УДК 811.112.2:821.112.2:82'0

БЕХТА ІВАН АНТОНОВИЧ,

Львівський національний університет імені Івана Франка, доцент кафедри англійської філології

кандидат філологічних наук, доцент

МОРОЗОВА ІРИНА ІГОРІВНА,

- визначити місце і роль ПВД у соціокультурному просторі Великої Британії кінця XIX ст. і уточнити його лінгвістично релевантні параметри;

- окреслити концептуальний простір ПВД і змоделювати систему його ціннісних домінант;

- встановити особливості мовної об'єктивації концептів ПВД і визначити їхній дискурсотвірний потенціал;

- розкрити етикетні й тактико-стратегічні особливості комунікативної культури ПВД;

- висвітлити мовленнєву специфіку конвенціонально значущих компонентів спілкування у лінгвокультурному просторі ПВД.

Об'єктом дослідження є пізній вікторіанський дискурс, який конституюється у сфері художньої комунікації Великої Британії кінця XIX ст.

Предмет дослідження становлять лінгвокультурні особливості ПВД, що об'єктивуються в його специфічній концептосистемі та визначаються комунікативною культурою суспільства.

Джерельну базу роботи становлять літературні твори англомовної художньої прози кінця XIX ст. (всього 40 назв), авторами яких є найвідоміші її представники: M. Arnold, Ch. Bronte, L. Carroll, A. Conan Doyle, Ch. Dickens, Th. Hood, J. Ruskin, R. Stevenson, W. Thackeray, A. Trollope, O. Wilde. Обсяг опрацьованого матеріалу становить понад 8500 сторінок.

Методологія й методи дослідження. Методологічною основою роботи є когнітивно-дискурсивна парадигма лінгвістики (І.А. Бехта, Л.І. Бєлєхова, С.Г. Воркачев, С.А. Жаботинська,В.І. Карасик, М.Л. Макаров, А.П. Мартинюк, В.Г. Ніконова, О.О. Селіванова, Г.В. Токарєв, І.С. Шевченко, В.Є. Чернявська та ін.), що припускає розгляд мовної комунікації в єдності її процесуального та результуючого начал - як активного, цілеспрямованого й мотивованого явища, яке розгортається в широкому соціокультурному контексті.

Вибір конкретних методів дослідження зумовлений метою та завданнями роботи. Основними серед них є міждисциплінарний (для осмислення основних наукових поглядів на вікторіанство і вікторіанський дискурс), лінгвокультурологічний (для окреслення соціокультурної ситуації кінця XIX ст. і з'ясування лінгвокультурної специфіки художніх текстів), лінгвоконцептуальний (для виокремлення ментальних домінант і моделювання концептуального простору ПВД), прагмалінгвістичний (для опису комунікативних стратегій і тактик ПВД); герменевтичний (для інтерпретації мовленнєвої поведінки агентів і клієнтів ПВД). Крім того, в роботі використовувалися процедури синтагматичного, контекстуального й інтроспективного опису, прийоми спостереження та класифікації, а також індукції та дедукції для верифікації результатів і формулювання висновків.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше визначено місце і роль ПВД у соціокультурному просторі Великої Британії кінця XIX ст.; змодельовано концептуальний простір ПВД, у якому виділено та описано ментальні одиниці різного ієрархічного та ціннісного статусу з наголосом на шляхах і способах їхньої мовної об'єктивації; розкрито дискурсотвірний потенціал концептів ПВД в єдності їхніх генеративних, комбінаторних і регулятивних властивостей; з'ясовано етикетні й тактико-стратегічні особливості комунікативної культури ПВД; висвітлено мовленнєву специфіку таких конвенціонально значущих компонентів і принципів ПВД, як ввічливість, комплімент, гендерна зумовленість спілкування.

Теоретичне значення роботи полягає в тому, що її результати і висновки роблять певний внесок у когнітивну і дискурсивну лінгвістику, зокрема у розвиток лінгвосеміотики, лінгвокультурології та лінгвоконцептології. Для германістики особливої ваги набуває моделювання концептуального простору ПВД і опис його комунікативної культури, а досвід відтворення й аналізу концептосистеми ПВД може стати в нагоді під час лінгвокогнітивних досліджень інших дискурсивних формацій. Запроваджений у роботі підхід може посприяти розширенню знань і уявлень лінгвістичного загалу про теорію номінації, комунікативну культуру та художню комунікацію.

Практичне значення дисертації зумовлюється можливістю застосування одержаних результатів у теоретичних курсах зі стилістики англійської мови (розділ "Поетичні засоби і фігури мовлення"), лексикології ("Слово, поняття, значення") і теоретичної граматики ("Текст і текстова комунікація"), у спецкурсах з теорії дискурсу, лінгвоконцептології та текстології. Окремі результати можуть виявитися корисними для розробки навчально-методичних матеріалів з інтерпретації тексту, в курсовому й дипломному проектуванні, у викладанні англійської мови на спеціальних факультетах.

Апробація роботи. Основні теоретичні положення й результати дослідження викладено у доповідях на наукових конференціях різного рівня репрезентації: IV заочна Міжнародна наукова конференція "Концептуальные проблемы литературы: художественная когнитивность” (Ростов-на-Дону, 2009); III Міжнародна науково-практична конференція “Севастопольские Кирилло-Мефодиевские чтения” (Севастополь, 2009); VIII Міжнародна наукова конференція “Межкультурные коммуникации: язык и общество” (Алушта, 2009); IV Міжнародна наукова конференція “Актуальні проблеми германської філології” (Чернівці, 2009); ІІІ Міжнародна наукова конференція “Соціокультурні та етнолінгвістичні проблеми перекладу в парадигмі євроінтеграції” (Київ, 2010); ІХ Міжнародна конференція “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2010); Х Міжнародна конференція “Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація” (Харків, 2011).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження висвітлено в 11 одноосібних публікаціях, 7 з яких у фахових виданнях України.

Структура і обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків і списку використаної літератури. Робота містить 2 рисунки і 23 додатка. Загальний обсяг дисертації - 240 с., обсяг основного тексту - 188 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ роботи

У першому розділі ("Вікторіанський дискурс у гуманітарній парадигмі знання") визначено місце і роль ПВД у соціокультурному просторі Великої Британії кінця XIX ст., окреслено його міждисциплінарні параметри й встановлено його мовознавчий статус з особливим фокусом уваги на лінгвопоетичній специфіці ПВД.

Попри те, що дискурс є феноменом, яким сьогодні найчастіше оперують дослідники мовлення, мовленнєвої діяльності й тексту, він не є однозначним ані як лінгвістичний термін, ані як лінгвістичне поняття. Дискурс для сучасного мовознавства - одне з найбільш суперечливо витлумачуваних явищ. Основними серед них є його розуміння як "мови в живому використанні" (Е. Бенвеніст), як "мовлення, зануреного в життя" (Н.Д. Арутюнова), як "послідовності речень і/або мовленнєвих актів" (Дж. Ліч) тощо.

Усі наявні в лінгвістиці визначення дискурсу так чи інакше вписуються у дві моделі його розуміння - широке та вузьке. У широкому сенсі дискурс розглядають як процес, як комплексну комунікативну (по)дію, зумовлену гносеологічними, соціоісторичними, етнокультурними, прагмасемантичними й комунікативно-поведінковими чинниками (Т. ван Дейк, В.І. Карасик, М.Л. Макаров та ін.). У вузькому розумінні дискурс визначають як результат спілкування чи інтерактивної взаємодії, зафіксований на матеріальному носії у вигляді тексту (В.В. Богданов, В.С. Григорь'єва, А.В. Олянич та ін.).

Розмаїття точок зору на кореляцію "дискурс - текст" зводиться до трьох тлумачних моделей, що базуються на співвідношеннях "тотожне - нетотожне" і "загальне - часткове": тотожне витлумачення дискурсу і тексту "дискурс ? текст" (В.Є. Чернявська, Д. Шифрін); гіперонімічне витлумачення тексту відносно дискурсу (І.А. Бехта, М.Ю. Олежков); гіперонімічне витлумачення дискурсу відносно тексту (Л.Р. Безугла, М.К. Бісімалієва, Є.Й. Шейгал).

Дискурс має ознаки відкритої системи. Він є явищем ширшим від тексту з ознаками закритої системи, що спирається у своєму конституюванні переважно на писемну форму мовлення. У такий спосіб феномени "дискурс" і "текст" постають у вигляді гіпо-гіперонімічної кореляції "загальне - часткове", у якій текст-часткове є складником дискурсу, а дискурс-загальне - гіперонімом, що вбирає в себе потенційно нескінченну кількість ідеографічно споріднених текстів. Приєднуючись до тлумачної моделі "дискурс текст", дискурс слід розуміти як феномен, що конституюється певною сукупністю тематично співвіднесених текстів - продуктів дискурсу.

Дискурс як феномен гіперонімічного порядку стосовно тексту - це складне мовленнєве утворення, у якому поєднуються і взаємодіють три основні конститутивні чинники - середовище, модус / режим і стиль спілкування, на підставі яких здійснюється типологізація дискурсів (А.М. Приходько). Запропонований В.І. Карасиком поділ дискурсів на два типи - особистісний (персональний + буттєвий) та інституційний - став основою для їхньої подальшої стратифікації за різними критеріями і принципами.

Вікторіанський дискурс спирається на всі три параметрично релевантні ознаки: соціокультурне середовище (вікторіанський), лінгвокультурний модус (англомовний) і функціональний стиль (літературно-художній). Як особливий тип буттєвого дискурсу, обмежений сферою художньої комунікації, він становить собою об'єктивований специфічними мовними формами когнітивно-комунікативний континуум, заданий тим модусом спілкування, що мав місце в соціокультурному середовищі Великої Британії XIX ст. і що характеризується системою лінгвоконцептуальних і лінгвопоетичних ознак, що повторюються у n-множині текстів.

Середовище існування вікторіанського дискурсу - соціокультура англомовного суспільства ХІХ ст., зумовлена соціально-економічними відносинами, а також певними ініціативами вікторіанців у галузі лінгвокультури (пуризм). Вікторіанський дискурс в аспекті "модус спілкування" не був гомогенним когнітивно-комунікативним явищем, а характеризувався критично-реалістичним ставленням до суспільства, культури й людини, яке передбачало відмову від позитивізму, моралізму й практицизму та ствердження неоромантизму, духовності й естетизму. Вікторіанський дискурс в аспекті "стиль спілкування" зумовлювався "розривом між безпрецедентним оптимізмом і дезорієнтованим відчаєм" (S. Kostof), викликаних урбанізацією. Він відбивав ідеї прерафаелітів (тріумф прагматизму й матеріалізму) та інтереси й життєві цінності середнього класу: пристойність, респектабельність, благочестя, працьовитість, святість сімейного життя.

Вікторіанський дискурс розвивався у цілковитій відповідності до етапів еволюції культури й мистецтва - раннім, середнім і пізнім. Ранньовікторіанський період характеризувався зародженням, розвитком і співіснуванням різноманітних стилів (т. зв. "неостилі"). Середньовікторіанський став періодом антиіндустріальних поглядів на художню творчість, яка натомість мала бути способом втілення радості, щастя, добра. Пізньовікторіанський дискурс вважався „вільним відродженням Ренесансу” / „Free Renaissanse revivals” (H. James), тому що характеризувався значними змінами в суспільстві, які відображено в художній літературі, що змалювала усталений образ “старенької доброї Англії”. Попри намагання пуризму стати на заваді єднанню розмовного мовлення з літературним, пізнє вікторіанство започаткувало процес визнання розмовного мовлення як повноправного представника кодифікованої мови.

При цьому провідними жанрами у художній комунікації вікторіанства були роман (Ч. Діккенс, Ш. Бронте, Л. Керролл, Т. Худ, Р. Стівенсон, У. Теккерей, А. Троллоп і ін.), детектив (А. Конан Дойль, Г. Вуд, І. Зангвіл, У.Х. Ходжсон, Ф. Хьюм і ін.) і short story (Ч. Діккенс, У. Теккерей, Т. Гарді).

Відповідно до цього, методику аналізу ПВД побудовано на використанні прийомів і процедур, зумовлених двома предметними сферами, - лінгвоконцептологічною і комунікативно-культурною. Перша передбачає інтеграцію лінгвокогнітивного та дискурс-аналітичного підходів, що є дискурсоцентричним кроком, який започатковує окрему галузь лінгвоконцептології - т. зв. "концептологічну дискурсологію" (А.М. Приходько). Друга пов'язана з низкою процедур і прийомів, спрямованих на з'ясування специфічних властивостей ПВД. При цьому провідним стає герменевтичний метод ("когнітивно-риторичний", Е. Лассан) як такий, що будучи спрямованим на декодування / інтерпретацію / реконструкцію тексту, сприяє його адекватному розумінню.

У лінгвокультурних вимірах ПВД постає як феномен, у якому відбиваються комунікативна поведінка і мовленнєві традиції Великої Британії кінця XIX ст., а з соціолінгвістичних - як обмежене сферою буттєвої комунікації особистісно й статусно зумовлене художнє мовлення, зафіксоване в текстах відповідної культурно-історичної епохи. Як особливий тип літературно-художньої комунікації ПВД конституюється низкою тестів, створених відповідно до канонів вікторіанської ментальності та вимог критичного реалізму, і визначається системою ціннісних домінант, об'єктивованих специфічними мовними засобами.

У другому розділі ("Концептуальний простір пізнього вікторіанського дискурсу") окреслено концептуальний простір ПВД з виділенням концептуальних одиниць різного ієрархічного статусу, виокремлено й описано ціннісні домінанти ПВД як основні автохтонні складники його концептосистеми з наступним аналізом їхнього дискурсотвірного потенціалу.

Пізній вікторіанський дискурс відбиває систему мисленнєво-мовленнєвої взаємодії представників британського суспільства кінця ХІХ ст., що здійснюється за допомогою ментальних репрезентацій його ціннісних, етичних і естетичних пріоритетів. Сукупність усіх актуалізованих у ньому ментальних одиниць у розмаїтті їхніх когнітивно-семантичних властивостей і лінгвокультурних рис формує концептуальний простір дискурсу, що в основних своїх рисах формується системою концептуальних домінант (табл. 1).

Таблиця 1. Система концептуальних домінант ПВД

Концептуальний простір ПВД охоплює його константні (домінанти / автохтони) і перемінні (алохтони). Набір концептуальних домінант містить типологічно різні ментальні одиниці, до яких належать (ката)конценти різної когнітивно-семантичної типології: іконічні (fire-place, picture, baked beans, pudding, home), інсайтні (bonnet, hat, gloves, handkerchief), схемні (London, city), сценарні (Christmas, wedding, tea), калейдоскопічні (politeness, punctuality, morality, happy), типажні (gentleman, lady, self-made man, mother, father) та ін. Саме когнітивна структура цих концептів визначає набір засобів їхньої мовної репрезентації та зумовлює способи їхньої актуалізації в дискурсі.

Сукупність автохтонів ПВД утворює ієрархічну систему, в якій власне концептуальні домінанти є одиницями, найбільш наближеними до життєвого світу агентів і клієнтів цього дискурсу. Семантичний обсяг понятійних компонентів їхньої ментальної структури визначає підпорядкованість гіпоконцептам Englishness, holiday, space, wealth, sport, family, food, interior, clothes, які, у свою чергу, поєднуються у три гіперконцепти - імперія / empire, людина / human, речі / things. Кінцевою точкою таксономізації, а отже, і одиницею найвищого рівня абстракції, є мегаконцепт ВІКТОРІАНСТВО, що функціонує як метахтон - одиниця, яка утворює ім'я дискурсу і дає імпульс його змістовому розгортанню(Г.Г. Слишкін).

Гіперконцепт empire реалізується у просторі ПВД як ментальний образ цілісного географічного та політичного простору, представники якого об'єднані спільною мовою, геополітичними інтересами, колективною ідеологією. Ці риси зумовлюють інтеграцію гіпоконцептів englishness, Space і Holiday, кожен з яких конституюється конкретними (ката)концептами. Наприклад, englishness є продуктом тієї епохи, коли були започатковані нові традиції, заснована нова система освіти і виховання, прийняті нові стандарти англійської мови. При цьому неприйнятне ставлення до всього іноземного та піднесення свого рідного стало ознакою англійського національного характеру (С.А. Богомолов). Саме ці риси поєднують калейдоскопічні концепти politeness, punctuality, morality та лінгвокультурні типажі gentleman, lady у структурі гіпоконцепту englishness, які відбивають типізовані уявлення про образ і риси характеру “справжнього англійця”.

Наприклад, вікторіанський лінгвокультурний типаж gentleman є історичною трансформацією образу лицаря, самолюбство якого заміщується уявленнями про почуття гідності й повагу до інших, коли ідея честі починає перероджуватися в ідею обов'язку. В результаті gentleman постає як людина релігійна, терпима, делікатна й далека від снобізму. Його ціннісні виміри формуються критеріями акуратності та гідності. Перший знаходить своє відображення в матеріальній сфері (зовнішність, манери, одяг), другий - у сфері духовних цінностей (розум, порядність, освіченість, чесність). Сукупний позитивний образ джентльмена ідеалізує чоловіка, який служить своєму покликанню не лише заради кар'єри, а й заради могутності імперії. Однак надмірна канонізація джентльмена призводить до його переосмислення в ПВД й формування амбівалентної оцінки, яка в текстах ПВД часто набуває вигляду оксюморону: fat gentleman, plump gentleman, little gentleman, red-faced gentleman, pink-faced gentleman, bald gentleman, stiff gentleman, a portly gentleman.

Не менш важливими для ПВД є й "сценарні" концепти типу wedding і christmas. Зокрема, приємні асоціації, пов'язані у вікторіанській свідомості з Різдвом, визначаються його ціннісною складовою (відпочинок, прощення, єднання) і пов'язаними з цим емоціями, що поєднують christmas з концептом happy. Позитивної оцінки у ПВД набуває й ідея тимчасового нівелювання класової нерівності, адже Різдво є святом для всіх незалежно від соціального статусу.

Гіперконцепт human відбиває ідею того, що людина є мірою всіх речей, творцем матеріальних і духовних цінностей, а тому цілком правомірно постає однією з ключових фігур у ПВД. Через те, що сам ПВД носить відбиток класової нерівності британського суспільства (є комунікативним простором представників середнього й вищого класів - І.С. Шевченко), гіперконцепт human закріплює передусім соціальні ролі та функції індивіда, а також форми його суспільної активності. Він формується гіпоконцептами family, wealth, sport та ін.

Зазначені домени виявляють чіткі кореляції з елементами гіперконцепту things - гіпоконцептами interior, food, clothes. Ці міжконцептні зв'язки зумовлюються уявленнями про артефакти, якими наповнюється життєвий простір людини (space), що асоціюються зі святами (holiday) та відзначають типову англійську (englishness) особистість (lady чи gentleman), а також втілюють ідею добробуту (wealth) як стану людини, компонентами якого є фінансова стабільність, професійний успіх і позитивні емоції.

Цілісність системи концептуальних домінант ПВД визначається не лише спільністю їхніх когнітивно-аксіологічних параметрів (поняття, образ, оцінка), а й наявністю розвинених внутрішньосистемних взаємозв'язків між її елементами. Так, одні концепти можуть формувати образні компоненти інших (gentleman, lady > fair-play, morality), а також впливати на характер і динаміку їх валоративного субстарту (morality > bonnet, gloves).

Асоціативна мережа, яка поряд з ієрархічними відношеннями пов'язує між собою автохтони ПВД, утворюючи його змістовий каркас, засвідчує притаманний їм розвинений дискурсотвірний потенціал. Останній зумовлюється когнітивно-аксіологічними властивостями концептуальних домінант ПВД: понятійний компонент визначає їхні генеративні можливості (конструювання контексту), образний - комбінаторику (створення когерентності дискурсу), а валоративний співвідноситься з їхніми регулятивними властивостями (антиципація ціннісного сприйняття дискурсу).

Генеративні властивості дають змогу автохтонам ПВД породжувати мінімальний контекст актуалізації алохтонних концептів. Їх конкретизація, візуалізація та кваліфікація, що здійснюється формально-логічними операціями упорядкування (перелік, дискретизація, ранжування, заперечення, імплікація, факторизація) та поляризації (ототожнення, порівняння, уподібнення), сприяють подальшому розгортанню текстового простору згідно з накресленим художнім задумом. Пор.: cocked hat - `triangular' - missive: “Be off, you fools!” said this gentleman - shouldering off a great number of the crowd, who vanished presently before his cocked hat and fierce appearance. - …the little governess… took up the triangular missive daintily, and waved it about as if it were a cocked hat, and she, advancing to the enemy, popped the note into the fire… /W. Thackeray /).

Комбінаторні властивості автохтонів ПВД задаються двома параметрами - належністю до певного гіперконцепту та співвіднесеністю з концептом queen. Утворювані лінійні сполучення поєднують однорівневі елементи концептосистеми ПВД (гіпер-, гіпо- чи катаконцепти), синтезуючи два аспекти вираження тієї самої ідеї або контамінуючи дві окремі ідеї залежно від того, чи підпорядковані концепти одному чи різним доменам. Так, на гіперрівні існують кореляції Empire - Human, Empire - Things, Human - Things, безпосередня активізація яких у текстах виявляється малопродуктивною через високу абстрактність їх змісту і має місце лише в генералізуючих висловленнях (But this is certain, that Amelia believed her lover to be one of the most gallant and brilliant men in the empire /W. Thackeray/). На гіпорівні виникають міжконцептні сполучення як у межах одного домену (englishness - holiday, holiday - space, family - wealth, food - interior), так і поза ними (englishness - family, еnglishness - clothes, holiday - family, space - interior). Контамінацію гіпоконцептів типу еnglishness + sport, еnglishness + food, space + interior засвідчують конектори fair-play, tea, fire-place тощо. Очевидно, тісний ментальний зв'язок між концептами ПВД пояснюється монолітністю уявлень про вікторіанську дійсність та ієрархію її цінностей. Саме ця внутрішньосистемна зчепленість концептів зумовлює своєрідну ланцюгову реакцію, при якій актуалізація одного з них неминуче спричиняє актуалізацію іншого, що створює когерентність дискурсу.

Регулятивні властивості автохтонів ПВД визначають його оцінну інтерпретацію на підставі відповідності актуалізованих концептів вікторіанській моделі світу за такими аспектами, як об'єкт, тип і експлікація оцінки. Семантичний обсяг автохтонів мотивує тип оцінки (сенсорний, сублімований, раціональний), що формально виражається засобами загально- або частковооцінних предикатів, а також сприяє змістовому розгортанню дискурсу за допомогою катафори. Оцінна інтерпретація алохтонів ПВД визначається валоративним компонентом того автохтону, в контексті якого вони актуалізовані. Так, домінанти ПВД типу morality, politeness, punctuality, gentleman i lady містять уявлення про морально-етичний ідеал вікторіанства, тому засоби їхньої мовної об'єктивації є одночасно оцінними предикатами, що кваліфікують ситуативно пов'язані з ними концепти. При цьому семантичний обсяг автохтонів ПВД визначає переважно сублімовану й раціональну оцінку алохтонів та унеможливлює сенсорну. Пор.: Edwin has made his retort with an abruptness not at all polite /Ch. Dickens/; His mother sometimes reminded him, with perhaps not the truest pride, that he was a gentleman /Th. Hood/.

Концептуальні домінанти ПВД виявляють конститутивні властивості двох порядків - когнітивного і комунікативного. Їхні ієрархічні взаємозв'язки упорядковують вікторіанські цінності у свідомості, а лінійні кореляції організують мовленнєве вираження останніх. Конфігурація концептуальних констант задає буттєвий дискурс вікторіанства, так само як певний набір лінгвокультурних домінант визначає культуру в цілому.

У третьому розділі ("Комунікативна культура пізнього вікторіанського дискурсу") здійснено аналіз комунікативної культури ПВД з акцентуванням уваги на мовленнєвому етикеті, тактико-стратегічних особливостях спілкування, зумовлених телеологією ввічливості, та на їхніх конвенціонально значущих компонентах, у тому числі й на феномені "комплімент" і на гендерно маркованому мовленні.

Комунікативна культура ПВД визначається кооперативністю, ввічливістю, безконфліктністю, а її вищою телеологічною настановою є консенсус. Комунікативна культура є гіперонімічним феноменом щодо мовленнєвих традицій, мовленнєвої поведінки, мовленнєвого етикету і мовленнєвих конвенцій агентів і клієнтів дискурсу.

У вікторіанську добу виникли основні комунікативно-культурні традиції англійської лінгвокультури, які, базуючись на принципах ввічливості й тактовності, передбачали великодушність, скромність, згоду, симпатію й стали невід'ємною частиною комунікативного кодексу ПВД. Засновані на телеології мистецтва подобатися співрозмовникові, максими ввічливості спричиняють цілеспрямоване використання адекватних мовних засобів, які корелюють з вимогами мовленнєвого етикету й підпорядкованих йому стратегій і тактик.

Мовленнєвий етикет - один із індикаторів етнокультурної специфіки ПВД. Він мав дві іпостасі - комунікативні принципи і комунікативні формули. Перші конституюються ввічливістю й тактовністю, другі спираються у своїй реалізації на такі складники, як встановлення контакту (усталені та скорочені формули вітання типу Good morning / Morning, Good afternoon / Afternoon, Good evening / Evening; фатичні формули на кшталт Are you well? Lovely day, isn't it? How are you? How do you do?), представлення та звертання, що змінювалися залежно від статусу співрозмовників і параметрів комунікативної ситуації); продовження контакту (базується на засадах люб'язності, привітності й доброзичливості типу Dear Caroline, how kind of you! I think we all do fit in very nicely together. And I hope our charming American visitor will carry back pleasant recollections of our English country life /O. Wilde/) та припинення контакту (вживання певних ритуалізованих реплік, при цьому різке припинення розмови вважалося неввічливим, а багатослів'я - ввічливістю: Good-bye again. We are taking the short cut across your pretty garden. Now, remember my advice to you - start at once with Lord Illingworth /M. Arnold/). У рамках цих настанов ПВД практикує широке використання актів подяки, вибачення і виправдання, які у непрямих своїх іпостасях можуть виражати співчуття, участь, турбування.

Мовленнєві стратегії ПВД існують у рамках відповідних лінгвокультурних традицій, співвідносяться з мовленнєвим етикетом і реалізуються за допомогою певних мовленнєвих технік. Останні корелюють з розгалуженою системою засобів, що сприяє досягненню конкретних інтенціональних настанов і/або поточних ілокутивних цілей. Для ПВД найбільш характерні оферативна, конформативна і апологетна стратегії.

Оферативна стратегія в ПВД пов'язана з низкою ініціально орієнтованих мовленнєвих тактик - "прохання", "пропозиція", "запрошення", прагматичну основу яких складають різні питальні інтенції. Найввічливішою формою прохання в ПВД є розгорнуті вислови типу Would you kindly tell him I've gone? /O. Wilde/, моделі з використанням дієслівних модифікаторів may / might (May I ask for volunteers? /A. Conan Doyle/), could і would (Could you tell me to do so? /A. Trollope/; Would you like to have a Jew partner in your own business? /L. Carroll/). Апологетна стратегія спирається на емотивну реакцію мовця, спрямовану на позбавлення почуття провини (катарсис). Серед основних її тактик фігурують "виправдання" і "вибачення", які можуть набувати інтра- або екстравертивного вигляду.

Конформативна стратегія, базуючись на реактивних мовленнєвих діях кооперативного спілкування, зумовлюється знаннями мовця щодо користі чи збитку від прийняття / неприйняття інформації співрозмовника завдяки тактикам "згода", "схвалення", "співчуття". Перша пов'язана з тим, що будь-яка розмова чи (спів)бесіда будується з огляду на уникнення незгоди і відкритого зіткнення поглядів чи інтересів (“I quite agree with them,” said Dr. Grantly, refolding the letter. “I perfectly agree with them...” /A. Trollope/). Сигналом схвалення у ПВД було, як правило, використання прикметників позитивної оцінки типу great, excellent, perfect, gorgeous, wonderful, brilliant, fantastic, fabulous, marvelous. Найбільш поширеним типом схвалення в ПВД є похвала за щось - за моральні якості, за певні діяння та вчинки, за добрі наміри тощо: “My good Utterson,” said he, “this is very good of you, this is downright good of you” /R. Stevenson/). У ситуації співчуття бажано мінімальне використання шаблонних фраз, пишномовних зворотів, які б могли сигналізувати про поганий тон і порушення статусно-рольових відносин між комунікантами. Співчуття посилюється й вигуками, які супроводжуються відповідною інтонацією, мімікою та жестами.

Конвенціоналізований характер комунікативної культури ПВД визначається такими принципами, як стриманість, самоконтроль, паритетність, вдячливість, що втілюються за допомогою різних засобів з широким використанням лексичних інтенсифікаторів (підсилювачів) і мітигаторів (пом'якшувачів), основна мета яких полягає у зниженні категоричності висловлення. Перші спираються у своїй реалізації на вербальні засоби - наприклад, на таку характерну в цьому разі модель, як “прислівник з -ly + прикметник / іменник”; другі - на психодидактичні способи - зокрема пояснення причин певного вчинку чи дії (No offence to anybody, “Beg pardon, master: no offence meant”), які могли б експланаторно "пом'якшити" негативний вплив від попередньої мовленнєвої дії.

Значного поширення в ПВД набули різні табу (в розмові старанно уникаються особистісні моменти - все те, що могло виглядіти як втручання у приватну сферу) і натяки (за допомогою риторичних запитань і припущень співрозмовники лише натякали на певну думку, а не висловлювали її, запитання-твердження функціонували як експлікатори натяків). Дотримання всіх цих принципів було необхідною передумовою для досягнення комунікативних цілей і намірів, у тому числі й ритуалізованими способами. Доволі поширеним у такому спілкуванні є дискурсивні акти "схвалення" і "комплімент".

Кінцева мета компліменту - організація успішної взаємодії між інтерактантами. З урахуванням цього він постає в ПВД у вимірах своєї функціонально-прагматичної призначеності та ступеня експлікованості. У першому випадку комплімент може набувати етикетного або інструментального вигляду, у другому - виражатися прямо чи приховано. Етикетні компліменти трапляються в ситуаціях привітання, подяки, реакції на щось. Часто вони ставали в ПВД замінниками вдячності, особливо в реакціях на послугу, на прояв турботи тощо. Пор.: Well, sir, thank ye, sir - as you are so good /Ch. Bronte/; Thank you, my dear; you have been very good /L. Carroll/. Інструментальні компліменти передбачають реалізацію таких настанов, як переконання, заохочення, підтримка: "Miss Sharp!" said George Osborne, "you who are so clever an artist, you must make a grand historical picture of the scene of the boots” /W. Thackeray /. І перші, й другі виступають у формі дискурсивних актів як прямого ґатунку (для схвалення певних внутрішніх чи зовнішніх якостей співрозмовника, його дій і вчинків - власне комплімент), так і непрямого (містить, крім схвалення, ще й прохання).

Іншою рисою конвенціоналізованого спілкування з ритуальним підґрунтям є гендер. Стилі спілкування чоловіка і жінки в ПВД характеризуються значними відмінностями, що пов'язано з різними моделями виховання й освіти в різних "словесних світах".

Чоловіче мовлення окреслене усвідомленням гідності, чемності, освіченості, порядності, воно вирізняється емоційною нейтральністю та самоконтролем. Вікторіанський чоловік сприймає себе як частину системи суспільної ієрархії, в якій він стоїть вище або нижче від інших, але завжди наділений такими рисами, як успішність, професіоналізм, хоробрість (professional Philanthropist, expensively educated, highly intelligent and respected solicitor). Пор.: I have turned up at the present juncture, with the intention of consulting my highly intelligent and respected solicitor on the position of my affairs /Ch. Dickens/. Попри використання обома статями стратегії ввічливості, існувала істотна відмінність у спілкуванні жінок і чоловіків. Насамперед це залежало від статусних ролей, і від функцій, які повинні були виконувати жінки та чоловіки у вікторіанському суспільстві.

Жіноче мовлення окреслено жіночим вихованням: скромність, ненав'язливість, легка емоційність, поміркованість, уміння співчувати й розуміти інших (жінка мала бути турботливою, доброю, поступливою: very kind, fine woman, agreeable and fascinating). Пор.: “Now, this is a good lodging for you, Maggy, and we must not give offence. Consequently, we will only knock twice, and not very loud; and if we cannot wake them so, we must walk about till day. Maggy, we must do the best we can, my dear. We must be patient, and wait /Ch. Dickens/. У ході дослідження було підтверджено думку І.І. Морозової про те, що у вікторіанському дискурсі жіноче мовлення пов'язано, з одного боку, з виявленням почуттів, світською бесідою, моралізуванням, сім'єю, фінансами, а з другого, - з плітками, фліртом і повчанням. Обидві моделі проявлялися на тлі типових соціально-ситуативних ролей жінки - світської приятельки, матері, дружини.

Вивчення комунікативної культури з наголосом на таких її аспектах, як мовленнєва поведінка, мовленнєвий етикет, мовленнєві конвенції та ритуали сприяє не тільки з'ясуванню когнітивно-прагматичних особливостей того чи іншого дискурсу, а й усвідомленню лінгво- і етнокультурних особливостей всієї мовної спільноти, до якої цей дискурс належить.

ВИСНОВКИ

Феномен "вікторіанство" був і залишається визначним явищем у соціокультурному просторі Великої Британії ХІХ ст. Оскільки він виникає на тлі культурних і мовленнєвих традицій, доволі гостро стоїть питання про його розуміння як своєрідної ідейної течії під назвою "вікторіанський дискурс", що не було гомогенним ані за своєю природою, ані за хронологією побутування, поділяючись на ранній, середній і пізній етапи свого існування. Останній етап становить особливу проблематику, тому що відбиває масштабні зміни в економічному, соціальному та культурному житті Великої Британії кінця ХІХ ст., що вплинули на подальший розвиток англійської соціо- та лінгвокультури.

У своїй лінгвокультурній рефлексії пізній етап розвитку вікторіанського суспільства постає як пізній вікторіанський дискурс - когнітивно-комунікативний континуум, що характеризується системою лінгвоконцептуальних і лінгвопоетичних ознак, які повторюються у n-множині текстів.

Як особливий тип літературно-художньої комунікації ПВД конституюється низкою тестів, створених відповідно до канонів вікторіанської ментальності та вимог критичного реалізму, і визначається системою ціннісних домінант різного ієрархічного статусу, об'єктивованих специфічними мовними засобами.

Сукупність концептуальних одиниць ПВД утворює його концептуальний простір - систему, в якій ці одиниці виявляються ієрархічно пов'язаними між собою відношеннями мега-, гіперо-, гіпо- і катанімії. На вершині цієї піраміди знаходиться мегаконцепт вікторіанство, якому субординативно підкоряються концепти-гіпероніми empire, human, things, виокремлювані як одиниці найвищого рівня абстракції на підставі свого узагальненого ідейно-філософського змісту. Їхніми низхідними репрезентантами є гіпоконцепти еnglishness, holiday, space, wealth, sport, family, food, interior i clothes.

Концепти мега-, гіпер- і гіпорівня зумовлюють побутування й використання концептів катарівня - найдрібніших і далі неподільних ментальних одиниць лінгвокультури, які, будучи найбільш наближеними до життєвого світу агентів і клієнтів ПВД, виступають як його ментальні автохтони, наділені статусом ціннісних домінант. Сукупність останніх складається із типологічно різних ментальних одиниць - іконічних, сценарних, типажних та ін. Когнітивно-семантична структура цих катаконцептів визначає набір засобів їхньої мовної репрезентації та зумовлює шляхи і способи їхньої актуалізації в дискурсі.

Реалізуючи власні дискурсотвірні потенції, автохтони визначають спосіб актуалізації алохтонів, у т.ч. й преферентні засоби свого вираження, що в сукупності детермінує їхній дискурсотвірний потенціал. Останній задається триєдиним алгоритмом властивостей - генеративних (породження мінімального змістового контексту), комбінаторних (створення композиції) і регулятивних (антиципація ціннісного сприйняття дискурсу).

Концепти різного типологічного (іконічні, інсайтні, сценарні, калейдоскопічні, типажні) та дискурсивного статусу (метахтони, автохтони, алохтони), що утворюють концептосистему, займають важливе місце в індивідуальній і колективній свідомості агентів і клієнтів ПВД. Вони відображають специфіку світосприйняття останніх, заповнюючи собою ту його частину, що співвіднесена з менталітетом як сукупністю когнітивних, емотивних і поведінкових стереотипів пізнього вікторіанського суспільства.

У тісній взаємодії з ціннісними домінантами й співвідносними з ними ментальними одиницями постає й комунікативна культура ПВД. Вона є гіперонімічним феноменом щодо мовленнєвих традицій, мовленнєвої поведінки, мовленнєвого етикету і мовленнєвих конвенцій.

Мовленнєвому етикету ПВД притаманна певна національна специфіка, яка ґрунтується на неповторності поведінки, звичаїв, ритуалів, кліше. Він має два вияви - комунікативні принципи та комунікативні формули. Перші конституюються ввічливістю й тактовністю, другі - такими феноменами, як контактовстановлення, -продовження і -припинення. У рамках цих настанов ПВД практикує широке використання актів подяки, вибачення і виправдання.

Тактико-стратегічний візерунок комунікативної культури ПВД визначається телеологією консенсусу. У результаті цього ПВД постає як невід'ємна частина відповідних культурних традицій, співвіднесена з мовленнєвим етикетом і системою продуманих мовленнєвих дій, пов'язаних з оферативною, конформативною і апологетною стратегіями.

Одним із поширених способів ритуалізованого спілкування у вікторіанському дискурсі є дискурсивні акти "схвалення" й "комплімент", що використовуються відповідно до канонів ввічливості. Комплімент постає в ПВД у вимірах свого функціонально-прагматичного призначення (організація успішної інтерактивної взаємодії) та способу експлікації, що уможливлює два види його вияву - етикетний та інструментальний. Етикетні компліменти трапляються в ситуаціях вітання, подяки, повідомлення, тоді як інструментальні передбачають реалізацію таких настанов, як переконання, заохочення, підтримка. І перші, й другі можуть виступати у формі як прямих, так і непрямих дискурсивних актів.

Іншою рисою конвенціоналізованого спілкування з ритуальним підґрунтям є гендер. Стилі спілкування чоловіка і жінки характеризуються значними відмінностями, що пов'язано з різними моделями виховання й освіти. Жіноче мовлення в ПВД має риси вихованості, скромності, добропорядності, ненав'язливості. Чоловіче мовлення вирізняється гідністю, освіченістю, емоційною стриманістю.

Запропонований когнітивно-комунікативний аналіз пізнього вікторіанського дискурсу може стати в перспективі основою лінгвопрагматичного, лінгвостилістичного топису досліджуваного дискурсу, з одного боку, та інших дискурсивних формацій буттєвого типу на матеріалі різних природних мов, - з іншого, де особливої значущості набуває моделювання концептосистем у патерні "концептологія дискурсу".

Основні положення дисертації викладено в таких публікаціях

1. Левіщенко М.С. Вікторіанський дискурс як соціокультурний феномен / М.С. Левіщенко // Система і структура східнослов'янських мов: Зб. наук. пр. - К.: Знання України, 2008. - С. 282-289.

2. Левіщенко М.С. Концепти Gentleman i Lady у вікторіанському дискурсі / М.С. Левіщенко // Сучасні дослідження з іноземної філології. Зб. наук. пр. - Ужгород: ТОВ “Папірус-Ф”, 2009. - Вип. 7. - С. 232-243.

3. Левіщенко М.С. Концептуальні домінанти вікторіанського дискурсу та його концептосфера / М.С. Левіщенко // Вісник Житомирського державного університету. Серія “Філологічні науки”. - Житомир: ЖДУ ім. І. Франка, 2009. - Вип. 45. - С. 189-193.

4. Левіщенко М.С. Лінгвокультурні концепти home та family у вікторіанському дискурсі / М.С. Левіщенко // Науковий вісник Чернівецького університету. Cерія “Германська філологія”. - Чернівці: ЧНУ ім. В. Стафанника, 2009. - Вип. 439-440. - С. 80-85.

5. Левіщенко М.С. Мовленнєвий етикет вікторіанського дискурсу / М.С. Левіщенко // Ученые записки Таврического нац. ун-та им. В.И. Вернадского. Серия “Филология. Социальные коммуникации”. - 2009. - Т. 22 (61), № 1. - С. 409-413.

6. Левіщенко М.С. Лінгвокультурна конвенціалізованість вікторіанського дискурсу / М.С. Левіщенко // Вісник Житомирського держ. університету. Серія “Філологічні науки”. - Житомир: ЖДУ ім. І. Франка, 2010. - Вип. 51. - С. 121-125.

7. Левіщенко М.С. Гендерна специфіка пізнього вікторіанського дискурсу / М.С. Левіщенко // Науковий часопис НПУ ім. М.П. Драгоманова. Серія “Сучасні тенденції розвитку мов”. - К., 2011. - Вип. 4. - С. 176-182.

8. Левищенко М.С. Концепт праздник в викторианском дискурсе / М.С. Левищенко // Концептуальные проблемы литературы: художественная когнитивность: Материалы IV междунар. научн. заочн. конф. (октябрь 2009). - Ростов-на-Дону: ИПОПИ ЮФУ, 2010. - С. 90-94.

9. Левіщенко М.С. Мовні особливості вікторіанського дискурсу /М.С.Левіщенко // Соціокультурні та етнолінгвістичні проблеми галузевого перекладу в парадигмі євроінтеграції: матеріали ІІІ Міжнар. конф. 2 - 3 квітня 2010 р. / за заг. ред. А.Г. Гудманяна, С.І. Сидоренка. - К.: Аграр Медіа Груп, 2010. - С. 242-245.

10. Левіщенко М.С. Лінгвокультурна об'єктивація макроконцепту речі у вікторіанському дискурсі / М.С. Левіщенко // Матеріали ІХ Міжнар. конф. [“Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація”] (5 лютого 2010 р.). - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2010. - С. 163-164.

11. Левіщенко М.С. Вікторіанський дискурс у триєдності середовища, модусу і стилю / М.С. Левіщенко // Матеріали Х Міжнар. конф. [“Каразінські читання: Людина. Мова. Комунікація”] (4 лютого 2011 р.). - Харків: ХНУ імені В.Н. Каразіна, 2011. - С. 168-169.

АНОТАЦІї

Левіщенко М.С. Лінгвокультурні особливості пізнього вікторіанського дискурсу (на матеріалі англомовної художньої прози кінця ХІХ ст.). Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.04 германські мови. Херсонський державний університет. Херсон, 2011.

Роботу присвячено комплексному опису пізнього вікторіанського дискурсу (ПВД) у вимірах когнітивно-комунікативної парадигми знання. Вихідною точкою аналізу є його розуміння як лінгвосоціокультурного феномену, в якому відбито комунікативну поведінку мовців Великої Британії кінця XIX ст. При цьому особливу увагу зосереджено на концептуальному просторі ПВД та його комунікативній культурі, зафіксованих у низці прозових художніх текстів. Концептуальний простір ПВД розглянуто у вигляді специфічної системи, у якій ментально значущі одиниці дискурсу розгортаються від суперординантного (гіперконцепти empire, human, things) до субординантного (гіпоконцепти Englishness, holiday, space, wealth, sport, family, food, interior, clothes) рівнів абстракції, де кінцевою точкою таксономізації виступають (ката)концепти, описувані як ціннісні домінанти ПВД, що мають вплив і на його комунікативну культуру. Остання аналізується під кутом зору мовленнєвих традицій з акцентуванням уваги на мовленнєвому етикеті, тактико-стратегічних особливостях вікторіанського спілкування, зумовлених телеологією ввічливості, та на його конвенціонально значущих компонентах, у т.ч. й на феномені "комплімент" і на гендерно маркованому мовленні.

Ключові слова: вікторіанський дискурс, мовленнєві традиції, концептуальний простір, концептосистема, концептуальні домінанти, комунікативна культура, мовленнєвий етикет, ввічливість, комплімент, гендер.

abstract

Levishchenko M.S. Linguistic and cultural peculiarities of the Late Victorian Discourse (Case Study of English prose fiction of the end of the 19th century). - Manuscript.