Лінгвопрагматичні особливості спонукального дискурсу в англомовній прозі (на матеріалі художніх творів другої половини ХХ століття)

15

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

Спеціальність 10.02.04 германські мови

УДК 811.111:165.194:808.53

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЛІНГВОПРАГМАТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ СПОНУКАЛЬНОГО ДИСКУРСУ В АНГЛОМОВНІЙ ПРОЗІ

(на матеріалі художніх творів другої половини ХХ століття)

Голощук Світлана Леонідівна

Львів 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі іноземних мов для гуманітарних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник: доктор філологічних наук, професор Кусько Катерина Яківна, Львівський національний університет імені Івана Франка, професор кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Кияк Тарас Романович, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, завідувач кафедри теорії і практики перекладу з німецької мови.

кандидат філологічних наук, професор Булатецька Людмила Іванівна, Волинський національний університет імені Лесі Українки, завідувач кафедри англійської філології

Захист відбудеться “19” квітня 2011 р. о 12 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.15 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка за адресою: 79001, м. Львів, вул. Драгоманова, 5.

Автореферат розісланий “18” березня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Шпак О.А.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

спонукальний дискурс невербальний

На сучасному етапi розвитку мовознавства помітним є підвищений інтерес лінгвістів до вивчення цілеспрямованої діяльності людини, до особливостей процесів волевиявлення, які регулюються нерозривним зв'язком мови з пізнавальними процесами. Дисертаційне дослідження ґрунтується на інтегративному підході та раціональному синтезі сучасних наукових парадигм: когнітивної, антропоцентричної, прагматичної (А.Д. Бєлова, Ф.С. Бацевич, К.Я. Кусько, М.М. Полюжин). У ньому комплексно досліджується спонукальний дискурс (далі СД), об'єктивований в англомовному художньому тексті на ментальному, вербальному та невербальному рівнях.

У низці лінгвістичних праць на матеріалі різних мов розглянуто окремі аспекти спонукання: структурно-морфологічні (Л.В. Бережан, О.Л. Даскалюк, С.В. Мясоєдова, І.І. Прибиток, Л.В. Фоміна, С.В. Харченко), функціонально-семантичні (Н.О. Бондарева, A. Вежбицька), прагматичні (М.І. Гриценко, Р. Конрад, В.Г. Куликова, Л.В. Михайлова, О.В. Нарушевич-Васильєва, Н.В. Паршук, Н.В. Романишин, Дж. Серль, J. Austin, A. Trosborg, D. Vanderveken), соціокультурні (В.І. Карасик, Г.Г. Дрінко, F.H. Eemeren, M. McCarthy) та дискурсні (Т.М. Нікульшина, Л.Г. Ряполова, О.Б. Франко, A. Ross). Структурні особливості директивної дії в інших типах дискурсів були об'єктом окремих дисертаційних досліджень (А.А. Бігарі, Л.Л. Ільницька, П.Г. Крючкова). Водночас у сучасному мовознавстві лінгвопрагматичні особливості спонукального дискурсу на матеріалі англомовних художніх текстів досі ще комплексно не досліджувались, тому потребують аналізу його структурні, семантичні та інтердискурсні особливості.

Особливо актуальними сьогодні є роботи, в яких вивчаються мовні одиниці у єдності їхніх когнітивних властивостей і дискурсних параметрів (С.А. Жаботинська, Т.ван Дейк, О.М. Кагановська, О.С. Кубрякова, А.М. Приходько, І.А. Стернін), котрі визнають мову інструментом пізнання людини і навколишнього світу в поєднанні з її роллю в умовах реальної мовленннєвої діяльності.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлена, з одного боку, спрямованістю лінгвістичних досліджень на поглиблене вивчення мовних явищ у їх нерозривному зв'язку із пізнавальними процесами, а з іншого - відсутністю комплексного дослідження англомовного СД. Прагнення створити багатоаспектне уявлення про спонукальний дискурс зумовлює потребу у вивченні інтердискурсних характеристик спонукання.

Зв'язок роботи з науковими темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України “Дискурс іноземних мов на гуманітарних факультетах університетів: вербальна та екстравербальна реалізація” (номер держреєстрації 1Г-127Б), яку розробляє кафедра іноземних мов для гуманітарних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка. Tему дисертації затвердила Вчена рада Національного університету імені Івана Франка 27. 12. 2006 р., протокол № 8/12.

Мета дослідження полягає у виявленні лінгвопрагматичних аспектів спонукального дискурсу. Для досягнення поставленої мети потрібно вирішити низку конкретних завдань:

· визначити ґенезу й суть спонукального дискурсу;

· з'ясувати особливості мовної та позамовної репрезентації спонукального дискурсу;

· дослідити реалізацію спонукального дискурсу з урахуванням чинника адресата;

· простежити фазовий розвиток спонукальної мовленнєвої взаємодії;

· розробити модель спонукального дискурсу на основі фреймових структур;

· встановити граматичні, лексико-стилістичні та невербальні індикатори спонукання;

· вивчити взаємозв'язок спонукального дискурсу із аргументативним, оцінним та авторитарним дискурсами.

Об'єкт дослідження - лінгвопрагматичні особливості спонукального дискурсу в англомовній прозі.

Предмет дослідження - лінгвопрагматична реалізація СД, об'єктивованого в художніх текстах на ментальному, вербальному та невербальному рівнях.

Матеріалом дослідження є 958 зразків дискурсу, в яких реалізовано волевиявлення адресата, спрямоване на досягнення і реалізацію запланованої мети. Спонукання розглянуто як мовленнєвий вплив, за допомогою якого одна людина вербально регулює діяльність іншої. Текстові фрагменти отримано методом суцільної вибірки з 26 художніх творів сучасних англомовних авторів (загальний обсяг близько 6400 сторінок).

Методи дослідження визначені поставленими метою та завданнями, специфікою об'єкта і мають комплексний характер. Основним методологічним підґрунтям для глибшого дослідження сутності СД, особливостей його мовної репрезентації є метод дискурсного аналізу, який уможливлює виявлення та вивчення вербальних/невербальних компонентів комунікації та позамовної інформації. За допомогою прагматичного аналізу простежено функціонування індикаторів спонукання у проекції на інтерактивність учасників спонукального дискурсу. Для змістово-структурної репрезентації СД використовується метод фреймового аналізу. Mетод системно-функціонального аналізу дав змогу дослідити специфіку взаємодії вербальних одиниць із невербальними у реалізації спонукального дискурсу; компонентний аналіз застосовано для опису виділених типів спонукальних мовленнєвих актів; контекстуально-описовий метод - для аналізу функціонування різних типів спонукання.

Наукова новизна полягає в тому, що зроблено спробу розширити типологію мовленнєвих актів спонукального дискурсу та виявити особливості його мовної та позамовної репрезентації. Новим є підхід до вивчення СД із урахуванням чинника адресата, що дало змогу визначити моделі зміни комунікативних ролей. Уперше побудовано фазову модель розгортання спонукальної мовленнєвої взаємодії та модель спонукального дискурсу на основі фреймових структур. Встановлено граматичні, лексико-стилістичні та невербальні індикатори спонукання. На невербальному рівні вперше досліджено вплив стратегічного мовчання на реалізацію СД, проаналізовано інтердискурсні характеристики спонукання.

Теоретичне значення дисертації полягає в уточненні окремих теоретичних і емпіричних положень дискурсології та лінгвістики тексту, обґрунтуванні ментальної й мовної репрезентації спонукання в англомовному художньому дискурсі, створенні фреймової структури спонукального дискурсу. Дисертація поглиблює знання про інтердискурсні характеристики спонукання.

Практичне значення роботи визначається тим, що її результати можна використовувати під час викладання теоретичних курсів лінгвістики тексту, лексикології, теоретичної граматики сучасної англійської мови; у спецкурсах з теорії дискурсознавства, когнітивної лінгвістики.

Апробація дослідження здійснювалася на дев'ятьох наукових конференціях, зокрема, двох міжнародних: “Лінгводидактика та лінгвостилістика на зламі століть: питання теорії та практики” (Львів, 2004), VІІ Міжнародній науково-методичній конференції “Методологічні проблеми сучасного перекладу” (Суми, 2007); п'яти всеукраїнських конференціях: третій методичній конференції TESOL-Україна “Викладання англійської мови як мови фаху в контексті глобалізації університетської освіти” (Львів, 2006); науковій конференції “Пріоритети германського та романського мовознавства” (Луцьк (Світязь), 2007); першій науково-практичній конференції “Соціокультурні та етнолінгвістичні проблеми галузевого перекладу в парадигмі євроінтеграції” (Київ, 2008); першій науковій конференції “Людина. Комп'ютер. Комунікація” (Львів, 2008); на другій науковій конференції “Пріоритети германського та романського мовознавства” (Луцьк (Світязь), 2008); конференц-семінарі “Дискурсні стратегії лінгвістики ХХІ століття” (Львів, 2006); другій регіональній науково-практичній конференції “Дискурсні стратегії лінгвістики ХХІ століття” (Львів, 2008); щомісячних засіданнях Регіонального наукового семінару з дискурсознавства та текстолінгвістики кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка (2003 - 2009).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладено в 16 публікаціях, виконаних одноосібно, 8 із них опубліковано у фахових виданнях ВАК України. Загальний обсяг публікацій - 4,8 друк. арк.

Структура й обсяг дисертації. Дисертаційне дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків до кожного з них, загальних висновків, списків теоретичних джерел праць українських і зарубіжних авторів (262 назви), лексикографічних джерел (19 позицій) джерел ілюстративного матеріалу (26 позицій) та додатків. Обсяг основного тексту становить 162 сторінки (з 18 рисунками), загальний обсяг роботи разом із бібліографією та додатками - 270 сторінок.

У вступі розкрито стан наукової проблеми, підстави для розроблення теми, обґрунтовано її актуальність, висвітлено зв'язок роботи із науковими темами, сформульовано мету й завдання праці, визначено об'єкт, предмет, методи дослідження, розкрито наукову новизну роботи, її теоретичне значення і практичну цінність.

У першому розділі виконано критико-аналітичний аналіз літератури, в якій розглядаються теоретичні засади спонукального дискурсу. Уточнено в лінгвістичному ракурсі поняття “спонукальний дискурс”, “спонукальний мовленнєвий акт”, “спонукуваний”, проаналізовано ментальні передумови втілення спонукання, запропоновано моделі спонукальної ситуації із урахуванням чинника адресата, розроблено типологію спонукальних мовленнєвих актів, встановлено їхні прагматичні особливості, наведено фазову модель розгортання спонукальної мовленнєвої взаємодії.

У другому розділі спонукальний дискурс розглянуто на рівні ментальної та мовної репрезентації. Виокремлено модель СД, визначено її основні компоненти. Мовну реалізацію моделі спонукального дискурсу подано у вигляді індикаторів спонукання, до яких зараховано вербальні та невербальні засоби.

У третьому розділі обґрунтовано взаємодію та взаємовплив дискурсів інших типології, зокрема, авторитарного, аргументативного та оцінного, у їхньому зв'язку із спонукальним дискурсом. Розкрито природу кореляції цих дискурсів із урахуванням їхніх функціональних особливостей та лексико-синтаксичних засобів реалізації.

У загальних висновках наведено підсумки дисертаційного дослідження, узагальнено теоретичні та практичні результати, а також окреслено перспективи наукових розробок за зазначеною проблематикою.

У додатках подано зразки спонукального дискурсу в творах англомовних письменників другої половини ХХ століття.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Теоретичні засади дослідження спонукального дискурсу”. Значна роль волевиявлення у людському спілкуванні зумовила дослідження спонукання з позиції когнітивно-дискурсної методології (А.Д. Бєлова, О.С. Кубрякова), котра інтегрувала теоретичну базу таких мовознавчих галузей, як когнітивна лінгвістика (Р.П. Абельсон, О.Л. Бєссонова, М.М. Болдирев, С.А. Жаботинська, О.М. Кагановська, О.Л. Каменская, Дж. Лакофф, А.П. Мартинюк, М. Мінський, М.М. Полюжин, А.М. Приходько, Й.А. Стернін, Н. Хомський, W.F. Hanks, R. Jackendoff, D. Lee, R.E. Longacre та інші) та дискурс-аналіз (Л.Р. Безугла, В.З. Дем'янков, В.І. Карасик, А.О. Кібрик, К.Я. Кусько, М.Л. Макаров, О.О. Огуй, О.Й. Шейгал, С.О. Швачко, R. Carter, D. Schiffrin, M. Stubbs та інші). Розуміння мовних та мовленнєвих процесів нерозривно пов'язане з розумінням когнітивних процесів (О.І. Морозова, І.С. Шевченко), котрі відбуваються у свідомості учасників спонукального дискурсу під час трансферу і сприйняття повідомлення. Досліджуючи СД із залученням методів когнітивної лінгвістики (Р. Джакендофф, А.А. Залєвска, Ч. Філлмор) можна описати зв'язок мови з пізнавальними процесами учасників взаємодії та на цій основі виділити ментальну та мовну репрезентації (О.Л. Камєнская) спонукання.

Виокремлення спонукального дискурсу як одного з типів дискурсу зумовлено особливістю його використання з погляду певної комунікативної спрямованості - логічної категорії спонукання (Т.М. Нікульшина). Спонукальний дискурс розглядаємо як цілеспрямовану структуру, пов'язану з прийняттям рішень і трансформацією знань задля зміни або створення відповідного ментального простору в свідомості спонукуваного для досягнення поставленої мети. У цю структуру входить позамовна інформація, вербальні й невербальні компоненти комунікації. Одиницею спонукального дискурсу є спонукальний мовленнєвий акт - граматично й семантично організоване висловлення, що супроводжується відповідними діями спонукувача, спрямованими на спонукуваного та його реакцію. Спонукальний мовленнєвий акт і спонукальний дискурс співвідносяться між собою як елементарна та складна комунікативні одиниці. Тим містком, що поєднує спонукальний дискурс і спонукальний мовленнєвий акт, є мовленнєвий жанр, зокрема такий його тип, як розмова. У реалізації СД відповідно до мети спілкування простежуємо інформативну та наказову розмову. Для кожного типу розмови характерна варіативність мовленнєвих актів. Спонукальний мовленнєвий акт і мовленнєвий жанр розмови корелюють між собою як одиниці різних, але взаємопов'язаних рівнів (І.С. Шевченко). Трактування спонукальних мовленнєвих актів відбувається у єдності жанру, дискурсу та ментальних процесів, які передують їх вимовлянню.

Поглиблено вивчаючи когнітивні та вербальні процеси, їх слід аналізувати у поєднанні з конкретною особою, суспільством, соціальною групою, тому у дослідженні використано напрацювання вчених з прагмалінгвістики (Т.Є. Авдєєнко, Ф.С. Бацевич, О.П. Воробйова, Н.П. Карпчук, М.С. Козирева, Г.Г. Почєпцов, І.С. Сусов). Для досягнення бажаного результату треба врахувувати механізм розуміння іншої людини (О.О.Потебня), що є проекцією соціального досвіду (М.М.Бахтін). Учасники спонукального дискурсу - спонукувач та спонукуваний - перебувають у складній взаємодії і розглядаються як єдиний образ, доповнюючи один одного. Спонукувач свідомо будує своє повідомлення відповідно до концептуальної та емоційно-оцінної моделі спонукуваного. Останнього визначаємо як особу/особи, якій/яким спонукувач надсилає своє послання, заздалегідь орієнтуючись на її/їхні уявні загальні риси під час створення послання, яке повністю розуміє ця особа/особи і яке викликає в неї/них фізичну, ментальну чи емоційну реакцію, що створює певний тип відносин, впливаючи на подальші дії спонукувача. На основі спрямованості спонукальної взаємодії (Л.В. Бережан, Н.В. Романишин) було виділено індивідуально-орієнтоване, колективно-орієнтоване та ірреально-орієнтоване спонукання.

Англомовний СД із урахуванням чинника адресата реалізується у двох формах: власне спонукання - передбачає наявність спонукувача та безпосереднього виконавця бажаної чи очікуваної дії - спонукуваного, наприклад: (1) “Eat it and you'll get well faster” (S. Sheldon) та ретранслятивного спонукання - об'єднує спонукувача, співрозмовника та потенційного виконавця дії - спонукуваного (2) “My master, he say: invite the young lady to go riding (A. Carter). Залежно від зміни статусу учасників відбуваються зміни структурних характеристик, систематизувавши які, ми виявили такі моделі: 1) мовленнєва взаємодія зі збереженням комунікативно-позиційного статусу спонукуваного за одним із учасників (приклад 1) або групою учасників; та 2) мовленнєва взаємодія зі зміною комунікативно-позиційного статусу спонукуваного на статус спонукувача, наприклад: Frederica said, “Gosh, look where you're going.” Alexander said, - “For God's sake, shut up, Frederica” (A. Byatt). Дослідження ретранслятивного спонукання дало змогу виявити такі моделі: 1) мовленнєва взаємодія за участю спонукувача, адресата-інформатора та з посиланням на те, що дію може виконати відсутній у момент мовлення спонукуваний; 2) мовленнєва взаємодія, в котрій спонукувач є відсутнім, а вказівку на виконання дії передає адресат-інформатор (приклад 2).

Різноманітні ментальні процеси, які відбуваються у людській свідомості, тісно пов'язані спонуканням, виявляючись у накопиченні, комбінації та зіставленні необхідних для здійснення ефективного впливу знань. Такий підхід дає змогу висвітлити залежність знань, які містяться у спонукальному дискурсі, від способу їх репрезентації. Мовні засоби слугують основною умовою експлікації змісту спонукання. Вплив на спонукуваного здійснюється за допомогою мовних одиниць.

Спонукальні мовленнєві акти класифіковано за такими параметрами: 1) категоричне спонукання (наказ, вимога, інструкція, заборона, розпорядження, команда, погроза) та некатегоричне спонукання (прохання, благання, переконання, пропозиція, рекомендація, застереження, дозвіл, нагадування, настанова, запрошення, порада, натяк та докір; 2) соціально-рольова структура учасників спілкування; 3) організаційна визначеність бажаної дії: регламентоване/нерегламентоване спонукання; 4) експліцитність/імпліцитність вираження.

Здійснення категоричного спонукання націлено на емотивну сферу спонукуваного, а некатегоричного - на раціональну. Спільним компонентом обох видів спонукання є “бажання спонукати спонукувача зробити необхідні дії”. Відмінність між ними полягає у змісті їхньої “глибинної структури” (А. Вежбицька). Категоричне спонукання в глибинній структурі передбачає, що адресат повинен виконати те, чого від нього хоче мовець: “Я кажу: я хочу, щоб ти …”. Некатегоричне спонукання означає можливість виконання/невиконання адресатом бажаної для мовця дії: “Спонукати тебе до того, щоб ти …”. Некатегоричні мовленнєві акти реалізують максими кооперативного спілкування (Г.П. Грайс) та вимогу комунікативного постулату ввічливості (Дж. Ліч). Спонукальний дискурс ґрунтується на певних соціальних відносинах і є складовою частиною соціальної взаємодії (Л.Р. Безугла) та враховує як біосоціальні ролі комунікантів, так і інституційні аспекти комунікації (Р. Барт, Т.ван Дейк, D. Brazil, M. Halliday), впливаючи на соціальні та культурні зміни (С. Kramsch). Соціально-рольове співвідношення учасників спонукального дискурсу розглядається з урахуванням категорій соціального контексту (особисте, громадське, інституційне/формальне, неформальне) та актуалізується у їхніх статусних (вік, стать, раса, національність), позиційних (професія, титул, звання) і ситуативних ролях. Певні ролі передбачають рівні/симетричні або ж нерівні/асиметричні стосунки, що зумовлює як мовне вираження спонукання, так і його реалізацію. Параметром організаційної визначеності спонукання можна протиставити спонукання, котрі: 1) регламентують структуру дії та її послідовність - регламентоване спонукання (інструкції, команди, розпорядження); 2) дають можливість спонукуваному самостійно приймати рішення про подальші дії - нерегламентоване спонукання (накази, прохання, заборони). Про експліцитне/імпліцитне вираження спонукання говорять тоді, коли спонукувач бажає/не бажає розкрити своїх інтенцій (пряме/непряме вираження інтенції мовця).

У структурному плані модель спонукальної мовленнєвої взаємодії характеризується чіткою будовою, що відповідає зазначеним фазам: 1) встановлення контакту (фатична комунікація); 2) визначення статусних взаємин (переважно невербальна комунікація); 3) пояснення спонукання; 4) власне спонукання; 5) взяття на себе обов'язків; 6) реакція спонукуваного на спонукання. Наприклад: He bent over me to drop a beard-masked kiss on my forehead. - `Every man must have one secret, even if only one, from his wife,' he said. - `Promise me this, my whey-faced piano-player; promise me you'll use all the keys on the ting except that last little one I showed you (А. Carter). Початок розмови є невербальним (he bent over me to drop a beard-masked kiss on my forehead); звертання підсилюється люб'язним зверненням (my whey-faced piano-player); прохання про прохання виражено імпліцитно (promise me this); спонукувач мотивує причину прохання (Every man must have one secret), після чого вимовляє саме прохання (use all the keys on the ting except that last little one I showed you). Типові компоненти англомовної взаємодії нерівноцінні: ядро утворює мовленнєвий акт прохання, початок розмови і звернення є фатичною комунікацією, а прохання про прохання і мотивування є додатковими компонентами власне прохання.

Розділ 2. “Функціональні та структурні особливості спонукального дискурсу”. З огляду на вагомий статус англійської мови як засобу міжнародного спілкування, актуальним завданням є дослідження основних функціональних та структурних особливостей спонукального дискурсу. Процес виникнення мисленнєвого спонукання починається з бажання, яке існує у формі латентного чи актуалізованого спонукання. Латентне спонукання характеризується як стан, як суто ментальний конструкт, на відміну від актуалізованого, що має процесуально-результативний характер. Актуалізоване вербальними засобами бажання передбачає наявність елементарних компонентів об'єктивації - елементарного ланцюга спонукання, що складається із таких ланок, як спонукувач - предмет спонукання [ПС] - спонукуваний. Основним змістом актуалізованого спонукання є мислене утворення, яке перетворюється із латентного на актуалізоване як “бажання - думка - спонукання”. Щоб реалізувати спонукання, спонукувач враховує власні знання про предмет спонукання і знання спонукуваного, які під час вербальної взаємодії переплітаються. У разі збігу створюється основа для успішної реалізації спонукання. Зворотного зв'язку набуває сприйняття спонукання спонукуваним - із актуалізованого в латентне згідно з формою “спонукання - думка - бажання” та є процесом розуміння змісту предмета спонукання.

Трактування СД як одного з фрагментів процесу індивідуального пізнання співвідноситься з поняттям моделі та моделювання (Дж. Лакофф). Ідеальна модель спонукального дискурсу (далі СД-модель) є мисленнєвою структурою, яка існує в свідомості учасників спонукання як фрагмент загальної моделі об'єктивації світу та представляє частину їхнього знання про навколишній світ та можливі способи його зміни. Оскільки модель повинна містити різні рівні аналізу дискурсу та їхні взаємозв'язки (Т.А.ван Дейк), у її структурі виокремлено такі компоненти: 1) уявлення про предмет спонукання; 2) поняття про предмети і явища зовнішнього світу; 3) відношення між учасниками СД. Трансформація ідеальної моделі в матеріальну відбувається за допомогою фізичних кодів: слів, речень, текстів. Оптимальним методом моделювання СД-моделі є метод фреймового опису (М. Мінський).

Модель СД характеризується складністю фреймової організації і є ієрархічною структурою, що охоплює сукупність ментальних процесів та відношень між ними. Верхні структури фрейму фіксовані й містять компоненти, які є визначальними для нього, зокрема - спонукувач, спонукальний мовленнєвий акт та спонукуваний. Нижні рівні в процесі ментальної діяльності заповнюються конкретними даними. Спонукувач набуває таких характеристик, як особа/група осіб/Бог (божества). Спонукальний мовленнєвий акт наповнюється ознаками категоричного/некатегоричного спонукання. Спонукуваний реалізується через внутрішнє Я спонукувача (самоспонукання)/безпосередній виконавець/потенційний виконавець/група осіб/Бог (божества). Важливими є як наповнюваність фрейму, так і зв'язки всередині, оскільки бажання діють на спонукувача, котрий через певний спонукальний мовленнєвий акт взаємодіє з спонукуваним, на якого впливають його бажання. Такі зв'язки всередині фрейму дають змогу передбачити певні характерні риси неактуалізованих частин спонукання та прогнозувати певні відомості про предмет спонукання.

Ураховуючи результати дослідження фактичного матеріалу, констатуємо, що в спонукальному дискурсі волевиявлення реалізується за допомогою індикаторів (Л.Р. Безугла) спонукання, до яких зараховуємо граматичні (структура питального, наказового та умовного речень), лексичні (звертання, лексема please, модальні оператори, заперечення), стилістичні (повтор, протиставлення) та невербальні засоби (мовчання).

Спонукувач вибирає конкретну граматичну форму речення залежно від імпліцитності/експліцитності вираження семантики спонукання. Для непрямого волевиявлення - некатегоричного спонукання - це форми умовних (С.В. Мясоєдова) та питальних речень (Л.Р. Безугла, Р. Конрад). Для вираження категоричного спонукання вживають форми імператива (Л.В. Бережан, Н.О. Бондарева, М.І. Гриценко, О.Л. Даскалюк, Г.Г. Дрінко, R. Quirk).

Імперативні речення характерні для категоричних (наказ, інструкція, команда, розпорядження) та некатегоричних (порада, пропозиція, прохання, рекомендація, дозвіл, благання, запрошення) мовленнєвих актів. Ситуація вживання дієслова наказового способу тісно пов'язана з моментом мовлення, і через називання спонукуваного - потенційного виконавця спонукуваної дії - поєднується з спонукальним дискурсом. Висловлення спонукання за допомогою питальних конструкцій передбачає імпліцитний вплив на діяльнісну та емоційну поведінку спонукуваного, з тим, щоб знизити інтенсивність волевиявлення (прохання та пропозиції). Окремі питальні конструкції на рівні глибинної структури можуть мати значення категоричного мовленнєвого акту наказу: Whyn't you go on to work? (W. Faulkner). Висловлення у формі питального речення у певній мовленнєвій ситуації має значення наказу “Go on to work”. Завершальним і вирішальним критерієм за допомогою якого можна відрізнити прохання від наказу, є інтонація (А. Вежбицька).

Висловлення з формами умовного способу і значенням волевиявлення передають послаблене значення апелятивності, втілюються в імперативному перифразі через наявність семи бажаності виконання дії. Формами умовного способу послуговуються для передавання як категоричних (докір, наказ, погроза), так і некатегоричних (порада, прохання) мовленнєвих актів. Зіставивши ірреальність умовного способу з ірреальністю імператива, бачимо, що ірреальність імператива спрямована в майбутнє та проектується в момент спонукальної взаємодії. Події, передані умовним способом, пов'язані з виконанням, а радше невиконанням певної умови, і тісно пов'язані з гіпотетичною ситуацією, а не з особою, котра повинна виконати необхідну дію.

Звертання як один із лексичних індикаторів СД об'єктивує спонукуваного за ім'ям, соціальною роллю, яку він виконує, за допомогою займенників, пестливих звертань та етикетних кліше. Водночас йому властива референційна функція, спрямована на встановлення і підтримання контакту (В.І. Карабан). Наявність лексичної одиниці please у некатегоричних висловленнях виражає додаткову експресивну ознаку бажаності; в категоричних - пом'якшує імперативність волевиявлення, перетворюючись на форму ввічливості. Модальні оператори (must, should, have to, may/might) виконують функцію вербальних індикаторів заборони, дозволу, прохання, вимоги. Замінюючи один модальний оператор іншим, людина змінює мовну картину світу і, в результаті, також характер вираження мовленнєвого акту - від некатегоричного до категоричного волевиявлення. Заперечення як мовна універсалія, яка реалізується за допомогою низки різнорівневих мовних одиниць, а також позамовних засобів (А.Й. Паславська), актуалізується в категоричних/некатегоричних мовленнєвих актах і знаходить вираження на лексичному рівні: займенники nobody, nothing; прислівник never; дієслова avoid, prevent, miss; частки no, not.

Основні стилістичні засоби СД репрезентуються через повтор і протиставлення. На когнітивному рівні ми розглядаємо їх як ментальний процес акумуляції інформації, знань, яку спонукувач здійснює, щоб реалізувати свої наміри у процесі мовлення. Повтор застосовується щодо предмета волевиявлення, виконує апелятивну функцію, що уможливлює ефективне досягнення мети. Для актуалізації мовної репрезентації СД-моделі типовим є лексико-синтаксичний повтор, зокрема, лексичний та синонімічнчний повтори; вживання слів-субститутів та перифразів; лексико-синтаксичний паралелізм. Протиставлення дає різнобічну характеристику предмета спонукання, створює концепт бенефактивної позитивності, завдяки чому можна переконати спонукуваного виконати потрібну дію. Протиставлення у СД реалізується через мовні (сполучник but, антоніми, темпоральні протиставлення) та контекстуальні антонімічні опозиції та підкреслює основні властивості предмета спонукання, показуючи спектр його дії. Комплексно вживаючи повтори та протиставлення, мисленнєвий вакуум спонукуваного заповнюють адекватним акцентуванням, щоб покращити сприйняття та розуміння дій, які треба виконати.

Реалізація моделі спонукального дискурсу репрезентується і через невербальні компоненти спілкування (Г.І. Барташева, І.М. Горєлов, Л.В. Козяревич). Учасники СД використовують такі невербальні компоненти, як паузи, сміх, тон, висота гучності, жести, контакт очима, міміка. Дослідження спільного функціонування невербальних і вербальних компонентів показало, що невербальні компоненти вступають з вербальними у відносини якісного та кількісного доповнення (Л.В. Солощук). Якісне доповнення розглядається як виконання невербальними компонентами двох функцій - посилення (семантичне значення невербальних та вербальних компонентів однакове) та заперечення (семантичне значення не збігається) вербального висловлення. У межах кількісного семантичного доповнення невербальними засобами виконується функція розширення (поглиблення) значення вербального повідомлення. Наведемо приклад якісного доповнення висловлення: `Pull together, Nisbet,' I shouted in his ear. ... I couldn't think of any other appeal to make” (P. Fitzgerald). Функція посилення вербальної репліки, вираженої у формі наказу (Pull together), забезпечується гучністю його вимовляння (shouted in his ear). Це пояснюється бажанням спонукувача переконати спонукуваного змінити його емоційний стан, хоча і він має сумніви щодо реалізації своєї мети (I couldn't think of any other appeal to make). Припускаємо, що високий тембр голосу спонукувача пов'язаний із його невпевненістю.

Системний опис процесів вербалізації невербальних компонентів здійснено на прикладі дослідження силенціального ефекту (А.Д. Бєлова, Т.О. Анохіна) - стратегічного мовчання, котре розглядається як осмислений спосіб поведінки, що потребує значних когнітивних зусиль учасників спонукальної взаємодії та знань про дискурсивне оточення. У реалізації СД-моделі мовчання виконує контакто встановлювальну, контакто підтримувальну та контакто роз'єднувальну функцію, виражаючи: а) мовчазну згоду; б) незгоду; в) бажання мовця обдумати мовленнєвий хід; г) бажання припинити розмову; д) брак розуміння; е) спосіб психологічного впливу на спонукуваного, що сприяє досягненню поставленої мети. Номінації мовчання вживаються, щоб підсилити силенціальний ефект, уточнити причини мовчання та для авторського коментування.

Розділ 3. “Інтердискурсні характеристики спонукання”. Дослідження не лише окремих типів дискурсу, а й різних типів у їхній взаємодії, комбінаториці все частіше стає предметом досліджень. Вивчення інтерзв'язкового характеру СД ґрунтується на теорії діалогічної природи тексту (М.М. Бахтін), теорії поліфонії (О. Дюкро) теорії інтертекстуальності (Р. Барт, О.П. Воробйова, В.В. Рижкова, W.F. Hanks), теорії інтердискурсу (К.Я. Кусько, М. Пеше, М. Фуко, І.С. Шевченко), гібридних мовленнєвих актів (Р. Конрад), міжпольової міграції (Т.В. Терещенко), синкретичних висловлень (Н.О. Бондарєва), дворівневих утворень (Л.В. Фоміна), комплексних мовленнєвих актів (В.І. Карабан) та категорії інтегративності (І.В. Соколова). Інтердискурність визначаємо як міждискурсну категорію, яка актуалізує зв'язки з дискурсами різних типологій у процесі їхнього функціонування та зумовлена вербальним засобами й екстралінгвальною інформацією. З'ясовано, що СД взаємодіє із аргументативним, авторитарним та оцінним дискурсами.

Для спонукання та аргументації характерною є спільна форма їх організації - діалогізм (соціальний аспект) (А.Д.Бєлова); на рівні комунікативної діяльності їхньою специфікою є переконливість (психологічний аспект аргументації) та волевиявлення (психологічний аспект спонукання). Переконливість забезпечується підкресленням найбільш значущих, на думку аргументатора, елементів повідомлення з тим, щоб впливати на рішення спонукуваного (Т. Шпранц-Фогаш, F.H. Eemeren). Розвиток аргументації в СД характеризується циклічним характером: спонукальний намір => брак розуміння => блокування дій=> аргументація => спонукальний намір. Аргументативна організація спонукального дискурсу - це особливий композиційний план побудови, що містить сукупність прийомів для впливу на спонукованого, щоб добитись бажаної дії.

Використання аргументації характерне для некатегоричного спонукання, передусім для таких мовленнєвих актів, як порада та прохання. Мовна реалізація поради складається із двох частин, однією з яких завжди є власне прохання (рівень спонукального дискурсу), а другою - мотивування поради (рівень аргументативного дискурсу). Традиційно для передавання смислу поради усталилась така мовленнєва формула: спонукувач радить спонукуваному виконати ПС, де ПС- предмет спонукання чи необхідна дія: `I don't know why you don't care for the yacht. Most girls would give their eye-teeth for a winter cruise. One meets such amusing people. You're missing valuable opportunities. Time's passing, you know … you won't be young much longer.' - `I am twenty-seven, Mama, and I am trying to become an artist. I need something of my own to occupy me, besides the business of the company.' ... - `Marriage ought to occupy you. ... Besides, you owe it to me. Good Lord, am I to be closed alone with my spinster daughter to the end of my days?' - `I hope not, Mama,' Hermione said fervently (A. Lambert). У наведеному прикладі мати (спонукувач) та донька (спонукуваний) мають різні системи цінностей, що призвело до напружених взаємостосунків у сім'ї. Бажаючи допомогти доньці влаштувати особисте життя, мати спершу наводить аргументи для виконання імплікованої поради (You're missing valuable opportunities, you won't be young much longer), а лише згодом висловлює саму пораду (Marriage ought to occupy you). Переконуючи виконати пораду, мати підсилює її, змальовуючи майбутній негативний стан речей, до якого може призвести невиконання. Це так зване “покарання за невиконання” (spinster daughter). Апеляція до обов'язку перед матір'ю (you owe it to me) є кульмінаційним завершенням розпочатої аргументації. Таке подвійне розташування аргументації (постпозиція та препозиція) відносно до поради пояснюється двозначним соціально-рольовим статусом (вищий за рольовим статусом та нижчий ситуативно) спонукувача. У таких випадках порада має форму “якщо не зробиш - буде погано”. Отже, структурування аргументації у мовленнєвому акті поради у пре- чи постпозиції свідчить про соціально-рольові стосунки учасників СД і про вагомість виділеної інформації. Використовуючи аргументацію в мовленнєвій дії, пораду спрямовують на: 1) поліпшення ситуації: “Роби - буде краще”; 2) зміну негативного стану на позитивний: “Не зробиш - буде погано”; 3) пояснення, чому необхідно виконати дію: “Роби - буде добре”.

Зв'язок прохання із аргументацією у реалізації СД характеризується тим, що єдиною підставою звернення спонукувача до спонукуваного є його зацікавленість у виконанні дії. У таких висловленнях аргументація пояснює, обґрунтовує причини прохання для того, щоб спонукати адресата розпочати дію, акцентуючи увагу спонукуваного на позитивному вирішенні справи. Аргументація у мовленнєвому акті прохання може пояснювати: 1) несприятливий внутрішній стан спонукувача; 2) несприятливий об'єктивний стан справ; 3) позитивне майбутнє становище, тим самим набуваючи непрямої функції спонукання та сприяючи виконанню дії. Аналіз прикладів показав, що завершення мовленнєвої взаємодії за схемами порада + аргументація та прохання + аргументація конвенційне і реалізаціється трьома способами: 1) згода; 2) відмова; 3) відтермінування прийняття рішення.

Щоб досягти значного впливового ефекту та більшої психологічної дієвості, учасники спонукального дискурсу звертаються до використання оцінної маркованості ситуації (Н.Д. Арутюнова, О.Л. Бєссонова, Л.М. Киричук, Т.А. Космеда, Г.М. Кузенко, Г.І. Приходько, Ч. Стівенсон, Р.М. Хеар). Реалізація оцінювання в СД визначається як складний семантико-прагматичний тип, що передає ставлення спонукувача до зовнішнього світу задля здійснення пом'якшеного спонукання через апеляцію до оцінно-ціннісних установок спонукуваного. Спонукувач не наполягає на виконанні дії, а тільки висловлює свою думку з приводу того, як було б краще: `Tivoli's mother was the one who pushed him into his marriage. “This Sita, darling, is a very nice girl. You will like her,”' Pearl mimicked. `... `“You know, it will be nice to have a female here. This house really needs it. ... I think this Sita will be very good for you. She comes from a good professional family. A clean, sensible girl. Perfect for you”' (R. Gunesekera). У наведеному прикладі мати, бажаючи вигідно одружити сина (pushed him into his marriage), ненав'язливо дає позитивну оцінку майбутній дружині (a very nice girl, good professional familу, а clean, sensible girl), обґрунтовуючи її міркуваннями необхідності (This house really needs it) та корисності (it will be nice). Вживання прикметників позитивної семантики інтенсифікує дієвість її намірів (nice, good, professional, clean, perfect).

Беручи до уваги спосіб вираження ставлення спонукувача до ситуації, вважаємо, що оцінна визначеність спонукання поділяється на марковану (позитивно/негативно) та нейтральну. Позитивно марковане спонукання пояснюється через виявлення мотивації спонукувача в інтересах спонукуваного: “I want you to do this for me, because it will be good for you” (цей різновид ілюструє вищерозглянутий приклад). До цього виду зараховуємо пораду, вказівку, настанову та заохочення, мотивоване бажанням, потребою та примусом. Негативно марковане спонукання спрямовано не на перспективу дії, а ретроспективно, і має на меті прояснити причину такої дії: “I want you to do this for me because of being done wrongly”. До такого спонукання зараховуємо такі мовленнєві акти, як погроза та докір, котрі поєднують вираження емоцій і здійснення впливу на спонукуваного. Якщо дія не спрямована на спонукуваного, то йдеться про оцінно-нейтральне спонукання, котре поділяємо на три підкласи: 1) егоцентричне (прохання, благання); 2) бенефактивне (пропозиція, запрошення); 3) процедурне (інструкція, розпорядження).

Авторитарна поведінка (П.Г. Крючкова) одного з учасників спонукання є свідченням того, що компонентом спонукального дискурсу є авторитарність. Спонукувач використовує авторитарність в СД для того, щоб домінувати, безумовно підкорити своїй волі спонукуваного, що супроводжується жорстким, вольовим стилем здійснення спонукання.

Соціальна та ситуативна суб'єктність волевиявлення продовжує бути прерогативою таких категоричних мовленнєвих актів, як наказ, вимога та заборона, у котрих спонукувач вимагає беззаперечного підкорення. Прагнучи досягти мети, він зловживає своїм становищем та вдається до жорсткого стилю волевиявлення: Tell me about the four nuns.' - `I don't know anything about four nuns, Col - ' - The fist that hit him in the mouth had brass knuckles on it, an blood spurted across the room. - `My God! What are you doing?' Carrillo gasped. Colonel Acoca repeated his question. `Tell me about the four nuns.' - `I don't - ' - The fist slammed into Carrillo's mouth again, breaking teeth. Carrillo was choking on his blood. `Don't. I - ' - `Tell me about the four nuns.' Acoca's voice was soft and reasonable. `I -' He saw the fist being raised. `Yes! I - I -' - The words came tumbling out. `.... Please don't hit me again.' (S. Sheldon). Полковник Акока вимагає інформації про місце перебування монахинь (Tell me about the four nuns). Спонукуваний, протидіючи розголошуванню важливої інформації (I don't know anything about four nuns), провокує ще більший тиск (The fist that hit him in the mouth). Кількаразове повторення вимоги без зміни форми речення (Tell me about the four nuns) та грубе застосування фізичної сили повністю руйнують психологічний стан спонукуваного (The words came tumbling out), перетворюючи його протидію на благання (Please don't hit me again).

Реалізується авторитарність за допомогою мовних засобів, якими спонукувач послуговується, щоб досягти мети та здійснити авторитарний тиск. У парадигмі можливих вербальних індикаторів авторитарності СД домінують лексико-синтаксичні засоби: 1) засоби вираження категорії негативності; 2) прикметники, що виражають особисту оцінку; 3) звертання; 4) займенники першої особи однини; 5) модальні дієслова зі значенням облігаторності; 6) неповні та прості короткі речення.

ВИСНОВКИ

У дисертації наведено теоретичне узагальнення і нове вирішення наукової проблеми, що виявляється в осмисленні феномену спонукання крізь призму раціонального синтезу сучасних наукових парадигм: когнітивної, антропоцентричної, прагматичної. Розгляд спонукання як когнітивно-дискурсного утворення дає змогу цілісно описати уявлення носіїв сучасної англійської мови про можливі способи волевиявлення у дискурсі. За таким підходом розуміння мовних та мовленнєвих процесів є невіддільним від розуміння когнітивних процесів, котрі відбуваються у свідомості спонукувача та спонукованого під час трансферу і сприйняття спонукання.

Одиницею спонукального дискурсу є мовленнєвий акт - граматично й семантично організоване висловлення, яке супроводжується відповідними діями спонукувача, спрямованими на спонукуваного та його реакцію. Для спонукального дискурсу характерна варіативність спонукальних мовленнєвих актів. Завдяки розширеній класифікації поглиблено знання про способи актуалізації спонукання його учасниками. Розгляд спонукувача та спонукуваного, які доповнюють як єдиний образ один одного, що і відбиває цілісність СД, дало змогу виділити та змоделювати власне та ретранслятивне спонукання. Особливості структурної організації спонукання відображає фазова модель розгортання спонукальної взаємодії, яка, організуючи мовний матеріал, висвітлює етапи його творення.

Вивчення когнітивних особливостей спонукального дискурсу, котрі виявляються у зв'язку мови з пізнавальними процесами, дало можливість розмежувати ментальну та мовну репрезентації спонукання. На ментальному рівні знання спонукувача та спонукуваного про навколишній світ та можливі способи його зміни існує у формі моделі, опис якої виконано за допомогою фреймового методу. Структури фрейму є фіксованими і містять такі компоненти, як бажання, спонукувач, спонукальний мовленнєвий акт та спонукуваний. Аналізуючи наповнюваність фрейму та зв'язки всередині, можна передбачити характерні риси неактуалізованих частин спонукання та прогнозувати певні відомості про предмет спонукання.

Реалізація процесів мислення на рівні мовної репрезентації спонукання відбувається за допомогою мовних одиниць - індикаторів спонукання, до яких зараховано граматичні (структура питального, наказового та умовного речень), лексичні (звертання, лексема please, модальні оператори, категорія негативності), стилістичні (повтор, протиставлення) та невербальні засоби (мовчання).

Інтердискурсні характеристики спонукання актуалізуються у його взаємодії з аргументативним, авторитарним та оцінним дискурсами. Аргументативна підтримка спонукального дискурсу - це намагання переконати спонукуваного в тому, що виконання спонукальної дії дійсно входить до кола його інтересів, наголошуючи при цьому на праві вибору. Розвиток аргументації в СД характеризується циклічним характером. Функціонування аргументації простежується у некатегоричному спонуканні, (мовленнєві акти як поради та прохання). Взаємодія спонукального дискурсу із оцінним дискурсом дає можливість ініціатору спонукання нав'язати оцінку спонукуваному щодо доцільності/недоцільності виконання бажаної дії, обмежуючи можливість його вибору. У ході дослідження було виявлено різноманітні відтінки спонукальних актів оцінного спрямування (порада, заохочення, погроза, докір, прохання, благання, пропозиція, запрошення, інструкція, розпорядження), спільною рисою яких є наявність внутрішньої оцінки. Спонукуваний позбавлений права вибору виконання/невиконання при взаємодії спонукального дискурсу із авторитарним. У праці визначено два різновиди авторитарності: соціальну і ситуативну. Соціальна та ситуативна суб'єктність волевиявлення є прерогативою таких категоричних мовленнєвих актів як наказ, вимога та заборона. Частотність використання мовних засобів вираження спонукання в тому чи іншому дискурсі тісно пов'язана з їхніми семантичними і граматичними особливостями та специфікою сфери чи характеру функціонування дискурсу.