Лінгвостилістичні особливості українських перекладів Біблії у ХХ столітті

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

УДК 811.161.2'255.4:22“19”

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

ЛІНГВОСТИЛІСТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ УКРАЇНСЬКИХ ПЕРЕКЛАДІВ БІБЛІЇ У ХХ СТОЛІТТІ

Лобачова Ірина Миколаївна

Донецьк - 2011

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі української мови та літератури Слов'янського державного педагогічного університету.

НАУКОВИЙ КЕРІВНИК: кандидат філологічних наук, доцент Швидка Надія Валентинівна, доцент кафедри української мови та літератури Слов'янського державного педагогічного університету.

ОФІЦІЙНІ ОПОНЕНТИ: доктор філологічних наук, професор Поповський Анатолій Михайлович, професор кафедри мовної підготовки Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ;

кандидат філологічних наук, доцент Сафонова Наталія Миколаївна, доцент кафедри української мови Горлівського державного педагогічного інституту іноземних мов.

Захист відбудеться “23” червня 2011 р. о 10.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Донецького національного університету за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий “20” травня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, к. ф. н., доц. М.О. Вінтонів

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Проблема функціонування української мови в релігійній сфері для сучасної України є актуальною, бо український народ має цілком природне право на духовне самовираження рідною мовою. Тому поява Святого Письма національною мовою мала неабияке значення для зміцнення й утвердження внутрішніх і зовнішніх позицій українців щодо об'єднання в єдину, сильну та самостійну націю. Біблія донині залишається благословенною і богонатхненною книгою зі своєю багатовічною історією, є тією особливою книгою, з якої промовляє Слово Боже. Саме слову як вираженню та розумінню істини в Біблії надано надзвичайне значення та висоту, завдяки йому відбулося прилучення людини до світу Бога. Власне тому дослідження лінгвостилістичних особливостей мови українських перекладів Біблії має певні традиції в лексикології, лінгвостилістиці, історії української літературної мови.

Переклад Святого Письма став визначним етапом не лише в межах засвоєння цієї пам'ятки християнської культури на території України впродовж ХХ ст., а й в історії формування та розвитку конфесійного стилю української літературної мови. Історія перекладів Книги книг українською мовою важка й багатогранна. Вагомий внесок у розвиток цієї справи зробили П. Морачевський, П. Куліш, І. Пулюй, І. Нечуй-Левицький, І. Огієнко, І. Хоменко та інші, діяльність яких ще потребує ґрунтовного аналізу.

Особливої уваги передусім заслуговує мова перекладів Біблії І. Огієнка та І. Хоменка. Наукова цінність перекладу І. Огієнка полягає не лише в тому, що він був здійснений досконалою українською мовою, а й у тому, що це перший переклад із давньоєврейського й грецького оригіналів. Переклад І. Хоменка став важливою подією як в історії розвитку української літературної мови, так і в історії перекладів Біблії. На думку критиків, він відзначився досконалим і вишуканим художньо-поетичним стилем, і, крім того, був здійснений за оригінальними єврейськими, арамійськими та грецькими текстами. Загалом обидва переклади демонструють особливість уміння авторів добирати необхідні слова, звороти і фразеологізми, художні тропи і стилістичні фігури, уміння передавати глибину біблійного змісту. І. Огієнко та І. Хоменко послуговувалися однаковим арсеналом мовних засобів, здійснювали переклад, дотримуючись наукової методології, бо текст Біблії іманентний і будь-яке його “переосмислення” веде автоматично до повного перекручення біблійної картини світу.

І. Огієнко ставив до перекладу два завдання: найточніше передати зміст оригіналу, дбаючи насамперед про змістову точність багатозначних слів, і забезпечити переклад милозвучною сучасною соборною мовою (мовою Т.Г. Шевченка). Ураховуючи філософсько-філологічну освіту, досконале знання перекладачем мов оригіналу, багато мовознавців уважають, що Біблія в перекладі І. Огієнка - класична, найкраща і найпопулярніша серед інших українських варіантів. І. Хоменко так само під час перекладу турбувався про милозвучність мови, а не лише про точний виклад тексту, тому мова його перекладу характеризується українським колоритом, наявністю новотворів, здрібніло-пестливих слів тощо. Отже, мова перекладів Святого Письма І. Огієнка та І. Хоменка становить особливе зацікавлення, бо кожен із них підходив до цієї справи індивідуально, виробляв власні критерії добору мовних засобів, стилістичних фігур, граматичної будови тексту тощо.

Українськомовні тексти Біблії за останні десятиліття привернули увагу багатьох мовознавців і культурологів. Історичний аспект перекладів Святого Письма українською мовою вивчали М. Жукалюк, В. Німчук, С. Самбірський, В. Сарбей, Д. Степовик, М. Тимошик. Вплив біблійних сюжетів на розвиток української літератури та культури висвітлили В. Кононенко, А. Нямцу, Н. Сологуб, В. Сулима. Лексику перекладів книг Святого Письма дослідили О. Горбач, М. Лесюк, Т. Мороз. Художньо-поетичні засоби текстів Біблії та конфесійного стилю української мови аналізували Л. Кедь, М. Лесюк, С. Лук'янчук. Фразеологічне багатство текстів Святого Письма представлене в наукових студіях В. Волочая, М. Демського, Н. Сологуб, Л. Ткач. Предметом окремої уваги стала Біблія в контексті становлення української літературної мови в роботах Т. Коковського, М. Сагарди, Л. Шевченко. Персоналіям перекладачів Святого Письма присвятили свої праці Т. Должикова, О. Кеба, В. Німчук, В. Пащенко тощо. Попри значну кількість мовознавчих праць спеціального наукового осмислення потребують лексико-семантична та фразеологічна системи Святого Письма ХХ ст., текстологічні зіставлення лексем та фразем, художньо-поетичні засоби творення образності в українськомовних перекладах Біблії І. Огієнка та І. Хоменка. Аналіз лінгвостилістичних особливостей текстів Святого Письма дозволить виявити власне авторський підхід перекладачів щодо вибору лексики та тропів із мовного арсеналу, а також визначити їхню стилістичну та естетичну функції.

Особистісне та творче утвердження П. Куліша, І. Нечуя-Левицького, І. Пулюя, І. Огієнка, І. Хоменка та інших зумовило духовну потребу збереження і - ширше - закріплення виразних ознак національної самобутності, передусім - мовомислення, етнічно конотованих словесно-образних кодів, специфічних мовно-естетичних знаків української культури. Поглиблене дослідження окресленої теми актуалізує потребу вивчення стилістики, лексики (синонімічний та антонімічний склад біблійних текстів), тропеїчної системи та фразеології конфесійного стилю сучасної літературної мови на тлі українських перекладів Біблії ХХ ст. У роботі до уваги беруться тексти Нового Завіту, який став історичною цінністю європейської етики та духовною настановою кожної людини. Система його мовних одиниць, образів і символів сприяє широкому полю діяльності для лексичних інновацій, метафоризації мови та утворенню фразеологічних одиниць, мета яких полягає в експресивному вираженні емоційно-вольового й естетичного змісту біблійного мовлення та його ефективності. Саме це і визначає актуальність дисертації для сучасної української лінгвостилістики, лексикології, історії української літературної мови зазначеного періоду.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тема дисертаційної праці пов'язана з комплексною науково-дослідною роботою кафедри української мови та літератури Слов'янського державного педагогічного університету “Актуальні проблеми сучасної української філології та їх реалізація на заняттях з мови і літератури”. Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради Слов'янського державного педагогічного університету (протокол № 8 від 29 березня 2007 р.) та погоджено в Науковій координаційній раді “Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 48 від 14 квітня 2009 р.).

Мета роботи - здійснити комплексне дослідження лінгвостилістичних особливостей перекладів Біблії І. Огієнка та І. Хоменка, передусім - стилістичних механізмів семантизації та естетизації тексту Святого Письма.

Реалізація поставленої мети передбачає виконання таких завдань:

проаналізувати теоретичні праці, присвячені дослідженню лінгвостилістичних особливостей перекладів Святого Письма українською мовою; семантизація біблія український хоменко

з'ясувати залежність мови Біблії від розвитку правописної системи української літературної мови;

визначити загальні тенденції та індивідуально-авторські особливості мовотворчості перекладу Біблії обраних авторів;

обґрунтувати стилістичні особливості конфесійного стилю української мови ХХ ст. на тлі українських перекладів Біблії;

проаналізувати синонімічні й антонімічні пари лексем, використані в перекладах Біблії І. Огієнка та І. Хоменка;

охарактеризувати динамічні процеси у сфері біблійної фразеології;

дослідити тропеїстику українськомовних текстів Біблії ХХ ст. та визначити стилістичну й естетичну функції кожного тропа у співвідносних контекстах Святого Письма І. Огієнка та І. Хоменка.

Об'єктом дослідження обрано українські переклади Біблії ХХ ст. (Новий Завіт) І. Огієнка та І. Хоменка.

Предметом дисертації є лінгвостилістичні домінанти мовотворчості цих перекладачів.

Ураховуючи специфіку поставлених завдань, у дисертаційній роботі використано такі методи дослідження: 1) метод естетичного спостереження над словом у конфесійному тексті, що забезпечує розуміння змістової доречності та естетичної ефективності біблійного слова; 2) описовий метод, що дозволяє ґрунтовно інтерпретувати та систематизувати виявлені стилістичні явища; 3) порівняльно-зіставний метод, який застосовано для аналізу стилістичних засобів у співвідносних контекстах Святого Письма для визначення індивідуальних підходів перекладачів у залученні стилістичних властивостей української мови; 4) компонентний аналіз використано для розкриття семантики слів. Аналіз проведено комплексно із залученням на кожному етапі роботи тих прийомів і методів, що були доцільними.

Наукова новизна дослідження визначається тим, що вперше в українському мовознавстві об'єктом спеціального комплексного лінгвостилістичного аналізу є український переклад Біблії І. Огієнка та І. Хоменка. Здійснено системний відбір номен з погляду лексико-семантичних відношень та виокремлено синонімічні й антонімічні пари іменників та дієслів як центральні лексеми вираження біблійної думки. Проаналізовано лексичні одиниці, ураховуючи мовну специфіку перекладу Біблії ХІХ ст. (переклад П. Куліша). На матеріалі українських книг Нового Завіту здійснено дослідження фразем, які є автентичними та детермінованими загальним змістом текстів Біблії. Комплексно проаналізовано тропеїстику українських перекладів Святого Письма ХХ ст. та визначено семантичний аспект, естетичну та стилістичну функції тропів.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що висновки дослідження слугуватимуть підґрунтям до теоретичних узагальнень у галузі лексикології, лінгвостилістики та історії української літературної мови; теоретичний матеріал може бути основою для подальших наукових праць, зокрема, й для ґрунтовного аналізу мови перекладів Біблії інших авторів.

Практичне значення роботи пов'язане з потребою визначення лінгвостилістичних особливостей українськомовних перекладів Біблії та окреслення якомога повнішої картини традиційних й індивідуально-авторського вибору ресурсів національної мови. Опрацьований і систематизований у роботі матеріал може бути використаний у лекційних та спеціалізованих курсах зі стилістики, лінгвоаналізу художнього тексту, психології творчості, для створення спеціалізованих семінарів на філологічних факультетах.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження були обговорені на засіданнях кафедри української мови та літератури Слов'янського державного педагогічного університету впродовж 2007 - 2010 рр. Матеріали й теоретичні положення дисертації оприлюднено під час ХV Міжнародної лінгвістичної конференції “Мова і світ” (Ялта, 2008), Міжнародної науково-теоретичної конференції “Граматичні читання - V” (Донецьк, 2009), Всеукраїнської конференції молодих учених “Освіта і культура в контексті Болонського процесу” (Слов'янськ, 2009), ХVІІІ Міжнародної наукової конференції ім. проф. Сергія Бураго “Мова і культура” (Київ, 2009), І Міжнародного кримського лінгвістичного конгресу “Мова і світ” (Ялта, 2009), Науково-теоретичної та науково-методичної конференції викладачів та студентів Слов'янського державного педагогічного університету, учителів загальноосвітніх закладів “Освіта і культура в контексті Болонського процесу” (Слов'янськ, 2010), ІІ Міжнародного кримського лінгвістичного конгресу “Мова і світ” (Ялта, 2010).

Публікації. За матеріалами дисертації опубліковано 11 статей, 9 з яких - у наукових фахових виданнях України.

Структура дисертації. Робота складається з переліку умовних позначень і скорочень текстових та лексикографічних джерел, вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаної літератури (208 позицій), списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 202 сторінки, основного тексту - 179 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, визначено об'єкт і предмет, методи дослідження, сформульовано мету й завдання, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення роботи, простежено зв'язок теми дисертаційної роботи з науковою проблематикою установи, у якій виконана робота, представлено рівень апробації результатів дослідження.

У першому розділі „Переклади Святого Письма в контексті становлення української літературної мови та конфесійного стилю у ХХ ст.” простежено зв'язок Біблії з розвитком правописної системи української літературної мови, розглянуто мовні особливості українських перекладів Біблії ХХ ст. з урахуванням досвіду перекладачів ХІХ ст., з'ясовано специфіку конфесійного стилю на тлі перекладів Біблії І. Огієнка та І. Хоменка. Систематизовано погляди мовознавців щодо місця Біблії в герменевтичному універсумі світової літератури і культури загалом, релігійної лексики, яка має вагоме значення для вивчення всієї функціонально-стильової системи сучасної літературної мови, української церковно-обрядової термінології, статусу епітета в конфесійному стилі тощо.

Стрижневою субстанцією, яка поєднує і мову, і народ, і націю, є Біблія. Святе Письмо - це своєрідний показник висококультурного розвитку народу, проміжна ланка між Богом і кожною людиною, яка прагне жити за законами Слова Божого. Біблія і мова - дві взаємопов'язані категорії: чимало літературних мов християнських народів сформувалося завдяки бажанню та потребі цієї Книги книг. Крім того, доведено, що функціонує зворотний зв'язок між Біблією і мовою, якою її перекладають. У всіх випадках зафіксовано корисний вплив мови Святого Письма на кожну з національних мов, які збагачуються новими морально-етичними поняттями, засвоюють донині невідомі їм граматичні конструкції.

Для запровадження в релігійний обіг християнського народу біблійних текстів рідною мовою книги Святого Письма перекладалися відповідно до наявних літературних норм певного часового періоду. Першим повним українським перекладом Біблії вважається переклад П. Куліша. Видавнича діяльність цього автора була спрямована передусім на духовний розвиток українського народу та на утвердження прав і функціонування його національної мови. П. Куліш став реформатором нового правопису; він осмислив і теоретично обґрунтував історичну необхідність універсальної та досконалої орфографічної системи. Утворена правописна система П. Куліша знайшла своє втілення в його перекладі Біблії: 1) за допомогою літери і передавався звук [і], що походив з етимологічних [е], [о], [?]: “І каже чоловік: Жінка, що дав єси бути зо мною, вона дала менї з дерева, я й попоїв” (1 М. 3:11), “І все срібло та золото, яке ти збереш по усїй країні Вавилонській...” (Езд. 7:16); 2) уживалася літера ї на позначення пом'якшення попереднього приголосного: “...Щоб навернути серця батьків до дїтей...” (Лк. 1:17), “І звідкіля менї се...” (Лк. 1:4 3), “...Нї від хотїння тїлесного...” (Йоан. 1:13); 3) для позначення звука [и] використана літера и: “І поставлено над ними приставників в роботї, щоб їх мучили панщиною своєю...” (2 М. 1:11), “Прийшли ж і митники хреститись, і промовили до него...” (Лк. 3:12); 4) звук [е] передавався через літеру е, а йотований [е] та пом'якшений приголосний перед [е] - через є: “Але Рут сказала: не силуй мене покинути тебе і вернутись од тебе...” (Рут. 1:16), “...Єдинородний Син...” (Йоан. 1:18); 5) роздільна вимова твердого приголосного з наступним йотованим не позначалася: “І поставив на востоцї за садом Еденом херовимів з поломяними голими мечами обертасами стерегти дорогу...” (1 М. 3:23), “...Голосу ж її не чутно було, то ж Ілїй думав, що вона пяна” (1 Сам. 1:13); 6) м'яка вимова [с], [з] і [ц] перед наступним м'яким приголосним на письмі передавалася через ь: “І сказав царь Асфеназові, старшому над своїми сьвітличниками...”(Дан. 1:3), “Змій же був хитріщий над усякого польового зьвіра...” (1 М. 3:1), “...Виноград ...дише любим своїм цьвітом” (Пісн. 2:13) тощо. Особливістю Кулішевого перекладу Біблії є поєднання одиниць книжної та розмовної лексики. Перекладач намагався відновити розвиток староукраїнської мови і закономірний перехід її елементів у нову літературну мову, тому часто вживав церковнослов'янізми. Хоч П. Куліш виступав проти галицьких та польських впливів на українську мову, усе ж помічаємо наближення його мови до галицького варіанта, про що свідчить запозичення певних лексичних одиниць із галицьких говірок чи творів західноукраїнських письменників. Переклад Біблії П. Куліша відзначився надмірною українізацією: добір лексики та наближення власних назв до українських фонетичних принципів.

Динамічні процеси української мови потребують оновлений переклад Святого Письма, мова якого відповідала б сучасним літературним нормам. Автором другого повного українського перекладу Біблії став І. Огієнко, який уважав, що церковні богослужіння потрібно проводити лише взірцевою українською мовою для надання вірянам можливості слухати і вивчати Слово Боже рідною мовою, бо лише тоді воно буде корисним. І. Огієнко виробив власний варіант соборної літературної мови, який мав такий вигляд на сторінках його перекладу Біблії: 1) літера і передавала звук [і], що походив з етимологічних [е], [о], [?]: “...Жінка, що дав Ти її, щоб зо мною була...” (1 М. 3: 12), “І відповіла жінка змієві...” (1 М. 3: 2); 2) літера ї не вживалася на позначення пом'якшення попереднього приголосного: “...Щоб серця батьків привернути до дітей...” (Лк. 1: 17), “І звідкіля мені це...” (Лк. 1: 43); 3) звуки [и], [е] передавалися через літери и, е, а йотований [е] - через є: “...Не силуй мене, щоб я покинула тебе, щоб я вернулася від тебе, бо куди підеш ти, туди піду й я, а де житимеш ти, там житиму й я” (Рут. 1: 16); 4) позначалася роздільна вимова твердого приголосного з наступним йотованим: “Ім'я ж другої річки Ґіхон...” (1 М. 2: 13), “...І порозв'язували кожен мішка свого” (1 М. 44: 11); 5) м'яка вимова [с], [з] і [ц] перед наступним м'яким приголосним не передавалася на письмі через ь: “...І наповниться Духом Святим ще з утроби своєї матері” (Лк. 1: 15), “А Дитина росла та зміцнялася духом...” (Лк. 2: 40) тощо. До визначальних особливостей Огієнкового перекладу відносимо фрази чи речення, у яких поєднано синонімічні пари, що засвідчують багатство мовного арсеналу: кайдани і пута, позриваймо і поскидаймо, злочинство й переступ тощо; власне українські віддієслівні іменники на -ння: благання, жадання, тиняння, шептання тощо; прикметники та дієприкметники: богобійний, вибачливий, зламаносерді, обридливий, щирозлотний тощо; дієслова: бринить, розкоренився, оповіщує тощо. І. Огієнко розробив методологію перекладу Біблії українською мовою, де обґрунтовано основні мовні аспекти, без урахування яких неможливо створити досконалий переклад Святого Письма.

Важливою подією в історії розвитку мови, літератури та культури України став третій повний переклад Біблії І. Хоменка. У правописній системі автор переважно опирався на наявні зразки своїх попередників. Загалом переклад відзначився тяжінням до традиційного використання старослов'янських форм, вищим ступенем прикметникової естетизації. А це свідчить, що автор насамперед турбувався про милозвучність мови, а не лише про точний виклад змісту тексту. І. Хоменко - виходець із Поділля, яке відзначається мовною колоритністю, - сконцентрував у своєму перекладі всю красу української мови. Характерною ознакою є використання конструкцій, де в одній строфі вживано синонімічні пари: погорду й наругу, ганьбителя й злоріки, дурень і безумний, кровожерні та лукаві, співатиму і славитиму, ликують і веселяться тощо. Для надання біблійному тексту українського колориту І. Хоменко вжив такі назви музичних інструментів, як сопілка, цимбали тощо; групи власне українських лексем: бідак, бідолаха, боввани нікчемні, глум, засідки, злоріка, лиходій; лукавий, щирозлотний; схаменувся, торощить, креше; докіль, оподаль, нанівець тощо. У перекладі І. Хоменко ілюструє власні новотвори: приходень, сміховисько, щирозлотний тощо; здрібніло-пестливі слова: буйволятко, левеня, телятко тощо; згрубілу лексику: дурень, жерти, мерзота, пелька, підлота, сміховисько тощо.

Переклади Біблії зазначених авторів є невід'ємним складником конфесійного стилю. Вони формують його лексичну і фразеологічну системи. Помітною ознакою аналізованого стилю на лексичному рівні є вживання значної кількості маркованих слів, використання яких передбачено лише в релігійній сфері (агнець, пресвітер, стихар, кондак, часослов тощо); запозичень з грецької мови (акафіст, амвон, апокриф); з латинської (вівтар, келія, культ тощо); а також слова польсько-латинського походження (кант, літанія, суплікація тощо). У конфесійному стилі трапляються поодинокі італійські, французько-латинські чи німецько-латинські запозичення. Проте найбільший шар релігійно-церковної лексики утворений на слов'янському мовному ґрунті. У конфесійному стилі домінують церковнослов'янізми з такими ознаками: 1) складні слова з першими компонентами благо-, бого-, добро-: благодать, боголюбивий, богослов тощо; 2) слова, що у своєму складі мають префікси воз-, пре-, пред-, со-: вознести, премудрий, пресвята тощо; 3) слова із суфіксами -ство, -тва, -тель: священство, молитва, покровитель тощо; 4) слова, що починаються на є, ю відповідно до східнослов'янських о, у: єдиний, юродивий тощо; 5) слова з неповноголосими ра, ла, яким відповідають повноголосі оро, оло в українській мові: храм, глава тощо; 6) слова зі сполученням жд (з давнього dj): страждати, нужденний тощо.

Конфесійний стиль відзначається розвиненими антонімічними та синонімічними відношеннями в лексико-семантичній системі мови. Антоніми виконують важливі функції зіставлення та протиставлення, утворюючи контрастні картини і повністю розкриваючи зміст різноманітних понять (добрий - злий (лихий), тісний (вузький) - просторий, день - ніч тощо). Синоніми виражають одне поняття, розрізняються відтінками значень і забарвленням, що надає конфесійному тексту певного стилістичного забарвлення (здоровий - світлий, лихий - темний, вздрівати - бачити, відкриватися - виявлятися тощо).

Серед стилістичних засобів конфесійного стилю (на тлі українських перекладів Біблії) часто трапляються алегорія, метафора, синекдоха, оксиморон, поетичні порівняння тощо. Яскравими зразками метафори є: “Погляньте на птахів небесних, що не сіють, не жнуть, не збирають у клуні...” (Мт. 6: 26) (Ог.) - “Гляньте на птиць небесних: не сіють і не жнуть, ані не збирають у засіки...” (Хом.); синекдохи: “А хто хоче тебе позивати й забрати сорочку твою, - віддай і плаща йому” (Мт. 5: 40) (Ог.) - “Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ” (Хом.); оксиморону: “Сліпі прозрівають, і криві ходять, стають чистими прокажені, і чують глухі, і померлі встають...” (Мт. 11: 5) (Ог.) - “Сліпі бачать і криві ходять; прокажені очищуються і глухі чують; мертві воскресають...” (Хом.); порівняння: “...Бо були вони змучені та розпорошені, “як ті вівці, що не мають пастуха” (Мт. 9: 36) (Ог.) - “...Бо вони були стомлені й прибиті, немов ті вівці, що не мають пастуха” (Хом.), “...Будьте ж мудрі, як змії, і невинні, як голубки” (Мт. 10: 16) (Ог.) - “...Будьте, отже, мудрі, як змії, і прості, як голубки” (Хом.) тощо. Отже, переклади Святого Письма ХХ ст. характеризуються національним колоритом, наявністю синонімічних пар, власне українських віддієслівних іменників, використанням назв музичних інструментів, груп власне українських лексем, здрібніло-пестливих слів тощо.

У другому розділі „Лексико-семантична і фразеологічна системи українських текстів Святого Письма ХХ ст.” проаналізовано синонімічні й антонімічні пари іменників та дієслів як центральні лексеми вираження біблійної думки, що вживаються переважно в одній строфі чи в одному реченні. Охарактеризовано динамічні процеси у сфері біблійної фразеології, досліджено найвідоміші біблійні фразеологічні одиниці української мови та визначено їхню роль у мовленні українців.

Синоніми, якими послуговуються І. Огієнко та І. Хоменко в різних контекстах Святого Письма, передають найточніші відтінки значень слів, осягають глибинну сутність найрізноманітніших виявів позамовної дійсності певного часового періоду і відповідають мовному чуттю кожного з перекладачів. У досліджуваних контекстах у синонімічних відношеннях перебувають такі пари іменників: пан - господар, плач - ридання, недуг(а) (неміч) - хвороба (недуг(а)), народ - натовп, ґрунт - земля, ворог - супротивник, батьківщина - вітчизна, пожива - їжа, мито (данина) - податок, хата - господа (хата), дім - господа, радість - втіха, святість - праведність (справедливість) тощо.

Обидва переклади Біблії відзначилися розвиненими синонімічними відношеннями на лексико-семантичному рівні мови. Використання різних іменників на позначення того самого денотата демонструє багатство виражальних засобів української літературної мови, визначає індивідуально-авторський підхід у перекладацькій справі та мовне чуття кожного з авторів. Проаналізовані лексеми засвідчили, що в перекладах Святого Письма ХХ ст. переважає розмовна, застаріла (неміч, голосіння, данина тощо) і стилістично нейтральна лексика (пан - господар, ґрунт - земля, дім - господа тощо), що відповідає мовній традиції ХХ ст. Переклад І. Огієнка вирізняється з-поміж інших наявністю розгалуженої системи синонімічних пар іменників (ворог - супротивник, народ - натовп, батьківщина - вітчизна), більшою емоційною спрямованістю (плач - ридання - голосіння), “ширшим” семантичним наповненням контексту та увиразненням змісту. Крім того, пари лексем, ужиті І. Огієнком у певних контекстах, підкреслюють духовність і божественність людського світу (святість - праведність), тоді як у перекладі І. Хоменка (святість - справедливість) - єдність божественного та людського, у такий спосіб змінюючи в певному напрямку семантичне наповнення тексту. Синоніми в текстах І. Хоменка ідентичні лексемам українського перекладу Біблії П. Куліша.

Фактологічний матеріал дозволяє констатувати наявність значної кількості синонімічних пар дієслів. У синонімічних відношеннях перебувають такі лексеми: проповідувати - промовляти (говорити), робити - чинити, вздрівати (побачти) - бачити, відкритися (виявитися) - виявитися (стати знаним), казати - промовляти (заговорити), настрашитися (жахнутися) - лякатися (страхатися), полякатися - боятися, сумувати (скорбіти) - тужити, пильнувати - вартувати, вийти - полишити (відійти) тощо.

І. Огієнко та І. Хоменко мають свій індивідуальний набір синонімічних дієслів, що надають біблійному тексту особливої стилістичної виразності. Варіантність у виборі лексем не порушує семантичної єдності контекстів Біблії, а лише увиразнює біблійний текст і розкриває синонімічне багатство лексичного складу української мови цього періоду. Крім того, проаналізовані синонімічні пари дієслів дозволили виявити найдовші словотвірні синонімічні ряди дієслів, а саме номінації на позначення відчуття страху: настрашитися - перестрашитися - лякатися - полякатися - боятися (Ог.); жахнутися - страхатися - злякатись - боятися (Хом.). Схарактеризовані дієслівні синоніми підтвердили думку, що перекладачі ХХ ст. певним чином опиралися на традиції біблійної перекладацької справи, започаткованої ще в ХІХ ст., бо в перекладі П. Куліша спостерігаються ідентичні пари лексем. І. Хоменко обирає дієслова, що належать до книжної та застарілої лексики (виявитися, скорбіти, стояти на сторожі тощо), тоді як в тексті І. Огієнка лексика стилістично нейтральна і розмовна (відкритися, перестрашитися, сумувати, тужити тощо). Загалом такі синоніми мають тотожні значення, тому не порушують семантики біблійного тексту.

Антоніми в перекладах Біблії І. Огієнка та І. Хоменка відображають полярні протилежності в межах тих самих сутностей, їх ужито для створення виразного контрасту. У результаті аналізу виявлено такі антонімічні пари іменників: небо - земля, колода - заскалка (скалка), ближній - ворог, день - ніч, темнота - світло, рака (нікчема) - дурень, хліб - камінь, камінь - пісок, тіло - душа, дорога - ґрунт, огонь - вода тощо.

Серед антонімічних пар власне іменників та іменників прикметникового походження, якими послуговувалися перекладачі ХХ ст., переважає стилістично нейтральна (небо - земля, темнота - світло, день - ніч тощо), розмовна лексика (огонь, дурний (Ог.), нікчема - дурень (Хом.) тощо) і власне біблійні слова (рака (Ог.)). Виокремлені антилексеми іменників характеризуються відношеннями, які ґрунтуються на комплементарній протилежності чи на контрарній, що впливає на варіантність у виборі лексем. Загалом різниця у виборі тої чи тої лексичної одиниці зумовлена індивідуально-авторським баченням сутності зображуваного та мовним чуттям кожного з перекладачів. Тотожність пояснено сталістю антонімічних пар у лексико-семантичній системі української мови чи в мові Біблії (небо - земля, день - ніч, душа - тіло, ближній - ворог, хліб - камінь).

Предметом окремої уваги мови перекладів Біблії ХХ ст. стала розгалужена система антонімічних пар дієслів: йти - повертатися (прийти), зненавидіти - любити, триматися - знехтувати, родити (приносити) - не родити, визнати - відцуратися (зректися), простити - не простити, викрадати - не красти (не викрадати), підкопувати(ся) - не підкопуватися (не пробивати), мати - не мати, постити - не постити, бачити - не бачити, чути - не чути, продавати - купувати, входити - виходити, зв'язати - розв'язати, жати (пожинати) - сіяти, збирати (визбирувати) - розсипати, покинути - пристати, голодувати - нагодувати (дати їсти), прагнути (мати спрагу) - напоїти тощо.

І. Огієнко та І. Хоменко залучають дієслівні антилексеми, що належать до розмовної (повертатися, підкопуватися (Ог.)), нейтральної (іти, зненавидіти - любити, визнати - відцуратися (зректися) тощо) і застарілої лексики (прагнути (Ог.) тощо), власне лексичні антонімічні пари дієслів (різнокореневі: іти - повертатися; пари спільнокореневих лексем, але з чергуванням кореневого приголосного: викрадати - не красти тощо) (Ог.) і спільнокореневі (іти - прийти, викрадати - не викрадати тощо) (Хом.). Пари антилексем, утворені за допомогою заперечної частки не (бачити - не бачити, чути - не чути, постити - не постити) та парних префіксів (входити - виходити, зв'язати - розв'язати тощо), не зазнали лексичної варіантності дієслів. Залишилися незмінними також і ті антоніми, які є сталими в мовній традиції ХХ ст. (продавати - купувати).

Біблійні образи та символи створили широке поле діяльності для утворення фразеологічних одиниць. Корпус біблійної фразеології ХХ ст. складають дві групи біблійних фразеологізмів, які розрізняються характером зв'язку з біблійним текстом. До першої групи належать фраземи, що безпосередньо (прямо) запозичені з текстів Біблії, тобто цитатні бібліїзми; а до другої - фраземи, що детерміновані загальним змістом текстів Святого Письма, тобто сюжетні.

До найуживаніших автентичних біблійних фразеологічних одиниць відносимо: їж, пий і веселися, сіль землі, сліпі поводирі сліпих, шукайте і знайдете, не кидайте перлів перед свиньми, що посієш, те й пожнеш, вогонь і сірка, віддати кесареве кесарю, а Боже - Богові, камінь спотикання тощо. Наведені фраземи не зазнали лексичної варіантності в перекладах І. Огієнка та І. Хоменка. Варіантність лексем (хліб насущний (Ог.) і хліб щоденний (Хом.); сліпі поводатарі сліпих (Ог.) і сліпі проводарі сліпих (Хом.)) впливала на зміну семантичного наповнення біблійних контекстів; а фразема не кидайте перлів перед свиньми (Хом.) у варіанті не розсипайте перлів перед свиньми (Ог.) не змінює свого лексичного значення і не порушує семантичної єдності біблійного контексту.

Більшість біблійних фразем виникла в українській мові як наслідок сприйняття всесвітньо відомого джерела - Біблії. Найчастіше фразеологічна одиниця як така відсутня в біблійному тексті, але спостерігається її тісний зв'язок з його сюжетом. У науковій роботі дотримуємося погляду, згідно з яким фраземи такого типу утворюються в мові самостійно, без запозичення з інших мов, і виокремлюються в певну фразеологічну одиницю завдяки власним мовним засобам української мови. Найпопулярнішими сюжетними біблійними фразеологізмами вважаємо: вовк в овечій шкурі, вузький і тернистий шлях, гроші - корінь зла, добрий самарянин, блудний син, кривавий піт, іродова душа, Хома невірний, будувати дім на піску, віра горами двигає тощо. Переклади певних контекстів Святого Письма І. Огієнка та І. Хоменка мають тотожну семантику, тому цілком можуть слугувати підґрунтям для тлумачення утворених в українській мові фразеологічних одиниць (іродова душа, Хома невірний, блудний син, кривавий піт тощо), детермінованих загальним змістом текстів Біблії.

Третій розділ „Тропеїстика українських перекладів Біблії І. Огієнка та І. Хоменка” присвячено дослідженню таких художньо-стилістичних засобів виразності, як алітерація та асонанс, епітет, метафора, порівняння та оксиморон як одних з основних видів тропів у текстах Святого Письма.

Біблія послуговується поетичною мовою, у жодній книзі немає такої палітри художніх засобів. Тому переважну більшість тексту можна аналізувати з позиції характеристики тропів і стилістичних фігур, які покликані увиразнювати та естетизувати біблійні тексти.

Алітерація та асонанс як елементи створення образності широко використано в українських перекладах Біблії І. Огієнка та І. Хоменка. Комплекси приголосних і голосних, повторюючись, створюють слухове враження спільних частин і ніби розширюють, і збільшують образ Стилістика української мови : [підручник] / Л.І. Мацько, О.М. Сидоренко, О.М. Мацько ; за ред Л.І. Мацько. - [2-ге вид., випр.]. - К. : Вища шк., 2005. - С. 376.. Асонанс надає біблійному тексту співучості та милозвучності строф, а також консолідації в одному реченні певного смислового аспекту. Насичення біблійного тексту звуком [а] сприяє акцентуванню на значущості та першості осіб у творенні роду Великого (Мт. 1: 2-4), допомагає створити образ “главенства і могутності особи” (Мт. 8: 9), слугує засобом передачі докору та жвавості подій (Мт. 11: 17), підсилює зображення стихійних явищ, неспокою навколишнього середовища, що може призвести до непередбачуваних наслідків (Мт. 8: 24); повторення голосного звука [о] в поєднанні з [у] надає контексту співучості та передає непохитну думку про свідоцтво Бога і Слова на землі (Ів. 1: 1,2); поєднання голосних звуків [о], [у] з приголосним [с] ужито для передачі настанови не робити непідвладних людині вчинків (Мт. 7: 1,2); повторення голосного звука [о] вказує на асоціативність з утвердженням біблійних і людських істин (Мт. 7: 18), передає образ надії на уздоровлення жінки від кровотечі (Мт. 9: 21) і виокремлює та підносить образ Ісуса Христа, який був обраний проголосити суд поганам (Мт. 12: 20); насичене вживання голосних [и] та [і] в біблійному контексті (як і [а]) може асоціюватися із звичайною плинністю подій у світі християнського народу (Ів. 12: 20), передавати образ рішучості та безповоротності дії (Дії 24: 7), значущості апостолів й ангелів та їхніх діянь перед людьми (Мт. 5: 13), уособлювати загальне поняття “людини”, метою якої є допомога іншим, через конкретне змалювання властивостей світла (світильника), яке може горіти вічно, якщо підтримувати та відчувати потребу в ньому, і згаснути навіки, якщо занедбати його (Ів. 5: 35); уживання голосного звука [і] разом із двома приголосними [с] і [в] передає просторові відношення і неосяжність Всесвіту (Ів. 8: 12), (Мт. 5: 15, 9: 26). Отже, повторення голосних в одній строфі може варіюватися залежно від авторського бачення зображуваної дійсності, що виявлено в індивідуальному наборі лексичних одиниць і в певній структурі синтаксичного цілого. Крім того, на частоту повторення голосних звуків впливає і мета, яку прагнули досягти перекладачі Святого Письма. У співвідносних біблійних контекстах варіація кількості повторюваних голосних звуків і заступання їх іншими сприяло зміні емоційного оформлення висловлювання.

Поєднання однакових чи близьких приголосних (алітерація) створює певні смислові відтінки, підсилює образність та виразність мови. Повторення приголосних звуків [т] і [с] сприяє творенню єдиного образу “сили, могутності, непоборності та життєвості” у всьому світі (Ів. 5: 26); поєднання глухих [с], [ч], [т], [п], [ш] та [ц] в одній строфі передає образ “самості”, що розуміємо як центральне ядро, навколо якого відбуваються всі духовні та фізичні дії, і впевненості в існуванні особи, що стала домінантою цієї “самості” (Ів. 8: 18); поєднання свистячого приголосного [с] і сонорного [в] з голосними [о] та [у] сприяє створенню образу “звучання голосу” (Євр. 12: 19), консолідація приголосних [п], [р] та [й] в одній строфі передає достовірність, здійсненність і прийдешність зазначеного факту в біблійному контексті (Ів. 5: 43), а повторення приголосних буквосполучень [пл], [пр], [пн], [дн], [вш], [зв], [вл], [тр], [дт], [тр], [ст] - асоціативність із плинністю подій, їх достовірністю і значущістю для вірян (Дії 20: 15); поєднання в одній строфі сонорних приголосних [л], [м], [р], [в], [н] та [й] сприяє підсиленню звукового образу великого землетрусу та передачі емоційного наростання зображуваного (Об. 16: 18). Отже, прийом алітерації перекладачі застосовують не лише для підсилення створеного звукового образу (завивання вітру, звучання голосу тощо), а й для виділення значеннєвого аспекту висловлювання (образ “самості”, сили, могутності, достовірності, здійсненності певного факту тощо).

Епітет є засобом естетизації текстів Книги книг. Він як художнє, образне означення індивідуалізує якусь ознаку, викликає певне ставлення до зображуваної дії, поняття, предмета чи явища. У дослідженні зазнають аналізу лише прикметникові означення, бо саме прикметник є основним категоріальним засобом вираження епітетів. Біблійне світобачення зумовлює відповідне семантико-стилістичне наповнення епітетних лексем. Напр., такі біблійно марковані атрибути, як Божий, Господній, Христовий, святий, вічний, великий, функціонують у традиційному для релігійного спілкування емоційно-поняттєвому полі, що визначає певну синтагматику цих лексем. Вважаємо, що саме ці епітети є домінантними на сторінках Святого Письма, бо їм властива сполучуваність з найбільшою кількістю дистрибутів (70 і більше). Таке поєднання лексем характерне і для перекладу Біблії І. Огієнка, і для І. Хоменка. Проте в перекладі останнього простежувалися певні відмінності на лексичному (синонімічність епітетів (великі діла Божі (Ог.) - величні діла Божі (Хом.), вічні часи (Ог.) - відвічні часи (Хом.), Божая воля (Ог.) - воля Господня (Хом.) тощо), дистрибутів (великий жах (Ог.) - великий страх (Хом.), велика відвага (Ог.) - велика сміливість (Хом.), вічна мука (Ог.) - вічна кара (Хом.), святі мужі (Ог.) - святі люди (Хом.), служителі Христові (Ог.) - слуги Христові (Хом.) тощо), відмінність і атрибутів, і дистрибутів (голосіння велике (Ог.) - тяжке ридання (Хом.), великі страждання (Ог.) - численні болі (Хом.), остереження Боже (Ог.) - напоумлення Господнє (Хом.) тощо), категорії числа (жниво велике (Ог.) - жнива великі (Хом.) тощо), заміна епітета іменником у Р.в. (Божа правиця (Ог.) - правиця Бога (Хом), лице Господнє (Ог.) - обличчя Господа (Хом.), Христова любов (Ог.) - любов до Христа (Хом.) тощо), Д.в. (спадкоємець Божий (Ог.) - спадкоємець завдяки Богові (Хом.) тощо) чи М.в. (життя Боже (Ог.) - життя в Бозі (Хом.) тощо) і синтаксичному (інверсія слів (галас великий (Ог.) - великий галас (Хом.), життя вічне (Ог.) - вічне життя (Хом.), Божа заповідь (Ог.) - заповідь Божа (Хом.), Господні брати (Ог.) - брати Господні (Хом.) тощо), заміна епітета предикативною конструкцією (плач великий (Ог.) - ревно заридали (Хом.), Божа відповідь (Ог.) - відповідає віще слово Боже (Хом.) тощо) або абстрактним іменником (пильність велика (Ог.) - старанність (Хом.)) тощо) рівнях. Порівняльний аналіз дозволяє висновувати, що епітети вічний, святий, Божий, Господній і Христовий не зазнали значних змін на відміну від епітета великий (на нашу думку, варіантність лексеми зумовлена її тяжінням до міжстильової лексики, хоч і сполучається з великою кількістю дистрибутів у біблійному тексті), бо вони є аксіоматичними та загальноприйнятими для всіх вірян, і мають семантичну та стилістичну близькість у співвідносних біблійних текстах. В усіх випадках зафіксовано тотожність у семантичному наповненні біблійних контекстів. Крім того, у перекладі І. Хоменка спостерігаємо традиційне використання старослов'янських форм і вищий ступінь прикметникової епітетизації. Натомість І. Огієнко скористався власне українськими мовними засобами.

Метафора в українських перекладах Біблії - це спосіб пізнання й освоєння матеріального та ментально-духовного світу людини, джерело виникнення нових значень. Стилістичні властивості метафори увиразнюються її поєднанням з іншими тропами: гіперболою, порівнянням, синекдохою, оксимороном тощо. Метафора в мові Біблії відтворює досконалу форму людського буття та гармонійну єдність матеріального і релігійного світу. У дисертації виокремлено і схарактеризовано п'ять груп лексем, що послідовно зазнають метафоризації в текстах Нового Завіту: 1) слова на позначення частин тіла людини (“Коли скаже нога, що я не від тіла... І коли скаже вухо, що я не від тіла... Бо око не може сказати руці: “Ти мені непотрібна”; або голова знов ногам: “Ви мені непотрібні” (1 Кор. 12: 15-16, 21) (Ог.) та “Коли б нога сказала... І коли б вухо сказало... Не може око руці сказати: “Ти мені непотрібна!” Чи голова ногам: “Ви мені непотрібні!” (Хом.) тощо); 2) слова на позначення предметів і явищ природи (“І, прорікши оце, як дивились вони, Він угору возноситись став, а хмара забрала Його з-перед їхніх очей...” (Дії 1: 9) (Ог.) та “І сказавши це, коли вони дивились, знявся угору, і хмара його взяла з-перед очей їхніх” (Хом.); “...І ось зоря, що на сході вони її бачили, ішла перед ними, аж прийшла й стала зверху, де Дитятко було” (Мт. 2: 9) (Ог.) та “...І ось зоря, що її бачили на сході, йшла перед ними, аж поки не підійшла й не стала зверху, де було дитятко” (Мт. 2: 9) (Хом.) тощо); 3) слова на позначення тварин і птахів (“...Німа під'яремна ослиця проговорила людським голосом, та й безум пророка спинила” (2 Петр. 2: 16) (Ог.) та “...Ослиця, німа, підяремлена, заговорила людським голосом і спинила безум пророка” (2 Петр. 2: 16) (Хом.) тощо); 4) слова на позначення матеріальних і абстрактних понять (“Дух дихає, де хоче, і його голос ти чуєш, та не відаєш, звідкіля він приходить, і куди він іде. Так буває і з кожним, хто від Духа народжений” (Ів. 3: 8) (Ог.) та “Вітер віє, куди забажає, і шум його чуєш, а не відаєш, звідки приходить і куди відходить. Так бо і з кожним, хто народжується від Духа” (Йоан 3: 8) (Хом.) тощо); 5) словосполучення чи вирази, що охопили переносні образи, у яких завдяки одному матеріальному предмету або явищу передаються ознаки чи властивості іншого, але більш виразні (“І я взяв з руки Ангола книжку та й з'їв її. І була вона в устах моїх, немов мед той, солодка. Та коли її з'їв, вона гіркість зробила в моїм животі...” (Об. 10: 10) (Ог.) та “І взяв я книжечку з руки ангела, і з'їв її; і була в устах моїх, мов мед, солодка; а коли з'їв її, то гірко стало в животі моїм” (Од. 10: 10) (Хом.) тощо). В аналізованих МК виявлено відмінність у лексичному наборі одиниць, що детермінується властивістю метафори, яку можна вважати результатом втручання уявлення в зону поняття й індивідуально-авторського бачення предмета чи явища.

Для передачі враження, спостереження та наочного зображення абстрактних уявлень, у поетичній мові Біблії автори послуговуються таким тропом, як порівняння. І. Огієнко та І. Хоменко залучають порівняння з різним граматичним вираженням. У перекладі І. Огієнка поширені ПЗ, виражені узгодженим словосполученням (лев'яча паща, полум'я огняне, зерно гірчичне тощо), тоді як у текстах І. Хоменка вжито родовий відмінок ознаки (паща лева, пломінь огню, зерно гірчиці тощо) та форму орудного відмінка (полином (Од. 8: 11), вчителем (Йоан 3: 2) тощо). Зафіксовано заміну компаративного звороту предикативною конструкцією (дуже біла, як сніг (Ог.) - одежа його заблищала й так вельми збіліла (Хом.), як Син (Ог.) - Христос же - як Син у своїм домі...” (Хом.) тощо). В окремих випадках лексична варіантність слів змінює загальну семантику біблійного тексту (“ворохобник” (Ог.) та “як той, хто встряває в чужі справи” (Хом.)) та часткової (як змій (Ог.) - як дракон (Хом.) тощо).

Специфіка й основне призначення книг Слова Божого сприяють насиченню текстів Святого Письма свідомо поєднуваними протилежними за змістом, контрастними поняттями, які разом формують нове уявлення, виникненню несподіваного експресивного ефекту і від того свіжості створеного образу. Оксиморон у біблійних текстах спонукає читача чи слухача до глибокого осмислення художнього прийому поєднання непоєднуваного. Ті лексеми і сполучення слів, які є символічними на сторінках Святого Письма, залишаються незмінними на лексичному рівні в перекладах як ХХ ст., так і ХІХ ст. (жертва жива (Рим. 12: 1), друга смерть (Об. 2: 11), вибілили її (одежу) в крові Агнця (Об. 7: 14) тощо). Відмінність лексичного складу строф при незмінній стилістичній будові зумовлювалась індивідуально-авторським баченням зображуваного. Синонімічна варіація лексем не впливала на семантичне наповнення біблійного контексту.

Проведене дослідження дозволило зробити такі висновки:

У дисертації здійснено комплексний аналіз лінгвостилістичних особливостей мови українських перекладів Біблії І. Огієнка та І. Хоменка з урахуванням динамічних процесів словникового складу (синонімічні й антонімічні лексеми, біблійні фраземи) та стилістичних можливостей української літературної мови ХХ ст.; досліджено тропіку українськомовних текстів Святого Письма ХХ ст. та визначено стилістичну й естетичну функції кожного тропа у співвідносних контекстах.

Переклад І. Огієнка відзначається багатшою синонімікою (ворог - супротивник, народ - натовп, батьківщина - вітчизна), що сприяє більшій виразності біблійних текстів. Уживання в одній строфі кількох синонімічних лексем (плач - ридання - голосіння) надає контексту “ширшого” семантичного наповнення. Певні пари іменників, ужиті І. Огієнком, підкреслюють божественність людського світу, тоді як у тексті І. Хоменка - єдність божественного та людського (святість - праведність (Ог.) та святість - справедливість (Хом.)). На рівні дієслова І. Огієнко використовує стилістично нейтральну та розмовну лексику, що засвідчує прагнення автора донести біблійний текст до пересічного українського читача. І. Хоменка вживає переважно книжну та застарілу лексику, що привносить у текст певну урочистість і піднесеність. Загалом синонімія українських перекладів Біблії зазначених авторів засвідчує наявність індивідуального набору лексичних одиниць кожного автора для вираження біблійної думки, що стилістично увиразнює та підсилює впливовість і емоційне наповнення біблійного контексту (проповідувати - промовляти - говорити - казати, вчинити - зробити, вздрівати - бачити, відкритися - виявитися, виявитися - стати знаним).

В обох перекладах виявлено тотожні антонімічні пари іменників, що зумовлено сталістю антонімів у мовному вжитку ХХ ст. і біблійній мові (день - ніч, небо - земля, ближній - ворог, душа - тіло, хліб - камінь). У текстах І. Хоменка наявна загальновживана лексика (нікчема, скалка), натомість переклад І. Огієнка відзначається вживанням діалектних (заскалка) і біблійних (рака) одиниць. Така стилістично забарвлена лексика не порушує розуміння Слова Божого, бо перекладач подає низку синонімів до зазначених слів. Антонімічні пари дієслів допомагають передати найголовніші Божі настанови та виконати важливу емоційно-психологічну функцію: переконання тих, хто ще не сприйняв Христові істини як аксіому власного життя. Мова перекладів Святого Письма І. Огієнка та І. Хоменка позбавлена яскраво вираженого негативного спонукання, яке наявне в тексті П. Куліша (іти - йди геть (Куліш)). І. Хоменко використовує антилексеми, що є загальновживаними (мати спрагу - напоїти) і не ускладнюють розуміння біблійного тексту, тоді як І. Огієнко вдається до застарілих дієслів (прагнути (мати спрагу)). Антоніми-конверсиви та антилексеми, утворені за допомогою заперечної частки не і парних префіксів, мають спільний лексичний план вираження.

Біблійна фразеологія української мови ХХ ст. представлена автентичними одиницями (їж, пий і веселися, сіль землі, шукайте і знайдете, що посієш, те й пожнеш, вогонь і сірка, віддати кесареве кесарю, а Боже - Богові, камінь спотикання), та фраземами, детермінованими загальним змістом біблійних контекстів (вузький і тернистий шлях, добрий самарянин, блудний син, кривавий піт, іродова душа, Хома невірний, будувати дім на піску, віра горами двигає тощо). Переклад Біблії І. Огієнка відзначається вживанням у фразеологічних одиницях тих лексем, які є загальновідомими серед українського читача (хліб насущний, сліпі поводатарі сліпих). Натомість І. Хоменко вдається до лексем, що переважно змінюють семантичне наповнення біблійних контекстів (хліб щоденний, сліпі проводарі сліпих).