явище); 2) об'єкт наукових зацікавлень не усталився в уніфікованому дефінітивному вияві (наприклад, поняття концепт, дискурс); 3) існує низка поліаспектних тлумачень об'єкта, що уможливлює подальшу динаміку їхнього наукового усвідомлення й тлумачення (наприклад, текст, символ, метафора, мовна картина світу, мовна особистість) та інших причин. У процесі такої аналітичної діяльності автора, репрезентованої в статті, та її відповідної рецепції читачем формується дослідницько-пошуковий простір для розгортання наукової комунікації між фахівцями у річищі того чи того мовознавчого напряму.

У сучасному мовознавчому дискурсі вимоги до статей, які подаються вченими до наукових збірників та вісників, є чіткими як у композиційно-структурному вимірі, так і змістовому. До статей, що подаються до збірників, затверджених ВАК, сформульовано вимоги, спрямовані на покращення формально-змістової якості тексту, які передбачають задекларованість актуальності досліджуваної проблеми, визначення цілей, аналіз останніх досліджень і публікацій, у яких започатковане розв'язання поданої проблеми і на які спирається автор, виділення не вирішених раніше частин загальної проблеми, що їм присвячується означена стаття, окреслення подальших перспектив вивчення проблеми. Така чітка регламентація композиційно-змістового наповнення статті хоч і структурує текст та формує в науковців-початківців навички творення власного наукового висловлення, однак певною мірою обмежує лінгвокреативність авторів, провокуючи тяжіння до формалізації наукового мовомислення.

Особливого акценту в плані комунікативної ваги, на нашу думку, заслуговують збірники статей, присвячені ювілейним датам видатних мовознавців (наприклад, збірники на пошану Ф.С. Бацевича, С.І. Дорошенка, С.Я. Єрмоленко, В.С. Калашника, Т.А. Космеди, Л.А. Лисиченко, С.В. Ломакович, А.К. Мойсієнка, О.А. Олексенко, Л.І. Шевченко та інших відомих українських мовознавців). У таких збірниках містяться розвідки, присвячені індивідуальному дослідницькому спадку мовознавця. Отже, можна говорити, що відбувається комунікація між автором публікації та ювіляром, оскільки будь-яка стаття на пошану вимагає детального ознайомлення з його науковим доробком, що сприяє актуалізації вже наявного знання в сучасному контексті. Реципієнт представленої статті отримує змогу ознайомитися в тексті не лише з авторським матеріалом, а і з теоретичними концепціями науковця-ювіляра: поклики, відсилання до першоджерел, що аналізуються, уможливлюють трирівневу комунікацію ювіляр - автор статті - реципієнт. Крім того, текст такої статті не обмежений вимогами до його формально-змістової організації.

Процедура захисту дисертації з усіма її складниками реалізує простір повноцінної наукової комунікації. Виступ дисертанта, питання членів ради, виступи опонентів створюють ситуацію діалогічності між науковцями, що породжує обмін науковою інформацією, формування нового знання на основі старого. Відгук офіційного опонента є невід'ємним складником захисту дисертаційного дослідження, необхідним елементом творчих дебатів на захисті дисертації, гарантом повного й точного виконання встановлених вимог до дисертації.

У відгуках офіційних опонентів про дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова, інваріантними є такі позиції: значення роботи для розвитку лінгвістики, актуальність і новизна представленого дисертаційного дослідження, повнота й аргументованість викладу отриманих результатів у дисертації та опублікованих працях, відповідність оформлення тексту роботи й автореферату вимогам ВАК України. Але в той же час відгук офіційного опонента позначений виявом певної суб'єктивності щодо наукової рецепції рецензованого тексту, хоча й твориться за певною структурно-змістовою схемою. Для здійснення наукового аналізу ми опрацювали відгуки докторів філологічних наук (перших опонентів) Ф.С. Бацевича, А.П. Загнітка, В.С. Калашника, О.П. Левченко, Н.М. Сологуб, О.А. Стишова, Л.І. Шевченко та кандидата філологічних наук (другого опонента) О.О. Маленко.

У відгукові реалізуються ідіостильові особливості авторського письма, конкретизується позиція рецензента щодо того чи того теоретичного положення, рівня його аргументації та переконливості представленого ілюстративного матеріалу. Як правило, титуловані вчені презентують цікаві, концептуально й стилістично оригінальні тексти відгуків, здійснюючи неформальний підхід до їхнього написання. При цьому опоненти можуть апелювати як до класичних і новітніх наукових джерел (відгуки професорів В.С. Калашника, О.П. Левченко, Н.М. Сологуб, О.А. Стишова), так і посилатися на усні виступи відомих учених на міжнародних конференціях, конгресах, семінарах (відгук професора Л.І. Шевченко). Такий прийом (фрагменти з усних виступів науковців) дає реципієнтам додаткову інформацію не лише про обізнаність опонента, а й про його безпосередню участь у презентативних наукових форумах, уміння скористатися отриманою інформацією в дискурсивній ситуації.

Комунікація під час захисту може бути зреалізованою покликами опонента до того чи того прецедентного тексту або вислову, за допомогою постановки питань опонентом та відповідей здобувача, оскільки процедура захисту передбачає відповіді дисертанта на питання та зауваження, що були висловлені опонентом. Частотним явищем у тексті виступу опонента є постановка риторичних питань, які виступають засобом створення діалогічності (відгуки Ф.С. Бацевича, О.О. Маленко). Питання, набуваючи дискурсивної ваги, уможливлюють емоційно сприятливу комунікацію між ученими (зняття емоційного напруження, послаблення критичного тону), провокують роздуми над проблемами, до яких апелює опонент.

У сучасному мовознавчому дискурсі інтертекстуальність є суттєвим текстотвірним чинником, оскільки реалізує динаміку й наступність наукового знання в теоріях, концепціях, персоналіях. Апеляція до думок, висловлювань, міркувань відомих учених, систематизація їх теоретичних положень, узагальнення їхнього досвіду в річищі досліджуваного питання складає теоретичне підґрунтя наукової розвідки будь-якого жанру, робить її більш переконливою. Інтертекстеми вживлюються до мовознавчих текстів із різною метою й виконують різні функції: 1) для підсилення власної наукової позиції, підтвердження ідей та гіпотез, 2) коригування вже наявної думки (погодження/непогодження), 3) відсилання реципієнта до першоджерела для подальшого більш детального ознайомлення із зазначеним текстом, 4) надання додаткової інформації реципієнту про той чи той текст, 5) актуалізація сучасної наукової думки, що пов'язана з науковими ідеями попередників та ін.

Найбільш поширеними інтертекстуальними включеннями в сучасному мовознавчому дискурсі є цитати (первинні за своїм походженням; повні, часткові, сегментні за структурно-стилістичними особливостями), меншою мірою представлені алюзії, найменш вживаними є центонні тексти.

Кожний текст є переходом від старого знання до нового, яке формується на основі попередніх текстів. Сучасне мовознавство розглядає науку як сферу взаємодії прецедентного тексту з новим створюваним текстом, що є базою, опорою для розгортання актуального наукового мовомислення. У вітчизняній лінгвістиці існує корпус прецедентних текстів (формат діахронії - синхронії), які сформували сучасний лінгвістичний дискурс як мовно-комунікативну практику з орієнтацією на позачасовість лінгвістичних ідей класиків мовознавчої думки. До таких текстів належать насамперед праці фундаторів українського мовознавства, зокрема І.C. Рижського, І.Ф. Тимковського, І.І. Срезневського, О.О. Потебні, П.Г. Житецького, Д.М. Овсянико-Куликовського; праці класиків світового мовознавчого досвіду, зокрема В. фон Гумбольдта, Р. Якобсона, М.М. Бахтіна, В.В. Виноградова, А. Вежбицької та ін., а також праці провідних українських мовознавців ХХ ст.

Мовознавча Інтернет-комунікцаія належить до статусно-орієнтованого типу дискурсивної практики і є порівняно новим способом презентації мовної особистості науковця у всесвітній мережі (на лінгвістичних Інтернет-порталах, персональних сайтах учених, сайтах кафедр та ін.). Мовознавча комунікація в мережі Інтернет є когнітивно-комунікативною діяльністю, що відбувається завдяки гіпертекстові як об'єднувальному факторові текстового простору сайту.

У третьому розділі "Термінологічний аспект українського мовознавчого дискурсу" висвітлено особливості термінологічної організації українського мовознавчого тексту, досліджено явище міжгалузевої та міжмовної термінологічної інтерференції, з'ясовано специфіку авторського використання іномовних термінолексем.

На підставі визначень терміна вітчизняними та зарубіжними мовознавцями (Б.М. Головін, В.П. Даниленко, І.С. Квітко, О.О. Реформатський, О.В. Суперанська, С.Я. Єрмоленко та ін.) розуміємо мовознавчий термін як спеціальне слово чи словосполучення, що має чітку дефініцію, вживається для точного позначення певного мовознавчого поняття, позбавлене емоційного забарвлення, позначене точністю, умотивованістю та однозначністю, разом з іншими термінолексемами утворює лінгвістичну терміносистему.

Процес залучення терміна з однієї площини людського знання в іншу є доволі поширеним явищем у сучасній лінгвістиці. Міжнаукова термінологічна інтерференція (у цьому разі під інтерференцією розуміємо явище взаємопроникнення термінів однієї наукової галузі в іншу) є на сьогодні науково обґрунтованою, дискурсивно виправданою, хоча й маловивченою. У ході проведеного дослідження текстів сучасного українського мовознавчого дискурсу нами було виокремлено ряд терміноназв різної галузевої генетики, серед яких лексичні одиниці фізичної, технічної, медичної, природничої, психологічної наукових царин, наприклад: амплітуда, асиметрія, атомізація, вектор, гетерогенний, гомогенний, девіація, дифузія, діапазон, егоцентризм, інвентар, інгредієнт, інтеграл, каталізатор, квант, компресія, конденсація, координати, логоепістема, матриця, молярна одиниця, мутація, орбіта, палеонтологія, патогенний, препарування, радикал, репертуар, рефлексія, селекція, серцевина, симетрія, симптом, синергетика, синкретизм, спектр, трикутник, фрейм та ін.

Ці терміни інтегруються в лінгвістичне текстосередовище завдяки потенціалові внутрішньої форми, яка містить ті семантичні компоненти, що вмотивовують їхню дискурсивну доречність. При цьому термін не втрачає своїх генетичних денотативно-сигніфікативних ознак, що уможливлює його адаптацію в іншому контексті: Найважливіші ознаки полілогу: велика амплітуда коливань смислового і формального зв'язків реплік (Бацевич); Вичленування того чи іншого компонента речення зумовлює його атомізацію (Загнітко); Слово є асиметричною одиницею, у якій немає однозначної визначеності між планом змісту і планом вираження (Лисиченко); Мовні картини світу множинні, історично змінні, дифузні (Шевченко); Детермінуючий інгредієнт набуває відчутно темпорального значення (Дорошенко); Поняття концепту відповідає уявленню про ті смисли, якими оперує людина в процесі мислення і які відображають зміст (смисл) досвіду і знання, зміст результатів усієї людської діяльності та процесів пізнання світу у вигляді деяких квантів знання (Кочан) та ін.

Ідентифікація таких термінів як лінгвістично адаптованих відбувається за рахунок власне мовознавчих терміноодиниць чи терміносполук, що формують лексико-семантичний простір (дистрибуцію) вузького контексту й умотивовують лінгвістичну текстоситуацію. Дискурсивними мінусами введення таких терміноназв у лінгвістичний контекст вважаємо неоднозначність їх смислової рецепції та прагматичного декодування читачем. Це зумовлюється тим, що не завжди прозорою для реципієнта є ядерна сема, яка мотивує контекстне значення десемантизованої термінолексеми в умовах іншого галузевого середовища. З іншого боку, така текстоситуація активізує інтелектуальний ресурс читача, який прагне адекватного розуміння авторського замислу. Також подібна термінологічна інтерференція збагачує й урізноманітнює лексичний простір наукового тексту, розширює вербальні межі індивідуальної й загальної наукової картини світу галузі.

Терміни-запозичення є об'єктивним фактором розвитку наукової думки, оскільки наукова сфера, мовознавство зокрема, має міжнародний характер (ідеться про контакти світової наукової спільноти загалом). Частотними є іномовні ад'єктиви, що використовуються в тексті і як терміноознаки, і як синонімічні одиниці до своїх українських лексико-семантичних відповідників, наприклад: адвербіальний - прислівниковий; ад'єктивний - прикметниковий; атрибутивний - означальний; вербальний - мовний; денотативний - предметний; експліцитний - наявний, помітно виражений; імпіліцитний - непомітний, слабко виражений; інтродуктивний - вступний; інферативний - завершальний; каузальний - причинний; квантитативний - кількісний; локативний - просторовий; облігаторний - обов'язковий; презентований - представлений; релятивний - відносний; репрезентований - відтворений; сигніфікативний - поняттєвий; субстанціальний - іменниковий; темпоральний - часовий; транзитивне (дієслово) - перехідне (дієслово); циркумстативний - обставинний та ін. Уживання подібних терміноознак характерне для наукового ідіостилю Ф.С. Бацевича, І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, С.І. Дорошенка, А.П. Загнітка, Т.А. Космеди, І.М. Кочан, Л.А. Лисиченко, А.К. Мойсієнка, О.О. Селіванової, М.І. Степаненка, Л.І. Шевченко та інших. Окрім атрибутивних термінологічних характеристик аналізованого мовного явища, поширеним у мовознавчому дискурсі є використання іномовних термінів-субстантивів (або їхніх структурних складників), серед яких насамперед усталені й дискурсивно сформовані поняття, цілком продуктивні в сучасній лінгвістичній комунікації: асерція, делімітація, денотат, директив, екстенціонал, екзегеза, еманація, етногенез, інтенціонал, інтродукція, ін'юнктив, когезія, когніція, когніотип, компаратив, контент-аналіз, континуум, перцепція, прелюд, проспекція, реквистив, ретроспекція, слот, фасет, філогенез, фрейм та ін. Особливого функціонування ці термінолексеми набули в контексті семасіології, теоретичної граматики, комунікативної лінгвістики, лінгвокогнітивістики, лінгвоконцептології, прагмалінгвістики, лінгвопрагматики, лінгвістичного аналізу тексту.

Висновки

Дослідження лінгвокомунікативних особливостей українського мовознавчого дискурсу дозволило зробити висновки, в яких узагальнено результати проведеної роботи.

Термін дискурс є поняттєвим складником багатьох знаннєвих сфер людського життя, що зумовлює його поліаспектне вживання в науковій комунікації. У сучасній лінгвістиці дискурс - це мовленнєво-мисленнєва діяльність, когнітивно-комунікативний феномен, пов'язаний з реальним процесом мовлення та включає в себе власне лінгвальні й екстралінгвальні компоненти (загальний досвід, особистісні характеристики комунікантів, фонові знання, думки, інтенції, комунікативна мета та ін.). Дискурс об'єктивується у формі текстів, задіяних в ситуації спілкування. Текст, на відміну від дискурсу, є одиницею лінгвістичного аналізу, що не позначена комунікативною ситуацією.

Текст як один із засобів наукової комунікації, у процесі якої отримують нове наукове знання, уможливлює діалог між автором і читачем. У сучасних дослідженнях провідною визначається роль адресата й адресанта в процесі наукового текстотворення. Текст є полем комунікативно-пізнавальної діяльності вченого як транслятора наукової думки чи її реципієнта, налаштованого на продукування, рецепцію та трансформацію наукового знання. Пізнавальна діяльність постає як комунікативно-пізнавальна і є націленою на творення нового наукового тексту. Роль науковця як мовної особистості в процесі наукового текстотворення, текстосприймання, термінотворення та терміновживання є визначальною в сучасному лінгвістичному дискурсі. Вияв мовної та мовленнєвої індивідуальності автора тексту зумовлений як власне лінгвальними, так і екстралінгвальними чинниками, які маркують текст як результат пізнавально-комунікативної діяльності певного автора.

Витоки українського мовознавства сягають ХVІ-XVIІ століть і пов'язані з виходом давніх граматик та лексиконів староукраїнської мови, прагматичний аспект яких вимірювався не формуванням науково-комунікативного простору (дискурсивна практика), а закладанням основ наукового опису мовних явищ, своренням відповідного категоріально-поняттєвого апарату й мовознавчої термінології (метамови). Концептуальна спадковість цих граматик, їхнє подальше вдосконалення в працях послідовників, активізація науково-навчальної діяльності наступників, уплив на розвиток мовознавчої думки в інших слов'янських культурах визначають дискурсивний потенціал давніх граматик як практичних джерел пізнання мови.

Дискурсивність мовознавчої царини як науково-комунікативної практики на українських теренах активізується з розвитком теоретичного осмислення феномену мови (початок ХІХ ст.), що представлено панівними на той час європейськими мовознавчими ідеями, зокрема логіко-граматичним напрямом, порівняльно-історичним, психологічним та ін., які в певний спосіб опозиціонували в методологічних засадах вивчення мови (створення діалогічного контексту). Діяльність професорів Харківської філологічної школи сприяла поширенню, теоретичному осмисленню й практичному опрацюванню цих ідей в царині східнослов'янського й зокрема українського мовознавства ХІХ ст., що надалі (початок ХХ ст.) розвивалося в науковій апробації синхронних парадигм (соціологізм, формалізм, структуралізм).

Множинність теоретико-методологічних засад та дослідницьких аспектів сучасного українського мовознавчого дискурсу (функціональний та антропоцентричний підходи до вивчення мови, новітні когнітивні, комунікативні, етнолінгвістичні, психолінгвістичні напрями) уможливлює повноцінну наукову комунікацію з протистоянням лінгвістичних ідей, появою нових концепцій, спростуванням старих, помітною інтелектуалізацією мовознавчого знання.

Сучасний мовознавчий дискурс зреалізовано у великих (монографія, дисертація, підручник, навчальний посібник та ін.) і малих (анотація, тези, реферат, огляд, рецензія, відгук та ін.) наукових жанрах. Усі вони є продуктивними й актуальними, найбільшої ж дискурсивної ваги набувають монографії та статті у фахових мовознавчих збірниках. У сфері професійної лінгвістичної комунікації популярності поступово набуває Інтернет. Як показало дослідження, сучасна українська мовознавча Інтернет-комунікація представлена різними формами (сайти мовних кафедр, персональні сайти вчених, філологічні портали та ін.). Але мовознавча Інтернет-комунікація як одна із форм отримання нового наукового знання у вітчизняному науковому просторі ще не набула значної ваги.