Фонологічна, морфологічна і лексико-семантична система говірки села Баня-Березів Косівського району

Размещено на http://www.allbest.ru/

Державний вищий навчальний заклад

„Прикарпатський національний університет

імені Василя Стефаника”

10.02.01 - українська мова

УДК 811.161.2:81'282:811'344.2:81'366+81'37

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня

кандидата філологічних наук

Фонологічна, морфологічна і лексико-семантична система говірки

села Баня-Березів Косівського району

Вінтоняк Оксана Василівна

Івано-Франківськ 2011

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі української мови ДВНЗ „Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України.

Науковий керівник - доктор філологічних наук, професор Ґрещук Василь Васильович, ДВНЗ «Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника», завідувач кафедри української мови.

Офіційні опоненти : доктор філологічних наук, професор Мойсієнко Віктор Михайлович, Житомирський державний університет імені Івана Франка, директор Інституту філології та журналістики;

кандидат філологічних наук, доцент кафедри сучасної української мови Руснак Наталія Олександрівна, Чернівецький національний університет

імені Юрія Федьковича.

Захист відбудеться 21 березня 2011 року о 10⁰⁰ годині на засіданні спеціалізованої вченої ради К 20.051.02 для захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня кандидата філологічних наук у ДВНЗ „Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” (76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79, Будинок вчених).

Із дисертацією можна ознайомитись у науковій бібліотеці ДВНЗ „Прикарпатський національний університет імені Василя Стефаника” за адресою: 76025, м. Івано-Франківськ, вул. Шевченка, 79.

Автореферат розіслано 18 лютого 2011 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради, кандидат філологічних наук, доцентН.Я.Тишківська

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

фонетичний говірка морфологічний

Одним із важливих завдань сучасної української діалектології є ґрунтовне комплексне дослідження окремих говірок як репрезентантів певного говору. І хоч монографічне дослідження окремої говірки в українській діалектології має вже свою історію, започатковану фундаментальною працею Я.Яніва про говірку Мошківців і Сівки Наддністрянської (1926 р.) Janьw J. Gwara maіoruska Moszkowieж i Siwki naddniestrzaсskiej z uwzglкdnieniem wsi okolicznych / Jan Janьw. - Lwьw, 1926. - 232 s., системне всебічне дослідження окремих говірок і нині становить радше виняток із правила, ніж закономірність. Із монографічних праць такого типу ще можна назвати хіба що студію М.Лесюка про говірку села Ковалівка на Коломийщині Лесюк М. Мовний світ сучасного галицького села (Ковалівка Коломийського району) / Микола Лесюк. - Івано-Франківськ : Нова зоря, 2008. - 326 с.. Міркування Я.Рудницького про „брак у нас монографічних праць із окремих сіл проміжних діалектних територій” Рудницький Я. До бойківсько-наддністрянської мовної межі / Я. Рудницький // Літопис Бойківщини. - 1935. - № 5, ч. 6. - С. 9. і сьогодні залишається актуальним.

Актуальність дослідження. Дослідження говірки одного села створює основу для глибшого й ґрунтовнішого вивчення діалектної групи, уможливлює з'ясування взаємозв'язку з іншими говірками та літературною мовою. Відзначено, що говірка зазнає впливу літературної мови, ці зміни особливо помітні у представників молодшого покоління. Кількість носіїв говірки з кожним роком зменшується, тому вивчення її специфічних рис є важливим з різних міркувань, зокрема й для вивчення історії української мови.

Евристичність дослідження окремої говірки підсилює її межовий характер, функціонування у зоні діалектного суміжжя, взаємодії двох чи більше говорів. Тільки детальне обстеження таких говірок може дати відповідь на питання про специфіку діалектного суміжжя як особливого мовного континууму та про ареали говорів і межі між ними.

У сучасній українській діалектології дискусійним є питання гуцульсько-покутського діалектного порубіжжя. Вчені по-різному окреслюють ареали цих двох говорів і межі між ними. Для встановлення реальної межі між гуцульськими і покутськими говірками необхідні комплексні дослідження окремих говірок із території їхнього суміжжя. Саме до таких належить говірка села Баня-Березів Косівського району Івано-Франківської області

Різні аспекти гуцульського діалекту, до якого зазвичай відносять говірку села Баня-Березів, досліджували Я.Янів, Б.Кобилянський, С.Грабець, А.Залеський, Я.Калнинь, О.Горбач, Я.Закревська, К.Герман, Н.Хобзей, М.Бігусяк, Т.Ястремська, М.Олійник, однак баня-березівська говірка ще не була предметом всебічного комплексного аналізу. За спостереженням М.Бігусяка, на сьогодні територія, де проявляється жива гуцульська автентика і побутує гуцульський діалект, значно скоротилася, і південно-східна межа її сягає на теренах Івано-Франківщини до умовної лінії Надвірна - Делятин - Косів - Тюдів. На південний схід від цієї лінії у селах Заріччя, Білі і Чорні Ослави, Лючки, в усіх Березовах, Текуча, Люча, Уторопи, Пістинь побутують мішані говірки, у яких переважають гуцульські діалектні риси з елементами покутських.

Актуальним завданням сучасної української діалектології є детальне вивчення й характеристика зазначених говірок з метою ідентифікації їх у межах діалектних ареалів південно-західного наріччя, уточнення межі гуцульського і покутського говорів, виявлення їх взаємодії і взаємовпливів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертація виконана в рамках наукової теми кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника „Українська літературна мова у її взаємодії з південно-західними говорами” (номер державної реєстрації 0106U002244); тему дисертації затверджено на засіданні вченої ради Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (протокол № 7 від 01.04. 2003 року).

Мета дослідження - охарактеризувати фонетичну, морфологічну та лексико-семантичну (в частині назв весільного обряду) систему говірки с. Баня-Березів Косівського району Івано-Франківської області, визначити її місце серед інших говірок південно-західного наріччя.

Досягнення поставленої мети передбачає розв'язання таких завдань:

· зібрати й систематизувати діалектний матеріал;

· охарактеризувати систему вокалізму говірки;

· описати консонантизм баня-березівської говірки;

· проаналізувати говіркові морфологічні особливості повнозначних і службових частин мови;

· дати лексико-семантичну характеристику лексики весільного обряду;

· виявити специфічне й спільне досліджуваної говірки у порівнянні з іншими говірками й літературною мовою на фонетичному, морфологічному й лексичному рівнях;

· за результатами проведеного дослідження уточнити статус говірки, її належність до мовно-територіальних утворень вищого порядку.

Об'єктом дослідження є говірка села Баня-Березів Косівського району Івано-Франківської області.

Предмет дослідження - фонетичні, морфологічні та лексико-семантичні особливості баня-березівської говірки.

Джерельною базою слугували спеціальні записи усного мовлення автохтонних носіїв баня-березівської говірки, зроблені дисертанткою впродовж 2005-2008 років.

Методи дослідження. Як основний в дисертації використано описовий метод, сукупність прийомів і методик якого уможливили виділення одиниць аналізу, їх членування, класифікацію та інтерпретацію фонетичних, морфологічних та лексико-семантичних елементів говірки. Для з'ясування специфіки фонетичної та морфологічної системи говірки застосовано зіставний метод, екстрапольований на порівняння говірки й інших говірок та літературної мови.

Наукова новизна роботи полягає в тому, що в ній уперше комплексно вивчено говірку, яка репрезентує гуцульсько-покутське діалектне суміжжя на фонетичному, морфологічному й лексико-семантичному рівнях. Уперше системно охарактеризовано вияви голосних і приголосних фонем, проаналізовано морфологічні та лексико-семантичні (в частині лексики весільного обряду) особливості досліджуваної говірки.

Теоретичне значення праці полягає в розвитку та поглибленні окремих теоретичних положень української діалектології, зокрема проблеми діалектного суміжжя, взаємодії діалектів між собою, діалектів та літературної мови.

Практичну цінність дисертації визначає те, що зібраний і проаналізований матеріал, висновки й узагальнення можуть бути використані у процесі створення узагальнювальних праць із української діалектології та історії української мови; у лінгводидактиці - для підготовки відповідних курсів у вищій школі, розробці спецкурсів і спецсемінарів, присвячених південно-західним говорам української мови, при створенні навчальних підручників і посібників із української діалектології та історії української мови, взаємодії діалектів та літературної мови і говорів.

Апробація результатів роботи. Основні положення та результати дослідження обговорено на засіданнях кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника, апробовано в наукових доповідях на Всеукраїнських наукових конференціях „Іван Ковалик і сучасне мовознавство” (Івано-Франківськ, 2007), „Гуцульський діалект у писемних пам'ятках та художній літературі” (Коломия, 2008), „Гуцульський діалект: минуле і сучасність” (Коломия, 2010) та на звітно-наукових конференціях кафедри української мови Прикарпатського національного університету імені В.Стефаника (2005, 2006, 2007, 2008, 2009, 2010).

Публікації. Основні положення дисертації висвітлено у шести публікаціях у наукових фахових виданнях, затверджених ВАК України (всі статті одноосібні).

Структура дисертації. Дисертаційна робота складається зі вступу, трьох розділів - „Фонетична система говірки села Баня-Березів”, „Морфологічна cистема баня-березівської говірки”, „Лексика весільного обряду говірки села Баня-Березів”, висновків, списку використаної літератури, що містить 220 позицій, додатків. Обсяг дисертації - 227 сторінок (з них 172 - основного тексту).

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У Вступі обґрунтовано вибір теми дисертації, її актуальність, сформульовано мету і завдання роботи, висвітлено наукову новизну, окреслено методи дослідження, розкрито теоретичне значення і практичну цінність дисертації, визначено джерельну базу та предмет дослідження, подано відомості про апробацію роботи.

У першому розділі „Фонетична система говірки села Баня-Березів” зроблено опис системи голосних та приголосних фонем, розглянуто основні риси у порівнянні з гуцульськими та покутськими говірками, літературною мовою. У підрозділі „Вокалізм” подано докладну характеристику системи голосних, проаналізовано основні вияви фонем, особливості їх реалізації залежно від позиції у слові, впливу сусідніх приголосних, наголошеності/ненаголошеності. Виявлено, що вокалізм обстежуваної говірки складається з шести фонем /а/, /е/, /и/, /і/, /о/, /у/.

Фонема /а/ реалізується в [а] на початку слова в загальних та власних назвах: ^Рафи^ени^е, ^Раґри^ес, ^Радри^ес, ^Ранги^ел, ^РАн:а, Аґ^Рнеса, Ан^Ртосґ, Аб^Ррумчи^ек'іў, Анд^Ррґіјк'іў, А^Рмери^ека, ами^еРрицґк'іј.

Спостережено реалізацію фонеми /а/ у звукові [е^и]: ^Ржґе^иба, чґе^ис, жґе^илґ, кри^еРч'е^ити^е. Така зміна відбувається на місці давніх [к] та [а] у наголошеній позиції після м'яких шиплячих. У позиції після інших м'яких приголосних фіксуємо [и^е], зокрема: у корені слова: зм^Рнґи^ецкани^еј, зґи^етґ, м^Рнґи^есо, по^Ррґи^едок, зап^Ррґи^ех; у суфіксах іменників ІІ відміни: поро^Рсґи^етко, јаг^Рнґи^етко, ти^еРлґи^етко; у дієслівному суфіксі: стрґі^Рлґи^ети^е, в'ідга^Рнґи^ети^е, заси^еРлґи^ети^е.

Реалізацію /а/ в [и^е] спостерігаємо також у наголошеній позиції після м'яких приголосних у закінченнях: іменників жіночого роду І відміни: сви^Рнґи^е, зе^имлґи^е, сп'ідни^Рцґи^ем, копи^еРцґи^ем, вули^Рцґи^еми^е; іменників чоловічого роду ІІ відміни: ўчи^ети^еРлґи^ем, топ'ір^Рцґи^ем, бахур^Рцґи^ем, лґіка^Ррґи^еми^е; іменників середнього роду: ти^еРлґи^е, јаг^Рнґи^е, в'ісґі^Рлґи^е.

Репрезентантом фонеми /а/ після твердих приголосних також є [и^е] у флексіях іменників у давальному та місцевому відмінках -и^ем, -и^ех (літ.-ам, -ах): ^Рдґіти^ем, д^Рвери^ем, ^Рлґуди^ем, ^Ркури^ем, на д^Рвери^ех, на ^Рлґуди^ех, у ^Рсґіни^ех.

У ненаголошеній позиції /а/ з [к] та етимологічного [а] у корені слова після м'яких приголосних та [j] реалізується в [і]: ^Рпамнґітґ, ^Рдесґітґ, кнґі^Ргинґі, ни^еч'і^Рсунка, jі^Рк'и^еj.

Зміну [а] в [і] засвідчуємо у ненаголошеній позиції після м'яких приголосних у флексіях: іменників жіночого та середнього роду однини в називному відмінку: сп'ід^Рницґі, зо^Рвицґі, зґір^Рницґі, бе^ирби^еРницґі, з^Рб'іжґі, роздо^Ррґіжґі; іменників у давальному, орудному та місцевому відмінках однини та множини: з^Рб'іжґім, роздо^Ррґіжґім, с^Рвинґім, б^Ррґіхнґіми^е, (на)^Рконґіх; дієслів 3 особи множини ІІ дієвідміни: ^Рносґіт, п^Рросґіт, ^Рвидґіт, го^Рворґіт.

Фонема /а/ у частці сґа реалізується в [і]: коли^еРшисґі, в'іка^Рбелґујісґі, в'іго^Рворґујусґі, ма^Рлґујусґі.

Особливістю говірки є те, що /а/ після [ј] на початку слова незалежно від наголосу реалізується у своєму основному вияві, як і в літературній мові: јач^Рм'інґ, ^Рјаблуко, ^Рјајцґі, јак, ^Рјалова.

На початку слова фонема /о/ виступає без протетичних приголосних: О^Рлекса, О^Ррисґі, ^Росґми^еј, ^Робраз, ^Ронди^е, ^Роко, ^Роци^ет, оп^Рцаси^е ?каблуки', о^Рренда, о^Ртаман. Протетичний [г] засвідчено лише в слові ^Ргезди^е, що паралельно вживається із формою ^Розди^е.

Характерною рисою говірки є реалізація фонеми /о/ у звукові [у^о] у позиції перед наступним складом з наголошеним голосним [у]: гу^оРлупка, ку^оРжух, ку^оРцґуба, лу^оРпух, му^оРрух, ху^оРмут.

Давній [о] зберігається в говірці у повноголосних формах -оро-, -оло: голо^Рва, ^Рзагорода, моло^Рко, ^Рзолото, толо^Рка, поло^Ркати^е. Втрату повноголосся зафіксовано у словах ^Рчерво, ^Рдерво.

Звужена реалізація фонеми /о/ представлена у позиції перед наступним складом з ненаголошеним [у]: ^Рбосо^уму, ^Ртихо^уму, ^Рдобро^уму, ^Рфајно^уму, но^учу^Рвати^е, ко^улу^Рпати^е.

У говірці фонема /у/ виступає в більшості слів в своєму основному вияві [у]: ^Рвурда, при^ечґік^Рнути^е, цґілґу^Рвати^е, с^Ртудґінґ, ^Рможу, ^Рупрґіш, у^Рвидґіти^е.

На початку слова та після голосного фонема /у/ реалізується в [ў]: ў^Рчера, ў^Рпасти^е, ўже^ири^еРбити^есґі, ўко^Ртити^есґі, ўпри^енду^Рвати^е ?шанувати', даў, хо^Рдиў, ка^Рзаў, ^Рдоўг'іj, ^Рбоўгарґ, воўк.

На місці літературного [у] в говірці виступає звук [і] в словах г'ілґ^Ртґај, ^Рјаблґінка, ^Рјастрґіп, калам'іт^Рна.

В окремих словах фонема /у/ має звуковияв [о^у]: бо^уРгај, бо^уРрак, бо^ура^Рчґе^инка.

Фонема /и/ у наголошеній позиції реалізується в [и], а в ненаголошеній в [и^е]: мар^Ржина, коро^Рвина, ^Рписанка, горо^Ршинґі, ^Рпиўни^ецґі, гла^Рдунчи^ек, в'іцґі^Рґорни^еј `охайний', зак^Рлади^ени^е.

У прикметнику глґу^Рбок'іј спостерігаємо реалізацію /и/ у звукові [у].

На місці літературного [и] у префіксі ви в говірці вживається [і]: ^Рв'інґіс, ^Рв'імнґі, ^Рв'іварка.

Перед наступним наголошеним складом відзначено реалізацію /е/ в [и^е]: пи^еРрина, ти^ер^Рпец, сми^еРтана, три^еРпета, пли^еРкати^е, би^еРру.

У частці не послідовно звучить [и^е] замість літературного [е]: ни^{е Р}можу, ни^{е Р}роби^ет, ни^е ско^Ршено, ни^е зва^Ррено.

Реалізацію /е/ в [і] спостережено після [ј] у особових флексіях дієслів І дієвідміни: чи^еРтајі, ма^Рлґујі, чи^еРтајіте^и, ма^Рлґујіте^и, чи^еРтајіш, ма^Рлґујіш.

У досліджуваній говірці фонема /і/ належить до частовживаних. Основний вияв фонеми /і/ - нелабіалізований голосний переднього ряду високого підняття.

На відміну від більшості гуцульських говірок, у яких на місці давнього етимологічного [o] маємо [и] чи [ы], на зразок над^Рвыр, фист, ^Рбијка, дзвин, у говірці села Баня-Березів виступає звук [і], як і в літературній мові: над^Рв'ір, ф'іст, ^Рб'іјка, дзв'ін.

На початку слів на місці давнього [и] маємо [и] в наголошеній позиції та [и^е] - в ненаголошеній: ^Ринди^ек, ^Ринчи^еј, ^Ристи^ек, ^Ригли^е, ^Риграчка, И^елґ^Рко.

Ненаголошений [і] на початку слова в окремих лексемах втрачається: гла, мнґи^е `ім'я'.

У підрозділі „Консонантизм” охарактеризовано особливості вимови приголосних. Приголосні звуки корелюють за твердістю-м'якістю, дзвінкістю-глухістю, зазнають різних асимілятивно-дисимілятивних змін. Досліджено, що система приголосних говірки включає 35 фонем, з них 22 твердих /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/, /д/, /т/, /з/, /с/, /ц/, /дз/, /л/, /н/, /р/, /ж/, /ч/, /ш/, /дж/, /ґ/, /к/, /х/, /г/ і 13 м'яких /дґ/, /тґ/, /зґ/, /сґ/, /цґ/, /дзґ/, /лґ/, /нґ/, /рґ/, /ж'/, /ч'/, /ш'/, /ј/. Для консонантизму говірки найхарактернішими є такі ознаки.

Губні приголосні /б/, /п/, /в/, /м/, /ф/ у позиції перед [і] реалізуються в пом'якшених [б'], [п'], [в'], [м'], [ф'], в іншій позиції мають твердий звуковияв: в'іў^Рсґуга, ском^Рп'іја ?фарба', ^Рп'ірґі, м'і^Ршок, ф'і^Рлина, ^Рмерв'іти^е, ва^Рсах, васи^ер^Рваґа, ка^Рпејстра, м^Рлака, бри^еРкати^е.

У говірці порівняно висока частотність вживання губного звука [ф]: ^Рфајни^еј, фа^Рта, фацґі^Рјат, фари^eРсеј, сфастри^еґу^Рвати^е, фал^Рда, фалчу^Рвати^е, у ^Рфосґі, ^Ркуфи^ер, фу^Рдами^ент, ^Рфукати^е, фут^Ррина, ^Рферти^ек, филґц, фраj, фри^еРзура, jаф'ір^Рник, ф'і^Рранк'і, ^Рф'іди^ер, ф'ілґ^Рварок, со^Рф'іт, п'ітсо^Рф'ітка.

Зафіксовано відсутність епентетичного [л] у давніх звукосполученнях губний + [j] у формах дієслів 1-ї особи однини і 3-ї особи множини теперішнього часу: ^Рлґубjу, ^Рробjу, ^Рловjу, ^Ркупjу, ^Ртерпју, ^Рломjу; ^Рлґубjіт, ^Рробjіт, ^Ркупjіт, те^ирп^Рји^ет, ^Рломjіт. Широко вживаною є звукосполука [мнґ]: мнґи^е, ^Рмнґи^етка, по^Рмнґи^ек, ^Рмнґи^есо, мнґі^Ркуш, ^Рпамнґітґ, ^Рв'імнґі, мнґач.

У групах приголосних [звј], [двј], [бвј] спостережено спрощення губного [в]: зјі^Рзати^е, п'ідјі^Рзати^е, објі^Рзати^е .

Шиплячі приголосні у досліджуваній говірці є м'якими в окремих позиціях, зокрема їх м'якість відзначено у позиції перед [і], як і в літературній мові, а також перед голосними переднього ряду [е^и], [и^е], що стоять на місці етимологічних [а], [к]: ^Ржґінка, ^Рпужґіти^е, жґе^илґ, в'іпрова^Ржґе^ити^е, жґі^Рло, ^Рсаржґі, ^Рпашґі, В'і^Рдоршґчґі, м'і^Ршґе^ити^е, ру^Ршґе^ити^есґі, ^Ртешчґі, ^Рчґічґі, к^Рлочґ'і, чґе^ибри^ек, мочґі^Рри. Перед іншими голосними та приголосними зафіксовано тверді звуковияви: ж^Рбихати^е, жлґо^Рґани^ети^е, ^Ршандарґ, шама^Ртґіўка, ^РШорбан, га^Рчуґ'і, ^Рчелґідґ, ч^Рмихати^е, сґіч^Ркарнґі.

У кінці слів також простежується тверда вимова шиплячих: п'іч, ко^Рлач, ^Ргорґіч, корч, фалч, боршч, грґіш, то^Рвари^еш, ^Рмуси^еш, по^Рзавуш, ст^Рружи^еш, але а^Рвуш' (вигук).

Колишній м'який [рґ] зберігає давню м'якість: ^Рписарґ, по^Ргарґ, ^Рдґіви^ерґ, ^Ркухарґка, кра^Рмарґка, ^Рлґікарґка, верґх. В окремих словах у позиції перед [о] також засвідчено м'яку вимову: ^Ррґохкати^е, ^Ррґохкало, трґох, шти^еРрґох. Диспалаталізацію приголосного [рґ] відзначено у позиції перед [а] у словах рату^Рвати^е, бо^уРрак, м^Ррака, д^Ррапати^е, ґ'ірави^еj.

Палаталізований [зґ] у кінці слів зберігся, на відміну від [сґ], [цґ], які в окремих словах у зазначеній позиції диспалаталізувалися: грузґ, кнґи^ез, лґізґ, злазґ, але шос, дес, ко^Рнец, ^Рпали^ец, удо^Рвец, ч'і^Рпец, гор^Рнец.

Зафіксовано м'якість приголосного [цґ] в родовому відмінку множини іменників жіночого роду І відміни: ко^Рпицґ (від копицґі), моло^Рдицґ (від молодицґі), ко^Рсицґ (від косицґі), по^Рлицґ (від полицґі). У звукосполуці [тґсґ] у дієслівних зворотних формах зафіксовано випадання приголосного [тґ] або повну асиміляцію у вигляді африката [цґ:]: г^Ррајісґі, см'і^Рјесґі, б^Рјесґі, ма^Рлґујісґі, п^Рјесґі, ^Рчујісґі; ^Рроби^ецґ:і, ^Рвиди^ецґ:і, ^Рјісґцґ:і.

Передньоязикові [дґ], [тґ] у позиції перед [і] переходять у задньоязикові [ґ'], [к']: к'іг^Рнути^е, ^Рк'іта, ^Рк'іўна, к'іму^Рвати^е, ^Рґ'и^ери^е, ґ'і^Ррави^еј, ма^Рґ'и^ери^е, на^Рв'іґлґі.

Для говірки характерною рисою є втрата дзвінкості приголосних у позиції абсолютного кінця слова та перед наступним глухим: б'іп, аш, во^Ррошка, ба^Ртґіх, ^Рворґіх, при^ес^Ртих, б^Рлисґко, ^Рвусґко, в'ітка^Рзати^е .

Ствердіння кінцевого м'якого [тґ] відбувається: 1) у дієсловах 3-ї особи однини та множини: ^Рјіздґи^ет, ^Рроби^ет, і^Рдут, ^Рпишут, чи^еРтајут, ^Ркажут, ли^еРж'е^ит, сто^Рјат, кри^еРчґе^ит; 2) у дієсловах 2-ї особи множини наказового способу: і^Рдґіт, пи^еРшґіт, ро^Рб'іт, ка^Ржґіт, ко^Рсґіт.

Ствердіння приголосного [лґ] зафіксовано у словах попе^ил^Рник, на^Рпилни^ек, нага^Рнґілни^ек, ^Рмилни^ецґі, стґіл^Рницґі. Нерегулярною фонетичною зміною є тверда вимова [л] у слові кашлати^е. М'якість [лґ] зафіксовано у слові цґілґу^Рвати^е.

У словах колґу^Ршина ?конюшина', на^Рсґілни^ек ?огірок для насіння' [н] заступається [л]. Явище метатези спостерігаємо в словах ко^Рлопнґі, колоп^Рји^енка.

На місці літературних звукосполук [ки], [хи] у говірці виступають звукосполуки [к'и^е], [х'и^е] або [к'і], [х'і]: ^Рх'и^етри^еj, ро^Рк'и^е, кни^еш^Рк'и^е, ўг'ір^Рк'и^е, вил^Рк'и^е, дош^Рк'и^е, шк^Рварк'і, го^Ррґіх'і, ^Рбурк'і, ^Ржиди^ек'і ?череда', к'і^Рлґім, ^Ртих'іj.

У говірці послідовно спостерігається вживання напівм'якого [г'] перед наступним голосним переднього ряду [і]: г'і^Рлґаґа, г'і^Рлґи^е, а^Рг'іj, ^Рг'ілґза, ^Рг'ірко, г'ір^Рчицґі, Г^Рриг'ір.

Звук [ґ] відзначається порівняно високою частотністю: ^Раґри^ес, анцуґ, ґри^ен^Рджоли^е, ґваўт, ґвирґ `карабін', ґлґанц, ґрасу<sup>Р</sup>вати<sup>е</sup> `розпушувати', ґ^Рреjцарґ, ґрунґ, ґрунт, ґнґіт, ґ^Рралґі, маґлґіў^Рницґі, ґ^Ррґісґік, ґлеј.

Зафіксовано також частіше, ніж у літературній мові, вживання звуків [дз], [дзґ]: ^Рнендза, кукуру^Рдзок, ^Рдзерґкало, ^Рґудзик, ґу^Рдзок, дзи^еРґарнґічка, дзи^еРґарок, ^Рриндзи^ети^есґі, дзи^еРлени^еj, гарбу^Рдзи, ^Рдзґаўкати^е, ^Рдзґубок.

Приголосний [дж] у говірці реалізується в обмеженій кількості слів: дже^ири^еРло, ло^Рмадж'і, джарап^Рник, ^Рджґінци^е.

На місці нормативного [дж] у дієсловах 1-ї особи однини теперішнього часу використовується звук [ж]: ^Рхожу, са^Ржу, ^Рсижу, ^Рвижу, гро^Рмажу, ^Рражу.

У говірці відбулося стягнення подовжених приголосних у називному відмінку однини іменників середнього роду ІІ відміни: во^Рлосґі, ко^Рлосґі, з^Рб'іжґі, ко^Ррґінґі, на^Рсґінґі. Аналогічну зміну зафіксовано в прикметнику ^Рраниј; але о^Рсґін:и^еј, сви^еРн:иј. Нерегулярним фонетичним виявом є подовження приголосного [н] у слові ви^ен:ог^Ррат.

У другому розділі „Морфологічна система баня-березівської говірки” подано системний опис морфологічних особливостей повнозначних і службових частин мови баня-березівської говірки. Морфологічну систему досліджуваної говірки характеризують такі риси.

У називному відмінку однини іменники жіночого роду І відміни мають флексії -і, -и^е, -е^и, які є наслідком послідовної зміни давнього -а після м'яких приголосних: ду^Рш'е^и, ме^иРжґе^и, зи^ем^Рлґи^е, ^Ркашґі, ^Рпашґі, ^Рношґі, по^Рб'ішни^ецґі, ^Рподрґі, па^Ртелґнґі.

Формам орудного відмінка однини іменників жіночого роду властиві закінчення -оў, -еў, -е^иў: зе^им^Рлеў, жи^ен^Ртице^иў, кнґі^Ргине^иў, ^Рпоши^есте^иў, ^Рсмерте^иў, ^Рсоле^иў.

Послідовне збереження закінчення -и^е у родовому і давальному відмінках однини іменників жіночого роду ІІІ відміни: ви^еРселости^е, г^Ррузи^е, ^Рмасти^е, ^Рночи^е, ^Рпамнґіти^е, ^Рсмерти^е, ^Рсоли^е, ^Рнапасти^е.

Іменники жіночого роду І відміни з кінцевим j-основи мають флексії, аналогічні літературним, крім орудного відмінка однини, де засвідчено закінчення -оў ( ^Рперґіjоў, ^Рбалґіјоў, ґа^Рлґи^ерґіјоў).

Вживання закінчень -и^е та -і в називному, родовому та знахідному відмінках однини (в'ісґі^Рлґи^е, жи^еРтґи^е, ба^Рдилґі, ш^Рматґі), -и^ем та -ім в орудному відмінку однини (в'ісґі^Рлґи^ем, жи^еРтґи^ем, ба^Рдилґім, ш^Рматґім), -у в давальному місцевому відмінку однини ((на) в'ісґі^Рлґу, (у) жи^еРтґу, (на) ба^Рдилґу, (у) ш^Рматґу) іменників середнього роду ІІ відміни, основа яких закінчується на м'який приголосний.

Флексії орудного відмінка множини -и^еми^е, -іми^е, місцевого відмінка множини -и^ех, -іх іменників І відміни з основою на м'який та шиплячий приголосний: виш^Рнґи^еми^е, ^Рземлґіми^е, (на) ви^еш^Рнґи^ех, (на) ^Р землґіх.

Вживання закінчення -ови^е, -еви^е у давальному та місцевому відмінках однини іменників чоловічого роду ІІ відміни: (на) ^Рбоўгаре^иви^е, (на) Пе^ит^Ррови^е, (на) ^Ртатови^е, (на) ^Рдґідови^е, (на) х^Рлопце^иви^е.

Закінчення іменників чоловічого роду ІІ відміни з основою на м'який приголосний -и^е , -і в родовому та знахідному відмінках однини (ўдґіў^Рцґи^е, к'ін^Рцґи^е, пога^Ррґи^е, ^Рбоўгарґі, х^Рлопцґі), -и^ем, -ім у давальному відмінку множини (пога^Ррґи^ем, пнґи^ем, х^Рлопцґім, ^Ркорчґім), -и^еми^е, -іми^е в орудному відмінку множини (пога^Ррґи^еми^е, п^Рнґи^еми^е, х^Рлопцґіми^е, ^Ркорчґіми^е), -и^ех, -іх у місцевому відмінку множини ((у) ^Ркорчґіх, (на) ^Рконґіх).