Функціонально-стилістичні та прагматичні виміри ранньохристиянської гомілії

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

ІНСТИТУТ ФІЛОЛОГІЇ

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

10.02.14 -- класичні мови. Окремі індоєвропейські мови

ФУНКЦІОНАЛЬНО-СТИЛІСТИЧНІ І ПРАГМАТИЧНІ ВИМІРИ РАННЬОХРИСТИЯНСЬКОЇ ГОМІЛІЇ

КРОКІС Анна Мар'янівна

КИЇВ - 2011

Дисертацією є рукопис

Робота виконана на кафедрі загального мовознавства і класичної філології Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник - доктор філологічних наук, доцент

Звонська Леся Леонідівна,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри загального мовознавства і класичної філології

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, доцент

Мосенкіс Юрій Леонідович,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

доцент кафедри сучасної української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Коновалова Тетяна Іванівна,

Київський славістичний університет,

завідувач кафедри російської філології та практики слов'янських мов

Захист дисертації відбудеться « » 2011 року о годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.19 в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка за адресою: 01601, Київ, бульвар Тараса Шевченка, 14, к. 63.

З дисертацією можна ознайомитися в Науковій бібліотеці імені М. Максимовича Київського національного університету імені Тараса Шевченка (01601, м. Київ, вул. Володимирська, 58, к. 12).

Автореферат розісланий « » ______________ 2011 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради

доктор філологічних наук, професор І.О. Голубовська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В Україні упродовж тривалого часу через панівну політичну ідеологію сфера релігійного життя замовчувалася. За останні півтора-два десятиліття ситуація змінилася, проте прогалини, що виникли у культурі, науці, моралі та суспільній психології внаслідок ігнорування цієї важливої складової життєдіяльності суспільства, подекуди залишаються незаповненими. Зрозуміло, що спроба викреслити релігію із суспільної свідомості та суспільної пам'яті не могла не призвести до певного викривлення чи, принаймні, неповноти наукових теорій при дослідженні історії, сучасного стану, прогнозуванні тенденцій розвитку різних галузей. Зокрема, можемо констатувати факт наявності ряду нерозв'язаних питань щодо мови релігійної сфери, як суто практичних (переклад текстів Святого Письма українською мовою, вироблення богословської термінології), так і теоретичних (поняття, місце, функції, жанри релігійного мовлення тощо).

Функціональна стилістика, що зазнала бурхливого розвитку у 60-80-х роках у Радянському Союзі (і значно менше на Заході), своїми методологічними засадами цілком гармоніювала із марксистською ідеологією, оскільки займалася проблемами функціонування мови у різних сферах суспільної діяльності. Були проведені ґрунтовні дослідження художнього (Л.В. Щерба, О.М. Пєшковський, В.В. Виноградов, М.М. Бахтін, Д.М. Шмельов), наукового (М.М. Кожина, О.Д. Митрофанова, О.О. Лаптєва, М.П. Котюрова), публіцистичного (В.Г. Костомаров, Г.Я. Солганик, Д.Е. Розенталь, Л.І. Шевченко), офіційно-ділового (Г.О. Винокур, О.О. Ушаков, Є.М. Іссерлін, Т.В. Губаєва), розмовного (О.Б. Сиротиніна, Г.М. Васильєва, О.О. Земська, Є.М. Ширяєв) стилів. Тексти ж релігійного змісту розглядалися як об'єкт давньої літератури або як матеріал для дослідження історії мови. Лише з 90-х рр. ХХ ст. з'являються спроби застосування функціонально-стилістичного підходу до релігійних текстів (М. Войтак, О.О. Крилова, М. Макуховська, Со Ин Йон). Проте теорія релігійного стилю як окремого функціонального різновиду літературної мови ще не розроблена на належному рівні, бракує досліджень, за результатами яких можна було б дати характеристику релігійного стилю тієї чи іншої мови.

Класична філологія як наукова дисципліна має давні традиції, новітні методи досліджень проникають у її царину досить повільно. Питання функціональних різновидів давньогрецької мови розроблено досить мало (Н.С. Гринбаум, А. Доватур, А. Мейє, М.М. Слав'ятинська, Ж. Фрьозен). Значно краще вивчені діалектні та стилістичні особливості мови художньої літератури (С.С. Аверинцев, Н.М. Ботвинник, В.В. Вальченко, М.Л. Гаспаров, Н.С. Гринбаум, Н.Б. Журенко, О.І. Зайцев, Т.О. Міллер, С.В. Полякова), морфолого-синтаксичні характеристики аттикізму й елліністичного койне (Р. Браунінг, Л.Л. Звонська, О.В. Лазер-Паньків, І.А. Любарський, М.І. Степанов, І.В. Феленковська, Ж. Фрьозен, Ф. Штеф), досліджується проблема визначення поняття літературної мови для давньогрецького мовного матеріалу (Б.В. Горнунг, Н.С. Гринбаум, А. Мейє, М.М. Слав'ятинська). Наявні класифікації пам'яток за їх функціональним призначенням спираються на жанровий критерій (Н. С. Гринбаум). Такий підхід не зовсім відповідає теоретичним засадам сучасної функціональної стилістики, яка в основу класифікації функціональних різновидів літературної мови поклала позамовні чинники. Тому можемо констатувати потребу подальшого дослідження матеріалу давньогрецької мови на предмет розгляду її функціональних різновидів. Наше розуміння поняття «літературна мова» базуємо на визначенні Н.С. Гринбаума, в якому називаються такі основні ознаки літературної мови: писемність як форма існування, обслуговування економічних, політичних, ідеологічних, естетичних та інших потреб суспільства, наявність узаконених норм і традицій, подолання діалектного подрібнення.

Таким чином, актуальність дисертаційного дослідження зумовлена, по-перше, браком функціонально-стилістичних та прагматичних досліджень релігійних текстів, за результатами яких можна було б вирішити теоретичні питання і практичні потреби релігійного спілкування; по-друге, відсутністю опрацювання матеріалу давньогрецької мови у вказаному напрямку, що особливо важливо, оскільки саме цією мовою були закладені основи сучасного християнського спілкування.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в межах загальної наукової теми «Актуальні проблеми філології» (номер державної реєстрації 02 БФ 004-01), що розробляється в Інституті філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Мета і завдання дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у виявленні функціонально-стилістичних і прагматичних особливостей ранньохристиянських грецькомовних гомілій.

Досягнення поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

-окреслити відмінності риторичного, функціонально-стилістичного та прагматичного підходів до вивчення текстів, оскільки у класичній філології поняття риторичного і стилістичного аналізу часто збігаються;

-з'ясувати стан розробки проблем релігійного стилю та основні засади його дослідження у сучасній функціональній стилістиці й прагматиці;

-проаналізувати гомілії І. Златовуста з погляду функціонально-стилістичного і прагматичного використання лексичних, морфологічних, синтаксичних засобів у тексті релігійного змісту;

-визначити закономірності функціонування мовних одиниць у релігійному тексті залежно від таких позамовних чинників, як форма суспільної свідомості (релігія) і форма суспільної діяльності (церковне спілкування);

-на підставі аналізу гомілій І. Златовуста різних періодів творчості простежити характер та динаміку змін мовних засобів у процесі розвитку жанру гомілії.

Об'єктом даної дисертаційної роботи є ранньохристиянські грецькомовні гомілії.

Предмет дослідження становлять структурно-тематичні, лексико-семантичні та граматичні функціонально і прагматично значимі мовні засоби у грецькомовних гоміліях.

Матеріалом дослідження слугували тексти тлумачних проповідей Івана Златовуста із циклів «Бесіди на книгу Буття» і «Бесіди на Дії апостолів» загальним обсягом близько 400 сторінок. Обрані цикли належать до різного часу і періодів діяльності святого: «Бесіди на книгу Буття» були виголошені у 388 р. в Антиохії, «Бесіди на Дії апостолів» - у 400 р. в Константинополі.

Наукова новизна роботи полягає у тому, що вперше методи функціональної стилістики було застосовано до матеріалу релігійних текстів давньогрецької мови, визначено відмінності риторичного і функціонально-стилістичного підходів у дослідженні античних текстів. Отримала розвиток аргументація виділення релігійного стилю як функціонального різновиду мови за концепцією стилетвірних факторів М.М. Кожиної. Релігійний стиль охарактеризовано за цілісним комплексом стилевизначальних факторів.

Методологічною основою роботи послужили теоретичні положення про зв'язок мови і мислення, мовних і позамовних факторів в організації мовлення, про соціальну сутність мови та її функцій, представлені у функціонально-стилістичному (праці В.В. Виноградова, М.М. Кожиної, Г.М. Васильєвої, М. Войтак, М. Макуховської) і прагматичному (праці Н.Д. Арутюнової, Т.В. Булигіної, Ю.С. Степанова) підходах до вивчення мови.

Методи дослідження. У роботі застосовуються методи функціонально-стилістичного і прагматичного аналізу, а саме: семантико-стилістичний метод для виявлення співвідношення мовних (лексичних, морфологічних, синтаксичних) засобів і змісту інформації; елементи зіставного методу для з'ясування вмотивованості вибору, смислової доцільності й ефективності мовних засобів у тексті гомілій; квантитативний метод для отримання кількісних характеристик, що відображають закономірності творення текстів релігійного стилю; описовий метод використовується для опису структурних особливостей гомілій.

Теоретичне значення роботи полягає у тому, що вона є внеском у розвиток теорії релігійного стилю як функціонального різновиду національної літературної мови, науковим підґрунтям для функціонально-стилістичної диференціації матеріалу давньогрецької мови, для розробки мовної характеристики жанру гомілії.

Практична цінність дослідження визначається можливістю застосування його основних положень та висновків у курсах давньогрецької герменевтики, античної та ранньохристиянської літератури, гомілетики, функціональної стилістики, історії грецької мови. Результати дослідження можуть бути використані у вивченні інших жанрів релігійних текстів на матеріалі різних мов, а також при перекладі ранньохристиянських грецькомовних текстів.

Апробація роботи. Основні положення та результати дослідження обговорювалися на засіданнях кафедри загального мовознавства і класичної філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, на 13 наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції «Київські філологічні школи: історико-теоретичний спадок і сучасність» (Київ, 2005), Міжнародній науковій конференції, присвяченій пам'яті С.В. Семчинського (Київ, 2006), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальні проблеми перекладознавства та навчання перекладу в мовному вузі» (Київ, 2006), Міжнародній конференції «Класична філологія на сучасному етапі» (Львів, 2008), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Греція і слов'янський світ: національна своєрідність і взаємовплив культур» (Київ, 2008); на Всеукраїнських наукових конференціях аспірантської та студентської молоді «Від духовних джерел Візантії до сучасної України» (Київ, 2004, 2005, 2007, 2008), на щорічній науковій конференції викладачів, аспірантів та студентів Київського національного університету ім. Т. Шевченка (Київ, 2005), на науково-практичних конференціях Київського національного лінгвістичного університету «Мова, освіта, культура у контексті Болонських реалій» (Київ, 2008, 2009, 2010).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладені у 10 публікаціях: 4 статтях у фахових збірниках, у матеріалах доповідей на 5 наукових конференціях та у тезах доповідей на 1 науковій конференції.

Обсяг і структура роботи. Відповідно до визначеної мети та завдань дослідження дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів з висновками до кожного з них, загальних висновків, бібліографічного апарату (276 позицій) та додатків. Обсяг основного тексту дослідження становить 179 с., повний обсяг роботи - 212 с. У додатках подаються таблиці із результатами статистичного аналізу окремих мовних форм і явищ у гоміліях Івана Златовуста.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ

У першому розділі «Теоретичні засади функціонально-стилістичного та прагматичного аналізу патристичних текстів» розглядаються принципи риторичного, функціонально-стилістичного і прагматичного підходів до дослідження текстів, оскільки позиції риторичного / стилістичного у класичній філології часто збігаються. Поняття «стиль» було частиною античного риторичного вчення і розглядалося як мистецький спосіб словесного оформлення відмінного від побутового мовлення писемного (й усного) тексту відповідно до завдань оратора, що з часом був зведений до вчення про засоби прикрашення мовлення. Упродовж наступних століть приписи риторики зазнали застосування для аналізу та оцінки вже створених текстів у якості мовно-літературної критики, що призвело до трактування текстів релігійного змісту як одного з видів ораторського мовлення.

Стилістика у ХХ ст. перейшла від суто практичних правил мистецького висловлювання античної стилістичної системи до теоретичного осмислення закономірностей використання мовних одиниць залежно від комунікативних цілей на основі теорії взаємозв'язку мови і мислення, мовних та позамовних чинників. Значно розширилося поняття стилю, зокрема у межах функціональної стилістики було введено поняття функціонального стилю - різновиду загальнонаціональної літературної мови, що забезпечує комунікативні потреби певної сфери суспільної діяльності, належить сфері мовлення, функціонування, а не структури мови, для характеристики якого важливими є принципи відбору й організації мовних засобів, їх підпорядкування загальним цілям комунікації. Базовими критеріями виділення і класифікації функціональних стилів є такі стилетвірні позамовні фактори, як форма суспільної свідомості і сфера суспільної діяльності.

Розгляд наукових напрацювань у галузі дослідження текстів релігійного змісту дозволяє констатувати схильність науковців до визнання можливості виділення релігійного стилю як окремого функціонального різновиду. Підставами для цього виступають:

- наявність окремої форми суспільної свідомості, яка забезпечує особливе світосприйняття та його відтворення у мовленні (релігія);

- самостійна сфера суспільної діяльності, яку обслуговує цей функціональний різновид (церква);

- внутрішня структура стилю: підстилі, жанри;

- мовленнєві особливості текстів даного спрямування, відмінні у тих чи інших рисах від характеристик інших стилів.

Функціональний підхід передбачає комунікативно-системне дослідження мовних одиниць різних рівнів із урахуванням цілей і завдань комунікації; виявлення закономірностей функціонування тих чи інших мовних засобів у даному функціональному стилі; з'ясування ролі позамовних факторів у доборі мовного матеріалу. Останній аспект найбільше зближує функціонально-стилістичний підхід із прагматичним. Їх поєднання дало підстави розробити концепцію дослідження релігійних текстів за такими параметрами: 1) прояв фактору Божественного у мовних засобах; 2) характеристика адресанта й адресата, їх рольові функції та стосунки; 3) мовленнєва реалізація релігійного спілкування, куди включено аналіз гомілії як жанру тексту за визначенням М.М.Бахтіна, тобто тематичні, композиційні й стилістичні особливості гомілій.

У дисертаційній роботі досліджуються стильові особливості грецькомовних релігійних текстів на матеріалі гомілій І. Златовуста. Гомілією (від гр. o(mili/a? розмова, бесіда) у V ст. н. е . називався «особливий вид проповідей, які містили пояснення Святого Письма за уривками, що читалися на денному богослужінні, або систематичне, за книгами і главами» (М.І. Барсов). Як релігійний текст гомілія виконує сакральну і пізнавальну функцію, як вид проповіді - функцію переконання і виховання. Комунікативну функцію можемо простежити на рівні внутрішньої діалогічності тексту. Інформаційно-просвітня функція актуалізується при наведенні додаткової інформації, яка потрібна, в основному, для аргументації думки автора. Отже, комунікативна та інформаційно-просвітня функції у гомілії є другорядними. Пізнавальна, виховна та функція впливу у релігійних текстах відзначаються тим, що відправним пунктом цих дій є Бог, представлений у священному тексті - Біблії, Він є об'єктом пізнання та опосередкованим через проповідника суб'єктом виховання і впливу.

Відповідно до названих стильових функцій гомілія характеризується такими стильовими рисами:

- сакральність: має на меті пояснити Святе Письмо, а отже, зрозуміти і пізнати Бога;

- переконливість - обов'язкова ознака проповіді як жанру, що має повчальну та агітаційну спрямованість;

- оцінність: зумовлена розглядом будь-якої ситуації чи вчинку з погляду праведності / гріха, добра / зла, правильного / неправильного.

Завданням адресанта гомілії є пояснити прочитаний уривок Святого Письма з метою переконати в абсолютній досконалості Бога та Його заповідей і таким чином спонукати до виконання приписів віровчення.

У другому розділі «Прояв фактору Божественного у мовному матеріалі гомілії» розглядаються мовні засоби, через які «проявляється» Надприродний об'єкт гомілій - Бог та передається Його пізнання людиною. Навколишній світ, сприйнятий людською свідомістю і, відповідно, мисленням, відображається у мові. У творах релігійного змісту мовні засоби реалізовують передачу знань про Бога, Його надприродну сутність. Визначено такі ознаки гомілій, зумовлені відображенням Надприродного об'єкту мовлення: образність, абстрактність, особливий хронотоп, антиномічність, інтертекстуальність.

Образність у тексті гомілії виступає засобом пояснення невидимого сакрального світу через видимі зрозумілі речі і реалізується через:

-особливий тип абстрактних метафор, коли через відомі всім конкретні речі або процеси означуються абстрактні поняття (logism%= sw/froni pa=san ei)/sodon tai=j tou= diabo/lou mhxanai=j a)poklei/santej благочестивим міркуванням зачинивши усякий вхід для хитрощів диявола (G7a), tv= meta\ tau=ta spoudv= th\n a)po\ th=j r(#qumi/aj prostribei=san u(mi=n khli=da a)poni/yasqe ревністю змийте пляму, завдану вам недбалістю (G7a));

-одночасно логічний та образний характер порівнянь, де «логічність» випливає із пізнавальних завдань тексту, «образність» зумовлена порівнянням предметів духовного і фізичного світів (І як ті, хто збирається привести чисту і скромну наречену, після того, як усюди прикрасили шлюбний чертог запиналами і прибрали весь дім, і заборонили вхід усім недбалим служницям, тоді приводять наречену до чертогу; таким же чином хочу, щоб і ви очистили розум і розпрощалися з розкішшю й усякою обжерливістю, так прийняли з відкритими обіймами мати усіх благ і вчителя помірності і усякої іншої чесноти, про піст говорю…(G1a));

-лексикалізацію християнського світогляду на основі наявних у мові засобів шляхом семантичного зсуву (a)/ggeloj вісник > ангел, a)po/stoloj вісник, посланець > апостол; e)kklhsi/a народні збори > Церква), метонімізації (Despo/thj, Ku/rioj Господь, Dhmiourgo/j Творець, Path/r Отець, krith/j Суддя на позначення Бога), фразеологізації (to\ Pneu=ma to\ a(/gion Дух Святий, h( a(gi/a Grafh/ Святе Письмо, de/xesqai xa/rin приймати благодать), слово- й основоскладання (qeognwsi/a пізнання Бога, swthriw/dhj який приносить спасіння, yeuda/delfoj лжебрат), в основі яких, переважно, лежить образ: нарощення нового смислу відбувається за подібністю або за суміжністю, що властиве для тропів, проте ця образність має не художню мету і природу, оскільки спрямована не на естетичний, а на пізнавальний ефект.

Абстрактність задається неприв'язаністю релігійного мислення до речових предметів чи матеріального світу та переломленням будь-яких подій в світлі пізнання Бога і відповідності Його моральним законам. Абстрактність реалізується через мовні засоби різних рівнів:

- лексичні (абстрактна лексика на позначення вад і чеснот, ментальних і сенситивних здатностей людини, моральних аспектів та наслідків діяльності: a)kolasi/a сваволя, a)pologi/a виправдання, a)/fesij прощення, qumo/j гнів);

- словотвірні (суфікси абстрактності -i/a, -si/a, -sij, -ei/a, -eia, -su/nh, -thj: a)diki/a несправедливість, a)kaqarsi/a зіпсованість, a)po/fasij заперечення, dayi/leia достаток, despotei/a панування, e)lehmosu/nh милосердя, h(mero/thj лагідність);

- морфологічні (субстантивація прикметників, дієприкметників, інфінітивів у формі середнього роду однини і множини: Ti/ ou)=n, pri\n h)\ gene/sqai ou)k v)/dei, o(/ti kalo\n, a)lla\ meta\ to\ paraxqh=nai h( o)/yij e)/deice t%= dhmiourg%= to\ ka/lloj tou= paraxqe/ntoj; ... o( lo/g% ta\ pa/nta e)k tou= mh\ o)/ntoj ei)j to\ ei)=nai paragagw\n v)/dei kai\ pro\ tou= dhmiourghqh=nai to\ fw=j, o(/ti kalo/n. - То що ж? Перш ніж з'явилося, Він не знав, що [воно] добре, а після створення зір виявив Творцеві красу створеного? … Той, хто словом вивів усе із небуття у буття, знав і до створення світла, що [воно] добре (G3g));

- синтаксичні (теперішній час та аорист із гномічним значенням: (O de\ ponhro\j e(auto\n me\n plh/ttei pro/teron, e(/teron de\ ou)de/na: ou(/twj e)sti\ kai\ e(aut%= pole/mioj. Tou= toiou/tou a)ei\ a)qumi/aj h( yuxh\ mesth\, tw=n logismw=n a)ei\ sundedeme/nwn: ka)\n a)kou=sai, ka)/n ei)pei=n ti de/v pa/nta meta\ e)gklhma/twn poiei=, pa/nta meta\ ai)ti/aj. Fili/a tw=n toiou/twn kai\ o(mo/noia po/r)r(w kai\ makra\n e)skh/nwntai: ma/xai de\ par' au)toi=j kai\ e)/xqrai kai\ a)hdi/ai, kai\ e(autou\j u(popteu/ousin oi( toiou=toi - Підступна людина вражає найперше сама себе, а іншому не шкодить: таким чином вона ворог сама собі. Душа такої людини завжди повна смутку, думки завжди скуті; якщо потрібно вислухати чи сказати щось, все з докорами робить, все з обвинуваченням. Дружба і згода далекі від таких людей: у них сварки і ворожнеча, і неприємності, навіть себе вони підозрюють (A7g)).

Особливість хронотопу полягає у тому, що сакральний час як вічний і майбутній для комунікантів протиставляється фізичному як явищу тимчасовому і теперішньому для комунікантів, а сакральний простір має горизонтальне і вертикальне розгортання: на горизонтальному рівні протиставляється простір Бога і простір диявола, на вертикальному - розрізняється сакральний і людський простір. Час сакрального світу представлений у тексті гомілії формами теперішнього позачасового (Ou) katoikei= to\ Pneu=ma to\ a(/gion, e)/nqa qumo/j: e)pikata/ratoj o( qumw/dhj - Не мешкає Святий Дух там, де гнів; гнівливий підлягає прокляттю (A17g)) та теперішнього актуалізованого ( )All' i(/na mhdemi/an toi=j a)gnwmonei=n boulome/noij katalei/phtai a)pologi/aj pro/fasin, ou(/tw diairei= safw=j kai\ th\n tw=n ginome/nwn ta/cin, kai\ tw=n h(merw=n to\n a)riqmo\n, kai\ pa/nta meta\ pollh=j th=j sugkataba/sewj h(ma=j dida/skei - Але щоб не залишилося ніякого приводу для виправдання тим, хто хоче бути у незнанні, настільки точно роз'яснює [Мойсей] і порядок створеного, і кількість днів, і про все нас навчає з великою поблажливістю (G7d)), які засвідчують вічність і незмінність Бога і Його законів; а також майбутнього прогностичного (Dia\ tou=to kai\ o( Xristo\j e)/legen, )Ea/n tij diy#=, e)rxe/sqw pro/j me, kai\ pine/tw. (O pisteu/wn ei)j e)me\, kaqw\j ei)=pen h( Grafh\, potamoi\ e)k th=j koili/aj au)tou= r(eu/sousin u(/datoj zw=ntoj: to\ dayile\j tw=n nama/twn h(mi=n e)mfai/nwn - Через це і Христос говорив: «Якщо хто спраглий, хай приходить до мене і п'є. Хто вірить у Мене, як каже Писання, ріки живої води з нутра його потечуть», - цим показав нам щедрість потоків (G3a)) й апокаліптичного, відомого лише Богові, яке люди можуть сприймати через віру (Tou=to ga\r h(mi=n kai\ swthri/aj u(po/qesij genh/setai, o(/tan mh\ u(pe\r e(autw=n mo/non spouda/zwmen, a)ll' o(/tan kai\ to\n plhsi/on w©felw=men, kai\ pro\j th\n th=j a)lhqei/aj o(do\n xeiragwgw=men - Бо це нам стане підставою і для спасіння, якщо ми не тільки про себе самих дбаємо, а й ближньому допоможемо і направимо на шлях істини (G3d)).

Антагонізм сакрального світу як протиставлення Божого / сатанинського, Божого / людського реалізується в тексті через чітко визначену оцінність лексики, епітетів, парафраз, а також значної частки протиставних речень зі сполучниками a)lla/, ou) (mh/) - a)lla/, ou) (mh/) mo/non - a)lla\ kai/, me/n - de/, o(/s% - tosou/t%, ei) - po/ll% ma=llon, de/ й лексичними антонімами. Позитивна оцінка дається Богові, всім Його діям та людям, які виконують заповіді Божі: o( qauma/sioj e)kei=noj profh/thj той дивовижний пророк (G1g), kata\ th\n a)/faton au)tou= filanqrwpi/an через невимовне Його людинолюбство (G1g). Низька (негативна) оцінка дається усьому, що, на думку мовця, не узгоджується з правильним вченням і правильним способом життя, представленим у Біблії: dia\ braxei=an kai\ e)piblabh= h(donh\n через короткочасне і шкідливе задоволення (G1b), to\ sataniko\n e)/qoj tou=to цей сатанинський звичай (А8b).

Інтертекстуальність зумовлена тісним зв'язком тексту гомілії із Біблією. Відношення гомілії до Святого Письма вважаємо метатекстуальним, як коментаря до претексту, якщо це стосується уривків, які тлумачаться у гомілії, та інтертекстуальним, як зв'язку двох текстів, якщо йдеться про цитати-аргументи, паралельні цитати, алюзії, образи, біблійну лексику та жанрово обумовлену високу частотність форм минулих часів. Вважаємо мета- та інтертекстуальність гомілії відносно Святого Письма більш глибинним явищем порівняно із інтертекстуальністю світських жанрів, оскільки претекст є абсолютним і непорушним авторитетом як джерело істини і повчання при створенні вторинного тексту.

У третьому розділі «Міжсуб'єктна взаємодія у гомілії» аналізується образ адресанта й адресата гомілії, а також мовні засоби міжсуб'єктної взаємодії у тексті.

Прямим адресантом гомілії виступає проповідник, прямим адресатом - парафіяни храму. Непрямим, опосередкованим через проповідника адресантом гомілії є Бог. Завдання проповідника - донести до слухачів Боже слово, пояснити, відкрити Божу думку про ті чи інші речі, тим самим він стає посередником між Богом і людиною (звичайно, лише у визначеній мірі), передавачем і виконавцем Божої волі. Бог як адресант проповіді виявляється у відповідному цитуванні й тлумаченні Святого Письма, оскільки воно є одним із основних шляхів пізнання Бога.

Прямий адресант гомілії представлений у тексті: 1) як служитель, що задає напрямок спілкування, і наставник істини; 2) як людина, рівна з адресатом щодо Бога і Його заповідей; 3) як звичайна людина зі своїми переживаннями і своїм життям, які, проте, нерозривно пов'язані з церковною діяльністю. З одного боку, адресант як духовний учитель має певну владу щодо адресата, з іншого боку, він виявляє такі християнські чесноти, як любов, лагідність, смирення щодо адресата.

Адресатом гомілій були парафіяни храму, в якому проповідував І.Златовуст. Узагальнений образ адресата гомілій зумовлений, по-перше, неоднорідністю і широтою безпосередньої слухацької аудиторії І.Златовуста, по-друге, загальним характером релігійної комунікації, спрямованої на пізнання єдиного, вічного і незмінного Бога.

Формою непрямої взаємодії адресанта й адресата є діалогізація тексту. Високий рівень внутрішньої діалогізації й інтимізації гомілій зумовлений усним характером реалізації тексту, його спрямованістю на безпосередній вплив і соціальними ролями адресанта й адресата. Діалогізація здійснюється за допомогою таких мовних засобів:

- займенники і дієслова у формі 2-ї особи (Ti/ le/geij; zwh\n me/lleij klhronomei=n ai)w/nion, kai\ le/geij, Pw=j katafronh/sw th=j parou/shj u(pe\r e)kei/nhn; - Що ти говориш? Життя маєш успадкувати вічне, а говориш: «Як знехтую теперішнім ради того?» (А7d));

- форми наказового способу та conjunctivus hortativus при дієсловах сприйняття і мислення ( )Akou/swmen toi/nun ti/na e)sti\ ta\ sh/meron a)nagnwsqe/nta - Отже, послухаймо, що сьогодні читалося (G14b));

- звертання (a)gaphte/ улюблений, a)gaphtoi/ улюблені, a)/nqrwpe людино, pneumatoma/xe духоборцю, w)= a)no/htoi нерозумні);

- катехізичні єдності («Створив, - каже [Святе Письмо], - Бог людину з пороху земного». Що ти говориш? Узявши земний порох, створив людину? Так, каже, і не просто сказано «землю», а «порох», як хто-небудь може сказати, найменшу і найбільш безвартісну частину землі (G12d)).

Іллокутивні засоби у гоміліях І. Златовуста підпорядковуються основним завданням адресанта: пояснити, переконати, спонукати. Мовними засобами реалізації завдання пояснення виступають складно-підрядні з'ясувальні та означальні речення, прямі і непрямі питання зазначеного виду, звороти accusativus cum infinitivo, nominativus cum infinitivo, accusativus cum participio, nominativus cum participio. Функцію пояснення також виконують:

- на синтаксичному рівні - повтори, риторичні питання, уявні діалоги (Zh/tei po/qen ta\ kaka/, kai\ mh\ blasfh/mei to\n Qeo/n. Kai\ pw=j blasfhmw=, fhsi/; Ti/ le/geij; ou) blasfhmei=j, o(/tan a)ge/nhton ei)sa/gvj to\ kako/n; o(/tan i)/son du/nasqai t%= Qe%= sugxwrv=j; o(/tan )isosqenh= du/namin ei)sa/gvj tw=n kakw=n; o(/tan a)ge/nhton; - Шукай, звідки зло, і не лихослов Бога. А як я лихословлю? - каже. Що ти говориш? Хіба не лихословиш, якщо уявляєш, що зло немає початку? Якщо погоджуєшся, що воно може зрівнятися з Богом? Якщо уявляєш, що сила зла однакова з Божою? Якщо воно немає початку? (А2д));

- на морфологічному рівні - форми aoristus effectivus та praesens historicum (Kai\ ei)=pe, fhsi\n, o( Qeo\j, Genhqh/tw fw=j, kai\ e)ge/neto fw=j. Ei)=pe, kai\ e)ge/neto e)ke/leuse, kai\ to\ me\n sko/toj e)fugadeu/qh, to\ de\ fw=j parh/xqh. Ei)=dej du/namin a)/faton; - «І сказав, - каже, - Бог: «Хай станеться світло!» І сталося світло». Сказав - і сталося, наказав - і темрява була вигнана, а світло створилося. Побачив ти нечувану силу? (G3b); Su\ de/ moi sko/pei, pw=j kai\ ou(=toj a)nagkazo/menoj dida/skein e)pixeirei=, ka)kei=noi pa/lin dia\ ta\ shmei=a ei)j fqo/non ou) mo/non kinou=ntai, a)ll' e)pei\ kai\ lo/g% e)kra/tei, kai\ a)fo/rhtoj h)=n au)toi=j, yeudoma/rturaj sunistw=sin - Ти ж зверни увагу, як він [Стефан], змушений, береться навчати, а ті [юдеї], у свою чергу, через ознаки не тільки сповнюються заздрощів, а, оскільки й у слові він перемагав і був нестерпним для них, лжесвідків виставляють (A15a));

- на лексичному - лексика на позначення процесів переказу, роз'яснення, розуміння (наприклад, із групи «verba dicendi» слово le/gw зустрічається 824 / 1173 рази (відповідно за циклами), fhsi/n каже - 399 / 423 разів, diale/gomai розмовляти - 59 / 66 разів, fqe/ggomai промовляти - 37 / 45 разів). стилістичний прагматичний гомілія златовуст

Переконання здійснюється у двох аспектах: інтелектуальному (аргументація) і вольовому (емоційно-експресивний вплив). Основними мовними засобами введення аргументів виступають складно-підрядні речення причини і наслідку, прямі і непрямі питання відповідного виду, зворот genetivus absolutus, інфінітивні конструкції з прийменниками dia/, a)po/, e)k, para/: Ou)kou=n e)pei\ tosau/th th=j sunhqei/aj h( turanni/j, ei)j e(te/ran au)th\n meta/gage sunh/qeian - Отже, оскільки така влада звички, зміни саму звичку на іншу (A10e); Pw=j ou)=n e)pisteu/qh, fhsi/n; (/Oti au)to\j o( qerapeuqei\j e)kh/rutte th\n eu)ergesi/an; - «Чому ж йому повірили?» - скаже [хтось]. - Тому що сам зцілений сповіщав про благодіяння (А8?).

Засобами експресивно-емоційного впливу є:

- емоційно-експресивна й оцінна лексика, поетичні метафори, епітети, гіперболи: Посадіть у вашій душі це добро і через короткий час станете раєм Божим (A11d); Є між вами, наче колючки, клятвопорушення, брехня, лицемірство, хитрість, злодіяння, осуд, жарти, дотепи, безсоромні слова, теревені… (A8b); Якби хто-небудь поклав зараз на мою голову тисячу царських корон, прикрашених дорогоцінними каменями, я б так не зрадів, як радію вашим успіхам (A11d);

- ступеньовані форми прикметників і прислівників: Ou)de\n ga\r a)terpe/steron a)nqrw/pou xolw=ntoj, ou)de\n fortikw/teron, ou)de\n e)paxqe/steron, ou)de\n ai)sxro/teron, w(/sper ou)=n tou= ou)k ei)do/toj xol#=n ou)de\n h(/dion- Адже нічого [немає] неприємнішого за розгнівану людину, нічого важчого, нічого обтяжливішого, нічого ганебнішого, так само і нічого приємнішого за того, хто не вміє гніватися (A6d);

- гіпербатон, повтори, риторичні питання, видільно-протиставні речення: Qhsaur%= tini prose/oiken h( tw=n qei/wn Grafw=n a)na/gnwsij - До скарбу якогось подібне читання божественного Писання (G3a); Babai\, po/sh tou= a)ndro\j tou/tou h( filostorgi/a: po/sh h( a)grupni/a: po/sh h( me/rimna - Ой-ой, яка любов у цього чоловіка, яка пильність, яка турбота! (G11z); Ei) ga\r ta\ dhmiourgh/mata toiau=ta o)/nta nik#= th\n fu/sin th\n a)nqrwpi/nhn, kai\ ou)dei\j a)\n au)ta\ kat' a)ci/an e)paine/sai dunh/setai: ti/ a)/n tij ei)pei=n dunhqei/h peri\ au)tou= tou= dhmiourgou=; ?? Адже якщо творіння є такими великими і перевищують людські можливості, і ніхто не може гідно їх похвалити, що зможе хтось сказати про самого Творця? (G5e); Mhdei\j toi/nun gine/sqw kathfh\j, mhdei\j stugno\j faine/sqw, a)lla\ skirta/tw, kai\ xaire/tw, kai\ docaze/tw to\n khdemo/na tw=n h(mete/rwn yuxw=n... - Ніхто, отже, хай не буде смутним, ніхто хай не виглядає похмурим, але хай тішиться й радіє, і прославляє Опікуна наших душ… (G1a).

Спонукання реалізується через форми імператива, кон'юнктива заклику і заборони, модальні дієслова та перформативні дієслова зі значенням «прошу»: Qw=men toi/nun e(autoi=j no/mouj kaqhmerinou/j: te/wj a)po\ tw=n eu)ko/lwn a)rcw/meqa: periko/ywmen h(mw=n th\n poluorki/an tou= sto/matoj, xalino\n e)piqw=men tv= glw/ttv, mhdei\j o)mnu/tw to\n Qeo/n... )/Eti suntei/nate e(autou\j, kai\ prose/xete, parakalw=: h)\ ma=llon ei)pei=n, suntei/nwmen e(autou\j, kai\ pa/ntwj e)/stai ti ple/on. Nhsteu/sate, parakale/sate to\n Qeo\n, kai\ h(mei=j meq' u(mw=n, w(/ste th\n o)le/qrion tau/thn e)celei=n sunh/qeian - Отже, встановімо для себе щоденні закони; поки почнімо з легкого: відсічімо від своїх вуст звичку клястися, приборкаймо язик, ніхто хай не клянеться Богом… Ще постарайтеся і докладайте зусилля, прошу; чи краще сказати, стараймося, і обов'язково буде результат. Візьміть піст, попросіть допомоги у Бога, і ми разом з вами, щоб знищити цю згубну звичку (A8g).

У четвертому розділі «Ранньохристиянська грецькомовна гомілія як жанр текстів» аналізуються тематика, композиція, стилістичні ознаки гомілій І. Златовуста.

Тематика гомілій задається: 1) обраним для тлумачення текстом Святого Письма; 2) дидактичною метою проповідей: розглядається цінність і користь християнських чеснот; 3) релігійною подією, під час якої виголошуються проповіді, - передпасхальним постом (у «Бесідах на книгу Буття»). Співвідношення фактуальної, концептуальної та підтекстової інформації як важливої ознаки тексту у гомілії визначаємо таким чином, що фактуальна інформація (розглядувані біблійні події) становить змістовий стрижень відповідно до жанрових вимог тлумачної проповіді, концептуальна інформація, зумовлена дидактичною ціллю проповіді та соціальними ролями проповідника-наставника і слухачів-парафіян, накладається на подієвий стрижень і функціонально є більш важливою, оскільки слухачі отримують не просто інформацію про події, їх соціальні чи історичні причини і наслідки, а тлумачення цих подій з погляду релігійного світобачення, ролі Бога та людини відносно Бога у них. Підтекстовою інформацією вважаємо установку мовця на те , що слухачі тією чи іншою мірою є його однодумцями, обізнаними з основами віровчення, яких потрібно наставити щодо окремих приписів практичного застосування цього віровчення.

У композиції «Бесід на книгу Буття» чітко виділяються 3 частини відповідно до приписів риторики: вступ, основна частина / виклад, висновки. У «Бесідах на Дії апостолів» спостерігаємо порушення традиційної композиційної структури і виділяємо такі складові: 1) екзегетичну частину, яка містить перикопу з невеликим коментарем і повторне детальніше тлумачення перикопи; 2) дидактичну частину; 3) заключну частину, яка складається з підсумкового заклику; формули - благословення Бога; акламації. Зміна композиції свідчить про розвиток жанру і пояснюється впливом позамовних чинників, а саме вимогами комунікативної ситуації «духовне повчання під час літургії».

Для з'ясування семантико-синтаксичної домінанти гомілій, тобто конструктивного для функціонального стилю типу семантичних відношень, репрезентованих певними семантичними предикатами і відповідними семантико-синтаксичними синонімами (С. Я. Єрмоленко), було проведено квантитативний семантико-синтаксичний аналіз тексту. Зокрема, проаналізовано семантичні площини вжитої лексики і розглянуто функціонування складносурядних, складнопідрядних речень, а також інфінітивних і дієприкметникових зворотів, що їх заміняють. Єдність і однакова важливість комунікативних цілей (пояснення, переконання, спонукання) зумовлює рівновелику частотність причиново-наслідкових, видільно-протиставних і суб'єктно-об'єктних відношень у тексті. Можемо говорити про відсутність однієї семантико-синтаксичної домінанти, що виявляє функціональну складність жанру гомілії.

Стилістичний аналіз грецьких текстів епохи койне обов'язково передбачає розгляд співвідношення живих розмовних і аттикістичних форм у тексті. Проведений аналіз у поєднанні із даними дослідження М. Соффрея і Ф. Дікенсона, засвідчує схильність проповідника до аттикістичної манери висловлювання, проте із рисами сучасної авторові розмовної мови, що проявляється, зокрема, у вживанні посткласичної лексики, яка семантично, дериваційно чи за способом вживання відрізняється від класичної (ba/sanoj проба, допит > мука, страждання, broxh/ дощ = клас. broxeto/j, e)gko/ptw tini/ (Polu/bioj) перегороджувати шлях комусь > НЗ, Златовуст: e)gko/ptw tina/); наявності у тексті фонетичних ознак як аттичного діалекту, так і койне (glw=ssa - glw=tta, krei/sswn - krei/ttwn, a)/r)r(hn, qar)r(e/w - a)/rsen, qarsh/shte, lao/j, nao/j - lewfo/roj, th/meron - sh/meron); змішуванні дієслівних парадигм (ei)sh/negka, ei)=pa, dianoixqh/sontai / dianoigh/sontai, deiknu/ein, a)nist#=n); вираженні особи-діяча за допомогою прийменників para/, dia/?і a)po/ (to\ me/llon u(f' u(mw=n r(hqh/sesqai, ta\ par' h(mw=n lego/mena); вживанні сполучника i(/na майже виключно з кон'юнктивом ()/Ara kai\ e)kei=noi plh/reij pi/stewj h)=san, ou(\j kai\ e)cele/canto, i(/na mh\ ta\ au)ta\ ge/nhtai, oi(=a e)pi\ )Iou/da, oi(=a e)pi\ )Anani/ou kai\ Sapfei/raj); сполучника w(/ste у наслідковому значенні з інфінітивом: dia\ tou=to kai\ th\n gh=n katara/somai, w(/ste mh\ a)/sparta/ soi kai\ a)nh/rota, kaqa/per pro/teron, ta\ e)c au)th=j a)nadido/mena pare/xein.

У результаті порівняльного аналізу гомілій різного часу («Бесіди на книгу Буття» 388 р. і «Бесіди на Дії апостолів» 400 р.) виявлено відмінність низки мовленнєвих параметрів жанру. По-перше, зазнала суттєвих змін композиція: структура «вступ - основна частина - висновки» перейшла у структуру «екзегетична частина - дидактична частина - заключна частина (підсумковий заклик, формула-благословення Бога, акламація)». Унаслідок цього знизилася частотність уживання таких мовних засобів, як тропи (метафори, порівняння, епітети, парафрази), форми сonjunctivus hortativus та форми першої особи множини, що функціонують переважно у вступі і висновках. По-друге, про зміну самого стилю проповідування свідчать такі кількісні характеристики пізніх гомілій порівняно із ранніми:

-майже удвічі зменшується середня довжина речень;

-дещо зростає кількість простих речень;

-утричі частішає вживання неповних та парцельованих речень;

-удвічі збільшується кількість питальних речень;

-зростає кількість функціонально необґрунтованих повторів і гіпербатону;

-зменшується частотність полісиндетону, гомотелевтії, паралелізму;

-знижується кількість використання іменних частин мови, натомість зростає частотність дієслівних форм.

Мовленнєві характеристики «Бесід на книгу Буття» І. Златовуста засвідчують їх літературне опрацювання, тоді як «Бесіди на Дії апостолів» вважаються літературно не опрацьованими. На нашу думку, гомілії пізнього циклу більш точно відображають мовлення, яким воно було насправді, а отже, дозволяють зробити більш адекватну характеристику жанру, ніж ранні.

ВИСНОВКИ

У Висновках підведені такі загальні підсумки дослідження:

1. У творах релігійного змісту мовні засоби реалізують передачу знань про Бога, Його надприродну сутність, характер та сакральний світ у цілому. Відображенням Надприродного об'єкту зумовлені такі ознаки гомілій, як образність, абстрактність, особливий хронотоп, антитетичність, мета- й інтертекстуальність. Ці ознаки в тексті втілюються мовними засобами лексичного, словотвірного, морфологічного, синтаксичного рівня.

2. Специфіка рольових функцій і взаємодії адресата й адресанта гомілії полягає в тому, що непрямим, опосередкованим через проповідника адресантом гомілії є Бог як автор Святого Письма, на якому повинна ґрунтуватися будь-яка проповідь, а прямий адресант гомілії представлений у трьох образах: 1) як служитель і наставник істини, що задає напрямок цього конкретного спілкування і має на меті пояснити та спонукати до виконання істини; 2) як людина, рівна з адресатом перед Богом і необхідністю виконувати Його заповіді; 3) як звичайна людина зі своїми переживаннями й особистим життям, які в І. Златовуста нерозривно пов'язані з церковною діяльністю.

3. Тематика гомілій І. Златовуста задається обраним для тлумачення текстом Святого Письма і дидактичною метою проповідей; значно рідше - релігійною подією, під час якої виголошуються проповіді. Суттєвою ознакою гомілії як релігійного повчання є те, що концептуальна інформація накладається на фактологічну (біблійні події) і функціонально є більш важливою, оскільки слухачі отримують не просто інформацію про події, а їх тлумачення під кутом зору релігійного світогляду.

4. Власне стилістичні особливості ранньохристиянської грецькомовної гомілії розглядаються як зовнішньо і внутрішньо зумовлені. Під «зовнішньо» зумовленими розуміється співвідношення у текстах аттикістичних і живорозмовних форм. Натомість мовні засоби, що реалізують сакральну, пізнавальну і персвазійну функції гомілій є внутрішньо притаманними, функціонально зумовленими стилістичними ознаками цих текстів. Такі мовні засоби функціонують як репрезентанти сакрального світу і світогляду, а також рольових функцій адресанта й адресата у текстах.

5. Семантико-стилістична домінанта гомілій представлена як потрійна єдність причиново-наслідкових, видільно-протиставних і суб'єктно-об'єктних відношень, що виявляється у рівновеликій частотності лексико-синтаксичних засобів з відповідною семантикою і спричинено складним поєднанням й однаковою значущістю завдань адресанта: пояснення, переконання, спонукання.

6. У результаті дослідження у циклі «Бесіди на Дії апостолів» (400 р.) було виявлено зміну традиційної античної схеми промови (вступ, основна частина / виклад, висновки), якої І. Златовуст дотримувався у гоміліях більш раннього часу. Композиція пізніх гомілій має такі складові: 1) екзегетичну частину, яка містить перикопу з невеликим коментарем і повторне детальніше тлумачення перикопи; 2) дидактичну частину; 3) заключну частину, що складається з підсумкового заклику, формули - благословення Бога, акламації.

7. Висловлено припущення, що зміни у композиції та частотності окремих морфологічних і синтаксичних характеристик пізніх гомілій порівняно з ранніми виявляють ознаки живого усного мовлення, яким була гомілія, і що І. Златовуст з часом вдосконалював свої ораторські навики відповідно до вимог комунікативної ситуації і своїх цілей як служителя-наставника на противагу теоретичним приписам світської риторики. Розгорнутість, змістова і формальна викінченість висловлювань у гоміліях раннього циклу трактується як результат риторичної освіти автора, яка згодом поступилася вимогам практичної діяльності проповідника, що виявилося у наближенні лексичних, морфологічних і синтаксичних характеристик гомілій до розмовного стилю викладу. Очевидно, значний вплив на проповідницьку манеру І. Златовуста мав і сам текст Нового Завіту, простота стилю якого є показовою.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

1. Поняття «стиль» в античній та сучасній стилістичній теорії (до проблеми аналізу патристичних текстів) // Мовні і концептуальні картини світу : Зб. наук. праць. - Вип. 16. - Кн. 1. - К. : Видавничий Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 216 -220.

2. Релігійний стиль як функціональний різновид літературної мови // Мовні і концептуальні картини світу : Зб. наук. праць. - Вип. 18. - Кн. 1. - К. : Вид. Дім Дмитра Бураго, 2005. - С. 241-244.

3. Синтаксичні параметри ранньохристиянських грекомовних текстів // Актуальні проблеми української лінгвістики : теорія і практика. - Вип. ХІІІ. - К. : ВПЦ «Київський університет», 2006. - С. 61-67.

4. Темпоральність грецькомовних релігійних текстів // Система і структура східнослов'янських мов : Зб. наук. праць. - Вип. 2. - К. : НПУ ім. М. П. Драгоманова, 2010. - С. 231-236.

5. Екзегетична проповідь як мовленнєвий жанр (на матеріалі «Бесід на книгу Буття» І. Златовуста) // Матеріали V Всеукраїнської наукової конференції аспірантської та студентської молоді «Від духовних джерел Візантії до сучасної України». - К. : КСУ, 2006. - С. 145-151.

6. Іоан Златовуст і антична риторика // Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій : Матеріали науково-практичної конференції, 2-4 квітня 2008 р. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2008. - С. 280-282.

7. Лінгвостилістичні особливості порівняння в проповідях І. Златовуста // Матеріали IV Всеукраїнської наукової конференції аспірантської та студентської молоді «Від духовних джерел Візантії до сучасної України». - К. : КСУ, 2005. - С. 215-219.

8. Метафора у гоміліях І. Златовуста // Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій : Матеріали науково-практичної конференції, 1-3 квітня 2009 р. - К. : Вид. центр КНЛУ, 2009. - С. 228-230.

9. Переклад проповідей І. Златовуста: стилістичний аспект // Актуальні проблеми перекладознавства та навчання перекладу в мовному вузі : Тези доповідей Міжнародної науково-практичної конференції КНЛУ. - К. : ВЦ КНЛУ, 2006. - С. 109-111.

10. Розвиток жанру гомілії в І. Златовуста // Матеріали VІІ Всеукраїнської наукової конференції аспірантської та студентської молоді «Від духовних джерел Візантії до сучасної України». - К. : КСУ, 2008. - C. 142-148.

АНОТАЦІЯ

Крокіс А.М. Функціонально-стилістичні та прагматичні виміри ранньохристиянської гомілії. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.14 - класичні мови. Окремі індоєвропейські мови. - Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. - Київ, 2011.

Дисертація присвячена дослідженню функціонально-стилістичних та прагматичних характеристик ранньохристиянської грецькомовної гомілії. Визначено ознаки гомілії, зумовлені відображенням сакрального світу у людському мовленні, проаналізовано лексичні, словотвірні, морфологічні, синтаксичні мовні засоби передачі надприродного змісту. Відзначено специфіку адресанта, адресата та їх взаємодії у тексті гомілій. Здійснено аналіз гомілії як жанру за параметрами тематики, композиції і стилістичних особливостей. Простежено розвиток жанру гомілії в проповідницькій діяльності І. Златовуста, зроблена спроба з'ясувати позамовні чинники цього розвитку.

Ключові слова: гомілія, релігійний стиль, функціонально-стилістичний підхід, прагматичний підхід.

АННОТАЦИЯ

Крокис А.М. Функционально-стилистические и прагматические измерения раннехристианской гомилии. - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.14 - классические языки. Отдельные индоевропейские языки. - Институт филологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченко. - Киев, 2011.

В диссертации исследуются функционально-стилистические и прагматические характеристики греческих религиозных текстов на материале гомилий Иоанна Златоуста. Впервые методы функциональной стилистики применяются к материалу древнегреческого языка, получила развитие аргументация выделения религиозного стиля как функциональной разновидности языка согласно концепции стилеобразующих факторов М. Н. Кожиной. Сочетание функционально-стилистического и прагматического подходов позволило определить такие основные аспекты изучения религиозных текстов: 1) проявление фактора Божественного в языковых средствах; 2) характеристика адресанта и адресата, их ролевые функции и взаимодействие; 3) речевая реализация религиозного общения, куда включен анализ гомилии как жанра согласно определению М. М. Бахтина.

В религиозных текстах языковые средства реализуют передачу знаний о Боге, Его сверхприродной сущности. Отображением сакрального мира обусловлены такие характеристики и речевые средства гомилий, как образность, абстрактность, особый хронотоп, антитетичность, интертекстуальность. Образность является средством объяснения невидимого сакрального мира через видимые вещи; она проявляєтся в особом типе абстрактных метафор и сравнений, в лексикализации христианского мировоззрения путем семантического смещения, метонимизации, фразеологизации и основосложения. Абстрактность задается непривязанностью религиозного мышления к материальному миру и реализуется в тексте гомилий посредством абстрактной лексики, суффиксов абстрактности -i/a, -si/a, -sij, -ei/a, -eia, -su/nh, -thj, субстантивации прилагательных, инфинитивов, причастий, а также посредством форм настоящего времени и аориста с гномическим значением. Сакральное время как вечное и будущее для адресанта и адресата противопоставляется физическому времени; сакральное время представлено формами настоящего вневременного и настоящего актуализированного, которые свидетельствуют о вечности и неизменности Бога, а также будущего прогностического и апокалиптического, известного только Богу, которое люди могут постигать через веру. Антагонизм сакрального мира как противопоставление Божьего / сатанинского, Божьего / человеческого реализуется в тексте употреблением лексики строго определенной оценки, эпитетов, парафраз, а также значительного количества предложений с противительными союзами a)lla/, ou) (mh/) - a)lla/, ou) (mh/) mo/non - a)lla\ kai/, me/n - de/, o(/s% - tosou/t%, ei) - po/ll% ma=llon, de/ и лексическими антонимами. Интертекстуальность обусловлена тесной связью текста гомилии с Библией; отношение гомилии к Священному Писанию представляется метатекстуальным, как комментария к претексту, если речь идет об отрывках, которые объясняются в гомилии, и интертекстуальным, как связи двух текстов, если говорится о цитатах-аргументах, параллельных цитатах, аллюзиях, образах, библейской лексике и жанрово обусловленной высокой частотности форм прошедших времен.

...