Семантико-синтаксична структура речень з предикатами фізичного стану особи

Размещено на httр://www.аllbest.ru/

Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника

УДК 81'37 + 81'367:81'367.5:164.2

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук

Семантико-синтаксична структура речень з предикатами фізичного стану особи

10.02.01 - українська мова

Тимофєєва Ірина Сергіївна

Івано-Франківськ - 2011

Дисертацією є рукопис.

Роботу виконано на кафедрі загального і германського мовознавства ДВНЗ “Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника”. Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор, академік НАПН України Кононенко Віталій Іванович, завідувач кафедри загального і германського мовознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника.

Офіційні опоненти:

доктор філологічних наук, професор Гуйванюк Ніна Василівна, завідувач кафедри сучасної української мови Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича;

кандидат філологічних наук Каленич Володимир Миколайович, заступник директора з навчальної роботи Інституту філології й журналістики Вінницького державного педагогічного університету імені Михайла Коцюбинського.

Захист відбудеться 21 березня 2011 р. о 13 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.02 для захисту дисертації на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у Прикарпатському національному університеті імені Василя Стефаника (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, Будинок вчених).

З дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, Будинок вчених.

Автореферат розісланий 18 лютого 2011 р.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, доцент Н.Я. Тишківська

Загальна характеристика дисертації

Характерною ознакою розвитку лінгвістичної думки на сучасному етапі є полемізування щодо тлумачення семантики речення і його комунікативної будови. Традиційно речення вивчається у чотирьох аспектах:

1) формально-синтаксичному як вивчення структурних схем;

2) граматико-семантичному як виявлення предикативності;

3) семантичному як встановлення компонентів семантичної структури;

4) комунікативному як визначення актуального членування.

Серед відомих підходів до потрактування семантичного аспекту речення є вивчення його глибинної семантики, спроби виявлення співвідношення між висловленням та ситуацією тощо (І.Р. Вихованець, К.Г. Городенська, Н.В. Гуйванюк, С.Я. Єрмоленко, А.П. Загнітко, Н.Л. Іваницька, В.І. Кононенко, О.В. Кульбабська, О.Г. Межов, М.В. Мірченко, М.Я. Плющ, В.М. Русанівський, І.І. Слинько, О.С. Снітко, К.Ф. Шульжук, Т.Б. Алісова, Й.Ф. Андерш, Н.М. Арват, Н.Д. Арутюнова, А. Вежбицька, В.Г. Гак, Г.О. Золотова, О.С. Кубрякова, О.В. Падучева, Дж. Серль, Ю.С. Степанов, Л. Теньєр, Н. Хомський, Н.Ю. Шведова та ін.). Денотативно-референтне тлумачення речення генерує пошуки співвідношення висловлення з об'єктивною дійсністю.

Звернення до семантико-синтаксичного підходу в нашій дослідницькій роботі уможливлює поєднання вивчення предикативності - граматичного значення речення - з опрацюванням семантики речення загалом, що залежить не тільки від мовної його будови, а й від референта - назви ситуації. Засоби вираження предикативності створюють парадигму речення, що вибудовується за певними формально-граматичними та семантичними моделями.

Узагальнюючи теоретичні засади та спираючись на новітні дослідження у галузі сучасного синтаксису, потрактовуємо просте неелементарне речення як таке висловлення, яке номінує окрему ситуацію і повідомляє про неї, має граматичне значення предикативності й форму у вигляді семантичних та граматичних моделей, їхніх парадигм та комунікативних варіантів. Основним семантичним компонентом речення є предикат, який передає ознаки предметів чи відношення між ними і визначає місця для учасників ситуації - актантів (за визначенням Л. Теньєра), предикандумів (за С.Д. Кацнельсоном), глибинних відмінків (за Ч. Філлмором) та аргументів (за І.Р. Вихованцем).

Відправною точкою дослідження семантичної структури речення може слугувати вивчення предиката як організаційно визначального компонента, оскільки саме він зумовлює наявність інших компонентів і передбачає їхні семантичні функції. В україністиці такий підхід репрезентований у дослідженнях, що присвячені розгляду речень з різними типами предикатів: мовлення (Н.Г. Ніколаєва), відношення (Г.О. Пірус), партитивного відношення (Г.В. Ситар), якості (В.А. Тимкова), дебітивності (О.А. Тронь) та ін. Предметом аналізу в дисертаційних роботах (Н.В. Кавера, В.М. Каленич, О.І. Леута, О.А. Семенюк) були функції предикатів у семантико-синтаксичній структурі речення при зосередженні уваги на загальній характеристиці предикатів різного стану, зокрема емоційного.

У сучасному мовознавстві відсутнє єдине положення щодо того, чи властива предикатам на позначення фізичного стану суб'єктна синтаксема. Зазвичай їх визначають як предикати “безсуб'єктного зовнішнього стану”, які є центром одноядерно-однокомпонентних речень з просторовими і часовими формами (В.М. Русанівський). Інші дослідники детермінують одноядерні речення з предикативами як безособові прислівникові конструкції (Л.А. Булаховський), як прислівникові однокомпонентні речення (Н.Ю. Шведова), як прислівникові одно- й двоядерні речення (Г.О. Золотова). Оскільки існує відмінність між поняттями предикативні прислівники і предикативи, вважаємо доцільним називати речення з цими формами одноядерними з предикативними прислівниками (предикативами) (І.І. Слинько).

Предикативні слова прислівникового походження - це специфічна група дієслів, у яких граматично закріплена одноособовість і нівельована категорія виду, статус яких однозначно не визначений, а функції у побудові речення на рівні окремого комплексного дослідження в українському мовознавстві не висвітлені. У нашій роботі поділяємо позицію В.В. Виноградова, М.С. Поспєлова, В.О. Горпинича, М.А. Жовтобрюха, І.Г. Милославського та визнаємо предикативні прислівники (за Д.М. Овсянніковим-Куліковським), предикативні слова (за Л.В. Щербою, В.В. Виноградовим, І.І. Мещаніновим, М.С. Поспєловим), безособово-предикативні слова (за Фр. Травнічком, О.М. Пєшковським, Є.М. Галкіною-Федорук), предикативи (за О.В. Ісаченком, В.М. Мігіріним), станівники (за В.О. Горпиничем) самостійною частиною мови, яка відрізняється від інших категорійним значенням і функцією, визначаючи їх як предикативи (поняття ширше за термін предикативні прислівники, оскільки предикативи вичленовуються як серед прислівників, так і серед інших частин мови).

Услід за І.Р. Вихованцем, семантичний клас предикатів стану в українському мовознавстві виокремлювали А.П. Загнітко, М.В. Мірченко, О.Г. Межов, К.Ф. Шульжук, Т.Є. Масицька, Н.Б. Іваницька, О.М. Галаган, І.В. Жигора, Н.П. Щербачук та ін. Відомі спроби класифікації сукупності предикатів, у яких виділено в окремий клас предикати стану та подано загальну характеристику семантико-синтаксичної структури речення з цими предикатами (Т.Б. Алісова, Ю.Д. Апресян, Н.М. Арват, Т.В. Булигіна, Г.О. Золотова, О.В. Падучева, О.М. Селіверстова, Т.М. Смирнова, Ю.С. Степанов та ін.).

До частиномовних предикатів входить лексико-семантична група слів, що містять у своєму значенні архісему `фізичний стан' (холодно, тепло, млосно, погано та ін.).

Характеризуючи предикати стану, акцентуємо увагу на їхніх диференційних семантичних і морфологічних ознаках з урахуванням того, що й досі не запропоновано єдиного витлумачення обсягу поняття “предикатна семантика фізичного стану”, немає послідовного значеннєвого розмежування станової семантики предикатних синтаксем різної частиномовної співвіднесеності, що унеможливлює семантичну типологію предикатів фізичного стану як окремого семантичного класу, не з'ясовано обсягу частиномовного вираження предикатів фізичного та емоційного станів, не встановлено ієрархії частиномовних класів слів, яким загалом або частині з яких властиве значення фізичного стану особи. Доволі проблемним, як засвідчують виконані дослідження, є диференціація предикатів із семантикою фізичного, психічного, емоційного стану і процесу. Саме у розв'язанні цих та інших теоретичних питань предикатної семантики фізичного стану з позиції системного опису простого речення з зазначеними предикатами на матеріалі сучасної української мови вбачаємо актуальність пропонованого дослідження.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках реалізації державної наукової програми “Закономірності розвитку мов і практика мовної діяльності” та погоджена з профілем наукових планів кафедр української мови та загального і германського мовознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. У ширшому плані дослідна робота ґрунтується на принципах категорійної граматики української мови, проблематику якої вивчають в Інституті української мови НАН України (протокол № 3 від 26 червня 2007 р.).

Мета дисертаційної праці - описати семантичну організацію речень, що містять предикати фізичного стану. Досягнення поставленої мети потребує вирішення таких завдань:

1) з'ясувати суть поняття предикат фізичного стану у різноманітних лінгвістичних студіях і запропонувати власну його інтерпретацію;

2) визначити критерії виділення предикатів фізичного стану та описати їх релевантні ознаки;

3) розмежувати станову семантику предикатних синтаксем різної частиномовної належності;

4) запропонувати типологію предикатів фізичного стану як окремого семантичного класу;

5) опрацювати критерії розмежування предикатів фізичного та емоційного станів, установити ієрархію частиномовних класів слів, яким загалом або частині з яких властиве значення фізичного стану особи;

6) диференціювати предикати із семантикою фізичного, психічного, емоційного стану, дії та процесу;

7) встановити набір семантичних показників та виявити валентний потенціал предикатів фізичного стану особи;

8) охарактеризувати особливості денотативної ситуації фізичного стану, що знаходять мовне втілення у реченні;

9) описати способи й засоби, за допомогою яких на мовному рівні реалізується значення фізичного стану;

10) обґрунтувати співвідношення семантичної та формально-граматичної структури речення з предикатом фізичного стану, виявити чинники, що впливають на асиметрію синтаксичної та семантичної структур;

11) проаналізувати оцінний компонент семантики речень із предикатами фізичного стану, виявити взаємодію дескриптивної та оцінної структур;

12) визначити та описати структурні та синтаксичні різновиди моделей проаналізованих речень.

Об'єктом дослідження є семантично елементарні та ускладнені речення з предикатами фізичного стану особи в сучасній українській мові. При вивченні синтаксичної будови речення з предикатами фізичного стану за одиницю плану вираження прийнято елементарне речення, за одиницю плану змісту - пропозицію.

Предметом дослідження є семантико-синтаксична структура речень з предикатами фізичного стану особи.

Методи дослідження. Специфіка об'єкта дисертації та окреслені у роботі завдання зумовили комплексне використання різних методів: дескриптивного (описового) методу із властивими йому прийомами зовнішньої та внутрішньої інтерпретації для встановлення зв'язків аналізованих речень з позамовними явищами та одиницями інших рівнів, диференціації різновидів конструкцій та виявлення їх семантики, на підставі чого узагальнено спостереження над зібраним фактичним матеріалом; методу моделювання при визначенні власне-семантичної, семантико-синтаксичної та формально-синтаксичної структур елементарного речення; прийомів компонентного аналізу для з'ясування специфіки семантичної структури предикатів фізичного стану; прийомів трансформації (семантичного перефразування) при розмежуванні власне-семантичних та семантико-синтаксичних функцій компонентів породжувальних конструкцій (включення у діагностичний контекст або вилучення з нього, заміна одного з компонентів речення іншим з обов'язковим урахуванням впливу цих операцій на правильність висловлення).

Матеріал дослідження. Дослідження побудовано на фіксаціях (понад 5000 реченнєвих конструкцій спеціально укладеної картотеки із предикатами фізичного, почасти психічного, емоційного, психофізичного тощо станів), дібраних із художніх творів українських письменників XІX - початку XXІ століть, публіцистичних текстів, матеріалів Лексичної картотеки Інституту української мови НАН України та інтегрованої лексикографічної системи “Словники України”, джерел усної народної творчості, а також змодельованих автором одиницях. Матеріали різностильової належності були вибрані з метою повнішого охоплення сфер функціонування предикатів фізичного стану особи у сучасній українській літературній та розмовній мові.

Наукова новизна дисертації полягає в тому, що в ній уперше в українському мовознавстві створено семантичну типологію предикатів фізичного стану особи на основі значеннєвої диференціації станів: фізичного, емоційного, психічного тощо; встановлено набір семантичних ознак та виявлено валентний потенціал зазначених предикатів; вивчені репрезентанти семантики стану, їхні спільні та відмінні значення, встановлено семантичні різновиди суб'єктних синтаксем для виокремлених підкласів та груп предикатів, з'ясовано особливості граматичної реалізації та лексичного наповнення цих різновидів суб'єктів.

Теоретичне значення дослідження. Висновки й узагальнення виконаного дослідження сприяють обґрунтуванню семантико-синтаксичної категорії валентності, суттєво доповнюють теорію української лінгвістики новими інтерпретаціями функціонально важливого мовного матеріалу, формують наукові підвалини вивчення структурно-семантичної організації речень з предикатами фізичного стану, поглиблюють синтаксичну теорію в царині семантичних варіювань предикатів у мовленнєвій діяльності. Опрацьовані в дисертації принципи аналізу семантико-синтаксичної структури речень з предикатами фізичного стану особи можуть застосовуватися при розв'язанні низки питань функціональної та категорійної граматики української та типологічно подібних до неї мов.

Практичне значення одержаних результатів. Спостереження та висновки, одержані в результаті аналізу фактичного матеріалу, можуть бути використані при читанні лекційних та спеціальних курсів із синтаксису, проведенні спецсемінарів, факультативних занять із сучасної української мови, у науково-пошуковій роботі з проблем семантики та синтаксису, при написанні відповідних підручників і посібників та укладанні словників.

Апробація результатів дисертації. Дисертація обговорена на спільному засіданні кафедр української мови та загального і германського мовознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника. Основні теоретичні положення, а також практичні результати апробовані на Міжнародній науково-практичній конференції “Українська мова - мова державна” (Донецьк, 2008), Х Міжнародній науковій конференції “Семантика мови і тексту” (Івано-Франківськ, 2009), ІІІ Міжнародній науково-практичній конференції “Міжкультурна комунікація: Мова - Культура - Особистість” (Острог, 2009), Наукових читаннях, присвячених 80-річчю від дня народження доктора філологічних наук, професора Ф.О. Нікітіної (Київ, 2009), ІІ Міжнародній науковій конференції “Лінгвалізація світу” (Черкаси, 2010), Міжнародній науковій конференції “Наукова спадщина О.О. Потебні в контексті розвитку європейської філологічної думки XІX - XXІ ст. До 175-річчя від дня народження О.О. Потебні” (Харків, 2010), а також на щорічних науково-звітних конференціях та наукових семінарах кафедри загального і германського мовознавства Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (Івано-Франківськ, 2006-2010).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у шести публікаціях, які надруковано у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України.

Обсяг і структура роботи. Дисертація складається зі вступу, трьох розділів, висновків, додатка, списку використаної літератури, списку використаних джерел. Загальний обсяг роботи становить 258 сторінок, з яких основний текст - 170 сторінок.

Основний зміст роботи

У вступі обгрунтовано актуальність дослідження, проаналізовано стан вивчення наукової проблеми, визначено предмет і об'єкт, сформульовано мету й завдання, окреслено методи й прийоми дослідження, висвітлено наукову новизну, теоретичне й практичне значення роботи, вказано джерела фактичного матеріалу, простежено зв'язок теми дисертації з науковою проблематикою установи, у якій виконано розвідку, з'ясовано форми апробації результатів.

У першому розділі “Предикати фізичного стану в організації семантико-синтаксичної структури висловлення” розглянуто характеристику предиката, а саме семантичні ознаки предикатів фізичного стану, з'ясовано логіко-референційний зміст поняття “статальний предикат”.

Характерною особливістю предикатів фізичного стану особи є те, що їхня репрезентація ускладнюється конотаціями на кшталт аксіологічних, каузативних, емоційних, експресивних тощо. Так, у висловленні можуть поєднуватися семантичні компоненти стану й відношення, стану і якості, стану й процесу, стану й дії. У реченнях Коли хворієш (навіть застудою), їсти не хочеться, нічого не хочеться, жити не хочеться (Л. Віденська) спостерігається поєднання семантичних компонентів стану та відношення; Надійка змарніла, схудла, прибита тими нещастями, які сипалися на неї звідусіль (В. Козаченко) - поєднання семантичних компонентів стану і якості; Нехай, сину мій, ми працюємо, / Нехай цілий вік ми горюємо; / Нехай сохну я, тато горбиться, / Ти на світ поглянь, що там робиться… (С. Руданський) - поєднання семантичних компонентів стану й процесу; Купа таблеток: вочевидь, хворіє. Але невтомно вистукує пальцями по клавіатурі. На обличчі відбиток змори й виснаження. Діагноз: перевтома. Лікування: відпочинок (Л. Віденська) - поєднання семантичних компонентів стану й дії.

В аналізованих висловленнях почасти функціонують предикати, які не можна віднести до власне статальних, оскільки вони не охоплюють увесь комплекс ознак, що є характерними для семантики стану. Однак вони мають найбільш суттєві семантичні ознаки стану, а ознаки, яких бракує, компенсуються контекстом, саме тому їх можна назвати статально-орієнтованими предикатами. Для аналізу висловлень з такими предикатами важливим є поняття статальної ситуації. Серед цих предикатів виділено підтипи, які по-різному поєднують у собі “ситуативний” і “тематичний” аспекти семантики:

1) з перевагою ситуативного компонента;

2) з перевагою тематичного компонента;

3) синкретичні.

До першого підтипу належать предикати, в яких здійснюється граматична категоризація стану, однак лексично вони не пов'язані з тими виявами дійсності, які зазвичай притаманні статальним: це предикативи, іменники у формі “в / у + місцевий відмінок”, модально-деагентивні безособові дієслова, наприклад: В обличчі його не було вже ні кровинки (О. Довженко); Не спиться (Л. Костенко). Для того, щоб наведені предикати виражали семантику фізичного стану особи, потрібні додаткові умови контексту: наявність у висловленні давального суб'єкта (або форми “з + орудний відмінок”), часової локалізованості (іноді повторюваності) та ін. Семантика стану в реченні виражається доволі усталено, визначено. За умови порушення синтаксичних і морфологічних реалізацій статальної семантики предикат, що аналізується, набуває іншого значення і не формує статальне висловлення. предикат лінгвістичний синтаксема речення

До другого підтипу належать предикати, що називають явища дійсності, пов'язані зі статальною кваліфікацією, однак їхній граматичний спосіб вираження припускає можливість різного тлумачення ситуації: стану або дії, стану або якості, ускладнених типів. Такий предикат неможливо беззастережно віднести до статальних. Наприклад: Мені легшає в неволі, як я їх складаю (Т. Шевченко) - висловлення містить сему властивості, що базується на відсутності ознаки перцептивності; Прихід Оришки, розмова з нею тяжким каменем лягли на душі обом (М. Сиротюк) - сема взаємовідношення. У наведених прикладах посилюється роль контексту в реалізації семантики фізичного або емоційного станів. Контекст сприяє актуалізації семантики; пор. висловлення з актуалізованою семантикою фізичного стану: Під серцем як вогнем пекло, під серце підпирало (П. Мирний); Виснаження. Та ще й клятий герпес, хай йому грець! Треба ж було цій болячці вилізти, крім губ, ще й на нозі! Боляче (Л. Віденська).

До третього підтипу належать так звані синкрети, тобто предикати, що спроможні передавати комплексну семантику, в яких сполучені семантичні ознаки є рівноправними компонентами значення і функціонують у висловленні як співзначення (конотації). До предикатів-синкретів, спроможних функціонувати у статальних висловленнях, належать такі дієслова, як сидіти, стояти, триматися, лежати, висіти й под.

Синкретичні предикати називають водночас декілька семантичних ознак (і цим відрізняються від предикатів із широким значенням), хоча у висловленні ці семи можуть актуалізуватися у різний спосіб, наприклад: Вона ледве трималася на ногах (В. Бережний). У такому випадку актуалізується сема `стан нетривалого спокою' засобом прислівника якості ледве з аналогічною семантикою, а значення `перебувати у вертикальному положенні' існує, але не є суттєвим для наратора, саме тому він не використовує у висловленні допоміжних засобів для підсилення значення, пор. інший тип: Вона ніколи майже не відчувала себе здоровою, постійно трималася підвищена температура (А. Бичко). Контекстне оточення, що конкретизує стан суб'єкта, і протиставлення лексем ніколи, постійно актуалізують семантичний елемент `перебування у тривалому стані'.

Кожен із виділених підтипів характеризується семантичною взаємодією з навколишнім середовищем, а також забезпечує різні інтенції мовця/експерієнсива, що дає змогу передавати “семантичні нашарування” висловлення з різним ступенем визначеності/невизначеності.

Ономасіологічний підхід до семантики стану уможливлює виділити класи слів, ізосемічною функцією яких є “називати” стан (ізосемічними вважаємо класи слів, у значенні яких простежується симетрія між категорійним значенням частини мови і категорійним значенням названого об'єкта, тобто денотативною семантикою). Ці ізосемічні слова формують лексико-семантичні поля, які розуміємо як ієрархічно організовану систему лексичних одиниць, об'єднаних спільним (інваріантним) значенням і поданих у мові певною поняттєвою сферою. Ізосемічні поля лексико-семантичного поля фізичного стану експліцитно виражені предикативами (холодно, тепло, боляче), особовими дієсловами (марить, хворіє, нездужає), безособовими дієсловами (морозить, трусить, хекається, спиться), прикметниками (хворий, здоровий, кволий), дієприкметниками (скалічений, спотворений), ознаковими іменниками (біль, втома, холод, мороз, спека).

Стани характеризуються в першу чергу тим, що сферою їх розповсюдження є “внутрішній світ” людини, оцінка стану експерієнсивом (носієм стану) відбувається “зсередини”. Проте стан зазвичай має зовнішні вияви. Це міміка, інтонація, експресивні рухи тіла, наприклад: говорити хрипло (через ангіну), збліднути (від переляку), почервоніти (від температури або сорому), таким чином, фізичний або емоційний стан людини змінює її голос, міміку тощо, тобто дає змогу констатувати стан сторонньому спостерігачеві. Так, фізичний стан людини може передаватися не тільки предикатами, що вказують на фізичну реакцію організму (на кшталт хворіти, бути здоровим, кашляти, чхати), але й іншими засобами вираження фізичного стану людини:

1) предикатами мовлення і звучання (кричати, репетувати; гарчати; шипіти, пищати, сичати, стугоніти, скреготіти й под.), наприклад: Від болю вив, підскакував, сичав (Василь Шукайло);

2) предикатами зі значенням зміни кольору обличчя (червоніти, блідніти (пор. полотніти), зеленіти, синіти, жовтіти, чорніти, чорнішати й под.), наприклад: Сторож від люті посинів (А. Листопад); Ти відчинила двері - я побачила, яка ти бліда, а точніше - напівзелена (І. Роздобудько);

3) предикатами руху (схоплюватися, підхоплюватися, зриватися, кидатися, обливатися, рватися, розриватися й под.), наприклад: Юрка кидає спочатку в холод, потім у жар. (В. Козаченко); Його то кидало в жар, то морозило, аж трясло (О. Гончар);

4) предикатами, що вказують на зміну ритму дихання (душити, задихатися, зітхати й под.), наприклад: Стас почав задихатися (І. Роздобудько);

5) предикатами зі значенням мимовільних рухів тіла (труситися, трястися, тремтіти, дрижати й под.), наприклад: Все тіло тремтіло! (С. Пушик);

6) предикатами зі значенням мімічних змін (зморщуватися, хмуритися; насупитися, понуритися й под.), наприклад: Її обличчя змінилося, потеплішало і стало зовсім простим (І. Роздобудько);

7) предикатами на позначення зміни виразу очей (сяяти, світитися; блискати, іскрити, туманитися, тьмяніти й под.), наприклад: Віолині очі затуманилися (О. Бердник).

Маючи певну інформацію про різновиди фізичних станів та їхні зовнішні вияви, сторонній спостерігач може зробити висновки щодо внутрішнього стану його носія. Однак зовнішні вияви не завжди адекватні внутрішньому стану суб'єкта, вони можуть суперечити йому, пор., наприклад, ізосемічно наведений фізичний стан: Його поранено, хоча він не відчуває болю. У першій частині висловлення суб'єкт має зовнішні вияви стану, які неодмінно викликають асоціації з ушкодженням, проте друга частина пропонує інформацію про реальний стан речей щодо актуального фізичного стану суб'єкта, про який спостерігач довідується з інших інформативних джерел. Так, речення Лілі навіть у теплій ванні здригнулася й похолола від цієї версії (І. Роздобудько) демонструє невідповідність внутрішнього стану експерієнсива (жах, від якого стає моторошно й холодно) станові навколишнього середовища (тепла ванна). Отже, природа імпліцитно вираженого стану полягає в тому, що мовний смисл передається за допомогою не тільки ізосемічних лексичних та граматичних засобів, але й зовнішньо не виражених, “прихованих” семантичних категорій.

Фізичний стан має здатність переходити в інший, протилежний стан за допомогою введених у структуру висловлення, що інформує про актуальний стан суб'єкта, різноманітних темпоральних поширювачів зі значенням:

1) тривалості у часі на кшталт: довго, увесь день, упродовж трьох місяців, п'ять годин, наприклад: Хлопчик багато хворів упродовж минулого року (Газ.);

2) початку й завершення стану на кшталт: невдовзі, з ранку, до ночі, до вечора, наприклад: Він невдовзі захворів і десь за два роки й помер від тяжкої недуги серця (В. Козаченко);

3) часу вияву стану на кшталт: зараз, вчора, увечері, зранку. Наприклад: Якраз у цю мить той відчуває у грудях мікрозрив (В. Єшкілєв); Звечора в неї болить голова; Зараз я здорова. Зазначені конструкції обмежують час вияву стану, конкретизують його, ускладнюючи конструктивний характер позиційної схеми та збагачуючи пропозицію висловлення семою `час'. Обмеженість стану часовими рамками не виключає його ймовірного повторення, що есплікується специфічним покажчиком - лексемою буває, названою Г.О. Золотовою експлікантом “узуальності”. Функцію експлікації семи `повторюваність' виконують темпоральні конкретизатори на зразок: іноді, час від часу, періодично, кожного разу тощо - у поєднанні зі специфічним покажчиком узуальності або ізольовано від часу, пор.: Болить. - Мені болить. - Іноді мені болить. - Іноді мені буває боляче.

У ході дослідження виявлено складності у проведенні межі між різновидами емоційного, психічного та фізичного станів, що ставить питання визначення критеріїв їхньої диференціації. Синтаксичні конструкції на позначення стану суб'єкта не обмежуються моносемічним значенням предиката фізичного стану особи, який може поєднувати декілька значень стану. Зокрема, прислівникові моделі на зразок Мені холодно; Мені тепло; Мені боляче; Мені погано; Мені добре; Мені тяжко; Мені важко й под. можуть позначати як фізичний, так і психічний, емоційний і інші стани суб'єкта.

Розглянемо предикатну конструкцію Мені болить, основним значенням предиката якої є існування фізичного болю, що його зазнає суб'єкт. Визначити наявність саме фізичного, а не психічного, емоційного й под. стану допомагає контекст, наприклад: - Та мене, діду, горло не болить, - відказує Марко… (П. Добрянський). У наведеному прикладі детермінант горло вказує на наявність болю фізичного. Фізичному станові, на відміну від психічного, емоційного тощо, властива необов'язкова наявність цілісного суб'єкта. Якщо емоційні, психічні, психологічні стани охоплюють експерієнсива загалом, то фізичний стан має здатність локалізуватися, даючи змогу носієві стану констатувати місце локалізації болю, тобто мати розчленовану форму вираження. Наприклад: І я лечу… І чую крик погоні. /І я себе уже не бороню. / Лише горять і очі, і долоні / Від милого прощального вогню (Д. Кремінь) - фізичний стан суб'єкта локалізується тільки в очах і долонях, повністю експерієнсив станом не охоплений. Отож, не заперечуючи наявності таких фізичних та емоційних станів, які охоплюють суб'єкта цілісно, констатуємо наявність стану, суб'єкт якого може мати розчленовану форму вираження за умови використання суб'єктно-локативних форм на душі / на серці, або детермінантів горло, голова, рука тощо.

Залежно від виявлених значень речення Мені боляче вступає у семантико-синонімічні відношення. Скажімо, речення Мені боляче за кого / що корелює з вербативною конструкцією Я вболіваю за кого / що, семантика предиката якої -`зазнавати занепокоєння, страждань, хвилювань тощо', наприклад: ... і до сліз боляче стало за батька (М. Коцюбинський). У такому сенсі речення не може слугувати позначенням фізичного стану суб'єкта, адже семантичне наповнення обмежується значенням емоційного або психічного стану.

Для речень Мені тепло; Мені холодно основним є значення фізичного стану суб'єкта, наприклад: Господи, як холодно, і б'є дрожем, аж зуби дзиґотять… (О. Забужко); Чи він землю розігрів, чи земля його, досить, що якось робилося немов тепліше; в груди, в руки (Б. Лепкий). Закріпленість цього значення за такими конструкціями унеможливлює їх використання на позначення психічного стану без додаткового використання детермінантів на душі, на серці, наприклад: Мандрівний дяк, по світу волочуся, / не маю ні родини, ні рідні. / Зустрів тебе та якось і незчувся, / - так на душі потепліло мені! (Л. Костенко). Конструкція `предикат тепло + детермінант на душі, на серці' має значення `відчуття душевної / сердечної теплоти, що її відчуває суб'єкт'. Семантика речення На душі (у мене) холодно - `наявність самотності, туги, що її зазнає суб'єкт'. Проте таке значення втрачає речення А мені ні холодно, ні жарко. Така метафорична конструкція використовується на позначення психічного стану експерієнсива та семантизує `наявність байдужого настрою суб'єкта, його апатичності, індиферентності'.

Залежно від семантики полісемічні речення виявляють різну співвіднесеність з іншими конструкціями. Так, речення Мені холодно на позначення фізичного стану особи має суплетивний трансформ Я мерзну; Конструкція на позначення психічного стану співвідносна із субстантивною конструкцією, наприклад: А в душі холод, лютий холод.

Співвіднесеність речення з предикатом тепло та субстантивною конструкцією ускладнена, що здебільшого пояснюється омонімічністю іменника та предикатного прислівника тепло. Наприклад: Щоб не їхнє проміння й тепло - / В серці б холодно й темно було! (М. Пироженко). Поза контекстом субстантив теплом може хибно тлумачитися предикатом темпло. Речення Мені тепло не трансформується у вербативну конструкцію *Я теплію, проте, набуваючи значення душевного стану суб'єкта, вступає у трансформаційні відношення з вербативним реченням. Наприклад: Від цієї лайки й захисту їй стало тепліше на серці (М. Стельмах). - У неї потеплішало на серці. Співвіднесеність з метафоричними реченнями є характерною для конструкцій на позначення як фізичного, так і психічного стану суб'єкта: По спині гарячою хвилею розтікається тепло. / Холод й біль заворушилися у грудях (Л. Костенко).

Таким чином, в основі омонімії речень на кшталт Мені боляче; Мені холодно; Мені тепло лежить полісемічність предикатів, що здатні виражати як фізичний, так і психічний та емоційний стан суб'єкта. Ці значення актуалізуються або в однаковому синтактичному оточенні за допомогою контексту, або спеціальними синтаксичними засобами всередині висловлення.

Співвідношення фізичного стану і оцінки відображає основні аспекти філософських концепцій, що трактують природу станів: власне відчуття, сенсорне сприйняття, когнітивність. Предикати фізичного стану на шкалі оцінок пов'язуються з чинником часу у властивостях на зразок хворий / здоровий й под. Така кореляція маркується використанням лексем вже / ще, тільки, щойно / все ще, наприклад: ще хворий або вже здоровий, проте асиметричне вживання вже хворий та ще здоровий ситуативне (за умови достеменної інформованості щодо вірогідності, ймовірності захворювання), де вже / ще зазначають спрямованість змін властивостей як у бік “+”, так і в бік “ - ”, пор.: Він все ще хворий імплікує `сподівання на краще'. Ситуація, що не відповідає сподіванню, оцінюється як погана. Відомо, що важливою особливістю семантики оцінних слів є дифузність їхніх значень. Оцінка фізичного стану навколишнього середовища синтезує у собі оцінку з огляду на температурні норми (географічне розташування представників народів півночі/півдня) або норми індивіда (загартований/незагартований), а також утилітарну оцінку. Тому лексема холодно у різних ситуаціях може містити семи `добре'/`погано'.

Другий розділ “Семантична організація висловлення з суб'єктом фізичного стану” містить характеристику суб'єкта, визначає активність/пасивність експерієнсива як прихованих семантичних категорій.

У cтруктурно-cемантичному аналізі предиката однією з вагомих є cемантична ознака активноcті/паcивноcті cуб'єкта. Від cемантичної ролі cуб'єкта залежить предикатна інтенція (прогнозуютьcя валентні міcця), а опоcередковано - характериcтики вcіх cубcтанційних cинтакcем в елементарному реченні. Дихотомія активніcть/паcивніcть має енергетичний центр, з якого йде імпульc - поштовх розвитку подій у cитуації. Аналізовану опозицію можна розглядати як cемантичну категорію, що об'єднує полярні ознаки як cуб'єктних, так і предикатних cинтакcем. Категорія “активніcть/паcивніcть” cуб'єкта перебуває в тіcному зв'язку з опозицією “динамічніcть/cтатичніcть”. Активніcть/паcивніcть можна розглядати як функційно-cемантичне поле, презентоване у cтруктурі предиката окремими мікрополями з центром та периферією. Мікрополе “активніcть”, окрім однойменного ядерного компонента (яке є домінантним), міcтить позитивні вияви таких влаcтивоcтей предикатної дії, як “контроль”, “керованіcть”, “цілеcпрямованіcть”, “доцільніcть”. У мікрополі “паcивноcті” зазначені компоненти мають негативні вияви. Отже, поряд з активністю/пасивністю вивчаються параметри контрольованоcті/неконтрольованоcті в аналізі cитуації. Зауважимо, що ознака “контролю над cитуацією” здебільшого має cуб'єктивний характер. Наприклад, виcловлення Застогнав воїн, заскреготав зубами і вщух (О. Довженко) можна тлумачити як: 1) мимовільну предикатну дію, позбавлену контролю; 2) cитуацію керовану (застогнав > щоб привернути увагу оточення). Це дає підcтави в окремих випадках уважати “контрольованіcть” залежною від комунікативної перcпективи виcловлення, як комунікативно забарвлену ознаку. При комплексному визначенні суб'єкта стану спостерігається порушення відповідності між семантичною та синтаксичною валентностями слова.

Форма орудного відмінка з прийменником з використовується у предикатних конструкціях, що означають фізичний стан суб'єкта з негативною оцінкою, до якого суб'єкт не був підготовленим. Коло таких предикатів стану обмежене й містить слова: недобре, погано, слабо, наприклад: З дідусем зробилося погано. Стан, що не спостерігається в силу певних причин, зумовлює використання давального відмінка при описі стану 1-ї особи. Форма орудного з прийменником, навпаки, використовується при описі стану, що спостерігається. Форма орудного з прийменником не використовується для констатації мовцем свого власного фактичного стану, хоча припустиме використання форми 1-ї особи у минулому або майбутньому часі за умов спостереження мовцем власного стану.

Можливі варіанти поєднання в одному реченні суб'єктних компонентів у формі давального відмінка та орудного відмінка з прийменником з, тоді суб'єкт-особа і місце безпосередньої локалізації стану позначаються окремо, наприклад: Коли дідусеві робилося погано з серцем, лікарі наполягали на госпіталізації; при цьому позначення особи може опускатися, наприклад: Їй і справді потрібно говорити гучніше: зі слухом погано. Використовується орудний відмінок з прийменником з при описі фізичного стану у формі 1-ї особи теперішнього часу за умови, що стан не настільки важкий, щоб перешкоджати особі вести власні спостереження й коментувати їх, наприклад: Мені погано з серцем. Суб'єкт виступає носієм стану, що має конкретну локалізацію, він не охоплений станом настільки, щоб бути нездатним виконувати функцію спостерігача.

Незаміщеність позиції суб'єкта має синтаксичний й семантичний плани. Неможливо спостерігати внутрішній стан безпосередньо, як може спостерігатися дія. Суб'єкт дії може бути невідомим або неактуальним. Суб'єкт стану є облігаторним на семантичному рівні. Навіть у такому контексті: Навіщо відчинили вікно? Душно стало? - суб'єкт стану видається невизначений, що є наслідком невизначеності суб'єкта-агенса (суб'єкт стану зрозумілий з контексту: це той, хто відчинив вікно), а стан як такий залишається поза спостереженням; структура, що виражає цей стан, характеризується гіпотетичною модальністю. Отже, незаміщеність позиції суб'єкта стану є не покажчиком його невизначеності, а наслідком визначено-особового значення речення. При відсутності в реченні позначення носія стану форми, що називають власне стан, можуть бути орієнтовані тільки на самого мовця. Речення Холодно; Тепло; Боляче і т.п. - можна інтерпретувати тільки як холодно, тепло і т.д. - “тут” і “мені”.

Проблема нульового або елімінованого суб'єкта у висловленнях на кшталт Йому неспокійно у співвіднесеності із суб'єктними висловленнями на зразок Він неспокійний розглядається з позиції семантичних трансформацій і синтаксичної конгруентності. Неможливість трансформації конструкції типу Мені холодно можна пояснити “узуальними обмеженнями” й “дефектністю самого предикатива”, наприклад: Добре; Погано. Елімінована позиція суб'єкта може бути заміщена з допомогою контексту, в той час як предикат стану трансформаційним змінам не підлягає. Простежується відсутність смислової близькості між реченнями в парах Йому добре. - Він добрий; Йому холодно. - Він холодний й под. при можливій відповідності типу Йому сумно. - Він сумний. Ад'єктиви не утворюють конструкцій, семантично конгруентних з безсуб'єктними структурами.

За наявності інактивного суб'єкта не простежується корелятивності речень з ад'єктивом і висловлень з номінативом. У таких конструкціях представлені предикати фізичного стану із термальним значенням перегріву або переохолодження: Йому спекотно, жарко, душно, гаряче, тепло; Йому холодно, прохолодно, свіжо, наприклад: Федькові було дуже холодно … (В. Винниченко); предикати фізичного стану, що позначають зорове сприймання суб'єктом світлового стану навколишнього середовища: Мені темно, непроглядно, безпросвітно; світло, ясно, сліпучо, наприклад: … у вікно було видно - повний місяць, жовтогарячий, як жар…(О. Забужко) (фізичний стан навколишнього середовища - повний місяць - робить можливим для експерієнсива зорово сприймати довкілля вночі, адже наявність суб'єкта неживої природи впливає на зміну стану середовища).

Модель з давальним експерієнсива може залучати предикати звучання: Мені тихо, гучно, голосно; пор. некоректне: *Йому оглушливо, мелодійно й под. Не мають трансформів з суб'єктом в номінативі такі безсуб'єктні речення:

- з предикатом тактильного відчуття: твердо, м'яко, жорстко, колючо, наприклад: Зарості малини, прогортаються. Колюче, біль (Ю. Олійник);

- з предикатом м'язового відчуття: тяжко, трудно, нелегко, легко, наприклад: - А мені - от легко! - всміхнулася Олександра (В. Шевчук);

- з предикатом смаку: смачно, добре, кисло, соковито, солодко, нудотно, пряно, наприклад: ...в роті було гидко від випитого напередодні (Ю. Олійник).

Речення У голові паморочиться експлікує фізичний стан експерієнсива, незалежний від його волі, бажання; сам він постає пасивним носієм стану, який не спроможний змінити. Носій певного стану сприймає його як неминучий, невідворотний. Можна припустити, що форма таких речень продукує специфічний зміст, пов'язаний із фатальністю. Фатальність паралізує волю людини, робить її бездіяльною, унеможливлює втручання в хід подій. Поняття безсуб'єктність, безособовість, невизначеність особи (іmрersоnаlіtаs) зазвичай тлумачать як відсутність при предикаті визначеного суб'єкта. Визнанням двоїстості, множинності субстанцій пояснюється стан хворого, до якого залучається “воля хвороби, як особливої сутності, що знаходиться у хворому: “не хворий примхливий, а біль”, “сама хвороба скаже, чого схоче” (О.О. Потебня). Причиною виникнення фізичного стану особи є субстанціальність, наприклад: … якась дика сила шарпнула мене вбік ... і ще довго трусила мені коліна (Ю. Олійник).

Отже, у безсуб'єктних реченнях експерієнсив є невідомим, невизначеним або неважливим. Формальний підмет при перетворенні суб'єктної конструкції у безсуб'єктну усувається або заміняється прямим додатком при пасивному безсуб'єктному предикативі на формально-граматичному рівні. На семантичному рівні між наведеними реченнями простежується конгруентність.

Третій розділ дисертації “Моделі речень на позначення фізичного стану особи” містить типологію семантичної структури речень та моделі речень з предикатами фізичного стану особи.

Аналіз валентно-інтенційних потенцій синтаксем класу “предикати фізичного стану особи” засвідчує, що їхня граматична сполучуваність унеможливлює вживання одиниць цього класу з суб'єктом у називному відмінку; пор.: У будинку (N₆) холодно на відміну від Будинок (N₁) холодний; Боляче йому (N₃) на відміну від Він відчуває біль й под. Таке валентне обмеження є спільним для усіх репрезентантів цього лексико-граматичного класу. Специфіка граматичної валентності предикатних слів на позначення фізичного стану особи зумовлена виконанням специфічної функції - функції предиката в реченні: Майже в усіх солдатів були набряклі чорні руки, побілілі, обморожені носи й вуха (В. Козаченко).

Залежно від кількості актантів переважна більшість предикатів стану можуть бути одновалентними (одномісними) (Мені холодно), двовалентними (двомісними) (Мені холодно сидіти) та тривалентними (тримісними) (Мені холодно сидіти на землі). Спираючись на дослідження Л. Теньєра, виокремлюємо ще один тип предиката - репрезентанта фізичного стану особи - авалентний, нуль-валентний (нуль-місний), що актуалізується у реченнях на кшталт Холодно.

Предикати фізичного стану реалізуються у таких універсальних моделях:

1. Р + іменник / займенник у непрямому відмінку, де Р - предикат фізичного стану. Відповідно до цієї моделі, яка є найпродуктивнішою, сполучаються усі предикатні слова, за винятком лише семантичного підкласу модальних слів: варто, можна, необхідно, треба та ін. Наприклад: Ніде не боліло мені (N₃), тільки в голові щось ніби співало нудну тоненьку ноту (Г. Тютюнник).

2. Р + іменник / займенник у давальному відмінку, що репрезентують ситуацію, пов'язану із суб'єктом-особою: Їм боляче; Нам спекотно. Для аналізу речень з предикатом фізичного стану особи як опорного компонента виокремлюємо актанти у давальному відмінку як домінантні у складі таких конструкцій. Актанти в родовому відмінку є нерегулярними, а сполучуваність з називним відмінком загалом не властива для предикатів фізичного стану. Розглянувши двовалентні і тривалентні предикати з актантами, вираженими іменником чи займенником, констатуємо стабільність центральної позиції актантів у дативі. Для конструкцій на позначення фізичного стану регулярним є використання поширювача, який указує на локалізацію хворобливого стану, що репрезентується прийменниково-відмінковими формами (до) N₂; (під) N₅; (в / у) N₆; (на) N₆ або прислівниками.

Виявлені три- та чотирикомпонентні конструкції з дієсловом мати, передусім такі, в яких об'єкт виражається лексемою здоров'я. Структури, що містять сему тривалого перебігу хвороби чи больових відчуттів, зумовлюють формування моделі з атрибутивним поширювачем, в якій об'єктний компонент виражається субстантивом на позначення органів або частин тіла.

Репродуктивну модель з називним суб'єкта утворюють тільки предикати на позначення тривалого симптому хвороби, за яким можливе спостереження, та загального негативного фізичного стану, яким експерієнсив охоплений настільки, що стан унеможливлює його констатацію самим експерієнсивом, позбавляючи його спроможності до самоконтролю, наприклад: Вона на якусь хвилину навіть знепритомніла (В. Козаченко).

Сумарна кваліфікація предикатів фізичного стану визначає семантичне поле таксономічного класу лексем на позначення больових відчуттів. Універсальність предикатів на позначення болю полягає в тому, що поле болю містить лексеми, репрезентовані предикатами власне болю, які являють собою квазісиноніми, що не мають чітких відмінностей. Основні протиставлення у полі болю представлені переносними значеннями.