Прийменник в українській тлумачній лексикографії ІІ половини ХХ століття

Размещено на http://allbest.ru

НАЦІОНАЛЬНА АКАДЕМІЯ НАУК УКРАЇНИ

ІНСТИТУТ УКРАЇНСЬКОЇ МОВИ

УДК 811.161.2'374'36

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ПРИЙМЕННИК В УКРАЇНСЬКІЙ ТЛУМАЧНІЙ ЛЕКСИКОГРАФІЇ ІІ ПОЛОВИНИ ХХ СТОЛІТТЯ

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

Мейзерська Ірина Вікторівна

Київ - 2010

Дисертація є рукописом.

Роботу виконано у відділі лексикології та лексикографії Інституту української мови НАН України.

Науковий керівник:кандидат філологічних наук, доцент ГНАТЮК Ірина Святославівна, Інститут української мови НАН України, завідувач відділу лексикології та лексикографії.

Офіційні опоненти:доктор філологічних наук, старший науковий співробітник СОКОЛОВА Світлана Олегівна, Інститут української мови НАН України,провідний науковий співробітник відділу граматики;

кандидат філологічних наук, доцентШИТИК Людмила Володимирівна, Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького, доцент кафедри українського мовознавства і прикладної лінгвістики.

Захист відбудеться «16» червня 2010 р. о 14 год. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.173.01 для захисту докторських (кандидатських) дисертацій Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту мовознавства імені О. О. Потебні та Інституту української мови НАН України (01001, м. Київ, вул. Грушевського, 4).

Автореферат розіслано «12 » травня 2010 року.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук С. П. Бибик

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

У сучасній тлумачній лексикографії актуалізовано увагу до проблем всебічної (семантичної та граматичної) характеристики слова. Передусім це стосується принципів лексикографування службових частин мови на нових засадах, що відбивають їхній системний розвиток.

Нині дослідження службових частин мови, зокрема прийменників, потребує синтезу теорії та практики, нових підходів до вивчення їхньої системи, структури, значення та функцій для вироблення цілісної лексикографічної моделі.

Зростання кількості та комунікативної ваги службових засобів мови загалом і прийменників, утворених внаслідок переходу з інших частин мови, зокрема, компенсує нестачу морфемних засобів, посилюючи аналітичний компонент у сучасній українській мові (І. Вихованець, К. Городенська, Ю. Скиба, В. Алієва, М. Концева).

Формат тлумачного словника дозволяє створити цілісну модель мовної системи, яка відбиває не лише семантичну структуру слова, а й його парадигматичні та синтагматичні відношення, сполучуваність та словотвірний потенціал.

Прийменники як маркери найрізноманітніших відношень виконують важливу роль лексико-синтаксичних засобів вираження, реалізують комунікативну функцію мови та відповідають як за формулювання висловлення мовцем, так і за його розуміння реципієнтом.

Основні теоретичні проблеми та рівень вивчення сучасних прийменників як елемента мовної системи викладено у працях українських учених (І. Кучеренко, І. Вихованець, Р. Болдирєв, А. Загнітко, А. Лучик), а також російських дослідників (А. Фінкель, Е. Черкасова, О. Селіверстова та ін.).

Актуальність теми дослідження зумовлена увагою вітчизняних та зарубіжних лексикографів до прийменника як лексикографічного об'єкта. У цьому аспекті основними напрямами вивчення є вироблення принципів лексикографування прийменників у тлумачному словнику (Г. Гнатюк, Ч. Ляхур, М. Конюшкевич та ін.), а також окреслення реєстру прийменників та прийменникових одиниць сучасної української мови, зафіксованих у різноманітних лексикографічних працях (А. Загнітко, А. Лучик, Р. Рогожникова, В. Морковкін та ін.).

Новим, сьогодні ще не розв'язаним завданням, є аналіз та узагальнення реєстру й принципів розроблення прийменників у традиційній та новітній лексикографії для синтезування їхніх надбань у новому тлумачному словнику. Науковий підхід до цієї проблеми набуває ще більшої актуальності з огляду на необхідність, з одного боку, її теоретичного обґрунтування, а з іншого - на практичну потребу вироблення словникової моделі значення, яка б цілісно експлікувала семантичний, граматичний та функціональний потенціал прийменника.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження пов'язане з плановою темою Інституту української мови НАН України «Словниковий склад сучасної української літературної мови та його лексикографічне опрацювання» (державний реєстраційний номер - 0106U002027). Тему затверджено на засіданні вченої ради Інституту української мови НАН України (протокол № 3 від 15 березня 2007 р.).

Мета дисертаційної роботи полягає у створенні комплексної моделі прийменників сучасної української мови на засадах системної лексикографії.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

- обґрунтувати частиномовний статус прийменника;

- з'ясувати кількість вторинних складених прийменників та особливості їхнього функціонування в системі сучасної української мови;

- уточнити загальний реєстр прийменників сучасної української мови;

- проаналізувати компоненти макро- та мікроструктури системи прийменників у сучасних українських тлумачних словниках;

- змоделювати лексикографічні типи прийменників;

- проаналізувати систему відношень, номінованих прийменниками сучасної української мови;

- визначити лексикографічні параметри, які б цілісно експлікували семантику та функції прийменників, сприяючи їх правильному вживанню у мовленні;

- запропонувати цілісну модель лексикографічної репрезентації семантичного, граматичного та функціонального потенціалу прийменника;

- укласти «Словник прийменників сучасної української мови» як додаток до дисертації.

Об'єкт дослідження - прийменникова система сучасної української мови та принципи її лексикографічного моделювання на рівні мікро- та макроструктури.

Предмет дослідження - словникові статті прийменників, у яких реалізовано сучасні уявлення про їхню семантику, сполучуваність та граматичні особливості, а також структура й метамова словникових статей, способи експлікування в них семантичних та функціональних характеристик прийменників.

Матеріалом дисертаційної роботи стали зафіксовані у словниках прийменники сучасної української мови (насамперед у «Словнику української мови» в 11-ти томах (1970-1980) - далі СУМ, сучасних граматичних словниках, зокрема «Російсько-українському та українсько-російському словнику еквівалентів слова» А. А. Лучик (2004) - РУСЕС, «Словнику українських прийменників» за редакцією А. П. Загнітка (2007) - СУП), а також матеріали лексичної картотеки Інституту української мови НАН України.

Методи дослідження. Основним є описовий метод, який використано для аналізу принципів лексикографування прийменників у СУМі, порівняльний, залучений для зіставлення реєстрів та способів розроблення прийменників у сучасних лексикографічних джерелах, а також метод дефініційного аналізу, що дає змогу окреслити структуру конкретної словникової статті та виокремити параметри, за якими її укладено. Для вивчення сполучуваності прийменників залучено метод дистрибутивного аналізу.

Наукова новизна дисертаційної праці полягає в тому, що в ній прийменники української мови вперше проаналізовано з погляду системної лексикографії.

Комплексно вивчено досвід лексикографування прийменників у СУМі. Виділено групу складених прийменників, усталених у мовному узусі, які запропоновано ввести до реєстру сучасних тлумачних словників. Поєднано власне граматичний та лексикографічний аспекти аналізу прийменників, вироблено відповідні рекомендації щодо їх моделювання у словнику. Прийменникову систему сучасної української мови у повному складі адаптовано до формату загальномовного тлумачного словника.

Практичне значення одержаних у дисертаційній роботі результатів полягає в можливості їх використання для укладання тлумачних словників, словників сполучуваності, а також у лінгводидактиці. Додаток до дисертації - «Словник прийменників сучасної української мови» - знадобиться для студентів та дослідників як довідник.

Теоретичне значення дослідження визначає цілісна репрезентація системи прийменників сучасної української мови, що становить актуальну проблему для загальномовної тлумачної лексикографії.

Реєстр прийменників сучасної української мови, поданий у СУМі, доповнено 78 складеними одиницями, установлено загальний кількісний склад прийменників (256) та розроблено комплексну модель їх лексикографічного опису з урахуванням структури, значення та функцій.

Апробація результатів дисертації. Основні теоретичні положення репрезентовано й обговорено на науковій конференції «До 100-річчя публікації «Словаря української мови» за редакцією Бориса Грінченка» (Київ, 2007); IV Міжнародній науковій конференції «Лексико-грамматические инновации в современных славянских языках» (Дніпропетровськ, 2009), на засіданнях відділу лексикології та лексикографії Інституту української мови НАН України.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 6 статтях, опублікованих у наукових фахових виданнях, затверджених ВАКом України.

Структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (197 позицій) та окремого додатка. Повний обсяг дисертації становить 198 сторінок, із них 180 - основного тексту. Додаток - «Словник прийменників сучасної української мови» - має обсяг 94 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність обраної теми, зазначено її зв'язок з науковими програмами та планами Інституту української мови НАН України, сформульовано мету й завдання, визначено об'єкт і предмет, окреслено матеріал дослідження, розкрито наукову новизну, практичне та теоретичне значення роботи, а також подано відомості про апробацію результатів дослідження.

У першому розділі «Прийменник у сучасній українській мові та його лексикографування» розглянуто систему прийменників сучасної української мови, їх типи та семантико-граматичні особливості як частини мови. Основну увагу зосереджено на такій неоднозначній проблемі, як лексичне значення прийменника. Думки сучасних дослідників щодо лексичного значення прийменника розходяться і часто є діаметрально протилежними: від заперечення наявності в нього будь-якого лексичного значення взагалі (О. Суник) до визнання за ним номінативної функції (В. Гак, О. Кубрякова, О. Селіверстова). У роботі прийнято позицію, згідно з якою для первинних прийменників постулюють наявність власного лексичного значення, хоч і дещо «розмитого» через багатозначність, сформовану внаслідок їх історичного розвитку. Семантика прийменника підпорядковується загальномовним законам розгалуження мовних одиниць. Первинним для більшості прийменників є просторове значення (В. Гак, Р. Дірвен), а всі можливі абстрактні значення виникають унаслідок метафоризації.

Специфікою прийменників як лексико-граматичного класу є те, що відносно незначна їх кількість виражає велике розмаїття відношень, можливість виділення яких (залежно від семантичної специфіки самого прийменника та його лексичного оточення) чітко вказує на наявність у прийменника лексичного значення. Подібно до повнозначних слів, прийменники актуалізують те чи те значення-відношення в певному контексті. У роботі з'ясовано, як у межах прийменниково-відмінкової конструкції відбувається «синтез» семантики прийменника та іменника, і вибір прийменника не є довільним, оскільки він має власну семантику та сполучуваність. Питання про кількість відношень у прийменниковій системі сучасної української мови досі залишається суперечливим (І. Вихованець, Н. Астаф'єва, А. Загнітко, М. Конюшкевич, Ч. Ляхур, О. Бугаков та ін.), тому аналіз та лексикографічний опис семантики прийменників потребує комплексного підходу, який передбачає з'ясування загального характеру синтаксеми, добір синонімів та антонімів (парадигматичні зв'язки), ілюстрування сполучуваності (синтагматичні зв'язки) тощо. Кваліфікація прийменника як повноцінної лексичної одиниці з власним унікальним набором семантичних та функціональних характеристик - визначальна позиція для тлумачної лексикографії.

Для визначення співвідношення граматичного і лексичного значення прийменника проаналізовано його категорійну та індивідуальну семантику. Ураховано концепцію тричленної структури значення прийменника, яка охоплює: 1) категорійне (граматичне) значення; 2) загальне лексичне значення; 3) індивідуальне лексичне значення (Р. Болдирєв, Е. Черкасова). Категорійне значення прийменників - це притаманна їм здатність оформлювати відношення синтаксичної залежності іменника від інших слів у реченні. Загальні лексичні значення певних груп прийменників експлікують ті чи ті логіко-семантичні відношення (просторові, часові, причинові тощо). Індивідуальне ж лексичне значення кожного прийменника виявляється в контексті, певному лексичному оточенні, що формує синтаксему. Виявлено, що первинні прийменники, які мають розгалужену семантичну структуру, більшою мірою залежні від контексту в процесі встановлення їхнього індивідуального лексичного значення, ніж вторинні, особливо складені, прийменники.

У роботі аргументовано кваліфікацію прийменника як окремої службової частини мови на противагу твердженню про його морфемну природу. Специфічною особливістю прийменника, за І. Вихованцем, є те, що він модифікує синтаксичну функцію іменника, переводячи субстантив у прислівникову (адвербіальну) позицію. Висловлено припущення, що, крім адвербіальної позиції, прийменник здатен переводити субстантив у позицію атрибутивну, коли прийменниково-відмінкова конструкція виступає означенням до іменника (кутя з медом, будинок біля моря, друзі з дитинства). Разом із відмінковою формою прийменник утворює синтаксичну і семантичну єдність - синтаксему. Але в кожному окремо взятому контексті значення прийменника впливає на зміст висловлення, модифікує його. Отже, прийменник як службова частина мови виступає своєрідним орієнтиром, називаючи конкретні точки простору чи його зони в обраній системі відліку (О. Кубрякова).

Статус прийменника як частини мови підкріплено, з іншого боку, через його відмежування від морфем, зокрема флексій та префіксів, з якими він взаємодіє у процесі мовленнєвої актуалізації. Кореляція прийменника з флексією відмінкової форми має двобічний характер: з одного боку, семантика повнозначного слова актуалізує певне значення прийменника, а з іншого - прийменник усуває неоднозначність флексії, надаючи відмінковій формі конкретного відмінкового значення. Отже, флексія виражає насамперед відмінкову форму, а прийменник - відмінкове значення (за А. Чепасовою). Тому той самий прийменник може вживатися з різними відмінковими формами. прийменник український мова лексикографічний

Кореляція прийменника і префікса виявляється в тому, що в багатьох випадках префікс опорного дієслова співвідносний з прийменником: або повністю дублює його (доїхати до Києва, намалювати на полотні, заходити за огорожу, з'їхати з пригірка, проговоритися про справу тощо), або ж відповідає йому за семантикою (перейти через міст, приїхати до міста, виходити з приміщення тощо). Кореляція семантики префікса та прийменника в межах синтаксеми «обрамлює» висловлення, допомагає чітко та логічно передати певний тип відношень, причому всі компоненти висловлення діють комплексно, взаємодоповнюючи та підсилюючи один одного.

Прийменник, на відміну від морфеми як одиниці долексемного рівня, становить окрему частину мови, реєстрове слово в тлумачному словнику. Відношення між прийменником і морфемою (іменниковою флексією та дієслівним префіксом) у сучасній українській мові можна схарактеризувати як відношення комплексної взаємодії.

Парадигматичні відношення прийменника відображають їхні омонімічні, синонімічні та антонімічні зв'язки в мові. Аналіз цих відношень допомагає чіткіше зрозуміти значення того чи того прийменника, його місце в лексичній системі мови. У межах омонімічних відношень прийменника розглянуто: 1) граматичну омонімію вторинних прийменників з іншими частинами мови (прислівниками, іменниками, дієприслівниками або частками) у певних синтаксичних позиціях: близько, вище, коло, край, кінець, назустріч, поперед, посеред, включаючи, виключаючи, помість; 2) омонімію складених прийменників із неприйменниковими сполученнями слів (наприклад, у словосполученні встановлено в результаті експерименту прийменниково-відмінкова сполука в результаті виступає як прийменник, а в контексті сумніватися в результаті експерименту ця сполука не є прийменником, оскільки не виконує притаманних йому функцій); 3) омонімію первинних прийменників (В. Виноградов, Г. Шиганова), тобто уживання первинного прийменника з різними відмінками. Згідно із цією концепцією, первинних прийменників є стільки, скільки кожен із них має омонімів, наприклад: в¹ - з місцевим відмінком, в² - із знахідним відмінком.

Відзначено репрезентативність явища синонімії у прийменниковій системі сучасної української мови, яке тісно пов'язане з полісемією: у кожному значенні прийменник здатен мати ті чи ті синоніми. Так, прийменник за в локативній функції з орудним відмінком має синонім поза: за будинком - поза будинком; у темпоральному значенні цей простий прийменник синонімізується зі складеним під час: за обідом (О.в.) - під час обіду (Р.в.), за роботою (О.в.) - під час роботи (Р.в.); у причиновому значенні - через, завдяки, за умови та ін.: за відсутності (Р.в.) - через відсутність (З.в.), за наявності (Р.в.) - завдяки наявності (Д.в.), за умови наявності (Р.в.) тощо. Зауважено, що в таких випадках коректніше говорити не про синонімію самих прийменників, а про синонімію прийменникових конструкцій, адже прийменник реалізує своє конкретне значення не сам по собі, а в контексті, у сполученні з певним іменником. Установлено, що кожен прийменник синонімічного ряду здебільшого потребує різних відмінків, утворюючи синонімічні в семантичному та функціональному плані синтаксеми.

Антонімія та синонімія - протилежні «полюси» реалізації значення слова. Ці явища пронизують усю семантичну систему слова: з розвитком та розгалуженням семантики кожна нова сема здатна зближуватися (синонімізуватися) або протиставлятися (антонімізуватися) з відповідними семами іншого слова. Відношення синонімії та антонімії - системні мовні явища, які охоплюють увесь номінативний устрій мови. Найхарактерніша антонімія первинних прийменників (над - під, від - до, за - проти). Цілком закономірна антонімія вторинних прийменників: вздовж - впоперек, позад - поперед, завдяки - незважаючи на тощо.

У роботі наголошено, що явища омонімії, синонімії та антонімії прийменників потрібно відображати у словниках, оскільки вони вказують на системну взаємодію лексичних одиниць у мові, відкриваючи можливості врізноманітнення висловлень різними номінаціями певних відношень та реалізуючи антропоцентричний i комунікативний підхoди.

Синтагматику прийменників у сучасній українській мові проаналізовано з погляду розрізнення понять «валентність» (здатність прийменника сполучатися з іменником, а прийменниково-іменникової конструкції - з дієсловом, яке вона поширює, виступаючи біля нього обставиною) та «сполучуваність» (конкретне функціонування прийменника в певному контексті, внаслідок якого утворюються різні типи відношень). Наприклад, поліфункціональні прийменники в, на, за, під та ін. у своєму первинному (просторовому) значенні мають дві основні функції: локативну (місцезнаходження) та директивну (переміщення в певному напрямку). Установлено таку закономірність: у локативній функції вони потребують місцевого або орудного відмінка (жити в будинку, лежати на столі, сидіти за столом), а в директивній - знахідного (наближатися до будинку, класти на стіл, сідати за стіл). У цих синтаксемах знахідний відмінок вказує на переміщення, а орудний та місцевий - на місцезнаходження. Неважко помітити й відмінність у семантиці опорних дієслів: у першому випадку дієслова статичні, а в другому можна чітко простежити динамічність, наявність активного суб'єкта дії.

Аналізуючи відображення первинних (простих та складних) прийменників у сучасній тлумачній лексикографії, слід ураховувати, що цей клас одиниць мови сформувався в діахронії, є кількісно обмеженим та закритим і належить до питомої лексики української мови. Кожен із первинних прийменників має закріплене за ним основне, первісне, значення.

Наприклад, простий прийменник в позначає розташування одного предмета всередині іншого, на - положення одного предмета на поверхні іншого, над - положення одного предмета вгорі стосовно іншого на певній відстані, під - внизу тощо. Саме це значення здатне моделювати семантику висловлення.

Первинні прийменники полісемічні і, так само як багато повнозначних слів, реалізують свої похідні значення лише в межах певної синтаксичної конструкції. Тому їх лексикографування потребує уважного аналізу синтаксеми, прийменникового контексту для чіткого виділення відношень. І хоч сама кількість відношень, як і синтаксичних моделей взагалі, обмежена, вони щоразу мають різне лексичне наповнення, що породжує нескінченне мовне розмаїття.

Саме цей механізм запропоновано експлікувати в словнику як відображення відповідності між структурою синтаксеми (в + знах. в.; в + місц. в.) та її можливими функціями (локативною, директивною, об'єктною, часовою та ін.) у кожному значенні прийменника. Короткі речйння, подані у словнику, створено для вичерпного ілюстрування сполучуваності, семантичного заповнення валентності прийменника в певній синтаксемі.

Аналіз наукової літератури та зіставлення даних лексикографічних джерел виявили: поки що в сучасному українському мовознавстві не визначено кількісний склад вторинних (складених) прийменників та прийменникових еквівалентів (складених одиниць проміжного типу, що виконують у реченні обставинну функцію і характеризуються семантичною цілісністю та неподільністю, хоч і пишуться окремо). Вони виконують таку саму синтаксичну функцію, як і прийменники, - переведення субстантива в адвербіальну позицію.

Таким одиницям, за визначенням Н. Кущ, властиві: 1) різнооформленість (окреме написання); 2) постійний склад компонентів; 3) функційна належність до певних лексико-граматичних класів слів; 4) однонаголошеність (переважно); 5) семантичні зрушення; 6) творення за певними моделями, до структури яких переважно входить один повнозначний і один (або два) неповнозначних компоненти.

Для складених прийменників та їхніх еквівалентів характерна низка семантичних і функціональних особливостей порівняно з прийменниками первинними. По-перше, вони мають спеціалізоване, конкретне значення, для них практично не притаманна полісемія, тому вони не мають розгалуженої системи відношень. По-друге, семантика повнозначних слів, які входять до їхнього складу, може накладати певні обмеження на сполучуваність, вони здатні сполучатися лише з групами лексики, семантично співвідносними зі значенням самого прийменника. Наприклад, прийменник під час сполучається з іменниками, що позначають дію чи стан як процес (під час роботи / візиту / лікування / відпочинку тощо). По-третє, у граматичному плані складені прийменники також більш обмежені: за кожним із них здебільшого закріплений один відмінок.

У роботі відзначено, що сьогодні немає однозначної відповіді на питання, які еквівалентні одиниці вже остаточно перейшли до розряду прийменників і яка їх кількість.

На основі порівняльного аналізу сучасних лексикографічних джерел виділено 67 найчастотніших складених одиниць, які запропоновано ввести до реєстру прийменників сучасної української мови: близько від, в (у) бік, в (у) залежності від, в (у) процесі, в (у) сторону, в (у) супроводі, в (у) ході, в ім'я, в інтересах, в (у) міру, в напрямі (до), в порівнянні з, в результаті, в ролі, в силу, від імені, неподалік від, відповідно до, вслід (услід) за, далеко від, з нагоди, з приводу, з розрахунку на, за винятком, за допомогою, за посередництвом, за рахунок, залежно від, збоку від, зважаючи на, згідно з, з метою, на адресу, на базі, на благо, на випадок, на відміну від, на межі, на ґрунті, на засадах, на знак, на зразок, на кшталт, на основі, на підставі, на противагу, на честь, на чолі з, нарівні з, не враховуючи, не до, недалеко від, незалежно від, під знаком, під приводом, під час, порівняно з, поряд з, разом з, слідом за, судячи з, у вигляді, у випадку, у відповідності до, у відповідь на, у зв'язку з.

Усі ці одиниці потребують лексикографічного опрацювання за спеціальними параметрами залежно від їхніх індивідуальних особливостей. Наприклад, до прийменників в (у) залежності від, в (у) міру, в порівнянні з та деяких інших доцільно подавати позначку не реком., оскільки вони є ненормативними в мовно-літературній практиці.

У другому розділі «Особливості тлумачної лексикографії та відображення прийменників у СУМі» розглянуто основні засади створення тлумачних словників, проаналізовано реєстр прийменників та принципи їх розроблення в СУМі як класичному лексикографічному джерелі. З-поміж методологічних проблем лексикографії, які допоки не мають однозначних, погоджених способів розв'язання, розглянуто такі: 1) добір реєстру та визначення загального обсягу словника; 2) побудова дефініцій та метамови словника; 3) представлення семантичної структури слова та розмежування полісемії й омонімії, значень та їхніх відтінків; 4) експлікація граматичних характеристик слова як основи для формування правильного уявлення про його синтаксичну поведінку.

Тлумачний словник має складну структуру, що охоплює велику кількість параметрів, спрямованих на якомога ширше розкриття семантичних, стилістичних та функціональних особливостей слова. Саме тому основним його завданням постає репрезентація доступної інформації, що досягається належною організацією мовного матеріалу. Традиційно у структурі словника прийнято виділяти макроструктуру (реєстр, загальну композицію словника, спосіб організації матеріалу) та мікроструктуру (характеристику заголовного слова, будову словникової статті, способи семантизації тощо).

У дисертації розглянуто два найголовніших компоненти тлумачення значення слова, а саме дефініцію та ілюстративну частину. Для тлумачного словника характерний спосіб внутрішньомовного перекладу, або перефразування - інтерпретації мовного знака за допомогою знаків тієї самої мови.

Функцію внутрішньомовного перекладу в тлумачному словнику виконують дефініції - організовані за спеціальними принципами тлумачення слова. Незважаючи на широке розмаїття конкретних схем побудови словникових дефініцій, їх зазвичай зводять до трьох основних: 1) описової; 2) синонімічної; 3) відсилкової (дериваційної) (П. Денисов).

Для тлумачного словника важлива проблема багатозначності та лексикографічного контексту. Багатозначність виступає як універсальне поєднання однієї формальної та кількох змістових сторін мовного знака в процесі суспільної комунікації (О. Огуй). З огляду на це лексикографічний контекст повинен бути якомога лаконічнішим, але водночас і якомога прозорішим.

Саме ілюстрації, приклади слововживання допомагають у розрізненні значень та їхніх відтінків у випадках полісемії чи омонімії. Показано комплексний характер взаємодії дефінітивної та ілюстративної частин словникової статті.

Значення слова не може вичерпуватися самою лише дефініцією, яка виступає способом репрезентації семантичної структури, адже ілюстрації демонструють його живу сполучуваність. Але і спиратися лише на приклади слововживань, без стрункої абстрагованої системи значень слова, що подається в дефініціях, не можна. За Р. Будаговим, полісемія, хоч і має велику вагу в мові, не може бути обмежена сумою окремих контекстів та ситуацій. Ось чому дефініція та ілюстрації до неї становлять два компоненти нероздільної смислової єдності, взаємодоповнюючи та підсилюючи ефективність один одного.

Окрему увагу в роботі присвячено розгляду різновидів лексикографічних ремарок та їх значення. Оскільки мета тлумачного словника - всебічна характеристика слова, то реєстрові лексеми розробляють не лише за семантичною структурою, а й за їхніми граматичними, стилістичними, ареальними та іншими особливостями.

Для такої характеристики в лексикографії прийнято використовувати спеціальні позначки - ремарки. У СУМі як фундаментальному тлумачному словнику виокремлено такі типи ремарок: 1) за семантичною ознакою - перен. (при переносних значеннях слова); 2) за граматичною ознакою: ч., ж., с. (позначення роду іменника); од., мн., збірн. (число іменника); док., недок. (дієслівний вид); прийм., спол., част. (позначення частиномовної належності службових частин мови) і т. ін.; 3) за стилістичною ознакою: розм., фам., вульг., лайл., зневажл., жарт., ірон., книжн., уроч., поет. і т. ін.; 4) за ареальною ознакою - діал., зах. і т. ін.; 5) за хронологічною ознакою: заст., іст., ц.-с.; 6) за галузевою ознакою: спец., фіз., хім., мед., техн. і т. ін.; 7) за ознакою частотності: рідко, рідше.

Призначення лексикографічних ремарок - актуалізувати ті чи ті характеристики слова, особливості його функціонування та місце, яке воно посідає в мовній системі. Кожен із наведених типів ремарок відповідає певним лексикографічним параметрам. Граматичні ремарки у тлумачному словнику є обов'язковими і використовуються послідовно, згідно з усталеним лексикографічним стандартом, оскільки вони «обслуговують» цілі класи слів - частини мови. Ремарки на позначення стильових, ареальних, хронологічних та інших спеціальних характеристик слова мають суто індивідуальний, факультативний характер. Наявність такої інформації у словнику збагачує уявлення користувача про певне слово, сферу його вживання, прямі та переносні значення тощо.

У дисертації розглянуто основні принципи створення універсального словника на засадах системної лексикографії. Основоположним для тлумачного словника, за Ю. Апресяном, є принцип інтегральності. Він передбачає системний узгоджений опис граматики та лексики за допомогою спеціально розробленої метамови і реалізується внаслідок виконання таких вимог: а) описуючи лексему, лексикограф повинен працювати на всьому просторі правил мови і надавати цій лексемі всі властивості, про які йдеться у правилах; б) граматист же, формулюючи певне правило мови, повинен працювати на всьому просторі лексем і враховувати всі лексеми, які підпорядковуються цьому правилу.

Лексема, згідно з розгляданою концепцією, лише тоді стає повноцінним об'єктом лексикографії, коли зважено на всі її граматичні, парадигматичні, синтаксичні властивості, сполучуваність тощо. Ключове поняття системної лексикографії - поняття лексикографічного типу, який трактують як групу лексем, що мають такі загальні властивості, до яких звернені певні правила побудови й розуміння висловлення, і які потребують через це єдиного опису в словнику. Ця концепція, цілком органічна для лексикографічного розроблення прийменників як лексичних одиниць, що впливають на граматичну систему мови, лягає в основу подальшого дослідження прийменників, зокрема виділення їхніх лексикографічних типів.

Основним принципом лексикографування прийменників у СУМі, залежно від особливостей їхньої семантики та функцій, є розроблення за двома критеріями, а саме за відмінками (формально-граматичний принцип) та за відношеннями (семантико-граматичний принцип) (Г. Гнатюк). Усього в СУМі виявлено 197 прийменників, серед яких наявні первинні (непохідні), різні за способами творення вторинні прийменники та одиниці прийменникового типу. З'ясовано, що весь реєстр зазначених одиниць складається майже винятково з простих та складних, тобто однослівних, прийменників, тоді як цілий клас складених прийменників практично відсутній у словнику.

Крім того, простежено непослідовність у розробленні прийменників, оскільки далеко не всі вони витлумачені відповідно до свого частиномовного статусу.

Серед наявних у словнику прийменників виділено 7 груп за способом їх лексикографування:

1) прийменники, розроблені за відмінками в окремих словникових статтях (без, біля, від, замість, крім, поза, понад);

2) прийменники, розроблені за відношеннями та відмінками в окремих словникових статтях (в, з, за, між, на, під, при, про);

3) відприслівникові або (рідко) відіменникові прийменники, подані як омоніми до відповідних твірних слів в окремих словникових статтях (вздовж, коло, край, круг, мимо, позад, позаду, поперед, попереду);

4) відприслівникові прийменники, подані в одній словниковій статті з відповідним твірним прислівником із позначкою «прийм.» (близько, відносно, кругом, навколо, поверх);

5) прийменникові одиниці, подані з позначкою «у знач. прийм.» в одній словниковій статті з відповідними твірними прислівниками (вище, вподовж, назустріч, напередодні, поблизу);

6) одиниці, прислівникові та прийменникові значення яких не розмежовано, а подано як відтінки того самого значення через дві скісні риски (навперейми, наприкінці, насупроти, узбіч);

7) одиниці, прислівникові та прийменникові значення яких не розмежовано, а подано разом через крапку з комою (навкруг, обаполи, опісля, поздовж). Проаналізований матеріал засвідчує непослідовність розроблення прийменників у СУМі, відсутність лексикографічного стандарту для опису граматичної омонімії.

Окрему увагу зосереджено на стані лексикографічного опису складених прийменників у СУМі. Орієнтація традиційних тлумачних словників на лексикографування одиниць, що відповідають слову, призвела до того, що великий шар лексики, представленої складеними одиницями, опинився поза увагою лексикографів. У СУМі складені прийменники не виділено й не витлумачено відповідно до їхнього частиномовного статусу.

Словникові статті деяких іменників (результат, зв'язок та ін.) містять в ілюстративній частині сталі прийменниково-іменникові сполуки (які і є складеними прийменниками), але без зазначення їхньої частиномовної належності, відмінка, сфери вживання і т. ін. Їхню сполучуваність визначено за допомогою питальних слів на зразок кого, чого; кому, чому, які певним чином зорієнтовують користувача щодо способів уживання цих одиниць.

Усі складені одиниці винесено до зони фразеології і марковано позначкою ?: без огляду на кого, що, в ім'я кого, чого, в інтересах кого, чого, чиїх, в / у міру, в образі, в обхід, в оточенні кого, в / у процесі чого, в / у результаті чого, в / у ролі кого, якій, в сторону, від імені кого, чого, з метою, з нагоди чого, з приводу чого, якого, з розрахунку, за посередництвом, за рахунок чий, який, зважаючи на що, на випадок чого, на адресу чию, на відміну від кого, чого, на ґрунті чого, на (в / у) знак чого, на зразок чого, на користь чию, кого, кому, на кшталт чого, на підставі чого, на правах кого, чого, на / в честь чию, кого, чого, на чолі з ким, кого, чого, під виглядом, під знаком чого, під покровом чого, під приводом чого, яким, під час чого, порівняно з ким-чим, починаючи від / з, у вигляді, у відповідності до, у / на відповідь на що, у залежності від чого, у зв'язку, у порівнянні з ким-чим, у світлі чого, у / в силу чого, у / в славу кого, у / в справі, у / в сторону, у / в супроводі кого, чого, у / в такт чому, у фазі, у сфері, у / в формі, у / в ході чого.

Більшість із згаданих одиниць наявна у списку складених прийменників, створеному за реєстрами сучасних граматичних словників. Це підтверджує потребу їх лексикографічного опрацювання як прийменників. Але є й такі одиниці, які не можна уводити до реєстру тлумачного словника, оскільки вони ще не набули вільної відтворюваності в сучасній українській мові як прийменники і послідовно не зафіксовані в словниках: в образі, в обхід, в оточенні, на користь, на правах, під покровом, у світлі, у славу, у справі, у сфері, у такт, у фазі, у формі.

У роботі встановлено невідповідність в опрацюванні варіантів та синонімів похідних прийменників, омонімічних із прислівниками. Здебільшого їх тлумачать як прислівники внаслідок нерозробленості граматичної омонімії: прийменникові та прислівникові функції подають в одній словниковій статті, а не в окремих для прийменника та прислівника. Наслідок цього - розбіжності в лексикографуванні функціонально тотожних варіантних одиниць.

Наприклад, лексему навколо в СУМі розроблено як прислівник і прийменник, тоді як її варіанти навкіл, наокіл, наоколо, надокола, надовкола подано лише в прислівниковій функції:

НАВКОЛО. 1. присл. Кругом, навкруги… 2. прийм. з род. в. Уживається при назві предметів, живих істот, біля яких з усіх боків щось відбувається, здійснюється і т. ін…[СУМ, т. V, c. 36].

НАВКІЛ, присл., рідко. Те саме, що навколо 1… [СУМ, т. V, c. 36].

НАОКІЛ див. навколо…[СУМ, т. V, c. 135].

НАОКОЛО, розм. НАОКІЛ, присл., рідко. Те саме, що навколо 1… [СУМ, т. V, c. 135].

НАДОКОЛА (НАДОВКОЛА), присл., діал. Навколо… [СУМ, т. V, c. 74].

Таке розроблення суперечить логіці та поняттю лексикографічного типу, згідно з яким однотипні лексичні одиниці потрібно лексикографувати за виробленим стандартом. Виявлено, що статус цих слів у словнику залежить від кількості ілюстративних контекстів. Більшість варіантних одиниць, розроблених лише як прислівники, не належать до частотних, і кількість контекстів для них обмежена, тому, ймовірно, укладачі вважали за доцільне подавати ці слова лише у словникових статтях прислівника, що призвело до розбіжностей в тлумаченні лексичних варіантів та синонімів прийменників.

Особливу увагу звернено на лакуни у прийменниковому реєстрі СУМа: розглянуто деякі одиниці, які не мають прийменникового розроблення. Так, лексеми нарівні, поодалік, поодаль, праворуч, ліворуч, разом та ін. розроблено в зазначеному словнику як прислівники, проте вони здатні вживатися також у функції складених прийменників нарівні з, поодалік від, поодаль від, праворуч від, ліворуч від, разом з тощо, про що свідчить аналіз контекстів, наведених в ілюстративному матеріалі СУМа, наприклад:

РАЗОМ, присл. 1. Спільно, вкупі з ким-, чим-небудь. Довгі осінні вечори вони проводили разом за круглим столом попівської їдальні, при світлі тьмяної лампи (Коцюб., І, 1955, 323); Разом з цим листом засилаю до Вас і Ваші байки (Мирний, V, 1955, 381); Самієв разом з начальником штабу взявся розробляти детальний план операції (Гончар, ІІІ, 1959, 96)…[СУМ, т.VІІІ, с.440].

Як видно з наведеної словникової статті, в ілюстративному матеріалі є контексти, що засвідчують не лише прислівникові, а й прийменникові функції лексеми. На підтвердження прийменникового статусу наведених одиниць виступає лексикографічна фіксація в сучасних словниках. З огляду на це їх запропоновано вводити до загального реєстру прийменників сучасної української мови.

Третій розділ «Принципи лексикографічного розроблення прийменників» присвячено створенню та опису цілісної моделі лексикографування прийменників сучасної української мови.

Зокрема, на основі аналізу та доопрацювання системи параметрів СУМа визначено найбільш прийнятну для прийменників параметричну систему, яка охоплює 16 параметрів, серед яких 6 обов'язкових (орфографічний, категорійний, граматичний, смисловий (вказівка на характер синтаксеми), семантичний, ілюстративний) та 10 факультативних (фонетичний, параметр самостійності / факультативності, параметр однозначності / багатозначності, ареальний, фразеологічний, стилістичний, синонімічний, антонімічний, омонімічний, параметр лексичної сполучуваності). Факультативні параметри дібрано залежно від індивідуальних особливостей кожного прийменника.

У дисертації виділено лексикографічні типи (моделі словникових статей) прийменників. Для лексикографування прийменників вирішальне значення мають їхнє походження та структура. Кожен прийменник розроблено відповідно до його частиномовного статусу із позначкою прийм.

Виділено три основні лексикографічні типи прийменників сучасної української мови: 1) однослівні прийменники, які не мають омонімічних відповідників серед інших частин мови, розроблені в окремих словникових статтях. До цієї групи зараховано всі первинні прості й складені прийменники та одиниці, утворені від адвербіалізованих іменних форм (шляхом, коштом, ціною); 2) однослівні прийменники вторинного походження, омонімічні з прислівниками (рідше іменниками, дієприкметниками та частками), розроблені як омоніми до твірних лексем, окремо від них із індексом «2»; 3) складені прийменники залексикографовано згідно з гніздовим принципом у словникових статтях первинних прийменників, що входять до їхнього складу.

Згідно з виділеними лексикографічними типами розмежовано функції прислівників та прийменників (збоку№, збокуІ; поперед№, попередІ), іменників та прийменників (коло№, колоІ; край№, крайІ) тощо й запропоновано подавати їх у словнику окремо як граматичні омоніми.

До словникових статей прийменників усіх типів внесено такі зміни:

1) відокремлено значення з різними відмінками;

2) відтінки значень подано як окремі значення, що робить словникову статтю структурованішою та зручнішою для прочитання;

3) ілюстрації з художніх текстів замінено на короткі словосполучення, або речйння, які ефективно ілюструють функціонування прийменника в певному значенні і дозволяють скоротити обсяг словникової статті;

4) за можливості додано антонімічний та синонімічний параметри для ілюстрування внутрішньомовних зв'язків прийменника;

5) додано вказівки на характер синтаксеми в кожному із значень.

У роботі запропоновано словникові статті уведених до реєстру складених прийменників. Згідно з вимогами третього лексикографічного типу ці одиниці подано за гніздовим способом у словникових статтях первинних прийменників, що входять до їхнього складу. Гніздовий принцип дає змогу: показати особливості сполучуваності та функціонування первинних прийменників, які в сучасній українській мові виступають активними елементами творення складених одиниць (в / у, від, до, з / із, за, на, під); компактно репрезентувати всі складені одиниці зі спільним первинним елементом в одній словниковій статті, унаочнюючи їх функціонування як похідних прийменників; адаптувати складені прийменники як одиниці розчленованої структури до формату загальномовного тлумачного словника.

Найчастотніші у структурі складених прийменників - первинні прийменники в, на, з, за. Усі складені прийменники розроблено за комплексним принципом лексикографування, що дає змогу не лише витлумачити їхні значення, виділити ті чи ті відношення, а й проілюструвати сполучуваність, парадигматичні зв'язки, які зумовлюють специфіку їхнього функціонування, наприклад:

В / У ПРОЦЕСІ (чого?), прийм. із род. в. (супровідні). Уживається на позначення умов, за яких відбувається дія. Домовлятися в процесі переговорів; вчитися в процесі роботи; зробити багато відкриттів у процесі дослідження. Син.: В/У ХОДІ, ПІД ЧАС з род. в.

НЕЗВАЖАЮЧИ НА (кого?, що?), прийм. із знах. в. (допустові). Уживається на позначення обставин, які не враховуються, не беруться до уваги. Бігати, незважаючи на погоду; працювати незважаючи на стан здоров'я; відстоювати свою позицію, незважаючи на думку інших. Син.: НЕЗАЛЕЖНО ВІД з род. в. Ант.: У/В ЗАЛЕЖНОСТІ ВІД з род. в., ЗВАЖАЮЧИ НА із знах. в.

Лексикографування синонімів та варіантів відприслівникових прийменників представлено в аспекті стандартизації принципів розроблення варіантних прийменникових одиниць у тлумачному словнику.

Згідно з поняттям лексикографічного типу варіанти / синоніми лексеми потрібно розробляти за тими самими принципами, що й саму лексему. З огляду на похідність аналізованих одиниць, їхню омонімічність з іншими частинами мови, їх рекомендовано подавати у словнику за другим лексикографічним типом, розмежовуючи прислівникові та прийменникові функції в окремих словникових статтях для прислівника та прийменника.

Із СУМа вибрано низку одиниць, розроблення яких не відповідає їхньому частиномовному статусу і які потребують стандартизації принципів лексикографування: 1) навкіл, наокіл, наоколо, надокола, надовкола, надоколо (діалектні варіанти прийменника навколо); 2) навкруг, навкруги, наокруг, наокруги (синоніми навколо); 3) неподалеку, неподалечку (діалектні варіанти неподалік); 4) настрічу (розмовний варіант слова назустріч); 5) оподаль, оподалік (прийменники, вживані в розмовному стилі); 6) пообіч (розмовний варіант слова обабіч); 7) раніш (розмовний варіант слова раніше); 8) упродовж (синонім до протягом). Для наведених одиниць запропоновано такий спосіб лексикографування (у функції прийменників):

НАВКОЛОІ, прийм. з род. в. (локативні). Уживається із назвами предметів, живих істот, біля яких з усіх боків щось відбувається, здійснюється і т. ін. Родина зібралася навколо святкового стола; розкидати речі навколо себе; дерева навколо будинку / хати; діти танцювали навколо ялинки. Син.: НАВКРУГ², НАВКРУГИ², НАОКРУГ², НАОКРУГИ², КРУГ² з род. в.

НАВКІЛІ, прийм. з род. в., розм., рідко. Те саме, що НАВКОЛОІ. Збудувати паркан навкіл будинку.

НАДОВКОЛАІ, прийм. з род. в., діал. Те саме, що НАВКОЛОІ. Надовкола села були ліси.

НАДОКОЛАІ, прийм. з род. в., діал. Те саме, що НАВКОЛОІ. Зібрати родину надокола столу.

НАОКІЛІ, прийм. з род. в., розм., рідко. Те саме, що НАВКОЛОІ. Озирнутися наокіл себе.

НАОКОЛОІ, прийм. з род. в., розм., рідко. Те саме, що НАВКОЛОІ. Учні посадили молоді дерева наоколо школи.

Також у дисертації запропоновано модель лексикографування омонімічних одиниць, тобто деяких прислівників, що можуть виступати у функції складених прийменників у певних контекстах. Цей факт розглянуто як один із чинників творення одиниць розчленованої структури, які спочатку постають у мовній практиці як синкретичні елементи мовної структури, а потім поступово пропозиціоналізуються, набуваючи ознак структурної неподільності та вільної відтворюваності.

Такі складені прийменники (раніш від, неподалеку від (неподалечку від), нарівні з, подалі від (подаль від), поодалік від (поодаль від), оподалік від, праворуч від, ліворуч від, разом з, упритул до, упритиск до) розроблено за третім лексикографічним типом у словникових статтях первинних прийменників, на основі яких вони утворилися, наприклад:

ВІД прийм., з род. відм. …

ПОДАЛІ ВІД (ПОДАЛЬ ВІД) (кого?, чого?) прийм. з род. в. (локативні). Трохи далі, на якійсь відстані від кого-, чого-небудь, осторонь від когось, чогось. Іти подалі від дороги; триматися подалі від людей; тікати подалі від когось, чогось; покласти речі подаль від себе; сушити одяг подаль від вогню. Син.: ВІДДАЛІК ВІД, ОПОДАЛІК ВІД, ПООДАЛІК ВІД з род. в. Ант.: БІЛЯ, БЛИЗЬКО², БЛИЗЬКО ВІД, КОЛО², КРАЙ², НЕДАЛЕКО ВІД, НЕПОДАЛІК ВІД, НЕПОДАЛЕКУ ВІД, ПОБЛИЗУ з род. в., ПОРЯД З із оруд. в.

? Подалі від гріха - як можна далі від кого-, чого-небудь, щоб уникнути неприємностей. Тікати / триматися подалі від гріха.

Розглянуті в дисертації способи лексикографування різних типів прийменників та вироблені рекомендації щодо створення цілісної лексикографічної моделі прийменникової системи сучасної української мови у тлумачному словнику відображено в практичному додатку - «Словнику прийменників сучасної української мови».

ВИСНОВКИ

У Висновках узагальнено основні положення та результати проведеного дослідження.

Лексикографічний статус прийменника як окремої частини мови визначає те, що він: 1) є службовою частиною мови; 2) має специфічні синтаксичні функції переведення субстантива в адвербіальну або атрибутивну позиції; 3) має своєрідне граматичне та лексичне значення, яке відображає зовнішні орієнтири людини у просторі, часі та інших абстрактних відношеннях; 4) має широкі зв'язки в лексичній системі мови в парадигматичному та синтагматичному аспектах; 5) комплексно взаємодіє з одиницями долексемного рівня - відмінковою флексією та дієслівним префіксом; 6) бере активну участь у творенні синтаксем, має текстотвірну функцію.

...