Українське мовлення соціуму Луганська

Размещено на http://www.allbest.ru/

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

НЕРЕДКОВА Світлана Сергіївна

УДК 811.161.2'282.2

УКРАЇНСЬКЕ МОВЛЕННЯ СОЦІУМУ ЛУГАНСЬКА

Спеціальність 10.02.01 ? українська мова

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Київ ? 2011

ДИСЕРТАЦІЄЮ Є РУКОПИС

Роботу виконано на кафедрі української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник

доктор філологічних наук, професор

Гриценко Павло Юхимович,

Інститут української мови НАН України,

директор, завідувач відділу діалектології.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор

Гуйванюк Ніна Василівна,

Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича,

професор кафедри сучасної української мови;

кандидат філологічних наук, доцент

Щербина Тетяна Василівна,

Черкаський національний університет імені Богдана Хмельницького,

доцент кафедри українського мовознавства і прикладної лінгвістики.

Захист відбудеться „19” квітня 2011 р. о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 26.053.04 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук при Національному педагогічному університеті імені М. П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

З дисертацією можна ознайомитися в науковій бібліотеці Національного педагогічного університету імені М. П. Драгоманова за адресою: 01601, м. Київ, вул. Пирогова, 9.

Автореферат розіслано „__18_” _березня_______ 2011 р.

Учений секретар

спеціалізованої вченої ради А.В. Висоцький

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

В українській діалектології переважають спостереження над мовленням діалектоносіїв, які мешкають у селах, а мовлення жителів міст лише в останні роки стало об'єктом вивчення.

Мовлення міста як предмет лінгвістичного дослідження привертало увагу багатьох учених. У 20-х рр. ХХ ст. одним із перших цією проблемою зацікавився Б. О. Ларін, у 60-х - 80-х рр. ХХ ст. - Л. І. Баранникова, В. В. Виноградов, М. М. Гухман, А. В. Десницька, В. М. Жирмунський, О. А. Земська, С. О. Миронов, які розробляли теоретичні питання вивчення міського мовлення в опозиції до літературного стандарту. З кінця ХХ ст. російські вчені О. П. Єрмакова, Н. В. Ісмагілова, М. В. Китайгородська, В. В. Колесов, Д. Р. Копосов, О. В. Красильникова, І. Д. Макарова, О. Ю. Позднякова, Н. Н. Розанова, Р. І. Розіна, О. Б. Сиротиніна, Л. А. Шкатова, А. А. Юнаковська та ін. зосереджували увагу на соціолінгвістичному, соціокультурологічному описах мовлення окремих російських міст.

Від популярних праць В. Лабова поширився соціолінгвістичний аналіз мовлення міста (В. Кальмейер, А. Біберштедт, П. Шлобинскі, Х. Батт, М. Ліндлар; серед українських учених - Н. П. Шумарова, Г. М. Залізняк, Л. Т. Масенко, Т. В. Кузнєцова). Проблему соціолектів у структурі міського мовлення представлено в працях Л. О. Ставицької, Н. О. Шовгун, Т. М. Бурди, О. В. Зубарєва, С. А. Мартос, Т. М. Миколенко, О. В. Шинкаренко та ін.

Сучасні наукові студії про мовлення міста (ММ) свідчать про поглиблення теоретичних положень та вдосконалення методів, прийомів опису досліджуваного феномена; увагу сучасних українських учених зосереджено на соціолінгвістичних аспектах або на описі окремих мовних стратів, що сповна не відображає складний феномен ММ.

Актуальність теми дослідження полягає в необхідності створення вичерпних описів мовлення мешканців міст, зокрема тих міст, у яких поширена міжмовна взаємодія, з увагою до усного тексту, в якому відтворено варіювання в межах модельованої говіркової системи міста та мовлення окремих інформантів.

У дисертації вперше проаналізовано риси українського мовлення (фонетичні, лексичні, морфологічні) мешканців Луганська різних соціолінгвальних груп (СЛГ); особливу увагу звернуто на діалектні за походженням явища та наслідки впливу російської мови.

Українська мова сучасного міста - це усталена у визначальних рисах і водночас динамічна мовна цілісність, яка об'єднує мовні елементи, спільні з літературною мовою, просторіччям, територіальними та соціальними діалектами. Одним із чинників, який визначає особливості функціонування української мови в Луганську, є контактування з російською мовою - її літературним і діалектним різновидами. Останнє зумовлено: а) характером заселення території; б) статусом російської мови, яку утверджували як мову міжнаціонального спілкування в СРСР; в) тривалими українсько-російськими міждіалектними взаємовпливами в регіоні, пов'язаними з-понад трьохсотлітнім проживанням українців і росіян на Луганщині та суміжних теренах.

Місто Луганськ розташоване в ареалі південно-східного наріччя української мови на межі східнослобожанських та східностепових говірок, носії яких поповнюють населення міста, урізноманітнюючи варіантні ряди елементів міського мовлення. Спостереження над мовленням сучасного соціуму Луганська засвідчує, що в ньому превалює російська мова; воно відтворює взаємовпливи, інтерференцію на різних рівнях.

Мовлення українських міст вивчали Я. Б. Рудницький, Ю. В. Шевельов і О. Горбач; цю традицію продовжують розвідки Г. В. Сікори-Литвин, Н. В. Хобзей.

Українське мовлення Луганська на фонетичному, морфологічному й лексичному рівнях ще не було предметом спеціального дослідження, не з'ясовано структурні особливості цього локального різновиду українського мовлення, його зв'язки з діалектним довкіллям, не вивчено лінгвальні та соціокультурні умови та причини його структурної варіантності.

У дисертації подано опис структури та стану українського мовлення Луганська в умовах мультилінгвальної ситуації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Проблематика дисертації пов'язана з комплексною темою відділу діалектології Інституту української мови НАН України „Українська діалектна мова сьогодні: онтологічний і гносеологічний аспекти” (номер державної реєстрації 0101U003944) і науковою програмою кафедри української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка „Структурно-семантичне та функціональне дослідження лексичних одиниць і граматичних категорій у літературній мові та діалектному мовленні”.

Тема наукового дослідження затверджена Науковою радою „Українська мова” Інституту української мови НАН України (протокол № 54 від 1 липня 2010 року).

Мета роботи - дослідити структурні варіювання українського мовлення Луганська, з'ясувати чинники, які впливають на український сегмент мовленнєвого простору міста, на склад одиниць різних структурних рівнів.

Завдання дисертації полягає в тому, щоб:

1) виявити структурні особливості українського мовлення мешканців Луганська на фонетичному, морфологічному, лексичному рівнях;

2) окреслити напрями й механізми впливів на формування українського мовлення Луганська;

3) визначити інтенсивність впливів на різних структурних рівнях мовлення;

4) запропонувати ймовірні моделі подальшого розвитку ММ.

Сукупність завдань - дослідити мову міста як складне утворення з описом усіх елементів міського мовлення, зосередивши увагу на тексті, здатному відобразити реальний стан мовленнєвої реалізації мови як системи, виявити варіювання в говірці міста та в мовленні одного мовця - виявляється складною й поліаспектною. Відмінності в мовленні мешканців міста можуть бути зумовлені їхньою материнською мовою; визнанням однієї з кількох поширених мов як рідної, тобто мовним самоусвідомленням; наданням переваги так званій „зразковій” мові, обраній для наслідування; оцінкою мовної норми, віком інформанта, сферою діяльності, темпом мовлення, темою оповіді. Припускаємо, що вивчення мови соціуму Луганська покаже реальний мовно-культурний простір міста, виявить умови та особливості структурного варіювання в мовленні.

Об'єктом дослідження є українське мовлення соціуму Луганська.

Предмет аналізу - фонетичні, морфологічні й лексичні риси українського міського мовлення в соціолінгвістичному аспекті на тлі міжмовної взаємодії та діалектних впливів.

Методи й прийоми дослідження: використано загальнолінгвістичні методи аналізу матеріалу - описовий для систематизації й презентації елементів різних структурних рівнів, їхньої варіантності; завдяки методу порівняння з'ясовано джерела виникнення варіантів, залежність конкретних діалектних явищ від соціальних характеристик інформантів. Для встановлення зв'язків мови міста із суміжними говірками застосовано квантитативну, дистрибутивну та релятивну методики аналізу діалектного матеріалу, які дозволяють виявити ті риси фонетичної, морфологічної та лексичної підсистем, що є порівняно новими, установити типове і специфічне, територіально марковане і загальновживане.

Для соціодіалектологічного дослідження мовлення міста у зв'язку з розглядом мовних процесів на діалектному тлі використано методику соціолінгвістичного аналізу: методику польового дослідження (було обрано форму включеного й невключеного спостереження над мовленням мешканців міста, вивчення документальних джерел); метод статистичного опрацювання матеріалу дав змогу зробити висновки щодо частотності, переважання чи відсутності аналізованих явищ у мовленні міста.

Джерела дослідження - записи усного мовлення 75 інформантів різних соціолінгвальних груп (СЛГ) - невимушене розмовне мовлення (монологи та діалоги), фрагменти слововживань у несуцільних текстах; документальні джерела (матеріали перепису населення, статистичні звіти закладів освіти, ЗМІ, історичні коментарі), лексикографічні та діалектологічні праці (атласи, збірки діалектних текстів).

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше описано мовлення міста, у якому поширена українсько-російська взаємодія, та представлено узагальнений український сегмент мовленнєвого портрету Луганська. На підставі спостережень над індивідуальним мовленням мешканців міста подано фонетичні, лексичні, морфологічні особливості; виявлено чинники формування сучасного мовлення Луганська та інтенсивність їх прояву; створено соціодіалектологічну модель опису мовлення сучасного міста, якому притаманна активна інтерференція.

Теоретичне значення роботи визначає те, що поглиблено прийоми вивчення мовлення міста як окремої форми буття мови в загальній структурі національної мови, джерела формування структурних рис мовлення сучасного міста, з'ясовано умови збереження визначальних рис в умовах інтенсивної міжмовної взаємодії.

Практичне значення дисертації полягає в отриманні важливої інформації про особливості існування української мови в соціумі великого міста в умовах міжмовної взаємодії; укладено корпус текстів розмовного мовлення, який слугуватиме джерелом наступних досліджень різних структурних рівнів мовлення міста. Матеріали дослідження можуть бути складником мультимедійної хрестоматії „Українське мовлення Луганська”, що дозволить вивчати феномен усного українського міського мовлення.

Результати дослідження можуть бути використані лінгвістами для різноманітних теоретичних студій, зокрема і в лінгводидактиці, а також культурологами, літературознавцями, філософами. Методика аналізу матеріалу може бути застосована для вивчення мовлення інших міст, з'ясування типології мовлення відповідно до різновидів соціумів.

Особистий внесок здобувача полягає у створенні фонотеки аудіозаписів усного українського мовлення мешканців Луганська, зібранні, систематизації й описі матеріалу, формулюванні наукових положень та висновків. Усі результати дослідження отримано здобувачем самостійно.

Апробацію результатів дисертації здійснено у формі обговорення розділів та роботи в цілому на засіданнях кафедри української філології та загального мовознавства Луганського національного університету імені Тараса Шевченка, а також виступів на міжнародних наукових конференціях „Діалектна лексика: лексикологічний, лексикографічний та лінгвогеографічний аспекти” (Глухів, 2004); „Проблеми загальномовної та ареальної семантики” (Луганськ, 2005, 2007); „Діалектна мова: сучасний стан і динаміка в часі. До 100-річчя професора Ф. Т. Жилка” (Київ, 2008); „Діалект у лінгвокультурологічному просторі” (Дрогобич 2010); міжнародних наукових семінарах „Фонетика, морфологія, словотвір” (Львів, 2004); „Мовне й культурне явище в діалектному просторі” (Львів, 2007); Всеукраїнській науковій конференції „Діалектне суміжжя як об'єкт мовознавчих досліджень” (Умань, 2007); науковому семінарі „Атлас української мови і лінгводидактика” (Запоріжжя, 2006); регіональній діалектологічній нараді „Подільський діалект: стан і перспективи вивчення” (Кам'янець-Подільський, 2007).

Публікації. З теми дисертації опубліковано 11 статей, з яких 7 - у наукових фахових виданнях, рекомендованих ВАК України.

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, чотирьох розділів, висновків до розділів, загальних висновків, переліку умовних скорочень, списків використаних джерел (21 позиція) і використаної літератури (227 позицій), трьох додатків на 268 сторінках (транскрибовані діалектні тексти, таблиці - 11, діаграми - 6). Основний зміст дисертації викладено на 213 сторінках, загальний обсяг роботи - 507 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У „Вступі” обґрунтовано актуальність теми, визначено мету, завдання, методи, об'єкт та предмет дослідження, окреслено наукову новизну, теоретичне й практичне значення дисертації, подано відомості про апробацію результатів вивчення українського мовлення соціуму Луганська.

У першому розділі „Український складник мовлення як об'єкт лінгвістичних студій” розглянуто стан вивчення мовлення міста як лінгвального феномена та основні напрями студій, подано соціолінгвістичну характеристику міста. Виявлено екстралінгвальні та інтралінгвальні чинники, які зумовлюють структурні риси мовлення міста. До екстралінгвальних належать: географічне розташування міста, етнічний склад населення, мовна політика в регіоні (зокрема, вплив ЗМІ, мова освіти), джерела формування сучасного мовлення міста Луганська, ступінь сформованості національної самосвідомості, психологічні чинники (індивідуальне світосприйняття та гендерні особливості).

До інтралінгвальних чинників належать: мовна поведінка особи в суспільстві; взаємодія різних стратів - літературної мови, просторіччя та діалектного мовлення; взаємодія української й російської мов.

Стан української мови в місті залежить передусім від визнання мовцями української мови рідною та її практичного повсякденного використання. Так, із загальної кількості мешканців Луганська (499 252) тільки 14,2 % визнали рідною українську мову, 84,7 % - російську, 1 % - інші мови.

Виділено три СЛГ мовлян, які послуговуються українською мовою:

І група - молодь 15 - 25 років, працівники підприємств або студенти середніх спеціальних (коледжі) та вищих навчальних закладів, у побуті спілкуються переважно українською мовою, зберегли особливості рідної говірки; їхній білінгвізм субординативний (підпорядковане становище займає російська мова) або, рідше, координативний, безпосередній, продуктивний, змішаний; соціальні підгрупи: 1) студенти І - ІІ курсів, 2) студенти ІІІ - ІV курсів, 3) молодь, яка нещодавно закінчила навчання у вищих навчальних закладах.

ІІ група - мешканці Луганська віком понад 25 років, які зберігають особливості рідної говірки, працюють на різних підприємствах міста або перебувають на пенсії. Білінгвізм цих мовлян субординативний (підпорядковане становище займає російська мова), безпосередній, репродуктивний, змішаний; соціальні підгрупи: 1) пенсіонери, 2) домогосподарки, 3) жителі міста, які працюють.

ІІІ група - мешканці міста з вищою освітою, які в побуті використовують російську мову, у навчальних закладах опанували українську мову, контактували з носіями східнослобожанських говірок, для них характерний білінгвізм субординативний (підпорядковане становище займає українська мова), посередній, репродуктивний, змішаний; соціальні підгрупи: 1) люди, які в дитинстві (у родині) розмовляли українською мовою (материнська мова українська), 2) респонденти, які народилися в російськомовній родині, але близько спілкувалися з носіями української говірки, 3) особи, які лише вивчали українську мову в навчальних закладах або на робочому місці.

В обраних для спостережень мовлян виявлено дві моделі мовленнєвої поведінки: 1) білінгвальна українсько-російська модель мовленнєвої поведінки мовців, для яких рідною є українська мова (І, ІІ СЛГ); 2) російсько-українська модель мовленнєвої поведінки з рідною російською мовою (ІІІ СЛГ).

Записи усного мовлення респондентів різних груп проаналізовано окремо та в зіставленні.

У другому розділі „Фонетичні риси усного українського мовлення луганців” виявлено склад голосних і приголосних фонем, особливості їх реалізації за позиціями в слові та синтагматичним оточенням, виділено базові фонологічні опозиції.

Дослідження виявів голосних фонем у мовленні засвідчує наявність шестифонемного наголошеного вокалізму: /а/, /о/, /у/, /и/, /і/, /е/.

Варіювання щодо вживання /о/, /у/, /е/ в наголошених складах не виявлено; реалізація названих фонем має всі властивості голосних, що характерні для говірок південно-східного типу (|голову, у|рок, на |пойіз'д'і, |думайу, здо|бути, сто|сунки, меи|не, реип|рес'ійа, |техн'іки).

Мультилінгвальна ситуація Луганська спричинила появу специфічних фонетичних рис. Звуки [а], [и], [і] можуть вимовлятися без суттєвих змін (скла|дала, нази|вайуц':а, |бат'ко, |жити, |виiшла, рука|виц'і, хл'іб, веи|с'іл':і, к|вяітн'а); водночас у наголошеній і ненаголошеній позиціях у цих фонемах спостережено: а) зміщення артикуляції /а/ в напрямі до середнього ряду (пеиреи|жяероч'ку, спровеку|вети - у мовців ІІ та ІІІ СЛГ); б) звужену вимову /и/ - [иі], [іи] після м'якого [ч'] (пеич'іи|мо, закяін'|чяиіла - в усіх СЛГ) та інших приголосних у спільних для української й російської мови словах (|Кяиійеў, |сяиіл'но - в усіх СЛГ); в) паралельне вживання /і/ та /о/ спостережено у відкритих та закритих складах: у префіксах (розоб|рали - роз'іб|рали, по|дя:ерживат' - пяі|д:ержали); у коренях слів (виход|н'і - вихяід|них, на стол - ст'іл); у суфіксах (І|ваноўна - І|ван'іўна); у флексіях (кур|сантов - кур|сант'ів - в усіх СЛГ); г) вимову [і] на місці нормативного [о] (|с'іл'і замість |сол'і в мовців ІІІ СЛГ) вважаємо гіперичним явищем; ґ) варіантами слів, у яких [і] походить з [м], є лексеми з рефлексами [е] (|л'етн'і, |д'ет'і, х|л'еба - в усіх СЛГ); д) пом'якшення попереднього приголосного перед [е] у суржикізмах та словах, вимова яких у російській та українській мовах різниться лише м'якістю - твердістю передньоязикових (|буд'е, і|д'ем, проб|л'еми, |н'ерви - в усіх СЛГ).

Мультилінгвальна ситуація сильніше вплинула на реалізацію ненаголошених голосних фонем, зокрема, у ненаголошеній позиції фонеми: /а/, /о/, /у/, /и/, /і/, /е/ в цілому не виходять за межі звукового ряду кожної фонеми й можуть бути реалізовані звуковиявами [а], [о], [у], [и], [і], [е] (нау|ковими, рос|казуват', у|чилиеше, ви|конувати, пози|тиўн'і, сеи|бе); водночас помічено, що:

а) фонема /о/ може реалізуватися також у звуках [оа], [а], це виявлено: у власне українських словах (неипа|гано, га|р'ілоч'коi); у словах, які мають схоже звучання в українській та російській мовах: перед складом з наголошеним голосним низького підняття [а] (ма|рал'них, зага|райем); у другому та третьому переднаголошених складах, якщо далі йде склад з наголошеним [а] (камяі|сар, дарагу|вато); перед складом з наголошеним голосним середнього підняття (ма|йе `моє'); перед складом з наголошеним голосним високого й високо-середнього підняття (ха|т'іла); у російських словах (васкр'і|с'ен'йа, коал|хоза); у суржикізмах (та|да, помаг|ти). Як регулярне явище акання зафіксовано в СЛГ І (29,2 %), ІІ (16,6 %), ІІІ (37,5 %), що свідчить про відчутну орієнтацію частини луганчан на російський мовний код;

б) звук [о] може вимовлятися як [оу], [у] перед складом з наголошеними [у], [і], спорадично перед складом з іншими голосними та в кінці слова (соу|бяі, тоу|му, бу|йари, р'іў|нен'коу - у мовців І і ІІ СЛГ з українсько-російською моделлю мовленнєвої поведінки). Загалом укання для мовлення соціуму Луганська мало властиве, здебільшого фонему /о/ реалізовано звуком [о];

в) фонему /а/ спорадично реалізовано алофоном [о] (гіперичне окання - по|йіхоў, помо|гайемо - у мовців І і ІІ СЛГ), загалом така вимова не є закономірною;

г) наближення звука [и] до [е] спостерігаємо перед наступним складом з наголошеним [е] (диек|ретн'і, стие|пенд'ійі); перед іншими голосними фонема /и/ непослідовно реалізована як [и], [ие] (Вола|димиерович', дие|т'ачяому, вие|но; сиди|мо, психяі|атри - в усіх СЛГ);

ґ) фонема /і/ може бути реалізована виявами [и], [иі], [іи]: у росіїзмах (дос|тиг (рос. достиг), |либо (рос. либо), |Дима (рос. Дима) - у мовців ІІІ СЛГ); в українських словоформах після приголосних: [н], [п], [ш], [к], [ж], [т], [м], [р], [л] (ни|куди, заципи|н'іла, н'іи|коли, пяіиш|ли, г|роши, ма|н'ус'еін'ки, на по|жежи, ў|бити, ок|реми, |матеири, до|рос'л'іи - в усіх СЛГ);

д) основним виявом фонеми /е/ на початку та в середині слова при сполученні з твердими приголосними є звук [еи] (леи|жаў, теилеифо|нуйу, пеиреино|ч'уйе, еикстреи|мал'на - в усіх СЛГ).

Інтерференція вплинула на фонетику словоформ, засвоєних з російської мови, та на словоформи, схожі за звучанням у російській та українській мовах, зокрема, після палаталізованих приголосних /е/ зазнає звуження [еі], [і] (н'ім|ножко, ізвяеі|н'іт', бяіскул'|турниi, т'і|бяі, бяіез ч'оло|вяіка, еіконо|мяіч'ного - в усіх СЛГ).

Виразну вимову [е] зафіксовано: у відкритих складах у кінці слова (до |мене, |шосте); на початку та в середині слова в рідковживаних словах (егойіс|тич'нойі, нерваўло|гяіч'еіс'кяіi - в усіх СЛГ);

ґ) збереження [о] в префіксі/прийменнику од- у мовленні луганців старшого віку: одвеиз|ли, од |бабушки. Вимову [о] в префіксі/прийменнику од- - у мовлян І СЛГ (от|носилас', от|водила) вважаємо таким, що виникло під впливом російської мови.

Отже, у ненаголошеній позиції голосні фонеми репрезентовані алофонами, виникнення яких зумовлене синтагматичними умовами реалізації, типовими для українських говірок південно-східного наріччя, та алофонами, що постали внаслідок інтерференції.

В усному мовленні соціуму Луганська виявлено систему консонантизму, яка має 32 фонеми. Зафіксовано риси, властиві переважно всім мовцям міста: а) уживання м'якого [ч'] (|жяіноч'ка, |вибач'те, |ч'істила, |хоч'ут', викла|дач'); б) заступлення /?/, /?/ фонемами /з/, /ж/ (у |зеркало, хо|жу); в) заступлення задньоязикової фонеми /ґ/ фарингальною /г/ (грун|туйец':а).

Губні приголосні в мовленні білінгвів трьох досліджуваних груп мають різні звуковияви.

Звуки /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/ є переважно твердими (|облас'т'і, пропрац'у|ваў, |дивимс'а, фотографу|ваў, |фермерцтвом, зеимлеив|ласн'іс'т', |фахом). Губні пом'якшені в позиції перед /і/ різного походження (свяіi, по|бяіл'ше, пяід'іi|ти, мяіi, фяіл'м, вяіс'і|л'еi, забЙі|рат'); спорадично можуть пом'якшуватися перед [й] (с'імя|йа, ро|з'ібяйец':а, пя|йаниi, звяйа|зати - в усіх СЛГ).

Спостережено паралельне функціонування сполук [вй], [пй], [мй] та звуків [вя], [пя], [мя] (деивйа|ц·от - деивяа|ц·от, пйат' - пяат', м|йасо - мяас|ниi), що пояснюємо впливом норм російської мови - в усіх СЛГ); спорадично виявлено зміну сполуки [мй] на [мн'] (м|н'асо - у мовців ІІ СЛГ).

Фонема /в/ маніфестована звуковиявами [в], [ў], [вф], [ф]: [в] переважно перед голосними (во|да, об|вяітреино - в усіх СЛГ); нескладотворчий [ў] перед приголосними та в кінці слова (у|з'аў, не ўро|дило, соў|хоз - в усіх СЛГ); під впливом російського мовлення зрідка в мовців усіх СЛГ зафіксовано звуковияви [вф], [ф] у кінці слова (наў|ч'іивф, л'у|бовф, |?унгл'іф), перед глухими приголосними (|жовфтиi, вф|кус'н'і); [вф] перед шиплячими (навф|ч'іила, |д'івфч'іинка), перед дзвінкими (тільки в мовців ІІІ СЛГ: вф|дома, вф д'еі|р'еўн'у). У мовців, які вживають [вф], спорадично спостережено вимову [в] у кінці слова (|цер'ков, л'у|бов), перед сонорними (пози|тивно, вра|жайе), перед дзвінкими [д], [з] (в|з'ати, в|д'ач'на) та перед [г] (в |город'і, |довго).

Спорадично в мовленні старших мешканців (60 років і старші) губні приголосні мають фонетичні варіанти: на місці /ф/ може виступати [хв] або [х] (хварш, |кохта); звук [ф] замість [хв] (фа|тат', фул'і|ган), що властиве південно-східним діалектам.

Опозицію твердість : м'якість репрезентовано вісьмома корелятивними парами: /д/ : /д'/, /т/ : /т'/, /з/ : /з'/, /с/ : /с'/, /р/ : /р'/, /н/ : /н'/, /л/ : /л'/, /ц/ : /ц'/; ця опозиція реалізована послідовно.

Руйнування спостережено: а) перед /е/ в суржикових формах та словах, які респонденти вимовляють однаково в українській і російській мовах, за винятком м'якості / твердості передньоязикових (інтеи|р'есне, бу|галт'еірс'киi - в усіх СЛГ); б) при звуженні наступного [и] та появі звуків [иі], [і] переважно в словах, які близькі за звучанням в обох мовах (|с'іл'на, ун'івяірсяиі|тету - в усіх СЛГ). Спорадично м'який [р'] замість [р] зберігається в кінці слова у вихідній та похідних словоформах (хва|нар', сеикреи|тар', |сахар'у - переважно в мовців І, ІІ СЛГ) та в середині слів у кінці складу, перед [а], перед м'якими приголосними (|цер'кви, |Хар'коў, гр'а|ниц'і, маст'ір'с'|ка, Славяано|гор'с'кого - в усіх СЛГ).

Ствердіння /д'/, /т'/, /н'/ спостережено при обниженні [і] до [и] (на няиіi, |дяиіроч'ка, (|р'іч'ка) проти|кайе - у мовців ІІІ СЛГ); ствердіння /л/ у позиції перед наступним твердим приголосним (|тЙілки, |бяілше - у мовців ІІ СЛГ).

Утрату м'якості перед /е/, /и/ зафіксовано і в російських словоформах: (з|рен'ійе, |Дима, С|вета - у мовців ІІІ СЛГ).

Опозицію глухість : дзвінкість маніфестують вісім пар приголосних: /п/ : /б/, /ф/ : /в/, /т/ : /д/, /т'/ : /д'/, /с/ : /з/, /с'/ : /з'/, /ш/ : /ж/, /х/ : /г/.

Часткове оглушення приголосних /б/, /д/, /д'/, /з/, /з'/, /ж/, /г/, що не виходить за межі звукового ряду кожної фонеми [бп], [пб], [дт], [тд], [зс], [сз], [жш], [шж], [гх], [хг], в усному мовленні може бути зумовлене швидким темпом мовлення, характером сусіднього приголосного, місцем розташування звука в слові, місцем паузи, артикуляційними особливостями мовця. Спостережено непослідовну реалізацію опозиції глухість : дзвінкість у тих самих позиціях. Оглушення зафіксовано: 1) перед наступним глухим приголосним: а) на межі префікса й кореня (вяітк|ривф, росхо|дилас', пяідтпе|рацяа, розскур|кул'ували - в усіх СЛГ); б) у середині слова (м|латшиi, |лошка, з|вяітдкие, |л'іжшку - в усіх СЛГ); в) у кінці слова (йак|расз |переидт, шяч'оп пасту|пит' - в усіх СЛГ); 2) перед наступним дзвінким приголосним: а) на межі префікса й кореня (вяідтбу|ватис', зсда|валие, обп|гортка - в усіх СЛГ); б) у середині слова (ложш|бинкяі, к|ладтбишяе - у мовленні І, ІІ СЛГ); в) у кінці слова (годт дру|жу, по|гип |зарас - в усіх СЛГ); 3) перед сонорними приголосними: а) на межі префікса й кореня (одтнеи|сут', сва|рилие); б) у середині слова (не ўс|тигхла, к|рухгл'і - у мовленні І, ІІ СЛГ); в) у кінці слова (пеи|р'іодт во|на, |такош на); 4) перед паузою (на|задт //, н'іш //).

Збереження ДО „дзвінкість” зафіксовано: 1) перед наступним глухим приголосним: а) на межі префікса й кореня (пяідпие|хайут', пяідч'і|н'алис'а, |розцвяіт - у мовленні І, ІІ СЛГ); б) у середині слова (су|с'ідка, |дужч'е, пово|розки); в) у кінці слова (|переид |Паскоi, с пяід с|ход'іў, хл'іб пеик|ли - у мовленні І, ІІ СЛГ); 2) закономірно - перед наступним дзвінким приголосним: а) на межі префікса й кореня (вяідбу|довувати, розба|лакалис', надг|ризениi - в усіх СЛГ); б) у середині слова (с|вад'ба, ждем, |завжди - в усіх СЛГ); в) у кінці слова (шяоб |д'іти, друг жие|ве, та|кож |бат'ка, при|вяіз г|рошяі - в усіх СЛГ); 3) перед сонорним: а) на межі префікса й кореня (одвеиз|ли, вяідмяі|ч'али - в усіх СЛГ); б) у середині слова (наiу|л'ублеиниіша, спосеи|редл'еівиi, с|р'едн'іi - в усіх СЛГ); 4) перед паузою (год //, |зараз //, та|кож //, клуб / - в усіх СЛГ).

Як вплив української мови на російську вимову оцінюємо гіперичну дзвінку вимову звука перед глухим приголосним у російських словоформах (об|шяатис'а, обшяе|жит'іі - у мовленні І СЛГ).

Отже, фонетичний рівень українського мовлення Луганська за своїм архетипом є українським, частково здиференційованим за СЛГ; серед чинників динаміки фонетичної структури словоформ найважливішими виявлено синтагматичні умови реалізації фонем, діалектні впливи та українсько-російську взаємодію.

У третьому розділі „Морфологічні риси українського мовлення соціуму луганців” зосереджено увагу на іменникових, прикметникових, дієслівних формах в українському мовленні Луганська.

Іменникові форми в українському ММ Луганська не засвідчують глибоких відмінностей від словоформ іменників східнослобожанських говірок.

Родові та числові форми іменників виявляють спільність із формами, поширеними в південно-східних діалектах та літературній мові. Спорадично виявлено риси, які засвідчують наявність особливостей: у формі Р. в. однини в сполученні їх з числівниками паралельно вживаними є форми два |мяіс'ац'а - два |мяіс'ац'і (в усіх СЛГ, імовірно, під впливом російського мовлення); у поодиноких випадках засвідчено перехід до іншого граматичного роду (ката|ракт на|паў, т|риста за |л'ітру |водткяі - у мовленні І, ІІ СЛГ).

При творенні відмінкових форм іменників спостережено такі особливості.

1. В іменниках І відміни однини та множини: а) в О. в. однини варіанти флексій -ойу, -ейу, -оi, -еi (|д'іўч'інойу, з цеи|булейу, по|жежейу, ду|шейу, за теч'і|йейу, з ги|тароi, с кар|топл'еi, |Сашеi, о|л'ійеi). У мовців І СЛГ спостережено рівномірне вживання флексій -ойу, -ейу та варіантів -оi, -еi; у ІІ СЛГ флексії -оi, -еi зафіксовано рідше, у ІІІ СЛГ такі флексії виявлено спорадично; б) в О. в. однини спорадично вжито флексії твердої групи -ойу, -оi в іменниках мішаної та м'якої груп (плат|н'ойу, сеикреи|таршойу, за |мишойу, з Геир|ман'ійоi, за гра|н'іцоi, |л'ін'ійоi); в) у формах М. в. однини основ на /к/ та /г/ перед закінченням -і відсутні морфонологічні зміни - вияв аналогії до інших відмінкових форм (на но|гяі, на п|ракт'ікяі, ў ба|ракяі); г) у формах М. в множини спорадично вживана флексія -ам (по сто|пам, по з|вяоздам).

2. В іменниках ІІ відміни однини та множини чоловічого роду виявлено: а) у формах Р. в. однини варіювання флексій -у, -а (к|ласа - к|ласу, |метра - |метру - в усіх СЛГ); б) в О. в. однини в іменниках м'якої та мішаної груп спорадичне вживання флексії -ом (но|жом, шпри|цом, ру|л'ом - у мовців І, ІІ СЛГ); в) у М. в. однини паралельне вживання флексій -і, -у: унаслідок незнання норм сучасної української літературної мови (ро|ботала ў ба|ру - у |тому |бар'і - у мовців І, ІІІ СЛГ), під впливом російськомовної моделі (у Лу|ганс'кяі - у Лу|ганс'ку - в усіх СЛГ); г) у Н. в. множини вживання флексії -а замість -у (веич'о|ра, тракто|ра - в усіх СЛГ); ґ) у Р. в. множини флексії -іў, -еi, -оў, -ій,

-Ш (гос|подар'іў, дру|з'еi, сва|тоў, птах (|р'ізних), |олен'іi). Панівною в мовців усіх СЛГ є флексія -іў, яка поширилася на слова російської мови (прис|тупникяіў, ч'а|с'іў, руб|л'іў, лу|ч'іў).

3. В іменниках ІІ відміни однини та множини середнього роду помічено спорадично: а) у Р. в заміну флексії -а на -у (поавеир|нулис'а з |мор'у - у мовців ІІІ СЛГ); б) у М. в. заміну флексії -у на -і (проат'і|кайе по сеи|л'і, п|лаваў по |озеир'і - у мовців І СЛГ); в) у Р. в. множини вживання флексії -аў замість -Ш флексії (п|тиц'а з |розмахом к|рил':еў - у мовців ІІІ СЛГ); г) у З. в. множини заміну закінчення -а на -і (гри|бут' |лис'т'і - у мовців ІІІ СЛГ).

В іменниках ІІ відміни множини в М. в. зафіксовано спорадичне вживання флексії -ам, поширеної в південно-східних говірках і в російській мові (по |намяірам, по пос|тупкам, по мяіс'|ц'ам, по о|ч'ам - у мовців І, ІІІ СЛГ).

4. В іменниках ІІІ відміни множини зафіксовано в Р. в. спорадичне вживання флексії -іў (меи|дал'іў, |доповяід'іў - у мовців ІІ, ІІІ СЛГ).

У прикметникових формах переважно вжито флексії, які не мають відмінностей від форм, поширених у південно-східних діалектах та сучасній українській літературній мові. Відзначено такі особливості: а) у Н. в. чоловічого роду твердої групи флексії м'якої групи -іi, -іиi, -иіi (с'іл'с'|кяіi, моло|ден'кяіиi, веи|ликиіi - в усіх СЛГ); б) у цьому ж відмінку зафіксовано флексію -оi (ст'еіп|ноi, випуск|ноi - у мовців ІІІ СЛГ); в) у Н. та Зн. відм. середнього й жіночого родів спостережено нестягнені форми з флексіями -ойе (-айе), -ейе, -айа (|виш:ейе, ст|рашнойе, роко|вайа, |рускайе - в усіх СЛГ); г) у Р. в. жіночого роду варіювання флексій -ойі, -оi (-оаi), (профеи|с'ійнойі, |йашноi, хо|лодноаi - в усіх СЛГ), -іi (|бат'кяіўс'кяіi - у мовців І, ІІ СЛГ); найбільше функціональне навантаження в усіх СЛГ має флексія -ойі; ґ) у Д. в. жіночого роду флексії -оi, -ойі (со|вяец'коi, с|таршойі, самоас'|т'ійнойі - в усіх СЛГ). Виникнення форм з -оi пов'язане насамперед з впливом російського мовлення, хоча такі форми відомі архаїчним українським поліським діалектам, на українську; д) в О. в. чоловічого та середнього родів твердої групи після [ч] фіксуємо флексії -иім, -ім (наiб|лишячяиім, бала|куч'ім - в усіх СЛГ); е) в О. в. жіночого роду флексію -оi (-оаi) (|меняшоi, б'еі|р'емяен:оi, с|таршоi, сухк|ровоi, хви|л'астоаi). Усічення флексії притаманне мовленню респондентів старшого віку (54,5 % від усіх зафіксованих словоформ). Мовці, для яких рідною є російська мова, прикметники зі скороченими флексіями не вживають; є) у М. в. чоловічого та середнього родів у твердій і м'якій групах ужито варіанти флексій -ому (-оаму), -ом (ў п|рошлоаму, у деир|жаўном - у мовців усіх СЛГ); -ім (ў до|машн'ім - у мовців І, ІІ СЛГ); ж) у М. в. жіночого роду спостережено флексії -оi (аi) (ў ма|нен'коi, на анг|л'іiс'коi, па трам|ваiнаi - в усіх СЛГ), -ойі (по газодимозахис|нойі, по слу|жебнойі - у мовців ІІІ СЛГ); у множині: а) у Н. в. зафіксовано нестягнені флексії -ійі (-ийі, -іийе) (л'у|бяімийе, за|пасл'івийе, ар|мяейс'кяійе, комсо|мол'с'кяіийе); б) у Р., О., М. відм. спостережено в прикметниках твердої групи флексії м'якої групи: -іх (-іих), -іми (укра|йін'с'кяіх, |вишячяиіх, |умн'іх, га|р'ач'іми, з |рус:кяіми, ў |Сал'с'кяіих, ў ма|л'ен'кяіх - в усіх СЛГ).

Форми вищого ступеня порівняння прикметників творяться за допомогою суфіксів -ш-, -іш- (по|легхша, |меняшоi, ста|р'ішиi, важ|н'іша); в окремих словоформах відбулися синтагматичні асимілятивні зміни (-ш- > -ч-) (б|лижшч'іi, б|лишяч'і - у мовців І СЛГ). Найвищий ступінь порівняння утворюється додаванням префікса най- до форми прикметника вищого ступеня (наi|л'іпшиi, наiсмач'|н'іша, наiдоб|р'іша, наiвеисеи|л'іша).

Аналітичні форми утворено за допомогою: слів більш, найбільш (бяіл'ш |опитн'і, бяіл'ш хо|роших, наi|бяіл'ш профеис'іо|нал'ниi, наiбяіл'шж попу|л'арна); займенника самий, який додається до прикметника нульового ступеня порівняння (|самий ма|лен'кяіиi, |самий вие|ликиi, |самих по|ганих) та вищого ступеня порівняння (|самиi ста|р'ішиi - у мовців ІІ СЛГ).

Найбільш продуктивними в мовців І СЛГ є аналітичні форми, у мовців ІІ і ІІІ СЛГ - синтетичні форми. Усього вжито ступеньованих прикметників у СЛГ І - 34, ІІ - 26, ІІІ - 41. Із них форм вищого ступеня у СЛГ І - 8, ІІ - 17, ІІІ - 26; форм прикметників найвищого ступеня порівняння в містян у СЛГ І - 11, ІІ - 3, ІІІ - 3; прикметників аналітичної форми (слів більш, найбільш) у мовців СЛГ І - 7, ІІ - 0, ІІІ - 8; форм прикметників, утворених за допомогою займенника самий, у мовлян СЛГ І - 8 (23,5 %), ІІ - 6 (23,1 %), ІІІ - 4 (9,8 %), що є збереженням рис рідної говірки. Лише в поодиноких випадках виявлено короткі форми прикметників (ўпе|веин, т|р'ебовет'еіл'ен - у мовців І, ІІ СЛГ).

У дієслівних формах спостережено такі риси:

1. Дієслова в інфінітиві вжито із суфіксами -ти та -т' (знаi|ти, остано|вити, |виграт', шу|кат'); з фіналлю -т' зафіксовано в мовлян СЛГ І - 48,4 %, ІІ - 64,9 %, ІІІ -10,6 %; дієслів з кінцевим -ти вжито більше в мовлян з прогресивним білінгвізмом.

2. У дієслівних формах дійсного способу теперішнього й майбутнього часів зафіксовано:

а) у 3-й ос. однини в І дієвідміні стягнені форми дієслів без фінального -йе (|бяіга, скла|да, запр'а|га, с|луха - в усіх СЛГ);

б) у 3-й ос. однини й множини ІІ дієвідміни вирівнювання дієслівних флексій ІІ дієвідміни до типу І дієвідміни (т|русе, |держе, |йізде, |возе, |робл'ут', |лаз'ут', уст|ройут', з|робл'ут' - в усіх СЛГ);

в) у 1-й ос. множини І та ІІ дієвідмін паралельні форми дієслів на -м та -мо (сп|рашуйеімо - сп|рашуйем, |можеимо - |можеим, о|формимо - о|формим - у мовців усіх СЛГ);

г) у 1-й ос. однини І, ІІ дієвідмін засвідчено втрату чергування [д], [т], [с] із шиплячими (пяітд|ход'у, неи вину|ват'у, но|с'у, нак|рас'у); випадків утрати чергування відмічено в мовленні І СЛГ - 18,3 %, з усіх зафіксованих словоформ теперішнього часу 1-ї ос. однини І, ІІ дієвідміни з приголосними [д], [т], [з], [с] в основі інфінітива; ІІ СЛГ - 14,6 %, ІІІ СЛГ - 11,1 %.

ґ) у поодиноких випадках зафіксовано: твердий кінцевий -т у формах 3-ї ос. однини й множини (неи поам'і|ч'айет - у мовців ІІІ СЛГ); флексію ІІ дієвідміни -йім замість флексії І дієвідміни -йемо в дієсловах 1-ї ос. множини (с|мазуйім - у мовців ІІ СЛГ); флексії -йіт', -йет', -ит' у дієсловах 3-ї ос. однини (гоа|туйіт' - у мовців ІІІ СЛГ; приейі|ж:айет', гу|дит' - у ІІ СЛГ).

3. Російські та суржикові дієслівні синтетичні форми минулого часу чоловічого роду може бути утворено за допомогою суфіксів -л та -в (-ў) (до|йехал, бул, за|коняч'іў, у|шов - в усіх СЛГ).

4. Дієслова наказового способу 3-ї ос. однини й множини зазвичай утворено за допомогою частки хай та російської частки пуст' (пуст' неи п|лач'е, хаi |т'іста пяіт|ходе; хаi сеи|дит' - у мовців І, ІІ СЛГ).

Чимало іменникових, дієслівних, прикметникових словоформ зафіксовано як спорадичні, вони не мають системного характеру, часто зумовлені психолінгвістичними, артикуляційними особливостями або зорієнтованістю мовлян на російський чи український мовленнєвий код.

Отже, загалом спостережено наявність незначної кількості локальних граматичних рис, якими словозміна іменника, прикметника, дієслова відрізнялася б від типової граматики діалектного довкілля та літературного стандарту; вияви російськомовних впливів відзначено зрідка.

У четвертому розділі „Із спостережень над складом лексики українського мовлення луганців” проаналізовано лексичні особливості у зв'язках насамперед з лексикою діалектного довкілля.

Склад лексики, зафіксований у розмовних текстах мешканців Луганська, може бути оцінений як відображення мовного портрету міста. Усього проаналізовано форм слів у мовців СЛГ І - 11754, ІІ - 14655, ІІІ - 7734, що дало змогу виділити такі форми: спільні з українськими літературними, російські (серед яких не виділяємо розмовні, просторічні, діалектні й т. ін.), форми, які постали під дією інтерференції (трансформовані, суржикові, деформовані), усічені форми, жаргонні, іншомовні та форми, які змінили значення.

Форми, спільні з українським літературним стандартом (|мяіс'ац', |з'ірка), в усному мовленні всіх досліджуваних СЛГ є найбільш уживаними: таких форм зафіксовано в мовлян СЛГ І - 52,2 %, ІІ - 59,9 %, ІІІ - 65,4 %.

Форм, які мають однакову звукову оболонку в російській та українській мовах, виявлено в мовців СЛГ І - 11,0 %, ІІ - 7,61 %, ІІІ - 5,8 % (|воду, |голову, |голос, |музику).

Спостережено російські лексеми, які становлять у мовленні СЛГ І - 14,0 %, ІІ - 9,6 %, ІІІ - 5,8 % (паш|л'і, таб|л'еткяі, мяітс'іст|роi), серед яких виділяємо варіантні - форми, які внаслідок заміни одного звуковияву іншим, зміни фіналі слова, пересунення наголосу переходять з однієї мови в іншу (|долго, |с'іил'но, воаi|ну, у|ме, |новиi).

Спостереження над українським мовленням соціуму доводять, що російські лексеми мовці можуть сприймати як українські і як російські, що залежить від типу білінгвізму, рівня освіти, багатства словникового запасу, загальної мовної культури.

Українсько-російський та російсько-український білінгвізм мовлян зумовлює появу в їхньому мовленні лексичних одиниць унаслідок інтерференції, у зв'язку з чим постали трансформи, яких виявлено в текстах мовлян СЛГ І - 16,0 %, ІІ - 16,3 %, ІІІ - 20,5 %.

Серед трансформ виділяємо: 1) власне українські з фонетичними, морфологічними та акцентуаційними особливостями російської мови або українських суміжних говірок; 2) суржикові; 3) деформовані.

Власне українська лексика може мати фонетичні, морфологічні та акцентуаційні риси російської мови або суміжних українських говірок; серед них розрізняємо форми, які: а) виникли внаслідок впливу російської мови на українську: заміна [о] на [а] (|вираби, варан|ц'і); пом'якшення приголосних перед [е] (вяеі|ликиi, б|лишяе); звуження [и] та перехід в [і] (ба|бус'іним, бу|динач'кяі); заступлення фонеми /в/ звуковиявами [ф] [вф] (вф|читис'а, ф|ч'ен':а); пом'якшення губних перед [а] (памяа|тайу, хло|пяатко); усічення флексій (|бяіл'шоi, |кяішеич'коi); тверда вимова [ц] перед [а] в дієсловах з постфіксом -с'а (по|добайеца);

б) мають риси суміжних українських говірок: заступлення африкат [?], [?] звуками [з], [ж], [д] (з|вон'ат', хо|жу, |йіз'д'у); м'якість [р'] у кінці складу (кур'|ми); збереження [о], [е] в новому закритому складі (т|рошки, сел); заміна [а] на [о] (бо|гатиi, сол|феток); уживання [г] замість [ґ] (грун|туйец':а); заміна [о] на [у] (заруб|л'али, бу|йари); заступлення фонеми /ф/ звукосполукою [хв] або звуком [х] (х|вяізиіку, |тухл'ах); стягнені форми дієслів ІІІ ос. одн. теп. часу (|бяіга), вирівнювання дієслівних флексій ІІ дієвідміни до флексій І дієвідміни (|возе, |носе); уживання префікса од- (от-, ат-) (од:а|ли, отда|йе, ат|ходиў);

в) мають риси, спільні з суміжними українськими говірками та російською мовою (як пом'якшення [ч'] - (|бач'іили, |вяіч'ниi);

г) зі змінами наголошування (бук|ви).

Серед суржикових форм виділяємо різновиди:

1) російські форми, адаптовані під українські, які виникли внаслідок: а) лексичної та фонетичної інтерференції (наз|ван':а, са|сед, долж|н'і `повинні'); б) лексичної та граматичної інтерференції (в |аўгуст'і, |бабушц'і; п|рошлому, соз|дав); в) лексичної та словотвірної інтерференції вяідл'і|ч'іўс'а (рос.`отлечился`), у|хажувати (рос.`ухаживать`);

2) гібридні форми, які поєднують норми української й російської мов одночасно. Виділяємо три види поєднань: а) фонетичні (|вяесеило, поасту|пила, з'еі|лен'і); б) морфологічні (пяідго|ни, вига|ражувала, |т'откойу, на|ігране, саў|с'ім, дн'іi); в) змішані (к|рестиекам, |йакто).

У свідомості мовлян українськими є гібридні форми, які мають закінчення, властиві українській мові, форми, яким притаманні закінчення російської мови, мовці вважають російськими або суржикізмами;

3) деформовані форми, що постали шляхом: а) зміни суфікса (о|д'агнута `одягнена'); б) зміни префікса й суфікса (зряіў|н'ал'но `порівняно'); в) усічення префікса (йав|л'айе `уявляє'); суфікса (вяіiс'|ким `військовим'); звука (кос'т'і|туц'ійі `конституції'); частини слова: (поз|лаза ш|кура `позлазила'); г) поєднання частин різних слів (приепамйа|тати (пригадати + пам'ятати); спостережено деформацію іншомовних слів: |секан сен.

У мовленні луганців спостережено українські діалектні та українські розмовні словоформи. Уживання діалектних форм спостережено в мовленні всіх СЛГ, мовляни ІІІ СЛГ використовують цих форм 0,9 % від зазначеної кількості проаналізованих форм, для більшості мовців І та ІІ СЛГ українська діалектна мова є материнською, тому в мовців І СЛГ ці форми становлять 3,4 %, у мовлян ІІ СЛГ - 3,1 % (му|жик, жалку|валис'а, о|бяіiст'а, с|ворн'ах).

У записаних текстах спорадично спостережено: 1) іншомовні слова, які відомі в українських діалектах і сягають польського джерела, у І СЛГ - 6, ІІІ - 6 (с|тойіт' с'ім з|лотих / д|вац'ат' грош); 2) усічені форми, що становлять у містян І СЛГ - 63 лексеми, ІІ - 24, ІІІ - 7 (н'і|ко `ніколи', |зара `зараз'); 3) жаргонізми, яких нараховано в мовців І СЛГ - 17 та ІІ СЛГ - 30 (0,2 %) (кру|тоi, наж|ремс'а).

Стилістичне забарвлення тексту створюють: вигуки о-о, ой, ох, га (о-о / уже i |йісти); слова інших частин мови, які виконують роль вигуків і їх можна виявити лише в контексті (та ў |нейі ч'оло|вяік |дома / д|ра-ас'т'е); вигуки-словосполучення з компонентом Бог (неи даi |Бог); повтори (|н'іколи / |н'іколи); слова з демінутивними суфіксами (неи із бяід|нен'ких; т|реба ку|пити |дето ха|тинку); форми з різко зниженим стилістичним забарвленням (му|ра iшла; пяі|т:ирач'еім |буду; от за|раза; шмон; ах ви ж пед|л'уки; при|л'ізу до|дому; даваi д|рапат'; да|ваi жрат'); сучасний молодіжний сленг (фяіг|н'а прис|нилас'; вяін же ш ўна|туряі ока|заўс'а неи при|вяазаним).

Луганці в усний текст часто вводять фразеологізми для посилення експресивності вислову та впливу на слухача (на йі|ду оста|йец':а |д'іроч'ка з |бублиека; на ўс'у йеў|ропу ч'ут').

Нейтральна лексика може набувати експресивності в різних жанрах, зокрема: у спогадах (та у|жасниi |ливен'! / з|мокли до |ниточ'ки! / про|мокли так шо); у побутовій розповіді (во|на |дуже к|ласна // та|ка веи|лика / у н'еі|йо та|кяіи к|р'епкяі бал'|шийе |лапкяіи // і |дуже во|ни смиш|л'он'іи).

Усні тексти насичені емоційними експресивними елементами, що передано в мовленні підвищенням тону, супроводжується інтонацією, жестами, мімікою.

У Висновках відзначено, що для мовної ситуації Луганська характерний українсько-російський і російсько-український білінгвізм з фактичною нерівноправністю щодо сфер побутування української мови, оскільки перевагу в спілкуванні мешканці нерідко віддають російській мові (76,4 % - 84,3 %), що є виявом диглосії в місті.

Зберігаючи тісний зв'язок із діалектним довкіллям, зазнаючи впливів українського літературного мовлення та російського просторічного й літературного мовлення, українське мовлення Луганська внаслідок поєднання зазначених джерел виформувало набір ознак, які поширені й маркують це мовлення на тлі мовлення міст інших регіонів України. Зокрема, фонетичними маркерами є:

- звужена вимова фонеми /и/, що може реалізуватися у звуковиявах [иі], [іи]; відсутність чергування /о/, /е/ з /і/; пом'якшення попереднього приголосного перед [е] в суржикових словах; заміна /о/ на /а/; збереження [о] в префіксі/прийменнику од- у мовлян старшого віку; заступлення /?/, /?/ фонемами /з/, /ж/; уживання м'якого [ч']; реалізація /в/ як [в], [ў], [вф], [ф]; /ф/ як [хв] або [х]; пом'якшення /б/, /в/, /п/ перед /й/; функціонування сполук [вй], [пй], [мй] поряд з [вя], [пя], [мя]; часткове або повне оглушення приголосних та збереження дзвінкості в кінці слова й перед паузою;

- до морфологічних маркерів належать: усічення флексій (-оi, -еi) в іменниках І відміни в О. в. однини переважно в мовленні І СЛГ; вирівнювання основ, що закінчуються на задньоязиковий /к/ та фарингальний /г/, перед закінченням -і, -и в іменниках І відміни у формах М. в. однини й множини; уживання флексій -у, -а в іменниках ІІ відміни чоловічого роду у формах Р. в. однини; поширення флексій -і, -у в іменниках ІІ відміни чоловічого роду в М. в. однини; побутування флексій -ах, -ам в іменниках ІІ відміни в М. в. множини; уживання форм інфінітива на -т'; превалювання стягнених форм дієслів на -йе І дієвідміни дійсного способу теперішнього часу в 3-й ос. однини; вирівнювання дієслівних флексій ІІ дієвідміни до флексії І дієвідміни в дієслівних формах ІІ дієвідміни дійсного способу теперішнього часу 3-ої ос. однини; побутування паралельних форм дієслів на -м у дієслівних формах дійсного способу теперішнього й майбутнього часу в 1-й ос. множини І та ІІ дієвідмін (це явище властиве ІІІ СЛГ мовців); утрата чергування [д], [т], [с] з шиплячими в дієслівних формах 1-ої ос. однини І, ІІ дієвідмін у теперішньому й майбутньому часі; усічення флексій у прикметникових формах в однині у Р. в. та в О. в. жіночого роду (це явище характерне для ІІ СЛГ мовців); поширення флексії -ом у прикметникових формах однини М. в. чоловічого та середнього роду твердої та м'якої груп (це явище властиве ІІ СЛГ мовців); творення аналітичних форм ступенів порівняння прикметників за допомогою слова самий.

Частину явищ виявлено в поодиноких словоформах, які не впливають на загальний мовний портрет міста (гіперично дзвінка вимова звука [б] перед глухим приголосним у російських лексемах; наявність множинних форм іменників, що мають тільки форму однини, та ін.).

У більшості лексем українського мовлення Луганська переважає загальноукраїнський складник з орієнтацією на нормативну вимову (у мовців І СЛГ такі форми становлять 62 %, у мовців ІІ СЛГ - 73 %, у мовців ІІІ СЛГ - 72 %).

Двомовна ситуація в місті спричинила появу трансформ (у мовлян І СЛГ зафіксовано - 16,0 % таких форм, ІІ СЛГ - 16,3 %, ІІІ СЛГ - 20,5 %).

Спостереження над ММ Луганська засвідчило існування двох основних типів мовців: психологічно зорієнтованих на український мовний код і зорієнтованих на російський мовний код, що впливає на загальний характер мовлення, зокрема, мовці ІІ СЛГ загалом психологічно зорієнтовані на рідний український мовний код, у мовленні молоді в окремих випадках зафіксовано перекодування з українського мовного коду на російський, зміну мовного коду з російського на український спостережено в більшості мовців ІІІ СЛГ, хоча психологічну зорієнтованість на рідний російський код у частини респондентів цієї групи простежено на фонетичному рівні.

Аналіз мовлення на підставі текстів дає можливість спрогнозувати дві ймовірні моделі дальшого розвитку ММ - з посиленням українського складника та з посиленням російського.

лінгвістичний морфологічний мовлення лексика

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИСВІТЛЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Нередкова С. С. Наголошений вокалізм у м. Луганську / С. С. Нередкова // Лінгвістика : зб. наук. пр. - Луганськ, 2005. - № 3. - С. 141 - 146.

2. Нередкова С. С. Ненаголошений вокалізм у мовленні луганчан / С. С. Нередкова // Лінгвістика : зб. наук. пр. - Луганськ, 2006. - № 4. - С. 151 - 161.

3. Нередкова С. С. Кореляція приголосних фонем за глухістю : дзвінкістю в мовленні луганчан / С. С. Нередкова // Вісн. Луган. нац. пед. ун-ту імені Тараса Шевченка. - 2007. - № 15. - С. 205 - 212.

4. Нередкова С. С. Особливості синтагматики губних приголосних фонем в українському мовленні м. Луганська / С. С. Нередкова // Лінгвістика : зб. наук. пр. - Луганськ, 2007. - № 1. - С. 191 - 199.

...