Таксономія елементарних комунікативних одиниць у сучасній англійській мові
Головні особливості простого речення як елементарного комунікативного таксону англійського синтаксису. Динамічні властивості структурних гештальт-якостей простого речення. Можливість зміщення гештальт-центру простого речення залежно від настанови мовця.
| Рубрика | Иностранные языки и языкознание |
| Вид | автореферат |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 27.07.2015 |
| Размер файла | 339,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Размещено на http://www.allbest.ru
ОДЕСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ
імені І.І. Мечникова
МОРОЗОВА Ірина Борисівна
УДК 802.0-801.561.3
ТАКСОНОМІЯ ЕЛЕМЕНТАРНИХ КОМУНІКАТИВНИХ ОДИНИЦЬ
У СУЧАСНІЙ АНГЛІЙСЬКІЙ МОВІ
Спеціальність 10.02.04 - германські мови
Автореферат
дисертації на здобуття наукового ступеня
доктора філологічних наук
Одеса 2010
Дисертацією є рукопис.
Роботу виконано на кафедрі граматики англійської мови Одеського національного університету імені І. І. Мечникова Міністерствa освіти і науки України.
Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор КОРСАКОВ Андрій Костянтинович, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, професор кафедри граматики англійської мови.
Офіційні опоненти:
доктор філологічних наук, професор Сахарчук Людмила Іллівна, Київський національний університет імені Тараса Шевченка, професор кафедри германської філології;
доктор філологічних наук, професор Шевченко Ірина Семенівна, Харківський національний університет імені В.Н. Каразіна, завідувач кафедри ділової іноземної мови та перекладу;
доктор філологічних наук, професор Бєлєхова Лариса Іванівна, Херсонський державний університет, завідувач кафедри романо-германських мов.
З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Одеського національного університету імені І. І. Мечникова за адресою: 65082, м. Одеса, вул. Преображенська, 24.
Вчений секретар
спеціалізованої вченої ради О. П. Матузкова
ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ
Фундаментальна проблематика лінгвістичних досліджень полягає в усвідомленні таксономії людських знань та їхньої системної репрезентації на рівні мови (У. Френсис, 1958; В.Г. Гак, 1981; М.Я. Блох, 2004), тому з'ясування глибинної природи механізмів вербальної організації інформації є одним з найголовніших питань у колі синтаксичних досліджень. У дисертаційній роботі таксономію витлумачено в широкому значенні - як теорію класифікації та систематизації складно організованих структур ієрархічної побудови і як принцип об'єднання впорядкованих груп об'єктів - таксонів. Граматика мови забезпечує комунікантів запасом парадигматично оформлених комунікативних одиниць, за допомогою яких здійснюється вербальне спілкування. Отже, мовна таксономія в синтаксисі передбачає ієрархічну систематику таких одиниць і їх функціонування у вигляді інформативно навантажених таксонів - речень. На рівні мови елементарні комунікативні таксони дорівнюються до простих речень, а на рівні мовлення функціонують як еквівалентні за своєю структурою висловлення.
Просте речення дефінуємо як пунктуаційно маркований мовленнєвий відрізок, що містить не більше однієї первинної структури предикації або непредикатної (в термінах підметово-присудкового ядра) структури, інтонаційно оформленої та комунікативно скерованої. В дисертації речення, за Г.Г. Почепцовим, вважаємо мовним аналогом висловлення. Таким чином, просте речення це елементарна комунікативна одиниця, на базі якої створюються синтаксично складніші конструкції. В.Г. Гак, указуючи на особливе місце простого речення в системі мови, назвав його «центральною одиницею синтаксису», оскільки всі інші одиниці виокремлюються у складі простих речень або створюються через їх об'єднання.
Другу половину ХХ століття позначено стрімким розвитком цілої низки комунікативно орієнтованих напрямів аналізу, серед яких комплексний підхід до вивчення речення і висловлення вважають максимально актуальним як у теоретичному, так і у практичному плані (М.Я. Блох, В.І. Карабан, І.М. Колегаєва, А.К. Корсаков, В.А. Кухаренко, Г.Г. Почепцов, Л.І. Сахарчук, О.М. Старікова, І.П. Сусов, І.С. Шевченко, Дж. Аллертон, T.A. ван Дейк, Р. Гунтер, E. Крейзінга, Ф. Пальмер, A. Tсуї та ін.).
Просте речення як елементарний комунікативний таксон організується у вигляді знакової моделі соціально-необхідного поєднання систем особистісних смислів та формальної структури їх репрезентації. Закріпленість за актуалізованим у тексті реченням певного особистісного смислу не означає, що таке речення не може інтерпретуватися по-іншому іншими комунікантами або тим самим комунікантом у різний час та за різних умов. Кваліфікація типів простого речення, у свою чергу, окреслює конкретні способи вирішення багатьох проблем лінгвістичної теорії речення та тексту, в тому числі пов'язаних з прийняттям різноманітних тлумачень мовленнєвої ситуації, особливостями когнітивних установок та інтенцій.
З іншого боку, граматичний аналіз будь-якого речення обов'язково передбачає вивчення його функціонування в тексті. Процес інтерпретації письмового тексту містить три основні аспекти: визначення його комунікативного та соціального завдання (тобто стилістичної спеціалізації); виокремлення синтактики побудови (тобто формального складу мовних одиниць, які організують текст) та парадигматичний аналіз складників цих одиниць. речення таксон англійський синтаксис
Попри наявність ґрунтовних розробок вітчизняних і зарубіжних учених (В.Г. Адмоні, Л.С. Бархударов, М.Я. Блох, В.В. Виноградов, О. Єсперсен, Є. Кісс, У. Максвелл тощо), скерованих на аналіз функціонування у мовленні простого речення, практично не висвітлюються питання якісно-кількісних характеристик частотності використання простого речення в різних функціональних стилях, продуктивності його поверхово-структурних моделей і типового соціолінгвістичного варіювання. Разом із тим очевидно, що саме просте речення як структурно елементарна комунікативна одиниця синтаксичного шару мови відбиває специфіку систематизованості інформації на вербальному рівні та вирізняється особливим комунікативним навантаженням, що робить його також мінімальною значеннєвою одиницею повідомлення.
Актуальність дисертаційного дослідження визначається орієнтованістю сучасної лінгвістики на поглиблене розуміння таксономії й функціонування простого речення як структурно найпростішої комунікативної одиниці, а також на виявлення специфіки його формально-граматичних, логіко-семантичних та комунікативно-прагматичних аспектів. В дисертації, спираючись на створену теорію таксономічного ізоморфізму простого речення та загальні принципи гештальт-теорії, запропоновано новий підхід до аналізу синтаксичних явищ у цілому, що ще не було предметом спеціального вивчення.
Необхідність чіткої ідентифікації різноманітних способів репрезентації простого речення як основної комунікативно-пізнавальної одиниці, а також припущення щодо існування його ізоморфізму в плані понятійного та репродуктивного відображення свідомості людини також визначає актуальність дисертаційної теми. Розв'язання зазначеної проблеми дасть змогу виявити відношення між структурами мови й мислення, кваліфікувати засоби кодування інформації в реченні, а також простежити тенденції розвитку простого речення з метою виокремлення його типових найпродуктивніших конструкцій, увиразнюючи доцільність дослідження.
Комплексний характер роботи випливає із взаємозв'язку та взаємозумовленості різних аспектів і форм мовленнєвої комунікації. Відсутність комплексного дескриптивного аналізу структури й семантики простого речення, дискусійність багатьох його параметрів обґрунтовує необхідність створення такої полівимірної моделі механізму функціонування простого речення в різних стильових різновидах тексту і формах спілкування, як гештальт.
Таким чином, дисертаційна робота, з одного боку, віддзеркалює важливі проблеми сучасного мовознавства, а з іншого - відкриває можливості подальшого дослідження аспектів теорії речення в новому напрямі гештальт-аналізу.
Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження безпосередньо пов'язане з науковою темою кафедри граматики англійської мови факультету романо-германської філології Одеського національного університету імені І.І. Мечникова «Дискурсивно-когнітивні аспекти дослідження семантики та функціонування граматичних категорій в германських мовах» (номер державної реєстрації 0107V010632). Тему дисертації затверджено Вченою радою факультету романо-германської філології, протокол № 5 від 18 лютого 2003 р.
Мета дослідження полягає у виявленні таксономії елементарних комунікативних одиниць та встановленні взаємозв'язку їхніх функціональних і структурно-семантичних характеристик шляхом побудови комплексного гештальту простого речення як багатовимірного сфокусованого утворення зі зміщуваним центром. Запропонований комплексний підхід до вивчення проблеми передбачає перш за все аналіз ізоморфізму простого речення.
Відповідно до зазначеної мети в роботі вирішено такі основні завдання:
1) виявлено головні категоріальні особливості простого речення як елементарного комунікативного таксону англійського синтаксису;
2) виокремлено основні гештальт-якості простого речення з метою відтворення його комплексного гештальту;
3) визначено ареал функціонування простого речення як способу структурування ним текстів у різних функціональних системах;
4) встановлено динамічні властивості структурних гештальт-якостей простого речення у XVIII-XX ст.;
5) проаналізовано можливості зміщення гештальт-центру простого речення залежно від цілевої настанови мовця;
6) схарактеризовано структурну таксономію простого речення та з'ясовано характер зв'язку з його семантичним навантаженням;
7) розроблено концепцію інтегрованого підходу до понятійної суті структурно-предикатного та структурно-непредикатного речень;
8) розкрито особистісні аспекти мовленнєвого спілкування для виявлення таксономічного ізоморфізму простого речення.
Об'єктом дослідження є таксономія синтаксичної системи англійської мови.
Предмет дослідження - структурно-семантичне варіювання та функціонування простого речення як структурно мінімальної комунікативної одиниці.
Концептуальною базою дисертаційної роботи є система наступних теоретичних положень.
Речення як компонент зв'язного тексту доцільно розглядати в єдності чотирьох корелятів: сукупність, елемент, структура і функція.
Структурна система простого речення репрезентує чотири основні синтаксичні структури: предикації, комплементації, координації та модифікації (А.К. Корсаков, О.М. Чумаков, У. Френсіс та ін.).
Мова є частиною соціокультурної суперсистеми та має суспільний характер.
Просте речення є елементарним основним комунікативним таксоном, актуалізованим у мовленнєвій діяльності як найзагальнішому, родовому найменуванні вербальної взаємодії, у процесі якої використовується мова та її елементи, реалізовані в мовленні й організовані з урахуванням його правил і норм.
Таксономія основних комунікативних одиниць специфічно втілюється в інформаційному та типологічному ізоморфізмі простого речення, тобто різні структурні типи простого речення (еліптичні й нееліптичні, структурно-предикатні й структурно-непредикатні) можуть мати схоже інформаційне або комунікативне навантаження. Ідеї мовного ізоморфізму в роботі використовуються як різновид мовного іконізму. Цю парадигму започатковано Платоном і розвинуто в працях сучасних дослідників (В. Дресслер, 1994; А. Рамат, 2002; Ч. Фішер, 1996). На відміну від іконізму, ізоморфізм являє собою більш специфічне поняття: в той час, як іконізм маніфестує подібність чи аналогію, ізоморфізм відбиває певну специфіку відношень порівнюваних частин або об'єктів, виявлену в конкретному аспекті розгляду.
Запропонований у роботі підхід спирається на філософське тлумачення будь-якого гештальт-утворення як якісно нової похідної його гештальт-якостей. Гештальт-категорії є способом пізнання й адекватного відтворення на вербальному рівні сприйняття світу людиною. У процесі цього пізнання враження людини про світ трансформується на вербальному рівні у певним чином структурований гештальт повідомлення-речення.
Будь-яке лінгвістичне явище є сфокусованим багатовимірним утворенням, що відбивається у своїх гештальт-якостях та властивостях, і, проте, не зводиться до їхньої суми. За Дж. Лакоффом, гештальт-утворення є цілісними та доступними аналізу.
Виходячи із загальних положень гештальт-теорії про те, що всі високорозвинені структури мають тенденцію до цілісності, завершеності й можуть реалізуватися у вигляді конкретних моделей (Д. Хеффлер, 1998; У. Скілтерс, 2007), можливим є і відтворення достовірного й об'єктивного гештальту простого речення в сучасній англійській мові.
Концепція дослідження спирається на положення парадигматичного синтаксису (про конструктивну лімітність моделей простого речення) і прагматичного синтаксису (про функціональний зв'язок мовних одиниць та їхніх користувачів, з урахуванням умов реалізації цих мовних одиниць у процесі мовлення).
Розкриття глибинних механізмів фундаментальних зв'язків прагматичних, мовленнєвих, соціокультурних, етнопсихологічних та структурних компонентів речення можливе лише через усвідомлення еволюційної природи вербальної комунікації. Такий підхід до вивчення лінгвістичних явищ знаходимо ще у працях Л.В. Щерби (1957), О.О. Потебні (1958), Г. Пауля (1960), І.П. Іванової, Л.П. Чахоян (1976), І.П. Сусова (1980), T. Васоу (1987), Ф. Баукеми й О.М. Тоніка (1995) тощо. Ці та інші наукові розробки доводять необхідність діахронічної реконструкції мовних фактів для отримання об'єктивного уявлення про сучасний стан синтаксичної структури мовленнєвої комунікації та власне простого речення.
Робота ґрунтується на філософських концепціях (Г.В. Гегель), що стосуються єдності форми і змісту, переваги матеріальної практики над теоретичним пізнанням, загального зв'язку явищ у матеріальному світі.
Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети дослідження та вирішення завдань використано комплекс відповідних методів. Загальнотеоретичні методи застосовано для критичного та системного аналізу філософських, лінгвістичних, психологічних та соціологічних джерел, що надало змогу отримати реальну картину загального стану досліджуваної проблеми. Необхідний теоретичний рівень дослідження забезпечило використання методів історико-логічного аналізу та порівняння для одержання об'ємного результату дослідження в горизонтальній (функціональній, що передбачає дослідження мовленнєвих одиниць у дії) та вертикальній (історичній) площинах з метою встановлення таксономії елементарних комунікативних одиниць.
Серед спеціальних методів лінгвістичного аналізу в дисертації застосовано метод парадигматичної реконструкції речення, синтаксичне моделювання, метод контекстуально-інтерпретаційного та кількісного аналізу, елементи статистичного аналізу, описовий метод, трансформаційні перетворення.
Дослідження виконано у руслі функціонального підходу із залученням гештальт-аналізу, що відповідає ідеям іконізму, зокрема певному ступеню віддзеркалення реального світу у мовних структурах. В даній роботі кожний аспект проблеми простого речення розглянуто як виразну проекцію його цілісного гештальту.
Матеріалом дослідження слугує корпус елементарних комунікативних одиниць, відібраних на горизонтальному зрізі ХХ-ХХІ ст. з англомовних художніх творів, наукових, офіційно-ділових, публіцистичних і газетних текстів.
Встановлене зміщення гештальт-центру простого речення в бік художнього діалогу зумовлює необхідність поглибленого дослідження характеристик діалогічного спілкування та мотивує подальше вивчення особливостей таксономії елементарних комунікативних одиниць насамперед на матеріалі художніх текстів з метою комплексного системного аналізу таксономічного ізоморфізму простого речення.
Цілком очевидно, що таксономія комунікативних одиниць знаходиться в нерозривному зв'язку з відносною та рухливою рівновагою всієї системи мови. Для розуміння й наукового обґрунтування сучасного стану простого речення за методом випадкової вибірки було розглянуто також 3060 зразків простого речення з діахронічного зрізу XVIII-XX ст. (художні тексти). Така кількість прикладів випливає з низької частотності вживання елементарних комунікативних одиниць протягом XVIII-ХІХ ст., що доведено у дисертаційній роботі.
Загальний обсяг фактичного матеріалу становлять 23 781 приклади, виокремлені методом суцільної вибірки з 25 675 сторінок.
Згідно з теорією ймовірності, існує певна генеральна лінгвістична сукупність, до якої входять досліджувані явища. Сумарна вибірка вважається достатньою, якщо вона охоплює 70-80 % випадків досліджуваного явища. Залежність між відносною погрішністю (е), частотністю досліджуваного явища (f) та сумарним об'ємом (N) визначається за відомою формулою за Р.Г. Піотровським:
,
де N - мінімальний для отримання достовірних висновків обсяг сумарної вибірки;
Zp - коефіцієнт, що в лінгвістичному дослідженні дорівнює 1,96;
е - відносна погрішність;
f - відносна частотність явища (відношення числа речень, що містять досліджуване явище, до загальної кількості мовленнєвих зразків).
Враховуючи, що для лінгвістичного дослідження припустима погрішність може становити 20-30 %, вибір фактичного матеріалу дисертації вважаємо достатнім навіть для найбільш нечисленних груп, виокремлених усередині загального корпусу мовленнєвих зразків.
Наукова новизна отриманих результатів полягає в наступному. Вперше в лінгвістиці запропоновано якісно новий підхід до проблеми таксономії та функціонування елементарних комунікативних одиниць, який дає підстави зробити висновок про те, що формування узагальненого концепту простого речення у свідомості людини є головним у процесі сприйняття й передачі інформації. Створено теорію таксономічного ізоморфізму простого речення (ТІПР), що розкриває сутність механізму інформаційної експансії під час мовленнєвого спілкування та вирізняється універсальністю використання для аналізу синтаксичних явищ. Застосування цієї теорії вперше розкрило специфіку взаємозв'язку структури простого речення з його комунікативною семантикою. Такий підхід дає змогу визначити просте речення як головний інструмент і засіб мовленнєвого впливу на модель внутрішнього світу кожного з учасників мовленнєвої комунікації. Перевагою запропонованого підходу над існуючими лінгвістичними теоріями (логіко-граматична школа, функціональний синтаксис, дескриптивна лінгвістика тощо) вважаємо його універсальність та можливість прогнозування шляхів подальшого розвитку простого речення в англійській мові.
Розроблено принципово нову концепцію простого речення у вигляді узагальненого сфокусованого гештальт-утворення, що поєднує парадигматично-семантичний та функціональний підходи до його розгляду. Комплексне вивчення елементарних комунікативних одиниць в англійській мові з врахуванням усіх гештальт-якостей предмета дослідження відкриває новий напрям комунікативного синтаксису, який уможливлює нове структурно-системне осмислення динамічного процесу вербальної комунікації.
Вдосконалено й доведено положення щодо функціональної залежності структурної побудови речення від соціально-культурного рівня комунікантів та їхньої статевовікової належності.
Дістало подальший розвиток дослідження діахронічних змін у структурі простого речення протягом XVIII-XX ст., що виявило тенденцію до перерозподілу інформаційного навантаження на кожний окремий конституєнт речення у плані його зростання. Поширення вживань структурно-непредикатних побудов доводить помилковість тлумачення цього типу речень як рудиментів домовленнєвого спілкування. Набуло подальшого розвитку синтаксичне моделювання, використане у роботі як індикатор визначення співвідносної комунікативної значущості конституєнтів простого речення в аспекті їхнього інформативного навантаження.
Запропонований у роботі принципово новий підхід до вивчення різних типів простого речення дає підстави по-новому тлумачити діалогічне мовленнєве спілкування, де реалізуються різні комунікативні одиниці як у вигляді безпосередньо одиниць повідомлення, так і у вигляді стереотипних мовленнєвоетикетних одиниць.
Теоретичне значення дослідження полягає в тому, що завдяки застосуванню гештальт-теорії до теорії синтаксису простого речення здійснено комплексний структурно-комунікативний підхід до аналізу мовленнєвої діяльності - імманентного соціально-зумовленого історичного процесу та антропометричної системи в єдності всіх мовних і низки позамовних (психологічних, культурних) чинників.
Виявлені в процесі дослідження гештальт-якості простого речення дали підстави відтворити багатовимірний гештальт цього мовного феномену і визначити його місце у формуванні людської свідомості.
Запропонована теорія таксономічного ізоморфізму дає змогу визначити ареал функціонування простого речення в синхронії та окреслити шляхи його розвитку в діахронії, а також поглиблює й розширює уявлення про механізми мовленнєвого спілкування і відкриває новий напрям у подальшому розвитку теорії речення і теорії мовленнєвої комунікації в цілому.
Практичне значення одержаних результатів дослідження полягає в тому, що всебічне вивчення елементарних комунікативних одиниць в англійській мові дає ключ до розуміння подібних одиниць в інших мовах, оскільки встановлені в роботі закономірності мають характер міжмовних граматичних універсалій.
Результати дослідження й фактичний матеріал можуть бути використані у подальших лінгвістичних дослідженнях, зокрема у наукових дослідженнях соціо- і психолінгвістичного плану, при укладанні підручників і навчальних посібників з курсу синтаксису англійської мови і теоретичної граматики, для лекційних курсів з теоретичної граматики англійської мови (розділ «Синтаксис»), загального мовознавства (розділ «Теорія речення»), стилістики англійської мови (розділ «Стилі та жанри»), при укладанні спецкурсів із синтаксису англійської мови. За темою дисертації автором розроблено два спецкурси: «Організація спонтанного діалогу» й «Основи синтаксичного моделювання».
Особистий внесок здобувача. Дисертація є самостійним одноосібним дослідженням, виконаним без співавторів. Особистий внесок дисертанта полягає:
1) у запропонуванні теорії таксономічного ізоморфізму простого речення (ТІПР), яка є універсальною для розгляду будь-яких граматичних явищ і дає змогу визначити ієрархічний розподіл типів елементарних комунікативних одиниць на рівні мови і мовлення;
2) в уточненні понять «елементарна комунікативна одиниця», «просте речення», «висловлення», «структурний мінімум речення», «комунікативна значущість конституєнтів речення»;
3) у побудові комплексного гештальту простого речення як багатовимірного сфокусованого утворення з динамічно зміщуваним центром у залежності від умов функціонування.
Апробація результатів дослідження. Результати проведеного дисертаційного дослідження повідомлено на щорічних звітних наукових конференціях професорсько-викладацького складу в Одеському національному університеті імені І.І. Мечникова (1985-2009 р.), на Всесоюзній конференції «Семантика художественного текста» (Одеса, 1987), Міжвузівській науково-методичній конференції «Перспективы современных лингвистических исследований» (Томськ, 1988), Міжвузівській методичній конференції «Проблемы преподавания синтаксической теории в высшей школе» (Одеса, 1989), Міжвузівській науковій конференції «Структурно-семантическая организация текста» (Одеса, 1990), Міжвузівській науковій конференції «Проблемы теории коммуникации и предложения» (Красноярськ, 1990), Республіканській науковій конференції «Высказывание как объект лингвистической семантики и теории коммуникации» (Омськ, 1992), Республіканській науково-практичній конференції «Формування загальнолюдських ціннісних орієнтацій, соціального і гуманістичного мислення у студентів» (Київ, 1992), Республіканській науковій конференції «Проблемы словосочетания как самостоятельного объекта и как структурного компонента в образовании производных и сложных слов» (П'ятигорськ, 1992), Республіканській науково-практичній конференції «Проблемы изучения лингвистической структуры текста» (Ізмаїл, 1993), Міжвузівській науковій конференції «Человек, личность, общение» (Уфа, 1993), Міжнародній науково-практичній конференції «Questions of Applied Linguistics» (Житомир, 1994), Міжнародній науковій конференції «Філологічні проблеми зарубіжної оповідальної прози XVIII-ХІХ століть» (Одеса, 1994), І Міжнародному симпозіумі «Человек, язык, культура, познание» (Кривий Ріг, 1995), Міжнародній лінгвістичній конференції «New Ideas for Language Teaching» (Одеса, 1996), ІІІ Республіканській конференції TESOL (Вінниця, 1998), І Міжнародній науково-практичній конференції «Наука й освіта» (Запоріжжя, 1998), VІІ Міжнародній науково-практичній конференції «Функціональна лінгвістика» (Ялта, 2001), Міжнародній науково-практичній конференції «Актуальные проблемы межкультурной коммуникации в новых геополитических условиях» (Тирасполь, 2003), Міжнародній науковій конференції «Теория и практика речевой коммуникации» (Москва, 2004), ХIII Міжнародній науковій конференції «Мова і культура» (Київ, 2004), ІІІ Міжнародній науковій конференції «Пріоритети сучасного германського та романського мовознавства» (Волинь, 2009), І Міжнародному лінгвістичному конгресі «Мова і світ». (Ялта, 2009).
Всі розділи дисертаційної роботи обговорено на засіданнях кафедри граматики англійської мови Одеського національного університету імені І.І. Мечникова.
Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження викладено у 55 публікаціях, серед яких - 3 монографії; 5 методичних указівок; 47 статей (з них опубліковано у фахових виданнях, затверджених ВАК України, 32 статті, у наукових виданнях 8 статей, у збірниках матеріалів конференцій 7). Одноосібних публікацій - 41 праця, у співавторстві 14, де авторові дисертації належить формулювання та теоретичне осмислення наукової проблеми, методика дослідження, обробка експериментальних даних і висновки.
Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, загальних висновків, списку використаної літератури (608 найменувань), списку джерел (106 найменувань). Загальний обсяг роботи - 432 сторінки, обсяг основної частини - 369 сторінок. Дисертація містить 26 таблиць, 33 рисунки.
ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЇ
У вступі обґрунтовано вибір теми дослідження та її актуальність, визначено мету й завдання роботи, її об'єкт і предмет, висвітлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення, методологічно-концептуальну базу дослідження, подано дані про апробацію його результатів.
Перший розділ «Таксономічні особливості та динамічна рівновага структурних типів речення у різностильових текстах».
Таксономічний ізоморфізм елементарних комунікативних одиниць можна простежити лише за умови вивчення текстів, які мають ситуативну й функціональну варіативність. Як правило, у лінгвістиці функціональні стилі виокремлюють відповідно до основних функцій мови, пов'язаних з тією чи іншою діяльністю людини. У наш час найчастіше виокремлюють 5-7 основних функціональних стилів (І.В. Арнольд, В.А. Кухаренко, В. Ценковські та ін.).
Проте у деяких випадках стилі не специфікуються, а поділяються на дві великі підгрупи - стиль формальний (formal) і неформальний (informal) (Р.А. Клоуз), або спеціальний (special) та загальний (general) (Р. Гунтер). Деякі дослідники вводять поняття «регістру». Регістр поєднує ситуативні умови спілкування, усну або писемну форми та рольову структуру комунікації (І.В. Арнольд, Х. Херінгер). З іншого боку, регістр іноді розглядають як тональність спілкування (О.І. Бєляєва, Н.М. Фірсова). Для того, щоб не змішувати зазначені терміни, в дисертації поняття «стиль» обмежуємо функціональним призначенням тексту.
Під текстом у роботі розуміємо тільки письмове або фіксоване в інший спосіб мовне спілкування, яке має певну інформативну спрямованість та є завершеним щодо достатності форми й обсягу для розкриття змісту, відповідного комунікативній меті автора тексту. Враховуючи мету і тип інформативної спрямованості, аналізовані тексти умовно поділено за стильовою належністю. Очевидно, що внутрішня форма інформаційного простору тексту реалізує своє матеріальне знакове вираження в сукупності організованих комунікативних синтаксичних структур - речень.
Функціональне призначення простого речення на певному синхронічному зрізі, вслід за О.М. Мороховським, витлумачуємо як його субстанціональну і структурну орієнтованість на виконання певних завдань у мовленнєвій діяльності, а саме пізнавально-відображувальної (інформаційно-когнітивної) і комунікативної. Аналіз наявних поглядів на природу матеріальної організації текстового континууму дає підстави зробити висновок, що речення як цільна одиниця повідомлення є конституювальною ланкою будь-якого тексту.
Таксономія речень нерозривно зв'язана і повинна спиратися на класифікацію форм мовленнєвого спілкування. Відповідно до основних положень гештальт-теорії, у роботі розрізняємо такі види гештальт-якостей: структури, чи формальної побудови, ареалу функціонування, походження, особливостей моделювання, властивості «матеріалу», тобто складових частин, властивості суті. Отже в дисертації елементарні комунікативні одиниці визначаємо через окреслення ареалу їхнього функціонування, синтаксичної організації, динаміки розвитку гештальту (діахронічний аналіз), особливостей моделювання й функціонування в мовленні (синхронічний аналіз). Такий підхід вважається виправданим для всебічного висвітлення досліджуваного явища та отримання про нього об'єктивного цілісного уявлення. У розділі з основних гештальт-якостей простого речення розглянуто наступні: формальну побудову й ареал функціонування в генеральній сукупності текстів.
Для визначення організувальної ролі простого речення в різностильових текстах у роботі аналізувались існуючі синтаксичні типи речень узагалі та види простого речення зокрема. Для уникання термінологічних двозначностей у роботі наведено дефініції понять «речення», «висловлення», «складне речення», «ускладнене речення», «просте речення» та їхні типи. Оскільки в основі гештальт-якостей лежить виокремлення специфічних властивостей об'єкта, то у розділі деталізуємо розрізнювальні параметри елементарних комунікативних одиниць щодо їхніх інших видів, з одного боку, й структурно-синтаксичні типи простого речення з іншого.
Залежно від того, чи є речення монопредикативною або поліпредикативною одиницею чи конструкцією з глибинною, «прихованою» предикацією (крім основного предикативного ядра), ми розрізняємо просте, складне й ускладнене речення.
Для визначення конструктивної ролі елементарних комунікативних одиниць порівнювалася частотність їх уживання у наступних функціональних стилях: науковому, офіційно-діловому, публіцистичному, художньому, газетному (виділення останнього до окремої категорії базується на роботах Н.В. Романовської (1988); Д. Дебеляк (2000); Дж. Адамсона (2004)).
Отже, всю сукупність прикладів, дібраних із текстів зазначених функціональних стилів, класифіковано відповідно до репрезентації ними однієї чи більше структур предикації. З метою визначення головного синтаксичного способу повідомлення інформації в дисертації протиставлено спеціальні стилі художньому, як у працях Р. Гунтера та А. Клюзенаара. Застосовуючи теорію інформації до теорії речення в комунікативному плані, можна стверджувати, що саме існування в мові різних способів транслювання інформації у вигляді синтаксично різних типів речення є надійним способом збереження сталості й фіксування інформації. При цьому питання про конкретний синтаксичний тип речення, вжитий у тексті, зводиться до мовленнєвого способу, обраного комунікантом.
Для визначення закономірностей функціонування простого речення в художньому стилі порівнювалися структурні види речень у романі, оповіданні, драмі, поезії. В тексті художньої прози окремо розглянуто мову автора (монологічний текст) і мову персонажів, репрезентовану в діалозі. У роботі дотримуємося позиції В.В. Виноградова, згідно з якою у межах діалогу часто фіксується розвиток монологу і його елементів, а у монолозі можна часом спостерігати характерні ознаки діалогу.
Попри загальноприйнятий погляд на просте речення як на центральну одиницю синтаксису, частотність його використання різна і залежить від стильової належності тексту. Таким чином, синтаксична оформленість текстів є одним із маркерів їхніх стилістичних типів. Розподіл простих речень є нерівномірним у спеціальних і художньому стилях. Прості речення найчастіше використовуються в публіцистичному стилі (47,5%), який загалом вважається перехідною формою між художнім та спеціальним текстом.
Найбільш характерним для наукового, газетного й офіційно-ділового стилів є використання складних речень, що становлять близько половини всіх мовленнєвих зразків, відповідно: 45,6 % - у науковому стилі, 73,4 % - в офіційно-діловому і 59,8 % - у газетному. Такий розподіл частотності використання різних видів комунікативних таксонів у різностильових текстах свідчить про те, що складна для сприймання інформація у письмовій формі передається звичайно синтаксично складними конструкціями.
В художньому діалозі питома вага комунікативних таксонів, що не виходять за межі первинної предикації, перебільшує 50 % усіх використовуваних речень. В авторському оповіданні та поетичному мовленні відносна частотність простих речень становить 22,2 % та 10,3 % відповідно. Порівняльний аналіз авторського монологу і діалогічного мовлення персонажів дав змогу виявити, що, крім переваги складних конструкцій, у цілому авторське мовлення відрізняється від діалогічного мовлення персонажів питомою вагою різних типів простих речень. Так, при загальній перевазі і в тій, і в іншій формі мовленнєвого спілкування нееліптичних конструкцій, для авторського мовлення є характерним використання двоскладних еліптичних речень, типу: «I know.», «He could.», (відновлені до повної структури предикації наведені вище речення виглядають як : «I know it.» «He could dance, sing.») Двоскладні еліптичні речення використовуються приблизно втричі частіше, ніж односкладні. Цей факт, очевидно, пояснюється відсутністю підтримуючого «речення-стимулу», що забезпечує парадигматичне відновлення еліптичної односкладної конструкції. Структурно-непредикатні ж одиниці в авторському монолозі зафіксовано всього в 0,2 % випадків, що збігається з частотністю їхнього використання в мовленні оратора. В художньому діалозі персонажів питома вага непредикатних конструкцій у 35 разів вища.
Узагальнюючи отримані результати, можна відтворити гештальт-проекцію простого речення в сучасній англійській мові. Графічно позначимо аналізовану сукупність текстів колом із центром у точці А (рис. 1). Тоді виокремлені в роботі підтипи текстів можна зобразити у вигляді відповідних осей (АН; АГ; АП та ін.). Дорівнюючи кожну з осей до 100 %, позначимо на них відповідними точками (н; г; п та ін.) питому вагу (%) ужитих простих речень у кожному із зазначених типів тексту. З'єднавши ці точки, одержимо ареал функціонування простого речення в синхронії (див. рис.1).
В такий спосіб побудовано фігуру гештальту простого речення в його поверхово-структурній проекції, що доводить релевантність зроблених висновків про таксономію простого речення. Встановлено, що гештальт-центр цієї проекції зміщено у бік нееліптичних предикатних речень, тобто саме цей синтаксичний тип зумовлює формальну таксономію простого речення. Отримано гештальт-якість елементарних комунікативних одиниць - ареал функціонування простого речення в генеральній сукупності текстів і визначено прегнантність фігури гештальту у стильовій проекції, де гештальт-центр зміщено у бік художнього діалогу.
Рис. 1. Функціональна проекція простого речення на стилістично варіативну сукупність текстів у сучасній англійській мові:
|
АД - питома вага простого речення в тексті художнього діалогу; Ад = 56,5 %; АН - у науковому тексті; Ан = 18,6 %; АФ - в офіційно-діловому тексті; Аф = 2,9 %; АГ - в газетному тексті; |
Аг = 22,6 %; АО - в публіцистичному тексті; Ао = 47,5 %; АП - у поезії; Ап = 10,3 %; АМ - в авторській монологічній оповіді; Ам = 22,2 %. |
У другому розділі «Особливості функціонування простого речення в аспекті структурної значущості його конституєнтів у діахронії та синхронії» розглянуто вертикальний зріз мовленнєвих шарів (XVIII-XX ст.) У процесі спостереження над еволюцією гештальту елементарних комунікативних одиниць у діахронії й синхронії для висвітлення еволюційних тенденцій таксономічних особливостей простого речення було визначено наступні гештальт-якості щодо походження об'єкта дослідження й особливостей його моделювання на сучасному етапі розвитку англійської мови.
Для розуміння походження сучасного стану синтаксичної побудови простого речення необхідно розкрити особливості процесу його діахронічного розвитку. Зміщення гештальт-центру простого речення у його функціональній проекції на стилістично варіативну сукупність текстів у бік художнього діалогу зумовлює необхідність вивчення діахронічного розвитку простого речення саме на матеріалі діалогічних текстів. Про важливість діахронічного підходу до вивчення лінгвістичних процесів писали ще античні філософи (Аристотель, Цицерон), із цим погоджуються й сучасні дослідники (Є.П. Новоселецька, І.О. Смирнов; Ф.Баукема й О. Тонік). Разом із тим, очевидно, що філософська концепція безперервного розвитку засвідчує єдність уявного діалектичного протиріччя між кроссекційним і динамічним вивченням мовних явищ у лінгвістиці. Цілеспрямований характер, художня обробка і ретельний відбір мовленнєвих засобів - це те, що відрізняє мову художньої літератури від спонтанно-розмовного мовлення. Ступінь розмовності мови художньої прози є змінною ознакою, яка залежить від низки чинників - періоду створення тексту, відповідних літературних норм, жанрової своєрідності літературного твору, соціально-психологічної характеристики персонажів, особливостей авторського стилю.
На те, що між літературним діалогом і реальним розмовним мовленням існує різниця, вказує багато лінгвістів (М.М. Бахтін, 1960; Н. Ертешик-Шир, 2007). У той же час, будь-який письменник, незважаючи на певні індивідуальні особливості стилю, все ж є типовим представником синхронічного зрізу англійської мови. Основою художнього діалогу є живе розмовне мовлення, яке письменник використовує у своїх творах, певним чином переробивши. Ми вважаємо, що, максимально наближаючись до спонтанного усного мовлення, художній діалог може стати достовірною моделлю для вивчення комунікативно-граматичного аспекту функціонування мови. Саме художній діалог активно досліджують сучасні науковці (Дж. Сміт, 1998; М.Я. Блох, 2004; О.С. Іссерс, 2006 та ін.).
Крім аналізу ступеня ускладнення поверхової форми речення в діахронії, у роботі розглянуто його лінійні характеристики, витлумачені як низка словоформ, що утворюють речення. Зростання лінійної довжини речення є також суттєвою ознакою ускладнення його синтаксичної структури, а саме наявності вторинної структури предикації, поширеного звертання, парантези тощо. Фактичний матеріал дослідження свідчить, що збіг структурного ускладнення зі зростанням лінійної довжини речення спостерігається у 57 % випадків.
Історія літературної мови тісно пов'язана з упливом традицій письма. Виникають зразки нової літературної мови, де зливаються в одне ціле форми розмовного народного мовлення і норми писемного. Протягом XVIII, XIX, XX ст. процес взаємопроникнення цих двох форм мови стає все інтенсивнішим (С. Колвелл, 2003; Р.Д. Холязін, 2003). Саме тому об'єктом вивчення діахронічного розвитку елементарних комунікативних одиниць обрано зазначений проміжок часу.
Виявилося, що у XVIII столітті довжина простого речення в діалозі як лінійна характеристика складала в середньому близько 15 словоформ. У ХІХ столітті його довжина скоротилася до 7-10 словоформ, а у ХХ столітті - в середньому до 5 словоформ. Порівняємо, наприклад, два комунікативно близьких речення, які наочно ілюструють загальні тенденції змін у структурі діалогічного спілкування часових зрізів XVIII і XX ст. : «I suppose», - cried my son, «that narrative of such a life story as yours must be extremely instructive and amusing.» (О.Goldsmith). «Your life-story is by no means amusing» (J.Gray). Як свідчать наведені приклади, мовлення стає більш лаконічним та інформативним. Отже, можна зробити висновок про історичну тенденцію до компресії інформації у реченні шляхом його синтаксичної редукції. Це відбивається у поступовому еліптуванні предикатних речень та поширенні вживання непредикатних побудов.
Гештальт-фігура простого речення зазнає очевидних змін: зростає питома вага нееліптичних поширених речень, еліптичних речень і структурно-непредикатних. Цей факт свідчить про зростання ваги елементарних комунікативних одиниць для процесу мовленнєвого спілкування в цілому. У роботі встановлено синтаксичне спрощення складу речення в діалозі. Це розкриває ще одну гештальт-якість простого речення - зміщення його гештальт-центру в бік нееліптичних поширених речень.
Усвідомлення історичного розвитку простого речення відбивається й у переосмисленні його зростаючої ролі у мовленні. Застосовуючи теорію інформації до теорії речення, робимо висновок про те, що комунікативні типи речення, які фіксують і транслюють інформацію, не однаково важливі для розгортання діалогу. Це зумовило необхідність розгляду мовленнєвого діалогічного спілкування з точки зору його моделювання й перегляду значущості різних комунікативних типів речення. Встановлення питомої ваги різних комунікативних типів речень у діалозі дає змогу стверджувати, що прототиповим гештальт-центром простого речення є його декларативна репрезентація. З іншого боку, за І.П. Сусовим, мовленнєве спілкування є типом спільної людської діяльності з обміну інформацією чи зміни інформаційного поля комунікантів. Отже, інформаційні лакуни, а відтак, і дисонанс повноти знань комунікантів вимагають у процесі комунікації використання інтеррогативів. Виконуючи роль своєрідного організувального й підтримувального поштовху в розмові, прості питальні речення складають приблизно чверть усієї сукупності реплік у діалозі. Проте багато хто з дослідників указує на неспецифічні риси інтеррогативу, виокремлюючи у ньому інтенцію, спонукання, емотивність тощо (О.І. Смирницький; Дж. Гінзбург; Дж. Лайонз). Спираючись на положення формальної логіки про природу й сутність питання як форму мислення на початковому етапі пізнання, у роботі здійснено детальне дослідження інтеррогативних конструкцій. При цьому останні розподілено на власне-питальні, питально-спонукальні й питально-риторичні. Виявилося, що власне-питальні речення використовуються у 82,2 %. Одержані дані свідчать про наступне: незважаючи на те, що деякі дослідники не вважають безперечним фактом обов'язковий запит інформації в інтеррогативі (Г.Г. Почепцов; Р.Л. Етвуд; Дж. Лайонз), речення з таким комунікативним навантаженням домінують.
Для з'ясування тези про те, який саме вид інтеррогативу є найбільш продуктивним для організації діалогу, а також з метою виявлення рушійних сил у діалогічному мовленні у розділі проаналізовано особливості побудови діалогічних єдностей. Беручи до уваги двобічний характер діалогічного мовлення, репліки, що складають діалогічні єдності, розглянуто у двох планах: з позиції семантичних і формально синтаксичних зв'язків. На відміну від праць Г.А. Золотової, Л.М. Михайлова, М.А. Орлової та ін., у дисертації зроблено висновок про те, що за своїм складом діалогічні єдності не перевищують трьох реплік. При цьому двочленні діалогічні єдності переважають в акті мовленнєвої комунікації (90 %). Відповідно, тричленні діалогічні єдності становлять близько 10 %. Також встановлено, що «відкриті», формально-інтонаційно питальні конструкції є найбільш продуктивними для організації діалогічних єдностей і становлять понад половину всього корпусу питальних конструкцій.
Синхронічний ареал уживання простих речень умовно позначимо колом, розділеним трьома осями, що позначають декларативні, інтеррогативні й імперативні речення. На кожній осі, прийнятій за 100 %, відмічаємо показник відповідної частотності вживання певного комунікативного типу речень у відсотках. Фігура, отримана від з'єднання цих точок, схематично відображає ареал уживання різних комунікативних типів простого речення в діалозі взагалі (пунктирна лінія) й у плані його організаційної ролі в процесі спілкування (суцільна лінія). Рисунок наочно доводить збільшення ролі інтеррогативу у процесі діалогізування (див. рис. 2.).
Рис. 2. Функціональний зсув центру гештальту простого речення в процесі діалогізування.
Встановлено діалектичне протиріччя в гештальті простого речення. «Абсолютне», тобто прототипове просте речення є декларативно-центрованим. У процесі ж безпосередньої мовленнєвої комунікації в діалозі центр гештальту простого речення функціонально зміщується в бік інтеррогативу, оскільки саме речення такого типу використовується як основний засіб первинної та вторинної організації діалогу. Таким чином, у побудові діалогічного мовлення головна функціональна роль належить саме питанням.
Когнітивна функція мови діалектично пов'язана з її комунікативною функцією, оскільки мовленнєве спілкування може здійснюватися лише на базі певних моделей кодування інформації, розроблених певним суспільством на певному етапі його розвитку. Форми думки людини відбиваються у відповідних дискретних мовних моделях. У роботі розглянуто основні морфолого-синтаксичні моделі предикатних реплік в аспекті кодування ними інформації. Під «моделлю» простого структурно-предикатного речення розуміємо структурний аналог цього речення, відтворюючий його складники у вигляді формули, що ілюструє його морфологічний і синтаксичний плани.
Еліптичні речення, які репрезентують неповну структуру предикації, можуть відновлюватися до нееліптичних. Інакше кажучи, конструктивно-синтаксична база еліптичних і відповідних їм нееліптичних речень є спільною. Згідно з цим, основні моделі простих еліптичних речень будуються на основі вже розроблених ядерних моделей простих нееліптичних речень. Усю різноманітність простих еліптичних речень зведено до дванадцяти морфолого-синтаксичних моделей.
Встановлено, що основну масу еліптичних конструкцій (94,5 %) становлять речення, побудовані на основі конструктивно-синтаксичної бази S + (V + C)р, де присудок складається з особового дієслова і комплементу. Вивчення логічних зв'язків між конституєнтами речення дало підстави для фіксованого науково обґрунтованого розуміння формально-семантичної організації мовленнєвого процесу. Виявлено, що в процесі еліптування комплемент зберігається приблизно в 60 % випадків. Звідси випливає ще одна гештальт-якість простого речення: його інформативним гештальт-центром є саме комплемент. Вивчення механізму еліптування різних структурних елементів розкрило сутність цього процесу для діалогу на рівні комунікативної та психологічної значущості. Поповнювачами (комплементами) до дієслова можуть бути як додатки, так і обставини (місця, часу, причини, наслідку, за винятком обставин способу дії, які становили б структуру модифікації) (див. рис. 3).
Рис. 3 ілюструє ареал уживання різних типів еліптичних речень (моделі 1-13). Позначимо кожну вісь, що виходить із центру кола, номером відповідної моделі. У зв'язку з тим, що жодна з моделей не перевищує за частотністю 50 % загального обсягу фактичного матеріалу, кожну вісь доречно умовно прийняти за 50 % для увиразнення наочності. Відмічаючи на проведених осях відсотковий показник питомої ваги вживання в мовленні кожної з виокремлених моделей еліптичних речень, одержимо об'єктивну і наочну картину ареалу їх уживання. Як зазначалося, в процесі еліптування зберігаються найбільш інформативно значущі для співрозмовників конституєнти речення. Відповідно до цього, превалювання певних моделей еліптичних речень указує на їхнє підвищене інформаційне навантаження в процесі мовленнєвої комунікації.
Для визначення порівняльної продуктивності моделей простого речення також проаналізовано речення, що містять координовані члени. Найбільш частотною за наявністю координованих членів виявилася модель
(S + Vp1 + Vpn) - 60, 2%,
де підмет координується з кількома дієслівними присудками. Встановлена закономірність мотивована синтаксичною простотою самої моделі, що легко припускає її подальше структурне ускладнення. Зазначеною моделлю широко представлені координовані присудки (див. рис.4). Найбільша кількість зафіксованих у матеріалі координованих присудків - шість. Вважаємо, що таке кількісне обмеження пояснюється особливостями людського мислення, яке, за даними видатного психолога Л. Тамперса, не фіксує у свідомості кількість об'єктів більшу, ніж сім.
Рис. 3. Порівняльна продуктивність моделей простих еліптичних речень (у відсотках): 1-13 - виокремлені моделі та частотність їхнього вживання.
|
1. Sell + (Vell + C)p - 38,8%; 2. S + (V + Cell)p - 31,1%; 3. Sell + (V + C)p - 16,0%; 4. Sell + (Vell + Cadv)p - 3,5%; 5. S + (Vell + C)p - 3,0%; 6. Sell + (V + Cell)p - 2,1%; 7. S + (V + Cv + Cobjell)p - 1,3%; |
8. Sell + Vp - 0,8%; 9. S + Vpell - 0,2%; 10. (Thereell + V)pell + S - 2,5%; ... |
Подобные документы
Просте речення. Визначення. Структура. Види простого речення. Категорія безособовості. Безособові речення в історичному контексті. Присудок безособових речень. Двочленні структури з it. Дієслівний та іменний присудок. Засоби вираження предикативу.
курсовая работа [58,4 K], добавлен 23.06.2007Опис номінативно-денотативної і предикативної функцій простого речення. Аналіз форм словосполученнєвого прислівникового підрядного зв'язку у внутрішньореченнєвій структурі. Визначення особливостей сурядного та детермінантного синтаксичних зв'язків.
статья [30,3 K], добавлен 20.09.2010Прості речення як одиниці мовлення, що мають комунікативну функцію. Їх класифікація за метою висловлення та характером питань. Ступінь емоційного забарвлення розповідних, питальних, спонукальних і бажальних речень. Приклади ствердження і заперечення.
презентация [1,6 M], добавлен 13.05.2015Структурно-семантичний аналіз складних слів синтаксичного типу в англійській мові. Синтаксичне зміщення словосполучення чи речення. Складання основ повних і усічених, однакових і різних. Двокомпонентні, багатокомпонентні та асинтаксичні складні слова.
курсовая работа [35,4 K], добавлен 01.05.2014Сутність та ознаки речення як мовної одиниці, загальна характеристика його головних і другорядних членів. Диференційні та семантичні ознаки означень, їх класифікація за способом підрядного зв'язку і морфологічне вираження. Прикладка як різновид означення.
курсовая работа [40,5 K], добавлен 26.01.2014Синтаксичні категорії речення як одні з найбільш важливих конститутивних категорій української мови. Загальна характеристика головних ознак речення. Розгляд особливостей сучасної теорії синтаксичних одиниць, знайомство з формально-граматичнім аспектом.
реферат [75,9 K], добавлен 24.04.2015Складне речення як речення, що складається з двох і більше граматичних основ, які становлять семантичну, структурну та інтонаційну єдність, його функціонування. Складне безсполучникове речення, складносурядне та складнопідрядне, розділові знаки в них.
контрольная работа [117,7 K], добавлен 21.04.2013Синтаксична і семантична структура та властивості речення. Характеристика терміну "агенс". Моделі експліцитності і імпліцитності агенса. Його висловлення в англійських реченнях за допомогою займенників та словосполученнями з іменником в якості ядра.
курсовая работа [172,9 K], добавлен 02.02.2014Проблема еліпсису та еліптичних речень. Методика позиційного аналізу речення. Семантичний критерій смислового заповнення. Використання методики трансформаційного аналізу. Функціонально-комунікативні особливості еліптичного речення англійської мови.
дипломная работа [51,4 K], добавлен 03.12.2010Поняття про складне речення, його функції в мові. Засоби вираження зв’язку між частинами складного речення. Характеристика типів складних речень. Структура складносурядних речень, їх основні різновиди. Ознаки складносурядних речень, його складові частини.
лекция [22,2 K], добавлен 26.08.2013Комплексне вивчення еліптичного речення сучасної англійської мови в когнітивно-комунікативної системи координат. Дослідження сутності еліпсису як одного з активних явищ синтаксичної деривації, спрямованих на спрощення матеріальної структури пропозиції.
автореферат [61,9 K], добавлен 03.12.2010Поняття та місце вільного поєднання в системі синтаксичних зв’язків сучасної української мови. Критерії диференціації явищ слабкого керування та вільного поєднання у відмінковому вияві. Специфіка зв’язку цілісних словосполучень із синтаксичною домінантою.
автореферат [50,3 K], добавлен 11.04.2009Поняття терміну "актуальне членування речення". Членування речення у контексті на вихідну частину повідомлення. Розчленування вираженої в реченні думки на предмет думки-мовлення і предикат думки-мовлення. "Граматична" та "логічна" форми речення.
реферат [24,5 K], добавлен 20.09.2010Порядок слів і структура речення в англійській та українській мовах. Перекладацькі трансформації як спосіб досягнення еквівалентності під час перекладу. Заміна лексико-граматичних елементів речення й синтаксичних зв'язків у реченні в процесі перекладу.
курсовая работа [220,5 K], добавлен 03.04.2014Поширені і непоширені називні речення. Основні види односкладних речень. Особливості односкладних речень з головним членом - підметом. Способи вираження головних членів речення односкладних речень. Роль односкладних речень у текстах різних стилів.
разработка урока [145,1 K], добавлен 25.11.2014Речення як вербальний засіб вираження інформації, що слугує комунікативним інтересам мовця. Аналіз результатів дослідження структурних особливостей розповідних складносурядних речень, вербалізованих у діалогічному мовленні персонажів німецького кіно.
статья [23,6 K], добавлен 27.08.2017Вивчення багатокомпонентного складного речення в системі мови. Неелементарне складносурядне речення. Структурні особливості неелементарних складнопідрядних речень. Багатокомпонентні конструкції у пам'ятках староукраїнської писемності XIV-XVII ст.
курсовая работа [95,3 K], добавлен 26.03.2014Теоретичне обґрунтування фразеології як лінгвістичної дисципліни, поняття про ідіоматичність фразеологічних одиниць. Практичне дослідження граматичних особливостей фразеологічних одиниць із структурою словосполучення та речення в італійській мові.
курсовая работа [107,6 K], добавлен 19.09.2012Визначення поняття, сутності та ролі другорядних членів речення. Лінгвістичне тлумачення обставини причини та мети. Аналіз синтаксичних особливостей фахової мови. Дослідження засобів вираження обставини мети та причини у сучасній німецькій мові.
курсовая работа [39,7 K], добавлен 21.10.2015Загальні властивості безособових форм дієслова в англійській мові. Особливості інфінітивних конструкцій як форми англійського дієслова, їх синтаксичні функції. Аналіз способів англо-українського перекладу речення з суб’єктним інфінітивним зворотом.
курсовая работа [62,0 K], добавлен 14.05.2014
