Метафоричний потенціал синтаксису в поезії шістдесятників

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДНІПРОПЕТРОВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА

УДК 811. 161. 2' 367

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Метафоричний потенціал синтаксису в поезії шістдесятників

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Слобода Наталя Володимирівна

Дніпропетровськ-2010

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано на кафедрі української мови Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Ковальчук Микола Савелійович, Дніпропетровський національний університет імені Олеся Гончара, завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Чабаненко Віктор Антонович, Запорізький національний університет, завідувач кафедри загального та слов'янського мовознавства;

кандидат філологічних наук, доцент Масицька Тетяна Євгенівна, Волинський національний університет імені Лесі Українки, доцент кафедри української мови.

Захист відбудеться «11» червня 2010 р. о 12:00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 08.051.05 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Дніпропетровському національному університеті імені Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, пр. Гагаріна, 72, корп. 1, ауд. 1306).

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара (49050, м. Дніпропетровськ, вул. Казакова, 8).

Автореферат розіслано «11» травня 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент Н. В.Левун.

Загальна характеристика роботи

Дослідження метафори як феномена мови і мислення викликає зацікавлення спеціалістів багатьох наук та їх вузьких відгалужень. В останні десятиліття значна увага науковців була сконцентрована на пізнавальній функції метафори як одній з фундаментальних форм людського мислення, на її значенні у розкритті суттєвих рис дійсності. Активні дослідження проводилися у лінгвофілософському аспекті вивчення метафори (М. Блек, К. Бюлер, Дж. Лакофф і М. Джонсон та ін.).

Метафора як засіб пізнання безпосередньо реалізується у мові та мовленні. Будучи одиницею, що функціонує на перетині семантики, граматики та стилістики, вона становить значний інтерес для багатьох мовознавців. До аналізу метафори в цілому та окремих її особливостей зверталися Н. Арутюнова, В. Телія, Л. Риньков, Ю. Левін, В. Вовк, О. Тараненко та інші дослідники. У суто мовознавчій сфері переважають дослідження на рівні семасіології (Н. Басілая, В. Корольков, С. Ульман). У більшості праць, пов'язаних з аналізом лексико-семантичних особливостей метафор, певна увага приділяється і вивченню їх морфологічної структури (дослідження Т. Єщенко, Н. Кожевникової, Л. Кравець, Л. Пустовіт, Л. Ринькова, Л. Тихої, О. Тищенко).

При цьому змістовий аспект метафори втілюється тільки у певній конкретній структурі, а тому залежить від форми свого вираження. Через це вважаємо за доцільне дослідження метафори - явища за своєю суттю логічного та семантичного - з боку її структури. Виходячи з цих міркувань, розглядаємо метафору з точки зору синтаксису як найбільш складного, систематизованого та узагальнювального рівня мови. Однак при цьому до дослідження залучаються також інші структурні рівні мови, тому що ставимо собі за мету не тільки вивчити синтаксичну структуру метафори, а й зрозуміти, яким чином у ній втілюються особливості художнього образу.

Історія вивчення метафор із синтаксичною структурою кількох найбільш розповсюджених типів є доволі значною. У дослідженнях на матеріалі українських і російських художніх творів ХІХ - першої половини ХХ ст. здебільшого фігурують генітивні метафори (чи не найбільш досліджена конструкція), прикметникові, а також іменниково-дієслівні метафоричні конструкції (серед яких, як правило, не розмежовують предикативні метафори та конструкції з прямим додатком - об'єктні). Рідше увагу дослідників привертають метафоричні прикладки і прислівники з метафоричним значенням. При цьому комплексна синтаксична класифікація метафор не створена і досі, через що немала частина метафор залишається поза увагою дослідників. Особливо це питання стає актуальним стосовно мови української літератури другої половини ХХ століття, що позначена пошуками нових образно-виражальних засобів. У творах поетів-шістдесятників привертає увагу еволюція синтаксичної системи, у тому числі в аспекті функціонування тропеїчних засобів. Нові синтаксичні форми метафори хоч і поступаються кількісно більш традиційним, все ж мають значний метафоричний потенціал, базуючись на використанні не лише лексичної, але й граматичної семантики, а отже, потребують спеціальної уваги дослідників.

Метафора як елемент поетичної системи є одним із засобів висвітлення нереалізованих, потенційних можливостей мови. З погляду мовної норми, метафора, особливо індивідуально-авторська, є аномалією. На відміну від мертвих метафор, що вже стали частиною мовної системи, художні (стилістично дієві) метафори дозволяють прослідкувати еволюційні тенденції в мові, пов'язані з розвитком вторинного використання мовних засобів.

Оскільки характер метафорики залежить від точки зору поета, проблематики, що його цікавить, найдоречнішим видається аналіз функціонування метафор в окремих індивідуальних стилях, а також у стилях літературних течій та шкіл. Ці питання розглядаються у дисертаціях Л. Андрієнко, Н. Варич, Л. Дмитришин, Т. Єщенко, Л. Кравець, Н. Лисенко, Л. Макаренко, Л. Тихої, О. Тищенко.

Широкий спектр семантично та структурно різнопланових метафор представляють твори поетів-шістдесятників. Їхній творчості присвячено значну кількість літературознавчих праць і порівняно невелику - лінгвістичних. Серед робіт, джерельною базою яких є поетична творчість шістдесятників, можна назвати дисертації Т. Беценко, Ю. Браїлко, Л. Пришляк, Г. Сюти, О. Цапок. Творчість окремих поетів цієї течії (особливо Л. Костенко та В. Стуса) є більш дослідженою, тоді як поезії інших (М. Вінграновського, В. Симоненка) залишаються лінгвістично майже не розробленими. У більшості праць аналізуються семантичні та лексико-стилістичні особливості поезій шістдесятників. Їхній синтаксичній структурі присвячено лише окремі статті.

Актуальність дисертаційної роботи зумовлена потребою вивчення метафори з точки зору її синтаксичної структури, оскільки остання до сьогодні залишається майже недослідженою, незважаючи на те, що кожна синтаксична структура має неоднаковий потенціал метафоротворення. Аналіз метафори в цьому аспекті дасть змогу сформувати комплексний підхід до питання граматичної структури досліджуваного тропа і дозволить охопити весь діапазон різновидів цього явища, а не лише найпродуктивніші іменникові, прикметникові та дієслівні метафори, досліджувані досі з точки зору морфології. Диференціація метафор за синтаксичними функціями дає можливість охопити метафоричні структури різних рівнів, багато з яких досі не потрапляли до поля зору дослідників (порівняно нові для поетичного мовлення лексико-граматичні об'єктні й адвербіальні метафори, відокремлені метафоричні члени речення тощо). Такі конструкції активно реалізують свій метафоричний потенціал у поезії шістдесятників і, на нашу думку, можуть розглядатися як основа певних властивих авторам стильових рис.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Напрям дисертаційного дослідження пов'язаний із комплексною науковою темою кафедри української мови Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара «Природа й структура лексичних і граматичних одиниць української мови», схваленою координаційною радою Інституту мовознавства імені О. О. Потебні НАН України (протокол №131/15 - А від 14.01.2002 р.). Тему дисертації затверджено науковою координаційною радою «Українська мова» Інституту української мови НАН України (протокол №44 від 7 жовтня 2008 р.).

Метою роботи є комплексна характеристика синтаксичної структури метафори у поезії шістдесятників.

Реалізація мети роботи передбачає розв'язання таких завдань:

1) на основі теоретичних джерел охарактеризувати метафору як базову фігуру поетичного мовлення;

2) обґрунтувати необхідність класифікації метафори за синтаксичним принципом;

3) виявити і проаналізувати основні моделі метафор, що функціонують у поезії шістдесятників у межах кожного синтаксичного типу;

4) виокремити малодосліджені типи метафор і з'ясувати їх семантико-граматичну специфіку у зв'язку з використанням можливостей метафоротворення;

5) визначити особливості реалізації смислової структури у різних синтаксичних типах метафор;

6) розглянути механізми творення метафор складної структури;

7) простежити особливості метафори у стилістичній системі поезії шістдесятників.

Об'єкт дослідження - метафори у поезії шістдесятників.

Предмет дослідження - синтаксичні типи і моделі метафор в аспекті здатності їх до метафоротворення.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань використовувався метод контекстуального аналізу в процесі виявлення метафор різної структури; метод моделювання для деталізації та формалізації синтаксичних типів метафор; описовий метод для аналізу семантики різновидів метафори; статистичний метод з метою дослідження реалізації метафоричного потенціалу синтаксичних структур; методика трансформацій для з'ясування смислової структури метафоричних словосполучень.

Джерельною базою дослідження стали поетичні твори М. Вінграновського («Вибрані твори», 2004), І. Драча («Лист до калини», 1990), Л. Костенко («Проміння землі», 1957, «Вітрила», 1958, «Мандрівки серця», 1961, «Над берегами вічної ріки», 1977, «Неповторність», 1980, «Сад нетанучих скульптур», 1987, «Вибране», 1989, «Берестечко», 1999, «Поезія: Ліна Костенко. Олександр Олесь. Василь Симоненко. Василь Стус», 2003), Д. Павличка («Вибрані твори в двох томах», 1979), В. Симоненка («На схрещених мечах», 2004) та В. Стуса («Палімпсест», 2003). Матеріал дослідження склали близько 4200 метафоричних структур.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що вперше в українській лінгвістиці розроблено класифікацію метафор за власне синтаксичним критерієм; здійснено комплексний аналіз метафоричних структур, показових для поетичних текстів, і виявлено не досліджувані раніше лексико-граматичні типи; набула подальшого розвитку і деталізації ідея про тісний взаємозв'язок між синтаксичною та смисловою структурою метафор; уперше узагальнено і систематизовано засоби актуалізації стертих метафор.

Теоретичне значення роботи полягає у розвитку лінгвістичної поетики в аспекті структури тропеїчних засобів, серед яких одним з найяскравіших та найпродуктивніших є метафора. Синтаксичний підхід до її дослідження дозволяє доповнити знання в галузі теорії метафори. Дисертація поглиблює розуміння особливостей синтаксису поезії, а також взаємодії стилістичних явищ та можливостей їх актуалізації на рівні стилістики української літературної мови.

Практичне значення результатів дослідження полягає в тому, що матеріали дисертації можуть бути використані у курсі стилістики української літературної мови, у спецкурсах з лінгвістичного аналізу тексту, мовних засобів експресії тощо, у вивченні лінгвостилістичних та літературних особливостей поезії шістдесятників, а також для створення словників тропеїчних засобів.

Особистий внесок здобувача. Розробка класифікації, дисертація з усіма отриманими результатами, автореферат, опубліковані наукові статті, у яких викладено основні положення дисертації, виконані автором одноосібно.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження обговорювалися на засіданні кафедри української мови Дніпропетровського національного університету імені Олеся Гончара. Результати дослідження оприлюднені в доповідях на Всеукраїнській науковій конференції «Василь Семенович Ващенко: особистість, науковець, громадянин» (Дніпропетровськ, 2007 р.), ІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Мова, культура і соціум у гуманітарній парадигмі» (Кам'янець-Подільський, 2007 р.), Міжнародній науковій конференції «Лінгвалізація світу: теоретичний і методичний аспекти» (Черкаси, 2008 р.), Міжнародній науково-теоретичній конференції «Граматичні читання - V» (Донецьк, 2009 р.), Всеукраїнській науковій конференції «Українська мова у просторі і часі» (Київ, 2009 р.); Всеукраїнській науковій конференції «Еволюційні тенденції в мові - ІІІ» (Миколаїв, 2009 р.), VIII Міжнародній науковій конференції «Міжкультурні комунікації: мова і суспільство» (Алушта, Крим, 2009 р.), ХІІІ Міжнародній конференції з актуальних проблем семантичних досліджень «Лінгвістичний опис художнього тексту в структурній та антропоцентричній наукових парадигмах» (Харків, 2010 р.).

Публікації. Проблематику та основні положення дисертації викладено у 9 статтях, уміщених у фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Структура роботи зумовлена метою і завданнями і має такий вигляд: вступ, чотири розділи, висновки, список використаної літератури (204 позиції), список джерел фактичного матеріалу. Тексту передує перелік умовних позначень. Повний обсяг дисертації - 211 сторінок, текстову частину викладено на 184 сторінках.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, визначено її специфіку, сформульовано мету і завдання дослідження, окреслено об'єкт, предмет і методи аналізу, визначено наукову новизну дисертаційної роботи, а також її теоретичне і практичне значення, подано відомості про апробацію результатів дослідження та структуру роботи.

У першому розділі «Метафора та її структура як об'єкт лінгвістичного дослідження» здійснено огляд основних аспектів дослідження метафори, умотивовано потребу її вивчення на синтаксичному рівні, запропоновано класифікацію метафоричних словосполучень і метафор складної структури, визначено місце метафори у системі тропів.

У підрозділі 1.1. «Філософські основи метафори» увага фокусується на характеристиці метафори як невід'ємної риси мови і мислення. Твердження про метафоричність як визначальну рису людського мислення і, зокрема, пізнання стало загальновизнаним лише у ХХ столітті. При цьому аналіз структури метафори поширився із власне мовних також на мисленнєві компоненти, а її функції стали розглядатися у контексті моделювання дійсності.

Підрозділ 1.2. «Структура метафоричних одиниць» складається з чотирьох параграфів. У параграфі «Семантична структура метафори» розглядається чи не найбільш досліджений аспект вивчення метафори. Основною рисою метафори називають семантичну двоплановість метафорично вжитого слова - активізацію в контексті одночасно двох значень: прямого і метафоричного. Власне семантична структура метафори диференціюється як внутрішня та зовнішня. В аспекті внутрішньої структури метафори вивчається механізм семантичної взаємодії між складовими (зокрема спільні та відмінні семи), а також сам компонентний склад метафори. Зовнішня, або номінативно-предметна, структура метафори відображає характер взаємодії між явищами об'єктивної дійсності, що названі у метафорі.

Параграф «Особливості граматичної структури» присвячений огляду морфологічного підходу, який домінує при дослідженні граматичної структури метафори. Визначальною за цього підходу вважається категоріальна приналежність метафорично вжитого слова. Виділювані на цій основі метафоричні іменники, прикметники, дієслова тощо набувають образного значення в різних за компонентним складом контекстах, завдяки взаємодії з неоднаковими зовнішніми умовами, тобто при морфологічній характеристиці метафори не враховується специфіка самого процесу метафоризації. Крім того, до поля зору морфологічної класифікації метафор потрапляють лише найбільш розповсюджені різновиди, а інші, тільки потенційно активні метафори, залишаються поза її увагою. Тому в параграфі «Підрядне словосполучення як мінімальна метафорична одиниця» пропонуємо класифікувати метафору на основі синтаксичних відношень і виділяємо шість її типів: предикативну, атрибутивну, прикладкову, генітивну, субстанціальну й адвербіальну. Окремий метафорично вжитий компонент розглядаємо на рівні відповідного словосполучення, при ускладненні його компонентами із власною метафоричною образністю формується складна метафорична конструкція (або, залежно від структури, ускладнене речення з метафоричною образністю). Ієрархічно найвищим проявом метафоризації є метафора-вірш. Останнім з названих явищ присвячено параграф 1.2.4. «Метафори складної структури».

У підрозділі 1.3. «Метафора як базова фігура поетичного мовлення» розглядаються особливості функціонування метафори у тропеїчній системі, у якій вона є одним з найбільш ефектних та яскравих компонентів. Дослідники намагаються виокремити з обсягу метафори цілий ряд компаративних тропів, однак, оскільки їх образне значення не є суттєво відмінним, вважаємо правомірним розглядати їх як структурні варіанти метафори. Саме вони і є предметом нашого дослідження.

Другий розділ «Типи метафоричних словосполучень у поезії шістдесятників» присвячено аналізу метафоричних словосполучень різних синтаксичних типів, моделей метафор залежно від їх компонентного складу, а також взаємозв'язку між синтаксичною та смисловою структурою метафор.

Поезія шістдесятників репрезентує продуктивну метафоризацію всіх синтаксичних позицій. При цьому в одних типах метафоричний потенціал реалізується повніше, а в інших тільки намічено можливості трансформації лексичної та граматичної семантики.

Метафоризацію підмета - суб'єкта дії або стану в межах предикативної пари зафіксовано лише в окремих випадках. Очевидно, це пов'язано з тенденцією до поширення метафоричності підмета на все речення, з необхідністю в семантичній підтримці метафори означальними компонентами. поетичний метафора синтаксичний

Натомість власне предикативна метафора активно реалізується в усіх структурних різновидах. Найповніше втілення знаходять прості іменниково-дієслівні метафори (моделі N₁V та VN₁ - близько 60 %), особливо у галузі персоніфікації. Олюднення у творах шістдесятників зазнають не тільки конкретні реалії дійсності, але й абстрактні поняття, що підтверджує філософську спрямованість їх поезії: …та як сісти та подумати - думи посивіють (Л. Костенко). У межах простої моделі функціонує різновид з активним лексико-граматичним метафоричним потенціалом - вживання безособового дієслова в особовому значенні: …бо мати дивиться свята. / Я в ній - смеркаю і світаю (В. Стус). Цікавими з точки зору метафоротворення є предикативні пари із складеним дієслівним присудком, вираженим фразеологізмом (N₁Фр). Останній здатен персоніфікувати суб'єкт дії або стану, при цьому частково відновлюючи власну образність: Стара дзвіниця й досі ловить ґави (Л. Костенко). Порівняно з мовними метафорами, низькою частотністю відрізняються метафоричні предикати у формі складеного іменного присудка (N₁-N₁ - понад 8 %), що зумовлено, на нашу думку, їх незмінністю щодо словопорядку та необхідністю додаткової характеризації для створення індивідуально-авторського образу. При поширенні ж означальними компонентами предикативна метафора переростає у складну метафоричну конструкцію. Варто також відзначити доволі високий структурувальний потенціал предикативних метафор при об'єднанні їх у ланцюжки n(N₁V), що є показовою конструкцією для творів усіх шістдесятників (20 %). За таких умов вони здатні надавати поезії епічного, оповідного характеру.

У поезії шістдесятників в атрибутивних метафоричних словосполученнях образного значення набуває як головний, так і залежний компонент. Метафоризований іменник здатен позначати певне приховане поняття, ознака якого виражена атрибутом: Сміються, бігають, пустують, мріють / Малесенькі замурзані сонця (В. Симоненко) - діти. За іншої смислової структури безпосередньо зіставляються об'єкти, виражені іменником та відносним прикметником, формуючи метафору-порівняння: Із одвірної щілини / Сніжна мерехтить слюда (Д. Павличко) > сніг, як слюда. У прикметниково-іменниковій моделі атрибутивного словосполучення (AN, NA) активно реалізуються метафоричні епітети (45 % від усіх атрибутивних метафор), серед яких високою продуктивністю та семантичною специфікою вирізняються антропоморфічні епітети: Кого мені в розхристаному полі? (М. Вінграновський). Особливу увагу привертають атрибутивні метафори, ускладнені іменником в орудному відмінку (N₅AN) або прислівником (N(AdA)): Тремтять сонця на шибах і на хаті - / На виноградом вишитій стіні (І. Драч); …так, наче хтось пручався і застиг / в невикричано болісній судомі (Л. Костенко). Таке поширення дозволяє створити смислову та емоційну домінанту образу. Чи не найбільш специфічну модель становлять неузгоджені означення з означальним компонентом у формі в + місцевий (модель NprpN₆) із значенням зовнішньої оболонки, одягу: Дуби в сріблом гаптованих каптанах / Подібні стали до старих вельмож (Д. Павличко) - дуби у снігу. Метафоричний компонент не стільки власне називає одяг, скільки образно характеризує ту чи іншу зовнішню рису описуваної реалії. Причому сама ця риса експліцитно не виражена, а подана через метафоричну парафразу, метафору-загадку, яка може бути відповідним чином «розшифрована». Отже, з огляду на вираження різних смислових відношень між компонентами атрибутивна метафора є багатофункціональною.

Апозитивні метафори порівняно нечасто реалізують значення ознаки (19 %), причому такі словосполучення переважно близькі до власне епітетів і характеризуються здатністю до трансформацій в атрибутивні: Хай принишкнуть слова-замацанки (І. Драч). Більшість же прикладкових метафор становлять особливий синтаксичний тип, не еквівалентний жодному іншому. Він реалізує безпосереднє зіставлення між компонентами і позначений певною лексичною специфікою. У поезії шістдесятників у таких структурах активно метафоризуються іменники-неістоти через зіставлення з іншими за певною імпліцитною ознакою, а також відбуваються процеси персоніфікації та зооморфізації, особливо цікаві в аспекті творення образів за характером дії: Пірнає в хмару місяць-дармовис (Л. Костенко). Апозитивні метафори відображають тенденцію до більш прямолінійної порівняльності, при цьому створюючи яскраво характеристичні образи.

Найвищою продуктивністю серед метафоричних словосполучень вирізняються генітивні метафори, для яких характерна неспіввідносність семантичної та синтаксичної структури. У поезії шістдесятників реалізується метафоричний потенціал не лише генітивів якісної характеристики (тобто у плані власне зіставлення): дзеркала площ (Д. Павличко), - але і словосполучень із кількісним та присвійним значенням: стодоли дум (М. Вінграновський); вигуки прогресу (Л. Костенко). Кількісні генітивні метафори мають певну специфіку, оскільки побудовані на протиставленні абстрактного - конкретного (навіть побутового) і пов'язані з умовним вимірюванням абстрактних понять: клубочок болю (Л. Костенко); клаптик щедрості (В. Симоненко). Надзвичайно показовим для досліджуваних текстів є поширення генітивних словосполучень атрибутами (57 %), які:

ь вносять семантичні та емоційні відтінки: думок незасніжене поле (М. Вінграновський); самоти згорьовані хорали (В. Стус);

ь експліцитно виражають основу метафоричного зіставлення: неба голуба гортань (Д. Павличко).

Генітивна метафора характеризує лаконізм стилю, підкреслює його інтелектуальну домінанту. Неперевершений майстер генітивних метафор - Ліна Костенко.

У творчості шістдесятників певною мірою реалізується метафоричний потенціал субстанціальних компонентів, зокрема об'єктних, суб'єктних та інструментальних. Серед них найактивніше (майже 50 %) функціонують прямі додатки, для яких найбільш показова метафоризація по лінії матеріального - нематеріального: І раннім ранком будить тишу (І. Драч); Було їх двоє на льоду. Він падав. / Вона м'який підстелювала сміх (Д. Павличко); …Не мені замріяність несеш (В. Симоненко). При взаємодії з об'єктами метафоризуються також фразеологічні одиниці: На стиках троси кидає у дріж (Л. Костенко); Ви не будете плакать? / Не поставите душу на якір? (Л. Костенко). Продуктивністю та семантичною диференційованістю позначений додаток в орудному інструментальному (23 %). Його метафорична специфіка полягає у взаємодії з предикатом, що не передбачає актанта із значенням знаряддя дії: Але - сльозою не молись (М. Вінграновський); Тужу тонкою млостю передпліч (Л. Костенко); ...сподіванням встелеться дорога (В. Стус). Особливий інтерес становлять непрямі додатки із значенням суб'єкта. Їх метафоричний потенціал базується на взаємодії лексичної та граматичної семантики, оскільки відповідні граматичні форми (у + родовий, давальний у безособових реченнях) мають значення особового суб'єкта, при цьому лексично виражаються іменниками-неістотами: У берегів потріскались вуста (Л. Костенко); Почалася у сонця безсонниця - / І подовшали раптом дні (В. Симоненко); У правди заболіла голова / од часнику, політики й гудрону (Л. Костенко); В піднебессі тісно кольорам (Л. Костенко). Отже, основою персоніфікації тут є не суто лексична семантика, а взаємодія лексичних і граматичних характеристик. Такі специфічні моделі метафор функціонують менш продуктивно (близько 19 %), однак яскраво представлені в поезії Ліни Костенко, що свідчить про можливість подальшого розкриття їх значного метафоричного потенціалу.

Прийменниково-іменникові адвербіальні метафори, як і суб'єктні, виникають на перетині зрушень у лексичній та граматичній семантиці. Такою є дименсивна синтаксема по + знахідний, що виражає вертикальну міру висоти або глибини відносно частин тіла. Із цим значенням вступає у протиріччя лексична семантика суб'єкта, вираженого іменником-неістотою, що значною мірою сприяє персоніфікації: Сад по коліна в білому тумані (Л. Костенко); По шию у піску сосна стоїть (Д. Павличко). Високим метафоричним потенціалом на базі лексико-граматичних зрушень характеризуються обставини місця, виражені абстрактними іменниками: …я у ніжність ледве добреду (Л. Костенко); Виходжу з туги, наче з підземелля (Д. Павличко); …заховавшись в довгій самотині, / вже мене не кличеш, не зовеш (В. Стус). Специфічний різновид адвербіальної метафори у поезії шістдесятників становить лексика на позначення часу, вжита у позиції обставин місця: Біля білого ранку Мак червоний розцвів (М. Вінграновський); Ліс в осені стояв (М. Вінграновський). Метафоризовані прислівникові обставини вводяться найчастіше з метою персоніфікації або ж естетизації образу і надзвичайно подібні до атрибутивних епітетів за механізмами творення метафори.

Залежно від логічного співвідношення між компонентами, метафори мають різну смислову структуру. Кожен з її типів тяжіє до реалізації у певних синтаксичних побудовах. Метафори-загадки здебільшого виражаються атрибутивними та генітивними словосполученнями, що парафрастично описують імпліцитний об'єкт: Земля покрита білою габою… (Д. Павличко) - снігом; стриптизи осені (Л. Костенко) - листопад. Атрибутивні компоненти у них сприяють найбільш точному розумінню образу.

Метафори-порівняння відображають безпосереднє зіставлення двох об'єктів і набувають форм:

ь генітивного словосполучення (78 %): Сосна печалі виросте у серці… (М. Вінграновський); Я ж вам гармати слів повиставляв! (І. Драч); Важкі обвали літ / і пам'яті провали (В. Стус);

ь атрибутивного словосполучення: …космічний цирк запалює вогні (Л. Костенко); Нащо правді словесна маска? (В. Симоненко);

ь прикладкової метафори: У небесах схоластики / Не видно мислі-ластівки, / Не видно думки-блискавки, / Що бігає навискоки (Д. Павличко);

ь конструкції з додатком в орудному порівняння: Перо орла мені кинджалом впало… (І. Драч); А біля мене білим соболем / тремтить коханої рукав (В. Стус);

ь атрибутивного словосполучення з метафоризованим залежним компонентом, що характеризується зіставною семантикою: Ось я зійду з наждачного перону / у цей зелений, цей черлений вир… (Л. Костенко); А попереду - сонця списаті промені (Д. Павличко).

На нашу думку, останні дві моделі можна кваліфікувати як периферійні різновиди метафор-порівнянь.

Ознакові метафори найбільш різноманітні щодо форм свого вираження. Вони пов'язані з приписуванням об'єкту невластивої йому семантики і можуть реалізуватися в усіх типах метафоричних словосполучень. Спільна для різних синтаксичних типів смислова структура метафори дозволяє поетам варіювати формальне вираження образу, що є запорукою розвитку метафори у тексті: Все одійшло, лиш мамин білий серп, / Що випав із мозольної руки, / В стерні небес вечірніх тужно сяє (Д. Павличко) - місячні серпи (М. Вінграновський) - Коли навколо голок тисячі / Під світлом місяця-серпа… (І. Драч) - Вже серпик місяця зжинає те світило… (І. Драч) - Місяць вирізав шпару в небі / ледь помітним серпом з латуні… (Л. Костенко).

У третьому розділі «Метафори складної структури» характеризуються структурно диференційовані метафори, у яких реалізується одночасно кілька метафоричних компонентів. Такі конструкції виявляють тенденцію до суцільної метафоричності у поезії шістдесятників. Розділ складається з трьох підрозділів.

Підрозділ 3.1. «Складні метафоричні конструкції» присвячено аналізу багатокомпонентних метафор, що формально збігаються з простим реченням або частиною складного. Вони створюють комплексну, складну образність, інтегруюючи метафоричний потенціал усіх синтаксичних компонентів, з яких складаються.

У більшості складних метафоричних конструкцій предикативна пара є тією образною основою, на яку нашаровуються інші компоненти і яка є визначальною щодо змісту метафори. Для метафоричних конструкцій показове ускладнення залежними членами як підмета, так і присудка. Метафоричність підмета створюється за рахунок атрибутивних і генітивних компонентів: Хилиталася темінь патлата… (В. Симоненко); І зверескнула нервів утята струна… (В. Стус). Присудок має значно ширші можливості щодо ускладнення образності. Він «приростає» метафоричністю всіх форм додатків та обставин, які, своєю чергою, поширюються, створюючи яскраві мікрообрази. Найбільш поширеними є моделі N₁VN₄, N₁V(AN)₄, N₁VN₅, N₁V(N₄ + N₅), N₁VprpN, N₁VAd. Особливістю складних метафоричних конструкцій є те, що завдяки взаємодії лівобічних та правобічних актантів (підмета і додатка, здебільшого прямого) у них мають змогу реалізуватися різні типи смислової структури, включаючи метафори-загадки і метафори-порівняння, що не є властивим окремо ні для предикативних, ні для об'єктних метафор: Місяць з неба кида весло… (М. Вінграновський) - промінь, місячна доріжка; Ще не змолола осінь, а в коші / Засипала зима багате мливо (Д. Павличко) - сніг; І кинув міст сталеву антилопу / в ласо доріг, тунелів і таксі… (Л. Костенко) - міст, як сталева антилопа; Гей, прослала нива Чорне полотно (В. Симоненко) - нива, мов чорне полотно. Поряд із прямими додатками, у таких побудовах функціонують додатки в орудному відмінку, в яких на цьому структурному рівні активізуються значення сильнокерованої форми: Не раз хитнула доля терезами (Л. Костенко); Свобода четвертується законом! (М. Вінграновський). При цьому орудний інструментальний продуктивніше виявляється у парі з об'єктом при подвійному безприйменниковому керуванні: Я люблю очима тишу цілувати… (М. Вінграновський); Гвинтом вертоліт ріже досаду (І. Драч); Ледь-ледь торкаю слово аквареллю… (Л. Костенко). Субстанціальні метафори із суб'єктним значенням, а також лексико-граматичні обставинні метафори на рівні складних метафоричних конструкцій мають нижчий потенціал, який здебільшого нівелюється іншими компонентами конструкції.

Найвищий рівень комплексності репрезентують конструкції з одночасним метафоричним поширенням підмета і присудка: І у світі дивному, і у світі чистому / Солов'єм розстріляна божевільна мить (І. Драч); Смаглява ніч в колисці гір / Гойдала місяця малого (Д. Павличко); І розтинають ніч невагому / Квадратні очі віконних рам (В. Симоненко); …і сурми доль в сто горл ревуть (В. Стус). Важливо відзначити високий ступінь їх спаяності та неможливість виділення з таких конструкцій окремих компонентів без втрати образності.

Прості метафори консолідуються в цілісний образ як на рівні простого, так і в межах ускладненого речення. В останніх метафорично вживаються насамперед саме ускладнювальні компоненти, що характеризуються в підрозділі 3.2. «Ускладнені речення з метафоричною образністю».

Однорідні члени речення у поезії шістдесятників доволі продуктивні (близько 34 %) та позначені специфікою щодо механізму метафоротворення. Взаємодія компонентів у них відбувається не лише на рівні підрядних, але й на рівні сурядних зв'язків, що зумовлено синтаксичною природою цієї конструкції. Особливим способом творення метафори відзначаються однорідні члени, виражені лексично неоднотипними поняттями, які виключають будь-яку можливість семантичного зіставлення: Яке покоління / В такій вибагливій мірі / Вправі засвідчити те / Що я кажу з непокритою головою і серцем (М. Вінграновський); …де на скелях пишуть мемуари / блискавки, століття і орли (Л. Костенко); Кого трясти за петельки і душу? (В. Симоненко). При цьому один або кілька компонентів ряду висвітлюється на тлі «випадіння» з ряду і несполучуваності з контекстом. Така взаємодія лексичної та синтаксичної семантики має значний метафоричний потенціал. Відношення у ряді такого характеру показові для всіх типів однорідних членів речення, проте найбільш яскраво й продуктивно вони виявляються в однорідних підметах і додатках. Однорідні присудки здебільшого тяжіють до різнобічної образної характеристики явища, а означення та прислівникові обставини більшою мірою реалізуються у двочленних рядах синонімічного характеру або ампліфікованих побудовах, що насичують поезію емоційно-експресивними відтінками.

Експресія метафоричних компонентів також посилюється у позиції відокремлення. Надзвичайно продуктивними (42 % від усіх відокремлених) і диференційованими з погляду структури є відокремлені означення, серед яких особливо активний дієприкметниковий зворот. Для нього показова метафоричність не лише відносно означуваного слова, але і внутрішня образність за рахунок взаємодії з залежними компонентами (зокрема з іменником в орудному відмінку, що певною мірою корелює з відповідною моделлю атрибутивного словосполучення): І, прошитий гострим болем, / Захлинається прокльон (І. Драч); Я мав думки міцні, мов корені, / І мрії, ночами зазорені (Д. Павличко). Яскравою характеристичністю позначені речення з відокремленими прикладками. Нерідко у цих побудовах метафоричність не обмежується відокремленням, а охоплює речення в цілому: І солов'ї, пташині менестрелі, / всю ніч доводять яблуні до сліз (Л. Костенко); …старий фотограф, містечковий Фауст, / хвилини діловито зупиняв (Л. Костенко). Відокремлені обставини ні щодо продуктивності, ні щодо структури не становлять особливого інтересу. Найбільш переконливими нам видаються конструкції з кількома (переважно двома) відокремленнями, спрямованими на створення цілісного образу: І, захолонувши у дивній грації, / Зітхають свіжістю дівочою акації, / Вітрами обціловані до ніг… (В. Симоненко).

У поезії давно склалася традиція звертання до неістот з метою персоніфікації, що показова і для творів шістдесятників. Це свідчить про діалогічність стилю авторів, внутрішнє наближення до описуваного явища. Однак вони не обмежуються однослівними звертаннями, а здебільшого поширюють їх компонентами, що створюють образність на рівні метафоричного словосполучення:

ь атрибутивними (29 %): Та засни ти нарешті, / Моя нерозумна тривого (І. Драч);

ь генітивними (10 %): Високе небо творчості, / Ти повне ластівочості… (Д. Павличко);

ь апозитивними (6 %): Сеньйорито акаціє, добрий вечір (Вінграновський).

Специфічною для поезії шістдесятників конструкцією вважаємо звертання з відокремленими прикладками (16 %), які образно характеризують адресата: Що, розуме, скептичний мій химернику? / Не прикидайся, ти сумуєш теж (Л. Костенко); Негритянко! Задумлива ноче, / Забудьмо сьогодні про всі табу… (Д. Павличко); Благослови, добра доле, вередухо вперта (В. Симоненко). Це можна назвати ще однією знахідкою шістдесятників у напрямку метафоризації за допомогою синтаксичних засобів.

У підрозділі 3.3. «Метафора-вірш як структуроване вираження духовних цінностей» розглядається найскладніший рівень метафоричної образності, що реалізується у метафорі-вірші - наскрізно метафоричній побудові, підпорядкованій цілісній характеристиці імпліцитного явища. Залежно від особливостей мовомислення кожного поета, ця характеристика може набувати різних композиційних форм. Деякі з досліджуваних текстів близькі до метафор-порівнянь, оскільки насичені так званими ключовими образами (простими метафорами і власне порівняннями), що містять безпосередні вказівки на правильне розуміння імпліцитного явища. Інші ж поезії мають більш алегоричний характер і тяжіють до метафори-символу (особливо твори Л. Костенко). В результаті аналізу семантичної структури метафор-віршів було встановлено, що вони здебільшого спрямовані на метафоризацію сфер, ціннісно вагомих для людини. У шістдесятників просліджуються певні паралелі щодо співвіднесення імпліцитного та експліцитного планів, спільних для цілого ряду метафор-віршів:

ь мистецтво, творчість - хліборобська праця («Косар» В. Симоненка, «Я - жниця поденна» Л. Костенко, «Сіяч» Д. Павличка);

ь духовна спадковість - образ криниці («Франкова криниця» Д. Павличка, «Чигиринський колодязь» Л. Костенко);

ь почуття - стихія ( «Море радості» В. Симоненка, «Пригадаю усе до слова…» В. Симоненка, «Сумна Колумбіана» Л. Костенко);

ь природа - людина («Черешня, як та мати, край дороги…» Д. Павличка, «Осінь дикунська» Л. Костенко).

Такі смислові домінанти яскраво свідчать про ціннісні орієнтири поета, а принцип композиційної організації виявляє тяжіння автора до конкретно-образного чи абстрактного мовомислення. Високою продуктивністю метафор-віршів характеризуються стилі Д. Павличка та В. Симоненка.

У четвертому розділі «Стилістичний потенціал метафор у поезії шістдесятників» аналізуються стилістичні засоби, з якими взаємодіє метафора, а також роль метафор різної структури в індивідуальних стилях поетів-шістдесятників.

До творення метафор залучається значна кількість лексико-граматичних засобів, які аналізуються у підрозділі 4.1. «Семантико-граматичні засоби актуалізації метафоричного значення». Поряд із новоствореними метафорами функціонують і такі вторинні одиниці, які давно втратили свою образність - мовні метафори, кліше, фразеологізми, термінологічні номінативні сполуки. Вони потребують відновлення метафоричності для активного подальшого функціонування в образній системі. До сьогодні засоби актуалізації метафоричного значення (особливо стосовно стертих метафор) не були предметом комплексного аналізу. Серед таких засобів можна назвати:

ь введення у контекст слів, пов'язаних з первинним значенням компонентів метафори: Коли тонула ще одна ілюзія, / ти вже й не кидав рятувальний пас (Л. Костенко);

ь введення безпосередньо залежних слів з метафоричним значенням: Тоді зима приходить навпрошки… (І. Драч);

ь заміна одного з компонентів стертої метафори: Вже листопад підкрався з-за дубів (Л. Костенко);

ь протиставлення дієслів із семантикою одноразової та повторюваної дії: Приходив дощ, а потім було зимно (Л. Костенко);

ь конструкції з однорідними членами: А хмари бігли, хмари бігли і спотикалися об грім (Л. Костенко);

ь заповнення вільних валентних зв'язків у фразеологізмах: Де гайвороння вимокла орава Над клубом спить і носом ніч клює… (М. Вінграновський).

Метафора як компонент стилістичної системи мови тісно пов'язана з іншими стилістичними явищами, що відображено у підрозділі 4.2. «Взаємодія метафор із стилістичними явищами різних мовних рівнів». Завдяки такій взаємодії метафоричні образи у поезії шістдесятників підвищують свій експресивний потенціал. Здебільшого стилістичні явища різних рівнів не функціонують ізольовано, що підтверджує системну організацію таких засобів. Асонанси й алітерації як явища фонетики не лише привертають увагу до маркованої таким чином метафори, але і схильні до певної семантизації. Найяскравіше вона виражається у явищі паронімічної атракції, що характеризується встановленням звукосмислових зв'язків між компонентами: погашені гасла (Л. Костенко); І твій язичеський язик / Нам дорогий в ракетнім світі (М. Вінграновський). Це створює додаткову мотивацію метафори, своєрідну «вторинну етимологію». Специфікою семантичних процесів позначена взаємодія метафори з метонімією як власне тропеїчним засобом. Зокрема, у поезії шістдесятників фіксується метонімія ознаки, що виражається у формально-граматичній залежності атрибута від одного іменника, а семантичному узгодженні з іншим: зелений подих теплої пшениці (В. Симоненко) > зелена пшениця; білі вальси радісних беріз (Л. Костенко) > білі берези і білі вальси. Це дозволяє активізувати в означенні подвійну семантику, пов'язану з обома означуваними компонентами, і створює цікавий стилістичний ефект на перетині двох тропів. Подвійність значення метафоричного компонента як основна риса метафори нерідко підкреслюється використанням лексичного повтору, в одному з елементів якого реалізується пряме значення, в іншому - метафоричне: …Що віддавав я без упину / За чорний хліб свій чорний труд (Д. Павличко); Хай гудуть / чернігівські просмолені ліси. / Пустіть мене в просмолене дитинство (В. Стус). Саме на лексичний повтор спирається явище паралелізму, яке дозволяє яскравіше відтінити метафоричне вживання на тлі прямого за допомогою синтаксичних засобів. На власне синтаксичному рівні привертає увагу явище дислокації, за якого компоненти метафори розділяються іншими членами речення і створюють, таким чином, акцентну рамку висловлювання: І обнімались - при базарі й людях - / До шиї шия - соняшник з конем (М. Вінграновський); І розпросторених світань сумна імла підводить крила / обвислі (В. Стус).

Підрозділ 4.3. «Функціонування синтаксичних типів метафор в ідіостилях поетів-шістдесятників» присвячено характеристиці індивідуальних стилів шістдесятників, у яких серед усіх образно-виражальних засобів не останню роль відіграють синтаксичні форми метафори. Так, активне використання атрибутивних метафор (особливо епітетів) і для створення окремих образів, і у складі інших конструкцій свідчить про характеристичність, ознаковість як виразну рису ідіолекту М. Вінграновського. Для поезії І. Драча визначальною властивістю виявляється комплексність, багатогранність образів, засвідчена продуктивним функціонуванням метафор складної структури. Поетична метафора Л. Костенко характеризується інтелектуальною домінантою, що виражається у значному масиві генітивних метафор, а також активним пошуком нових образно-виражальних засобів, представлених у поезії авторки лексико-граматичними метафорами. У поезії Д. Павличка значну роль відіграють описовість, деталізація образів, їх мотивованість, які засвідчуються використанням всіх синтаксичних форм метафори-порівняння та взаємозв'язком багатьох метафор із власне порівняннями. Показовою для поезії В. Симоненка є емоційно-експресивна насиченість, що формується на всіх рівнях образності, особливо за допомогою атрибутивних компонентів. Метафора В. Стуса спрямована як на рефлексію свідомості, виражену в генітивних метафорах, так і на ідентифікацію ліричного «я» із зовнішнім світом за допомогою метафоризованого звертання. Незважаючи на таку значну диференціацію домінантних синтаксичних структур, поетична система шістдесятників характеризується значною близькістю образно-виражальних засобів. Про це свідчить функціонування метафор, однакових за синтаксичною структурою і близьких за лексичним складом, в ідіолектах поетів-шістдесятників.

Висновки

Метафора - невід'ємний компонент мислення і мовлення людини. Вона є одним з найбільш ефектних та яскравих компонентів у системі тропів. Метафора консолідує компаративні тропи, більшість із яких можна кваліфікувати як її структурні різновиди (генітивні метафори, або ж квалітативи, метафори-прикладки, метафоричні парафрази). Оскільки образне значення цих одиниць не є суттєво відмінним, вважаємо правомірним розглядати їх як структурні варіанти метафори.

Здатність до образного вживання значною мірою залежить від категоріальних характеристик слова, що і зумовлює домінування морфологічного підходу до вивчення структури метафори. Та «якою б частиною мови не було метафоричне слово, його інакомовність упізнається за контекстом» (О. Потебня). Отож, так чи інакше, навіть при морфологічному підході до дослідження метафор доводиться брати до уваги не окреме слово, а словосполучення, у якому метафоричне слово реалізує своє значення. Однак навіть за такого підходу виникають невідповідності між типами метафор та їх структурною організацією, які, на наш погляд, значною мірою ускладнюють аналіз граматичної структури метафор. Крім того, певна частина метафор взагалі залишається поза увагою цієї типології, зокрема, метафоричні прикладки, словосполучення із зв'язком керування, де метафоричним є залежний компонент (хоча, якщо виходити з цієї класифікації, такі метафори мали б розглядатися як іменникові) та деякі інші типи метафор. Отже, на наш погляд, доречніше класифікувати метафори за синтаксичним принципом, що дозволяє охопити і системно проаналізувати всі потенційно можливі структурні типи метафор. На рівні простого словосполучення пропонуємо виділяти шість типів метафор: предикативні, атрибутивні, апозитивні, генітивні, субстанціальні, адвербіальні.

Предикативні метафори найактивніше реалізуються як прості іменниково-дієслівні метафори (моделі N₁V та VN₁), а також у моделі із складеним дієслівним присудком, вираженим фразеологізмом (N₁Фр). Модель N₁-N₁ виявляє специфіку в художньому мовленні, порівняно з мовними метафорами, - вона потребує конкретизації, індивідуалізації, що стає основою для утворення складних метафоричних конструкцій. Для атрибутивних метафоричних словосполучень показовою є модель AN, здатна до метафоризації обох компонентів, крім того, ускладнені метафоричні моделі N₅AN і N(AdA) та модель з неузгодженим означенням NprpN₆, що становить специфічну метафору-загадку. Апозитивні метафори виявляються у моделях NN_м та N_мN, для яких характерна не стільки синтаксична, скільки широка лексична диференціація. Найбільш розгалуженою виявилася система генітивних метафоричних словосполучень, у якій наявні прості генітивні метафори (моделі NN₂, N₂N та N + n(N₂)), а також ускладнені атрибутами (дев'ять моделей метафор з одним атрибутом і сім моделей з означеннями при обох компонентах). Субстанціальні компоненти у поезії шістдесятників метафоризуються у багатьох значеннях, серед яких продуктивними є об'єктні словосполучення (VN₄ та VN₂), метафори з інструментальним значенням (модель VN₅), суб'єктні синтаксеми (prpN₂VN₁, VN₃), а також метафори, утворені за рахунок взаємодії двох залежних компонентів. Адвербіальні метафори реалізуються у традиційній і найпродуктивнішій моделі N₁VAd, у моделі N₁VN₅ із семантикою порівняння, у прийменниково-іменникових метафоричних компонентах.