Синтаксична деривація в іспанській мові: структурно-семантичний і комунікативно-функціональний аспекти

Размещено на http://www.allbest.ru/

Київський національний лінгвістичний університет

Спеціальність 10.02.05 - Романські мови

Синтаксична деривація в іспанській мові: структурно-семантичний і комунікативно-функціональний аспекти

Судорженко Галина Петрівна

Київ - 2011

Дисертація є рукописом

Робота виконана на кафедрі романської філології Київського національного лінгвістичного університету, Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник доктор філологічних наук, професор Корбозерова Ніна Миколаївна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра іспанської та італійської філології, завідувач кафедри

Офіційні опоненти: доктор філологічних наук, професор Бурбело Валентина Броніславівна, Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, кафедра французької філології, професор кандидат філологічних наук Настенко Світлана Василівна, Київський національний лінгвістичний університет, кафедра романських мов, доцент кафедри.

Захист відбудеться "20" жовтня 2011 р. о 10.30 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.054.02 Київського національного лінгвістичного університету (03680, МСП, Київ - 150, вул. Червоноармійська, 73).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Київського національного лінгвістичного університету (вул. Червоноармійська, 73).

Автореферат розіслано " 17 " вересня 2011 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради, доцент Н.Є. Лисенко.

Загальна характеристика роботи

Дисертацію присвячено дослідженню структурно-семантичного

і комунікативно-функціонального аспектів синтаксичної деривації в іспанській мові. Проблематика визначається спрямуванням сучасних розвідок у русло комунікативно-функціональної парадигми і логіко-семантичного синтаксису, які передбачають комплексний підхід до вивчення семантики, структури, творення та функціонування мовних одиниць у певній комунікативній ситуації.

На сучасному етапі для іспаністики є актуальним оновлений підхід до мовних явищ з позицій виявлення як закономірностей, так і особливостей творення й функціонування одиниць у процесі комунікації. У зв'язку з цим під іншим кутом зору розглядається проблема синтаксичної деривації (I. Bosque Muсoz, M. Veyrat Rigat, D. Garcнa Velasco, A. Paredes), у межах якої є дискусійним у романістиці в цілому і в іспаністиці зокрема питання синтаксичної похідності, яку переважна більшість дослідників визначає як семантичну і структурну похідність одних синтаксичних одиниць від інших, спираючись на принцип словотвірної похідності (E. de Miguel Aparicio, M. V. Camacho Taboada, L. A. Amador Rodrнguez, A. Lуpez Carcнa, M. J. Rodrнguez Espiсera).

Аналіз публікацій з цієї проблематики у вітчизняній лінгвістиці дає підстави стверджувати, що дериваційні процеси на словотвірному рівні вивчені достатньо широко (В.В. Виноградов, Г.О. Винокур, О. О. Земська, О. С. Кубрякова, М.М. Шанський), але відношення похідності в синтаксисі потребують подальшого дослідження. Доказом цього слугують різноманітні інтерпретації терміна синтаксична деривація (Є. Курилович, Є. Ф. Гінсбург, О.С. Кубрякова, Л.М. Мурзін) і його вживання не лише для визначення процесів похідності різних структурних одиниць, але й різних аспектів їх дослідження.

Розвідки з логіко-семантичного синтаксису виявили, що формально просте речення, ускладнене напівпредикативними конструкціями, є поліпропозитивним (О.О. Селіванова, А.В. Супрун). У зв'язку з цим дослідники дериваційного синтаксису зосередили увагу на механізмах згортання поліпредикативних одиниць у монопредикативні. У цьому разі дериваційні процеси витлумачуються неоднозначно, а саме: як предикатна конденсація (Г.О. Золотова), компресія (Л.М. Мурзін), синтаксична конденсація (І.Р. Вихованець), редукція (К.Г. Городенська, А.П. Загнітко). Українські мовознавці (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, А.П. Загнітко) визначають похідні від складного речення синтаксичні деривати як формально прості, але семантично ускладнені за рахунок згорнутої пропозиції. Ці одиниці називаються перехідними структурами (Ю.А. Смичковська) або окремими синтаксичними формами (І.Р. Вихованець).

У контексті сучасних лінгвістичних розвідок мовознавчі студії представлені дослідженнями мовних одиниць на номінативному, синтаксичному і комунікативному рівнях (О.К. Васильєва-Шведе, О.М. Пєшковський, О.М. Старикова, Г.С. Степанов, А.В. Супрун, E. Alarcos Llorach, L. Gуmez Torrego). Цей підхід до вивчення мовних явищ надає можливість виявити особливості і закономірності творення й функціонування найбільш економних засобів передачі інформації (Р.О. Будагов, Г.Т. Ісаєва О.С. Кубрякова, М. В. Нікітін, L. Alarcos Llorach, M. Beichot, R. Gutiйrrez Bravo, E. Mйndez Galerio de Paredes, A. Verhaert) і номінації певної позамовної ситуації (Н.Д. Арутюнова, Т.А. Колосова, М.І. Черемисіна, J. Cuartero Otal, D. Garcнa Velasco). Оскільки ситуація відображається в мовній формі за допомогою пропозитивних структур (Н.Д. Арутюнова, І.Р. Вихованець, В.А. Бєлошапкова, S. Burunat, J. Moreno Pйrez), вона може бути представлена різними структурами пропозитивної семантики: реченням, вторинно-предикативною конструкцією й словом, яке є скондесованим вираженням пропозитивної структури.

Актуальність теми дисертаційного дослідження зумовлюється спрямуванням сучасних лінгвістичних студій на вирішення проблем функціонування мовних систем і загальною тенденцією лінгвістичних досліджень іспанської мови до всебічного розкриття комунікативно-граматичної природи в цілому, перспективністю розробки питань дериваційного синтаксису, що сприятиме подальшому вивченню проблем функціонального синтаксису в сучасній іспанській мові. Актуальність обраної теми пов'язана з вивченням найбільш економних одиниць для визначення комунікативної ситуації. У сучасній іспаністиці залишаються актуальними питання деривації на рівні речення.

Зв'язок роботи з науковими програмами, темами. Дисертація виконана відповідно до плану комплексної наукової теми “Функціонально-семантичний, комунікативний та соціокультурний аспекти іспанської мови в синхронії та діахронії”, яка розроблялася кафедрою іспанської філології Київського національного лінгвістичного університету (тема затверджена вченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 2 від 23 вересня 2004 року). Коло питань, що розглянуті в дисертації, відповідає проблематиці, яка висвітлюється згідно з держбюджетною науковою темою Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України № 0106U002115 "Функціональні моделі тексту та дискурсу в синхронії та діахронії: когнітивний, комунікативний та емотивний аспекти" (тему затвердженовченою радою Київського національного лінгвістичного університету, протокол № 6 від 30 січня 2005 року).

Метою дослідження є розкриття сутності синтаксичної деривації в іспанській мові через виявлення її специфіки у структурно-семантичному і комунікативно-функціональному аспектах.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

– з'ясувати сутність синтаксичної деривації в синтаксисі іспанської мови, визначити її предмет, об'єкт, одиниці;

– виявити особливості синтаксичної деривації в іспанській мові у структурно-семантичному аспекті;

– виокремити специфіку синтаксичної деривації в іспанській мові в комунікативно-функціональному аспекті;

– визначити поняття ускладнення структури простого речення в іспанському синтаксисі;

– виокремити структурні моделі, на яких базуються умовно-наслідкові відношення, та визначити їх місце в дериваційній парадигмі іспанського речення;

– схарактеризувати засоби вираження додаткової предикації у простому реченні;

– змоделювати функціонально-семантичне поле умовних відношень в іспанському реченні;

– з'ясувати комунікативно-функціональне навантаження сполучників і сполучних слів;

– окреслити псевдоумовні відношення комунікативних одиниць в іспанській мові.

Об'єктом дослідження виступає синтаксична деривація в іспанській мові.

Предметом роботи є структурно-семантичні і комунікативно-функціональні особливості синтаксичних дериватів в іспанській мові.

Матеріалом дисертаційної роботи слугували іспанські прозові й драматургічні твори XIХ-XX століть: Карлос Арнічес “El santo de la Isidra.

El amigo Melquiades. Los caciques”, Асорін “Doсa Inйs “, Хорхе Луїс Борхес “Ficciones”, Антоніо Буеро Вальєхо “Historia de una escalera”, Росалія Кастро “En las orillas del Sar”, Kаміло Хосе Села “La colmena”,”La familia de Pascual Duarte”, “Mazurca para dos muertos”, Антоніо Гала “Charlas con Troyo”, “El manuscrito carmesн”, Беніто Перес Гальдос “Doсa Perfecta”, Альмудена Грандес “Los aires difнciles”, Енріке Хардієл Понсела “Eloнsa estб debajo de un almendro”, Хуан Рамон Хіменес “Platero y yo”, Артуро Перес-Реверте “La tabla de Flandes”, “El maestro de esgrima”, Гонсало Торренте Бальєстер “Filomeno, a mi pesar”, Хосе Луїс Сампедро “La sonrisa etrusca”, Рамон Вальє-Інклан “Sonata de primavera”, “Sonata de estнo”, Луїс Матео Дієс “la fuente de la edad”, Леандро Фернандес де Моратін, “La comedia nueva”, “El sн de las niсas”, Маріо Варгас Льоса “La conversaciуn en La Catedral”. Загальний обсяг дослідженого ілюстративного матеріалу становить 5194 одиниць.

Методи дослідження зумовлені його метою і завданнями й базуються на комплексному підході, що ґрунтується на єдності системного й функціонального опису синтаксичних дериватів із позиції взаємодії семантики і прагматики. Загальнонаукову базу дисертаційної розвідки становить діалектичний підхід до проблеми організації умовно-наслідкових відношень. Аналіз здійснено на основі безпосереднього описового методу - для виділення структурних моделей іспанських речень з умовно-наслідковими відношеннями, методу синтаксичної трансформації - для виявлення синтаксичних структур із імпліцитним значенням та методу моделювання - для побудови формальних моделей іспанських речень із вторинною і латентною предикацією, позиційного методу - для визначення ядерних і периферійних позицій у комунікативно-функціональному полі умови.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що реферована робота є першим дослідженням синтаксичної деривації в структурно-семантичному і комунікативно-функціональному аспектах у вітчизняній іспаністиці. Виявлені особливості синтаксичної деривації в іспанській мові в структурно-семантичному і комунікативно-функціональному аспектах, установлені структурні і логіко-семантичні моделі синтаксичних дериватів і визначено їх місце в дериваційній парадигмі іспанського речення, розкриті механізми ускладнення простого речення, визначено логічну основу умовних відношень складного речення з підрядною частиною умови в іспанській мові. Схарактеризовані засоби вираження додаткової предикації в простому реченні, представлені як експліцитні, так і імпліцитні форми вираження функціонально-семантичного поля умовних відношень.

Теоретичне значення дослідження зумовлене тим, що його основні положення і висновки є певним внеском у вивчення проблем іспанського синтаксису, синтаксичної деривації, синтаксичних економних структур у іспаномовному реченні, а також можуть бути використані для подальшого розроблення питань теорії деривації і мовної економії. Дослідження структурно-семантичного аспекту синтаксичної деривації в іспанській мові сприятиме розв'язанню питань комунікативної лінгвістики. Використання традиційних та експериментальних методів лінгвістики демонструє можливість комплексного вивчення синтаксичних дериватів.

Практичне значення одержаних результатів полягає в можливості застосування основних положень і висновків дисертації в курсах теоретичної граматики іспанської мови (розділи "Іменник", "Синтаксис"), стилістики (розділи "Стилістика тексту", "Лінгвостилістичний аналіз художнього тексту"), лексикології (розділи "Семасіологія", "Деривація"). Зважаючи на те, що використання дієприкметникових, інфінітивних і герундіальних зворотів замість відповідних підрядних речень веде до економії мовних засобів, дослідження конденсованих одиниць і їх уживання в мовленні є безперечно цінним при написанні магістерських робіт студентів.

Апробація результатів дослідження була здійснена на десяти міжвузівських науково-практичних конференціях: "Перший всеукраїнський конгрес іспаністів" (Київський національний лінгвістичний університет, 18-19 жовтня 2002 р.), "Актуальні проблеми вивчення мов і культур" (Київський національний лінгвістичний університет, 9-12 квітня 2002 р.), "Сучасна іспаністика у культурологічному контексті (до 200-річчя романського мовознавства)" (Київський національний лінгвістичний університет, 19-20 березня 2003 р.), "Мова, освіта, культура в контексті Болонських реалій" (Київський національний лінгвістичний університет, 6-9 квітня 2004 р.; 2-4 квітня 2008 р.; 1-3 квітня 2009 р.), "Лінгвістична наука і освіта у європейському вимірі" (Київський національний лінгвістичний університет, 6-8 квітня 2005 р.), "60 років ЮНЕСКО погляд у майбутнє" (Київський національний лінгвістичний університет, 22-23 лютого 2006 р.), "Через вивчення мов і культур - до культури миру і стабільності: проблеми і перспективи" (Київський національний лінгвістичний університет, кафедра ЮНЕСКО, 24-26 листопада 2010 р.), "Мова, освіта, культура в контексті євроінтеграції" (Київський національний лінгвістичний університет, 21-23 квітня 2010 р.).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено в десяти одноосібних статтях у наукових виданнях, затверджених ВАК України як фахові (3,66 др. арк.) та в матеріалах міжнародних, всеукраїнських і міжвузівських лінгвістичних конференцій (0,14 др. арк.). Загальний обсяг публікацій - 3,8 др. арк.

Структура й обсяг роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів із висновками до кожного з них, загальних висновків, додатку, списків використаної літератури, довідкової літератури і джерел ілюстративного матеріалу. Обсяг тексту дисертації - 162 сторінки, загальний обсяг роботи становить 201 сторінку. Список використаної літератури містить 381 позицію, зокрема 141 - іноземними мовами. Список ілюстративного матеріалу налічує 29 позицій.

У вступі обґрунтовано вибір теми дисертаційного дослідження та актуальність його проведення, сформульовано робочу гіпотезу, визначено мету й завдання, об'єкт і предмет, окреслено методи аналізу, представлено наукову новизну, теоретичне і практичне значення дослідження, зазначено його апробацію та публікації, сформульовано положення, які виносяться на захист.

У першому розділі виявлено й розкрито дериваційні відношення в синтаксисі іспанської мови, експлікації феномену деривації як процесу, який спрямований на зміну первинної базової структури речення. Розроблені принципи представлення синтаксичної деривації, досліджена дериваційна парадигма складного речення з підрядною частиною умови. Окреслено специфіку складного речення з підрядною частиною як базової структури для утворення простих ускладнених речень.

У другому розділі викладено теоретичні засади та принципи мовної економії в сучасному мовознавстві і романістиці зокрема, теоретичні положення, на які спирається дослідження структурно-семантичних особливостей синтаксичних дериватів іспанської мови зі згорнутою пропозитивною структурою. Виявлено й виокремлено структурно-семантичні моделі речень із вторинною предикативністю, з'ясовані відношення, що ускладнюються додатковими відтінками в іспанському реченні.

У третьому розділі виокремлено специфіку синтаксичної деривації в комунікативно-функціональному аспекті, підведено логічне підґрунтя умовних відношень та з'ясовано комунікативно-функціональне навантаження сполучників і сполучних слів в організації граматичної будови іспанського речення, змодельовано функціонально-семантичне поле умовних відношень.

У загальних висновках представлено теоретичні і практичні результати дисертаційного дослідження й окреслено перспективи подальших наукових розвідок з обраної теми.

Основний зміст

Розділ 1. "Теоретичні засади вивчення синтаксичної деривації в іспанській мові". В іспаністиці традиційне розуміння терміна деривація стосується морфологічного словотвору похідних слів (F. L. Carreter). Зокрема, деривацією вважають утворення в мові будь-яких вторинних знаків, слів, граматичних форм слів, словосполучень, речень тощо. Дериваційними можуть бути відношення, якими об'єднуються первинні та засновані на них вторинні мовні одиниці (D. Garcнa Velasco). Але поняття деривації може бути застосовано лише до тих одиниць мови, виникнення яких можливо описати шляхом відтворення дериваційного процесу, тобто потрібно поновити їхню дериваційну історію. Парадигматичний підхід до вивчення мовних одиниць і дослідження проблем дериваційної парадигми речень дістали відображення в сучасній романістиці. Указують на здатність мови передавати те саме значення різними, з формальних позицій, структурами, які перебувають у дериваційних відношеннях (E. Alarcos Llorach). У складному реченні El cуmico que, de haber tenido doble papada, hubiera escupido todavнa mejor, se fijу en la corbata de don Mamed (Cela, “Cafй de Artistas”) зв'язну конструкцію з інфінітивом ми можемо розглядати як похідну. Для порівняння поновимо дериваційну парадигму складнопідрядного речення з підрядною частиною умови El cуmico que, si hubiera tenido doble papada, hubiera escupido todavнa mejor, se fijу en la corbata de don Mamed. Наведене речення виступає основою для творення інших синтаксичних одиниць, оскільки в ньому спостерігається симетрія форми і змісту, а в поверхневій структурі дістали формальне відображення всі компоненти семантем. Дериваційну парадигму цього речення можуть реалізувати конструкція з герундієм habiendo tenido doble papada або просте ускладнене речення з детермінантним другорядним членом, який указує на умовні відношення і виражається прийменниковою синтаксемою con doble papada, hubiera escupido todavнa mejor. Дериваційний ланцюжок не є однаковим у різних складних реченнях, він може варіюватися.

Так, дериваційна парадигма складнопідрядного речення з підрядною частиною умови: Si mirase para los lados se le escaparнa la inspiraciуn (Cela, “La colmena”) могла б бути представлена інфінітивною конструкцією de mirar para los lados; герундіальною конструкцією mirando usted para los lados. Дериваційна парадигма складного речення з підрядною частиною умови складається не тільки зі структур синтаксичної деривації, а також додаються семантичні компоненти інваріанту: Si bajas a Castrocandнn, llevamos igual camino (Dнez, “La fuente de la edad”). У цьому разі до синтаксичної деривації de bajar tъ a Castrocandнn, bajando tъ a Castrocandнn додаються семантичні компоненти інваріанта: умовна частина виражена імперативом і між предикатами спостерігається сурядний зв'язок: Baja a Castrocandнn, y llevamos igual camino; умовна частина виражена імперативом і між предикатами встановлюється безсполучниковий зв'язок: Baja a Castrocandнn; llevamos igual camino; умовна частина виражає побажання, граматично репрезентоване через простий майбутній час, і між предикатами встановлюється сурядний зв'язок: Bajarбs a Castrocandнn, y llevamos igual camino.

Базова синтаксична одиниця дериваційної парадигми перебуває у відношеннях синтаксичної похідності з іншими компонентами. У свою чергу, усі компоненти цієї парадигми мають спільну семантичну структуру, тому що відображають спільну / однакову ситуацію позамовної дійсності.

Семантико-синтаксична структура похідних компонентів, здебільшого, відрізняється від вихідної синтаксичної одиниці. Це можуть бути розбіжності кількісного складу, наприклад: Si hubieras tenido doble papada > con doble papada, якісного складу - експліцитне (hubieras tenido doble papada) або імпліцитне (con doble papada) вираження; уживання імперативу - baja, форми майбутнього часу - bajarбs. При незмінності кількісного та якісного складу мають місце модифікаційні розбіжності: Si bajas a Castrocandнn, llevamos igual camino > cuando bajes a Castrocandнn, ... > como bajes a Castrocandнn, ... > por si bajas a Castrocandнn.

Відмінності в кількісному та якісному складі синтаксем у іспанській мові простежуються в семантико-синтаксичній структурі простих ускладнених речень із детермінантним другорядним членом. У процесі згортання підрядної частини умови формується якісно нова синтаксема. Наприклад, семантико-синтаксична структура простого ускладненого речення Con la luz encendida, no hubieras tropezado con la mesa (Jardiel Poncela, “Eloнsa estб debajo de un almendro”) і складного речення з підрядною частиною умови Si hubieras encendido la luz, no hubieras tropezado con la mesa (ibid.) різниться умовною синтаксемою Con la luz encendida, в якій сконденсовані значення підрядної частини Si hubieras encendido la luz й умовні відношення між елементарними реченнями hubieras encendido la luz та no hubieras tropezado con la mesa.

Умовна синтаксема в іспанській мові зберігає властивість речення позначати позамовну ситуацію і виконує спільну з ним номінативну функцію.

Згортання предиката елементарного речення у складних конструкціях із семантико-синтаксичними відношеннями умови спричиняє формально-граматичну перебудову. Звернімося до ілюстративного матеріалу: La empresa ruega que en caso de incendio salga sin prisa, siguiendo la direcciуn de la flecha (ibid).

Утворена прийменникова синтаксема з детермінантною функцією конденсує семантику згорнутої підрядної частини і вказує на семантико-синтаксичні відношення умови. Унаслідок цієї перебудови предикат підрядної частини se incendie перетворюється на віддієслівний іменник el incendio, а сполучне слово en caso de que, яке виражає семантико-синтаксичні відношення між головною і підрядною частинами, замінюється відповідним прийменником en caso de.

Здатність іменникових компонентів речення імплікувати пропозитивне значення підвищує смислову ємність висловлення без ускладнення його граматичної структури. До синтаксичних дериватів ми відносимо ті похідні іменники, семантика яких зводиться до значення мотивованих дієслів.

Розділ 2. "Синтаксична деривація в іспанській мові в структурно-семантичному аспекті". Природа і сутність простого ускладненого речення пов'язана з проблемами синтаксичної деривації, а саме дериваційних процесів, які супроводжуються згортанням поліпредикативної одиниці у монопредикативну. Похідні від складного речення синтаксичні деривати визначені як формально прості, але семантично ускладнені за рахунок згорнутої пропозиції. Причиною ускладнення є поліпропозитивність.

Структуру пропозиції визначає предикат, який указує на характер ситуації. Але оскільки пропозиція виражається предикативними і непредикативними конструкціями, вона може реалізовуватися як у формі речення, так і у формі непредикативної конструкції, утілюючись при цьому в різних структурах пропозитивної семантики, що нами узагальнено в такій формі: а) реченням, яке є первинною предикативною структурою, тобто розгорнутою пропозицією; б) герундіальними, інфінітивними, дієприкметниковими зворотами, представленими вторинно-предикативною конструкцією - згорнутою пропозицією; в) словом, яке є конденсованим вираженням пропозитивної структури і містить латентну предикацію.

Під економією в сучасних іспанських дослідженнях слід розуміти співвідношення кількості мовних засобів і змісту висловлення (E. Mйndez Garcнa de Paredes). Зауважимо, що економія мовних засобів залежить від зорієнтованості мовця в ситуації, від знання тих найрізноманітніших реальних подій, явищ, які відбуваються. Щодо відтворення ситуації не носієм мови слід брати до уваги його знання різних комунікативних одиниць і вибору найбільш економних. Прагнення до стислості, до використання економніших одиниць значною мірою сприяє модифікації явищ синтаксису. Йдеться про компресію, конденсацію, контамінацію, дуплексив, суміщення, що сприяють утворенню економних структур. Конденсація змісту реалізується мовними трансформаціямиУ номіналізацією висловлювання, стисненням синтаксичної форми, еліпсом (А. В. Супрун). Наприклад, унаслідок механічного скорочення і стиснення семантичного змісту в одному слові утворюється однослівний конденсат.

Так, іспанські дієслова palidecer, agradecer, golpear, participar виступають конденсатами щодо ponerse pбlido, dar gracias, dar un golpe, tomar parte: Una idea repentina entristece a Renato (Sampedro, “La sonrisa etrusca”); Andrea, aunque deprimida, agradece admirada el prudente silencio de su suegro (ibid.); - Tanto, que voy a darle las gracias a San Franciscо (ibid.); - Dunca lo notaba, se ponнa muy triste (ibid.).

Компресія інформації відбувається через згортання, тобто включення в речення однієї чи декількох предикативних ліній за рахунок згорнутих пропозицій, що веде до ускладнення синтаксичної структури речення.

Наприклад, у реченнях En el caso de tu llegada, te prepararemos una habitaciуn exterior. (Sampedro, “La sonrisa etrusca”), Ellos en tu lugar, quitarнan el coche de un lugar prohibido (para) aparcar (ibid.) прийменниково-іменниковий зворот є продуктом згортання суб'єктно-предикатних структур, які можуть бути відновленими таким чином: Si llegas, te prepararemos una habitaciуn exterior.

Si ellos estuvieran en tu lugar quitarнan el coche de un lugar donde estб prohibido aparcar. У простих реченнях із прийменниковими зворотами чи еліптичними моделями спостерігаються порушення рівноваги між структурою інваріанта і структурою речення, а саме мовне вираження умовної ситуаціїї втрачає самостійну предикативність і номіналізується у прийменникове словосполучення.

Такі речення, віддзеркалюючи зв'язок двох ситуацій і будучи поліпропозитивними, на рівні формальної граматичної структури перетворюються на монопредикативні.

Cуміщення смислових відношень в іспанському реченні сприяє тому, що формально просте речення Estarб sentado en la sillita, al lado de las rosas ъnicas, viendo con sus ojos, abiertos otra vez, el dorador pasar de los gloriosos (Jimйnez, “Platero y yo”) є поліпропозитивним, оскільки розгорнута пропозиція супроводжується згорнутими пропозиціями, представленими структурами вторинної предикації (viendo con sus ojos, abiertos otra vez). Синтаксичні одиниці abiertos otra vez, viendo con sus ojos, утворені шляхом згортання розгорнутої пропозиції abriу los ojos, viу con sus ojos, супроводжують розгорнуту пропозицію Estarб sentado і займають другорядне місце, ускладнюючи смислову структуру речення. У зв'язку з цим, ми визначаємо фактори, які зумовлюють те чи інше положення елементарних пропозицій. З одного боку, це висунення одних структур у самостійну позицію у вигляді розгорнутих суб'єктно-предикатних структур і підпорядкування інших таким структурам, а з іншого боку, співіснування декількох суб'єктно-предикатних структур або згортання однієї з них і включення її в іншу суб'єктно-предикатну структуру. Отже, вибір розгорнутого чи згорнутого варіанта тієї чи іншої пропозиції у складному висловленні залежить не тільки від позамовної оцінки важливості інформативного змісту пропозиції, але й від відповідності цих одиниць загальному комунікативному плану.

Згорнута пропозиція, уведена до складу речення, сприяє формуванню асиметричної структури, в якій спостерігається розбіжність між планом вираження і планом змісту.

Згорнута пропозиція, ускладнюючи речення у смисловому відношенні, не впливає на його синтаксичну структуру. При розгортанні пропозитивних структур в окремі пропозиції шляхом відновлення імені суб'єкта і поновлення предикативного ядра спостерігаємо розширення граматичних відношень:

El viejo estrecha manos orgulloso (Sampedro, “La sonrisa etrusca”) > El viejo estrecha manos y estб orgulloso. Le miran asombrados (ibid.) > Le miran y se asombran. Conduce muy serio, atento a la ruta (ibid.) > conduce el auto, estб muy serio y estб atento a la ruta.

У наведених конструкціях передається такий зміст, який співвідноситься зі змістом складного речення, оскільки поряд із експліцитно представленою головною пропозицією, - а вона є основною й провідною, тому що має предикативне оформлення і актуалізує зміст висловлення, - виявляється також згорнута. Семантика таких речень складається не тільки зі значень двох пропозицій, але й семантичних відношень між ними. Йдеться про відношення одночасності: Le miran extraсados, mientras el niсo suelta una risita. Entre tanto, los hijos van y vienen cautelosos desde la alcoba a la cocina (ibid.) або часової послідовності: Mujer, me acostй cansado (ibid.) > me cansй y me acostй, yo estaba cansado y me cansй.

Аналіз лексико-семантичних умов уживання дуплексивів в іспанській мові свідчить, що найчастіше останні поєднуються з дієсловами зі значенням сприйняття, думки, почуттів. Sergio los miraba, sonriente y desconcertado (Pйrez-Reverte, “La tabla de Flandes”); “їEn quй estarнa pensando Dios teniendo a mano esta hembra?”, cavila el viejo mientras se disculpa, confuso (Sampedro, “La sonrisa etrusca”); El viejo rнe gozoso (ibid.). Предикат розгорнутої пропозиції репрезентується дієсловами зі значенням зорового і слухового сприйняття: ver, mirar, oнr, escuchar, observar, etc.; переміщення, зміни положення і тривалості: volver, ir, llevar, traer, llegar, dormir, vivir, trabajar, entrar, retroceder, quedar, girar; виявлення: encontrar, hallar, coger, notar, descubrir etc.; розумово-мовленнєвого акту: decir, hablar, comunicar, comentar, mencionar, murmurar, susurrar, pensar, reflexionar, meditar, cavilar; емоційного стану: reнr, sonreнr, llorar, lagrimear, sollozar, suplicar, gemir, disculparse, protestar etc.

Предикат згорнутої пропозиції може мати значення зовнішньої характеристики суб'єкта за формою, структурою, кольором, виглядом: redondo, palнdo, ensangrentado, compuesto; внутрішньої характеристики суб'єкта:

риси характеру; фізичного чи психічного стану суб'єкта: triste, serio, confuso, tranquilo, alegre, borracho, herido, vivo, muerto; вікового статусу: joven, viejo.

Щодо характеру синтаксичних зв'язків в іспанському реченні спостерігається семантична залежність компонента згорнутої пропозиції в позиції головних членів речення - підмета й присудка. Значення двох пропозицій і семантичні відношення між ними представлені сукупно. Такі структури утворюють семантично ускладнені речення.

Розділ 3. "Синтаксична деривація в іспанській мові в комунікативно-функціональному аспекті". Дослідження синтаксичної деривації в комунікативно-функціональному аспекті передбачає розуміння комунікативної ситуації як комунікативної взаємодії, інтерактивності, спрямованої на інформаційний обмін і вплив на свідомість чи мовленнєву поведінку. У зв'язку з цим складнопідрядне речення постає вищою формою для вираження відношень логічної зумовленості, оскільки найповніше відповідає їх логічній природі, яка відтворюється у формулі "якщо … , то …".

Форми вираження відношення логічної зумовленості можуть бути різними, однак, оскільки в основі їхнього вираження лежить пропозиція, розгорнута чи згорнута, формальна структура цих речень може бути складною, укладненою і простою. Якщо складнопідрядне речення є первинною й основною формою передачі умовно-наслідкових відношень, то всі інші способи слід віднести до вторинних форм передачі цих відношень. У цьому разі ми стикаємося з неспецифічними формами вираження пропозиції: розгорнута пропозиція перетворюється на згорнуту, а предикативна форма переходить у напівпредикативну чи у приховану форму предикативності.

У сучасній іспанській мові комунікативні одиниці, які формують функціонально-семантичне поле відношень умови, об'єднуються на основі вираження ними загального для всіх семантичного інваріанта. У межах цього поля виділяються центр і периферія, навколо яких групуються речення, що виражають експліцитно чи імпліцитно умовно-наслідкові відношення між мовним утіленням двох різних подій, процесів, тобто між вираженням ситуації-умови і ситуації-наслідку.

Критеріями виділення нам слугували, по-перше, граматичні та логіко-семантичні характеристики складових умовного речення, які визначають зв'язок між вираженням двох ситуацій як умовно-наслідковий; по-друге, комунікативні одиниці різних центрів функціонально-семантичного поля умови, які різняться характером співвідношення між структурою загального семантичного інваріанта поля та граматичною структурою конкретного речення.

У складному реченні з підрядною частиною умови показником умовно-наслідкових відношень між двома ситуаціями слугують спеціалізовані сполучники та сполучні слова умовної семантики: si, como, cuanto, cuando,a condiciуn de que, con tal (de) que, siempre que, en caso de que, a menos que, en el supuesto de que, con que, solo con que та ін. Комунікативні одиниці цього центру передають обидві частини семантичного інваріанта - умовну та наслідкову ситуацію - двома формантами, які мають власну предикативність, тобто ситуація-умова і ситуація-наслідок виражені власними граматичними суб'єктами та предикатами.

При вираженні умови зворотами з неособовими формами дієслова смислові відношення між умовою і наслідком випливають із лексико-семантичного значення предикатів: Queriйndome usted tanto, padre, їpor quй rechaza a mi Andrea? (= si me quiere) (Sampedro, “La sonrisa etrusca”); Pasada la fiesta, reanudan las prisas matutinas (= si pasa la fiesta) (ibid.); Resultarнa cуmico de no ser por los ojos, brillantes de inteligencia(= si no fuera por los ojos) (ibid.).

У цьому разі встановлюються імплікаційні зв'язки між умовно-наслідковими відношеннями, де наявність умови-наслідку характеризується залежністю. синтаксичний деривація іспанський синтаксис

Завжди можливо назвати компонент, який є зумовленим і той, що зумовлює, а отже, є залежним від зумовленого. Оскільки імплікаційно пов'язані ознаки між речами, подіями, ситуаціями можуть бути сумісними чи несумісними, то наведені нижче приклади демонструють сумісні ознаки: "якщо проходять свята, уранці знову всі поспішають", несумісними були б ознаки, "якщо приходять свята, уранці всі поспішають".

Невід'ємною властивістю простих речень як згорнутої синтаксичної структури є функція компресії інформації. У вигляді згорнутої пропозиції у сконденсованому вигляді інформація вводиться у склад речення через умовні синтаксеми. Пропозитивний зміст структурується граматично: "атрибут суб'єкта + ситуативна ознака" як залежний, другорядний член.

При розгортанні цієї інформації формується граматично незалежна структура з первинною предикативністю у складі простого чи складного речення.

В іспанській мові обставини способу дії з прийменником con (N. Garcнa Fernбndez) у відповідних контекстуальних умовах здатні оформлювати умовні відношення з гіпотетичною модальністю: Con la luz elйctrica, se hubiera visto (Jardiel Poncela, “Eloнsa estб debajo de un almendro”).

У граматичній системі іспанської мови закріплюються спеціалізовані варіанти умовних синтаксем: en el caso de, en caso de: En el caso de la comedia que entonces abordaba, esa pequeсa porciуn de asunto con que por todo bagaje argumental me sentaba a escribir (ibid.). Словосполучення акумулює номінативне значення; граматична номінація в ньому реалізується через відношення між його компонентами, які відбивають узаємозв'язок між фрагментами об'єктивного і внутрішнього світів мовців; ситуаційна номінація акумулює зв'язок між лексичною і граматичною номінаціями (З. О. Гетьман). Саме на цьому ґрунтується функціонально-семантична категорія предикативності, яка уможливлює визначення словосполучення як згорнутої пропозиції, еквівалентної актуaлізованому реченню, тобто висловленню. Комунікативні одиниці цього типу мають зміщені в бік периферії функціонально-семантичного поля характеристики з позиції співвідношення їхньої структури зі структурою семантичного умовно-наслідкового інваріанта.

У простих реченнях із еліптичними структурами порушується рівновага між структурою інваріанта і структурою речення, а саме: мовне вираження умовної ситуаціїї втрачає самостійну предикативність Такі речення, відбивають зв'язок двох ситуацій за формулою "якщо ... , то": Una actriz no lo harнa mejor (Dнez, “La fuente de la edad”) (=si fuera una actriz); Una reina no se sentirнa mejor que yo (ibid.); Ellos en tu lugar, habrнan reaccionado de otro modo (Buero, “Historia de una escalera”). Разом із тим, еліптичні висловлення передають оцінку своєрідним шляхом. У цьому разі йдеться про непрямий спосіб її реалізації: en tu lugar, una actriz, una reina, yo que tъ. Спонтанна форма комунікації позбавлена елементів, які б прямо і безпосередньо передавали оцінку. Але вся сукупність засобів, які формують змістовну структуру речення, дозволяє домислювати, усвідомлювати та робити висновки.

Загальні властивості комунікативних одиниць, а саме: безсполучникових речень зі значенням умови, є двоякими. З одного боку, умовна та наслідкова ситуації передаються предикативно оформленими сегментами, що зближує їх із підрядними реченнями, з іншого боку, у таких реченнях відсутні спеціалізовані граматичні показники умовного взаємозв'язку. Їхню функцію виконує інтонація, яка виступає важливим фактором у безсполучниковому реченні. Вона є вказівкою на те, що між предикативними конструкціями існують певні смислові відношення. Характеристика безсполучникового умовного речення є зсунутою в бік периферії поля. Виходячи з того, що у безсполучниковому реченні відсутні категорії підрядності і сурядності, смислові відношення в ньому виявляються на основі конкретного змісту предикативних конструкцій: Invнtala; verбs como no se hace rogar (= si la invitas) (ibid).

На імпліцитну форму вираження відношень логічної зумовленості в іспанській мові вказує вживання наказового способу. Підкреслимо, що однією з основних властивостей відношень логічної зумовленості є залежність компонентів, які формують ці відношення. Тому природа складносурядного речення з його рівноправними предикатами не зовсім відповідає характерові відношень логічної зумовленості. Однак, у реченнях Desбtalo y hablarбs (Arniches, “El santo de la Isidra”); Ceded una vez y cederйis ciento (Dicho popular) сполучник y не передає ніяких смислових відношень, а лише вказує на сам факт зв'язку. Умова в таких реченнях репрезентується, насамперед, наказовим способом, але може вживатися теперішній або майбутній час. Наказовий спосіб виконує функцію предиката зумовлюючої частини і функцію граматикалізованого показника підрядного зв'язку. Граматично релевантним контекстом, що актуалізує умовне значення форми наказового способу, виступає зумовлений компонент безсполучникового чи сурядного зв'язку. Уживання форми майбутнього часу пояснюється тим, що вона гіпотетична за своєю суттю, адже майбутня дія - це дія передбачувана, нереальна.

Окреме місце у функціонально-семантичному полі умовності посідають самостійні речення, які збігаються за формальною структурою з підрядною частиною умови складних речень. На нашу думку, опущення головної частини речення зумовлене бажанням уникнути повідомлення про ситуацію­наслідок, у разі, коли йдеться про повне розуміння ситуації. Прикладом може слугувати подана нижче ситуація, в якій тематичний характер еліптичної головної частини закладений в основу ситуації, а про її смислове значення можна здогадатися з контексту: Pero, ЎClaro! Si no te lo he contado (Sampedro, “La sonrisa etrusca”). Самостійні речення з si є результатом розумової діяльності. Їхнім логічним зв'язком є імплікація, де, згідно з формулою "якщо ... , то", головна частина є формально невираженою. Однією з причин виникнення таких еліптичних структур може бути замовчування, що, у свою чергу, виникає внаслідок міркування, пошуку правильних рішень, сумнівів тощо. Звернімося до прикладів: Verifica sus manos: las de siempre. [...] Solo que, aсora: “ Si fueran tambiйn las de Dunca ”. Le acariciarнan, se posarнan en su frente librбndola de maleficios [...] (ibid).

Парцельована головна частина займає постпозицію і складається з двох предикатів, які пов'язані між собою. Головна частина Le acariciarнan, se posarнan en su frente librбndola de maleficios скоординована з Si fueran tambiйn las de Dunca і граматично залежить від підрядної частини. Така схема структурно не відрізняється від непарцельованого речення. Комунікативне завдання й пов'язана з ним зміна інтонації актуалізує модель складнопідрядного речення, не руйнуючи останню і не створюючи нову модель.

Умовне за формою речення може бути іншим у смисловому відношенні, коли логічний зв'язок умови і наслідку в результаті тісного переплетіння категорій умови, причини та часу послаблюється: Si tъ le tienes un sano pavor a los niсos, yo se lo tengo a los caballos (Gala, “Charlas con Troyo”).

Наведене формально-умовне речення містить контрастивні відношення і в комунікативному плані наближається до складносурядного, оскільки і "умова", і "наслідок" незалежно один від одного повідомляють про ситуацію.

Дослідження умовних речень показує, що існують речення, які збігаються за формою з підрядною частиною умовних речень і вводяться умовним сполучником si, але вживаються завжди самостійно, без будь-якого підпорядкування головної частини, і мають глибинну структуру простого незалежного речення. Речення такого типу, які можна вмістити у формулу si + el Imperfecto de Subjuntivo, si + el Pluscuamperfecto de Subjuntivo, виражають бажання з високим ступенем експресивності та емоційності, однак таке бажання є неможливим для здійснення: Sн, sн, no estб mal, no estб mal ... ЎSi tuviera un momento de decisiуn! Rosarita, escuche. Rasarita atiйndame. Rosarita, como su humilde servidor. ЎRosarita! ЎQuй! (Cela, “Cafe de Artistas”).

Слід зазначити, що часто подібним реченням передують у тексті предикати, які передають психологічний стан людини: El hombre suspira - Si yo te hubiera conocido antes (Sampedro, “La sonrisa etrusca”); El viejo reprime un suspiro:

Si la maldita Rusca no me estuviera mordiendo ya tan abajo (ibid). Таким чином, функціонально-семантичне поле умови виражає (експліцитно та імпліцитно) умовно-наслідкові відношення між мовним утіленням двох різних подій, процесів.

Висновки

Синтаксична деривація є процесом творення одних синтаксичних одиниць від інших, який веде до зміни синтаксичної структури речення чи словосполучення У результаті синтаксичної деривації утворюються деривати (особливим чином структуровані одиниці), які характеризуються пропозитивними ознаками з різним ступенем предикативної репрезентації. У структурному й семантичному аспектах синтаксична деривація представлена структурами, які характеризуються пропозитивними та предикативними особливостями.

З одного боку, звороти з неособовими формами дієслова зі згорнутою пропозицією і вторинною предикацією, а з іншого, - прийменникові та еліптичні конструкції, які містять латентну предикацію.

Синтаксичні деривати, утворені внаслідок семантичної і граматичної конденсації, компресії інформації та суміщення смислових відношень, згортання конструкцій, більш складних за структурою, у менш складні, семантично рівнозначні спричиняють розбіжність у ступенях смислової і граматичної складності речення. У контамінованих предикативних структурах згорнута пропозиція є вторинною і пов'язана з розгорнутою пропозицією логічними відношеннями. Зв'язок між компонентами вторинної пропозиції кваліфікується як прихована, або латентна предикація.

Дослідження умовно-наслідкових відношень у іспанському реченні, які фіксуються складною розумовою формою - логічним умовиводом, виявило, що в процесі спілкування, залежно від потреб комунікації, мовець обирає конкретні мовні засоби для вираження ситуації-умови й ситуації-наслідку.

Функціонально-семантичне поле відношень умови об'єднується на основі вираження ними загального для всіх семантичного інваріанта. Складне речення із підрядною частиною умови, яке є первинною предикативною структурою і репрезентується розгорнутою пропозицією, експліцитно передає відношення умови й наслідку та вирізняється серед інших засобів найбільшою частотою вживання, формує центр функціонально-семантичного поля умови.

Синтаксичні деривати, представлені вторинно-предикативною конструкцією із герундіальним, інфінітивним і дієприкметниковим зворотом, є згорнутою пропозицією. При вираженні умови зворотами з неособовими формами дієслова смислові відношення між умовою і наслідком в іспанській мові випливають із лексико-семантичного значення предикатів, а імплікаційні зв'язки характеризуються взаємозалежністю. У цьому разі синтаксичні деривати є зсунутими в бік периферії функціонально-семантичного поля умови.

Синтаксичний дериват (вербоїд), а саме слово, яке є конденсованим вираженням пропозитивної структури і містить латентну предикацію, разом

із прийменником утворює конструкцію, яка імпліцитно передає умовно-наслідкові відношення, зміщені в бік периферії функціонально-семантичного поля умови. Безсполучникові та складносурядні речення із значенням умови займають позиції, зсунуті в бік периферії функціонально-семантичного поля умови. У таких реченнях відсутні спеціалізовані граматичні показники умовного взаємозв'язку. У безсполучниковому реченні їхню функцію виконує інтонація. Природа іспанського складносурядного речення визначається рівноправними предикатами, тоді умова в таких реченнях репрезентується наказовим способом, а наслідок - формою майбутнього часу. Перелік досліджених нами комунікативних одиниць не є вичерпним і їх подальше вивчення дозволить систематизувати різні формальні структури для експліцитного або імпліцитного вираження умовних відношень. Це зумовлене тим, що сучасне мовознавство характеризується парадигматичним підходом до систематизації одиниць усіх рівнів мови. Поняття синтаксичної парадигми ще не отримало належного висвітлення у сучасній іспаністиці, тому його тлумачення і дослідження є перспективним.

Список опублікованих праць за темою дисертації

1. До визначення пропозитивних структур як економних одиниць / Г.П. Судорженко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Н.М. Корбозерова. - К. : Видав. центр КНЛУ, 1997. - Вип. 5. - С. 189-197.

2. До проблеми визначення відношень логічної зумовленості в сучасній іспанській мові / Г.П. Судорженко // Проблеми семантики слова, речення

3. та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Н.М. Корбозерова. - К. : Видав. центр КНЛУ, 1999. - Вип. 2. - С. 184-189.

4. До визначення поняття синтаксичної парадигми речення / Г.П. Судорженко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Н.М. Корбозерова. - К. : Видав. центр КНЛУ, 2000. - Вип. 4. - С. 254-259. Смислова і структурна достатність компонентів умовного періоду /

5. Г.П. Судорженко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Н.М. Корбозерова. - К. : Видав. центр КНЛУ, 2000. - Вип. 3. - С. 274-278.

6. До питання про діалектичну єдність речення та судження (на матеріалі сучасної іспанської мови) / Г.П. Судорженко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Н.М. Корбозерова. - К. : Видав. центр КНЛУ, 2001. - Вип. 7. - С. 255-259.

7. Логічна основа умовних відношень та їх контекстуальна реалізація / Г.П. Судорженко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Н.М. Корбозерова. - К. : Видав. центр КНЛУ, 2001. - Вип. 6. - С. 219-224.

8. Деривація як процес, спрямований на зміну первинної базової структури / Г.П. Судорженко // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : зб. наук. праць / відп. ред. Н.М. Корбозерова. - К. : Логос, 2002. - Вип. 1. - С. 200-203.

9. Диктум і модус в контексті умовних відношень / Г.П. Судорженко // Проблеми семантики, прагматики та когнітивної лінгвістики : зб. наук. праць / відп. ред. Н.М. Корбозерова. - К. : Логос, 2009. - Вип. 15. - С. 494-500.

10. Проблеми мовної економії в пропозитивних структурах сучасної іспанської мови / Г.П. Судорженко // Проблеми семантики слова, речення та тексту : зб. наук. праць / відп. ред. Н.М. Корбозерова. - К. : Видав. центр КНЛУ, 2011. - Вип. 26. - С. 360-366. Предикативність в контексті умовних відношень / Г.П. Судорженко //

11. Тези доп. наук. конф. кафедри ЮНЕСКО КНЛУ ["60 років ЮНЕСКО : погляд у майбутнє"], (Київ, 22-23 лютого 2006 р.) / відп. ред. А. М. Чернуха. - К. : Видав. центр КНЛУ, 2006. - С. 179-181.

Анотація

Судорженко Г.П. Синтаксична деривація в іспанській мові: структурно-семантичний і комунікативно-функціональний аспекти. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук за спеціальністю 10.02.05 - романські мови. - Київський національний лінгвістичний університет, Київ, 2011.

Дисертацію присвячено синтаксичній деривації в іспанській мові в структурно-семантичному і комунікативно-функціональному аспектах. Підхід до деривації як процесу творення в мові будь-яких вторинних знаків дозволив виокремити структурно-семантичні моделі синтаксичних дериватів, представлених у структурах первинної, вторинної та латентної предикації й установити закономірності їхнього функціонування в комунікативній ситуації.

У праці здійснено системно-функціональний аналіз синтаксичних дериватів як економних структур іспанського синтаксису. Парадигматичний підхід до систематизації синтаксичних одиниць дозволив визначити складне речення як базову структуру для творення простих ускладнених речень. Виокремлені комунікативні одиниці, які формують функціонально-семантичне поле відношень умови, та визначено їх місце в дериваційній парадигмі іспанського речення.

Ключові слова: синтаксична деривація, іспанський синтаксис, синтаксичні деривати, предикація, ускладнене речення, економні структури, відношення умови.

Аннотация

Судорженко Г.П. Синтаксическая деривация в испанском языке: структурно-семантический и коммуникативно-функциональный аспекты. - Рукопись.

Диссертация на соискание учёной степени кандидата филологических наук по специальности 10.02.05 - романские языки. - Киевский национальный лингвистический университет, Киев, 2011.

Диссертационное исследование посвящено раскрытию сущности синтаксической деривации в испанском языке в структурно-семантическом и коммуникативно-функциональном аспектах. Понимание деривации как процесса образования в языке вторичных знаков, слов, словосочетаний, предложений позволило выделить структурно-семантические модели синтаксических дериватов и установить закономерности их функционирования в конкретных коммуникативных ситуациях. Синтаксическая деривация относится к формальным типам деривации, представляет собой процесс образования одних синтаксических единиц от других, который преобразует синтаксическую структуру предложения или словосочетания. В результате деривационных процессов образуются особым способом структурированные единицы - синтаксические дериваты, которые представлены различными пропозитивными структурами с разной степенью предикативной репрезентации.