Семантико-синтаксична структура речень з інфінітивом мети в сучасній українській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«ПРИКАРПАТСЬКИЙ Національний університет

імені Василя Стефаника»

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

СЕМАНТИКО-СИНТАКСИЧНА СТРУКТУРА РЕЧЕНЬ З ІНФІНІТИВОМ МЕТИ В СУЧАСНІЙ УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ

Гургула ОРЕСТ БОГДАНОВИЧ

Івано-Франківськ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загального і германського мовознавства у ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор,

академік НАПН України

Кононенко Віталій Іванович,

завідувач кафедри загального і германського мовознавства

Інституту філології Державного вищого навчального закладу

«Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника».

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

Леута Олександр Іванович,

професор кафедри української мови

Інституту української філології

Національного педагогічного університету імені М.П. Драгоманова;

кандидат філологічних наук, доцент

Межов Олександр Григорович,

доцент кафедри української мови Інституту філології та журналістики

Волинського національного університету імені Лесі Українки.

Захист відбудеться 22 березня 2011 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, Будинок вчених.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника» за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, Будинок вчених.

Автореферат розіслано « 18 » лютого 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук Тишківська Н.Я.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

На сучасному етапі розвитку синтаксичної теорії увагу зарубіжних і українських мовознавців привертають проблеми синтаксичної семантики, закономірності репрезентації семантичної структури речення лексичними та формально-граматичними засобами. Такий підхід зумовлений визначенням речення як багаторівневої, ієрархічно організованої одиниці, структурні елементи якої перебувають у взаємозв'язку і взаємодії. Виділено власне-семантичний, семантико-синтаксичний, формально-граматичний, комунікативний та функціональний рівні речення. Важливу роль у його формуванні відіграє предикат, що детермінує кількісний та якісний характер непредикатних компонентів, субстанційних синтаксем із власне-предметним значенням і специфіку організованих ними семантико-синтаксичних відношень.

Особливості семантичної і формально-граматичної будови речення як багатомірної одиниці знайшли своє відображення в працях П. Адамця, Н.Д. Арутюнової, В.Г. Гака, Г.О. Золотової, О.В. Падучевої, Ю.С. Степанова, Н.Ю. Шведової, Й. Андерша, В.М. Бріцина, І.Р. Вихованця, К.Г. Городенської, Н.В. Гуйванюк, С.І. Дорошенка, П.С. Дудика, А.П. Загнітка, Н.Л. Іваницької, В.І. Кононенка, О.С. Мельничука, М.В. Мірченка, В.М. Русанівського, М.С. Скаба, Л.В. Струганець, К.Ф. Шульжука та інших мовознавців.

У сучасній вітчизняній мовознавчій науці з'явилася низка робіт, зокрема дисертаційних досліджень, присвячених розгляду семантичної структури речень із предикатами різних типів (Н.А. Бондар, Ю.А. Гуляєва, О.І. Леута, Н.Г. Ніколаєва, О.А. Семенюк, Ю.Г. Твердохліб, В.А. Тимкова, О.А. Тронь та ін.).

Недослідженою при цьому залишається сфера функціонування предикатів, ускладнених іншими компонентами, зокрема інфінітивом мети.

Актуальність теми дослідження вмотивовується комплексним підходом до аналізу синтаксичної природи речення як багатоаспектної одиниці на семантико-синтаксичному та комунікативно-функціональному рівнях та відсутністю в мовознавчій літературі системного опису речень з інфінітивом мети з позицій семантичного синтаксису. У сучасній мові такі речення презентують типи із сполучниками щоб, аби, завдяки яким значення мети в інфінітиві набуває виразного семантико-граматичного вираження. Пропоноване дослідження присвячене вивченню взаємодії семантичної і формально-граматичної валентності у структурі речень мети у сучасній українській мові з урахуванням того, що синтаксис і семантика інфінітива дотепер отримує неоднозначну інтерпретацію.

Однією з основних особливостей конструкції мети є те, що в головному компоненті предиката виражається початкова, попередня дія, яка виконується для того, щоб досягти реалізації наступної дії-мети. До таких конструкцій мети належать речення з пояснюваними дієсловами цілеспрямованого руху: іти (йти), вийти, прийти, зайти, увійти, бігти, поспішати, поїхати, встати, а також із зворотними дієсловами руху, які історично стали неперехідними: повертатися, пробратися, зібратися, нахилятися та з пояснювальними дієсловами на позначення цілеспрямованого затримання або припинення руху: залишитися, зупинитися, зустрітися і под.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках реалізації наукової програми «Закономірності розвитку мови і практика мовної діяльності» і погоджена з профілем наукових планів кафедр української мови та загального і германського мовознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Тему дослідження затверджено вченою радою Прикарпатського національного університету (протокол № 4 від 15 грудня 2005 року) і схвалено науковою координаційною радою «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол № 31 від 11 квітня 2007 року).

Мета роботи полягає у комплексному розкритті семантико-синтаксичних функцій інфінітива у структурі речень мети сучасної української мови на засадах розуміння речення як багатоаспектного явища (формально-граматичного, семантико-граматичного і комунікативного), виявленні його здатності формувати різноманітні структурні типи речень, виступати їхніми поширювачами, а також надавати значення цілеспрямованості, яке об'єднує значення стимулу і потенційного результату.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) репрезентувати лінгвістичну інтерпретацію категорії мети в аспекті теорій семантичного синтаксису;

2) установити набір семантичних ознак інфінітива мети у структурі речень української мови;

3) з'ясувати роль і функції спеціалізованих сполучників щоб, аби і їхніх варіантів у семантичній структурі речень з інфінітивом мети;

4) проаналізувати семантико-синтаксичну структуру базових синтаксичних конструкцій з інфінітивом мети;

5) описати семантико-синтаксичну структуру модифікованих синтаксичних конструкцій з інфінітивом мети;

Об'єктом дослідження є категорія мети, репрезентована в реченні за допомогою інфінітива.

Предметом є семантико-синтаксична структура складних і простих речень української мови з інфінітивом мети.

Методи дослідження. У дисертації використано: описовий метод, на підставі якого узагальнено спостереження над зібраним фактичним матеріалом (опис внутрішньої диференціації головних дієслівних предикатів та виявлення різновидів їхньої семантики), метод компонентного аналізу (виділення лексико-семантичних груп дієслівних предикатів), дистрибутивний метод (визначення валентних та інтенційних характеристик). Оскільки парадигматичні і синтагматичні зв'язки слів є мовним засобом виявлення компонентного складу лексичного значення, то вони зумовлюють методику лінгвістичного аналізу компонентного складу значення. Такими методами є метод опозиції, який ґрунтується на парадигматичному зіставленні слів, та метод контекстологічного аналізу, в основі якого лежить вивчення синтагматичних зв'язків слів. Крім того, у дослідженні застосовано прийом моделювання, а також методика трансформаційного аналізу.

Матеріалом дослідження стали близько 7000 складнопідрядних сполучникових речень з предикативною частиною мети та майже 2000 простих речень з інфінітивним поширювачем мети, дібраних з текстів художньої і публіцистичної літератури ХІХ - ХХІ ст., а також сучасних наукових і науково-популярних праць.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що у роботі вперше на матеріалі української мови подано комплексний структурно-семантичний аналіз речень з інфінітивом мети, зроблена спроба визначення структурних і конструктивних властивостей предикатів, здатних відкривати валентні позиції для поширювача мети. Новим у дисертації є підхід до класифікації дієслівних предикатів, який здійснюється на логіко-семантичних засадах. Вперше в україністиці подана диференціація та класифікація основних типових значень дієслівних речень з інфінітивом мети.

Теоретичне значення. Комплексний аналіз будови речень з інфінітивом мети, створення їхньої структурно-семантичної типології дає змогу використовувати результати дослідження при вивченні структурно-семантичної організації речень з іншою категорійною семантикою, а також суттєво доповнює теорію українського мовознавства новими інтерпретаціями функціонально важливого мовного матеріалу, поглиблює синтаксичну теорію в царині семантичних варіювань дієслівних предикатів у мовленнєвій діяльності. Дослідження дає додатковий матеріал для вирішення таких кардинальних проблем синтаксису, як кваліфікація структури речення, відображення у семантичній структурі речення комунікативних умов її функціонування, визначення закономірностей лексичного наповнення семантичних складників, виявлення співвідношення між семантичною і синтаксичною структурами речення. Визначення валентних та інтенційних характеристик предикатів сприяє встановленню правил сполучуваності лексико-граматичних одиниць в українській мові. Сформульовані у дисертації принципи аналізу семантико-синтаксичної структури речень можуть знайти своє застосування при розв'язанні низки питань функціональної та категорійної граматики української та типологічно близьких до неї мов.

Практичне значення дослідження полягає у тому, що воно може бути використане в університетських та шкільних курсах української мови, теоретичної граматики, у спецкурсах і спецсемінарах із семантичного та функціонального синтаксису, у розробці питань культури мовлення. Дисертація може бути корисною при створенні навчальних і методичних посібників для студентів філологічних спеціальностей та вчителів української мови; окремі положення дослідження можна застосувати при укладанні тлумачних словників та словників сполучуваності.

Апробація результатів дослідження. Основні положення та результати дисертаційної роботи було обговорено на спільному засіданні кафедр української мови та загального і германського мовознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Окремі аспекти досліджуваної проблеми викладено на звітно-наукових конференціях викладачів і аспірантів університету (2006-2010 рр.), на міжнародних, всеукраїнських наукових і науково-практичних конференціях: «Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі» (Кам'янець-Подільський, 25-26 жовтня 2007 р.), «Динамічні процеси в українській граматиці» (Переяслав-Хмельницький, 22-23 листопада 2007 р.), «Взаємодія лексичної і граматичної семантики» (Київ, 22-23 травня 2008 р.), «Семантика мови і тексту» (ІХ Міжнародна науково-практична конференція, Івано-Франківськ, 26-28 вересня 2006 р.).

Публікації. Основні положення дисертаційного дослідження викладено в 5 статтях, опублікованих у збірниках наукових праць, що затверджені ВАК України як фахові.

Структура й обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, списку використаної літератури (234 позиції), списку використаних джерел (62 позиції) і додатка. Загальний обсяг дисертаційного дослідження - 218 сторінок, основного тексту - 186 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано її мету, основні завдання, визначено об'єкт, предмет, схарактеризовано методи дослідження, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, вказано на її зв'язок із науковою проблематикою установи, окреслено джерельну базу, наведено відомості про апробацію результатів виконаної роботи, зазначено кількість публікацій, що відображають її загальну концепцію.

У першому розділі - «Теоретичні засади дослідження речень з інфінітивом мети в сучасній українській мові» - репрезентовано лінгвістичну інтерпретацію категорії мети в аспекті теорій семантичного синтаксису, встановлено набір семантичних ознак інфінітива мети у структурі речень української мови, з'ясовано роль спеціалізованих сполучників щоб, аби у семантичній структурі речень з інфінітивом мети.

Інфінітив як колишня форма непрямого відмінка іменника зі значенням дії, що втратила відмінкове значення, є одиницею, втягнутою в систему дієслова із притаманними їй ознаками дієслівних категорій виду й стану. Обґрунтування формувальних властивостей інфінітива як спеціалізованого й регулятивного засобу вираження категорійного значення мети базоване на врахуванні таких історичних змін, як витіснення супіна, посилення предикативної самостійності цієї одиниці, часове збільшення вживаності інфінітивних конструкцій, поліфункціональне використання інфінітива в різних за змістом і цільовою спрямованістю контекстах.

Маючи максимальну функціональну насиченість і концентрацію специфічних ознак, інфінітив може не тільки характеризувати мету дії (стану) абстраговано від діяча, але й брати участь у вираженні відношення дії (стану) до суб'єкта, вказуючи ступінь конкретизації: реальність чи потенційність, означеність чи неозначеність, конкретність або узагальненість виробника дії, носія зумовленості й каузативності, в межах яких представлена онтологічна категорія мети.

Мета - це складна й об'ємна концептна категорія, базована на усвідомленому передбаченні бажаного результату діяльності, яка зумовлює пошук засобів і шляхів його досягнення. Як масивний ментальний категорійний концепт, мета об'єктивується в мові за допомогою різнотипних засобів, з-поміж яких провідну роль відіграє вживання в синтаксичних конструкціях інфінітива, що реалізує відповідну семантику в поєднанні з різними мовними одиницями. Формування і функціонування концепту мети в межах суперкатегорії каузативності, а також можливість її ідентичного вираження за допомогою інфінітива спричиняє необхідність розмежування концепту мети і концептів причини, результату, наслідку, бажання, наміру, доцільності й цілеспрямованості.

Серед лінгвістичних умов, які забезпечують значення мети в інфінітива, виділяємо передусім його дистрибутивне оточення. Тому найбільш вірогідним підходом до вивчення функцій і властивостей інфінітива мети є звернення до семантико-синтаксичної структури речення, особливо складного, яке в силу своєї формальної визначеності, зокрема завдяки наявності сполучників мети (щоб, аби, для того щоб і под.), запрограмоване на приєднання підрядної цільової частини з інфінітивом.

Вихідними конструкціями з цільовим значенням є складнопідрядні речення з інфінітивом мети, бо вони орієнтовані на вираження мети не лише семантично, але і структурно - завдяки поєднанню інфінітива, що набуває значення мети, зі сполучником, наприклад: Побіг на вокзал, не попрощавшись, на дачний потяг, щоб знову приїхати на закинуту станцію, в ортечека й випити там з далеким знайомим чаю (М. Хвильовий). За таких умов інфінітив набуває значення мети як безальтернативне, не обтяжене іншими значеннями з урахуванням того, що інфінітив мети називає, конкретизує, що саме має бути реалізоване, якою дією, яким способом. Особливістю складних речень є те, що експліцитність категорії мети забезпечена подвійно: як за допомогою інфінітива, так і за допомого спеціалізованих сполучників. При цьому «надлишковість» сполучника щоб і його варіантів нівельована, бо він підкреслює, уточнює значення мети і дає змогу вирізнити його з-поміж інших, сприяє уникненню неоднозначного, омонімічного тлумачення цільової семантики.

Структури, утворені внаслідок модифікації основних, - такі, що передають значення мети без участі сполучника при безпосередньому поєднанні основного предиката й інфінітива мети, є згорнутими (модифікованими) складними реченнями з відсутнім сполучником, оскільки основні предикати-показники елементарного речення представлені двома синтаксичними позиціями: «предикат головної частини + інфінітив мети» і «предикат головної частини + прийменниково-субстантивоване сполучення», наприклад: Потім баба цілувала кожну невістку і вела до другої хати показувати коверці (В. Стефаник); Хтось уже знайшов місце і став для перепочинку (Д. Міщенко). Речення з такими зворотами перебувають на межі між простими елементарними і складними, де додаткову функцію носія значення мети може виконувати прийменник, частково перебираючи на себе значення предиката предикатів. Умови вживання таких цільових структур обмежені і вимагають розгляду можливостей утворення девербативів на основі інфінітивів.

У другому розділі - «Семантико-синтаксична структура базових конструкцій з інфінітивом мети» - проаналізовано складнопідрядні речення з інфінітивом мети.

Складнопідрядні речення з основними дієслівними предикатами дії становлять найбільший і найпоширеніший клас речень української мови, здатний виражати мету. Це зумовлено тим, що поняття дії слугує позначенню загального категорійного значення дієслів і зазвичай входить до визначення дієслова як частини мови загалом. У таких реченнях суб'єкт є активним, бо виявляє власну ініціативу (волю) учасника події і творить ці події самостійно; субстанційний об'єкт виражений іменниками з предметним значенням або будь-якими словоформами, вибір яких залежить від різновиду суб'єктно-об'єктних відношень.

Відповідно до специфіки приєднання предикативної частини з інфінітивом складнопідрядні речення із семантикою дії, що виконується з певною метою, поділяються на 6 груп.

1.Складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами руху і зміни положення суб'єкта в просторі реалізують семантику руху суб'єкта з одного пункту в інший, а також у певному напрямку. Особливість речень із дієслівними предикатами руху полягає в тому, що визначена ними спрямованість і лінійність руху передбачає реалізацію мети - досягнення кінцевого пункту руху, визначеного суб'єктом, тобто мети імпліцитної, наприклад: І прийшла сюди, мій друже, Щоб тобі допомогти (І. Франко). Найширше семантика мети репрезентована в складнопідрядних реченнях із дієслівними предикатами на позначення тривалого чи повторюваного руху, натомість дієслова початку чи закінчення руху виявляють обмеження в організації підрядної частини з інфінітивом мети. Так, складнопідрядні речення з основними дієслівними предикатами початку руху фактично нездатні до реалізації мети зміни фізичного стану суб'єкта, зміни буття суб'єкта і встановлення міжособистісних стосунків, а речення з дієслівними предикатами закінчення руху засвідчують невисокий потенціал у реалізації мети встановлення міжособистісних стосунків, де випадки відповідного вживання спорадичні, пор.: Ми приїхали, щоб не зневажить нашого старого знайомого, а то дід ще й розсердився б на нас (І. Нечуй-Левицький). Внутрішня диференціація речень, що експлікують семантику початку / тривалості / завершення руху, дає змогу прослідкувати здатність інфінітивної одиниці реалізувати значення мети залежно від темпоральних, статичних і динамічних показників, на які вказує основний дієслівний предикат.

2. Складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами переміщення об'єкта репрезентують семантику активної дії, яку виконує особа стосовно обраного нею об'єкта: І в світлім присмерку прийшли Ви до моєї хати, І зошит віршів принесли, Щоб, звісно, почитати (М. Рильський). З-поміж усіх інших груп речень з предикатами дії ця група є найрозгалуженішою. Це зумовлено і залежить від заповнення в цих семантико-синтаксичних структурах позицій двох об'єктів - обов'язкового (переміщення якого здійснює суб'єкт) і необов'язкового (на який може бути спрямоване переміщення обов'язкового об'єкта). Відповідно до заповненості/ незаповненості позиції другого об'єкта інфінітив реалізує семантику мети, яка може бути властива лише складним реченням з дієслівними предикатами переміщення, наприклад, здійснення переміщення одного об'єкта заради переміщення другого або переміщення одного об'єкта заради демонстрації другого тощо. Такий поділ невластивий складним реченням з дієслівними предикатами руху, де сам рух має суб'єктний характер і інфінітив мети відкриває позицію лише для одного об'єкта.

3. У складнопідрядних реченнях мети з основними дієслівними предикатами фізичної дії активність виходить від агентивного суб'єкта, який фізично впливає на об'єкт і викликає в ньому певні зміни. Сема активності в таких предикатах пов'язана зі значенням вольового зусилля, прикладенням енергії з боку суб'єкта: Віночок собі сплела, щоб тішитися, милуючись своїм відображенням у воді (Панас Мирний). Найвищий потенціал у реалізації семантики мети мають дієслівні предикати на позначення фізичного впливу, що зумовлює зміни в об'єкті. Найменший потенціал мають дієслова знищення об'єкта, що виявляється у відсутності значення деструктивної спрямованості дії на встановлення міжособистісних стосунків, посесивних відношень, зміни фізичного чи фізіологічного стану суб'єкта, реалізації комунікативного акту чи інтелектуальної (пізнавальної) діяльності.

4. Складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами діяльності описують мисленнєві акти суб'єкта, які не лише обмежені його психікою, а й мають зовнішній вияв: почуття-дії, предметно орієнтовані емоції, пізнавально-комунікативні дії суб'єкта, наприклад: Вiн шукав собi транспорту, щоб везти котушки з кабелем (О. Гончар). Особливістю речень з предикатами інтелектуальної (пізнавальної) діяльності є наявність у них деліберативного об'єкта - об'єкта думки. Різновиди речень зі значенням мисленнєвої каузативної дії передбачають також необхідність ініціатора і безпосереднього виконавця визначеної дії, тому вони відкривають позиції для суб'єкта - каузатора, другої особи - об'єкта каузованої дії та мети каузованої дії, вираженої інфінітивом.

5. Складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами мовлення засвідчують, що суб'єкт здійснює комунікативний акт з певною метою, наприклад: Щоб затерти дитячу неприємну розмову й натякання, Бородавкін почав розмову за Маню Навроцьку (І. Нечуй-Левицький). Типовими в українській мові є конструкції, що експлікують семантику здійснення комунікативного акту з метою психо-емоційного впливу на об'єкт, реалізації інтелектуальної чи пізнавальної діяльності суб'єкта, встановлення міжособистісних стосунків і под., а рідко вживаними - конструкції, де реалізована семантика мовлення з метою фізичного впливу на об'єкт. У межах аналізованої групи речень інфінітив виявляє високу здатність до диференціації мети самої комунікацї: заради передачі інформації, заради реалізації наступного комунікативного акту, заради «самомети», подальшої комунікативної взаємодії з об'єктом і припинення комунікативної взаємодії з об'єктом тощо.

6. Складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами сприйняття відкривають позиції для активного (агентивного) суб'єкта, який сприймає об'єкт за допомогою органів чуття і спрямовує це сприймання на досягнення гіпотетичного результату, наприклад: Дивився пiд ноги, щоб не наступити на мiну (О. Гончар); Сю сповідь слухайте, щоб знать, Чию хороните ви пам'ять (І. Франко).

Найбільшу кількість конструкцій з-поміж виділених містять групи складнопідрядних речень з інфінітивом мети, організовані дієслівними предикатами руху і зміни положення суб'єкта, переміщення об'єкта, фізичної дії та мовлення. Порівняно з ними тип речень із предикатами мислення та інфінітивом мети в українській мові поширений значно менше. Найменшу кількість з-поміж речень, організованих дієслівними предикатами зі спільною параметричною семантикою «дія», становлять речення з предикатами сприйняття.

Значно поступається групі речень з дієслівними предикатами дії, які здатні відкривати позиції для предикативної частини з інфінітивом, група складнопідрядних речень мети з дієслівними предикатами стану. Це зумовлене тим, що суб'єкт стану належить до типу пасивних суб'єктів (пацієнсів), для якого властиве існування саме по собі, без потреби чиїх-небудь зусиль чи енергії.

Внутрішня диференціація протиставлених за традиційним розрізненням конструкцій із основними дієслівними предикатами стану передбачає виділення 3 основних типів речень, у яких за допомогою інфінітива реалізована семантика мети.

1. Складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами фізичного стану засвідчують, що суб'єкт перебуває у певному фізичному стані або переходить у певний фізичний стан задля певної мети, наприклад: Тримався з усіх сил, щоб не задрімати, бо знав, що тоді навряд вже чи вийде він переможцем в цьому дурному змаганні з стихією (І. Багряний). Інфінітив у таких конструкціях є типовим при реалізації семантики переходу суб'єкта з одного фізичного стану в інший з метою уможливлення фізичних дій, руху, психо-емоційного впливу на об'єкт і под.

2. Складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами психічного стану засвідчують, що суб'єкт перебуває у певному психічному стані задля реалізації певного задуму: Ходім, подуріємо біля моря, щоб набратись свіжості, щоб в мене ввечері легко снувались думки (І. Нечуй-Левицький). На відміну від конструкцій з основними дієслівними предикатами фізичного стану, складним реченням мети з дієсловами психічного стану властива експлікація семантики мети переміщення об'єкта, здійснення комунікативного акту, фізичного впливу на об'єкт, встановлення посесивних відношень із об'єктом і под. Натомість інфінітив у таких конструкціях не здатний організовувати предикативну частину з семантикою зміни фізіологічного стану, встановлення міжособистісних стосунків, психо-емоційного впливу на об'єкт тощо.

3. Складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами буття свідчать, що існування суб'єкта почалося / триває / завершується з певною метою, наприклад: У біді, вже напівмертвий, я в тобі єдиній собі вертаю певність, що живий, і жив, і житиму, щоб пам'ятати нещастя щасть і злигоднів розкоші, як молодість утрачену свою (В. Стус). Конструкції з дієслівними предикатами фізичного стану і психічного стану виявляють фактично однаковий потенціал у приєднанні предикативної частини з інфінітивом і кількісно переважають над реченнями з дієслівними предикатами буття. Однак при цьому складні буттєві речення виявляють найвищу здатність до диференціації на основі інфінітива мети.

Найменшу групу з інфінітивом мети в українській мові становлять складнопідрядні речення відношення (релятивні). Релятивні предикати не можуть означати ні однократних ситуацій, ні серію повторюваних окремих випадків, також не описують вони і конкретні події чи процеси, в яких бере участь суб'єкт. У широкому розумінні релятивні дієслова дають суб'єкту певну загальну характеристику, наближаючись у цьому до дієслів стану, проте, на відміну від них, не можуть бути схарактеризовані як статичні. На відміну від суб'єкта, у якого протікання стану підтримується зовнішньою щодо нього (суб'єкта) силою, суб'єкт при релятивних предикатах - основний, він відіграє визначальну роль у становленні та протіканні відношення (ставлення) в часі, хоча сам по собі не є творцем, породжувачем відношення (як дії). Відповідно суб'єкт при релятивних дієсловах може бути визначений як непасивний, здатний виявляти мету дій, хоча й не агентивний або невласне агентивний. У межах речень із релятивними предикатами виділено 3 групи.

1. Складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами на позначення міжособистісних стосунків позначають інтерперсональні стосунки, що виникають між людьми у повсякденному житті і засвідчують, що суб'єкт і об'єкт встановлюють міжособистісні стосунки з певною метою, наприклад: Та, видко, гроші мав невеликі, бо зачав присватуватися до своєї господині, Парасочки, аби цим способом дібратися до вузлів з грішми (В. Стефаник).

2. Складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами на позначення узгоджених дій передбачають таке функціонування суб'єкта і об'єкта, за якого відбувається їхнє об'єднання задля досягнення певної мети, наприклад: Треба нам зібратися всім докупи, щоб розсудити гуртом, як ізнайти спокій (Ю. Яновський); Вони ніби порозумілися, щоб виторгувати дещо від гетьмана в користь Польщі і католицизму (Б. Лепкий).

3. Складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами на позначення посесивних відношень виражають володіння когось ким-/чим-небудь або належність когось/чогось кому-/чому-небудь, наявність когось/чогось у кого-/чого-небудь, установлене з певною метою, наприклад: Щоб довго дивитись на неї, я б цілу книгарню купив (В. Сосюра).

З-поміж загальної кількості складнопідрядних речень з дієслівними релятивними предикатами найвищу здатність до вираження і диференціації цільової семантики за допомогою інфінітива виявляють речення з дієслівними предикатами на позначення посесивних відношень.

У третьому розділі - «Семантико-синтаксична структура модифікованих конструкцій з інфінітивом мети» - описано способи семантико-синтаксичної модифікації конструкцій з інфінітивом мети.

Прості речення, у яких значення мети реалізують не спеціалізовані сполучники, а власне інфінітивна синтаксема або прийменниково-відмінкові форми віддієслівних іменників, є модифікаціями домінантної експліцитної конструкції з цільовим сполучником і утворені внаслідок редукції підрядної частини складного речення у вторинну адвербіальну синтаксему, наприклад: Харитя їла чи не їла, швиденько помила посуд, поскладала його на мисник, засунула сінешні двері і стала навколішки перед образами молитися богу (М. Коцюбинський); Цитати з історичних документів я залишив тоді задля уникнення можливих похибок чи звинувачень у неточності перекладу (І. Дзюба). Особливістю модифікацій складних структур зі значенням мети є їхня функціональна співвідносність, кореферентність (пор.: Зупинитися, щоб перепочити. - Зупинитися перепочити. - Зупинитися на перепочинок), що свідчить про наявність між ними певної семантичної схожості, яка при одних особових дієсловах стає значущішою за розмежування; при інших дієсловах на перший план виступають різні зумовлювальні можливості використання лише інфінітива або лише віддієслівного іменника. У зв'язку з цим важливим інструментом пояснення функціональної ролі інфінітива мети в реченні стає семантика опорного дієслова (вершинного дієслівного предиката).

Перелік модифікованих структур, сформованих внаслідок редукції цільового сполучника чи цільового інфінітива, засвідчує необхідність їхньої репрезентації в межах понять про просте ускладнене речення, яке містить дві або більше відповідних пропозиції, а також валентну рамку вершинного дієслівного предиката, яке організовує ці пропозиції. Це означає, що їхній аналіз може бути здійснений шляхом опису основних структурних схем, що дасть змогу виявити конструктивні й семантичні особливості цих синтаксичних одиниць.

До валентно незв'язаних членів предикатної синтагми належать такі структурно-семантичні компоненти речення, які містять у своєму складі лексему з предикатною характеристикою. Ця лексема разом із залежними компонентами називає окрему ситуацію, яка супроводжує іншу ситуацію, названу особово-часовою формою дієслова-предиката із валентно зв'язаними компоненами, наприклад: Ти приходиш до мене не раз і не двічі Повідати про муки глухі і заковані, Як шаблі твої сяли у клекоті січі, Як росло твоє серце в Шекспірі й Бетховені (А. Малишко). Такі валентно-незв'язані члени речення виражаються інфінітивними формами дієслова з валентно залежними від них субстантивними лексемами та транспозитними формами віддієслівних іменників також із валентно залежними компонентами. Такі речення включають компоненти, які не мають у своєму складі явно вираженого предикатного знака. При його згортанні предикація зберігається за аргументними компонентами, вираженими субстантивними та прийменниково-субстантивними формами, зв'язаними з дієсловом-формантом невалентними відношеннями.

Питання виділення детермінантів і поширювачів у структурі простого речення, організованого дієслівним предикатом, пов'язане з поняттям його «синтаксичної завершеності» (В. Адмоні) - невід'ємної властивості структурної схеми, у якій розкриваються всі потенції валентнісного сполучення предиката. Поширювачі зберігають у структурі простого ускладеного речення семантичну і формально-синтаксичну автономність і відношення їх у власне-семантичній (логічній) структурі речення повинні інтерпретуватися як семантичні відношення між елементарними реченнями. Це означає, що в структурі речення може бути наявний певний компонент, який не програмується дієслівним предикатом за його валентною структурою, але, відображаючи властивість іншої дії, вказує на обставину (у тому числі мету), що супроводжує або зумовлює дію, названу предикатом-формантом предикатної синтагми, тобто перебуває з цим предикатом в обставинних відношеннях. Дієслівний предикат, що формує синтагму, називає одну ситуацію, валентно-незв'язаний член у структурі предикатної синтагми - іншу ситуацію. Тому на граматичному рівні відношення між компонентами такої предикатної синтагми розглядаються як відношення між реченнями; на семантико-синтаксичному рівні ці відношення проектуються на відношення між дієслівним предикатом і поширювачем, тобто на причленні відношення у реченні. речення український інфінітив мета

Узагальнення основних положень учення про поширювачі в структурі простого речення полягають у тому, що: 1) їхня семантика має переважно адвербіальний характер; 2) поширювачі формуються в результаті згортання однієї з частин складного речення і представляють редуковані члени речення у складі іншого простого речення; 3) їхній зв'язок із валентною рамкою вершинного дієслова в цілому дає змогу говорити про них як про детермінанти, а зв'язок із предикативним ядром речення - як про поширювачі; 4) поширювачі характеризуються відсутністю причленного зв'язку на рівні речення;

5) детермінантний зв'язок визначається як слабкий, типова форма його реалізації - здебільшого прилягання; 6) наявність поширювачів у реченні пояснюється комунікативними потребами мовця, метою висловлення;

7) вилучення обставинних поширювачів зі складу речення не порушує його структурної й змістової цілісності.

Модифікації основної складної структури базовані на їхній відповідності схемам N₁ - V_f - Adv_fin(Inf) та N₁ - V_f - Adv_{fin (praep N)}, де синтаксеми зі значенням мети виявляють придієслівний характер зв'язку і є валентно незв'язаними з основним дієслівним предикатом синтагми.

У схемі N₁ - V_f - Adv_fin(Inf) придієслівний інфінітив мети виступає як факультативний поширювач основної структурної схеми простого речення, що дає змогу говорити про близькість таких конструкцій до давньої дієслівної форми при дієсловах руху на означення мети дії - супіна, наприклад: Той дід був поїхав до міста продавати городину (Л. Костенко). Вилучення такого поширювача із синтаксичної структури, відповідно до валентної рамки вершинного дієслівного предиката, суттєво не впливає на її змістове наповнення, проте його наявність засвідчує оформленість висловлення в аспекті визначеної спрямованості реальної дії в напрямку гіпотетичної (мети).

Звернення до семантичного рівня репрезентації речень структурної схеми N₁ - V_f - Adv_fin(Inf), які містять інфінітив, дають змогу говорити про наявність двох пропозицій: пропозиції, утвореної особовим дієсловом, і пропозиції, утвореної інфінітивом. Залежно від збігу чи не збігу суб'єктів цих пропозицій прості ускладнені речення такої схеми доцільно поділити на суб'єктні, суб'єкт яких збігається суб'єктом дії головного дієслова, і об'єктні, суб'єкт яких не збігається з суб'єктом дії головного дієслова.

У простих ускладнених реченнях із суб'єктним інфінітивом мети репрезентована така цільова семантика, за якої суб'єкт виконує певну реальну дію задля активізації іншої гіпотетичної. Структурну схему N₁ - V_f - Adv fin_(Inf) із суб'єктним інфінітивом формують дієслівні предикати руху і зміни положення в просторі, наприклад: А того й не знала, Що він їхав в Переяслав Москві присягати! (Т. Шевченко); дієслівні предикати фізичної дії на об'єкт, наприклад: Ті дурнички він майстрував продавати (Б. Лепкий); дієслівні предикати взаємної дії, наприклад: Їй же здавалось, що всі ці люди зібралися в світлиці подивитися на неї (Ю. Мушкетик); дієслівні предикати зміни буття суб'єкта, наприклад: Кожний хапав, що під руку попало, і ладився на вихід обороняти (А. Чайковський).

У реченнях з об'єктним інфінітивом мети репрезентована така цільова семантика, за якої реалізація дії, виконуваної суб'єктом, має на меті активізувати дію, виконувану об'єктом. Основну предикативну роль у таких структурах виконують каузативні (фактитивні) дієслова, дієслова фізичного сприяння / протидії, а також дієслова переміщення, наприклад: Стьобнув я козачка за цю дописку, проте подумав і в інтересах своїх поміщицьких послав його до Лейпціга учитись (П. Тичина); Я призначив тебе перед царями

Й народами нести мій заповіт (І. Франко); Привів мене господь побачить і панів (Є. Гребінка); А на городі мати завжди ставила опудало лякати гайвороння (М. Стельмах).

У процесі синтаксичної модифікації речення з інфінітивами в адвербіальній позиції детермінанта мети у свою чергу модифікуються, й адвербіальну функцію перебирають на себе віддієслівні іменники. У схемі N₁ - V_f - Adv_fin (praep N) адвербіальний поширювач зі значенням мети виступає у прийменниково-відмінковій формі віддієслівного іменника, наприклад: Так доповнювали меню й ставили його знову на стіл для втішного дивування спантеличених клієнтів (І. Багряний). Структури з прийменником і віддієслівним іменником функціонують в українській мові в межах простого ускладненого речення як тип вторинної адвербіальної синтаксеми, де інфінітив зазнав редукції. Такі прийменниково-відмінкові форми цільового значення з віддієслівним іменником-предикатом виникли на базі інфінітива мети або на базі цільової частини складного речення. Вторинна адвербіальна синтаксема мети, виражена прийменниково-відмінковими формами віддієслівних іменників, є наслідком активізації синтаксичної конденсації, за якої прийменники перебирають на себе роль підрядних сполучників мети і наділяють віддієслівні деривати відповідними семантико-синтаксичними функціями, а також сприяють переміщенню валентних особливостей зредукованого інфінітива у вершинне дієслово-формант.

Типовим для вираження відповідної семантики у наведеній схемі є прийменник для, який у сенсі зближення його зі значенням сполучника щоб дає підстави для номінування його предикатом предикатів.

Варіанти структурної схеми N₁ - V_f - Adv_fin (praep N) репрезентовані конструкціями N₁ - V_f - praep N₂ і N₁ - V_f - praep N₄. У варіанті структурної схеми N₁ - V_f - praep N₂ цільова семантика реалізована за допомогою поєднання прийменника з віддієслівним іменником у формі родового відмінка, наприклад: Низ тут товаришу сказав: «Приляж к землі ти для підслуху, А я задам рутульцям духу» (І. Котляревський). Варіант структурної схеми N₁ - V_f - praep N₄ реалізує семантику мети за допомогою поєднання прийменника з віддієслівним іменником у формі знахідного відмінка, наприклад: Як заходить сонце за діброву, Як поснуть на плесі сірі гуси, Косарі вертаються додому На вечерю, на розмову втішну (М. Рильський).

На відміну від простих ускладнених речень з інфінітивом мети, які здатна організовувати обмежена кількість дієслів української мови, речення мети з прийменниками і віддієслівними іменниками здатні формувати ті дієслівні предикати, які виступають основними у складнопідрядних конструкціях із відповідною семантикою.

У висновках узагальнено результати здійсненого дослідження.

Як універсальний категорійний феномен мета специфічно об'єктивується в мові за допомогою лексичних, морфологічних, синтаксичних, текстових засобів, добір яких зумовлений потребами мовця передати значення й «занурити» реципієнта у той зміст, який передбачає пояснення доцільності людської діяльності і дій, виконаних індивідом у тій чи іншій ситуації. Специфічним способом реалізації категорії мети в українській мові є вживання в синтаксичних конструкціях інфінітива, що реалізує відповідну семантику в поєднанні з різними мовними одиницями: сполучниками, дієслівними предикатами, прислівниками тощо.

Пов'язаність категорії «мета» з уявленням про певну дію, спричинену відповідними умовами, і її виконавця-суб'єкта зумовлює її розгляд у межах ширшої універсальної категорії «каузація», до якої в контексті зумовленості інтегруються умовні, допустові, наслідкові, причинові та цільові відношення.

Відмінність між причиною й метою полягає в тому, що каузативність властива об'єктивній реальності, а мета у своїй основі гіпотетична, бажана, але не завжди може бути реалізована. При цьому контамінація цільових і причинових відношень веде до недиференційованості засобів їхнього вираження в контексті зумовленості, бо для вираження обох категорій в українській мові використовується таке морфолого-синтаксичне оформлення їхніх взаємовідношень, як «дієвідмінювана форма + інфінітив» і «складений предикат + інфінітив». У складному реченні нерозрізнення цільових і причинових відношень зумовлене також використанням сполучника щоб і його дериватів. Проте попри синтаксичне нерозрізнення причинових і цільових відношень їхнє розмежування виправдане тим, що для конструкцій без цільового корелята, зі сполучником або при безсполучниковому зв'язку, контаміноване значення виявляється виразніше, виходячи з широкого розуміння каузативності як загальної зумовленості. В арсеналі засобів вираження мети на рівні складного речення визначаються такі службові засоби, які, з одного боку, виключають появу альтернативного корелята, з другого, - допускають розчленування і відокремлення своїх складників (для того щоб, заради того щоб і под.), що забезпечують диференціацію цільових значень.

Розмежування понять «мета» і «результат» на синтаксичному рівні підтверджене неможливістю заміни засобу експлікації основної семантики іншим - наслідковим цільовим сполучником, бо це приводить до зміни значення всієї конструкції й засвідчує кардинальну відмінність між уже досягнутим результатом і гіпотетичною метою.

Змішування понять «мета» і «мотив» зумовлене наявністю єдиного пропозиційного змісту між ними, а також їх нерозрізненням на синтаксичному рівні. Проте їхнє розмежування базується на модальних відмінностях, адже мотив входить у контекст бажань і потреб і часто виступає як неусвідомлений складник, а мета завжди є усвідомленим результатом. При такому розрізненні релевантним виступає характер суб'єкта пропозиції, який у цільових відношеннях обмежений лише експлікацією особи.

Спільним для «мети» і «бажання» є співвіднесеність із планом майбутнього часу. Змішування цих понять на рівні синтаксичних структур репрезентують дієслівні предикати хотіти, бажати, прагнути, мріяти, жадати, намагатися, при яких інфінітив виражає зміст бажання або наміру. Розрізнення семантики бажання, наміру і мети уможливлене вживанням інфінітива в складнопідрядному реченні, коли ці дієслова стають предикатом головної частини складного речення і частково втрачають власне модальне значення, набуваючи ознак повнозначного предиката. У таких реченнях неможливе вживання інфінітива мети, який би позначав односуб'єктність ситуації. Можливість уведення інфінітива мети і розрізнення внаслідок такого уведення понять «бажання» і «мета» з'являються у випадку, коли в головній частині складнопідрядного речення дієслівний предикат зберігає модальні характеристики і поєднується з інфінітивом як облігаторним поширювачем. У такому разі підрядна частина може бути організована ще одним інфінітивом, який пояснює власне мету, визначену бажанням суб'єкта.

Серед лінгвістичних умов, які забезпечують виявлення значення мети в інфінітиві, є його дистрибутивне оточення, характеристика якого уможливлена розглядом семантико-синтаксичної структури речення, передусім складного, яке в силу своєї формальної визначеності, зокрема завдяки наявності сполучників мети (щоб, аби, для того щоб і под.), запрограмоване на приєднання підрядної цільової частини з інфінітивом.

Організаційним центром речень з інфінітивом мети є дієслівний предикат, який визначає можливість приєднання цільової частини за допомогою відповідного підрядного сполучника або можливість безпосереднього приєднання інфінітива мети як обставинного поширювача власне дієслівної семантики. Поряд із валентними характеристиками релевантною виступає конструктивна роль основного дієслівного предиката, його здатність до утворення синтаксичних модифікацій з інфінітивом мети або без нього при збереженні загальної цільової семантики висловлення.

Базовими конструкціями, які реалізують в українській мові значення мети, є складнопідрядні речення з інфінітивом у підрядній частині, оформленій відповідними сполучниками. Це пояснюється посиленням однозначності, експліцитністю і фактично подвійним окресленням значення мети - через сполучник і через інфінітив, що висуває формально-граматично складне речення мети на перший план як домінанту в модифікаційних перетвореннях.

Найбільший і найпоширеніший клас речень української мови, здатний виражати мету, становлять складнопідрядні речення з основними дієслівними предикатами дії. Відповідно до специфіки приєднання предикативної частини з інфінітивом складнопідрядні речення із семантикою дії, виконуваної з певною метою, поділяються на 6 груп: 1) складнопідрядні речення з основними дієслівними предикатами руху і зміни положення суб'єкта в просторі;

2) складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами переміщення об'єкта; 3) складнопідрядні речення мети з основними дієслівними предикатами фізичної дії; 4) складнопідрядні речення з дієсловами інтелектуальної діяльності; 5) складнопідрядні речення з дієсловами мовлення; 6) складнопідрядні речення з дієсловами сприйняття.

Найбільшу кількість конструкцій з-поміж виділених містять групи складнопідрядних речень з інфінітивом мети, організовані дієслівними предикатами руху і зміни положення суб'єкта в просторі, переміщення об'єкта, фізичної дії та мовлення. Порівняно з ними тип речень із предикатами мислення та інфінітивом мети в українській мові поширений значно менше. Найменшу кількість з-поміж речень, організованих дієслівними предикатами зі спільною параметричною семантикою «дія», становлять речення з предикатами сприйняття.