Структурна організація та ареалогія флорономенів центральноподільських говірок

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія наук України

Інститут української мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

структурна організація та ареалогія флорономенів центральноподільських говірок

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Гороф'янюк Інна Валентинівна

Київ - 2010

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано на кафедрі української мови й загального мовознавства Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського, Міністерство освіти і науки України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Гриценко Павло Юхимович, Інститут української мови НАН України, директор, завідувач відділу діалектології.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Білоусенко Петро Іванович, Запорізький національний університет, професор кафедри української мови;

кандидат філологічних наук, доцент Лєснова Валентина Володимирівна, Луганський національний університет імені Тараса Шевченка, доцент кафедри української філології і загального мовознавства.

Захист відбудеться “16” червня 2010 р. о 16 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Із дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства імені О.О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано “ 14 ” травня 2010 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук С.П. Бибик

АнотаціЯ

Гороф'янюк І.В. Структурна організація та ареалогія флорономенів центральноподільських говірок. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Інститут української мови НАН України. - Київ, 2010.

У дисертації вперше здійснено комплексний лексико-семантичний, лексико-етимологічний та лінгвогеографічний аналіз флорономенів центральноподільських говірок. Змодельовано структурну організацію флорономенів: корпус досліджуваних назв становить складну ієрархічну систему лексико-семантичних груп та парадигм, об'єднаних внутрішньомовними та позамовними зв'язками. встановлено зв'язки ботанічної лексики з тематичними групами лексики, що репрезентують інші ідеографічні сфери.

Досліджено географію зафіксованих флорономенів у межах окресленого ареалу, простежено зв'язки з відповідними номінативними одиницями в інших українських діалектах, виявлено центральноподільські локалізми. На підставі картографованих та некартографованих матеріалів уперше здійснено членування центральноподільського діалектного ландшафту.

Ключові слова: флорономен, структурна організація, тематична група лексики, лексико-семантична група, лексико-семантична парадигма, лексична номінація, номінативний ряд, центральноподільські говірки, діалектне членування, діалектна зона.

АННОТАЦИЯ

Горофянюк И.В. Структурная организация и ареалогия флорономенов центральноподольского говора. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Институт украинского языка НАН Украины. - Киев, 2010.

В диссертации впервые исследованы флорономены центральноподольского говора украинского языка в лексико-семантическом, лексико-этимологическом и ареалогическом аспектах. Корпус анализированных лексем, собранных экспедиционным методом в 94 населеннных пунктах Винницкой обл., состоит из 5252 номинативных единиц (без учета фонетических и акцентных вариантов). Флорономены, объединенные внутриязыковыми и екстралингвистическими связями, образуют сложную иерархическую систему, состоящую из 6 лексико-семантичних групп (названия сельскохозяйственных культур и понятий, связанных с ними; названия плодовых и ягодных растений ~; названия дикорастущих деревьев и кустарников ~; названия грибов ~; названия дикорастущих трав ~; названия декоративных цветов ~). В их составе выделено 5 лексико-семантичних парадигм (общие названия растений, родовые / видовые названия растений, названия разновидностей и сортов растений, названия морфологических частей растений, названия мест роста флорообъектов).

Отмечено активное формальное и семантическое варьирование флорономенов центральноподольского говора. Формальная вариативность чаще наблюдается на фонетическом структурном уровне в флороназваниях, которые не относятся к древнему генетическому пласту. Семантическую вариативность демонстрируют флорономены, принадлежащие к индоевропейскому или праславянскому лексическому фонду.

С точки зрения генезиса флорономены исследованного ареала отличаются неоднородностью: произошли в результате словообразования, переосмысления слов и за счет интродукции с других языков. Проанализированы все способы развития системы флорономенов центральноподольского ареала.

Установлено связи ботанической лексики с тематическими группами лексики других идеографических сфер: названиями людей, животных, частей тела живых организмов, предметов обихода и одежды, продуктов питания, явлений природы, географических и хронологических объектов.

За прозрачностью внутренней формы анализированные флорономены распределены на мотивированные и немотивированные. Произведенный анализ мотивированных названий позволил смоделировать иерархию мотивов флорономинации. Установлено, что наиболее распространённым признаком, который кладётся в основу номинации растений в исследуемом говоре, является внешний признак растений.

Определены лексические параллели центральноподольских флорономенов с другими украинскими диалектами, выявлено значительное количество регионализмов (преимущественно в флоролексике на обозначение дикорастущих трав - 47,5 %).

На основании анализа картографированных (создано 63 карты) и некартографированных материалов впервые произведено членение центральноподольского диалектного ландшафта. Выделено 3 диалектные макрозоны: северную, юго-западную и юго-восточную. В пределах юго-западной макрозоны очерчено три микрозоны: центрально-западную, южную и надднестровскую.

Ключевые слова: флорономен, структурная организация, тематическая группа лексики, лексико-семантическая группа, лексико-семантическая парадигма, лексическая номинация, номинативный ряд, центральноподольский говор, диалектное членение, диалектная зона.

SUMMARY

Gorophyanyuk I. V. Structural-semantic Organization and Arealogy of the botanical Lexis of the Central Podillia dialects. - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology. speciality 10.02.01 - the Ukrainian language. - Institute of the Ukrainian Language of the National Academy of Sciences of Ukraine. - Kyiv, 2010.

In the thesis the composition, structural organization and the peculiarities of nomination and geographic characteristic of the Central Podillia botanical lexis have been analysed for the first time. The lexis under investigation which includes 5252 nomens (without counting phonetic and accentual variants) was collected due to a special programme by the author in expeditionary way in 94 settlements of Vinnytsia region.

The research has shown that the thematic group of lexis of plants is a system of 6 lexico-semantic groups The defined lexico-semantic groups dirided into smaller lexico-semantic paradigms. Floranomens of each lexico-semantic paradigms are connected among themselves as well as with the representatives of other lexico-semantic paradigms realizing semantic, motivation, derivation relationships between words and in this way systematic character of the botanical lexis is provided.

The main ways and means of nomination of the lexis analyzed have been determined.

On the grounds of the analysis and cartographing of the Central Podillia botanical lexis the division of the territory studied into three dialect macrozones has been made.

Key words: floranomen, structural organization, thematic group of lexis, lexico-semantic group, lexico-semantic paradigm, lexical nomination, nominative series, Central Podillia dialects, dialect dividing, dialect zone.

загальна характеристика роботи

З кінця 60-х років ХХ ст. в українській діалектології поступово утвердився принцип системного дослідження лексики за тематичними групами, застосування якого забезпечило докладне вивчення складу, структурної організації та семантики лексики української мови.

Пізнання рослинного світу, широке утилітарне та обрядове використання рослин українцями зумовлювали номінацію фітооб'єктів від давнини до сьогодення. Відтак у складі флоролексики поєдналися номінативні одиниці різного часу постання - архаїчні, що мають відповідники в багатьох давніх мовах, і близькі до сучасного хронологічного зрізу. Останнє уможливлює вивчення шляхів формування, ареальної варіативності, визначення місця і функцій флорономенів у системі національної мови, пізнання її історії, заглиблення в мовну картину світу українців.

Високий евристичний потенціал ботанічної лексики привертав увагу мовознавців: як номінативний клас українські назви рослин вивчали з погляду словотворення, мотивації, етимології. Спостерігається прагнення створити окрему галузь номенклатурної етноботаніки, або народної фітоніміки. Це стало можливим завдяки збиранню й аналізу народних назв рослин у різних регіонах України: крім лексикографічної фіксації українських флороназв (О. С. Рогович, М. І. Анненков, С. Маковецький, І. Г. Верхратський, О. А. Яната, Н. Т. Осадча-Яната, Ю. Й. Кобів та ін.), з позицій лексикології досліджувано фітоніми говірок степових (П. Ю. Гриценко, Л. Д. Фроляк, Л. А. Москаленко), середньонаддніпрянських (Т. М. Тищенко), східнополіських (О. А. Малахівська, М. В. Поістогова), середньополіських (М. В. Никончук), західнополіських (Г. О. Козачук, Р. С. Омельковець), закарпатських (Й. О. Дзендзелівський, О. Ф. Миголи-нець), східнослобожанських (А. О. Скорофатова), чорнобильських (О. А. Малахівська, М. В. Поістогова). І. В. Сабадош здійснив картографічну репрезентацію флорономенів усього українськомовного діалектного континууму („Атлас ботанічної лексики української мови”, 1999). Студії над українською ботанічною номенклатурою та народною фітонімікою засвідчують неоднакову повноту охоплення десигнатів у різних досліджуваних ареалах, несуцільне представлення українського діалектного ландшафту, а також недостатню увагу до семантики флоролексем та структурної організації ботанічної лексики.

Тому реферовану роботу присвячено аналізові флорономенів центральноподільських говірок Вінниччини з орієнтацією на максимально повний корпус номінативних одиниць. Вибір ареалу дослідження зумовлений тим, що, по-перше, назви рослин подільського говору ще не були об'єктом докладних лінгвістичних студій, тому відсутня інформація про склад, просторову диференціацію української ботанічної лексики центрально-подільських говірок; по-друге, подільський говір зазнав впливу слов'янських і неслов'янських мов, відтак зберігає сліди іншомовних впливів і водночас вирізняється регіональними рисами, які досі докладно не проаналізовано.

Евристична цінність ботанічної лексики як носія лінгвальної інформації, недостатнє дослідження подільського говору в цілому та назв рослин зокрема зумовлюють актуальність вивчення флорономенів центральноподільських говірок.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. дисертацію виконано в межах наукової теми кафедри української мови й загального мовознавства Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського „Лексика Поділля”; робота пов'язана з темою відділу діалектології Інституту української мови НАН України „Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний і гносеологічний аспекти” (номер державної реєстрації 0101U003944). Тему дисертації затвердила наукова рада „Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України (протокол № 5 від 7 грудня 2006 р.).

Мета дослідження - системне вивчення складу, структурної організації, генези та просторової поведінки флорономенів центральноподільських говірок.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких основних завдань:

1. Виявити й зафіксувати ботанічну лексику в центральноподільських говірках.

2. Проаналізувати семантичну структуру, походження зафіксованої ботанічної лексики.

3. Змоделювати структурну організацію флорономенів центрально-подільських говірок.

4. Дослідити географію флорономенів у межах окресленого ареалу.

5. Простежити зв'язки засвідченої флоролексики з відповідними номінативними одиницями інших українських діалектів.

об'єкт дослідження - центральноподільські говірки та суміжні волинські говірки, локалізовані у Вінницькій області.

Предмет дослідження - ботанічна лексика центральноподільських говірок.

Джерельна база дисертації - польові записи автора 2006 - 2008 років з 94 населених пунктів (Вінницька обл.) за спеціальною програмою для збирання ботанічної лексики, укладеною науковим співробітником відділу діалектології Інституту української мови НАН України О. А. Малахівською (1305 позицій); картотека назв рослин центральноподільських говірок налічує 5252 одиниці (не враховуючи фонетичних та акцентних варіантів).

Методи дослідження: описовий і лінгвогеографічний; також використано порівняльно-історичний метод та прийоми моделювання й квантитативного аналізу.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в дослідженні складу, структурної організації, мотивації, генези та просторової диференціації флорономенів центральноподільських говірок, у встановленні відношення ботанічної лексики подільського говору до відповідних сегментів словника інших українських діалектів.

Практичне значення роботи полягає в розширенні емпіричної бази української діалектної лексикології та лексикографії, у можливості використання інформації про подільські флорономени у Словнику подільського говору, Лексичному атласі української мови, Словнику українських діалектів, у загальноукраїнських дослідженнях ботанічної номенклатури, у вивченні етнокультури українців, у лінгводидактиці вищої школи.

Теоретичне значення дослідження полягає в поглибленні теорії регіональної лексикології, зокрема способів номінації та мотивації діалектної лексики, вивченні кореляції між генезою та географією мовних явищ.

Апробація результатів дисертації. Основні положення роботи представлено в доповідях на наукових міжнародних (Ізмаїл, 2006; Київ, 2008; Черкаси, 2008; Тернопіль, 2009) та всеукраїнських (Умань, 2007) конференціях, на діалектологічній нараді „Подільський діалект: стан і перспективи вивчення” (Кам'янець-Подільський, 2007) та на звітних конференціях професорсько-викладацького складу Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського (2006 - 2010). Дисертацію обговорено на спільному засіданні відділу діалектології Інституту української мови НАН України та кафедри української мови й загального мовознавства Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Публікації. Основні положення дисертації відображено в 11 статтях, з яких 8 опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАКом України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, переліку умовних скорочень, списку використаної літератури (299 позицій) та додатків: Додаток А. Індекс лексем і конструкцій; Додаток Б. Індексний блок; Додаток В. Номінація видів рослин; Додаток Д. Номінація та лінгвогеографія родових / видових назв дикорослих трав і декоративних квітів; Додаток Е. Лінгвістичний атлас ботанічної лексики центральноподільських говірок; Додаток Ж. Схеми; Додаток З. Таблиці; Додаток И. Тексти. Повний обсяг дисертації - 694 сторінки (основний текст - 214 сторінок); додатки займають 480 сторінок.

основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність і наукову новизну, визначено об'єкт і предмет роботи, сформульовано мету й завдання, теоретичне та практичне значення дослідження, окреслено джерельну базу та методи її аналізу, зазначено зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами, представлено форми апробації її результатів. Висвітлено історію та сучасний стан дослідження подільського говору в дескриптивних, лексикографічних та лінгвогеографічних працях; підкреслено недостатність вивчення лексики подільського говору, що зумовлює поглиблення аналізу багатьох тематичних груп, серед них - ботанічної лексики.

Перший розділ „Номінація рослин як об'єкт лінгвістичного вивчення” об'єднує два підрозди. У підрозділі „Основні аспекти вивчення діалектного слова” окреслено основні напрями регіональної лексикології (О. Й. Блінова, О. М. Мораховська, В. К. Павел, П. Ю. Гриценко, Н. О. Лук'янова, В. В. Лєснова, Р. С. Омельковець та ін.). Відзначено, що ареалогічний аспект вивчення лексики забезпечує високий евристичний потенціал дослідження, оскільки репрезентує не лише просторову характеристику слова, а й багатопланові системні зв'язки лексем, сприяє з'ясуванню історії окремих діалектних явищ, генези говорів, що є цінним для пізнання розвитку мови.

У підрозділі „Розвиток і типи досліджень української ботанічної лексики” опрацьовано лексикографічні, лексикологічні та лінгвогеографічні студії над українськими флорономенами. Відзначено, що ботанічну лексику фіксують перші словники церковнослов'янської мови: якщо в „Лексисі” Л. Зизанія (1596) засвідчено кілька фітонімів, то „Лексикон латинський” Є. Славинецького (1642) містить понад 1000 флороназв. З ХІХ ст. розпочато цілеспрямоване збирання та вивчення ботанічної лексики різних регіонів україни, яке триває досі: укладено спеціальні словники (І. Г. Верхратський, Ф. К. Вовк, О. С. Рогович, М. І. Анненков, С. Маковецький, К. Горницький, О. А. Яната, Н. Т. Осадча-Яната, М.І. Мельник, Г. К. Смик, Ю. Й. Кобів). У роботі досліджено репертуар флорономенів у „Словарі української мови” за ред. Б. Д. Грінченка, „Російсько-українському словнику” С. Іваницького та Ф. Шумлянського, „Словнику української мови” та „Етимологічному словнику української мови”. У роботі узагальнено результати досліджень українських флорономенів у мотивологічному (А. М. Шамота, В. Л. Карпова, М. М. Фещенко, Т. П. Заворотна, В. Т. Коломієць, І. В. Сабадош, Л. Д. Фроляк, Л. А. Москаленко, О. Ф. Миголинець, Р. С. Омельковець, М. В. Поістогова, В. В. Калько, А. О. Скорофатова та ін.), дериватологічному (Я. В. Закревська, Г. О. Козачук, М. М. Фещенко, Л. Д. Фроляк, М. А. Грицак, І. В. Сабадош, А. Й. Капська, Н. В. Гуйванюк, О. Ф. Миголинець, Л. А. Москаленко, Р. С. Омельковець, Н. І. Панасенко, Р. О. Бачкур та ін.), етимологічному (Й. О. Дзендзелівський, Л. Л. Гумецька, І. В. Сабадош, О. Ф. Миголинець, М. Й. Корчинський, О. М. Пащенко та ін.), діахронному (Й. О. Дзендзелівський, В. Л. Карпова, В. В. Німчук, Л. О. Симоненко, І. В. Сабадош, А. Й. Капська та ін.), семасіологічному (Л. О. Симоненко, П. Ю. Гриценко, О. А. Малахівська, М. В. Поістогова та ін.), фразеологічному (Н. О. Шевченко, Л. Мельник), етнолінгвістичному (м. в. поістогова, О. Ф. Миголинець, В. В. Галайчук, І. Е. Подолян, Н. Г. Пирога та ін.) аспектах; ботанічна лексика ще не знайшла широкого представлення в діалектній текстографії, найбільше зібрано текстів, що відбивають назви рослин, у праці „Говірки Чорнобильської зони. Тексти” (1996). Водночас є чимало студій про флорономени однієї лексико-семантичної групи (ЛСГ), де поєднано різні аспекти вивчення лінгвального матеріалу; переважно це дослідження назв сільськогосподарських культур.

Лінгвогеографічне представлення ботанічної лексики (І. В. Сабадош, Я. В. Закревська, О. А. Малахівська, О. Ф. Миголинець, Р. С. Омельковець, А. О. Скорофатова) засвідчує ґрунтовність і водночас неоднакову повноту охоплення десигнатів, несуцільну репрезентацію українського діалектного континууму, недостатність уваги до семантики флороназв.

Другий розділ „Структурна організація флорономенів центральноподільських говірок” присвячений дослідженню структурної організації, способам номінації флорооб'єктів та розвитку виявлених у говірках номінативних одиниць, об'єднаних у шість ЛСГ. На підставі співвіднесеності флоролексем із позамовною дійсністю та іманентних зв'язків між словами виділено ЛСГ: назви сільськогосподарських культур та понять, пов'язаних з ними; назви плодових і ягідних ~; назви дикорослих дерев і кущів ~; назви грибів ~; назви дикорослих трав ~; назви декоративних квітів ~.

У межах ЛСГ вичленовано лексико-семантичні парадигми (ЛСП), які об'єднують слова за спільними значенням, диференційними ознаками (ДО), належністю до однієї ідеографічної сфери, а також за спільними принципами та засобами номінації: загальні назви рослин, родові / видові назви рослин, назви різновидів і сортів рослин, назви морфологічних частин рослин, назви площ, на яких ростуть / росли рослини та назви етапів онтогенезу рослин. Флорономени в межах ЛСП взаємодіють між собою та з репрезентантами інших ЛСП, реалізуючи семантичні, мотиваційні, дериваційні зв'язки між словами, чим забезпечують єдність ЛСГ. В архітектоніці кожної ЛСГ виділено центр та периферію: центр становить ЛСП, пов'язана лінгвальними відношеннями з усіма чи більшістю ЛСП. Так, центром сільсько-господарської ботанічної лексики є родові / видові назви рослин, які пов'язані семантичними й дериваційними відношеннями з усіма ЛСП, крім загальних назв сільськогосподарських рослин. Остання ЛСП, зокрема, відображає зв'язки з назвами площ, назвами частин рослин та назвами різновидів рослин.

Кожний підрозділ містить аналіз ЛСП загальних, родових / видових назв рослин, назв їх сортів, морфологічних частин аналізованих рослин та назв місць, де ростуть / росли рослини відповідного виду.

Перший підрозділ „Назви сільськогосподарських культур та понять, пов'язаних з ними” містить ономасіологічний аналіз лексем, які репрезентують зазначені поняття.

Репертуар загальних назв сільськогосподарських рослин, засвідчений у центральноподільських говірках, налічує 46 номінативних одиниць, які сягають праслов'янських (псл.) основ *zьrno, *sъboћьje, *jarica, *ozimica, *rъћь, *ovotjь, а також давньо- та староукраїнської мовної спадщини. Тривалість функціонування флорономенів зумовила їх широку семантичну варіативність; семантично найбільш динамічними в говірках виявилися лексеми хл'іб, паш^|н'а, з^|б'іжа. Семантика лексеми хл'іб виходить за межі ботанічної лексики (табл. 1).

Таблиця 1. Семантична структура лексеми хл'іб

Родові / видові назви сільськогосподарських культур, зафіксовані в центральноподільських говірках, є загальнопоширеними. Варіантність спостережено переважно на рівні фонемної та морфемної структур (напр., соче^|виц'а, соча^|виц'а, сача^|виц'а, сачо^|виц'а, саче^|виц'а, сашо^|виц'а, саша^|виц'а, шашо^|виц'а, шоша^|виц'а, шошо^|виц'а, шачо^|виц'а, шача^|виц'а, чачо^|виц'а, чача^|виц'а, чече^|виц'а `сочевиця звичайна, Lens culinaris'). Це пояснюється давнім походженням флороназв цієї групи: 9,8 % номенів сягають праіндоєвропейської мовної спільності (*bobъ, *lъnъ, *makъ, *mъrky, *orexъ), 27,9 % - до псл. періоду (*ћito, *pьљеnicа, *киьmy, *оvьsъ, *prosо, *gorxъ, *xmelь, *konopъ, *lukъ, *иesnъkъ, *dyn'a, *soиivica, *repa, *rьdьky, *kvasъ, *sъиavь). Відзначено давні та нові запозичення: ква^|сол'а (лат. через пол. посередництво), ^|вика (лат. через пол. посередництво), т'у^|т'ун (тюрк.), гар^|буз (тюрк.), ^|линта (рум.), пап^|шойа (рум.), под^|солн'ечн'ік (рос.), кар^|тошка (нім. через рос. посередництво), топ'і^|намбур (франц. через пол. посередництво), л'у^|пин (лат.) та ін.

Назви сортів технічних і кормових культур у говірковому континуумі не утворюють широких номінативних рядів, що детерміновано вживанням спеціальних терміноподібних найменувань фахівцями агрономії. Натомість у говірках зафіксовано численні назви сортів основних городніх культур (261 одиниця), які переважно мають прозору дериваційну базу (виділено 19 моделей номінації); найпродуктивніші моделі - „топонім” > „назва сорту рослини” (14,6 %) та „родова / видова назва рослини” > „назва сорту рослини” (12,7 %).

На засадах денотативного принципу в парадигмі назв видів городніх культур виділяємо, крім назв сортів, назви різновидів рослин, які утворюють лексичні опозиції за ДО. Вони представлені в усіх говірках, мають універсальний характер, що уможливлює моделювання знань і уявлень, ціннісних орієнтацій діалектоносія в галузі землеробства. Актуальними виявилися 12 ДО, що формують корелятивні опозиції видових назв городніх культур. Центральними ДО виступають „колір” (релевантний для 10 флорооб'єктів), „форма” (7) та „час достигання” (7). Характерно, що для зернових культур релевантними є збіжні ДО, проте ранжирування їх суттєво відрізняється: центральні - „час посіву” (4), „будова колоса (качана)” (4), „призначення” (3), „колір” (2). Отже, найважливішою ДО для сільськогосподарських рослин є „будова і розмір плодоносної частини рослини”, що засвідчує домінування прагматичного чинника в народній флорономінації.

Репертуар назв морфологічних частин сільськогосподарських рослин, засвідчений у центральноподільських говірках, утворює дві групи: а) немотивовані флороназви переважно давнього походження, полісемантичні та загальнопоширені: ^|колос, ба^|дил'а, ^|гичка, стеб^|ло, со^|лома, ^|кор'ін', воло^|ток, ки^|таiка, по^|лова, зер^|но, фу^|раж, ка^|чан, стру^|чок, ^|с'імйа, луш^|пин'а тощо; б) мотивовані флороназви - афіксальні деривати від родових / видових назв рослин або ж найменування, що постали внаслідок синкретизму семем `рослина, родова назва' > `найцінніша частина цієї рослини', як-от: п^|росо `просо звичайне, Panicum miliaceum L.', `стебло проса на корені', `колос проса', `зерно проса'. До другої групи входять також вторинні номени, які демонструють семантичні зв'язки флорономенів з назвами людей (напр., близ'^|н'ат(к)а, близн'у(ч)^|ки, бл'езн'і^|ци, двоi^|н'ат(к)а `два огірки, що зрослися', `два зрощені колоски'), назвами тварин (напр., воўк, воў^|чок `середина розрізаного кавуна'), назвами частин живого організму (напр., <sup>|</sup>вуса, <sup>|</sup>вусика, <sup>|</sup>вусики, <sup>|</sup>усики `колос вівса', `ости колоса', `вусики на стеблі гарбуза', `маленькі вусики огірків', `бокові тоненькі ниточки на морквині', `тонкі корінці цибулі'), назвами частин дерева (напр., ствол `стебло злакових культур', `плодоносна частина стебла гречки'), назвами предметів побуту й одягу (напр., <sup>|</sup>кошик, реше<sup>|</sup>то, та<sup>|</sup>р'ілка, корж, <sup>|</sup>шапка, <sup>|</sup>шапошка, ш<sup>|</sup>л'апа, капе<sup>|</sup>л'ух, капе<sup>|</sup>л'ушки `головка соняшника') та ін.

Мікрогрупа назв, що позначають площі, на яких ростуть / росли зернові й технічні культури, об'єднує різні за походженням і структурою локативи, більшість з яких послідовно відображає реалемні відмінності. Творення nomina loci семантичним способом здійснюється від назви рослини (^?жито `поле, з якого знято врожай жита', йач<sup>|</sup>м'ін', йачи<sup>|</sup>м'ін' `~ ячменю' та ін.), назви листя рослини (про^|с'анка `стебла проса', в'іў<sup>|</sup>с'анка `~ вівса' та ін.), назви залишків зжатих стебел рослини (пал^|ки, штурпа^|ки, банди^|ки `залишки соняшнику' та ін).

Найпродуктивнішим морфологічним способом словотвору в досліджуваній ЛСП є суфіксація. Активно функціонують у центрально-подільських говірках суфіксальні форманти -ишче, -ис'ко, -иско, -анка, -ина, -ин'а, -иц'а, -ник, проте вони не демонструють виразної територіальної диференціації.

Високочастотні багатокомпонентні номінативні одиниці переважно утворюються за моделями „атрибутив + ^|поле” та „де бу^|ла(и) + назва рослини”.

Назви територій, на яких ростуть городні культури, не відбивають реалемної відмінністі культур: семема `частина городу, де ростуть овочі' найчастіше репрезентована різними фонетичними й морфологічними варіантами лексеми град^|ки, спорадично засвідчено локативи го^|родина, ого^|родина, го^|родництво, баш^|тан.

Номінація етапів онтогенезу сільськогосподарських культур характеризується значною деталізацією семантичного простору. Предметом дослідження став онтогенез хлібних злаків, з огляду на його важливість для господарської діяльності людини. Репертуар лексем аналізованої ЛСП відзначений варіативністю на семантичному та формальному рівнях: виявлено вербальну репрезентацію 8 етапів росту й достигання зернових культур. Зауважено, що один етап росту має відмінності в номінації відповідно до різних рослин: семема `розпускатися, вкриватися квітами, цвітом' маніфестована різними лексемами залежно від агента дії. так, квітка, дерево цв'і^|те, цви^|те, цве^|те, цв'і^|туйе; кукурудза, крім загальнопоширених однослівних номенів цв'і^|те, кв'і^|туйе із зазначеною формальною варіативністю лексем, у центральноподільських говірках також пра^|де, бри^|нит', вики^|дайе ^|китиц'у, да^|йе ^|волот', пус^|кайе м'і^|т'олку, вики^|дайе м'і^|т'олку, вики^|дайе м'і^|телку, виби^|вайе м'і^|телку, вики^|дайе цв'іт, виби^|вайе цв'іт, виби^|вайе кв'іт, кв'іт вийаў^|л'айец'а, виби^|вайе к^|в'ітку, вики^|дайе к^|в'ітку, випус^|кайе ^|кашку, вики^|дайе ^|кашку, виби^|вайе ^|кашку, пус^|кайе ^|кашку, виси^|пайе ^|кашку, ^|сипиц'а, виси^|пайец'а. Зауважимо, що лексема пра^|де активніше вживається на позначення процесу випускання кіс на качану кукурудзи. Для конопель посівних, Cannabis sativa L. засвідчені спеціальні назви процесу цвітіння - ^|курат, пи^|л'ат.

У другому підрозділі „Назви плодових і ягідних рослин та понять, пов'язаних з ними” проаналізовано 756 флорономенів, зафіксованих у центральноподільських говірках.

Досліджувана лексика генетично неоднорідна: у ній простежуються елементи, які сягають праслов'янського періоду, та запозичені слова. Праслов'янський лексичний фонд представлений у ЛСП родових / видових назв плодових і ягідних рослин (^|йаблун'а, г^|рушка, ^|вишн'а, че^|решн'а, с^|л'іўка, го^|р'іх, смо^|родина, ма^|лина, о^|жина, ^|йагоди, су^|ниц'і, полу^|ниц'і, пу^|з'ун'ки з численними варіантами). ЛСГ „Назви плодових і ягідних рослин та понять, пов'язаних з ними” вирізняється великою кількістю інонімів: 51,9 % засвідчених родових / видових назв рослин - іншомовні, з них 50 % - полонізми (пу^|жечки, ^|морва, мо^|рел'а, бруско^|вина та ін.). Активно представлені запозичення в назвах сортів рослин (10,9 %).

Особливістю номінації плодів садових дерев і кущів є використання однакових лексем для називання рослини та її плоду. Окремі назви має яблуня, Malus - ^|йаблуко, ^|йаблоко.

На позначення сортів плодових дерев у центральноподільських говірках зафіксовано 124 назви сортів яблук, 70 - груш, 56 - слив, 32 - вишень, 27 - черешень, 21 - абрикос, 12 - аґрусу, 10 - горіха, 6 - шовковиці, 2 - малини. Засвідчені назви згруповано за твірними основами, що виявило квантитативну перевагу флорономенів, похідних від основ, що вказують на час достигання рослини: 42 номінативні одиниці утворено від 18 твірних основ. Це вкотре засвідчило домінування прагматичного чинника в народній флорономінації. Широко представлено в цій ЛСП вторинні номени: зафіксовані в говірках найменування сортів груші, Pyrus communis L. походять від назв людей (ба^|би, баб^|ки, ^|пани, па^|н'анки), назв предметів побуту (качал^|ки, качалоч^|ки, бан'^|ки, бан'оч^|ки, глек, ^|бомба, ка^|занчики), назв об'єктів рослинного світу (мак'іў^|ки, ^|сосонка), назв страв (мама^|лига), назв одягу (дулу^|мани < дулу^|ман `довга верхня одежа'). Назви сортів плодових і ягідних рослин демонструють значну фонетичну й морфемну варіативність.

Для позначення місця, де ростуть плодові дерева та кущі, у центральноподільських говірках уживається загальнопоширена назва са^?док. У досліджуваному ареалі функціонують також назви місць, де росте один вид дерева, напр., семема `вишник' виражена лексемами виш^|н'ак, вишн'а^|ки, ^|вишн'і, вишен'^|ки, виш^|ник, вишни^|ки, виш^|нина, сам'і ^|вишн'і, виш^|невиi сад, виш^|невиi са^|док, виш^|н'овиi гаi, виш^|невиi чагар^|ник, ^|зарост'і ви^|шен', кор^|чи ви^|шен', а також росад^|ник, молодн'а^|чок, тер^|ник, ^|заросл'і, чагар^|ник, дич^|ки, ^|дика ^|порос'т' - назви, не мотивовані назвою рослини.

У третьому підрозділі „Назви дикорослих дерев і кущів та понять, пов'язаних з ними” проаналізовано 1011 флорономенів, які репрезентують ЛСП загальних назв дикорослих дерев і кущів, зокрема `молоде деревце, що виросло з кореня або пня', `двоє чи більше дерев, що виростають з одного кореня', `криве дерево', `дерево з обламаним сучками', `дерево з великими боковими гілками', `дерево, зламане вітром', `дерево, вивернуте бурею з коренем', `засохле стояче дерево', `гниле дерево'.

Родові / видові назви дикорослих дерев і кущів, засвідчені в центральноподільських говірках, переважно сягають дендрономенів псл. походження (69,6 %), що передбачає поширення цих номенів на великій території та незначну формальну варіативність. Флорономенів, перейнятих з інших мов, небагато: найчастіше це запозичення з польської (бу^|зок, де^|рен, лох) та латинської (с'і^|р'ен' (через нім. посередництво), а^|кац'ійа, лац'і^|он).

У парадигмі назв різновидів дикорослих дерев і кущів послідовно вичленовуються мікрогрупи за 10 ДО, серед яких конститутивними є „забарвлення” (актуальна для 12 флорооб'єктів), „стать” (8) та „походження” (7). Зауважимо, що ДО „призначення” та „якість” - периферійні: вони актуальні для 3 та 2 дикорослих дерев відповідно.

У центральноподільських говірках зафіксовано розгалужений корпус лексем, пов'язаних з анатомією дерева. У роботі репрезентовано назви для десигнатів, з'ясовано семантичну структуру флоролексем ствол, ко^?лод(т)ка, простежено походження та мотивацію окремих номенів, виявлено міждіалектні відповідники для частини найменувань. Найбільшу кількість лексичних паралелей зафіксовано в середньополіських говірках. Це можна пояснити тим, що аналізована група лексики цього ареалу найкраще представлено в сучасних дослідженнях (М. В. Никончук).

Для називання лісу залежно від породи дерева зафіксовано систему видових nomina loci: 1) однослівні номени, що постали внаслідок синкретизму семем `флорооб'єкт, загальна назва' і `місце росту' (напр., голойін^|ки `зарослі глоду': от у нас ^|нав'іт' ку^|сок ^|л'іса та^|мо йе / то нази^|вайут голойі^|нки / бо там ^|дуже ба^|гато ^|тойі голойін^|ки); 2) однослівні назви - суфіксальні деривати від назви дерева (найпродуктивніший суфікс -

-ин: сос^|нина, ду^|бина, старо^|дубина, гра^|бина, бе^|резина, (г)о^|сичина, в'іл'^|шина, ло^|зина); 3) двокомпонентні номінативні одиниці моделі „прикметник-означення + л'іс (куш^|ч'і, по^|садка)” (напр., йа^|линовиi л'іс, ^|йоловиi л'іс, ^|фоiниi л'іс, х^|воiниi л'іс `ялиновий ліс'); 4) однослівні назви, дериваційно не пов'язані з назвою дерева (напр., <sup>|</sup>заросл'і, гушчаў<sup>|</sup>ник, чагар<sup>|</sup>ник, кор<sup>|</sup>ч'і `зарослі терну').

У четвертому підрозділі „Назви грибів та понять, пов'язаних з ними” простежено особливості реалізації моделей родо-видової ієрархії грибів. Поширена модель (54 н.пп.) - це поділ усіх грибів на гри^|би та ^|губи, що відомо ще в староукраїнських текстах ХVІ-ХVІІІ ст. (В. В. Німчук); також послідовно репрезентовано опозицію `їстівні гриби' : `отруйні гриби'.

Аналіз назв 39 видів грибів, пов'язаний із з'ясуванням особливостей їх номінації та демонстрацію мікономенів у загальноукраїнському, спорадично - загальнослов'янському контекстах. Генетично переважна більшість назв грибів центральноподільських говірок є власне українськими, які сягають псл. джерела. Засвідчено поодинокі мікономени іншомовного походження: оп^|йата, о^|п'онк'і `опеньок осінній справжній, Armillaria mellea' (рос.), ва<sup>|</sup>луi `валуй, Russula foetens Fr.' (рос. або біл.), голуб'ін^|ки `сироїжка, Russula' (рум.), <sup>|</sup>варґи `грузд, Lactarius piperatus S.F. Gray' (пол.), шамп'ін'^|йони `печериця, Agaricus' (франц. через пол. посередництво).

Аналіз родових / видових назв грибів центральноподільських говірок виявив 25 мотиваційних ознак (МО), актуальних для мікологічної лексики; найпоширенішими виявилися МО „забарвлення” (28 %) - б'і^|л'уха `печериця, Agaricus', чер<sup>|</sup>вон'і голуб'ін<sup>|</sup>ки `червона сироїжка, Russula vesca Fr.', ра^|б'інка, раб^|цун `мухомор червоний, Amanita muscaria Hook.' та ін., „якісна оцінка” (13,2 %) - об<sup>|</sup>манка `опеньок неправдивий, Hypholoma sublateritium Fr.', ма^|ремух ро^|зумниi `мухомор рум'яний, Amanita rubescens Fr.' та ін., „дерево, під яким росте гриб” (7,8 %) - <sup>|</sup>п'ідслиўки, п'ідс<sup>|</sup>лиўник, п'ідс<sup>|</sup>лиўники, подс<sup>|</sup>лиўники, сли<sup>|</sup>вовиi гриб, п'ід<sup>|</sup>вишники, вербл'ан<sup>|</sup>ки `підвишень сірий, Clitopilus prunulus Kumm'.

У центральноподільських говірках засвідчено назви різновидів лише найпоширеніших грибів: білого гриба, Boletus edulis Вull., опенька, Armillaria mellea, сироїжки, Russula, печериці, Agaricus, порхавки бородавчастої, Lycoperdon perlatum Pers. Навколо стрижневого елемента - родової / видової назви цих грибів - в окремих говірках утворюються лексичні мікропарадигми на ґрунті спільних 6 ДО, найважливіші з яких - „забарвлення” (61 назва для різновидів 4 грибів), „етап «достигання»” (28 назв для різновидів 1 гриба) та „час появи” (13 назв для різновидів 3 грибів).

Отже, спостереження над особливостями номінації грибів у центральноподільських говірках підтвердили висновки дослідників (Л. О. Симоненко, Г. Ф. Шило) щодо типової моделі творення мікономенів, відомої ще із спільнослов'янської доби, яка ґрунтується на кольорових характеристиках грибів.

ЛСП „Назви морфологічних частин гриба” об'єднує різні за способом номінації елементи, проте найактивніше представлено семантичні деривати, похідні від назв тіла людини, тварини (^|н'ішка, х^|востик, ^|лапка, ^|литка `корінь гриба'), назв частин рослини (стеб<sup>|</sup>ло, с<sup>|</sup>томбур, стоўбу<sup>|</sup>рец' `корінь гриба'), назв одягу, його частин (п'ід^|шапошник, ш^|л'арочка, ^|йупка, сп'ід^|ничка, пойа^|сочок, воротн'і^|чок, фарту^|шок `підшапка гриба').

Семема `невелика площа, на якій виросло багато грибів' лексично представлена назвами гри<sup>|</sup>бовис'ко та <sup>|</sup>чер'ін'. Остання назва - результат семантичної деривації: `дно печі' > `nomina loci - грибовище', пор.: лексема <sup>|</sup>чер'ін' `тс.' відома в південноволинських і суміжних поліських говірках

У п'ятому підрозділі „Назви дикорослих трав та понять, пов'язаних з ними” репрезентовано номінацію зазначених денотатів та ареалогічну поведінку цих флорономенів. Подано вербальну маніфестацію низки загальних понять (`лікарські трави, заг. назва', `бур'ян, заг. назва', `трава, призначена для годівлі худоби', `скошена і суха трава', `скошена невисохла трава', `трава, скошена вдруге' та ін.); з'ясовано причини вибіркової номінації: в аналізованих говірках тільки 74 види дикорослих трав з-поміж 204, передбачених питальником, вербально представлені в 95 - 100 % говірок.

Корпус назв дикорослих трав налічує 1258 лексем, з яких мотивованими є 82, 4 %. Найпродуктивнішими МО традиційно для ботанічної лексики виявилися подібність до іншої рослини, її частини (26 %) та забарвлення флорооб'єкта (8,1 %).

Установлено ієрархію серед 25 МО, актуальних для родових / видових назв дикорослих трав. Немотивовані назви переважно давні за походженням або ж інтродуковані з інших мов. Флоролексеми, що сягають індоєвропейського чи праслов'янського періодів розвитку мови, кількісно переважають у ЛСП загальних назв дикорослих трав, напр.: ^|з'іл'а, зе^|ло, бур^|йан, ^|с'іно та ін. Запозичення наявні в ЛСП родових / видових назв дикорослих трав: з молдавської (напр., ^|леурда `цибуля ведмежа, Allium ursinum L.', <sup>|</sup>папора `рогіз вузьколистий, Typha angustifolia L.', транда^|с'ір `м'ята холодна, Mentha piperita L.', кор<sup>|</sup>нуци `нетреба колюча, Xanthium spinosum L.' та ін.), польської (напр., бла^|ватка `волошка синя, Centaurea cyanus', ко<sup>|</sup>гутики `ряст порожнистий, Corydalis cava L.' та ін.), російської (напр., п'етуш^|к'і `тс.', йі<sup>|</sup>жа з<sup>|</sup>борна `грястиця збірна, Dactylis glomerata L.' та ін.) та поодинокі флороназви з інших мов.

Серед різних типів номінативних одиниць найчастотніші однослівні номени (57,5 %), продуктивні також полікомпонентні номінативні одиниці, створені за моделлю компаратива (напр., йак ^|мило `мильнянка лікарська, Saponaria officinalis L.', йак роз<sup>|</sup>мара `підмаренник чіпкий, Galium aparine L.'), різного типу словосполучення (напр., л'у^|ц'ка ^|сов'іст' `морква дика, Daucus carota L.', т<sup>|</sup>рава в'ід деўйа<sup>|</sup>ти фо<sup>|</sup>роб `оман високий, Inula helenium L.'), речення (напр., тра^|ва ій^|ій не ^|можна р^|вати бо ^|буде ^|в'ітер `куничник наземний, Calamagrostis epigeios L.').

У шостому підрозділі „Назви декоративних квітів та понять, пов'язаних з ними” встановлено, що номінація декоративних квітів вирізняється широкою варіативністю Це пояснюється другорядністю реалій для людини, напр.: ^|аiстри, ^|астри, ^|аустра, ^|гаiстри, ши^|рок'і, ^|р'ізан'і, ^|с'ічен'і, с'іка^|ниц'і, ос'ін^|чата, ^|ружн'і, пйата^|ки, капус^|т'ани, капус^|т'анк'і, капусте^|л'ани, капусто^|л'ани, капуст'е^|л'ани, капусти^|л'ани, капустелиў^|йани, капуст'і^|йани, капусте^|л'они, кап'істе^|л'они, кап'істо^|л'они, кап'ісц'і^|л'они, копести^|л'ани, кописти^|л'они, кампус^|тел'а, кампус^|тел'і, кампус^|тел'ійа, кампусте^|л'ани, комп'іс^|т'ійа, компос^|тел'ійа, ком^|пост'іл', купц'і^|йани, паста^|л'они, паст'і^|л'они, пусто^|л'ани, пусто^|йанц'і, поштал'^|йони, буд'ач^|ки, стойа^|ни, чотириго^|р'ішники, ка^|цапс'к'і кв'іт^|ки `айстра садова, Callistephus chinenis L.'. Сталі номінації мають рослини, пов'язані з народнопоетичною символікою, або ж рослини, що здавна використовуються в обрядах. Аналіз походження назв декоративних рослин також засвідчив такі закономірності: майже кожен номінативний ряд містить флороназву, що сягає іншомовного джерела, переважно латинського; серед власне українських фітонімів велика частка найменувань, похідних від назв сільськогосподарських рослин та дерев. Встановлено відповідники флорономенам у загальноукраїнському діалектному континуумі.

Третій розділ „Ареалогічна інтерпретація флорономенів центральноподільських говірок” складається з двох підрозділів.

У підрозділі „Просторова варіативність флорономенів центральноподільських говірок” змодельовано просторову проекцію центральноподільських говірок. Для цього виділено з-поміж зафіксованої ботанічної лексики недиференційні та диференційні елементи (на різних мовних рівнях), а також скартографовано ареально релевантну флоролексику: укладено 63 лінгвістичні карти (48 лексичних, 5 словотворчих, 9 фонетичних, 1 зведену). Результати картографування та аналізу некартографованих матеріалів уповноважили на окреслення членування досліджуваного ареалу, в якому виділено північну, південно-західну та південно-східну діалектні макрозони (карта 1). У межах південно-західної макрозони виділено три мікрозони: центрально-західну, південну й наддністрянську. Для кожного ареалу подано лексичне наповнення. Характерна ознака ареалогічної поведінки багатьох флороназв - їхнє поширення в кількох зонах (карта 2).