Українська логопедична термінологія: структура, семантика, функціонування

Размещено на http://www.allbest.ru/

ТАВРІЙСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ім. В.І. Вернадського

УДК 811.161.2'373'374:376.3

Українська логопедична термінологія: структура, семантика, функціонування

10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Іваненко Ірина Миколаївна

Сімферополь 2010

Дисертацією є рукопис

Роботу виконано на кафедрі сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка

Науковий керівник: кандидат філологічних наук, доцент Сидоренко Олеся Михайлівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, доцент кафедри сучасної української мови

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Кочан Ірина Миколаївна, Львівський національний університет імені Івана Франка, завідувач кафедри українського прикладного мовознавства

кандидат філологічних наук, доцент Мітрохина Леся Михайлівна Таврійський національний університет ім. В.І. Вернадського, доцент кафедри українського мовознавства

Захист відбудеться 21 травня 2010 р. о __10__ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 52.051.08 для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Таврійському національному університеті ім. В.І. Вернадського за адресою: м.Сімферополь, вул. Ялтинська, 20, зала засідань.

Із дисертацією можна ознайомитися у Науковій бібліотеці (95007, м. Сімферополь, проспект Академіка Вернадського, 4)

Автореферат розіслано 16.04.2010 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради К 52.051.08,

кандидат філологічних наук, доцент А.Г.Шиліна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Будь-яка сфера науки оперує назвами, що історично виникли в процесі пізнання світу й репрезентують наукові поняття. Оскільки науково-технічна термінологія - це шар лексики, що активно розвивається й взаємодіє з іншими шарами лексики, вивчення особливостей її формування, структури, семантики є важливим завданням сучасного мовознавства. В Україні та за кордоном загальні проблеми наукової термінології активно досліджують Н. Васильєва, К. Городенська, В. Дубічинський, А. Д'яков, В. Іващенко, Т. Кияк, Н. Подольська, І. Кочан, З. Куделько, Т. Мацюк, Т. Панько, Л. Полюга, Л. Симоненко та ін., питання термінологічної лексикографії, нормування розробляють Л. Боярова, С. Дерба, О. Дрозд, А. Д'яков, Б. Рицар та ін. Мовознавці аналізують проблеми термінологічного планування, а також приділяють значну увагу зовнішній формі термінів з огляду на мовні інтерференції (А. Д'яков, Т. Кияк, З. Куделько).

Актуальність теми. Розвиток української логопедії - галузі наукових знань про порушення мовлення й про методи виявлення їх, запобігання їм та усунення шляхом спеціального навчання й виховання, - як і розвиток її термінології, супроводжувався значним впливом історично-соціальних чинників. Тому закономірним є те, що тільки наприкінці XX ст. і теоретично-дослідна, і практична та освітня робота у сфері корекції мовленнєвих порушень виформувалася як українськомовна.

Це зумовило для логопедів-практиків і науковців низку проблем, серед яких - питання перекладу термінів (недоразвитие - недорозвиток Тут і далі користуємося такими позначками: /// на позначення мікрополя з відношеннями ціле - частина цілого, напр.: вухо /// вушна раковина / барабанна перетинка; // на позначення гіперо-гіпонімнічних відношень; / на позначення суміжності понять за тією самою класифікацією, напр. апарат // голосовий / дихальний; = на позначення синонімічних відношень, напр., голосоутворення = утворення голосу = фонація; - на позначення антонімічних відношень, напр., норма - патологія; \ на позначення паронімічних відношень, напр., ендогенний \ екзогенний; (=...) синонім до одного (попереднього) компонента складеного терміна, напр., педагогіка спеціальна (= корекційна) / недорозвинення), адаптації запозичень, їхнього правопису (дисорфографія / дизорфографія), синонімії (напр.: заїкання = заїкування = заїкуватість = затинання) тощо. Є також позамовні проблеми, як-от, етичності використання того чи того терміна (логопат = дитина з порушенням мовлення).

Українських лінгвістичних розвідок у галузі логопедії фактично немає, за винятком поодиноких публікацій лінгвістів (О. Тищенко) і переважно логопедів (Н. Гаврилова, В. Тищенко), тим часом як терміносистеми інших галузей - економічної, юридичної, науково-технічної тощо - репрезентовані у фундаментальних лінгвістичних, зокрема лексикографічних доробках. А проблеми логопедичної лексикографії розробляють іноземні дослідники: російські (Р. Лалаєва, В. Селіверстов) польські (Ю. Сурованець) та ін. Таким чином, сучасний стан української логопедичної термінології (далі - ЛТ) потребує ретельного її дослідження, зокрема з погляду формування як упорядкованої системи, що відповідала б сучасним вимогам логопедичної науки і не спричиняла б непорозуміння між спеціалістами. Отже, звернення до проблеми кодифікації, нормалізації української логопедичної термінології сьогодні є надзвичайно актуальним.

Зв'язок дисертації з науковими програмами, планами, темами.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 3 від 15 жовтня 2007 року); уточнена на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 8 від 17 березня 2008 року) та уточнена на засіданні Вченої ради Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка (протокол № 10 від 26 травня 2008 року) і відповідає науковому напряму кафедри сучасної української мови та плановій науковій темі № 01БФ044-01 «Актуальні проблеми розвитку української філології», що розробляється мовними кафедрами Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Метою роботи є з'ясування особливостей формування української ЛТ, виявлення її лексико-семантичних особливостей та лінгвопрагматичних функцій як термінологічної системи.

Досягнення поставленої мети передбачає реалізацію таких завдань:

- з'ясування мовних та позамовних (історично-соціальних, внутрішньонаукових) термінотворчих чинників формування поняттєво-термінологічного апарату логопедії;

- аналіз структурних і функціональних особливостей української логопедичної термінології в контексті термінологій суміжних наук, зокрема корекційної педагогіки, психології, та виявлення на основі цього міждисциплінарних термінологічних зв'язків;

- виявлення ядрової частини досліджуваного лексичного ареалу (власне логопедичної термінології) та його периферії (термінів, належних кільком галузям науки);

- дослідження складу української логопедичної термінології з погляду її походження, функціонально-стилістичних особливостей, тематичної організації (виявлення тематичних груп лексики - ТГЛ);

- виявлення й класифікація лексико-семантичних процесів, поширених у логопедичній термінології;

- з'ясування структурно-граматичної характеристики логопедичних термінів;

- створення тематичного реєстру української логопедичної термінології, а також з'ясування особливостей кодифікації досліджуваної термінологічної системи.

Об'єктом лінгвістичного аналізу в дисертаційній роботі є українська логопедична термінологія.

Предмет дослідження становлять лексико-семантичні, структурні та функціонально-стилістичні особливості логопедичної термінології в синхронії та діахронії. український логопедичний термінологія кодифікація

Джерельна база. Матеріалом дослідження є терміни, номени, професіоналізми, зафіксовані в тлумачних загальномовних і галузевих словниках, довідниках, у науковій літературі та в усному професійному мовленні логопедів. До аналізу залучено українсько- та російськомовні джерела, опубліковані в Україні, та російськомовні праці, видані в Росії, які поширені у сфері вітчизняної логопедії та впливають на формування української ЛТ. Це зумовлено специфікою формування логопедичної науки в Україні, зокрема відсутністю фундаментальних фахових українськомовних досліджень. Усього проаналізовано близько 2500 термінів та номенів.

Методи дослідження зумовлені загальною метою та конкретними завданнями роботи. Метод теоретичного аналізу лінгвістичних джерел дав можливість з'ясувати головні аспекти лінгвістичного дослідження термінології. Описовий метод використано для виокремлення логопедичних термінів, їхньої систематизації, аналізу мовних одиниць з конкретизацією в спеціальних науково-методичних текстах різного періоду розвитку логопедичної науки. Компонентний і дефініційний методи дали змогу дослідити лексичну семантику логопедичних термінів, зіставити значення окремих термінів всередині ЛТ та виявити лексико-семантичні та логічні відношення, структурно-семантичний метод - з'ясувати внутрішню структуру термінів, зіставний метод - встановити своєрідність ЛТ та її відмінність від споріднених термінологій (медичної, педагогічної тощо). Також використано кількісний метод, що дає можливість скласти повнішу картину функціонування ЛТ.

Наукова новизна. Уперше в українській лінгвістиці виокремлено пласт логопедичної термінологічної та професійної лексики, здійснено його синхронне та частково діахронне дослідження. Виявлено джерела й особливості формування української ЛТ (мовні та позамовні), з'ясовано її тематичну структуру, визначено особливості її кодифікації. У роботі виявлено специфіку системних зв'язків у термінологічному просторі логопедії, простежено взаємодію наукової термінолексики із загальновживаною лексикою, встановлено основні закономірності поповнення термінологічного корпусу науки, що тісно пов'язана з кількома галузями знань - педагогічною, психологічною, лінгвістичною, медичною тощо.

Теоретичне значення дослідження. Пропоноване дослідження сприяє виробленню критеріїв диференціювання логопедичних понять та їх номінацій, поглибленню відомостей про загальні напрями розвитку спеціалізованої лексики, закономірностей її формування та функціонування. Аналіз особливостей кодифікації ЛТ у сучасних словниках сприятиме розробленню принципів створення термінологічних словників із корекційної педагогіки, вивченню проблем термінології інших підсистем мови суміжних наук, зокрема галузей корекційної педагогіки (тифлопедагогіки, сурдопедагогіки, олігофренопедагогіки тощо).

Практичне значення роботи полягає в тому, що викладені в ній теоретичні положення, спостереження й висновки сприятимуть упорядкуванню сучасної української логопедичної термінології. Дослідження є дескриптивно-прескриптивним, тобто фіксування, описання й лінгвістичний аналіз терміноодиниць супроводжується коментарями та практичними рекомендаціями до вживання того чи іншого терміна відповідно до його семантико-функціональних особливостей. Результати проведеної роботи можуть бути використані для створення словника логопедичної термінології, що слугуватиме як вузькоспеціальним фахівцям цієї галузі, так і широкому колу користувачів, професійна діяльність яких пов'язана з логопедією (медикам, лінгвістам, психологам, педагогам, соціологам тощо). Крім того, матеріали дослідження можуть бути використані в навчальному процесі вищої школи під час опрацювання спецкурсів з термінознавства, вивчення курсу історії української літературної мови, фонетики й фонології, проведення спецсемінарів, для укладання спеціальних і перекладних словників.

Апробація результатів роботи. Дисертацію обговорено та схвалено на засіданні кафедри сучасної української мови Інституту філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Результати дослідження обговорено на 10-ій Міжнародній науковій конференції «Проблеми української термінології СловоСвіт 2008» (Львів, 2008); Науковій конференції «Українська культуромовна особистість учителя: реалії і перспективи» (Глухів, 2008); Міжнародній науковій конференції «Мовно-культурна комунікація в сучасному соціумі» (Київ, 2008); Наукових читаннях, присвячених пам'яті д. філол. н., професора М.С. Грицая (Київ, 2008); Міжнародних славістичних читаннях, присвячених пам'яті акад. Л.А. Булаховського (Київ, 2008, 2009).

Публікації. З теми дисертації опубліковано 7 статей у наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові зі спеціальності 10.02.01 - українська мова.

Структура роботи: дисертація складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків (обсяг тексту дисертації 181 с.), списку літератури (168 позицій), списку джерел (178 позицій), переліку скорочень і умовних позначень (1 с.), додатків (41 с.). Загальний обсяг дисертації 260 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано актуальність теми дослідження, сформульовано мету й завдання роботи, наголошено на науковій новизні, визначено об'єкт і предмет дослідження.

У Розділі 1 «Теорія і прагматика термінологічної лексики» з'ясовано особливості формування української наукової термінології, визначено й обґрунтовано напрями теоретичного опрацювання ЛТ в контексті традиційних українських термінологічних досліджень, опрацьовано метамову дисертаційної праці.

Перший підрозділ «Українська термінологія: аспекти лінгвістичного аналізу» присвячений огляду лінгвістичних підходів до вивчення спеціальної мови певної сфери діяльності. Попри дискусійність щодо визначення терміна існує й традиційне розуміння його як слова або словесного комплексу, що точно позначає загальне поняття певної галузі пізнання й перебуває у системних зв'язках з іншими такими одиницями (І. Квітко, Т. Кияк, Л. Симоненко та ін.): афонія, порушення звуковимови. Номен - це позначення класу однорідних предметів, що віднесені до одного ряду за свідомо обраними ознаками цих предметів: завідувач логопедичного пункту (Т. Михайлова).

Бурхливий науково-технічний прогрес спричиняє зміни мовної моделі світу, веде до появи нових і трансформації наявних терміносистем. Це вимагає оперативного перегляду, систематизації й кодифікації термінології різних галузей (Г. Винокур, І. Квітко, А. Крижанівська, О. Кримець, В. Лейчик, Т. Михайлова, Л. Симоненко, Т. Кияк та ін.). Стандартизацію термінології дослідники визначають як логіко-семантичне й мовне впорядкування, а саме: створення реєстру термінів (їх добір із джерельної бази); встановлення гіперо-гіпонімічних, синонімічних, антонімічних тощо зв'язків відповідно до дефініцій; стилістичне й лексико-граматичне нормування; створення словника галузевої термінології (С. Дерба).

Досліджуючи логопедичну термінологію, розглядаємо її як сектор системи - фахової мови спеціаліста з корекційної педагогіки (такий підхід поширений у працях Л. Алексієнко, Л. Васенко, В. Дубічинського, А. Д'якова, С. Кіршо, Т. Кияка, О. Кримець та ін.). Зважаємо також на особливості формування поняттєво-термінологічного апарату логопедії з погляду внутрішньонаукових, історично-соціальних та мовних термінотворчих чинників, адже оптимальні побудова й стандартизація певної терміносистеми, термінологічне планування можливі за умови комплексного дослідження їх лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників (Т. Кияк).

У галузі теоретичного термінознавства дослідники найчастіше зосереджують увагу на особливостях зародження, формування терміносистем, на семантико-структурних та стилістичних ознаках галузевої термінології. Активізувалася теоретична та практична термінографія (Л. Боярова, М. Гінзбург, К. Городенська, Т. Кияк, І. Кочан, Б. Михайлишин, О. Радченко, Л. Симоненко, О. Тараненко та ін.). З огляду на ці актуальні напрями ми й дослідили історично-соціальні, внутрішньонаукові чинники формування ЛТ (Розділ 2).

У другому підрозділі «Термінологія як лексико-семантична система» з'ясовано, що термінологічна система - це елемент наукової мови, який є сектором загальнонаціональної мови. Поширений в україністиці системний підхід до вивчення термінології дає змогу аналізувати її як цілісне утворення (В. Гак, Т. Панько, О. Реформатський, А. Уфімцева), переважно через класифікацію її як сукупності груп лексики, об'єднаних спільною темою, предметною групою тощо (Л. Веклинець, С. Дорошенко, Л. Костенко, Н. Місник), у нашій роботі - це ТГЛ (Розділ 3).

У межах лексико-семантичних груп та підгруп існують семантичні об'єднання, побудовані на відношеннях синонімії, антонімії, конверсії та гіпонімії (О. Ахманова, В. Виноградов, Ю. Ковалик, А. Коваль, Г. Кузьменко, О. Тараненко та ін.). Для стандартування терміносистеми важливо встановити чітку відповідність між наявними варіантами терміна та позначуваним поняттям з погляду точності значення, лаконічності, стилістичної нейтральності, зважаючи на доцільність уживання запозиченого або питомого слова. Установлення гіперо-гіпонімічних відношень між термінами в українській логопедичній термінології - одне з важливих і складних завдань, оскільки, по-перше, в Україні ще немає фундаментальних фахових наукових досліджень, присвячених систематизації понять логопедії, по-друге, постійний розвиток логопедичних, педагогічних, психологічних, нейропсихологічних та ін. досліджень дає підстави для перегляду того чи іншого наукового положення про поняття та його назву (Розділ 3).

У третьому підрозділі «Питання термінологічної деривації в українській мові» розглянуто основні словотворчі засоби української мови. Комплексне дослідження терміносистеми передбачає її структурно-граматичний аналіз, вивчення шляхів творення її одиниць, який залежить від класифікації понять, у ряді яких перебуватиме новий термін. Формування ж галузевих терміносистем має відбуватися на національній основі, з урахуванням властивих українській мові способів словотворення та словотвірних типів (К. Городенська, Є. Карпіловська, Н. Клименко). Тому, щоб керувати процесом творення логопедичних термінів, слід зафіксувати наявний структурно-граматичний стан ЛТ, що реалізовано в Розділі 4.

У Розділі 2 «Особливості формування поняттєво-термінологічного апарату логопедії» простежено основні етапи розвитку логопедії та її терміносистеми, зокрема з урахуванням історично-соціальних та внутрішньонаукових аспектів.

У першому підрозділі «Українська логопедична термінологія в історично-соціальному аспекті» з'ясовано, що основа власне логопедичної термінології - назви порушень мовлення - формувалося на теренах сучасної України російською мовою починаючи з ХІХ ст. на ґрунті досягнень європейської медицини (А. Безлюдова). Європейські дослідники значну увагу приділяють расстройствам речи и голоса: Л. Бригер, «Случай двустороннего паралича голосовых связок» (М., 1877); Герхарт, «Об истерическом параличе голосовых связок» (М., 1876) та ін. Далі в логопедії формується мультидисциплінарний підхід, ЛТ поповнюється новими поняттями суміжних наук і новими термінами. З 30-х рр. XX ст. у СРСР у зв'язку з поглибленням уявлень щодо природи мовленнєвої діяльності логопедія сформувалася як педагогічна наука. В Україні логопедія зароджується й розвивається з 60-70 рр. XX ст., коли розгортаються дослідження українських учених (О. Жильцової, Р. Краєвського, А. Винокур, В. Тарасун, М. Шеремет, Є. Соботович). Українськомовні логопедичні дослідження поширилися лише в кінці XX ст.

Так, історичний шлях формування українського логопедичного поняттєво-термінологічного апарату можна означимо так: світова термінологія > російська термінологія як з національним корінням, напр. косноязычие (заст.), заикание, так і з іншомовними елементами, напр., афазия > українська термінологія, (ґрунтується на перекладній російській), має одиниці, створені на національному ґрунті: недорікуватість (заст.), заїкання, та на основі запозичених словотворчих елементів: дислалія, алалія.

Другий підрозділ «Внутрішньонаукові чинники формування логопедичної термінології» присвячений розгляду термінологічного внеску лінгвістичної, медичної, педагогічної та інших наукових сфер у логопедію (Л. Волкова, Р. Лалаєва, О. Мастюкова, В. Селіверстов).

ЛТ корелює із термінами: а) загальнонауковими: формування; б) міждисциплінарними, напр., таких наук, як педагогіка (навчання, заняття) / корекційна педагогіка (корекція) / психологія (сприймання) / соціологія (соціальна робота) / загальна медицина (симптом) / анатомія (тверде / м'яке піднебіння) / фізіологія (голосоутворення) / загальна патологія (обвиття пуповиною плода) / невропатологія (паралічі) / загальна біологія (філогенез) / психопатологія (затримка психічного розвитку) / психофізіологія людини (нейродинаміка) / хірургія (конхотомія) / фармацевтика (бади) / лінгвістика (звук, речення); в) вузькоспеціальними з таких наук, як: тифлопедагогіка (вербалізм) / сурдопедагогіка (поліфонатор) / олігофренопедагогіка (розумова відсталість // легка / помірна); г) професійною логопедичною лексикою (жаргоном) (логопат, наші діти); ґ) загальновживаною лексикою (вовча паща). Усі названі шари лексики, крім групи (г), становлять периферію ЛТ. Ядро виокремлено в Розділі 3 в контексті тематичного аналізу ЛТ.

У третьому підрозділі «Джерела логопедичної лексики» з'ясовано, що негативне експресивно-стилістичне забарвлення питомих українських слів на позначення мовленнєвих порушень та осіб, що їх мають - гугнявий, гугнявість, недорікуватість, заїка, заїкуватися та ін. (зафіксованих у Словнику української мови за ред. Б. Грінченка) призвело до того, що сучасна логопедична наука, за принципам деонтології, надає перевагу термінам іншомовного походження: ринолалія, дислалія та ін.

Аналіз джерел у четвертому підрозділі «Проблеми кодифікації української логопедичної термінології» засвідчив відсутність спроб уніфікувати українську ЛТ, за винятком фіксації окремих термінів у загальномовних словниках, енциклопедіях, галузевих довідкових виданнях зі спеціальної педагогіки, психології тощо. Так, загальномовні словники повно подають логопедичні терміни з іншомовним коренем, які поширилися за межі наукового обігу: логопедія, логопед; широко репрезентують питомі українські загальновживані одиниці: заїкання, гугнявість; тлумачення й ремаркування подекуди є некоректними, що потребує ретельного доопрацювання.

У «Психологічному словнику» (1982) та УРЕС (1987), лише дотичних до логопедії, спостерігаємо тенденцію в кодифікації терміноодиниць на означення явищ одного порядку: так само, як і в загальномовних словниках, перевагу надано одиницям із заперечним префіксом а-, які означають відсутність функції, та майже ігноровано терміни із префіксом дис-, диз-, що означають часткові порушення.

Розділ 3 «Лексико-семантична організація української логопедичної термінології» присвячено виокремленню власне об'єкта дослідження зі сфери наукової термінології та виявлення ядра ЛТ (на лексичному рівні), визначенню тематичної й функціональної специфіки термінологічних одиниць логопедії.

У першому підрозділі «Тематичні групи лексики української логопедичної термінології» здійснено аналіз ЛТ з погляду лексико-семантичної організації. Лексико-семантичне поле ЛТ поділяється на ТГЛ, де лексеми пов'язані в мікрополя відношеннями синонімії, антонімії, гіпонімії, відношеннями ціле - частина. На першому місці називаємо офіційно вживані назви осіб, явищ, понять, далі (з відповідними ремарками) назви, що вийшли (чи виходять) з офіційного вжитку, далі - розмовні форми офіційних термінів.

1. Тематичні групи термінів:

ТГЛ на позначення (далі - н. п.) понять, що стосуються таких основ мовлення, як: а) анатомо-фізіологічні: мовленнєвий = мовний (виходить з ужитку) апарат; б) психологічні: мотивація; в) психолінгвістичні: мовна компетентність; г) нейро- та психофізіологічні: центральний відділ мовленнєвого апарату = кіркові центри = мовленнєві центри // центр Брока; ґ) лінгвістичні, лінгвальні та паралінгвальні: мовні одиниці (= знаки = елементи); д) соціальні: мовне оточення. Це одна з найчисленніших та складноструктурованих тематичних груп української ЛТ, яка унаочнює багатоаспектність підходів до основного об'єкта логопедії - мовлення та його порушень.

ТГЛ н. п. типів і форм мовлення: мовлення // усне / письмове.

ТГЛ н. п. понять мовної норми та її порушень: мова // правильна (= нормативна = у нормі) - неправильна (= ненормативна = у патології). Функціонально ця група є однією з центральних у логопедичній термінології, проте, будучи запозиченою з фізіології, психології, педагогіки, зокрема, методики мови, не належить до лексичного ядра ЛТ.

ТГЛ н. п. механізмів: аналіз - синтез // симультанний / сукцесивний; акузопатія; синкінезія.

ТГЛ н. п. понять, пов'язаних із патологічним станом мовлення: а) патологічний стан мовлення: алалія = дисфазія = афазія розвитку = слухонімота (заст.) // моторна = експресивна (// аферентна = кінестетична / еферентна; // синтагматична / парадигматична); б) хвороби, анатомічні патології, психопатології, невропатології: піднебінно-щелепні аномалії // розщеплення (= незрощення = розщілина) твердого піднебіння (= вовча паща); в) медичні засоби виправлення патологій: операція; г) симптоми: спотворена вимова звуків (// міжзубна / призубна / одноударна / увулярна / велярна / бокова / щічна / двогубна); ґ) етіологія: патології // вагітності / розвитку; е) синдроми: симптомокомплекс // неврастенічний / астенічний / фобічний. Терміни підгруп (а) та (г) становлять основу ядра ЛТ, оскільки належать винятково до логопедії, конкретно називають об'єкт цієї науки - мовленнєві порушення та їх симптоми (відповідно, ремарку мед. у словниках слід скоригувати або на спец., або на логоп.).

ТГЛ н. п. об'єкта й предмета логопедії: порушення = вади = недоліки = патології = розлад = дефекти (розм., офіційно - до серед. 90-х рр. XX ст.) мовлення // вимови / письма / читання = мовленнєвого розвитку (= ВМР) = мовленнєвої діяльності = мови (сьогодні не вживають, офіційно - до серед. 90-х рр. XX ст.). Ця група репрезентована значною кількістю синонімічних одиниць, що зумовлено набуванням певними елементами негативних конотацій (вади, недоліки), а отже, прагненням дібрати нейтральну назву.

ТГЛ н. п. понять, пов'язаних із діями логопеда: а) завдання логопеда та суміжні поняття: обстеження діагностичне = діагностика порушень мовлення; б) методичні засоби, форми, зміст роботи логопеда-практика: вправа логопедична (= корекційна = спеціальна) // м'ячик / ліжечко / молоточок; в) обладнання; г) метамова науково-дослідної роботи логопеда. Необхідно зазначити, що деякі одиниці цієї ТГЛ є не термінами, а номенами, як, напр., назви вправ (ліжечко, коник, маляр), назви діагностичного та корекційного обладнання (апарат «Аїр»), конкретні назви порушень вимови звуків (заміна р на р, заміна р на л, заміна р на л), однак тематично вважаємо їх належними саме до цієї групи.

2. Тематичні групи номенів:

ТГЛ н. п. наук, розділів наук, навчальних дисциплін: педагогіка // корекційна (= спеціальна) педагогіка = дефектологія (виходить з ужитку); медицина; логопедія дошкільна; «Логопедія».

ТГЛ н. п. осіб - учасників логопедичного процесу: а) назви осіб, які мають порушення мовлення: особа = людина = індивід з порушенням (-и) = вадами = недоліками мовлення / мовленнєвого розвитку = логопат (розм., офіційно - до серед. 90_х рр. XX ст.); дитина з афазією / алалією (розмовні назви: афазик (-ік), алалік); б) назви осіб, які виправляють порушення мовлення: дефектолог-спеціаліст = дефектолог (виходить з ужитку) // учитель-логопед.

ТГЛ н. п. логопедичних і суміжних закладів, підрозділів: загальноосвітня школа для дітей з тяжкими порушеннями мовлення (= ТПМ) = мовна (мовленнєва) школа (розм.) = спецшкола (зниж., розм.); слухо-мовленнєвий кабінет.

ТГЛ н. п. документів: мовна картка.

Зміст цих груп, зокрема ядрових одиниць ЛТ, змінювався відповідно до позамовних чинників: внутрішньонаукових, які зумовлені розвитком логопедії як науки, та соціальних, зумовлених невідповідністю назви етичним уявленням про фахову мову логопеда. Аналіз семантичної структури логопедичних термінів дає змогу виокремити ядро логопедичної термінології - більше 360 одиниць, що становить одну сьому частину дослідженого матеріалу (відповідні ТГЛ наведено у Висновках).

Другий підрозділ - «Лексико-семантичні відношення в системі логопедичних термінів». З'ясовано, що для ЛТ властиві синонімічні, антонімічні, паронімічні відношення, полісемія (більше міжгалузева, ніж внутрішньологопедична). Простежуємо закономірності заміни однослівного запозиченого терміна складеним терміном питомого походження, адаптаціі складеного запозиченого складеним питомим терміном та ін., отже, виявлено: синоніми-однослови іншомовного та питомого походження: увула = язичок, готичне = високе (піднебіння), синоніми-однослови питомого походження: спрощення = скорочення = пропуски, синоніми типу слово - словосполучення: патологія пропріоцептивного аналізу = апраксія, синоніми типу запозичений термін - словосполучення з питомих лексем: фонація = утворення голосу, а також інші.

Виявлено також стилістичні синоніми: зі зниженою конотацією: загальноосвітня школа для дітей з … (указано характер порушення, напр., з ТПМ) = спеціальна загальноосвітня школа (школа-інтернат) для дітей, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку (зниж., виходить з ужитку у зв'язку із впливом загальнорозмовної негативної конотації слова спеціальний, що у свідомості пересічного мовця в цьому контексті набуває значення `другосортний, небажаний, принизливий'), з розмовною конотацією: логопед = логопеф (розм., жарт.) = голопед = рогопед (розм., жарт., з дитячої мови), застарілі терміни: ринолалія = гугнявість (заст.), діахронні синоніми: шкільна психолого-медико-педагогічна консультація = медико-педагогічна комісія (офіційно - до поч. 90-х рр. XX ст.). Синонімія в термінології - вкрай небажане явище, якого слід позбуватися, надаючи перевагу питомим, нейтральним одиницям, коли це не шкодить змісту й етиці професійного спілкування.

У ЛТ виявлено пароніми: дислалія `порушення звуковимови при збереженому слухові й іннервації органів артикуляції' / дислексія `порушення писемного мовлення', вужче - `порушення читання'. Розрізнення паронімів відіграє суттєву роль в адекватності професійної діяльності логопеда, тому на цьому слід зосереджувати увагу під час підготовки студентів - майбутніх логопедів.

За значенням виокремлюємо такі групи антонімів: градуальні: мова багата - мова бідна; комплементарні: норма - патологія; векторні та координатні: мовлення імпресивне - мовлення експресивне. Значну частину антонімічних пар становлять інтернаціоналізми. Мікросистема, яку утворюють антонімічні компоненти, може поєднуватися з мікросистемою синонімічного гнізда. Отже, фіксуємо наявність розгорнутих антонімічних рядів: мова правильна (= нормативна = у нормі) - неправильна (= ненормативна = у патології = страждає), розуміння вибіркове (= часткове = фрагментарне = неповне = неповноцінне) - розуміння повне (= повноцінне).

Полісемія всередині логопедичної термінології - явище не поширене, напр.: фонематичні уявлення а) `уявлення мовця про фонему як узагальнений звукотип'; б) `уявлення мовця про фонемний (звуковий) склад слів'. Переважно спостерігаємо полісемію міжгалузевих термінів, які не становлять ядра логопедичної термінології.

Отже, ЛТ - динамічна відкрита система, яка перебуває у стадії становлення й потребує коригування як з боку фахівців, так і з боку мовознавців.

Розділ 4 «Структурно-граматична характеристика логопедичних термінів» присвячено аналізові української ЛТ з погляду структурно-граматичних особливостей, зокрема в плані частиномовної належності компонентів складених термінів. У першому підрозділі «Особливості творення однослівних (простих і складних) одиниць логопедичної термінології» виявлено, що прості й складні терміни утворені переважно 1) морфологічним та 2) лексико-семантичним способами.

1. З-поміж морфологічних утворень виявлено такі словотвірні моделі, як:

- суфіксальні: СМ₁ - осн. прикм. + -ість: несформованість, збідненість (мови), СМ₂ - осн. дієсл. + -анн: заїкання, коригування тощо.

Специфіка педагогічної роботи з дитиною зумовлює використання зменшувально-пестливих суфіксів у назвах вправ, напр., СМ_15-19 - осн. іменн. + -ик ( -ичок), -чик, -чк, -очок, -к (-очк, -ечк): лопатка, ліжечко, годинничок, емоційне забарвлення яких нівелюється в професійній мові;

- префіксальні: ПМ₁ - не- + прикм. осн.: ненормативний тощо;

- префіксально-суфіксальні моделі: ПСМ₁ - a- (an-) - а- (ан-) + осн. + іj(а): алексія та ін.

Відзначено композитні діагностичні терміни, утворені за допомогою іншомовних частин складних слів - афіксоїдів, напр., тих, що визначають центри макрополів діагностичної термінології і є першою частиною складних слів: бради-, глосо- тощо та другою частиною складних слів: -акузія, -артрія (ОС₁-ОС₂₆): брадиглосія, брадилалія, дисфазія тощо.

Поширені композити, утворені на основі словосполучень з різними типами синтаксичного зв'язку: ОС₂₇ - підрядним зв'язком: неврозоподібний; ОС₂₈ - сурядним зв'язком: акустико-фонематична (дислалія). Спостерігаємо універбацію (дитина з алалією - алалік (ик) (розм.), та абревіацію (ФФН - фонетико-фонематичний недорозвиток).

2. До лексико-семантичних логопедичних терміноутворень відносимо елементи назв понять мовної норми та її порушень: виразна - невиразна, змазана (артикуляція, вимова), багатство - бідність, обмеженість (словника) тощо. Власне логопедичні вторинні номінації - це назви вправ, лексичні одиниці, які утворилися внаслідок переходу семеми слова в окреме слово на основі асоціативного зв'язку за формою, дією, напр., лопатка - назва вправи, що передбачає формування навички певного руху язика, у результаті якого розпластана передня частина спинки язика з розпластаним кінчиком формою нагадує лопатку.

У другому підрозділі «Структура багатослівних (складених) термінів у системі логопедії» аналізуємо роль ключових одиниць у стійких термінологічних сполученнях. Найактивнішу роль як ключові відіграють такі елементи: порушення (вади, патології) (33 складені одиниці), мовлення (28), мовленнєвий (27), корекційний (17) та ін., що логічно випливає із предмета, завдання й суб'єкта логопедії. Центрами складених терміносполучень на означення родо-видових відношень є й одиниці на позначення певних мовленнєвих порушень: 16 з ключовим терміном афазія, 14 - заїкання, 13 - дизартрія та ін. Такі одиниці є концептуальними носіями інформації у мові логопеда, тому це може бути врахованим, зокрема, під час фахової підготовки студентів.

Складені терміни поділяємо на двочленні та три-, чотири- й інші багаточленні конструкції типу І_н + П (або Дп): заїкання невротичне (250); І_н+І_р: афазія Брока (до 10 одиниць) та І_н+п+І_м: мовлення в нормі; І_н + І_р: порушення мовлення (43). Багаточленні (від трьох- до семичленних) конструкції становлять меншу частку складених термінів-словосполучень. Найпоширенішими є тричленні І_н + (П + І_р): несформованість предметно-синтаксичних значень (20). Непоширеними кількісно, проте одними з найважливіших термінів є, напр., шестичленні: діти, які потребують корекції фізичного та (або) розумового розвитку. Така довжина терміна (або номена), зумовлена постійним пошуком емоційно-нейтральної назви, перетворює його в опис і не відповідає вимогам короткості й лаконічності в термінології.

У Висновках узагальнено результати проведеного дослідження.

1. Термінологічна система - це основна складова наукової мови, що є сектором загальнонаціональної мови. Термін - це слово або словесний комплекс, що позначає загальне поняття певної галузі пізнання й перебуває у системних зв'язках з іншими такими одиницями. Логопедична термінологія є складовою фахової мови спеціаліста з корекційної педагогіки. В Україні логопедія сформувалася на основі російської (радянської) логопедії і як наука з'явилася в 60-х роках XX ст., а українськомовні дослідження поширилися наприкінці XX ст. Досі в Україні немає фундаментальних фахових наукових досліджень, присвячених систематизації понять логопедії. Постійний розвиток логопедичних, педагогічних, психологічних, нейропсихологічних та ін. досліджень дає підстави для перегляду, уточнення того чи іншого наукового положення про поняття та його назву, а отже, про його місце в терміносистемі. Систематизація термінології передбачається як логіко-семантичне й мовне впорядкування.

2. За походженням серед логопедичних термінів виокремлено неологічні та неосемантичні питомі лексеми, а також іншомовні запозичення. Експресивно-стилістичне забарвлення слів на позначення мовленнєвих порушень та осіб, які їх мають призвело до того, що сучасна логопедична наука, згідно з принципами деонтології, надає перевагу термінам іншомовного походження.

3. ЛТ - цілісне системне утворення, у складі якого виокремлено тематичні групи. Виявлено такі тематичні групи термінів: назви понять, що стосуються основ мовлення; назви типів і форм мовлення; назви понять мовної норми та її порушень; назви понять, пов'язаних із патологічним станом мовлення; назви об'єкта й предмета логопедії; назви понять, пов'язаних із діями логопеда; тематичні групи номенів: назви наук, розділів наук, навчальних дисциплін; назви осіб - учасників логопедичного процесу; назви логопедичних і суміжних закладів, підрозділів; назви документів.

4. Логопедичній термінології як лексико-семантичній системі притаманна кореляція із: загальнонауковими термінами; спеціальними міждисциплінарними термінами таких наук, як педагогіка, психологія, медицина, анатомія, фізіологія, загальна патологія, невропатологія, загальна біологія, психопатологія, психофізіологія людини, хірургія, фармацевтика, лінгвістика; вузькоспеціальними міждисциплінарними термінами, напр., таких наук, як тифлопедагогіка, сурдопедагогіка, олігофренопедагогіка; професійною логопедичною лексикою, або професійним жаргоном; загальновживаною лексикою. Вони становлять периферію ЛТ.

5. Ядро ЛТ на лексичному рівні становлять назви специфічних понять, властивих саме цій галузі (враховуємо й синонімічні варіанти): а) назви патологічного стану мовлення та його симптомів (близько 200); б) назви розділів логопедії, та наук, що виникли на основі логопедії (10); в) назви учасників логопедичного процесу (32); г) назви логопедичних і суміжних закладів (16); ґ) назви документів (8); д) назви завдань логопеда та суміжних понять (50); е) назви об'єкта й предмета логопедії (близько 50). Усього більше 360 термінів та номенів, що становить близько однієї сьомої частини від усього дослідженого матеріалу.

6. Логопедичній термінології властиві лексико-семантичні процеси, притаманні іншим термінологічним системам української мови, зокрема структурно-семантична системність, яка досягається шляхом утворення термінологічних гнізд, об'єднаних: а) навколо родового поняття, базуються на гіперо-гіпонімічних відношеннях; б) в мікрополя з відношеннями ціле - частина; в) спільним коренем.

7. Для ЛТ частково властиві такі небажані для терміносистеми явища, як синонімічність, багатозначність. Так, виокремлено синоніми-однослови, синоніми типу слово - словосполучення, словосполучення - словосполучення, синоніми - описові терміносинтагми, питомі - запозичені одиниці тощо; також стилістичні синоніми: зі зниженою конотацією, з розмовною конотацією, застарілі терміни, рідковживані синоніми, діахронні синоніми. Розлогі синонімічні ряди на загальне позначення мовленнєвих порушень, осіб з порушеннями мовлення, спеціалістів, що виправляють порушення, а також деяких конкретних порушень суттєво ускладнюють оперування поняттями й потребують нагального коригування.

...