І.Я. Франко як універсально обдарований письменник-мислитель, багатогранний учений і публіцист відіграв важливу роль у розбудові стильової поліфункціональності української мови на зламі ХІХ-ХХ ст.

Важливим складником „мовного світу" І.Я. Франка як особливої системи „моделювання людини“ (за висловом О.А. Сербенської) є наукова термінологія. Особливо вагомим був внесок письменника й ученого у формування наукового стилю української мови, зокрема його філософського різновиду. Маючи ґрунтовну філософську та історико-філологічну освіту, глибоко знаючи історію й термінологію західноєвропейської та східної філософії (від античної давнини до початку ХХ століття), а також староукраїнську філософську лексику, І.Я. Франко в наукових та публіцистичних працях не лише використовував відомі філософські терміни, запозичені з чужих мов, але й вибудовував оригінальну філософську терміносистему, основний фонд якої ввійшов до нової української літературної мови. Багатство та оригінальність філософської термінології Франкових наукових праць заслуговують на особливу дослідницьку увагу.

Актуальність обраної теми полягає в недостатньому вивченні філософської термінології І.Я. Франка, яка, на відміну від літературознавчої (С.І. Пінчук, Є.С. Регушевський), мовознавчої (Є.С. Регушевський), суспільно-політичної (Т.І. Панько, М.В. Леонова), економічної (Т.І. Панько), юридичної (О.А. Сербенська), ще не була предметом окремого дослідження.І.Я. Франко зробив вагомий внесок у процеси стилістичної диференціації, інтелектуалізації та кодифікації української літературної мови останньої третини ХІХ - початку ХХ ст., а тому мова його філософських праць вимагає фахового аналізу, особливо з огляду на потребу обґрунтованого спростування облудних стереотипів про українську мову як нібито непридатну для філософування, що їх і досі активно насаджують сучасні українофоби.

У дисертації здійснено спробу системного мовознавчого дослідження філософської терміносистеми І.Я. Франка в діахронному та синхронному аспектах.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано в рамках наукової теми кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка „Функціональні стилі української мови: статика і динаміка“ (державна реєстрація № 0107U007425). Тему дисертації затверджено на засіданні Вченої ради філологічного факультету (протокол № 1 від 21 лютого 2006 року) та на засіданні наукової координаційної ради „Українська мова“ (протокол № 46 від 23 грудня 2008 року).

Мета дослідження - комплексний лінгвістичний аналіз філософської термінології І.Я. Франка з погляду її генези та системної організації.

Для досягнення цієї мети передбачено виконання таких завдань:

висвітлити теоретико-методологічні та історико-лінгвістичні проблеми українського філософського термінознавства;

з'ясувати стан вивчення філософської терміносистеми І.Я. Франка;

експлікувати основні засади термінознавчої концепції І.Я. Франка-мовознавця та визначити їхній вплив на формування його філософської терміносистеми;

проаналізувати системну організацію філософської термінології І.Я. Франка на лексико-семантичному рівні (зокрема в аспекті тематичних груп та парадигматичних відношень термінів);

схарактеризувати структурно-словотвірні та граматичні особливості філософського термінотворення І.Я. Франка;

вивчити діалектику національного й інтернаціонального, співвідношення питомих (рідномовних) та запозичених (іншомовних) термінів і терміноелементів у генезі філософської терміносистеми І.Я. Франка;

визначити роль письменника-мислителя в історії національної філософської термінології та формуванні наукового стилю сучасної української літературної мови загалом.

Об'єкт дослідження - лексика філософських праць І.Я. Франка як явище української наукової мови останньої третини ХІХ - початку ХХ ст.

Предмет дослідження - генеза та системна організація філософської термінології наукових праць І.Я. Франка.

Джерельна база дослідження - 50-томне Зібрання творів І.Я. Франка, зокрема том 45, що містить філософські праці (Франко І. Зібрання творів: у 50 т. / Іван Франко / [редкол.: Кирилюк Є.П. (голова) та ін.]. - К.: Наукова думка, 1976-1986. - Т.45. - 575 с.), а також наукові дослідження, що не ввійшли до нього (їх аналізуємо за першодруками або авторитетними пізнішими републікаціями в наукових виданнях). Усього проаналізовано 35 праць загальним обсягом близько 750 сторінок (майже 45 друк. арк.).

Основний матеріал дослідження - понад 1000 філософських термінів, зафіксованих у текстах наукових праць І.Я. Франка.

Допоміжні матеріали роботи - наукові праці І.Я. Франка з інших галузей знань, зокрема його лінгвістичні статті й спостереження; епістолярій та художня спадщина письменника.

Теоретико-методологічну основу дослідження становлять:

1) загальні теоретичні праці з проблем термінознавства українських науковців (Т.Р. Кияка, І.І. Ковалика, І.М. Кочан, Г.П. Мацюк, Т.І. Панько, В.І. Пілецького, Л.М. Полюги, О.А. Сербенської, Л.О. Симоненко, Л.В. Струганець, О.Г. Тараненка та ін.) і зарубіжних дослідників (О.С. Ахманової, Н.В. Васильєвої, Г.О. Винокура, С.В. Ґайди, В.П. Даниленко, Д.С. Лотте, Т.Л. Канделакі, В.М. Лейчика, М. Мозера, Н.В. Подольської, О.О. Реформатського, О.В. Суперанської та ін.);

2) спеціальні студії філософської термінології (А. Гедо, М. Гефінґгоф, М.Н. Епштейна, Н.В. Жовтобрюх, Н.В. Залєсової, Д.П. Кирика, І.І. Лапшина, Р. Ойкена, І.В. Паславського, Ч.С. Пірса, Т.А. Харитонової та ін.);

3) мовознавчі праці з проблем історії української мови, стилістики (зокрема наукового стилю), лексикології та дериватології (М. Бродовської-Гоновської, В.О. Горпинича, В.В. Ґрещука, С.Я. Єрмоленко, І.І. Ковалика, А.П. Коваль, І.І. Огієнка, В.М. Русанівського, Л.В. Струганець та ін.);

4) здобутки лінгвістичного франкознавства (праці В.М. Абашиної, І.К. Білодіда, І.Г. Галенко, М.С. Возняка, С.Я. Єрмоленко, Ф.Т. Жилка, Я.В. Закревської, І.І. Ковалика, Н.К. Корнієнко, Т.А. Космеди, І.М. Кочан, М.В. Леонової, Ф.В. Медведєва, А.М. Медвідь, І.Й. Ощипко, Т.І. Панько, І.З. Петличного, С.І. Пінчука, Л.М. Полюги, Є.С. Регушевського, О.А. Сербенської, О. Є. Сколоздри, О.В. Труш, З.Т. Франко, Л.М. Худаша, І.Л. Ціхоцького та ін.);

5) студії світогляду І.Я. Франка (О.Г. Білоус, А.С. Брагінця, М.С. Возняка, Н.Я. Горбача, Я.І. Грицков'яна, О.С. Забужко, Р.Г. Заклинського, І.С. Захари, Д.О. Козія, В.І. Мазепи, А.І. Пашука, О.М. Семківа, О.Ф. Скакун, Б.С. Тихолоза та ін.);

6) праці з історії української та світової філософії (В.С. Горського, І.Л. Мірчука, І.В. Паславського, М.Ю. Русина, М.Ф. Тарасенка, Д.І. Чижевського та ін.).

Головні методи дослідження - дескриптивний (описовий - головний при первісній експлікації терміноодиниць); квантитативний (кількісний аналіз застосовано, зокрема, при компонентній класифікації філософських термінів-словосполучень та підрахунку запозичень із чужих мов); структурно-семіотичний (вжито насамперед при аналізі парадигматичних відношень та структурних особливостей філософських термінів); порівняльний (використано для зіставлення філософської термінології І.Я. Франка з сучасною та частково з лексиконом філософів попередніх епох); типологічний (реалізовано у виділенні тематичних груп та структурно-словотвірних типів філософських термінів).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше здійснено дослідження філософської термінології І.Я. Франка як системи: з'ясовано місце термінів у лінгвофілософській концепції письменника-вченого; проаналізовано системну організацію його філософської термінології; схарактеризовано шляхи та способи термінотворення; розкрито діалектику національного та міжнародного у формуванні української філософської термінології та визначено особисту роль І.Я. Франка у цьому процесі.

Теоретичне значення дослідження полягає в обґрунтуванні сутності й специфіки мовної номінації філософських понять. У роботі з'ясовано загальні особливості філософcьких термінів (на рівні семантики, прагматики, синтагматики й парадигматики); запропоновано розгорнуту класифікацію тематичних груп філософських термінів; обґрунтовано загальну періодизацію історії становлення й розвитку української філософської термінології в контексті світової (насамперед європейської). Дисертація узагальнює та розвиває основні принципи термінознавчої концепції І.Я. Франка крізь призму сучасного вчення про термін. Теоретичні положення роботи поглиблюють розуміння проблем загальної теорії терміна та є істотним внеском у розвиток українського філософського термінознавства.

Практичну цінність результатів дослідження вбачаємо у тому, що вони можуть бути використані в сучасній лексикографії (при укладанні термінологічних словників, зокрема словника наукової мови І.Я. Франка, та для адекватного представлення філософських терміноодиниць у загальномовних словниках різних типів); застосовані при викладанні лекційних курсів „Історія української літературної мови“, „Лексикологія“, „Основи термінознавства“; для підготовки спецкурсів і спецсемінарів, присвячених вивченню мови наукових праць І.Я. Франка взагалі та філософської термінології його наукових текстів зокрема; для написання наукових статей та монографій з історії становлення й розвитку української філософської мови, у т. ч. національної філософської термінології.

Особистий внесок здобувача. Основні результати та висновки дисертації авторка отримала самостійно. Усі статті написано одноосібно.

науковий текст іван франко

Апробація результатів дослідження. Матеріали дисертації апробовано на таких наукових конференціях: ХХІІ щорічній науковій франківській конференції „Твоєму генію мій скромний дар. “ (до сторіччя видання Шевченкового „Кобзаря“ за редакцією Івана Франка) (Львів, 2008); „Наукова та художня спадщина Івана Франка - сучасній Україні" (до 400-ліття Наукової бібліотеки Львівського університету) (Львів, 2008); „Іван Франко і культура Поділля" (Кам'янець-Подільський, 2009); Міжнародній науковій конференції „Українська лінгводидактика: минуле і сучасне" (до 100-річчя від дня народження М. Шкільника) (Львів, 2010); ХХV щорічній науковій франківській конференції „І кожна думка новий світ будує. “: науковий текст Івана Франка“ (Львів, 2010); Всеукраїнській науковій конференції „Лексика та граматика української мови: історичний аспект, сучасний стан та перспективи розвитку“ (Бердянськ, 2010).

Окремі положення дисертаційної праці та роботу в повному обсязі обговорено та схвалено на засіданнях кафедри української мови Львівського національного університету імені Івана Франка.

Публікації. Основні положення дисертації викладено в 6 статтях автора (усі вони опубліковані у виданнях, визнаних ВАК України як фахові).

Структура й обсяг роботи. Дослідження складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел (всього 237 позицій). У праці подано 2 рисунки і 1 таблицю. Загальний обсяг роботи - 243 сторінки, із них 199 сторінок основного тексту.

Основний зміст роботи

У вступі обґрунтовано актуальність теми в контексті сучасних термінознавчих та франкознавчих студій, проаналізовано стан опрацювання теми в науковій літературі, визначено мету та завдання дослідження, його об'єкт та предмет, вказано методи дослідження та джерела матеріалу. Схарактеризовано наукову новизну роботи, її теоретичну та практичну цінність. Подано відомості про публікації за матеріалами дисертації та апробацію роботи на наукових конференціях і засіданнях.

Перший розділ роботи „Філософська термінологія Івана Франка як об'єкт дослідження (теоретичні та історичні аспекти) “ має теоретико-методологічний та історично-термінознавчий характер і складається з чотирьох підрозділів.

Сутність і своєрідність слів та словосполучень на позначення певних філософських понять з'ясовано в підрозділі 1.1 „Філософська термінологія: специфіка, класифікація, еволюція“.

Філософські терміни як номінативні мовні одиниці фігурують насамперед (хоч і не виключно) в текстах спеціальних філософських праць у загальноприйнятих значеннях, співвідносних із певними філософськими поняттями. Особливостями філософських термінів є, зокрема, їхній гранично високий інтелектуально-пізнавальний потенціал, узагальнено-абстрактна семантика, підвищена контекстуальність (залежність семантики термінів від багатовимірного мовного, логіко-концептуального та культурно-історичного контексту), гетерогенність, складність і різноманітність.

Відповідно до внутрішньої предметної структури філософського знання, його поділу на розділи та окремі філософські дисципліни з притаманними їм проблематикою та категорійним апаратом, у складі філософської термінології виокремлено різні тематичні групи термінів: загально-, історико - та метафілософські, онтологічні, гносеологічні, аксіологічні, праксеологічні, натурфілософські, соціально-філософські, філософсько-антропологічні, психологічні та логічні. Усі ці групи знайшли відображення у філософській термінології І.Я. Франка.

У підрозділі також схарактеризовано основні етапи становлення й розвитку філософської термінології як лінгвістичної проекції історії філософської думки, насамперед на матеріалі європейської інтелектуальної традиції від античності до постмодерну.

Еволюція мовного вираження категорійного апарату українських мислителів від давнини до сьогодення описана в підрозділі 1.2 „Формування української філософської термінології (етапи розвитку та сучасний стан)". Необхідність аналізу цієї проблематики в контексті дисертаційної роботи зумовлена тим, що роль і місце І.Я. Франка в розвитку української філософської термінології неможливо виявити без аналізу основних етапів розвитку української філософської думки.

З'ясовано, що українська філософська термінологія як лексична основа національного філософського дискурсу органічно включена в загальні тенденції історичної динаміки європейської філософії та зорієнтована на інтелектуальні джерела античної філософії та християнського віровчення і пов'язані з ними лінгвостилістичні ресурси давньогрецької, латинської, церковнослов'янської мов. Особливістю українського філософського дискурсу є його мультилінгвізм, зумовлений тривалою політичною несамостійністю української нації, внаслідок чого в Україні паралельно використовувалися різні мови філософування, що, з одного боку, збагатило українську філософську мову чужомовними запозиченнями, а з іншого, зумовило певні проблеми у створенні оригінальної, питомо української філософської термінології.

В історії філософської термінології можна виділити два етапи:

1) староукраїнська філософська термінологія (ХІ-ХVІІІ ст.);

2) нова українська філософська термінологія (кін. ХVІІІ - поч. ХХІ ст.), кожен із яких, своєю чергою, поділяється на декілька періодів. Для кожного з цих етапів та періодів, що в загальних рисах збігаються з етапами й періодами розвитку української філософії, характерні свої особливості, стисло схарактеризовані в цьому підрозділі.

У підрозділі 1.3 „Філософський світогляд і філософський дискурс Івана Франка: від поняття до терміна" окреслено діалектичну взаємодію мовлення й мислення, що зумовила характер рефлексій письменника-мислителя над загальними проблемами буття людини, соціуму, нації, природи, зокрема, наголошено, що розвиток Франкової філософської терміносистеми на рівні ідейного змісту визначили складна й суперечлива еволюція його світогляду та широка історико-філософська ерудиція, тоді як на рівні зовнішньої (словесної) форми її детермінували зміни мовно-правописних засад письменника. Відзначено такі важливі риси філософського дискурсу І.Я. Франка, як його функціонально-стильова диференціація, мультилінгвізм та категорійно-термінологічна гетерогенність.

Оскільки важливим складником світогляду письменника є його погляди на природу і сутність мови, доречним було з'ясувати і Франкове розуміння терміна. Цьому присвячено підрозділ 1.4 „Термін у лінгвофілософській концепції Івана Франка“, де на підставі аналізу мовознавчих праць ученого експліковано його погляди на природу і специфіку терміна, проблеми його генези й типології, головні вимоги до фахової термінології та основні шляхи національного термінотворення.

На думку І.Я. Франка, головне логіко-психологічне джерело термінотворення - це розумова діяльність ученого зі здобування, систематизації й поширення знань. Намагаючись якомога точніше виразити словесно свої пізнавальні здобутки і відкриття, вчений змушений витворювати спеціальну термінологію - обов'язковий атрибут і лексичну основу наукової підмови загальнонародної та літературної мови. Тож основну функцію термінів Франко вбачав у тому, щоб концентрувати увагу реципієнта наукової інформації „на головній течії аргументації“ дослідника. Звідси випливає та вимога, що кожен термін повинен бути логічно визначеним; для нього обов'язкова наявність наукової дефініції - розкриття змісту відповідного поняття. І.Я. Франко неодноразово підкреслював необхідність пояснення значення всіх уживаних у наукових текстах термінів і робив це у власних працях, для чужомовних термінів часто використовуючи етимологічні довідки. Він був противником суб'єктивізму і тенденційності в термінології, наголошуючи на неодмінній точності і дефінітивності терміна, на його тісному, діалектичному зв'язку з позначуваним поняттям, об'єктивній обґрунтованості семантики. Для І.Я. Франка головні критерії функціональності терміна - його простота, ясність, зрозумілість, а відтак - зручність у використанні. За переконанням мислителя, у творенні наукової термінології треба дотримуватися принципу раціонального, поміркованого й доцільного поєднання національних та міжнародних елементів.

Практичним утіленням теоретичних засад І.Я. Франка-термінознавця і термінотворця стала, зокрема, його філософська терміносистема, безпосередньому аналізу якої і присвячено наступні розділи дисертації.

У другому розділі „Системна організація філософської термінології Івана Франка (лексико-семантична характеристика) “ описано філософську термінологію І.Я. Франка як складну та багатопланову систему. Він складається з двох внутрішньо структурованих підрозділів, присвячених відповідно основним тематичним групам філософських термінів та їхнім парадигматичним відношенням.

У підрозділі 2.1 „Тематична класифікація філософських термінів“ системно проаналізовано основні лексичні одиниці та словосполуки на позначення філософських понять, об'єднаних смисловою належністю до певної галузі філософських знань. Філософські терміни Франкового наукового мовлення настільки семантично різноманітні, що стосуються майже всіх дисциплін цієї галузі пізнання людини і світу. У досліджуваних працях І.Я. Франка виділено 10 тематичних груп (ТГ) філософських термінів: загальнофілософські, історико-філософські, онтологічні, гносеологічні, аксіологічні (серед них етичні та естетичні), праксеологічні, соціально-філософські, а також терміни логіки і психології. Кожній із цих ТГ присвячено окремий пункт. Окрім цих ТГ, в наукових працях І.Я. Франка трапляються терміни на позначення метафілософських категорій та терміни з галузі філософської антропології. Їх аналізуємо в контексті загальнофілософської та соціально-філософської термінології з огляду на їхній тісний смисловий взаємозв'язок.

У межах ТГ загальнофілософської термінології (2.1.1) розглядаємо такі метафілософські терміни: філософія, діалектика, діалектична метода, метафізика, метафізична метода, наука, теорія тощо; назви на позначення представників філософії чи її галузей: філософ, діалектик, метафізик; терміни на позначення категорій: зв'язок (зв'язь), заперечення, змінність, кількість (скількість), можливість (можність), розвиток (розвій).

До ТГ історико-філософських термінів І.Я. Франка (2.1.2) належать терміни на позначення філософських напрямів, течій, шкіл чи методів (догматизм, дуалізм, монізм, нігілізм, ідеалізм, матеріалізм, німецький ідеалізм тощо) або належності до них (філософ-елеат, матеріаліст, софіст) та ін. Усі ці терміни-інтернаціоналізми без семантичних змін увійшли до складу сучасної філософської термінології.

З-поміж термінів онтології (2.1.3) І.Я. Франко у своєму науковому мовленні широко використовує термінолексеми на позначення таких метакатегорій: буття, світ, простір, час, причина, а також окремих буттєвих сфер:

1) буття природи - живої й неживої (безконечність, дійсність, існування (єствування), матерія, субстанція тощо);

2) ідеального (духовного) буття (свідомість, суб'єктивна свідомість, дух, ідея);

3) буття людини (культура, культурне життя, людськість, страждання, чоловіцтво тощо).

Категорійний апарат філософської теорії пізнання в науковому дискурсі мислителя складають такі групи гносеологічних термінів (2.1.4):

1) терміни на позначення результатів пізнання: образ, знак, дефініція, знання, теорія, досвід, правда (у значенні „істина“);

2) терміни на позначення форм пізнання: поняття, думка (мисль), розум (ум), самопізнання, мислення, рефлексія.

Аксіологічні терміни (2.1.5) позначають категорії філософської теорії цінностей, зокрема й етичних та естетичних. Саме тому в межах цієї ЛГТ розглядаємо й терміни етики та естетики.

У філософському мовленні І.Я. Франка виокремлено такі семантичні групи етичних термінів (2.1.5.1) на позначення категорій:

1) моральної свідомості: добро, зло, щастя, мораль, справедливість;

2) моральної самосвідомості: вина, гріх, добра воля, совість, сумління;

3) моральної діяльності: виховання, вірування, толеранція;

4) моральних відносин: любов, симпатія, приязнь.

Чи не найбагатшою у філософській терміносистемі І.Я. Франка є термінологія естетики (2.1.5.2), що включає терміни на позначення:

1) естетичних метакатегорій: гармонія, дисгармонія, краса (красота), вартість, естетична міра;

2) категорій естетичної діяльності: штука (красна), артистична творчість;

3) естетичної свідомості: ідеал, оцінка, естетичні почуття, чуття естетичного уподобання, естетичний смак;

4) гносеології мистецтва: образ, герой;

5) семіотичного та структурного аналізу мистецтва: знак, композиція, міф (міт);

6) психології мистецтва: геній, талант, фантазія, уява, вітхнення;

7) онтології та морфології мистецтва: твір, твориво, артистична будова;

8) теорії естетичного виховання: естетичні правила, кодекс естетичний, естетична догматика.

Досліджуючи людську діяльність, І.Я. Франко вживає праксеологічні терміноодиниці (2.1.6) на позначення:

1) видів людської діяльності: ділання, діяльність, духовна діяльність, праця, спільна праця тощо;

2) методів ефективної діяльності: організація, поділ праці, роздроблення праці, спеціалізація, спосіб продукування.

До ТГ „Натурфілософські терміни" (терміни філософії природи) (2.1.7) відносимо такі лексичні одиниці філософського мовлення І.Я. Франка: атом, будова світа, жива природа, закон органічного життя, закон природи, органічна природа, природне явище, природний добір, сила природи, фізичні сили.

Соціально-філософські терміни (2.1.8) І.Я. Франка позначають різноманітні суспільні, політичні, економічні процеси та явища:

1) суспільні угруповання, соціальні спільноти: громада, капіталістична суспільність, каста, лицарська верства, людська громада, людський рід, народ, нація, община, плем'я, племінна спільність, родина, спілка тощо;

2) соціальні, соціально-економічні та суспільно-політичні процеси: відносини культурні, відносини економічні, закон історичного розвитку, історичне життя;

3) соціально-правові, соціально-економічні та суспільно-політичні утворення та явища: автономія, власть, держава, економічний добробут, економічний стан народу.

Майже всі соціально-філософські терміни в науковому мовленні І.Я. Франка вжито для актуалізації суспільних проблем українського народу кінця ХІХ - початку ХХ ст., тому закономірно відбувається їхня часткова інтерференція з суспільно-політичною, юридичною та економічною термінологією.

Терміни логіки (2.1.9) в наукових текстах І.Я. Франка найчастіше називають елементи та методи процесу мислення: аналіз, аналізування, дедукція, елемент, індукція. Здебільшого це інтернаціональна логічна термінологія.

Значне місце серед філософської термінології аналізованих праць І.Я. Франка займають терміни психології (2.1.10), які здебільшого функціональні й у сучасному науковому мовленні: афект, бажання (хотіння), внутрішнє „я“, внутрішній світ, воля, враження, душа, імпульс, верхня свідомість, нижня свідомість, чуття, „я“. Трапляються й такі, що мають у сучасній науковій метамові новіші відповідники, напр.: змисл - чуття, думка; змислова перцепція - чуттєва перцепція; змисловий апарат - чуттєвий апарат тощо.

Більшість термінів, ужитих у філософських працях І.Я. Франка, без семантичних змін увійшли до сучасної наукової терміносистеми української мови, що дає підстави вважати письменника одним з основоположників сучасного українського наукового філософського мовлення, а також кодифікатором певних норм у творенні українських чи перекладі іншомовних філософських терміноодиниць.

Підрозділ 2.2 „Парадигматичні відношення філософських термінів“ присвячено різним виявам системності філософських термінів у наукових текстах І.Я. Франка на рівні парадигматики. У філософському дискурсі автора виявлено такі ж структурно-смислові зв'язки між терміноодиницями: полісемія, омонімія, синонімія, антонімія, паронімія, гіперо-гіпонімія. Аналіз названих типів парадигматичних відношень у категорійній терміносистемі І.Я. Франка засвідчує і певні особливості прояву цих явищ у його філософському дискурсі.

Проблему полісемії та омонімії філософських термінів (2.2.1) розглянуто як вияв загальномовних лексико-семантичних тенденцій, хоч і небажаних для термінології, проте цілком природних та закономірних. Окремі одиниці філософської терміносистеми І.Я. Франка виявляють риси внутрішньої полісемії (думка, ідея, інтелігенція, історія, заперечення, раса) або ж категорійної багатозначності (простір, час, матерія, причина, істота). Здебільшого багатозначність існує на рівні „загальновживане слово - термін“, а не в межах одного термінного поля. Омонімія займає незначне місце серед різних типів парадигматичної організації досліджуваної терміносистеми, у межах якої виокремлено два основні види:

1) міжсистемну (або міжгалузеву) омонімію (маса, функція);

2) між функціонально-стильову омонімію (образ, первісток). Критерієм розрізнення полісемії та омонімії слугує наявність чи відсутність внутрішнього смислового зв'язку між значеннями співзвучних слів.

Синонімія (2.2.2), хоч і кваліфікується як негативне явище в термінології, все ж реально існує і зумовлена об'єктивними чинниками. У реєстрі філософських термінів І.Я. Франка виявлено майже три десятки синонімічних рядів (не враховуючи фонетичних і словотвірних варіантів) з кількістю членів від 2 до 4. Серед них можна виділити такі основні типи синонімії:

1) синонімія „інтернаціоналізм - український відповідник або калька“: диференціація - різницювання; дегенерація - вироджування; дуалізм - двоїстість;;

2) синонімія власне українських термінів: порядок - лад; занепад - завмирання - упадок. Додатковим типом синонімії є: 3) синонімія між застарілим терміном і сучасним нормативним філософським терміном: повставання - виникнення; мисль - думка; движенє - рух; змисл - чуття; виображення - уява тощо. Явища синонімії всіх типів характеризують філософську терміносистему І.Я. Франка як ще не уніфіковану і не цілком усталену, а пошукову - терміносистему в процесі становлення.

Антонімія (2.2.3) є основним структуротворчим чинником у різних терміносистемах, у т. ч. і в філософській терміносистемі І.Я. Франка, в якій виділяємо такі типи антонімічних пар:

1) лексичні: рух - спокій; повставання - гинення; початок - кінець; монізм - дуалізм;

2) словотвірні: гармонія - дисгармонія; дедукція - індукція; лад - безлад, нелад; можливе - неможливе; рівність - нерівність тощо. Існують також пари, антонімічні лише в контексті філософського протиставлення: предмет - процес; матеріалізм - ідеалізм; смерть - вічність; тіло - дух тощо. При цьому більшість антонімів філософської терміносистеми І.Я. Франка виражають комплементарні відношення (початок - кінець; верхня свідомість - нижня свідомість тощо). Серед контрарних антонімів можна виокремити пару старе - нове, мезонімом до якої виступає термін сучасне.

Явище паронімії (2.2.4) малопоширене в науковому мовленні І.Я. Франка. У формальному аспекті нечисленні пароніми досліджуваної терміносистеми відрізняються суфіксами (ідеалізм - ідеаліст, раціоналізм - раціоналіст), наявністю-відсутністю афікса (поступ - поступок), окремими голосними чи приголосними у складі кореня (еволюція - революція, смисл - змисл, маса - раса, час - часть тощо). За ступенем зближення звукового оформлення морфемного складу представлені мінімальні і максимальні пароніми. Максимальні пароніми відрізняються лише однією звуковою одиницею: смисл - змисл, маса - раса, мінімальні - більш ніж однією: поступ - поступок.

Гіперо-гіпонімія (2.2.5), тобто реалізація ієрархічної організації понять, особливо характерна для наукових терміносистем з їх досить чіткою стратифікацією, у т. ч. і для досліджуваної філософської терміносистеми. Фактично всі її одиниці є найвищого рівня родовими поняттями щодо наукових концептів нижчого рівня абстрактності і загальності. В межах категорійної терміносистеми наявні гіперо-гіпонімічні відношення (движуча причина - причина, боротьба за єствування - боротьба, загал - зв'язок). Багато термінів-антонімів об'єднують гіпероніми, що включають в себе значення обох членів пари. Так, терміни поступ наперед і поступ назад - когіпоніми стосовно терміна поступ. Власне семантичних гіперо-гіпонімічних відношень у системі філософської термінології І.Я. Франка порівняно небагато: межа - початок, кінець; розвиток - прогрес, регрес. Зв'язки формально-семантичного типу суттєво переважають та об'єднують навколо родової назви від однієї до шести видових терміноодиниць, напр.: власть - абсолютна власть, автократична власть, власть політична, власть релігійна, дідична власть. В окремих випадках гіпоніми можуть ставати гіперонімами щодо інших термінів-гіпонімів, утворюючи гіпо-гіперонімічні відношення складнішої ієрархічної структури (світ - світ внутрішній - „я“ - внутрішнє „я“).

Третій розділ дисертації „Структурно-словотвірні та граматичні особливості філософського термінотворення Івана Франка“ присвячено дериватологічним та морфологічним аспектам досліджуваної терміносистеми. Проте тут також принагідно розглянуто деякі етимологічні, синтаксичні та стилістичні особливості Франкових філософських термінів. Розділ складається з чотирьох підрозділів.

У підрозділі 3.1 „Мотивованість філософських термінів“ з'ясовано, що для філософської термінології І.Я. Франка характерний високий ступінь мотивованості термінологічних одиниць щодо власномовної основи і, відповідно, низький ступінь прозорості внутрішньої форми номінацій міжнародних. Значна кількість термінів, що їх створював письменник як еквіваленти до запозичених, має прозору внутрішню форму.

У досліджуваній терміносистемі функціонують дві структурні групи термінів: терміни-слова і терміни-словосполучення. Цим групам присвячено відповідно другий та третій підрозділи третього розділу дисертації.

У підрозділі 3.2 „Словотвірна характеристика філософської термінології Івана Франка“ в дериватологічному аспекті проаналізовано термінологічні одиниці, які за своєю структурою є однією лексемою. До них зараховано термінологічні одиниці коренево-флективної будови, афіксальні та композитні деривати. Філософські терміни-однослови у працях І.Я. Франка утворені всіма відомими в загальнолітературній мові способами і становлять базову групу одиниць його філософської терміносистеми.

Найпродуктивніший серед способів словотвору - морфологічний (3.2.1), зокрема його суфіксальний та префіксальний різновиди. Термінологічні форманти характеризуються більшою спеціалізацією значень, ніж словотворчі засоби загальнолітературної мови.

На підставі дериватологічного аналізу визначено основні словотвірні моделі, продуктивні у творенні філософських термінів. Це, зокрема, такі моделі: основа прикметника + - ість (людськість), основа іменника + - ств - (людство), основа іменника або прикметника + - изм - / - ізм (матеріалізм), основа дієслова + - нн - (думання), основа іменника + - ник (осібник), основа прикметника (іменника) + - ець (пітагореєць), основа дієслова + - тт - (буття), основа дієслова + - б-, - от - (боротьба, турбота), основа прикметника + - от (многота), основа іменника + - іст / - ист (монотеїст), основа дієслова + - ацj-, - ціj - (інтеграція), основа дієслова або іменника + - іj-, - аціj-, - ізаціj - (-изаціj-) (федерація, організація), основа прикметника + - ітет (суверенітет); основа іменника + - н - (моральний), основа іменника + - ов - (-ев-) (духовий), основа іменника + - ськ - (-цьк-) (протестантський), основа іменника + - ичн - (-ічн-) (дуалістичний), основа іменника + - ивн - (індуктивний), основа іменника + - альн - (матеріальний); основа іменника + - ува - (проґресувати).

Найпродуктивніші моделі префіксального термінотворення: не - + іменник (нематеріальність), анти - + іменник (антитеза), пан - + іменник (панславізм), над - + іменник (надбудова); не - + прикметник (неморальний), анти - + прикметник (антисоціальний), а - + прикметник (аполітичний); з - (с-), зі-, зо - + дієслово (здефініювати), о-, об - (обі-) + дієслово (об'єднати), у-, в - (ві-) + дієслово (утворити) та ін.

Серед філософських термінів, що їх використовує І.Я. Франко в наукових працях, деякі утворено за допомогою префіксоїдів (псевдофілософ, псевдонаука, псевдонауковий, псевдонародолюбство, лжепророк, напівпролетаріат).

Префіксально-суфіксальний спосіб, для якого властиве двобічне ускладнення основи, у творенні філософських термінів-іменників відзначається невисоким ступенем продуктивності: безправ'я, осередок. Значно продуктивніші моделі, за якими творяться філософські терміни-прикметники: без - + іменник + - н-, - ов - (безконечний), між - (межи-) + іменник + - н - (межинародний, міжусобний), над - + іменник + - н - (надмірний), поза - + іменник + - ов - (позазмисловий), під - + іменник + - н - (підвладний); та дієслівні філософські терміни: з - + прикметник + - и - (звільнити), роз - + іменник + - и - (роздержавити), о - + іменник + - ува - (оподаткувати), об - + іменник + - ува - (обнародувати), роз - + іменник + - ува - (розбюрократизувати).

Нульова афіксація у філософській термінології І.Я. Франка має невисокий ступінь продуктивності. Цим способом утворені терміни: доказ < доказувати, замисл < замислити, занепад < занепадати, поступ < поступати.

У філософському дискурсі І.Я. Франка велику групу термінів становлять слова, що мають у своїй структурі дві й більше твірні основи, тобто утворені способом осново - та словоскладання (композиції та юкстапозиції): складні філософські терміни-іменники (первопричина, світогляд, соціал-демократ), прикметники (загальнолюдський, культурно-соціальний, центробіжний). У підрозділі описано їхню детальну типологію за структурно-морфологічними ознаками.

Термінам-однословам властивий високий ступінь субстантивованості, який у плані функціонування знижується шляхом міжкатегорійного переходу понять і залучення до процесу наукового мовлення термінів-дієслів, прикметників і прислівників.

Серед неморфологічних способів словотворення (3.2.2) у філософській терміносистемі І.Я. Франка найбільшу роль відіграє лексико-семантичний спосіб, яким здебільшого утворені іменники, що постали внаслідок термінологізації загальновживаних слів: будова, застій, рух, час. Філософського змісту в наукових текстах І.Я. Франка набувають такі терміни інших наукових галузей: атом (фіз.), гармонія (муз.), монада (матем.), фермент (хім.), машина (техн.), механізм (техн.) тощо. Меншою кількістю репрезентовані прикметники та дієслова, що виникли внаслідок метафоричного або метонімічного переосмислення загальновживаного слова. Морфолого-синтаксичний спосіб словотворення у філософській термінології І.Я. Франка репрезентований невеликою кількістю термінів: майбутнє, матеріальне, неможливе, правдиве, приватне, зовнішнє, внутрішнє, хибне, фальшиве, тілесне. Всі вони утворені шляхом субстантивацією прикметників.

Аналітичний спосіб творення філософських термінів схарактеризовано в підрозділі 3.3 „Терміни-словосполучення в системі філософської термінології Івана Франка“. Понад 60 відсотків від усіх одиниць філософської терміносистеми І.Я. Франка становлять терміни-словосполучення, які за структурою поділяються на дво-, три-, чотири- і багаточленні. Найпродуктивнішими у філософській термінології І.Я. Франка є словотвірні моделі в межах дво- і тричленних термінів-словосполук. Найчастіше трапляються термінологічні двокомпонентні терміни із підрядним зв'язком, у яких головне слово є іменником, а залежне прикметником (роздвоєний рух), дієприкметником (движуча причина), прислівником (поступ наперед, поступ назад), іменником з прийменником (боротьба за єствування).

Терміни-словосполучення у філософській терміносистемі І.Я. Франка мають прозору мотивацію, семантичну цілісність, точність передавання змісту, що й компенсує відсутність у терміносполуці однієї з найважливіших ознак терміна - стислості.

У підрозділі 3.4 „Запозичення як спосіб номінації філософських понять у наукових текстах Івана Франка“ йдеться про один із найпродуктивніших шляхів формування філософських термінів у науковому дискурсі мислителя. Зрозуміло, що основою лексичного складу його філософської терміносистеми були лексеми латинського (альтернатива, абсолют, інстинкт тощо) та давньогрецького (аналіз, діалектика, синтез, філософія) походження, проте зафіксовано й чимало запозичень із німецької (емпіріокритицизм, еклектизм, трансцендент) та польської (виображення, змисл, змисловість, первісток), меншою мірою - з інших мов: англійської (утопія, радикал, чартизм), французької (деїзм, лібералізм, націоналізм), російської (движення, случайність, сущність), арабської (дервіш, суфій) та санскриту (карма, нірвана, сансара). Така генетична гетерогенність характерна й для сучасної філософської термінології, що є продуктом історичного розвитку різних національних мов та філософських культур.

І.Я. Франко здебільшого намагався відшукати рідномовні еквіваленти до філософських термінів-інтернаціоналізмів. Про це свідчить паралельне вживання низки термінів: асоціація - спілка, сполучення; дегенерація - вироджування; еволюція - розвій, розвиток; інтеграція - скуплювання, здруження, зцілювання; проґрес - поступ наперед; реґрес - поступ назад). Нерозвиненість української філософської термінології, її неусталеність спонукали І.Я. Франка до пошуку необхідних термінів на позначення відповідних філософських понять.