Лінгвокогнітивні та дискурсні аспекти непорозуміння як типу інтерпретації

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛЬВІВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ ІВАНА ФРАНКА

УДК 811.111'27+811.111'42

Лінгвокогнітивні та дискурсні аспекти непорозуміння як типу інтерпретації (на матеріалі англійського діалогічного мовлення)

Спеціальність 10.02.04 - германські мови

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Печко Ніна Миколаївна

ЛЬВІВ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі іноземних мов факультету міжнародних відносин Волинського національного університету імені Лесі Українки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник:

доктор філологічних наук, доцент БЕХТА Іван Антонович

доцент кафедри англійської філології Львівського національного університету імені Івана Франка

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор

ПРИХОДЬКО Анатолій Миколайович

завідувач кафедри іноземних мов Запорізького юридичного інституту Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ

кандидат філологічних наук, доцент АРЦИШЕВСЬКА Анетта Леонідівна доцент кафедри іноземних мов для гуманітарних факультетів Львівського національного університету імені Івана Франка

Захист відбудеться “20” квітня 2011 р. о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 35.051.15 у Львівському національному університеті імені Івана Франка за адресою: 79000, м. Львів, вул. Університетська, 1.

З дисертацією можна ознайомитись у Науковій бібліотеці Львівського національного університету імені Івана Франка (79005, Львів, вул. Драго-манова, 5).

Автореферат розісланий “17” березня 2011 року.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради кандидат філологічних наук, доцент О. А. Шпак

англійський комунікативний діалогічний репліка

АНОТАЦІЯ

Печко Н.М. Лінгвокогнітивні та дискурсні аспекти непорозуміння як типу інтерпретації (на матеріалі англійського діалогічного мовлення). - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.04. - германські мови. - Львівський національний університет імені Івана Франка. - Львів, 2011.

Дослідження присвячено вивченню лінгвокогнітивних та дискурсних аспектів непорозуміння як типу інтерпретації. Комплексний аналіз феномену, побудований на корпусі діалогічних єдностей сучасної англомовної художньої прози, доводить імплементацію непорозуміння у неповному та неправильному розумінні дискурсу адресатом.

Різновидам непорозуміння властиві спільні ознаки: мимовільність, непрогнозованість, ефект ошуканого очікування та відчуття когнітивного дисонансу. Відмінність між неправильним і неповним непорозумінням експлікована дискурсними маркерами, які визначаються алгоритмом перебігу діалогу і неадекватним проектуванням комунікативного повідомлення інтерпретатором. Об'єкт аналізу розглянуто через концепцію ментальної репрезентації висловлення, що уможливлює моделювання непорозуміння, як вияв аномального відтворення адресатом імпліцитних і експліцитних елементів пропозиційного, референційного і прагматичного змісту дискурсу.

В дисертації проаналізовано виникнення непорозуміння на змістових рівнях дискурсу, визначено принципові стратегічні помилки інтерпретатора у побудові ментальної репрезентації дискурсу, з'ясовано комунікативно-функціональну спрямованість коригуючих реплік.

Ключові слова: непорозуміння, інтерпретація, ментальна репрезентація дискурсу, когнітивний дисонанс, імпліцитність, дискурсні моделі, маркери непорозуміння, стратегія інтерпретації, коригуючі репліки.

ABSTRACT

Pechko N.M. Linguo-cognitive and discoursive aspects of misunderstanding as interpretation type (on the corpus of the English dialogic speech). - Manuscript.

Thesis for a candidate degree in philology. Speciality 10.02.04 - Germanic Languages. - L'viv National University named after Ivan Franko, 2011.

The thesis focuses on the linguo-cognitive and discourse aspects of misunderstanding as interpretation type against the English language background. The research rests on the cognitive-discourse approach towards understanding problems in the discourse comprehension. This perspective provides the study of misunderstanding - in the flow of the English intercourse. The analysis based on the corpus of the dialogic entities (blocks) taken from the modern English fiction has revealed two principal kinds of misunderstanding - partial (incomplete) and inadequate (incorrect) understanding of the speaker's utterance by the interpretant.

At the textual level misunderstanding manifests itself with the discourse models of partial and incorrect understanding, including the hybrid models, and salient discourse markers. The latter are lexical-stylistic means signaling the understanding problems in the course of interaction and may combine the elements of character and narrator discourse. Discourse markers occur in the different phases of misunderstanding interaction cycle, depending upon its kind. They dominate in the second phase of respond turns in case of incomplete understanding and the third phase of repair turns if incorrect understanding is considered.

The research has given grounds to state that types of misunderstanding have peculiarities in common such as being involuntary, unpredictable, with the effect of surprise, arising cognitive dissonance and the dominance of linguo-cognitive factors. The difference between incorrect and partial understanding in the English intercourse is indicated by the discourse markers and is determined by the specific algorithm of interaction and procedure of deviant cognitive projecting of producer's utterance by a recipient. This deep side of the phenomenon in question has been considered within the framework of the discourse mental representation theory. The latter has been viewed as inadequate (deviant) reproducing of propositional, referential and pragmatic content layers of the discourse, including explicit as well as implicit elements, by the addressee due to his individual cognitive domain, differences in the presupposition zone, emotional basis, unlike hierarchy of presuppositions and failed cognitive strategy. As the result of such discourse processing an interpretant ultimately gets incorrect or incomplete concept idea of the discourse conveyed by a speaker.

The thesis gives a thorough analysis of misunderstanding occurring at different significative levels of the discourse with the cognitive communicative factors and misunderstanding triggers taken into account. The author has pointed out principal strategic failures of the discourse mental representation constructing. They involve three main stages of interpretation procedure, e. i. initial construction and verification of hypothetical interpretations, inferring of the implicit information conveyed by a speaker, comprehending (grasping) of the discourse composition.

A great part of attention has been devoted to the communicative-functional potential of repair-turns in the English fictional prose. The author has defined the most frequent structural combinations of repair-turns with core components singled out.

Key words: misunderstanding, interpretation, discourse mental representation, cognitive dissonance, implicitness, discourse models, misunderstanding markers, interpretation strategy, repair turns.

АННОТАЦИЯ

Печко Н.Н. Лингвокогнитивные и дискурсные аспекты недопонимания как типа интерпретации (на материале английской диалогической речи). - Рукопись.

Диссертация на соискание ученой степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.04. - германские языки. - Львовский национальный университет имени Ивана Франка. - Львов, 2011.

Диссертационное исследование рассматривает лингвокогнитивные и дискурсные аспекты недопонимания как типа интерпретации. Комплексный анализ, построенный на корпусе диалогических единств современной англоязычной художественной прозы, доказывает существование двух видов недопонимания - неполного и неправильного понимания дискурса реципиентом.

Виды недопонимания характеризуются общими признаками: непроизвольность, непрогнозированность, эффект обманутого ожидания, наличие когнитивного диссонанса. Отличие между неполным и неправильным пониманием проявляется различными дискурсными маркерами, которые определяются алгоритмом интерактивного течения и процедурой неадекватного проектирования коммуникативного сообщения интерпретатором.

Эта внутренняя сторона исследуемого явления рассматривается сквозь призму концепции ментальной репрезентации дискурса, которая выстраивает рабочую гипотезу моделирования недопонимания. Последнее проявляется в аномальном воспроизведении реципиентом имплицитных и эксплицитных элементов пропозиционного, референционного и прагматического содержания дискурса.

В работе анализируется возникновение недопонимания на смысловых уровнях дискурса, выделяются принципиальные стратегические ошибки интерпретатора в построении ментальной репрезентации дискурса, определяется коммуникативно-функциональная направленность корректирующих реплик.

Ключевые слова: недопонимание, интерпретация, ментальная репрезентация дискурса, когнитивный диссонанс, имплицитность, дискурсные модели, маркеры недопонимания, стратегия интерпретации, корректирующие реплики.

1. ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Реферована дисертація присвячена лінгвокогнітивним і дискурсним аспектам непорозуміння як типу інтерпретації. Вивчення процедури та засад інтерпретаційної діяльності належить до базових проблем лінгвістики як когнітивноорієнтованої науки (О.В. Кравченко), про що свідчать новітні студії, скеровані на вивчення правил та механізмів мисленнєво-мовленнєвої діяльності: процесів розуміння та інтерпретації (І.А. Бехта, Г.І. Богін, Д. Браун, Д. Вілсон, Ф. Джонсон-Лерд, В.З. Дем'янков, О.С. Кубрякова, Д. Шпербер), моделювання алгоритмів творення (О.О. Худяков) та сприйняття дискурсу (М. Бірвіш, А. Гарнхам, М. Даскал, О.О. Залевська), оперування видами знань під час акту розуміння (О.А. Кібрік, У. Чейф, В.Я. Шабес). У межах цих студій формують інтеграційну когнітивну модель інтерпретації дискурсу (В. Кінч, В.В. Красних), для створення механізму проектування інформації у свідомості адресата.

Натепер простежуються декілька підходів до вивчення непорозуміння. У руслі першого - комунікативного-прагматичного підходу - основна увага концентрується довкола чинників, які призводять до комунікативних девіацій, невдач, провалів під час перебігу мовленнєвої інтеракції (Ф.С. Бацевич, Ф.М. Боско, Е. Вайганд, Б.Ю. Городецький, М. Даскал, Р. Келлер, Дж. Остін, С.М. Почепинська, С.С. Славова). Вивчення непорозуміння відбувається з погляду продуцента дискурсу, а об'єктом аналізу є неефективність використання лексичних засобів, що призводить до невдачі комунікативних намірів. Текстово-дискурсний підхід до непорозуміння реалізується у спробах вивчити маніфестацію неадекватного розуміння у текстово-дискурсному форматі. Тут вивчаються дискурсні фази розгортання непорозуміння, організація коригуючих реплік (К. Баззанелла, Р. Даміано, Е. Шеглофф). Інтерпретаційний підхід ґрунтується на ознаках непорозуміння як інтерпретаційної діяльності (В.З. Дем'янков, О.С. Кубрякова), осмисленні аспектів дискурсної інформації (пропозиційної, референційної) (Б.А. Гудман, М. Джонсон, П. Коул, Д. Лакофф, О.В. Падучева), інференційних процесах та виведенні імпліцитної інформації (О.М. Кагановська, Р. Карстон, Г.Г. Молчанова, Д. Уілсон, Д. Шпербер).

Ці підходи уможливлюють вивчення різних аспектів непорозуміння як комунікативно-когнітивного явища, але вони не задовольняють вимог комплексного аналізу непорозуміння як типу інтерпретації дискурсу. Адже раннім науковим працям цієї тематики властивий поверхневий характер вивчення, оскільки основна увага в них фіксується на описі фаз розуміння (В. З. Дем'янков), або ж вони позбавлені арсеналу наукових ресурсів когнітивної лінгвістики (М.М. Кіасашвілі), де за пріоритетний взято прагматичний напрям дослідження. Поза увагою перебуває специфіка функціонування непорозуміння в англомовному середовищі: індивідуальні, соціальні та національно-культурні складові менталітету співбесідника, релевантні під час перебігу акту розуміння.

Актуальність дисертаційної теми диктується спрямуванням сучасних лінгвістичних досліджень на вивчення когнітивної діяльності соціуму у мовному, мовленнєвому і когнітивному зрізах. Вивчення непорозуміння як типу інтерпретації на матеріалі англомовних діалогічних єдностей дає змогу глибше пізнати взаємодію когнітивних та мовленнєвих чинників у процесах сприйняття, осмислення та розуміння комунікативних повідомлень, виносячи на перший план суб'єктивний характер вербалізації та опрацювання дискурсної інформації.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дослідження, тема якого затверджена вченою радою Волинського державного університету імені Лесі Українки 28.11. 2002 р. (протокол № 5), уточнена 30.12. 2010 р. (протокол № 5), виконувалася згідно плану наукових досліджень кафедри англійської філології цього ж вузу за комплексною науковою темою ”Семантичні, соціолінгвістичні та прагматичні особливості мовних одиниць” (протокол № 9 від 29.05.1998 р.; № державної реєстрації 0197U004982).

Метою дисертаційного дослідження є характеристика непорозуміння як типу інтерпретації, виявлення особливостей його функціонування на різних змістових рівнях; з'ясування індивідуально-когнітивних чинників, що призводять до неадекватного розуміння дискурсу мовця у комунікативному просторі англомовного художнього тексту.

Досягнення цієї мети передбачає розв'язання таких завдань:

- напрацювати методологічні засади вивчення непорозуміння, беручи за основу прогресивні концепції комунікативно-когнітивного спрямування;

- з'ясувати сутність та зміст понять розуміння та інтерпретація, розкривши комунікативно-когнітивну категорію непорозуміння через трихотомію елементів розуміння - непорозуміння - нерозуміння;

- дослідити механізм дії непорозуміння як типу інтерпретації, визначивши лінгвокогнітивні чинники, релевантні для утворення ментальної репрезентації дискурсу, з урахуванням специфіки англомовної текстової комунікації;

- визначити маркери-ознаки непорозуміння в англійському діалогічному мовленні із специфікацією коригуючих реплік;

- простежити специфіку функціонування непорозуміння як типу інтерпретації на різних інформаційно-змістових рівнях дискурсу: семантичному (пропозиційному + референційному), прагматичному;

- з'ясувати принципові стратегічні помилки інтерпретатора, що можуть призвести до неповного або неправильного розуміння дискурсу продуцента в англомовному середовищі.

Об'єктом дослідження є непорозуміння як комунікативно-когнітивне явище і як тип інтерпретаційної діяльності.

Предметом дослідження - лінгвокогнітивні та дискурсні аспекти, що визначають непорозуміння як тип інтерпретації в англомовному середовищі.

Матеріалом дослідження слугувала авторська картотека 700 фрагментів англійських діалогічних єдностей, що ілюструють непорозуміння. Прикладова база отримана шляхом суцільної вибірки з 39 англомовних художніх творів (L. Appignanesi, C. Calman, M. Cole, C. Cross, P. Dexter, F. Fitzgerald, J. Gonick, E. Hand, P. Highsmith, M. Mayhew, S. Lewis, R. Parker, S. Radley та ін.) загальним обсягом 12 000 стр. Корпус матеріалу дослідження з ситуаціями непорозуміння змодельованими за різних соціально-побутових обставин сформовано за допомогою структурно-комунікативного та лінгво-семантичного критеріїв.

Методика дослідження ґрунтується на когнітивно-дискурсній парадигмі, напрацьованій вітчизняними і зарубіжними вченими (А.Л. Арцишевська, C.Н. Денисенко, Ю.А. Зацний, Т.Р. Кияк, Р.С. Помірко, А.М. Приходько, С.О. Швачко, J. Brown, M. Dascal, E. Wеigand), що уможливлює синхронний характер аналізу і застосування методів для розкриття сутності досліджуваного феномену, виокремлення його ознак і закономірностей функціонування. Основними серед них є: описовий метод (для інвентаризації дискурсних моделей і коригуючих реплік), методи індукції та дедукції (для вияву різновидів непорозуміння та їх характерних рис), структурно-генетичний аналіз і синтез (для з'ясування чинників домінантного впливу на об'єкт дослідження). У праці використовувалися елементи: контекстуального і компонентного аналізу (для з'ясування випадків непорозуміння на семантичному рівні), прагматичного аналізу дискурсу (для аналізу комунікативних намірів адресата), конверсаційного (для вивчення конситуації) і когнітивний аналізу дискурсу (для виявлення ключових оперативних конструктів когнітивного плану), метод моделювання (для створення моделі ментальної репрезентації дискурсу). У дисертації задіяні засоби систематизації і таксономії (для класифікації чинників провокації непорозуміння в англомовному середовищі за природою виникнення).

Наукова новизна дисертаційної праці визначається тим, що в ній уперше:

- використано комплексний підхід до аналізу непорозуміння, що уможливило дослідження проблеми на новому рівні наукового пізнання;

- напрацьовано модель ментальної репрезентації дискурсу, яка стала методологічним підґрунтям вивчення непорозуміння як типу інтерпретації на матеріалі англійських діалогічних єдностей;

- визначено основні різновиди непорозуміння і з'ясовано лінгвокогнітивні чинники, які зумовлюють їхнє породження;

- виокремлено дискурсі моделі і маркери непорозуміння в англомовних художніх творах, визначено функціональну спрямованість коригуючих реплік;

- простежено реалізацію непорозуміння на різних змістових рівнях англійського діалогічного мовлення;

- з'ясовано основні стратегічні помилки інтерпретатора, що призводять до непорозуміння в англомовній комунікації.

Теоретична значущість дисертації зводиться до розширення основних положень теорії інтерпретації та розуміння завдяки концепції ментального проектування дискурсної інформації, що є внеском у розвиток когнітивної лінгвістики і стимулює напрацювання теоретичних положень когнітивного аналізу дискурсу. Результати дослідження сприяють поглибленню філологічної точки зору на проблему феномену з позицій когнітивно-дискурсної парадигми.

Практичне значення дослідження у застосуванні його результатів у когнітивній лінгвістиці і у суміжних галузях вивчення семантичного і прагматичного аспектів англомовного художнього дискурсу. Основні положення праці можуть бути використані при напрацюванні спецкурсів лекцій з “Актуальних напрямів сучасної лінгвістики”, “Теорії комунікації”, “Дискурсного аналізу”, “Основ когнітивної лінгвістики”, “Лінгвістики тексту”.

Особистий внесок здобувача полягає у розробці експериментальної ментальної репрезентації дискурсу, що уможливило вивчення функціонування непорозуміння як типу інтерпретації в лінгвокогнітивному зрізі, а виокремлення дискурсних маркерів та моделей довело його текстово-дискурсну об'єктивацію. У статті [8], написаній у співавторстві, конкретним внеском здобувача є обгрунтування стратегічних помилок під час акту інтерпретації.

Апробація результатів дисертації. Результати дослідження висвітлено у доповідях на міжнародних: “Мова і культура” (Київ, 2002), “Межкультурные коммуникации: диалог и сотрудничество” (Алушта, 2003), “Проблеми розвитку філології в Україні у контексті світової культури” ( Київ, 2003), “Актуальні проблеми перекладознавства та іноземної філології” (Луцьк, 2004), “Іноземномовна комунікація: здобутки та перспективи” (Тернопіль, 2006), “Міжкультурна лінгвістика та формування іншомовної комунікативної компетенції” (Київ, 2006), „Актуальні проблеми філології та перекладознавства” (Луцьк, 2008), всеукраїнських: “Іноземна філологія у ХХІ столітті” (Запоріжжя, 2008), щорічних науково-практичних конференціях Волинського державного університету імені Лесі Українки (2000-2008 рр.), на засіданнях кафедри іноземних мов факультету міжнародних відносин цього ж вузу (2001-2010рр.) на лінгвістичному семінарі з дискурсознавства і текстолінгвістики у Львівському національному університеті імені Івана Франка (2002, 2003 рр.).

Публікації. Основні положення і результати дисертаційного дослідження висвітлено у 12 друкованих працях, із них 11 статей - у фахових виданнях України (10 одноосібних і 1 у співавторстві).

Структура дисертаційної роботи. Дисертація складається з переліку умовних скорочень, вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел та ілюстративного матеріалу, глосарію термінології дослідження. У праці використано 7 таблиць, схем і рисунків. Основний текст дисертації становить 206 сторінок, загальний обсяг дисертації - 246 сторінок.

2. ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

Розділ 1. “Методологічні засади дослідження непорозуміння як типу інтерпретації” формує методологічне підґрунтя дисертації, пояснює основний понятійний апарат, серед якого ключовими є поняття розуміння і інтерпретація, без урахування яких вивчення непорозуміння як типу інтерпретації дискурсу стає неможливим. Неузгодженість позицій лінгвістів щодо детермінації цих понять (М. Даскал, Т.А. ван Дейк, О.О. Залевська, Р. Келлер, Г. Райл, У.Чейф), а також їхнє протиставлення (Н.Д. Арутюнова, О.С. Кубрякова), невизначеність статусу і змістового наповнення явища непорозуміння (Е.Вайганд, М.М. Кіасашвілі, О. Потебня) викликало додаткові труднощі у науковому дослідженні.

Базовим положенням є визначення інтерпретації як когнітивного процесу і одночасно результату з'ясування змісту мовленнєвих і немовленнєвих дій, що синонімічно зіставляється з поняттям розуміння як інтерпретаційної діяльності. Складовими цієї діяльності є сприйняття та ідентифікація форми висловлення, з'ясування його семантичного і прагматичного змісту через індивідуальні риси адресата як носія внутрішнього світу, психічної і емотивної бази, сформованої концептосистеми та власного тезауруса, а також як мовленнєвої особистості з індивідуальними когнітивними ознаками. Результатом інтерпретаційних процесів є розуміння, нерозуміння або непорозуміння мовленнєвої та немовленнєвої інформації, що ретранслюється дискурсом. Ці форми утворюють типи інтерпретації за ступенем успішності розкриття змісту дискурсу адресатом.

Оптимальна інтерпретація, або ідеальне розуміння - передбачає утворення внутрішньої репрезентації, ідентичної з репрезентацією адресанта, що визначається повним розкриттям семантичного і прагматичного змісту висловлення через призму інтерпретатора, що практично нереально. Ми говоримо про розуміння як про наближене до ідеального і достатнє для здійснення змістової мовленнєвої інтеракції, утворення єдиної внутрішньої репрезентації у найповнішій формі (W. D. Marslen-Wilson).

Попри суперечливі тлумачення у трактуванні нерозуміння (М. Бірвіш, В.З. Дем'янков, О. Потебня), ми схиляємося до концепції, в якій при нерозумінні результат інтерпретації не розцінюється як форма розуміння, тому що воно стосується труднощів розуміння (К. Фосслер, Е. Вайганд). Тільки формально заперечення розуміння вважається крайнім варіантом розуміння. У цьому пасажі суб'єкт нерозуміння є свідомий інтерпретаційних проблем:“… dear?”

Jack started, looked up shamefaced. “I'm sorry, Grandmother? What did you say?”

Keeley smiled sadly. “I said you looked tired, my dear. Why don't you go to bed early?”/E. Hand/. Слухач сигналізує про свої труднощі, ініціюючи процес з'ясування. Нелогічним у цьому випадку видається й утворення конкретної ментальної репрезентації дискурсу, оскільки її побудова унеможливлюється на початковому етапі когнітивної конструкції дискурсу - фазі сприйняття.

За умов існування відносно ідеального розуміння та нерозуміння як інтерпретаційного провалу, непорозуміння як тип інтерпретації займає проміжну позицію у цій трихотомії за шкалою успішності інтерпретаційного акту. На тлі англомовної комунікації воно виявляється у двох вимірах: а) утворення неповної репрезентації дискурсу (неповне розуміння); б) утворення неправильної репрезентації інтерпретатором (неправильне розуміння).

Основою вивчення непорозуміння як типу інтерпретації є когнітивний аналіз дискурсу, який розкриває конструктивну природу ментальних операцій, що супроводжують процес інтерпретації, розглядаючи модель опрацювання дискурсу як конструктивно-інтеграційну процедуру (В. Кінч). Відповідно до неї, текстова база, яка вибудовується на основі лінгвістичної інформації, переплітається зі знаннями інтерпретатора й інтегрується у єдине ціле в інтеграційній фазі. Інтерпретацію розуміють не як статичну чи абстрактну процедуру, як в лінгвістичній семантиці, навпаки - як динамічний, тривалий процес надання значення та функцій одиницям дискурсу (Т.А. ван Дейк).

Відправним пунктом вивчення непорозуміння як типу інтерпретації слугує теорія ментальної репрезентації і ситуативних моделей (Ф. Джонсон-Лерд), та теорія когнітивних стратегій опрацювання дискурсу (Т. ван Дейк, В. Кінч), за якими розгляду підлягає три основні рівні: семантичний, прагматичний та інтеракційний. При сприйнятті мовленнєвої інформації інтерпретатор конструює семантичний каркас дискурсу у формі бази тексту, що складається з пропозицій, пов'язаних локально і глобально. Релевантною під час конструктивної процедури осмислення є пресупозиційна інформація, що зберігається у пам'яті носія мови, т.зв. “когнітивний набір інтерпретатора”. Ця когнітивна модель відбиває процеси і механізми опрацювання мовної інформації і прогнозує опрацювання інтерактивно значущої інформації, та соціально релевантні й енциклопедичні знання, набір текстових і соціальних стратегій (Л.В. Цурикова).

Семантична інтерпретація дискурсу супроводжується його прагматичною інтерпретацією, у ході якої в ментальній реальності інтерпретатора формується прагматична рамка дискурсу, яка уособлює інформацію про комунікативний тип мовленнєвого акту, мотиваційну базу адресанта, умови реалізації мовленнєвого акту - його прагматичний контекст. Інтеракційний рівень інтерпретації дискурсу прогнозує створення репрезентації актуалізованої соціальної ситуації. Ментальна репрезентація дискурсу, отримана реципієнтом під час осмислення мовленнєвого повідомлення, уособлює не власне копію тексту або його значення, а є наслідком стратегічних процесів побудови значення на базі текстових елементів дискурсу, позамовних контекстуальних умов та компонентів внутрішньої суб'єктивно-мотиваційної бази (А.Р. Атаян, В.В. Красних, І. П. Сусов).

При аналізі функціонування непорозуміння, актуальною постає проблема структурно-змістової організації ментальної репрезентації дискурсу в свідомості інтерпретатора, яку визначаємо як проекцію дискурсу у досвіді інтерпретатора; як структуру, компоненти якої мають смислове навантаження, а сукупно подають семантично-прагматичний зміст повідомлення - його повне значення. Ядром ментальної репрезентації є концепт. Він слугує відправним моментом продукування висловлення та кінцевою метою його сприйняття (В. Красних). Концептом висловлення є глибинний зміст, максимально й абсолютно стисла смислова структура, яка є втіленням інтенцій автора на час його породження. Інтерпретуючи висловлення, адресат у ментальній реальності, у кінцевому підсумку, фіксує його концепт у вигляді мисленнєвого згустка, в якому інтегрується вся можлива мовленнєва та екстрамовленнєва інформація.

Отже, у структурі ментальної репрезентації (МР) наявні такі складові:

базовий компонент - концепт (ядро);

компоненти І порядку, вищої значущості - семантичний (пропозиційний+референційний) зміст і прагматичний зміст;

3) компоненти ІІ порядку, марґінальні, супутні: індивідуальний когнітивний простір (ІКП), пресупозиція (Пр), емоційна база (ЕБ).



а - автор; р - реципієнт;

ІКП - індивідуальний когнітивний простір;

ККП - колективний когнітивний простір;

КБ - когнітивна база;

ПЗ - пропозиційний зміст;

РЗ - референційний зміст;

Прагм.к. - прагматичний зміст;

ЕБ - емоційна база;

МікПР - мікропресупозиція;

МакПР- макропресупозиція;

КПр - константна пресупозиція;

е - експліцитна інформація;

С1/ С2 - концепт висловлення автора / реципієнта і (в) - імпліцитна (вивідна) інформація

Рис. 1 Структура ментальної репрезентації висловлення

Концепція ментальної репрезентації дискурсу розкриває сутність непорозуміння як типу інтерпретації, у форматі процесу і результату, оскільки фіксує девіації ментального відтворення змістових складових дискурсу під час процедури тлумачення, враховуючи лінгвокогнітивні чинники, що впливають на її перебіг. Опираючись на концепцію ментальної репрезентації дискурсу, непорозуміння є процесом і негативним наслідком інтерпретаційної діяльності, під час якої адресат отримує на прагматичному та концептуальному рівнях, на базі експліцитної та імпліцитної інформації, неповну або неправильну ментальну модель дискурсу, зумовлену впливом когнітивного простору адресата, пресупозиційним фондом та емоційною базою.

Розділ 2. “Дискурсна характеристика непорозуміння як типу інтерпретації” зосереджено на дискурсних аспектах непорозуміння як типові інтерпретації і вивчено його реалізацію у вигляді матеріалізованого продукту - англійських діалогічних єдностей, які мають чітку організаційну структуру. Проаналізований матеріал фіксує маніфестацію непорозуміння у двох основних видах: неповному розумінні дискурсу (414 МДЄ / 59,14 % загальної кількості) і неправильному / неадекватному розумінні дискурсу (254 МДЄ / 36,29 %), і доводить існування дискурсних гібридних моделей, де неправильне розуміння мовленнєвого повідомлення трансформується у неповне і навпаки (32 МДЄ / 4,57 %). Кількісно, це підтверджено наявністю відсотка гібридних моделей і домінування неповного розуміння в англомовній комунікації.

Для обох видів непорозуміння на тлі англомовної комунікації властиві дискурсні і когнітивні ознаки. Утім їхньою об'єднавчою ознакою є когнітивний дисонанс - внутрішній конфлікт учасника діалогічної інтеракції, причиною якого є брак, суперечливість і нерелевантність інтерпретованої інформації. При непорозумінні когнітивний дисонанс зазвичай властивий адресатові, коли розуміння неповне - утворюється неповна ментальна репрезентація висловлення, та адресантові, коли непорозуміння представляє неправильне розуміння інтерпретатора - формується неправильна внутрішня репрезентація комунікативного повідомлення, внаслідок чого виникає розбіжність між сказаним і реакцією на почуте. Відповідно, ініціатором подолання когнітивного дисонансу у першому випадку є адресат, у другому - адресант:

`… she's got this friend called Roger,' said her mother.

`Oh, and where does Roger live?'

`That's just it. Roger doesn't live anywhere. He's an invisible Roger.'

It all became clear. `Oh, one of those.'

She looked put out. `What d'you mean, one of those?'

`One of the spirit children,' I explained… /D. Stokes/.

У цьому пасажі неповне розуміння виникає між стурбованою матір'ю і жінкою-медіумом. Суперечлива наповненість когнітивного простору обох співрозмовників, що випливає з життєвого досвіду, не дає змоги досягти повного розуміння, так би мовити, з півслова. Що є очевидним для однієї, для іншої - не має сенсу. Це отримує лексико-семантичне втілення (looked put out - виглядала збентеженою), про що свідчить уточнююче запитання, яке сигналізує про неможливість зіставити вираз one of those - один із тих із конкретним референтом. Саме ця неможливість спричинює когнітивний дисонанс адресата: дискомфорт щодо змістової незаповненості, а відтак логічної незавершеності думки. У його досвіді формується внутрішня репрезентація комунікативного повідомлення, якому бракує частини семантичного ланцюга - означеного референта. Висловлення є неповним, незавершеним з точки зору інтерпретатора, що репрезентує один із різновидів непорозуміння. Він потребує пояснення або уточнення з боку адресанта (One of the spirit children - одне із дітей-привидів). Отримавши його, співрозмовники відновлюють комунікативну рівновагу.

Інакше перебігає неправильне розуміння. Проаналізуємо такий фрагмент:

“Take a hike, sweetie.”“Where to, Gary?”

“Try the kitchen.”

“What'm I supposed to do in the kitchen?”

“Clean the oven, baby.” Gary gave her a nice smile.“With your tongue.”

“Okay, okay. I'm leaving.” Samantha stood up. “You don't have to be such a grouch, that's all” /L. Gough/.

У фокусі уваги стратегічні помилки інтерпретатора (Саманти) у визначенні комунікативної спрямованості висловлення (бажання бути на самоті), ідентифікації іронії або ж навіть сарказму, не прочитаний імпліцитний пропозиційний зміст висловленння - за Take a hike, sweetie - прогуляйся, люба ховається залиш нас, хочу побути сам. Когнітивний дисонанс у цьому пасажі переживає продуцент (Гарі) - його висловлення зрозуміли неналежно. Аби співрозмовник зрозумів його, адресант вдається до наростаючих саркастичних випадів, які стимулюють адресата шукати справжній прихований смисл - пропозиційний і прагматичний зміст комунікативного повідомлення. Щодо інтерпретатора, його ментальна модель комунікативного повідомлення має змістовно завершений вигляд, хоча не відповідає комунікативним прагненням адресанта (непрямий мовленнєвий акт реципієнт інтерпретує як прямий). Упевненість адресата щодо її правильності поступово руйнується під впливом корекції, виправлення мовця, яке набуває форми метафорично вираженої стратегії. Когнітивний дисонанс у таких і інших прикладах долається через виправлення мовця, які де-факто є вказівкою непорозуміння при спілкуванні.

Спільними для обох видів непорозуміння є лінгвокогнітивні чинники, які провокують неадекватну інтерпретацію висловлень мовця. Формуючи ментальний багаж адресата, вони є ключовими елементами когнітивної сфери, і від них залежить повнота та адекватність інтерпретації висловлень продуцента дискурсу. У процесі аналізу відстежена ієрархія чинників, які спричиняють непорозуміння у мовленнєвій інтеракції. Найслабшу позицію займають знання, визначаючі когнітивну базу інтерпретатора - інформація національно-культурного спрямування, подана як актуалізована макропресупозиція.

Проміжну позицію в цій ієрархії займають соціальні знання, соціальні стереотипи та оцінки англомовних комунікантів, що констатують колективний когнітивний простір адресата і які актуалізуються в константній пресупозиції. Найбільш значимими, з точки зору впливу на формування ментальної репрезентації англомовного дискурсу, є лінгвістичні, енциклопедичні та ситуативні знання, які є основою фонових знань інтерпретатора і які представлені у вигляді його індивідуального когнітивного простору (ІКП). Саме складові ІКП, які у ході мовленнєвої інтеракції функціонують як актуалізована мікропресупозиція, тобто базово-вихідні ситуативні знання, переважають як детермінуючі фактори утворення ментальної репрезентації дискурсу:

- Folks living? - No.

- Siblings? He looked blank.

- Brothers or sisters, I said.

- No. She's an only child /R. Parker/.

У наведеному фрагменті такою структурою, що призвела до замішання та непорозуміння стало “siblings”. Відсутність такого концепту в ментальному лексиконі (саме мовної природи, а не феноменологічного чи енциклопедичного характеру, що є найнеймовірніше) не дає змоги реципієнтові адекватно відреагувати на запитання. Напругу знімає лише роз'яснення-перифраза мовця, що забезпечило порозуміння між комунікантами.

Визначальними є не тільки фактологічний рівень індивідуальних знань англомовного реципієнта, а й оцінний (модусний) рівень його ІКП, де домінують суб'єктивні чинники - власні уявлення, переконання, вірування, оцінні стереотипи, ставлення, тощо. Непорозуміння через різні оцінні позиції особливо чітко простежуються у діалогах співрозмовників, які є представниками різних соціальних груп, мають різний соціальний статус, а відтак несуть розбіжну інформацію - соціумні знання та уявлення, соціальні стереотипи. Неправильне розуміння, таким чином, спричиняється розмежуванням оцінок та уявлень, стереотипністю мислення, притаманною різним соціальним групам, наприклад:

`Were you at Cambridge too, Mr. Hunter?'

`Cambridge as well as…?' He leaned forward, seeming anxious to get the meaning of my aunt's inquiry absolutely straight.

`As well as Felicity. I thought perhaps … I mean, it would be nice.'Everyone blushed at this for some reason. Felicity, through her teeth, said “Mom”.

`No,' said Hunter, `I wasn't at Cambridge.'

`I'm an Oxford man, too,' said my uncle, warming to his young friend.`Exeter was my college. Which was yours?'

`Sorry,' said Hunter, `I misunderstood. I didn't in fact go to a university'.

`Oh!' My uncle looked astonished. He couldn't have looked more surprised if Hunter have confessed to never cleaning his teeth /A. Wilson/.

Цей фрагмент зразково ілюструє неадекватне розуміння, що зумовлюється стереотипом мислення людей певної соціальної групи. Інференція адресата у цьому прикладі спрямована на пошук прийнятнішого для нього, як представника певного соціуму, імпліцитного пропозиційного змісту. Твердження містера Хантера про те, що він не навчався у Кембріджі, впливовий багатий співрозмовник моментально схвально розшифровує як заяву про те, що той навчався в Оксфорді. Неприпустимим і шокуючим для нього є відкриття того, що людина досягла високого соціального стану без вищої освіти.

Одиницями дискурсної маніфестації непорозуміння в англомовному середовищі є діалогічні єдності - мінімальні діалогічні блоки, в яких вислідковується динаміка непорозуміння як комунікативно-когнітивного явища. Найповніша форма зовнішнього вияву непорозуміння охоплює чотири фази розвитку: стимуляцію непорозуміння (РС), реагування (РР), коригування або інформаційне доповнення (КР), прийняття або антиципація корекції (РП). Аналіз демонструє нульове персонажне вираження та імліцитну присутність окремих фаз інтерактивного циклу непорозуміння, зокрема реплік-реакцій і коригуючих реплік. Така імпліцитна присутність досягається за допомого вставок оповідного дискурсу, який виконує функцію заміщення дискурсної зони персонажа (І.А. Бехта) на окремих комунікативних етапах непорозуміння і є ефективним засобом експлікації мовленнєво-мисленнєвих станів комунікантів.

У ході дискурсного аналізу виявлено вісім основних моделей дискурсної маніфестації непорозуміння. Серед них прості моделі, що ілюструють неповне (модель 1, 2 - 332 МДЄ / 47,43 %) і неправильне (модель 4, 5 - 244 МДЄ/ 34,86 %) розуміння переважають, над складними, розширеними (модель 3, 6 - 92 МДЄ/ 13,14 %) та гібридними моделями (7, 8 - 32 МДЄ/ 4,57 %).

Непорозуміння як комунікативно-когнітивне явище декларує себе за допомогою дискурсних (текстових) маркерів, які є лексико-семантичними, синтаксичними і стилістичними засобами, що сигналізують про неадекватний перебіг інтерпретаційного акту. Результати наукової праці доводять домінування дискурсних маркерів неповного розуміння у другій фазі інтерактивного циклу непорозуміння - репліці-реакції, у той час як коригуючі репліки (третя фаза інтерактивного циклу непорозуміння) є основним джерелом маніфестації неправильного розуміння. Таким чином, уперше заявлено про сигналізуючу функцію коригуючих реплік як маркерів непорозуміння.

В англомовній комунікації дискурсними маркерами неповного розуміння є репліки другої фази інтерактивного циклу непорозуміння, які мають форму питальних речень із займенником “what”, який індикує відсутній елемент ментальної конструкції інтерпретатора. Репліки-реакції з дієcловом “to mean” у своєму складі скеровані на розкриття прагматичного змісту дискурсу, з'ясування його релевантності, уточнення прихованого імпліцитного пропозиційного змісту. Цій меті слугують і репліки-перепитування, ввічливе перепрошення у формі вибачення (Excuse me? Pardon? Sorry? I beg you pardon?) та лексичні засоби, що відтворюють семантику ірраціональної діяльності мовомислення: I don't know; I'm not sure; I didn't get; I didn't follow you; I can make neither head nor tail of it; I'm afraid I misunderstood та ідентифікують семантичну категорію жартівливість / серйозність: Are you kidding? Serious?

Дискурсні маркери неправильного розуміння в англомовному довкіллі виявляються у третій фазі інтерактивного циклу непорозуміння - фазі коригуючих реплік. Це - заперечні частки (no, not) у поєднанні з вигуками та вставними словами, заперечні дієслівні форми, лексичні засоби із семантикою раціонального/ірраціонального розуміння. Ознакою неправильного розуміння є введення мовцем мовленнєвої інформації, яка змістовно є конфліктною до наявного висловлення. Індикатором непорозуміння у комунікативному просторі англомовної прози є дискурсна зона наратора, яка фіксує емоційне збудження, неефективну когнітивну дієвість та хибність ментальних дій інтерпретатора.

Структура коригуючих реплік англомовного діалогічного дискурсу є канонічно обумовленою і включає елементи з різною комунікативною мотивацією. Потенційно вона складається з чотирьох компонентів: ініціалізація корекції (А-компонент), погодження й прийняття попереднього дискурсу (В-компонент), відхилення або заперечення попередньої мовленнєвої інформації (С-компонент), власне виправлення або корекція (D-компонент). Наприклад: “Oh (A), I see (B),” Edwina said with a dry laugh. `No. It's not that.(C) Though God knows I wish it were. It could be much easier if I could die now. It would set Corrie free (D).” (S. Lewis). Компонент D у цій дискурсній моделі займає позицію ядра і є ключовим засобом інформаційного доповнення у випадку неповного розуміння та реконструкції неадекватної ментальної репрезентації дискурсу інтерпретатора у разі неправильного розуміння. Решту компонентів (А, В, С) можна вважати ввідними, такими, що готують до корекції і сигналізують про проблематичне розуміння, апелюючи до попередньої репліки. Проаналізовані пасажі демонструють, що коригуючі репліки, семантично-синтаксична структура яких охоплювала б усі чотири елементи - ABCD і репліки-виправлення зі структурою BCD трапляються найрідше: відповідно 1,9 % та 1,1 % загальної кількості МДЄ, які ілюструють непорозуміння. Натомість позицію найуживанішої моделі посідають репліки-корекції, складовою частиною яких є D (279 МДЄ / 39,9 %) або AD (121 МДЄ / 17,3 %). Наступними за частотністю є коригуючі репліки з комбінацією елементів ACD (11,3 %), ABD (9,4 %), BD (10,1 %), CD (9 %).

Основне комунікативне навантаження реплік-корекцій спрямовано на усунення когнітивного дисонансу, що його відчуває один із комунікантів. Ця комунікативно-відновлювана функція здійснюється через введення додаткової семантично-прагматичної інформації, повторень, перифраз, мовленнєвих уточнень, доповнень та роз'яснень. Лексико-синтаксичні засоби, семантично-прагматична наповненість та функціональність англомовних коригуючих реплік є значною, що розкриває перспективи подальших досліджень.

Розділ 3. „Лінгвокогнітивний аналіз непорозуміння як типу інтерпретації” у практичній площині досліджує специфіку функціонування непорозуміння як комунікативно-когнітивного явища на різних інформаційно-змістових рівнях дискурсу: пропозиційному, референційному, прагматичному. Аналізується непорозуміння, яке охоплює аномалії алгоритму побудови ментальної репрезентації дискурсу.

На глибинному когнітивному рівні непорозуміння виявляється у неправильному осмисленні змістових складових дискурсу: семантичного каркасу у форматі пропозиційного змісту дискурсу, і його актуалізованого відповідника - референційного змісту з усіма елементами зовнішньо-ситуаційної віднесеності, а також комунікативної вмотивованості у вигляді прагматичного змісту дискурсу. Адекватна інтерпретація складових компонентів дискурсу є гарантом відносно „ідеального розуміння” під час діалогічних ігор. Зате незавершеність окремих змістових компонентів, неправильний інтерпретаційний хід формують ментальну репрезентацію дискурсу на базі неадекватних смислових конструктів, створюють когнітивні передумови непорозуміння як типу інтерпретації.

Пропозиційний зміст є центральним конститутивним елементом у структурі ментальної репрезентації дискурсу. На ньому вибудовується смисловий ряд дискурсу, що інтерпретується адресатом. Формат пропозиційних помилок - різний і стосується якісного і кількісного відтворення. Дискурсна фактура і чинник адресата стають запорукою ефективної комунікації і взаєморозуміння під час мовленнєвої взаємодії, або спричиняють комунікативні девіації. Великий ризик непорозуміння мають висловлення продуцента з надмірною кількістю або складністю пропозиційної інформації. Метафоричність, абстрактність, багатозначність, дифузність, незавершеність - дискурсні ознаки, які формують комунікативні засади непорозуміння як типу інтерпретації.

Непорозуміння як результат інтерпретаційної діяльності виникає за умов різної пропозиційної нез'ясованості. Частка останньої може бути мінімальною (нерозуміння окремого терму), або максимальною (неправильна ідентифікація макропропозиції дискурсу). Про труднощі у визначенні глобального значення дискурсу в англомовному середовищі сигналізує, зазвичай, запитання на кшталт: What are you talking about? Звернемось до ілюстрації: `If you are in cahoots with Corrie Browne to get rid of me,' she hissed, `then I want to know now.'

`What the hell are you talking about? ' Luke laughed in amazement.

`I'm talking about her affair with you and with my father. I'm talking about the way she's always ….' /S. Lewis/.

У цьому (як і в інших) пасажі непорозуміння виникло через те, що адресат не може з'ясувати предмет розмови - змова Люка/ Люк зраджує (когнітивного дисонансу зазнає адресат, отже розуміння - неповне). Це зумовлено розбіжністю в індивідуальних фонових знаннях комунікантів.

Трансформація експліцитного пропозиційного змісту у внутрішню репрезентацію, зазвичай, не викликає труднощів. Натомість перетворення імпліцитного пропозиційного змісту в МР супроводжується інтерпретаційними відхиленнями. Розуміння несказаного є основним полем існування непорозуміння, оскільки виведення імпліцитної пропозиційної інформації досягається інференційними діями, що базуються на власних презумпціях, суб'єктивній організації інформації за принципом релевантності, можливостях індивідуальної концептуальної системи. Названі чинники а також конфліктна пресупозиційна зона створюють передумови для потенційного непорозуміння, оскільки часто задають координати неправильних інтерпретаційних ходів.

Найскладнішим моментом непорозуміння в англомовному довкіллі є лінгвокогнітивні дисфункції відтворення референційного змісту в МР адресата під час акту розуміння, що обумовлюється багатоаспектністю цього явища. Неадекватність референційного образу в ментальній реальності слухача найчастіше призводить до неправильного розуміння, проблематичне з'ясування - до неповного. Серед ключових аспектів інтерпретаційного перебігу у референційній зоні виділяються помилки у з'ясуванні референційної віднесеності окремих термів, що є суттєвим аспектом зовнішньо-ситуаційної прив'язаності усього висловлення. Сюди належать: неможливість відтворити референційний зв'язок окремих сингулярних термів і дейктичних елементів через протиріччя у зоні ситуативної пресупозиції, вибір неправильного референта з числа потенційно можливих, когнітивний дисонанс через нерелевантність (з кута зору інтерпретатора) ідентифікованого референта щодо утвореної МР дискурсу. Такі порушення беруть свій початок у недостатній конкретизації дескрипцій дискурсу, неоднозначності назв і дескрипцій, невизначеності референції, несумісності дескрипцій з реальним світом, метафоричних означеннях та аналогіях:

`I'm sorry about what had happened when you came to the house,' she said. `He's usually so friendly.' `Farthers can get moody and everything.'

`No, I mean the dog. I don't approve of people being used just for their bodies, do you?' /H. Kureishi/.

Неправильне розуміння у цьому прикладі є наслідком неадекватного визначення референційного змісту для he: для адресанта це - the dog (собака), для адресата - father (батько). Логічно припустити, що в ментальній реальності комуніканти, опираючись на власну ієрархію пресупозицій, зв'язують мовленнєве повідомлення з різними референтними образами і ситуаціями.

Побудова ментальної репрезентації дискурсу реципієнтом зазнає значних девіацій за умов порушень в розумінні кореферентних відносин - простеження референтів під час дискурсного розвитку. На відміну від інтерпретаційних помилок під час введення референтів у дискурс, неадекватність референційного управління дискурсом пов'язана з неможливостями ідентифікації уже актуалізованого референта або ж здійсненням стратегічно помилкового вибору серед потенційної множини існуючих референтів. Такі дисфункції у побудові МР дискурсу інтерпретатором безумовно призводять до непорозуміння:

`Flavia's twenty-four. She lives in the flat below me.'

`In London?'`Suburbs of. Putney.'

`Year, I know…I have some friends there. I get over to London several times a year. It's a great city. Boyfriend?'

I said stiffly, `You mean, me?' `No, I meant your daughter.'

`Yes. An Actor. He lives with her.' /M. Mayhew/.

У цьому фрагменті інтерпретатор зазнає непорозуміння через втрачений у ході дискурсного розвитку референційний зв'язок. Надаючи інформацію про доньку (Флавію), запитання щодо її хлопця адресат (Джулія) зв'язує з іншим референтом - з собою (You mean, me?). Натомість, з'ясовується, що зацікавлення мовця (Роба) стосується попередньо актуалізованого референта (I meant your daughter). Неадекватне бачення інтерпретатора пояснюється домінуючим впливом ієрархії пресупозиційної інформації та висуненням невиправданих очікувань на початковому етапі розуміння.

Інтерпретуючи комунікативне повідомлення мовця в англомовному форматі, реципієнт реконструює у свою ментальну проекцію і прагматичний зміст дискурсу. У цьому зв'язку великий потенціал прагматичного непорозуміння мають непрямі мовленнєві акти та можливі порушення умов їх сприйняття. Вони можуть відбуватись у двох напрямах. В одному випадку - адресат не розуміє комунікативного наміру адресанта, а реагує на прямий зміст висловлення, що його несе форма, ігноруючи іллокутивну силу, виражену непрямо. В іншому, - він інтерпретує прямий мовленнєвий акт як непрямий. Для прикладу слухач помилково (а, може, навмисне) трактує запитання як запрошення: Were you asked to tea?

I shall be glad to have a cup.

Were you asked?

No. You are the proper person to ask me. /E.Bronte/.

Як типу інтерпретації, непорозумінню властивий хибний хід думок, що призводить до побудови неадекватної внутрішньої моделі комунікативного повідомлення. Ця хибність виявляється у трьох стратегічних напрямах: висуненні та верифікації гіпотетичних інтерпретацій на початковому етапі акту розуміння, виведенні імпліцитної інформації на основному етапі формування ментальної репрезентації дискурсу, з'ясуванні композиційної структури дискурсу.

ВИСНОВКИ

Непорозуміння - є комунікативно-когнітивним явищем, яке виникає під час рецепції мовленнєвого повідомлення у процесі діалогічної взаємодії двох та більше співрозмовників і притаманне зазвичай слухачеві.

...