Репортажний текст: структура, семантика

Размещено на http://www.allbest.ru/

19

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

НАЗАР РОМАН МИКОЛАЙОВИЧ

УДК 81'367.4 = 161.2

РЕПОРТАЖНИЙ ТЕКСТ: СТРУКТУРА, СЕМАНТИКА

Спеціальність 10.02.01 - українська мова

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Донецьк - 2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Робота виконана на кафедрі української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:

кандидат філологічних наук, доцент

Вінтонів Михайло Олексійович,

доцент кафедри української мови та прикладної лінгвістики

Донецького національного університету Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, старший науковий співробітник

Соколова Світлана Олегівна,

завідувач відділу соціолінгвістики Інституту української мови НАН України;

кандидат філологічних наук

Дубовик Людмила Іванівна,

Горлівський державний педагогічний інститут іноземних мов,

доцент кафедри української мови.

Захист відбудеться „8” квітня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 11.051.10 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук Донецького національного університету за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Донецького національного університету за адресою: 83001, м. Донецьк, вул. Університетська, 24.

Автореферат розісланий „4” березня 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради,

кандидат філологічних наук, доцент В. Д. Познанська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Мова засобів масової інформації щобільше привертає увагу лінгвістів. Особливості публіцистичного дискурсу проаналізовано в працях Д. Х. Баранника, С. Я. Єрмоленко, М. А. Жовтобрюха, І. Я. Завальнюк, Н. М. Івкової, В. Г. Костомарова, М. С. Ковальчука, І. П. Лисакової, К. С. Серажим, О. А. Сербенської, Т. Г. Сербіної, Г. Я. Солганика, М. Г. Яцимірської та ін.

Публіцистичний стиль останніх десятиліть зазнає змін, що пов'язано з перетвореннями, які стосуються всіх суспільних інститутів. Особливо актуальним постає вивчення функцій одиниць різних мовних рівнів, передовсім синтаксичного, у репортажі. Цьому аспекту приділено увагу в працях таких дослідників, як Н. Д. Арутюнова, Л. М. Бабенко, В. П. Бахтіна, Т. О. Бочкарева, Г. М. Васильєва, М. Я. Гловинська, Н. Б. Мечковська, Г. П. Стукалова, Л. В. Уманцева та ін.

Репортаж найповніше реалізований на рівні дискурсу. Протягом останніх десятиліть дослідники зверталися до опису цих явищ: у комунікативному аспекті - Ф. С. Бацевич, В. М. Вакуров, В. Г. Костомаров, Л. Г. Кайда, Ю. В. Рождественський, Г. Я. Солганик, у жанровому аспекті - Л. Є. Кройчик, В. Д. Пельт, Є. І. Пронін, М. І. Стюфляєва, О. О. Тертичний, В. В. Ученова, М. С. Черепахов, у соціолінгвістичному аспекті - О. О. Грабельников, І. П. Лисакова, М. І. Стюфляєва, С. І. Трескова. Вивчення функціонування репортажу в дискурсі стає дедалі актуальнішим та уможливлює детальний опис його комунікативно-прагматичних особливостей.

Попри це, дослідження мови української публіцистики загалом, як і репортажу зокрема, відбувалося переважно на лексичному матеріалі чи стосувалося деяких аспектів синтаксису. Донині немає повного системного опису мови публіцистичних жанрів із погляду їхньої внутрішньої функційно-стильової диференціації. Однак, попри активні наукові пошуки, функційно-прагматичні аспекти репортажних текстів ще не були в українському мовознавстві об'єктом спеціального дослідження.

Актуальність теми дисертації мотивована спрямованістю сучасних лінгвістичних студій на дослідження особливостей репортажних текстів та тенденцією до вивчення репортажу в комунікативно-прагматичному аспекті. Потреба глибокого аналізу функційних виявів репортажних текстів зумовила вибір теми роботи.

Мета роботи - комплексно дослідити репортаж, установити його структурні та семантичні особливості. Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) з'ясувати особливості жанрів мовлення в дискурсі публіцистичних текстів;

2) визначити основні ознаки й тенденції динаміки писемного мовлення українського репортажу;

3) дослідити мовні особливості репортажу;

4) схарактеризувати еволюцію лінгвістичних поглядів на категорію експресивності і встановити класифікаційні й кваліфікаційні ознаки категорії експресивності, простеживши її зв'язок із категоріями оцінності та емоційності;

5) виокремити фігури стилістичного синтаксису як засоби реалізації експресивності в репортажі;

6) проаналізувати експліцитні засоби синтаксичної експресивізації в репортажі;

7) описати імпліцитні засоби синтаксичної експресії в репортажі.

Об'єктом дослідження є репортаж у сучасному публіцистичному дискурсі.

Предмет дослідження - структурні та семантичні особливості репортажних текстів у сучасній українській мові.

Матеріалом дослідження слугувала картотека, що нараховує понад 7500 речень, дібраних із репортажних текстів початку XXI століття.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Робота виконана в межах комплексних наукових тем кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету „Лексичні і граматичні форми і категорії в мовно-національній картині світу” (Г 05/12), „Типологічна й комунікативна граматика службових частин мови” (09-1вв/77). Тема дисертації затверджена вченою радою Донецького національного університету (протокол № 2 від 27 січня 2007 року), погоджена в Науковій координаційній раді „Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 34 від 21 листопада 2006 року) та уточнена вченою радою Донецького національного університету (протокол № 8 від 29 жовтня 2010 р.).

Наукова новизна дослідження полягає в здійсненні аналізу репортажних текстів сучасного українського публіцистичного дискурсу. Поглиблено класифікацію репортажних текстів та висвітлено його особливості. Проаналізовано функціонування синтаксичних одиниць у репортажних текстах. Новою є спроба опрацювання типології репортажних текстів у межах публіцистичного дискурсу. Отримало розвиток вивчення комунікативного аспекту репортажних текстів. Результати дослідження сприятимуть розширенню знань про функційні особливості репортажних текстів.

Теоретичне значення роботи полягає у визначенні статусу репортажних текстів у системі публіцистичного дискурсу, узагальненні типології публіцистичних жанрів, виявленні основних ознак репортажних текстів, опрацюванні класифікації інформаційних жанрів, з'ясуванні функцій репортажних текстів, виявленні його структурно-семантичних особливостей.

Практичне значення дослідження мотивоване тим, що отримані результати можуть бути використані для створення функційної граматики української мови, у написанні підручників і навчальних посібників зі стилістики української мови, лексикології, синтаксису, у спецкурсах з актуальних питань лінгвістики - комунікативної лінгвістики, лінгвістики тексту, прагмалінгвістики, функційної граматики, дискурсології, в опрацюванні нових спецкурсів і спецсемінарів, написанні дипломних і магістерських робіт.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань, з огляду на фактичний матеріал, у роботі використано такі методи: описовий, що уможливив здійснення інтерпретації та класифікації фактичного матеріалу; дистрибутивний, за допомогою якого виявлено приховану оцінну інформацію.

Особистий внесок здобувача. Усі результати дослідження отримані особисто здобувачем.

Апробація роботи. Матеріали дослідження обговорено на ХІ Міжнародній конференції з циклу „Європейська русистика та сучасність” (Познань, 2005), Міжнародній науковій конференції „Соціокультурні аспекти професійного спілкування” (Воронеж, 2005), Міжнародній науковій конференції „Соціокультурні аспекти професійного спілкування” (Воронеж, 2005), Міжнародній конференції „Російська мова в сучасній лінгвістичній парадигмі” (Воронеж, 2007), Міжнародній науковій конференції „Російська мова в сучасному світі” (Воронеж, 2007), Міжнародній науково-практичній конференції „Українська мова - мова державна” (Донецьк, 2008), Міжнародній науковій конференції „Східнослов'янська філологія від Нестора до сьогодення” (Горлівка, 2008), ІІІ Святогірських ономастичних читаннях (Святогірськ, 2008), Міжрегіональній науково-методичній конференції „Сучасні технології викладання гуманітарних дисциплін” (Донецьк, 2009), Всеукраїнській науково-методичній конференції „Проблеми типології в сучасному мовознавстві” (Одеса, 2010), науковій конференції Донецького відділення НТШ (Донецьк, 2010), VІІІ і ІХ Міжнародних наукових конференціях молодих вчених, аспірантів і студентів Донбаської національної академії будівництва й архітектури (Макіївка, 2009, 2010).

Дисертація загалом та її окремі розділи обговорено на засіданнях кафедри української мови та прикладної лінгвістики Донецького національного університету.

Публікації. Основні положення та результати роботи викладено в 11 наукових статтях і матеріалах конференцій, 5 із яких опубліковано у фахових виданнях, рекомендованих ВАКом України (усі статті одноосібні).

Структура й обсяг дисертації визначені метою та поставленими завданнями. Робота складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, списку літератури (289 позицій), списку джерел (25 позицій). Загальний обсяг дисертації - 211 сторінок, основний текст - 181 сторінка.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ ДИСЕРТАЦІЙНОЇ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми, її актуальність, сформульовано мету й завдання, об'єкт і предмет роботи, окреслено методи, наукову новизну, теоретичне значення та практичну цінність одержаних результатів, особистий внесок здобувача.

Перший розділ „Ідіостиль у сучасній лінгвістиці: основні підходи до аналізу”, що складається з чотирьох підрозділів, присвячено дослідженню основних питань публіцистичного дискурсу з висвітленням стану опрацювання публіцистичних жанрів у сучасній лінгвістиці, еволюції поглядів на репортаж, із характеристикою основних концепцій і напрямів аналізу репортажу в сучасній лінгвістиці та з'ясуванням структурної типології публіцистичних жанрів.

Вивчення публіцистичного дискурсу вимагає врахування як власне-лінгвістичних (лексичне значення мовних одиниць, контекст), так і екстралінгвістичних чинників (соціальних, культурних, історичних). Публіцистичний стиль, як і будь-який інший стиль, неоднорідний за своїм вираженням, функціонує у двох формах: усній (радіотелевізійна, кінодокументальна тощо) та писемній (газетна, журнальна й под.). Публіцистичне мовлення повніше, компактніше й показовіше зреалізоване в писемній формі.

Специфіка різних засобів масової інформації хоч і не порушує цілісності публіцистичного мовлення, проте впливає на мовну організацію і способи представлення тексту. Протягом тривалого часу газетна мова не була предметом дослідження, що мотивоване відсутністю самого практичного виміру газетної мови, її специфікації протягом ХVІІІ-ХІХ ст. Тому розвиток української періодики на початку ХХ ст. зумовив необхідність опрацювання засад редагування різноманітних типів газетних жанрів. В україністиці вперше питання про особливості газетної мови і статус цього поняття в загальностильовій кодифікованій ієрархії поставив М. Д. Гладкий, запропонувавши аналіз його визначальних ознак і підтвердивши достовірність аргументованими теоретичними міркуваннями. На думку М. Д. Гладкого, характеризувальні ознаки газетної мови можна поділити на 5 груп, зокрема: змістові (ясність, простота викладу, влучність); формальні (газетна мова має певні форми викладу, наприклад репортаж, інтерв'ю, фейлетон, хронікальна замітка); лексичні (газетна термінологія); фразеологічні (газетяр оперує певними фразеологічними зворотами та формами, що утворюють сталі шаблони); синтаксичні (синтаксична напруженість). Основною ознакою газетної мови, на думку М. Д. Гладкого, має бути народномовна основа.

Окремим питанням розвитку мови української преси в дожовтневий період присвячено дві монографії М. А. Жовтобрюха, у яких визначено роль періодичної преси в історії української літературної мови, проаналізовано становлення її орфографічних, фонетичних, лексичних і граматичних норм, досліджено стилістичне збагачення мови тощо. Учений зауважує, що періодична преса відіграє важливу роль у збагаченні словника української літературної мови, сприяє її лексичному, граматичному й орфографічному нормуванню, розвиткові структурно-функціональних стилів. Вона є одним з активних засобів популяризації нових слів, особлива роль належить періодичній пресі й у шліфуванні та вдосконаленні синтаксичних і морфологічних структур, у збагаченні й розширенні стилістично-виразових можливостей літературної мови. На цій підставі можна стверджувати, що нині публіцистичний стиль як мовна система набув певних рис, виявляючи специфіку відбору мовних засобів літературної мови та різних прийомах їхнього поєднання з метою вираження експресивних значень. Експресія постає невід'ємною складовою публіцистичного мовлення, вона цілеспрямована, оцінна й має соціальний характер.

На сучасному етапі розвитку науки про мову об'єктом дослідження науковців (І. Р. Гальперіна, А. П. Загнітка, О. Л. Каменської, І. І. Ковалика, М. М. Кожиної, В. О. Кухаренко, Ю. А. Левицького, О. М. Мороховського, Т. М. Ніколаєвої, О. Ф. Папіної, Т. В. Радзієвської, О. О. Селіванової, З. Я. Тураєвої та ін.) стають різні види дискурсів, зокрема публіцистичний, що зумовлено певними причинами: суспільно-політичними змінами на пострадянських теренах, інтенсивним розвитком нових інформаційних технологій, розширенням комунікативних можливостей засобів масової інформації, впливом преси на формування громадської думки тощо.

Як відомо, засоби масової інформації об'єднані в особливий тип дискурсу. У лінгвістичній літературі для його позначення дослідники використовують різні терміни: масовоінформаційний, теле- і радіодискурс, газетний дискурс, газетно-публіцистичний та ін. Серед особливостей публіцистичного дискурсу виокремлюють такі: а) інформація передається невідомому й кількісно не визначеному отримувачу; б) характерний як індивідуальний, так й індивідуально-колективний суб'єкт, тобто це може бути не тільки співавторство, але й спільна позиція редакції газети, каналу тощо; в) адресат масовий і розосереджений (Г. Я. Солганик).

До ознак газетного дискурсу зараховуємо також свідомий вплив на читача для отримання потрібного маніпулятора результату. Причому варто вирізняти вплив на читача: з одного боку, напрям і засоби впливу стосуються ідіостилю, а з іншого - намір впливу на читача є конститутивною ознакою газетно-публіцистичного дискурсу.

Відомо, що основна мета репортажу полягає в донесенні різної інформації. Наприклад, основу репортажної інформації становлять повідомлення про факти та коментарі. Саме тому, на думку науковців, важливою характеристикою комунікативного дискурсу, зокрема й репортажу, є категорія інформаційного поля, яку тлумачать як континуум фактів і подій репрезентованих репертуаром тем. Незважаючи на те, що репортаж повинен повідомляти про всі події, що відбуваються в суспільстві, однак його обсяг та інші чинники накладають певні табу. У науковій літературі ці заборони поділяють на три категорії: інституційні (заборона розголошувати державні таємниці тощо), конвенційні (необхідність дотримуватись етичних норм і т. ін.) та заборони як факт впливу влади на пресу тощо. Отже, основна мета репортажу полягає в тому, щоб інформувати і впливати.

У другому розділі „Репортаж у сучасній публіцистиці: статус, структурно-композиційні особливості”, що охоплює шість підрозділів, простежено етапи становлення репортажу в публіцистиці. Водночас висвітлено типологію репортажу в сучасній лінгвістиці, з'ясовано його структурно-композиційну схему у вітчизняній лінгвістиці, проаналізовано мовні особливості репортажу.

Мовний жанр і дискурс у сучасній лінгвістиці витлумачують як співвідношення понять (І. М. Борисова), зв'язок функційно-стильових єдностей і жанромовленнєвого потенціалу (М. М. Кожина, В. А. Салімовський, В. В. Дементьєв), мовний жанр як феномен культури (В. І. Карасик, А. Вежбицька), мовний жанр як елемент у системі риторичних знань (О. Б. Сиротиніна), мовний жанр і когнітивні процеси (А. Г. Баранов), мовний жанр як феномен соціопрагматики (В. В. Дементьєв та ін.), мовний жанр як комунікативний феномен (В. Є. Гольдін), мовний жанр як система типологізованих елементів (А. Г. Баранов). Запропоновано класифікації жанрів за різними ознаками, виокремлюють інформаційні, оцінні, фатичні, імперативні, ритуальні (Т. В. Шмельова, В. В. Дементьєв); прості й складні, первинні та вторинні (М. М. Бахтін).

Більшість лінгвістів у витлумаченні мовних жанрів спирається на концепцію М. М. Бахтіна, що ґрунтується на тематичному змісті, стилі й композиційній будові висловлення.

З погляду функційних стилів мовлення один мовний жанр може реалізуватися в стилістично різнорідних текстах, тому що в кожній сфері існують свої жанри, які відповідають її специфічним умовам; із цими жанрами співвідносні й певні стилі, кожен із яких належить до жанрової єдності висловлення (М. М. Бахтін).

Ідея М. М. Бахтіна є репрезентантом складного філософського співвідношення мови і мовлення, що пояснює всі сфери людської культури та життєдіяльності, які безпосередньо пов'язані з використанням мови. Беззаперечно, що характер і форми цього використання так само різноманітні, як і галузі людської діяльності, що, звичайно, не суперечить загальнонародній єдності мови. Такі висловлення відображають специфічні умови та мету кожної сфери не тільки своїм змістом (тематичним) і мовним стилем, тобто відбором лексичних, фразеологічних і граматичних засобів мови, але передовсім своєю композиційною побудовою. Ці три складники - тематичний зміст, стиль і композиційна побудова - нерозривно пов'язані у висловленні й однаково визначені специфікою певної сфери спілкування. Кожне окреме висловлення, звичайно, індивідуальне, але кожна сфера використання мови виробляє свої відносно стійкі типи висловлювань, названі мовними жанрами (М. М. Бахтін).

У публіцистичному дискурсі системно-жанрові особливості оформлені в три групи - інформаційну (хронікальну), аналітичну й художньо-публіцистичну, які поділено на основні жанри: допис, інформація, огляд, коментар, звіт, репортаж, інтерв'ю, кореспонденція, стаття, нарис, фейлетон, есе, памфлет. Дещо пізніше відбулося внутрішньожанрове розмежування: інформація - хронікальна, аналітична; інтерв'ю - інтерв'ю-портрет, хронікальне та проблемне інтерв'ю; репортаж - хронікальний, аналітичний, сюжетний, репортаж-роздум; коментар - коментар-довідка, коментар-репліка, інформаційний коментар; звіт - розгорнутий, тематичний; нарис - проблемний, портретний; есе - проблемне, портретне; фейлетон - проблемний, портретний. Внутрішньожанрова диференціація засвідчує пластичність авторської свідомості щодо витлумачення інформації, дедалі ширшу репрезентацію документального рівня творчості журналіста.

Такий поділ певною мірою умовний, оскільки елементи аналітичного жанру трапляються в репортажі, фрагменти репортажу - у кореспонденції, риси художньо-публіцистичних жанрів використовують в аналітичних жанрах.

Репортаж - це жанр газетно-журнальної публіцистики; інформація, повідомлення, розповідь про поточні події, що публікуються в періодичній пресі або транслюються по радіо й телебаченню. До важливих характеристик репортажу зараховують документалізм зображення дійсності. У сучасному репортажі успішно можуть поєднуватися як інформаційні, так і художньо-публіцистичні начала.

Специфіка репортажу полягає в тому, що спілкування в ньому є: дистантним, опосередкованим, монологійним, переважно має усну форму вияву. З погляду дотримання / недотримання суворих правил побудови цілісного тексту розрізняють спілкування вільне і стереотипне. Комунікативний режим спілкування в репортажі реалізується в монолозі / діалозі (рідше) до уявної аудиторії як до одержувача продукту масової комунікації.

Залежно від предметно-тематичного змісту репортаж поділяють на подійний, актуальний, тематично-пізнавальний, постановний, спеціальний, проблемний, розслідувальний. Як газетно-публіцистичний текст репортаж є предметом дослідження в роботах Г. Я. Солганика, С. М. Гуревич, Л. Д. Кобалія, Л. М. Майданової, М. П. Брандес, М. І. Шостак та ін. Мовно-композиційні форми репортажу описує Л. Д. Кобалія, відзначаючи, що найбільш характерним композиційним елементом його є оповідь.

Усі викладені в репортажі події, факти доведені або спростовані за допомогою роздуму, що має бути репрезентований особливо переконливо. Основу репортажу становлять найбільш важливі, характерні, ретельно відібрані факти, із яких складається подія, а авторські аргументи, міркування надають цим фактам емоційного забарвлення, підтверджують їхню вірогідність і водночас відтворюють цілісну образну картину події. Чуже мовлення у формі монологу або діалогу, за умови, що говорять інші учасники події, відтворене документально точно.

Композиція репортажу передбачає фіксацію природного перебігу події. Однак дуже мало подій, та й то лише в електронних засобах масової інформації, передані в режимі реального часу від початку й до кінця (футбольний матч, військовий парад, інавгурація президента тощо). В інших випадках час ущільнюють за рахунок відбору епізодів.

Дослідники виокремлюють такі три структурно-змістові частини репортажу:

а) ядерну (тут ідеться зазвичай про фактографічне висловлення, оформлене як „констатація факту”);

б) конвенційну (покликання на джерело інформації, час і місце події);

в) коментувальну (у цій частині надруковано все, що хоч якось допомагає оцінити, пояснити, розширити інформацію ядерної частини).

Публіцистичне мовлення, на думку Г. Я. Солганика, має одну особливість - загальнодоступність, комунікативну значущість. Інформація, передана ЗМІ, має бути без обмежень доступною для всіх членів суспільства. Раніше переважно цей принцип визначав вибір мовних засобів. Для лексики репортажу нехарактерними, хоча й можливими, були вузькоспеціальні слова й вислови, діалектизми, арготизми, поетизми, варваризми, індивідуальні неологізми. Домінувала тенденція до виключення засобів, що перебувають на периферії мови й не мають комунікативної значущості, але в останні десятиліття тенденції змінюють своє спрямування. Репортери намагаються уникати уніфікованої мови, і основний спосіб відійти від сухої книжності - використовувати розмовну лексику й жаргонізми. У пошуках експресії репортери звертаються до знижених і нелітературних лексичних одиниць, що мають значні стилістичні ресурси й оживляють публіцистичне мовлення. Газетно-публіцистична норма стає ширшою за загальнолітературну. Жаргонна лексика в мові сучасного репортажу виконує оцінну, експресивну та контактновстановлювальну функції, постає засобом привернення уваги читача. Вона сприяє інтенсифікації змісту репортажу, є його стилістичним маркером, напр.: Старі пахани, які вже досить опротивіли народу і стали в його очах одіозними фігурами, пішли „в тінь” … Тодішня Верховна Рада, більшість якої складалася з паханів та їхніх підручних, здригнулася, коли він прорік твердо і несхитно: „Це злочинна влада!” (Буковина. - 2007. - 13 липня); Схоже, ті, кого представляють нам сьогодні як гравців за шахівницею регіональної економічної політики, насправді - фігури. Пішаки. Засвічені, передбачувані у вчинках. Але - абсолютно несамостійні (Дзеркало тижня. - 2007. - 31 березня); Та в тім-то й річ, що „крутий батюшка” виявився головною дійовою особою в сучасному релігійному житті України не випадково (Дзеркало тижня. - 2003. - 21 червня); Як „мочили” Софіївку. Начальство перетворило район на пустелю, щоб... продавати воду (Україна молода. - 2007. - 31 березня).

Проте, як стверджує М. Халлер, надмірна насиченість репортажу спеціальною лексикою, а також значна кількість метафор, імовірніше завуалюють конкретні факти, засвідчать непрофесіоналізм репортера, його невміння чітко викласти інформацію. Відповідно недоречним є використання в репортажі жаргонізмів, проте в окремих випадках уживання їх може бути виправдане, якщо жаргоном говорять безпосередні учасники описуваних подій. Крім того, багато слів і висловів жаргонного походження репортери використовують для „інтимізації оповіді”, попереджаючи читацьку байдужість до „сухої” фактологічної інформації, напр.: У київських школах не буде „стукачів” (Високий замок. - 2010. - 15 червня); Шахраї „розводять” пенсіонерів на гроші (Дніпроград. - 2009. - 17 вересня); НАТО на „пушку” не візьмеш (Україна молода. - 2006. - 07 лютого); Заходимо до однієї з квартир, названих „бомжатником” (Голос України. - 2010. - 6 лютого).

Отже, актуалізація субстандартної лексики в репортажі останніх десятиріч зумовлена впливом розмовної лексики на публіцистичний стиль, входженням некодифікованого слова в загальний вжиток. Уведені в репортаж жаргонізми постають одночасно й номінативною одиницею, й експресемою, і соціальним та стилістичним маркером.

Загалом стилістичний діапазон лексики репортажу надзвичайно широкий: розмовно-просторічна, книжно-наукова, публіцистична, офіційна. Кожний вид репортажу тяжіє або до книжно-писемної манери, напр.: Цього року, як завжди, проводи чабанів у гори не обійшлися без виступів народних колективів, веселих конкурсів, запальних гуцульських танців. Ось лише місцеві ґазди зітхали, що громадських отар щороку стає все менше. Сьогодні, казали сивочолі, Міжгірщина може хіба що себе забезпечувати сиром, який колись славився на все Закарпаття (Високий замок. - 2010. - 15 червня); Світла зірка з маминого серця зберегла життя Павлові Мельнику на фронті, не згасла в праведних трудах і у повоєнні роки. На вибір запропонували йому після інституту тринадцять вакантних посад у районах області, де чекали на завідуючого відділом охорони здоров'я. Він вибрав Бар, який визволяв від фашистів, і до батькової поради прислухався: „Я народився в Гармаках, а ти в Ялтушкові, то йди туди, до земляків наших…” (Сільські вісті. - 2010. - 2 березня), або до розмовної, напр.:

Слово - не горобець: вилетить - не заплатять...

„Ми будемо діяти в інтересах людей. До речі, деякі люди живуть гірше, ніж деякі політики”.

І це буде тривати доти, поки або всі люди не стануть політиками, або політики не стануть людьми (Високий замок. - 2010. - 17 червня); „Новою мітлою” залишилося підмести парламент та уряд. Цього тижня ми всі і станемо свідками початку цього „підмітального” процесу - непростого, болісного, такого собі політичного землетрусу, який перетрясе всю державу: від Києва і до окраїн (Сільські вісті. - 2010. - 2 березня).

Як зазначає І. В. Анненкова, однією з ознак сучасного публіцистичного дискурсу загалом і репортажу зокрема є домінування журналіста вже не стільки над своїм словом, скільки над словом чужим, над культурним тлом. Репортер уже не творить, а інтерпретує, підсвідомо посилюючи стилістичну вагу інтерпретативів. Тому сучасну епоху справедливо називають „культурою інтерпретації готового слова”, напр.: Після цього я забрав і карточку, і її дублікат, і вони більше без мене не проголосують. І я не переживаю з приводу того, що про це думають ті, хто сприймає депутата, як шнурок свого черевика. Добре сказав, але ризиковано. А раптом керівництво партії спохватиться: „А де цей... шнурок? А... Порвався. Можна викинути. Новий купимо” (Високий замок. - 2010. - 17 червня).

Отже, основні тенденції, які спостерігаємо в мові українського репортажу початку XXI ст., пов'язані з оновленням структурних та семантичних особливостей мовних одиниць, стилістично маркують їх, даючи змогу реалізувати самобутність публіцистичного дискурсу загалом і репортажу зокрема. Ці зміни посилили й експресію синтаксичних одиниць, зумовили ширше залучення до вжитку конструкцій усно-розмовного синтаксису.

Третій розділ „Семантико-експресійні особливості репортажних текстів”, що охоплює вісім підрозділів, присвячено виявленню специфіки функціонування синтаксичних засобів експресивізації в репортажі, простежено, зокрема, функції парцельованих і приєднувальних конструкцій у репортажних текстах, стилістичні прийоми порушення структури речення в репортажах, описано риторичні питальні та окличні речення як засіб реалізації емоційної експресії репортажу.

Історія вивчення емоційності й експресії має тривалу історію. У працях вітчизняних і зарубіжних учених закладено філософсько-лінгвістичні підвалини теорії експресивності (В. фон Гумбольдт, О. О. Потебня, Є. Касірер, Е. Сепір, Б. Уорф та ін.), підготовлено лінгвістичні засади вивчення явища експресивності (Ш. Баллі, В. В. Виноградов, І. Р Гальперін, І. В. Качуровський, В. М Русанівський, Ф. де Соссюр, В. А. Чабаненко та ін.), запропоновано теорію експресеми (В. П. Григор'єв, І. Є. Грицютенко, В. Д. Дєвкін та ін.). Попри це й досі не достатньо вивчено синтаксичні засоби вираження експресії в репортажі.

Сучасний етап розвитку українського синтаксису позначений тенденцією до аналітизму, що має місце там, де синтаксична форма складається з кількох компонентів (тобто вона структурується, її обсяг більший за одиницю), і там, де реченнєва структура як цілісність порушена. Аналітизм має як внутрішньореченнєвий (уведення до цілісної реченнєвої структури різноманітних ускладнювачів на зразок вставних слів, уточнень тощо), так і зовнішньореченнєвий вияви (членування єдиної цілісної реченнєвої структури).

Основу сучасних синтаксичних інновацій, найвиразніше репрезентованих у репортажі, становить процес внутрішньореченнєвої актуалізації окремих компонентів речення, що супроводжується послабленням доцентрових тенденцій у розвитку лінеарної структури речення. З-поміж актуалізованих компонентів виразно виявлені як експліцитні, так й імпліцитні засоби експресивізації.

Щодо першого різновиду, ми виокремили сегментовані конструкції, повторення, вставні і вставлені одиниці тощо. Із другого різновиду активно вживані неповні речення, еліптичні конструкції, незакінчені структури тощо.

Приєднувальні конструкції найчастіше використовують для:

1) приєднання однієї думки до іншої, що створює ефект послідовного, лінійного нанизування й забезпечує поєднання структурно автономних величин, напр.: Україна виривається з минулого. Зрозуміло, що проблем безліч. І серед них - що робити із системою освіти, створеною ще в сталінські часи (Політика і культура. - 2002. - 24-30 вересня); А 8 листопада зал ім. Лисенка був переповнений. І не лише тому, що вхід безплатний, як і на всі акції конкурсу Горовиця (Політика і культура. - 2001. - 12-18 червня); В українській армії генералів насправді не так вже й багато. Навіть якщо озиратися на перевірений практично досвід збройних сил інших країн. Справа не в кількості, а в якості. І в особливості національної служби - при великих зірках і широких лампасах (Політика і культура. - 2002. - 3-9 вересня);

2) деталізації, створення широкого уявлення про весь предмет думки чи окремий факт базового повідомлення: На вихідні йде працювати офіціанткою в один з ресторанів. Але не в столиці. За це платять сто євро. Та Лідія більше рада тому, що може досхочу наїстися (Голос України. - 2008. - 31 січня); Віктор Ющенко запевнив, що з 14 лютого Україна почне погашення наявного боргу. При цьому платити за постачений у листопаді й грудні минулого року газ буде за цінами 2007 року (тобто по 130 доларів за 1000 кубометрів) (Голос України. - 2002. - 14 лютого);

3) семантичної актуалізації, коли значущість фрагмента інформації свідомо увиразнена автором шляхом членованого представлення, напр.: Він запевнив, що відчув їх бажання працювати, виносити виважені рішення. На що Андрій Стрижак зауважив, що сьогодні формат відносин між Конституційним Судом і органами влади істотно змінився (Голос України. - 2008. - 24 січня);

4) передавання додаткового змісту, що виникає у свідомості мовця й характеризується почасовістю, напр.: Це смішно і легковажно. Оскільки всі ці законопроекти стоять у порядку денному”, - сказав В. Кириленко. І додав, що після того, як б'ютівці заблокували трибуну, „НУ-НС” запропонував розглянути всі законопроекти, на яких наполягає БЮТ, одразу після виступу Президента (Голос України. - 2008. - 14 травня);

5) експресивізації висловлення, ступінь якої зростає за наявності кількох приєднувальних структур, що містять елементи лексичного повтору: А можливо, ще страшніший біль - муки безсилля матері, яка помирала разом з дитиною... І так помирали мільйони. Так винищувався народ. Свідомо. Цинічно, з варварською жорстокістю у всього світу на виду (Українське слово. - 2005. - 23-29 березня).

Отже, приєднувальні синтаксичні конструкції є способом стилістичного маркування, оцінювання, уточнення попередньо викладеної інформації, увиразнення й урізноманітнення текстового тла шляхом актуалізації відповідних сем. Вони допомагають побудувати повне, інформаційно вичерпне повідомлення, презентувати перебіг думок автора чи персонажа, увиразнити усно-розмовні риси або передати усне мовлення, відтворити процес мислення зі значною кількістю змістових відтінків.

У репортажних текстах парцелят розширює інформаційну насиченість речення, інтенсифікує значення неядерних компонентів, надаючи їм виразності. Переважають парцельовані члени речення з опорним словом у базовій структурі, парцелят функціонує як його однорідний або уточнювальний компонент, напр.: БЮТ наразі залишить Стельмаха. На совісті Ющенка (Експрес. - 2009. - 16 грудня).

Із-поміж головних членів речення найчастіше парцельовані в репортажі саме присудки, що створюють враження динамічності й напруженості, надають репортажу яскравої емоційності, напр.: Це - моя непохитна точка зору, яку я весь час відстоюю. І буду за це боротися (Українська правда. - 2005. - 8 січня).

Щодо другорядних членів речення, то найуживанішими є парцельовані обставини, які сприяють інформаційному розширенню висловлення: „Не уявляю, що робитиму, якщо телевізор „дуба вріже”, - зізнається господарка. - До штабу зі скаргами ходила п'ять разів. По слизьких дорогах, по морозу (Голос України. - 2010. - 6 лютого); Пинзеник подав у відставку. В обхід Тимошенко (Експрес. - 2009. - 12 лютого).

Найменш уживані у функції парцелята додатки, що зафіксовані нами переважно в позиції дублювання, оскільки додаток зазвичай є обов'язковим компонентом речення: Я не відстоюю інтереси мера, захищаю мешканців! Саме мешканців! (Українська правда. - 2008. - 20 квітня). Подібну тенденцію щодо парцельованих структур простежуємо й на рівні складного речення, де найуживанішими у функції парцелята є частини з обставинною семантикою. Винесення в парцелят частини складного речення сприяє актуалізації її змісту, посилює емоційне навантаження, напр.: ЦВК „забракувала” 15 претендентів на крісло Ющенка. Бо вони - не мільйонери (Експрес. - 2009. - 11 листопада); Тігіпко радить чимшвидше позбутись Стельмаха. Аби той не зірвав вибори (Експрес. - 2009. - 16 грудня); Він приїжджав до мого товариша письменника Костянтина Дамарова. Сибіряка. Який написав хорошу книгу про свій рід (Голос України. - 2008. - 24 липня); Дванадцять років поспіль фотопрофесіонали та фотоаматори надсилають свої роботи редакційному журі, яке з них складає фотовиставку-мозаїку українського життя - радісного, сумного, романтичного, часом до болю чи до сміху прозаїчного, проте незмінного нашого... Яке пізнавати і пізнавати! (День. - 2010. - 5 жовтня).

Отже, розчленування конструкції дає авторові змогу виділити необхідний компонент, а сам прийом неочікуваної розчленованості уможливлює актуалізацію потрібної інформації.

Одним із прийомів реалізації емоційної експресії слугує повтор, що вияскравлює тенденцію до зближення репортажу з розмовним мовленням. Виконуючи в межах тексту структурно-організаційну й стилістичну функції, повтори підсилюють у семантичному та емоційному планах будь-яку частину висловлення, поширюють експресію на весь мікротекст. У репортажі активно вживані контактний, суміжний, дистантний повтори, напр.: Маніпулятори маніпулюють-маніпулюють... (УНІАН. - 2011. - 02 лютого); Але саме таким, розколотим і знекровленим суспільством, легко маніпулювати. Саме таке суспільство їм і потрібне… (Високий замок. - 2004. - 28 жовтня); Але „сценаристи” прорахувалися: і з кандидатом, і зі стратегією його кампанії, яку коротко можна охарактеризувати як „батогом і пряником” <…>.

Крім „батога і пряника”, яких, очевидно, недостатньо для „повної і беззастережної” перемоги, в хід пішла „важка артилерія” < … > (Високий замок - 2004. - 28 жовтня).

Щодо кількісного вияву, то більш поширені саме однослівні повтори, які зазвичай без будь-яких змін відтворюють частину попереднього висловлення, напр.: Жодних заперечень, жодних дискусій, жодних обговорень - нічого! (Високий замок. - 2010. - 10 грудня); Бо порядок у владі - це передумова порядку в країні загалом (Сільські вісті. - 2010. - 5 січня).

Повтор як стилістичний прийом може слугувати засобом акцентування думки, підтримання в читача зацікавленості певною інформацією, бути тлом для залучення уваги до найбільш важливої думки, сприяти створенню ритмічного характеру тексту, напр.: Молодь складно залякати, у неї, по-перше, не той менталітет, який є у старших людей, а по-друге, у молодих притуплене почуття страху, натомість загострене почуття справедливості і максималізму. Молодь розуміє: вони нас лякають, тому що бояться самі… (Високий замок - 2004. - 28 жовтня).

Лексичний повтор може бути одним із найбільш значущих елементів, навколо якого будується текст, напр.: Нас дурять, дурять і дурять. Водії дурять власників, власники - владу… (Українська правда. - 2005. - 13 травня).

Ступінь виразності повторів зумовлений їхньою структурою й місцем розташування в реченні. Як мовне явище повтор підсилює виразність висловлення, у ньому практично завжди закладений експресивний відтінок. Це просте за формою, але складне й багатогранне за семантикою явище має широкий діапазон використання в репортажі.

Вставлені конструкції, перебуваючи в межах базової структури, реалізують інтродуктивний синтаксичний зв'язок реченнєво-модифікувального характеру й спеціалізуються на введені автономно-додаткової інформації. За допомогою інтродуктивного зв'язку вводяться конструкції, що своєю смисловою значимістю стоять над базовим реченням. Це визначає загальну тенденцію вставлених одиниць до синтагматично-смислового розчленування реченнєвої структури при збереженні її зовнішньої форми. Розширення в сучасному репортажі меж і функцій інтродуктивності, її кількаступенева диференціація засвідчують формально нереалізований потенціал речень із вставленнями, здатність до розриву внутрішньосинтаксичних реченнєвих зв'язків: Рада сільськогосподарських підприємств Тернопільського району висунула низку вимог до уряду. Вони, зокрема, стосуються пролонгування кредитів для сільськогосппідприємств (Кабмін про це заявив, але жодних офіційних документів поки що немає), збільшення ціни за тонну цукрових буряків до 300 гривень, стимулювання розвитку тваринництва (дотація на кожну корову має становити не менше тисячі гривень), збільшення квот закладання зерна в Аграрний фонд, підтримки молодих фахівців, які йдуть працювати у село тощо (Голос України. - 2008. - 27 листопада).

Одним із засобів експресивізації в репортажі є вживання еліпсованих структур, які сприяють динаміці викладу, акцентуації та виділенню тих чи тих обставинних компонентів, напр.: В Україні - 13 мільйонів „пільговиків” (Експрес. - 2009. - 14 жовтня).

Зрідка в репортажі вживають апосіопезу: Екс-зять Леоніда Грача комуністом так і не став… (Високий замок. - 2011. - 01 лютого); Можливо, і з небуття повернуті тому, що керувати ними - легко, здати на випадок чого - не жаль... (Дзеркало тижня. - 2007. - 31 березня); І тільки трапилася нагода, заблокували розперезаних даішників, щоб не наробили більшої біди... Кому ж вірити? (Сільські вісті. - 2010. - 2 березня).

Функційні особливості власне-неповних та еліптичних речень у репортажі зумовлені здебільшого комунікативними інтенціями журналіста.

У Висновках узагальнено основні результати дослідження.

Емоційність є важливим компонентом процесу розуміння. Вона збільшує силу аргументів як в усних, так і в писемних текстах. Емоційність у репортажі зазвичай указує на автора, що намагається мовними засобами передати читачеві своє ставлення до фактів або подій. Проаналізований різноманітний за своєю синтаксичною структурою матеріал дає підстави констатувати, що окремі способи вираження емоційної експресії являють собою сукупно певну систему синтаксичних засобів організації емоційно-експресивних речень, спрямованих на вираження емоцій і відношень до фактів або подій.

Тенденції до аналітизму, посилені в синтаксисі сучасного публіцистичного дискурсу загалом і репортажу зокрема, спричинили активізацію фігур експресивного синтаксису.

Значного поширення в репортажі набули сегментовані конструкції, які часто використовують для створення ефекту несподіванки, непередбачуваності, що досягається шляхом експресивного вичленовування частини висловлення. Активізація цих конструкцій зумовлена проникненням у стилістичну систему репортажу елементів розмовного мовлення. Приєднувальні та парцельовані конструкції мають більші комунікативні й емоційно-експресивні можливості, вони дають авторові змогу повідомляти максимум інформації при мінімальній затраті мовних засобів. Приєднувальні та парцельовані конструкції перспективні з погляду їхніх комунікативних можливостей, оскільки вони уможливлюють посилення інформаційності висловлення й у такий спосіб звертають увагу читачів на ту частину, яка, можливо, залишилася б без належного поцінування, якби структура речення була стандартною. Писемна мова засобів масової інформації характеризується наявністю різнорівневих мовно-виражальних одиниць, спрямованих на реалізацію основних функцій репортажу - інформаційної та впливової.

Актуалізація змістових компонентів за умови збереження формальної цілісності речення відбувається шляхом уведення до його структури вставних і вставлених конструкцій, причому експресивізація репортажу досягається нарощуванням додаткових об'єктно-суб'єктних модальностей. Стилістичне навантаження вставних конструкцій у репортажі зумовлене передусім тим, що вони слугують своєрідним емоційним тлом, а їхня поява у висловлюванні обґрунтована виникненням несподіваної думки, асоціативністю мислення, потребою в доповненні та уточненні. Водночас вставні конструкції можуть бути засобом звернення до читача, вираження виправдання, оформлення закликів тощо, проте найуживанішими є ті, що передають джерело повідомлення.

Серед названих типів показником членування реченнєвої структури, що водночас засвідчує вплив усно-розмовної стихії на писемне мовлення, слугує повтор словоформи, словосполучення або речення, який являє собою порушення синтагматичного ланцюжка, але водночас слугує експресивним прийомом синтаксису.

У парадигмі засобів експресивності лексичний повтор в усіх його виявах є не стільки наслідком розчленування формально-семантичної структури речення, скільки способом смислової актуалізації, що послідовно спрямовує розвиток лінеарної структури речення в прогресивному напрямі.

Ступінь виразності повторів визначений структурою і місцем розташування одиниці в мовленні. Ці засоби емоційно-семантичної актуалізації в діалогійному та полілогійному мовленні (рідше монологійному) виражають афекти мовця, використовуються для загострення уваги на важливих блоках інформації тощо. У репортажі повтор частини або цілого висловлювання надає репліці виразного емоційного забарвлення, посилює її смислове навантаження, загострює увагу читача на тому чи тому висловлюванні.

Специфіку українських репортажних текстів визначає тенденція до збільшення кількості пропущених членів речення в структурі неповних речень, що мотивовано як потребами економного оформлення думки, так й оперативного сприйняття інформації читачем чи слухачем.

Для посилення ефекту емоційного впливу висловлювання в умовах контексту можливі різні транспозиції типів речення. Той самий зміст висловлювання можна оформити різними семантичними типами речень. Різноплановим є функціонування питальних та спонукальних речень. У репортажних текстах поширеним прийомом емоційної експресії постають риторичні запитання, що імпліцитно містять заперечення або підтвердження.

Для посилення експресії питальні і спонукальні речення активніше вживають разом з окличними. Використання в репортажі таких структур - це поширений і дієвий засіб надання синтаксичним одиницям емоційної експресії, підвищення яскравості тексту.

Функціонування аналізованих конструкцій у репортажі позначене тенденцією до аналітизму, що виявляється в розчленуванні структур, призначення яких максимально актуалізувати змістові компоненти, надавши експресивного звучання не лише окремим сегментам, а й тексту загалом.

лінгвістика репортаж експресивізація

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Назар Р. М. Погляди вчених на історію вивчення безособових односкладних речень / Р. М. Назар // Збірник матеріалів Міжнародної науково-практичної конференції „Наука: Теорія і Практика”. - Прага, Дніпропетровськ, Бєлгород, 2005. - Т. 31. - С. 36-39.

2. Назар Р. М. Постмодернізм у мові / Р. М. Назар // Збірник матеріалів ІV Міжнародної наукової конференції молодих вчених, аспірантів і студентів. - Макіївка : ДонНАБА, 2005. - Випуск 2005-4(52). - С. 214-216.

3. Назар Р. М. Функціональний аспект одиниць інфраструктурного рівня в публіцистичних текстах / Р. М. Назар // Материалы Международной научной конференции „Социокультурные аспекты профессионального общения”. - Воронеж : ВГАСУ, 2005. - С. 106-110.

4. Назар Р. М. Морфологічне вираження безособового односкладного речення у сучасній українській літературній мові / Р. М. Назар // Збірник матеріалів V Міжнародної наукової конференції молодих вчених, аспірантів і студентів. - Макіївка : ДонНАБА, 2006. - Випуск 2006-1(57). - С. 82-86.

5. Назар Р. М. Поняття жанру в сучасній лінгвістиці й основні підходи до аналізу / Р. М. Назар // Східнослов'янська філологія : збірник наукових праць. - Випуск 15. Мовознавство. - Горлівка : Видавництво ГДПІІМ, 2008. - С. 194-202.

6. Назар Р. М. Поняття жанру як категорії мовлення / Р. М. Назар // „Східнослов'янська філологія : Від Нестора до сьогодення”: Матеріали Міжнародної наукової конференції. - Горлівка : Видавництво ГДПІІМ, 2008. - С. 89-90.

7. Назар Р. М. Засоби експресивного синтаксису в публіцистичних текстах / Р. М. Назар // Вісник Донецького інституту соціальної освіти. Серія „Філологія і журналістика”. - Донецьк, 2009. - Вип. 5. - Т. V. - С. 32-135.

8. Назар Р. М. Характеристика репортажу як жанру мовлення / Р. М. Назар // Лінгвістичні студії: зб. наук. праць / Донецький національний ун-т; наук. ред. Анатолій Загнітко. - Донецьк : ДонНУ, 2009. - Вип. 19. - С. 209-213.

9. Назар Р. М. До питання типології жанрів мовлення в дискурсі публіцистичних текстів / Р. М. Назар // Науковий вісник Південноукраїнського національного університету ім. К. Д. Ушинського. Лінгвістичні науки. Збірник наукових праць № 11. - Одеса : Астропринт, 2010. - С. 105-114.

10. Назар Р. М. Емоційність і експресія в текстах публіцистичного стилю / Р. М. Назар // Лінгвістика. Збірник наукових праць № 3 (21). - Луганськ : ДЗ „ЛНУ імені Тараса Шевченка”, 2010. - Ч. ІІ. - С. 156-163.

11. Назар Р. М. Основні підходи до вивчення дискурсу в сучасній лінгвістиці / Р. М. Назар // Донецький вісник Наукового товариства ім. Шевченка. - Т. 28. - Донецьк : Український культурологічний центр, Східний видавничий дім, 2010. - С. 259-273.

АНОТАЦІЯ

Назар Р.М. Репортажний текст: структура, семантика. - Рукопис. Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук зі спеціальності 10.02.01 - українська мова. - Донецький національний університет. - Донецьк, 2011.

У роботі з'ясовано структурні та семантичні особливості репортажного тексту. Проаналізовано репортаж через призму ідіостилю, визначено тенденції розвитку репортажних текстів у системі публіцистичних жанрів. Висвітлено публіцистичний дискурс як засіб реалізації ідіостилю. Описано функціонування репортажу в дискурсі, що уможливлює глибше дослідження його комунікативно-прагматичних особливостей. З'ясовано особливості репортажних текстів та тенденції вивчення репортажу в комунікативно-прагматичному аспекті. Визначено структурно-композиційну схему репортажного тексту в сучасній лінгвістиці. Схарактеризовано мовні особливості репортажу в українській публіцистиці. Опрацьовано питання експресивного синтаксису й членованих конструкцій, притаманних репортажу. Окреслено основні семантико-експресивні та функційні особливості сучасного україномовного репортажу.

Ключові слова: репортажний текст, ідіостиль, публіцистичні жанри, дискурс, комунікативно-прагматичний аспект, структурно-композиційна схема, експресивний синтаксис, членовані конструкції.

АННОТАЦИЯ

Назар Р. Н. Репортажный текст: структура, семантика. - Рукопись. Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.01 - украинский язык. - Донецкий национальный университет. - Донецк, 2011.

Диссертация посвящена исследованию структурных и семантических особенностей репортажного текста. Репортажный текст рассмотрен сквозь призму идиостиля. Проанализированы тенденции развития репортажа в системе публицистических жанров. В работе жанры разделены на три группы - информационную, аналитическую и художественно-публицистическую, в пределах которых выделены разновидности. Внутрижанровая дифференциация представляет пластичность авторского сознания относительно интерпретации информации. Охарактеризован публицистический дискурс как способ реализации идиостиля. Дана характеристика идиостиля и основных подходов к его изучению.

Рассмотрено функционирование репортажа в дискурсе, что в дальнейшем является актуальным и дает возможность глубже исследовать его коммуникативно-прагматические особенности. Также охарактеризован репортажный текст как разновидность информационного речевого жанра. Поскольку репортаж - это жанр газетно-журнальной публицистики и информация, сообщение, повествование о текущем событии, что публикуется в прессе или транслируется по телевидению, на радио или в интернете, то его важной характеристикой является документализм изображения действительности, и в репортажном тексте успешно могут объединяться как информационные, так и публицистические начала.

...