Назви хвороб у буковинських говірках

Размещено на http://www.allbest.ru/

ДВНЗ прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

УДК 811.161.2'373.46'282.3 (477.85)

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Спеціальність 10.02.01 - Українська мова

Назви хвороб у буковинських говірках

Стрижаковська Ольга Степанівна

Івано-Франківськ - 2011

Дисертація є рукописом

Роботу виконано на кафедрі української мови ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор ҐрещуК Василь Васильович, ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”, завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Гуйванюк Ніна Василівна, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри сучасної української мови;кандидат філологічних наук Дидик-Меуш Ганна Михайлівна, Інститут українознавства імені Івана Крип'якевича НАН України, старший науковий співробітник відділу української мови.

Захист відбудеться 13 червня 2011 року о 10 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.02 у ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, Будинок вчених.

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.

Автореферат розіслано 11 травня 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, доцент Н.Я. Тишківська.

Загальна характеристика роботи

Вивчення буковинських говірок, у яких збереглося чимало відмінностей від літературної мови, залишається одним із актуальних завдань української діалектології. До недостатньо досліджених тематичних груп лексики належать лексеми на позначення назв хвороб, своєрідною особливістю яких є те, що в них простежується їх найтісніший зв'язок з життям народу, його історією. Багато з цих назв історично і семантично співвідносні не тільки в межах певної групи говорів чи окремої мови, але й у межах споріднених і навіть неспоріднених мов.

Попри те, що діалектні назви хвороб окремих ареалів досліджені (Я.Ю. Вакалюк - Івано-Франківщина, В.М. Баденкова - Північне Причорномор'я, В.М. Мойсієнко - Полісся, А.А. Берестова - Слобожанщина, О.В. Вікторіна - Дніпро-Бузьке межиріччя), народні назви хвороб на Буковині ще не були предметом комплексного діалектологічного вивчення. Відомі тільки тези доповіді на науковій конференції В.А. Прокопенко “Назви хвороб, способів їх лікування та лікувальних установ у буковинських говірках” та несистемна фіксація окремих буковинських діалектних назв хвороб у лексикографічних джерелах.

Лексика народної медицини у буковинських говірках розвивалася в умовах довготривалого територіального відриву Північної Буковини від основного масиву українських земель і жорстокого національного та політичного гніту з боку австрійських і румунських колонізаторів. Ці обставини обмежували вплив норм української літературної мови на буковинські говірки і створювали умови для виникнення і збереження в них значної кількості діалектних відмінностей.

Актуальність дослідження зумовлена важливістю для мовознавства даних про склад, структурно-семантичні, етимологічні, словотвірні характеристики та особливості функціонування лексики на позначення захворювань у буковинських говірках і відсутністю спеціальних лінгвістичних досліджень місцевих назв хвороб, поширених на Буковині.

Дослідження народних назв хвороб у буковинських говірках як підсистеми медичної лексики допоможе розкрити загальні тенденції розвитку української мови, виявити певні специфічні риси медичної номенклатури, а також основні принципи її формування і засоби номінації. Вивчення лексико-семантичних груп діалектних назв хвороб, дослідження семантичної структури медичних регіоналізмів, а також лінгвогеографічна характеристика особливо актуальні у зв'язку з необхідністю створення “Словника українських народних говорів”. Пропоноване дослідження, присвячене вивченню лексики народних назв хвороб у буковинських говірках, є першим в українському мовознавстві, оскільки ця група лексем у зазначеному ареалі ще не була об'єктом спеціального вивчення.

Актуальність дослідження зумовлена також необхідністю розвитку сучасного медичного термінотворення та залучення найпоширеніших народних назв хвороб до реєстру словників медичних термінів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертаційне дослідження пов'язане з плановою науковою темою кафедри української мови ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” “Українська літературна мова у її взаємодії з південно-західними говорами” (номер державної реєстрації 0106U002244).

Дисертація виконана в рамках загальнодержавної комплексної програми широкомасштабного вивчення лексики різних тематичних груп народної термінології та створення “Словника українських народних говорів”.

Метою дослідження є систематизація назв хвороб людей у буковинських говірках як окремої підсистеми загальнонародної мови, комплексний аналіз (лексико-семантичний, етимологічний, словотвірний та лінгвогеографічний) складу, способів номінації, формування лексико-семантичних підгруп та особливостей функціонування на території Чернівецької області.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

- зібрати та відповідно скласифікувати народні назви хвороб, що функціонують в усному мовленні буковинців;

- з'ясувати склад і семантичну структуру досліджуваної тематичної групи лексики, виділити та дослідити лексико-семантичні групи, охарактеризувати семантичні процеси, що відбуваються у межах даної тематичної групи лексем;

- встановити джерела формування лексики народних назв хвороб, з'ясувати співвідношення питомих українських та чужомовних елементів у складі аналізованих термінолексем, визначити роль і місце іншомовних найменувань назв хвороб у межах досліджуваного ареалу;

- виявити мотиваційні ознаки назв хвороб, типові та унікальні моделі мотивації, дослідити принципи і способи номінації;

- висвітлити словотвірні особливості місцевої номенклатури хвороб, визначивши словотвірні моделі, за якими вони утворюються, та ступінь їх продуктивності;

- здійснити картографування ареально-релевантних назв хвороб;

- з'ясувати відношення буковинських народномедичних назв хвороб до відповідної лексики інших українських діалектів, української літературної мови, виявити лексичні паралелі в слов'янських мовах.

Методологічну основу роботи становить діалектична теорія пізнання, зокрема положення про єдність окремого і загального, про визначальні категорії простору і часу в існуванні мовних явищ, про зв'язок історії мови з історією народу, який є творцем і носієм мови.

Методи дослідження. Для розв'язання поставлених завдань у роботі використано такі методи: описовий, який дав змогу здійснити інтерпретацію та класифікацію фактичного матеріалу; структурний метод, за допомогою якого встановлено сегмент буковинської діалектної функціональної структури, елементи й частини якої співвіднесені, взаємопов'язані й взаємозумовлені; інтерпретацію зіставного методу, застосовану не тільки щодо неспоріднених і споріднених мов, а й щодо діалектів української мови, що дало змогу виявити спільне й відмінне в системі буковинських назв хвороб та інших говорів української мови, української літературної мови, споріднених і неспоріднених мов; метод лінгвогеографії, що уможливив окреслення ізоглос досліджуваних назв хвороб на Буковині.

Об'єктом дослідження є назви хвороб у буковинських говірках.

Предметом дослідження є склад, походження, лексико-семантичні особливості, словотвірна будова, номінаційна природа та межі поширення народних назв хвороб на території Чернівецької області.

Матеріалом дослідження слугувала спеціально укладена картотека, яка налічує понад 22000 фіксацій назв хвороб. Матеріали для картотеки зібрано самостійно автором у польових умовах упродовж 2004-2009 pp. за спеціально розробленим “Питальником для збирання народних назв хвороб на території Чернівецької області” та шляхом анкетування (обстежено 70 населених пунктів 11 районів Чернівецької області). Респондентами були діалектоносії, а також студенти медичних закладів Чернівецької області: Буковинського державного медичного університету та Чернівецького медичного коледжу. Було використано також картотеку “Словника буковинських говірок”. Проаналізовано понад 700 лексем, у тому числі варіантні номени, які репрезентують народні назви хвороб.

Наукова новизна одержаних результатів. Дисертація є першою спробою в українському мовознавстві комплексно проаналізувати одну з найархаїчніших груп - назви хвороб у буковинських говірках - як цілісну лексичну підсистему. У науковий обіг введено новий фактичний матеріал, виділено семантичні групи та їх підгрупи, описано мотиваційні ознаки та моделі мотивації буковинських назв хвороб, простежено ступінь збереження термінолексем та межі їх поширення.

Дисертаційне дослідження вперше максимально повно подає корпус назв хвороб у буковинському говорі, розширює і доповнює дотеперішню ареалогічну інформацію про внутрішнє членування буковинського діалекту.

Теоретичне значення. Результати проведеного дослідження є важливими для розв'язання низки теоретичних проблем вивчення діалектної лексики, таких, як системна організація тематичних сегментів говіркової лексики, принципи номінації, взаємодія діалектних підсистем та діалектного мовлення і літературної мови, міждіалектні і міжмовні лексико-семантичні паралелі.

Практичне значення роботи полягає у розширенні бази діалектологічних досліджень, введенні до наукового обігу фактичного матеріалу, який засвідчує сучасний стан функціонування народних назв хвороб на території Чернівецької області і який може бути використаний для лінгвогеографічних досліджень та для укладання “Словника українських народних говорів”, загальномовних тлумачних, етимологічних та спеціальних термінологічних словників. Укладені нами лінгвогеографічні карти розширюють ареалогічну інформацію про лексичні зміни у буковинських говірках. народний медицина говірка буковина

Результати аналізу можуть бути використані при проведенні порівняльно-історичних досліджень, під час викладання курсу діалектології та спецкурсів з етнолінгвістики у вищих навчальних закладах.

Особистий внесок здобувача. Дисертація є результатом самостійно проведеного наукового дослідження. Увесь науковий доробок є узагальненням дослідницької роботи дисертанта, виконаної одноосібно.

Апробація роботи. Дисертацію обговорено на засіданні кафедри української мови ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені В. Стефаника”. Результати дослідження апробовано в доповідях на Міжнародній науковій конференції “Діалектна лексика: лексикологічний, лексикографічний та лінгвогеографічний аспекти” (Глухів, березень 2004 рік); на наукових семінарах “Актуальні проблеми діалектології” (засідання 8 - Львів, 14 травня 2004 року), (засідання 10 - Львів, 26-27 квітня 2007 року), на науково-практичному семінарі “Актуальні проблеми діалектології та лінгвогеографії”, присвяченого 80-річчю доктора філологічних наук, професора К.Ф. Германа (16 - 17 червня 2008 року), м. Чернівці, на Всеукраїнському науковому семінарі “Пріоритетні напрями сучасних мовознавчих досліджень” на пошану доктора філологічних наук, професора Н.В. Гуйванюк (12 грудня 2009 року), м. Чернівці; на щорічних звітно-наукових конференціях кафедри української мови ДВНЗ “Прикарпатський національний університет ім. Василя Стефаника” (Івано-Франківськ, 2004 - 2009).

Різні аспекти досліджуваної проблеми висвітлено у 8 публікаціях (з них 7 статей - у виданнях, затверджених ВАК України як фахові).

Структура дисертації. Робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаної літератури (256 позицій), списку обстежених населених пунктів (70) та додатків, які містять 67 карт поширення діалектних назв хвороб у дослідженому ареалі.

Обсяг основного тексту дисертації становить 215 сторінок, повний обсяг роботи - 320 сторінок.

Основний зміст дисертації

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертації та її актуальність, визначено об'єкт і предмет, сформульовано мету й завдання роботи, вказано на зв'язок дисертації з науковою проблематикою установи, в якій її виконано, окреслено джерельну базу й методи дослідження, з'ясовано наукову новизну, теоретичне і практичне значення отриманих результатів, а також подано відомості про їхню апробацію в доповідях на наукових конференціях та публікаціях у фахових виданнях.

У першому розділі - “Народна медична лексика як об'єкт наукового вивчення” - розглянуто історію вивчення народних назв хвороб, охарактеризовано стан дослідження народної медичної лексики в говорах української мови, висвітлено засади системного опису й стратифікації української медичної лексики в говорах.

Медична лексика, передовсім назви хвороб, належать до одного з найдавніших пластів лексики. Перші писемні фіксації народних номінацій, пов'язаних із ознаками захворювання, самими хворобами людей і їх лікуванням, сягають найдавніших рукописних пам'яток часів Київської Русі, зокрема “Ізборніка Святослава”, літописів, рукописних книжок. У зазначених джерелах повідомляється про різні захворювання, робиться спроба пояснити причини їх виникнення, йдеться про засоби, якими народ боровся з епідеміями та пошестями.

Чимало інформації про народну медицину та медичну лексику, значну частину якої становлять народні назви хвороб, знаходимо в українських писемних пам'ятках ХVІ- ХVІІІ ст. Староукраїнські назви хвороб фіксують словники Л.Зизанія, П. Беринди, Є. Славинецького, А. Корецького-Сатановського та Є. Славинецького, І. Максимовича, численні рукописні травники, лікарські порадники.

Етапним у вивченні народної медицини та народних назв хвороб стала активізація збирання етнографічних матеріалів у другій половині ХІХ ст. Етнографи, обстежуючи певну місцевість, до своїх описів часто залучали й відомості про народні способи й засоби лікування найпоширеніших хвороб, принагідно подаючи їх місцеві назви. Для вивчення українських народних назв хвороб особливу цінність мають етнографічні праці П. Чубинського, Й. Талько-Гринцевича, В. Доманицького, В. Шухевича, В. Гнатюка, М. Левицького, Ю. Шнайдера, А. Онищука, І.Франка, С. Верхратського, В. Демидецького, І. Голубовича, І. Бугери, М. Думки, З. Болтарович, в яких зафіксовано значну кількість місцевих найменувань захворювань, однак такі матеріали для мовознавства є лише допоміжними.

У сучасній україністиці стоїть завдання системного збирання, фіксації, класифікації та науково-лінгвістичної інтерпретації народної медичної лексики у всіх говорах української мови, з'ясування її зв'язків і взаємодії з медичною термінологією сучасної української літературної мови. Такі дослідження вкрай необхідні й для типологічних досліджень народної медичної лексики в слов'янських мовах.

Із 70-х рр. минулого століття назви народної медицини різних регіонів стають об'єктом спеціальних дисертаційних досліджень. Лексиці народної медицини в говірках Прикарпаття (на матеріалі говірок Івано-Франківської області) у зв'язку з іншими говорами української мови, з іншими слов'янськими і неслов'янськими мовами присвячено дисертацію Я.Ю. Вакалюк. Поліська лексика народної медицини, знахарства та лікувальної магії стала об'єктом дослідження в дисертації В.М. Мойсієнка. Народні назви шкірних хвороб в українській мові у порівнянні з відповідним сегментом медичної термінології проаналізовано в дисертації О.Б. Петрової. Предметом комплексного дослідження в дисертації В.М. Баденкової стала лексика традиційної народної медицини в українських говірках Інгульсько-Бузького межиріччя. О.М. Вікторіна у своїй дисертації дослідила лексику народної медицини та лікувальної магії у степових говірках сучасної Кіровоградщини.

Для аналізу народних назв хвороб у говірках української мови цінними є також результати вивчення історії української медичної лексики, оскільки історичні фіксації номінацій медичної сфери у писемних пам'ятках різних часів і з різних територій дають багатий матеріал щодо складу, лексико-семантичних, ономасіологічних, словотвірних та функціональних особливостей таких лексем. З цього погляду виділяються праці Г. Дидик-Меуш. Цікаві спостереження над особливостями народних назв хвороб певних ареалів містять також праці А.А. Берестової (Слобожанщина), О.Ф. Миголинець (Закарпаття).

У спеціальних діалектологічних дослідженнях назв хвороб систематизація й класифікація конкретного матеріалу відзначаються неоднорідністю, різною кількістю лексико-семантичних груп, які виділяються у межах онтологічно однакових сфер, хоч системного характеру народної медичної лексики ніхто не заперечує. Причиною цього стало не зовсім вдале логічно-предметне членування конкретного матеріалу, нехтування наявністю чітко окреслених галузей медицини з характерними для них спектрами хвороб, нерозмежування хвороб і їх симптомів, фізіологічних станів за певних хвороб, а також застосування різних критеріїв, за якими визначалися лексико-семантичні групи лексики.

Українська медична лексика у частині назв хвороб становить особливий пласт лексем, специфіка яких визначається їх семантикою. Такі лексеми з погляду семантики характеризуються як знаки безденотатні, що формують розряд абстрактних іменників із суто сигніфікативним характером значення. Ця особливість детермінує і специфіку системної організації назв хвороб, зокрема в говорі чи групі говорів. Для забезпечення системності в описі діалектної лексики якогось говору найбільш оптимальним є моделювання лексико-семантичної системи певного ареалу, оскільки воно уможливлює фіксацію зручної репрезентації репертуару мовних одиниць та об'єктивне пізнання сутності об'єкта дослідження. “Моделювання як процес конструювання іншого - реального чи уявного - об'єкта ставить за мету, - зазначає П.Ю. Гриценко, - досягнення ізоморфізму моделі й об'єкта моделювання у певних суттєвих рисах, відтворення специфіки принципів організації й функціонування досліджуваного об'єкта. Ізоморфізм об'єкта і моделі досягається саме завдяки відтворенню моделлю евристично цінних рис об'єкта”.¹

У сучасній лінгвістиці стосовно лексико-семантичного рівня мови достатньою мірою опрацьовано комплексні системоутворювальні одиниці, які дають змогу як змоделювати будь-який сегмент лексико-семантичної системи мови, так і забезпечити її системний опис. Найвищий рівень абстрагування й узагальнення в моделюванні лексико-семантичної системи властивий так званому “польовому” підходу до вивчення лексики. Лексико-семантичне поле - це група слів зі спільною гіперсемою, тобто єдиним (інтегральним) значенням для усієї групи.

Об'єднуючись гіперсемою “хвороба”, назви хвороб у буковинських говірках структуровані у лексико-семантичне поле, у межах якого виділяються системно організовані дрібніші угруповання лексем - лексико-семантичні групи (ЛСГ) і лексико-семантичні парадигми (ЛСП), які перебувають між собою у відношеннях послідовного включення.

Найдрібнішою одиницею є ЛСП - набір лексем, які позначають одну хворобу. В основі ЛСП назв хвороб у говірках лежать опозиції за способом номінування. Семантичні опозиції стають визначальним чинником структурування семантичних парадигм вищого ступеня узагальнення, які в дослідженні окреслені як ЛСГ. Вони визначені на основі інтегральної гіперсеми “хвороба” та диференціальних за своєю суттю сем, що ґрунтуються на опозиціях у межах таких понять: 1) орган захворювання - внутрішні органи / інші органи; 2) збудник хвороби - інфекція / інший збудник; 3) вік хворого - дитячий / дорослий; 4) спосіб лікування - хірургічний / терапевтичний; 5) температура тіла хворого - в нормі / поза нормою. Окресленого пучка інтегральної та диференціальних семантичних ознак достатньо, щоб змоделювати системну організацію назв хвороб у буковинських говірках.

Враховуючи діапазон хвороб, ідентифікованих народною медициною та усталених у науковій і клінічній галузі, у межах лексико-семантичного поля назв хвороб у буковинських говірках виділено такі ЛСГ: ЛСГ назв терапевтичних (внутрішніх) хвороб; ЛСГ хірургічних хвороб; ЛСГ назв інфекційних хвороб; ЛСГ назв психоневрологічних хвороб; ЛСГ назв акушерсько-гінекологічних хвороб; ЛСГ назв шкірно-венеричних хвороб; ЛСГ назв хвороб вуха, горла, носа; ЛСГ назв хвороб очей; ЛСГ назв дитячих хвороб. Кожна з виділених ЛСГ репрезентована більшою чи меншою кількістю ЛСП.

У другому розділі - “Лексико-семантична характеристика назв хвороб у буковинських говірках” - проаналізовано виділені ЛСГ назв хвороб. Характеристика кожної ЛСГ передбачає і опис ЛСП мінімальних комплексних одиниць, які входять до певної ЛСГ. Складність і різнобічність класифікації й опису матеріалу породили багатоаспектність її вивчення. Йдеться про синхронічний і діахронічний підходи до аналізу мовних явищ, семасіологічний та ономасіологічний аспекти розгляду семантичних мовних одиниць та ін.

Наше дослідження назв хвороб у буковинських говірках ґрунтується на системі найменувань, яка функціонує у сучасному діалектному мовленні буковинців. Для тих номенів, відповідники яких зафіксовано в писемних пам'ятках староукраїнської мови й проаналізовано у мовознавчій літературі, подано бодай часткову історію їх розвитку. Отже, в роботі реалізовано синхронний аспект вивчення назв хвороб у буковинських говірках, який не виключає залучення певних даних із історії цих номінацій.

Специфіка лексичної семантики назв хвороб, яка виявляється, як уже згадувалось, в її безденотатному сигніфікативному характері, з одного боку, та завдання, визначені для досягнення поставленої в дисертації мети, з іншого боку, зумовили ономасіологічний аспект аналізу назв хвороб у буковинських говірках.

Згідно з прийнятим у нашій роботі ономасіологічним підходом до складу назв хвороб відправною точкою характеристики лексико-семантичної парадигми є визначення сигніфіката, що ґрунтується на відзначенні у його структурі компонентів, які кореспондують із семантичними диференціальними ознаками. Наприклад, в описі хвороби короста (одного із різновидів дерматиту) зазначено, що це заразне паразитарне захворювання, спричинене проникненням у шкіру коростяного кліща Acaris scabiei, що характерним клінічним симптомом корости є свербіж, який особливо посилюється вночі. Ословлений сигніфікат є власне окремою семантемою, для якої в буковинських говірках існує свій репертуар номінацій. Опис кожної номінації містить вказівку на населений пункт, в якому вона вживається, етимон, внутрішню форму або слово, від якого походить назва, поширення цієї назви в інших суміжних і несуміжних говорах, наявність чи відсутність в українській літературній мові та в інших, передовсім слов'янських мовах.

Подається перелік назв, включаючи варіантні, що вживаються в буковинських говірках: ко'роста, че^и'сотка, че^и'хотка, 'чухаўка, 'чуханка, 'чухачка, за'раза, све^ирб'л'ачка. До кожної із них подано перелік населених пунктів, у яких вони засвідчені. Далі описано кожну виявлену назву. Про номен короста сказано, що він поширений у інших говорах української мови і фіксується словниками народної медичної лексики і спеціальними науковими розвідками. Короста у повноголосній формі вживається в староукраїнських пам'ятках від другої половини ХVI ст., хоча похідний від нього прикметник короставий, як і неповноголосний варіант краста, засвідчено уже в “Ізборнику” Святослава 1073 р. Впродовж ХVI-ХVIІІ ст. лексема короста як назва шкірного захворювання активно використовувалася, від середини ХІХ фіксується відомими українськими словниками. Як загальнопоширена назва з давньою традицією фіксації писемними пам'ятками й словниками, лексема короста стала нормою української літературної мови. Відповідниками до українського короста є російське короста, білоруське кароста, польське krosta, чеське krбsta, chrбsta, сербське краста. Автори етимологічного словника української мови відзначають, що лексема короста зі значенням шкірного захворювання походить від праслов'янського *korsta ⁽короста, струп⁾, спорідненого з литовським karљti (karљiu) ⁽чесати, розчісувати⁾, латинським carro ⁽дряпаю, чешу (вовну)⁾, давньоіндійським kбєati ⁽шкрябає, дряпає⁾, kustham ⁽проказа⁾, нововерхньонімецьким harsch ⁽шерехуватий, жорсткий⁾, і сягає індоєвропейського *kers/kors.

Назва че'сотка для корости в буковинські говірки потрапила з російськомовного медичного дискурсу, етимологічно пов'язана з дієсловом чесати. Буковинські найменування корости 'чухаўка, 'чуханка, 'чухачка - деривати від дієслова чухати, утворені за допомогою однофункційних суфіксів, похідних від форманта - к(а). Такі номінації засвідчено в інших говорах, зокрема в гуцульських, поліських, степових. Усі три видозміни назв корости подає й Словник буковинських говірок. - Чернівці, 2005 (за ред. Н.В. Гуйванюк). У першій половині ХХ ст. назва чухачка успішно конкурувала з найменуванням короста, її фіксують тогочасні загальномовні й медичні словники. Згодом номен чухачка зберігся лише як діалектна назва цієї хвороби.

Прозору внутрішню форму має і назва корости сверб'л'ачка: захворювання спричинює свербіж шкіри. Така ж або спільнокоренева назва поширена в інших говорах, пор. сверб'йечка - в прикарпатських говірках; сверб'л'ачка, с'в'ірба, свер'бата - в північнопричорноморських говірках; сверб'л'ачка, свер'бата, свер'б'іж, свер'бец' - в степових говірках; сверб'л'ачка - в поліських говірках; сверб'йачка - у лемківських говірках. Сверб'йачка зі значенням ⁽короста⁾ подають словники від другої половини ХІХ ст. Однак у літературній мові за лексемою сверб'л'ачка закріпилось лише значення ⁽свербіж⁾ та переносне ⁽сильне бажання, прагнення⁾.

Номен за'раза для позначення хвороби короста - результат спеціалізації семантики лексеми зараза, що характерне й для найменування інших заразних хвороб, пор. холера, чума.

За такою ж схемою описано ЛСП усіх 9 ЛСГ.

1. ЛСГ назв терапевтичних (внутрішніх) хвороб представлені такими номенами: анемія (не^идок'р'іўйа, малок'роўйе, малок'ров'ійе^и, малок'р'іўйе^и, малок'р'іўйа, малок'роўл'а, малок'роўний, без^ск'роўний, бл'і'дачка, 'мало к'рови); астма ('астма, 'асма, за'духа, за'дишка, у'духа, йа'духа); гастрит (бЧіл' у 'черв'і, бо'лит жо'лудок, вал'ст'р'іт, воспа'л'ен'е^и жу'луд^тка, гаст'р'іт, гаст'р'іте, жо'луд^тков'і кор'ч'і, за'палин'е^и жо'луд^тка, за'палин'е^и жу'луд^тка, з'вина, ка'тар, кол''ки, ост'рит жо'луд^тка, шлунко'вица, сла'бий жу'лудок, сла'буйе^и на жи'лудок, 'сон'ашница, 'сон'ашниц'і); гіпертонія (ви'соке^и даў'л'нн'е^и, ви'соке^и даў'л'ен'ійе^и, 'даўл'ін'е^и, даў'л'ен'ійе^и, 'даўле^ин':а, тиск к'рови, бо'лит голо'ва, п'ід'вишче^иний тиск, тиск по'више^иний); діабет (цук'ровий д'іа'бет, д'іа'бет, со'лод^тка кроў, 'цукр'іўка, 'цукрица, цукро'вица, 'сахарний д'іа'бет, 'сахар', саха'р'іна-д'іа'бет, 'сахарна, шчито'вид^тка, 'гуши, 'ґуша, 'ґуш'а, ґу'шатий, чу'ма); туберкульоз (тубе^ирку'л'оз^с, бе^ирку'л'оз^с, су'хоти, оф'т'іка, чу'хотка, та'тарка, бо?л'е ?груди) та ін.

2. ЛСГ назв хірургічних хвороб: апендицит (апе^инди'ц'іт, апе^инде^и'ц'іт, апе^инд'ц'іт, ампе^ид'і'ц'іте^и, апе^инди'чита, за'палин'е^и сл'і'пойі 'кишки, сл'і'па 'кишка, сл'і'па 'ке^ишка, сл'е^и'па 'кишка, сл'і'па 'киша, 'пиндицит, п'інд'і'ц'іт, хробако'вица, хроба'ковий 'в'ідросток); бешиха (бе^и?шиха, беш, бе^и?шиґа, би?шиха, ?рожа, ?ружа, ру?жиц'ійа, руж'і?ўник, крас?нуха, че^ирво?нуха, ?рожист'і воспа?л'ін':а, ?остре^и за?палин'е^и ?шк'іри); виразка шлунка ('бабиц'і, золот'ник, у'разка, шлун'кова 'йазва, 'йазва, 'йазва же^и'луд^тка, 'йазва жо'луд^тка, 'йазва жу'луд^тка); гангрена (ганг?рена, анг'рена, гаг'рина, ґанг?рена, ґанґ'рена, гни'т':а, бранк, в'ідмо?рожин'е^и, за'ражин'е^и, за'каж'інЧе^и, м'іл'б'ранк, си'н'аўка ); грижа (г'рижа, г?риза ?б'іле^и, ?гр'іжа, ?кила, ?кили, ?килавий, п'р'ірва, п'рирва); заворот кишок ('заворот ки'шок, ўскрут ке^и'шок, к'руте^и жи'в'іт, киш'кова не^ипро'х'ідн'іст', пе^ире^иво'рот ки'шок, скрут ки'шок, унваґе^и'нац'ійа, пе^ире^иве^ир'нулиси киш'ки); панарицій (волок'но, 'волос, за'н'іхтица, гни'т':а 'к'істки, заг'нитица, к'істко'йід^т, на'б'іг^х, на'б'ій, нагно'йен'ійе^и, на'риў, 'н'іг^хтийід^т, н'іг^хте^и'вица, н'іг^хте^иза'пал, 'порикишка, 'поришк'ірка); рак (рак, пух?лина, ?опухолЧ, ?опух, б'і?да, т'аш?ка ?слаб'істЧ, т'аш?ка бо?л'езн', ?шчезло би, по?гана бо?л'езн', ?рачица, ра?чиха, ?жоўна (?жоўни), ?дике^и м'йасо, мйа'сак, сар?кома, сир?кома, ?сарка, 'канце^ир, той, во?на, 'майе^и ?того); тромбофлебіт (тромбофле^и?б'іт, тромбофл'і?б'іт, ?тромби, ?вени, заку?порка вен); чиряк (чи?р'ак, ч'і?р'ак, че^и'р'ак, ч'і'р'ек, 'чирка, на'риў, фу'рункул, фу'рункула, сл'і'пак, сл'іпа'чица) та ін.

3. ЛСГ назв інфекційних хвороб: віспа ('в'іспа, 'оспа, 'воспа, 'висип на ш'к'ір'і, 'виспа, 'висипка, в'іт'р'анка, 'в'ітр'інка, 'в'ітр'ана 'в'іспа, в'ітро'ва 'оспа, сип'н'ак, вар'і'йала); гепатит (за?палин'е^и пе^и?ч'інки, за?пале^ин'е^и пи?ч'інки, запа?л'ін':а пе^и?ч'інки, жоўк'іл?ница, жоўк'іл?ниц'і, жоўт'іл?ница, жоў?туха, жоўт'а'ниц'а, жоўт'а'ница, жоў?тачка, жоў?т'інка, жоў?т'анка, ?опух пе^и?ч'інки, п'і?ч'інка, сла?бий на п'і?ч'інку, бо?лит пе^и?ч'інка, бо?л'ачка пе^и?ч'інки, ге^ипа?т'іт, ?Ботк'іна, ґе^илбе^и'нер', це^и?роз^с); грип (грип, г'р'іпа, ґ'р'іпа, г'рипа, 'нежат', ґ'р'іпи, гр'іп, зас'туда, ґ'р'іпе^и, прос'туда, г'р'іпус); дизентерія (де^изе^инте^и'р'ійа, де^изинте^и'р'ійа, де^изинти'р'ійа, дизе^инт'і'р'ійа, д'ізе^инти'р'ійа, по'нос, про'нос, кри'вавий по'нос, 'б'іганка, б'і'гунка, с'рачка, 'чере^иво, че^ир'в'інка, че^ире'в'інка, чир'в'інка, ч'ір'в'інка, р'і'зачка, 'панс'кий т'рап, ін'фекц'ійа, рост'ройство жи'луд^тка (жу'луд^тка); малярія (мал'а'р'ійа, мол'а'р'ійа, лихо'манка, чу'ма); сказ (сказ, ска'зивси, сказ', ?беше^инство, ос'теклий, ости'чений, ост'і'чений, ост'і'кати, ост'і'катиси, ост'ік'тиси); стовбняк (стоўб?н'ак, столб?н'ак, ступ?н'ак, стоў?пец', ?праве^иц', пра?вец, кости?ком); тиф (т'іф, ?т'іфос, ?т'іфус, ?тифус, 'тифуз, 'тифус', т'цефус, бруш'н'ак, че^ире^иў'ний тиф, бр'уш'ний тиф, сип'н'ак, че^ир?в'інка); холера (хо'л'ера, хо'л'ира, хо'л'ара, ха'л'ера, за'раза); чума (?джума, ?чорна хво?роба, ?чорна хо?роба, ?чорна ?слаб'іст', за?раза, моро?в'і ?йазви, ?пошист') та ін.

4. ЛСГ назв психоневрологічних хвороб: конвульсія (?падачка, ?слаб'іст', ?чорна бо?л'езн', ?чорна х?вороба, ?чорна с?лаб'іст', ко?мул'ц'ійа, ко?мунц'ійа, ?патима); мігрень (м'іг?рен', м'іг?рина, голоў?н'і ?бол'і, голоў?на ?бола, б'іл' голо?ви, бо?лит голо?ва, тр'і?шчит голо?ва, сла?ба на ?голову, ?прот'аг^х голо?ви); параліч (пара?л'іч, пара?л'із^с, парал'і?зат, парал'ізу?вало, спарал'ізу?вало); психоз (пси'хоз^с, зварйу?ваў, зду?р'іў, дур'ний, по?м'ішаний, пом'і?шеўси, ід'іо?тизм, боже^и?в'іл'е^и, боже^и?в'іл'ний, не^исамо?витий, ска?зиўси, п?лутайе^и ?розумом, з'ій?шоў з ?розуму, з'ій?шоў з^с у?ма, ўт?ратиў ?розум, не^и вс'і ?дома, не^и при с?войім у?м'і, не^и 'майе ўс'іх 'клепок); радикуліт (радику?л'іт, рад'іку?л'іт, радаку?л'іт, ради?кул', рама?тизм, ро?мат'із^с, бо?лит пойас?ница, ост?р'іт, ?панска с?лаб'істЧ, ?панс'ка хо?роба, сла?бий по?перик, ?л'ідвиц'і, л'ум?баго, кор'інце^и?вица) та ін.

5. ЛСГ назв акушерсько-гінекологічних хвороб: грудниця, мастит (груд?ниц'а, же^ил'із?ница, за?палин'е^и ?залоз^с, мо?лочница, на?риў, прист?р'іт, бо?л'ачка, с?пула, ч'і?рик, чи?р'ек, чи'р'ак, та'тарка, за'палин'е^и 'циц'ки, воспа'л'ен'ійе^и гру'д'і, 'опух гру'д'і); запалення яєчників: (за'палин'е^и йайни'к'іў, за'палин'е^и йа'йечник'іў, за'палин'е^и йа'йешник'іў, за'пал'ін'і йа'йечник'іў, запал'ін'і йа'йешник'іў, за'пал'ін'і 'йешник'іў, воспа'л'ен'е^и йа'йешник'іў, воспа'л'ен'е^и 'йешник'іў, бо'л'е 'йешники); захворювання матки (?опух ?матки, пух?лина ?матки, за?палин'е^и ?матки, к'іс?та, спуск ?матки, воспа?л'ен'е^и ?матки) та ін.

6. ЛСГ назв шкірно-венеричних хвороб: бородавка (боро?даўка, бо?родаўка, бо?родиўка, ?нар'іст, п'іст?р'ак); ); вугрі (п'ришч'і, 'вугор, 'угр', бу'бавий, гно'йінка, вуг'р'і, вуг'рец', 'вугор', ос'туда, ос'тудавий, остудо'ватий, хо'т'ічки); гонорея (гона'рейа, ґано'р'ейа, т'р'іпе^ир, т'рипер, за'раза, ф'ранца); заїди (?зайіди, 'зайіда, 'зайда, 'зайди, 'опар', 'опар'і); лишай (ли?шай, л'і'шай, ли'ш'ій, ле'ш'ій, ле'шай, мок'ринец, пл'іш, ст'риже^ин', ко'т'ачий ли'шай, 'воўчий ли'шай, со'бачий ли'шай); парша ('парша, 'парш'і, 'пархи, 'пархе, пар'хатий, ст'рупи, ко'шул'а, ко'шул'і); сифіліс (?сифил'іс, ?сифилис', ?сиф'іл'іс, ?сифел'іс, ?с'іф'іл'іс, ?с'іф'іл'іс', б?ринка, за?раза, ф?ранца, бл'і?да сп'іро?кита, ?л'йуйіс) та ін.

7. ЛСГ назв хвороб вуха, горла, носа: ангіна (ан'г'іна, 'задаўка, за'вушница, за'вушниц'а, за'вали, за'валки, 'ґул'а, 'горло, 'ґелка, г'ланди, г'іл'ки, 'гостре^и за'палин'е^и, бол''не 'горло, за'палин'е^и 'горла, 'опух 'горла, воспа'л'ен'іе^и 'горла, миг'далица, миг'далиц'а); лімфаденіт (за?пале^ин'а л'імфа?тичних вуз?л'іў, за?пал'ін'а вуз?л'іў, за?палин'а л'імф, за?палин'а вуз?л'іў, запа?лилиси ?л'імфи, з?б'ілЧше^ин'і ?л'імфи, з?б'іл'шилис'а ?л'імфи, ?ґул'і); отит, запалення вуха (за?палин'е^и ?вуха, за?пале^ин'а ?вуха, за?палин'а ?вуха, воспа?л'ен'ійе^и ?вуха, бо?л'езн' ?вуха, штри?кайе^и у ?вус'і, бо?лит ?вухо, бо?лит у ?вус'і) та ін.

8. ЛСГ назв хвороб очей: більмо (б'іл'?мо, зас?лона, ката?рак, ката?ракта, сл'іпо?та); кон'юнктивіт (за?палин'е^и по?в'ік, за?палин'е^и к?л'іпавок, ?капр'і, кап?рав'іти, окап?рав'іти, кон'укти?в'іт, ?кур'іча сл'іпо?та, кокти?в'іт, воспа?л'ен'ійе^и ?ока); ячмінь (йач?м'ін', йеч?м'ін', йіч?м'ін', сл'і?пак, йачме^и?нец, йач?мен') та ін.

9. ЛСГ назв дитячих хвороб: діатез ('висипка, 'в'iспа, 'оспа, д'iа'тез^с, золо'туха, 'роф'iйа, 'рох'iйа, го?стец); кір (к'ір, кор', кор, 'кор'і, кир, крас'нуха, 'в'ісипка, 'висипка, 'сипка, сип, 'осипка); коклюш ('кокл'уш, кок'л'уш, 'куклиш, 'кукл'іш, 'куклуш, каш'л'ук, каш'л'ак, киш'л'ак, 'кукл'ух, 'кашил', ?хеўкан'і, ма'ґ'арский 'каше^ил', ос'л'ачий 'каше^ил', 'бухкати); паротит (с?винка, с?в'інка, паро?тит, паро?т'іт, за?вали, за?валки, за?вушниц'а, ?задаўка, за?лози) та ін.

Важливим компонентом характеристики функціонування назв хвороб у буковинських говірках є визначення просторового поширення тієї чи іншої номінації, окреслення ареальних опозицій в лексико-семантичних парадигмах. Додані до багатьох семантем лінгвогеографічні картосхеми покликані дати відповідь на ці питання (див. картосхему “Короста”).

Назви хвороб у буковинських говірках неоднорідні щодо їх поширення. Серед них виділяються вузьколокальні діалектизми, які, крім кількох населених пунктів Буковини, ніде більше не засвідчені (шлунко'вица ⁽діабет⁾).

Низка назв хвороб поширена у багатьох буковинських говірках, зазвичай відомі вони й суміжним говорам, однак не виходять за межі південно-західного наріччя ('цукриц'а ⁽діабет⁾). Ще інші назви хвороб, засвідчені в буковинських говірках, поширені також у говірках поліського і південно-східного наріч (бе^ирку'л'оз ⁽туберкульоз⁾). Ряд буковинських назв хвороб мають лексико-семантичні паралелі в інших мовах ('ґр'іпа ⁽грип⁾), слов'янських і неслов'янських.

Назви хвороб у буковинських говірках по-різному фіксуються в писемних пам'ятках, загальномовних і фахових лексикографічних джерелах. Одні з них засвідчено ще в староукраїнських писемних джерелах, інші - передовсім у словниках з другої половини ХІХ ст., а низка найменувань хвороб потрапила в діалектне мовлення порівняно недавно із наукового медичного дискурсу, зазнавши певних звукових видозмін, зумовлених фонетичними особливостями буковинських говірок.

У третьому розділі - “Способи й засоби номінації хвороб у буковинських говірках” - зазначено, що лексеми на позначення хвороб репрезентують усі основні способи номінації, зокрема афіксальне словотворення (передовсім суфіксальне), словоскладання й основоскладання, семантичні переноси, запозичення з інших мов та складені найменування.

Словотвірна номінація в ділянці назв хвороб у буковинських говірках відзначається різноманітністю словотвірних моделей, хоча продуктивність багатьох із них невелика. Оскільки семантику аналізованих похідних найменувань задано відбором мовного матеріалу (назви хвороб людини), для

словотвірної характеристики номенів на позначення хвороб достатньо встановити інвентар словотворчих засобів у їх взаємодії з лексико-граматичним типом твірної основи. Серед похідних найменувань хвороб у буковинських говірках виявлено деривати, утворені від основ іменників, прикметників та дієслів.

Відіменникові деривати утворені передовсім за допомогою суфіксів: -ец' (-ец) (гос'тец), -ник (гн'ійЧник), -іўник (руж'іў'ник), -ак (мйа'сак), -изм (ід'іо'тизм), -н'ак (ступ'н'ак), -к(а) (м'і'хурка), -аўк(а), -іўк(а), -иўк(а) (боро'даўка, пл'існ'іўка, боро'диўка), -інк(а) (в'іт'р'інка), -анк(а) (кроў'л'анка), -иц'(а) (-иц(а)) (мигда'лиц'а, сліпа'чица), -овиц'(а) (-овиц(а), (-евиц(а)) (се^ичнико'виц'а, шлунко'вица, н'іг^хте^и'вица), -их(а) (ра'чиха), -ин(а)(саха'рина), -иц'ій(а) (ружиц'ійа), -н':(а), (-ин':(е^и) (ласто'вин':а), (ласто'вин':е^и), -иц'(і)('бабиц'і), -иўц'(і)(плак'сиўц'(і), -іўк(и) (ве^исн'іў'ки). Деад'єктивне словотворення назв хвороб у буковинських говірках репрезентовано похідними з суфіксами: -ак (сл'і'пак), -ец'(-ец) ('праве^иц'), -ачк(а) (бл'і'дачка), -анк(а) (жоў'т'анка), -інк(а) (че^ир'в'інка), -аўк(а) (си'н'аўка), -аниц'(а), (-аниц(а)) (жоўт'а'ниц'а, жоўт'а'ница), -іл'ниц'(а),(-іл'ниц(а) (жоўк'іл''ниц'а, жоўк'іл''ница), -иц'(а) (-иц(а) (н'іч'ниц'а), -ух(а) (жоў'туха), -анух(а) (жоўт'а'нуха), -ин(а) (пух'лина), -атин(а) (пух'л'атина), -от(а) (сл'іпо'та), -іст' (за'буд^т'коват'іст'), -от(и) (сухоти), -ушк(и) (коно'пушки), -к(и) (р'аб^п'ки). Від основ дієслів назви хвороб у буковинських говірках утворюють суфікси -ец' (-ец) (ло'мец', ло'мец), -ок ('наросток), -ак (каш'л'ак), -ук (каш'л'ук), -ол' ('опухол'), ш_с('в'івих), ш_с(а) (за'духа), -к(а) ('дихаўка), -анк(а) ('чуханка), -унк(а) (б'і'гунка), -ачк(а) ('падачка), -аўк(а) ('чухаўка), -иц'(а) (-иц(а)) ('дихавиц'а), -ен':(а) (-ин'е^и, -ін'е^и (і)) ('даўле^ин':а, за'палин'е^и, за'каж'ін'е^и), -н':(а), (стве^ир'д'ін':а), -т':(а) (гни'т':а), -ш_с(и) (за'вали), -ш_с(і) ('опар'і), -к(и) (кол''ки), -анк(и) ('капанки). Ряд суфіксальних назв хвороб у буковинських говірках постали внаслідок універбації, у межах якої виділяємо моделі з суфіксами -к(а) (в'іт'р'анка), -инец' (-инец) (мокри'нец'), -ен' (ст'риже^ин'), -ак (сип'н'ак), -ш_с(а) (за'раза), -иц'а (-ица) ('цукриц'а). Поодинокі назви хвороб утворено префіксально-суфіксальним способом, зокрема за'н'іг^хтиц'а, за'вушниц'а, 'насморк, прист'р'іт.

Серед буковинських народних назв хвороб важливе місце посідають запозичення з інших мов. Поява їх зумовлена низкою чинників, серед яких найважливішими є історичні, соціально-економічні, політичні й культурні умови розвитку Буковини, контакти говірок із різними мовами, діалектне сусідство, вплив офіційної медичної термінології на систему буковинських діалектних назв хвороб. Серед запозичених назв хвороб є старі, давні (хо'л'е^ира, ф'ранца, ганг'рена), які фіксуються староукраїнськими словниками, лікарськими порадниками XVI-XVIII ст., і новіші (ге^ипа'тит, ка'тар), які функціонують, починаючи з минулого століття. Останні назви хвороб у буковинські говірки ввійшли з новітнього українського розмовного медичного дискурсу, який сформувався внаслідок розвитку медичної науки та широкого розгортання мережі лікувальних закладів. Саме через комунікацію лікарів, носіїв офіційної медичної термінології, з пацієнтами-діалектоносіями відбувається абсорбція говірковим мовленням наукових термінів медицини, що можна охарактеризувати як певну тенденцію розвитку й функціонування сучасної народної медичної лексики. У говірках наукові терміни зазнають певних видозмін, передовсім звукових, що зумовлено фонетичними особливостями буковинських говірок, адаптацією літературного номена до фонетичної системи говірки, що не виключає функціонування у говірці нормативної лексики.

Серед буковинських народних назв хвороб виявлено запозичення із грецької ('астма, 'асма, ге^ипа'тит), латинської ('канце^ир, апе^инди'ц'іт, ра'матис), румунської (ґе^илбе^и'нер', оф'т'іка, дж'іґЧ'і'райа), польської (хо'л'е^ира, ф'ранца, наг'н'оток), російської (даў'л'ен'ійе^и, 'йазва, у'шиб^п), німецької (бе^ирку'л'оз^c, бранк, 'м'іл'бранк), французької ('кокл'уш, гр'іп), італійської (мал'а'р'ійa), чеської ('л'ідвиц'і) та турецької (чу'ма) мов. Найбільше запозичень засвідчено з грецької, латинської, румунської та російської мов.

Семантична деривація як спосіб номінації в ділянці буковинських назв хвороб виявляється в неоднорідних семантичних процесах, які зводяться до парадигматично й синтагматично зумовлених. Парадигматично зумовлені зміни значень можуть бути як внутрішньопарадигматичні (семантичний зсув), так і міжпарадигматичні (метафора). Синтагматично зумовленими є семантична компресія (універбація) і метонімія. Внутрішньопарадигматичні переноси, що засвідчують звуження значення, ілюструє номен зараза ⁽заразна хвороба⁾, що завдяки спеціалізації позначає конкретні заразні захворювання на коросту, чуму, холеру. У таких випадках семантична деривація здійснюється в системі семантичних відношень “рід/вид”. Значно більше внутрішньопарадигматичних переносів ґрунтується на відношеннях “вид/вид” у межах єдиного родового поняття. Внаслідок нерозмежування в народній медицині хвороб, подібних за симптомами, маємо низку семантичних зсувів, переносів на зразок 'ґуша ⁽лімфаденіт⁾ > 'ґуша ⁽зоб⁾; реўма'тизм ⁽ревматизм⁾ > реўма'тизм ⁽радикуліт⁾; за'вушниц'а ⁽паротит⁾ > за'вушниц'а ⁽ангіна⁾. Метафоричні переноси назв хвороб у буковинських говірках засвідчують номени йaч'м'ін', м'і'хур, 'перец', ко'шул'а, 'волос, с'винка, волок'но та ін. Серед метонімічних переносів у буковинських діалектних назвах хвороб виділяються моделі “орган людини” > “хвороба, яка вразила цей орган” ('горло ⁽ангіна⁾, п'і'ч'інка ⁽гепатит⁾, 'чере^иво ⁽дизентерія⁾, “симптоми захворювання” > “хвороба” (ш'марки ⁽катар⁾, 'капр'і ⁽кон'юнктивіт⁾). Окремими номінаціями репрезентовано евфемістичні заміщення табуйованих назв невиліковних хвороб: той, ш'чезло би ⁽рак⁾, вона, б'і'да (саркома).

Складені найменування хвороб у буковинських говірках доволі продуктивні, що зумовлено їх прозорою мотивованістю. За структурою вони неоднорідні, переважають двослівні прикметниково-іменникові (жулуд^т'ков'і кор'ч'і), іменниково-іменникові (у'дар к'рови, біл' у 'черв'і) та дієслівно-іменникові (бо'л'а к'риж'і), інші структурні типи засвідчено поодинокими назвами ('мало к'рови, кор'ч'і ўсе^ире^и'дин'і). У межах виділених структурних типів за певними ознаками можуть протиставлятися підгрупи номінацій, наприклад, номінації з прямим номінативним значенням і номінації, утворені шляхом семантичного переосмислення ('суче^и 'вимйа, 'панс'кий трап) у межах номінацій прикметниково-іменникового типу.

Для буковинської системи назв хвороб характерними є також номінації у дієслівній чи прикметниковій формі, які відображають процесуальну чи статичну ознаку при певному захворюванні (ґу'шатий ⁽зоб⁾, запа'лений ⁽пневмонія⁾, парал'ізу'вало ⁽параліч⁾).

Слово- й основоскладання у буковинських народних назвах хвороб малопоширене, воно репрезентовано поодинокими лексемами: к'істко'йід^т, сечом'іху'риц'а, н'іг^хте^иза'пал, пориш'к'ірка тощо.

Висновки

У висновках узагальнено результати виконаного дослідження.

1. Назви хвороб, виявлені у буковинських говірках, становлять гетерогенну систему, компоненти якої взаємопов'язані між собою й взаємозумовлені. Системотворчими виступають одиниці різних рівнів узагальнення - лексико-семантична парадигма, лексико-семантична група і лексико-семантичне поле, які перебувають між собою у відношеннях послідовного включення.

2. Кожна з охарактеризованих лексико-семантичних груп охоплює більшу чи меншу кількість семантем, репрезентованих різними номінаціями, якими діалектоносії ідентифікують хвороби. Аналіз матеріалу дослідження засвідчує, що не всі хвороби, описані в науковій медицині, в народі ідентифіковано, а близькі за симптоматикою захворювання не завжди розрізняються, що підтверджується фактами найменування різних хвороб однією лексемою.

3. Буковинські народні назви хвороб характеризуються значною здиференційованістю: одній хворобі відповідає не одна, а кілька номінацій, що зумовлено неоднорідністю буковинських говірок, поширенням на Буковині, крім власне буковинських, гуцульських та подільських говірок, а також контактуванням буковинського говору з суміжними говорами й мовами та впливом на нього медичного дискурсу. Причиною наявності кількох назв однієї хвороби у буковинських говірках стала різноманітність мотивувальних ознак і відповідно варіантність у процесі їх вибору при найменуванні хвороб.

4. З погляду походження слова на позначення хвороб у буковинських говірках неоднорідні, вони репрезентують різночасові пласти, починаючи із праслов'янських назв. Аналіз досліджуваної лексики дає підстави стверджувати, що вона в своїй основі українська, самобутня. Ядро буковинських назв хвороб становлять власне українські лексеми. Основу формування й розвитку розгалуженої системи назв хвороб, поширених на Буковині, являють собою власні лексичні ресурси буковинських говірок. Низку назв хвороб утворено ще на спільнослов'янському ґрунті, зокрема б'іл''мо, бо'л'е^ик, бо'родаўка, 'в'іспа, волок'но, ў'роки, вуг'р'і, г'листи, гно'йак, г'рижа, 'ґул'а, 'дихавица, зду'р'іў, жоў'туха, за'вушниц'і, за'духа, 'залози, за'палин'е^и, 'каше^ил', кол''ки, ко'роста, ли'шай, мо'з'іл', 'нар'іст, 'падачка, пе^ире^и'лом, п'л'існ'аўка, пришч, 'рожа, сказ, ска'зиўси, су'хоти, 'цукриц'і, чи'р'е^ик, йач'м'ін' та ін.

Частина діалектних назв хвороб є східнослов'янськими: зоб^п, золо'туха, кро'пиўниц'а, 'насморк, 'родимка та ін.

До питомо українських належать лексеми: ве^ис'н'анки, гос'тец', 'жоўна, 'зайіди, кап'равий, ласто'вин':а, 'нежит', пух'лина, с'лаб'іст', сл'і'пак, хроба'ки, че^ирва'ки, йа'духа та ін.

5. Словотвірна номінація в ділянці назв хвороб відзначається багатством і різноманітністю словотвірних моделей, однак продуктивність більшості з них невелика. Серед досліджуваних найменувань переважають деривати, утворені від основ іменників, прикметників та дієслів за допомогою суфіксів. Інші різновиди словотворення (суфіксальна універбація, конфіксація) заманіфестовані поодинокими лексемами.

6. Семантична деривація як спосіб номінації буковинських народних назв хвороб виявляється в неоднорідних семантичних процесах, передовсім у різного типу семантичних переносах, у спеціалізації значень слів, зміні обсягу семантики лексем. Найбільш поширеними серед досліджуваної групи номінацій є внутрішньопарадигматичні переноси в системі семантичних відношень ”вид/вид” у межах єдиного родового поняття, міжпарадигматичні, метафоричні переноси та синтагматичні метонімічні переноси.