Ідіостиль Сидора Воробкевича

Размещено на http://allbest.ru

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Ідіостиль Сидора Воробкевича

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

воробкевич мова письменник стиль

Дослідження ідіостилю визначних майстрів художнього слова - один з актуальних напрямів в українському мовознавстві (О. Потебня, І. Білодід, В. Русанівський, В. Ващенко, І. Чередниченко, С. Єрмоленко, Н. Сологуб, В. Статєєва, А. Мойсієнко, В. Калашник, Л. Ставицька, В. Чабаненко, М. Пилинський, С. Бибик, Г. Сюта та ін.). Реферовану дисертацію присвячено дослідженню індивідуального стилю талановитого буковинського письменника Сидора Воробкевича (1836-1903).

Розвиток української літературної мови на Буковині в другій половині ХІХ - на початку ХХ ст. неодноразово привертав увагу дослідників (Ю. Шевельов, З. Франко, Ю. Карпенко, К. Герман, І. Матвіяс, Н. Бабич, Л. Ткач та ін.). Описувана проблема поширилася на з'ясування специфіки окремих стилів чи вивчення мовної організації художніх творів буковинських письменників, на виявлення характерних особливостей у відборі зображувальних засобів, які вирізняють автора як індивідуальну творчу особистість із-поміж інших представників національної літератури (М. Станівський, В. Лимаренко, В. Прокопенко, М. Вихристюк, Н. Гуйванюк, В. Статєєва, М. Скаб, Н. Бабич, М. Крупа, О. Криштанович, М. Івасюта, В. Заїць та ін.). Попри те, в українському мовознавстві все ще бракує спеціальних досліджень ідіостилю письменників Буковинського краю, зокрема С. Воробкевича, перу якого належать поетичні, прозові та драматичні твори і який відіграв помітну роль в історії становлення і розвитку української літературної мови на Буковині.

Життя і творчість Сидора (Ізидора) Воробкевича (літературні псевдоніми - Данило Млака, Демко Маковійчик, Семен Хрін, С. Волох, Морозенко, Іван Іванів з-під Кіцманя, Сирота з Буковини та ін.) припадає на другу половину ХІХ ст. У його багатовимірному таланті поєдналися покликання самобутнього поета, прозаїка, драматурга, композитора світської та церковної музики, фольклориста, визначного педагога, громадсько-культурного діяча, редактора буковинських часописів і одночасно православного священика, професора богословського факультету Чернівецького університету, а крім того - великого українського патріота, одного з перших будителів національного українського духу на Буковині. За сорок років невтомної праці на ниві просвіти, красного письменства й музики він заклав разом з Ю. Федьковичем підвалини української національної культури на Буковині, сприяв духовному відродженню українців краю. І. Франко влучно назвав С. Воробкевича „одним з перших жайворонків нової весни нашого народнього відродження” Франко І. Я. Передмова / Іван Франко // Данило Млака (Ізидор Воробкевич). Над Прутом : збірник поезий. - Львів : З друкарні Наукового Товариства імені Шевченка під зарядом К. Беднарского, 1901. - С. 1., а О. Маковей та Ю. Романчук наголошували: „був се чоловік, що тяжкою працею для народу заслужив собі на те, щоб ми єго памятали і єго працю пізнали хоч у части” Маковей О. Ізидор Воробкевич / Осип Маковей // Твори Ізидора Воробкевича. - Львів : Вид-во товариства „Просвіта”, 1909. - Т. 1 : Поезії. - С. 8. - (Руська письменність)., адже він той, „котрому по Федьковичу загально признає ся перше місце межи буковинськими письменниками” Романчук Ю. Передмова / Юліан Романчук // Твори Ізидора Воробкевича. - Львів : Вид-во товариства „Просвіта”, 1909. - Т. 1. - С. 3..

Різнобічний талант С. Воробкевича неодноразово привертав увагу науковців. Належно висвітлені творчість видатного буковинського діяча в літературознавчому (дисертація П. Никоненка, колективна монографія П. Никоненка та М. Юрійчука) і мистецтвознавчому (дисертація та монографія М. Білинської) аспектах. Різні грані життя, творчості та літературно-громадської діяльності письменника в окремих наукових статтях висвітлювали С. Смаль-Стоцький, О. Маковей, В. Сімович, В. Лесин, О. Романець, А. Коржупова, М. Івасюк, Б. Мельничук, Ю. Гречанюк, О. Попович, Н. Бабич, С. Троян та ін.

Незважаючи на зацікавлення науковців літературно-культурною спадщиною С. Воробкевича, вивчення його ідіостилю в мовному плані, на жаль, є фрагментарним. Праці лінгвістів висвітлюють лише окремі, хоч і важливі аспекти його мовомислення (статті Н. Гуйванюк, Р. Козак, Н. Мойсюк, Т. Сорвілової, В. Шабліовського). Проте художньому доробку письменника притаманна авторська своєрідність у доборі та використанні мовних засобів, що витворюють неповторний ідіостиль. Сам С. Воробкевич, скромно оцінюючи власну творчість, писав так: „…співав Шевченко по-своєму, Пушкін по-своєму, і кождий, кождий з тих славних поетів співав тим голосом, якого з Божої руки дістав, і я, колібрі межи орлами, мій голос маю і ним так співаю, як серце каже” Лист С. Воробкевича до Д. Танячкевича [на Буковині 1865 р.] // Воробкевич С. Твори / [упор., підгот. текстів, вступ. ст. та приміт. М. Г. Івасюка]. - Ужгород : Карпати, 1988. - С. 550..

Актуальність теми кандидатської дисертації зумовлена потребою комплексного аналізу ідіостилю С. Воробкевича, основу якого становить народнорозмовне, діалектне мовлення, що дасть змогу показати розвиток української мови як загальноукраїнського цілісного історичного мовного процесу. Особливо актуальним є дослідження співвідношення загальномовного та специфічного (локального, індивідуального) в мові Воробкевичевих творів з погляду взаємозв'язку індивідуального стилю з авторським світобаченням. У контексті багатоаспектного аналізу мовостилю письменника актуальності набуло й питання про вплив народнорозмовних і фольклорних джерел на лексичний, фраземний і граматичний рівні художніх творів С. Воробкевича.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Тему дисертації затвердили вчена рада Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 7 від 29. 01. 2008 р.) і Наукова координаційна рада „Українська мова” (протокол № 46 від 23. 12. 2008 р.). Дисертація розкриває один із напрямків комплексної наукової теми кафедри сучасної української мови „Функціональні аспекти семантики різнорівневих одиниць української мови” (УДК 811.161.2'37; номер державної реєстрації 0111U000721). Зокрема, розглянуто чинники формування ідіостилю С. Воробкевича, системно описано різнорівневі засоби його художньої мови. Дослідження пов'язане з держбюджетною науково-дослідною темою, затвердженою МОН України: „Функціонально-семантична типологія синтаксем у світлі сучасної української граматичної лексикографії” (УДК 811.161.2'367; номер державної реєстрації 0111U000720).

Мета дисертації - визначити домінантні риси ідіостилю С. Воробкевича на лексичному, фраземному, граматичному рівнях через системний аналіз мови художніх творів письменника.

Досягнення мети передбачає розв'язання таких завдань:

1) уточнити сутність та обсяг понять „ідіостиль” та „ідіолект”;

2) з'ясувати мовні та позамовні чинники формування індивідуального стилю С. Воробкевича та роль письменника в утвердженні статусу нової української літературної мови на народній основі на Буковині в другій половині ХІХ ст.;

3) схарактеризувати тематичні групи діалектної лексики, що репрезентують мовну картину світу буковинців другої половини ХІХ ст. у творчості С. Воробкевича;

4) описати на основі аналізу співвідношення загальномовного та індивідуального фраземне багатство мови письменника, способи авторської трансформації фразем;

5) дослідити константні стилетвірні риси мови С. Воробкевича на граматичному рівні, простежити вплив народнорозмовної мови та фольклорних джерел на структурування речень;

6) упорядкувати за дослідженими текстами словник діалектної лексики мови творів С. Воробкевича.

Об'єктом дослідження є мова художніх творів С. Воробкевича.

Предмет аналізу - лексичні, фраземні та граматичні одиниці як складники індивідуального стилю С. Воробкевича.

Матеріал дослідження - тексти різножанрових художніх творів С. Воробкевича (поетичних, прозових, драматичних).

Джерельною базою дослідження послужило видання творів, упорядковане О. Маковеєм [Твори Ізидора Воробкевича. - Львів : Вид-во товариства „Просвіта”: Т. 1 : Поезії / [авт. передм. Ю. Романчук]. - 1909. - 420 с.; Т. 2 : Оповідання. - 1911. - 412 с.; Т. 3 : Драматичні твори. - 1911. - 421 с. - (Руська письменність)]. У ньому „твори Ізидора Воробкевича появляють ся перший раз зібрані разом, бо доси вийшла тілько одна мала збірка їх з редакції д-ра Франка, н. н. „Над Прутом”, де є всего 103 поезій, а драматичні твори єго взагалї нїколи навіть не друковали ся, хоч довгі лїта грали їх на сценї” Романчук Ю. Передмова / Юліан Романчук // Твори Ізидора Воробкевича. - Львів : Вид-во товариства „Просвіта”, 1909. - Т. 1. - С. 3-4. - (Руська письменність).. Тритомник укладено на основі рукописів, що дає підставу вважати тексти автентичними (цитуючи, дотримуємося правописної системи видання).

Дібраний ілюстративний матеріал складає близько 4000 карток: лексеми, фраземи та реченнєві структури, що визначають ідіостиль С. Воробкевича. Для аналізу фактологічної бази слугували загальномовні (тлумачні, фразеологічні, перекладні, етимологічні) та діалектні словники.

Для з'ясування чинників формування ідіостилю письменника використано видання церковних проповідей С. Воробкевича (1891; 1893; 1899); автобіографічні матеріали та листи, вміщенні в газеті „Буковина” (1909) і збірці вибраних творів автора, підготовленій М. Івасюком (1988).

Методи дослідження. Для досягнення загальної мети та розв'язання поставлених завдань використано низку методів: описовий із прийомами наскрізного виписування та систематизації - для відбору та інтерпретації фактичного матеріалу; зіставлення - для аналізу, синтезу й узагальнення наукових теорій, виявлення регіональних та індивідуально-авторських ознак ідіостилю письменника; лінгвістичного спостереження та класифікації - для поділу мовних явищ на окремі групи на основі диференційних ознак через узагальнення, а також методики семантико-стилістичного аналізу - для розкриття значеннєвої та стилістичної своєрідності мовних засобів і закономірностей їх використання; кількісних підрахунків - для осягнення частотних характеристик мовних одиниць.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першим в українському мовознавстві комплексним дослідженням оригінального стилю письменника-буковинця С. Воробкевича у зв'язку з його світоглядною позицією. Уперше на широкому фактичному матеріалі визначено мовні домінанти художньої мови митця на лексичному, фраземному та граматичному рівнях. Дослідження проведено в контексті сучасних критеріїв визначення категорії ідіостилю, зокрема, з'ясовано індивідуальні та регіональні ознаки стилю С. Воробкевича на тлі загальнонаціональних, упорядковано словник діалектної лексики мови його творів. Уперше окреслено внесок письменника в розбудову національної літературної мови в умовах становлення нової літературної мови на Буковині в другій половині ХІХ ст.

На захист винесено такі твердження:

1. Ідіостиль письменника зумовлюють не лише мовні, а й позамовні чинники, які впливають на моделювання особливого лінгвального світу. З-поміж джерел становлення національно-мовного світогляду автора найважливішими є його особистісні якості та мовна ситуація епохи.

2. С. Воробкевич відіграв важливу роль в історії літературної мови на Буковині, що виявляється у практичній розбудові української мови на народній основі, захисті її національного статусу.

3. Ідіостиль С. Воробкевича історично та національно детермінований, що унаочнюють реалізації мовних домінант його художніх текстів. Домінантні засоби на лексичному, фраземному та граматичному рівнях виявляють константні стилетвірні ознаки мовної манери автора.

4. Діалектна лексика паралельно з літературною в мові творів С. Воробкевича - один із домінантних мовних засобів його ідіостилю, завдяки якому відтворено національно-етнографічний та говірково-регіональний колорити.

5. Фраземне багатство Воробкевичевих творів як ознака його ідіостилю відображає загальнонародні тенденції, позначені етнопсихологічними особливостями, а також індивідуальні риси, у яких відбито вузьколокальні, регіональні ознаки та особливості авторського перетворення фразем.

6. Іідіостиль С. Воробкевича на граматичному рівні визначає система мовних домінант, які репрезентують дві основні тенденції - народнорозмовну (функціонування регіональних елементів у структурі речення-висловлення) та фольклорну (вживання синтаксичних фольклоризмів).

Теоретичне значення роботи полягає в поглибленні теорії аналізу художнього тексту, сприяє встановленню чинників формування мовної особистості письменника. Дисертація розширює засади вивчення ідіостилю автора, доповнює відомості про роль лексичних, фраземних та граматичних домінант в окресленні специфіки авторського стилю, вмотивовує висновок про зв'язок мови художнього твору зі світоглядом митця.

Практична цінність дослідження зумовлена потребою поглиблення курсів історії української літературної мови та лінгвостилістики. Одержані результати сприятимуть глибшому осмисленню постаті С. Воробкевича через мову його творів. Матеріали дисертації можуть бути використані у спецкурсах і спецсемінарах із проблем ідіостилю письменника, лінгвістичного аналізу тексту. Практичну цінність для укладання „Словника мови творів С. Воробкевича” та „Словника діалектної лексики в українській художній мові” становить також фактичний матеріал, дібраний із текстових джерел і вперше введений у науковий обіг.

Особистий внесок здобувача полягає у випрацюванні концепції багаторівневого аналізу ідіостилю письменника. Усі результати дослідження досягнуто самостійно.

Апробація результатів роботи. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича (протокол № 5 від 25. 11. 2010 р.). Основні положення та результати були представлені на міжнародних наукових конференціях: „Творчість Юрія Федьковича в контексті української та світової літератури” (Чернівці, 2004); „Актуальні проблеми синтаксису” (Чернівці, 2006); „Лексико-граматичні інновації у сучасних східнослов'янських мовах” (Дніпропетровськ, 2007); „Українське письменство Буковини в загальнонаціональному літературному контексті”, присвяченій 70-річчю професора Б. І. Мельничука (Чернівці, 2008); „Актуальные тенденции в исследовании славянских языков, литератур и культур” (Румунія, Клуж-Напока, 2008); „Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2009); „Наукова спадщина О.О. Потебні в контексті розвитку європейської філологічної думки XIX - XXI ст. До 175-річчя від дня народження О. О. Потебні” (Харків, 2010); „Мови і світ: дослідження і викладання” (Кіровоград, 2010); всеукраїнській науково-практичній конференції молодих учених і студентів „Українська мова вчора, сьогодні, завтра в Україні і світі” (Київ, 2009) та всеукраїнських науково-практичних семінарах: „Актуальні проблеми діалектології та лінгвогеографії”, присвяченому 80-річчю доктора філологічних наук, професора К. Ф. Германа (Чернівці, 2008); „Пріоритетні напрями сучасних мовознавчих досліджень” на пошану доктора філологічних наук, професора Н. В. Гуйванюк (Чернівці, 2009).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в 15 одноосібних публікаціях, 10 з яких - у фахових виданнях, що входять до переліку ВАК України.

Структура роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, основної частини, яка має чотири розділи з висновками до кожного з них, загальних висновків, списку використаних джерел (324 позиції) та додатків (Додаток А. Хроніка життя і творчості С. Воробкевича; Додаток Б. Тематичні групи діалектних лексем в ідіостилі С. Воробкевича; Додаток В. Словник діалектної лексики мови творів С. Воробкевича; Додаток Д. Фіксація діалектної лексики мови творів С. Воробкевича в лексикографічних працях). Повний обсяг роботи становить 353 с., текстова частина - 194 с., додатки до роботи - 122 с.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, сформульовано мету, завдання й основні методи дослідження; окреслено його об'єкт і предмет; визначено наукову новизну, теоретичне й практичне значення; названо джерела фактичного матеріалу; вказано на зв'язок теми дослідження з науковою проблематикою установи, де виконано роботу; зазначено особистий внесок автора та рівень апробації дисертаційного дослідження.

У першому розділі „Теоретичні засади дослідження ідіостилю Сидора Воробкевича”, спираючись на методологічні принципи лінгвістичного аналізу мови письменників, сформульовані в працях провідних українських та зарубіжних мовознавців, вибудовано концептуальну науково-методологічну модель дослідження ідіостилю С. Воробкевича.

У підрозділі 1.1 вказано, що на означення понять мова і стиль письменника сучасна лінгвістика широко оперує термінами індивідуальний стиль, або ідіостиль, які пов'язані з особливостями мовної організації творів, що вирізняють митця з-поміж інших. Ідіостиль досліджують у двох аспектах: внесок автора в історію літературної мови та комплексне вивчення мови творів з урахуванням суспільно-світоглядних орієнтирів митця.

У підрозділі 1.2 наголошено, що для дослідження мови письменника лінгвісти паралельно вживають терміни ідіостиль та ідіолект відповідно до параметрів ототожнення або входження. Вважаємо, що категорія індивідуального в системі письменника зумовлена внутрішньою ідіолектною нормою його художнього мовлення, а також функцією повторюваності й закономірності, яка організовує естетичне ядро кожного ідіостилю. Для окреслення константних стилетвірних рис ідіостилю письменника продуктивним виявився метод аналізу різнорівневих домінант - яскравих у мовному плані, часто повторюваних елементів (слів або конструкцій-маркерів), які визначають специфіку художнього тексту, є прикметною ознакою авторського стилю та суголосні із творчою концепцією письменника. Домінантним у художньому тексті вважаємо засіб, тісно пов'язаний із тематикою та змістом художнього твору, який у процесі мовленнєвого потоку привертає увагу, вирізняється за семантикою, експресивно-емоційним забарвленням. Отже, ідіостиль - це вербальна реалізація індивідуально-авторської картини світу письменника в системі мовних домінант (лексичних, фраземних, граматичних), спричинених його світоглядною орієнтацією, константних стилетвірних ознак, що визначають специфіку художньої системи.

У підрозділі 1.3 закцентовано, що ідіостиль письменника - не генетично зумовлена категорія, його формування зумовлює чимало чинників мовного та позамовного характеру. Найважливішими з-поміж них є особисті якості автора, його філософсько-світоглядні орієнтації в поєднанні з історико-філологічним тлом, яке формує письменника як мовну особистість відповідно до стану розвитку літературної мови в певний історичний період.

С. Воробкевич як мовна особистість сформувався під впливом історико-культурних, соціальних, національних чинників. Патріотичне виховання (у буковинському містечку Кіцмань, в родині діда Михайла, де панували міцні українські національні традиції та патріотична атмосфера), духовне збагачення під впливом пісенного фольклору (захоплення з дитинства фольклором, записи народних пісень, вивчення історичних та фольклорно-етнографічних матеріалів), живе спілкування з народом (багаторічне проживання в буковинських селах, унаслідок чого письменник краще й глибше пізнав побут буковинців, відчув багатство живої народної мови), заглиблення в художні тексти кращих зразків української класики (призбирування рідковживаних слів, виписування виразів із творів І. Котляревського, Т. Шевченка, Г. Квітки-Основ'яненка, П. Куліша, Марка Вовчка), творчі зв'язки з передовими культурними діячами (І. Франком, Ю. Федьковичем, О. Маковеєм, Я. Головацьким, Б. Дідицьким, братами Барвінськими, Д. Танячкевичем та ін.), наполеглива самоосвіта та робота над удосконаленням своїх умінь і знань розвивали художнє мислення С. Воробкевича, заклали основи його національно-мовного світогляду (п. 1.3.1).

Мовно-літературна практика С. Воробкевича - особлива сторінка в історії української літературної мови на Буковині (п. 1.3.2). Роль письменника виявляється у практичній розбудові національної мови (п. 1.3.2.1) та в боротьбі за утвердження її статусу, відстоюванні самостійності (п. 1.3.2.2).

У другій половині ХІХ ст. С. Воробкевич став поряд із Ю. Федьковичем одним із зачинателів нової української літературної мови на народній основі в Буковинському краї. Творячи різножанрову художню літературу (поезії, прозу, драматичні твори), друкуючи науково-популярні статті у часописах, передмови до періодичних видань, пишучи підручники, а також церковно-проповідницькі праці (три збірники проповідей) українською народною мовою, він практично популяризував її, довів поліфункційність, здатність уживання українського слова в різних стилях - художньому, богословському, публіцистичному, науковому. У своїх працях С. Воробкевич подав зразки справжньої народної мови в друкованому фонетичним правописом слові, зрозумілому кожному українцю.

Громадська робота, що її проводив письменник будучи членом багатьох літературно-просвітницьких товариств („Руська Бесіда”, „Руська Рада”, „Народний дім”, „Руське літературно-драматичне товариство”), редагування періодичних видань українською мовою (літературний журнал „Буковинська Зоря” (1870), літературний буковинський альманах „Руська хата” (1877), українська частина церковного румуно-українського часопису „Candela” (1882-1902), де публікує понад 100 власних церковних проповідей народною мовою); погляди письменника на українську мову, висловлені в поетичній формі (вірші: „Руські серця би віджили” (1865), „Рідна мова” (1869), „Збудилась Русь” (1869), „Моє завіщанє” (1886) тощо), уболівання за її збереження та розквіт визначають незаперечні заслуги С. Воробкевича в утвердженні статусу нової української літературної мови на Буковині в другій половині ХІХ ст.

У другому розділі „Лексичні маркери ідіостилю Сидора Воробкевича” визначено специфіку авторського стилю письменника - його художня мова відображає живу народну мову українського населення Буковини другої половини ХІХ ст. з її фонетичними, лексичними та граматичними говірковими ознаками, а також системно описано діалектну лексику як мовну домінанту ідіостилю митця.

У підрозділі 2.1. доведено, що С. Воробкевича можна по праву назвати репрезентантом української мови на Буковині другої половини ХІХ ст. Лексика його творів має виразне говіркове забарвлення, а також містить чимало запозичень із європейських мов: румунської (бербениця, ґрунь, парть), німецької (ґвер, мари, рантух), польської (збан, пулярес, тартак), угорської (гамбарь, дараба, маржина), що було типовим для західноукраїнської мовно-літературної практики. У другій половині ХІХ ст. українська літературна мова тільки формувалася, тому звернення письменника до мовних скарбів рідних йому говірок є цілком закономірним. Фонетичні, лексичні та граматичні діалектні ознаки властиві як авторській, так і мові персонажів.

Діалектна лексика в ідіостилі С. Воробкевича передає локальні особливості мовлення буковинців другої половини ХІХ ст., відбиває особливості говірок південно-західного наріччя, а саме буковинських та гуцульських. Реєстр специфічних слів (етнографізмів та власне діалектизмів) найяскравіше виявляє зв'язок з Буковиною. Водночас, попри відчутну діалектну стихію художньої мови письменника-буковинця, він був далекий від орієнтації лише на можливості місцевих говірок, а намагався наблизити свою художню мову до східноукраїнських норм, до мови Т. Шевченка та Марка Вовчка, усвідомлюючи потребу випрацювання єдиної літературної мови, спільної для всіх українців.

У підрозділі 2.2. здійснено класифікацію діалектної лексики, зумовлену кількома чинниками: 1) морфологічним виявом лексем; 2) родо-видовими співвідношеннями в семантиці. У мові С. Воробкевича діалектна лексика репрезентована словами, що належать до різних частин мови. Більшість представлена іменниками (487 лексем), а також дієсловами (107 лексем), прикметниками (75 лексем) та прислівниками (72 лексеми). Семантика діалектизмів на рівні ідіостилю письменника дала змогу окреслити тематичні групи (ТГ), що є визначальними для його творчості. ТГ діалектизмів різні за кількісним складом, вони можуть бути як структурно простими, так і складними - містять лексико-семантичні групи (ЛСГ), що репрезентують різне якісне наповнення ТГ. Методика кількісних підрахунків уможливила виокремлення релевантних лексем кожної ЛСГ в ідіостилі письменника. Унаслідок систематизації та узагальнення фактичного матеріалу описано:

12 ТГ діалектних іменників (п. 2.2.1), зокрема:

- ТГ „назви осіб” (55 лексем) представляють дві ЛСГ: „назви осіб за родом діяльності”: побережник (25 Подаємо найуживаніші діалектні лексеми, вказуючи в дужках кількість зафіксованих слововживань.), ґазда (22), жовняр (12) / жовнір (7); „назви осіб за спорідненістю та свояцтвом”: мошул (28), панїматка (28), дєдьо (17);

- ТГ „назви демонічних істот” (9 лексем): нечистий (7), віля (3), літавиця (3);

- ТГ „назви, пов'язані зі звичаями та обрядами” (30 лексем) формують 5 ЛСГ: „назви учасників обряду”: жалібниця (6), дружка (4); „назви обрядодій”: обзорини (9), могорич (6); „назви селянських зібрань для розваг та праці”: забава (14), обжинки (2); „назви традиційних елементів обрядодій”: віно (7), бакшиш (5).

- ТГ „назви господарського начиння” (88 лексем) репрезентують 4 ЛСГ: „назви кухонного начиння”: пугар (23), плоска (9), коновка (6); „назви хатнього начиння”: коверець (7), софка (3); „назви господарських об'єктів та їх елементів”: кошара (11), пивниця (6), кліть (6); „назви знарядь та предметів праці”: дараба (11), воловід (6);

- ТГ „назви одягу та аксесуарів” (86 лексем) наповнюють 5 ЛСГ: „назви одягу та його деталей”: сурдут (11), камізелька (8), сердак (7); „назви тканин, із яких шиють одяг”: адамашок (5), багряниця (3), габа (3); „назви прикрас та аксесуарів”: мошонка (23) / мошенка (3), черес (8), ширинка (3); „назви взуття та його деталей”: волока (3), постоли (2); „назви головних уборів” (4): фес (10), кресаня (4) / крисаня (1);

- ТГ „назви їжі” (48 лексем) утворюють дві ЛСГ: „назви страв”: книш (11), бриндза (7), гуслянка (5); „назви напоїв”: горівка (32), мід (9), нежурниця (6);

- ТГ „назви музичного мистецтва” (17 лексем) організовують 3 ЛСГ: „назви музичних інструментів”: трембіта (17), флояра (10), гусль (8); „назви танців”: коломийка (11), гуцулка (4), дрібушка (1); „назви музичних творів”: коломийка (8), дойна (6), гора (3);

- ТГ „назви зброї” (16 лексем) представляють 2 ЛСГ: „назви холодної зброї”: ганчар (10), брич (4), чепілик (1); „назви вогнепальної зброї”: кріс (23), стрільба (7), цівка (7);

- ТГ „назви міри та грошей” (13 лексем) формують 2 ЛСГ: „назви міри”: латер (10), сяжень (5), гони (3); „назви грошей”: крейцар (12), сороківець (4);

- ТГ „назви, пов'язані з місцевим ландшафтом” (19 лексем) репрезентують 3 ЛСГ: „назви, характерні для гірської місцевості Карпат”: полонина (63), плай (10); „назви, пов'язані з надмірною вологістю місцевості” (3): мочара (6), багна (5), млака (1); „назви, пов'язані з річковими потоками” (3): зарінок (4), яруга (4);

- ТГ „назви флори та фауни” (55 лексем) наповнюють 7 ЛСГ: „назви тварин”: маржина (8), безрога (8), вивірка (7); „назви птахів”: бузько (5), орябка (4); „назви комах та плазунів”: гадь (14), биндяк (5); „назви риб”: пструг (5), уклєва (3), головатиця (3); „назви дерев та кущів”: грабчук (7), циприс (4); „назви трав'янистих рослин”: шувар (3), коловатниця (2); „назви квітів” (4): гвоздик (6), бриндуша (2);

- ТГ „назви абстрактних понять” (51 лексема) утворюють 5 ЛСГ: „назви дій та станів”: говірка (8), орудка (7), рахуба (5); „назви почуттів та емоцій”: жур (4), вдяка (2), кортячка (2); „назви природних явищ”: сніжниця (6), мрака (4); „назви, пов'язані з часовими межами”: минувшість (4), полуднє (3); „назви якостей та властивостей” (4): підхлібство (5), встеклість (1), задуфалість (1);

2 ТГ діалектних дієслів (п. 2.2.2):

- ТГ „лексеми на означення дії та діяльності” (80 лексем) організовують 5 ЛСГ: „фізична дія та діяльність”: крірвати (6), тручати (6), ґаздувати (4); „локативна дія”: провадити (14), загощувати (7), потектися (7); „психічна діяльність”: зачути (16), видіти (9), діткнути (8); „розумова діяльність”: змудрувати (7), спімнути (5); погадати (4); „фізіологічна та мовленнєва дії”: ликати (11), ректи (6);

- ТГ „лексеми на означення процесуальної дії” (24 лексеми) представляють 3 ЛСГ: „фізичний процес”: зоріти (7), заціпнути (5); „фізіологічний процес”: минатися (19), лупати (6); „емоційно-психічний процес”: гуляти (29), банувати (12);

2 ТГ діалектних прикметників (п. 2.2.3):

- ТГ „характеристика особи” (30 лексем) формують 3 ЛСГ: „риси характеру”: шутливий (3), господарний (2); „фізичний та психічний стан”: безрадний (10), кулявий (5); „ступінь спорідненості”: кревний (3), сторонський (3);

- ТГ „характеристика предметів і явищ” (45лексем) репрезентують 5 ЛСГ: „властивості та ознаки”: ціліський (9), гойний (5), ревний (4); „стосунок до матеріалу або речовини”: кастровий (5), баранковий (3), струксовий (2); „колір”: кафовий (4), черчиковий (1), гебановий (1); „просторова характеристика”: безодній (3), горішній (2); „темпоральна характеристика” (4): будучий (2), маєвий (2), мартовий (2);

2 ТГ діалектних прислівників (п. 2.2.4):

- ТГ „прислівники, що означають адвербіальну ознаку дії, процесу, стану” (28 лексем) наповнюють 3 ЛСГ: „якісна характеристика дії, процесу, стану”: пролюбки (9), красно (5), гойно (2); „спосіб дії”: ревно (7), подостатком (3); „кількісний відтінок дії”: лоском (1), запусто (1);

- ТГ „прислівники, що означають супровідні обставини, за яких відбувається дія, триває стан” (44 лексеми) організовують 3 ЛСГ: „час”: сегодня (71), тогди (31), небаром (11),; „місце”: домів (36), горі (28), звідтам (3); „мета” (1): нарочно (1).

Прикметна риса ідіостилю С. Воробкевича - майстерне використання синонімічного багатства рідної говірки як засобу вираження найрізноманітніших змістових, стилістичних та емоційних відтінків мовлення, напр., дію, що означає `старанно вести хатнє господарство', передають діалектні дієслова ґаздувати, господарити, статкувати; на означення гордовитої людини фіксуємо синоніми гонорний, задуфалий, фудульний, згірдний; до прислівника вниз письменник добирає колоритні діалектні синоніми: долів, коміть.

У підрозділі 2.3 наголошено, що діалектне підґрунтя художньої мови С. Воробкевича є компонентом західноукраїнського варіанта літературної мови, а тому більшість діалектних форм позбавлена стилістичної функції. Однак, подекуди простежуємо інтенцію письменника використати їх із стилістичною настановою, що насамперед пов'язано зі створенням національного колориту: 1) відображення реалій буковинського та гуцульського побуту, зокрема: а) детальний опис вбрання персонажів: Зворухнув ся Стефан, приодїв ся в свій гуцульский стрій, в крисаню з павами, в ретязї і ременї, в лянну, заполочию вишивану сорочку, черчикові шаравари і сїрак з китицями; б) увиразнення місцевого колориту в описах господарських речей та об'єктів: …в полїтированім замиснику під шклом стояла рядом срібна посуда: миски, фарфурки, таци і паньскі пугари та карафки; в) забезпечення етнографічної достовірності пейзажних описів: Плаєм, ґрунем, зарінками розійшли ся люди; 2) відтворення мовної характеристики персонажів - носіїв буковинсько-гуцульських говірок: От-тут на приспі сидїв я собі раз - не вчера то діялось, тогди ще люде галушками не давили ся; 3) уведення діалектизмів як засобу образотворення, об'єкта колоритних порівнянь: …дві мов гебан чорні коси звисали на дївочі груди; …мій живіт кругленький, як та барівка. Діалектна лексика виконує ще й гносеологічну функцію, адже знайомить читача з побутом, звичаями, рослинним і тваринним світом краю, особливостями рельєфу тощо.

У підрозділі 2.4 простежено лексикографічну репрезентацію діалектної лексики С. Воробкевича. Зіставлення з реєстрами словників, виданих у Західній Україні в кінці ХІХ - на початку ХХ ст., дає підстави для висновку, що мова творів письменника репрезентує українську мову на Буковині другої половини ХІХ ст.: 609 лексем увійшло до реєстру „Малорусько-німецького словаря” Є. Желехівського та С. Недільського (Львів, 1886); 483 лексеми зафіксовано в „Русько-німецькому словарі” О. Поповича (Чернівці, 1910); 124 лексеми відображено в словникових статтях „Словаря чужих слів” З. Кузелі та М. Чайковського (Чернівці, 1904).

Зіставлення тих діалектних одиниць із творів С. Воробкевича, які у „Словнику української мови” (1970-1980) та „Великому тлумачному словнику української мови” (2007) марковані позначкою „західне”, із реєстром „Словника буковинських говірок” (2005) дало змогу визначити ті, що можуть доповнити перелік словникових статей останнього.

У третьому розділі „Загальнономовне та індивідуально-авторське у фраземіці Сидора Воробкевича” охарактеризовано фраземний фонд художньої мови письменника як ознаку ідіостилю.

У підрозділі 3.1 доведено, що фраземіка творів С. Воробкевича (у мові автора та в мовленні персонажів) акумулює народну мудрість, багатовікові спостереження буковинців.

Маркувальна ознака ідіостилю С. Воробкевича на фраземному рівні -використання народних прислів'їв та приказок (п. 3.1.1), що не лише узагальнюють мовний досвід буковинців, але й характеризують особу за різними ознаками: Гуцул з крісом родить ся; указують на соціальну та вікову нерівність між людьми: Що сурдут, то не сердак; закликають до високоморального способу життя: Треба прясти, аби рубєм не трясти; попереджають про плинність часу: Нинька жиєш, а завтра гниєш; закликають робити все вчасно: Куй зелїзо, закіль горяче.

Прислів'я та приказки в художніх текстах буковинського письменника узагальнюють людський життєвий досвід через уподібнення зі світом природи, зокрема: із тваринами: Кітка із мишею довго ся не грає; із птахами: Пізнати ворону по пірю; з рослинами: Зі злої трави не було ще нїколи доброго сїна; з явищами природи: І на синє небо може наступити чорна хмара.

Мовну манеру С. Воробкевича репрезентують фраземи, емоційність яких підсилюють ритмічність та римування, порівн.: Наші дїди не знали біди, а їх внуки знають лиш муки; Поки стара спече книші, в дїда не стане душі. Майстерне й різноманітне використання прислів'їв і приказок становить одну з яскравих ознак ідіостилю письменника на фраземному рівні. Своєю виразністю та образністю вони надають його художній мові національного колориту, глибокозмістовно та сконденсовано відображаючи розумово-мовленнєву творчість буковинців.

Мовлення персонажів у творах автора сповнене різноманітних примовок - традиційних усталених висловів, що є своєрідною рефлексією мовця в певній комунікативній ситуації (п. 3.1.2). Семантика примовок дала змогу простежити їх функціонування в межах двох груп:

1) примовки доброзичливого характеру, що виражають прихильність, приязнь до співрозмовника: формули привітання та прощання: По сїй мові бувайте здорові! Нехай Господь вас провадить; формули побажання: Щоби ти здоров був і лиха не знав; Дай Боже жартувати, а не хорувати; формули гостинності: З гостем і Бог приходить до хати; Сїдайте, мої гостї, щоб усе добре сїдало; формули незурочення: А наш владика Сава, щоби здоров, сидить у монастирі; формули гумористичного характеру та каламбури: [Ксеня:] Таже я вас на весїлю почестувати думаю, не бучком і бичем, но горівкою і колачем. Найду вам і гарну сваху, не жабисько-черепаху - кумку-любку Ірину, 60-лїтну дївчину ;

2) примовки емоційно-зниженого та лайливого характеру, що виражають розпач, відчай, обурення: Ох, лишенько ти моє тяжке і незносиме! Ой смутку-ж мій тяжкий! О тяжкеє горе, велике, як ті Карпати, глибоке, як море!; а подекуди становлять і недоброзичливі побажання кому-небудь: Нехай вас чортова мати возьме; Щоб тобі нужда на потилицю; Щоб тобі безрога теля вродила!

Низка фразем виявляє побожність та богобоязливість буковинців як риси їх національного характеру, стверджує важливість для них християнської моралі (п. 3.1.3). Буковинці вірять у Божу справедливість, допомогу і кару, ім'я Бога вони згадують, вітаючи один одного, благословляючи, прощаючись, висловлюючи побажання гараздів та здоров'я, сварячись або проклинаючи когось, напр.: [Семен:] Хвалити Господа! Не гонить ватаман на панщину; Тепер зжаль ся, милий Боже, все змінило ся, мужик збіднїв. Фраземи не лише надають художнім текстам С. Воробкевича образності й емоційності, але й створюють певне невимушене розмовно-побутове тло, у якому відображено мовомислення буковинців.

Зіставлення фраземіки С. Воробкевича з реєстром „Словника фразеологізмів української мови” (2008) дало змогу виявити низку загальномовних фразем та окреслити особливості їхнього функціонування в тексті (підрозділ 3.2). Фраземи, які не зазнають істотних змін ні в семантиці, ні в структурі, демонструють уміння автора дібрати потрібний матеріал і ввести його в текст. Ідіостилю письменника властиве майстерне використання загальномовної фраземіки як засобу різнобічної характеристики персонажів: самохарактеристики (…дївчину як побачив я, то мов не свій я став;) та мовної характеристики одного персонажа в мовленні іншого ([Чорнило:] Правда, хлопець під вусом; вже час пари шукати). Добираючи відповідні за змістом фраземи, письменник акцентує або відтіняє потрібні деталі в зовнішності, характері, поведінці персонажів.

У підрозділі 3.3 описано трансформовані фраземи, що їх розглядаємо як індивідуально-авторську фраземіку, яка слугує засобом збагачення літературної мови та маркером авторського стилю. Для ідіостилю С. Воробкевича характерне істотне переважання структурно-семантичних змін фразем над семантичними: субституція в компонентному складі (п. 3.3.1); розширення компонентного складу (п. 3.3.2); контамінація структури фраземи (п. 3.3.3).

Найпродуктивніший тип перетворення фразем у мовотворчості письменника -субституція в компонентному складі. Специфіка ідіостилю письменника - місцевий, живомовний характер фраземіки, тому лексичний субститут часто є діалектним іменником: …захотів який гість сеї або тої пісні, то вже і мусїв гаразд потрясти мошонкою (порівн.: потрусити калиткою `примусити витратитися') - замінником є діалектизм мошонка `гаманець'; дієсловом: [Митерчиха:] Катерино! Не будь уперта, не тручай свого талану! (порівн.: заривати (закопувати) свій талант `занедбувати') - замінником є діалектизм тручати `штовхати; продавати'; прикметником: Муч ся до гробної дошки! (порівн.: до гробової дошки `до смерті') - замінником є діалектизм гробний `гробовий'; прислівником: [Параска:] Коби ви знали, панї матко... Вам волос горі став би... (порівн.: волосся дибом (сторч) стало `охопив великий страх, гнів') - замінником є діалектизм горі `догори'. Такі говіркові елементи як субститути трансформації виконують стилістичну функцію, надаючи оповіді виразного місцевого буковинського колориту.

Унаслідок поширення фраземи одним чи кількома компонентами, слово-поширювач є своєрідною авторською вставкою, що розвиває фраземне значення. Ідіостилю С. Воробкевича властиве розширення компонентного складу фраземи поширювачами: об'єктними: [Семен:] Дивись, брусом язик острила! (порівн.: гострити язик `влучно і дошкульно сказати щось'); атрибутивними: …потїк ся в другу комнату, щоб там уже наперед заморити того докучливого червака (порівн.: заморити черв'яка `вгамувати голод'); обставинними: [Василина:] Без вінця менї вже сьвіт завязує! (порівн.: зав'язати світ `змарнувати комусь кращі роки життя'); сурядними рядами словоформ: Не жури ся, небоже, /…/ дам я тобі гарту і відваги, не бій ся! (порівн.: дати гарту `провчити кого-небудь за щось').

Типовим для художніх текстів С. Воробкевича є контамінація, схрещування в одному виразі двох або кількох фразем, як-от: [2-ий парубок:] І менї так здає ся, хтось їм дорогу тернєм перегородив! (порівн.: перейти (перетяти, перетнути і т. ін.) дорогу `спричинити кому-небудь нещастя' та дорога вкрита (устелена) тернами `злидні, страждання у чиємусь житті'). Оказіональна варіантність фразем у мові творів С. Воробкевича увиразнює розмовний колорит тексту та засвідчує вільне володіння фраземними скарбами мови, мовне чуття стилістичних відтінків та майстерність письменника у виборі мовних засобів.

У четвертому розділі „Граматичні домінанти ідіостилю Сидора Воробкевича в аспекті лінгвостилістики” розглянуто граматичний лад мови творів автора як ознаку його ідіостилю.

У підрозділі 4.1 визначено, що індивідуальний синтаксичний почерк письменника - сукупність часто вживаних, улюблених, іноді специфічних побудов, що виконують у стилістичній системі тексту певні функції. Він підпорядкований авторському задумові та пов'язаний із мовним досвідом та світосприйняттям митця.

Підрозділ 4.2 розкриває специфіку граматичної організації мови письменника, зорієнтованої на живе розмовне мовлення з його регіональними особливостями, які відбивають тогочасний мовленнєвий колорит буковинців. Чимало конструкцій містять елементи локального характеру - діалектні та архаїчні форми іменників та займенників (п. 4.2.1), дієслівних членів речення (п. 4.2.2). Словозміна іменників має свою специфіку, зумовлену особливостями буковинських говірок: форма орудного відмінка однини жіночого роду із флексією -ов та -ев: На горбочку під дубровов хлопцї співанок вже тнуть; залишки форм двоїни: …менї ся рве серденько на дві половинї. Особливості вживання займенників виявляємо в наявності енклітичних форм: Приверни ми, Боже, хлопця з чорними бровами! Давно я вже на ню оком кинув; збереженні початкового с у вказівних займенниках: Се портрет мошула Николая Сучавського; редуплікованих форм вказівних займенників жіночого роду: Як Митро Лазаренко тоту взяв, котру щиро покохав.

Специфіка дієслівного вживання позначена діалектними та архаїчними формами (здебільшого присудків): архаїчні залишки інфінітивів на -чи: …не сором кождого дня паску печи; форми зворотних дієслів з відокремленим постфіксом ся не лише при дієсловах минулого часу, але й у формах наказового способу: Сонце ся сховало за високі гори; Всю незгоду забуваймо, до серця ся горнїм!; залишки давнього перфекта: [Семен:] Казав-єм: по-памятаєш, вража дївко! [Параска:] Прийшли-сьмо до вас; архаїчні форми умовного способу: Коби був знав, інакше був би зарадив; аналітична форма майбутнього часу: …мемо в купцї розмовляти. Специфікою ідіостилю автора є паралельне використання діалектних і літературних форм. Попри часте вживання діалектних особливостей, літературні форми функціонують як у мові письменника, так і в мовленні персонажів.

Характерна ознака ідіостилю С. Воробкевича - використання службових слів для граматичної організації його мови (п. 4.2.3). Специфічну тональність фрази, властиву мовленню буковинців, створюють у творах підсилювальні розмовні частки (Чей і бідному на свїті усміхне ся доля! [Микита:] Прецї ми з доброго роду), діалектне вживання сполучників у структурі складних речень (…глибока рана може з часом загоїть ся, но зле слово нїколи! Богач він тепер не на гріш, але на лихо), особливості прийменникового керування (прямуючи їд хаті; забула на гостей, співає о тобі).

У підрозділі 4.3 розкрито спорідненість поетичного слова С. Воробкевича з усною народною творчістю як ознаку його ідіостилю. Вплив фольклорної традиції на мову С. Воробкевича унаочнюють синтаксичні фольклоризми: традиційні епітетні словосполучення фольклорного походження (п. 4.3.1), насичені асоціативним змістом, що набувають символічного звучання: Не посадить менї нї рідна матусенька, нї сестричка мила у головах червоної калини, не розівєть ся на моїм гробі хрещатий барвінок, нї рута зелена; прикладкові асоціативні словосполучення (п. 4.3.2), почерпнуті із фольклорної мови чи створені за їх зразком: гуцул-сиротина, ворожка-чарівниця, горе-трута; семантико-синтаксичні паралелізми (п. 4.3.3) як форми вираження символічних фольклорних образів, які ілюструють тенденцію народнопісенної мови до протиставлення понять та образів: Виріс в лїсї дуб хороший, рівний, кучерявий, а у неньки хлопець гарний, румяний, білявий; Над Прутом у лузї не місяць зійшов, то хлопець до кралї-дївчини прийшов; синтаксичні конструкції з багаторазовими повторами (п. 4.3.4), що не лише інтенсифікують ознаку, а й забезпечують ритміко-інтонаційний малюнок фрази, близький до фольклорного: Третїй раз весна природу цьвітом убирала; третїй раз листок зівялий як спадав, видала…; традиційні порівняльні конструкції (п. 4.3.5), які, створюючи портретні характеристики, увиразнюють синтаксичну організацію текстів письменника, надаючи яскравого народнопісенного колориту: В неї личко, як малина, а губонька, як калина; у Марійки з Молдовицї ясні очи - дві зірницї!

Твори С. Воробкевича містять народнопоетичні порівняння дівчини з рослинним світом (калина, рожа, мак, цвіт, тополя, малина, смерічка, терен), твариною (ясочка, вивірка), птахом (голубка, пава, ластівка), небесними світилами (зірка, місяць); хлопця з деревом (явір, смерека, дуб), закоханої пари з птахами (голуби, горлиці). Ці порівняння стали традиційними для української мови народними символами. Відбиваючи національний колорит, у творах письменника вони є виразниками мовної картини світу буковинців, їхнього художньо-символічного світобачення.

Специфічні синтаксичні конструкції, що їх С. Воробкевич почерпнув із розмовного мовлення та мови фольклору, репрезентують національний тип мовомислення та світогляду автора.

ВИСНОВКИ

Індивідуалізація стилю письменника репрезентована в умінні актуалізувати найвдаліші мовні засоби, критеріями добору яких є ідейно-художні параметри, породжені темою та ідеєю твору, а також творча особистість автора, що виявляє специфіку свого ідіолекту та культурного коду тієї етнічної групи, до якої він належить.

1. Ідіостиль С. Воробкевича як надзвичайно оригінальне явище в історії української літературної мови засвідчує ті екстра- та внутрішньомовні процеси, що характеризували її розвиток на Буковині в другій половині ХІХ ст. Багатогранна діяльність письменника як взірець самовідданої боротьби за права української мови, практичну популяризацію, поліфункційність, захист її статусу в освітньому, духовному, культурному та громадському житті Буковини дають підстави високо оцінити роль С. Воробкевича в розбудові національної літературної мови в умовах становлення нової української мови на народній основі.

2. Творчість С. Воробкевича репрезентує українську літературну мову на Буковині другої половини ХІХ ст. Лексикон творів письменника закономірно має виразне говіркове забарвлення, містить чимало запозичень зі співтериторіальних мов, що було типовим для західноукраїнського варіанта літературної мови цього періоду. Діалектна лексика паралельно з літературною є важливим складником інформаційно-комунікативного простору художніх текстів автора і водночас однією з домінантних рис його індивідуально-авторської манери письма, за допомогою якої відтворено національно-етнографічний та говірково-регіональний колорити.