Лінгвопрагматичні засоби персуазивності у сучасній французькій мові (на матеріалі публікацій з міжнародних відносин)

Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

імені ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Лінгвопрагматичні засоби персуазивності у сучасній французькій мові (на матеріалі публікацій з міжнародних відносин)

Спеціальність 10.02.05 - романські мови

Красненко Оксана Миколаївна

Київ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі французької філології Інституту філології

Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Науковий доктор філологічних наук, професор

керівник: Смущинська Ірина Вікторівна,

Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка,

професор кафедри французької філології.

Офіційні доктор філологічних наук, професор

опоненти: Кагановська Олена Марківна,

Київський національний лінгвістичний університет Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України,

завідувач кафедри романської філології.

кандидат філологічних наук, доцент

Жалай Василь Якович,

Центр наукових досліджень та викладання іноземних мов НАН України, директор.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність дослідження. Сучасні тенденції розвитку мовознавства спонукають до вивчення природи мови не як відчуженої від людини сутності, а як до унікальної людської здібності, засобу спілкування, відображення об'єктивної реальності і як засобу, за допомогою якого мовець може вплинути на слухача, змінивши його почуття, думки та дії. Поняття “персуазивності” вперше вводиться в античній риториці, але особливий інтерес до вивчення персуазивної комунікації за кордоном спостерігається у 40-50 роки ХХ століття, де вона досліджувалася у рамках соціальної психології (К. І. Ховланд, I. Яніс, Х. Келлі та інші), когнітивної психології (Дж. Качіоппо, Р. Петті, Ш. Чайкен, А. Ліберман, Е. Іглі), теорії масової комунікації (Ф. Петерманн, Р. Петті, M. Рей).

Сучасна лінгвістична теорія персуазивності є міждисциплінарною: синтезуються дані риторики, соціології, психології, теорії масової комунікації, мовознавства та вирішуються переважно лінгвістичні задачі, а саме адекватний опис персуазивного тексту як результату специфічного комунікативного процесу. У зарубіжній лінгвістиці персуазивність досліджувалася на базі конверсаційного аналізу як мовленнєвий макроакт (Е. Манн, П. Коста); на прикладі комерційної реклами (І. Хантш, Н. Яніх, К. Кесслер) і політичної комунікації (М. Хоффман, В. Холлі, П. Кюн, У. Пюшель) як одна із можливих складових комунікативної стратегії тексту і як певне маніпулювання, що протиставляється раціональному аргументуванню (А. Хербіг), а також як сукупність прийомів, спрямованих на посилення аргументів у процесі аргументування (В. Холлі, У. Пюшель).

У вітчизняній та російській лінгвістиці термін “персуазивність” використовується для функціонально-прагматичної характеристики текстів, які реалізують спосіб впливу адресанта на ментальну сферу реципієнта з метою контролювати поведінку реципієнта в інтересах адресанта. Як персуазивні визначаються передусім тексти, що репрезентують рекламний (Є. О. Гончарова, А. В. Голоднов, В. І. Охріменко, М. Ю. Вертієва) або політичний дискурс (В. Є. Чернявська, І. Ю. Логінова, К. Є. Калінін, Ж. Багана, Е. О. Бочарова, О. С. Іссерс). Проблема персуазивності ще не ставала предметом спеціального дослідження у наукових, науково-публіцистичних текстах з міжнародних відносин ні у вітчизняній, ні у зарубіжній лінгвістиці.

Ураховуючи, що метою наукового тексту є передача знання, об'єктивної інформації про природу, суспільство, людину, важливого значення набуває власне переконання автора у достовірності того, що він повідомляє. У такій перспективі персуазивність також ще не ставала предметом спеціальної наукової розвідки, хоча останнім часом спостерігаються публікації, присвячені цій проблемі (О.М. Копитов, В. І. Охріменко, В. З. Панфілов, В. Д. Шинкарук, Т. В. Шмельова). Отже, персуазивність постає як модусна категорія, за допомогою якої мовець кваліфікує достовірність повідомлювальної інформації через власне переконання / непереконання. Зміст персуазивності організовується протиставленням “впевнений / невпевнений у достовірності повідомлення” та вказуванням на ступінь впевненості мовця, що може бути виражений у таких основних модальних значеннях за шкалою від впевненості через припустимість, можливість, необхідність, сумнів до невпевненості.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах теми, що розробляється у Київському національному університеті імені Тараса Шевченка “Розвиток та взаємодія мов та літератур в умовах глобалізації” (номер державної реєстрації 06 БФ 044-01). Тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка 17 листопада 2003 р. (протокол № 3).

Об'єктом дослідження є текстово-дискурсивна категорія персуазивності французького наукового тексту з міжнародних відносин.

Предмет дослідження - лінгвопрагматичні засоби вираження персуазивності у французькому науковому тексті з міжнародних відносин.

Основною метою роботи є комплексне дослідження персуазивності наукового тексту з міжнародних відносин з огляду на текстуально-дискурсивну специфіку її реалізації у сучасній французькій мові.

Мета дослідження зумовила необхідність вирішення таких завдань:

- визначити основні характеристики наукового тексту з міжнародних відносин;

- уточнити зміст персуазивності як категорії модусного типу;

- виявити основні та допоміжні стратегії і тактики, які застосовуються автором для адекватного вираження персуазивності у французькому науковому тексті з міжнародних відносин;

- з'ясувати роль архітектонічної структури у формуванні переконливості французького наукового тексту з міжнародних відносин;

- визначити вплив персуазивності на мовленнєво-актову будову сучасного французького наукового тексту;

- з'ясувати семантичні види персуазивності та визначити їх граматичні, лексичні засоби вираження;

- з'ясувати роль мовних засобів вираження персуазивності у різножанрових текстах з міжнародних відносин.

Матеріалом дослідження є сучасна французька наукова література за 1999-2010 роки - монографії, довідники, матеріали наукових конференцій, збірки з тематикою міжнародних відносин; статті, надруковані у спеціалізованих часописах “Politique йtrangиre”, “Politique internationale”, у науково-популярних журналах “L'express international”, “Le Courrier international”, “Le Monde diplomatique”, “Le Point”; а також статті, присвячені проблемі міжнародних відносин, надруковані у популярних французьких газетах “La Tribune”, “Libйration”, “Le Figaro”. Усього проаналізовано 8267 сторінок друкованого тексту.

Під час дослідження використано такі методи: метод дефініційного та семного аналізу - при визначенні й описі основних семантичних видів персуазивності; метод прагматичного аналізу - для виявлення стратегій та тактик автора наукового тексту з міжнародних відносин; метод контекстуально-ситуативного та інтерпретаційного аналізу - при визначенні й описі значимих текстових елементів. Аналіз мовних засобів вираження персуазивності ґрунтується на методиці лексико-граматичного аналізу. Порівняльно-зіставний метод дозволяє встановити семантичні та функціональні зв'язки між засобами вираження персуазивності; також прийом синтаксичних трансформацій знайшов своє часткове втілення у дисертації.

Наукова новизна дисертаційної роботи полягає у тому, що в ній вперше досліджено лінгвопрагматичні засоби вираження персуазивності у сучасній французькій мові на матеріалі наукових і науково-публіцистичних текстів з міжнародних відносин. Крім того, уточнено поняття категорії персуазивності та її семантичні види; визначено основні та допоміжні стратегії і тактики, що сприяють переконливості французького наукового тексту з міжнародних відносин; з'ясовано роль архітектонічної структури у формуванні персуазивності наукового тексту; визначено граматичні та лексичні засоби вираження персуазивності у французькій мові, з'ясовано їх семантику та прагматику; визначено відмінність мовних засобів вираження персуазивності в академічних наукових і науково-публіцистичних текстах з міжнародних відносин.

Теоретичну значущість дослідження зумовлено розробкою концепції персуазивності як модусної текстово-дискурсивної категорії, що базується на параметрах впевненості та достовірності. У роботі запропоновано новий погляд на категорію персуазивності, який поширює її розуміння та інтерпретацію на науковий текст з міжнародних відносин. Визначено її семантику та прагматику, з'ясовано основні стратегії, тактики, засоби вираження. Концептуальна основа дисертації, результати проведеного дослідження можуть бути використані при вивченні як інших модусних категорій, так і особливостей, характеристик наукових текстів різних підстилів і жанрів.

Практичне значення отриманих результатів. Матеріали дисертації можуть бути використані при викладанні нормативних і спеціальних курсів із стилістики, граматики французької мови, лінгвістики тексту, дискурсології, риторики, лінгвопрагматики, комунікативної лінгвістики, теорії жанрів, а також у науково-дослідній роботі.

Обґрунтування та достовірність наукових положень зумовлено опрацюванням значної кількості наукової літератури із загального та романського мовознавства, стилістики, лексикології, риторики, лінгвістики тексту, теорії дискурсу, теорії аргументації, теорії комунікації, теоретичної граматики, логіки, філософії, соціології, тощо.

Положення, що їх винесено на захист:

1. Персуазивність є текстово-дискурсивною категорією модусного типу, за допомогою якої мовець через власне переконання у своїх епістемічних знаннях кваліфікує повідомлення з погляду його достовірності. Оскільки метою автора-науковця є правдиве повідомлення наукової інформації з дотриманням принципу істинності, у французькому науковому тексті з міжнародних відносин переважає адекватно-істинний тип комунікації.

2. З огляду на особливості міжнародних відносин у текстах такої тематики обговорюються актуальні проблеми широкого спектру (економічні, політичні, правові, ідеологічні, дипломатичні, воєнні та культурні), що формують розгалужений корпус топіків, основу яких складають три опозиції: 1) об'єднання, спільнота / розмежування, обмеження; 2) мир, роззброєння, переговори, зустрічі / війна, озброєння, втручання, конфлікти; 3) рівновага / трансформації.

3. Дотримуючись принципів кооперації, мовленнєвої ввічливості, спеціалісти з міжнародних відносин, а також журналісти використовують стратегії інформування, аргументування та переконування як головні. Привертання уваги, пошук загального порозуміння, полегшення декодування інформації є допоміжними інформативно-аргументативними стратегіями.

4. Стратегія інформування реалізує себе через такі тактики: постановка актуальної проблеми, підкреслення об'єктивності інформації, створення очевидної та загальновідомої ситуації, представлення найважливішої інформації, висловлювання власної думки / власного ставлення до проблеми, а також збереження автентичності “чужих” висловлювань, чітке структурування інформації; можливою, переважно у французьких науково-публіцистичних текстах з міжнародних відносин, є тактика введення в оману.

5. Стратегія аргументування та переконування реалізує себе у французькому науковому тексті з міжнародних відносин через логічні й афективні засоби аргументації. Науковець логічно обґрунтовує прийнятність, слушність своїх позицій, використовуючи при цьому дедукцію, індукцію, аналогію, емпіричні дані, графічні засоби, а також апелюючи до авторитетних джерел, імен, фактів, подій; каузативні відношення відіграють при цьому одну з важливіших ролей. Використовуючи афективні засоби аргументації (найчастіше це риторичне питання, повтор, інверсія, метафора, порівняння, іронія, алюзія, персоніфікація), автор намагається максимально впливати на читача на емоційному рівні. З огляду на мовленнєво-актову будову наукового дискурсу достовірність забезпечують констативи, асертиви й інтерогативи.

6. Ядром семантичного поля персуазивності є достовірність та впевненість, які утворюють у висловленні двокомпонентну структуру: на диктум (достовірність факту) накладається модальна рамка впевненості автора. Граматичними засобами вираження достовірності є індикатив і форми теперішнього та минулого часів, безособові форми дієслова, безсполучникові речення, кілька незалежних речень. Достовірність передається лексичними засобами, а саме уживанням: суспільно-політичної лексики, дипломатичних термінів; слів, що називають суб'єктів міжнародного життя, персоналії; військової термінології, скорочень, тощо. Впевненість виражається через модусні безособові, неозначено-особові, особові конструкції, модальні прислівники. Про різний ступінь впевненості автора свідчать вставні слова, сталі вирази латинського походження, лексика коментування, оцінно-емоційна лексика, маркери метатекстових фрагментів.

7. Серед інших семантичних видів персуазивності можна назвати припустимість, можливість, необхідність, пораду, сумнів і невпевненість в повідомлювальних фактах. Основними морфологічними засобами їх вираження є умовний спосіб, форма майбутнього часу, а лексико-синтаксичними - неозначено-особові, безособові, особові конструкції, модальні дієслова, прислівники з відповідними семантичними значеннями, а також деякі сполучники.

8. Основними видами наукового тексту з міжнародних відносин можна вважати академічний науковий, що розрахований передусім на фахівців-науковців, і науково-публіцистичний - для широкого загалу читачів; перехід від наукового до науково-публіцистичного тексту визначається здебільшого зміною диктумних засобів на модусні, їх кількісною модуляцією, використанням експресивно-емоційних та образних засобів, а також елементів розмовної мови.

Апробація результатів дисертації. Основні результати досліджень обговорено на п'ятьох наукових конференціях: Міжнародній науковій конференції “Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі” (Київ, жовтень 2008 р.), Міжнародній науковій конференції “Мова як світ світів. Поетика текстових структур” (Київ, грудень 2009 р.), Всеукраїнській науковій конференції за участю молодих учених “Етнічні виміри універсуму: мова, література, культура” (Київ, квітень 2010 р.), IV Міжнародній науковій конференції “Пріоритети германського та романського мовознавства” (Луцьк - Світязь, червень 2010 р.), Міжнародній науковій конференції пам'яті професора О. О. Андрієвської (Київ, жовтень 2010 р.).

Публікації. Результати виконаного дослідження викладено у 9 статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України. Усі публікації є одноосібними.

Структура та обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (276 позицій), списку довідкової літератури (24 позиції), списку джерел ілюстративного матеріалу (64 позицій) та 9 додатків. Загальний обсяг роботи складає 267 сторінок, з них основного тексту дисертації - 209 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, сформульовано мету та завдання, визначено об'єкт і предмет дослідження, описано методи та прийоми лінгвістичного аналізу, висвітлено наукову новизну, з'ясовано теоретичне та практичне значення отриманих результатів, сформульовано положення, що виносяться на захист, наведено відомості про апробацію роботи, публікації та структуру дисертації.

У першому розділі “Теоретичні засади дослідження категорії персуазивності” розглянуто поняття дискурс і текст, ознаки, жанри та мовні особливості наукового дискурсу, а також специфіку наукового тексту з міжнародних відносин. Особливу увагу приділено модальності та модусним категоріям, проаналізовано підходи до тлумачення категорії персуазивності.

У сучасному мовознавстві визнається неоднорідність розуміння наукового дискурсу та його кореляту - наукового стилю. Так, загальноприйнято виділяти: 1) власне науковий чи академічний стиль (як архетип) та його 2) науково-навчальний, 3) науково-технічний, 4) науково-публіцистичний, 5) науково-інформаційний, 6) науково-розмовний підстилі. При дослідженні текстів із міжнародних відносин, можна, услід за М. М. Кожиною, говорити про два основні підстилі: академічний науковий та науково-популярний.

Аналіз наукового дискурсу проводиться, як правило, на матеріалі наукових текстів, під якими прийнято розуміти (услід за Е. Ф. Скороходьком) тексти, центральним референтом яких є сукупність спеціальних понять, що розглядаються з позиції відповідної галузі знань. До основних жанрів наукового дискурсу та тексту належать: монографії, дисертації, наукові книги та статті, матеріали наукових конференцій, тези, повідомлення про майбутні та минулі конференції, нові наукові та технічні розробки, реферати, анотації, рецензії, довідники, подання й отримання грантів, традиційна та “електронна” наукова кореспонденція тощо.

Наука є точним описом реальних явищ світу, тому наукові тексти призначені передавати об'єктивну інформацію про природу, суспільство та людину, а основним модусом цих текстів є: “повідомити про те, що…”, чи “пояснити те, що…”. Вони реалізують певну комунікативну інтенцію: 1) повідомити нові результати дослідження, констатувати (опис); 2) розповісти, зобразити (оповідь); 3) порівняти, резюмувати, узагальнити (визначення, пояснення явищ суспільного життя); 4) обґрунтувати, довести, спростувати певні положення, гіпотези (аргументація, міркування). Саме задача переконати шляхом логічного доказу визначає мовні особливості наукового дискурсу (тексту), головними рисами якого є об'єктивність та бездоганна логічність, доказовість та аргументованість, послідовність, ясність та точність мислення, правильність та доцільність, термінологія.

Наукові тексти з міжнародних відносин тісно пов'язані із зовнішньою політикою, а тому у них обговорюються актуальні економічні, політичні, правові, ідеологічні, дипломатичні, воєнні та культурні питання на глобальному, регіональному та локальному рівнях міжнародної взаємодії. Вони характеризуються специфічними топіками, основними семантичними осередками яких є такі опозиції: 1) об'єднання, спільноти (alliance, bloc, communautй) / розмежування, обмеження (frontiиre, continentalitй); 2) миру, роззброєння (paix, dйsarmement, non-prolifйration), переговори (nйgociation), зустрічі (conseil, congrиs) / війни, озброєння, втручання, конфлікти (prolifйration, ennemi, intervention); 3) рівновага (йquilibre) / трансформації (rйvolution). Специфікою цих топіків є те, що у них уживаються не неоніми, які позначають нові поняття, а нотоніми, які передають нові зв'язки між відомими поняттями, об'єктами, суб'єктами, установами та організаціями.

Науковий текст з міжнародних відносин характеризується наявністю текстово-дискурсивних категорій (антропоцентричність, інформативність, емоційність, експресивність, когезія, когерентність), що втілюють його основні характеристики, серед яких важливе місце посідають модусні категорії (метакатегорії, актуалізаційні, кваліфікативні, соціальні категорії). Провідною серед них можна вважати модусно-кваліфікативну категорію персуазивності, яка кваліфікує повідомлення з авторських позицій. Близькими до неї є авторизація та оцінність.

У французькому тлумачному словнику le Grand Robert персуазивність визначається як: 1) процес переконування (action, fait de persuader), а також 2) власне переконання автора (le fait d'кtre persuadй, йtat de celui qui est persuadй). У другому випадку персуазивність (persuasion) ототожнюється з assurance, conviction, croyance і навіть confiance, що виступають основними підкатегоріями персуазивності. Варто зауважити, що ці два аспекти є нерозривні, оскільки завдяки власному переконанню автора відбувається процес переконування. Тому при дослідженні персуазивності можна говорити про когнітивний аспект її вираження, який реалізується завдяки знанням і власному переконанню автора, а також про комунікативно-дискурсивний, який включає ментальний стан автора як відправну точку і сам процес переконування.

З когнітивного погляду персуазивність розглядається як знання мовця про подію, ситуацію, факт. На переконання логіків у реальному пізнавальному процесі існують стани знання, а саме: переконання, непевна думка, віра, припущення, передбачення, сумнів, кожен з яких може набути форми знання за певних умов того контексту, в якому здійснюється пізнавальний процес. На базі знання формується власне переконання, психічний стан автора, який характеризується стійкою позицією, впевненістю у правильності своїх поглядів. Переконання справляє істотний вплив на напрямок мислення, внутрішньо зумовлює лінію поведінки, формує установки людини.

Перед початком дискурсивної діяльності знання, власне переконання переходить у певний ментальний стан (“йtat mental” - термін П. Шародо), під яким розуміється специфічний розумовий стан, до якого входять уявлення, настрої, смислові конструкти. Він відіграє важливу роль при створенні наукового повідомлення. Мовець може мати різні знання, але при написанні наукової праці, він зосереджується на поставлених цілях і відбирає ту інформацію, яка відповідає досягненню конкретних завдань у конкретному спілкуванні. Будь-яка думка, що існує спочатку у формі суб'єктивного стану свідомості, щоб стати зрозумілою іншому, повинна набути форми смислу й об'єктивуватися у ньому. Таким чином, ментальний стан науковця - це спосіб мислення, який дає можливість інтегрувати й актуалізувати власну діяльність, знання, показати власне бачення проблеми.

Звичайно, персуазивність не може визначатися як просто ментальний стан, “une adhйsion de l'esprit”. Вона пов'язана з комунікативно-прагматичними інтенціями: вплинути на свідомість адресата, його думки та спонукати до дій. На комунікативно-дискурсивному рівні персуазивність реалізується за допомогою стратегій і тактик, які сприяють впливу на реципієнта з метою його переконати, прийняти думки та теорії автора чи визнати їх релевантними.

Отже, персуазивність - це модусно-кваліфікативна категорія, за допомогою якої мовець через власне переконання / непереконання кваліфікує достовірність того, що повідомлює (Т. В. Шмельова, О. М. Копитов, В. Д. Шинкарук). Модальне значення достовірності, що лежить в основі персуазивності, іноді аналізувалося дослідниками як модальність достовірності (О. І. Беляєва), епістемічна модальність (Ф. Р. Палмер, Н. В. Скибицька), модальність істинності (М. Грепл, Л. М. Кулєшова), чи навіть, як персуазивна модальність (В. З. Панфілов, В. І. Охріменко), що розглядалась як підвид суб'єктивної модальності.

У класичному розподілі модальності на об'єктивну та суб'єктивну, суб'єктивна модальність визначала оцінювання з погляду мовця рівня пізнаності й інтерпретації об'єктивних зв'язків, відношення мовця до достовірності повідомлення, ступінь переконаності мовця у реальності / ірреальності повідомлення, тобто вона вказувала “на ступінь достовірності думки, що відображає дану ситуацію, і включає проблематичну, просту та категоричну достовірності” (В.З. Панфілов, О.І. Ніка, Ю.С. Степанов). За таким поглядом суб'єктивна модальність абсолютно співвідноситься із персуазивністю (О.І. Ніка). При цьому визначається суб'єктивне ставлення мовця до способу представлення інформації за достовірністю / недостовірністю, упевненістю / невпевненістю (Т.В. Шмельова). Прагматична оцінка вірогідності є показником ступеня відповідальності мовця за правдивість свого повідомлення.

А. Д. Бєлова, О. І. Беляєва, Н. В. Скибицька уважають, що епістемічна модальність виражає “значення вірогідності / достовірності, істинності повідомлюваного, ступеня повноти та характеру знань мовця про повідомлюване”. Її розуміють як впорядковану систему доказових знань, реалізованих у тексті у вигляді умовиводу, а також як вираження ставлення до опосередкованих знань крізь призму мовця. На думку А. Д. Бєлової, епістемічну модальність можна також називати персуазивною, адже для ефективної, успішної аргументації важливе значення має факт упевненості мовця, переконаність його поглядів, які реалізуються у категоричності висловлювання власних позицій. Це дозволяє здійснити додатковий вплив на ментальну сферу адресата, оскільки модальність безпосередньо пов'язана з епістемічним станом мовця і впливає на загальну атмосферу спілкування між учасниками аргументативної ситуації.

Категорія епістемічної модальності структурує різні ступені пізнаності знань про довколишній світ і людське буття, характеристики епістемічного стану та світу мовця. Безперечним є зв'язок між переконанням у достовірності повідомлюваного (персуазивністю) та системою знань (власне епістемічністю). Вони виступають як скорельовані ознаки, що акцентують певні характеристики в тій самій площині - отримання повноти, доказовості, істинності знання, ступеня впевненості у повідомлюваному мовця.

Отже, у нашій роботі пропонується розуміння персуазивності як модусної текстово-дискурсивної категорії, у структурі якої можна виокремити модальні значення достовірності, впевненості, припустимості, можливості, необхідності, поради, сумніву, невпевненості.

У другому розділі “Комунікативно-прагматичний аспект персуазивності у французькому науковому тексті з міжнародних відносин” виявлено та систематизовано основні, допоміжні комунікативні стратегії і тактики, які застосовуються автором для адекватного вираження персуазивності, з'ясовано роль архітектонічної структури у формуванні інформативності французького наукового тексту, визначено вплив персуазивності на мовленнєво-актову будову наукового тексту з міжнародних відносин.

У французькому науковому дискурсі (тексті) автор - це мовна особистість, яка цілеспрямовано та раціонально передає свої знання, тому головними його завданнями є інформувати (надати об'єктивну інформацію), аргументувати наукові положення (суб'єктивований погляд на виклад предмета), а також привернути увагу читачів до досліджуваної проблеми, налаштувати на позитивне сприйняття з метою переконання їх у достовірності повідомлюваної інформації. Удало обрані комунікативні стратегії та тактики забезпечують досягнення мети найбільш оптимальним шляхом. Основними можна вважати стратегії інформування, аргументування і переконування, які взаємодіють з допоміжними стратегіями привертання уваги, полегшення декодування інформації та пошуку загального порозуміння.

Характер інформації, оцінка її як достовірної / недостовірної створюють той “стан інформативності”, який лежить в основі персуазивності. Так, О. І. Беляєва виділяє три типи інформації (у Р. Д. Шакірової - “знання”), які слугують підставою оцінки достовірності висловлювання: 1) безпосередня, епістемічно об'єктивна інформація, що будується на чуттєвому відображенні об'єктивної дійсності та внутрішньому стані мовця, на його власному знанні чи досвіді: “A partir de 1995, la thиse de la socialisation progressive semble pourtant s'imposer pour les fonctionnaires de l'Union…” (Courty, p. 57); 2) непряма опосередкована інформація, на основі якої мовець може шляхом логічного міркування робити оцінку її вірогідності:“Selon ce critиre, l'armйe israйlienne… connaоt incontestablement une crise tactique” (PE, № 1, p. 183); 3) інформація, одержана “з інших рук” є вторинною на противагу першим двом; вона дозволяє мовцю передати роль суб'єкта оцінки третій особі: “Pour eux, comme l'affirme le ministre des Affaires йtrangиres des Pays-Bas, Joseph Luns, en 1961, “le processus engagй par le traitй de Rome doit conduire а l'unitй politique…” (Courty, р. 18).

Ураховуючи різні види інформації, стратегія інформування реалізує себе через тактики, які вказують на об'єктивний погляд на предмет: постановка актуальної проблеми, об'єктивне представлення подій, створення загальновідомої ситуації; а також тактики з суб'єктивним представленням подій: подання найважливішої інформації, висловлювання власної думки / власного ставлення до проблеми, чітке структурування інформації; можливою, особливо у науково-публіцистичних текстах, є тактика введення в оману. Так, тактика висловлювання власної думки та ставлення до проблеми реалізується за допомогою: займенників першої особи (je, а також nous, on); дієслів розумової діяльності (penser, estimer, considйrer, tirer une conclusion); неозначено-особових (on sait que…) або безособових конструкцій (il est certain /clair / vrai / йvident тощо); модальних прислівників certainement, йvidemment, probablement, а також прислівникових зворотів sans (aucun) doute, bien sыr, тощо; авторських уточнень; вставних слів (de mon point vue, а ma connaissance, а vrai dire, pour moi). Адресант демонструє своє суб'єктивно-емоційне ставлення до фактів дійсності за допомогою таких вставних слів, як а l'йvidence, en vain, le cas йchйant, curieusement, pire, mieux.

Логічно побудований, організований, зрозумілий та точний виклад матеріалу сприяє персуазивності, а тому архітектонічна структура є важливою ланкою у формуванні інформативності та переконливості тексту. У французькому науковому тексті з міжнародних відносин її можна представити так: Назва - Дані про автора - Анотація - Підназви - Текстовий блок - Вставки - Висновки - Бібліографія - Ключові слова. Окремі частини та положення в межах самих частин пов'язані між собою і це здійснюється за допомогою мовних засобів, які забезпечують чітку та зрозумілу побудову повідомлення, регулюють поступовий розвиток подій: d'abord (en tout premier lieu, tout de suite) - ensuite (puis, en seconde lieu, maintenant) - enfin.

Допоміжними інформативними стратегіями можна вважати стратегії привертання уваги та полегшення декодування інформації. Стратегія привертання уваги полягає у прагненні адресанта зацікавити читачів, активізувати їх мисленнєву, емотивно-вольову діяльність, тобто спонукати до роздумів, для того, щоб переконати. Вона реалізується через тактику структурування дискурсу, задля чого використовуються мовні засоби лінеарності, тактики пояснення та зацікавлення читачів. Так, основними прийомами зацікавлення є: незвична форма заголовка, зокрема метафоричний заголовок: “Lunes de miel algйro-amйricaines” (PE, № 1, p. 165); оригінальний початок - цитата або епіграф; проблемне введення матеріалу за допомогою якогось гострого, справді проблемного, але дуже важливого запитання або афоризму; риторичне або ж каверзне питання у середині наукового тексту; анотація, лід; переключення уваги; емоційний заряд через наведення метафор, порівнянь, епітетів, використання персоніфікації, алюзії, а також через уживання мовних засобів передачі іронії, гумору; удале використання візуальних засобів (різноманітна графіка, колірна палітра), тощо.

Стратегія полегшення декодування інформації має на меті спростити виклад наукового матеріалу, для того, щоб реципієнт легко зрозумів головну думку, усвідомив смисл. У процесі дослідження зазначеної комунікативної стратегії виявлено тактики структурування тексту, використання дефініцій, пояснень. Наприклад, тактика пояснення реалізується у науковому повідомленні за допомогою використання авторських уточнень, наведення додаткової інформації, перифраз, а також деяких речень з причинно-наслідковим зв'язком: “Si les prix des marchandises augmentent par rapport aux produits primaires, c'est parce que la demande est plus forte pour les premiers que pour les seconds” (Cohen, p. 65).

Основним етапом і змістом переконання залишається аргументація, засіб впливу одного суб'єкта на погляди та поведінку іншого суб'єкта, в основі якого лежить логічне обґрунтування тези шляхом доказу, переконання та переконання у протилежному. Використовуючи стратегію аргументування та переконування, науковець логічно доводить теоретичні положення, факти актуальної проблеми з міжнародних відносин завдяки дедуктивній, індуктивній, аналогійній аргументації (силогізм, ентимема, приклад тощо). Автор використовує емпіричні дані, графічні засоби, апелює до авторитетних джерел, імен, фактів, подій. Так, тактика використання емпіричних даних підсилює об'єктивність наданої інформації: “Les rйsultats des rйfйrendums sur l'adhйsion montrent... ” (EEPAE). Графічні засоби, наочний матеріал переконливо діють на читача, а також полегшують сприйняття інформації та привертають увагу до найістотніших фрагментів наукової роботи.

У переконанні адресата важливу роль відіграє причинно-наслідковий зв'язок, оскільки ці речення аргументують причину. Як правило, це доказ, побудований на аналізі факту, на вивченні причинно-наслідкових зв'язків, які випливають з нього. Ці зв'язки завжди передбачають логічну аргументацію завдяки використанню причинних сполучників, які є її експлікаторами, а саме: parce que, puisque, car, comme, si... c'est que (c'est parce que), d'autant plus (moins, mieux) que, sous prйtexte que, plus (moins) ... plus (moins), non que. Каузативні відношення виражаються також у складносурядних і простих реченнях.

Персуазивний вплив передбачає досягнення цілі шляхом переконання не лише через інтелектуальне раціональне обґрунтування тієї або іншої ідеї, а також через афективні засоби впливу. Використовуючи риторичне питання, повтор, інверсію, метафору, порівняння тощо, політики, політологи та спеціалісти з міжнародних відносин намагаються реалізувати головне завдання - бути більш переконливими та максимально вплинути на читача на емоційному рівні. Типовими для наукового тексту з міжнародних відносин є такі базові метафори: соціальні, антропоморфні, артефактні та природоморфні, які дозволяють прийняти потрібний образ у бажаному аксіологічному контексті.

З огляду на мовленнєво-актову будову наукового дискурсу, констативи, асертиви й інтерогативи сприяють достовірності повідомлення, забезпечуючи інформування та переконування адресата. Так, у французькому науковому дискурсі констативи часто мають форму аксіоматичних тверджень: “Il est clair que le climat gйnйral de violences… a pesй sur la situation intйrieure des pays” (PE, № 1, p. 9).

Вплив наукового повідомлення на адресата підвищується завдяки встановленню контакту між ним і автором. Саме цю задачу виконує стратегія пошуку загального порозуміння. Вона забезпечує досягнення консенсусу з метаавтором (ами) шляхом використання тактик солідаризації з метаавтором (ами), ототожнення себе (автора) з метаавтором, а також уникнення відповідальності за викладене. Наприклад, тактика солідаризації з метаавтором (ами) реалізується за допомогою вставних слів типу du point de vue de qn, d'aprиs qn, selon qn як засобів невласне авторизації, що обґрунтовують актуальність та значущість поставленої проблеми: “Du point de vue de prйsident, l'acceptation par Tйhйran en 2004 de la suspension provisoire du programme d'enrichissement constituait une trop grande concession aux Europйens…” (PE, № 1, p. 34). Вияв солідарності з адресатом стосується залучення читача до ймовірної співпраці (nous, on) через звертання-пропозиції, або накази-звертання.

У третьому розділі “Засоби вираження персуазивності у французькій мові, їх семантика та прагматика” визначено семантичні види персуазивності, проаналізовано синтаксичні, морфологічні та лексичні засоби їх вираження, а також з'ясовано особливості вживання засобів персуазивності в академічному науковому та науково-публіцистичному текстах із міжнародних відносин.

У семантичній структурі персуазивності можна виокремити такі види: достовірність, впевненість, припустимість, можливість, необхідність та порада, а також сумнів і невпевненість. Основними для наукового тексту є достовірність та впевненість, які невід'ємні одна від одної у висловленні та виступають у модусно-диктумній конструкції: достовірність факту передається через диктум, а впевненість мовця - через модус. Безособовість модальної конструкції надає їй певної “об'єктивності”. Проте, оцінна конструкція об'єктивного типу, яка вводить висловлення на початку має більшу прагматичну силу, бо відразу налаштовує читача на певне сприйняття інформації. Достовірність та впевненість виражаються у науковому тексті на усіх рівнях: синтаксичному, морфологічному, лексичному.

У лінгвістиці ситуація простої (імпліцитної) достовірності (термін В. З. Панфілова, О. І. Беляєвої) полягає у тому, що мовець вважає, що стверджування або заперечення зв'язку предикатних предметів не потребує обґрунтування, а тому значення достовірності не містить експліцитних маркерів у висловленні, тоді як значення впевненості / невпевненості експлікується. Отже, у французькому тексті з міжнародних відносин, як і у будь-якому іншому науковому тексті, проста достовірність передається індикативом дієслова теперішнього чи минулого часів, який стверджує істинність та достовірність змісту висловлювання для конкретних умов місця, часу та інших обставин. Він виражає дійсні факти та перевірені твердження. Форма теперішнього часу посилює та доповнює позитивну достовірну оцінку: “Agrййe en dйcembre 2006 et annoncйe le 6 fйvrier 2007, la crйation de l'African Command entйrine la volontй du Pentagone de disposer d'un sixiиme commandement rйgional…” (PE, № 4, p. 870). Імпліцитно достовірність може також виражатися безособовими формами дієслова: дієприкметником теперішнього та минулого часів, відокремленим означенням, герундієм; безсполучниковими реченнями та кількома незалежними реченнями без жодного сполучника. Так вона дозволяє вплинути на психологічний стан колективного суб'єкта, апелюючи до підсвідомості, і це змушує адресата декодувати основний зміст речень за допомогою інтелектуалізованих, емоційних складових психіки.

Достовірність передається лексичними засобами, а саме використанням загальновідомих і нових понять, у межах яких можна виділити такі найбільш уживані лексичні групи: 1) загальноприйнята суспільно-політична лексика, яка властива будь-якому політичному, політологічному, суспільному тексту, та включає у себе лексеми, пов'язані з політичним і державним устроєм країни (le gouvernement, la politique йtrangиre); 2) дипломатичні терміни, а також система особливих термінів, що відносяться власне до галузі міжнародних відносин і позначають предмети, явища, цінності чи підходи (unitй, bloc, tactique, stratйgie); 3) обов'язковими є назви основних типів суб'єктів міжнародного життя відповідно до структури світового політичного процесу, а саме назви країн (Iran, France), міжнародних урядових організацій та їхніх органів (ONU), недержавних суспільно-політичних і громадських організацій та об'єднань (UNESCO); 4) персоналії: імена визначних політиків, державних діячів (Plan de Schuman, Saddam Hussein); 5) військова термінологія (armement), зокрема найменування видів та класів озброєння (arme nuclйaire, obus, raquette); 6) ініціальні скорочення організацій (OMC), об'єднань і союзів (UEM), партій і рухів (PPE-DE), а також англомовні скорочення договорів, компаній, офісів; 7) назви періодичної преси, зокрема франкомовні й англомовні (Monde, New York Times, Newsweek). міжнародний персуазивність архітектонічний французький

Модусні засоби, які представляють авторську оцінку як достовірну, вказують на впевненість мовця. В основі кваліфікації повідомлення як достовірного лежить очевидність його для суб'єкта оцінки, підстави для якого можуть бути різні. Автор демонструє свою впевненість, використовуючи: 1) оцінні модуси апріорної достовірності; 2) оцінні модуси апостеріорної достовірності; 3) прислівники як оцінні кваліфікатори достовірності висловлювання та 4) суб'єктивно забарвлені модуси.

Мовними засобами вираження апріорної достовірності виступають безособові, неозначено-особові конструкції з предикатами, лексичне значення який містить сему “загального визнання”: on admet que, il est communement (gйnйralement) admis que або сему “знання” (“connaissance”): il est bien connu que, on sait que. Наприклад: “On sait trиs bien que chaque fois qu'on essaye de prendre une dйcision individuelle, on йchoue...” (Duhamel, р. 91).

У французькому науковому тексті домінують безособові або неозначено-особові форми, тоді як особова форма вираження від автора уживається не так часто: “Je suis convaincu qu'il existe une profonde continuitй…” (Kristeva, DC, p. 41). Іноді автор демонструє власне переконання від третьої особи: qn est convaincu / sыr / persuadй: “Les observateurs les plus critiques а l'йgard du “pays des purs” sont convaincus que l'ISI... souhaite le retour d'un rйgime fondamentaliste…” (Express, № 2905, p. 69). Використовуються також конструкції objet est sыr / convaincant, objet a persuadй / convаincu, le fait renforce la conviction / la croyance, які вказують на те, що факти, аргументи, докази є переконливими, а значить мовець також впевнений у повідомленні. У науково-публіцистичних статтях зустрічаються вирази par la certitude de qch, avec la certitude / la conviction que.

Достовірність висловлювання може ще не мати статусу загальновизнаного знання та сприйматися як результат конкретних досліджень, у межах яких і виявляється його достовірність. У цьому випадку вона - емпірична (або дедуктивна), а значить більш суб'єктивна. Модальними кваліфікаторами, які передають цей відтінок достовірності, можна вважати безособові вирази il est йvident / clair / exact / certain / naturel que: “Il est exact qu'au sein de l'Europe, les pays riches ont fortement aidй les pays pauvres…” (Duhamel, p. 25).

Найчастіше у французькому науковому тексті зустрічаються такі прислівники впевненості, як certainement, certes, йvidemment, а також прислівникові звороти sans (aucun) doute і bien sыr: “A la fin de la Seconde guerre mondiale, la situation йtait assurйment plus simple pour les planificateurs…” (PE, № 4, p. 758).