Семантичні та комунікативно-прагматичні особливості висловлювань обвинувачення у сучасній англійській мові

Размещено на http://www.allbest.ru/

Львівський національний університет імені Івана Франка

УДК 811.111'373

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Семантичні та комунікативно-прагматичні особливості висловлювань обвинувачення у сучасній англійській мові

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Хникіна Оксана Олександрівна

Львів - 2010

Дисертацією є рукопис

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Рогатюк Алла Євгеніївна, доцент кафедри теорії та практики перекладу Волинського інституту економіки та менеджменту

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Шевченко Ірина Семенівна, завідувач кафедри ділової іноземної мови та перекладу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна.

кандидат філологічних наук, Шило Вікторія Вікторівна, викладач кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин Львівського національного університету імені Івана Франка

Захист відбудеться “26” березня 2010 р. о 10 год на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.15 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1. комунікативний конфлікт обвинувачення

З дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка.

Автореферат розіслано “23” лютого 2010 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент О. А. Шпак

Загальна характеристика роботи

Сучасні лінгвістичні дослідження характеризуються поглибленим інтересом науковців до проблем міжособистісного спілкування комунікантів, закономірностей їх мовленнєвої поведінки в різних комунікативних ситуаціях, аналізу впливу позамовних чинників на реалізацію мовних одиниць та на особливості комунікативно-функціональної й прагматичної організації висловлювань (Т. Г. Винокур, О. П. Воробйова, О. В. Падучева, Г. Г. Почепцов, Л. В. Славгородська, І. П. Сусов, І. С. Шевченко, J. Austin, H. Clark, T. Carlson, J. Searle та ін.), вивчення проблем соціальної взаємодії комунікантів (О. Л. Бєссонова, В. І. Карасик, Л. П. Крисін, А. П. Мартинюк, О. Д. Швейцер, G. Lakoff, P. Trudgill й ін.), дискурсивної поведінки інтерактантів (Н. Д. Арутюнова, Т. A. ван Дейк, К. Я. Кусько, М. Л. Макаров, К. С. Серажим, О. В. Фадєєва та ін.).

Увага лінгвістів зосереджена на всебічному вивченні конфліктних мовленнєвих ситуацій (А. Д. Бєлова, Т. А. Гридіна, В. С. Третьякова, Л. Козер, О. П. Мартинова), некооперативних форм спілкування (Ф. С. Бацевич, О. В. Дерпак, S. K. Sarangi та ін.), мовних одиниць із негативним оцінним компонентом (В. А. Кузнєцова, Т. А. Крисанова, П. Г. Крючкова, Г. М. Кузенко, І. В. Музейник, Н. В. Пазич, Є. С. Смирнова, Є. О. Снєгірьова, І. І. Чесноков).

Предметом вивчення лінгвістів були окремі аспекти висловлювань обвинувачення: досліджувалися структурно-семантичні, когнітивно-прагматичні та лінгвокультурні особливості висловлення-звинувачення в сучасному німецькомовному художньому дискурсі (А. А. Король); аналізувалися мовленнєві жанри виправдання та обвинувачення в діалогічній єдності на матеріалі російської мови (Є. В. Лаврентьєва), а також у сучасній французькій мові (О. П. Снєжик); вивчалися комунікативно-прагматичні та мовні аспекти конфронтативних мовленнєвих жанрів: звинувачення, осуду, докору на матеріалі української, англійської та польської мов (О. В. Дерпак); розглядалася структура статусно-маркованої ситуації обвинувачення на матеріалі англійської мови (В. І. Карасик); аналізувалися семантичні особливості дієслова “упрекать” на матеріалі російської мови (А. Вежбицька); вивчався оцінний аспект висловлювання докору на матеріалі російської мови (Т. В. Булигіна, О. Д. Шмельов); досліджувалися структурно-семантичні та комунікативно-прагматичні особливості висловлень осуду (О. П Черняк); обґрунтовувалися соціокультурні аспекти актуалізації інтонаційних моделей висловлювань обвинувачення (Я. Р. Федорів); аналізувалися висловлювання обвинувачення як репліки-стимулу на висловлювання виправдання (Т. А. Мирончук); звинувачення вивчалося як додаткова іллокутивна сила, що входить до прагматичного простору відмови (Н. А. Одарчук).

Рефероване дослідження заповнює деякі суттєві прогалини в цій проблематиці, оскільки вивчення семантичних, комунікативно-функціональних та дискурсивних особливостей висловлювань обвинувачення на матеріалі англійської мови ще не було предметом окремого дослідження.

Актуальність теми дисертації визначається тим, що її проблематика відповідає загальній спрямованості сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення функціонування одиниць мови та мовлення; її антропоцентричним підходом, а також відсутністю комплексного аналізу висловлювань обвинувачення як конфліктогенної мовленнєвої одиниці й форми реалізації некооперативної поведінки комунікантів в офіційній та неофіційній сферах спілкування.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в межах наукової теми “Семантичні, соціолінгвістичні та прагматичні особливості мовних одиниць”, яка розробляється кафедрою англійської філології Волинського національного університету імені Лесі Українки (тема затверджена вченою радою Волинського державного університету імені Лесі Українки, протокол № 9 від 29 травня 1998 року).

Мета дисертаційної роботи - комплексне дослідження семантичних, комунікативно-прагматичних та дискурсивних особливостей висловлювань обвинувачення у двох сферах функціонування: офіційній (судовій) і неофіційній (побутовій) на матеріалі сучасної англійської мови.

Досягнення поставленої мети зумовило потребу розв'язання конкретних завдань:

- розкрити особливості конфліктної ситуації як основи ситуативної зумовленості функціонування висловлювань обвинувачення;

- виокремити базові семантико-синтаксичні моделі та семантичні типи реалізації значення обвинувачення;

- з'ясувати вплив фактора адресата на реалізацію досліджуваних висловлювань;

- установити прагматичний потенціал та полііллокутивний характер прямих і непрямих мовленнєвих актів обвинувачення;

- дослідити дискурсивні особливості висловлювань обвинувачення та визначити основні стратегії й тактики комунікантів, марковані соціолінгвальними чинниками;

- систематизувати та описати вербальні засоби реалізації значення обвинувачення в термінах лексико-семантичного поля;

- проаналізувати основні невербальні форми вираження досліджуваного значення.

Об'єкт дослідження - висловлювання зі значенням обвинувачення в судовій і побутовій сферах спілкування в сучасній англійській мові.

Предмет дослідження - семантичні, комунікативно-прагматичні та дискурсивні особливості висловлювань обвинувачення.

Матеріалом дослідження слугував корпус прикладів монологічних і діалогічних текстових фрагментів із художніх творів англійських та американських авторів XIX-XX ст., відібраних методом суцільної вибірки, а також документальної літератури, а саме: матеріалів судових процесів, опрацьованих у бібліотеці правничої фундації м. Києва (Criminal Law: Cases & Materials; Crimes and Criminals); англомовних матеріалів мережі Інтернет. Загальна кількість прикладів висловлювань обвинувачення - 3248 (2136 - у неофіційній сфері спілкування; 1112 - у судовій мовленнєвій діяльності), загальний обсяг 11 440 друкованих сторінок.

Для розв'язання поставлених завдань використано комплексну методику дослідження, що включає такі методи: контексто-ситуативний ? слугував для дослідження антропологічних ознак висловлювань обвинувачення; описовий ? застосовано для виявлення формальних, семантичних та функціональних характеристик висловлювань обвинувачення; структурно-семантичний ? уможливив установлення основних семантико-синтаксичних моделей та семантичних типів реалізації значення обвинувачення; елементи кількісного аналізу дали змогу виявити частотні характеристики лексико-синтаксичних засобів реалізації об'єкта дослідження; актомовленнєвий та опозиційний методи сприяли визначенню місця висловлювань обвинувачення в різних таксономіях мовленнєвих актів і дослідженню стратегій та тактик комунікантів у ситуації обвинувачення; метод словникових дефініцій і компонентний аналіз сприяли виявленню основних сем, що входять до семантичної структури лексичних одиниць зі значенням обвинувачення, та моделюванню лексико-семантичного поля обвинувачення.

Наукова новизна дисертаційного дослідження полягає у:

- здійсненому вперше на матеріалі сучасної англійської мови комплексному аналізі семантичних, комунікативних та дискурсивних особливостей висловлювань обвинувачення як різновиду конфліктогенного висловлювання з негативно-оцінною конотацією як у неофіційній, так і в офіційній сферах комунікації;

- визначенні прагматичного потенціалу висловлювань обвинувачення;

- дослідженні дискурсивних особливостей висловлювань обвинувачення;

- польовому представленні вербальних одиниць реалізації значення обвинувачення;

- описі невербальної актуалізації значення обвинувачення.

Теоретичне значення дослідження визначається вагомістю його висновків та результатів у системному описі конфліктогенної ситуації функціонування висловлювань обвинувачення; установленні ролі фактора адресата в організації даних мовленнєвих актів; вивченні питань комунікативно-прагматичної природи висловлювань та спробі моделювання лексико-семантичного поля обвинувачення. Результати проведеного дослідження сприятимуть подальшій розробці теоретичних аспектів конфліктології, теорії комунікації, прагмалінгвістики, теорії дискурсу, аргументації, синтаксичної семантики, теорії мовленнєвих актів і теорії поля.

Практична значущість роботи випливає з можливості використання основних положень та висновків дослідження в курсі теоретичної граматики в розділі “Комунікативні типи речення”, у спецкурсах із прагмалінгвістики, теорії аргументації, риторики мовлення та конфліктології, у курсі стилістики під час вивчення функціональних стилів, а саме: офіційно-ділового стилю та його підстилю - мови юриспруденції.

Особистий внесок дисертанта полягає у створенні типології висловлювань обвинувачення на основі різних критеріїв; у систематизації вербальних одиниць обвинувачення в термінах лексико-семантичного поля; у встановленні типових семантико-синтаксичних та семантичних типів реалізації висловлювань обвинувачення; у дослідженні семантичних і функціональних особливостей висловлювань обвинувачення в судовій та побутовій сферах функціонування.

На захист винесено такі основні положення:

1. Висловлювання обвинувачення є формою реалізації некооперативної поведінки комунікантів, в основі якої лежить конфліктна ситуація. Природа конфлікту визначається такими чинниками: сферою функціонування (офіційна/ неофіційна); характером обвинувачення (справедливе/несправедливе); реакцією адресата на обвинувачення; соціально-статусними характеристиками комунікантів, що визначають лексико-граматичну організацію досліджуваних висловлювань.

2. Домінуючим компонентом семантичної структури висловлювання обвинувачення є негативна оцінка. Досліджувані висловлювання належать до класу негативно-оцінних аномальних актів, оскільки є відхиленням від наявних норм, стереотипів, моральних принципів.

3. Висловлювання обвинувачення - реактивні акти комунікації, оскільки попередні дії адресата слугують приводом для їхньої реалізації. Тип адресатної спрямованості досліджуваних висловлювань визначає їхні семантичні та комунікативні особливості.

4. Висловлювання обвинувачення характеризуються широким прагматичним потенціалом. Іллокутивна сила мовленнєвих актів обвинувачення актуалізується як прямими, так і непрямими формами, що детермінуються сферою їх функціонування.

5. Висловлювання обвинувачення реалізуються в конфліктному, конфронтативному офіційному та неофіційному дискурсах обвинувачення. Із метою досягнення основного прагматичного результату комуніканти обирають конкретні комунікативні стратегії й тактики, які поділяємо на тактики продукування обвинувачення та реагування на обвинувачення.

6. Ситуація обвинувачення є соціомаркованою. Важливими соціолінгвальними чинниками, що визначають добір засобів вираження й комунікативно-прагматичну організацію висловлювань обвинувачення в неофіційній ситуації обвинувачення, є такі: “соціальний статус”, “влада”, “гендер”, “вік”, “ступінь спорідненості”, “національна належність”; в офіційній ситуації спілкування реалізація досліджуваних висловлювань зумовлена такими соціолінгвальними чинниками, як “соціальний статус”, “влада”.

7. Лексико-семантичне макрополе обвинувачення складається з мікрополів правового й неправового обвинувачення, що включають чотири лексико-граматичні класи слів ? дієслова, іменники, прикметники та прислівники, які виражають різні аспекти обвинувачення. Межі між зонами лексико-семантичного макрополя обвинувачення не є чіткими.

8. Окрім вербальних засобів, значення обвинувачення виражається невербальними компонентами, серед яких виокремлюємо просодичні (фонаційні), кінесетичні (контакт очима, міміка, жести); проксемічні (просторові) та змішані, що включають декілька невербальних елементів. Невербальні засоби обвинувачення вживаються: а) самостійно, тобто без вербальних компонентів, що є типовим для побутової сфери реалізації досліджуваних висловлювань; б) супроводжують вербальну комунікацію для інтенсифікації змісту обвинувачення, що характерне для судової ситуації обвинувачення.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Результати дисертаційного дослідження апробовано у вигляді доповідей на щорічних наукових конференціях професорсько-викладацького складу Волинського національного університету імені Лесі Українки (Луцьк 2004, 2005, 2006, 2007, 2008), а також на Міжнародній науково-дослідній конференції “Проблеми прикладної лінгвістики” (Одеса, 20-22 жовтня 2005 року); ІV Міжвузівській конференції молодих учених “Сучасні проблеми та перспективи дослідження романських і германських мов і літератур” (Донецьк, 1-3 лютого 2006 року); VІІ Всеукраїнській науково-практичній конференції “Гуманітарні проблеми становлення сучасного фахівця” (Київ, 29-31 березня 2006 року); I, II, III Міжнародних наукових конференціях Волинського національного університету імені Лесі Українки “Пріоритети германського та романського мовознавства” (Луцьк (Світязь) 8-10 червня 2007 року; 6-8 червня 2008 року; 5?7 червня 2009 року); Міжнародній науково-дослідній конференції “Ключові проблеми сучасної прикладної лінгвістики” (Луцьк, 2-3 жовтня 2009 року).

Публікації. Основні положення та результати дисертаційного дослідження викладено в 10 наукових статтях, опублікованих у фахових виданнях ВАК України, і трьох тезах наукових конференцій.

Структура та обсяг дисертації. Дисертаційна робота загальним обсягом 221 сторінка (із них 177 сторінок основного тексту) складається зі вступу, трьох розділів, кожний із яких завершується короткими висновками, загальних висновків, списків використаних джерел (375 позицій), джерел ілюстративного матеріалу (33 позиції), лексикографічних джерел (23 позиції) і 7 додатків.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми дисертації, окреслено мету й завдання роботи, визначено об'єкт, предмет, матеріал і методологічні основи дослідження, сформульовано його наукову новизну, теоретичне та практичне значення отриманих результатів і винесені на захист основні положення.

Перший розділ ? “Висловлювання обвинувачення в контекстно-ситуативному та семантичному аспектах” ? присвячено обґрунтуванню основних контекстно-ситуативних і семантичних характеристик висловлювань обвинувачення, що зумовлюються сферою їхньої реалізації.

Висловлювання обвинувачення (ВО) функціонують у ситуації конфлікту та є формою некооперативного стилю спілкування, що супроводжується порушенням основних правил і конвенцій спілкування. ВО в неофіційній сфері спілкування належать до групи висловлювань, що зазвичай дисгармонізують міжособистісні стосунки комунікантів. В офіційній сфері комунікації обвинувачення пов'язано із санкціонуванням покарання, тобто швидким, чітким, суворим “оргвисновком”, і дається з позиції “зверху”. Конфліктна ситуація обвинувачення характеризується поетапним розвитком. Її схематично можна представити таким чином: привід (вчинки, дії об'єкта) > обвинувачення > власне конфлікт > вирішення конфлікту.

Для неофіційної сфери функціонування ВО типовими є емоційні конфліктні ситуації, які за ступенем емоційної напруженості поділяємо на високоемоційні конфліктні ситуації обвинувачення (КСО); середньоемоційні КСО; низько-емоційні КСО. Від ступеня емоційної напруженості залежить інтенсивність значення обвинувачення, градуальний характер якого представлений такими варіантами (від найсильнішого до найслабшого): власне обвинувачення > обвинувачення у формі осуду > обвинувачення у формі докору > обвинувачення у формі несхвалення. Ці варіанти значення обвинувачення та ступені емоційної напруженості характерні для побутової ситуації обвинувачення й співвідносяться із фазами конфлікту, які мають форму скандалу, сварки та суперечки. Для офіційної сфери функціонування висловлювань обвинувачення типові раціональні, а також низькоемоційні конфліктні ситуації обвинувачення, що реалізуються в суперечці, яка має юридичний характер.

Значення обвинувачення містить негативну оцінку як домінантний компонент, а також емотивний, експресивний і модальний елементи, що зумовлює його багатоаспектний характер. Висловлювання обвинувачення є негативно-оцінними, аномальними висловлюваннями, оскільки становлять відхилення від норми. Характерною особливістю висловлювань обвинувачення в обох досліджуваних сферах функціонування є реалізація морально-етичної оцінки, що базується на певних принципах і нормах моралі й ідеології суспільства. В офіційній сфері обвинувачення морально-етична оцінка поєднується з правовими оцінками, які включають нормативні концепти (обов'язок, дозвіл, право).

Згідно з аспектом негативної оцінки висловлювання обвинувачення діляться на загальнообвинувачувальні ВО (17 % - 552 ВО), що є типовими для неофіційної сфери комунікації й виражають негативну оцінку об'єкта загалом: “You are a bad man” (Christie, 218), та частково-обвинувачувальні ВО (83 % - 2696 ВО), які містять негативну оцінку окремих рис, характеристик адресата. У ході дослідження визначено конкретні параметри особистості адресата, на які спрямовується негативна оцінка мовця: фізичні характеристики (зовнішність, стан здоров'я): “Where is your pride?”, Molly reproached her as she pummeled away at the sculp. “Clearness is next to godliness, so my aunt used to say. If you could see the filth coming out of your locks you'd be ashamed of yourself” (Pearse, 550); риси характеру, певні властивості особистості: “I think, you're cruel, selfish and cowardly” (Pearse, 355); соціально-статусні характеристики: вік, гендер, професія, освіта, матеріальний стан, національна, расова, релігійна належність: “Why do you talk nigger-talk to your folks, when you know it's not right?”(Lee, 136); ментальні й інтелектуальні характеристики об'єкта оцінки (погляди, ідеї, судження): “And it was because you were a moral and mental coward” (Dreiser, 728); поведінка, вчинки, дії, серед яких останні є найрегулярнішими в обох досліджуваних сферах обвинувачення: “… she'd gotten me in trouble once today: she had taught me to write badly and it was her fault” (Lee, 37).

Значення обвинувачення реалізується в узагальнених семантико-синтаксичних моделях та конкретних семантичних типах, що визначаються сферою функціонування й відображають основні структурні, семантичні характеристики досліджуваних висловлювань. Неофіційній сфері реалізації ВО властиві семантико-синтаксичні моделі з негативно-оцінною лексикою. Для офіційної ситуації обвинувачення характерні семантико-синтаксичні моделі клішованого типу з дієсловами в пасивному стані теперішнього часу та лексикою правового обвинувачення (див. табл. 1, 2).

Таблиця 1 Базові семантико-синтаксичні моделі та семантичні типи реалізації значення обвинувачення в неофіційній сфері функціонування

Таблиця 2 Базові семантико-синтаксичні моделі та семантичні типи реалізації значення обвинувачення в офіційній сфері функціонування

Висловлювання обвинувачення є реактивними, оскільки саме попередні вчинки, характеристики адресата спричиняють їхню реалізацію. Залежно від збігу адресата висловлювання й об'єкта обвинувачення виокремлюємо такі класи ВО: 1) з прямим адресатом обвинувачення (де власне адресат ВО й об'єкт обвинувачення збігаються). Цей тип адресації типовий для неофіційної ситуації обвинувачення. На спрямованість висловлювання “власне” адресатові вказують особові та присвійні займенники у 2-й особі - you, your, yours: “How dare you? How dare you interfere? You are never to speak to me of this again. It's no business of yours. I hate you. You can't interfere in my personal life” (Christie, 86); 2) із непрямим адресатом обвинувачення (коли адресат висловлювання й об'єкт обвинувачення не збігаються). Останні відзначаються вживанням особових та присвійних займенників 3-ї особи: “Her father is a terrible rummy. He is smelly” (Cheever, 199). ВО з непрямим адресатом обвинувачення є типовими для судової мовленнєвої ситуації, що зумовлюється наявністю 4-х адресатів: 1-го прямого (склад суду) та 3-х непрямих (відповідач; процесуальний супротивник прокурора - адвокат і публіка). Об'єкт обвинувачення (відповідач) та власне адресат ВО не збігаються. Такі висловлювання характеризуються вживанням етикетних форм (прямого звертання до складу суду): My Lords, Your Lordship, gentlemen, що часто супроводжуються гонорифічними прикметниками (noble, good, learned, dear, honest): “As you remember, my noble and learned friend, Lord Chancellor has already related in some detail the facts of the case. He submits that any law, if it is not entirely logical, is unacceptable both for that reason alone and also because it ignores the ethics, which should always govern criminal culpability. He defined this as “automatism”. And is it logical? His consideration, I mean. Is it logical?”(Criminal Law, 376); 3) з автоадресатом (егоцентричні ВО), де адресант й об'єкт обвинувачення є однією й тією ж особою. Самообвинувачувальні ВО характеризуються вживанням особових і присвійних займенників 1-ї особи та преферентні в неофіційній сфері спілкування: “Ah! ? [cried Poirot with a gesture of anger], - miserable animal that I am! I guessed nothing. I have behaved like an imbecile! I should never have left that case here!” (Christie, 98).

За способом референціальної співвіднесеності номінації адресата з позамовною дійсністю розрізняємо ВО із загальнореферентним адресатом обвинувачення (24 % - 779 ВО), де референтом виступає група осіб, яких об'єднує конкретна загальна ознака: “Men, the root of all evil,”- sighed Leonie, starting on her second glass of wine (Kelly, 69) та з конкретнореферентним адресатом обвинувачення (76 % - 2469 ВО), референтом якого виступає конкретна індивідуальна особа. Остання група ВО є найчастотнішою в обох досліджуваних ситуаціях обвинувачення. Конкретнореферентний адресат обвинувачення може бути: 1) включеним до сфери загальнореферентного адресата: “You, the young are very unsympathetic” (Christie, 14). Особовий займенник 2-ї особи вказує на включення конкретного адресата висловлювання до сфери референції імені загальнореферентного адресата обвинувачення; 2) вилученим зі сфери загальнореферентного адресата: - “Alerton is a man, - [said Poirot slowly] - very attractive to women. Don't you think?” [Mrs. Franklin made a sigh] - “How women can be so foolish? What do they see in a fellow like that? Really, I don't understand” (Christie, 38). Конкретнореферентний прямий адресат цього ВО - місіс Френклін, яка не включає себе до групи осіб, на яких спрямоване обвинувачення.

У другому розділі дисертації ? “Висловлювання обвинувачення в комунікативно-прагматичному та дискурсивному аспектах” ? установлено прагматичний потенціал прямих та непрямих мовленнєвих актів обвинувачення; проаналізовано дискурсивні особливості висловлювань обвинувачення: визначено основні стратегії й тактики комунікантів, марковані соціолінгвальними чинниками.

Іллокутивна сила обвинувачення реалізується як прямими, так і непрямими формами. Прямі мовленнєві акти (МА) обвинувачення характеризуються відповідністю іллокутивної сили обвинувачення та лексико-граматичної структури висловлювання, у яких експлікуються слова зі значенням обвинувачення. Прямі МА обвинувачення превалюють у судовій сфері обвинувачення й належать до ритуалізованих мовленнєвих актів (88 % - 979 МА), у яких інтенція обвинувачення експліцитно виражена за допомогою перформативних дієслів у формі 2-ї або 3-ї особи однини теперішнього часу індикатива пасивного стану та мають форму кліше: “He is charged with murder of the first degree” (Criminal Law, 316). До прямих МА у цій сфері обвинувачення належать акти, що актуалізують конкретні злочини/правопорушення: “Richard Ramirez, nicknamed “The Night Stalker”, stalked people's houses at the dead of night, break in, murder, rape, sodomize and then leave his calling card by writing a message in his victim's blood” (Criminal Law, 443). Прямі МА обвинувачення також реалізуються в неофіційній ситуації спілкування (22 % - 470 ВО). Це конотативні МА з асертивно-констативною спрямованістю, які експлікують провину або поганий учинок, поведінку об'єкта через лексику зі значенням обвинувачення (accuse, blame, fault, guilty): “This accident is your fault. That's what I mean” (Gilford, 70); “You are to blame!” she shouted (Pearse, 651).

Непрямі форми обвинувачення, що преферентні в побутовій сфері спілкування (78 % - 1666 ВО) - імпліцитні МА, які характеризуються асиметрією прагматичного змісту та форми; мають конкретні приховані смисли, які адресат може кодифікувати в конкретній комунікативній ситуації. Серед імпліцитних МА обвинувачення виокремлюємо: 1) МА на основі порівняння з нормами поведінки, прийнятими в суспільстві: “Mrs. Cavendish - a mother, but rather unfair to her other stepson” (Christie, 205); 2) МА, з експлікацією оцінного предиката, який містить негативну конотацію: “Liar! You did it for money” (Nadel, 324); 3) МА з імплікацією об'єкта обвинувачення за допомогою узагальнення: “Most of the girls smoke. And you, try to give it up” (Pearse, 239).

Висловлювання обвинувачення є комплексними полііллокутивними мовленнєвими актами, які, крім домінуючої іллокутивної сили - обвинувачення, мають додаткові іллокуції, що характерне для неофіційної сфери функціонування Прагматичний простір обвинувачення, окрім основної, може реалізувати такі супровідні іллокутивні сили: директиву (обвинувачення-директиви: 25 % - 534 ВО), що виражають обвинувачення через спонукання до реалізації позитивних бажаних дій або заборони негативних небажаних дій: “You ought to know that a child of that age can't be left alone” (Cheever, 72); менасиву (обвинувачення-менасиви: 4,3 % - 92 ВО), що виражає обвинувачення через погрозу, пересторогу: “You will be very sorry for having acted so harshly” (Conan Doyle, 197); квеситиву (обвинувачення-квеситиви: 19,4 % - 414 ВО), яку згідно із фактором співвідношення запиту інформації й інтенції обвинувачення поділяємо на питання-обвинувачення (висловлювання, що поєднують у собі запитання й обвинувачення): “Have you lost the little girl?” - [Mrs. Harley shouted] (Cheever, 71) та обвинувачення у формі запитання (ВО, що не передбачають відповіді та зазвичай представлені розділовими й риторичними конструкціями): “Don't you understand that you have no right to dictate me as to the choice of my friends?” (Christie, 66); констативу (обвинувачення-констативи: 29,3 % - 626 ВО), у якій іллокутивна мета обвинувачення супроводжується інтенцією повідомлення важливої для адресата інформації: “Your poor sister is in her sick bed and you think she's just got a cold. And all because you don't want to help your mother to cook the dinner. Laziness, that's what it is” (Kelly, 337-338).

Мовленнєві акти обвинувачення, які спрямовані на дестабілізацію міжособистісних стосунків комунікантів, входять до класу конфліктних іллокуцій, що відображається в порушенні основних прагматичних принципів ? принципу кооперації й принципу ввічливості ? та засвідчує приналежність цих МА до класу актів, які несуть загрозу “обличчю” комунікантів (face-threatening acts). Мовленнєвий акт обвинувачення є “інгерентно неввічливим”, оскільки несе загрозу як позитивному, так і негативному “обличчю” адресата. Непрямі мовленнєві акти сприяють збереженню “обличчя” мовця та зменшують загрозу соціальному “обличчю” адресата, тобто є пом'якшувальним прийомом, який суттєво деінтенсифікує негативну оцінку, спрямовану на об'єкт.

Висловлювання обвинувачення реалізуються в оцінному, конфліктному, конфронтативному офіційному (ОДО) та неофіційному (НДО) дискурсах обвинувачення. Структура ОДО характеризується необлігаторністю респонсивної реакції адресата. ОДО як різновид юридичного (а саме судового) дискурсу характеризується такими особливостями: ритуалізованістю, жорсткою регламентованістю, авторитарністю, аргументативністю, термінологічною наповненістю, монологічністю форми, діалогічністю змісту (В. С. Алексєєв, А. Д. Бєлова, Н. Н. Івакіна, З. В. Макарова, П. Сергеїч, Т. А. Скуратовська, В. В. Шило, D. Kurzon та ін.). Неофіційний дискурс обвинувачення відзначається наявністю респонсивної реакції адресата на обвинувачення, належить до текстів міжособистісної комунікації та відрізняється меншою організованістю, що зумовлює добір мовних засобів вираження: вживання емоційно-експресивної лексики, непрямих форм обвинувачення.

За характером респонсивної репліки адресата неофіційний дискурс обвинувачення поділяємо на: конфліктно-деструктивний дискурс обвинувачення (83,5 % - 1230 НДО); конфліктно-конструктивний дискурс обвинувачення (16,5 % - 243 НДО). Конфліктно-деструктивний дискурс обвинувачення реалізується в ситуаціях високої та середньої емоційної напруженості й характеризується агресивною тональністю мовленнєвої поведінки комунікантів і переростанням у суперечку, сварку. Обидва комуніканти налаштовані на подальший розвиток конфлікту, оскільки їхні погляди та комунікативні цілі не збігаються:

- “I will marry Joe.”

- “You will not marry Joe, Clementina.”

- “But why?”

- “I won't let you marry him. You must love him.”

- “You don't understand me. You never understand me. Perhaps I will love him I am only trying to unfold to you that I am not marrying for love.”

- “I won't stand for it.”

- “I will leave your house” (Cheever, 240).

Конфліктно-конструктивний дискурс обвинувачення функціонує в ситуаціях низької й інколи середньої емоційної напруженості, що зумовлює його послаблену конфліктогенність і підвищує вірогідність прийняття конструктивного рішення та вступу комунікантів на новий рівень узаємовідносин:

- “You're very late, Basil,” said his mother. “You were to have taken Betty to Mac's.”

- “My fault,” drawled he (Christie, 19).

Основними мовленнєвими стратегіями мовця в офіційній ситуації обвинувачення є такі: інформативна, превентивна, персуазивна, суперницька та стратегія домінування. До типових у неофіційній ситуації обвинувачення належать регулятивна стратегія та стратегія домінування. Комунікативні стратегії в досліджуваній ситуації актуалізуються за допомогою конкретних тактик, серед яких виокремлюємо тактики продукування обвинувачення мовцем і тактики реагування адресата на обвинувачення. За ступенем психологічного впливу на адресата виділяємо “м'які” та “жорсткі” тактики; за характером емоційного/ інтелектуального впливу ? раціональні, ірраціональні й евокативні тактики продукування обвинувачення. Для офіційної ситуації обвинувачення характерні раціональні та евокативні, “м'які” й “жорсткі” тактики реалізації обвинувачення. У неофіційній сфері функціонування превалюють ірраціональні, евокативні та “м'які” мовленнєві тактики продукування мовцем обвинувачення. Тактики реагування на обвинувачення (загальна кількість: 1473 респонсивні реакції (РР)) класифіковано на наступальні, захисні (активно-захисні/пасивно-захисні) і нейтральні та позитивні й негативні. Як засвідчує дослідження, пасивно-захисні й нейтральні тактики реагування адресата, що є позитивними реакціями на обвинувачення, уживаються найчастіше (згода з обвинуваченням + пояснення ситуації: 25 % - 368 РР; каяття, вибачення: 21,2 % - 312 РР; виправдання: 19,5 % - 287 РР). Серед атакувальних та активно-захисних тактик, що є негативними тактиками-реакціями на обвинувачення, найрегулярніші такі: заперечення своєї провини: 7,8 % - 115 РР та конкуруюча реакція (контробвинувачення: 5,9 % - 86 РР).

Висловлювання обвинувачення є соціомаркованими актами. Офіційний дискурс обвинувачення зазвичай характеризується асиметричними відносинами комунікантів (окрім ситуації “прокурор - захисник”) і маркується такими соціолінгвальними чинниками: “соціальний статус”, “влада”. У неофіційній ситуації спілкування типовим є обвинувачення від вищих до нижчих за статусом, хоча обвинувачення в симетричній конфліктній ситуації також не є винятком. Для цієї сфери обвинувачення релевантними є такі соціолінгвальні маркери: “соціальний статус”, “влада”, “гендер”, “вік”, “ступінь спорідненості”, “етнічна, національна належність”.

У третьому розділі ? “Вербальні та невербальні засоби вираження значення обвинувачення” ? систематизовано лексичні засоби реалізації значення обвинувачення в термінах лексико-семантичного макрополя; проаналізовано структурно-семантичні особливості словосполучень зі значенням обвинувачення; досліджено невербальні засоби актуалізації цього значення.

Лексико-семантичне макрополе обвинувачення є семантичною спільністю лексем, які містять у семантичній структурі архісему “обвинувачення через негативну оцінку”. Макрополе обвинувачення складається з ядра, навколоядерної та периферійної зон, межа між якими є розмитою, дифузною, оскільки окремі лексико-семантичні варіанти (ЛСВ) можуть бути конституентами обох зон. Ядро ЛСП обвинувачення - дієслово to accuse, що виступає універсальним виразником значення обвинувачення.

Лексико-семантичне макрополе обвинувачення складається з двох тематичних груп (мікрополів): правового й неправового обвинувачення, що виокремлюються на основі базової диференційної семи “характер оцінки та обвинувачення: правовий/неправовий” і 4-х лексико-граматичних класів слів: дієслів, іменників, прикметників, прислівників, які утворюють окремі мікрополя. Дієслівне семантичне мікрополе є основним виразником категоріальної ознаки обвинувачення як дії. Враховуючи інтенсивність вираження семи “обвинувачення”, найближче до ядра дієслівного ЛСП обвинувачення розміщені ЛСВ правового обвинувачення, оскільки вони виражають це значення експліцитно. Семантичні дефініції ЛСВ цієї групи трактуються саме через дієслово to accuse або його похідні: to arraign (to accuse or charge in general; to call or bring before a court to answer to an indictment); to article (to set forth in articles, charge or accuse specifically); to charge (smb. with smth. - to accuse formally or explicitly) etc .

Довкола цих дієслів правового обвинувачення групуються дієслова, що включають у своїй дефініції лексеми: crime, law, legal, official, formal, public, court, police, trial etc., або їх похідні, які виражають правовий характер обвинувачення та оцінки: to adjudge (to decide officially, by law); to censure (ЛСВ 2): to give an official reprimand, as by a legislative body of one of its members)); to convict (declare in a law court that a person is guilty) etc.

До навколоядерної зони дієслівного ЛСП обвинувачення уходять ЛСВ мікрополя неправового обвинувачення. Ця група ЛСВ виражає значення обвинувачення експліцитно й інтерпретуються через ядерне дієслово to accuse: to allege (to accuse, to say publicly on TV, in a newspaper etc. that something bad has been done, but without giving any proof); to charge (ЛСВ 9: to accuse someone of doing something bad); to confront (ЛСВ 3: present somebody with something, usually to accuse or criticize) etc.

Периферійна зона дієслівного мікрополя включає дієслова із синонімічними значеннями: “обвинувачення через осуд, докір та несхвалення”. Ступінь інтенсивності значення обвинувачення цих дієслів зменшується та відповідно інтенсифікується сема “оцінка”, яка має неправовий (морально-етичний) характер, що засвідчують лексеми: fault, disapprove, bad, wrong, unfavorable або їх похідні. Серед вищеназваних груп дієслів найбільш інтенсивною сема “обвинувачення” є в дієсловах, що мають значення “обвинувачення через осуд”: to blame (to find fault with, to express disapproval of); to condemn (ЛСВ 1. say that a person is, or has done wrong, or that something is wrong or unfit for use); to censure (ЛСВ 1: to criticize or reproach in a harsh or vehement manner) etc. Сема “неправове обвинувачення” характеризується послабленою інтенсивністю в дієслівних лексемах, що мають значення “обвинувачення через докір”: to admonish (give a mild warning or show disapproval); to chide (to scold, complain); to denunciate (speak publicly against, give information against); to rebuke (to criticize sharply, censure severely); to reproach (to upbraid, to censure, to find fault with) etc. Дієслова з найменшим ступенем інтенсивності семи “неправове обвинувачення” мають значення “обвинувачення через несхвалення”: to disapprove (have, express an unfavourable opinion); to censure (disapprove sternly); to deprecate (to express disapproval of); to dispraise (to express disapproval of, censure) etc.

До периферійної зони ЛСП обвинувачення входять антоніми лексичних одиниць обвинувачення; фразеологічні звороти, що належать до двох сфер обвинувачення ? правової/неправової; слова із семою негативної оцінки. Конституентами зони периферії досліджуваного ЛСП також є лексичні одиниці з позитивно-оцінним значенням, що під впливом контексту набувають негативного значення (лексика з інвертованим знаком оцінки): “Well, John, you are a good fellow, you made our conversation damnable” (Christie, 48), які виражають значення обвинувачення імпліцитно, контекстуально залежні та характерні для побутової ситуації обвинувачення.

Зовнішні валентності лексичних одиниць обвинувачення відображаються у словосполученнях, сфера функціонування яких зумовлює спосіб реалізації значення обвинувачення, добір лексичних засобів, їхні комбінаторні особливості. Словосполучення, що експлікують значення обвинувачення, ми поділяємо: 1) згідно зі структурними особливостями ? на прості (to reprove kindly, mild reproof) та багаточленні (partly your fault, stupid and mean accusation); за належністю ядра словосполучення до певного граматичного класу ? дієслівні (to censure sharply, to burden with guilt, to sentence to death), іменні (aggravating culpability, judge's conviction) й ад'єктивні (completely guilty, unquestionably guilty); 2) на основі семантичних характеристик (за способом вираження значення обвинувачення) ? експліцитні (to accuse of burglary, guilty deed) - преферентні в судовій сфері обвинувачення та імпліцитні (miserable animal, yellow-bellied cowards), що характерні для побутової сфери комунікації.

Серед невербальних засобів вираження значення обвинувачення найтиповіші такі: просодичні (а саме голосові характеристики комунікантів, що експлікуються в авторському наративі): He paused and then added on a deep note of reproof: “Is it that you have not in any degree the common sense, Hastings?”(Christie, 30); кінесетичні: контакт очима (“You've been turning me against Charity”. Anger flashed in Prue's eyes, turning them into accusing lasers (Pearse, 561)); міміка, жести (“Leave that”. Father pointed an accusing finger at her. (Pearse, 18)); проксемічні (просторові): “You have destroyed it! You have dishonoured me forever! Where are the jewels which you have stolen?” [I roared, shaking him by the shoulder] (Conan Doyle, 190). Невербальні форми актуалізації обвинувачення поділяємо на самостійні, що вживаються без вербальних компонентів та є типовими для неофіційної сфери обвинувачення, і супровідні, які супроводжують вербальну інтеракцію, сприяють підсиленню значення обвинувачення та характерні для судової сфери спілкування.

Висновки

Проведене комплексне дослідження семантичних та комунікативно-прагматичних особливостей висловлювань обвинувачення дає підстави зробити такі висновки.

Основою ситуативної зумовленості реалізації висловлювань обвинувачення є конфлікт, природа якого детермінується такими чинниками: сферою функціонування (офіційна - судова/неофіційна - побутова), характером обвинувачення (справедливий/несправедливий), реакцією адресата на обвинувачення, емоційним станом комунікантів, їхніми соціально-статусними характеристиками. Висловлювання обвинувачення є формою реалізації некооперативної поведінки комунікантів, що супроводжується порушенням основних принципів, конвенцій мовленнєвої поведінки.

ВО належить до оцінних аномальних висловлювань, оскільки вони є відхиленням від наявних норм, стандартів, стереотипів. Значення обвинувачення має багатоаспектний характер та, крім домінантного негативно-оцінного елемента, містить емоційний, експресивний і модальний змістові компоненти. У неофіційній сфері оцінка має морально-етичну природу та базується на емоційних аспектах, в офіційній ситуації обвинувачення оцінка маркована правовим характером із домінуванням раціонального аспекту.

Установлено, що значення обвинувачення експлікується базовими семантико-синтаксичними моделями ВО та конкретними семантичними типами, що визначаються сферою їхнього функціонування

ВО - реактивні висловлювання, що зумовлюють вплив фактора адресата на їхню комунікативно-функціональну організацію. Сфера функціонування - важливий чинник у визначенні характеру адресатної спрямованості досліджуваних висловлювань, що дає змогу класифікувати їх на: 1) ВО з прямим адресатом обвинувачення, непрямим адресатом обвинувачення, автоадресатом (на основі збігу/незбігу адресата висловлювання й об'єкта обвинувачення); 2) ВО з конкретнореферентним адресатом обвинувачення та із загальнореферентним адресатом обвинувачення (за способом референціальної співвіднесеності адресата з позамовною дійсністю); 3) ВО із включеним або вилученим конкретнореферентним адресатом до сфери імені загальнореферентного адресата.

Прагматичний зміст обвинувачення реалізується прямими та непрямими формами. Прямі МА обвинувачення преферентні в судовій сфері обвинувачення й належать до клішованих ритуалізованих мовленнєвих актів, у яких інтенція обвинувачення експліцитно виражена перформативними дієсловами у формі 2-ї або 3-ї особи однини теперішнього часу індикатива пасивного стану. У неофіційній сфері спілкування прямі висловлювання обвинувачення актуалізуються конотативними МА з асертивно-констативною спрямованістю, що експлікують провину або поганий учинок об'єкта.

Серед непрямих форм реалізації іллокуції обвинувачення виокремлюємо обвинувачення-директиви, обвинувачення-квеситиви, обвинувачення-менасиви та обвинувачення-констативи, які, крім основної іллокутивної сили, актуалізують відповідні супровідні, а саме: наказ, заборону, запит інформації, погрозу, пересторогу, вирок, покарання, інформування й інші, що зумовлює полііллокутивну природу та комплексний характер МА обвинувачення. Непрямі МА типові для неофіційної ситуації обвинувачення та вживаються мовцем для дотримання конвенційних норм мовленнєвої поведінки й збереження свого “обличчя”.

ВО реалізується в оцінному, конфліктному, конфронтативному дискурсі, який поділяємо за сферою його реалізації, на офіційний та неофіційний. Офіційний (судовий) дискурс обвинувачення (промова прокурора, суддів) характеризується необлігаторністю респонсивної реакції адресата на обвинувачення й ритуалізованістю, жорсткою регламентованістю, організаційною впорядкованістю, монологічністю форми та діалогічністю змісту, авторитарністю, аргументативністю, термінологічною наповненістю. Неофіційний (побутовий) дискурс обвинувачення належить до текстів міжособистісної комунікації, які характеризуються меншою структурною організацією. Цей тип дискурсу - діалогічний та складається з ініціативної репліки-стимулу: висловлювання обвинувачення й репліки-відповіді. За характером респонсивної реакції адресата на обвинувачення виокремлюємо конфліктно-деструктивний і конфліктно-конструктивний дискурс обвинувачення. Конфліктно-деструктивний дискурс обвинувачення функціонує в ситуаціях високої та середньої емоційної напруженості й характеризується агресивною тональністю обох учасників спілкування. Конфліктно-конструктивний дискурс обвинувачення актуалізується в ситуаціях низької та середньої емоційної напруженості, що зумовлює послаблення конфлікту.

Серед основних стратегій в офіційній ситуації обвинувачення виокремлюємо інформативну, превентивну, персуазивну, суперницьку і стратегію домінування. У неофіційній ситуації інтенція обвинувачення актуалізується за допомогою регулятивної стратегії та стратегії домінування. Дискурсивні стратегії обвинувачення реалізуються за допомогою конкретних мовленнєвих тактик, які поділяємо на тактики продукування обвинувачення/тактики-реагування на обвинувачення; “м'які”/“жорсткі” (за ступенем психологічного впливу на адресата); раціональні/ ірраціональні/евокативні (за характером емоційного/інтелектуального впливу); позитивні/негативні (згідно з роллю адресата в розвитку конфлікту). В офіційній ситуації обвинувачення типові раціональні та евокативні, “м'які” й “жорсткі” тактики реалізації обвинувачення; в неофіціній сфері функціонування мовець актуалізує ірраціональні, евокативні, “м'які” мовленнєві тактики продукування обвинувачення. Тактики реагування адресата на обвинувачення поділяються на наступальні або атакувальні, захисні або оборонні та нейтральні, а також негативні й позитивні.

Ситуація обвинувачення характеризується як асиметричними, так і симетричними стосунками комунікантів. Важливі соціолінгвальні чинники, що значно впливають на добір мовних засобів комунікантів і комунікативно-прагматичну організацію ВО в офіційній ситуації обвинувачення, - “соціальний статус”, “влада”. Для неофіційної сфери функціонування ВО релевантні: “соціальний статус”, “влада”, “гендер”, “вік”, “ступінь спорідненості” (знайомства), “етнічна, національна належність”.

Проведений компонентний аналіз лексичних одиниць обвинувачення дав змогу змоделювати лексико-семантичне макрополе, виділивши його ядро (домінанту), навколоядерну та периферійну зони. Лексеми обвинувачення характеризуються наявністю в семантичній структурі архісеми “обвинувачення через негативну оцінку”. Макрополе обвинувачення складається з двох тематичних лексичних груп: правового/неправового обвинувачення, що виділяються на основі базової диференційної семи “характер оцінки та обвинувачення: правовий/неправовий”. ЛСП обвинувачення включає чотири лексико-граматичні класи слів: дієслова, іменники, прикметники та прислівники, які конкретизують різні аспекти обвинувачення й утворюють окремі мікрополя. Дієслівне семантичне мікрополе вважаємо домінуючим, оскільки позначення обвинувачення як дії є категоріальною ознакою саме дієслова. Межі між зонами ЛСП обвинувачення є розмитими, дифузними, оскільки окремі ЛСВ є конституентами обох понятійних груп, що засвідчує складність семантичної структури лексем обвинувачення. Навколоядерні й периферійні зони частиномовних мікрополів накладаються одне на одне, утворюючи лексико-семантичне макрополе обвинувачення. Ядром ЛСП обвинувачення є дієслово to accuse, що виступає універсальним виразником значення обвинувачення та характеризується регулярністю вираження, стилістичною нейтральністю й меншим ступенем залежності від умов контексту.

Словосполучення, що виступають лексико-синтаксичними засобами вираження значення обвинувачення, класифікуємо на основі структурних характеристик (за кількістю ад'юнктів, за належністю ядра словосполучення до певного граматичного класу) та семантичних особливостей (за способом реалізації значення обвинувачення СО: експліцитний/імпліцитний). Для офіційної ситуації обвинувачення типові словосполучення експліцитної реалізації значення обвинувачення, найчастотніші з яких: дієслівні, а саме дієслівно-субстантивні прийменникові структури з дієсловами в пасивному стані та іменниками, що позначають вид злочину або характер вироку. У побутовій сфері обвинувачення преферентні імпліцитні словосполучення, у яких значення обвинувачення контекстуально зумовлене, тобто експлікується в конкретній ситуації спілкування. Найрегулярніші імпліцитні словосполучення обвинувачення представлені іменними, а саме субстантивно-ад'єктивними структурами.